CC BY
3
УДК 340.12
Степан Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету «Львiвська полггехшка», зав. кафедри теорп та фшософп права, д-р юрид. наук, проф.
ТЕОР1Я СПРОМОЖНОСТЕЙ НАДПРИРОДНИХ ТА1НСТВ ЦЕРКВИ
© Сливка С., 2018
Дослщжено теорiю спроможностей надприродних татнств Церкви. Основну увагу зосереджено на характеристик християнських чеснот i татнств. Християнськi чесноти отримуе людина, заради неТ i здiйснюються ва татнства, якi е догмою. Моральне обгрунтування догмата кожного татнства формуе шдивщуальне розумiння природного i надприродного права та, вiдповiдно, онтологiчну поведшку.
Ключовi слова: чесноти; татнства; трансцендентне право; метаантрополопчний вим1р; традицн; мораль; буденне; граничне; позаграничне.
Степан Сливка
ТЕОРИЯ ВОЗМОЖНОСТЕЙ СВЕРХЬ ЕСТЕСТВЕННОГО ТАИНСТВА ЦЕРКВЫ
В статье исследованы теорию возможностей сверхъестественных таинств Церкви. Основное внимание сосредоточено на характеристике христианских добродетелей и таинств. Христианские добродетели получает человек, ради нее и осуществляются все таинства, которые являются догмой. Нравственное обоснование догмата каждого таинства формирует индивидуальное понимание естественного и сверхъестественного права и, соответственно, онтологическую поведение.
Ключевые слова: добродетели; таинства; трансцендентное право; метаантро-пологичний измерение; традиции; мораль; обычное; предельное; позаграничне.
Stepan Slyvka
Institute of Jurisprudence and Psychology, National University «Lviv Polytechnic», Head of the Department of TFP, Doctor of Law, Prof.
THEORY OF CAPACITIES OF THE PERFECT CIRCULATIONS OF THE CHURCH
The article explores the theory of the possibilities of the supernatural ordinances of the Church. The main focus is on characterizing Christian virtues and sacraments. Christian virtues are received by man, for her sake, and all the sacraments are realized, which are dogma. Moral justification of the dogma of each sacrament forms an individual understanding of natural and supernatural law and, accordingly, ontological behavior.
Key words: virtues; sacraments; transcendental law; meta-anthropological dimension; traditions; morality; ordinary; ultimate; marginal.
Аналiз дослщження проблеми. У науковiй лiтературi практично не висвплено дослiдження теори спроможностей надприродних ташств Церкви. Водночас правова дшснють постiйно попов-нюеться новими поняттями, дефiнiцiями, якими суспiльство на штугшвному рiвнi намагаеться заповнити наявнi прогалини
Постановка проблеми. Життя людини пов'язане, зокрема, з такими поняттями, як ютина, досконалють, практичнiсть, досвiд, свщомють тощо. Тому закономiрною е боязнь людини щодо спроможностi перетворити свою буттевють на загальнолюдську, всесвiтню щншсть. Для цього ю-нуе цша теорiя спроможностей, яка доводить змогу, спромогу людини жити зпдно з онтолопчними вимогами та пiдтвердити свою чимбутнють («бути тим, чим завжди е»), виконати функцiю «е».
Мета статп - обгрунтувати та проаналiзувати теорiю спроможностей надприродних ташств Церкви.
Виклад основного матерiалу. Природним екзистенцшним питанням е проблема iснування (буття, бугтевостi, побутування), тобто повноцiнного життя.
1снування - одиничне, особистiсне, кшечне, неповторне - розкриваеться через специфiчну екзистенцiйну дiалектику, взаемозв'язок естетичного, етичного i релiгiйного, де кожен iз цих фено-менiв набувае вщповщного змiсту не у сво1й самосутносп, а як момент неповторно! шдивщуально! долi [5, с. 252].
Теорiя спроможностей людини, що стосуються 11 iснування, мае екзистенцiйне (природне) i трансцендентне (надприродне) обгрунтування. Основний змют теори спроможностей полягае в тому, що в разi виконання людиною екзистенцiйних, природних питань вона може бути допущена до отримання трансцендентних, надприродних дарiв, без яких самостшне юнування неможливе. 1накше кажучи, природну чимбутнють, чуттевий досвiд людина може набути через трансцендентш дари, яю допоможуть 1й отримати життя вiчне. Такими життедайними дарами е Божi ташства, ташства Церкви.
Бог не залишае людину наодинцi з метою вшьного, довiльного виживання. Створивши людину, Вiн турбуеться про не! за допомогою Сво!х промислiв, розкривае !х у складеному в прадавнину Завт шляхом слова i ташства. Слово i ташство не дiють без людських зусиль, зокрема без вiри. Екзис-тенцiйний змiст вiри полягае в тому, що для юнування на землi потрiбна перспектива вiчностi, яка без
Дари (звятого Духа, послаш з воcкресшням ^¿¡эисто^им Його Церкы для освячення 11 члешв, 1х-нього духовного зростання для досягнення Небесного Царства, становлять особливу силу, що сповнюе Церкву. Ця сила, дарована для вiдродження, вдосконалення, змiцнення християнина, називаеться благодаттю. Невидима Божа благодать передаеться в Церкы у священних дiях - ташствах, якi творять особливий простiр, що його богослови називають «сакраментальним», у якому шзнання Христа полегшуеться Його оприявленням у видимих знаках Божо! ласки. Активна участь у ташственному жагтi Церкви наснажуе нас благодатною силою, що йде вщ невидимо ^жуттого в ташствах Христа, допомагае помггати Божого Сина, який крокуе поруч [1, с. 95]. Ташства мають двi сторони - видиму i невидиму (таемну). Причому невидиме мiститься у видимому, невидима сила благодат з'еднуеться видимими дiями. Особливють надприродно1 сили ташств полягае в Божественних (а не людських) установках для таемничого спiлквсання з Богом та шшими людьми, якi створеш за образом Божим. Невидима Божа сила стае методолопею iснвсання, внутршим надприродним iмперативом, власним переконанням, дiевою спроможяiстю дiяти онтологiчним чином. Таю дари Святого Духа вселяють людиш, що 11 батькiвщиною е Церква. Церкви без ташств не юнуе, у Церксi реалiзовуегься «ташство вiри», пiзнаегься iстина, витае спасаюча сила священнодiянь.
У ташствах, яю перевищують наше розумшня i якi неможливо виразити словами, за допомо-гою сходження благодат Святого Духа людина стае лшшою, чистiшою i сильнiшою стосовно Бога, ближшх i само! себе. Здшснюеться це за допомогою чеснот.
Так, чесноти вiри, надп i любовi е першими умовами i потрiбнi для здiйснення будь-яких iнших чеснот, оскшьки вони вiдображають ставлення до Бога. Ц чесноти хоч i е благодатним даром з народженням людини, та все-таки потребують постшного посилення, змiцнення, повноти. За кожного ташства людина засвiдчуе Боговi свое благоговшне ставлення до Нього з позицш вiри, надп i любов^ отримуючи у вiдповiдь безцiнну благодать.
Група чеснот взаемного еднання i братерсько! любовi знаходить свое мюце в людинi пiсля звершення кожного ташства. Тобто щодо ближнього поеднуються цiнностi рiзновидiв малого свiту. Хоча юнують проблеми в регулюваннi природних та надприродних закошв iснування малих свтв (мiкрокосмiв), якi мають образ Божий, проте об'ективна дшснють ташства стосуеться не стiльки образу, скшьки Бога. У цьому й полягае аксюлопчний змiст кожного ташства: дорога до Бога через ставлення до ближнього, оскшьки ми вс е одним тшом, одшею великою душею та одним духом.
Важливими е й чесноти смирення i святосп, кожне ташство формуеться в людиш стосовно само! себе. Адже, як зазначае митрополит Макарш, ташства яскраво нагадують нам, з одного боку, про наше ^хопадшня i моральну немiч пiднятися i виправитися власними силами, а з шшого - про наше вщродження, оновлення, освячення благодаттю Божою, вiдтак першим збуджують нас до смирення, а останшм зобов'язують дотримуватися даровано! нам Господом святосп, користуватися благодатними силами, яю нам повщомлеш, i поступово встигати у благочесп [2, с. 518-519]. Для кожно! людини будь-яке ташство е 11 зустрiччю з 1сусом Христом. Ця зустрiч благоговiйно надихае людину на перспективу вiчного життя, що й обгрунтовуеться теорiею спроможностей ташств.
Сутнiсть теори спроможностей надприродних ташств Церкви зводиться до трьох основних позицш: вщчуття вiрянином благодат Божо!; види благодатi у кожному ташствц семiотичнi, сакральнi засоби для звершення ташств. Тобто щ ташства (як таемничiсть) людина не може осягнути розумом, вщчути на собi 1хнш вплив вона може лише за допомогою священнодшств i молитов, а по^м (як наслiдок) за допомогою Святого Духа проявляеться благодать Божа.
Вiрянин у потрiбний момент вщповщного надприродного явища екзистенцiйно сприймае незбагненне вщчуття себе повнощнним мшрокосмом. Такого стану не отримують i не усвщом-люють навiть ангели. Людина отримуе оновлену систему надприродних закошв, за допомогою яких вона спроможна вчиняти онтолопчш мшровсесвггш дп, якi наближають И до святосп. Це не тiльки стосуеться Божих обтв, це й реальнi, дшсш, невидимi впливи на земне життя для його полшшення в духовному аспекта
Бог встановив сiм ташств, у кожному з них благодать мае свою характеристику. 1з цього приводу богослови зазначають, що у хрещенш людина таемничо народжуеться в життя духовне; у миропомазант отримуе благодать, яка духовно обертае i змщнюе; у евхаристп (причасп) живиться духовно; у покаянш лшуеться вщ хвороб духовних, тобто вщ грiхiв; у священствг отримуе благодать духовно вщроджувати i виховувати iнших шляхом навчання i та!нств; у шлюбг отримуе благодать, яка освячуе подружне i природне народження й виховання дггей; в оливопомазанн (елеосвяченш) лшуеться вiд хвороб тiлесних, шляхом зцшення вiд духовних [2, с. 314].
Для звершення ташств епископом чи священиком (^м та!нства священства) необхщш семiо-тичнi сакральнi основнi засоби: хрест, вода, заквашений хлiб (тсний), просфори, вино (солодке), елей та деяю iншi допомiжнi, що мають стосунок до звершення вщповщних священнодшств (деревне вугшля, свiчка, ладан, церковний реманент i посуд, вогонь).
Зауважмо, рiзнi релiгiйнi конфесil, угруповання (зокрема секти) мають свою позищю щодо сутносп та!нств, кiлькостi та!нств, умов звершення i дiйсностi та!нств. Причина рiзного тракту-вання теорil спроможносп надприродних та!нств полягае в рiзному розумiннi Священного Писання, Давньо! Церкви та рiзноманiтних помилок, викривлень, на яю наштовхують земнi злi сили. Кожне ташство - це знак i свщоцтво благодатi Божо!.
Хоча вчення про семимiрну кiлькiсть ташств сформульовано порiвняно недавно (ХП-ХШ ст.), саме стшьки !х iснувало в Цер^ вiд початку. Щоправда, у Священному Писанш не вказано, що ташств шм, зрештою, не наведено i меншо! кiлькостi. Однак там знаходимо яскравi свiдчення про
вс шм та1нств, причому кожному з них надаються ютотш властивостi: божественш установки, видима дiя й обгтування особливою благодаттю прийнятне та1нство [4, с. 132]. Тобто шм ташств е встановленою Церквою догмою, яка грунтуеться на вiрi у мютичне число сiм (з апостольського передання), змщнення повноти вiри. Екзистенцiйнi потреби вiрян мiстяться не тiльки в потребi вiдпущення грiхiв (кожне ташство мае свою природу, i не кожне ташство скероване на покаяння), а й у життевих, буденних потребах, пов'язаних з умовами життя, виконанням онтолопчних завдань на земл^ змiцненням духовного i фiзичного здоров'я тощо.
Хрещення - це ташство, встановлене 1сусом Христом, у якому через потршне занввення у воду, або потршне обливання водою в iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа людина звiльняегься вщ усiх грiхiв, народжуеться для життя духовного, благодатного i святого та стае членом Христово1 Церкви, здатним приймати iншi святi ташства. 1з прийняттям хрещення людина здобувае нову житте^ iдентичнiсть, що символiчно позначаеться наданням 1й християнського iменi [1, с. 95]. Через ташство хрещення люди виголосили перед Богом i Церквою велик обгти вiдвернвтися вщ диявола та всiх справ його, поеднатися з Христом i жити для Нього одного. Пщ час хрещення ми очистилися вщ усх грiхiв, зодягнулися у Христа, створилися чадами Божими i прийшли до життя вiчного. Тож чи може совють наша при згадвсаннi про це не усвщомлювати i не вздчувати вае1 повноти тих обов'язюв, якi ми тодi на себе прийняли, i вае1 вiдповiдальностi нашо1 перед Богом i Його вiчною правдою, якщо не виконаемо даних нами обiтiв i виявимося негщними нашого покликання [2, с. 519].
У ташстга хрещення людина вступае у новi вiдносини зi свгтом: перед нею вiдкаитi дверi ново! «краши» - Царства Божого, громадянин яко1 називаеться вiрянином. Вiн повинен вивчити жв закони, норми поведшки, умови життя, яю склав Бог, а не люди. Отримавши особливу Божу благодать, охре-щена людина в свпроводi хресних батькiв, пщ охороною ангела-хоронителя йде дорогою 1суса Христа -такий був обгт пщ час ташства.
Змiст нових законiв мiститься в Десяти заповщях Божих i Дев'яти заповiдях блаженств. Це озна-чае, що дитина повинна 1х вивчати впродовж усього життя (спершу за допомогою дорослих, вчителiв). Звщси й випливае необхщшсть викладання християнсько1 етики, закону Божого в дошкшьних установах, школах, а богоотв'я, канонiчного права - у вищих навчальних закладах. Пiсля студентськах роив вивчення екзистенцiйного та трансцендентного права мае продовжвватися в Церкви Регулярне вiдвiдвсання богослвжiнь, слухання недшьних i святкових пропов1дей, читання християнсько1 лiтератври е вмовним продовженням набуття членства в Царствi Божому i перспективи членства в Царствi Небесному.
Миропомазання - ташство прийняття у хрещенш Дару Святого Духа через помазання освя-ченим миром головних частин тша, що забезпечуе зростання в Божш благодатi i змщнюе в духовному жигтi. У схщних Церквах вiзантiйського обряду миропомазання вщправляеться зазвичай вiд-разу тсля хрещення. У захiднiй Церквi воно називаеться конфiрмацiею й вiдправляеться епископом тсля досягнення дитиною щонайменше семи роюв [1, с. 97]. У ташств миропомазання ми прий-маемо в себе Духа Святого. Це означае, що ми зобов'язуемося не гасити в собi Духа, пщтримувати в собi Його Дар, керуватися Духом, ходити не по плот^ а по Духу, приносити плоди духовш: любов, радють, мир, довготерпшня, блапсть, милосердя, вiру, смиреннiсть, стриманють [2, с. 519].
Важливо зауважити, що в цьому ташств дитина отримуе не окремi дари, а в цшосп Дар Святого Духа, оскшьки це рiзнi за змютом поняття. Високий незбагненний Дар Святого Духа е вищим ступенем повщомлення про наявнють вищо1 сили в новому житп, тому в миропомазанш на кожний нанесений знак хреста промовляеться «Печать Дару Духа Святого. Амшь». Дари е рiзнi, Сам Дух Святий - один, це Божа допомога, благодатний дар у подоланш злих якостей, що сприяе самостшному очищенню. Миропомазання е неповторним тайним явищем, яке здшснюе епископ або священик, висвячений епископом, спещально приготованою ароматною олiею, що називаеться миро. Людина, знаючи про те, що (переважно пщ час хрещення) у нш е Дар Святого Духа, повинна розумгти свою надприродну природу, спроможнють робити все для отримання Всесвгтом цшсносп i гармони, а для себе - спасшня. Сходження Святого Духа на людину е рщюсним явищем, що дае таемш онтолопчш можливостi жити за природними законами.
Свхариспя (причастя) (вщ гр. - подяка, благодарення) - та1нство, в якому через пересуществлен-ня хлiба i вина в Тшо i Кров Христовi здшснюеться оприявлення вiдквпитительноl жертви 1суса Христа,
а ва, хто причащаеться, тобто споживае Тiла i Кровi Христово!, освячуеться на спасiння душi для вiчного життя [1, с. 99]. У та!нсга евхаристi! нам пропонуеться саме Пречисте Тшо i сама Пречиста Кров нашого Господа, i ми удостоюемося прийняти в себе всього Христа - Боголюдину. Тож з якою увагою i благоговiнням ми повинш готуватися до такого великого та!нства; з якою вiрою i любов'ю братися до нього; з якою любов'ю i пiклуванням збертати потiм в собi безцiнний дар, запоруку нашого вiчного життя i спасiння [2, с. 519]. Опитування про дарування Сво!м вiрним духовно! !ж1 - Плотi i Кровi Свое! - Господь здiйснив у шч Сво!х спасальних страждань на Тайнш вечерi з учнями Сво!ми, встановивши i навiть видимо звершивши саме та!нство евхаристi! [3, с. 174].
Надприродш спроможностi евхаристi! мютяться в рятiвнiй силi жертвоприношення, в оновле-ному, спасенному життi, у втшенш давнього дiйсного факту, в онтолопчнш теперiшностi, у прихи-ленш милостi Божо!. Людська плоть, поповнена божественною трапезою, стала шшою, здатною на трансцендентальну поведшку i думки. Шляхом споживання святих дарiв вщбулося пряме втру-чання, вплив надприродних сил на життя людини, яка стала сшвтшесником 1суса Христа, оскшьки Його присутнiсть у евхаристi! не символiчна, а реальна, увiйшла в нашу плоть. Це головне та!нство у християнськш Церквi робить людину причетником вiчного життя, спiвучасником Тайно! вечера утримуе людське життя в духовнш чистотi, очищае колишне духовне життя померлих. Однак природна спроможнють при евхаристi! може i не проявитися. Це залежить вщ того, чи наявний Страх Божий тд час причастя, можливе й недостойне споживання Тша i Кровi Христа, що призводить до негативних наслщюв життедiяльностi людини чи навiть смерти
Gвхаристiя мае рiзнi аспекти та!нства: спомин, жертвоприношення, благодать, вшанування живих i мертвих, благання, прохання, вдячнють тощо. Однак людина повинна пам'ятати, що вiрянин пiд час евхаристшного канону мае можливiсть згадати поди Тайно! вечера страждання, смерть i воскресiння 1суса Христа, осмислити свое життя заново, оцшити сенс земного служшня Боговi i Церквi. Момент принесення жертви Творцевi робить людину благоговшною, натомiсть Бог приеднуеться до не!. 1з завдячувального жертвоприношення за живих i мертвих людина повинна зробити висновки про свое жертовне моральне життя, про формування вищо! (екзистенцшно!) моралi та благання отримати вс необхiднi чесноти.
Покаяння (сповщь) - та!нство, в якому християнин, котрий щиро каеться перед Богом, визнае сво! ^хи перед священиком й одержуе вщ нього розгршення, невидимо дiстае прощення вiд Самого 1суса Христа. Через покаяння християнин вщновлюе свое духовне здоров'я i повертаеться до Бога, вiд якого вщдалився внаслiдок грiха. Духовною засадою покаяння е викриття й осуд сво!х провин, помилкових учинкiв. Завдяки цьому ми вщкриваемо велич Божо! любовi й безмежнiсть Його милосердя. Бог завжди чекае на наше повернення з блукань i готовий вибачити нашi зради та прийняти нас у Сво! обшми. Самостшний аналiз власного життя, визнання сво!х помилок i провин перед Богом, !хнш осуд е тiльки початком покаяння. Та!нство покаяння здiйснюеться за посеред-ництвом священика як свщка визнання грiшником його провин. Влада вщпускати грiхи належить Христовi [1, с. 101-102]. Приходячи до та!нства покаяння з жалем про вчинен ^хи й отримуючи розгрiшення грiхiв вiд отця духовного, ми щоразу приносимо Господу обгг i твердий намiр виправитися й надалi жити благочестиво: нехай же буде цей обгг завжди перед очима нашими i нехай збуджуе нас творити дша, гщш покаяння [2, с. 519].
Людська природа е ^ховною, оскшьки бажання мати велик блага затьмарюе протилежне -досягати духовних благ, на якi очiкуе Всесвгт. Крiм того, злi темнi сили мають велику владу на землi i !м досить легко вдаеться вщдалити багатьох людей вiд онтолопчного добра, вiд Бога, тому з !хньою допомогою людина стае негщною. Однi люди розумiють свою негщшсть перед Богом, а iншi - ш. Кожен вид негiдностi позбавляе людину благодати вiдчужуе !! вщ Бога. Людина стае духовно а фiзично також) хворою. Для повного розумшня тако! нiкчемностi i бажання вилшуватися обидвi групи людей повинш звернутися до Бога по допомогу, розраду, водночас перепросивши за свою байдужють, провину у збереженш в онтолопчному стан духовного здоров'я.
Свггсью лiкарi не лiкують таких хвороб, вони не мають ш можливосп, нi небесного дозволу на це. Божий промисел передбачив таку ситуащю i пiдготував для цього спещальних духовних лiкарiв - священикiв, тобто служителiв Церкви, якi мають вщомосп про всi духовнi хвороби i е Божим знаряддям лiкування. Для повноцшного лiкування потрiбно повнiстю вщкрити свою душу
священиковi i повiдомити про негiднi вчинки, думки, почуття, пристрастi, якi виникли тсля останньо! сповiдi, а також забут грiхи минулих рокiв. Сповщь звершуе священик не самостiйно, а благодаттю Святого Духа. Також вш виступае свiдком повноти i щиросп викригтя грiшником сво!х провин, свщомих i несвiдомих. Без свiдка людина може здшснити цей процес неяюсно.
Упродовж земного життя людина вчинюе незлiченну кiлькiсть грiхiв. Однак ус вони про-щаються, за винятком грiхiв проти Свято! Трiйцi. Прощення грiхiв е своерiдним оновленням правочину (договору) з Богом, е примиренням з Богом, оскшьки з боку людини було розiрвання договору, непослух. У такому разi здiйснюеться покаяння (а не рiзноманiтнi шдульгенцп). Та!нство покаяння - це не тшьки духовний суд першо! шстанцп, а штенсивна духовна терапiя (реанiмацiя), у якш грiшник вiдкидае свое попередне грГховне життя, грiховнi звички душ^ благае Бога про при-мирення, а Бог очищае його духовно, примирюе його зi Собою, вщновлюе зв'язок з ним. Фактично покаяння здшснюеться заради примирення. Пюля цього людина мае твердi намiри не повторювати грiхiв, виправити свое життя, але пiдступний, хитрий диявол не завжди дае це здiйснити. Проте людина повинна пам'ятати, що вона може отримати вщпущення грiхiв на землг як наслiдок - вони вщпустяться !й i на небг Земне життя е вiчною боротьбою, в якш повинш панувати тертння й утримання чистою совiсть. Тодi можливе спасiння на небi.
Священство (хГротошя, рукоположення) - це ташство, в якому через покладання рук архiерея Святий Дух невидимо подае Свою благодать священнослужителевi на вщправу та!нств i здiйснення пастирсько! мюи. У християнськiй Церквi е три ступеш священства: дияконат, iерейство, ар-хiерейство. Благодатнi дари Святого Духа зюлаш на апостолiв у день П'ятдесятнищ, передаються !хшм наступникам - епископам, а також помiчникам епискотв - iереям, дияконам. Отож священ-нослужителi в сучаснiй Церквi пов'язаш з апостолами спадкоемнiстю свячень [1, с. 103-104]. Через ташство священства вибраш особи виводяться на особливе служшня в ЦерквГ й отримують особливу благодать бути учителями вiри, будГвниками та!нств Божих, пастирями духовного стада Христового. Це високе покликання i заразом величезна вiдповiдальнiсть. За словами Христа, священики е сшлю на землi, свiтлом свiту. 1з невтомною ревнiстю вони повиннi здшснювати ту велику справу, вщ яко! залежить спасiння i !хне, i ближяiх, що потребують духовного спрямування [2, с. 520].
Допомагати людиш правильно жити на землi мае духовенство, зокрема священики. Саме через священиюв як Сво1х посередникiв Бог тдказуе людям вибiр правильного ршення у важкiй ситуацil. Тобто священиков^ який мае апостольське походження, даються божественш повноважен-ня: пастирства й учителювання, а також звершувати шють зi семи та1нств. Основною умовою допущення особи чоловiчоl статi до хiротонil е невидима згода, а по^м невидиме свiдчення вiд Самого Господа в Його Церкви Священик тсля звершення Свято! Божественно! Лгтурги мае велику духовну силу в пастирсти й учителюваннi. Вiн - слуга Божий i слуга народу - виконуе спасительш функцi!, яю е духовною допомогою вiрянам, духовним хлiбом. Невидимий педагогiчний вплив священика на свою паству зобов'язуе його утримувати в собi постшний дар Божий у духовий чистотi та не ставати учасником чужих грiхiв. Тодi спроможнiсть надприродних та!нств матиме гармоншну властивiсть у Всесвiтi буде гармоншною властивiстю Всесвiту.
Шлюб (вшчання) - та!нство, в якому наречений i наречена за умови добровшьно! обiцянки вiрностi одне одному перед священиком i Церквою благословляються на подружне ствжиття, на-родження та християнське виховання дгтей. Подружнiй союз мiж чоловiком i жiнкою встановлений Творцем як нерозривна еднють у любовi на образ Божо! любовi до людини [1, с. 104]. Щц час та!нства шлюбу подружня пара отримуе благодатш сили для пдного виконання сво!х нових обов'язюв - сiмейних; згадування про це слугуватиме для них постшним уроком, як !м поводитися один з одним i з дiтьми, якими Бог благословив !х [2, с. 520].
Для суспшьства, держави та!нство шлюбу мае велике значення, оскшьки зароджуеться шм'я -основа офщшно! колективно! жигтедiяльностi. Сiм'я, сiмейнi тайни й особливосп е особистим i суспiльним благом. Адже тут здшснюеться християнське виховання дгтей, формуеться буденна екзистенцшна та трансцендентна мораль майбутшх повноправних членiв суспiльства, керiвникiв держави та мiждержавних, наддержавних ГнституцГй. Таю люди живуть за онтолопчними нормами, а природне г позитивне право буде лише додатком до !хньо! поведшки та способу життя.
Звичайно, Церква шляхом та!нства шлюбу, своерщного коронування допомагае здiйснювати правильний вибiр подружньо! пари, охороняе вiд грiхiв, рiзних викривлень, збочень, зловживань тощо. Залишивши батькiв, членiв родини, молода шм'я, надiлена Божою благодаттю в ташсга шлюбу, бере на себе висок обов'язки, можливо, пов'язанi i з муками. Але повсякденне життя для ново! шм'! все-таки повинно бути на другому мющ, а на першому - життя для Бога, тшьки через Бога шм'я може отримати те, що !й насправдi необхiдно. Тому особи, яю не одружуються, а живуть чистим i непорочним життям, допомагають Боговi бiльше за всiх. Це високий духовний i моральний подвиг, але його потрiбно правильно розумiти - жити для Бога.
Оливопомазання (елеосвячення, соборування) - це та!нство, в якому при помазанш хворого освяченою оливою на нього закликаеться Божа благодать, що зцшюе душевнi i тiлеснi хвороби. Сам 1сус Христос посилае апостолiв, аби вони оливою намащували i виздоровлювали хворих. Оливопомазання вщправляеться над важкохворим, який уже при смертi [1, с. 105]. Через ташство елеосвячення хворi люди i тi, хто вже помирае, не тшьки очищаються вщ грiхiв, а iнодi «тдш-маються» з одра хвороби i смерти Кому ж пiсля цього повинно бути посвячене !хне життя, немовби знову дароване, якщо не Господу, який зцшив !х, i чим воно повинно бути, якщо не безперервною Йому вдячнютю [2, с. 519-520].
Причиною рiзних хвороб е ^хи, неправильна експлуатацiя органiзму, легковажнють тощо. Але це все пов'язано з порушенням зв'язкiв iз Богом, який е джерелом життя. Тому трапляються випадки, коли людина, сильно захворiвши духом, занедужуе й тшом. Недаремно в народi поширена думка, що вс хвороби - вщ нервiв, тобто вiд хворого власного духу, який спершу вражае душу, а по^м i тiло. У таких випадках лшар не допоможе, потрiбне соборування, яке здiйснюе один або кшька священикiв i закшчуеться помазанням освяченою оливою, елеем. Таке ташство не е поширеним явищем, здшснюеться в крайнiх випадках заради очищення. Вiдтак людина зцiлюеться тсля перенесено! хвороби, i це вона повинна ощнити й почати жити для Бога.
Висновки. Отже, теорiя спроможностей надприродних та!нств Церкви мае видимий i неви-димий бш. Обидва потребують певних норм: видимий бш - норм християнсько! морали невидимий бiк - норм християнських чеснот. Християнсью чесноти отримуе людина, заради не! i здшсню-ються вс та!нства, якi е догмою. Моральне обгрунтування догмата кожного та!нства формуе iндивiдуальне розумiння природного i надприродного права та, вiдповiдно, онтолопчну поведiнку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Шченко 1гор, apxien. 3ycmpi4i на життев1й дороз1: Популярний катехизис для молод1 Льв1в; Х. : Святогорець, 2013.144 с. 2. Макарий (Булгаков), митроп. Православно-догматическое богословие : у 2 т. К.: Общество любителей правосл. л-ры, 2006. Т. 2. 674 с. 3. Малиновский Н., прот. Очерк православного догматического богословия : у 2 т. Вологда : Типография Св. -Тр. Сергиевой Лавры, 1912. Т. 2. 351 с. 4. Михалицын П. Е. Православие. Энциклопедия верующего. Харьков : Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2011. 240 с. 5. Фтософський енциклопедичний словник / за ред. В. I. Шинкарука. К. : Абрис, 2002. 744 с.
REFERENCES
1. Isichenko Ihor, arkhiiep. Zustrichi na zhyttievii dorozi: Populiarnyi katekhyzys dlia molodi [Meetings on the road of life: A popular catechism for young people]. L'viv ; Kh. : Sviatohorets', 2013. 144 р. 2. Makarij (Bulgakov), mitrop. Pravoslavno-dogmaticheskoe bogoslovie [Orthodox-dogmatic theology] : u 2 t. Kiev : Obshhestvoljubitelejpravosl. l-ry, 2006. T. 2. 674 р. 3. Malinovskij N., prot. Ocherk pravoslavnogo dogmaticheskogo bogoslovija [Essay on Orthodox dogmatic theology] : u 2 t. Vologda : Tipografija Sv.-Tr. Sergievoj Lavry, 1912. T. 2. 351 р. 4. Mihalicyn P. E. Pravoslavie. Jenciklopedija verujushhego [Orthodoxy. Encyclopedia of the believer] Har'kov : Knizhnyj Klub «Klub Semejnogo Dosuga», 2011. 240 р. 5. Filosofs'kyi entsyklopedychnyi slovnyk [Philosophical Encyclopedic Dictionary] / za red. V. I. Shynkaruka. K. : Abrys, 2002. 744 р.
Дата надходження: 26.04.2018р.
