CC BY
3
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" Т. 7, № 1, 2020
Степан Сливка
Навчально-науковий шститут права, психологи та шновацшно! освгги Нацiонального унiверситету "Львiвська полтехшка",
доктор юридичних наук, професор, завщувач кафедри теори, юторп та фшософи права,
1£р2014@1.иа
ХРИСТИЯНСЬКА МОРАЛЬ: МЕТААНТРОПОЛОГ1ЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ
http://doi.org/10.23939/law2020.25.071
© Сливка С., 2020
Одна iз онтолопчних проблем людини мiститься в ТТ повед1нц1. Початок щеТ проблеми - непослух Бога першоТ людини, внаслщок чого почали виникати повед1нков1 проблеми у земнш життeдiяльностi. Людина не повшстю зрозумiла свою вщповщаль-шсть та онтологiчний обов'язок, тому своею поведшкою коливаеться мiж добрими i злими силами, мiж духовним i матерiальним, здiйснюючи при цьому значну кшьккть помилок. Цi помилки шкодять не тiльки сам1й людинi та ТТ оточенню - вони поступово хоча й в малих дозах, але руйнують свiт. Руйнацiя свггу людиною колись набуде кiнцевого положення. Що бувае тодi з людиною? А може т люди, як давно померли не будуть вщповщати за скоенi правопорушення? На щ та iншi аналогiчнi питання дають вщповщь у дослiдженнi мета антрополопчного змiсту християнськоТ моралi.
Ключовi слова: християнська мораль, християнська ордолопя, християнська екзистенцюлопя, християнська трансцендентологiя, метаантропологiя
Аналiз дослiдження проблеми. Про мораль написано багато, в тому чи^ проведеш докторськi й кандидатськi дослiдження, видавалися монографп, проводилися науково-практичнi конференций тощо. У ХХ1 столiттi активно почали вщродження вчення про мораль й Церкву. Це зокрема таю автори, як митрополит Андрей Шептицький, протоieрей Олександр Кислашко, професор 1рина Сщашч та iншi. Однак iснуe проблема у висвггленш моралi у християнському свггоспогляданш, яке найбiльше вiдображаe фшософський, метаантропологiчний змiст.
Мета дослiдження - дослщити християнську мораль в ордолопчному, екзистенцiальному та трансцендентальному вимiрах, скерувати И у фшософсько-правову тематику.
Виклад основного матерiалу. Людина iз зовшшнього буденного свiту через внутрiшнiй екзистенцшний свiт повинна повернутися у вищий трансцендентальний свiт, пщнятися на небеса. Це завдання духовного шляху в абсолютну Вишню е складним, тернистим i потребуе певного нормативного забезпечення, своерiдного ПДЧ. Основою виконання плану дiй до набуття членства у вищому свiтi е Десять заповщей Божих i Девять заповщей блаженства. Тобто Божий Промисел мае онтолопчне мiсце у Старому i Новому Завiтах. Однак цi беззаперечш, безiмперативнi, методологiчнi, нормативнi вимоги потребують добре продумано! методики невщхилення вщ шляху святостi й блаженства. Методика засвоення онтологiчних норм складена самою людиною, людським суспiльством. Церквою, державою. Предметом необхщно! духовно! методики е елементарна i вища мораль, звича!, етика i чесноти. Дослiдженням ще! методики займаються таю науки: християнська ордологяя, християнська екзистенцiологiя та християнська трансцендентологiя.
Християнська ордологгя дослщжуе спещальну дiагностику Церкви про ефективнiсть впливу народних звича!в та елементарно! моралi на трансцендентальну поведiнку людини. У цш методицi таемниць немае, а е ставлення свiту до християнства, його мети.
Зокрема, тд звичаями (яю можна назвати народними) розумдать форму поведiнки людей, яка в результат багаторазового повторення набувае певну стшюсть, закрiплюеться в практичному досвда, психологи, а також щеологп то! чи шшо! сощально!. Людина, що входить у певну соцiальну групу, засвоюе 11 вимоги з дитинства. Звичай не виникае сумшву в тому, дотримуватись його вимог чи не дотримуватись, бо не дае можливостей вибору. Людська шщатива у звича! не проявляеться, на певному етат проявляеться реакцiйнiсть, що вимагае довго! боротьби, в результатi яко! безперечнiсть його вимог вдаеться подолати [7, с. 195-196]. ;правило поведшки людей, що склалося в процес !хнього спiвжиття, ввiйшло в звичку, побут i свiдомiсть певно! групи чи всього суспшьства. Звичай зявився разом з винекненням людського суспшьства, внаслiдок повторювання однакових вчинкiв, яю згодом набули загального значення, стали нормою [10, с. 240]. У ролi зви-чаю можуть виступати загальноприйнят трудовi навички, форми суспшьно-полггично! дiяльностi, сiмейних вiдносин, релiгiйнi обряди, громадсью свята тощо. За вужчого тлумачення, звичай охоплюе лише таю ди, якi вiдтворюються людьми стихшно [12, с. 222].
Зрозумiло, що звича! практично вс е народною творчютю, якi випливають iз регюнальних особливостей, способу життя та шших факторiв. Тому християнська ордологiя iз буденних норм життя вибирае т^ якi е природно методологiчними, визнаш Церквою, церковним правом.
Елементарнi моральш норми стосуються дiй людини i часто називаються буденною мораллю. Мораль, як зазначено в енциклопеди, виступае зазвичай у ролi "неписаного закону", реалiзуючи свою регулятивну функцiю передуем завдяки буденнiй свiдомостi. Вона генетично наближаеться до феномена звичаю [1, с. 657]. Основними проблемами в моралi е питання про те, що таке "добрий звичай", що "порядно", що робить можливим спшьне життя людей, в якому кожен вщмовляеться вщ повного здшснення життевих цшностей в користь здiйснення (менше всього в силу розумiння того, що вважаеться правильним) цiнностей сощальних [11, с. 282].
Зiставляючи елементарну мораль як систему суспшьних вимог, норм i правил поведiнки з людьми та природою i з звичаями, як стали шаблонами в поведшщ, звичками, зазначимо, що дотримання !хшх невидимих iмперативiв е добровшьним. Але невиконання морально! дi! отримуе бшьший громадський осуд, нiж невиконання звички, оскiльки суспiльство, а часом й держава бшьше придiляють !м уваги. Мораль бiльше "очищена вщ елементiв вiд другорядних, застарiлих. Крiм того, моральна дiя може поглинути звичку. У народi критицi можуть часпше бути пiдданi звича!, а мораль - рщше, оскiльки звича! швидше" старiють, вiдстають вiд цившзованого життя.
Поняття звича!в та моралi не просто мають рiзнi змюти, описовий характер, вони проти-ставляються один одному як два рiзнi тдходи (антропологiчний та соцiологiчний чи теолопчний та конфесiйний) до людсько! поведiнки: вибiр першого термiна може означати заперечення будь-якого теоретичного та нормативного тдходу, тодi як надання переваги другому може бути ознакою вщстоювання ушверсальносп [3, с. 375-376].
Наголосимо, що в цьому випадку ми розглядаемо звича! й елементарну мораль у буденному вимiрi, що дослщжуе ордолопя. У цьому вимiрi йдеться йдеться лише про поведшку, фiзичнi дi!, а ще про думки i почуття. Поведiнка й дiя ще не визначають повнютю християнську мораль, оскiльки характеризують лише зовшшш iмперативи. Це тiльки видима частина, яка часто бувае недостовiрною, несправедливою, тобто не онтолопчною. Невидима частина полягае в тому, що народш звича! i елементарна мораль повинш набути статусу християнських: християнсью звича!, християнська мораль. Цього можна досягнути в наступних методиках метаантрополопчних вимiрiв.
Методика християнськог екзистенц1ологИ полягае в тому, що !! предметом е вища мораль i етика. Про вищу мораль у науковш лiтературi небагато згадок, хоча вона юнуе, як мораль у думках i почуттях.
Християнська мораль: метаантропологгчне обгрунтування
Заслуговуе уваги щея моралi в опорах рiзноманiтностi та юторичносп, що реалiзуеться у двох протилежних формах: ращональне обгрунтування та апогетичний дискус. Ращональне обгрунтування моралi мiститься у сукупносп правил, якi мають отримуватися внаслщок дедуктивного мiркування. Це мiркування не звертаеться до досвщу, але за браком безпосереднього регюнального обгрунтування встановлюеться "перехщна мораль" - попередня мораль, головною ознакою яко! е таю: не обмежуючись лише вщповщальнютю звичаям, вона мае мютити ще й iншi правила. Апологетичний дискус полягае у перетворенш моралi, на !! захист з наявнiстю догм. Немае шшо! легiтимно! моралi, окрiм морали що !! надихае релiгiя. У божественнш моралi, яка е досить авторитетна, людина може знайти для себе велик щнносп. Насправдi мораль несе в собi вiдбиток християнського Бога. Тому, змшюючи мораль звичаями, вносити до звича!в моральнi норми небажано [3, с. 376-377].
Характерною ознакою божественносп моралi е поняття моральних цiнностей, якi висловленi деякими авторами. Зокрема, за моральних щнностей належать таю моральш категорi! як любов до ближнього, повага до старших, богослужшня тощо. Мораль - це складова частина шдивщуального мшрокосмосу, вона е одним iз момента, яю визначають для особистостi картину свгту [11, с. 282]. Структура моралi включае в себе моральш погляди, смисложиттевi орiентацi! та щеали, моральнi почуття, традицi!, норми, принципи, заповда, мотиви, мета, вiдносини, вчинки, ощнки, категорi! добра, совiстi, чесп справедливостi, щастя i т.д. Сюди ж належать моральш якосп особистосп, феномени милосердя, благодiйностi, доброчинностi [1, с. 657]. Це е внутршш iмперативи моралi, якi здебiльшого й визначають екзистенцда людини. Важливим екзистенщалом е етика, як наука про мораль.
Етика як фшософська наука зосереджуе увагу на проблемах сутносп й функщонування моралi, дослiджуе специфшу моральних норм i цiнностей та шляхи !хнього обгрунтування, з'ясовуе моральш аспекти людсько! свiдомостi, дiяльностi, спшкування i свiтоставлення, аналiзуе мову морали значення i функцi! моральних висловлювань [12 с. 204]. Християнська етика - це христи-янсько-богословське вчення про мораль, яке засновуеться на моральних принципах i нормах Бiблi!, головним чином Нового Завгту. Нарiжним каменем в системi християнсько! етики е моральш заповщ Нагiрно! проповда i головна з них - християнська любов. Важливе мiсце выводиться i заповiдям Декалогу. Основнi ще! християнсько! етики базуються на вченш про добро i зло, ^х i спокуту, Божу благодать, про припинення страждання як засобу очищення, пiднесення духу над плоттю та ш. [8, с. 110].
Християнська етика як вчення випливае iз людського вчення про Десять Заповщей Божих i Дев'ять Заповiдей Блаженств, що займае центральне мюце в екзистенци людини, але мiкрокосмос потребуе реалiзацi! цих вчень, щоб бути максимально наближеним до макрокосмосу. Ця реалiзацiя здiйснюеться у чотирьох формах: дотримання, виконання, використання, застосування.
Етика не залежить вщ догм, усталених моральних катехiзисiв. Вона стае все бшьш усшшною наукою. Адже мораль е категоричним iмперативом, а етика гшотетичним (гаданим, науковим) iмперативом. Це розрiзнення е вирiшальним. Або дда визначено безумовним iмперативом, який застосовуеться категорично, i тодi свiдомiсть дiе вiдповiдно до обов'язку. Це у випадку морали Або ж дда визначено гшотезою, яка пiдказана !й поведiнкою, що можна назвати також iмперативом розсудливостi. Тодi йдеться про етику. Термш "етика" окреслюе невизначену турботу про мораль, яка заледве приховуе вс можливi компромiси з штересами моменту [7, с. 376-378]. 1мператив розсудливостi щодо поведiнки людини е етичним iмперативом, який притаманний людиш велико! мудростi i вводить поняття вищо! етики. Досягнути такого ступеня мудросп е завданням чеснот, яю дослiджуе християнська трансцендентологiя i вводить поняття вищо! етики.
Методика християнськог трансценденталИ' бере початок в ордологи, а по^м екзистен-цюлоги: вчення про елементарну мораль, зовшшнш iмператив, етичне вчення про вищу мораль, (внутрiшнiй iмператив) вища етика як вчення про чесноти (метаiмператив). Змют цих трьох вчень зводиться до того, що зовшшнш i внутршнш iмперативи моралi е творшням людини. Тобто
моральна методика в буденному i моральна методика в екзистенци е необхщною базовою методикою християнсько! моралi, але ще недостатньою, осюльки цi методики е людськими, тобто не онтолопчними. Онтолопчною методикою християнсько! моралi е процес отримання вщ Бога чеснот i прохання людини отримати таю чесноти, що супроводжуеться Божою благодаттю.
Отримання онтолопчних чеснот без прохання людини е результатом Божого Промислу, турботи про людину. Зокрема, йдеться про таю кардинальш чесноти як вiру, надда i любов, без яких життя людини як надприродно! iстоти неможливе. Завдання людини полягае у розвитков^ змiцненнi цих чеснот за допомогою Церкви.
Прохання про набуття шших чеснот теж не проходить мимо Церкви (воно зазвичай здшсню-еться тд час богослужшня). Крiм того, потрiбнi ще й додатковi умови щонайменше двi: страх Божий, ^яння людини про набуття) i благоговiння (вiдчуття високого переживання безпосередньо! присутностi Бога в житп, в конкретнiй ситуацi!). Перебування людини у таких екзистенцшних станах, (в епефанп вiдчуття появи божества), дае тдстави для задоволення прохання надання конкретно вказаних i необхiдних чеснот. Вс чесноти е духовними законами, яю умовно записанi в серщ людини, що гарантуе людинi велию творчi здiбностi, змiцнюе !! володарство на земл^ Цi трансцендентальнi таемнищ про олюднення людини, народження або вщродження !! духу визволяе iз полону осудження та смертi.
Чеснота мае сшввщноситись iз двома фундаментальними парадигмами: парадигмою чес-ноти/фортуни (випадок, доля, талан) як принципом вщмшностей та парадигмою чесноти як ршен-ням та ршучою поведiнкою. Перехщ вiд першо! до друго! парадигми вщбуваеться завдяки пере-оцiнюванню якостей, яю традицiйно асоцiюють iз чеснотою, що призводить до зняття цих двох парадигм у концепци фортуни, зрозумшо! як iсторична необхiднiсть. Цш необхiдностi пiдкоряеться абстрактна чеснота. Сшввщношення мiж чеснотою i фортуною встановлюеться у формi нестiйко! рiвноваги вщ яко! залежить успiх чи неустх справи. Тому чеснота е справою ршення, визна-ченостi, смiливостi. Звщси випливае, що на тлi необхщносп чеснота е сукупнiстю вчинкiв та ршень, що додають могутностi шдивщу [2, с. 473-479].
Видаеться, що природа людини мютить у собi чесноти i фортуни. Чесноти надаються людиш за !! розсудливiсть, дiяльнiсть за необхiднiстю, бажанням активно виконувати свое онтолопчне призначення на свт та iншi життедайнi характеристики. Фортуна залежить також вщ багатьох життедайних факторiв, але !!, зазвичай, не випрошують у Бога. Успiшне, щасливе складання з вда-ло! ситуацп випливае iз Промислу Божого, iз взаемодi! системи природних законiв та !х впливу на людину i взагалi долi людини. Чеснота людини е наслщком виконання онтологiчних завдань у рiз-них метаантропологiчних вимiрах. Тодi всi чеснотнi вчинки у дiях, думках i почуттях будуть оцшеш вищою правдою про спасшня.
Всi чесноти можна вiдповiдним чином класифшувати згiдно з метаантропологiчними ознаками, але так чи шакше ця класифшащя вiдображатиме бажання людини у культуролопчнш дiяльностi свiту, прийняття чи неприйняття марнотного блукання думок, що вщповщно породжуе або застерiгае вщ проявiв протилежностей чеснот - рiзноманiтних пристрастей (душевних i тiлесних).
Християнське життя - то життя в якому людина двигае свш хрест, терпить i йде слщом за 1сусом Христом. Це життя сто!ть на твердiй основi, на жертвi зi себе [9, с. 124-125]. Щоб стати "досконалим" людина повинна все свое життя працювати над собою, стесувати з себе ^ховний блуд, щоб чистим постати перед Господом i увшти в Царство Небесне [6, с. 6]. Поки - що людина перебувае у земному Царсга Божому, яке за визначенням авторiв, е такий найдосконалший, керований Божим Провидшням лад у житп окремо! людини й суспшьства, у якому здшснюеться Правда Божа i за якого людство перебувае у блаженному еднанш з Богом [11, с. 23]. У земному перебуванш людина мае необхщну допомогу: Церкву, життедайш норми життя, процес достуку-вання до сердець, рiзноманiтнi догоджання, можливiсть об'еднання у християнсью (онтологiчнi) течi!, однак для багатьох людей щ, впливи поки що е безрезультатними. Одшею iз останшх впливiв
Християнська мораль: метаантропологгчне обгрунтування
е те, що у свш час трансцендентальний Бог став людиною для людства, що Бог бiльше набли-жасться до нас, нiж ми один для одного. Тепер потрiбно врахувати, що для людини дано життедайш норми життя, якi спонукають И до активного й свiдомого виконання.
Висновок. Отже, християнсью життедайнi норми життя по-р1зному проявляють себе у буденному, екзистенщальному та трансцендентальному вимiрах. Життева методика повинна бути такою, щоб жити праведним буденним життям, потрiбно вкладати у нього вс онтологiчнi екзи-стенцiальнi норми тд контролем трансцендентального права.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А. А. Грицань. Москва: АСГ, Мн. Харвест, Совмесний литератор, 2001. 1312 с. 2. £вропейський словник фшософп: Лексикон неперекладнос-тей. Пер. з фр. У 4 т. Т.1. Вид. 2-ге, Ки1в: Дух i лггера, 2011. 576 с. 3. Свропейський словник фшософп: Лексикон неперекладностей / пер. з фр. Унт. Т-2. Кив: Дух i лiтера, 2016. 488 с. 4. Кислашко О. П., ОдаМч I. Л. Християнська педагогiка: навч. поаб. Ки1в: Духовна вiсь. 2015. 510 с. 5. Кислашко О. П., Сшанич I. Л. Християнське виховання дiтей у ам'1: навч.-метод. поаб. Кшв: Духовна вюь, 2016. 388 с. 6. Кислашко О. П., Сшашч I. Л. Християнсьш чесноти особистостг навч. посiб. "Християнська педагопка". Ки1в: Духовна вiсь, 2017. 448 с. 7. Мала енциклопедiя етнодержавознавства / НАН Украши. Ун-т держави i права iм. В. М. Ко-рецького; редкол.: Ю. I. Римаренко (вiдп. ред.) та ш. Ки1в: Довiра: Генеза, 1996. 942 с. 8. Релшезнавчий словник / за ред. А. Колодного i Б. Лобовика. Ки1в: Четверта хвиля, 1996. 392 с. 9. 150 думок Митрополита Андрея Шептицького / упор. Тереза Ференц. Львiв: Свiчадо, 2015. 144 с. 10. Укра1нська радянська енцикло-педiя. Ки1в : Голов. ред. Ки1в: УРЕ, Вид. 2-ге. 1979. 560 с. 11. Философский словарь: Основан Г. Шмидтом. 22-е, новое, перераб. изд. под. ред. Г. Шишкоффа; пер. с нем. / общ. ред. В. А. Малинина, 2003. 575 с. 12. Фшософський енциклопедичний словник / за ред. В. I. Шинкарука. Ки1в: Абрис, 2002. 744 с.
REFERENCES
1. Vsemyrnaya эncyklopedyya: Fylosofy'ya / [World Encyclopedia: Philosophy] Glavn. nauch. red. y sost. A. A. Gryczan. Moskva: ASG, Mn. Xarvest, Sovmesnyj ly'terator, 2001. 1312 s. 2. Yevropejskyj slovnyk filosofiyi: Leksykon neperekladnostej. [European Dictionary of Philosophy: A Lexicon of Intranslatability]. Per. z fr. U 4 t. T. 1. Vy'd. 2-ge, Kyyiv: DUX I LITERA, 2011. 576 s. 3. Yevropejskyj slovnyk filosofiyi: Leksykon neperekladnostej. [European Dictionary of Philosophy: A Lexicon of Intranslatability.] Per. z fr. Unt. T-2. Kyyiv: DUX I LITERA, 2016. 488 s. 4. Kyslashko O. P., Sidanich I. L. Xrysty'yanska pedagogika: [Christian pedagogy] navch. posib. Kyyiv: Duxovna vis. 2015. 510 s. 5. Kyslashko O. P., Sidanych I. L. Xrystyyanske vyxovannya ditej u sim'yi[Christian upbringing of children in the family]: navch.-metod. posib. Kyyiv: Duxovna vis, 2016. 388 s.6. Kyslashko O. P., Sidanich I. L. Xry'sty'yans'ki chesnoty' osoby'stosti: [Christian virtues of personality] navch.posib. "Xrystyyanska pedagogika". Kyiv: Duxovna vis,2017. 448 s. 7. Mala encyklopediya etnoderzhavoznavstva/ [Small Encyclopedia of Ethnic Studies]NAN Ukrayiny'. Un-t. derzhavy' i prava im. V. M. Koreczkogo; redkol.: Yu. I. Rymarenko (vidp. red.) ta in. Kyyiv: Dovira: Geneza, 1996. 942 s. 8. Religiyeznavchyj slovnyk/[Religious Dictionary] Za red. A. Kolodnogo i B. Lobovyka. Kyyiv: Chetverta xvylya, 1996. 392 s. 9. 150 dumok Mytropolyta Andreya Sheptyczkogo/[150 thoughts of Metropolitan Andrey Sheptytsky] Upor Tereza Ferencz. Lviv: Svichado, 2015. 144 s. 10. Ukrayinska radyanska encyklopediya. [Ukrainian Soviet Encyclopedia] Kyyiv : Golov. red. Kyyiv: URE, Vyd. 2-ge. 1979. 560s. 11. Fylosofskyj slovar':[Philosophical Dictionary] Osnovan G. Shmydtom. 22-e, novoe, pererab. yzd. pod. red. G. Shyshkoffa; Per s nem. / Obshh. Red. V.A. Malynyna. Moskovskaya Respublyka, 2003. 575 s. 12. Filosofskyj encyklopedychnyj slovnyk / [Encyclopedic Dictionary of Philosophy] za red. V. I. Shynkaruka. Kyiv: Abrys, 2002. 744 s.
Дата надходження: 13.01.2020р.
Степан Сливка
ХРИСТИАНСКАЯ МОРАЛЬ: МЕТААНТРОПОЛОГ1ЧНЕ ОБОСНОВАНИЯ
Одна из онтологических проблем человека содержится в ее поведении. Начало этой проблемы - непослушание Бога первого человека, в результате чего начали возникать поведенческие проблемы в земной жизнедеятельности. Человек не полностью понял свою ответственность и онтологическую обязанность, потому своим поведением колеблется между добрых и злых сил, между духовным и материальным, осуществляя при этом значительное количество ошибок. Эти ошибки вредят не только самому человеку и его окружению - они постепенно хотя и в малых дозах, но разрушают мир. Разрушение мира человеком когдато приобретет конечное положение. Что бывает тогда с человеком? А может те люди, которые давно умерли не будут отвечать за совершенные правонарушения? На эти и другие аналогичные вопросы дают ответ в исследовании цель антропологического содержания христианской морали
Ключевые слова: христианская мораль, христианская ордолопя, христианская екзи-стенщолопя, христианская трансцендентология, метаантропология
Stepan Slyvka
Doctor of Law, Professor, Head of the Department of TFP Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University
CHRISTIAN MORAL: METAANTROPOLOGICAL RATIONALE
One of the ontological problems of man is contained in his behavior. The beginning of this problem is the disobedience of God to the first person, which is why behavioral problems in the earthly life began to arise. Man does not fully understand his responsibility and ontological obligation, so his behavior varies between good and evil forces, between the spiritual and material, while making many mistakes. These mistakes are not only harmful to the person and his environment - they are gradually, though in small doses, but are destroying the world. The destruction of the world by man will eventually reach its final position. What happens to a person then? And can those people who died long ago not be held responsible for the crimes committed? These and other similar questions are answered in the study of the purpose of the anthropological content of Christian morality
Key words: christian morality, christian orthodoxy, christian existentials, christian transcendentalism, meta-anthropology
