CC BY
57
УДК - 821.161.2Стус
1щенко Свгенш Олександрович
кандидат фiлологiчних наук, асистент кафедри icmopiï укратськоХ лтератури та шевченкознавства, 1нститут фшологп Ктвського нацiонального уньверситету iменi Тараса Шевченка
ЕВОЛЮЦ1Я ХУДОЖНЬО1 СВ1ДОМОСТ1 У Л1РИЦ1 В. СТУСА
Ishchenko E. O.
PhD, assistant of the department of History of Ukrainian literature and Shevchenko studies, Institute of Philology, Taras Shevchenko National University of Kiev
ЭВОЛЮЦИЯ ХУДОЖЕСТВЕННОГО СОЗНАНИЯ В ЛИРИКЕ В.СТУСА
EVOLUTION OF ARTISTIC CONSCIOUSNESS IN V. stus' lyric
Аноmацiя: Дослiдженi основнi етапи розвитку художньо'1 свьдомость В.Стуса. Проанальзоваш ключовi екзистенцiали. Особливуувагу звернено на концепт смерть. Такожрозглядаеться категорья вибору. Використа-ний культурно-ьсторичний метод.
Аннотация: Исследованы основные этапы развития художественного сознания В.Стуса. Проанализированы ключевые экзистенциалы. Особое внимание уделено концепту смерти. Также рассматривается категория выбора. Использован культурно-исторический метод.
Summary: The basic stages of V. Stus ' artistic consciousness are investigated. Abstract: The main stages of development of V.StuJi art consciousness has been investigated. The key existentials are analyzed. Particular attention is paid to the concept of death. The category of choice is also considered. Cultural-historical method has been used.
Key words: choice, faith, affection, dream, memory, anxiety, death.
Ключовь слова: вибьр, вьра, любов, мрья, пам'ять, тривога, смерть.
Ключевые слова: выбор, вера, любовь, мечта, память, тревога, смерть.
Говорячи про специф^ художньо! сввдомосп В.Стуса, ввдзначимо, що Н основу складають свиогля-дш екзистенцшш концепти. Переважна бшьшють критиков i лггературознавщв трактують його творчу спад-щину однобоко, виходячи з традицшного, переважно народницького розумшня мистецтва як служшня ще!, нацюнальним i сощальним штересам. Тому лiрику i постать В.Стуса часто трактували через призму геро!-чно! бюграфи, мужнього протистояння репресивнiй систем^ захисника покривдженого народу тощо, не-мовби "забуваючи" про те, що вш - насамперед - поет. Така рецепщя - типова для укра!нського лиературоз-навства, якщо згадати тлумачення творчостi Т.Шевче-нка як пророка, "батька" i т.д. Тобто ютотш характеристики тлумачилися як другорядш. Часто обох поетiв порiвнюють. Звичайно, мiж ними можна знайти чи-мало спiльних ознак, але вони рiзнi за iндивiдуальним стилем та просторовою орieнтацieю. В.Стус, на вщ-мiну ввд Т.Шевченка, був штровертом, обрав шлях до Бога через власну душу.
Лiрика поета мае таю ключовi слова, як вибiр, вiра, любов, сон, профетичне видiння тощо. Вони ви-конують функцiю екзистенцiалiв, серед яких смерть -визначальна, на що звернув увагу £.Сверстюк. Його спостереження спонукали нас до !х розвитку у даному дослiдженнi, в якому проiнтерпретовано iндивiдуальнi неологiзми (гапакс легоменон) "самсобоюнапов-нення", "смертеiснування", "життесмерть" тощо. Вони не тiльки мають метафiзичне значения, а й надшеш смисловим вiдповiдником понятiйному апарату фшо-софп екзистенцiалiзму, який у лiрицi В.Стуса модифь кований семантикою метафори, що ввдповвдае специ-фiцi художньо! сввдомосп поета. Тому його екзистен-цiйну концептосферу можна розглядати як варiант ще! фшософп, з якою вiн був обiзнаний не з першоджерел,
а з цитат так звано! марксистсько-леншсько! критики. Це допомогло йому не лише зберегти у собi свою сут-нiсть, а й знайти шлях до Бога, ввдбутися в Ньому, адже Вш, у розумiннi поета, поставав онтолопчною, духовною основою свiту, поза якою неможливе справжне iс-нування.
Така актуальна, поки що детально не вивчена проблема зумовлюе мету з'ясування сутностi екзисте-нцiйних концептiв художнього мислення, досягнення яко! дозволяе по-новому сприймати i розумiти твор-чiсть i свггобачення В.Стуса, наблизитися до адекватно! !х iнтерпретацi!. Дослiдники (М.Коцюбинська, Юншенко, О.Росiнська, О.Рарицький та iн.) вже ви-явили i проаналiзували опорш екзистенцiали-концепти лiрики В.Стуса, що склали його поетичний словник. Для з'ясування !х смислового наповнення, а також змь сту творiв i сутносп художньо! свiдомостi поета вико-ристано не тiльки лiтературознавчу термiнологiю, а й екзистенщалютську, а також вщповвдний метод ана-лiзу, додавши до нього культурно -юторичний, порiв-няльний, генетичний, аналiтико-психологiчний, бюг-рафiчний, фшолопчний, системно-фукцiональний. С.Аскольдов, вказуючи на характерну неоднорiднiсть концептуального поля, означив концепти тзнання i художнi концепти. Коли першi мають рацiональну, всезагальну основу, то друп, надiленi iндивiдуальними характеристиками, складають комплекс понять, по-чутпв, переживань, емоцiй, вольових виявiв, базу-ються на нелогiчнiй асоцiативностi [1, с.275].
Культурно-iсторичний метод зумовлений потребою висвилення взаемозв'язк1в мiж нацюнальним i соцiальним аспектами i моментом, в якому перетнуп !хнi силовi поля, зумовлюючи появу екзистенцiйних концеплв у свiтоглядi поета i в конкретних його вiр-шах; порiвняльний - виводить на розумiння елеменпв
художньо! сввдомосп 1 поези В.Стуса, що формувалися тд впливом лтгературних 1 позалггературних фактор1в, зокрема фшософи екзистенщал1зму, хоча його творча спадщина носить щограф1чний характер; генетичний вказуе на походження екзистенцшних концеппв, що виконують функцш метафори, на !хню еволюцш у концептосфер1 поета; аналтшко-психолопчний - до-зволяе розглянути творч1сть поета тд кутом зору юнп-анства, зокрема проштерпретувати сновидшня, транс-формоваш у поетичш образи; бюграф1чний - сприяе переведенню спостереження з екстравертивного р1вня на штровертивний, щоб простежити внутршнш жит-тепис В.Стуса; фшолопчний - провести принапдний анатз в1ршових текспв у вщповщносп до екзистенцшних концеппв; системно-функцюнальний - узага-льнити дослвдження, окреслити функцюнальш власти-вост1 екзистенщал1в у л1рищ поета.
Стусова свггоглядна еволюц1я перетжала в1д рь зкого заперечення 1 несприйняття абсурду буття до внутршнього самозаглиблення, що ввдобразилося на поези - ввд написано! в дус шютдесятництва екстраве-ртивно! "Круговерт1" до герметично фшософських "Пал1мпсест1в". То була переважно в'язнична л1рика, характерна для укра!нсько! лператури колошзовано! наци.
Тюремний проспр, вщрвашсть ввд "справж-нього" зовшшнього життя зумовлювали трапчшсть свиосприйняття поета, обгрунтовували правильшсть екзистенцшного вибору, поступового наближення до божественно! ютини, антитетично! рабському живо-тшню. Сво! переконання В.Стус сформулював у перед-мов1 "Двое сл1в читачев1" до зб1рки "Зимов1 дерева", яка перегукувалася з м1ркуваннями 1.Багряного про призначення поета.
Анал1з екзистенцшних пошук1в В.Стуса дозво-ляе зробити висновок, що цей виб1р дозволяв йому розв'язати проблему вдентичносп. Екзистенцшна проблема людсько! автентичносп й неавтентичносп мала для поета важливий сенс, адже йшлося про вимоги вла-сного юнування вщбутися у соб1, усвщомити свою са-мотшсть у ввдчужшому свт, трапзм ск1нченого, не-стшкого земного буття 1 разом 1з тим зберегти в1ршсть сво!й сутносп, своему покликанню. В.Стус дотримува-вся одного з основних положень фшософи екзистенщ-ал1зму, яке сформулював М. де Унамуно ("Про трап-чне вщчуття життя"): "Людина - це мета, а не зааб. Я прийшов у цей свгт, щоб прожити свое життя, щоб здшснити самого себе" [2, с.35]. В.Стус формував реа-льний час, а не навпаки, опановував власну долю, ви-явив властивосп пасюнар1я, схожим до поет1в "Празь-ко! школи", але не мштарного характеру, а духовного подвигу. В1ра у вище призначення людини допомогла йому подолати в соб1 тимчасов1 сумшви, породжеш не-нормальними формами юнування, яш позбавляють лю-дину повноти реальносп, ушверсально! сшвучасп.
В.Стус був переконаний у в1чносп людсько! душ1, тому вш протиставляв абсурду дшсносп з !! ГУЛАГами, репреаями, лицем1рством, дегумашза-щею незнищенш щнносп, як1 осягаються внутршшм зором, зумовлюють незалежне ввд зовшшшх, часто не-сприятливих умов юнування душевне повноцшне життя, назване "самособоюнаповненням". То був ш-
тровертивний виб1р 1манентно! екзистенцп, який спо-нукав В.Стуса до пошук1в Бога у соб1 1 через себе. Цей виб1р зумовив особливе розумшня смерт1 не як фшалу земного буття, а переходу в шш1 онтолопчш форми аж до повного злиття з божественною сутшстю. Тут мо-жна простежити смислов1 зв'язки як з християнським уявленням людського юнування, так 1 з дзен-буддшсь-ким, з яким поет був ознайомлений. Але, обравши долю духовного подвижника, под1ляючи м1стерш 1суса Христа 1 разом з тим прагнучи розчинитися у все-свт, В.Стус шде не виявляв прихильшсть до будь-якого в1ровчення. Тому проблема його сакрально! екзистенцп, що позначилася на художнш сввдомосп, ли-шаеться вшкритою.
В.Стус користувався такими екзистенщалами, як доля, сон, в1ра, любов, життя, смерть тощо, як1 в його поетичному словнику виконували роль метаф1зи-чних символ1в, доповнених неолопзмами "смертеюну-вання", "життесмерть", як1 вшображали не так антите-тичш зв'язки м1ж життям 1 смертю, а екзистенцшну си-туац1ю буття до народження, м1ж-буття 1 буття п1сля смерт1. Його щкавили проблеми сп1вв1днесення м1кро-косму 1 макрокосму, обгрунтоване С.К1ркегором по-няття триступеневого "м1ж-буття" (естетичне, етичне, рел1г1йне), що означало середню ланку людського ю-нування, сповнену випробувань 1 страждань у профан-ному свт абсурду м1ж справжн1м буттям до народження 1 тсля смерт1, спрямованого на 1нтроверс1ю, на розширення можливостей людського "я" в його ед-нанн1 1з сакральною ютиною. Тому В.Стус, обравши соб1 шлях духовного п1знання в "межовш ситуац1!", у стан1 самотност1, в д1алектищ "я" та "1ншого", зважи-вся "повторити" м1стер1ю 1суса Христа, пережив мета-ф1зичне потряс1ння ввд п1знання божественно! сутно-ст1.
Особливо 1мпонувала В.Стусу теор1я "буття в ситуащ!" Г.Марселя, протиставлення самоц1нно! осо-бистост1 людин1 маси, обстоювання принцитв само-творення 1ндив1да на противагу "змертв1лому св1ту" цив1л1зац1!', яка виражае в1дчай 1 страх, втрату мети ю-нування. Важливим в екзистенщалютському розум1нн1 було його тлумачення несправжнього життя конкрет-них людей, зокрема людського "я", зосередженого на виявленш у середин! себе принцип1в онтолопчного зм1сту як п1дстави пошук1в трансцендентного: "Мое буття - моя власна таемниця, яка охоплюе мене цшком 1 повн1стю" [3, с. 129]. 1деться також про вар1ант персо-нал1зму, коли "я" трактують у значенш постат1 й осо-бистосл, "центр мисленного простору, н1би структуро-ваного концентричними колами, з перифершними зонами поменшувано! участ1 й штересу" [4, с. 101].
Поет вщкинув свободу в1д р1зних соц1ально-еко-ном1чних, 1деолог1чних тощо залежностей для свободи особистост1, под1ляв принципи "Велико! вщмови", спричинено! дегуман1зац1ею сусп1льства. "Шлях до себе" був цшком виправданим, законом1рним мужн1м кроком (П.Т1лл1х), зд1йсненим через стан "самопо-чезання", тобто переборення, заперечення себе у соб1 для творення нового себе, сп1вм1рного з духом.
Спостерпаючи за еволюц1ею художньо! св1до-мост1 В.Стуса, можна вважати, що його екзистенцшна концептосфера пережила етапи свиоглядного станов-
лення, на шляху яких було з'ясовано абсурднють у сто-сунках людини i3 свгтом, потребу боротьби за себе, вщ-находження себе-у-собi, пошуки справжньо! свободи; розумiння онтолопчно! основи юнування для В.Стуса стало розумшням сенсу життя, усвiдомленням того, що земне iснування не може бути остаточною метою; вггал1защя смертi означала вищий ступiнь свiдомостi на шляху до Бога, а "мужнють бути" (П.Тших) перет-ворилася на основний принцип метафiзичних переко-нань поета, допомогла йому вибороти себе у пермсь-ких i мордовських концтаборах, вiдбутися у духовному стощизмг
Свiтогляднi концепти В.Стуса найповшше вщо-браженi у його збiрках "Зимовi дерева", "Веселий цви-нтар", "Час творчостi / Dichtenzeit", "Палiмпсести" та в iнших виданнях. Коли у першiй, так i не виданiй кни-жцi "Круговерть" помига мотиви шiстдесятництва, що позначилися i на "Зимових деревах", то книжка з окси-моронною назвою "Веселий цвинтар" охоплена шалом смiхово! культури, трикстерiади, запереченням норма-тивiв "соцреал1зму" й абсурду буття радянського соць уму. Особливо поета непокоша проблема втрати осо-бистiстю свое! щентичносп, безперспективна гра в маски, хвороблива амбiвалентнiсть людини.
Поетичний цикл "Пал1мпсести" став у творчш еволюци В.Стуса новим, вищим щаблем у розкриттi духовних iнтенцiй поета, який осягнув силу божественного одкровення у мить важких життевих випробу-вань, усвiдомив смерть не як останнш акорд життя, а як пор^ до вiчностi. Закономiрною у його вiршах стае потреба усамiтнення як необхвдного стану перед про-ривом до вищого, сакрального свiту, збагачення яким дозволить одуховнити земне юнування, прозргга "незрячим", розпочати ввдкритий дiалог з Богом, щоб знайти едино можливу вiдповiдь щодо сенсу буття й юнування. Прислухання автора до самого себе рщнило його з практикою дзен-буддизму, що веде до внутрш-нього просвiтлення, до пошуку вищих iстин за межами буденносп.
У рукописних, виданих за кордоном збiрках простежуеться концептуалiзацiя екзистенцшно! семантики В.Стуса, його поетичний варiант фшософи екзис-тенцiалiзму. То були визначальш для украгнсько! лтге-ратури збiрки. Вони, на жаль, не потрапили до читача, який навиъ не здогадувався про юнування великого поета, але час все поставив на сво! мiсця. I сьогодш не-можливо уявити собi украгнсько! поезп без л1рики В.Стуса.
Вчитування у вiршовi твори, у листи та iншi до-кументи дозволяе дiйти висновку, що художнш свщо-мостi поета були притаманш мiстичнi переживання, простiше кажучи - мютичш осяяння, як1 виступають екзистенцшним a priori сприйняття та розкриття Бога в собi через медитативне самоспоглядання. Тому неви-падковi у його л1рищ картини сну, порiвняння життя зi сновидiннями, стани мютичного трансу. Спогади й онiричнi видшня розкривають глибиннi порухи шдсвь домого, переживання "внутршньо! людини", забезпе-чують внутрiшнiй захист ввд абсурдно! дщсносп, ви-конують роль iнтровертивного "самособоюнапов-нення" ("1ди в кубельце спогаду - зогрiйся! Хай за-шпори вiд серця вiдiйдуть"), не суперечать рацюналь-ному типу мислення поета, а радше врiвноважують
його iррацiональне свiтосприйняття, унаочнене снови-дiннями. Ошричш видiння виконують сюжетотвiрну функцш. Вони, на перший погляд, здаються фгкщею, насправдi е такими ж реалiями, як навколишнiй пред-метний сви\
Попри те, що вiршi В.Стуса, сповнеш штелекту-альним пафосом, впадае у вiчi критичне ставлення поета до розуму, адже вш не сприймав алгоритмiзацi! знання, всепроникного логосу европейсько! традицi!, яким вш протиставляв дiонiсiйську стих1ю, введену у меж1 дисциплiновано! думки. 1деться про явище худо-жньо! екзистенцi!, означено! рисами дюнюшства на аполлонiйськiй основг Вiршi В.Стуса здаються нiби витесаними з каменю, але в !х глибинах пульсуе гаряча душа. Поет був поглинутий магiею слова, виражав не-висловлюване, звертався до семантично структурова-них метафор фiлософiчного змiсту, що не щддаються простому дешифруванню i розумiнню.
В.Стус як вольова натура школи не впадав у ро-зпач, завжди шукав вихвд iз найнесприятливiших ситу-ацш, сприймав виклики абсурдного свiту як данють, тому, сприймаючи земнi муки, вражав невичерпною волею до одуховленого життя, базованого на екзисте-нцiйному розумiннi страждання, коли душа прирече-ного на свободу суб'екта дiе на свш страх i ризик, вiд-поввдаючи за долю свiту, стае чутливою до болю iн-шого. Поет надшяв страждання характеристиками ес-тетики, наголошував: "Наша естетика - то естетика страждання". Як вщзначила М.Коцюбинська, "свободу людсько! особистостi, вiдповiдальнiсть за сво! вчинки й слова, не обмежеш шчим, крiм внутрiшнього категоричного iмперативу, Стус сприймав як невщ'емну як-iсть митця" [5, с.3].
Дражливим для традицiйного лгтературознавс-тва е екзистенцiал смертi, що став визначальним у ху-дожнш свiдомостi В.Стуса, який обстоював боротьбу за життя, та згодом - визнавав правочиннють смерп як виходу в iншу, божественну реальнiсть, бо спирався на переконання, що душа - вiчна. Властиве звичайнiй лю-динi уявлення про смерть В.Стус не подшяв, недарма використовував особливу, штимну, навiть урочисто-пiднесену тротку для !! характеристики: "блаженна смерте!", "лебединя-смерть", "усеблага смерть". У концтабiрному антисвiтi вiн постiйно вiдчував !! бли-зьку присутнiсть, натомiсть життя зникало за колючим дротом, здавалося примарним. Тому проблема смертi для В.Стуса, "чи не найголовнiша" (£.Сверстюк), адже екзистенцiалiст трактуе iснування як перебування перед обличчям смертг Смерть перетворена на головну точку опори для аналiзу душевних сташв, на остаточ-ний висновок у протиставленш земного (профанного) i вiчного (сакрального), зумовлюе перебування у вiч-ному колообiгу природи: життя-смерть-i знову життя. Розумшня едностi життя i смертi було для В.Стуса принциповим, унаочнювало концепт "усебуття", ви-кликало аналогi! з екзистенцiйною позицiею стоЫв, зокрема Сократа, смерть якого забезпечила сто!чнш мужностi переконливу аргументацiю утвердження життя, геро!зацiю, унiверсальнi принципи.
К.Ясперс шдкреслював: "Людина для того, щоб залишитися людиною, повинна пройти через усвщом-лення" власно! долi [6, с.376], що увиразнило Стусове
розумшня життя як постшне наповнення його духов-ними шуканнями, не можливе поза особиспстю.
Вдалий неолопзм "самособоюнаповнення" мае фшософський змют, вказуе на суть екзистенцшного концепту В.Стуса, що розвивався й штравертивно вдо-сконалювався протягом його життя, яке шби постшно самонароджувалося, ввднаходило в соб1 нов1 онтолоп-чш штенцп повноцшного юнування, дозволяло, ввдме-жувавшись ввд довколишнього свпу, "розкошувати у власнш цариш духу" [7, с.9]. Термш не тшьки виявився оптимальним за умов тотального знеособлення, а й ви-ходив за меж1 денотативного значення, набував метафорично! глибини, що осягаеться у сташ самозосере-дження, самовдосконалення, едносп мжрокосму 1 макрокосму, дозволяючи л1ричному героев! долати жит-тев1 перешкоди, знаходити в екзистенцшних страждан-нях спокш, адже поет "в самот1, приречений на ос1бне !снування, залишаеться собою"[7, с.9].
То був виважений крок у дуй духовного подви-жництва, який П.Т1лл1х, посилаючись на Фому Аквш-ського, називав мужн1стю, коли 'Чстоттша частина на-шого буття переважае над менш !стотною (тобто, жер-твуючи менш корисним, ми вибираемо значно важли-вше)" [8, с.10]. У такому вчинку проглядаеться "дар Божественного Духа", завдяки якому "природна сила душ1" п1дноситься до свое! досконалосп, "дозволяе ви-стояти в ситуаци межово! небезпеки" [8, с.12].
Як 1 б1льш1сть зах1дних фшософ1в-екзистенща-тстш, В.Стус вважав, що св1т створений для реал1заци сутн1сних сил конкретного 1ндив1да, який сввдомо зва-жився ступити на шлях подвижника, що не тд силу кожному:
Невже ти народився, чолов1че,
щоб зазирати в кел1ю мою?
Невже твое життя тебе не кличе?
[9, с.42].
В.Стус шдкреслив займенник "твое", аби наго-лосити на неповторносп кожно! людини, що мусить реал1зувати сама себе, тому що за не! цього шхто не зробить. Так1 м1ркування стали головним мотивом у фшософськш л1риц1 В.Стуса, який школи не вщмежо-вувався в1д 1нших, вважаючи, що кожен мае право на власну долю, не нав'язував шкому свого ригористичного стилю життя. В.Вундт зазначав, що "суттеву ознаку насамперед вищих духовних д1й визначае та об-ставина, що вони не обмежеш 1ндив1дуальною сввдомь стю, а й накладають в1дбиток 1 на те суспшьство, до якого належить шдиввд" [10, с.483]. Духовний здобу-ток окремо! особистост1 не лишаеться !! власн1стю, стае громадським досввдом, адже вона, реал1зуючи себе, завдяки структурному руху екзистенц1йного концепту, опиняеться в одн1й зв'язц1 з шшими коекзисту-ючими земними 1стотами, яш е конечними у кожному 1ндив1дуальному випадку 1снування.
Для сввдомосп В.Стуса характерш як загально-людськ1 й нацюнальш архетипн1 форми, як1 поет назвав "проминулим" ("To6i не од1рватися од т1н1, в нш проминуле вигадало нас" [11, с.72]), так й iнтуiтивнi шукання позаземного, надбуттевого, незалежного ввд обставин внутршньодуховного життя, що сам поет називав "шобуттям" або "iножиттям". Таке розумiння життя не знецiнюе людини, просто означае, що вона не е Буття ("душ намарне гвалтування без причини, без мети з диким медом самоти" [9, с.41]), але покликана його реатзовувати в to6í i через себе, бо шшого шляху немае.
В екзистенцшних сентенщях В.Стуса можна спостерегти вiдображене в багатьох обрядах i фольк-лорних творах народне уявлення про коловорот буття з вдеею вiчного повернення, в1дродження, що здшсню-еться пiсля вмирання. Обстоюваний при цьому циклiч-ний час узгоджуеться з лiнiйним, християнським, та миттевим, в1дведеним конкретнiй людинi, яка прире-чена на екзистенцiйний вибiр.
Смерть у лiрико-фiлософськiй iнтерпретацii
B.Стуса виступае необхiдним дiалектичним моментом, який завершуеться воскресiнням, адже з погляду фiло-софй' екзистенцiалiзму концепт смерп стае для особи-стостi реальним шляхом виборення власноi свободи, дозволяе ш бути тим, ким вона е. Поет тлумачив смерть як вчинок, готував ii, завдяки ш перетворював життя на долю.
Список лiтератури:
1.Аскольдов С. Концепт и слово / А. Аскольдов. // Филологичекий концептуализм // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста: Антология. - М. : Academia, 1997. - С. 267-280.
2.Унамуно М. О трагическом чувстве жизни у людей и народов; Агония християнства / М. Унамуно.
- К. : Символ, 1997. - 416 с.
3.Коссак Е. Экзистенциализм в философии и литературе / Е.Коссак. - М. : Политиздат, 1980. - 360 с.
4.Аббаньяно Н. Введение в зкзистенциализм / Н. Аббаньяно. - СПб. : Алетейя, 1998. - 497 с.
5.Коцюбинська М. Перегук душ. В.Стус про Во-лодимира Свщзшського // Слово i Час. - 1991. - № 5. -
C. 3-4.
6.Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс. - М. : Республика, 1994. - 527 с.
7.Рарицький О. Василь Стус: еволюцiя поетич-ного мислення. Автореф. дис. канд. фшол. наук / О. Ра-рицький - К., 2000. -19с.
8.Тиллих П. Избранное. Теология культуры / П. Тиллих. - М. : Юрист, 1995. - 479 с.
9.Стус В.Твори: У 4-х т., 6-ти кн. / В. Стус. - Л. : Просвгга, 1996. - Т.3. - Кн.1 - 477 с.
10. Вундт В. Психология народов / В. Ву-ндт. - М. : Эксмо, 2002. - 864 с.
11. Стус В. Твори: У 4 т., у 6 кн. / В. Стус.
- Л. : Просвгга, 1997. - Т.6. - Кн. 2. - 496 с.
