CC BY
8
УДК 342.92:352(477)
Володимир Ортинський
директор Навчально-наукового шституту права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист Украши OrtynskyyVolodymyr@gmail. com
ПОГЛЯД НА ДЕРЖАВНИЙ ПРИМУС У КОНТЕКСТ еВРОПЕЙСЬКО1 ШТЕГРАЦП УКРА1НИ
© Ортинський В., 2018
За методологieю системного aHani3y розглянуто iнститут державного примусу з позици принцип1в правовот держави, верховенства права та верховенства прав людини. Проанашзовано ршення Свропейського суду з прав людини у контекст удосконалення нормативно-правового регулювання застосування державного примусу в Укратш, роль суду у процеа застосування державного примусу, проблеми адаптацн нормативно-правовот бази до вимог Свропейського Союзу.
Ключовi слова: державний примус; принцип правовот держави; верховенство права; верховенство прав людини; Свропейський Суд з прав людини.
Ортынський Владимир
ВЗГЛЯД НА ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ПРИМУС В КОНТЕКСТЕ ЕВРОПЕЙСКОЙ ИНТЕГРАЦИИ УКРАИНЫ
В статье по методологии системного анализа рассматривается институт государственного принуждения с позиции принципов правового государства, верховенства права и верховенства прав человека. Анализируются решения Европейского суда по правам человека в контексте усовершенствования нормативно-правового регулирования применения государственного принуждения в Украине, роль суда в процессе применения государственного принуждения, проблемы адаптации нормативно-правовой базы с требованиями Европейского Союза.
Ключевые слова: государственное принуждение; принцип правового государства; верховенство права; верховенство прав человека; Европейский Суд по правам человека.
Volodymyr Ortinski
director Institute of Jurisprudence and Psychology, Lviv Polytechnic National University
Sc. D., Prof.
A VIEW ON STATE PRIMUS IN THE CONTEXT OF THE EUROPEAN INTEGRATION OF UKRAINE
The article on the methodology of system analysis considers the institution of state coercion from the standpoint of the principles of the rule of law, the rule of law and the rule of human rights. The decisions of the European Court of Human Rights in the context of improving the regulatory and legal regulation of the use of state coercion in Ukraine, the role
of the court in the process of using state coercion, and the problem of adaptation of the legal
base to the requirements of the European Union are analyzed.
Key words: state coercion; rule of law; rule of law; rule of law; European Court of
Human Rights.
Постановка проблеми. Держава - це единий оргашзм, у якому вщбуваються взаемини сощуму та влади, що складаються з безлiчi компонента. Стабшьнють сустльства можлива лише за наявносп системоутворювальних чинникiв, на яких грунтуеться влада. Владу можна розумгги як здатнiсть i можливють здiйснювати свою волю за допомогою держави, громадських органiзацiй, особи, впливати на дiяльнiсть, свiдомiсть людей легально. Свропейська iнтеграцiя, реалiзацiя статусу правово! держави розвивають тенденци до становлення громадянського сустльства, в якому стутнь полггично! участi та рiвень полггично! свiдомостi досить великий, що змушуе людей вирiшувати конфлiкти за допомогою правових регуляторiв. Без ефективного державного управлшня, одним з методiв якого е державний примус, неможливе повнощнне проведення сощально! полiтики, досягнення яюсних змiн у краш, спрямованих на тдвищення рiвня життя населення, забезпечення територiальноl цiлiсностi держави, подолання сепаратизму.
Анашз дослщження проблеми. Питання, що стосуються державного примусу, виникають у контексп тем правопорушення, покарання, санкцш, що !х розглядають у наущ адмiнiстративного та кримiнального права, загально! теори права. У юридичнiй наущ, i в загальнотеоретичнiй, i в галузевш, можна виокремити роботи В. Авер'янова, О. Бандурки, Ю. Битяка, А. Комзюка, В. Копейчикова, С. Додша, В. Колпакова, М. Курка, В. Лук'янця, О. Остапенка, А. Подоляки, В. Петкова, В. Шамрая та iнших вчених, що стосуються проблематики державного примусу. Водночас адаптувати нащональне законодавство до вимог Свропейського Союзу передбачено Угодою про асощащю м1ж Украшою i Свропейським Союзом, що потребуе враховувати тенденци у правовому регулюванш суспiльних вщносин, яю е у правовiй сферi кра1н-члешв Свропейського Союзу.
Мета статл е теоретико-правовий аналiз iнституту державного примусу в контексп евро-пейсько1 штеграци Укра1ни.
Виклад основного матерiалу. Аналiз спiввiдношення понять форм i методiв державного управлiння, за визначенням М. Курка, дае змогу констатувати, що кожна форма мае властиве використання характерних методiв; для кожно1 форми характерно утворення специфiчноl для не1 моделi спiввiдношення рiзних методiв, що е показником тд час визначення типу полггичного режиму, з яким маемо справу в кожному конкретному випадку; використання тих чи шших методiв завжди здiйснюють не лише окремi органи державного управлiння, але й система державного управлiння загалом [1, с. 40].
Зв'язок державного примусу з обмеженням або позбавленням права необхщний, але недостатня умова для характеристики державного примусу, оскшьки не враховуе змши нормативно-правово1 бази можливо1 штерпретацп державного примусу, яка характеризуеться закршленням принципiв правово1 держави, верховенства права та верховенства прав людини в Конституци Украши на рiвнi загальновизнаних принципiв i норм мiжнародного права та мiжнародних договорiв Укра1ни. Йдеться про те, що Конститущя Укра1ни мае вищу юридичну силу та пряму дда (ч. 1 i ч. 2 ст. 8 Конституци), а також про Свропейську Конвенщю про захист прав людини i основних свобод, яка, як вважае В. Копейчиков, е не тшьки частиною правовое' системи Украши, а й частиною Конституци Украши [2].
Тому нацюнальна правова система повинна спиратися не тшьки на доктрину правово1 держави, згадану в ч. 1. ст. 1 Конституци Украши, а й на доктрину верховенства права, згадану у вступнш частиш (преамбул^ Свропейсько1 Конвенци права людини i основних свобод, яку визнали вш держави-члени Ради Свропи, зокрема i Украша, як найважлившу частину загально1 полггико-правово1 спадщини.
Такi обставини дають змогу зробити висновок про те, що базовими та загальними умовами штерпретацп державного примусу в ситуаци правово1 держави, верховенства права та верховенства
прав людини повинш бути положення про вищу цiннiсть прав i свобод людини та громадянина, що е вродженими, невiдчужуваними i непорушними з наслщком неможливостi !х законодавчого скасування або применшення.
На думку Ю. Ровинського, державний примус можна визначити як метод впливу держави на свщомють i поведiнку осiб, на особу та майно суб'екпв правових вщносин з метою забезпечення належно! реалiзацп права, запобiгання правопорушенням, покарання та виправлення правопорушниюв, поновлення порушених прав, що його застосовують державш органи вiдповiдно до !хньо! компетенци незалежно вiд волi та бажання юридично зобов'язаних суб'ектiв [3, с. 37].
Державний примус може бути правовим i неправовим. Неправовий державний примус може обернутися свавшлям державних оргашв, що ставлять особу в незахищене становище. Такий державний примус наявний у державах з антидемократичним, тоталггарним режимом.
Правовий державний примус визначений правовими нормами, що !х застосовують у процесуальних формах, пщдаеться контролю, його можна оскаржити у незалежному сущ, щоб перевiрити на предмет законности обrрунтованостi та справедливости
У демократичному суспiльствi державний примус характеризуеться як правовий примус. Однак правовий характер державного примусу повинен означати передуем правомiрнiсть цього примусу, його вщповщнють праву, повинен бути нормативно "оправленим", що забезпечуеться вщповщно до принцитв права пiдставами застосування державного примусу i його меж.
На думку О. Остапенка, М. Ковалiва, Р. Юсшя, державний примус здшснюеться через правовi норми та мае форму правового примусу, що конкретизуеться у примусових заходах, яю застосовуються компетентними державними органами до особи, вину котро! у вчиненш певного проступку доведено у встановленому законом порядку [4, с. 212].
Сдиним теоретико-методолопчним критерiем розмежування державного примусу на правовий i неправовий е право, точшше - права людини. Правове регулювання суспiльних вщносин вукра!нах-членах Свропейського Союзу, де англосаксонська та континентальна европейська правова доктрини, полггична та правова практики, насамперед судова, дае змогу детальшше охарактеризувати правовий державний примус з позици правово! держави, верховенства права та верховенства прав людини, а отже, створити чггю тдстави розмежування правового та неправового державного примусу.
Права людини е першоосновою доктрини правово! держави та верховенства права, оскшьки вс принципи, !хш складов^ е похiдними вщ прав людини, логiчним продовженням та розкриттям тези, що утворюе структуру про права людини як найвищу цшнють. Поза концепцiею прав людини як найвищо! цiнностi складовi правово! держави та верховенства права не виявляють свою лопчну та теоретико-методолопчну основу i втрачають сенс.
Наприклад, значення традицшно! ознаки правово! держави - доктрини подшу влади, сенс яко! полягае в наявностi незалежного суду, зокрема i передусiм шституту конституцiйно! юстицi!, теоретично та практично пов'язане з можливютю захисту прав людини вщ свавiлля з боку шститупв виконавчо! та законодавчо! влади. Враховуючи щ положення, державний примус у правовш державi в ситуацп верховенства права характеризуеться певними рисами.
Державне примус спрямовано на захист прав людини i тим самим на забезпечення загального блага. Це основна щеолопчна установка, яка визначае першочерговють прав людини, його цшносп щодо держави, що розумiеться як система публiчно-владних шститупв i функцш. Сенс наявностi держави i !! функцiй - визнання, дотримання та захист прав людини, в шшому випадку юнування держави стае незрозумшим з погляду прав людини i права взагалi. А. Подоляка, розглядаючи державний примус як метод впливу на учасниюв публiчно-правових вiдносин, зазначае: "Державний примус, з одного боку, розглядаеться як невщ'емна складова частина здшснення державно! влади, як !! визначальний зашб (метод), як головна ознака держави загалом, а з шшого -державний примус - не самоцшь, а е наслщком певно! поведшки рiзних соцiальних суб'екпв, зокрема, тако! поведiнки, яка вщхиляеться вiд вимог правових норм, становить загрозу вщносинам, що цими нормами регулюються та охороняються, й застосовуеться з метою усунення тако! поведiнки" [5, с. 4].
1нструментальний i похiдний характер держави, його цшносп в1дносно прав людини досить чггко в1дображено у статтях 21 i 22 Конституцп Укра!ни. Права належать людинi вщ народження, тобто
природш, невщчужуваш, безпосередньо чиннi права визначають сенс, змiст i застосування закошв, дiяльнiсть законодавчо! та виконавчо! влади, мiсцевого самоврядування, забезпечуються правосуддям.
Права людини, визначаючи змiст функцiонування вшх публiчно-владних iнститутiв, стосуються здiйснюваного державою примусу як и важливо! функцп. Сенс державного примусу полягае в тому, щоб забезпечувати права людини. Державний примус обов'язково нормативний. В шшому випадку слщ було б мовити не про державний примус, а про свавшля - застосування примусу поза правилами. Заходи державного примусу е шституцшним утворення, що складаеться з норм права, зафшсованих у випадку з Укра!ною, як правило, в кодифшованих нормативних правових актах. В. Горошко, посилаючись на Л. Явiча, зазначае, що оргашзований правом державний примус i регламентований, заздалепдь обумовлений санкцiями юридичних норм, тому й обмежуе розсуд окремих посадових ошб, примус на основi закону е для суспшьства i його членiв кращим, нiж необмежене насильство влади [6, с. 364].
Домашнш арешт (ст. 181), застава (ст. 182), тримання тд вартою (ст. 183) як заходи кримшально-процесуального примусу також е суто правовими шститутами, встановленими § 1 "Запобiжнi заходи, затримання особи на пiдставi ухвали слiдчого суддi, суду" глави 18 "Запобiжнi заходи, затримання особи" Кримшального процесуального кодексу Укра!ни, який саме нормуе кримшально-процесуальне примус. До того ж нормативнють державного примусу потребуе особливого тдкреслення в умовах правово! держави та верховенства права, суворого дотримання нормативносп державного примусу з метою уникнення свавшля, що порушуе права особи.
Державний примус здшснюють органи держави винятково у межах компетенцп, встановлено! в Конституцн i законах. За межами компетенцп примусова дiяльнiсть органiв держави не припустима. Органи державно! влади i органи мюцевого самоврядування, !хш посадовi особи зобов'язанi дiяти лише на шдстав^ в межах повноважень та у спошб, що передбаченi законодавством Укра!ни.
Нормативнiсть державного примусу означае, що державний примус здшснюеться за встановленим законом процесом, або процедурою, а головним юрисдикцшних державним органом, який у тдсумку визначае правомiрнiсть застосування державного примусу, контролюе державний примус, е суд. Умова про судове санкцюнування державного примусу е найсуттевшою, оскшьки здатна ютотно вплинути на правомiрнiсть i якiсть самого державного примусу.
З погляду на позищю О. Скрипнюка, що недотримання державою таких И основоположних принцитв як прюритет прав людини i громадянина, обмеження державно! влади, законносп, верховенства права, конституцп, забезпечення громадянам держави пдного рiвня iснування не означае зникнення громадянського суспшьства. Але за цих обставин значно трансформуватиметься змют системи взаемозв'язюв i взаемовщносин мiж державою i громадянським суспшьством, зокрема щодо державного примусу [7, с. 14].
У правовш державi в умовах верховенства права державний примус застосовують за умови дотримання належно! правово! процедури. Принцип належно! правово! процедури покладено в основу верховенства права. Вш вимагае, щоб кожне домагання з боку державно! влади було виправдано з погляду точносп й обгрунтованосп застосування загальних правил у кожному конкретному випадку.
Процесуальна сторона нормативносп державного примусу висувае вимоги до шституту суду. Суд повинен бути справедливим, незалежним, публiчним, змагальним. Вимога справедливостi судового розгляду встановлено ст. 6 Конвенцп про захист прав людини й основних свобод. Справедливий суд - це той суд, де прокуратура та захист мае однакову можливють представляти доводи, яю стосуються звинуваченого; а суддя повинен бути справедливим i неупередженим. Незважаючи на те, що безстороншсть зазвичай означае вщсутшсть упередження чи схильностi, !! вщсутшсть чи, навпаки, наявнiсть можна перевiрити рiзними способами вiдповiдно до пункту 1 статп 6 Конвенцi!. У цьому контексп можна провести розмежування мiж суб'ективним пiдходом, що вщображае особистi переконання конкретного суддi з конкретно! справи, й об'ективним тдходом, який визначае, чи були достатш гарантi!, щоб вилучити будь-який сумшв з цього приводу [8, с. 51]. Що краще розвинений процесуальний аспект застосування державного примусу, що складшше прийняти ршення про застосування вщносно особи державного примусу, то надшшше захищена особа, !! права i свободи вiд довiльного та помилкового примусу з боку держави.
Державний примус здшснюеться на пiдставi яюсних законiв. Державний примус, здiйснюваний у правовш державi в умовах верховенства права, мае грунтуватися на законах, що володдать якостями формально! визначеносп, ясностi, недвозначностi. Важливо наголосити, що вимога до якосп нормативних правових актiв, на пiдставi яких можна приймати рiшення про здiйснення державного примусу, становить не просто правило юридично! технiки, що полегшуе органам держави застосовувати право. Вимога про формальну визначенiсть, зрозумiлiсть, недвозначнiсть положень нормативно-правових актiв пов'язана саме з доктриною правово! держави. Саме на такий зв'язок вказуе, наприклад, Конституцшний Суд Укра!ни, який у низщ рiшень висловив правову позицiю, вщповщно до яко! з конституцiйних принцишв правово! держави, рiвностi та справедливосп випливае звернута до законодавця вимога визначеносп, ясностi, недвозначностi правово! норми i !! узгодженостi з чинним правовим регулюванням. Яснiсть i недвозначнють положення текстiв нормативних правових акпв, з одного боку, сприяе адекватному сприйняттю правових вимог громадянами, що безпосередньо впливае на модель поведiнки громадян, з шшого боку, збiльшуе гарантi! вщ небажаних з погляду прав людини правозастосовних ексцесiв i навiть свавшля, сприяе формуванню однаково! та стабшьно! правозастосовно! практики в масштабах держави.
Як зазначив Конституцiйний Суд Укра!ни, прийнятi закони повиннi бути визначеними за змютом, предметом, цшями i обсягом дi!, правовi норми сформульоваш з достатнiм ступенем точносп, що дають змогу громадянину погоджувати з ними свою поведшку. Заборонене так i дозволене незрозумiле та суперечливе правове регулювання породжуе довшьне правозастосування, що порушуе конституцiйнi принципи правово! держави, справедливосп та рiвностi всiх перед законом. Законодавчi колiзi! заважають нормальнiй, злагодженiй роботi правово! системи, нерщко порушують права громадян, позначаються на ефективносп правового регулювання, сташ законностi i правопорядку, правосвщомосп i правовiй культурi суспiльства [9].
Конституцшний Суд Укра!ни в Ршенш вiд 29 червня 2010 року у справi за конституцшним поданням Уповноваженого Верховно! Ради Укра!ни з прав людини щодо вщповщносп Конституцi! Укра!ни (конституцiйностi) абзацу восьмого пункту 5 частини першо! статп 11 Закону Укра!ни "Про мшщю" зазначив, що "одним iз елеменпв верховенства права е принцип правово! визначеносп, у якому стверджуеться, що обмеження основних прав людини та громадянина i втiлення цих обмежень на практищ допустиме лише за умови забезпечення передбачуваностi застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями" [10]. Свропейсько! Суду з прав людини, зокрема, вказав у низщ ршень, що норми внутршнього законодавства, як регламентують правила позбавлення людини свободи, повинш бути доступними та чггко сформульованими [9, с. 11-13].
Державний примус мае бути вщповщним i обгрунтованим. Вiдповiднiсть державного примусу означае, що обсяг примусового впливу на особу, до яко! воно застосовуеться, не повинен перевищувати мммального необхщного рiвня, досягнення якого достатньо для мети державного примусу. Державний примус змшюе волю особи, на яку вш спрямований, шдпорядковуе Г! волi представника державного органу, супроводжуеться обмеженням прав громадян i передусiм обмеженням, пов'язаним зi свободою та недоторканнютю, яю захищаються на рiвнi Конституцi! Укра!ни (ст. 29) i Конвенцi! про захист прав людини i основних свобод (ст. 5). Тому прийняття рiшення про державний примус мае бути обгрунтованим i необхщним. Державний примус, наприклад, взяття пщ варту, може i повинен використовуватися, якщо його не можна не застосувати, в разi неминучостi.
Наприклад, п. "с" ч. 1 ст. 5 Конвенцй про захист прав людини i основних свобод передбачае, що взяття пщ варту особи проводиться з метою допровадження й до компетентного судового органу за наявносп обгрунтовано! пщозри у вчиненнi нею правопорушення або якщо обгрунтовано вважаеться необхiдним запобйти вчиненню нею правопорушення чи й втечi пiсля його вчинення. До того ж з практики Свропейського суду з прав людини наявнють "обгрунтовано! пщозри" передбачае юнування факпв або шформацй, яка свщчить про те, що ця особа могла вчинити злочин, котрий розслщуеться. Те, що може бути визнано як "обгрунтована пщозра", залежить вщ обставин i повинно бути оцiнено на осжш фактiв, вщомих на момент арешту, а не згодом. На цш стадi! не потрiбно доказ1в, що злочин вчинено.
Обгрунтована пщозра передбачае наявнiсть достатнiх даних про те, що особа могла вчинити злочин (особу застали тд час вчинення злочину або безпосередньо тсля його вчинення; потертлий або очевидщ вказали на цю особу, що саме вона вчинила злочин; на особi або !! одяз^ при нш або в !! помешкант виявленi явнi слiди злочину тощо).
Важливою складовою обгрунтованосп судового рiшення про застосування державного примусу повинна бути аргументащя. Аргументованють показуе логiкy сyддi пiд час прийняття рiшення, мотиващю прийняття або неприйняття аргyментiв сторш спору, що робить рiшення про застосування державного примусу зрозумшим для особи, вщносно яко! здiйснюeться примус. Це, своею чергою, полегшуе вибудовування стратеги сторш у разi оскарження ршення суду. Аргyментованiсть державного примусу повинно показати необхщшсть i неминучють державного примусу, коли державний примус не можна не застосовувати.
Державний примус не повинен принижувати пднють людини. Здiйснення необхщного державного примусу не повинно супроводжуватися приниженням пдносп особи, щодо яко! такий примус здшснюеться. Фiзична сила, що застосовуеться, наприклад, тд час затримання, повинна вiдповiдати дiям затриманого. Судова практика виробила низку критерив, яким повинен вщповщати процес здшснення державного примусу.
Свропейський Суд з прав людини визначив, що застосування до особи, яка затримуеться, фiзичноl сили, що не було викликано ll' власними дiями, принижуе людську пднють, тобто порушуе ст. 3 Свропейсько! Конвенци про захист прав людини i основних свобод. Для фшсаци "принижуе гiднiсть, поводженню чи покаранню" Свропейський Суд з прав людини ввiв критерiй "мшмального рiвня жорстокостi". Вiдповiдно до позици Свропейського Суду з прав людини, якщо ди досягли мiнiмального рiвня жорстокосп, то такi ди визнають такими, що принижують гiднiсть. У такому разi "мшмальшсть" оцiнюють залежно вщ yсiх обставин справи, зокрема вщ тривалостi покарання, його фiзичних або психiчних наслiдкiв, а в деяких випадках - вщ статi, вшу та стану здоров'я жертви. Розглядаючи питання про неприпустимють приниження пдносп особи в процес застосування державного примусу, важливо наголосити, що приниження пдносп особи може вщбуватися не тшьки в результат незаконних дш органiв держави, наприклад, заподiяння фiзичного болю, пошкодження органiзмy, викручування рук тд час затриманнi, якщо таю ди не передбаченi законом, а й законними дiями, якщо таю ди передбаченi законом. Конститyцiя Украши та Конвенцiя про захист прав i основних свобод обумовлюють, що "поводження та покарання" не повинш бути "нелюдськими", "жорстокими i такими, що принижують людську гщшсть".
Треба зазначити, що останшм часом спостертаемо тенденцiю щодо проведення дослiджень, у яких науковщ та практики зосереджують увагу на виявленш та усуненш незаконних нормативних актiв державних структур, що втручалися у реалiзацiю прав i свобод людини. Отже, позитивною слщ вважати тенденцiю i правомiрним пiдхiд, згiдно з яким у тдзаконних актах можуть лише конкретизуватися обмеження прав i свобод людини, що встановлен у законах. Такий пщхщ сприятиме належнiй регламентаци обмежень прав i свобод людини та охорош прав цих осiб на засадах, закладених у Конституци Украши [11, с. 77].
Висновки. Державний примус у правовш державi з позици принципу верховенства права та прав i свобод людини доцшьно визначити як сyкyпнiсть заходiв владного зовшшнього впливу, що 1'х здшснюють вiд iменi держави, спрямованих на примушування сyб'ектiв права до певно! поведiнки. Державний примус становить правовi вiдносини, що характеризуються асиметричним положенням представника компетентного державного органу, котрий здшснюе примус та особи, яку примушують. Державний примус у правовш державi виправданий, якщо його здшснюють з метою захисту прав людини, що дае змогу забезпечити загальне благо. Державний примус у правовш державi мае бути вщповщним, обгрунтованим та нормативним; здшснюватися на пiдставi яюсних нормативно-правових акпв; не принижувати пднють людини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Курко М. Н. Зм1ст державного управлтня (теоретико-правовий аспект) // Юридичний в1сник 2015. 1 (34). С. 36-40. 2. Копейчиков В. В. Правознавство: тдруч. К.: Юр1нком 1нтер, 2003. URL: http://www.ebk.net.ua/Book/BookPravothnavstvo/Glava4/R2G4p3.htm. 3. Ровинський Ю. О. Поняття та види державного примусу // Держава i право. Вип. 49. С. 35-41. URL: http://dspace. nbuv.gov. ua/bitstream/handle/123456789/34345/05-Rovinskiy.pdf?sequence=1. 4. Адмiнiстра-тивне право: навч. поаб. / О. I. Остапенко, З. Р. Шаль, М. В. Ковалiв, Р. В. Шаль. К.: "Правова едмсть ", 2008. 533 с. 5. Подоляка А. М. Державний примус як метод впливу на учасниюв публiчно-
правових в1дносин. (теоретичний аспект) // Вгсник ЛьвДУВС. 2009. № 3. С. 1-9. 6. Горошко В. В. Державний примус як основа заход1в забезпечення кримтального провадження // Пор1вняльно-аналтичне право. 2014. № 5. С. 361-365. 7. Скрипнюк О. В. Сучасний конституц1онал1зм: проблеми взаемозв'язку та взаемодИ держави i громадянського сустльства // Теор1я i практика конституц1онал1зму: украгнський та зарубiжний досвiд: матерiали учасниюв третьог науково-практичног конференцИ' (Львiв, 19 травня 2017року). Львiв: ННШППНУ "Львiвська полтехтка", 2017. С. 14-17. 8. Фулей Т. I. Застосування практики Свропейського суду з прав людини при здтснент правосуддя: наук.-метод. поаб. 2-ге вид. випр., допов. К.: Координатор проектiв ОБСС в Укран 2015. 208 с. 9. Офщйне тлумачення КонституцИ' та закотв Украгни як одна i3 форм забезпечення судового захисту прав людини i громадянина Конституцтним Судом Украгни /
1. Баюрова // Офщйний сайт Мiнiстерства юстицИ Украгни.иЯЬ: http://old.minjust.gov.ua/1787. 10. Ршення Конституцтного Суду Украгни у справi за конституцтним поданням Уповноваженого Верховног Ради Украгни з прав людини щодо вiдповiдностi КонституцИ Украгни (конституцтностi) абзацу восьмого пункту 5 частини першог статтi 11 Закону Украгни "Про мтщю". Справа № 1-25/2010 29 червня 2010 року № 17-рп / 2010.URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v017p710-10. 11. Фiгель Ю. О. Встановлення обмежень прав людини у законах та тдзаконних нормативно-правових актах Наук. вiсник Льв. торг. -екон. ун-ту. Серiя юридична. 2017. № 4. С. 72-78.
REFERENCES
1. Kurko M. N. Zmist derzhavnogo upravlinnya (teorety^ko-pravovy^j aspekt) [Content of public administration (theoretical and legal aspect)]. Legal Bulletin, 2015, Vol. 1 (34), рр. 36-40.
2. Kopyejchykov V. V. Pravoznavstvo [Science of law]. Kyiv, Yurinkom Inter Publ., 2003. 3. Rovy ns ky j Yu. O. Ponyattya ta vy^dy^ derzhavnogopry^musu [Concepts and types of state coercion]. State and Law, Vol. 49, рр. 35-41. 4. O. I. Ostapenko, Z. R. KisiF, M. V. Kovaliv, R. V. KisiF Administraty^vne pravo [Administrative Law]. Kyiv, Legal unity Publ., 2008, 533 р. 5. Podolyaka A. M. Derzhavny^j pry^mus yak metod vply^vu na uchasny^kiv publichno-pravovy^x vidnosy^n. (teorety^chny^j aspekt) [State coercion as a method of influence on participants in public-legal relations. (theoretical aspect)]. Visnyk of Lviv State University of Internal Affairs, 2009, Vol. 3, рр. 1-9. 6. Goroshko V. V. Derzhavny^jpry^mus yak osnova zaxodiv zabezpechennya kry^minaVnogo provadzhennya [State coercion as the basis for criminal proceedings]. Comparative and analytical right, 2014, Vol. 5, рр. 361-365. 7. C^^nyuk O.V. Suchasny^j konsty^tucionalizm: problemyл vzayemozv'yazku ta vzayemodiyi derzhavyл i gromadyans^kogo suspiVstva [Contemporary Constitutionalism: Problems of Interaction and Interaction of the State and Civil Society]. Materials of participants of the third scientific-practical conference Theory and practice of constitutionalism: Ukrainian and foreign experience, Lviv, 2017, рр. 14-17. 8. Fulej T. I. Zastosuvannya prakty^kyл Yevropejs^kogo sudu z prav lyudy^ny^ pryл zdijsnenni pravosuddya [Application of the European Court of Human Rights practice in the administration of justice]. Kyiv, 2015, 208 р. 9. Oficijne tlumachennya Konsty^tuciyi ta zakoniv Ukrayinyл yak odna iz form zabezpechennya sudovogo zaxy^stu prav lyudy^ny^ i gromadyany^na Konsty^tucijny^m Sudom Ukrayinyл [Official interpretation of the Constitution and laws of Ukraine as one of the forms of ensuring the judicial protection of human rights and citizenship by the Constitutional Court of Ukraine]. Available at: http://old.minjust.gov.ua/1787. 10. Rishennya Konsty^tucijnogo Sudu Ukrayinyл u spravi za konsty^tucijny^m podannyam Upovnovazhenogo Verxovnoyi Radyл Ukrayinyл z prav lyudy^ny^ shhodo vidpovidnosti Konsty^tuciyi Ukrayinyл (konsty^tucijnosti) abzaczu vos^mogo punktu 5 chasty^nyл pershoyi statti 11 Zakonu Ukrayinyл "Pro miliciyu" [The decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case of the constitutional petition of the Commissioner of the Verkhovna Rada of Ukraine on human rights regarding the compliance of the Constitution of Ukraine (constitutionality) with the paragraph of the eighth paragraph 5 of part one of Article 11 of the Law of Ukraine "On the Militia"]. Available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v017p710-10. 11. FigeF Yu. O. Vstanovlennya obmezhenл prav lyudy^ny^ u zakonax ta pidzakonny^x normaty^vno-pravovy^x aktax [Establishment of human rights restrictions in laws and by-laws]. Science Herald of Lions trading.-economy. un-th The series is legal, 2017, Vol. 4, рр. 72-78
Дата надходження: 25.01.2018р.
