CC BY
18
УДК 340.12
1рина Козак
суддя Господарського суду Львiвськоl обласп
ДИФЕРЕНЦ1АЦ1Я Ф1ЛОСОФП ПРАВОСУДДЯ ТА Ф1ЛОСОФП СУДОЧИНСТВА
© Козак I., 2017
Актуалiзуються два поняття у Тхньому фiлософсько-правовому po3pi3HeHHi: "правосуддя" та "судочинство", якi викликають щонайб1льше дискусiйних дебатувань серед теоретитв i практикiв. З цieю метою переглянуто теоретичну аргументащю вiдомих учених, конституцшш положення щодо судочинства i правосуддя для визна-чення сучасних пiдходiв до трактування вказаних понять, Тхшх суттевих семантичних вiдмiнностей.
Ключовi слова: правосуддя; судочинство; здiйснення правосуддя; нетотожшсть понять; верховенство права.
Ирина Козак
ДИФФЕРЕНЦИАЦИЯ ФИЛОСОФИИ ПРАВОСУДИЯ И ФИЛОСОФИИ СУДОПРОИЗВОДСТВА
Актуализируются два понятия в их философско-правовом различии: "правосудие" и "судопроизводство", которые часто вызывают дискуссионные дебаты среди теоретиков и практиков. С этой целью пересмотрены теоретические аргументации известных ученых, конституционные положения относительно судопроизводства и правосудия для определения современных подходов к трактовке указанных понятий, их существенных семантических различий.
Ключевые слова: правосудие; судопроизводство; осуществление правосудия; тождественность понятий; верховенство права.
Iryna Kozak
Commercial Court judge Lviv region
DIFFERENTIATION JUSTICE PHILOSOPHY AND PHILOSOPHY OF JUSTICE
Article updated two concepts in their philosophical and legal distinction between "justice" and "justice" that cause at most controversial debates among theorists and practitioners. To this end, the theoretical argument Review eminent scientists, constitutional provisions on justice and justice for the installation of modern approaches to the interpretation of these concepts, their significant semantic differences.
Key words: justice; administration of justice; nonidentical concepts; the rule of law.
Постановка проблеми. Реформування судово! системи вимагае ниш особливо! уваги, оскшьки його не можна провадити суто формально, аби змшити те, що було ратше. Замiсть цього потрiбно нагально працювати, щоб досягти змiн у ставленш громадян до органiв правосуддя та вщновити його непохитний авторитет. Чимало не розв'язаних дос проблемних питань криеться у теоретично не розглянутих постулатах, яю, здавалося б, давно вщом^ оскшьки записан у Конституци Укра!ни, законодавчих актах.
Аналiз дослiдження проблеми. На сучасному етат розвитку фшософсько-правово! вггчизняно! науки тривае активне розроблення багатьох проблемних питань правосуддя, теорп праворозумшня, а також судово! практики. Дещо менше, на нашу думку, уваги звернено на судочинство. Хоча ще менше праць вггчизняних науковщв у правовiй площиш, в якiй би реаль зувалося проблемне з'ясування сшввщношення понять "правосуддя" та "судочинство" у фшософсько-правовому вимiрi.
Сдиним науковцем, який зробив чи не найбшьший теоретичний внесок у розвиток ще! дослiдницько! сфери, е вщомий теоретик вiтчизняного права В. Б^ун. Вiн створив, як на наш розсуд, найбшьш аргументовану i доказову теоретико-фiлософську працю iз проблем правосуддя iз викладенням основ фшософи правосуддя як судового здiйснення ще! права. Це глибоко фундаментальне осмислення проблематики правосуддя, що заслуговуе хiба що едино! зауваги, яка пов'язана iз поняттям темпоральностi. Вiд часу появи згадано! працi у свгг минуло вже шiсть рокiв. Для теоретичного праводержавознавства це незначний перюд. Вш навiть, здавалося б, непомггний, якщо б iшлося про звичш соцiально-полiтичнi умови демократичного розвитку правово! держави. Однак згаданi шiсть роюв - це саме перiод сощальних потрясiнь, якi iстотно змiнили наше свггобачення, правосвiдомiснi погляди громадян, саме буття соцiуму. Вiдтак засади теоретичного фшософсько-правового осмислення потребують сучасних ощнок i зрiлих своечасних мiркувань щодо того, яким мае бути правосуддя, як воно сшввщноситься iз судочинством на етат реформування демократично! державно! системи.
Звюно, ми свiдомi того факту, що не можна вщкинути вш заслуги попередникiв-правникiв, якi стояли бшя витокiв теорi! правосуддя. Це таю авторитетш дослiдники, як С. Боботов, М. Голоднюк, Н. Гураленко, А. Калашникова, М. Козюбра, Л. Кривенко, Б. Малишев,
B. Навроцький, В. Погоршко, П. Рабiнович, Н. Рудюк, А. Селiванов, М. ^рий, В. Тертишник,
C. Фесенко та ш.
Зовсiм не заперечуючи, а навпаки, визнаючи величезне значення для теорп фшософи права напрацювань цих та вшх iнших знаних учених сучасностi, вважаемо за необхiдне високо ощнити всi здобутки минулого у правознавчш науцi. Усi згаданi напрацювання правникiв становлять основу теорi! дослщження iдей правосуддя i судочинства у !хньому фiлософсько-правовому осмисленнi, дають тдстави для критично! переоцiнки здобуткiв науковщв задля перспективного поступу як теори, так i практики правосуддя на сучасному етат функщонування i подальшого розвитку демократично! правово! держави Укра!на.
Мета роботи - здiйснити фшософсько-правову екстраполяцiю феноменiв правосуддя i судочинства.
Виклад основного матерiалу. В основi нашого дослiдження - зiставлення термiнопонять "правосуддя" i "судочинство". У своему аналiзуваннi приймемо за вихiдний постулат тезу, апрюрно зауваживши, що на рiвнi повсякденного свiтосприйняття констатуемо факт нетотожносп названих термiнiв. Як вiдомо, для фiлософiв цей факт вже надшений особливою значущiстю. Адже, аналiзуючи, проникаемо у принципи i методи використання заданих для осмислення понять, що неодмшно мають свое вартiсне начало як для теори фшософи права, так i для процесу правосуддя.
Щодо першого термшопоняття "правосуддя", то дослщник В. Б^ун розглядае його (у контрастивному спектр^, та ще й на рiвнi дiалектики форми i змiсту. У термiнологiчнiй i понятiйнiй дискусi! вiн констатуе, що правосуддя - це судочинство, а судочинство - це "ще не
правосуддя". Щоб осягнути лопку такого твердження, дослщник спираеться на доведення нетотожносп понять судовою практикою, що викликае у нас належну довiру. Судова практика заперечуе ютиншсть викладено! вище тези. Вона доводить, що "ршення суду, прийняте всупереч закону, не вважаеться правосудним". В. Бiгун додае ще i те, що судовi рiшення, якi вiдповiдають закону, але суперечать праву, не вважаються (або можуть не вважатися) такими, що спрямоваш на здшснення правосуддя [1, с. 89]. Керуючись далi теорiею В. Бiгуна, ми проникаемо знову в переконливу аргументащю нещентичносп термшопонять "правосуддя" i "судочинство". Якщо взяти за основу щею мети правосуддя, а саме - досягнення справедливости у процес прийняття судового ршення, то немае пiдстав стверджувати, що вс без винятку рiшення справедлив^ тобто вiдповiдають задекларованiй метi. У цьому випадку вчений знову апелюе до судово! практики й аргументовано переконуе, що поняття "справедливiсть" - це суб'ективне почуття. Вiдтак, якщо судове ршення й вiдповiдае закону, обгрунтоване правом, воно може (а так часто в судовш практищ бувае) руйнувати "суб'ективне уявлення про справедливють" [1, с. 89].
Отже, вже з першого "доводу" В. Б^уна випливае висновок про те, що ми апрiорi й допускали: термшопоняття "правосуддя" за праксеолопчно встановленою сутнiстю е широким, таким, що охоплюе змiст i "судочинства як дiяльностi суду, однак не навпаки" [1, с. 89].
Як стверджуе дослщниця Н. Калашникова, яка вивчала теорда рефлекси як принципу фшософського мислення, механiзми саме фшософсько! рефлекси складаються поступово, !м передуе доволi тривала еволюцiя абстрактно-понятiйного мислення. Вважаеться, як стверджуе автор, що здатнютю до абстрактно-понятшного вiдображення дшсносп людина була надiлена ще на ранньому етат розвитку, однак мислити на побутовому рiвнi почала шзшше. При цьому дослiдниця ще й звертае увагу на те, що рефлекшя як специфiчний духовний стан освоення людиною свiту не збтаеться iз самопiзнанням, яке може i не бути рефлексивним. Його вщмшшсть полягае, по-перше, в тому, що внутршнш досвiд е лише вихщним пунктом руху пiзнання, кiнцевим -зовшшнш досвiд. По-друге, рефлекси у розвиненш формi притаманна спрямованiсть не на шдивщуальш аспекти внутрiшнього досвщу (тут фiлософiя рефлекси Н. Калашниково! вступае у певну суперечнiсть iз суб'ективiзмом бачення справедливостi, що виклав В. Б^ун). Однак вбачаемо ютину i в тому, про що далi розмiрковуе дослiдниця: вона стверджуе, що фшософська рефлексiя не е "первинною" формою рефлектування.
Людина, як вважав шмецький фiлософ Карл Ясперс, усвщомлюе буття загалом, саму себе i сво! межi. Перед нею вщкриваеться увесь жах свiту i власна безпораднiсть. Усвiдомлюючи це, людина ставить перед собою вищу мету - звшьнення i спасiння. Так вщкриваеться дуже важлива фундаментальна щея: поряд iз "матерiальним" свiтом е яюсно iнший свiт - свгг iдеальний -свiдомостi, вiри, вол^ який i постае iстинним для людини. Лише у "свт думки" людина може осягнути сутшсть свггу i себе" [2, с. 59].
Отже, збагнувши непростi особливостi форм теоретичного освоення дшсносп, повернемося до того, як вже на рiвнi теори фiлософil мови та аргументацп слiд трактувати семантику термiнопонять "правосуддя" та "судочинство". У цьому випадку пошлемося на методолопю дослiдження В. Б^уна i скористаемося його "доводом другим". В автора це не тотожш поняття, оскшьки вони позначають рiзний змiст. "Правосуддя" - це "суд за правом", а судочинство - це '"щяльшсть суду". Перше термшопоняття "акцентуе на змют (за правом), друге - на формi дiяльностi (суду) як специфiчному смист термiнiв" [1, с. 89].
Таку аргументащю автор по-фшософськи доповнюе аксюлопчним аспектом: правосуддя - це дiяльнiсть, скерована на забезпечення справедливостi, захист прав i свобод людини i громадянина.
Судочинство вiдтворюе дiяльнiсть суду. Таким самим е тлумачення правниюв М. Сiрого i В. Тертишника: це "процесуальна форма здiйснення правосуддя, дшльнють суду" [3, с. 718], "правосуддя" - це "правозастосувальна дiяльнiсть суду з розгляду i виршення у встановленому законом процесуальному порядку вщнесених до його компетенцil [...] справ з метою охорони прав та свобод людини i громадянина, прав i законних iнтересiв юридичних осiб та iнтересiв держави" [4, с. 50].
Висновок В. Б^уна е тдсумком сказаного вище: правосуддя здшснюеться через судочинство як форму дiяльностi.
У фшософсько-правовому плат трактування правосуддя членують на "право" i "судити". Однак "право" дефшюють на основi розрiзнення термшопонять "право" i "закон". Сучасна практика диференщацп пов'язана iз термiном "право", що позначае:
- "певш штереси тих чи iнших суб'ектiв сощуму (або ж !хнi потреби, яю у таких iнтересах вiдображаються, втшюються);
- особливi почуття, притаманнi суб'ектам;
- вимоги суб'екпв стосовно отримання якихось щнностей, благ, зверненi до суспшьства, держави чи до шших осiб або !хнiх об'еднань [5, с. 14].
Щодо розрiзняння "права" i "закону", то друге термшопоняття позначае змiст: 1) припис стосовно того, як людина повинна поводитися у суспшьсга (моральний закон, правовий закон); припис щодо того, як будь-що мае бути чи вщбуватися [6, с. 162]. С закони науков^ природш, закони мислення тощо.
Нашу увагу привертае надзвичайно доказова аргументащя термшопоняття "закон", яку виклав дослщник: "Закон потрактований ним як "фундаментальна категорiя, що у фшософи права ототожнюеться з правом або вщмежовуеться вщ нього, а це породжуе питання про прюритетнють одного з них". Закон - це нормативний акт вищо! юридично! сили, який регламентуе найважливiшi суспшьш вщносини. Зi сказаного автор робить лопчний висновок про рiшення суду: воно мае бути законним та обгрунтованим.
Важливою методолопчною засадою для диференщацп термшопонять "правосуддя" i "судочинство" е герменевтична неоднозначнють, закладена у понятп "право" у трактуваннi В. Б^уна. Його (тлумачення "право") варто розглядати (що особливо виправдано) ^зь призму теори праворозумшня. Як вщомо, класична теза: право - це те, "що вщповщае ще! права" (за Г. В. Ф. Гегелем). У Г. Радбруха право - "це те, що вщповщно до свого смислу покликане служити ще! права".
Не можна оминути трактувань "права" у площиш посткласично! фшософи права. Право визначаеться залежно вщ тишв праворозумшь - юснатуралiзму, лепзму та !хнiх варiацiй. У такому випадку правосуддя е судовим здшсненням "ще! права", це "вiдповiднiсть праву", "яюсна характеристика судового рiшення" [1, с. 18].
Цшною особливiстю фундаментального дослщження фiлософi! правосуддя В. Б^уна е те, що вiн висувае важливу щею - iдею правосуддя "як сферу можливого поеднання рiзних праворозумшь", що, звюно, наближае за своею суттю до виршення актуально! потреби - забезпечення ди верховенства права.
Фiлософiя права мае спиратися на високий рiвень правово! культури. А тому, попри усю рiзноманiтнiсть пiдходiв до розумiння права (праворозумшня, його типу), варто працювати над появою суспшьно визнано! форми самосвщомосп й правосвiдомостi суб'ектiв права. Правильною, на нашу думку, е теза Н. Калашниково! про те, що свггоглядш ушверсали визначають спошб осмислення, розумiння i переживання людиною свггу [2, с. 66].
Цей пщхщ логiчно веде нас до встановлення глибокого змюту правосуддя. Його полегшуе трактування, яке розвивае вщомий правник В. Навроцький, який, як кримшалют за сферою сво!х дослщжень, робить достатньо слушне, як на нашу думку, узагальнення: правосуддя - це не лише дiяльнiсть судiв. Це дiяльнiсть оргашв дiзнання, попереднього досудового слщства, прокуратури, а також оргашв виконання судових ршень [7, с. 4].
Висновки. Проблеми диференщацп термшопонять "правосуддя" i "судочинство" розкрито з огляду на сучасне фшософсько-правове тлумачення, на основi теорi! праворозумшня та правово! культури. В Основному Закош правосуддя трактуеться як спещальний вид державно! дiяльностi,
здшснюваний лише судами Укра1ни як державними органами. Однак фшософсько-правова площина аналiзу термiнопонять засвiдчуe бiльшу виправданiсть вживання поняття "судочинство" у конституцшному правi Укра1ни як "форму здiйснення правосуддя", що цшковито не збiгаeться i3 переважними позицiями вiтчизняних дослiдникiв, про що ми зауважували на початку статп. Тобто дискуси з цього приводу залишаються i далi актуальними.
1. Б1гун В. С. Правосуддя: фтософсъке та теоретичне осмислення: ¡дея та здтснення: монограф1я / В. С. Б1гун. - К., 2011. - 303 с. 2. Калашникова Н. А. Рефлексия как принцип философского мышления: дис. ... канд. филос. наук: спец. 09.00.01 - онтология и теория познания. - Волгоград, 2006. - 98 с. 3. С1рий М. I. Судочинство / М. I. С1рий, В. М. Тертишник // Юридична енциклопед1я. - К., 2003. - Т. 5. - С. 718. 4. Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовт системi АнглИ' /Б. В. Малишев. - К., 2008. - С. 50. 5. Рабтович П. М. Фыософ1я права : навч. поаб. в 5 ч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / П. М. Рабтович. - Лъвiв : Галицъкий друкар, 2014. - Ч. 1-2: Фiлософiя права як наука. Гносеологiя права. - 232 с. 6. Философский энциклопедический словарь. - М. : ИНФРА-М, 2007. - 576 с. 7. Навроцъкий В. О. Злочин проти правосуддя : лекцИ' для студентiв юридичних факулътетiв / В. О. Навроцъкий. - Лъвiв : Лъвiвсъкий державний утверситет iM. I. Франка. Юридичний факулътет. - Лъвiв, 1997. - 48 с.
REFERENCES
1. Bihun V. S. Pravosuddya: filosofs'ke ta teoretychne osmyslennya: ideya ta zdiysnennya: monohrafiya [Justice: philosophical and theoretical thinking: the idea and implementation ]. Kiev, 2011. 303 p. 2. Kalashnykova N. A. Refleksyyakakpryntsyp fylosofskoho mbishlenyya: dyss. ... kand. fylos. nauk : spets. 09.00.01 - ontolohyya y teoryya poznanyya. [Reflexion is the principle of philosophical thinking: diss. ... cand. philos. sciences: spec. 09.00.01 - Ontology and theory of knowledge.]. Volhohrad, 2006. 98 p. 3. Siryy M. I. Sudochynstvo [Proceedings]. M. I. Siryy, V. M. Tertyshnyk. Yurydychna entsyklopediya. Kiev, 2003. Vol. 5. P. 718. 4. Malyshev B. V. Sudovyy pretsedent u pravoviy systemi Anhliyi [Judicial precedent in the legal system of England]. Kiev, 2008. P. 50. 5. Rabinovych P. M. Filosofiya prava : navch. posibnyk v 5-ty ch. dlya stud. yuryd. vyshch. navch. zakl. [Philosophy of Law: teach. manual in 5 h. for students. Legal. HI. teach. bookmark.]. L'viv : Halyts'kyy drukar, 2014. Vol. 1-2 : Filosofiya prava yak nauka. Hnoseolohiya prava. 232 p. 6. Filosofskii entsiklopedicheskii slovar' [Philosophical Encyclopedic Dictionary.]. Moskow : YNFRA-M Publ, 2007. 576 p. 7. Navrots'kyy V. O. Zlochyn proty pravosuddya : lektsiyi dlya studentiv yurydychnykh fakul'tetiv [The crime against justice lectures for law students]. L'viv : L'vivs'kyy derzhavnyy universytet im. I. Franka. Yurydychnyy fakul'tet. L'viv, 1997. 48p.
Дата надходження: 12.03.2017р.
