CC BY
3
Вкник Нацюнального унiверситету «Льв1вська полггехшка». Серiя: «Юридичш науки» № 4(28), 2020
УДК 340.12 1ванна Щербай
Нащональний унiверситет «Львiвська полтохшка», Навчально-науковий шститут права, психологи та шновацшно! осв^и студентка магiстратури ivashkakaktys@gmail.com
АНТРОПОЛОГ1ЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ ТА МОТИВИ ЛЮДСЬКО1 Г1ДНОСТ1
http://doi.org/10.23939/law2020.28.154 © Щербай I., 2020
Антрополопчне обгрунтування людськоТ гiдностi е актуальною темою. Людина е творiнням Бога, надшена позитивними i негативними властивостями, проте яким iз них вщдати перевагу - вона вирiшуе сама.
З'ясовуеться поняття людськоТ гщност людини та Тт' мiсце у житт людини. Наго-лошуеться на антропологи, як на процеа створення особи та надшення Тт властивостями, як мае сам Бог, адже людина створена за подобою Божою та повинна наслщувати всi т позитивнi якостi, якш тй надано.
Акцентуеться увага на властивостях, як людиш було надано Богом. До таких властивостей можна вiднести тшо, дух i душу людини. Тшо вiдповiдае за певну поведiнку людини в рiзних життевих ситуацiях, вчинення нею вщповщних дiй щодо ¡нших осiб. Душа людини - це ТТ внутрiшнiй свiт, Тт' почуття, переживания, яка пов'язанi з позитивними та негативними подiями в житть Дух людини - це певш уявлення, фантазп, думки, якими володiе кожен iз нас, та вмшня володiти ними.
Ключовi слова: людина, людська гщшсть, антропологiя, штерпретащя, трансцен-дентна природа.
Постановка проблеми. Людину можна прирiвнювати до мiкрокосмосу, вона повинна бути пдною макрокосмосу - Бога i прагнути бути схожою на Нього, прагнути до земно! святосп.
Аналiз дослiдження проблеми. Це питання дослщжували немало науковцiв та вщомих людей серед них: С. Сливка, В. Б^ун, Г. Плеснер, Г. Сковорода, П. Рабшович та О. Грищук.
Мета полягае в тому, щоб з'ясувати походження та мотиви людсько! гiдностi у житп кожного з нас, проаналiзувати поняття людини та 11 властивостей.
Виклад основного матерiалу. Саме поняття «людина» виступае головним фундаментальним термшом, що стосуеться феномена людини. Передбачаеться, що альтернативним поняттям «людина» можуть бути термши «особа» й <андивщ». Однак, на думку В. Б^уна, використання поняття «особа» певною мiрою звужуе вiддзеркалення феномена людини, адже воно е особливим правовим поняттям, яке використовуеться в ролi правово! фшци для мети права. Етимолопчне порiвняння термiнiв «особа» i «людина» слугують аргументом для його переваги над термшом «особа». По-
няття «шдивщ» сво1м значенням поступаеться значенню унiверсальностi слова «людина», адже етимолопчно вiн означае неподiльне i за характером е таким, що звертаеться до людини як единого, а не як множинного. Водночас слово «шдивщ» також використовують на позначення людини в широкому розумшш в галузi мiжнародного права. З уваги на це, термш «людина» доцшьно використовувати як основоположний термш, що описуе феномен людини, а також iншi похщш вiд нього термши [1].
На нашу думку, людина - це створена Богом особистють, яка надшена людськими властивос-тями, i позитивними (розум, ршучють, гiднiсть, свобiдна воля тощо), i негативними (ненависть, жорстоюсть, байдужiсть, заздрощi та iн.). I вже сама людина на власний розсуд вибирае, якими з них керуватись у житп.
Людина - сощальна природна ютота, якiсно специфiчний рiвень живих органiзмiв Землi, якi здатнi до свщомо! саморегуляци, у зв'язку iз чим вона е суб'ектом сусшльно! юторично1 дiяльностi та культури. Людина е предметом дослщження найрiзноманiтнiших галузей знань: етнологи, педа-гогiки, фiзiологil, медицини, соцюлоги, психологи тощо. Використовуючи рiзноманiтнi данi зазна-чених наук, фiлософiя дослiджуе людей насамперед з погляду 11 мiсця у свт та 11 зв'язку зi свгтом. У стародавнiх грецькiй, iндiйськiй, китайськш фшософи людина розглядаеться як елемент Космосу, певного единого надчасового св^опорядку, як мiкрокосм - вiдображення i символ Всесв^у, макрокосму (який, своею чергою, е антропоморфним - як живий одухотворений оргашзм). Вщ таких найперших iдей i дониш мiкрокосм розглядаеться як такий, що вс сутнiснi генераци буття в ньому перетинаються та збтаються - хiмiчне, фiзичне, живе, духовне. Однак, коли щ ще1 розвиваються в уявленнях, дедалi бiльше стае зрозумшою та обставина, що людина в змозi вiдокремлюватися у структурi буття, прагнучи бути його демiургом, трансцендентувати за межi свого тут-i-тепер-так -буття, а вiдтак - мiкрокосм, на вщмшу вiд макрокосму, е проблематизованим. Уже в трьох вщомих запитаннях Канта про людську науку - «Що я маю робити? Що я можу знати? На що я можу спод> ватися?» - вщтворено багатовимiрнiсть сутшсно1 проблематики людини як ушверсально! iстоти. Вiдповiдно юнують основоположнi «екзистенцiйнi дихотоми» людського. Дшсно, наявнiсть розуму е чинником, який спонукае людину розвиватися, створювати свш свiт, у якому вона почуватиметь-ся, як «у себе вдома», але кожен крок, досягнутий нею на шляху до розвитку, залишае 11 невдоволе-ною, штовхаючи на постшш пошуки та рiшення. Найбшьш фундаментальна дихотомiя людини -помiж життям та смертю; вiд не1 походить iнша: хоча кожна людина е ноаем усiх родових потен-цiйних здатностей, швидкоплиннiсть 11 життя не дае змоги повнiстю реалiзувати всi можливостi навiть за найсприятливших умов. Життя людини, що починаеться i обриваеться в конкретний момент, е випадковим для загального еволюцшного процесу всього людського роду, вступае у трапчне протирiччя з шдивщуальними зазiханнями на реалiзацiю всiх його можливостей. Амбiва-лентнiсть способу людського юнування стала значною перешкодою для будь-яко1 спроби субстан-цiалiзувати властивють т1е1 чи iншоl людини (на кшталт «zoo politikos», «homo sapiens», «homo faber» тощо). Сучасна фiлософiя намагаеться уникнути тако1 субстанцiалiзацil. Тож за зютавлення рiзних проявiв людського св^осприйняття стае зрозумiлим, що фаш^я i гра, якi дозволяють бодай короткотривале звiльнення вiд дiйсностi, вщ невблаганно1 повинностi «так-буття», е для людини «ря^вними» здатностями, якi е не менш важливими i споконвiчними, нiж праця, панування, любов i смерть ^im). Виникае запитання, чи повинна фiлософiя взагалi претендувати на створення остаточно1 «картини людини», яка була б зведена до загальних формулювань - на зразок «духовно1 сутносп», «дiючоl сутностi» тощо. Натомють О. Больнов, посилаючись на Г. Плеснера, пропонуе «принцип вiдкритого питання», максимальну розсудливiсть для «нових неочшуваних i незавбачливих вiдпо-вiдей». Деяю з дослiджуваних рис людини виявляються пов'язаними одна з одною досить довшьно, деяю - цiлеспрямовано: ми не можемо знати, чи юнують певш сумюш риси, чи ж бо про таю, що перебувають у сташ безк1нечного протирiччя. Усе це тдтверджуе фундаментальну свiтоглядно-антро-полопчну тезу Гегеля та Достоевського: поки людина живе, вона ще не сказала свого останнього слова, через що 11 не можна визначити остаточно [2, с. 350].
На думку С. Сливки, людина, яка мае трансцендентну природу, займае особливе мюце у природному свт, а людську природу в правi часто розумдать примiтивно. Насамперед зазначи-мо, що антропологiя права (позитивного i природного) в цшому - вчення про людину як ютоту, котра створюеться правовим порядком. Цей процес наповнений як онтолопчним, так i деонтоло-гiчним змютом. Потрiбно наголосити, що людина - космопланетний феномен: у нш зосереджу-еться Всесвiт. Структура людини повторюе його структуру, тому вчення природи людини - ключ до шзнання Всесв^у, чинник розумiння права. До того ж, людина сама повинна розшзнавати власну природу, знаходити закони ïï розвитку, тодi сприймання природного права здшснюеться на власний смак [3, с. 65-66].
На нашу думку, шд антрополопею можна розум^и процес створення особи Богом, тобто надшення людини тими ж властивостями, яю мае сам Бог, адже людина створена за подобою Божою. До таких властивостей можна вщнести тшо, дух i душу людини. Тшо вщповщае за певну поведшку людини, вчинення нею вщповщних дш. Душа людини - це ïï внутршнш свiт, ïï почуття. Дух людини - це певш уявлення, фантазiï, думки, якими володiе кожен з нас.
У християнствi дух розглядають як третю шостась Трiйцi («Святий Дух»), що втшюе творчу, породжувальну силу Бога-Отця i Бога-Сина. Земним мiсцем перебування цього духу е церква та душi праведниюв [2]: Бог триединий: Батько, Син i Дух (Леся Украшка); Господь же, Дух i Бог - це одне i те ж (Г. Сковорода). Релшйне розумшня духу розвивалося в ру^ християнсь^' антрополо-г^', де дух розглядали як ютину душi та вищу цiннiсть. Зв'язок духу i душi чiтко простежуеться у творах Г. Сковороди: У той час, розплющивши оч^ таемно кричить у душi Дух Святий таке: «Правда твоя, правда вiчна, а закон твш - то ютина» (Г. Сковорода).
З погляду рел^п дух (лат. ашшш - образ думок, дух; ашша - животворний дух, життева сила; spiritus - подих, дух, життя) - ушверсальний концепт, який мае цiлий спектр значень: абсолют, безплотна надзвичайна ютота, частка божества в людинi, яка домiнуе над душею i тшом, внутрiшня (моральна) сила, iстинний смисл тощо [4].
Духовне життя людини - це життя у свт не тшьки матерiальних, але й штелектуальних, естетичних, етичних цшностей. Перевага духовного життя над шшими способами буття полягае у здатносп ввiйти у свiт цiнностей, насамперед етичних, а отже, дозволяе жити життям, яке е цшшс-тю. Характеристика цшностей вщкривае шлях до розумшня сенсу людського життя, призначення людини у свт [5, с. 106].
Якщо для Платона людина е душею, що володiе тшом, то для мислителiв схiдноï патристики душа i тшо доповнюють одне одного, i ш душа без тша, ш тiло без душi не е людиною. I сама душа розумiеться не як частина Абсолюту, а як самостшне створене буття, що безкшечно iснуе лише в залученш до постiйно утверджуючоï його активностi Бога. Позитивна оцшка матерiальностi, яку створив добрий всемогутнш Бог, змушуе представникiв схiдноï патристики переосмислити взаемо-вiдносини мiж душею i тшом, дослщити можливостi воскресшня й обожнення людських тiл. Зпдно iз вченням Григорiя Ниського та Максима Сповщника, душа i тшо виникають одночасно як результат творчого Божого акту та тшесного зачаття людини батьками. Душi е шдивщуальними, тому кожна з них, як шостась сутност душi, негайно iндивiдуалiзуе свою духовну природу i ту тшесну природу, в яку вона втшена Богом [6, с. 9].
На нашу думку, душа i тшо взаемопов'язаш мiж собою, проте душа вiдображае саме внутр> шнiй свiт людини, а тшо тшьки показуе ri емоцiï, яю вiдчувае людина, пiсля смертi душа покидае тiло i переходить у вiчне буття. Тому можна сказати, що хоч тшо i душа взаемопов'язаш, проте важлившим для людини е саме ïï душевний стан.
За словами Г. Гребенькова, необхщною умовою права е саме природа людини. Вчений тдкреслюе таю особливосп людськоï' природи: людина здатна мати не тшьки окремi уявлення i став-лення, не тшьки вловлювати емшричш закономiрностi, але й встановлювати так зваш теоретичш закони (абстрактне мислення); людина мае свщомють, тобто вторинне вщображення власних знань i психолопчних явищ взагалi; людина мае самосвщомють; для людини характерна принципова
редукщя шстинктивно1 поведшки, що дозволяе розвивати соцiальнi структури, незалежно вщ бюло-ri4HOÏ еволюцiï. KpiM того, для людини характерний специфiчний croci6 життя, який полягае саме в переходi вiд бiологiчноï адаптацiï до активного пристосування умов i предмепв середовища до власних потреб [7, с. 13-15].
Вважаемо, що вчений слушно зауважив, що природа людини е необхщною умовою права. Адже людина i справдi здатна абстрактно мислити, мае свою самосвщомють, для œï характерний специфiчний спосiб життя. Саме цим вона вiдрiзняеться вщ усiх живих органiзмiв.
О. Грищук пропонуе спектр людських якостей умовно подшити на три сектори. Перший мю-титиме позитивнi, гуманнi властивосп, другий - нейтральнi, третiй - негативш та антигуманнi. До позитивних характеристик дослiдник вiдносить (не застосовуючи iерархiчностi): повагу до iнших (тому що вона виникае вщ страху), доброту, здатшсть до любовi, правдивють, чеснiсть, щирiсть, спiвчуття, сумлiннiсть, шанобливють до життя, доброзичливiсть, чуйнiсть, ствпереживання, вiр-нiсть, надiйнiсть, терпимiсть, вдячшсть, обов'язковiсть, справедливiсть, гiднiсть, поряднiсть. Друга група охоплюе свободу, розум, шзнавальш якостi, особистий ентузiазм, свободу, самодисциплiну, тверезiсть духу, розсудливiсть, обачнiсть, скептичшсть (критичнiсть), цiлеспрямованiсть, наполег-ливiсть, мужнють, завзятiсть, рiшучiсть, вiдкритiсть, допитливiсть. Крiм того, усi нормальнi фiзичнi, штелектуальш, бiологiчнi та фiзiологiчнi здiбностi i властивост людини також е нейтральними, як, наприклад, здатнiсть прямо ходити, смiятися чи мислити логiчно. На думку автора, нейтральшсть цих якостей означае тшьки те, що вони можуть бути використаш i для зла, i для добра людей. Ус щ характеристики - це людсью цiнностi, якi так чи шакше пов'язанi з гуманнiстю i можуть допомогти людиш робити добро, бути пдною та людяною особою. До групи негативних (антигуманних) властивостей входять ri характеристики людини, яю властивi ïn через суперництво з подiбними до себе. Це ненависть, ворожють, iнфантилiзм, агресивнiсть, знущання, злопам'ятшсть, насильство, мстивiсть, жорстокiсть, вихваляння, недоброзичливють, ревнощi, пiдозрiлiсть, вiроломнiсть, лице-мiрство, облесливiсть, сум, неправдивiсть, заздрощi, злодшкуватють, егоïзм, байдужiсть, безвщпо-вiдальнiсть, похмурють, поступливiсть. Спiльною рисою цих людських властивостей е 1х руйнiвна природа. Вони завдають шкоди i тим, на кого вони спрямоваш, i 1х же носiям. Наявнiсть ïx у людини робить ïï потенцiйно антигуманною [8, с. 181-183].
Тож загалом, на нашу думку, людсью властивостi можна класифiкувати на: позитивш (доброта, спiвчуття, любов, вдячшсть, пдшсть, свобода, смiливiсть та ш.), негативнi (жорстокiсть, байду-жють, насильство, знущання, лицемiрство тощо) та змшаш (тi, якi можуть використовуватись i для добра, i для зла).
Одшею з людських властивостей, як ми вже зауважували, е пдшсть людини. Людину можна прирiвнювати до мшрокосмосу, вона повинна бути пдною макрокосмосу - Бога. Вона повинна прагнути бути схожою на Нього, сягати до земноï святость
Щодо змюту поняття пдносп, тол висловлюються рiзноманiтнi судження, проте однозначного визначення дос немае. В. Блюмкш спецiально дослiджував рiзнi поняття гiдностi i виявив декшька значень цього поняття. Пiд пднютю розумiють: цiннiсть людини чи спшьносп людей; сукупнiсть моральних якостей; усвщомлення власноï цiнностi; почуття поваги до себе i зовшшнш прояв пдностц вартiсть; цiннiсть грошових знакiв; чин, титул, звання [9].
Якщо розглядати гiднiсть людини, то це, на нашу думку, певш моральнi якост людини, якi властивi ïn з народження, самоусвщомлення людиною своеï цшносп, повага до своеï особистостi.
Людська пдшсть - це абсолютна цшшсть суспшьства, яка властива людинi як ютот протягом всiеï iсторiï свого юнування та розвитку. А розвиток людини сам по собi неможливий без ïï визнан-ня вищою соцiальною цiннiстю, що визначае необхщшсть поваги до неï, а отже, поваги ïï пдносп та прав. За словами А. Власова, повага до людсько].' пдносп мае характер вщносин, що заснованi на нормах права i морал^ на принципах свободи i взаемно].' вiдповiдальностi мiж державою, суспшьст-вом та особою, мiж рiзними особами та сощальними групами [9, с. 7].
Пдшсть проявляеться за взаемоди особи з державою, суспшьством, шшими особами та сощ-альними групами. Адже саме коли людина спшкуеться з шшими, в ïï поведшщ, розмовi вщобража-еться ïï пдшсть.
Г. Бандзеладзе зазначае, що пдшсть людини складаеться з таких трьох елеменпв: почуття, мислення i воля. Зв'язок мiж цими елементами е настшьки сильним, а еднiсть ïx нероздiльною, що насправдi уявити ix окремо досить важко. Тiльки в абстракци можливий ïx подiл i диференцшова-ний аналiз. Це вказуе на те, що кожна iз цих здiбностей мае корiння у двох шших, i, незважаючи на ïxrn феноменальнi i функцiональнi вщмшносп, вони створюють змiстовну органiчну едшсть. Ця еднiсть виражаеться трiадою вищих людських цiнностей: краси, iстини i добра. Саме щ цiнностi, взаемообумовлюючись, переходять одна в одну i майже однаково е центральними, домшантними i цiлiсними [10, с. 12].
Вважаемо щкавим твердження, що пдшсть складаеться з трьох елеменпв. Адже саме мислення, почуття i воля певною мiрою е складниками людськоï пдносп. Завдяки ïx взаемоди й утво-рюеться почуття пдносп в людини.
Особливою е штерпретащя людськоï гiдностi, яку запропонували П. Рабшович та О. Грищук у вивченш теоретичних особливостей права людини у вщшкодуванш моральноï шкоди. Ми спира-лися на такi доктринальш iнтерпретацiï категори гiдностi людини, яю можуть бути позначенi, як:
- «суб'ективютський» - самооцiнка особою своеï цiнностi та значення;
- «об'ективютсько-сощальний» - соцiально-групова або загальносуспiльна оцшка пдносп людини;
- «суб'ективiстсько-соцiальний» - самооцшка людиною своéï соцiальноï оцiнки, сформульова-ноï iншими суб'ектами [11].
На думку О. Юлдашева, людина володiе статусом самоцiнностi, саме тому може бути лише метою i школи засобом для реалiзацiï рiзноманiтниx плашв. Саме цей висновок визначае розумшня людськоï гiдностi через формулу: поводься з людьми так, як бажаеш, щоб поводились з тобою. У сво]^ роздумах про людську пдшсть вчений спираеться на християнську доктрину, яка виходить з безумовноï цшносп людини, визнаючи ïï пдшсть як безперечну. Тому поняття людськоï пдносп для вiруючоï людини основане на переконанш в тому, що вона е творшням Бога i внаслщок цього сумлшно служить шшим людям, подвижницьки, iз задоволенням виконуючи найскладшшу, невдя-чну i небезпечну роботу. В умовах Реформацп цей принцип набув нового значення, наповнюючись iндивiдуалiстичними моментами. Тепер людина не повинна штучно позбавляти себе жодного добра, справедливють повинна полягати в тому, щоб робити все, але при тому не порушуючи встанов-лених Творцем правил поведшки, любити шших як самого себе [12, с. 95].
Пдшсть е одшею з головних позитивних рис людини як особистостц мiра твердження в особi особиспсного початку. Психолопчно виступае як належний рiвень самооцiнки й ефективний спошб самоконтролю, оснований на ч^кому розмежуваннi особою того, що припустимо для неï i непри-пустимо. Як етична категорiя пдшсть означае обов'язкове визнання цшносп людини, ïï здатност i кiнцевоï потреби бути моральним суб'ектом. За рiзними модальностями людського iснування вщр> зняють особисту гiднiсть, професiйну гiднiсть, жшочу чи чоловiчу гiднiсть, гiднiсть громадянина, нацiональну гiднiсть, людську гiднiсть. У структурi особистостi та в практичнш поведiнцi гiднiсть реалiзуеться через таю доброчесносп, як скромнiсть, благородство, критичшсть, вiдповiдальнiсть i вимогливiсть до себе та шших тощо. Умовою формування i затвердження гiдностi е потреба в повазi вiд iншиx людей (пдним е те, що пдне поваги). Тому повага до пдносп морального феномену виступае честю, як безпосереднш моральний прояв позитивноï громадськоï оцiнки особистостi. Гiднiсть займае важливе мюце у фшософсько-етичних вченнях К'еркегора, В. Соловйова, Марселя, Тиллixа та ш. Особливо важливою е роль пдноси як унiверсальноï цшносп в обгрунтуванш прав людини, в теорп та практицi ненасильства [2, с. 119].
В епоху сучасносп характерною особливютю розумiння iдеï гiдностi е моральна реабiлiтацiя людини, обгрунтування ïï суверенностi як морального суб'екта й утвердження ïï права на задово-
лення своïx потреб. Ця епоха опускае моральшсть на землю, вводить ïï в сукупшсть мотивiв живоï особистостi, намагаеться пов'язати в один вузол, з одного боку, iндивiдуальнi вимоги, потреби, прагнення до щастя, а з шшого - сощальш зобов'язання, обов'язок, гiднiсть [13, с. 122]. Епоха Нового часу характеризуемся також зростанням самосвiдомостi нацiй, антистановими та револю-цiйними проявами. З'явилась нова пол^ична сила - буржу^я, котра активно захищала iдеï свобо-ди, рiвностi, братства, цiннiсть наци та республши. Прагнення створити умови, коли б людина меншою мiрою залежала вiд визнання становоï або родовоï повноцiнностi, посилювалися. Мiрилом цшносп людини дедалi бiльше ставало не стшьки мiсце народження, скiльки сама належшсть до людського роду [14, с. 244].
Висновки. Людина е створена Богом i надшена людськими властивостями. З цих властивостей людина може зробити i позитивш, i негативна Кожен надшений розумом, i сам вибирае, на яю з них спиратися у житп. Одшею з властивостей е людська пдшсть, яка вщповщае за певш моральш якостi людини, властивi ш з народження, самоусвiдомлення своеï цшносп.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ыгун В. До питання про фшософш та теорш прав людини: правове людинорозумшня (деяш концептуальш та термшолопчш аспекти)ю Юриспруденщя on-line: штернет видання. URL: http:// www.lawyer.org.ua/?w=r&i=21&d=408 (дата звернення: 01.02.2019). 2. Фшософський енциклопедичний словник / за ред. В. I. Шинкарука. Кшв: Абрис, 2002. 744 с. 3. Сливка С. Проблеми фшософи права: навч. поаб. Кшв: Лта-Прес, 2014. 160 с. 4. Религиоведение. Энциклопедический словарь / под ред. А. П. Забияко, А. Н. Красникова, Е. С. Элбакян. Москва: Акад. Проспект, 2006. 1256 с. 5. Кравець В. I. Типи праворозумшня як методологи основних фшософсько-правових дискурав: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12. Кшв, 2003. 179 с. 6. Чорноморець Ю. П. Видавнича д1яльшсть Нацiональноï академи наук Украïни: автореф. дис. ... канд. фш. наук. Кшв, 2002. 14 с. 7. Гребеньков Г. В. Вчення про природу людини як шдгрунтя сучасноï правовоï антропологи. Проблеми правознавства та правоохоронно'1 дiяльностi: зб. наук. праць. Донецьк, 2005. № 1. С. 3-15. 8. Грищук О. В. Людська пдшсть у правг фшософсьш проблеми. Кшв: Атжа, 2007. 432 с. 9. Власов А. Проблемы судебной защиты чести, достоинства и деловой репутации. Москва: Изд-во им. Сабашниковых, 2000. 344 с. 10. Бандзеладзе Г. Д. О понятии человеческого достоинства. Тбилиси: Мецничреба, 1979. 107 с. 11. Рабшович П., Грищук О. Пдшсть людини як фундамент ïï природного права на компенсацш моральноï шкоди. Bî^uk Академи правових наук Укра'ши. 2002. Вип. 2 (29). 12. Юлдашев О. Природно-правова цшшсть категори «пдшсть людини» як шдгрунтя будь-якого реформування (до проблеми принцишв державотворення). Вiсник Академи правових наук Украши. 2002. № 1 (28). С. 92-99.
13. Фшософський енциклопедичний словник / за ред. В. I. Шинкарука. Кшв: Абрис, 2002. 744 с.
14. Букреев В. И., Римская И. Н. Этика права: От истоков этики и права к мировозрению: учеб. пособие. Москва: Юрайт, 1998. 336 с. 15. Пейн Т. Права человека. Избранные произведения. Москва, 1959.
REFERENCES
1. Bigun V. Do pytannya pro filosofiyu ta teoriyu prav lyudyny: pravove lyudynorozuminnya [On the
question of philosophy and theory of human rights: legal human understanding] (deyaki konceptual ni ta terminologichni aspekty')yu Yurysprudenciya on-line: internet vydannya. URL: http://www.lawyer.org.ua/ ?w=r&i=21&d=408 (2019). 2. Filosofsky encyklopedychnyj slovnyk [Philosophical encyclopedic dictionary] / za red. V. I. Shynkaruka. Kyiv: Abrys, (2002). 744 s. 3. Slyvka S. S. Problemy filosofiyi prava [Problems of philosophy of law]: navch. posib. Kyiv: Liga-Pres, 2014. 160 p. 4. Relygyovedenye. Encyklopedycheskyj slovar [Encyclopedic dictionary] / pod red. A. P. Zabyyako, A. N. Krasnykova, E. S. Elbakyan. Moskva: Akad. Prospekt, (2006). 1256 p. 5. Kravecz V. I. Typy pravorozuminnya yak metodologiyi osnovnyx filosofsko-pravovyx dyskursiv [Types of legal understanding as a methodology of basic philosophical and legal discourses]: dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.12. Kyiv, (2003). 179 p. 6. Chornomorecz Yu. P. Vydavnycha diyalnist Nacionalnoyi akademiyi nauk Ukrayiny [Publishing activity of the National Academy of Sciences of Ukraine]: avtoref. dys. ... kand. fil. nauk. Kyiv, (2002). 14 p. 7. Grebenkov G. V. Vchennya pro pryrodu lyudyny yak pidgruntya suchasnoyi pravovoyi antropologiyi. [The doctrine of human nature as the basis of modern legal anthropology.] Problemy pravoznavstva ta pravooxoronnoyi diyalnosti: zb. nauk. pracz. Doneczk, (2005). 1. S. 3-15. 8. Gryshhuk O. V. Lyudska gidnist u
pravi: filosofski problemy. [Human dignity in law: philosophical problems] Kyiv: Atika, (2007). 432 p. 9. Vlasov A. Problemi sudebnoj zashhyti chesty, dostoynstva ydelovoj reputacy. [Problems of judicial protection of honor, dignity and business reputation] Moskva: Yzd-vo ym. Sabashnykovix, 2000. 344 р. 10. Bandzeladze G. D. O ponyatyy chelovecheskogo dostoynstva. [About the concept of human dignity] Tbylysy: Mecznychreba, (1979). 107 р. 11. Rabinovych P., Gryshhuk O. Gidnis lyudyny yak fundament yiyi pryrodnogo prava na kompensaciyu moralnoyi shkody. [Human dignity as the foundation of his natural right to compensation for moral damage] Visnyk Akademiyi pravovyx nauk Ukrayiny. (2002). Vyp. 2 (29). 12. Yuldashev O. Pryrodno-pravova cinnist kategoriyi «gidnist lyudyny» yak pidgruntya bud-yakogo reformuvannya [Natural and legal value of the category «human dignity» as a basis for any reform] (do problemypryncypiv derzhavotvorennya). Visnyk Akademiyi pravovyx nauk Ukrayiny. (2002). 1 (28). S. 92-99. 13. Filosofskyj encyklopedychnyj slovnyk [Philosophical encyclopedic dictionary] / za red. V. I. Shynkaruka. Kyiv: Abrys, (2002). 744 р. 14. Bukreev V. Y., Rymskaya Y. N. Etyka prava: [Ethics of law] Ot ystokov etyky y prava k myrovozrenyyu: ucheb. posobye. Moskva: Yurajt, (1998). 336 р. 15. Pejn T. Prava cheloveka. [Human rights] Yzbrannye proyzvedenya. Moskva, (1959).
Дата надходження: 08.09.2020р.
Ivanna Shcherbai
Institute of Jurisprudence and Psychology at Lviv Polytechnic National University, Master's Degree student
ANTHROPOLOGICAL ORIGIN AND MOTIVES OF HUMAN DIGNITY
Anthropological substantiation of human dignity is a topical issue. Man is a creation of God, endowed with positive and negative qualities, but which of them he prefers to decide for himself.
The concept of human dignity and its place in human life is clarified. Emphasis is placed on anthropology as a process of creating a person and endowing him with the qualities that God himself has, because man was created in the image of God and must imitate all the positive qualities that are given to him.
Emphasis is placed on the qualities that God has given to man. Such properties include the body, spirit and soul of man. The body is responsible for certain human behavior in various life situations, its actions in relation to others. The human soul is his inner world, his feelings, experiences, which are associated with positive and negative events in life. The human spirit is certain ideas, fantasies, thoughts that each of us has and the ability to possess them.
Key words: man, human dignity, anthropology, interpretation, transcendent nature.
