CC BY
3
УДК 340.12
Степан Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету '^bBiBCb^ полггехшка", доктор юридичних наук, професор, завщувач кафедри теори та фшософи права
tfp2014@i.ua
ХРИСТИЯНСЬК1 ЖИТТеДАЙШ НОРМИ: МЕТААНТРОПОЛОГ1ЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ
© Сливка С., 2018
Дослщжено життeдайнi норми в метаантрополопчному acneKTi. Основну увагу зосереджено на характеристик чеснот. Доводиться, що процес чеснот у метаантро-пологiчному вим1р1 мае природнi детермшанти, адже хриcтиянcькi життeдaйнi норми по^зному виявляються в буденному, eкзиcтeнцiйному та трансцендентальному вимiрaх. Охарактеризовано життеву методику з погляду трансцендентного права.
Ключовi слова: чесноти; норми; мета антрополопя; екзистенщя; трансцендентне право; мeтaaнтропологiчний вим1р; фортуна; традицн; мораль; буденне; граничне; позаграничне; ордологiя; eкзиcтeнцiологiя трaнcцeндeнтологiя.
Степан Слывка
ХРИСТИАНКИЕ ЖЫЗНЕННЫЕ НОРМЫ: МЕТААНТРОПОЛОГИЧНЕ ОБОСНОВАНИЕ
В статье исследованы животворные нормы в метаантропологичному аспекте. Основное внимание сосредоточено на характеристике качеств. Доказывается, что процесс добродетелей в метаантропологичному измерении имеет природные детерминанты, ведь христианские животворные нормы по-разному проявляются в повседневной, экзистенциальном и трансцендентальном измерениях. Охарактеризованы жизненную методику с точки зрения трансцендентного права.
Ключевые слова: добродетели; нормы; метаантропологии; экзистенция; трансцендентное право; метаантропологичний измерение; фортуна; традиции; мораль; буденное; предельное; позаграничне; ордология; екзистенциология; трансцендентология.
Stepan Slyvka
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University, Department of Theory and Philosophy of Law,
Sc. D., Prof.
CHRISTIAN LIFE STANDARDS: METHANOTROPOLOGICAL REASONS
The article investigates life-giving norms in the meta-anthropological aspect. The focus is on the characterization of virtues. It is proved that the process of virtues in a meta-
anthropological dimension has natural determinants, since Christian life-giving norms are manifested in everyday, existential and transcendental dimensions in different ways. The lifestyle technique from the point of view of transcendental law is described.
Key words: virtues; norms; metanthropology; existential; transcendental law; metanthropological measurement; fortune; traditions; morality; everyday; marginal; extraterrestrial; ordology; existential; transcendental.
Постановка проблеми. Людина i3 зовшшнього, буденного, свгту через внутршнш, екзистенцшний, повинна повернутися у вищий трансцендентний свгт, пiднестися на небо. Цей духовний шлях до вищого свiту е складним i тернистим та потребуе певного нормативного забезпечення, своерщного плану дiй.
Аналiз дослщження проблеми. У науковiй лiтературi практично не дослщжено хрис-тиянських життедайних норм у метаантропологiчному вимiрi. Правова дшснють постiйно поповнюеться новими поняттями, дефiнiцiями, про якi суспiльство на шту!тивному рiвнi пробуе пропонувати сво! послуги у можливих прогалинах (якими суспшьство на шту!тивному рiвнi намагаеться заповнити наявш прогалини). Це, зокрема, стосуеться й чеснот.
Мета статп - обгрунтувати i проаналiзувати християнсью життедайнi норми в метаантропологiчному аспекта
Виклад основного матерiалу. Основою виконання плану дш для набуття, так би мовити, членства у вищому свт е Десять заповiдей Божих i Дев'ять заповiдей блаженств. Тобто Божий Промисел мае онтолопчне мюце у Старому i Новому Завгтах. Однак цi беззаперечнi безпримусовi методолопчш, нормативнi вимоги потребують добре продумано! методики невщхилення вiд шляху святост й блаженства. Методику засвоення онтолопчних норм склала сама людина, людське суспiльство, Церква, держава. Вона не мае таемниць, а вщображае ставлення свгту до християнства, його мети. Предметом необхщно! духовно! методики, яку дослщжують християнська ордологiя, християнська екзистенщолопя та християнська трансцендентологiя, е таю життедайносп: елементарна i вища мораль, звича!, етика i чесноти.
Так, християнська ордолопя дослiджуе спецiальну дiагностику Церкви про ефективнiсть впливу народних звича!в та елементарно! моралi на трансцендентну поведшку людини.
Звича! (яю можна назвати народними) розумiють як форму поведшки людей, яка в результат багаторазового повторення набувае стшкосп, закрiплюеться у практичному досвiдi, психологи, а також щеологи тiе! чи шшо! соцiально! групи. Людина, що входить до певно! соцiально! групи, засвоюе !! вимоги з дитинства. Звичай не залишае сумнiву в тому, чи дотримуватись його вимог, бо не дае можливост вибору. Людська шщатива у звича! не проявляеться, на певному етат появляеться реакцiйнiсть, що потребуе тривало! боротьби, у тдсумку яко! безпечнiсть його вимог вдаеться подолати [7, с. 195-196]; правило поведшки людей, що склалося в процес !хнього ствжиття, ввшшло у звичку, побут i свiдомiсть тiе! чи iншо! групи або всього суспшьства. Звича! з'явилися разом з виникненням людського суспшьства, внаслщок повторювання однакових вчинкiв, яю згодом набули загального значення, стали нормою [10, с. 240]. У ролi звичаю можуть виступати загальноприйняп трудовi навички, форми суспiльно-полiтично! дiяльностi, сiмейних вiдносин, релiгiйнi обряди, громадсью свята тощо. У вужчому тлумаченш звичай охоплюе тiльки такi дп, якi люди вiдтворюють стихiйно [12, с. 222].
Зрозумшо, що майже вш звича! е народною творчютю, випливають з релiгiйних особливостей, способу життя та iнших чинникiв. Тому християнська ордолопя з буденних норм життя вибирае ri, якi е природно-методолопчними, визнанi Церквою, канонiчним правом.
Елементарш моральнi норми стосуються дш людини i часто називаються буденною мораллю. Мораль, за енциклопедичним визначенням, як правило, е "неписаним законом", реалiзуючи свою регулятивну функщю передуем шляхом (на рiвнi або за допомогою) буденно! свiдомостi. Вона
генетично наближасться до феномену звичаю [1, с. 657]. Основними проблемними питаннями в моралi е питання про те, що таке "добрий звичай", що порядно, що уможливлюе спшьне життя людей, у якому кожен вщмовляеться (найменше через розумiння того, що вважаеться правильним) вщ частини особистих життевих цiнностей на користь сощальних [11, с. 282].
Зютавляючи елементарну мораль як систему суспшьних вимог, норм i правил поведшки з людьми та природою зi звичаями, якi стали шаблонами в поведшщ, звичками, зазначимо, що дотримання !хшх невидимих iмперативiв е добровшьним. Але невиконання морально! ди отримуе бшьший громадський осуд, нiж невиконання звички, оскiльки суспiльство, а iнодi й держава бiльше звертають на них увагу. Мораль бшьше "очищена" вщ другорядних, застарiлих елементiв. Крiм того, моральна дiя може поглинути звичку. У народi звича! часпше можуть критикувати, анiж мораль, оскшьки звича! швидше "стардать", вiдстають вщ цивiлiзованого життя.
Поняття звича!в та моралi непросто мають рiзний змют: описовий, прескриптивний. Вони протиставляються одне одному як два рiзнi тдходи (антропологiчний та соцiологiчний чи теолопчний та конфесiйний) до людсько! поведшки: вибiр першого термiна може означати заперечення будь-якого теоретичного i нормативного тдходу, а вiддання переваги другому може бути ознакою вiдстоювання ушверсальносп [3, с. 375-376].
Наголосимо, що в цьому випадку розглядаемо звича! й елементарну мораль у буденному вимiрi, який дослщжуе ордолопя. У цьому вимiрi йдеться не тшьки про поведiнку, фiзичнi дi!, а й про думки i почуття. Поведiнка й дiя ще не визначають повнiстю християнсько! моралi, оскшьки характеризують лише зовнiшнi iмперативи. Це тшьки видима частина, яка часто бувае недостовiрною, неправдивою, тобто неонтолопчною. Невидима частина полягае в тому, що народш звича! й елементарна мораль повинш набути статусу "християнських" Цього можна досягти за допомогою наведених нижче методик метаантрополопчних вимiрiв.
Методика християнсько! екзистенцюлогп полягае в тому, що !! предметом е вища мораль i етика. Про вищу мораль у науковш лiтературi е небагато згадок, хоча вона юнуе як мораль у думках i почуттях.
Заслуговуе на увагу щея моралi в опорах рiзноманiтностi та iсторичностi, що реалiзуеться у двох протилежних формах: рацюнальне обгрунтування та апологетичний дискурс. Рацiональне обгрунтування моралi мiститься в сукупностi правил, як мають отримуватися внаслiдок дедуктивного мiркування. Це мiркування не звертаеться до досвщу, але за браком безпосереднього рацюнального обгрунтування встановлюеться "перехщна мораль" - попередня мораль, головною ознакою яко! е те, що, не обмежуючись лише вщповщшстю звичаям, вона мае мютити й iншi правила. Апологетичний дискурс полягае в перетворенш моралi на !! захист з наявнютю догм. Немае шшо! легiтимно! моралi, окрiм моралi, яку надихае релшя. У божественнiй морали яка е досить авторитетна, людина може знайти для себе велию щнносп. Насправдi мораль вiдображае християнського Бога. Тому небажано замшювати мораль звичаями чи вносити до звича!в моральш норми [3, с. 376-377].
Характерною ознакою божественносп моралi е наявнють моральних цiнностей. До них належать зокрема, таю моральш категори, як любов до ближнього, повага до старших, богослужшня тощо. Мораль - це частина шдивщуального мшрокосмосу, вона е одним iз момешгв, якi визначають для особистостi картину свггу [11, с. 282]. Структура моралi охоплюе моральнi погляди, смисложиттевi орiентацi! та iдеали, моральнi почуття, традицп, норми, принципи, заповiдi, молитви, метавщносини, вчинки, оцiнки, категорi! добра, совюп, честi, справедливостi, щастя та ш. Сюди ж належать моральш якосп особистостi, феномени милосердя, благодшносп, доброчинностi [1, с. 657]. Це е внутршш iмперативи моралi, яю й визначають переважно екзистенцiю людини. Важливим екзистенщалом е етика як наука про мораль.
Етика як фшософська наука зосереджуе увагу на проблемах сутносп функщонування моралi, дослщжуе специфшу моральних норм i щнностей та шляхи !х обгрунтування, з'ясовуе моральш аспекти людсько! свщомосл, дiяльностi, спiлкування i свiтоставлення, аналiзуе мову морал^ значення i функцi! моральних висловлювань [12, с. 204]. Християнська етика - це християнсько-богословське вчення про мораль, основане на моральних принципах i нормах
Бiблil, передусiм Нового Завiту. Нарiжним каменем у системi християнсько! етики е моральнi заповiдi Напрно! проповiдi, головна з них - християнська любов. Важливе мюце вiдведено i заповщям Декалогу. Основнi ще! християнсько! етики грунтуються на вченнi про добро i зло, грiх i спокуту, Божу благодать, про сприйняття страждання як засобу очищення, пщнесення духу над плоттю тощо [8, с. 110].
Християнська етика як вчення випливае з людського вчення про Десять заповщей Божих i Дев'ять заповщей блаженств, що посiдае центральне мюце в екзистенцi! людини, але мшрокосмос потребуе реалiзацi! цих учень, щоб бути максимально наближеним до макрокосмосу. Ця реалiзацiя здiйснюеться в чотирьох формах: дотримання, виконання, використання i застосування.
Етика не залежить вщ догм, усталених моральних катехизишв. Вона стае дедалi успiшнiшою наукою. Адже мораль е категоричним iмперативом, а етика - гiпотетичним (гаданим, науковим). Це розрiзнення е виршальним. Так, у випадку моралi дда визначено безумовним iмперативом, !! застосовують категорично, за таких умов свщомють дiе вiдповiдно до обов'язку. Про етику йдеться тод^ коли дда визначено гшотезою, яку пiдказала !й поведiнка, що можна назвати також iмперативом розсудливостi. Термiн "етика" окреслюе невизначену турботу про мораль, яка заледве приховуе вс можливi компромюи з iнтересами моменту [3, с. 376-378]. 1мператив розсудливостi щодо поведшки людини е етичним iмперативом, який властивий людиш велико! мудростi. Досягти такого високого ступеня мудросп е завданням чеснот, яю дослiджуе християнська трансцендентолопя, вона ж вводить поняття вищо! етики.
Методика християнсько! трансцендентологп бере початок в ордологi!, а потм екзистенцiологi!: вчення про елементарну мораль (зовшшнш iмператив), етичне вчення про вищу мораль (внутрiшнiй iмператив), найвища етика як вчення про чесноти (метаiмператив). Змiст цих трьох вчень зводиться до того, що зовшшнш i внутршнш iмперативи моралi е творiнням людини. Тобто моральна методика в буденному i моральна методика в екзистенцп е необхщною базовою методикою християнсько! моралi, але !х недостатньо, оскiльки вони е людськими, тобто неонтолопчними. Онтологiчною методикою християнсько! моралi е прохання людини про чесноти вщ Бога, що супроводжуеться Його благодаттю, та процес !х отримання.
Отримання онтологiчних чеснот без прохання людини е результатом Божого Промислу, турботи про людину. Зокрема, йдеться про таю кардинальш чесноти, як вiра, надiя та любов, без яких життя людини як надприродно! iстоти неможливе. Завдання людини полягае в тому, щоб розвивати, змщнювати щ чесноти за допомогою Церкви.
Прохання про набуття шших чеснот також не проходить повз Церкву (воно, як правило, здшснюеться пщ час богослужiнь). Крiм того, потрiбнi щонайменше ще двi додатковi умови: страх Божий (щяння людини про набуття (дiяння людини задля набуття чеснот) i благоговшня (вiдчуття високого переживання безпосередньо! присутносп Бога в життi, у конкретнш ситуацi!). Перебування людини в таких екзистенцшних станах, в епiфанi! (вщчуття появи божества) дае пiдстави для задоволення прохання надання конкретно вказаних i необхщних чеснот.
Усi чесноти е духовними законами, яю умовно записан в серцi людини, що гарантуе !й великi творчi здiбностi, змiцнюе !! володарство (владарювання) на земль Цi трансцендентальнi таемницi про олюднення людини, народження або вщродження !! духу визволяють з полону осудження та смерть
Чеснота мае сшввщноситися з двома фундаментальними парадигмами: парадигмою чесноти/фортуни (випадок, доля, талан) як принципу вщмшносп та парадигмою чесноти як ршення та ршучо! поведшки. Перехщ вщ першо! до друго! парадигми вiдбуваеться завдяки переощнюванню якостей, якi традицiйно асоцiюють iз чеснотою, що призводить до зняття цих двох парадигм у контекст фортуни, зрозумiло! як iсторична необхщнють. Цiй необхiдностi пiдкоряеться абстрактна чеснота. Сшввщношення мiж чеснотою i фортуною встановлюеться у формi нестiйко! рiвноваги, вiд яко! залежить успiх чи неусшх справи. Тому чеснота е справою ршення, визначеностi смiливостi. Звщси випливае, що на тлi необхщносп чеснота е сукупнiстю вчинкiв та ршень, що додають могутностi iндивiдовi [2, с. 473].
Видасться, що природа людини мiстить чесноти i фортуни. Чесноти надаються людиш за ii розсудливiсть, дiяльнiсть за необхщнютю (необхiдну дiяльнiсть), бажання активно виконувати свое онтолопчне призначення у свт та iншi життедайнi характеристики. Фортуна також залежить вщ багатьох життедайних факторiв, але вона, як правило, не випрошуеться в Бога. Усшшна ситуацiя випливае з Промислу Божого, iз взаемоди системи природних закошв та 1хнього впливу на людину, И долю. Чеснотлива людина е наслiдком виконання онтологiчних завдань у рiзних метаантропологiчних вимiрах. Тодi всi чеснотливi вчинки в дiях, думках i почуттях будуть ощнеш вищою правдою про спасiння.
Уш чесноти можна класифiкувати за метаантрополопчними ознаками, та все-таки не класифшащя вiдображатиме бажання людини в культуролопчнш дiяльностi свiту (зацiкавлення людини культуролопчною дiяльнiстю свiту або бажання людини брати участь у культуролопчнш дiяльностi свггу), прийняття/неприйняття марнотного блукання думок, що вщповщно породжуе або застерпае вiд проявiв протилежностей чеснот - рiзноманiтних пристрастей (душевних i тшесних).
Християнське життя - то життя, в якому людина двигае свш хрест, терпить i йде слщом за 1сусом Христом. Це життя стоггь на твердiй основi, на жертвi зi себе [9, с. 124-125]. Щоб стати "досконалою", людина повинна все свое життя працювати над собою, стесувати зi себе ^ховний блуд, щоб чистою постати перед Господом й увшти в Царство Небесне [6, с. 6]. Поки що людина перебувае в земному Царств Божому, що е найдосконалшим, керованим Божим Провидшням ладом у житп окремо! людини й суспшьства, у якому здшснюеться Правда Божа i за якого людство перебувае у блаженному еднанш з Богом [5, с. 23]. Щц час свого земного перебування люди мають необхщну допомогу з боку Церкви, життедайш норми, вони можуть об'еднуватися у християнсью (онтолопчш) течи тощо, проте для багатьох з них це виявляеться безрезультатним. Як вщомо, свого часу трансцендентний Бог став людиною для людства, тобто Господь бшьше наближаеться до нас, шж ми один до одного. Тепер потрiбно враховувати, що людиш дано життедайш норми, як спонукають li до активного i свщомого !х виконання.
Висновки. Отже, християнськi життедайнi норми по-рiзному виявляються в буденному, екзистенцшному i трансцендентальному вимiрах. Життева методика повинна бути такою, щоб кожний день людина проживала праведно, у буденне життя потрiбно вкладати вс онтолопчш екзистенцшш норми шд контролем трансцендентного права.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Всемирная энциклопедия: философия / гл. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов. М. : АСТ; Мн. : Харвест, Современный литератор, 2001. 1312 с. 2. Свропейський словник фтософт: Лексикон неперекладностей : у 4 т. : пер. з фр. 2-ге вид., випр. К. : Дух i Лтера, 2011. Т. 1. 576 с. 3. Свропейський словник фтософт: Лексикон неперекладностей: у 4 т.: пер. з фр. К. : Дух i Лтера, 2011. Т. 2. 488 с. 4. Кислашко О. П. Християнське виховання дтей у ам'г: навч.-метод. поаб. К.: Духовна вiсь, 2016. 388 с. 5. Кислашко О. П. Християнська педагогта: навч. поаб. К.: Духовна вiсь, 2015. 510 с. 6. Кислашко О. П., адатч I. Л. Християнсью чесноти особистостi: навч. поаб. К. : Духовна вiсь, 2017. 448 с. 7. Мала енциклопедiя етнодержавознавства / НАН Украгни. 1н-т держави i права iM. В. М. Корецького ; редкол. : Ю. I. Римаренко (iдп. ред.) та т. К. : Довiра: Генеза, 1996. 942 с. 8. Релiгieзнавчий словник / за ред. А. Колодного i Б. Лобовика. К. : Четверта хвиля, 1996. 392 с. 9. 150 думок Митрополита Андрея Шептицького /упор. Тереза Ференц. Львiв : Свiчадо, 2015. 144 с. 10. Украгнська радянська енциклопедiя: [у 12 т.]. Т. 4 / голов. ред. М. П. Бажан. 2-ге вид. К.: ГР УРЕ, 1979. 560 с. 11. Философский словарь: основан Г. Шмидтом : пер. с нем. / под ред. Г. Шишкоффа ; общ. ред. В. А. Малинина. 22-е, новое, перераб. изд. М. : Республика, 2003 . 575 с. 12. Фтософський енциклопедичний словник / за ред. В. I. Шинкарука. К. : Абрис, 2002. 744 с.
REFERENCES
1. Vsemirnaja jenciklopedija: filosofija [World Encyclopedia: Philosophy] / gl. nauch. red. i sost. A. A. Gricanov. Moscow : AST ; Mn. : Harvest, Sovremennyj literator Publ., 2001. 1312 р.
2. Yevropeis'kyi slovnyk filosofii: Leksykon neperekladnostei [European Dictionary of Philosophy: Lexicon of Implications] : u 4 t. : per. z fr. Vyd. 2, vypr. Kyiv: Dukh i Litera Publ, 2011. T. 1. 576 р.
3. Yevropeis'kyi slovnyk filosofii: Leksykon neperekladnostei [European Dictionary of Philosophy: Lexicon of Implications] : u 4 t. : per. z fr. Kyiv: Dukh i Litera Publ, 2011. T. 2. 488 р. 4. Kyslashko O. P. Khrystyians'ke vykhovannia ditei u sim'i [Christian upbringing of children in the family] : navch.-metod. posib. Kyiv: Dukhovna vys' Publ, 2016. 388 р. 5. Kyslashko O. P., Sidanich I. L. Khrystyians'ka pedahohika [Christian pedagogy]: navch. posib. Kyiv: Dukhovna vis' Publ, 2015. 510 р. 6. Kyslashko O. P. Khrystyians'ki chesnoty osobystosti [Christian virtues of personality]: navch. posib. Kyiv: Dukhovna vis' Publ, 2017. 448 р. 7. Mala entsyklopediia etnoderzhavoznavstva [Small encyclopedia of ethno-state studies] / NAN Ukrainy. In-t derzhavy i prava im. V. M. Korets'koho ; redkol. : Iu. I. Rymarenko (vidp. red.) ta in. Kyiv: Dovira: Heneza Publ, 1996. 942 р. 8. Relihiieznavchyi slovnyk [Religious dictionary] / za red. A. Kolodnoho i B. Lobovyka. Kyiv: Chetverta khvylia Publ, 1996. 392 р. 9. 150 dumok Mytropolyta Andreia Sheptyts'koho [150 thoughts of Metropolitan Andrey Sheptytsky] / upor. Tereza Ferents. L'viv: Svichado Publ, 2015. 144 р. 10. Ukrains'ka radians'ka entsyklopediia [Ukrainian Soviet Encyclopedia] : [u 12 t.]. T. 4 holov. red. M. P. Bazhan. 2-he vyd. Kyiv: HR URE Publ, 1979. 560 р. 11. Filosofskij slovar': osnovan G. Shmidtom [Philosophical dictionary: founded by G. Schmidt] : per. s nem. / pod red. G. Shishkoffa ; obshh. red. V. A. Malinina. 22-e, novoe, pererab. izd. Moscow: Respublika Publ, 2003. 575 р. 12. Filosofs'kyi entsyklopedychnyi slovnyk [Philosophical Encyclopedic Dictionary] / za red. V. I. Shynkaruka. Kyiv: Abrys Publ, 2002. 744 р.
Дата надходження: 20.02.2018р.
