CC BY
23Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60), № 1. 2008 г. С. 30-36.
удк 343.224.1 «04/14»
Крест овська Н.М.
дитина у правовому житт1 укратнського сусп1льства в добу
високого серед ньов1ччя
У статп автор розглядае питання, яю пов'язаш з iсторieю дитинства. Для вивчення правового становища дитини доби середньовiччя автор розглядае основш положення Статутiв Великого князiвства Литовського, Руського та Жомойтського.
Ключовi слова: дитина, правовое становище, середньовiччя, Статути Великого князiвства Литовського, Руського та Жомойтського.
Питання, пов'язаш з iсторiею дитинства, мають поки що невелику iсторiографiчну полицю. Класикою стали пращ Фшша Арьеса про юторда дитинства в Середнi вши, Ллойда Демоза, присвячеш психоютори дитинства, Маргарет Мщантропологи дитинства. Iсторiя дитинства в добу середньовiччя сьогоднi с предметом, який активно вивчаеться англшськими, шмецькими, французькими дослщ-никами, зокрема, Товариством Жана Бодена [3; 2].
Набагато меншими е здобутки впчизняно! юторюграфп, особливо в цариш правово! складово! юторп дитинства. Тема «Дитина в юторп права» була г як правило, залишаеться частиною iсторико-правових дослiджень в галузях шмейного, опiкунського або кримiнального права (О.1. Загоровський, С. Шпiлевський, П.П. Музиченко, Г. Дзербша, В.М. Бурдш). Окремi аспекти правового становища дитини в укра!нському середньовiччi проаналiзованi у пращ польсько! дослiдницi М. Делiмати «Дитина у середньовiчнiй ПольщЬ> (отка над дiтьми та !хшм майном, злочини проти дггей, правопорушення неповнолггшх) [З].
Мiж тим складання в Украш ювенального права та рух у напряму створення ювенально! юстицп викликають необхiднiсть дослiдження нащональних традицiй у правовому регулюваннi вщносин за участю дiтей або пов'язаних з дпъми.
У культурно-iсторичних пам'ятках доби середньовiччя дитина подiляла «почес-не» мiсце з так званою «мовчазною бшьшютю» - непривiлейованими масами насе-лення. Разом iз тим, зважаючи на те, що дитинство було i е складовою екзистенцп кожно! людини, вони дають певну джерельну базу для вивчення правового становища дггей в укра!нському суспшьствг Зокрема, таким багатим джерелом е Статути Великого князiвства Литовського, Руського та Жомойтського (далi ВКЛРЖ) - дер-жави, до складу яко! входила бiльша частина земель, заселених укра!нською люднiстю.
Правове регулювання вщносин, пов'язаних з дпъми, у ВКЛРЖ будувалось з урахування принципу становосп. Державного законодавця, передусiм, щкавила доля дiтей шляхти. Саме вони певною мiрою були захищеш правом. На першому мiсцi стояли норми права, яю встановлювали порядок влаштування дiтей-сирiт та забез-печення майнових прав дитини. Цей пщроздш права ВКЛРЖ називають опiкунським правом [10, с. 224].
Право ВКЛРЖ розрiзняло законних та незаконних дней. Пiдстави для визнання дитини незаконною були такими: вщмова чоловша вiд батькiвства шляхом усно! заяви або застереження у заповт, а також народження дитини вщ осiб, якi не пере-бувають у шлюбi [12, розд. 3, арт. 12. - С. 225-226]. Причиною вщмови вщ батькiвства могла, серед шшого, бути поведiнка дитини. Вщзначимо, що будь-яких iнших доказiв незаконного походження дитини право не вимагало.
У правi ВКЛРЖ вiковi особливостi дитини були чiтко визначеш: розрiзнялись повнолiтнi та неповнолiтнi особи. Якщо в Кшвськш Русi вш дитини визначався тiльки звичаевим правом, то у ВКЛРЖ ця категорiя була закршлена законом. У Статут 1529 р. вiк повнолiття юнака визначався непрямим шляхом: вважалось, що з 17 роюв шляхтич ми- нести вшськову службу [12, розд.2, арт. 5. - С. 219]. За Статутом 1566 р. повнолптя для юнаюв наступало з 18, а для дiвчат - з 15 роюв [13, розд. 6, арт.1. - С.335]. Статут 1588 р. залишив цi вiковi межi повнолiття для юнакiв, але змiнив для дiвчат, встановивши повнолггтя у 13 рокiв [14, розд.6, арт. 1.-С.209].
Статути ВКЛРЖ спочатку не мютили особливих засобiв охорони права дитини на життя. Можна припустити, що в межах православно! стльноти продовжували дiяти норми церковного права Кшвсько! Русi, оскiльки у березнi 1499 р. великий князь литовський Олександр надав жалувану грамоту Кшвському митрополиту та православним епископам ВКЛРЖ про недоторканнють церковного суду та церковного майна на пiдставi церковного статуту Ярослава Мудрого [4, док. №166. - С. 190]. Ц норми охороняли не стшьки життя новонароджено! дитини, скшьки карали мати, яка намагалася не! позбавитись. Щц час тдготовки Статуту 1588 р. законода-вець включив норму, що встановлювала покарання жшки за позбавлення плоду, до норм державного права i до того ж посилив каранють цього дiяння, встановивши за нього смертну кару [14, розд.11, арт. 60. - С. 303].
У Статуп 1529 р. не було спещальних норм, яю б охороняли життя та недоторканнють дитини. Новеллою Статуту 1566 р. стала поява норми, яка карала батьюв за вбивство дорослих дней. Покарання, на вщмшу вщ вбивства дпъми батьюв було вщносно м'яким i передбачало ув'язнення протягом одного року та шести тижшв та щоденне каяття протягом року перед церквою або костелом [13, розд. 11, арт. 16. - С. 379]. I, нарешт у Статуп 1588 р. суттево змшюеться диспозицiя ще! статтi, оскiльки зникае застереження про вш дитини, яка стала жертвою батьюв, тобто тд правову охорону держави потрапляе уже й неповнолiтня ди-тина [14, розд. 11, арт. 7. - С. 272]. Лопчним продовженням ще! норми став арт. 47 розд. 11 Статуту 1588 р. «Про побо! i рани шляхтича неповнолпнього», який вста-новлював порядок доказування тшесних ушкоджень, нанесених неповнолпнш дитинi та порядок сплати нав'язки (майнового вщшкодування) [14, с. 297].
На наш погляд, така стримка еволющя норм кримшального права, яю охороняли право дитини на життя та недоторканнють, вщображала загальну гумашзащю права, властиву добi Ренесансу, що уже розпочинався в надрах суспшьства ВКЛРЖ, та свщчила про зародження розумшня цiнностi дитини як особливого суб'екта суспшьного життя.
Неповнолпш дiти перебували пiд батькiвською владою, а у разi смертi батька -тд опiкою. У перюд до кодифiкацil права усталено! норми щодо пiдбору опiкуна не було [10, с. 225]. У процеш кодифшацп литовсько-руського права норми откунського права були систематизованi. Порядку призначення отки присвяченi
31
артикул 6 роздшу 4 Статуту 1529 р., артикул 3 роздшу 6 Статуту 1566 р., артикул 3 роздшу 6 Статуту 1588 р.
Отка над дитиною встановлювалась за волею батька або за законом. За Статутом 1529 р. природним откуном за законом виступала мати, якщо вона не виходила замiж удруге. У разi замiжжя удови опiку перебирали на себе родичi (якi саме - Статут не вказуе, але по аналоги з шшими частинами цього ж артикулу можна припус-тити, що ними були дядьки по батьювськш лши). Невиконання або неналежне виконання маир'ю откунських обов'язкiв було пiдставою для звернення родичiв дитини до господарського суду або суду пашв радних. У разi доведення провини матерi дгш та !хне майно передавались тд опiку дядькам по бiтькiвськiй лши або шшим родичам. Законодавець передбачив i вiдсутнiсть таких родичiв по батьювськш лши: в цьому випадку откун призначався безпосередньо князем або панами радними [12, розд. 4, арт. 6. - С. 229-230]. Статут 1566 р. обмежив права матерi щодо отки над дпъми, визначивши, що опiкуном за законом мае виступати старший з братв, повнолiтнiй, а у разi вщсутносп такого - дядьки по батьювськш лши або по матерi. У випадку вщсутносп родичiв-чоловiкiв опiкун дням призначався князем або нижчими органами державно! влади [13, розд. 6, арт. 3. - С.335-336].
Батько мав право призначити ошкушв сво!м дням шляхом вказiвки у заповiтi, або шляхом передсмертного слова (до^вно в текстi Статуту 1529 р. - «сходячи с того свпу») [12, розд.4, арт. 6. - С. 87].
Прогресивною навпъ iз сучасних позицiй була норма звичаевого права, яка дозволяла дитиш висловити свою думку щодо особи призначуваного откуна. П.П. Музиченко наводить приклад судового ршення вщ 23 квггая 1529 р., коли суд, вис-лухавши доводи неповнолггаього сина, вiдхилив кандидатуру дядька сироти i при-значив опiкуном матр-удову [10, с.228-229].
В будь-якому випадку досягнення повнолптя хоча б одним з сишв було пщ-ставою для перебрання ним отки над молодшими братами та сестрами.
До призначуваного откуна висувалися певт вимоги. Вш повинен був жити в тому ж повт, що й тдотчт дiти, володiти маетком, спiврозмiрним iз маетком пiдопiчних, бути людиною не похилого вшу, розумним, хазяйновитим [13, розд. 6, арт. 5. - С. 336]. Основним обов'язком откуна, незалежно вщ способу встановлення отки було збереження майна дитини, яке приймалось ним за описом i по закшчент отки за цим же описом поверталось пщотчному. Майно пщотчного откун ми-витрачати на потреби дней та пщтримання майна у доброму станi. Статут 1529 р. дозволяв откуну користуватися лише доходами вiд нив, млитв та присудiв, але не серебщизною (державним податком з земельно! власносп) i не штрафами [12, розд.5, арт.7. - С. 237]. В Статут 1588 р. ця норма була суттево конкретизована. Лише 1/10 майна пщотчного откун управi був привласнити як плату за виконання сво!х опiкунських обов'язкiв [14, розд. 6, арт. 3. - С. 210].
Вщносини дитини з батьками (откунами) сво!м змiстом мали не тшьки обов'язки останнiх, але й обов'язки дней. Батькiвська (опiкунська) влада, як i в попереднi часи, простягалась, принаймт на вирiшення долi свое! доньки: зокрема, замiжжя дiвчини без згоди батькiв (опiкунiв) вважалось проступком, за який винна несла вщповщальтсть у вт\щщ позбавлення спадщини [12, розд. 4, арт. 10-11. -С. 231; 13, розд. 5, арт. 7-8. - С. 330-331]. Класичним прикладом руйтвного впливу
32
влади батькiв у цiй сферi особистих вiдносин е сумна доля так звано! «чорно! княгиш» Гальшки Острозько!, яку у тринадцятирiчному вщ видали замiж мати та откун [5].
Дуже важливими були постанови Статутов ВКЛРЖ про можливiсть захисту майнових прав неповнолтошх у судь Суд управi був винести постанови про стяг-нення з недбалого откуна (брата, дядька, матерi, шших родичiв, стороннiх осiб, призначених заповтоом або державою) усiх майнових збитюв, нанесених шдошч-ному [12, розд. 5, арт.1-2. - С. 234; 13, розд. 6, арт. 5-6. - С. 337; 14, розд. 6, арт. 5-6.-С. 212-213; 17, с. 313].
Слщ погодитись iз висновком П.П. Музиченка про те, що откунське право у Великому князiвствi Литовському досить активно i всебiчно захищало майновi права неповнолтошх [10, с. 223]. На наш погляд, треба тшьки уточнити декшька моментiв. По-перше, правовому захистовi пiдлягали тiльки майновi права непов-нолтоньо! шляхти i тшьки дней, якi перебували пiд откою. По-друге, батькiвськi повноваження щодо майна залишались практично безмежними (за винятком на-лежно! дiтям материнсько! спадщини, яку батько не ми- вiдчужувати [13, розд. 6, арт. 2. - С. 335]. Крiм того, у вщповщносто до державного права батько не ню вщповщальностт нi за виховання дiтей, ш за !х утримання, хоча таю обов'язки пе-редбачались правом церковним. Що ж до дней шших сташв, то ситуацiя у вщно-синах мiж дорослими та дтоъми взагалi була дещо iншою.
Передусiм, дитина невшьно! людини успадковувала И статус [12, розд. 11, арт. 12. - С. 284; 13, розд. 12, арт. 13. - С. 389]. По-друге, права батька нешляхетського стану на дитину були ширшими i простягались аж до права розпоряджатись свободою дитини. Щц час голодування батько мк продати дитину у рабство з правом по-дальшого викупу [12, розд. 11, арт. 10. - С. 283; 13, розд. 12, арт. 11. - С. 389]. Статут 1588 р. додав до тдстав отримання свободи такою запроданою у рабство дитиною вщпрацювання боргу [14, розд. 12, арт. 19. - С. 318]. Про захист будь-яко! категори прав дней нешляхетського походження мова не йде: вщповщних припишв у Статутах нема.
Одшею з вщмшних характеристик правового статусу дитини вважаються особливост И юридично! вщповщальносп. Певною мiрою вони вщображеш у Статутах ВКЛРЖ. Так, Статут 1529 р. встановлював вичерпний перелш приводiв для вщповщальносп дней по цившьним справам: 1) по нерухомому майну, взятому у заставу батьком, яке родичi заставонадавача хотши б викупити; 2) у справах про поручництво, здшснене батьком; 3) у справах про родовий маеток, в якш батько реально виступав у судi вщповщачем (якби був тшьки покликаний, але реально не встиг виступити, то справа вщкладалась до повнолгття дней); 4) у справах про борги батька [12, розд.5, арт.5. - С. 236]. Аналопчна норма була залишена у Статуп 1566 р. [13, розд.6, арт. 8. - С. 338]. Статут 1588 р. додав до цього перелку ще двi категори справ: заволодшня чужим нерухомим майном, вчинене батьком; перехову-вання втiкачiв з числа залежних людей в маетку, що належить неповнолггаш дитиш[14, розд. 6,арт. 8. - С. 214].
Отже, дгш виступають як суб'ект цившьно! вiдповiдальностi не за власш делiкти, а за делшти або невиконання цивiльно-правових зобов'язань батька. В той же час батьки не вщповщали за делшти батьюв. Единим винятком С. Шпiлевсь-ким називае встановлену Статутом 1588 р. вщповщальнють батька за сина, який не був
33
виданий батьком для розправи [15, С. 225). Але насправдi мова у цитованому С. Шпшевським артикулi йдеться не про цившьну вщповщальнють, а про вiдповiдальнiсть за кримшальш правопорушення, вчиненi дiтьми.
Норми Статупв е досить скупими щодо особливостей кримшально! вiдповiдальностi дiтей та молодо Причиною цього був, як видаеться, невисокий за чашв середньовiччя рiвень злочинностi неповнолiтнiх. Саме тому, на наш погляд. Статутом 1529 р. не встановлювався нижнш граничний вш настання кримшально! вщповщальносп, вщсутш були принципи нерозумiння та пом'якшення покарання, вiдомi ще з римського права. Ця прогалина у законодавсга була усунута пiд час тдготовки Статуту 1566 р., який мав окремий артикул «Про шляхтича неповноль тнього». Вiн проголошував, що дитина у вщ до 14 роюв «за молодiстiю рокiв» не вщповщае за злодiйство, але спричинену злочином шкоду мають усунути батьки. У разi вщсутносп у батькiв вщповщних коштiв, винна дитина мала вщпрацювати у потерпiлого «що зашкодив». Таю санкцп встановлювались тiльки у разi вчинення злочину неповнолiтнiм уперше. Норма поширювалась, незважаючи на заголовок артикулу, не тшьки на дней шляхетського, але й простого походження [13, розд. 14, арт. 8. - С. 399-400]. Дни також несли майнову вщповщальнють за причетнють до крадiжки, вчинено! главою шм'!, яка виражалась у вживанш крадених речей [13, розд. 14, арт. 21. - С. 400]. У Статут 1588 р. вш настання кримшально! вщповщальносп за злодшство був збшьшений до 16 рокiв, а розмiр вiдшкодування у разi вiдпрацювання провини встановлений у 1 копу грошей на рш. Разом iз тим було конкретизована санкщя за рецидив злочину - тшесне покарання [14, розд. 14,арт. 11.-С.338].
Право ВКЛРЖ у повнiй вiдповiдностi до постанов християнсько! етики та церковного права встановлювало вщповщальнють дней за образу батьюв, хоча при цьому законодавець не уточнював, йдеться про неповнолггаю дитину або дорослого сина чи дочку. Образи дней стосовно батьюв (побиття, приниження) не розгляда-лось законодавцем як злочин. Саме тому вщповщна норма вщносилась до шституту сiмейного права. Мiрою юридично! вiдповiдальностi за цей делiкт було позбавлення спадщини [12, розд. 4, арт.13. - С. 232; 13, розд. 8, арт. 7. - С. 353-354]. Статут 1588 р. встановив ще одну мiру вщповщальносп - вщречення батька вщ дитини [14, розд. 8, арт. 7. - С. 236-2371. Аналопчною за побудовою диспозицп е правова норма про покарання за вбивство батька або матерi [12, розд. 7, арт. 15. -С. 256; 13, розд. 9, арт. 16. - С.378-379] - жодних вказiвок на вiковi особливосп суб'екта злочину нема. Слщ вщмпити, що можна констатувати наявнють у правi ВКЛРЖ шституту злочишв проти им'! та родинних зв'язюв. Вбивство матерi або батька розглядалось як вбивство за обтяжуючих обставин i каралось ганебною болюною смертною карою. I, на-впаки, як показано вище, вбивство дитини трактувалось не стiльки як злочин, скшьки як смертний ^х.
Правове життя ВКЛРЖ, учасниками якого вшьно чи невiльно були дни, не ви-черпувалось тiльки нормативними приписами. Реальна практика вiдносин мiж до-рослими та дiтьми реконструюеться на пiдставi джерел юридичного та неюри-дичного характеру. Так, свпло на цю сторону правового життя певною мiрою проливае видатна пам'ятка укра!нсько! суспiльно! думки - духовний заповiт православного шляхтича, волинського каштеляна Василя Загоровського, який вщно-ситься до 1577 р. Откунам сво!х дiтей вiн наказуе, щоб з досягненням семи роюв
34
дiти навчалися «русько! науки» та Письма Святого i, щоб не пестячи ïx, oniKyH «пильно й порядно» приводив ïx до науки. В украшському полшонфесшному та полшультурному ренесансному сyспiльствi iснyвала сувора конкуренщя систем освiти. Найкращою у шляхетських колах вважалась система, прийнята в навчальних закладах езутв [8, с.48]. От i Василь Загоровський наказував откунам своïx дiтей, щоб по вивченш «науки рyськоï» вони найняли дням «статечного бакалавра», який мГг би ïx добре навчити «науки латинського письма». Якщо ж дни досягнуть в цiй наyцi yспixiв, то заповiдач наказував вiддати до дней до eзyïтського колегiyмy у Вшьш щонайменше на сiм роюв. При цьому опiкyн мав подбати про те, щоб дгги не забували своeï православноï вГри (в ri часи було можливим, навчаючись в католиць-кому навчальному закладг залишатись православним). Основний мотив такого роз-порядження заповщача - бажання, щоб дни отримали освпу, адекватну тодшшм сощальним запитам - вона включала латинь та шшГ науки, потрГбш для просування по сощальних сходинках [7, с. 254].
Як показують заповГти, у разГ неповнолнтя спадкоемщв батьки тклувалися не тшьки про ïxнiй майновий стан, але й про ïxню освпу, виховання та мюце прожи-вання. Так, наприклад, маршалок ВКЛ О.Г. Полубинський у заповт прохав, аби його дружина вщдала сишв до школи, а тсля того вщправила дней за кордон для отримання освГти. Детально описував освГту та перебування за кордоном своïx сишв вщенський воевода М. Радзивш-Сиротка. Г. Домославська заповщала 2 тис. злотих на освГту сишв та шдготовку ï^ до вiйськовоï служби. По-шшому складалась доля дочок заповщачГв. Як правило, вони наказували цнотливо виховати ï^ у сГм'ях роди-чок або своячениць. У разГ попереднього договору, заповн мГг включати також Гм'я бажаного для заповщача майбутнього чоловГка дочки [11].
Про усвщомлення принаймш вищими шарами важливостГ освГти свщчить i не-юридична спадщина тогочасного украшського суспшьства. Ось що писав в автобюграфГчному вГршГ Матвш Стрийковський:
То (був я шестилггаш) взятий до цнотливих,
До вас, святи Музи, для наук поштивих.
Не хтГв отець, щоб тшо шжнее з атури
1з плугом мордувалось у мужичш шкурГ [9].
Отже, право, яке дГяло в украшському сустльсга в добу високого середньовГччя (переддень Ренесансу) мютило значний за обсягом та змютом комплекс правових норм, що регулювали вщносини мГж дньми та дорослими, а також мГж дорослими з приводу дней. Не ставлячи дитину в центр правового регулюван-ня, воно, будучи на рГвш свого часу, певною мГрою захищало права дитини, в першу чергу - дитини шляхетського походження. Тому е можливють зробити висновок про юнування нащональних традицш формування та функщонування норм ювенального права.
ПерелГк використаних джерел та литература:
1. Childhood in the Middle Ages and the Renaissance: the resalts of a paradigm shift in the history of mentality. - Berlin; New York: Walter de Gruyter, 2005. - 444 p.
2. L'enfant [Europe medievale et moderne]. - Recueils de la Societe Jean Bodin, 1989. - 669p.
3. Delimata M. Dziecko w Polsce sredniowicznej. - Poznan: Wydawnictwo Poznanskie. - 259s.
4. Акты, относящиеся к истории Западной России. Т.1. - СПб.: Тип. II Отд. Его Имп. Величества канцелярии, 1846. - 375+24 + 15 с.
35
5. Антощук Л. Фундаторка «Волинських Афш»// Вiйни i мир або «Укра1нщ-поляки: брати, вороги, суади...»/ За заг. ред Л. 1вшино1. - К.: Укра1нська прес-група, 2004. - С.51-55.
6. Загоровский А.И. О внебрачных детях по новому закону [3 июня 1902 г.] в связи с постановлениями о них западноевропейских гражданских кодексов. - Одесса: Зкономич. типография, 1903.- I + 85 с.
7. Загоровський В. Духовний заповпУ/ Тисяча роюв укра1нсько1 сустльно-полгшчжи дiмки. У 9 т. T.II. Кн.1 [X-XVI ст.]. - К.: Днiпро, 2001. - С.250-271.
8. Капранова В.А. История педагогики: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. и доп. -М.: ООО «Новое знание», 2005. - 240 с.
9. Матвш Стрийковський Осостевiцiус сам про себе та про пригоди сво1 при пiзнаннi рiзноманiтних кра1н свпу [Даеться за: Kronika Polska, Litewska, Zmodska i wszystkiej Rusi Kijowskiej Moskiewskiej, Seiwerskiej, Wolynskiej, Podolskiej, Podgorskiej, Podlaskiej, etc. -Krolewiec, 1582. Переклад В. Шевчука] - Режим доступу hptt//www.litopis.org.ua/human/hum23.htm#str 1 [05.01.2008]
10. Музиченко П.П. Культура укра1нського откунського права у законодавствi Великого князiвства Литовського// Науковi працi Одесько1 нацюнально! юридично1 академи. - Одеса: Юрид. лiт-ра, 2007. - Т. VI. - С. 223-230.
11. Слiж Н., Гардзееу М. Шляхецюя тэстаменты 16-пачатку 18 ст. // Пстарычны Альманах. -2000. - Т.З Режим доступу hptt://kamunikat.net.iid.pl/www/czasopisy/almanach/03/03krun_sliz.htm (перегляд 8.08.2007)
12. Статути Великого князiвства Литовського. У 3-х т. Т I. Статут Великого князiвства Литовського 1529 року/ За ред. С. Ювалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса: Юрид. лп\, 2002. -462 с.
13. Статути Великого князiвства Литовського. У 3-х т. T.II. Статут Великого князiвства Литовського 1566 року/ За ред. С. Ювалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса: Юрид. лп\, 2003. -558 с.
14. Статути Великого князiвства Литовського. У 3-х т. Т.Ш. Кн.2. Статут Великого князiвства Литовського 1588 року/ За ред. С. Ювалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса: Юрид. лп\, 2004. - 568 с.
15. Шпилевский С. Семейные власти у древних славян и германцев. - Казань: Университет, 1869. - 338 + VIII с.
Крест овская Н.Н. Ребенок в правовой жизни украинского общества во времена средневековья.
В статье автор рассматривает вопросы, которые связаны с историей детства. Для изучения правового статуса ребенка во времена средневековья автор рассматривает основные положения Статутов Великого княжества Литовского, Русского и Жомойтского.
Ключевые слова: ребенок, правовой статус, средневековье, Статуты Великого княжества Литовского, Русского и Жомойтского.
Krestovskaya N.N. The children in legal life of Ukrainian society at the time of the middle ages.
In the article the author considers questions about history of childhood. For learning the legal status of children at the middle ages the author considers the main thesises of Statuts of Gerat Litovskiy, Ruskiy, Zhomojskiy princedom.
Key words: children, legal status, the middle ages, Statuts of Gerat Litovskiy, Ruskiy, Zhomojskiy princedom.
Надiйшла до редакци 30.05.2008 р.
36
