CC BY
5
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полгтехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 1 (33), 2022
АДМ1Н1СТРАТИВНЕ ТА 1НФОРМАЦ1ЙНЕ ПРАВО
УДК 340.12 Наталiя Лесько
Нацюнальний унiверситет "Л^вська голтехшка", професор кафедри адмшютративного та iнфoрмaцiйнoгo права,
доктор юридичних наук, доцент
ДЕРЖАВНИЙ ПРИМУС: ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА
http: //doi.org/10.23939/law2022.33.106 © Лесько Н., 2022
У статт розглядаеться поняття та характеристика державного примусу в контекст принципу правовоТ держави, верховенства права та законность Правова держава не заперечуе та не може заперечувати реалпаЫю примусового впливу, але не визнае примусу, який не засновано на правь Зазначаеться, що у правовш наущ вщсутнш загальновизнаний пiдхiд до штерпретацп державного примусу. Державний примус по-рiзному визначаеться доcлiдниками. Державний примус можна визначити, як уповно-важену дiяльнicть посадових оciб, спрямовану на реалiзацiю владних повноважень з метою дотримання та виконання правових аклв. Державний примус як вщношення характеризуеться однобiчнicтю, владнicтю та нерiвнicтю cторiн, е завжди асиметричним. Зв'язок державного примусу з обмеженням i нав1ть позбавленням права - необхiдна, але недостатня умова для характеристики державного примусу на сучасному еташ, оскшьки не враховуе змiни нормативно-правовот бази можливот штерпретацп державного примусу, що характеризуеться закршленням принцишв правовоТ держави, верховенства права та верховенства прав людини у Конституцп Укратни, на рiвнi загальновизнаних принцишв i норм мiжнародного права та мiжнародних договорiв Укратни.
Вказуеться, що застосування державного примусу не суперечить принципам, на яких грунтуеться правова держава. Правова держава немислима без влади, яка вирiзняетьcя високою лептимшстю, що веде до пщвищення вщповщальност влади перед сусшльством i спонукае п до використання вciх можливих засоб1в для досягнення cуcпiльно корисних цшей, зокрема примусу. Право у правовш державi виражае збалансовану волю суспшьства, в якш закладена основа державного примусу. Зазначено, що примус залишаеться важливим засобом виконання обов'язку держави щодо забезпечення недоторканноcтi прав i свобод громадян. Державний примус в умовах правовот держави характеризуеться законодавчо встановленими межами впливу держави на суб'екпв права. Державний примус у правовш державi реалiзуетьcя з метою захисту прав людини та забезпечення загального блага. Державний примус не повинен принижувати гщшсть людини, мае бути вщповщним i обгрунтованим, нормативно визначений на пiдcтавi яккного законодавчого матерiалу. Примус у правовш державi розумiетьcя, як заснований на вимогах права та здшснюваний у встановлених межах i формах шляхом фiзичного, пcихiчного або органiзацiйного впливу на волю та поведшку суб'екпв права, дiяльнicть державних органiв i 1нших уповноважених оciб з метою запоб^ання порушенню або загрозi порушення правових норм, забезпечення прав i
свобод особи, громадсько'1 безпеки та державного суверештету, шшоУ суспiльноï та
державно'1 необхiдностi.
Ключовi слова: примус, державний примус, правова держава, верховенство права,
законшсть.
Постановка проблеми. Сьогодш наукова лтература формулюе hobî визначення державно1' влади та державного примусу як форми ре^заци. Вченi встановлюють тдстави та критерiï допустимостi застосування заходiв державного примусу у демократичному суспшьсга легального та легiтимного. Методологiя дослщжень полiтичноï та правовоï природи цього феномена дозволяе сшввщнести поняття шдстав допустимостi державно-правового примусу та розкрити взаемозв'язок структурних елементiв. Аналiз поняття, сутносп та змiсту державно примусу повинен бути орiентований на практичш потреби. Актуальним завданням е вивчення особливостей нормативного закршлення пiдстав державного примусу.
Аналiз дослiдження проблеми. Питання державного примусу розглядали вченi-правознавцi: I. А. Безклубий, Ю. П. Битяк, I. Л. Бородш, С.В. Бобровник, В. К. Грищук, А. М. Завальний, Р. Я. Заяць, О. В. 1ваненко, Л. В. Калешченко, М. I. Козюбра, О. М. Куракш, Л. О. Макаренко, Н. М. Пархоменко, Н. М. Ошщенко, В. Л. Ортинський, С. П. Погребняк, Т. I. Тарахонич, О. Д. Тихомиров, О. Н. Ярмиш та шшьПоняття державного примусу, питання шдстав застосування, форм i засобiв здшснення примусового впливу, проблеми визначення критерив державного примусу е одними з важливих у комплексному розумшш методiв державного управлшня. Тому ця сфера наукових пошуюв привертае увагу дослiдникiв.
Мета статт - дослiдження поняття та характеристика державного примусу.
Виклад основного матерiалу. У правовiй науцi вiдсутнiй загальновизнаний пiдхiд до iнтерпретацiï державного примусу. Державний примус по^зному визначаеться дослщниками. Державний примус можна визначити як уповноважену дiяльнiсть посадових осiб, спрямовану на реалiзацiю владних повноважень з метою дотримання та виконання правових акпв. Державний примус як вщношення характеризуеться однобiчнiстю, владнiстю та нерiвнiстю сторiн, е завжди асиметричним.
Зв'язок державного примусу з обмеженням i навт позбавленням права - необхщна, але недостатня умова для характеристики державного примусу на сучасному етат, оскшьки не враховуе змши нормативно-правовоï бази можливоï iнтерпретацiï державного примусу, що характеризуеться закрiпленням принципiв правово1' держави, верховенства права та верховенства прав людини у Конституци Украши, на рiвнi загальновизнаних принципiв i норм мiжнародного права та мiжнародних договорiв Украши [1].
Йдеться про Конститущю Украши, що мае вищу юридичну силу та пряму дiю, Конвенщю про захист прав людини i основних свобод, яка е частиною правово1' системи Украши [2].
Правова система повинна спиратися не тшьки на доктрину правово1' держави, згадану у ст. 1 Конституци Украши, а й на доктрину верховенства права, згадану в преамбулi Конвенцп права людини i основних свобод, визнанш всiма державами-членами Ради Свропи, як важлива частина загально1' полiтико-правовоï спадщини.
Цi обставини дозволяють зробити висновок про те, що базовими та загальними умовами штерпретацп державного примусу щодо правово1' держави, верховенства права та верховенства прав людини повинш виступати положення про вищу цшшсть прав i свобод людини та громадянина, яю носять природний i невщчужуваний характер з наслщком неможливосп законодавчого скасування або применшення; мети iснування держави в Украш^ про справедливий суд як шститут, що контролюе процедуру державного примусу, який визначае обмеження прав.
Певну спробу пояснити державний примус iз сучасних позицш роблять М. В. Ковалiв i С. С. Сшмов [3]. Автори виходять з того, що державний примус може бути правовим i неправовим.
Неправовий державний примус може обернутися свавшлям державних оргашв, що ставлять особу в незахищене становище. Такий примус мае мюце в державах з антидемократичним, реакцшним режимом.
Правовим визнаеться такий державний примус, вид та мiра якого визначеш правовими нормами та застосовуються у процесуальних формах. Державний правовий примус шддаеться контролю, може бути оскаржений у незалежний суд з тим, щоб бути перевiреним на предмет законности обrрунтованостi та справедливостi.
В. I. Сировацький зазначае, що державний примус характеризуеться як правовий примус. Державно-правовий примус розглядаеться у втизнянш та зарубiжнiй фiлософсько-правовiй думцi як гаранпя забезпечення законностi [4, с. 399]. Правовий характер державного примусу повинен означати правомiрнiсть примусу, вщповщшсть праву, повинен бути нормативно визначений, забезпечувати вщповщно до принцишв права шдстави використання примусу i його межь
Сдиним теоретико-методологiчним критерiем розмежування державного примусу на пра-вовийта неправовий е права людини. Права людини е першоосновою доктрин правово1 держави та верховенства права, оскшьки вс принципи, 1х складовi, е похвдними вiд прав людини, лопчним продовженням i розкриттям тези про права людини як найвищу цшшсть.
Значення доктрини подiлу влади, як ознаки правово1 держави,сенс яко1 полягае в наявносп незалежного суду, у першу чергу шституту конституцiйноï юстицп, теоретично та практично пов'язане з можливютю захисту прав людини вщ свавiлля iнститутiв виконавчоï та законодавчоï влади.
Державний примус направлено на захист прав людини та на забезпечення загального блага. Це основна iдеологiчна установка, що визначае характер прав людини, його щнносп по вщношенню до держави, яка розумiеться як система публiчно-владних iнститутiв. Сенс наявностi держави та ïï функцiй - визнання, дотримання та захист прав людини, в шшому випадку iснування держави стае незрозумшим з погляду прав людини.
1нструментальний характер держави, ïï щнносп щодо прав людини - держава для людини -вщображено у Конституцп Украши. Права належать людиш вiд народження, тобто природнi та невщчужуваш, безпосередньо дiючi, визначають змют i застосування законiв, дiяльнiсть законо-давчоï та виконавчоï влади, мюцевого самоврядування, забезпечуються правосуддям.
Сенс державного примусу полягае в тому, щоб забезпечувати права людини. 1ншого сенсу здшснення державного примусу у правовш держав^ яка керуеться принципом верховенства права, не юнуе.
Державний примус мае нормативний характер, або норматившсть державного примусу. Нормативний характер державного примусу полягае в тому, що здшснюеться органами держави у межах компетенцп, встановленоï Конститущею i законами, вщповщно до встановленоï Конститущею та законами процедурою.
Л. I. Калшченко зазначае, що держава у нормах права закршлюе конкретнi правила пове-дiнки та примусовi заходи, що потенцшно можуть настати для суб'екта права за невиконання або неналежне виконання цих нормативно-правових припишв [5, с. 24].
Недоцiльно представляти iнститут державного примусу як шститут, що знаходиться поза нормативною системою. Державний примус - невщ'емна частина всiеï нормативноï системи, i здшснюеться на пiдставi норм права. В шшому випадку варто було б вести мову не про державний примус, а про свавшля - застосування примусу поза правилами.
Будь-який iз заходiв державного примусу е шституцшним утворенням, що складаеться з норм права, зафшсованих, як правило, у кодифшованих нормативно-правових актах. Кримшально-правова вiдповiдальнiсть за вчинення, наприклад, крадiжки представляе нормативне утворення, встановлене ст. 185 Кримшального кодексу Украши [6].
Домашнш арешт (ст. 181 Кримшально-процесуального кодексу Украïни) або тримання шд вартою (ст. 183 Кримшально-процесуального кодексу Украши) в якосп заходiв кримiнально-процесуального примусу е правовими шститутами, встановленими главою 18 Кримшального
процесуального кодексу Украши, який визначае кримшально-процесуальний примус [7].
Норматившсть державного примусу вимагае особливого шдкреслення в умовах правово! держави та верховенства права: необхщне дотримання нормативностi державного примусу з метою уникнення свавшля, що порушуе права людини. Норматившсть державного примусу проявляеться у двох аспектах. Державний примус здшснюеться органами держави у межах компетенцп, вста-новлено! нормою права. За межами компетенцп примусова дiяльнiсть органiв держави непри-пустима. Нормативнiсть державного примусу означае, що державний примус здшснюеться за вста-новленим законом процесом, або процедурою, а державним органом, який визначае правомiрнiсть застосування державного примусу, виступае суд.
Умова судового санкцюнування державного примусу головна, оскшьки здатна вплинути на правомiрнiсть державного примусу. Вимога до процедури, на пiдставi яко! приймаеться ршення щодо державного примусу - у правовш державi державний примус застосовуеться при дотриманш правово! процедури.
Принцип правово! процедури лежить в основi верховенства права та вимагае, щоб кожне домагання влади було виправдано з точки зору точност i обгрунтованост застосування загальних правил у кожному конкретному випадку.
Процедурна сторона нормативност державного примусу висувае вимоги до шституту суду. Суд повинен бути справедливим, незалежним, швидким, публiчним, змагальним. Вимога спра-ведливостi судового розгляду встановлена ст. 6 Конвенцп про захист прав людини i основних свобод. Справедливий суд у межах якого прокуратура та захист мае рiвну можливють представляти докази та доводи, яю стосуються звинувачення; суддя повинен бути справедливим i неупе-редженим.
Чим бшьше розвинений процесуальний аспект застосування державного примусу, чим складшше можливють прийняття рiшення про застосування державного примусу, тимнадшшше захищена людина, !! права i свободи вщ довiльного та помилкового примусу державних оргашв. Вiдсутнiсть чiтко!' правово! визначеносп змiсту деяких процесуальних заходiв призводить на практицi до рiзного розсуду посадових осiб щодо застосування процесуальних заходiв, що непри-пустимо, оскшьки водночас порушуеться принцип юридично! рiвностi учасникiв провадження у справi про адмшютративне правопорушення [8, с. 33].
Державний примус мае грунтуватися на законах, що володдать якостями формально! визна-ченостi, недвозначностi. Вимога щодо формально! визначеносп, ясностi та недвозначност поло-жень нормативно-правових актiв пов'язано з доктриною правово! держави. Яснють i недвозначнiсть положення текстiв нормативно-правових акпв сприяе адекватному сприйняттю правових вимог громадянами, що безпосередньо впливае на модель поведшки, збiльшуе гарантп вiд небажаних з точки зору прав людини правозастосовних ексцесiв i свавiлля, сприяе формуванню однаково! та вщповщно стабiльно! правозастосовно! практики.
Як зазначив Конституцшний Суд Укра!ни, прийнят закони повиннi бути визначеними за змютом, за предметом, метою та обсягом дп, а правовi норми сформульоваш з достатнiм ступенем точносп, що дозволяе громадянину погоджувати з ними поведшку заборонену та дозволену. Принцип правово! визначеностi означае, що обмеження основних прав людини та громадянина i втiлення цих обмежень на практищ допустиме лише за умови забезпечення передбачуваностi застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями [9].
Незрозумше та суперечливе правове регулювання породжуе довiльне застосування права, що порушуе конституцшш принципи правово! держави, справедливосп та рiвностi вшх перед законом. Злочин i заходи кримшально! вiдповiдальностi за вчинення повинш бути чiтко визначенi у закош так, щоб виходячи з тексту норми, у разi необхiдностi за допомогою тлумачення судами кожен мш передбачити кримiнально-правовi наслiдки дiй.
Вимоги до якосп нормативно-правових текстiв, на пiдставi яких здiйснюеться державний примус, формулюються Свропейському Судом з прав людини, який, зокрема, вказав у низщ
ршень, що норма внутршнього законодавства, що регламентуе правила позбавлення людини сво-боди, повинна бути доступною та точно сформульованою [10].
Державний примус мае бути вщповщним i обгрунтованим. Вiдповiднiсть державного примусу означае, що обсяг примусового впливу на особу, до яко! застосовуеться, не повинен переви-щувати мiнiмального необхiдного рiвня, досягнення якого достатне для цшей державного примусу.
Державний примус змшюе волю особи, яку примушують, пiдпорядковуе И волi особи, яка примушуе, супроводжуеться обмеженням прав, у першу чергу, обмеженням, пов'язаним зi свободою та недоторканшстю, яю захищаються на рiвнi Конституци Укра!ни та Конвенцп про захист прав людини i основних свобод (ст. 5). Прийняття рiшення про державний примус мае бути обгрунтованим i необхщним.
Наприклад, п. З ч. 1 ст. 5 Конвенцп про захист прав людини i основних свобод передбачае, що взяття особи шд варту проводиться на пiдставi обгрунтовано! пiдозри у вчиненш правопорушення.
Виходячи з практики Свропейського суду з прав людини, наявшсть обгрунтовано! пiдозри передбачае iснування шформацп, яка свiдчить про те, що особа могла вчинити злочин. Те, що може бути визнано як обгрунтована шдозра, залежить вiд обставин, i повинно бути оцiнене на основi фактiв, вiдомих на момент арешту, а не згодом.
Важливою складовою обгрунтованостi судового рiшення про застосування державного примусу повинна бути аргументащя. Аргументованiсть показуе логiку шдходу суддi до вирiшення, показуе мотиващю прийняття або неприйняття аргументiв сторш спору, робить, рiшення про застосування державного примусу зрозумшим для особи, що полегшуе вибудовування стратеги сторш щодо оскарження рiшення суду. Аргументовашсть державногопримусу повинна показати необхiднiсть i неминучiсть державного примусу, коли державний примус не можна не застосовувати.
Державний примус не повинен принижувати пдшсть людини. Процес здiйснення необхщ-ного державного примусу не повинне супроводжуватися приниженням гiдностi особи, щодо яко! такий примус здшснюеться. Фiзична сила, що застосовуеться, наприклад, при затриманш, повинна бути сумiрною дiям особи, яку затримують.
Судова практика виробила низку критернв, яким повинен вщповщати процес здiйснення державного примусу. Свропейський Суд з прав людини визначив, що застосування до особи, яку затримують, фiзичноl сили, яка не була викликана власними дiями, принижуе людську пдшсть, тобто порушуе ст. 3 Конвенцп про захист прав людини i основних свобод.
Для фшсаци такого, що принижуе пдшсть, поводження чи покарання Свропейський Суд з прав людини ввiв критерш мшмального рiвня жорстокостi. Вщповщно до позицн Свропейського Суду з прав людини, якщо дп досягли мшмального рiвня жорстокостi, то таю дп визнаються такими, що принижують гiднiсть. Оцiнка мiнiмальностi залежить вщ всiх обставин справи, зокрема вщ тривалостi покарання, його фiзичних або псиичних наслiдкiв i iнших чинниюв.
На думку Л. В. Калешченко, державно-правовий примус - це метод впливу держави на суб'екпв права з метою забезпечення належно! реалiзацil норм права, що здiйснюеться через правозастосовну дiяльнiсть незалежно вiд вол та бажання юридично зобов'язаних суб'екпв [11, с. 28].
Головною особливютю державного примусу в умовах правово! держави е законодавчо встановленi межi можливого, допустимого, а у деяких випадках - необхiдного примусового впливу держави на суб'екпв права. Дiяльнiсть органiв публiчно! влади щодо державно-правового примусу мютить низку напрямiв, яю сприяють встановленню конституцiйного правопорядку: забезпечення конституцшного оформлення чинного законодавства; забезпечення верховенства права та Конституци за допомогою забезпечення едносп нормативно-правового простору; належний нагляд i контроль за реалiзацiею правових приписiв [12, с. 55]. Дефшщя поняття меж державного примусу виглядае так: межi державного примусу - це нормативно встановлеш та забезпечеш державою меж1 державно-примусового впливу, що визначають мiру шляхом закршлення мети та засобiв примусу, шдстав i порядку застосування, що виступають умовами реалiзацil повноважень держави у сферi примусу та гарашгею захисту прав громадян вiд незаконно! дiяльностi суб'ектiв примусу.
Висновки. Примус, здшснюваний правовою державою, зумовлено принципом взаемно! вщповщальност держави i особи, вiдрiзняеться гуманним характером, здшснюеться виключно на основi вимог права. Примус у правовш державi розумiеться як заснований на вимогах права та здшснюваний у встановлених межах i формах шляхом фiзичного, псж!чного або органiзацiйного впливу на волю та поведшку суб'ектiв права дiяльнiсть державних органiв i iнших уповноважених осiб з метою запобiгання порушенню або загрози порушення правових норм, забезпечення прав i свобод особи, громадсько! безпеки, територiально! цiлiсностi та державного суверештету, шшо! суспшьно! та державно! необхщносп. Державний примус можна визначити, як здшснювану вiд iменi держави сукупнiсть заходiв владного зовшшнього впливу, спрямованих на примушування суб'екпв права до певно! поведiнки. Державний примус - це владне ставлення, що характери-зуеться асиметричним положенням сторш. Доцiльно розрiзняти державний примус у правовш державi та державний примус у неправовш державi. Державний примус у правовш державi виправданий, якщо здiйснюеться з метою захисту прав людини на забезпечення загального блага.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конститущя Украши: Закон Укра!ни в1д 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.
2. Про ратифжацш Конвенцй' про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протокол1в # 2, 4, 7 та 11 до Конвенцй : Закон Украши в1д 17.07.1997 р. № 475/97-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/475/97-%D0%B2%D1%80.
3. Ковал1в М. В., £амов С. С. (2017). Тенденци розвитку шституту державного примусу в умовах европейсько!' штеграцп Украши / Ковал1в М. В., £амов С. С. Пауков! записки Льв1вського утверситету б1знесу i права. № 16. С. 54-59.
4. Сировацький В. I. (2020). Фшософсько-правовий контент державного примусу у темпорально-просторовому дискурс : дис. ... д-ра юрид. наук: спец.: 12.00.12. Льв1в. 461 с.
5. Калешченко Л. I. (2017). Поняття та ознаки державно-правового примусу. Вiсник ХНУВС. № 3 (78). С. 21-30.
6. Кримшальний кодекс Украши : Закон Украши ввд 05.04.2001 р. № 2341-III. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/card/2341-14.
7. Кримшальний процесуальний кодексу Украши : Закон Украши вщ 13.04.2012 р. № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/4651-17.
8. Бортник Н. П., £амов С. С. (2021). Правова регламентащя заход1в адмшютративно-процесуального примусу. Соцiально-правовi студи. Випуск 3 (13). С. 28-34.
9. Верховенство права. Конституцшний Суд Украши. Офщшний вебсайт. URL: https://ccu.gov.ua/ storinka-knygy/34-verhovenstvo-prava.
10. Березюк Я.Категор1я "яшсть закону" як складова принципу верховенства права та гарантия застосування судом найб1льш сприятливого для особи тлумачення закону. 22 жовтня 2020. URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/zmi/1011199.
11. Калешченко Л. I. (2018). Ввдповвдальшсть як форма державно-правого примусу: загально-теоретична характеристика : автореф. дис.... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01. Харшв. 43 с.
12. £амов С. С. Реал1защя конституцшного оформления правопорядку в умовах наявносп консти-туцшних ризик1в. Соцiально-правовi студИ. 2019. Випуск 3 (5). С. 52-57.
REFERENCES
1. Konstytutsiya Ukrayiny [Constitution of Ukraine]: Zakon Ukrayiny vid 28.06.1996 r. No. 254k/96-VR. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.
2. Pro ratyfikatsiyu Konventsiyi pro zakhyst prav lyudyny i osnovopolozhnykh svobod 1950 roku [On Ratification of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950]. Pershoho protokolu ta protokoliv # 2, 4, 7 ta 11 do Konventsiyi : Zakon Ukrayiny vid 17.07.1997 r. No. 475/97-VR. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/475/97-%D0%B2%D1%80.
3. Kovaliv M. V., Yesimov S. S. (2017). Tendentsiyi rozvytku instytutu derzhavnoho prymusu v umovakh yevropeys'koyi intehratsiyi Ukrayiny [Trends of development of the institute of state coercion in the conditions of European integration of Ukraine]. Naukovi zapysky L'vivs'koho universytetu biznesu i prava. No. 16. S. 54-59.
4. Syrovats'kyy V. I. (2020). Filosofs'ko-pravovyy kontent derzhavnoho prymusu u temporal'no-prostorovomu dyskursi [Philosophical and legal content of state coercion in temporal-spatial discourse] : dys. ... d-ra yuryd. nauk: spets.: 12.00.12. L'viv. 461 s.
5. Kalyenichenko L. I. (2017). Ponyattya ta oznaky derzhavno-pravovoho prymusu [Concepts and signs of state and legal coercion]. Visnyk KHNUVS. 2017. No. 3 (78). S. 21-30.
6. Kryminal'nyy kodeks Ukrayiny [Criminal Code of Ukraine]: Zakon Ukrayiny vid 05.04.2001 r. No. 2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2341-14.
7. Kry minal ny j procesual ny j kodeksu Ukrayinyл [Criminal Procedure Code of Ukraine] : Zakon Ukrayiny' vid 13.04.2012 r. # 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/4651-17.
8. Bortnyk N. P., Yesimov S. S. (2021). Pravova rehlamentatsiya zakhodiv administratyvno-protsesual'noho prymusu [Legal regulation of measures of administrative and procedural coercion]. Sotsial'no-pravovi studiyi. Vypusk 3 (13). S. 28-34.
9. Verkhovenstvo prava. Konstytutsiynyy Sud Ukrayiny. Ofitsiynyy vebsayt. URL: https://ccu.gov.ua/ storinka-knygy/34-verhovenstvo-prava.
10. Berezyuk Y. A. (2020). Katehoriya "yakist' zakonu" yak skladova pryntsypu verkhovenstva prava ta harantiya zastosuvannya sudom naybil'sh spryyatlyvoho dlya osoby tlumachennya zakonu [Category "quality of law" as a component of the principle of the rule of law and a guarantee of the court's application of the most favorable interpretation of the law]. URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/zmi/1011199.
11. Kalyenichenko L. I. (2018). Vidpovidal'nist' yak forma derzhavno-pravoho prymusu: zahal'noteoretychna kharakterystyka [Responsibility as a form of state-legal coercion: general theoretical characteristics] : avtoref. dys.... d-ra yuryd. nauk: spets. 12.00.01. Kharkiv. 43 s.
12. Yesimov S. S. (2019). Realizatsiya konstytutsiynoho oformlennyapravoporyadku v umovakh nayavnosti konstytutsiynykh ryzykiv [Implementation of the constitutional order in the presence of constitutional risks]. Sotsial'no-pravovi studiyi. Vypusk 3 (5). S. 52-57.
Дата надходження: 18.01.2022р.
Nataliia Lesko
Lviv Polytechnic National University, Doctor of Law, Professor, professor of the Department of Administrative and Informational Law
leskonataly@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1790-8432
STATE PRIMUS: CONCEPT AND CHARACTERISTICS
The article considers the concept and characteristics of state coercion in the context of the rule of law, rule of law and legality. The rule of law does not and cannot deny the exercise of coercive influence, but does not recognize coercion that is not based on law. It is noted that in legal science there is no generally accepted approach to the interpretation of state coercion. State coercion is defined differently by researchers. State coercion can be defined as the authorized activity of officials aimed at exercising power in order to comply with and enforce legal acts. State coercion as a relationship characterized by one-sidedness, power and inequality of the parties, is always asymmetric. The connection of state coercion with restriction and even deprivation of rights is necessary, but not a sufficient condition for the characterization of state coercion at the present stage, as it does not take into account changes in the legal framework of possible interpretation of state coercion. in the Constitution of Ukraine, at the level of universally recognized principles and norms of international law and international treaties of Ukraine.
It is pointed out that the use of state coercion does not contradict the principles on which the rule of law is based. The rule of law is inconceivable without power and has a high degree of legitimacy, which leads to increased responsibility of the government to society and encourages it to use all possible means to achieve socially useful goals, including coercion. Law in a state governed by the rule of law expresses the balanced will of a society in which the basis of state coercion is laid. It is stated that coercion remains an important means of fulfilling the duty of the state to ensure the inviolability of the rights and freedoms of citizens. State coercion in a state governed by the rule of law is characterized by legally established limits of state influence on subjects of law. State coercion in the rule of law is exercised in order to protect human rights and ensure the common good. State coercion should not degrade human dignity, should be appropriate and reasonable, normatively determined on the basis of quality legislative material. Coercion in a state governed by the rule of law is understood as based on the requirements of law and carried out within established limits and forms by physical, mental or organizational influence on the will and behavior of legal entities, government agencies and other authorized persons to prevent violations or threats of violations, ensuring the rights and freedoms of the individual, public safety and state sovereignty, other social and state needs.
Key words: coercion, state coercion, rule of law, rule of law, legality.
