CC BY
47
Л1ТЕРАТУРА:
1. rapriH В. В. Розвиток методики трудового навчання в Укра!н як галузi педагопчно! науки (друга половина XX - початок XXI столптя): автореф. дис ... канд. пед. наук: 13.00.02 / В. В. Гарпн. - К., 2012. - 20 с.
2. Лосша Н. Тематичн плани профшьного трудового навчання / Н. Лосша // Трудова тдготовка в закладах освпи. - 1998. - № 2 (8). - С. 43-51.
3. Оргашзацш трудово! тдготовки учнiв 1-7 класiв за новими програмами (1нструктивно-методичний лист на допомогу вчителям трудового навчання, директорам i заступникам директорш шкш). - К. : Рад. школа, 1986.
4. Програми трудового навчання учшв IV-VHI класв (для мiських шкш). - К.: Рад. школа, 1970. - 88 с.
5. Програми трудового навчання учшв IV-VIII класв (для сшьських шкш). - К.: Рад. школа, 1971. - 96 с.
6. Программа трудового обучения учащихся 5-7 классов. - К.: Рад. школа, 1986. - 150 с.
7. Слюсаренко Н. В. Етапи становлення та розвитку трудово! тдготовки дшчат у школах Укра!ни / Н. В. Слюсаренко // Збiрник наукових праць. Педагопчний альманах / редкол. В. В. Кузьменко (голова) та ш. - Херсон, 2010. - Вип. 5. - С. 285-294.
8. Слюсаренко Н. В. Трудова тдготовка дiвчат в кторп розвитку укра!нсько! школи: навч. поЫбник для студ. вищих навч. закладiв / Н. В. Слюсаренко. - Херсон: Р1ПО, 2008. - 212 с.
9. Слюсаренко Н. В. Становлення та розвиток трудово! тдготовки дшчат у школах Укра!ни юнця Х1Х-ХХ столггтя: монографiя / Н. В. Слюсаренко. - Херсон: Р1ПО, 2009. - 456 с.
УДК 378 (477) «18/19»
О. М. КОБР1Й
СОЩАЛЬШ ЧИННИКИ ЗАГАЛЬНОПЕДАГОГ1ЧНО1 ПОДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ В УКРА1Н1 НАПРИК1НЦ1 Х1Х - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
np0aHani30eaH0 сустлью причини змт наприюнщ Х1Х — на початку ХХ ст. у трактуваню змкту та doceidy зaгaльнoпедaгoгiчнoi тдготовки вчителя, ii вiдповiдностi його майбуттй фаховт дiяльностi. Сощальними чинниками тaкoi тдготовки в окреслений перioд були поширення гуматстичних пoглядiв та демократичних перетворень у вищт ocвiтi, розвиток у тй полтехшчного напряму, вiдрoдження yкрaiнcькoi нaцioнaльнoi iдеi, виникнення coцioпедaгoгiчних комплекЫв тощо.
Ключовi слова: зaгaльнoпедaгoгiчнa тдготовка вчителя, со^альш чинники, демократичш перетворення, юнецъХ1Х— початокХХст.
О. М. КОБР1Й
СОЦИАЛЬНЫЕ ФАКТОРЫ ОБЩЕПЕДАГОГИЧЕСКОЙ ПОДГОТОВКИ УЧИТЕЛЯ В УКРАИНЕ В КОНЦЕ Х1Х - НАЧАЛЕ ХХ СТ.
Проанализированы общественные причины изменений в конце Х1Х — начале ХХ ст. в трактовке содержания и опыта общепедагогической подготовки учителя, её соответствия его будущей деятельности. Социальными факторами этой подготовки в очерчённый период были распространение гуманистических взглядов и демократических преобразований в высшем образовании, развитие в нём политехнического направления, возраждение украинской национальной идеи, возникновение социопедагогических комплексов и т. д.
Ключевые слова: общепедагогическая подготовка учителя, социальные факторы, демократические преобразования, конец Х1Х — начало ХХ ст.
O. M. KOBRIY
SOCIAL FACTORS OF GENERAL TEACHER TRAINING AT THE END OF THE 19th - THE BEGINNING OF THE 20th CENTURIES
This article analyzes social causes of changes at the end of the l9h — the beginning of the 20th centuries in the interpretation of the nature, content and experience of general teacher training, its compliance with students activities in the future. Social factors of such training in the specified period were propagation of humane ideas
and democratic transformation in higher education, the development of a polytechnic direction, revival of the Ukrainian national idea, the emergence of social and educational subsystems etc.
Keywords: general teacher training, social factors, trends, democratic transformation, the end of the l9h — the beginning of the 20th centuries.
Проблема визначення сутносп загальнопедагопчжл гпдготовки вчителя потребуе вивчення Генези ïï змюту та реалiзацiï певного методичного шструментарш. Великий науковий штерес у сучасному осв^ньому просторi викликае врахування теоретичних основ його формування, обгрунтованих у педагопчних працях учених, дiяльнiсть яких припадае на к1нець Х1Х -початок ХХ ст.
Досввд загальнопедагогiчноï пiдготовки в Украïнi у цей юторичний перiод функцiонування втизняних ВНЗ, за висновком Н. Дем'яненко, не актуалiзований та не впроваджений у практику сучасних закладiв вищо1' педагогiчноï освiти [4, с. 25, 35]. Осшльки у визначеннi стратепчних напрямiв та iстотних змiн у вищш освiтi Украши найперше треба ураховувати сучасш реалiï, то необхвдна широка спецiалiзацiя студентiв, що означае змiну освiтнiх цiлей стосовно професшного самовизначення в умовах навчання i виховання та мiжкультурноï взаемодiï, як забезпечують розвиток студентiв i побудову фундаментального, практичного, варiативного змiсту освии. Як вважае I. Зязюн, передуем потрiбна «передача досвiду, нагромадженого у професшному спiвтовариствi, педагогiчноï культури» [5].
За О. Абдулшою, загальнопедагогiчна тдготовка студентiв е цiлiсним процесом, спрямованим на формування системи педагогiчних знань, умшь, навичок, розвиток iнтересу до педагопчно1' теорiï i практики, творчого мислення тощо [1, с. 137]. До ïï змюту вчена включала так1 компоненти: 1) фундаментальш знания в галузi педагогiки, як1 здобуваються при вивченш нормативних, обов'язкових дисциплш; 2) дисциплiни за вибором, факультативи з урахуванням специфiки факультету; 3) самостшна робота студентiв за штересами, спрямована на розвиток творчих здiбностей та iндивiдуального стилю роботи [1, с. 27].
В. Шахов доповнюе визначеш завдання пiдготовки вчителя забезпеченням наступносл базовоï та неперервноï педагогiчноï освiти [15, с. 20]. Тому в контекст загальноï мети досягнення неперервноï освiти називае так1 педагопчш дисциплiни, що забезпечують базову педагопчну освiту: «Педагопку», «Методику виховноï роботи», «1сторш педагопки», «Основи педмайстерносп» [15, с. 20-21]. Поступове скорочення в динамщ загальнопедагогiчноï пiдготовки частки спещальних дисциплiн та нарощування можливостi вибору студентами шших навчальних курсiв створюе сприятливi умови для забезпечення ïхньоï Грунтовноï педагогiчноï пiдготовки. Крiм того, ус педагоги визначають самостшну роботу студенпв як важливий компонент ïхньоï неперервноï освiти.
Окремi аспекти оновлення змiсту цiеï пiдготовки у ВНЗ Украши у контекстi нового сощального замовлення стали предметом науково-педагогiчних до^джень щодо вдосконалення самостiйноï' пiзнавальноï' дiяльностi (М. Солдатенко), забезпечення ïï орiентацiï' на розвиток i виховання (Б. Степанишин [11]), побудови розвивального тдручника (А. Фурман) i т. д. Розкриття сутностi, принципiв та критерш формування змiсту освiти (В. Ледньов, В. Краевський, I. Лернер [14]) стало основою сучасних розробок положень щодо тдготовки вчителя у сучасних ВНЗ Украши (М. Вачевський [2], О. Вишневський [3], П. Гусак, Г. Кловак, В. Ковальчук [6], Г. Троцко та ш.), науково-методичноï роботи (О. Сидоренко), iнновацiйноï (I. Гавриш) та дослiдницькоï' (Г. Кловак, А. Степанюк [12]) дiяльностi, педагогiчноï творчостi (С. Сисоева, Р. Скульський) та iн.
Iсторичиий перiод кшця XIX - початку ХХ ст. В тш частин Украши, що входила до, Росшсь^' iмперiï' характеризувався, як вiдомо, глобальними перетвореннями сощально-екожмчного змiсту та суспiльно-полiтичиими суперечностями. Науковi вiдкриIтя та промислова револющя буржуазно-демократичн та громадськ1 рухи, активiзацiя полiтичноï дiяльностi тощо зумовили змши i числеинi проекти суспiльиих перетворень та спроби к здшснення, що вплинуло на своервдтсть загальнопедагогiчноï' тдготовки вчителя, вщповщне структурування системи та змюту вищоï' освiти.
Це був складний перюд для визначення ролi i мiсця педагогiки в навчально-виховному процесi середньоï i вищоï школи. За офiцiйним розпорядженням, лекцiï з педагопки читають викладачi психологiï, хоча водночас продовжуеться розробка змiсту загальнопедагогiчноï пiдготовки. До неï входили загальна педагопка i дидактика, спецiальнi методики та практичш
заняття в пмназ1ях (курс педагопки був або головним, або допомiжним) [4, с. 24-25]. Значна потреба у шшльних учителях зумовила започаткування нових форм вищо! педагопчно! освпи: педагогiчних iнститутiв (1811-1859) i педагогiчних курсiв (1860-1867).
Однак напришнщ Х1Х ст. - на початку ХХ ст., за О. Черкасовим, було характерним скорочення уие! загальнопедагопчно! тдготовки вчителя - аж до л!кв1дацп И в ушверсител (поступово в ньому час на викладання педагопки зменшуеться до 1 год. в тиждень i лише окрем1 теми з педагопки включають до змюту курсiв з фшософи, психологи, лопки). Згодом викладачi фшософи порушують питания про ввдокремлення курсу педагопки в1д фшософи (1877), тому самостшне викладання цього курсу поновлюеться або викладаеться лише для вчительських стипенд1ат1в.
На початку ХХ ст. продовжуеться тенденцiя до виникнення соцiопедагогiчних комплекив. Перший з них був створений у 1908 р. в Ки!вському Фребелiвському педiнститутi (до нього ввшшли дитячий садок, початкова школа, притулок для дiтей, амбулаторiя педагопчно! патологи, педагопчна амбулаторiя, народнi школи, вище початкове училище). Окрiм прагнення до едносп теоретично! i практично! тдготовки вчителя та посилення ролi педагопчно! практики, зароджувалися тенденцi! европе!зацi!, соцiалiзацi! теоретичного та практичного компонентiв тдготовки, полпехтзацп всiх рiзновидiв практики, укра!шзаци та iнтеграцi! педагогiчних дисциплiн. Прообразами сучасних елективних навчальних курсiв Н. Дем'яненко вважае так дисциплiни, як «Iсторiя педагогiчних теорiй початку Х1Х ст.», «Пмназшна педагогiка з коротким юторичним нарисом педагогiчних напрямк1в ввд епохи Вiдроджения до новiтнього часу», «Огляд педагогiчних теорiй ХУШ ст.» та ш. [4, с. 35].
Педагопка починае усвiдомлюватися як самостшна навчальна дисциплiна, хоча здебiльшого тд цiею назвою розумiють передовсiм теорш виховання. Зазвичай, обов'язковими компонентами теоретично! загальнопедагопчно! тдготовки вважалися наука про виховання, ютор!я педагопки, дидактика, училищезнавство, частковi методики, психологiя, як1 передбачали винятково авторське розроблення !хнього змюту, визначення практично! складово! загальнопедагогiчно! тдготовки, пошуки оптимально! моделi органiзацi! навчального процесу.
Складовими педагогично! практики вважалися психолопчт спостереження, ввдвщування уроюв учителш з !хшм наступним обговоренням, чергування у школах, пробиi уроки, конференций. У практичиiй загальнопедагойчтй пiдготовцi повсюдно реалiзовувався принцип полiтехнiзму, що свщчило про розвиток полiтехиiчного напряму змюту загальнопедагопчно! пiдготовки вчителя. За свщченнями М. Пантюка, на початку ХХ ст. загострилася дискусiя щодо проблеми викладання та вивчення педагопки: з'ясовуються особливоста впливу на змiст виховання сощальних обставин (П. Блонський), аналiзуетъся змiст пiдготовки вчителя у Ки!вському Фребел1вському iнститутi (I. Сiкорський), розгортаеться дiяльиiстъ науковц1в щодо формування грунтовно! педагогично! концепци пiдготовки майбутиього вчителя до виховно! роботи [8, с. 51]. Пропонуеться курс педагопки для учительських iнститутiв, педагогiчиих клаав ж1ночих гiмназiй (М. Демков).
На початку ХХ ст. С. Сфремов, Я. Мамонтов, С. Срополко, Я. Четга та iишi учеиi-педагоги активно пропагували передовий зарубiжиий досвщ, захоплювалися вдеями реформаторсько! педагойки. У Харювському ушверситет! вводяться спецкурси за педагопчними персонал1ями, читаеться «Загальний огляд педагопчних теорш XVIII - XIX ст.». У 1904 р. розпорядженням мЫстерства народно! освпи педагопка в ущверситетах вщновлюеться як обов'язковий предмет для студентв юторико-фшолопчних факультета. Поряд iз релшйною, фiлософською i прагматичною вмотивоваиiстю загальнопедагопчно! тдготовки цього перюду в и змiстi розпочинае активно утверджуватися професiйна психолого-педагогiчна мотивацiя.
Укра!нська наука й освга, зазвичай, активно долучалися до свпового досвiду. Апогеем цього процесу стало видання книги О. Музиченка «Сучаснi педагогiчнi течi! в Захiднiй Свропi i Америцi» (1913), яка закликала до демократизацп навчальних закладiв i перебудови освiтньо! галузi. Здшснюеться спроба ознайомлення укра!нських педагогiв iз положеннями експериментально! педагогiки. У 1920^ роки радянський педагогiчний журнал «Шлях освпи», який був поширений за кордоном i порiвнював освiту в Укра!т iз зарубiжного, також пропагував численнi новаторськ iде! [13, с. 4 - 5]. Педолот, реформаторська педагопка, як переносили акцент у навчант i вихованнi безпосередньо на дитину, забезпечували впровадження европейсько! традицп.
До 1917 р., як ввдомо з icxopü', ввдбуваетъся криза системи педагопчжа освии, здшснюеться жорсткий мшютерський контроль (бюрократизацш мети та змюту освии, насадження консервативних принцигав оргашзаци навчального процесу), однак у зв'язку з посиленням громадсько-педагопчгого руху простежуються тенденцц стабiлiзацiï, поеднания теори з практикою, сoцiальнoï oрieнтацiï у щцготовщ вчителя [4, с. 35], а також створюються иoвi концепци педагопчжл пiдгoтoвки (С. Ананьш,
B. Зеньювський, О. Музиченко та ш.), удосконалюються методики, розробляються иавчальиi програми (В. Гельвiг, Т. Лубенець, I. Окорський).
Предметна система навчання, яка ставила в центр навчального процесу особистютъ студента, передбачала включення до системи педагопчних дисциплш таких курс1в, як «Педагопка», «Наука про виховання», «Дидактика», «1стор1я педагопки», окремих методик. У них посилювався зв'язок iз сощумом, теоретична гадготовка доповнювалася практикою, тому змют загальгопедагопчжл пiдгoтoвки мав сощальне спрямування. Перебудова вищoï педагопчжд освии пiсля 1917 р. пов'язана здебшьшого з утворенням р1зних учительських курс1в, у т. ч. куров украïнiзацiï. Викладання дисциплш педагогичного циклу в цей перюд передбачало розподал на два гoлoвнi блоки: загальний та спецiальний. Теоретична загальгопедагопчш тдготовка, що входила до першого блоку дисциплш, характеризувалася iифoрмативиoю насиченiстю, а iï змют формувався кожним педагопчним навчальним закладом зокрема.
Загальиoпедагoгiчиа п1дготовка вчителя, особливо в теори виховання, була позначена впливом нацioнальиo-визвoльних змагань украïнськoгo народу 1917- 1921рр. Розробниками програм педагопчних дисциплш були Г. Ващенко, Б. Гршченко, Т. Лубенець, О. Музиченко, I. Опенко,
C. Русова, як! виборювали iagï украшзаци та етшзаци освии i виховання. Ввдтак iстoричиo складалися рiзиi п1дходи до визначення змюту освии, окреслювалися рiзиoмаиiтиi шляхи його оновлення. У 20-i роки ХХ ст. окр!м украïиiзацiï впроваджувався метод проекпв, навчання проводилося за комплексними темами, що об'еднували цш галузi знань (природа, праця, суспшьство) i передбачали реалiзацiю мiжгалузевих зв'язк1в.
Система вищо1' педагoгiчиoï освпи в радянськш Украш, до яко1 ввшшли також трир!чш педагoгiчиi курси (в 1925 р. реоргашзоваш у педагoгiчиi техшкуми), забезпечувала розвиток загальиoпедагoгiчиoï тдготовки вчителя щодо сощального виховання колективу дней. У цей час створювались програми, шновацшш мoделi тдготовки, урiзиoмаиiтнювалися предмети педагoгiчиoгo спрямування, види практик. З утвердженням вде1 «едижл трудово1' школи» пов'язано визначення проввджл рол! предметв пецагoгiчиoгo циклу у стаиoвленнi особистосп вчителя.
Освиня пoлiтика, а отже, i загальнопедагог^чна падготовка вчителя, визначалися «Декларащею про сощальне виховання дней» (1920). Особливютю цього перioцу стало посилення уваги до вивчення сучасних педагопчних течш i водночас ïï послаблення щодо курсу «1стор1я педагопки». Характерним було звернення до прогресивжл зарубiжнoï' педагoгiчиoï' думки, еврoпеïзацiï' змюту загальнопедагопчжд п1дготовки вчителя, оргашчне впровадження вдей плаиетариoстi (курси «Заруб1жш педагопчш течи», «Сучасн1 течй' в захвдноевропейськш педагопщ», «Установи для датей на Захода i в нас»). Зароджуеться мистецько-педагопчне спрямування такoï' п1дготовки через даяльтсть студш драматизаци, дикцц, образотворчого мистецтва, гурттав, педагопчних кабiиетiв, яю слугували ефективними формами для оволодання студентами педагогичною техн1кою та прикладними вмшнями. Усе це позначалося на змюп педагoгiчиoï' переп1дготовки вчител1в.
Проект украïиськoï радяиськoï' системи освии (Г. Гринько) у 1920 р. спрямував зусилля украïнських педагoгiв на демократизацию змюту освии, подолання фoрмалiзму i схоластики, пропонував вивчати життевi процеси, виявляючи самoстiйнiстъ та iнiцiативнiстъ. Комплексна система навчання, Дальтoи-плаи, метод проекпв, спроби класифжацц самостшних роби, застосування у школ! дослвднипьких метод1в навчання створювали умови для формування демократичних уявлень про змют освии. О. Залужний, В. Протопопов, I. Соколянський та шш1 представники Харкiвськoï школи педологи зробили вагомий внесок у справу демократизацп освии, на практищ вллюючи iдеï експеримеитальиoï педагoгiки (видавали единий у Радянському Союз! журнал з експеримеитальиoï педагoгiки).
Водночас цей перюд став початком репресивних дай комунютичжа влади проти педологи як науки i навчальжд дисциплши та ïï представниюв, що значно збвднило й обмежило розвиток гуманiстичиoгo напряму змюту загальиoпедагoгiчиoï подготовки. З шшого боку, захiдиа культурно-освиня модель оргашзаци освии, як зазначае О. Сухомлинська, була визнана основною
тогочасним наркомом освпи Украши Г. Гриньком та головним редактором «Шляху освпи» М. Амстерманом [13, с. 6].
Завдання побудови ново! демократично! школи полягало, за словами С. Русово!, «не в тому, щоб випустити доброго теслю чи слюсаря, а в тому, щоб дати дттям змогу сво!ми фiзичними силами ознайомитися з усiма потрiбними в житт1 знаряддями» [10, с. 25], що ставило перед педагогами завдання розвитку тих здбностей, яю становлять тдгрунтя тдготовки дiтей до самостшного життя. При цьому педагог зазначала, що «найсильнiшим життевим змаганням» е прагнення до самодальносп, гри та пращ [10, с. 20].
Якщо до 1920 р. у розвитку педагопки не простежували вдеолопчних обмежень щодо засвоення зарубiжного досвiду, то пiзнiше iдеологiя зайняла домiнуюче мiсце в суспiльнiй свiдомостi. Деяк представники укра!нсько1 iнтелiгенцiï, що проживали в Наддшпрянськш Украïнi на початку ХХ ст., ем^ували спочатку в Галичину (де були значно кращi умови для поширення прогресивних вдей), а потiм - в Захвдну Свропу. Зокрема, С. Сiрополко, С. Русова, М. Ваврисевич та iншi педагоги на початку 20-х рошв ХХ ст. виïхали за кордон, прагнучи свободи висловлювань та реалiзацiï своïх педагогiчних iдей.
Основою системи виховання на початку перiоду «сощалютичжа шдустрiалiзацiï» та «курсу на колективiзацiю сiльського господарства» проголошувалася педагопка колективiзму (виховання особистост1 в колектив1 i через колектив), а отже, ввдбувався подальший штенсивний розвиток соцiально перетворювальних i рацiоналiстичних вдей у загальнопедагопчнш пiдготовцi вчителя. Вiдповiдно до ршень Третьо1' Всеукра1'нсько1' конференци з педагогично!' освiти (1924 р.), теоретичнi дисциплши в навчальному планi педагог1чних ВНЗ розподшялися за трьома основними циклами: природничим, педагопчним та соцiально-економiчним. Кожен iз циклв передбачав досягнення едаоси теорiï i практики. Основнi зусилля скеровувалися на створення курсу педагопки, який би влаштовував усiх, що призвело до визначення таких його складових: «Дидактика», «Теорiя виховання» i «Школознавство». Простежуеться тенденцiя до ушфжаци навчальних програм i планв, ïхньоï рацiоналiзацiï.
За даними, М. Пантюка, у 20-х рр. ХХ ст. у впчизняних закладах вищоï освии велика увага придiлялася пiдготовцi вчителя сiльськоï школи, збiльшувався набiр студентш для педагоriчноï' тдготовки, змiнювалися ïï прiоритети та соцiальна значущiстъ учительськоï професiï [8, с. 82-83]. Формуеться також система педагогiчноï переп1дготовки вчител1в [8, с. 85].
Наприюнщ 20-х роюв ХХ ст. починае формуватися система неперервноï виробничо-педагогiчноï практики, а отже, вадбуваеться активне становлення практичного компонента загальнопедагогiчноï тдготовки вчителя, що сприяло розвитку тенденцiï до удосконалення пол1техн1чного напряму тдготовки та досягнення едносп педагогiчноï теорiï i практики. Однак у 30-i роки ХХ ст. тоталпарний бiльшовицький режим заборонив не лише теори, як тдтримували гуманiзм i християнський iдеалiзм, а й усi демократичнi вде", пов'язанi з теорiею вiльного виховання, ключовими положеннями педологiï. Демократичний пошук у педагогiцi й освiтi був згорнутий, затиснутий у рамки циркулярiв та iнструкцiй, а кожна прогресивна iдея «поступово змiстилася до наполегливосп в оволодiннi вказаним матерiалом за шструктивними зразками» [9, с. 17].
Створення у 30-i роки ХХ ст. самостшних предметв (педагогiки, юторп педагогiки), единоï навчальноï програми, розробка першого пiдручника з педагогiки (М. Шстрака), навчальних посiбникiв, якими слугували працi С. Анань1на, П. Блонського, О. Музиченка, А. Пiнкевича та шших науковцiв, започаткували структурування педагопчних дисциплiн, що передбачало вiдповiдне змютове наповнення. Однак тривалий час тдготовка педагопв також проводилася без надежного обгрунтування [7]. Шкiдливою вважалася орiентацiя на iндивiдуальнi особливостi людини, розгляд ïï як активного творця ^ï iндивiдуальностi, визнання ролi спадковостi в людському розвитку тощо. Забороненою стала комплексна система навчання, яка змшила традищйний змiст освiти та набула значного поширення у 20-i роки ХХ ст.
Отже, розвиток сустльно-полпичного життя в Украïнi в першi десятилiття ХХ ст. зумовлювався спочатку нацюнально-визвольними змаганнями украï'нського народу, вiдродженням украïнськоï' нацiональноï iдеï, полпикою украïнiзацiï, а потiм - юнуванням радянськоï Украïни в складi СРСР, професiоналiзацiею змiсту освiти, посиленням репресивного курсу на побудову соцiалiзм^ тощо. Така рiзноплановiсть розвитку вiтчизняного сустльно-полiтичного руху у вказаний перюд забезпечила iдеологiчну заангажованiсть педагогiчних
дисциплш у тогочасних ВНЗ. В радянську епоху змют вищoï педагoгiчиoï освии зводився до формування вдеалютичного кoмуиiстичиoгo свгтогляду.
Iдеoлoгiчнi обмеження, як! активно впроваджувалися в радянсьюй Украш, унеможливили розвиток гумаиiстичиих i демократичних вдей щодо загальиoпедагoгiчиoï шдготовки вчителя. кпувала мiиiмальиа можливють будувати гумаиiстичиий, демократичний, зoрiеитoваиий на нацюнальш цiииoстi змют освии.
Л1ТЕРАТУРА:
1. Абдуллина О. Общепедагогическая подготовка учителя в системе высшего педагогического образования / О. Абдуллина. - М.: Просвещение, 1984. - 208 с.
2. Вачевський М. В. Теоретико-методичш заасади формування у майбутшх маркетолопв професшно1 компетенцп : монограф!я / М. В. Вачевський. - К.: ВД «Професюнал», 2005. - 364 с.
3. Вишневський О. Теоретичш основи сучасжй украшсъ^ педагопки: поибник для студ. вищ. навч. заклад!в / О. Вишиевсъкий. - 2-е вид., доопрац. i доп. - Дрогобич: Коло, 2006. - 608 с.
4. Дем'яненко Н. М. Загальнопедагопчна тдготовка вчителя в !стори вищо1 школи Украши (XIX - перша чверть XX ст.): автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Н. М. Дем'яненко. - К., 1999. - 40 с.
5. Зязюн I. Фшософ!я педагопчно1 якосл в систем! неперервно1 освгти / I. Зязюн // Вкник Житомирського державного утверситету !м. I. Франка. - 2005. - № 25. - С. 13-18. - [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://eprints.zu.edu.ua/853/1/05ziasno.pdf
6. Ковальчук В. Ю. Професшна та свгтоглядно-методолопчна тдготовка сучасного вчителя: мoдериiзoваиий анал!з / В. Ю. Ковальчук. - К. - Дрогобич: Коло, 2004. - 264 с.
7. Народное образование. Основные постановления, приказы и инструкции. - М.: Учпедгиз, 1948. -С. 81-84.
8. Пантюк М. Шдготовка майбутнього вчителя до виховжй роботи: !сторико-педагопчний аспект / М. Пантюк. - Дрогобич: Ред.-вид. вщдш Дрогобиц. держ. пед. ун-ту ш. Iваиа Франка, 2010. - 398 с.
9. Пилипчук В. Проблема активносп i самoстiйиoстi учнв у дидактищ загалъиooсвiтиъoï школи Украши (1917-1937 рр.): автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / В. Пилипчук. - К., 1994. - 21 с.
10. Русова С. вдина д!яльна (трудова) школа: вступ. лекщя на катедру педагопки / С. Русова. -Катеринослав-Ляйпщг: Укр. вид-во в Катеринослав^ 1923. - 53 с.
11. Степанишин Б. Навчання - не самоцшъ, а розвиток i виховання (змкт освгти) / Б. Степанишин // Рвдна школа. - 1997. - № 3 - 4. - С. 40-44.
12. Степанюк А. В. Розвиток дослщницьких умшь студента як складова прoфесiйиoï тдготовки майбутшх учител!в природничого профшю / А. В. Степанюк, Н. В. Москалюк // Науков! записки Тернопшьського нацюнального педагопчного утверситету ш. В. Гнатюка. Сер!я: Педагопка. -2010. - № 2. - С. 33-38.
13. Сухомлинська О. !сторико-педагопчний прооцес: нов! тдходи до загалъних проблем / О. Сухомлинська. - К.: АПН, 2003. - 68 с.
14. Теоретические основы содержания общего среднего образования / под ред. В. Краевского, И. Яковлевича Лернера. - М.: Педагогика, 1983. - 352 с.
15. Шахов В. I. Базова педагопчна освгта майбутнього вчителя: загальнопедагопчний аспект / В. I. Шахов. - Вшниця: Еделъвейс, 2007. - 383 с.
УДК 378:4:09
Т. В. ЛЕЩАК
СТАНОВЛЕННЯ CBITCbKOÏ nEAArOri4HOÏ ОСВ1ТИ У ЛЬВ1ВСЬКОМУ УН1ВЕРСИТЕТ1 В ОСТАНН1Й ТРЕТИН1 Х1Х СТОЛ1ТТЯ
Розглянуто причини i передумови становлення ceimcbKoï педагогiчноï тдготовки cmydeHmie Львiвського утверситету у контекстi загальноевропейських освттх процеЫв. Проаналiзовано номенклатуру теоретичних i практичних курЫв nедагогiчного циклу, що пропонувалися для вивчення студентам фтософського факультету в останнш третин Х1Х столття. Дослiдження показало, що становлення свтсьmï педагогiчноï освти у Львiвському унiверситетi в останнш третиш Х1Х ст. стало логiчним на^дком низки освттх реформ в Австрп тсля скасування Конкордату в 1870 р. У контекстi цих реформ було розмежовано педагогiчну тдготовку студентiв на теологiчному i фшософському факультетах, зокрема, було розроблено i запроваджено роздтьн номенклатури навчальних курсiв на основi окремого оргатзацшного, фтансового i кадрового забезпечення.
