CC BY
25
УДК 51.306(477).92(498)"1920" UDC
DOI: 10.17223/18572685/57/10
Д1ЯЛЬН1СТЬ В1ЙСЬКОВОГО В1ДД1ЛУ НАДЗВИЧАЙНО1 ДИПЛОМАТИЧНО! М1С11 УНР У РУМУНП, 1920 Р. (ЗА МАТЕР1АЛАМИ CAW)
1.В. СР16НЯК1, Я.В. Попенко2
1 КиТвський унiверситет iM. Б. Гршченка УкраТна, м. КиТв, 04212, вул. Тимошенка, 13-Б E-mail: i.sribniak@kubg.edu.ua 2 Мелггопольський державний педагогiчний унiверситет iM. Б. Хмельницького УкраТна, Запорiзька обл., 72312, м. Мелггополь, вул. Гетьманська, 2 E-mail: popenkoaroslav80@gmail.com
Авторське резюме
Стаття присвячена висвггленню дiяльностi вшськового вiддiлу (секц^Т) Надзви-чайноТ дипломатично]' Midi (НДМ) УкраТнськоТ НародноТ Республ^и (УНР) у Руму-HiT, який був створений у лютому 1920 р. шляхом реоргашзаци вщрядженоТ сюди ранiше ВiйськовоT мiсiT УНР. З моменту створення вщдт виконував значний обсяг завдань, займаючись прийомом та тимчасовим розмщенням колишнiх полонених украТнщв, якi могли бути використанi для поповнення арми УНР. У разi потреби вiй-ськовий вiддiл мо надавав фiнансову допомогу украТнським вшськовим розвщни-кам-резидентам, якi збирали шформащю розвiдувального змiсту, а також розповсю-джували через своТх агентiв антирадянськ агiтацiйнi матерiали. На початку грудня 1920 р. вiйськовий вiддiл активно долучився до вщновлення зв'язку з начальником 1-оТ ПовстанськоТ групи арми УНР полковником А. Гулим-Гуленком, який у цей час здшснював ^вництво дiяльнiстю антирадянського пiдпiлля на швденному заходi УкраТни. Успiшна дiяльнiсть вшськового вщдту значною мiрою стала можливою зав-дяки його шефу - генералу С. Дельв^. Останнiй виявив себе й блискучим оргашза-тором, зумiвши обеднати нечисленний гурт вщданих iдеT нацiонально-державного визволення УкраТни старшин арми УНР. Поя вступу ЧервоноТ арм!Т на територiю Румун!Т був у 1944 р. заарештований СМЕРШем, вiрогiдно помер у в'язницi
K^40Bi слова: вiйськовий вiддiл, дипломатична мiсiя, агент, армiя УНР, Бессара-бiя, Румунiя.
ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ВОЕННОГО ОТДЕЛА ЧРЕЗВЫЧАЙНОЙ ДИПЛОМАТИЧЕСКОЙ МИССИИ УНР В РУМЫНИИ, 1920 г. (ПО МАТЕРИАЛАМ CAW)
И.В. Срибняк1, Я.В. Попенко2
1 Киевский университет им. Б. Гринченко Украина, г. Киев, 04212, ул. Тимошенко, 13-Б Е-mail: i.sribniak@kubg.edu.ua 2 Мелитопольский государственный педагогический университет им. Б. Хмельницкого Украина, Запорожская обл., 72312, г. Мелитополь, ул. Гетманская, 20
Е-mail: popenkoaroslav80@gmail.com
Авторское резюме
Статья посвящена анализу деятельности военного отдела (секции) Чрезвычайной дипломатической миссии Украинской Народной Республики (УНР) в Румынии, который был создан в феврале 1920 г. путем реорганизации командированной сюда ранее Военной миссии УНР. С момента создания сотрудники отдела выполняли значительный объем работы, занимаясь приемом и временным размещением бывших пленных украинцев, которые могли быть использованы для дальнейшего пополнения армии УНР. В случае необходимости военный отдел миссии оказывал финансовую помощь украинским военным разведчикам-резидентам, которые собирали информацию военно-политического содержания, а также распространяли через свою сеть агентов антисоветские агитационные материалы. В начале декабря 1920 г. военный отдел активно включился в процесс восстановления связи с начальником 1-й Повстанческой группы армии УНР полковником А. Гулым-Гуленко, который в то время руководил деятельностью антисоветского подполья на юго-западе Украины. Успешная деятельность военного отдела в значительной степени стала возможной благодаря генералу С. Дельвигу, который проявил себя как блестящий организатор, фактически сумев объединить немногочисленные группы преданных идее национально-государственного освобождения Украины офицеров армии УНР. После вступления Красной армии на территорию Румынии был в 1944 г. арестован СМЕРШем, вероятно умер в тюрьме.
Ключевые слова: военный отдел, дипломатическая миссия, агент, армия УНР, Бессарабия, Румыния.
ACTIVITIES OF THE MILITARY DEPARTMENT OF THE UKRAINIAN PEOPLE'S REPUBLIC EXTRAORDINARY DIPLOMATIC MISSION IN ROMANIA, 1920 (BASED ON САШ)
I.V. Sribnyak1, Ya.V. Popenko2
1 Borys Grinchenko Kyiv University 13-B Tymoshenko Street, Kyiv, 04212, Ukraine E-mail: i.sribniak@kubg.edu.ua 2 Bogdan Khmelnitsky Melitopol State Pedagogical University 20 Getmanska Street, Melitopol, Zaporozhye region, 72312, Ukraine E-mail: popenkoaroslav80@gmail.com
Abstract
The article focuses on the activities of the military department (section) of the Extraordinary Diplomatic Mission of the Ukrainian People's Republic (UPR) in Romania. The department was formed in February 1920 after reorganising the UPR Military Mission. Since its formation, the department carried out a significant amount of work on receiving and temporary accommodation of former Ukrainian prisoners of war who could be recruited to the UPR army. If necessary, the military unit of the Mission provided financial assistance to Ukrainian military reconnaissance residents, who collected intelligence information and reLaid anti-Soviet propaganda through their agent network. In early December 1920, the military department actively participated in the reactivation of connections with Colonel A. GuLyj-GuLenko, Head of the 1st Insurgent Group of the UPR army, who at that time Led the anti-Soviet underground in the south-west of Ukraine. The success of the military department was possible mainly due to General S. DeLvig, who proved himself as a brilliant organiser, having united scanty groups of the UPR army officers who were devoted to the idea of national-state Liberation of Ukraine.
Keywords: military department, diplomatic mission, agent, UPR army, Bessarabia, Romania.
Дiяльнiсть вмськового вщдшу (секцП) НадзвичайноТ дипломатично! мiсN (НДМ) УНР у Румунп ще не була об'ектом окремого дослщження ан в украТнськш, аш в зарубiжнiй кторюграфп. 1нформащя про нього обмежуеться лише поодинокими згадками про створення згадуваного
вщдту (Власенко, Сапсай 2015: 60-61), а також викладом окремих фак^в про вщвщування його спiвробiтниками таборiв штернова-них воякiв-украТнцiв у Румунп (Срiбняк 2017: 127). Цiнний фактаж з кторп украТнсько-румунських мiждержавних взаемин (i зокрема Тх вiйськово-полiтичноТ складовоТ) присутнiй у публiкацiТ украТнського кторика М. Ковальчука, проте вiн стосуеться лише 1919 р. (Ковальчук 2010: 115-127).
Цткна та об'ективна реконструкщя специфки дiяльностi вшсько-вого вщдту мiсiТ можлива лише за умови належного документального пщфунтя, i в цьому вщношены значну джерельну варткть становлять документи, опублiкованi украТнським дослщником В. Власенком (Власенко 2007: 176-217). Дана стаття була пщготовлена на основi опра-цювання докумен^в, якi зберiгаються в Центральному вшськовому архiвi Польщi. Серед них значну джерельну варткть являе листування голови вшськового вщдту НДМ УНР у Румунп генерал-поручника С. Дельв^а1 iз закордонним вiддiлом Головного управлiння Генерального штабу (ГУГШ) армiТ УНР (WBH CAW 2).
Попри вкрай невдалi дiТ румунськоТ армiТ та зовшшньопол^ичш «метання» офiцiйного Бухаресту пщ час ПершоТ свiтовоТ вiйни (при-еднання до Антанти та военш дiТ на ТТ боцi, пщписання сепаратноТ мирноТ угоди з Ымеччиною та ТТ денонсацiя, пiсля цього - чергове вшськово-полггичне зближення з Франщею та Великобританiею) Румунiя зумта не зiпсувати стосунки з останшми та ще й отримала значн «дивщенди». За мовчазноТ згоди Антанти Румуыя приеднала до свого складу Бессарабт, а також ще деяк порубiжнi територiТ, з чим -в силу своеТ внутрiшньополiтичноТ слабкосп - була змушена погоди-тись УНР. До початку процесу свого зближення з Польщею (зима-весна 1920 р.) остання була насттьки зацкавлена у вшськово-полггичному зближеннi з Румуыею, що навiть «вибачила» Бухаресту конфккащю величезноТ кiлькостi вiйськовоТ амунiцiТ та зброТ ПiвденноТ групи вiйськ УНР (остання пщ тиском РСЧА була змушена у квггш 1919 р. вщступити на територiю пiдконтрольноТ Румунп Бессараби").
При цьому слiд вщзначити, що протягом другоТ половини 19191920 р. Румунiя спорадично повертала (але у значно меншш кть-костi) набуте в такий споаб озброення, вдаючись до передання УНР невеликих партш набоТв та вшськовоТ амунiцiТ. Значною мiрою це було обумовлено зацкавлешстю офiцiйного Бухаресту в кнуванш незалежноТ УкраТни в якосп захисного бар'еру вiд радянськоТ Росп. Свiдченням прихильностi румунськоТ сторони до УНР стало, зокрема, й вщрядження до Румунп ВшськовоТ мiсiТ у липы 1919 р. 1Т найголовш-шим завданням власне й було сприяння в оргаызацп переправлення зброТ, вшськового спорядження та лiкiв, що було особливо цшним для
УНР в умовах фактично! блокади, запроваджено! Антантою.
Вшськовий вiддiл (секция) Надзвичайно! дипломатично! мiсiТ УНР у Румунп був створений на виконання постанови уряду УНР вщ 3 лютого 1920 р. шляхом реоргашзацп Вшськово! мiсiТ УНР (прибула до Бухаресту на початку червня 1919 р.) (WBH CAW 3). До складу но-воствореного вшськового вщдту як постшы спiвробiтники увiйшли колишн спiвробiтники ВiйськовоТ мiсiТ - генерал-поручник Серий Дельв^ (голова), сотник Яюв Чайкiвський та хорунжий Василь Трепке (секретаре У якостi приряджених до роботи у вшськовому вiддiлi були притягнеш полковник Демид Антончук, сотники Олександр Долинюк та Денис Майер-Михальський. З березня 1920 р. в ана-лопчному статус при вщдЫ перебував отаман Микола Шаповал, який прибув до Румунп за дорученням уряду УНР (WBH CAW 4). того, у рiзний час до виконання окремих роб^ у вшськовому вщдЫ використовувались хорунжий Олександр Трепке та сотник Микола Даньюв (Власенко, Сапсай 2015: 60-61). В окремих випадках до виконання рiзних спещальних завдань вшськово-дипломатично-го характеру залучався i член НДМ УНР у Румунп контр-адмiрал М. Остроградський.
У розпорядженш за пiдписом С. Петлюри завдання вщдту були окреслеш досить невиразно - вiн мав надавати «допомогу мiсiТ (НДМ УНР у Румунп. - 1.С., Я.П) в розв'язанню i в техычному переведены в життя вах вшськових питань, якi можуть стати перед мiсiею» (WBH CAW 1). Мiж тим обсяг завдань, якi мали виконували ствроб^ники вiйськового вiддiлу НДМ УНР, був доволi значним. До них належало, зокрема, сприяння змщненню бойово! вартостi вiйськ УНР, збтьшення Тх особового складу та оргаызащя матерiально-технiчного постачання дiевоТ армiТ. Час вщ часу за дорученням ГУГШ ствробггники готували аналiтично-довiдковi матерiали про стан вшськово! готовносп та бойовий вишкт румунсько! армiТ. Також ствроб^ники вiйськового вiддiлу дбали про прийом та тимчасове розмщення колишнiх полоне-них воякiв-украТнцiв, якi повертались додому з рiзних европейських краТн. Прюритетними завданнями для спiвробiтникiв вiйськового вщдту завжди залишався збiр вiйськово-полiтичноТ шформацп про ситуацiю на пiдрадянськiй УкраТн для пiдготовки розвiдчих зведень та забезпечення дипломатичного прикриття таемних структур Парти-зансько-повстанського штабу при головнш командi вiйськ УНР (пiсля його створення у грудш 1920 р.).
З огляду на виняткову важлив^ь виконуваних вшськовим вiддiлом функцiй уряд УНР подбав про вщповщне фшансове забезпечення його дiяльностi. Лише впродовж лютого-липня 1920 р. на потреби ствроб^нимв вщдту було витрачено 215 088,19 лей румунських
(л. р.). Вс вони отримували вiдповiдне грошове забезпечення, яке цтком покривало видатки на утримання та оренду помешкання для проживання, добов^ вiдрядження, яке становило загалом на вах членiв вiддiлу вiд майже 27 тис. до 37 тис. л. р. щомкячно. Частина кош^в витрачалася на оренду помешкання для канцелярп вшськового вщдту, придбання та експлуатацп автомобтя, оплати пращ кур'ерiв, придбання одягу та взуття для репатрiантiв, для закупiвлi матерiалу для вiйськових прапорiв (WBH CAW 5). Генерал С. Дельв^ щомкячно отримував 2000 л. р. для представницьких витрат. Ще 61 275 л. р. планувалось витратити впродовж трьох наступних мкящв (серпень-жовтень 1920 р.) (WBH CAW 6).
Завдяки таким вщносно значним грошовим надходженням вш-ськовий вщдт мав можливкть ефективно виконувати покладенi на нього завдання i, зокрема, надавати гуманггарну допомогу тим воякам-украТнцям, ям все ще продовжували повертатись з австро-угорського та ^алшського полону. Ця категорiя вояцтва представляла для уряду УНР особливий штерес, бо в умовах окупацп переважноТ бiльшостi украТнських земель бiльшовиками та бiлогвардiйцями ттьки в Тх середовищi можна було знайти добровольцiв для поповнення дiевоТ арми УНР.
З числа малих груп украТнських воямв, що прямували до Румунп з територп Королiвства сербiв, хорватiв та словенцiв, своею чисельшстю i згуртованiстю вирiзнявся «вщдт Маркова» (близько 500 воямв), яким откувався голова мiсiТ УкраТнського Червоного Хреста у цш краТнi Д. Дорошенко. Останнш лише впродовж листопада 1919 р. ви-тратив значну частину коштiв очолюваноТ ним мiсiТ для забезпечення всiм необхiдним воямв цього вiддiлу (i зокрема - харчуванням), i попри вперту протидт мiсцевоТ влади та вiйськового представника ДобровольчоТ армiТ в Белградi, все ж таки дом^ся дозволу на його переТзд до РумунiТ (Дорошенко 1969: 506, 512-514).
Згадуваний вщдт на початку грудня 1919 р. був розмщений у румунському таборi Брашов, тсля чого отка над ним перейшла до НДМ УНР у РумунiТ. Заходами керiвника вшськовоТ секцп мiсiТ С. Дельвiга воякам цього вщдту було забезпечено прийнятний побут та харчування, для чого Тх самопризначеному старшому Володимиру Маркову були передан потрiбнi для цього кошти. Також заходами мiсiТ було закуплено партт шмри, яка мала бути використана для пошиття взуття потребуючим на це воякам. Проте вже невдовзi виявилось, що В. Мармв був цтком невщповщною людиною, бо отримавши грошi -останнш повiвся як негiдник i авантюрист.
Взагал^ як йшлося у повщомленш С. Дельвiга (№ 602 вщ 23 травня 1920 р.) закордонному вщдту Головного управлшня Генерального
штабу (ГУГШ) армп УНР, для визнання В. Маркова четарем УГА браку-вало достатшх пщстав. Не маючи на те вщповщного уповноваження, останнш почав видавати себе за представника НДМ УНР у Румунп, вчинивши при цьому низку недостойних вчинюв, що свiдчили про його вкрай низьк морально-дiловi якостi. Бтьше того, окремi його дiТ мали вщверто злочинний характер. У згадуваному вище повiдомленнi йшлося, зокрема, про те, що В. Марков частково витратив на власш потреби кошти, ям були видан йому мiсiею для воякiв очолюваного ним вщдту; самовiльно розпродав частину шкiри, закуплену для пошиття взуття потребуючим цього воякам; використав сфальшовану посвiдку аби взяти у борг у приватно! особи грошi шбито для потреб мiсi!; самовiльно пiдвищив за сфальшованим ним же документом трьох пщстаршин в ранги старшин «iменем мiсi!»; взяв та не повернув особисп речi (годинник i цивтьний одяг) Тх власнику, з якими вш виТхав до осередку уряду УНР (WBH CAW 1).
Маючи на руках пщроблене посвщчення особи за пщписом голови НДМ УНР у Румунп К. Малевича, В. Мармв був прийнятий головним отаманом УНР С. Петлюрою, тсля чого у якосп «представника мiсiТ» звертався до рiзних державних iнституцiй, намагаючись отримати кошти ыбито для потреб НДМ УНР у Румунп. Виходячи з цього генерал С. Дельв^ вважав за доцтьне взяти В. Маркова пщ арешт та провести слщство щодо всiх його злочинних дш (WBH CAW 1). На жаль, архiвнi документи не мктять iнформацiТ про подальшi дiТ В. Маркова, також бракуе даних й про те, чи був вш арештований та вщданий пщ слщство та суд. Але, навггь, попри там його вчинки можна припустити, що принайми частина воямв з очолюваного ним вщдту була влита до складу армп УНР. На користь такого твердження свщчить один з рапорлв (№ 704) С. Дельв^а вшськовому мiнiстру уряду УНР, в якому присутня шформащя про вiдправку 19 червня 1920 р. куреня кшьюстю 300 воямв до Могильова - для поповнення частин дiево! армп (WBH CAW 1).
Ще одним джерелом поповнення Дiево! армiТ були колишнi полонен, ям поверталися з Туреччини, Болгарп та СербiТ, а також тЬ якi донедавна перебували у складi денiкiнськоТ армiТ. Дехто з них навесш-вл^ку 1920 р. намагався отримати вщ НДМ УНР у Румунп вщповщш документи для повернення в УкраТну. Частина колишнiх дешкш^в (зокрема з числа старших офiцерiв та генералiв) вважала за можливе вступити на украТнську вiйськову службу. Але при цьому дуже важливим було визначення Тх мотивацп - чи то бажання до-лучитись до боротьби з бтьшовизмом, ментальна приналежшсть до украТнства, чи то прагнення циычно використати свое перебування в лавах армп УНР задля досягнення власних цтей.
Справедливо побоюючись напливу до арми випадкових оаб контр-адмiрал М. Остроградський у своему лисп на iм'я вшськового мшктра уряду УНР (№ 1475 вiд 29 травня 1920 р.), зокрема, вщзначав, що «деяк з цих панiв може i бажанi для посади, а деяких <...> просто неприемно i бачити». Тому М. Остроградський вважав за доцтьне надавати Тм проТзнi документи лише за умови попереднього надхо-дження на це згоди вшськового мшктра УНР (WBH CAW 1). Водночас офщери молодших рангiв зi складу денiкiнськоТ армiТ пропускались до Могильова здебтьшого безперешкодно, дехто з них прямував з Болгарп до УкраТни, вже маючи вiдповiднi документи, видан тамтеш-нiм польським посольством.
Ще одним завданням, яке було поставлене урядом УНР перед украТнськими вшськовими дипломатами у Румунп навесы 1920 р., -отримання дозволу офщшного Бухаресту на переТзд румунською територiею iнтернованоТ ще влiтку 1919 р. «УкраТнськоТ бригади» з Ымецького Яблонного (Чехословаччина). З цiею метою адмiрал М. Остроградський вiв переговори з послом Францп у Румунп, а також зуст^чався з головою ФранцузькоТ вiйськовоТ мiсiТ генералом Петеном (WBH CAW 7). У цш справi з вiйськовими аташе польського i чехословацького посольств зуст^чався i генерал С. Дельвiг, якому вдалось переконати обох дипломалв звернутись з вiдповiдними за-питами до урядiв Тх краТн. Ним також був надкланий лист до начальника бригади в ^мецькому Яблонному, в якому мктилась пропозицiя вщрядити до складу вiйська УНР лише тих воямв, якi добровiльно на це би погодились (WBH CAW 8).
Одшею з найголовнiших перепон в оргашзацп перевезення була цтковита вiдсутнiсть потрiбного рухомого складу (потяпв та вагонiв), про що було повщомлено румунською вiйськовою владою на початку червня 1920 р. Попри це украТнська дипломаля продовжувала шукати можливосп для перевезення бригади шляхом продовження переговорiв з чехословацьким вiйськовим аташе в РумунiТ, який ви-словлював готовнiсть переконати Прагу в доцтьносп вiдправлення такого ешелону за маршрутом Кошиц - Чоп -Балу - Керешмезо -Вороненка - Коломия - Непоколоуць - Черывщ - Новоселицк
Маршрут слщування ешелону передбачав проТзд через Буковину, яка контролювалась польськими вшськами, вщтак для його проТзду був потрiбен i дозвiл вiд польського вшськового вщомства. Ця об-ставина ускладнювала процес передислокацп бригади, але за умови опломбування вагошв на «буковинськш дiлянцi» можна було сподi-ватись, що Варшава все ж таки пще на зуст^ч проханню украТнськоТ та чеськоТ сторiн, гарантувавши екстериторiальнiсть вагонiв (WBH CAW 9). Зрештою, реалiзувати цей план так i не вдалось - як через
вщсутшсть потрiбних коштiв для транспортування згадувано! бригади, так i в зв'язку з небажанням бшьшосп воякiв-галичан приеднатись до армп УНР пiсля пщписання урядами Польщi та УкраТни Варшавсько! угоди. Внаслiдок цього всi ц переговори завершились нiчим, i бригада i надалi залишилась у Ымецькому Яблонному.
На початку червня 1920 р. румунський уряд остаточно визначився у своему ставлены до УНР - у вщповщь на вщповщш звернення НДМ УНР в Румунп до нього - голова Ради м^с^в генерал Александру Авереску ухвалив ршення про можливiсть проТзду украТнських репатрiантiв, а також повернення збро! та вiйськовоТ амунiцiТ (що належали рашше Запорiзькому корпусу армiТ УНР), заборонивши водночас «формування озброених одиниць» на теренах РумунiТ. Таке формулювання значно ускладнювало виконання таемно! «1н-струкцiТ для вiйськових формувань в Румунп i Польщi» (затверджено! головним отаманом вшськ УНР С. Петлюрою ще 25 лютого 1920 р.) (УкраТнська революцiя (документи) 1919-1921 1984: 103, 106), за-лишаючи армп УНР лише один канал для формування нових частин та з'еднань - Польщу.
Проте, як вже зазначалось, дозвт румунського уряду на проТзд те-риторiею краТни тих воямв-украТнщв, якi повертались з балканських краТн, мiнiмiзував негативнi наслiдки згадуваного ршення. Справа в тiм, що частина колишшх полонених (з числа тих, хто виявляв ба-жання приеднатись до армп УНР) накопичувалась у збiрних пунктах для штернованих аби за деякий час вирушити для поповнення дiево! армп. На пщтвердження цього варто навести вже цитований «доклад» С. Дельв^а (№ 761 вiд 25 червня 1920 р.), в якому повщомлялось про виТзд куреня у складi 15 старшин та 300 козамв з мкця тимчасово-го Тх перебування (табiр Фокей, поблизу Крайови) до Могильова. У подальшому цей табiр продовжував використовуватись для потреб воямв-украТнщв (WBH CAW 1).
Одним з найголовшших напрямiв дiяльностi вiйськового вщдшу мiсiТ була органiзацiя переправлення з Румунп до УкраТни збро! для дiево! армп УНР. Румунська сторона йшла назус^ч украТнцям, пере-даючи у дотримання своТх попереднiх общянок обмежену кiлькiсть стрiлецькоТ збро! та набоТв до не! (пiсля вщступу в 1919 р. до Бес-сарабiТ та роззброення там Запорiзького корпусу, Пiвденно-схiдноТ та ПiвденноТ груп армп УНР румуни отримали значну кшьюсть стрЬ лецько! збро!, гармат, набоТв та рiзно! вiйськовоТ амунщп) (Ковальчук 2010: 120). Як зазначалось у зв^ах С. Дельвiга вшськовому мiнiстру уряду УНР (№ 704 вщ 19 червня i № 761 вщ 25 червня 1920 р.), вщ-правка однiеТ з партш збро! (5 млн штук набоТв росшського зразку) була доручена сотнику Я. Чайковському, тсля чого останнш виТхав
до Соколе (поблизу Ясс), де i мав !х отримати на вшськовому складi румунсько! армiТ. Вже за п'ять днв вони мали бути переправлен до Могильова та передан до дiево! армп (WBH CAW 1).
Також у згадуваних докладах йшлося i про наступну заплановану С. Дельв^ом поставку рушниць та гарматних набоТв (12 тис. гвин^вок та 2 тис. артилершських набоТв), щоправда у цьому випадку вш не м^ чггко визначити термш потрапляння до армiТ цiеТ партп збро!, бо ТТ ще ттьки належало прийняти та вiдвантажити, а також органзувати транспорт для !х перевезення до кордону. До загально! кiлькостi збро! та вiйськового майна (^м вже згаданого), яке мало бути повернуто румунською владою, також входили ще 120 кулемелв та запаси ча-стини до них, 40 польових трьохдюймових гармат росшського зразку та 30 тис. снарядiв до них, 800 шабель та значна кшьюсть кшсько! амунщп (WBH CAW 1).
Не втрачаючи надш на повернення цього вiйськового майна, С. Дельв^ також вважав за можливе i доцiльне купувати зброю i приватним шляхом, що мало бути не ттьки «корисним з боку еко-номiТ», але й дозволяло би полегшити та прискорити вщправлення «офщшних транспортiв». Проте для цього була потрiбна готiвка. I якщо для перевезення першого транспорту кошти були взят з сум, призначених для утримання мiсi!, то вже для наступно! партiТ був потрiбним iстотний грошовий транш вщ уряду УНР. В ситуацiТ практично повно! вiдсутностi коштiв у державний скарбниц С. Дельвiг пропонував уряду здшснити продаж 2-5 вагонв цукру-сирця у бессарабському прикордоннi, та передати виручен вiд цього кошти мiсi!. Порада генерала була почута - принаймнi саме такий висновок можна зробити з телеграми голови Вшськово! мiсi! УНР у Варшавi генерала В. Зелiнського про готовнсть уряду УНР надiслати до Румунп 20 вагонв цукру для !х продажу. Вщтак можна припустити, що вшськовий вiддiл НДМ УНР отримав потрiбнi кошти, завдяки чому «румунський канал» постачання збро! для армп УНР дiяв до листопада 1920 р. досить ефективно (Мазепа 2003: 299).
Слщ, вщзначити, що школи до справ закупiвлi збро! та вшськового спорядження в Румунп уповноважувались украТнськ закупочнi комiсiТ, як не були зобов'язанi узгоджувати власн дiТ з генералом С. Дельв^ом. Проте навiть в такому випадку без ствробггниюв вiйськового вiддiлу справа не обходилась. 1нколи - за вказiвками ГУГШ - останнiм доруча-лось здiйснювати негласний догляд за членами цих комiсiй. Тому коли 29 жовтня 1920 р. з Кам'янця-Подтьського до Хотина прибули чотири представники кам'янецького «Союз-Банка» (Пабенський, Мачушенко, Нурисман i Мтькрат), всi вони опинились пщ, таемним спостережен-ням ствробггниюв вiйськового вiддiлу мiсiТ (WBH CAW 1).
Як вже зазначалося вище, надзвичайно важливим напрямом дiяль-носл вiйськового вiддiлу НДМ УНР була оргашзащя таемного збору iнформацií вшськово-пол^ичного характеру в радянськiй Украíнi та сприяння робот украíнських вiйськових агенлв, якi вiдряджались до Румунií для оргашзацп розвщницько-агентурних мереж, дiючи при цьому в порозумшш з румунською вшськовою розвiдкою. У цьому зв'язку особливий штерес викликае один з рапорлв С. Дельвiга вiйськовому мшктру уряду УНР (№ 1060 вщ 10 вересня 1920 р.), в якому вш «для систематичного здобуття iнформацiйних вщомостей» клопотався про надання вшськовому вiддiлу мiсií потрiбних для цього фшансових засобiв.
Також у рапорт присутня iнформацiя про двох украшських вш-ськових розвiдникiв-резидентiв - поручника Пляцека (Буженка), який ще в 1919 р. був вщряджений штабом головного отамана до штабу 8-'| дивiзií румунсько'1 армií у Чершвцях (без повiдомлення про це С. Дельв^а). Основним його завданням був пошук та вщря-дження агенлв до районiв, що були зайнял бiльшовиками з метою проведення розвiдницькоí роботи. Пiсля залишення урядом УНР Кам'янця-Подтьського останнiй звернувся до мiсií з проханням про субсидтвання коштiв, потрiбних для виконання отриманих ним за-вдань. Завдяки наданому головою НДМ УНР К. Малевичем кредиту украшський резидент отримав можливiсть ще принаймнi на три мкящ подовжити свiй термi перебування у Чершвцях ^ВН CAW 1).
У травш 1920 р. штабом 2-1 дивiзií армií УНР до м. Бендери був вщряджений сотник П. Емельянов, за висловом С. Дельв^а, «з доручен-нями навiть вище границь звичайноí розвщки». Цей «агент-резидент» працював вiдкрито, будучи при цьому в лсному зв'язку з мкцевими румунськими iнституцiями, але водночас вш не узгоджував свою дiяльнiсть з головою вшськового вщдту, що, на думку С. Дельв^а, було неприпустимим. Вш квалiфiкував спосiб роботи П. Емельянова як «кустарний», бо його результатами користувалась румунська вш-ськова розвщка, натомiсть штаб 2-í дивiзií впродовж двох мiсяцiв не отримував вщ свого агента жодноí шформацп (WBH CAW 1).
Але разом з тим С. Дельв^ оцшював працю П. Емельянова як «надзвичайно корисну», тому коли той звернувся до мiсií з проханням про видтення йому субсидií для продовження роботи, начальник вшськового вщдту вважав доцтьним пгги йому на зуст^ч. На таке рiшення С. Дельв^а вплинуло й те, що П. Емельянов зумiв налагодити лсш дiловi взаемини як з румунською владою, так i з представни-ками французькоí та польськоí вшськових розвiдок у цiй краíнi. Щоправда, С. Дельвiг не диспонував потрiбними для цього коштами, i в цш ситуацií на допомогу П. Емельянову прийшла польська спец-
служба, вбачаючи в його пращ «велику користь». Наданi польською розвiдкою кошти були використан для тиражування антирадянських вщозв у однiй з румунських друкарень, тсля чого вони таемно переправлялись через Дшстер та розповсюджувались серед мiсцевого населення (WBH CAW 1).
Невдовзi свiй внесок (5000 ле'|'в, щоправда - у якосп позики) у грошове забезпечення роботи «бюро» П. Емельянова зробила i НДМ УНР у Румунп'. Таке ршення будо обумовлено тим, що його керiв-ник вщповщав не ттьки за тиражування, але й за транспортування лиспвок. ^м того, здшснював добiр агентiв для виконання розвЬ дувальних завдань. З огляду на це С. Дельв^ просив у вшськового мiнiстра «кредитв на органiзацiю вшськово!' розвiдки» - у тш мiрi, наскiльки би на це дозволяли фонди мастерства. Також вш пропону-вав обов'язково повщомляти йому в подальшому про вах резидентiв, якi би прибували до Румунп' за дорученнями закордонного вщдту ГУГШ, а також пщпорядковувати Тх шефу вiйськового вiддiлу НДМ УНР (WBH CAW 1).
Для надання дiяльностi вшськово!' розвiдки рис системности також був розроблений «Проект оргашзацп розвiдочно-iнформацiйного апарату на роминськш територп'» (можна припустити, що його автором став сотник П. Емельянов. - 1.С.,Я.П.). В ньому були сформульоваш основы завдання украшських резидентур в Бессарабп та Румунп' та пщпорядкованих |'м мереж на твды Украши. Так, зокрема, вони полягали у здшснены «розвщки вiйськового i полiтичного характеру на територп' Украши», забезпеченнi «зв'язку з повстанцями та iншими органiзацiями (кооперативами, профес[юнальними] союзами робгг-никiв <...> iнтелiгенцiею)». Велика увага придiлялась проведенню пропаганди шляхом iнформування «населення про дiяльнiсть i цiлi на майбутне нашого уряду (особливо аграрне питання i справа "укра-шсько-польсько!' згоди", або iнших майбутнiх та кнуючих полiтичних або вiйськових союзiв, згод i договорiв)»; «нацiонально-державнiй агггацп'»; «пропагандi з метою розкладу i дезоргашзацп Червоно'1 армп', дискредiтировання (дискредитаций - 1.С., Я.П.) совггсько!' (ра-дянсько'|. - 1.С., Я.П.) влади»; «контрагггацп' проти пропаганди совгг-сько'|» (WBH CAW 1).
У роз'ясненнях до «Проекту.» були вказан чинники, ям сприяли проведенню агентурно-пропагандистсько'| роботи: «Вся ця справа може гарно провадитись через спочування (ствчуття. - 1.С., Я.П.) до не'| i симпатичне вщношення роминського уряду, i через те, що в Ки-шиневi i Бендерах маються типографп' росшського шрифту» (останне дозволяло тиражувати значний обсяг антибтьшовицьких проклама-цiй). Все це створювало пiдстави для переходу у сприятливий час до
«оргаызацп повстань по подготовляемому плану», для чого слщ було провести «озброення деяких груп населення» (останне було малоре-алiстичним через величезн складнощi транспортування зброТ через кордон та вщсутысть коштiв для ТТ придбання в Бессарабп).
Слщ вщзначити, що з рапорту № 9 (вересень 1920 р., без зазна-чення точноТ дати. - 1.С., Я.П.) сотника П. Емельянова випливало, що 20-25 агенлв очолюваного ним бюро, виконували також i контрроз-вiдувальнi функцiТ. Зокрема, у згадуваному рапорт йшлося про те, що з метою «догляду за бтьшовиками, преiзджаючими з-за Днiстра i одержання iнформацiй» у порозумiннi з румунською вшськовою владою, його агенти були розмщеш на радянсько-румунському кордон - на дiлянцi Днiстра вщ с. Красна Гiрка (Crasnaia Gorca) до мiстечка Слободзея (Slobozia). Ця дтянка була подiлена на окремi сектори, в кожному з яких постшно перебувало «по два чоловки для пильнування за тим боком i безупинного зв'язку» з антибть-шовицькими органiзацiями в УкраТнi. ^м того, у потягах, що слщу-вали за маршрутами Кишинiв - Бендери i Бендери - Реш, постiйно знаходилися агенти П. Емельянова, ям в такий спосiб намагались вщстежували пересування бiльшовицьких кур'ерiв у межах Бессарабп (WBH CAW 11).
Завдяки кнуванню цiеТ агентурноТ мережi до Тираспольського, АнаньТвського та Одеського повтв завозилась та розповсюджувалась велика кiлькiсть антибiльшовицьких вiдозв. Сотник П. Емельянов також оргашзував пщготовку агiтаторiв «для працi в заптлЬ», якi вiдряджались до Бiзурли, Знаменки, Кременчука та Одеси. Ним був скомплектований «отряд терорислв», завданням якого мали стали таемш вбивства «найвщшших большевимв комунiстiв» в Тирасполi. За дорученням П. Емельянова частина вояюв зi складу очолюваного ним у 1919 р. партизанського загону вступила на службу до РСЧА, аби за першим сигналом виступити зi зброею в руках проти радянськоТ влади, лквщуючи керiвникiв мiсцевих бтьшовицьких осередкiв.
На думку П. Емельянова, переконливим сигналом взятися за зброю та виступити проти бтьшовиюв для селян мала стати поява на Тираспольщин чисельного загону (200-500 воямв), з вщповщним озброенням кожного з них гвинлвкою та достатнiм запасом набоТв (100 шт.), гранатами, ктькома кулеметами та пiдривними шашками. Сптьними зусиллями повсталих селян та вояюв згадуваного вiддiлу можна було би захопити Тирасполь, Бiзурлу та Роздтьну. Водночас, практично реалiзувати задуманий план можна було би лише за умови надходження достатшх кошлв та засобiв (WBH CAW 11).
З метою надання пщтримки мiсцевим повстанським оргаызащям у рiзних регiонах Пвденного Подiлля та Одещини вiйськовий вщдт
НДМ УНР здшснював рекрутащю старшин-органiзаторiв з подаль-шим ïx вiдрядженням у розпорядження командирiв дiючих парти-занських загошв, якi визнавали пiдпорядкування уряду УНР. 1нколи для виконання таких завдань зголошувались цiлком невiдповiднi особи, до числа яких належав зокрема сотник Мшак, який у вересш 1920 р. був вщряджений до Укра'ни. Отримавши для виконання сво'х завдань певну суму коштiв (ктька сотень лей i 100 тис. гривень) та вщповщш документи, сотник затримався на ктька дшв у Кишинев^ Назвавшись тут «укра'нським консулом на Бессарабщиш», вiн вдав-ся до пиятики i на пщпитку влаштував кiлька скандалiв у мкцевих ресторацiяx. Витративши всi наявнi у нього кошти, вiн намагався обмшяти частину гривень. Зрештою, пiсля чергового дебошу його було заарештовано мкцевою полiцieю, а потiм вiдправлено з мкта у напрямку Могильова, де вш мав перейти румунсько-радянський кордон (WBH CAW 10).
Випадки залучення випадкових людей у якосп агенлв та стар-шин-органiзаторiв були непоодинокими. Про це свщчить рапорт (№ 1251 вiд 19 жовтня 1920 р.) С. Дельв^а, який вщзначив цтко-виту невiдповiднiсть прибулих за дорученням уряду УНР до Румунп ктькох оаб «по справах повстання». Всi вони, на думку начальника вшськового вщдту, були «абсолютно невiдповiдаючiми важности справи: алкоголки, брехуни, крутили (тут: крут. - 1.С., Я.П.), ям дискре-дитували державу (йдеться про УНР. - 1.С., Я.П) в Роминп' й напевно корисними для повстання не будуть». На користь такого висновку С. Дельв^а свщчило й те, що ц особи «з грошовими рахунками дуже необережш, не бажаючи знати рiзницi мiж державними грошима i сво'ми» (WBH CAW 1).
Попри таю ситуацп', справа пiдготовки повстання проти бтьшовиюв тривала i надалi, а ïï загальний провiд здiйснював полковник А. Гу-лий-Гуленко. У вересы-жовты 1920 р. за його дорученням в Бессарабп' була розгорнута агентурно-зв'язкова мережа, чим зокрема займа-лись гарматний референт ^вденно' повстансько' групи полковник Михайло Русаян, полковник Дщушенко (в Кишиневi), пiдполковник Луговий (в Хотиы), сотник Сергiй Соллогуб (останнш займав посаду завщувача бюро зв'язку в Румунп'), сотник Фрш (молодший зв'язковий старшина згадуваного бюро), поручник Мельник та ш. У Бендерах до збирання шформацп' розвщувального характеру був залучений сотник Остроградський, але його поява в мкт в одностро' старши-ни армiï УНР зробила неможливим подальше його використання у агентурнш робот.
Найбiльшою проблемою, з якою зштовхнулись згадуванi укра-ïнськi резиденти в Бессарабiï, стала вщсутысть в 'х розпорядженнi
досвщчених агентв, що змушувало залучати для оргашзацп зв'язку невщповщних осiб. Ця обставина у подальшому призвела до викриття агентiв-зв'язкiвцiв бтьшовицькою ЧК та численних арештiв серед уенерiвського пiдпiлля у порубiжних з Бессарабiею повiтах УСРР.
26 жовтня 1920 р. за дорученням С. Петлюри А. Гулий-Гуленко вщбув до Могильова з метою оргашзацп розташованих там частин армп УНР для прориву бтьшовицького фронту та бойово! дiяльностi у запiллi РСЧА. На виконання його вказiвок в околицях Бендер та Резши три-вало накопичення повстанщв, якi мали бути використаш для пiдриву радянського тилу. Як доповщав начальнику Генерального штабу армп УНР С. Дельв^, станом на 22 листопада 1920 р. !х нараховувалось вже 170 оаб. Для оргашзацп харчування стараннями начальника вшськового вщдту було отримано 10 тис. л. р. (в якост кредиту вщ голови НДМ УНР у Румунп К. Мацiевича) (WBH CAW 2).
Найбiльшою проблемою для розгортання пщптьних уенерiвських структур на територп БессарабiТ у цей час стала тривала вщсутшсть полковника А. Гулого-Гуленка, який бiльше мiсяця не виходив на зв'язок. У зв'язку з цим вшськовий вщдт НДМ УНР був змушений на початку грудня 1920 р. виконувати дещо невласт^ йому завдання iз вщновлення з ним контаклв. Можливо що це було зумовлено лквщащею бтьшовиками створено! резидентами А. Гулого-Гулен-ка в Бессарабп мережi агентiв-зв'язкiвцiв. У цш ситуацiТ С. Дельвiг звернувся з листом (№ 1450 вщ 8 грудня 1920 р.) до закордонного вщдту ГУГШ, в якому зажадав керiвних вказiвок у справi вщновлен-ня зв'язково! служби та визначення джерел фшансування для цього. В ньому С. Дельв^ також повщомляв про здiйсненi ним кроки i, зо-крема, про змшу всiеТ системи зв'язку (керiвний центр - повстану), розформування всiх старих зв'язкових пунктв, вiдкликання з румун-сько-радянського кордону всiх агентiв та !х зосередження у збiрному пункт у Бельцах (у цей час тут тимчасово перебували штерноваш вояки 2-Т бригади 1-Т кулеметно! дивiзi! армiТ УНР пiд командуванням полковника Г. Порохiвського) (WBH CAW 1).
Вщповщдю на це звернення С. Дельв^а став лист 1-го генерал-квартирмейстера Генерального штабу (без дати i зазначення прiзвища), в якому мктилась констатацiя неможливостi проведення зараз «широких операцш, вимагаючих широкого фшансування», з огляду на що невщомий автор листа запропонував ктьмсно обме-жити «зв'язковий апарат з повстанцями ^вденно! групи». Разом з тим С. Дельв^у доручалось вiдрядити на твдень УкраТни двох зв'язкiвцiв (з числа абсолютно надшних та вщданих справi УНР осiб) «з наказом за всяку цшу» виявити мкцеперебування полковника А. Гулого-Гуленка, вiдновивши таким чином зв'язок мiж начальником ^вденно! пов-
станськоТ групи та вiйськовим вщдтом НДМ УНР. Утримання нового апарату служби зв'язку (у т. ч. й вщрядження двох зв'язмвщв) мало вщбутись з коштiв авансу (100 тис. леТв), який був раыше видiлений НДМ УНР для придбання набоТв. Надалi «вся справа зв'язку з повстан-цями» мала спрямовуватись особисто С. Дельв^ом (WBH CAW 1).
Справою вщновлення зв'язку з А. Гулим-Гуленком откувався гар-матний референт ПiвденноТ повстанськоТ групи полковник М. Русаян, який запропонував призначити начальником зв'язковоТ служби з повстанцями прифронтового комкара 1-Т ЗапорiзькоТ стртецькоТ дивiзiТ армiТ УНР Василя Савенка. М. Русаян також склав кошторис, згiдно якого на утримання новосформованого зв'язкового апарату (начальник зв'язку, два його помiчники та 6 вктових козамв) мало бути витрачено 23 800 л.р. Цi видатки були санкцюноваш головним отаманом С. Петлюрою, який залишив на бланку кошторису резолюцiю такого змiсту: «В разi потреби генерал Дельвiг з сум, маючихся в його розпорядженнi, може робити витрати на цю справу» (WBH CAW 1).
Цей дозвт, а також отриманi вiд МiсiТ УНР кошти дозволили С. Дельвку оперативно створити нову мережу пунктв, призначе-них для прийому-вiдправки агентв-зв'язмвщв та розвiдникiв. Про це зокрема йшлося у його доповiдi (№ 1459 вiд 8 грудня 1920 р.), яка була адресована начальнику Генерального штабу i вшськовому мшктру уряду УНР. У цьому документ мктиться iнформацiя про функцiонування згадуваних пунктв у Резiнi (начальник - поручник Мельник), у Бендерах (сотник П. Емельянов), ям використовувались для вщрядження iнформаторiв та зв'язмвщв (WBH CAW 1).
Одночасно спiвробiтники вшськового вiддiлу НДМ УНР надавали допомогу воякам-украТнцям та бiженцям, якi тсля нелегального перетину кордону тимчасово осщали у Бендерах i Рибницi. Ще одним мiсцем зосередження воякiв та цивтьних бiженцiв стали на початку грудня 1920 р. Черывцк 'х органiзацiю взяв на себе зв'язко-вий старшина вiйськового вiддiлу НДМ УНР сотник Луговий, якому «вдалося розрщити трохи дуже великий натовп бiженцiв надсилкою до Галичини, Чехи, Австри». Вояки вiдряджались до тимчасовоТ вш-ськовоТ станицi у Бельцах. 'х побут був тут забезпечений стараннями Черывецького жiночого комiтету, члени якого передавали на потреби вояцтва зiбранi ними кошти та одяг. Слщ вщзначити, що допомога благодшних органiзацiй в цiй ситуацiТ була фактично единим засобом для забезпечення побуту бiженцiв, бо фiнансовi можливосп НДМ УНР були вкрай обмежеш, вiдтак мiсiя не могла взяти на себе утримання значноТ Тх кiлькостi (WBH CAW 1).
Попри вс складнощi обстоювання iнтересiв УНР ТТ дипломатичною службою на зовшшньополггичнш аренi, що було пов'язано з
цтим комплексом причин зовшшньополггичного характеру, дiяль-нiсть вiйськового вiддiлу НДМ УНР у Румунп впродовж 1920 р. була позначена значними здобутками. З огляду на те, що у цей час УНР вела безкомпромкну боротьбу з «бтою» i «червоною» Росiею, дiева армiя потребувала поповнення запаав зброí та вiйськовоí амунiцií. Ледь не единим каналом для цього була королiвська Румушя, яка неодноразово передавала Украíнi значш партií стрiлецькоí зброí та набо1в до них.
Шляхом максимального напруження власних сил ствробггникам вiйськового вщдшу вдалось забезпечити перевезення партiй зброí румунською територiею та íх переправлення через кордон. ^м того, вони виконували широке коло завдань, реалiзацiя яких сприяла посиленню боездатностi армп УНР. Це здiйснення опiки над штерно-ваними вояками-украíнцями i водночас залучення добровольщв з íх середовища на украíнську вiйськову службу, проведення розвщки для збору докладноí шформацп про вiйськово-полiтичну ситуацiю в радянськш Украíнi, а також здiйснення дипломатичного прикриття агентурноí антибiльшовицькоí дiяльностi уенерiвських осередкiв на територií Румунií та Бессарабп.
Цим вiддiл значною мiрою завдячував своему керiвниковi генералу С. Дельв^у, який поеднував Грунтовну вшськову освiту (випускник Михайлiвськоí артилерiйськоí академп), особисту мужнiсть та вiдвагу, штел^ентшсть i виразний нацiональний сантиметр. Вш виявляв себе у беззастережнiй вщданосп прапору УНР. Разом з тим С. Дельв^ мав дипломатичний хист, що зокрема виявився у його учасл у переговорах з представниками генерала П. Врангеля щодо створення единого ан-тибiльшовицького фронту (середина жовтня 1920 р.). Генерал виявив себе i блискучим органiзатором, зумiвши об'еднати навколо себе нечисленний гурт вщданих iдеí нацiонально-державного визволення Украши старшин армií УНР.
Створення та дiяльнiсть вiйськового вiддiлу НДМ УНР у Румунп стало переконливим свщченням того, що попри вс розбiжностi у двостороннiх румунсько-украíнських мiждержавних вщносинах íх осердям була антибiльшовицька зорiентованiсть íх зовнiшньоí полЬ тики. Сптьшсть вищого державного iнтересу двох краш, що полягав у послiдовному протистояны радянськiй Росií, обумовлювала коопе-рацт íх зусиль в антибiльшовицькiй вшськово-агентурнш дiяльностi протягом 1920-1921 рр. Усвщомлення потенцiйноí загрози Москви, яка ттьки номiнально погодилась з приеднанням Румуыею Бессара-бГ|, об'ективно пiдштовхувало Бухарест до розiгрування «украíнськоí карти». Це, зокрема, виявлялось в утримуванш румунською владою таборiв iнтернованих воякiв армп УНР, а також у залученш окремих
украшських старшин на румунську вшськову службу). Щоправда, загальна полiтична стабiлiзацiя ситуацп в Европi у другiй половит 1920-х рр. деякою мiрою «приспала» пильнiсть владних кiл Румунií у питаны можливоí ревiзií Москвою державно-полiтичноí приналеж-ностi Бессарабií. Вдавшись до безоглядноí румунiзацií нацiональних меншин в межах королiвства, румунський уряд втратив IX пiдтримку, а в 1939 р. - на виконання ультиматуму Сталша - був змушений пе-редати бессарабськ земля до складу радян^^! Украíни.
ПРИМ1ТКИ
1. Серий Миколайович Дельв^ (1866-1944) - украшський i росш-ський вiйськовий дiяч, генерал-лейтенант Росiйськоí iмператорськоí армií, генерал-полковник армп УНР, вшськовий iсторик, артилерист. Пкля проходження навчання в 2-му Московському кадетському корпус послiдовно закшчив також Михайлiвське артилерiйське училище, Офщерську артилерiйську школу та Михайлiвську артиле-рiйську академiю. Вiйськову службу розпочав у 2-й резервнш арти-лершськш бригадi, з 1899 р. - командир пiшоí батареí Офiцерськоí артилерiйськоí школи. Учасник Росiйсько-японськоí вiйни, пщ час якоí був нагороджений Золотою Георгпвською зброею. З 1909 р. -генерал-майор, командир 24-í артилерiйськоí бригади. Пiд час Пер-шоí свiтовоí вiйни - iнспектор артилерп 9-го армiйського корпусу. В ачы 1915 р. був пiдвищений до ранги генерал-поручника. Комендант здобутоí росшськими вiйськами австрiйськоí фортецi в ПеремишлЬ з жовтня 1915 р. - командир 40-го армшського корпусу. З квггня
1916 р. - шспектор артилерií Пiвденно-Захiдного фронту, здiйснював керiвництво артилерiею пiд час Брусиловського прориву. Навесш
1917 р. вийшов у вщставку.
З листопада 1917 р. - начальник шспекторату артилерií Украшсько-го генерального вiйськового штабу, на початку 1918 р. - начальник артилерп Гайдамацького коша Слобiдськоí Украши. За доби прав-лшня гетьмана П. Скоропадського посщав вiдповiдальнi посади в армп Украíнськоí держави, з 1919 р. - шспектор артилерп вшськ УНР. У червш 1919 р. очолював делегацт УНР на переговорах з Польщею пiд час Чортмвського наступу УГА, пiдписав договiр про перемир'я зi встановленням демаркацiйноí лiнií (16 червня 1919 р.), який так i не був реалiзований через протидiю диктатора ЗОУНР Е. Петрушевича. З липня 1919 р. - голова Вiйськовоí мiсií УНР у Румунп, а тсля п лiк-вiдацií - керiвник вiйськового вiддiлу (секц^) Надзвичайноí диплома-тичноí мiсií УНР у Румунп. За дорученням уряду УНР у жовтш 1920 р. провадив переговори з представниками генерала П. Врангеля про
визнання останшм самостшносп УНР. З лютого 1921 р. - член ВищоТ вшськовоТ ради армп УНР. Пiсля лiквiдацiТ дипмiсiТ брав активну участь в житт украТнськоТ полiтичноТ емiграцiТ в РумунiТ. Працював iнженером на кiлькох румунських пщприемствах. У 1944 р. евакую-вався до КаТру (Египет), де того ж року помер.
Л1ТЕРАТУРА
Власенко 2007 - Власенко В.М. До дiяльносгi НадзвичайноТ дипломатично! мiсiТ УНР у Румунп (1919-1923 рр.) // УкраТна дипломатична. 2007. Вип. 8. С. 176-217.
Власенко, Сапсай 2015 - Власенко В.М., Сапсай О.В. Склад i структура надзвичайноТ дипломатично! мiсiТ УНР в Румунп // Збiрник матерiалiв Ill ВсеукраТнськоТ науково-практичноТ конференцп «Суспiльно-полiгичнi про-цеси на украТнських землях: iсгорiя, проблеми, перспективи». Суми, 2015. Ч. 1. С. 60-61.
Дорошенко 1969 - Дорошенко Д. МоТ спомини про недавне-минуле (1914-1920). Мюнхен, 1969. 630 с.
Ковальчук 2010 - Ковальчук М. Вщносини Румунп з урядом УкраТнськоТ НародноТ Республки в 1919 р. // УкраТнський iсторичний журнал. 2010. Вип. 4. С. 115-127.
Мазепа 2003 - Мазепа I. УкраТна в огн й бурi революцп 1917-1921. КиТв: Темпора, 2003. 607 с.
Срiбняк 2017 - Срiбняк I. УкраТнц в Бессарабп та Румунп, 1921-1923 рр. (таборове та позатаборове повсякдення штернованого вояцтва арми УНР) // Русин. 2017. № 3 (49). С. 122-136. DOI: 10.17223/18572685/49/8
УкраТнська революшя (документи) 1919-1921 1984 - УкраТнська рево-люшя (документи) 1919-1921. Нью-Йорк: УкраТнська в^ьна академiя наук у США, 1984. 478 с.
WBH CAW 1 - Wojskowe Biuro Historyczne. Centraine Archiwum Wojskowe (далее WBH CAW). Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska" (далее - SAU). Sygnatura I. 380. 3. 115.
WBH CAW 2 - SAU. Sygn. I. 380. 3. 116.
WBH CAW 3 - SAU. Sygn. I. 380. 3. 115. Наказ Надзвичайнш дипломатичнш мiсiТ в Румунп. № 42 вщ 10 лютого 1920 р.
WBH CAW 4 - SAU. Sygn. I. 380. 3. 115. Накази Надзвичайнш дипломатичнш мiсiТ в Румунп № 47 вщ 17 лютого. № 50 вщ 28 лютого. № 53 вщ 20 березня 1920 р.
WBH CAW 5 - SAU. Sygn. I. 380. 3. 115. «Короткий звп" сум, витраченим Надзвичайною дипломатичною мiсiею УкраТнськоТ НародньоТ Республки в Румунп на утримання вшськовоТ секцп», пщписаний головою НДМ УНР у Румунп К. Малевичем.
WBH CAW 6 - SAU. Sygn. I. 380. 3. 115. Кошторис утримання мiсiТ на три
мкящ вперед, по дшсним виплатам, як зараз робляться», станом на лЬо 1920 р., пiдписаний головою НДМ УНР у Румунп К. Малевичем.
WBH CAW 7 - SAU. Sygn. I. 380. 3. 115. Лист М. Остроградського до головного отамана С. Петлюри. № 1468 вщ 28 травня 1920 р.
WBH CAW 8 - SAU. Sygn. I. 380. 3. 115. Доклад С. Дельв^а вшськовому мМстру уряду УНР. № 704 вщ 19 червня 1920 р.
WBH CAW 9 - SAU. Sygn. 1.380.3.115. Доклад С. Дельв^а вшськовому мМстру уряду УНР, № 761 вщ 25 червня 1920 р.
WBH CAW 10 - SAU. Sygn. I. 380. 3. 115. Рапорт старшини для доручень вшськового вщдту НДМ УНР сотника Я. Чайювського.
WBH CAW 11 - SAU. Sygn. I. 380. 3. 115. Рапорт № 9 сотника П. Емельянова (вересень 1920 р.).
REFERENCES
VLasenko, V. (2007) Do diyaL'nosti NadzvichaynoT dipLomatichnoT misil UNR u RumuniT (1919-1923 rr.) [To the activities of the UPR's Extraordinary Diplomatic Missions in Romania (1919-1923)]. Ukraïna diplomatichna. 8. pp. 176-217.
VLasenko, V. (2008) Dokumenti i materiaLi nadzvichayno' dipLomatichno' misii' UNR u Rumunii' (1919-1923 rr.) [Documents and materiaLs of the UPR's Extraordinary DipLomatic Mission in Romania (1919-1923)]. Pam'yatki: arkheografichniy shchorichnik. 8. pp. 129-160.
VLasenko, V.M. & Sapsai, O.V. (2015) SkLad i struktura nadzvichayno' dipLomatichno' misi' UNR v Rumunii' [Composition and structure of the UPR's Extraordinary DipLomatic Mission in Romania]. In: VasiLiev, K.K. et aL. (eds) Suspil'no-politichni protsesi na ukraïns'kikh zemlyakh: istoriya, problemi, perspe-ktivi. VoL. 1. Sumy: Sumy State University. pp. 60-61.
Doroshenko, D. (1969) Moï spomini pro nedavne-minule (1914-1920) [My memories of the recent - past (1914-1920)]. Munich: Ukra'ns'ke Vidavnitstvo.
KovaLchuk, M. (2010) Vidnosini Rumunii' z uryadom Ukra'ns'ko' Narodno' RespubLiki v 1919 r. [ReLations between Romania and the Government of the Ukrainian PeopLe's RepubLic in 1919]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. 4. pp. 115-127.
Mazepa, I. (2003) Ukraïna v ogniy buri revolyutsiï 1917-1921 [Ukraine in the fire and storm of the RevoLution of 1917-1921]. Kyiv: Tempora.
Sribnyak, I. (2017) Ukrainians in Bessarabia and Romania in 1921-23 (Everyday Life of the UPA Interned SoLdiers Inside and Outside the Camp). Rusin. 3(49). pp. 122-136 (in Ukrainian). DOI: 10.17223/18572685/49/8.
Gunchak, T. (1984) Ukraïns'ka revolyutsiya (dokumenti) 1919-1921 [Ukrainian RevoLution (documents) 1919-1921]. New York: Ukra'ns'ka viL'na akademiya nauk u SShA.
The MiLitary HistoricaL Office. CentraL MiLitary Archives (CAW). Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I. 380. 3. 115.
The Military Historical Office. Central Military Archives (CAW). Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I. 380. 3. 116.
The Military Historical Office. Central Military Archives (CAW). Nakaz Nadzvychainii dyplomatychnii misii v Rumunii [Order of the Extraordinary Diplomatic Mission in Romania. Nr. 42, dated February 10, 1920]. Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I. 380. 3. 115.
The Military Historical Office. Central Military Archives (CAW). Nakazi Nadzvichayniy diplomatichniy misii v Rumunii Nr. 47 vid 17 lyutogo. Nr. 50 vid 28 lyutogo. Nr. 53 vid 20 bereznya 1920 r. [Orders of the Extraordinary Diplomatic Mission in Romania Nr. 47 (February 17), Nr. 50 (February 28), Nr. 53 (March 20), 1920]. Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I. 380. 3. 115.
The Military Historical Office. Central Military Archives (CAW). Korotkyi zvit sum, vytrachenym Nadzvychainoiu Dyplomatychnoiu Misiieiu Ukrainskoi Narodnoi Respubliky v Rumunii na utrymannia viiskovoi sektsii, pidpysanyi holovoiu NDM UNR u Rumunii K. Matsiievychem ["A brief summary of the amounts spent by the Extraordinary Diplomatic Missions of the Ukrainian People's Republic in Romania on the maintenance of the military section", signed by the chairman of the UPR of the UPR in Romania K.Matsievich]. Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I. 380. 3. 115.
The Military Historical Office. Central Military Archives (CAW). "Koshtorys utrymannia Misii na try misiatsi vpered, po diisnym vyplatam, yaki zaraz robliatsia", stanom na lito 1920 r., pidpysanyi holovoiu NDM UNR u Rumunii K. Matsiievychem ["Estimates of the Mission's maintenance for three months ahead, on actual payments that are being made now", as of the summer of 1920, signed by the chairman of the UPR of the UPR in Romania K.Matsievich]. Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I. 380. 3. 115.
The Military Historical Office. Central Military Archives (CAW). Lyst M. Ostrohradskoho do Holovnoho Otamana S. Petliury. Nr. 1468 vid 28 travnia 1920 r. [Letter by M. Ostrogradsky to Chief Otaman S. Petliura. Nr. 1468 (dated May 28, 1920)]. Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I. 380. 3. 115.
The Military Historical Office. Central Military Archives (CAW). Doklad S. Delviha viiskovomu ministru uriadu UNR. Nr. 704 vid 19 chervnia 1920 r. [Report of S. Delvig to the Minister of War of the UNR Government. Nr. 704 (dated June 19, 1920)]. Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I. 380. 3. 115.
The Military Historical Office. Central Military Archives (CAW). Doklad S. Delviha viiskovomu ministru uriadu UNR, Nr. 761 vid 25 chervnia 1920 r. [Report of S. Delvig to the Minister of War of the UNR Government, Nr. 761 (dated June 25, 1920)]. Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I.380.3.115.
The Military Historical Office. Central Military Archives (CAW). Raport starshyny dlia doruchen viiskovoho viddilu NDM UNR sotnyka Ya. Chaikivskoho [Report of the officer for the orders of the military unit of the Extraordinary Diplomatic Missions of the UPR of the captain Y. Tchaikovskyj]. Zespol Akt
"Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I. 380. 3. 115.
The Military Historical Office. Central Military Archives (CAW). Raport Nr. 9 sotnyka P. Yemel'yanova (veresen' 1920 r.). Zespol Akt "Sprzymierzona Armia Ukrainska". Sygn. I. 380. 3. 115.
Срибняк Игорь Владимирович - доктор философии Украинского вольного университета (Мюнхен, Германия), доктор исторических наук, профессор, заведующий кафедрой всемирной истории Киевского университета им. Б. Гринченко, ведущий научный сотрудник отдела теории и методологии всемирной истории Института всемирной истории НАН Украины (Украина).
Срiбняк 1гор Володимирович - доктор фтософи УкраТнського втьного ушвер-ситету (Мюнхен, Ымеччина), доктор iсторичних наук, професор, завщувач кафедри всесвггньо! iсторii iсторико-фiлософського факультету КиТвського ушверситету ¡м. Б. Грiнченка, провiдний науковий спiвробiтник вщдту теори та методологи все-св^тньоТ ^стори державноТ установи «1нститут всесв!тньоТ ¡стор|Т НАН УкраТни» (УкраТ-на).
Ihor V. Sribnyak - Borys Grinchenko Kyiv University (Ukraine).
E-mail: i.sribniak@kubg.edu.ua
Попенко Ярослав Владимирович - кандидат исторических наук, доцент кафедры права Мелитопольского государственного педагогического университета им. Б. Хмельницкого (Украина).
Попенко Ярослав Володимирович - кандидат iсторичних наук, доцент кафедри права Мелггопольського державного педагогичного ушверситету ¡м. Б. Хмельницько-го (УкраТна).
Yaroslav V. Popenko - Bogdan Khmelnitsky Melitopol State Pedagogical University (Ukraine).
E-mail: popenkoaroslav80@gmail.com
