CC BY
10
УДК 343.82
Костянтин Марисюк
1нститут права та психологи Нацюнального ушверситету «Львiвська полггехшка» доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри кримшального права i процесу
Володимир Канц1р
1нститут права та психологи Нацюнального ушверситету «Львiвська полггехшка» доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримiнального права i процесу
ДЕПЕНАЛ1ЗАЦ1Я ЯК МЕТОД КРИМ1НАЛЬНО-ПРАВОВО1 ПОЛ1ТИКИ
© Марисюк К., Канщр В., 2018
Стаття присвячена аналiзу депеналiзацiT як методу кримшально-правовот полiтики. Зроблено висновок, що вщсутшсть единого розумiння поняття та сут депеналiзацiт не дае можливостi повною мiрою реалiзувати цей метод кримшально-правовот полiтики на практицi. В той же час, вш м^ би виступити одним дiевих шструмен^в реформування вiтчизняного кримiнального законодавства в умовах задекларованот гумашзацн кримшально'т вщповщальност та покарання. Як видаеться, таким чином можна було б значно скоротити кшьккть оаб, засуджених до покарань, пов'язаних з iзоляцiею особи вщ суспiльства (передусiм - до позбавлення волi на певний строк), а й реформувати систему кримшальних покарань загалом, виключивши з нет або хоча б суттево реформувати явно застарьш та фактично недiевi види покарань.
Ключовi слова: полггика; злочин; покарання; депеналiзацiя; закон.
Костянтин Марисюк, Владимир Канцир
ДЕПЕНАЛИЗАЦИЯ КАК МЕТОД УГОЛОВНО-ПРАВОВОЙ ПОЛИТИКИ
Статья посвящена анализу депенализации как метода уголовно-правовой политики. Сделан вывод, что отсутствие единого понимания понятия и сущности депенализации, не позволяет в полной мере реализовать этот метод уголовно-правовой политики на практике. В то же время, он мог бы выступить одним действенных инструментов реформирования отечественного уголовного законодательства в условиях задекларированной гуманизации уголовной ответственности и наказания. пКак представляется, таким образом можно было бы значительно сократить количество лиц, осужденных к наказаниям, связанным с изоляцией от общества (в первую очередь - к лишению свободы на определенный срок), но и реформировать систему уголовных наказаний в целом, исключив из нее или хотя бы существенно реформировав явно устаревшие и фактически недейственные виды наказаний.
Ключевые слова: политика; преступление; наказание; депенализация; закон.
Kostyantyn Marysyuk
Institute of Jurisprudence and Psychology, Lviv Polytechnic National University, Department of Criminal Law and Procedure,
Sc. D., Prof.
Volodymyr Kantsir Institute of Jurisprudence and Psychology, Lviv Polytechnic National University, Department of Criminal Law and Procedure,
Sc. D., Prof.
DEPENALIZATION AS A METHOD OF CRIMINAL-LAW POLICY
The article is devoted to analysis of depenalization as a method of criminal-law policy. It is concluded that the lack of a common understanding of the concept and essence of depenalization does not allow the full implementation of this method of criminal-law in practice. At the same time, he could act as one effective instrument for reforming domestic criminal law in the context of the declared humanization of criminal responsibility and punishment. It would seem that in this way it would be possible to significantly reduce the number of convicted persons sentenced to the isolation of a person from society (first of all - to imprisonment for a certain term), but also to reform the system of criminal penalties in general, excluding from it or at least substantially reforming obsolete and actually ineffective types of punishment.
Key words: politics; crime; punishment; depenalization; law.
Постановка проблеми. У зв'язку 3i створенням в Укра!ш високорозвиненого громадянського суспшьства i розбудовою на основi Конституцп Укра!ни демократично! правово! держави виникла потреба у виробленш ефективно! кримшально-правово! пол^ики держави, у визначенш !! базових прюритеив.
З погляду теорп права, Укра!на як основний структурний елемент полггично! системи здшс-нюе державну полггику, мета яко! загалом закршлена у Конституци Укра!ни (ст. 3). Ця полггика проявлясться у рiзноманiтних напрямах, визначаючи основш завдання i змют державно! дiяльностi у вшх сферах суспшьних вщносин.
Одним iз структурних елеменив державно! полггики е правова полiтика, основним завданням яко! е створення ефективно! системи регулювання суспшьних вщносин правовими засобами.
Залежно вщ свое! спрямованосп така полггика подшяеться на пiдвиди, яю, як правило, вiдповiдають галузям системи права. Однак юнують i мiжгалузевi види правово! полiтики, якi об'еднаються на пiдставi спiльно! мети. До таких видiв належить полiтика у сферi боротьби зi злочиннiстю, системоутворюючим елементом яко! е кримiнально-правова полгтика.
Аналiз дослiдження проблеми. Основи нащонально! укра!нсько! кримiнально-правово! полiтики були закладеш у працях видатних укра!нських вчених-кримшалюпв М. Чубинського, Л. Белогриц-Котляревского, Л. Владiмiрова, Г. Гордiенко, I. Данилевича, О. Юстяювського, I. Максимовича, К. Пауловича та ш.
Ключовими е працi сучасних вчених, присвячеш питанням кримiнально-правово! полiтики загалом, особливо М. Беляева, В. Борюова, С. Босхолова, М. Загородшкова, М. Ковальова, В. Комюсарова, О. Коробеева, Н. Лопашенко, Г. Мiньковського, А. Наумова, П. Панченко, Н. Са-вшово!, П. Фрiса та iн.
Значний внесок у дослщження кримiнально-правово! полгтики здiйснили провiднi сучаснi вченi-кримiналiсти Укра!ни М. Бажанов, В. Бурдiн, С. Гавриш, В. Грищук, В. Козирева, О. Колб,
Т. Денисова, О. Дудоров, О. Кваша, О. Марш, М. Мельник, В. Навроцький, Ю. Пономаренко, В. Попрас, Г. Собко, С. Стрельцов, В. Тацш, В. Тютюгш, М. Хавронюк, В. Харченко та ш.
OKpeMi аспекти кримшально-правово1 полiтики дослiджували росшсью та радянськi дослiдники, серед яких I. Беляев, О. Богдановський, С. Будзшський, М. Владимирский-Буданов, Ф. Депп, В. Ссипов, М. Ланге, А. Пюнтковский, В. Серпевич, О. Чебишев-Дмитрiев, П. Чюлов, А. Фiлiппов, I. Васильев, В. Веселова, О. Герцензон, О. Гончаров, М. Ковальов, М. Мшенок, З. Тадевосян, А. Цветшович, М. Шаргородский, С. Юшков, Т. Непомнящая, Ю. Проценко, А. Степанищев, С. Уткша, I. Цокуева, I. Яшкша та iн.
Розробкою проблем кримшально-правово1 полiтики займались i зарубiжнi вченi, серед яких Т. Габриш, Л. Гьотц, А. Лiтинськi, Ю. Макаревич, Ц. Мартiн, В. Урущак, В. Хейнош, Р. Хубе, А. Цезар та ш. Бiльшiсть ïx праць досi не були предметом вгтчизняних наукових розвiдок.
Не виршеш ран1ше проблеми. Не зважаючи не доволi значну кiлькiсть публiкацiй з питань, присвячених кримшально-правовш полiтицi, дос не вироблено единого пiдxоду до депеналiзацiï як методу кримiнально-правовоï политики, що дае пiдстави ставити питання про необхщшсть проведення такого дослщження.
Мета. Усвiдомлюючи, що в межах однiеï короткоï науковоï статтi вивчити вш питання, пов'язанi з задекларованими питаннями, не видаеться можливим, ми звернемо увагу лише на найбшьш базовi шдходи i положення, залишивши все iнше для подальших наукових розвщок.
Виклад основного матерiалу. На сьогодш iснуе доволi широке коло дефшщш «кримшально-правово1' политики».
Наприклад, А. Наумов зазначае, що кримшально-правова политика - це напрям внутршньо1' i зовнiшньоï полiтики держави, яка включае в себе стратегiю i тактику боротьби зi злочиннiстю винятково кримшально-правовими засобами [1, с. 47].
В. Борисов зазначае, що кримшально-правова политика «становить комплекс вiдповiдниx керiвниx заxодiв, спрямованих на формування кримшально-правових норм та iнститутiв, ïx застосування, з'ясування найбшьш актуальних напрямюв дiяльностi державних структур i правоохоронних оргашв по боротьбi зi злочиннютю» [2, с. 310].
За словами Н. Лопашенко, «кримшально-правова политика може бути дефшована як частина внутршньо1' политики держави, основоположна державно1' полiтики протидп злочинностi, напрямок дiяльностi держави в сферi охорони найважливiшиx для особи, суспшьства i держави благ, законних штерешв i суспiльниx вiдносин вщ злочинних посягань, що полягае у виробленш принципiв визначення кола злочинних дiянь i законодавчих ознак останшх та формуваннi iдей i принципових положень, форм i методiв кримшально-правового впливу на злочиннiсть з метою ïï зниження i зменшення ïï негативного впливу на сощальш процеси» [3, с. 25-26].
Враховуючи наведеш вище позицiï провiдниx науковцiв, ми вважаемо за можливе запропонувати власну дефшщю поняття «кримiнально-правова полiтика», а саме: «Кримгнально-правова пол1тика - це цыеспрямована д1яльтсть держави, спрямована на розроблення та реал1зацт крим1нально-правових засоб1в боротьби з1 злочинмстю».
Методи здшснення кримiнально-правовоï политики у свош сукупност можуть бути диференцшоваш на основш та приватнi.
До основних методiв належать кримiналiзацiя i декримiналiзацiя, пеналiзацiя i депеналiзацiя.
Депеналiзацiя, за визначенням Н. Лопашенко, являе собою звуження меж державного примусу за вчинеш злочиннi дiяння, яке проявляеться у звiльненнi винних вщ кримiнальноï вiдповiдальностi i (або) покарання, у виключенш окремих покарань з конкретних санкцiй чи загалом з системи покарань, вщмова вiд них у зв'язку з ïxньою неефективнiстю [3, с. 134].
Зокрема, О. Коробеев вважае, що депеналiзацiя охоплюе лише дiяльнiсть пов'язану iз незастосу-ванням покарання за вчинене кримiналiзоване дiяння, а також звiльнення вiд кримiнальноï вщповь дальностi та покарання [4, с. 137-142]. П. Фрю, заперечуючи цю позицiю, зазначае, що такий пiдxiд
вбачаеться обмеженим, оскшьки залишае за межами депеналiзацi! випадки призначення бiльш м'якого покарання, тж передбачено законом (ст. 69 КК) [5, c. 34]. На його думку, депеналiзацiя - це процес незастосування покарання за дiяння, яке передбачене чинним КК як злочин, застосування iнститутiв звшьнення вiд кримiнально! вiдповiдальностi та покарання, а також застосування до конкретно! особи, визнано! винною у вчинены злочину, бiльш м'якого покарання, тж передбачено законом.
0. Кузнецов стверджуе, що депеналiзацiю потрiбно визначити так: це виключення заходiв державного примусу з системи покарань, тобто виключення видiв покарань iз системи покарань, вщмова вiд покарання винного, звшьнення його вщ кримiнально! вiдповiдальностi [6, c. 18].
Отже, на думку О. Кузнецова, законодавець звужуе меж1 державного примусу, реалiзуючи тим самим принцип гумашзму, забезпечуючи мету покарання винного без iзоляцi!' вщ суспшьства [6, c. 18].
Ю. Пономаренко вважае, що, з урахуванням того, що в окремих випадках особа може бути звшьнення вщ кримшально! вщповщальносп повнiстю, а в шших - тiльки вiд одного !х заходу -покарання, можна вести мову про широке й вузьке значення депеналiзацi!. У широкому значенш депеналiзацiя - це встановлення у кримшальному законi пiдстав звiльнення вщ кримiнально! вiдповiдальностi загалом, у вузькому ж - встановлення в кримшальному закон пщстав звiльнення тiльки вщ одного iз заходiв кримiнально! вщповщальносп (покарання) [7, c. 50]. С. Чаадаев пропонуе виокремлювати три основш форми депеналiзацi!: 1) пов'язану iз скороченням сфери кримiнально-правового примусу шляхом прямого виключення дiянь з перелшу злочинних;
2) поширення можливостi звшьнення вщ кримiнального покарання на значно бшьше коло дiянь;
3) гумашзащя кримiнального покарання, у першу чергу, у видi позбавлення волi [8, c. 50-51].
Очевидно, що депеналiзацiя злочинiв е процесом протилежним пеналiзацi!'. Крiм того, депеналiзацiя е напрямом здшснення кримiнально-правово!' полiтики, а отже, видом сощально! дiяльностi, який, як i пеналiзацiю, можна охарактеризувати з позицй трьох !i елементiв, а саме об'екта, суб'екта на впливу суб'екта дiяльностi на !i об'ект (об'ективна та суб'ективна сторона ще! дiяльностi).
С. Назимко звертае увагу на необхщшсть виокремлення т. зв. факторiв застосування депеналiзацi!. На його думку, фактори, що обумовлюють застосування депеналiзацi!, можна умовно подшити на таю групи: сощальш (змiна тяжкосп та ступеню суспiльно! небезпеки певно! групи злочинiв чи конкретного злочину; поява нових суспшьних вщносин, втрата сощально! значущосп шшими); мiжнародно-правовi (перспектива вступу до европейсько! та мiжнародно! спiльноти, виконання зобов'язань в сферi забезпечення прав i свобод людини i громадянина); кримшально-правовi (наявнють прогалин в законодавствi про кримшальну вiдповiдальнiсть; необхiднiсть адекватного, справедливого та невщворотного застосування кримiнально-правово! репресi!); кримiнально-виконавчi (необхiднiсть досягнення мети виправлення та ресоцiалiзацi! осiб, що вiдбувають покарання); психолопчш (сприйняття населенням депеналiзацi! як справедливо!; необхщшсть досягнення мети загально! превенци); економiчнi (вiдсутнiсть можливосп в державi забезпечувати необхiднi умови виконання та вщбування покарання) [9, c. 93].
Щодо об'екта депеналiзацi!, то, звичайно, пiд об'ектом цього процесу слщ розумiти кримiналiзованi суспшьно небезпечнi дiяння (злочини).
Що стосуеться питання впливу суб'екта здшснення депеналiзацi! на об'ект цього процесу, то дiяльнiсний аспект депеналiзацi! полягае в звуженш меж державного примусу шляхом виключення певних видiв покарань з санкцш окремих статей КК Укра!ни чи загалом системи покарань, або зменшення розмiру покарання в санкщях окремих статей КК Укра!ни.
Депеналiзацiя у сучаснiй кримiнально-правовiй науцi належить до вщносно самостiйного кримiнально-правового явища, яке характеризуеться двома рiвнями, а саме:
1. повна депеналiзацiя, тобто остаточна законодавча вщмова вщ певного виду покарання i виключення його з чинно! системи, з санкцш статей Особливо! частини КК Укра!ни, де вони е передбаченими;
2. часткова депеналiзацiя або змша кримшально-правового статусу певного покарання i переведення його з системи покарань до категори шших заходiв кримiнально-правового впливу.
Депеналiзацiя, якщо вдатися до традицiйно! термшологи, е не що iнше, як звшьнення вщ кримiнально! вiдповiдальностi i (або) вiд покарання. Видами депеналiзацi! е:
- звiльнення вiд кримшально! вщповщальносп;
- звшьнення вщ покарання;
- звшьнення вщ вiдбування покарання.
У правозастосовчш практицi перерахованi види депеналiзацiю займають усе бiльш помiтне мiсце, виршують важливi кримiнально-полiтичнi завдання, демонструючи гумашзм держави в конструюваннi системи заходiв виправлення злочинцiв без iзоляцil !х вiд суспiльства.
Висновки. Пiдсумовуючи викладене вище, можна констатувати, що вщсутнють единого розумiння поняття та суп депеналiзацп не дае можливостi повною мiрою реалiзувати цей метод кримшально-правово1 полiтики на практицi. Водночас вш мiг би виступити одним iз дiевих iнструментiв реформування вiтчизняного кримшального законодавства в умовах задекларовано! гумашзацп кримшально1 вiдповiдальностi та покарання. Як видаеться, таким чином можна було б значно скоротити кшьюсть ошб, засуджених до покарань, пов'язаних з iзоляцiею особи вщ суспiльства (передуем - до позбавлення волi на певний строк), а й реформувати систему кримшальних покарань загалом, виключивши з не! або хоча б суттево реформувати явно застарш та фактично недiевi види покарань (насамперед йдеться про покарання у видi позбавлення вшськового або спецiального звання, рангу, чину або квалiфiкацiйного класу). Значно! реформи потребуе й покарання у видi виправних робгг, яке в умовах значного безробгття та ситуаци, коли велика кiлькiсть населення працюють без офiцiйного працевлаштування, часто просто не може бути застосоване до засуджених.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Наумов А. Российское уголовное право. Курс лекцш: у 3 т. М. : Волтерс Клувер, 2007. 736 с. 2. Борисов В. Державна полггика у сферi боротьби зi злочиннютю та li напрямки. Проблеми законност1. 2009. № 100. С. 305-312. З.Лопашенко Н. Введение в уголовное право. М.: Волтерс Клувер, 2009. 224 с. 4. Коробеев А. Советская уголовно-правовая политика. Проблемы криминализации и пенализации. Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 1987.268 с. 5. Фрю П. Кримшально-правова полггика Украшсько! держави: теоретичш, юторичш та правовi проблеми. К.: Атша, 2005. 332 с. 6. Кузнецов А. Криминализация-декриминализация, пенализация-депенализация как содержание уголовной политики. Вестник Краснодарского университета МВД России. 2017. № 1 (35). С. 16-18. 7. Пономаренко Ю. Щодо стввщношення пеналiзацil та депеналiзацil злочишв. Науковий в1сник Херсонського державного умверситету. Серiя Юридичш науки. 2015. Вип. 1. Том 4. С. 47-51. 8. Чаадеев С. Уголовная политика и преступность: проблемы, пути решения. М.: Знание, 1991. 112 с. 9. Назимко С. Фактори, що обу-мовлюють застосування депеналiзацil. В1сник АкадемИ' прокуратури Украгни. 2009. № 2. С. 90-96.
REFERENCES
1. Naumov A. Rossiyskoe ugolovnoye pravo [Russian Criminal Law]. Moscow, Volters Kluver, 2007, 736 p. 2. Borysov V. Derzhavna polityka u sferi borotby zi zlochynnistyu ta yiyi napryamky [State policy in the field of combating crime and its direction], Problemy zakonnosti, 2009, Vol. 100. pp. 305312. 3. Lopashenko N. Vvedenye v uholovnoe pravo [Introduction to Criminal Law], Moscow, Volters Kluver, 2009. 224 p. 4. Korobeev A. Sovyetskaya uholovno-pravovaya politika. Problemy krymynalizatsiii penalyzattsii [Soviet criminal law. Problems of criminalization and penalization], Vladivostok: Izdatelstvo Dalnevostochnogo universiteta, 1987. 268 p. 5. Fris P. Kryminalno-pravova polityka Ukrayinskoyi derzhavy: teoretychni, istorychni ta pravovi problemy [Criminal Law of the Ukrainian State: Theoretical, Historical and Legal Issues], Kyiv, AtikaPubl., 2005. 332 p. 6. Kuznetsov A. Krymynalizatsiya-dekrimynalizatsiya, penaliyzatsiya-depenalizatsiya kak soderzhanie ugolovnoy politiki[Criminalization-Decriminalization, Penalization-Depanalizationas Content of Criminal Policy], Vestnik Krasnodarskogo universiteta MVD Rossii, 2017, Vol. 1 (35). pp. 16-18. 7. Ponomarenko Yu. Shchodo spivvidnoshennyapenalizatsiyi ta depenalizatsiyi zlochyniv[On the Correlation between Penalization and Detentization of Offenses], Naukovyy visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Seriya Yurydychni nauky, 2015, Vol. 1, Part 4. pp. 47-51. 8. Chaadeev S. Ugolovnaya politika i prestupnost: problemy, puti resheniya [Criminal policy and crime: problems, ways of dealing], Moscow, Znaniye Publ., 1991. 112 p. 9. Nazymko Ye. Faktory, shcho obumovlyuyut zastosuvannya depenalizatsiyi [Factors that determine the use of depenalization], Visnyk Akademiyi prokuratury Ukrayiny, 2009, Vol. 2. pp. 90-96.
Дата надходження:18.06.2018р.
