CC BY
217. James Joyce. Dubliners. - L.: Flamingo, 1994.
8. Letters of James Joyce: Vol.II., ed. Richard Ellmann. - N.Y.: The Viking Press and L.: Faber & Faber, 1966.
9. Maddox B. Nora: a Biography of Nora Joyce. - L.:Hanish Hamilton, 1988.
10. Schloss C.L. Lucia Joyce: To Dance in the Wake. - 2003. - 576 p.
11. http://news.bbc.co.uk/
УДК 82_31
Яковенко 1.В.,
старший викладач кафедри практичного курсу шоземних мов Кшвського славютичного университету
АРХЕТИП СВЯТА В РОМАН1СТИЦ1 ТОМАСА ВУЛФА
Томас Вулф (1900 - 1938) - класик американсько''' л1тератури, один ¡з представниш „п1вденноТ школи" в л1тератур1 США. Його л^ератур-ний спадок - чотири романи: "Поглянь на д1м св1й, ангеле" (1929), "Про час i про р1ку" (1935), "Павутиння i скеля" (1939), "Додому нема вороття" (1940). Але по сутi вш "завжди працював над одним мону-ментальним твором - iсторieю свого лiричного героя" [7, 6], який максимально наближений до автора i названий Юджином Гантом (у перших двох романах), а починаючи з "Павутиння i скелГ отримуе iм'я Джорджа Уеббера. Розглядаючи прозу Томаса Вулфа, дослiдники роблять акцент на автобiографiчностi його прози [7, 17], вказують на вщновлення традицп сiмейного роману в американськш лiтературi [4, 248], а його самобутнють як представника „твденно''' школи" поля-гае в тому, що його творчост не властивi аграрно-утошчш мотиви, якi звучать у Р.П. Уоррена або У. Фолкнера [10, 198].
У данш статт спробуемо дослщити архетипнi образи у трьох романах американського класика: „Поглянь на дiм свш, ангеле", „Павутиння i скеля", „Додому нема вороття". Вже на рiвнi назв заявлено про потужний символiчний пласт i певнi архетипнi моделi (символка павутиння, скелi, надгробка мармурового ангела, архетип дому). Окрiм того, в його романютиц можна виокремити низку образiв i мо-тивiв, що вкоршюються в архетипiку свята. Томас Вулф повертаеть-ся до первюноТ величi i яскравостi свята, залучаючи образи, що „ви-ростають" iз сакрального дiйства, ритуалу. Теоретичною основою дано' розвщки слугуватимуть дослiдження Р. Каюа „Людина i сакральне" та Й. Гейзшги „Homo Ludens".
Р Каюа розглядае феномен свята i вказуе, що воно представляе собою Ыший свгг, поривае з буденнютю, поглиблюючи рiзницю мiж про-
фанним i сакральним, свято - це саме царювання сакрального [6, 129]. Функ^я, яку виконуе свято, це актуалiзацiя перiоду творення. Воно е виходом на Великий Час задля одержання доступу до резервуара всемогутшх i завжди нових сил, котрi представляють первiсну добу [6,139]. Серед первюних аспектiв свята вiн виокремлюе там: надмiрнiсть i розгул, перевдягання, збудження i насилля, жертвопри-ношення (як тип очищення), яке може здшснюватись у формi вигнан-ня, умертвшы цапа-вiдбувайла, танцi, спiви, поглинання М, випивка [6, 128 - 133]. Суть свята - марнотратнють i руйнування, якi е формами надмiрностi. Свято - це актуалiзацiя перших часiв всесвiту, що постае у двох антитетичних аспектах - первюного хаосу та "Золотого вку", це щеальна нагода для метаморфоз, чуда [6, 134 - 136].
Й. Гейзшга зазначае, що коли люди в пщнесеному настро'Г схо-дяться до святилища, вони збираються разом, аби зажити сптьно''' радостк Освячення, жертвоприношення, священнi танцi, сакральн змагання, вистави, та'нства й мютерп - усе це разом складаеться в акт святкування свята. Ритуали можуть бути кривавими, ^^ацшш випроби хлопав - жорстокими, машкари - жахливими, але в сукуп-ност вся подiя зберiгае святковий характер - „повсякденне" життя зупинилось [5, 29]. Й.Гейзшга розглядае свято й обрядове дшство як спорiдненi феномени. Ознаки сакрального акту це:
1) виокремлення певного освяченого мюця, iзоляцiя, обмеження в час i простор^
2) вiдторгнення вiд повсякденного життя шляхом просторового вщокремлення, тимчасове припинення повсякденного життя;
3) шд час свята панують або радiсть i веселощi, або висока i священна серйознють;
4) свято поеднуе суворi правила iз щирою свободою;
5) усвщомлення, витiснене на заднш план, що все робиться „ттьки так", „не по-справжньому", стан цтковитого захвату й iлюзiT: i поведн нка посвячуваних, i всiх, хто бере участь у свят - це розiгрування ролi, яку велить 'м виконувати традицiя [5, 27 - 31].
У романах Томаса Вулфа е дектька важливих епiзодiв, якi зобра-жують важливi поди, по сут для геро'в вони е визначними "священ-нодiйствами", святами. Так у роман „Павутиння i скеля" фiнальним епiзодом е традицшне нiмецьке осiнне святкування Oktoberfest. Джордж Уеббер вщ'Тжджае до Нiмеччини, щоб розiрвати „павутиння" стосункiв iз коханкою Естер Джек. Oktoberfest постае святом безмiрно-го поглинання Т'ж1 i пива, апогеем „пантагрюелiзма", суттю його е спро-ба передати плодючють, рiст, достаток через образи матерiально-тiлеснi. Як вказував М.М. Бахтш, матерiально-тiлесне начало може
бути (як, наприклад, у Франсуа Рабле) началом святковим, бенкет-ним. Таю образи мають веселий, святковий характер, контрастують з повсякденно-побутовим життям [1, 30]. У святкуванн Oktoberfest в роман Томаса Вулфа домшуе надмiрнiсть Тж1 i питва як аспект архетипу свята: „У свШ не '¡снувало нiчого, кр'ш Ы- чудовоУШ. I Пива -жовтневого Пива. Ceim представляв собою едину Утробу - небеса, вище Раю. Насичення iНенажерства не снувало"[12, 616]. Для Джорджа це нагода хоч на якийсь час позбутись душевних страждань, повернутися разом з натовпом до первюного шстинкту поТдання. „Святкове" поглинання Тж (у тому числ i поТдання сакральноТ тварини) - це один iз засобiв вiдтворення в пам'ят часiв достатку пращурiв-чудотвор^в i отримання нового iмпульсу могутностк У даному еш-зодi яскраво представлена ще й об'еднуюча функ^я свята. Джорджу ввижаеться щось мютичне i ритуальне в людських колах по всiй залi: „щось, пов'язане з сутнстю племенi,... щось бльш прадавне, ан'!ж давнi варварськ лси, щось, що нби розкачуеться бля олта-ря" [12, 618]. Цей прадавнш ритуал - спшьна трапеза, хоча i лякае героя, навшючи думки про прадавн жертвоприношення, здатна об-'еднати людей, привести Тх до усвщомлення приналежностi до одного клану, племеж: „ßd червон i щасливi посм'кались одне одному. Бльше не було в/'дчуження. Не було бар'ер'в. Усi разом пили, ли, розмовляли" [12, 619]. Пивне свято зроджуе в душах Джорджа Уеб-бера та Генрiха Бара вщчуття любовь товариськостi, дружби i людсь-кого тепла, хоча вони й усвщомлюють, „що це рiдкiсне, дорого^нне явище, нетривале захоплення дива i радостi, й що йому повинен прийти юнець" [12, 620].
Якщо Oktoberfest у Томаса Вулфа постае „нащадком" прадавжх свят i ритуалiв, сакралiзуеться, то прийом у Естер Джек у ромаш „До-дому нема вороття" е десакралiзованим святом, одним iз сучасних свят, яю, за висловленням Роже Каюа, стають розпорошеними, розд-рiбненими, майже загрузлими в буденносп, але в них iще розрiзня-ються деякi мiзернi залишки колективноТ несамовитостi, що була вла-стива стародавжм бенкетам [6, 127]. Зазначений етзод е своерiдною розв'язкою у стосунках Джорджа Уеббера i його коханоТ жiнки мiссiс Джек. Прийом у амейства Джек, окрiм того, що мае всi складовi "свята" - трапезу (поглинання Тж, випивки), розваги („свiтське сжлкуван-ня", цирк Логана), закiнчуеться пожежею. Вона стае знаковою, сим-волiчною: вогонь провокуе метаморфози (ще один аспект свята), що вщбуваються з головним персонажем. По-перше, вiн остаточно роз-ривае стосунки з своею коханкою, яка для нього е уособленням шшо-го, "вищого" св^у, з яким вiн себе не щентифкуе, в який не може
вписатися, попри свое захоплення цим свггом. По-друге, вщбуваеть-ся змiна цiнностей в уявленнях Джорджа Уеббера про багатих, про аристократ. Якщо на початку твору звучало захоплення, милуван-ня ними, неприховане бажання бути одним з них (так, Джордж Уеб-бер св^ багатих уявляе насамперед „свтом великих розмiрiв з май-же безкнечним видовищемпростору, в1'дстан1'/свободи... Цейсвт здавався йому твердим /нерухомим" [12, 293]), то вечiрка у Естер Джек сприяла розчаруванню героя. Йому розкрилась уся ницють, примп"ивнють вищого класу i збоченiсть Тхых розваг (постать Емi Край-тон, цирк Логана). Отже вогонь представлений у творi як такий, що мае очищаючу функцш, вiн безпосередньо пов'язаний iз архетипом свята i сакральними дшствами. М. Елiаде називае вогонь одшею з iерофанiй сакрального, тобто проявленням священно'' реальносл [11, 141].
Ще одним аспектом архетипу свята, який проявляеться у твор-чостi Вулфа, е образ людини великого росту. Ф^ура велетня дотична до традицп свята з його спробою повернутися до прадавшх часiв, „Золотого вку", часу титанiв. А тому недарма мабуть на карнавалах з'являеться велетенський персонаж, прадавнш герой-титан, якого „вщтворюе" людина на ходулях. Все, що пов'язане з великими розм-iрами, виявляе свою непересiчнiсть, сакралiзуеться. Людина, над-iлена незвичайною силою, або великого зросту - так званий „Гулн вер", - iнша, в^^зняеться вiд звичайних людей, а отже сприймаеть-ся як мiстична ютота, це аналог прадавнiх мiфологiчних бопв, геро'в-титанiв. Будь-яка велич (як у переносному, так i в буквальному сена слова) е ознакою божественного. Комплекс Гулiвера, чи назвемо його архетипом велетня, богатиря, унаочнюеться у постам головного персонажа роману „Поглянь на дiм свш, ангеле" Юджина та його батька Олiвера Ганта а також низц другорядних персонажiв у творi „Паву-тиння i скеля": м'ясник Лемплi i його дружина, яку захоплюють чоло-вiки-здорованi, товариш Юджина - Небраска Крейн. Певною мiрою таю фiзiологiчнi риси головних персонажiв були продиктован пись-меннику власною фiзичною iнакшiстю. Адже вiдомо, що Томас Вулф був дуже високого росту й часто сповна вщчував „незручнють" пере-бування у вимiрах, яким вш не вiдповiдав: „Для нього все - сттьц^ лiжка, двер^ сорочки, шкарпетки i полицi у спальних вагонах, а також звичайн порцп Тж1, питва i кохання - виявлялися занадто малими. До того ж часто вш ставав об'ектом набридливих жар^в через свш висо-кий зрют" [4, 229]. Мабуть тому вш мрiяв написати книгу про людину високого зросту, i озвучив цю мрiю в своему оповщанш „Гулiвер".
Аналiзуючи архетип велетня, варто пригадати тезу е.М. Мелетинсь-кого про витоки цього образу. Вш вважае, що первюна людина при
ЯК°ВЕНК° Ш.
взаемодп iз природним середовищем не видтяла себе з нього, саме тому природа часто мислилась у людських формах, наприклад, космос уявлявся велетнем, а небесн свтила - богами чи героями. Людина не видтяла себе як особистють iз со^ума, i в цьому сена мiфiчний герой е передперсональним [9, 43]. е.М. Мелетинський вва-жае, що „культуры геро'Г слугували попередниками i образiв бопв, i образiв епiчних богатирiв, тобто це давн мiфологiчнi персонаж], що вбирали в себе риси першопредш - демiургiв. „Культурнi геро'" бога-тирського типу (на кшталт грецьких Геракла, Тесея, Ясона, сканди-навського бога Тора, деяких персонаж1в геро'чного епосу, наприклад, в англо-саксонському „БеовульфГ, в росiйських билинах) представ-ляють сили Космосу, якi борються проти демошчних, хтонiчних чудо-виськ. Останн ж представляють хаос, загрожують мирному юнуван-ню людей. Богатирi-велетнi в основному представляють колективне начало природно- i соцiально-впорядкованого Космосу [9, 44].
Високий зрют, мiцна статура протагошспв стають лейтмотивами в романах Томаса Вулфа. А тому можна говорити про актуалiзацiю архетипу велетня в його прозк Унаочнення „комплексу Гулiвера" вияв-ляеться i в протиставленн величезного Джорджа Уеббера лттутсь-ким розмiрам японця Катамото. Ф^ура маленького японця слугуе ство-ренню яскравого контрасту з непересiчними фiзичними розмiрами Джорджа, його велетенськими ногами, ще бтьше пiдкреслюючи його „гулiверство". Японець, його дружина, розмiри його помешкання - все це виглядае занадто маленьким для Джорджа Уеббера. Вулф викори-стовуе стилютичний прийом лiтоти (малесенькi нiжки японця, крих^ы стiльчики), щоб яскравiше пщкреслити велетенськi розмiри протагон-iста. Контраст пщсилюеться i величезними статуями, пгантськими ф^-рами полiтичних дiячiв, як створюе маленький японець [13, 29].
Цкаво, що в романах Томаса Вулфа вщкидаеться психоаналiтич-на концеп^я Едипового комплексу, адже у стосунках головного героя з ма^р'ю i батьком маемо явне його притлумлення. Для головних геро'в його прози чи то Юджина Ганта, чи Джорджа Уеббера все, що пов'язане з батьком (його батьшщина Нмеччина, звички) iдеалiзуеть-ся, навпъ сакралiзуеться. Жiноче, „материнське" - пригшчуеться: наприклад мати сiмейства Ган^в Елiза в оцiнках Юджина i його братiв i сестер е надто меркантильною, и скупердяйство межуе з душевною хворобою [3, 43]. В словах Юджина звучить розпачливе неприйняття и згубного прагнення та обожнення власностi: „Мамо, мамо! Чого тоб потр'бно?Невже тоб'1 замало того, що в тебе е? Тоб'1 потрбно все мсто?" [3, 519]. Все, пов'язане з ма^р'ю та и родиною, чи то з Пент-лендами з роману „Поглянь на дiм свш, ангеле" чи з Джойнерами з
„Павутиння i скелГ для протагонiстiв Юджина Ганта i Джорджа Уеббе-ра асоцiюeться з мерзеннютю, вадами, психiчними захворюваннями, ненормальною, жадiбнiстю, сутяжництвом. Так сiмейство Пентлендiв, могло похвалитися хiба що „спадковим безумством / дещицею ¡дю-тизму" [3, 42]. Материнi родичi - набридливi як, наприклад, тiтка Мей, яка занадто ревно „виховуе" Джорджа Уеббера, i вiд них ще неприемний запах (двоюрiдному дiду Джорджа - Рансу за його „дур-ний запах" у вшську дали прiзвисько „вонючий 1сус". Сiм'я матерi асо-цiюеться з „пропащою, рах/'тичною землею" [3, 36].
Таким чином у романютиц Вулфа вимальовуеться струнка опози-^я „чоловiче - жшоче", в якiй перша ланка iдеалiзуеться, друга на-дiляеться вiдразливими рисами. „Батьшське" асоцiюеться з плодюч-ютю, великою кiлькiстю, порядком i чистотою. Так, Олiвер Гант, подо-рожуючи дикими землями Америки, з тугою пригадуе величезн пен-сильванськi амбари, золото налитих колосш, достаток, порядок i чи-стеньку бережливiсть тамтешшх жителiв [3, 36]. Нетиповим е те, що для Томаса Вулфа батько уособлюе плодючють, родючiсть, адже заз-вичай побутуе така асо^а^я з матiр'ю, з ж1ночим: „Вн (батько) посадив дерева / винограднi лози. I все, до чого &н торкався в багат'ш крiпкостi його душ'!, коливалось золотим життям, - з роками яб-лу^, сливи, вишн!'! персиков! дерева розрослись / низько хилились пд тягарем плод'т" [3, 43]. Отже постать батька е уособленням бога, демiурга, а дерева у батьшському саду - це алюзiя райського саду. Батьшське начало е творчим i заплщнюючим, а в його думках спливае образ чорноземноТ земли „Ол'вер думав про чорноземн пласти земл/', що раптово загораються юними вогниками квШв, про пнну прохоло-ду пива! про пелюстки к&тучих слив, що почали облтати" [3, 39]. Домшуючим мотивом його думок постае насолода (ттесна i естетич-на) i радють споглядання чорноТ земл^ штучоТ сливи. Тобто батько уособлюе дюшсшське начало, яке виявляеться в його життелюбств^ щедрост i святковiй надмiрностi. А тому природно виникае конфлiкт iз матiр'ю, адже ТТ характер мае вщбиток пуританства з його аскетизмом, суворютю i неприйняттям розваг. Рщ матерi - нащадки пуритан, серед них найяскравший тип - дивак-пророк Бахус Пентленд, що вщуе Армагедон. До того ж прагматизм i матерiальнiсть Елiзи невщворотно вступають у протирiччя iз пщнесенютю, одухотвореш-стю Олiвера. Думки Елiзи Гант скерованi у „профанну" площину: „Мсто було для не)'ггантським кресленням, ))' голова була набита цифрами й о^нками: кому належала длянка, хто ))' продав, продажна цна, реальна вартсть, майбутня вартсть, перша / друга закладн'Г [3, 41].
Усе „батьшське" дае ря^вну силу, опору [12, 68]. Гордють за свое (= батькове) iм'я переповнюе Джорджа Уеббера i вш готовий вигуку-вати його по дектька разiв [12, 67]. Рщш мiсця батька - Пенсильва-шя, яку Джордж Уеббер нiколи не бачив, уявляеться йому прекрас-ним краем, iдеалiзуеться, асоцiюеться з добробутом, затишком i красою [12, 66]. Так само привабливою постае i майстерня старого Ганта, це пщкреслюеться приемними для Юджина запахами. У виршальний момент, коли герой назавжди покидае домiвку, вiн приходить у май-стерню Ганта, i в цей час його вщвщують мiстичнi озарiння i вщбуваеть-ся розмова з привидом померлого брата Бена. „Материнське" володш-ня, и територiя, навпаки видаеться мерзенним. Так, Дiксiленд - пансю-нат Елiзи Гант - iнакше нiж „сараем" д^и i батько не називають. В домi матерi тьмяне свтло, яке брат Бен ненавидить. Там немае домашнь-ого затишку, а дгги змушен Т'сти не в Т'дальы, яка вiддана постояльцям, а в комiрчинi. Так само вщразливим постае для Джорджа Уеббера вза-галi все, що пов'язане з жшочою природою, наприклад, вагiтнiсть, та ведення домашнього господарства [12, 65 - 66].
„Материнський" свiт символiчно позначений образом павутиння, а все „батьшське" - то е скеля, яка уособлюе опору, силу, енерпю [12, 71]. Незважаючи на обмаль ведомостей про батька та його родину, в видшнях Джорджа Уеббера вщбуваеться зустрiч iз дщом, який постае як могутнiй старий [12, 90]. „Позитивна" образнють у творах Томаса Вулфа створюеться об'ектами „батьшського", чоловiчого свiту
- камшь, мармур, надгробки в майстернi Олiвера Ганта, будинки з червоноТ цегли, статуетки з каменю i слоновоТ кiстки в помешканнi скульптора-японця Катамото, гiпсовi скульптури, якi створюе японець,
- вс названi речi виявляються матерiально-спорiдненими об'ектами, вкорiненими в архетишку скелi, камiння. Опозицiя „батькiвське - материнське" вщбиваеться i в фiзичних характеристиках. Олiвер Гант -високий на зрют, кремезний чолов'яга мщноТ' статури, з великими ручищами, Елiза ж - маленька, з крих^ними, пiдслiпуватими очима. Пригадуючи символiку велетня, очевидним е спорщненють постатi батька з мiфологiчними титанами, його „обожнення", що контрастуе iз „здрiбнiлiстю" материнського. У свiдомостi протагонюта дихотомiя „чо-ловiче - жшоче" розрiзняеться навiть географiчно: iз св^ом батька чи матерi пов'язанi певн природнi ландшафти. Так батько для Джорджа Уеббера - це Пенсильваыя, рiчки i рiвнини, материнське пов'язуеться з горами, а ештети, як Томас Вулф вживае, описуючи гори, - „замкнут./ гори", „самовдоволений с&т"[12, 96].
Опози^я „чоловiче - жiноче" посилюеться ще й одвiчним проти-стоянням „творчють - матерiалiзм". Перша ланка - маскулшна преро-
гатива (Олiвер Гант - це постать творця, рiзьбяра по каменю), в той час як прагматизм, „буденне" уособлюеться постаттю матерi - Елiзи Гант. Творц i митцi в романах Вулфа представлен в основному чоло-вiчими персонажами, отже носiями таланту е переважно чоловiки: Джордж Уеббер - письменник-початшець (alter ego Томаса Вулфа), надзвичайно талановитий лгтературний редактор Лю Едвардс, скульптор японець Катамото, який володiе своТм ремеслом i3 досконалн стю, рiзьбяр Олiвер Гант. Виключення письменник робить лише для коханоТ жiнки Джорджа Уеббера - Естер Джек (прототип Алш Берн-стайн, коханки Томаса Вулфа), яка виготовляе декораци для театраль-них постановок i може похвалитися творчими здiбностями.
Таке домiнування „чоловiчого" над „жшочим" у прозi Вулфа узгод-жуеться з прадавнiми вiруваннями i роллю чоловiкiв у священнодш-ствах. 1дея домiнування „чоловiчого" над „жшочим", коли маскулшне сакралiзуеться, фемiнне ж асоцшеться з профанним, близька до тра-дицiТ свята, коли чоловки були головними учасниками урочистих це-ремонiй, а жiнки вiдсторонювались вщ сакральних дiйств. Клод ЛевГ-Строс, дослщжуючи систему опозицiй мiж сакральним i мирським, чоловiчим i жшочим, центром i периферiею, подае план-структуру ту-бiльського селища, в центрi якого знаходиться будинок для чоловшв, житло для чоловiкiв-одинакiв та мюце, де збираються одруженi чоло-вки, i куди суворо заборонено вхщ жiнкам. Майданчик для танцiв вщмежовуе суто „чоловiчу" територiю вiд амейних хатин. Останнi ж збудованi по колу на межi з люом. К.Левi-Строс пiдкреслюе, що опо-зицГя мiж центром i периферiею е одночасно опозицГею мiж чоловка-ми (власниками колективного будинку) i жшками, власницями амей-них хатин, споруджених по колу. Таким чином, „маемо перед собою концентричну структуру, де зв'язок мiж центром i периферiею вира-жае двi опозицiТ: одна - мiж чолов'чим i жiночим началами, друга -мiж сакральним i мирським. Центральний комплекс, який складаеться з будинку для чоловшв i танцювального майданчика, служить мюцем для церемонiй, тодi як периферш вiдведено для домашнiх справ жшок, усунутих через Тхню природу вщ релiгiйних таТнств" [8, 136 - 137].
Вже названа в данш розвщц актуалiзацiя архетипу Едемського саду мае своерщш трансформацiТ у прозi Томаса Вулфа. Вiн представлений як у бiблiйнiй традицГТ, так i в ренесансному варiантi з поси-леним гастрономiчно-бенкетним аспектом. Архетип Едему в ренесансному варiантi проявляеться в уявленн Джорджа Уеббера про Мюнхен, який вш називае „шмецьким раем". Це мюто для героя асоцн юеться Гз „казковою краУною Кокейн, де в'чно Удять, п'ють i Hiколи не можуть насититись"[12, 607]. „Ымецький Едем" представляе со-
бою аналог „Scharaffenland" - кражи ледарiв з картини Птера Брейгеля, що пригадуе Джордж, i на якiй зображенi смажен поросята, якi бiжать, щоб втамувати ваш апетит, з ножами i виделками в шжних пiдсмажених бочках, пляшки, що падають з неба, кущi i дерева, якi прикрашен солодощами i плодами [12, 607]. Для Джорджа Уеббера „гастрономiчним святом" стае Ымеччина - рiдна кража батька. В ро-манi „Павутиння i скеля" багато епiзодiв присвячено М, варто назва-ти детальн описи нiмецьких лавок, вiтрин крамниць з перелiченням Тхжх щедрих делкатеав [12, 607]. В епiзодi чаювання фройлен Бар маемо справжню оду щедротам ымецького столу: „ароматн ковба-си, салямi, смажен булочки, чудов/ кружечки масла, баночки джему, консерви ! варення, солодк/ чудеса шмецьких кондитер'в з консервованими вишнями, суницями, сливами / яблуками з тов-стим шаром збитих вершк'в. Це був справжнiй бенкет"[12, 606]. Таким чином, можна стверджувати, що яскравi образи ж питва ак-туалiзують ще й архетипний образ рогу достатку в романютиц аме-риканського письменника.
1^фема прекрасного, сяючого i золотого мюта актуалiзуеться i в дитячих видшнях Джорджа загадкового i далекого мюта на швноч^ звiдки прихав його батько. В загадковому i примарному мiстi не юну-вало необроблених чи неродючих земель, воно було сповненим ра-достi i райських щедрот [12, 91]. Таке витлумачення архетипу Едему знаходиться в рiчищi американсько' традицп й узгоджуеться з мiфе-мою „американсько! мрП'" - з мрiею батькiв-пiлiгримiв побудувати мюто на пагорбi, новий Едем. Але у дитячш картинi св^у Джорджа Уеббера це видшня пов'язуеться iз святом, iз звуками карнавалу, мело-дiею каруселi, звуками i запахами цирку [12, 92].
Бiблiйний варiант мiфу про райський сад зреалiзовуеться в еш-зод^ коли Юджин пригадуе сад бтя рiдного дому з багатим врожаем плодiв. Вiн е аналогом земного раю, який у християнських легендах асоцшвався з садом, часто розташованим на гор^ що вища за все на землi [2, 557]. Атрибутика райського топосу передбачае, за О.М. Веселовським, наявнють таких компонент: безлiч плодiв i тисячi вщтшш свiтла, спiв ангелiв i пташок, священнi дерева (дерево тзнан-ня добра i зла, дерево спасiння, дерево, плоди якого давали вiчне життя або дерево з молодильними плодами, дерево слави), чотири джерела, що слугували витоками чотирьох рiчок, та озеро з безлiччю риб [2, 558 - 559]. Райське багатство вщтшш кольорiв вщображуеться в спогадах героя Юджина Ганта про рщну домiвку. Якщо проаналiзу-вати колористику у текстах Томаса Вулфа, то побачимо, що спогади про рщний дiм пов'язан з багатобарвнютю. Всi алюзп рiдного дому у
романах проходять пщ знаком золотавого, яскраво-зеленого, коричневого, блакитного кольорiв [12, 92 - 93]. Позитивы, приемы вражен-ня, щастя, гармошя передаються письменником у кольорах iз золо-тавим вщтшком. Наприклад, весна вiдродження i повернення до життя Олiвера Ганта позначена зелено-золотавим кольором [3, 38].
Ще один атрибут архетипу раю - св^ло - розкладаеться у прозi Томаса Вулфа на безлiч вщтшш, утворюючи багату кольорову гаму, й асоцшеться з улюбленими речами i мiсцями геро'в його прози (Юджина Ганта, Джорджа Уеббера): блакитне свггло - ранок пщ фронтонами буфвель; холодно-блакитне - вода в гаваш; бурштиново-коричне-ве свп"ло - свiтло в спальнях iз закритими ставнями; коричнево-золо-таве - колiр мелено'' кави i старих цегляних будiвель; золотаве свiтло - колiр театру, тiл жiнок; яскраво-золотаве - свптпо ресторанiв [12, 93].
Важливими у прозi американського проза'ка стають i запахи, якi пщсилюють вiдчуття захоплення, щастя, позначають найбтьш вирн шальнi моменти у житп геро'в. Так, наприклад, в епiзодi „вщроджен-ня" Олiвера Ганта весна зображуеться в яскравiй кольоровiй гам^ i додаеться ще й „ароматичний" компонент: „...весна з ароматом квШв, з теплими хвилями запаху бальзам'нно)'сосни" [3, 38]. Бать-квський дiм Ганта асоцiюеться iз запахом яблук восени. Натомють, згадуючи амейство 1Цжойнерiв, Джордж Уеббер вiдчував „запах со-сновоТстружки, а до аромату яблук примшувався запах скипидару ! камфори, як нагадували йому про смерть" [12, 87]. Згодом для дорослого Джорджа кожне мюто буде пов'язуватись з певним запахом: Бостон асоцшеться iз запахом мелено' кави i диму, Чикаго - iз запахом смажено'' свинини, Париж - iз запахом спилок, а Вене^я i Марсель тхнули людськими нечистотами, рибою i старою гаванню. Але одне мiсто буде мати для нього найприемшший запах - Мюнхен: „Мюнхен мав найчистший запах, просякнутий бадьорою лег-юстю альп'шсько(енерги"[12, 601].
Цослщивши актуалiзацiю архетипу свята в романютиц Томаса Вулфа, в данш розвiдцi було виокремлено так архетипн риси свята: надмiрнiсть, „сакралiзацiя" М, питва, метаморфози i очищаюча сила вогню, фiгура велетня, унаочнення мiфем райського саду, прекрасного мюта, опозицiя „чоловiче - жшоче", в якiй вiн - центр, уособлюе божественне, вона - „шме" начало, все профанне. В романах американського письменника представлена потужна „колористична" i „ароматична" символка, яка пщсилюе актуалiзацiю названих архетишв.
Лтература
1. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. - М.: Художественная литература, 1965. - 526 с.
2. Веселовский А.Н. Противоречия итальянского Возрождения // Веселовский А.Н. Мерлин и Соломон: Избранные работы. - М.: ЭКС-МО-Пресс; СПб.: Terra fantastica, 2001. - С.483 - 636.
3. Вулф Т. Взгляни на дом свой, ангел: Пер. с англ. - М.: Издательство "Гудьял-Пресс", 1999. - 624 с.
4. ГайсмарМ. Американские современники: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1976. - 310 с.
5. ГэйзНгаЙ. Homo Ludens: Пер. з англ. - К.: Основи, 1994. - 250 с.
6. Каюа Р. Людина i сакральне. Пер. з франц. - К.: Ваклер, 2003.
- 256 с.
7. Левидова И. Томас Вулф и его эпопея // Вулф Т. Взгляни на дом свой, ангел: Пер. с англ. - М.: Издательство "Гудьял-Пресс", 1999. - С. 5 - 25.
8. Лев-Строс К. Структурна антрополопя: Пер. з франц. - К.: Основи, 2000. - 387 с.
9. МелетинскийЕ.М. Аналитическая психология и проблема происхождения архетипических сюжетов // Вопросы философии. - 1991.
- № 10. - С. 41 - 47.
10. СемёноваЛ.Н. Юг в литературе США // Литература США / Под ред. проф. Л.Г. Андреева. - М.: Изд-во Московского университета, 1973. - С.180 - 205.
11. Элиаде М. Мифы, сновидения, мистерии: Пер. с англ. - М.: REFL-book; К.: Ваклер, 1996 - 288 с.
12. Wolfe Th. The Web and the Rock. - N.Y.: Signet, 1966. - 640 p.
13. Wolfe Th. You Can't Go Home Again. - N.Y.: Perennial Library, Harper & Row Publishers, 1973. - 576 p.
