CC BY
28
УДК 61:9(07):615.252:616.43/45
БАЛЬОНЯ.Г.*, САМСОН О.Я.*, С1МУРОВ О.В.*, С1МУРОВА Н.В.**, ТРОНЬКО М.Д.* *ДУ «1нститутендокринолоп!та обмнуречовин м. В.П. Комсаренка НАМН Украни» **На^ональний унверситетхарчових технологй, м. Ки!в
КОРОТКИЙ НАРИС РОЗВИТКУ ЛкАРСЬКИХ РЕЧОВИН, ЗОКРЕМА В ЕНДОКРИНОЛОГП
Страницы истории
/Historical Pages/
Немае лШв проти вс1х хвороб, але е хвороби вiд ус1х лШв.
Загальна динамка розвитку лкарських засобiв в^д сивоТ давнини до наших джв
Працюючи над створенням нових лжарських препарата, мимоволi замислюешся, коли виникли першi лжи i як впливав розвиток жми на !х еволюцiю, як сьогодш хiмiя запобiгаe захворюванням i забезпечуе тривалiсть активного життя. Адже першi повiдомлення про цiлющу дiю тих чи шших лiкiв дiйшли до нас iз далекого минуло-го. У давньогрецьких мiфах говориться про те, що Прометей вщкрив людям силу лiкiв. Вiн був сином титана й богинi правосуддя Фемiди. Коли почалася вiйна бопв 1 титанiв, Прометей, за порадою свое! бабус1 Ге! — богиш землi, став на сторон1 бопв, ! боги отримали перемогу дя-куючи його мудрост1. У той час на Ол1мп1 возвеличився Зевс, який доручив Прометею створити людей. Вш зам1-сив глину ! разом з1 сво!м братом Етметеем взявся до ро-боти. Усю глину вони витратили на створення тварин, за-бувши про людину. Тод1 Прометею довелося створювати людство, вщщипуючи по шматку в1д р!зних тварин. Тому люди вийшли з ослиною впертiстю, лисячою хитр1стю, заячою боязк!стю, не виявили належно! пошани й поваги до 6ог1в ! потонули в гр!хах. Тод1 розгшваний Зевс наслав на р1д людський безл!ч хвороб, в1д яких люди не знали л1-к1в. Прометей, вщчувши свою провину, наперекiр Зевсу дав людям вогонь, навчив !х обробляти землю, вирощу-вати хл16, будувати будинки, читати й писати, а головне, лжувати хвороби.
Отже, хвороби юнували в ус1 епохи. Первiснi люди багато хворши, найчастiше страждали руки й ноги. Ар-хеологiчнi знахщки в печер! Ла-Шапель-о-Сен у Франц!! свiдчать про те, що у неандертальцiв, як1 жили при-близно 200 тисяч роюв тому, збереглися слщи артриту (запалення й деформащя сугло61в), часто ускладнено! форми. Яскраво вираженою патолопею юстково! тка-нини вщзначалась лiва стегнова кiстка ттекантропа, який жив на територ!! сучасного острова Ява близько 700 тисяч роюв тому. Тяжи наслiдки артриту виявлеш на кiстках бронтозаврiв, як1 населяли планету ще задов-го до появи людинопод1бно! мавпи — австралоттека.
Палеонтологи в1дм1тили також наявшсть у первюно! людини серцево-судинних захворювань. Атероскле-
ротичн1 бляшки знайденi в мумш мешканцiв П1вшч-но! Америки, похованих на територ!! штату Кентукк1 в США. Прадавнi люди помирали в1д пухлин, туберкульо-зу i навiть страждали в1д карiесу. За викопними решт-ками вченi змогли точно визначити тривалють життя у кам'яному вщ1: вона не перевищувала 30 рок1в.
Боротьба з хворобами ведеться людиною з давшх час1в. Прогрес у пошуку лiкарських речовин протя-гом багатьох стол1ть був дуже пов1льним, оск1льки м1г пришвидшитися лише разом 1з розвитком при-родничих наук, у тому числ1 й х1м!!. 6 приклади тра-диц1йних лiкарських засобiв природного, переважно рослинного походження — екстракти трав, кори й листя дерев, плод1в, ц1лющ1 кореш, як1 були в1дом1 за багато тисячолпъ то того, як увшшли в сучасну медицину. Трава ма-хуан описана в травнику iмператора Шень-Нуня (близько 3000 рок1в до н.е.), проте минуло майже 5000 рок1в, перш н1ж д1юча речовина ще! рослини — ефедрин — була екстрагована в 1887 рощ в Нага!. Упродовж тисячолпъ в 1нд!! й Кита! з усшхом застосовували народш лжарсью засоби, отримаш з природних джерел. 1снують стародавнi тексти, у яких нараховують близько 3000 лжарських рослин, що за-стосовувались ще з 2800 рок1в до н.е. У сучаснш 1нд1! нараховують 7500 лiкарських рослин, як1 застосову-ють у народнш медицинi. Чимало лiкарських засобiв люди отримували також 1з тварин i мiнералiв. Здавна була вiдома щлюща д1я таких мiнералiв, як каломель, самородна с1рка, гiрка та глауберова сол1 (кристало-гiдрати сульфатiв натрш й магнiю).
Давнiй лiкар Пппократ (460—377 рр. до н.е.) сис-тематизував описи хвороб i в сво!х численних працях детально виклав методи лжування i способи приго-тування багатьох л1к1в. Але основоположником науки про лжарсью препарати з рослинно! i тваринно! сировини вважаеться давньоримський лжар Гален (129—201 рр.), який сам займався приготуванням л1-к1в i залишив прекрасш рецепти видiлення д1ючих речовин 1з кор1ння, листя, кв1т1в, кори багатьох рослин, а також 1з тваринних джерел — зв!дси i пiшла назва «галенов! препарати».
У старовину в Рос!! складались «вертогради» — ру-кописн1 травники з описом способ1в приготування л1к1в 1з рослин. На територ!! сучасно! Укра!ни теж за давн1х-давен готували л1ки 1з рослин, бджолиного пропол1су, отрут зм1й 1 скорп1он1в, мишачого посл1ду 1 т.п.
У перюд панування алхши (IV—XVI ст.) виникають зародки хiмii лiкарських речовин, оскшьки в процесi удо-сконалення методiв обробки (перегонки, возгонки, фшь-трування, осадження, кристал1заци тощо) алхiмiкам вда-лося видiлити достатньо чистi хiмiчнi сполуки. Так, в 900-тi роки арабськими алхiмiками було отримано чистий етило-вий спирт, а тзшше деяк! органiчнi кислоти i сечовину
У цей перiод творили ряд знаних авторитетiв медицини, i в першу чергу сл1д назвати 1бн Ону (латинiзоване прiзвище Авiценна) — видатного таджицького л1каря (980—1037 рр.). Його праця «Канони лжарсько'' науки» була головним дже-релом медичних знань протягом багатьох столiть. У нш опи-санi понад 900 лжарських засобiв i способи 1х застосування. Вiн уперше ввiв у медичну практику препарати золота й срь бла. Книга перекладена росшською мовою.
Б1ля джерел сучасних уявлень про життодяльшсть нашого органiзму стопъ вчення видатного швейцар-ського вченого, х1мжа i лiкаря Теофраста Парацельса (1493—1541 рр.). Суть його вчення полягае в тому, що жит-тeдiяльнiсть органiзму е не виявом надприродних сил, а ланцюгом хiмiчних процесiв, аналогiчних тим, що вщбува-ються в колбi. Отже, хвороба — не кара, послана Богом, а порушення хiмiзму внутрiшнiх процейв, тому й лiкувати й належить хiмiчним шляхом. Вiн уперше проголошуе союз медицини з хiмiею, створюе нову галузь х1ми — ятрох1м1ю («ятрос» — по-грецьки «лжар»). «Призначення х1ми не у виготовленнi золота, а у добуванш i виготовленш лж1в» — цим самим Парацельс заклав основи сучасно'' фармацев-тично'' х1ми. Цей дослщник першим сформував поняття дози: «Усе е отрутою й нiщо не позбавлене отруйносл». З цим згодна i сучасна медицина. Особливу увагу вiн звер-нув на метали та "х сполуки, ним були вперше застосова-нi в медичнiй практицi препарати мщ, свинцю, миш'яку, ртутi, цинку та iншi. Прогресивнi ще1 Парацельса не могли не йти в розрiз iз пан1вними поглядами того часу, особливо ними була незадоволена церква. Останш роки свого жит-тя Парацельс переховувався в Альпах i лише незадовго до смерт1 пере'1хав у Зальцбург. Усе його майно помщалося в двох мшках, яке пiсля його смертi роздали бщним.
Справа Парацельса не загинула, ц продовжив один iз його послщовниюв — Ян Баптiст ван Гельмонт (1577— 1644 рр.). Вш уперше встановив, що травлення регулюеться кислотою, яка мiститься в шлунковому соку Це вщкриття дало можливють запропонувати метод боротьби з порушен-ням кислотностi — застосування лужних (при пщвищенш) та кислотних (при зниженш) препарат1в.
Арабським ученим належить заслуга у створены пер-шо"' рацюнально1 фармаци — списку лж1в та правил гхнього приготування. Батьктвщиною аптечно"' справи вважаеть-ся Багдад. Перший заклад, що здшснював виготовлення i вщпуск лiкiв, було вщкрито в 754 роцi при Багдадськш центральнiй лiкарнi. Пiзнiше почали д1яти аптеки в юпан-ських мютах Толедо й Кордова, до XI столптя такт заклади поширилися майже по всш €врот. Так, у Шмеччиш про аптеки згадуеться в XIII столш!
Цiкаво, що свою назву аптека бере з глибин вжгв — 1з Давно"' Греци, з час1в поклоншня богу Асклепш, у чшх святилищах вщбувалося лжування хворих, а при кожному храм! була комора для збер1гання лжгв — ароШеке.
Середньов1чн1 фармацевтичн крамнищ розмщува-лись в одному примщенш, де аптекар готував немудр! спе-ци, приймав вщвщувач1в Т нашть вирощував деяк1 лжарськ! рослини.
В Укра'Ы лжарська справа була розвинена за давнтх-давен. Ще за сюфських час1в, як згадуе Геродот (V ст. до н.е.), використовувалися лжи з часнику, подорожника, кореня алтею та ш. За ведомостями Гшпократа, ск1фи вм1-ли готувати насто'', вщвари, маз1, порошки Т широко вико-ристовували борсуковий жир, а рани зашивали кшським волоссям тощо.
У впчизняних джерелах перш1 згадки про лжарсью ре-човини м1стяться в «1зборнику Святослава». Цей зб1рник був складений грецькою мовою, пот1м був перекладений на болгарську. А в 1076 р. його переклали на давньоруську мову для сина Ярослава Мудрого — Святослава.
1ншим джерелом був рукопис «Маз1», який написала онука Володимира Мономаха 6впракс1я (XII ст.). Цей уш-кальний тв1р вважався загубленим, доки не був знайдений в 1талй.
Багато рекомендаций щодо л1кування травами було скла-дено монахами-целителями Киево-Печерського монасти-ря. Усе почалося 1з засновника цього монастиря преподобного Антошя (1051 р.), який пришс у Киёв медичш знання, лжи з гори Афон (Греця) Т надавав медичну допомогу людям. Продовжувачем справи Антотя став чернець Киево-Печерського монастиря Агашт Печерський (1095 р.), який згадуеться в лггопиа «Л1чц1», вш зцшював власноруч при-готовленими лжами. В1домо, що вш урятував життя тяжко-хворому Володимиру Мономаху Життя Т дгяльшсть цього ченця описан в «Киево-Печерському патерику» (1168 р.).
Вважаеться, що Т в шших рег1онах Украши розвивала-ся лжарська справа, виготовлялися р1зн1 л1ки. Так, початок льв1всько1 фармаци припав на другу половину XIII ст. Тод дружина князя Льва Даниловича Констанщя заснувала при Дом1н1канському монастир1 першу в мсп аптеку У 1445 р., як засвщчують мюькг акти, у Львов! вже тримав аптеку мща-нин Василь Русин. До наших дн1в збер1гся будинок, у якому в XIII ст. була розташована аптека, а тепер там перебувае перша в УкраЫ аптека-музей. У н1й зберТгаються речов1 пам'ятки 1 документи з гсторй фармаци та медипини. Бшьш детально про розвиток аптечно! справи у середньов1чн1й 1 сучасн1й УкраЫ можна прочитати в «Фармацевтичномужурнал1» [17].
У Рос!' в середин1 XVI стол1ття згщно з царським списком запрошувались аптекар1-х1м1ки з бвропи. У 1567 роц1 в Москву були запрошен! англшщ лжар Рейнольд 1 аптекар Томас Ковер, якт вважаються першими професшними медиками на Рус1. Багато для розвитку лжарсько'' справи в Рос!' зробив Iван Грозний, у його б1блютещ нараховувалось чимало книг з описами лжарських рослин. Вш запросив 1з Англи аптекаря Джеймса Френча, який у 1581 роц1 на те-ритори Кремля вщкрив першу рос1йську аптеку, яка обслу-говувала головним чином царську стм'ю. У цей же перюд 1з АнглИ був запрошений лжар 6. Бомелтя, який за наказом Ьана Грозного виготовляв отрути з метою позбавлення в!д небажаних ос1б. В1домо, що ряд князтв 1 бояр, а також с1м ж1нок царя були отруен1. За царя Федора Ьановича в 1588 рощ був виданий перший оф1ц1йний «Травник». У 1672 р. в Москв1 була вщкрита аптека для вск бажаючих отримати
лжи. Ц1ни були дуже висок!, тому бшьшють населення ку-пувало лжи на ринках, що досить часто призводило до отру-ень. Тому в 1654 рощ був виданий Аптекарський указ, згщно з яким у Росп почала дяти перша Лжарська школа, i в ньому мiстилися чiткi рекомендацй з лжування л1карськими рос-линами. У перюд царювання Петра I Аптекарський указ було перейменовано в Медичну колегш, а згодом у Медич-ну канцелярiю. Згщно з указом Петра I вщ 22 листопада 1701 року в Москвi було дозволено вщкрити 8 приватних аптек.
У XIX столгт почали не тшьки виготовляти настоянки з рослин, але й вид1ляти з них лжарську субстанцiю. Так, у 1816 р. Зетюрнер вид1лив iз опiю (молочний сж iз недо-зр1лих головок маку) дшчу речовину, названу морфшом на честь бога сновидiнь Морфея. Спочатку його вико-ристовували не як снодшне, а як болезаспокшливе. Через декшька роюв iз опш були видiленi ще двi сполуки: папаверин, який широко застосовуеться при спазмах судин серця i мускулатури внутрiшнiх органiв, i кодеш — засiб вiд кашлю. Потам було встановлено, що чай, кава, какао i го-рiхи кола мютять один i той же алкало!д — кофе!н. 1з чаю видшений був теобромiн, iз красавки — атропш, iз листя коки — кокаш, iз калаборських бобiв — фiзостигнiн, iз блювальних горшюв — стрихнiн. Аналопя проглядаеться в створенш антималярiйних засобiв, бiльшiсть iз яких були вiдомi за давн1х-давен. Наприклад, кору хiнного дерева, про яку знали туземщ Перу, використовували впродовж багатьох столiть, аж до того часу, поки дшчу речовину — хшш — не було видшено в 1820 р. Пеллетье й Кавенту
Синтетичнi сполуки (добуваються з будь-яко! х1м1ч-но! сировини, незалежно вщ 11 походження, за допомогою методiв синтетично! хiмi!) з явно вираженими фармако-логiчними властивостями почали виникати в XIX столгг-•п — паралельно iз зародженням сучасно! органiчно'! х1м!!. Як вщомо, перша органiчна речовина була синтезована при трол!з! цiанату амонiю в 1828 р. Веллером, який добув синтетичну сечовину:
О
На початку XX столптя було вщкрито антибактерь альну актившсть ряду синтетичних катiонних барвни-к1в. Наприклад, амiноакридинова с1ль профлавiн з уст-хом застосовувалася в перюд Першо! св1тово! в1йни для дезинфекци ран.
ОН
Ph
Фенол Антитрин
ОСОСНз
Асшрин Профлавш
в1дкриття в 1932 р. антимжробних властивос-тей у синтетичного барвника 2,4-д!амшо-4'-сульфа-мщазобензолу (червоний стрептоцид) уперше викли-кало загальний iнтерес досл1дник1в до створення в лаборатор!ях синтетичних 61олог1чно активних речо-вин. I вже наприкшщ 30-х рок1в XX ст. були синтезо-ванi сульфамiднi препарати (бший стрептоцид i низка 1нших) з антимжробною дiею, що поклало початок фар-мацевтичному промисловому виробництву.
NH.OCN
h2n-
-NH,
Мабуть, з цього все й розпочалось. Так, з 1846 р. почали застосовувати як анестетик д!етиловий ефiр, а з 1867 р. — фенол (карболова кислота) як антисептик. Дуже важливим перiодом у розвитку цього напрямку стали роки з 1880 по 1910, протягом яких були рекомендован! для використання в медичнш практищ антитрин (Кнорр, 1833 р.), астрин (Дрезер, 1899 р.). У 1888 р. було вщкрито снодшний зайб сульфонал, а в 1904 р. Мершг i Фшер в1дкрили дiетилбарбiтурову кислоту (веронал), у цьому ж рощ Штольц синтезував адреналш — перший синтетичний гормон.
С,H
С-,Н;
но
COCH^NHCHj
Веронал
Адреналш
H,N
SO,NH,
Бшнй стрептоцид (стрептоцид)
H,N
S02NH-
о
сн,
H,N
Норсульфазол
SO,NH
Сульфадимезин
У 1929 р. шотландський бактерюлог О. Флемiнг уперше в чистому вигляд1 отримав пенiцилiн. В1н же пров1в першi усп1шн1 досл1ди з лiкування iнфiкованих ран примочками з фшьтрату живильного середовища, на яю накладалася плiснява. Т1льки в 1940 р. Флор1 i
Чейн та ïx асистенти змогли видшити значну кшьюсть першого антибiотика й назвали його пенщилшом G. У СРСР його промисловий випуск почався в 1949 р. У 1944 р. американський вчений З. Ваксман (уродженець м. Одеси, Украша) отримав i3 культури актиномiцету Streptomyces griseus антибютик стрептомiцин, а в 1947 р. i3 цieï культури був одержаний антибiотик левомiцетин.
PhCH,CONH
0,N
СНС1,
ОН
Левомщетин
Пiслявоeннi роки характеризуються бурним розвит-ком оргашчно'1 й фармацевтично'1 xiмiï: були отримаш стероïднi гормони, синтетичнi антибiотики, засоби для лжування нервово'1 й серцево-судинно'1 систем. За пе-рiод з 1950 по 1960 рр. було отримано близько 500 пре-парапв. У наступш 20 рокiв арсенал лжарських засобiв поповнився на 750 найменувань, а з 1980 по 1991 рр. у клШчну практику було впроваджено майже 500 лжар-ських засобiв.
1стор1я розвитку лжарських засобiв групи алкалоïдiв у данш роботi не розглядаеться, оскшьки вона детально ви-кладена в монографи В.В. Корпачева «Популярно о фармакологии» (К.: Наукова думка, 1989).
Сьогодш в Украïнi вiдомi школи xiмiкiв, як! працюють у царит синтезу лжарських речовин. У Киевi — 1нститут органiчноï х1ми НАН Украши (впровадження: антраль, амiзон, мебiфон), 1нститут бiоорганiчноï х1ми та нафтохь ми НАН Украши, Нацiональний ушверситет iменi Т Шев-ченка (кафедра оргашчно'1 жми), ДУ «1нститут ендокри-нологи та обмiну речовин ш. В.П. Комiсаренка НАМН Украши» (хлодитан, iзодибуг, флутофарм, тироксин), в Одей — Фiзико-xiмiчний iнститут 1м. О. Богатського (фе-назепам, амiксин). У Львовi вдарит спецiалiзованi кафе-дри в ушверситет «Львiвська полхгехнжа» та в медичному унiверситетi. Важливi xiмiко-фармацевтичнi центри зосе-редженi в Харковi — це ДУ «1нститут проблем ендокрин-но'1 патологи iменi В.Я. Данилевського НАМН Украши», Нацiональний фармацевтичний ушверситет, Державний науковий центр лжарських засобiв. У Донецьку в 1нституп фiзико-органiчноï ими та вуглех1м11 iменi Л.М. Литвинова створенi нов1 фармацевтичнi засоби: нейропротектор карбацетам i нейролептик пiрикапiрон та ряд протигриб-кових препаратiв. Розвиваеться в Укра'Ы й фармацевтична промислов1сть. У Киев! зосереджеш АТ «Дарниця», ВАТ «Фармак», Борщагiвський xiмiко-фармацевтичний завод, як1 виробляють понад 300 найменувань л1к1в. У Львов1 д1ё фiрма «Львiвтеxнофарм», в Одей — «Бюстимулятор», у Лу-
ганську — Луганський ХФЗ, ф1рми «Стома» 1 «Монфарм», у Харков1 дхе ряд пхдприемств: «Б1ол1к», «Здоров'я», ХФЗ, «Червона з1рка» та ш. У Горл1вц1 Донецько1 област1 випус-каються асп1рин та парацетамол. На сьогодш обсяг про-дукци вхтчизняних пхдприемств на укра1нському фарм-ринку становить понад 50 %.
За статистичними даними, для виявлення хХмХчно' сполуки, що згодом стане основою лжарського препарату, потр1бно випробувати близько 10 000 речовин. Для штен-сифжаци цього процесу в наш час почали використовува-ти комбшаторну х1м1ю, принципи яко'' дозволяють за вхд-носно короткий час синтезувати велику кхлькхсть поххдних базово'' структури (створити так зван1 б1бл1отеки речовин) 1 випробувати хх у направлених б1отестах. З великою при-емшстю вхдзначаемо, що в Укра1н1 в Киев1 працюе на-уково-виробнича компанхя «6нам1н» (директор — д.х.н., професор А.О. Толмачев), яка, безперечно, е одшею з най-бхльших у краш орган1зац1й у ц1й галуз1. Тхльки тут за р1к синтезують близько 250 000 нових сполук. А загалом по Укра1н1 ця величина становить не менше 300 000 сполук. Але, на жаль, тхльки незначна частка, не бхльше 1 % нових препарата, випробовуеться в Укра1н1. 6 надхя, що в 2012 р. ситуацхя докоршно зм1ниться, якщо при вищезгаданому «€намш1» буде орган1зовано центр з апробаци нових сполук.
Динамiка розвитку лкарських препаратiв в ендокринологií
Одним 1з найбхльш поширених захворювань пхдшлун-ково'' залози е цукровий д1абет (ЦД) — порушення вугле-водневого обмшу з пхдвищеним р1внем глюкози в кров1, зумовлене абсолютною (1-й тип) або вхдносною (2-й тип) недостатшстю 1нсул1ну. К1нець XIX — початок XX сто-л1ття ознаменувались значним успххом у п1знанн1 при-роди ц1е1 хвороби. Ще наприкхнщ XVIП та початку XIX столптя появились науков1 роботи, якх свхдчили про те, що ЦД пов'язаний 1з порушенням роботи педшлунково' залози. Тому перш1 дослхди були спрямоваш на отриман-ня 1нсул1ну з екстракпв пхдшлунково1 залози (М. Моршг, О. М1нковський, Д. Доринг1с та ш.). Проте вй екстракти, як правило, проявляли незначну гшоглжем1зуючу актив-н1сть. Тхльки наприкхнц1 1921 р. шсулш був вхдкритий ка-надським х1рургом Ф. Бант1нгом 1 його асистентом студентом-медиком У. Бестом у лаборатори ф1з1ологИ професора Д. Маклеода в ун1верситет1 Торонто (Канада). Першовхд-кривач1 використали методику перев'язки вивхдно1 протоки пхдшлунково1 залози, яку вперше розробив роййський патологоанатом Л.В. Соболев, з подальшою екстракщею еф1ром 1 кислотою. Перша ш'екцхя отриманого таким чином 1нсул1ну проявила значну цукрознижуючу дхю препарату А в 1923 р. Ф. Бантшгу 1 Д. Маклеоду була прису-джена Нобел1вська премхя за розробку та впровадження в практику шсулшу. У цьому ж рощ в Xаркiвському органо-терапевтичному шституп вперше в СРСР було отримано впчизняний 1нсул1н у лабораторИ професора П.Л. Ейн-горна. Кл1н1чна апробацхя препарату вхдбулася пхд кер1в-ництвом професора В.М. Когана-Ясного. В шституп був налагоджений випуск 1нсул1ну, який забезпечував потреби вйе'' кра'ни 1 навпъ експортувався за кордон.
У 1926 р. Дж. Абелем був отриманий iнсулiн у криста-лiчному вшлядц що дало можливiсть покращити чистоту препарату й урiзноманiтнити форми його застосуван-ня. А в 1950 р був розроблений хроматографiчний метод очищення iнсулiну, який надалi трансформувався в гель-фшьтрацшну хроматографiю, за допомогою яко! вдалося отримувати монопiковi iнсулiни. Паралельно з цими до-сл!дженнями проводилась робота зi створення шсулшу подовжено! дц. У 1936 р. в Данй' I. Хагедорн у спiвпрацi зi спiвробiтниками фiрми «Норд1ск» отримав шсулш подовжено! дц, використовуючи бшок протамiн. У цей же час канадськ! вченi Д. Скотт i А. Ф1шер, додаючи до шсулшу протамiн i цинк, отримали протамш-цинк-шсулш бiльш подовжено! дц. У 1946 р. групою вчених п!д керiвництвом уже ведомого I. Хагедорна був створений шсулш NPH — нейтральний протамш Хагедорна, або iзофан-iнсупiн, у якому iнсулiн i протамiн знаходяться в однiй кристашч-нiй формц що дало можпивiсть використовувати в однш ш'екц!! шсулш коротко! та подовжено! дц. Сьогоднi за-рубiжнi Ф1рми надають перевагу монопротамiнам (сальмь нам) лососевих риб 1з високим ум1стом аргiнiнy У 1951— 1952 рр. ствробгтниками компанй' «Ново Нордюк» було встановлено, що д!я 1нсул1ну може бути подовжена й без протамiну, шляхом змiшування кристатв 1нсул1ну з цинком. Так був створений шсулш ленте. Уй вищеперерахова-н1 1нсул1ни мали низький рН (кист), що вберцало шсулш в!д дц панкреатичних ферментiв. Тшьки в 1961 р. був створений перший нейтральний розчинний шсулш актрап!д, який мав кращу х1м1чну стабiпьнiсть, м1г змiшуватися з нейтральними iнсулiнами подовжено! дц, був менш болю-чим при введеннi.
Важчим етапом у подальшому синтезi людського шсулшу були дослщження його будови. У 1953 р. англшським х!м1ком, дв1ч1 лауреатом Нобелiвсько!' прем!! Ф. Сендже-ром було доведено, що молекула шсулшу складаеться 1з двох ланцюгiв — А i В. Ланцюг А м1стить 21 аминокислоту, а ланцюг В — 30 амшокислот, що зв'язанi м1ж собою ди-сульф!дним м1стком, при руйнуванш якого зникае бюло-пчна д1я 1нсул1ну
Просторова будова шсулшу з точтстю до 2,8 ангстрема була визначена англшським спектроскотстом Д. Ходж-к!н, що дало можливють видшити просторов1 дшянки молекули шсулшу, як! визначають його бюлопчну дто. Ц! роботи стали поштовхом для розробки методiв синтезу ш-сулшу. Найбiпьших усптв досягла група американських учених п!д кер!вництвом П. Катсоню!са в 1967 р., яка ресинтезувала !нсул1н з високим виходом i високою спе-циф1чною активн1стю. 1972 р. в СРСР п!д кер1вництвом Н.А. Юдаева i Ю.П. Швачкша в лабораторних умовах був одержаний шсулш людини. У 1978 i 1981 рр. майже одно-часно були розроблеш два методи отримання людського !нсул1ну — б1осинтетичний i нап1всинтетичний.
У 1981 р. компан!я «Ново Норд1ск» уперше в свт почала випускати людський натвсинтетичний !нсул1н шляхом модиф1кац!! свинячого шсулшу — замшою аланшу в 30-м положенш В-ланцюга на треон1н. У результат! тако! фер-ментно-х1м1чно! трансформац!! отримано 1нсул1н, !ден-тичний людському. Недол1ком такого методу е постшна запежнiсть в!д свинячого 1нсул1ну
Альтернативою даного методу став бюсинтетичний cnoci6 i3 використанням рекомбiнантноi ДНК. У 1982 р. фiрмою «Елай ЛшлЬ> почалося виробництво людського хумулiн-iнсулiну шляхом проникнення гена, що вщповь дае за синтез iнсулiну людини, у ДНК бактер!! кишковоi палички (Escherichia coli). Бактер!! синтезують прошсулш, що мiстить 86 амiнокислотних залишк!в, i3 яких 35 при-падае на С-пептид. Останнiй в!дщеплюеться при дц в!д-пов!дних ферментiв з отриманням шсулшу. У 1985 р. ком-панiя «Ново Нордюк» упровадила в практику людський iнсулiн, при виробнищга якого замiсть бактерiй були ви-користанi дрiжджовi клiтини Saccharomyces cerevisiae як виробники шсулшу. Сл!д зазначити, що бюсинтетичний генно^нженерний метод сьогод! е основним у виробни-щтв! !нсул!ну.
Ц!кава !стор!я створення виробництва !нсул!ну в Укра!н!. Для того щоб значно скоротити витрати на ку-п!влю !нсул!ну, необхщно було купити технолог!ю очистки тваринного й людського шсулшу у в!домих ф!рм-виробник!в. Сл!д було зробити виб!р, яка ж компан!я буде створювати виробництво, провадити монтаж обладнан-ня, дасть л!щенз!ю на виготовлення субстанц!! й готово! лжарсько! форми шсулшу. Все почалося з домовленност м!ж канцлером Шмеччини Г. Колем i президентом Укра-!ни Л. Кравчуком про видшення кредиту, частина якого й тшла на створення такого виробництва. Шсля довгих переговор!в м!ж тмецькими компан!ями «Глат», «Хехст», «Л!нде» та ш. компан!я «Хехст» дала згоду передати лщен-зш на виробництво шсулшу в Украшц причому зробити це поетапно: спочатку налагодити розлив i розфасовку високоочищених свинячих i людських шсулшв, виго-товлених з нiмещько! субстанц!! зг!дно з мiжнародними вимогами GMP. Сл!д зазначити, що в Укра!т такого виробництва не було, отже, його необх1дно було створювати. На цьому етапi в Укра!т могли б створюватись кисл1 та нейтральнi шсулши. А далi органiзовувати виробництво лiкарських форм натвсинтетичного людського ш-сулшу, який виробляла фiрма «Хехст», а також очистку шсулшу-сирцю, який виготовлявся на льв!вському завод! «Прикарпаття». Це дало б змогу Укра!нi налагодити повний цикл виробництва шсулшв. А найголовшшим етапом була б очистка сирцю людського шсулшу, який вироблявся бюсинтетичним шляхом. Незважаючи на велик! труднощ! в процес пуску заводу з виробництва шсулшу, вш усе-таки був запущений в 1999 р. Бшьшос-т ендокринолопв Укра!ни в!домо це унжальне виробництво, воно вражае сво!м обладнанням i стерильшстю умов. Сьогодн на п!дприемств! виробляються шсулши з короткою тривалютю д!! (шсулш людський: рекомбшо-ваний — хумодар Р 100Р, натвсинтетичний — хумодар Р 100, шсулш свинячий монокомпонентний — моно-дар), шсулши середньо! тривалост д!! (шсулш людський рекомбшований — !зофан-шсулш — хумодар Б 100Р, натвсинтетичний — хумодар Б 100, шсулш свинячий монокомпонентний — !зофан-шсулш — монодар Б), а також комбшац!! шсулшш середньо! i коротко! тривалост1 д!! (хумодар К25 100Р, хумодар К25 100). Це дало змогу не тшьки забезпечити шсулшом хворих на д!абет в Укрш'ш, але й експортувати його за кордон.
У 1999 р. ВАТ «Фармак» (Кшв) шдписав угоду з амери-канською компан1ею «Елай Л1лл1» 3i створення в Украхт людських генно-iнженерних шсулшш i3 субстанцй' та за технолопею ще! фiрми. На сьогоднi ВАТ «Фармак» у сшв-робiтництвi з компашею випускае фармасулiн HNP, H, H 30/70 у флаконах власного виробництва, фармасулш у картриджах та хумалог — препарат «Елай Лшт».
Для лжування ЦД, окрiм шсулшу, широко застосову-ють iншi цукрознижуюч! засоби — препарати групи суль-фон1лсечовини, групи бiгуанiдiв та препарати, яю попр-шують всмоктування вуглеводiв.
Цукрознижуючий ефект сульфон1лсечовин був помь чений випадково. Один iз таких препарата весною 1942 р. застосовувався при лжуванш черевного тифу. Деяю хвор1 помирали, хоча мали б видужувати. Пiсля детального ана-лiзу був зроблений висновок, що причиною смертх була гiпоглiкемiя. А влггку 1942 р. гiпоглiкемiчна дхя препарату була шдтверджена в експериментi О. Лобартьером, ще чо-тири роки вш вивчав механiзм виникнення гшоглжеми. У 1946 р. вiн передбачив майбутне сульфон1лсечовин: «Такт гiпоглiкемiчнi препарати могли б бути корисш в лжуванш деяких форм функцiонального дiабету, який характеризу-еться загальмованiстю шсулшосекреторних механiзмiв». Минуло ще 9 рокхв, шсля чого почалася ера клшчного застосування сульфон1лсечовин як цукрознижуючих за-соб!в. Спочатку виникли препарати сульфоншсечовини першо! генерацй (толбутамщ, карбутамщ, толазамщ, хлор-пропамщ), через 25 рокхв — друго! генерацй' (глжвщон, глжлазид, глiбенкламiд, глiмепiрид та ш.). Сьогодш число хворих на ЦД, як! використовують препарати сульфонш-сечовини, досягае 50—60 %, особливо на раншх стадиях за-хворювання.
Б!гуан!ди були першими пероральними цукрознижу-ючими препаратами, i "х юторхя застосування розпочала-ся в 1926 р. з кттчно! апробаци першого представника цього ряду — синталшу. Однак висока токсичнють перших представниюв групи бпуанщв призвела до припи-нення '!х виробництва наприкшщ 20-х роюв. З кшця 50-х рокхв, услхд за препаратами сульфоншсечовини, понов-люеться увага до б!гуанщв, рейтинг яких в останш роки став зростати. Сьогодш б!гуанщи подан! двома х1м!чними трупами — диметилб!гуан!ди (метформш) i бутилбпуа-нхди (буформш). Найбшьше застосування отримав метформш, його використовують понад 50 % хворих на ЦД. Його можна застосовувати в поеднанш з препаратами сульфоншсечовини й шсулшом.
В Украш в 60-т роки XX столптя синтез сульфо-ншсечовин (бутамщ, цикламщ, хлорцикламщ, хлор-пропамщ) було здшснено в Украшському шституп екс-периментально! ендокринологй' (м. Харюв). Препарати випускались дослхдним заводом шституту, а випуск суль-фон1лсечовини другого поколшня — гл!бенкламщу було здшснено в 1982 р.
Вивчаючи мехашзм ураження судин при ЦД, вчеш помнили, що в процей розвитку цього захворювання шдви-щуеться актившсть ферменту альдозоредуктази, що обу-мовлюе накопичення сорбхголу в судинах, кришталику, нирках та шших органах, а це призводить до виникнення катаракти, д!абетичних мжроангюпатш тощо.
Пошук сполук, як! б мали властивють знижувати актившсть даного ферменту, почалися в Кшвському НД1 ендокринологй' та обмшу речовин на початку 70-х рокхв ХХ ст. I уже в 1974 р. був знайдений (академж А.С. €фь мов, I.M. Мельник) такий препарат (фармаколопчна на-зва Тзодибут), що сьогодш випускаеться ВАТ «Фармак» i е оригшальним впчизняним засобом для патогенетично! проф1лактики i терапи ускладнень при ЦД.
За поширешстю серед ендокринних захворювань патология щитоподхбно! залози (ЩЗ) посхдае провщне мюце, особливо ендем!чний зоб. Сьогодт вхдомо, що ЩЗ проду-куе сумш L-трийодтироншу, L-тироксину, причому в се-редньому 70 мкг L-тироксину i 25 мкг L-трийодтиронiну Окр!м цих тиреощних гормошв були видшен! й шш! йо-довмюн сполуки, як! не е гормонами, i '"х бюлопчна роль до цього часу до кшця не встановлена. Про юнування при-родних йодовмюних сполук, що виробляються ЩЗ, було вхдомо понад 100 роюв тому Бауман у 1896 р. i Глей та Бурсе в 1900 р. шляхом кислотного та лужного гщрол!зу ткани-ни ЩЗ отримали речовину йодтиронш з умютом йоду до 75 %. У 1914 р. Кендалю вдалося вид1лити !з лужного гщро-л!зату тканини ЩЗ шдивщуальну речовину, яку вш назвав тироксином (Т4), але приписав !й неправильну структуру йодпохщного щдолу Шзшше, в 1926—1927 рр., х!м!чну бу-дову тироксину встановили Харингтон i Баргер. Ще один гормон, названий трийодтироншом (Т3), був вид1лений двома групами дослхдникхв !з кров! людини й ЩЗ бичка в 1951—1953 рр., вони не тшьки встановили його будову, але й здшснили його синтез. 1з шших йодовмюних сполук, ви-д1лених з ЩЗ, заслуговуе на увагу трийодтирооцтова кислота, яка була синтезована в 1953 р. Штт-Р!версом.
I
3,5,3'-трийодтирооцтова кислота
Вона е ф!зюлопчним метаболитом Т3 i складовим компонентом тканин i кров! людини. Цей метаболхт зберп* вхд свого попередника головний ефект: гальмування секреци тиреотропного гормону (ТТГ) i периферичну лшолхтич-ну дто. Його вплив на серцевий ритм i основний обмш е мшмальним. Гальмування секреци ТТГ вщбуваеться в перш! години шсля прийому препарату, вщсутнш ризик акумуляцй' його оргашзмом, оск!льки в!н дуже швидко
розпадаеться. Трийодтирооцтова кислота справляе не-гативний вплив на гiпоталамо-гiпофiзарну вiсь, що може бути використане при лiкуваннi раку ЩЗ. Як супресант ТТГ 11 можна призначати у вигляш монотерапи або як доповнення до лжування гормонами ЩЗ при таких па-тологiчних станах: для лжування та проф1лактики рiзних типiв аутиреощного зоба, хронiчного або пщгострого лiмфоцитарного тиреощиту Хашимото, тиреотропшза-лежно! карциноми ЩЗ (у поеднанш з жрурпчним втру-чанням та радiойодтерапiею), тсля частково! або повно! тиреощектоми, при синдромi периферично! резистент-ностi до тиреощних гормонiв.
Нестача або надлишкова секрецгя Т3 i Т4 призводить до низки тяжких захворювань. Сьогодт в Укра!ш налiчуеться понад 50 тисяч хворих на гiпотиреоз, кГлькГсть яких що-року зб1льшуеться приблизно на тисячу Слщ зазначити, що за майже 26-рiчний перiод тсля катастрофи на Чорно-бильськГй АЕС унаслщок впливу радiоактивного йоду зна-чно зросла кГлькГсть захворювань ЩЗ, особливо раку ЩЗ, яю потребують оперативного втручання й застосування тсля цього замюно! терапГ! препаратами гормошв Т3 i Т4. Крiм того, тиреощш гормони застосовують для лжування хвороби Грейвса, хронiчного лiмфоцитарного тиреощиту та iнших захворювань. Використовують як сушш Т3 i Т4, так i !х натрiевi солi або гщрохлориди, причому, як правило, у виглядГ L-форми.
Перший синтез тироксину у виглядГ рацемату був здш-снений у 1927 р. Харингтоном i Бергером. L-Т4 за бюлопч-ною активнiстю виявився щентичним природному гормону, тим самим було пщтверджено його будову
У 1949 р. Хемсом i ствробГтниками був описаний сте-реоспецифiчний споаб отримання L-Т4, де вихщною ре-човиною була амiнокислота L-тирозин. Незважаючи на незначний вихщ (до 26 %) гормону та ряд шших недолшв, метод набув промислового значения i на його основi було оргатзовано виробництво L-Т4 у Шмеччиш, США, Япони та iнших крашах.
За схемою Хемса в СРСР у 70-х роках ХХ ст. в ХГмжо-фармацевтичному iнститутi (м. Москва) була здшснена спроба створити виробництво L-тироксинy Але пiсля ви-буху балону з воднем, який застосовувався на од1й iз стадш процесу, довелося вщмовитися вщ ресинтезу L-Т4.
У Ки!вському НД1 ендокринологГ! та обмiну речо-вин МОЗ Укра!ни в 1988 р. Я.Г. Бальоном було запропо-новано бГльш простий метод отримання Т3 i Т4, в якому вих1дними речовинами були доступт 4,4'-диметокси-дифенiлйодонiй бромщ та етиловий естер 3,5-дийод-N-ацетилтирозину:
МеСН
-ОМе
Вг + L-OH н '
ОС2Н5
Си
NHj
L-MeO
\\ //
осд-
IH
АсОН
NHj
L-HO
2I2 ,L-T,
w //
OH
NHj
L-T,
За щею схемою на ВАТ «Фармак» (м. Ки'!в) у 1999 р. було оргатзовано випуск препарапв цих тиреощних гормошв.
При гiперфуикцií ЩЗ виникае низка тяжких па-толопчних станiв, лiкування яких направлене на при-гнiчення секреторно! активностi залози. Ефективними антитирео!дними засобами е похщш меркаптоiмiдазолу (мерказолiл, тiамазол, метимазол та ш.) та похiднi тiо-урацилу (пропштюурацил).
Мерказолiл (1-метил-2-меркаптоiмiдазол) вперше був отриманий Воль i Марквальдом ще в 1889 р., а його антитиреощна дiя була вiдкрита в 1945 р.
Шзтше, в 60-х роках ХХ ст., почали застосовува-ти з щею метою метилтюурацил (4-оксо-2-меркапто-6-метилпiримiдин), сьогоднi набув широкого застосування менш токсичний пропштюурацил. В Укрш'ш в 60-х роках ХХ ст. у Харковi випускався памазол, та сьогоднi, на жаль, виробництво антитирео!дних пре-паратiв в УкраИт вiдсутне, хоча техиологiя !х випуску нескладна.
У наш час найбшьш поширеними захворюван-нями надниркових залоз е хвороба 1ценка — Ку-шинга та злоякiснi пухлини кори надниркових залоз (КНЗ). Тяжюсть стану хворого пов'язана як iз загальною онкологiчною симптоматикою, так i з гормональною гiперфункцiею, яка може бути само-стiйною причиною смерть Тому актуальною залиша-еться проблема лжування зазначених патологiй як iз метою усунення гiперфункцií гормошв, так i для по-збавлення хворого вщ пухлини та и метастазiв. Доведено клiнiчну ефективнiсть застосування iнгiбi-торiв КНЗ, яю чинять на не! цитотоксичний вплив. Iсторiя появи iнгiбiторiв стеро!догенезу починаеться з 1949 р., коли А. Нельсон i Г. Вудард пометили, що техшч-ний 1,1-ди(4'-хлорфенiл)-2,2-дихлоретан (ДДД) ви-кликае рiзку атрофiю КНЗ. Це повщомлення було по-штовхом для вивчення адренокортиколiтичноí' актив-носп велико! групи спорiднених речовин. Так, у 1950 р. був синтезований афенон, а в 1958 р. — метотрон i ряд шших (амшоглютетимщ, тетралон). Систематичний та всебiчний пошук сполук, якi б мали адренокортиколi-тичну активнiсть, розпочався в УкраЛш в НД1 ендокри-нологи та обмiну речовин в 1966 р., i цю роботу з до-слiдження блокаторiв синтезу кортикостерощв у корi надниркових залоз очолив В.П. Комюаренко. Було син-тезовано й дослщжено близько 450 аналопв ДДД. Най-бiльш ефективним блокатором функци надниркових залоз виявився орто,пара'-дихлордифеншдихлоретан (о,п'-ДДД), який згодом дiстав назву хлодитан. Пiд його впливом вщбуваеться порушення основних бiо-хiмiчних реакцш i змiни активностi низки ферментав бiосинтезу стероí'дiв у корковiй речовиш надниркових залоз. Але основною внутршньоклп'инною мiшенню дГ! препарату е мiтохондрiальнi мембрани та !х мемб-ранш структури адренокортикоцитiв. ПГсля всебiч-ного й ретельного вивчення адренокортиколгтично! ди вГн був рекомендований для лiкування хвороби 1ценка — Кушинга, раку кори надниркових залоз, а також для створення моделГ експериментального гГ-
покортицизму. За цю комплекс ну роботу rpyni екс-периментаторiв та клiнiцистiв шституту — В.П. Комь саренку, О.Г. Резшкову, В.М. Гордieнку, Я.Г. Бальону, 1.В. Комiсаренку — було присуджено Державну пре-мiю УРСР в галузi науки i технiки за 1976 р. Слщ зазна-чити, що до цього часу хлодитан залишаеться найак-тивнiшим iнгiбiтором. Вш застосовуеться перорально у виглядi таблеток або самостшно, чи в комплекс з адреналектомiею. Закордонними аналогами хлодита-ну е мiтотан (США) i лiзодрен (Iталiя, Францiя). Для зниження доз хлодитану, що приймаються хворими, i пiдвищення його ефективностi в даний час прово-дяться дослiдження зi створення ш'екцшно1 форми о,п'-ДДД (хлодитану).
В Украшському iнститутi експериментально'1 ендокринологп, який з 1965 року став називатися Харювським НД1 ендокринологй' та хiмil гормонiв, функцiонувала школа зi створення препаратiв iз гормональною i гормоноподiбною дiею, засновником якоё в 1944 р. був Г.1. Купрiянов. Його справу про-довжили Н.П. Лукдш, А.Я. Савицький, Л.Н. Воло-вельський. Були розробленi й упроваджеш в медичну практику кортизону ацетат, тестостерону протонат, метилтестостерон, естрадюлу дипропiонат, синестрол, дiетилстильбестрол, адреналш, норадреналiн, iзодрин та iн. З 1959 р. у цьому шституп здшснюва-лась розробка препаратiв для лжування гормональ-них пухлин — медротестрону протонат, тестолактон, профотестон (пухлини молочноё залози), хлортрiанi-зен (пухлини передмiхуровоl залози). Слiд зазначити, що останш можуть виникати в результат гшерфунк-ци передмiхуровоl залози — надлишку секрецй' чоло-вiчих статевих гормошв: тестостерону i дигщротес-тостерону. Антагошстами даних гормонiв е так зваш антиандрогени, якi витiсняють андрогени за рахунок специфiчного зв'язування рецепторними молекулами i виключають ёх iз нормального внутршньокль тинного циклу. Загальний штерес до антиандрогенiв виник на початку 60-х роюв XX ст., коли фiрмою Schering AG (ФРН) була виявлена антиандрогенна актившсть у ципротеронацетату, одного з найбшьш активних прогестишв. На початку 70-х роюв XX ст. у США сшвробггниками ще1 ж фiрми був синтезова-ний перший нестерощний антиандроген 4'-штро-3'-трифторметилiзобутиранiлiд (флутамiд).
У СРСР щею проблемою почали займатись у 1974 р. у Кшвському НД1 ендокринологй та обмiну речовин тд керiвництвом О.Г. Резнiкова. У цьому ж рощ був здшснений ресинтез флутамщу за новою оригiнальною схемою (Я.Г. Бальон, М.О. Лозинський, Л.М. Ягуполь-ський), а препарат був названий шфталщом. Пiзнiше були синтезоваш похiднi ще1 сполуки й виявлено, що найбшьшу антиандрогенну активнiсть проявляють гщ-роксинiфтолiд i його естери, особливо iз залишками фосфорно! кислоти. У 1988 р. Мшютерством охорони здоров'я СРСР був виданий наказ за № 542 про впро-вадження нiфтолiду в медичну практику, а сьогодш цей препарат пщ назвою флутофарм випускаеться ВАТ «Фармак» (м. Кшв).
NHCOCH(CH3)2
NHCOCH(CH3)2
HNO3, H2S04
NHCOCBr(CH3)2
no2
Шфтошд
NHCOC(OH)(CH3)2
K,C03, DMFA
' I] /1
CF,
N02
Пдроксишфтолщ
Для лiкування дiтей з ендокринною патологieю осо-бливий iнтерес становить iсторiя створення гормошв росту та гонадотропного рил1зинг-фактора. Гормон росту був вщкритий в 1920 р., а отриманий у кристалiчному вигляд1 з riпофiзу тварин у 1944 р. Лайем i Евансом. У 1956 р. був видшений людський соматотропiн, а в 1958 р. ендокри-нолог i3 Новоанглiйського медичного центру в Бостон Морiс Рабен уперше ввiв його дитинi, яка не росла через вщсутшсть цього гормону. Лжування пiдлiткiв, як! страж-дають в!д недостатностi гормону росту, стало реальшстю, але для забезпечення ним потр1бний був певний час. На той момент единим джерелом отримання гормону росту був мозок людських трутв. Гормон вид1ляли з гшоф1зу, але оскшьки вш руйнуеться при нагр1ванш, то на фарма-цевтичних заводах його пастеризували, а не стерил1зували. Така обробка виявилася недостатньою. У 1980 р. вщразу у трьох дiтей, як! отримували гормон росту, розвинулося рiдкiсне в1русне захворювання — хвороба Крейцфельда — Якоба. Вона характеризуется прогресуючим недоумством i втратою контролю над м'язами. Протягом близько 5 ро-к1в хвора людина гине. По всьому свпу нал1чувалося 50 випадк1в захворювання, пов'язаних з ш'екщями гормону росту. Оск1льки в!д мозку трутв як джерела гормону до-велося вщмовитися, виникла дуже нагальна проблема — отримання синтетичного гормону. Гормон росту — це б1лок, який виробляеться гшоф1зом i складаеться з 191 амшокислоти. Створити молекулу такого розм1ру та ще й у необхщному порядку розташувати амшокислоти — практично непосильне завдання. Проте з появою генно! шже-нерц виникла можлив1сть клонувати б1лки людського т1ла й отримувати !х у достатшх к1лькостях через репродуктив-ний мехашзм бактери E.coli. У 1985 р. компания «Генентех» створила л1ки на основ1 рекомбшантно! ДНК — соматро-п1н. Генно-1нженерний гормон росту в1др1знявся в!д свого людського аналога тшьки одн1ею ам1нокислотою, що не позначилося на ефективност1 препарату при його дц на людський орган1зм.
Не менш ц1кава 1стор1я створення та розробки трип-торил1ну для гальмування передчасного статевого роз-витку в д1тей. У 1977 р. професор Andrew V. Schally, який дотепер працюе в лаборатор1ях компани «Бофур 1псен», вщкрив структуру людського гонадотропного рил1зинг-фактора. За це вщкриття вчений отримав Нобел1вську премш в галуз1 медицини та ф1зюлогп. Однак швидке (протягом 2—8 хв) руйнування вид1леного гонадотроп-
ного рилiзинг-фактора не дозволяло використовувати його в клiнiчнiй практицi. Незабаром тсля цього вщ-криття Andrew V. Schally i D. Coy синтезували молекулу трипторелiну — аналога гонадотропного ритзинг-фак-тора. У результата замши 6-го амшокислотного залиш-ку в молекулi природного гормону вдалося домогтися бiльш виражено! спорiдненостi до рецепторiв гонадотропного рилiзинг-фактора гiпофiзу. Ця замiна зробила трипторелiн в 100 разiв активнiшим за людський гормон. Згодом ученi розробили препарат пролонговано! ди, який створюе в органiзмi депо, завдяки чому його можна вводити ш'екцшно 1 раз у чотири тижш.
Серед 20 000 медичних препаратiв, зареестрованих Фарм-комiтетом МОЗ Укра!ни, вкрай необхщними, на наш погляд, е близько 350. Без сумтву, сьогодт е низка захворювань (он-колопчш, хвороби ЦНС та серцево-судинно! системи та 1н.), лiкування яких не можна уявити без застосування фармпрепарата, але в багатьох шших випадках можна використовувати народт методи. У кра!нах Далекого Сходу до цього часу прюритет при лжуванш рiзних захворювань надаеться при-родним засобам. У цих крашах поширений вираз: «Те, що лкуе без шкоди, можна записати на miri м1зинця». Часто ми лшуемо одну хворобу й закладаемо фундамент для шшо!.
Звичайно, радуе, що хiмiя допомогае покращувати здоров'я людей, але вона може приносити i безлiч не-приемностей при бездумному Н використаннi. У наш час ми все частiше стаемо свщками, коли фармацев-тичнi компанй' вщкликають лiкарськi препарати з обiгу через побiчнi дй'. Так, масове використання астрину в США для запобиання iнсультiв i iнфарктiв призвело до збшьшення випадкiв виразкових захворювань. Аналiз використання нестеро!дних протизапальних препаратiв показав, що !х прийом може призвести до захворювань шлунково-кишкового тракту i розвитку серцево-судин-но! патолог!!. I таких прикладiв можна навести багато.
Часто можна почути, що х1м!я забруднюе атмосфер-не повггря. З цим не можна не погодитися. I тут мова йде не тшьки про викиди х1м1чних i металургшних пщ-приемств. З щею проблемою ми стикаемося i вдома. Велика кшьюсть оздоблюваних матерiалiв, якими ми прикрашаемо стши, стелю, тдлогу, вiкна i дверi, зро-блена 1з синтетичних матерiалiв. Вони часто видшяють шкщлив1 речовини, хоча i в малих дозах, але йдеться про !х хрошчний вплив на оргашзм людини. Цей вплив без-слщно не минае, i ми стаемо свщками зростання частоти алерпчних захворювань. Альтернативою цьому повинно стати, на наш погляд, максимально можливе використання природних матерiалiв: глини, вапна, дерева, со-ломи, тобто того, що застосовували нашi дщи i прадiди. Теж саме можна сказати i про продукти побутово! ими, косметичнi та миюч1 засоби. На жаль, ниш порушуеть-ся вжовий принцип: що чистiше, то здоровше. Заради краси, без серйозних обГрунтувань, ми приносимо в жертву себе. Подумайте про це i застережиъ ближнього.
Кожен 1з нас перебувае п1д впливом того, що нас ото-чуе. Ми повинш це розум1ти i створювати власш прин-ципи екологи, свого «я», свое! оселц свого простору, щоб максимально отримати в1д нього здорову (природну) енергетику. На наш погляд, еколопя е основою, на якш
базуеться наше здоров'я. Бережлъ його, пам'ятайте, що найкращою аптекою е природа з Г! невичерпним джере-лом л1к1в (моря, л1си, чисте прське пов1тря тощо).
Список лператури
1. Бальон Я.Г., амуров О.В. Синтез тиреогдних гормо-nie //Журн. орг. та фарм. xrnii. — 2004. — Т. 2, вип. 2 (6). — С. 44-51.
2. Бондар П.Н. До ктори розвитку ендокринологи в На-цюнальному медичному унiверситетi iM. О.О. Богомольця // Агапт. — 2001. — № 13. — С. 35-38.
3. Верхратський С.А. Iсторiя медицини. — К..: Вища шк, 1983. — 379 с.
4. Динерштейн З.М. О путях развития эндокринологии на Украине. — 1948. — № 5. — С. 445-450.
5. Караченцев Ю.1. Основт шляхи розвитку Укратського НД1 фармакотерапп ендокртнихзахворювань за 80роюв (1919— 1999) // Ендокринологгя. — 1999. — Т.4, № 2. — С. 189-200.
6. Комсаренко В.П. Шляхи та основт тдсумки розвитку ендокринологи на Укран // Досягнення охорони здоров'я в УССР. — К.: Держмедвидав УРСР, 1958. — С. 105-119.
7. Комкаренко В.П. Деяш тдсумки розвитку ендокринологи на УкраШ// ФЫол. журн. — 1967. — № 5. — С. 692-697.
8. Комкаренко В.П. Стан i перспективи розвитку основ-них проблем ендокринологй' в Украг'т // Фiзiол. журн. — 1970. — Т. 16, № 2. — С. 197-204.
9. Комиссаренко В.П., Резников А.Г. Ингибиторы функции коры надпочечных желез. — К..: Здоров'я, 1972. — 374 с.
10. Корпачев В.В. Популярно о фармакологии. — К..: Нау-кова думка, 1989. — 184 с.
11. Корпачев В.В. Инсулин и инсулинотерапия. — К..: РИА «Триумф», 2001. — 456 с.
12. Кобилюх В. О. Праукрата i санскрит. — Терномль: Мандрiвець, 2011. — 512 с.
13. Коваленко С.Н., Друшляк А.Г., Черных В.П. Основы комбинаторной органической химии. — Харьков: НФаУ «Золотые страницы», 2003. — 108 с.
14. Ковальчук А.В., Корпачев В.В. Корекщя ускладнень супресивног фармакотерапп захворювань щитоподiбноí зало-зи. — К.: Утвер. видавництво «Пульсари», 2010. — 96 с.
15. Резников А.Г. В мире гормонов. — К.: Наукова думка, 1985. — 167с.
16. Резников А.Г., Варга С.А. Антиандрогены. — М.: Медицина, 1988. — 208 с.
17. Сятиня М.Л. Фармацевтична справа в Украт: Ми-нуле. Сьогодення. День прийдешнй. — К..: 1нст. ктори НАН Украни, 1998. — 334 с.
18. Тронько М.Д. Наукова спадщина i громадська öi-яльнкть академжа Комкаренка В.П. // Ендокринологiя. — 1997. — Т. 2. — С. 4-9.
19. Тронько М.Д., Боднар П.М., Комкаренко Ю.1. 1сторы розвитку ендокринологи в Украт. — К..: Здоров'я, 2004. — 68с.
20. Тронько М.Д., Комкаренко 1.В., Бальон Я.Г. та н. Iнгiбiтори гормоноутворення в надниркових залозах та гх застосування у клiнiчнiй практиц // Журн. АМН Украгни. — 2010. — Т. 16, № 2. — С. 271-287.
21. Швайка О.П. Основи синтезу лкарських речовин i гх на-niвnродуктiв. — Донецьк: ООО «Норд Комп'ютер», 2004. — 524с.
Отримано 11.04.12 D
