CC BY
4
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 1 (29), 2021
УДК 340.12 1ванна Щербай
Нацiональний унiверситет "Львiвська полггехшка", 1нститут права, психологи та шновацшно! освгги,
лаборант кафедри ivashkakaktys@gmail. сот
ЗАСТОСУВАННЯ ОСНОВНИХ РИС ЛЮДСЬКО1 Г1ДНОСТ1
У ЗДОБУТТ1 СВОБОД
http://doi.org/10.23939/law2021.29.088 © Щербай I., 2021
Застосування основних рис людськоТ гщносл у здобутт свобод вiдiграe важливу роль у нашому життi. Адже моральнi норми права сприяють ухваленню рiшення вщповщно до справедливостi та гiдностi людини.
Варто зазначити, що застосування права - це вмшня правильно i доцiльно вжи-вати правов1 норми. Проте воно мае i свот особливостi.
Застосування тiсно взаемодiе з дотриманням, використанням та виконанням, проте може бути i самостшним щодо закону чи винесення р1шень суду, де чiтко проявляеться роль застосування. Адже саме у таких важливих моментах застосування е доречним, оскшьки вщ вм1ння правильно та доцшьно застосовувати закон та виносити вiрнi р1шення може залежати доля шших людей. Саме тому в таких ситуащях людина повинна дiяти у згодi з юридичними поглядами, не забуваючи i про свою мораль та мкце у цьому свт.
Фiлософське розумiння застосування проявляеться в рел^шних нормах. Оскiльки теоретичне значення пов'язане з нормами та законами, то фшософське будуеться на Священному Писанш, Бiблiт та iнших рел^шних джерелах. У фiлософському розумiннi застосування будуеться на моральних цiнностях, як необхiднi в наш час. Яскравим прикладом стане роль саме моралi в судовому розглядь
Ключовi слова: правозастосування, гщшсть людини, поведiнка, вщособлешсть, застосування.
Постановка проблеми. Роль застосування i справдi мае важливе мiсце в суспшьств та життi кожного з нас, оскшьки вщповщае за один з найважливших чинникiв життя людини за и долю та свободу.
Аналiз дослiдження проблеми. Це питання дослщжували чимало науковцiв та вiдомих людей, серед яких: С. Сливка, Д. Федорика, О. Слшушко, В. Яременко, О. Пушкша, С. Бобрешов, М. Борисенко
Мета полягае в тому, щоб висвгглити роль та мюце застосування основних рис людсько! пдносп у державотворчих процесах для здобуття основних свобод.
Виклад основного матерiалу. Гiднiсть - це один iз найскладнiших особистiсних елементiв морально! свщомосп, внутрiшнього свiту людини, що розкривае себе в ушх сферах людсько! дiяльностi та суспiльних вiдносин. Йому властивий багатий спектр емоцш та уявлень про моральне
й аморальне, постшне прагнення до гармошзацп внутршнього свггу людини i середовища, яке И оточуе. Тому формування гiдностi - це усвщомлення людиною вимог сустльства, контроль за сво!ми думками й учинками, !х аналiз i самооцшка. Людина з почуттям власно! пдносп вiдповiдае перед собою i, отже, перед суспшьством, перетворюючи гiднiсть на саморегулятор людсько! поведiнки, на моральне сустльне надбання [1, с. 5].
Застосування варто розглядати в теоретичному i фшософському розумiннi. На основi теоретичного розумiння спецiальнi суб'екти (надшеш управлiнськими повноваженнями) застосовують норми права не на свою користь, а юнуе встановлена процесуальна форма ди (пiдпорядкована вста-новленим загальним вимогам), яка завершуеться правозастосувальним актом. Важливють застосування норм достатньо обгрунтована в теори права i мае назву особливо! форми реалiзаци права, яка характеризуеться державною вагою [2, с. 144].
Застосування права вщ шших форм його реалiзацil вiдрiзняе те, що тут неможлива без-дiяльнiсть (пасивна поведiнка, як за дотримання норм), право на правозастосовну дiяльнiсть поед-нуеться з обов'язком И здшснення. Правозастосування мае похщний характер, оскiльки забезпечуе реалiзацiю права третiми особами. Застосування одних норм одночасно потребуе дотримання, виконання i використання шших, а отже, правозастосування - комплексна правореалiзуюча дiяль-нють [3, с. 424].
Водночас, потрiбно вiдзначити i вiдособленiсть (самостшнють) правозастосування вiд iнших форм реалiзацil права, яка полягае, по-перше, в тому, що низка правових норм не може бути реалiзована без акпв застосування права (наприклад, норми, що встановлюють юридичну вщпо-вщальнють за правопорушення). По-друге, якщо використання та дотримання права типовi для дiяльностi громадян i приватних юридичних ошб у сферi громадянського сустльства, то застосування права типове для суб'екпв публiчного права (здшснення влади, управлшня, правосуддя). Окремi державш органи, примiром суди, iснують лише для правозастосування. По-трете, власне правозастосування породило процесуальне право - комплекси правових норм, що визначають порядок, процедуру реалiзацil й охорону матерiально-правових норм. По-четверте, на матерiалах правозастосовного процесу як найбшьш формалiзованого способу реалiзацil права теоретично роз-роблено стади правореалiзацil, прийоми тлумачення правових норм, типовi способи вирiшення юридичних ситуацш - те, що (у згорнутому вигляд^ властиве будь-якiй формi реалiзацil права [4, с. 388-389].
При застосуванш i справдi неможлива пасивна поведшка. Застосування потребуе взаемоди з дотриманням, виконанням та використанням, проте не варто забувати i про його самостшнють. Яскравим прикладом правозастосування е судова практика.
Водночас, це не означае, що судова практика в нашш державi мае розглядатись як джерело права. Найiмовiрнiше, и треба розумгги як формально закршлену реальнiсть дil, застосування i захисту права. З огляду на те, що акти вищих судових оргашв нових норм права не мютять та не заповнюють прогалин у прав^ наявнi в таких актах правовi позицil щодо порядку здшснення окремих дш мають правозастосовну природу i через авторитетнiсть цих акпв утворюють прецедент правозастосування, тд яким належить розумiти закрiплену в актах вищих судових шстанцш позищю щодо вирiшення того чи шшого юридичного питання, що розглядатиметься судами нижчого рiвня як зразок тд час вирiшення таких питань у майбутньому. Враховуючи зазначене, вчеш рекомендують розцшювати судову практику як джерело для правотворчосп [5, с. 9].
Деяю дослiдники застосовують пiдхiд до судового правозастосування як одше! iз форм правозастосування. При цьому виокремлюють специфiчнi ознаки судово! форми, оскшьки саме вона вiдiграе у сферi права фундаментальну роль, виконання яко! належить виключно судам, а делегування функцш судiв, а також привласнення цих функцш iншими органами чи посадовими особами не допускаеться (ч. 1 ст. 124 Конституци Украши) [6, с. 45]. Ознаками судово! форми правозастосування е: винятковють реалiзацi! норм права судами шляхом розгляду цившьних, кри-мiнальних, господарських, адмшстративних справ та справ про адмшстративш правопорушення; повнота правосуддя; ухвалення правозастосовних ршень у формi вирокiв, ухвал, постанов,
ршень ÍMeHeM держави (правозастосовш акти iнших державних opraHÍB, оргашзацш та установ рiзних форм власносп не можуть прийматися у такий спошб); загальнообов'язковiсть (прiоритет судового ршення порiвняно з рiшенням iнших оргашв, посадових осiб, громадян, якi вправi здiйснювати правозастосовну дiяльнiсть); наявнiсть процесуально! форми (розгляд справ у сущ та прийняття правозастосовних рiшень здшснюеться в процесуальних формах, якi ч^ко установленi законодавством для конкретних видiв юридичних справ) [6, с. 46-55].
У юридичнш доктринi норми моралi розглядають як систему нормативних розпоряджень, що оберiгають унiверсальнi цiнностi людського iснування - життя, свободу, пдшсть. 1х вимоги дають змогу людиш пiдноситися над соцiальними iнститутами, що роздшяють людей. Моральний суб'ект -вшьна особа, що усвiдомлюe власну пдшсть та готовий вщповщати за сво! вчинки як перед Богом, так i прислухатися до внутршнього голосу свое! совiстi [7, с. 541]. Щц поняттям моралi, з позицп яко! повинно здiйснюватися правозастосовне ощнювання, розумiють соцiонормативнi вимоги, спрямоваш на охорону суспiльно значущих благ (суспшьна мораль) та втiленi у поведшкових зразках i звичаевих формах суспшьно! поведiнки людей та !х спiльнот (суспiльна моральнiсть) [8, с. 59].
Можна вважати, що кожен при здшсненш сво!х повноважень чи просто дш повинен при-слухатись до голосу свое! совiстi. Адже кожен з нас мае дiяти зпдно з моральними мiркуваннями, не порушуючи при цьому закону. Тшьки так ми зможемо дiйти спшьно! моральностi.
Фiлософське розумiння застосування мае сво! особливосп. Зокрема, замiсть позитивютських норм права розглядаються метафiзичнi онтологiчно-правовi догмати, спецiальнi суб'екти право-застосовно! дiяльностi перебувають за межами державно! юрисдикци, процедура застосування догматiв насичена почуттево-релтйними нормами й поглядами, правозастосувальний акт при-ймаеться у сферi духу. Цi особливостi обгрунтовуе фiлософiя права та канонiчне право, i науковi досягнення тут ще незначш, що породжуе певнi проблеми [9, с. 144-145].
Фшософське розумiння застосування проявляеться в релшйних нормах. Оскшьки теоретичне значення пов'язане з нормами та законами, то фшософське будуеться на Священному Писанш, Бiб-лп та iнших релiгiйних джерелах. У фшософському розумiннi застосування будуеться на моральних цшностях, якi необхiднi в наш час. Яскравим прикладом е роль моралi в судовому розглядг
Отже, видшяють способи вiдображення норм моралi в судовому рiшеннi, серед яких: 1) випадки, коли моральна аргументащя збтаеться з правовою (виступае у формi правово!) - пере-важно при застосуваннi норм, що мютять морально-оцiнковi поняття; 2) використання морально! аргументацп як основного чи додаткового обгрунтування судового рiшення (як правило, при застосуванш морально-оцiнювальних понять, обгрунтуванш застосування чи незастосування юридичних норм при !х колiзi! чи наявностi прогалин у законодавсга, прийняттi рiшень contra legem); 3) "неявне" вiдображення морально! оцiнки в судовому ршенш, яке, однак, дае тдстави вважати, що саме вона спонукала суддю обрати конкретний варiант виршення справи [8, с. 72].
Тому доцшьно зауважити, що, попри жорстю юридичнi закони, норми моралi е доцiльними i можуть сприяти справедливому виршенню справи. Адже фшософське i теоретичне розумшня певною мiрою взаемодiють мiж собою, проте мають i вщмшносп.
До спецiальних суб'екпв застосування онтологiчно-правових догматiв належать окремi особи, установи, суспiльнi утворення. Кожен iз цих суб'ектiв мае два вимiри: науковий i релiгiйний, яю пов'язанi iз здатнiстю мати суб'ективш права та юридичнi обов'язки. Науковий вимiр особи, тобто науковець, мае право у сво!х дослiдженнях на активне дослщження онтологiчно-правових догматiв як гаранта свггового правопорядку, як природну i надприродну силу, на яку потрiбно зважати. Догмати як абсолютш засади мютять у to6í множину юридичних норм, яю потрiбно ви-правдати позитивним правом шляхом застосування природно! владно-органiзуючо! дiяльностi у процедурно-процесуальний порядок. Звичайно, приписи розуму науковщв-правниюв не е одна-ковими. Кожен з них мае свою особливу думку щодо застосування догмата у кожному явищг Така особлива думка, окремють правового мислення е специфiчним природно-правовим поглядом, шди-
вщуальним правотзнанням, яке вимагае визначення меж для запобтання зловживанням чи коль зшного застосування. Таю рамки чи контроль може встановити шший релтйний вимiр. Розгляда-ючи релiгiйнi вiровчення, духовнi особи застосовують !х для здiйснення та!нств Церкви, у лiтургiйнiй дiяльностi, проповщях, у вирiшеннi особистих проблем тощо. Тут у застосуванш яск-раво простежуеться природний обов'язок священнослужителя, онтолопчний зв'язок обов'язку реалiзацi! iдеальних норм для регулювання життедiяльностi людини. Релтйний вимiр особи засто-сувальника охоплюе почуттевi межi природно-правового нагляду i правоусвiдомлення. Природно-правове почуття священнослужителя завжди перебувае у пiдвищеному сташ й готовностi до реалiзацi!, зокрема до застосування природно! догматики в регулюванш поведiнки [9, с. 145-146].
Ми вважаемо, що науковий та релтйний вимiр, хоч i юнують окремо, мають дiяти спiльно, адже саме тод^ коли вони об'еднаються, коли людина спиратиметься у сво!х дослщженнях, працях на науковий та релтйний вимiри, вона досягне бажаного результату. Адже кожен результат завершуеться певним ршенням, актом. Як приклад можна навести ршення суду в судових справах або дiагноз лшаря при встановленнi хвороби.
На думку С. Сливки, як i в позитивному прав^ правозастосовна дiяльнiсть онтолопчно-право-вих догматiв завершуеться природно-правовим ршенням - актом, засвiдченою дiею, яка спрямо-вана бiльше на тлумачення, герменевтику природного права або на регулювання поведшки людини. Правозастосовний акт тут бшьше наповнений умовностями, семютичностями з метафiзичними аспектами.
Видаеться, що акти застосування онтолопчно-правових догматiв подшяються на такi види:
1) акти особи (науковий вимiр), наукове вщкриття, монографiя, дисертацiя, наукова допо-вщь (повiдомлення), власна методологiчна засада, висновок наукового керiвника (консультанта), рецензента, опонента тощо;
2) акти особи (релтйний вимiр): вчення апостолiв, святих отцiв Церкви, молитва, тст, сповiдь дi! у та!нствах, укази епискотв (керуючих епархiями) та предстоятелiв Церков, !хнi рiшення та благословення, лпургшш проповiдi тощо;
3) акти установи (науковий вимiр): рiшення та рекомендаци науково-дослiдних установ, академiй наук, затвердження тем дослщження, рiшення вчених (спецiалiзованих вчених) рад та компетентних комюш в галузi науки тощо;
4) акти установи (релтйний вимiр): догматичнi вчення Церкви, постанови Вселенського Собору (Помюного Собору, Архиерейського Собору, Священного Синоду), Кодекси та Правила Церков, Ухвала Па^аршого Суду, Устав Церкви та ш.;
5) суспшьш утворення (науковий вимiр): рекомендацi! громадських наукових шкш, рiшення (резолюцi!) конференцш, наукових товариств, науково-виробничих об'еднань тощо;
6) суспшьш утворення (релктаний вимiр): устави парафiяльно! Церкви та монастиря, рiшення парафiяльних зборiв та парафiяльно! ради, рiшення релiгiйних братств тощо [9, с. 147-148].
Застосування основних рис людсько! пдносп взаемопов'язане певною мiрою з догматами, оскiльки саме останш спираються на певнi моральш якостi особи, серед яких довiра, вiра людинi на слово, що е рщюсним явищем у наш час. Кожен мае показувати на власному приклад^ що йому можна довiряти, саме тодi стане менше брехш i збiльшиться застосування моральних цшностей.
Як вважае С. Сливка, застосування онтолопчно-правових догмата залежить вщ налаш-тованостi суб'екта до сприйняття свiтобудови, вiд вiри у надприродш норми, якi е неосяжними для людського розуму. Головною вимогою правильного застосування догмата е визнання верховенства природного права i постшно! недосконалосп позитивного права, шдпорядкованосп людсько! пра-вотворчостi природно-надприроднiй правотворчостi. Суб'ект правотворчосп повинен твердо усвiдомити, що онтологiчно-правовi догмати мають iнформацiйну, цiннiсно-мотивацiйну обов'яз-кову дiю природного права, що повинно вщображатися у правозастосувальних актах наукового i релiгiйного вимiрiв. Аналопчно до позитивного права, говорять i про стадi! правозастосування, але особливо! необхщносп в цьому немае. Основною причиною вщсутносп чiтких стадiй е те, що
природне право не потребуе регламентовано! державою науково! дiяльностi. Потрiбна лише вiра, зусилля, вiдповiдальнiсть суб'екта правозастосовника i намагання не вщдалятися вiд логiчно об-грунтованих процедур правових дш, запропонованих державою [2, с. 147-148].
Варто наголосити, що застосування людсько! гiдностi у здобутп свободи деякою мiрою грунтуеться i на моральних цiнностях. Адже якщо люди будуть дотримуватись моральних цш-ностей, то i не прийдеться захищати свою свободу.
Цiнностi морали 1) осмисленi моральною свiдомiстю, етично обгрунтоваш належнi добро-чесностi й вщповщш 1м норми поведiнки (мудрють, мужнiсть, толерантнiсть, вiрнiсть, правдивiсть, щирють тощо); 2) узагальнений змiст основних етичних понять (справедливють, добро i зло, гiднiсть, честь, щастя, обов'язок тощо) i принципiв (гуманiзм, альтру!зм, благоговiння перед життям тощо); 3) безпосередньо значущi для людини ушверсальш зразки, iдеали моралi, вимоги, яю мають самостiйний статус, схвалюються суспшьною думкою, знаходять втiлення в релш!, правi, фшософи, мистецтвi. У межах класично! фшософсько! традицп буття i цiннiсть мислилися як нероз-дшьш, i, отже, моральна аксiологiя поставала як невщ'емна вiд онтологи. Довгий час цшносп моралi розглядалися як iерархiчно пiдпорядкованi в межах бшьш глобальних цiннiсних систем i не набували значення ушверсальних i самодостатшх. Теоретико-концептуальне обгрунтування авто-номи моралi вперше здiйснив Кант. Зростаюча автономiя цiнностi моралi пов'язана зi збшьшенням И авторитетностi i впливовостi як особливого способу нормативно! регуляци, поширенням морально! оцiнки i самоощнки на рiзноманiтнi сфери життедiяльностi людей. Продуктивнють морально! оцiнки на основi загальнокультурних цiннiсних орiентацiй зумовлюе виникнення локальних культурно обумовлених систем цшностей морали що адаптованi до наявного стану суспшьно!, масово!, групово! психологi!. Внаслiдок соцiокультурно! динамiки певш цiнностi моралi можуть ставати визначальними або ж втрачати свою вагомють, регулятивну цшевщповщшсть.
У натуралiстично орiентованiй аксiологi! й етицi цiнностi моралi займають, як правило, вищий щабель в iерархi! цiнностей культури. Теолопчний пiдхiд до визначення природи цшностей моралi переважав у минулi культурно-юторичш епохи i був досить авторитетним у XX ст. У питанш про сшввщношення релiгiйних цiнностей i цiнностей моралi багато хто з мислителiв XX ст. (Тейяр де Шарден, Шелер, Бердяев та ш.) вiддавали перевагу релiгiйним. У фшософи Гартмана намагання звiльнити аксiологiю вщ релiгiйних передумов породжуе проблему незалежного юну-вання сфери цiнностей. У сучаснш етицi намагання втiлити штерсуб'ективш загальнозначущi смис-ли обумовлюе пошук абсолютних, непроминальних етичних максим. Пристосування !х до конкрет-но-iсторичних умов, зпдно з потребами функцiонування сощуму, призводить до подiлу !х на обов'язковi для всiх у практичному поведшковому сенсi, обов'язковi для вшх у сенсi iдеально! на-лежносп, найвищi, що уособлюють геро!чний етос ("моральну розкiш", за висловом П. Сорокша) i як такi не можуть бути загальнообов'язковими (самопожертва, подвижництво тощо). Ефективнють сучасних стратегiй суспшьного розвитку залежить як вiд особистюного чинника (засвоення цiн-ностей моралi як особистих поведiнкових регулятивiв), так i унiверсального, що враховуе глобаль-но-планетарний вимiр сучасних цивiлiзацiйних процешв. Серед основоположних цiнностей набу-вають прюритету "благоговiння перед життям" (Швейцер), шдивщуальне конечне iснування людини як "1ншого" (Левiнас) тощо [10, с. 708].
Висновки. Застосування основних рис людсько! пдносп у здобутп свобод вщграе важливу роль у нашому життi. Поняття застосування права - це вмшня правильно i доцiльно застосовувати правовi норми. Застосування потребуе взаемоди з дотриманням, виконанням та використанням, адже вони взаемодоповнюють одне одного. Кожен з нас тд час здшснення сво!х повноважень чи просто дш повинен прислухатись до голосу свое! совiстi, дотримуючись моральних принцитв, але водночас не порушуючи закон. Тiльки так ми зможемо дшти спiльно! мети. Аналопчно i науковий та релiгiйний вимiри, хоч iснують окремо, проте повинш дiяти спiльно. Коли вони об'еднаються,
коли людина буде спиратись у сво1х дослщженнях, працях на науковий та релшйний вимiри, вона досягне бажаного результату.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Федорика Д. (2000). Онтолопчний та екзистенцшний вим1ри людсько! пдносп. Досв1д людськог особи: нариси з фшософськоХ антропологИ. Льв1в: Св1чадо. С. 123-151.
2. Сл1пушко О., Яременко В. (2005). Новий тлумачний словник украшсько! мови : у 3 т. Ки1в: Аконгг. Т. 3. 864 с.
3. Проблеми общей теории права и государства (2006). / под общ. ред. акад. РАН, д-ра юрид. наук, проф. В. С. Нерсесянца. Москва: НОРМА. 832 с.
4. Проблеми теории государства и права : учеб. (2012). / под ред. д-ра юрид. наук, проф. А. В. Малько. Москва: Юрлитинформ. 592 с.
5. Бобрешов £. Г. (2011). Судове правозастосування в Укра1ш: проблеми теорп i практики : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Ки1в. 19 с.
6. Борисенко М. О. (2016). Оргашзацшш та правовi основи забезпечення едносп правозастосування судами Укра1ни : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10. Ки1в. 230 с.
7. Бачинин В. А. (2006). Энциклопедия философии и социологии права. Санкт-Петербург: Юрид. центр Пресс. 1093 с.
8. Тарнавська М. I. (2013). Моральш оцшки у правозастосовнш дiяльностi : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Львiв.
9. Сливка С. С. (2014). Проблеми фшософп права : навч. поаб. Ки1в: Лта-Прес. 160 с.
10. Аболша Т. (2002). Цшносп моралi. Ф1лософський енциклопедичний словник / В. I. Шинкарук (голова редкол.) та ш. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Полiщук (наук. ред.); I. О. Покаржевська (худ. оформл.). Ки1в: Абрис. 742 с.
REFERENCES
1. Fedoryka D. (2000). Ontologichnyj ta ekzystencijnyj vymiry lyudskoyi gidnosti. [Ontological and existential dimensions of human dignity] Dosvid lyudskoyi osoby: narysy z filosofskoyi antropologiyi. Lviv: Svichado. P. 123-151.
2. Slipushko O., Yaremenko V. (2005). Novyj tlumachnyj slovnyk ukrayinskoyi movy [New explanatory dictionary of the Ukrainian language]: u 3 t. Kyyiv: Akonit. T. 3. 864 р.
3. Problemy obshhej teoryy prava y gosudarstva (2006). [Problems of the general theory of law and the state] / pod obshh. red. akad. RAN, d-ra yuryd. nauk, prof. V. S. Nersesyancza. Moskva: NORMA. 832 р.
4. Problemy teoryy gosudarstva y prava (2012). [Problems of the theory of the state and law]: uchebnyk / pod red. d-ra yuryd. nauk, prof. A. V. Malko. Moskva: Yurlytynform. 592 р.
5. Bobreshov Ye. G. (2011). Sudove pravozastosuvannya v Ukrayini: problemy teoriyi i praktyky [Judicial law enforcement in Ukraine: problems of theory and practice]: avtoref. dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.01. Kyyiv. 19 р.
6. Borysenko M. O. (2016). Organizacijni ta pravovi osnovy zabezpechennya yednosti pravozastosu-vannya sudamy Ukrayiny [Organizational and legal bases of ensuring the unity of law enforcement by the courts of Ukraine]: dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.10. Kyyiv. 230 р.
7. Bachynyn V. A. (2006). Encyklopedyya fylosofyy y socyologyy prava. [Encyclopedia of philosophy and sociology of law] Sankt-Peterburg: Yuryd. centr Press. 1093 р.
8. Tarnavska M. I. (2013). Moralni ocinkyu pravozastosovnij diyalnosti [Moral assessments in law enforcement]: dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.01. Lviv.
9. Slyvka S. S. (2014). Problemy filosofiyi prava [Problems of philosophy of law]: navch. posib. Kyyiv: Liga-Pres. 160 р.
10. Abolina T. (2002). Cinnosti morali. Filosofskyj encyklopedychnyj slovnyk [Philosophical encyclopedic dictionary]/ V. I. Shynkaruk (golova redkol.) ta in.; L. V. Ozadovska, N. P. Polishhuk (nauk. red.); I. O. Pokar-zhevska (xud. oforml.). Kyyiv: Abrys. 742 р.
Дата надходження: 16.12.2020р.
Ivanna Shcherbai
Lviv Polytechnic National University, Institute of Jurisprudence and Psychology, Higher education laboratory assistant
APPLICATION OF THE MAIN FEATURES OF HUMAN DIGNITY IN GAINING FREEDOMS
The application of the basic features of human dignity in the acquisition of freedoms plays an important role in our lives. After all, moral norms of law contribute to decision-making in accordance with justice and human dignity.
It should be noted that the application of law - is the ability to correctly and appropriately apply the law. However, it should be noted that the application has its own characteristics.
Application closely interacts with compliance, use and enforcement, but can also be independent in the application of the law or the issuance of court decisions, where the role of application is clearly manifested. After all, it is at such important points of application that it is appropriate, because the fate of other people may depend on the ability to apply the law correctly and expediently and make the right decisions. That is why in such situations a person must act according to the legal point of view, but not forgetting about his morals and place in this world.
Philosophical understanding of the application is manifested in religious norms. Because theoretical significance is related to norms and laws, philosophical significance is based on Scripture, the Bible, and other religious sources. In the philosophical sense, the application is based on moral values that are necessary in our time. A clear example is the role of morality in litigation.
Key words: law enforcement, human dignity, behavior, isolation, application.
