CC BY
18
Noting the unchanging presence of the unconscious in the art works, it must be emphasized that the term 'unconscious' conceals the systemic, global effects that are conditioned by a certain attitude of unconscious psychological settings, whose identification is promoted by the analysis of the unconscious in art.
The result of this effect is the appearance of conceptual metaphor-personification in the novels by W. Golding, which at the linguistic level manifests itself in a great number of metaphorical expressions in the texts of his works and becomes a distinctive feature of the writer's idiostyle. Some more distinctive features of his works:
- frequent use of metaphor-personification;
- personification not only the objects and phenomena of nature, but also concepts related to human being;
- prevailing use of certain models of conceptual metaphor-personification;
- the uppermost use of certain ways of conceptual personification verbalization.
Key words: metaphor, personification metaphor, idiostyle, poetic idiostyle, unconscious.
УДК 821.161.2-14.09Стус
О. О. Калашник
ДИНАМ1КА ВВЮНЕРСЬКОГО ПЕРЕЖИВАНИЯ В ПОЕЗП В. СТУСА
Статтю присвячено до^дженню вiзiонерськог природи поези В. Стуса. Обхрунтовуеться теза про трансформацт взюнерськог поези в модерну добу, що виокремлюе ттравертивний тип постання вiзu, властивий В. Стусу. З 'ясовуеться джерело надчутливого стану психти, що здатна переживати осяяння i споЫб поетичного вираження глибинних переживань. На основi ттерпретаци вiрша «Гойдаеться вечора зламана вть» продемонстровано, як саме образно-символiчнi, ттонацтт, ритмiко-звуковi та iдейно-тематичнi плани поези вiдбивають й одночасно створюють динамту вiзiонерського переживання.
Ключовi слова: вiзiонерське переживання, вiзiонерський тип творчостi, змiнений стан свiдомостi, свiдоме, несвiдоме.
Вщомо, що в умовах в'язнищ та цшковито! несвободи, абсурдно! реальности тотал^арного устрою життя, украшський поет обрав для себе единий шлях порятунку -розбудовування свое! внутршньо! фортещ духу: «Бо жити - то не е долання меж, //А навикання i самособою // наповнення». Для В. Стуса поетична творчють була найперше шструментом саморозкриття i самовщнайдення на духовному рiвнi.
«Самособоюнаповнення» - е концептуальним словом-неолопзмом, яке дае читачу ключ до розумшня, що образи i мотиви ще! поезп виникають iз дослухання автора до свого внутршнього космосу душ^ iз потреби тзнавати, шлiфувати, змшювати себе з середини. Бшьшють текспв В. Стуса - е переживаннями глибинних сташв. Не просто образне висловлення поверхових i лопчних щей та почутпв, а «мютичне осягнення буття духу» [4, с. 17]. Це тдтверджують чимало л^ературознавщв, зокрема С. 1щенко, М. Коцюбинська, I. Маленький, Б. Рубчак, Д. Стус, Ю. Шевельов, описуючи присутшсть поетичних осяянь, мютичних прозршь, переживань трансцендентних плашв буття у його поезп. Очевидно, наявшсть таких переживань пов'язуе
укра!нського поета зi свiтовою вiзiонерською поетичною традицieю. Вiзiонерська природа Стусово! поезп - ще не була основним об'ектом дослiдження, хоча, як вже зазначалося, про !! аспекти йшлося в деяких працях. Зокрема в монографп «Вiрiатившсть поетичного мислення В. Стуса» Г. Колодкевич [1], штерпретуючи кiлька вiршiв поета, аргументовано переконуе, що вони е витвором вiзiонерського переживания i в них присутня вiзiонерська образнiсть.
Актуальн1сть нашого дослщження полягае в тому, що поглиблене i цiлеспрямоване вивчення вiзюнерськоi природи поезп Стуса не тiльки доповнить i розширить розумiння творчостi неординарного автора, а й стане «живим» матерiалом для теоретичного вивчення бшьш загально! теми - феномену поетичного вiзiонерства модерно! доби, що е не дослщженою нi в укра!нському, нi в iноземному лiтературознавствi.
Потреба диференщацп поняття вiзiонерськоi поезп у европейськш лiтературi стало актуальним ще вщ епохи романтизму, коли культура акцентувала увагу на особистосп митця i його внутрiшньому свiтi, його натхненш i здатностi переживати осяяння, тзнаючи невидимi плани буття. Св^оглядно-естетичш змiни в модернiй поези спонукають по-новому розглядати вiзiонерство в цш царинi мистецтва: не формально, не тшьки у рамках жанру видшня, що виростае з середньовiчноi традицп i мае набiр сталих ознак (обов'язкова наявшсть образiв святих чи потойбiчних сутностей, розмова з ними, подорож у потойбiччя). Твiр жанру видшня може бути написаний абсолютно продумано i ращонально, засвiдчувати подвшшсть свiтiв, але не передавати безпосередньо вiзiонерський стан автора. Бачення «очима душi», як вiдомо, е основою поняття вiзiонерства як психологiчного феномену. Тому йтиметься не про видшня як жанр i не про вiзiонерську тотку чи прийоми, тдпорядковаш поняттю традицiйного жанру, а про видшня як одкровення, як особливий стан поета, в якому розширена свщомють вщкривае i пiзнае невидимi i таемничi сфери буття, транслюючи це на всiх рiвиях оргашзацп твору. Жанровi характеристики не можуть бути визначальними для багатьох випадюв модерно! поезп, бо нова поетична мова здобувае таку свободу у вираженш, що стае точним каналом передачi стану-переживання автора. Отже, образне вираження заглиблень поета у свш духовний проспр, у весь обшир складних психiчних процесiв, що сягають структур несвiдомого i виходу в трансцендентш сфери, - це, на нашу думку, одна з шостасей вiзiонерськоi поези модерного часу.
У зазначеному контекст вiршi В. Стуса - ушкальний матерiал для дослщження особливостей модерно! вiзiонерськоi поезп, адже основною рисою його творчосп е динамiчний i незапрограмований наперед споаб поетичного вираження глибинних сташв. За влучним висловом Ю. Шевельова, поет спецiально «не шукае тем i мотивiв», вони - тiльки «входи у внутрiшнiй свiт», бо нашстотшше у його творчостi -«динамша народження психiчних вiдрухiв i рухiв, багатство перевтiлень думок, настро!в i почувань» [6, с. 20]. За нашою теорiею, у поета переважае штравертивний шлях постання вiзii (на противагу екстравертивному, що характерний, наприклад, для П. Тичини) - з присутшм лiричним суб'ектом, що актуалiзуе екзистенцiйну проблематику тексту, на чому сходяться думки уах дослщниюв творчостi В. Стуса.
У багатьох вiршах В. Стуса перед читачем розкриваеться той внутршнш, як називав його сам автор, «межипроспр», в якому вщбуваються рiзнi духовш процеси: долання страху, розпалювання сили вол^ переживання самотностi, вiдчуженостi тощо. ^ процеси часто досягають надособистюного значення: у внутрiшньому просторi вщбуваеться зустрiч зi своею самiстю, поетичш медитацii про долю i смерть
переростають у переживання архетипу смертi-вiдродження, смиренний людський дух вщчувае еднiсть з уам Всесвiтом i близькiсть Бога. Отже, мета нашо! розвiдки -здшснити аналiз-iнтерпретацiю вiршiв (в цен^ уваги - «Гойдаеться вечора зламана в^ь» [3, с. 27-28]), щоб показати, що згадана тематика прочитуеться у творах В. Стуса i визначае !х вiзiонерську природу. У статп буде продемонстровано, як саме образно-символiчнi, iнтонацiйнi, ритмiко-звуковi та щейно-тематичш плани поезп вiдбивають й одночасно створюють динамжу вЫонерського переживання. Зауважмо, що герметизм Стусово! поезп породжуе багато iнтерпретацiй, якi свщчать про 11 багатовимiрнiсть i глибину. Ми сподiваемося, що наша штерпретащя розширить горизонти розумiння творчостi поета.
Щоб увшти у вiзiонерський стан, у стан змшеноТ (розширено!) свщомосп, потрiбно енергетично «розiгнати» психiку - зробити Г! надчутливою. Це пщтверджують описаш культурологами духовнi практики представниюв рiзних мiстичних релiгiйних течiй, а також засновники i послiдовники науково-практичного вивчення вiзiонерських переживань - вщ К. Г. Юнга, О. Гакош до С. Грофа. Для «роз^наносп» психiки з давнiх часiв викорстовувалися рiзнi методи: вiд фiзiологiчних аскез (голод, холод, тривале перебування на вершиш гори), медитацш-молитов пiд особливу музику, до вживання психотропних речовин i дихальних практик. Як писав О. Гаксш [5], митцi можуть досягнути змшених станiв без вживання речовин та шших перерахованих способiв, а завдяки творчому натхненню, що е певним видом медитацп, у якш вiдбуваеться концентрацiя i раптовий спалах осяяння (шсайт). Сучасна психология творчостi дуже детально описуе джерела творчого натхнення, серед яких е негативш, як вщчуття болю, страждання, туги. Таю почуття властивi багатьом митцям, зокрема характеризують поетичний св^ В. Стуса. Однак не кожен поет може передати глибинш процеси цього стану: тут треба бачити рiзницю мiж називально-лопчним способом мовлення i вiзiонерським.
Туга, бiль - е тими iмпульсами, що насичують колосальною енерпею суб'ективний простiр особистосп поета, «розганяють психiку» до можливостей переживати осяяння. З щоденникiв поета i написаних життеписiв вiдомо про фiзичнi знущання, заборони, приниження, iзоляцii, загалом нелюдськi умови його життя. Вражае, яку колосальну силу волi i принциповiсть мав митець, щоб не зшти зi шляху опору i неприйняття тотал^арно! реальностi. У сво!х роздумах поет вбачав у стражданш унiверсальну духовну цiннiсть для людини. Без почуття вивищення i з повним смиренням вiн зазначав: «Ихто не владен переступити нашого iндивiдуального Храму болю i радити, як годиться страждати. Кожен страждае по-своему i борони його, Боже, вiд думки, як вiн це робить...» [2, с. 63]. Про значення туги i страждання для свое! творчосп В. Стус писав у лисп: «З далекого сну-спогаду моя туга вибирае найдорожче ^ перешакшуючи його, повертае менi - в глибокий же сон, у якому я тшьки й живу. Коли мене тут не знищать, то з цих вражень колись ще щось може народитись» [2, с. 173]. «Б1да так тяжко пише мною. Так тяжко пише мною бгль», «Ямагмамагми, голос болю болю...» - таких рядюв у поета багато. Стусова «рання тривога» («Не одлюби свою тривогу ранню...») зi збiрки «Зимовi дерева» перетворилася в «Палiмпсестах» на «Велику Скорботу», якою мучиться душа поета. «Цей бгль як алкоголь агонт, як вимерзлий до хрусту жаль» - ще один вщомий вiрш, який тдтверджуе тотально фоновий стан вае! поезп - перебування на меж1. «Алкоголь агонш» - метафора, що яскраво показуе вплив душевного болю на стан свщомосп. Агошя, як вщомо, передсмертний стан (тут же - «Давно забуто, що е - жити, / г що е свт, г що е ти») у якому, як стверджують психологи, вщсторонюючись
вщ об'ективного св^у, людина може пережити контакт з глибинними структурами психши.
У багатьох вiзiонерських поезiях В. Стуса зболений надчутливий стан транслюсться з перших рядюв експресивними образами-символами, якими автор починае мовлення i через перiодичне повторення яких до кшця тексту посилюеться самозаглиблення. Наприклад, анафоричш рядки в однойменному вiршi «Гойдаеться вечора зламана вгть...» емоцшно «розкручують», нагнiтають протягом поетичного мовлення множинш вiзiонерськi переживання, а центральний образ - «вечора зламано'1 в^ки» - енергетично тримае увагу автора на ос екзистенцiйно важливих для нього сенав. Це вiдбyваеться в таких ще текстах, як «На вiтрi палае осика», «У темшь сну занурюеться шлях», «Клади слший свiй крок межи проваль», «Сповшьнено твiй час прозрiнь», iншi. До того ж новi сенси щоразу народжуються через асоцiативнi мiстки, яю прокладае сама поетична мова. Також у «Гойдаеться вечора...» та в багатьох шших творах такш динамщ сприяе характерна амфiбрахiева стопа. А динамiчна iнтонацiйна траекторiя вiрша, що народжуеться одночасно iз пережитим станом, вибудовуеться завдяки строфiчномy чи складовому анжанбеману, що ставить акценти на концептуальних образах, пришвидшуе темп мовлення чи сповшьнюе його.
Отже, у вiршi «Гойдаеться вечора зламана вгть» рiзнi вiзiонерськi мотиви та образи нанизуються на стержневе переживання душевно'1 зламаностi, розгyбленостi, невiдомостi («мов костур слтого, що тичиться в npocmip») i туги («жалощ1в 6pocmi»). Кшетичне вщчуття гойдання передае налаштування на медитативний ритм твору. А сам образ зламано'1 вт - е вiзyальною точкою концентрацп поета на своему сташ (як у класичних практиках медитацп), що дае можливють побачити за видимими емоцiями щось глибше i невiдоме для нього самого. Ввдрвашсть гiлки вiд дерева, яке осторонь спить (промовистий дефю-пауза), - образ, що натякае на втрачене вщчуття цшсносп, опори i на потребу ii пошуку в цш медитацп. Розгляньмо, як це вщбуваеться.
При першому контактi зi сво'м внyтрiшнiм простором з'являеться образ осшньо! невiдi, темний, непроглядний тунель, куди кличе лiричного героя його «несамовита, осмутами вмита» ненасить духовного самотзнання. Зовшшнш свiт з його всюдисущою жорстокiстю людинi чужий. Тшьки внyтрiшнiй простiр стае единою можливою реальнiстю i мiсцем, де можна знайти духовну опору. Нагнiтання стану вщбуваеться завдяки несвщомш ал^ератцп й асонансам («остньоН невШ» -«коцюрбляться в стнт») i збyджyючiй колористищ (рудий, колiр осшньо!' пожежi):
Гойдаеться вечора зламана вть, i синню тяжкою в осттй пожежi мт дух басаманить. Юнчилися стежi: нам свт не належить - бовваном стоть.
Отже, вщбуваеться справжня вiзiонерська подорож у проспр внутр^^о! духовно! реальность Тут наголосимо на словi «подорож», справд^ вiзiонерське переживання - це динамiчний процес, бо в ньому авторська увага контактуе з рiзними -свщомими i несвщомими - планами психiки, поринае в 1'хш простори. С. Гроф на основi клiнiчних дослiджень з вживання психотропнох речовини, тзшше холотропного дихання використовуе термш - «trip», оскшьки пацiент у станi розiгнаноi свщомосп проходить складну подорож власним духовним св^ом, осягаючи його глибинно особистюний i надособистiсний, yнiверсальний простiр. У В. Стуса символ дороги, шляху - нас^зний у поезп вах перiодiв творчостi. Цей символ мае як досить конкретне значення - життева дорога особистосп в сощально-юторичнш площинi, на чому акцентують бшьшють дослiдникiв поета, так i психолопчне значення - шлях у суб'ективний проспр, де в першу чергу вщбуваеться складний екзистенцшний вибiр.
Поетичне вираження ще! подорожi набувае стереоскотчного ефекту у вiршi «Гойдаеться вечора... ». Пiсля «тдготовчо!» медитацп на образ вечора зламано! вiтi (ршмчна строфа трикратно повторюеться, розганяючи стан), з тринадцятого рядка («Шалена вогненна дорога кипить») можна спостерегти вiзiю самого внутршнього простору, у якому розташовуеться напружений «краевид» психiки (образ обварено! кушпелою душi) з центральним образом сонця, що символiзуе духовний центр «Я» i небокраю - як фонового стану психши, що в цю мить переживае пркоту самодоршання:
I сонце - твое, простопадне - кипить. Тугий небокрай, погорбаттий з лют1 Прких доргкань. О тддайся покут1 СамотностИ (Господи, дай мет жить!)
Самотнють - ще один iз тих сташв, що тдсилюе i супроводжуе вiзiонерське переживання, а також визначае екзистенщалютську проблематику СтусовоГ поезп. В абсурдному свт, у свiтi «облуди людяносп» самотнiсть особистостi з високими цшностями - неминуча, вона переживаеться безмежним болем: «Ти весь -на бережечку самоти, присмоктаний до туги, тби равлик, в1д вибухлог злост1 занепалий, не можеш меж1 болю осягти» («Костомаров у Саратова). Самотнють - це трапчна вщмежовашсть вщ св^у, автор часто називае гг покутою за вибiр свое! долг «А в цьому пол1 синьому, як льон, судилося тоб1 самому бути, аби стзнати дол1, як покути...». Але в багатьох вiршах, можна спостерегти, що вона стае для поета чимось бажаним, вш накликае ГГ. Тшьки в сташ прийняття космiчноi самотносп лiричний герой може вслухатися у «тишу тиш», у надра свого серця, де вщбуваеться розмова з Богом, пол^ у висоти духу i знаходиться в^альна сила для творення. Звертання до Господа у цш поетичнш медитацп засвiдчуе якраз те, що поруч iз видимим конечним життям iснуе божественний план буття, контакт з яким дае поету духовну силу не звертати з вибраного шляху. Це тдтверджуе зв'язок вiрша з давшми вiзiонерськими текстами, де м^ вiдбуватися дiалог з Богом.
Йдучи далi за текстом, можна побачити, що змша штонацп рядюв вiдбивае внутрiшне протистояння («розбратаний сам 1з собою») розуму i душг
Удай, що обтято дорогу. Що спить душа, розколошкана в смертнгм оркаш високих наближень.
Розум намагаеться стримати несвщомий порив душi до тзнання божественного i безкiнечного плану буття, бо це пiзнання може вщбутися тiльки пройшовши смертнi горнила нестерпного болю i страждання (в одному з варiантiв - «I серце болить, виходить за себе, рушае за меж1 //рушае за власн чорн прооран меж1...»). Але шшо! дороги немае, бо св^ настшьки вщчужений i ворожий, що «смертний оркан» - це единий вибiр душi, яка прагне сповнити свою екзистенщю. У наступних рядках («а нишком послухай: чи всесвт - // не спить?») вiрш засвщчуе, що у роз^наному сташ свщомосп глибинне Я може гостро вiдчувати енергетичний стан цшого всесвiту, який «ворушиться, вовтузиться, тузаний хвацько тд боки мороками спогад1в», i людського роду, що не вщчувае iншого неба, окрiм «залгзного, 1з пластику, шкла г бетону». Тут суб'ективний проспр розширюеться до космiчних масштабiв: «це довге кружляння - над свтом г п1д кошлатими хмарами...». Цшсне бачення едносп iндивiдуального i безкiнечного («дочасного») переживаеться тут як сяево, як торжество. Стан духовного трепету тдкреслюеться появою ще бшьшого св^ла, що, за О. Гаксш, е невiд'емним процесом блаженного вiзiонерського переживання:
... Луняться кроки, це, Господи, сяево. Це - торжество: надт, проминань, i наближень, i на-вертань у свое, у забуте й дочасне. Гойдаеться павть, а сонце — не гасне, I грае в пожежах мосяжна сосна.
Переживання едносп з уам всесв^ом тд час змшених сташв свiдомостi Сташслав Гроф називае трансперсональним. Однак у цьому творi таке переживання тшьки окреслюеться, воно не розвиваеться як окрема тема з вщгалуженням мотивiв, що ведуть до переживання архетипу смертьвщродження, яке ми простежуемо в шших текстах В. Стуса, як-от «1ду за край» чи «У темшь сну занурюеться шлях». Ця медитацiя завершуеться впокоренням внутрiшнього розгублення i роздвоення, вiднайденням у собi опори, щоб приймати страждання i смерть як благодать, щоб духовна повнота життя переходила у Слово: «Сподоб мене, Боже, високого краху! //Вшьготно гойдаеться зламана вть».
Цшаво, що цей вiрш В. Стус просив залишити у «бур'янах варiантiв», щоб поглянути на них пот1м в тишi: («маю великий голод на тишу!»). Зазначав, що тут музично компонована тема, тому вш «не знае, що таке лопка» [3, с. 416]. Вщсутшсть лопко-риторичних фiгур, музична полiфонiя (музика - найбшьш близька до трансляцп духовного стану), а також варiацii теми цього та iнших творiв, - все це ще раз пщтверджуе вiзiонерський тип !х творення. Варто додати, що варiанти вiршiв у В. Стуса не е техшчним вправлянням, вони засвiдчують змши станiв, в яких перебувае поет.
Отже, наше дослщження пiдтверджуе, що образно-тематичне наповнення i спосiб поетичного вираження характеризують вiзiонерський тип творчостi В. Стуса. На прикладi твору «Гойдаеться вечора зламана вт» ми прослiдкували характерну для автора динамшу розгортання вiзiонерського переживання. Варто наголосити, що художнш бiк процесу переплiтаеться з психо-духовним, вони взаемодiють паритетно. Послiдовнiсть i комбiнацiя процесiв, що створюють поетичну вiзiю, можуть бути рiзнi у кожному творь Проте у «Гойдаеться вечора...» i структурно близьких до нього текстах вщбуваються такi процеси: 1) психолопчне вiдчуття зламаностi, непевносп, вiдчуженостi художня свiдомiсть автора одразу оформлюе в експресивш образи-символи, доповнюючи вервичкою асощацш, що поглиблюють ту чи шшу грань !х сенсу; 2) одночасно з цим поет натрапляе на ритм та штонащю, що вщбивають його енергетику i передають темпоритм переживання; 3) вщбуваеться занурення i пiзнання свого внутршнього простору, його геометрii, архiтектонiки, символши, поточного стану, конфлiктностi чи гармоншносп (так з'являються iнфернальнi чи блаженш вiзiонерськi образи); 4) усе вщбуваеться iмпровiзовано: поет починае художньо мислити станом, а шлях, куди мислити, вш обирае в процесс Тому письмо стае актом тзнання нетзнаного, а не демонстрацiею наперед продуманого, що, власне, i вiдрiзняе вiзiонерський тип творчостi вiд невiзiонерського; 5) у роз^наному станi свiдомостi вщповвд на екзистенцiйнi питання, що мучать поета, приходять у виглядi образiв-символiв не тiльки з глибин свщомого, а й пiдсвiдомого; 6) врештьрешт, подорож приводить до глибокого переживання едносп зi свiтом i присутностi божественного плану буття.
Викладеш спостереження вiдкривають не тiльки новi гранi художнього свiту В. Стуса, а й теоретико-методолопчш перспективи для дослщження модерно! вiзiонерськоi поезii.
Список використано1 л1тератури
1. Колодкевич Г. Варiативнiсть художнього мислення Василя Стуса : моногр. / Г. Колодкевич. - Кшв : Кшвський мiжнародний унiверситет, 2015. - 242 с. ; Kolodkevych H. Variatyvnist khudozhnoho myslennia Vasylia Stusa : monohr. / H. Kolodkevych. - Kyiv : Kyivskyi mizhnarodnyi universytet, 2015. - 242 s.
2. Стус В. Твори у 4-ох томах, 6-ти книгах / В. Стус. - Льв1в : Видавнича спшка «Просв^а», 1997. - Т. 6, Кн. 1 : Листи до рщних. - 495 с. ; Stus V. Tvory u 4-okh tomakh, 6-ty knyhakh / V. Stus. - Lviv : Vydavnycha spilka «Prosvita», 1997. - T. 6, Kn. 1 : Lysty do ridnykh. - 495 s.
3. Стус В. Твори у 4-ох томах, 6-ти книгах / В. Стус. - Львiв : Видавнича спшка «Просв^а», 1999. - Т. 3, Кн. 1 : Палiмпсести. - 487 с. ; Stus V. Tvory u 4-okh tomakh, 6-ty knyhakh / V. Stus. - Lviv : Vydavnycha spilka «Prosvita», 1999. - T. 3, Kn. 1 : Palimpsesty. - 487 s.
4. Стус Д. «Лашмпсести» В. Стуса : творча iсторiя та проблема тексту / Д. Стус // Стус В. Твори у 4-ох томах 6-ти книгах / В. Стус .- Львiв : Видавнича Спшка «Просв^а», 1999. - Т. 3, Кн. 1 : Палiмпсести. - С. 5-22 ; Stus D. «Palimpsesty» V. Stusa : tvorcha istoriia ta problema tekstu / D. Stus // Stus V. Tvory u 4-okh tomakh 6-ty knyhakh / V. Stus. - Lviv : Vydavnycha Spilka «Prosvita», 1999. - T. 3, Kn. 1 : Palimpsesty. - S. 522.
5. Хаксли О. Двери восприятия : Рай и ад : Трактаты / О. Хаксли. - Санкт-Петербург : Азбука-клатеика, 2006. - 215 c. ; Khaksli O. Dveri vospriyatiya : Ray i ad : Traktaty / O. Khaksli. - Sankt-Peterburg : Azbuka-klacsika, 2006. - 215 c.
6. Шевельов Ю. Трунок i трутизна. Про «Пашмпсести» Василя Стуса. Передмова до збiрки / Ю. Шевельов // Стус В. Палiмпсести. Вiршi 1971-1979 роюв / С. Стус. -Мюнхен : Сучасшсть, 1986. - С. 17-58 ; Shevelov Yu. Trunok i trutyzna. Pro «Palimpsesty» Vasylia Stusa. Peredmova do zbirky / Yu. Shevelov // Stus V. Palimpsesty. Virshi 1971-1979 rokiv / S. Stus. - Miunkhen : Suchasnist, 1986. - S. 17-58.
Стаття надшшла до редакцп 31.10.18.
O. Kalashnyk
THE DYNAMIC OF THE VISIONARY EXPERIENCE IN THE POETRY OF VASYL STUS
The article is dedicated to the visionary poetry of Ukrainian poet of the XXth century Vasyl Stus. We raises the issue of theoretical comprehension of literary visionarism not only as a genre, but first of all as an embodiment of the author's actual visionary experience (mystic feeling). On the basis of psychological and cultural works of K. G. Jung, O. Huxley and S. Groff, we define the visionary type of creativity, as the artist's ability to feel and translate such spiritual states in which he can see the invisible essence of things and deeply perceive all that is happening either in his own spiritual world or everywhere in the universe, thereby intuitively looking into the mysterious laws of being, the world of archetypes of the collective unconscious. The article shows that in the V. Stus's poems prevails the introverted way of raising a vision (as opposed to the extroverted, for example, in P. Tychyna's poetry), which actualize the existential problems. The poet's experience looks dynamic, not static. His poetry is the path to his inner world, in which various spiritual conditions are experienced. This is confirmed in our interpretation of the poem «A broken evening branch swings...» by Vasyl Stus. The sensation ofpain fills the artistic consciousness with energy, the author deepens into the inner world and studies it. Such poetry can be called meditation. For the poet, this is a way to find spiritual support for the struggle in real life. The journey to the inner world author poetically transmits through the rhythm, intonation
and images of the broken branch, autumn obscurity, fires. At the beginning of the poem, the author expresses a sense of anxiety, alienation and loneliness. Then the author shows the struggle of the mind and soul, which wants to reach the higher levels of being. In the landscape of the soul, the sun appears as a symbol of the spiritual center. In the final, the author feels unity with the whole universe and God. Poetic meditation culminated in finding support in accepting suffering and death. Our interpretation opens not only the new sides of V. Stus artistic world, but also theoretical and methodological perspectives for the study of modern visionary poetry.
Key words: visionary type of creativity, visionary experience, altered state of consciousness, conscious, unconscious.
УДК 821.133.1-32.09
О. I. Кобчшська
ПСИХОГЕОГРАФ1Я ТА 1МАГ1НАР1Й КОХАННЯ У ЗБ1РЦ1 НОВЕЛ ТАГАРА БЕН ДЖЕЛЛУНА «ПЕРША ЛЮБОВ ЗАВШЕ ОСТАННЯ»
Розвiдка пропонуе аналiз iмаtiнарiю та концепци кохання у збiрцi новел сучасного французького письменника марокканського походження Тагара Бен Джеллуна «Перша любов завше остання» (1995) з опертям на художню тотку його текстiв. Аналiз використаних автором острiвних, пiвострiвних та середземноморських топоЫв у сюжетах обраного корпусу новел дозволяе зробити висновок про самобутню авторську психогеографю кохання базовану на автофтцюнальних маркерах та транскультурнт tенезi його тзнього творчого доробку.
Ключовi слова: дискурс кохання, новела, острiв, психогеографiя, постмодертзм, Середземномор'я, транскультурна естетика, топос, франкофонний Магриб.
Постановка проблеми та н зв'язок ¡з науковими завданнями. Останшми роками iм'я сучасного французького письменника та громадського дiяча марокканського походження Тагара Бен Джеллуна, уже знаного в Сврот класика й лауреата численних л^ературних премш, поволi входить у поле укра!нських лггературознавчих, соцюлопчних та перекладацьких студш. Так, 2012 року у видавницга ГраньТ вийшла друком збiрка пол^ичних есе!в автора «Спалах» присвячена вщносно недалеким у час подiям Арабсько! весни у перекладi Свгенп Кононенко та з передмовою Олеся Дошя [1]. Запропонована розвщка продовжуе низку дослщжень мультикультурного дискурсу художньог прози франко-магрибського автора, чия творчють та громадянська позищя суголосить з актуальними векторами змш сучасного глобалiзованого св^у, а вщтак i постае як актуальна шюстращя теоретико-методолопчних зв'язюв л^ературознавства й мультикультуралiзму. Обираючи для даного дослщження ушверсальну для нацюнальних л^ератур та шдивщуальних творчих методiв тему кохання, ми водночас намагатимемося виявити самобутш фактори, що опосередковують !! св^оглядну генезу та культурну видозмшу у новелiстицi Бен Джеллуна як митця iз транскультурним св^оглядом i творчим методом.
Анал1з останшх досл1джень 1 публ1кац1й. Художнiм доробком Бен Джеллуна та частково темою кохання в ньому здебшьшого щкавилися французью та франко-
