CC BY
7
УДК 340.12
С. С. Сливка
доктор юридичних наук, професор, завщувач кафедри теори та фшософи права Навчально-наукового шституту права, психологiï та шновацшно1 освiти Нацiонального унiверситету "Львiвська полггехшка",
tfp2014@i.ua
МЕТАФ1ЗИЧНЕ ПОКАРАННЯ У КАНОН1ЧНОМУ ПРАВ1
© Сливка С. С., 2019
Сусшльство бувае досконалим i недосконалим. Досконалим суспiльством е Церква, рел^шне угруповання. Ця досконалiсть е духовно-юридичною, яка забезпечуе регулювання природним i надприродним правом. Досконале сусшльство мае назву Небесного Царства Божого, яке поповняеться поступово гщними членами земно'1 Церкви Царства Божого.
Ключовi слова: суспiльство; метафiзичне покарання; природно-надприродна правова система; зло.
С. С. Сливка
МЕТАФИЗИЧЕСКОЕ НАКАЗАНИЕ В КАНОНИЧЕСКОМ ПРАВЕ
Общество бывает совершенным и несовершенным. Совершенное общество -Церковь, религиозные группировки. Это совершенство духовно-юридическое, которое обеспечивает регулирование естественным и сверхъестественным правом. Совершенное общество называется Небесным Царством Божьим, которое пополняется постепенно достойными членами земной Церкви Царства Божьего.
Ключевые слова: общество; метафизическое наказание, естественно-сверхъестественная правовая система; зло.
S. S. Slyvka
Doctor of Law, Prof., Head of the Department of TFP Institute of Jurisprudence, Psychology and Innovative Education
Lviv Polytechnic National University
METAPHYSICAL PUNISHMENT IN CANON LAW
Society is perfect and imperfect. The perfect society is the Church, a religious group. This excellence is spiritual and legal, which provides for the regulation of natural and supernatural law. A perfect society has the name of the Kingdom of God in Heaven, which is being supplemented by gradually worthy members of the earthly Church of the Kingdom of God.
Key words: society; metaphysical punishment; natural-supernatural legal system; evil.
Аналiз дослщження проблеми. Церковне сусшльство скероване на спасшня душ, а громадянське сусшльство - на спасшня духу. Адже в земному житп людина повинна поважати державу, але не вщходити вщ Бога, i всю свою культуролопчну дiяльнiсть здшснювати з Божого благословення. Для цього потрiбно постшно жити у природно-правовому просторi та позитивно-правовому пол^ де пануе високе почуття увщповщальносп та вщповщальностг
Постановка проблеми. Позитивно-правове поле насичене i постшно насичуеться людськими (державними) законами, яю здебшьшого не встигають за летом життя, е змшними i недосконалими. Ц закони не завжди узгоджеш iз Божими законами i покликаш регулювати тшьки незначну
частину дш людини. У регулюваннi думок i почуттiв людини позитивне право безсиле, тому формусться лише примггивний змiст вiдповiдальностi, а не повнощнна увiдповiдальнiсть.
Мета статтi - онтолопчне сприйняття людиною впливу Божо! благодат на вiдновлення И знiвечених почутпв, шкiдливих думок i дiй, яю заважають прямувати iз Царства Божого у Царство Небесне.
Виклад основного матерiалу. Людина повинна поки що жити у двох суспiльствах: ре-лiгiйному i полiтичному. У цих суспшьствах е сво! уряди i сво! закони. Загалом, суспiльство - це стабшьна моральна еднiсть багатьох людей тд тим самим авторитетом для досягнення власного загального добра [3, с. 17-23].
Недосконалим сустльством е сукупнють людей, якi об'еднат синергетично сформованими умовами спiльного життя i роботи. У науцi прийнято вважати, що сустльство - це вщмшне вiд природи, багатовимiрне, внутршньо розгалужене i водночас органiчно цшсне утворення, що постае як сукупнють iсторично сформованих способiв i форм взаемоди та об'еднання (дiяльностi, вщносин, поведiнки, спiлкування, регуляци, пiзнання), у яких знаходить вияв всебiчна i багато-рiвнева взаемозалежнiсть людей [10, с. 621]. Сустльство повинно впливати на державу, коригувати И дп, а само прямувати до визнання громадянським сустльством, де функцюнуватиме правова держава.
Природно-правовий простр мiстить природнi та надприродт закони, якi е стшкими i непохитними. Вони формують таку увщповщальнють, яка може привести людину в Царство Небесне. Така увщповщальнють е метафiзичною i скеровуе людину в трансцендентальний свгг.
Церковне i громадянське суспiльства, маючи свою правову систему, реалiзують И через дозволи i заборони, невиконання яких призводить до покарань. У церковному суспшьств своя спе-цифiка покарання, яку можна пояснити тшьки з позицш метафiзично! вiзil за допомогою канотчного права.
Звичайно, для реалiзацil ще! мети потрiбно виконати певнi дослщницью завдання, зокрема визначити змiст, суттсть покарання в кожному метафiзичному вимiрi та висвiтлити канонiчнi шляхи виправлення життевих позицiй.
Об'ектом дослiдження е природно-надприродна правова система Всесвггу, а предметом -метафiзичне покарання в канотчному правi, яке випливае iз приниженого почуття вщпо-вiдальностi.
Глава небесно! й земно! Церкви 1сус Христос скеровуе вiрян i духовних осiб на дотримання онтологiчних аксюм. 1з цiею метою Церква створюе вщповщт нормативно-правовi акти у виглядi правил, кодексiв тощо. Цi церковт норми стосуються усiх вiрян та священнослужителiв.
Деяким членам Церкви здаеться, що шститущя 1суса Христа не повинна мати тяких пiдстав для покарання сво!х вiрних, а тшьки для !х виправлення на основi любовi до ближнього. Однак кожному людському суспшьству в своему юторичному розвитку доводилось захищати певнi сим-волiчнi цiнностi, якi визначали його i представляли його духовне значення й структуру юнування. Iнституцiю покарання непоюрних членiв вiдображено в Новому Завт, а сьогоднi Церква застосовуе як покарання позбавлення духовних благ вiрних, вiдокремлюючись вiд деяких руйтв-них для не! членiв. Хоча теоретично уш вiряни назавжди тдлягають системi покарання Церкви. Духовнi покарання, карт санкцп не е поширеним явищем у Церквi, оскiльки не кожен ^х е злочином, за який карають. Держава i Церква карають тшьки за п злочини, яю порушують громадський або суспшьний порядок [2, с. 533]. Що стосуеться людських грiхiв, то для цього юнуе сповiдь, на якш священник призначае iндивiдуальну духовну покуту. Про щ дiяння йдеться в богослужбових темах для священнослужителiв, а не для студенев юридичних спещальностей. Тому доцiльно дослiдження провести за такими напрямами: канотчне карне право, кари за окремi злочини, процедура накладання кари, канотчно-церковне судочинство, церковт покарання, канотчне судочинство, особливосп загального канотчного судочинства. Цей матерiал висвгглено у деяких пiдручниках [2]. Однак е потреба в дослщжент не звичайного церковного покарання, а
метафiзичного покарання, яке задекларовано у Священному Писанш. Ц покарання здiйснюe Бог (часто через священника, епископа).
Вихщними засадами метафiзичного покарання е: 1) людина - це образ Божий; 2) одночасне перебування людини у трьох метаф1зичних вим1рах: ордолог1чному, екзистенщальному i трансцендентальному; 3) диференцтоване покарання.
Розкриття людиною И богоподiбностi е початковим i центральним завданням людського життя, завданням певного перетворення дшсност смислом. Людина в парадоксальний спошб здiйснюе в собi актуальний синтез тимчасового i вiчного. У цьому розумшш особистiсть людини володiе неосяжною глибиною, яку неможливо до кшця розкрити. Це означае, що рiвень, на якому ставиться проблема людсько! особистостi, перевищуе рiвень онтологп, як !! переважно розумiють. I якщо йдеться про деяку метаонтолопю, один тiльки Бог може знати !! [4, с. 687-688].
Можна ra6i уявити, яким важким i вiдповiдальним е накладання покарання на людину, яка е не тшьки онтологiчною особистiстю, а й метаонтолопчною, надбуттевою. Осягнути свiй метаантро-полопчний стан людина не може, тому не завжди може зрозумiти суть добра i зла, яке ско!ла. Справжню оцiнку метаантропологiчного добра чи зла може дати тшьки Бог. Тому покарання людини як образу Божого здшснюють людина (наприклад, священник) i Бог. Людина карае, зважаючи на стутнь свого розумшня онтолопчних особливостей. Якщо ж людина не може ощнити ситуацп (наприклад, у метаонтолопчному баченнi), карае Бог. Тому людина школи не розумiе, за яку провину зазнала кари Божо!. Звичайно, вщпускае грiхи тiльки Бог i для духовного захисту людини нагороджуе !! благодаттю, милiстю.
Людина шчим не заслужила Божо! милостиш, не мае на не! жодного права. Однак Бог багатомилостивий, оскшьки ця благодать потрiбна кожнiй людиш для щастя i благополуччя. Виправдання за Божою благодаттю передбачае не тшьки прощення грiхiв, але й нове, набуте завдяки Божш благодати праведне життя. А вiд людини вимагаеться милосердя - як свщчення !! вiрностi Богу. Будь-яке дiяння, яке здiйснюе християнин, за Божою волею, нагороджуеться рясними благодатями [7, с. 580].
У системi покарання треба розумгги велику щннють людини у Всесвт й благодатну Божу тдтримку. Тому грiх людини дуже гшвить Бога за Його безмежну милють до не!. Кожний ^х витравлюе, знищуе у людинi певну кшьюсть елементiв образу Божого, а сучасна людина дедалi бiльше вщдаляеться вiд перших людей, у яких життя було надприродним.
Першим людям наперед було дано бшьше, шж потрiбно для людсько! природи. Таке виви-щення першо! людини свщчить про покликання до вiчного споглядання Бога i е надприродною благодаттю, яка внутршньо змiнюе суть людини. Без змши сутностi людини (захист вщ страждань, смертi, пожадання) юнуе позаприродна благодать. Таке спiввiдношення мiж природою i благодаттю скеровуе людину йти сво!м ходом, але за законами природи, як встановив Бог. Благодать можуть приймати лише духовш ютоти, а не камiння чи тварини (це надприродна благодать). Варто зауважити, що надприродна благодать забезпечуе спасшня, а природна, позаприродна - створення [11, с. 26-27].
Уш види благодап дають змогу людиш осмислити сво! вчинки, а не гршити. Вони сприяють новому духовному народженню i змщнюють вiру як надприродну чесноту.
У прямому розумшш карання образу Божого зрозумгги важко. Цей процес повинен бути не звичайним, а вщдаленим вщ земного розумшня, метафiзичним, надлюдським, надштелшбельним. Адже йдеться про те, щоб образ Божий набував подоби Божо!. Для цього людина як образ Божий повинна набувати святосп. За допомогою своерщно! думкографп вона упродовж життя залишае, проектуе слщи сво!х думок, почутпв, слiв, бажань, дiй на умовну небесну фотоплiвку, проявляе екзистенщальну свою силу на повну потужнють у межах норм канонiчного права. Природш й надприроднi чинники цьому сприятимуть, оскшьки йдеться про тдтримку Всесвггу добрими екзис-тенцiйними якостями. Вщ цих якостей залежить, чи досягне людина подоби Божо!. Екзистенцшна наповненють людини i !! прояв впливають на духовну структуру свггу. Що бшьше добрих дш, думок, почутпв, слiв, то кращим, мщшшим стае Всесвiт i людина повнощнно творить "другу" природу. У цьому основний змют подоби Божо!.
Наступною вихщною засадою метафiзичного покарання е те, що це покарання необхщно розглядати в кожному iз трьох вимiрiв: ордологгчному, екзистенцгальному, трансцендентальному.
Покарання в ордолог1чному (буденному) вимiрi зводиться головно до обмеження плотських проявiв, яю негативно впливають на душу i дух.
Вважаемо, що покарання в ордолопчному вим1р1 канонiчного права - це такий зааб впливу священника чи епископа на людину, яка порушила норми сусшльноТ, церковноТ мораш, норми канонiчного i позитивного права, чим зруйнувала встановлений Богом земний порядок, який обмежуе можливосл дiяти так, як ранiше, послаблюе плотськ антиприроднi бажання та навертае на онтолопчну переорiентацiю стилю життя.
Зауважимо, що покарання е негативним видом санкцш, якi застосовують до вiрян i духовних осiб. Ц санкцi! здебiльшого не примусовi, а обмежувальш, рекомендацiйнi, профiлактичнi, якi позитивно впливають на поведшку людини. Деяю автори (В. Лубський [2]) вважають ордолопчш санкцi! лiкувальними, якi зводяться до готовносп вiдшкодування збиткiв, змшення ставлення тощо. 1х накладае спещально пiдготовлена, благословенна Богом людина - священник або епископ.
Змют каношчно караних ордологiчних вчинкiв полягае у тому, що людина допустилася до стану керованосп дияволом в ордолопчних або багатьох випадках, що свщчить про недбале ставлення до творшня Божого, його Промислу. Необдумаш вчинки, вислови, почуття тощо, не контрольоваш розумом i серцем, е земною шдсуднютю, але з небесною реакщею. Усе, що твориться на земл^ вiдображаеться на небесах i повертаеться назад на землю для впливу на людей. Пом'якшують негативний небесний вплив земш санкцп. Грiховна спадковють людини здебiльшого формуе негативнi матерiальнi звички, орiентацiю на матерiальнi, а не духовш досягнення в буденному житп.
Для регулювання буденного життя суспшьство i Церква створили норми морали Часто такi норми створювалися усно, стихшно, вони позитивно впливали на формування онтолопчного способу життя. Це елементарна мораль, яка регулюе дп людини. Недотримання елементарно! морали аморальний спосiб життя, намiри ско!ти зло, свiдомо чи несвiдомо скероваш на природний порядок, який створив Бог. Навпъ заподiяння морально! шкоди собi чи ближньому викликае в Бога гшв. Перелiк порушень, яю ведуть до руйнацi! Божого порядку, надзвичайно великий. Зупишмось на понятп неправди, до яко! людина часто вдаеться в буденному житп, не тдозрюючи, яку шкоду вона завдае Всесвггу. Неправда - поняття, протилежне до правди.
Правда (вщ праслов'янського - правило, присяга, закон, договiр) - особлива форма поед-нання ютини з життевими формами людини. Це ютина, що стала принципом життя [10, с. 506]. Правда не може бути вираженою в абстрактно-теоретичних побудовах, а передбачае образну, емо-цшну та екзистенцшну складовi [6, с. 163]. Правдивють - це вщповщшсть висловлювань, слiв розмовника його думкам i переконанням [9, с. 355]. Тобто правда завжди вiдображае ютину Божу, яка е основою праведного життя.
У неправдi криються велию злодiяння, пагубнi зухвалостi, якi люди часто використовують у практичному житп, навггь у замаскованому виглядi. Однак неправда - це ^х, квазпстина, яка пов'язана iз реальним життям, оскiльки не е онтологiчним принципом праведного життя. Характерно, що неправда е абстракщею, не вщповщае думкам i переконанням того, хто !! висловлюе, але дуже поширена в земному жигтi й карана як Божими законами, так i земними.
Неправда не мае мюця в каношчному правi. Вона скеровуе людей в шший бiк дiяння. Як наслiдок, обманута людина робить не те, що потрiбно. Вщтак у Всесвiтi виникае хаос, безладдя i не виконуеться Задум (Промисел) Божий. 1нша справа, коли людина не поширюе вiдомостей про якусь подда серед iнших людей. Це не обман, а приховування певного факту, щоб не допустити викривлення шформацп та скоення ^ховних дш iншою людиною, хоча в окремих випадках приховування призводить до неправди. Треба пам'ятати, що рано чи тзно неправда стане правдою, оскшьки юнуе природна зворотна реакщя, а латентносп в канонiчному правi не юнуе.
Особливе покарання iснуе в екзистенцгальному вимiрi. Тут карае переважно Бог, оскшьки санкцп скероваш на змшу сердечних проявiв, душевних компонента. Щоправда, можна говорити i про самопокарання через молитву, каяття, пожертву, тст тощо.
Видасться, що покарання в екзистенцiальному вим1р1 канонiчного права - це засiб впливу БожоТ сили на людину, яка порушила душевш норми розуму, серця i вол1, зруйну-вавши в собi образ Божий, який пiдвищуe можливостi набути подоби БожоТ.
Розглядають грiхи, скоeнi проти душ^ екзистенцп як тонко! субстанцii, життeдiяльного донора, ментальних феноменiв. Адже душа, а значить життя, перебувае в Божому вщанш, Його руках. Душевш процеси визначають сутнiсть людини. Ця сутнiсть пiдтримуе в тiлi життевий процес. Загалом, грiх скерований проти надприродно! потуги, що спричиняе активну дiяльнiсть душi, тобто екзистенцii. Це стосуеться ушх специфiчних якостей душ^ зокрема розуму, серця i волг У пщсумку думка, слово, почуття, бажання стають непомiтною квазiнормою, яка утримуе душу в сташ зла. Тодi грiшна душа пiдвладна небеснш пiдсудностi, оскiльки земно! пiдсудностi недостат-ньо в конкретному випадку, хоча вона може виконати (через пресвнера) вщповщне клопотання Церкви.
Зло - це категорiя, що охоплюе все цшнюно-негативне, протилежне щодо блага i добра. У площинi протистояння благу як такому зло - це те, що тдривае продуктивш потенцп буття, заважае реалiзацii його призначення, зокрема, руйнуе умови й засоби виживання, фiзичного i духовного розвитку людини [10, с. 227]. Це найбшьш шкiдливi й небезпечш форми неналежного у буттi людей [1, с. 114]. Зло юнуе, викоршити його поки що неможливо, i воно руйнуе все, що створив Бог. Тому потрапляння зла в душу людини е великою небезпекою для не! само! i для Всесвггу: лшше до такого стану себе не доводити.
Людиш належить повнютю посвятити свою душу служшню Богу, вона повинна вшею душею шукати Бога. Вiд не! вимагаеться повнютю користуватися волею Божою i любити Його всiею душею [7, с. 261, 262]. Адже зло проникло у свгг внаслщок ^ха, а потiм почало множитися. Ця реальна сила юнуе, поневолюе людину, розбещуе свгг. Бог не створив зла. Воно виникло як наслщок зловживання даром свободи, дано! Богом сво!м створшням - ангелам i людям, - i виступило супроти Бога [8, с. 238-239]. Зло само не потрапляе в екзистенщю людини. Людина сама його приймае, запрошуючи, або ж вбирае в себе внаслщок !! байдужого ставлення до свого внут-ршнього стану. Проникнення зла у душу вщбуваеться тод^ коли людина хоче управляти матерiаль-ними процесами свпу, влаштовуе погоню за матерiальним збагаченням та шшими ^ховними бажаннями, як пов'язанi зi злом, ненавистю та рiзними античеснотами. Байдуже ставлення до свое! душi часто пов'язане iз незадоволенням сво!м суспiльним станом, наршанням на життя, важку долю тощо. У такому станi зло швидко "пропонуе" свою послугу, вихiд зi становища, який е грiшним. Невмшня людини утримувати свiй екзистенцiальний стан, душу в онтолопчному вимiрi руйнуе !! образ Божий.
Руйнування образу Божого здшснюеться в боротьбi мiж добром i злом, коли перемагае зло. Людина вщкидае Святого Духа, який перебувае в нш, вщдаючи перевагу злим, темним силам, як пропонують матерiальнi вигоди. Для цього Церква створила каношчну науку, яка утримуе людину вщ духовного покарання i скеровуе И до подоби Божо!, до трансцендування, буття--до-смертг
Остаточне покарання людини здiйснюеться в трансцендентальному вимiрi. Якщо людина живе на землi в екзистенцiальному вимiрi, свiтi, то за умови досягнення подоби Божо! вона житиме в трансцендентальному вимiрi, свт. Збагнути трансцендентальне життя людина з обмеженим розумом не може. Для цього необхщне трансцендування.
Щд трансцендуванням розумдать здатнють людини виходити за всi та всшяю межi свое! жигтедiяльностi, види сущого, здобутого досвiду. Це прояв людсько! незапрограмованостi, неузасадненостi, свободи [6, с. 216]. Фактично, трансцендування - це умшня людини переходити з штелтбельного стану в сенсибельний, щоб зумгш передбачити оцiнку свое! земно! екзистенцп.
Тому вважатимемо, що покарання в трансцендентальному вимiрi канонiчного права - це доконечна Постанова Божа про долю людини в потойбiчному свт за скоеш земш грiхи згiдно з Його Промислом.
Божий Промисел не е таемницею для вiрян, хоча в багатьох деталях !м не вiдомий. Вiдомо те, що Бог бшьше використовуе заборон, шж покарань, а також попереджень, розпоряджень, погроз, посилань певних знаюв (сигналiв). Але коли людина вперто ко!ть зло, руйнуе, псуе всесвггаю пра-
вову систему, нищить тоню зв'язки мiж елементами свпу, вщдаляеться вiд основного творшня Божого, а отже, вщ Нього Самого, то Боже батьювське покарання у гнiвi завершуеться посиланням хвороб, бщ, нещасть i навпъ смертi. Адже людина зобов'язана тдтримувати свiтову природно-правову систему, а не псувати !!. Такi вимоги входили у плани Божi тд час створення свiту, тому людина повинна бути бездоганно дисциплшованою. Але з настанням певних обставин i часу (на Судi Божому) буде винесена остаточна Постанова Божа про застосування санкцш до кожно! людини.
Мета Суду Божого - забезпечити справедливють, спасти людство, а не знищити його. Без Суду спасшня неможливе, оскшьки здшснюватиметься вiдмежування свiтла вщ темряви i добра вiд зла [7, с. 955]. Праведш люди, яким буде дозволене життя в потойбiчному свiтi, житимуть у нових онтолопчних умовах за оновленими природно-надприродними законами.
Важливою вихщною засадою метафiзичного покарання в канонiчному правi е диферен-цШоване покарання.
Диференцтоване (вщ. лат. - рiзницеве, рiзне; яке залежить вщ яко!сь умови) покарання використовують не тшьки в каношчному, а й державному, звичаевому, корпоративному правi тощо. Можуть виникнути запитання: чи обгрунтованими будуть вiдмiнностi в покаранш за приблизно однаковi правопорушення? чи вс умови будуть враховаш? Однак метафiзичне покарання в цьому сенс е абсолютно бездоганним, оскшьки це Боже покарання, яке е, безперечно, справедливим. Тому Бог карае не вшх пщряд й одночасно, а робить це поступово, школи частково, з великою обережнютю i шжнютю.
Кожну людину судять за !! справами, бо саме в них виражаеться !! iстинна духовна сутнють. У судебниках Божих, у "книгах" записаш всi думки, слова i вчинки людини. Для людини юнуе тiльки одна можливiсть уникнути покарання i бути виправданою - !! iм'я повинно бути внесене у "книгу життя" [7, с. 956]. Не вс люди однаково ставляться до зла, злих сил, духовно! темряви. У них рiзнi штелтбельш й сенсибельш показники, рiзнi намiри. Тому людинi невiдомо, чи вона вписана, чи буде внесена у "книгу життя", але !! поведшка на землi повинна спрямовуватись до тако! честi. Контролером для такого бажання е дух людини, стутнь страху Божого, сов1ст1 та прагнення Бога.
Дух (як i душа) е шдивщуальним, для кожно! людини мае сво! характеристики i визначае змют диференцшованого покарання. Дух людини повинен бути постшно нацiленим на спасшня душ^ оберiгання вiд рiзних життевих небезпек. Хоча людина не завжди дорожить своею душею, майбутнiм потойбiчним життям, дух повинен отримувати вщ Церкви такi канонiчнi елiксири, яю скеровують людину в трансцендентальний свп\
Страх Божий як християнська доброчесшсть - це таке благоговiння у безмежнш святостi Божiй i таке побоювання образити Господа порушенням Його свято! вол^ що мимоволi розвивае у християн особливу пильнють, поюрнють i безупинну молитву [5, с. 678]. Маючи Страх Божий, людина не може ско!ти зла, стараеться не прогшвити Бога, що обертае !! вiд грiхiв, а отже, вщ покарання.
Совгсть - це дане людиш Богом друге "я", яке незалежно вщ волi людини оцшюе !! думки, вчинки та докоряе !й, коли вона чинить проти встановленого порядку. Совють людини з'явилась тшьки тсля грiхопадiння, пiсля того, як вперше був порушений встановлений Богом порядок [7, с. 922]. Збудником совют е людський дух, який рiзними темпами прямуе до Святого Духа.
Прагнення Бога завжди здшснюеться через людський дух, що закономiрно, адже образ Божий прагне до подоби Божо!. Важливо, щоб свобщна воля людини цьому сприяла.
Висновки. Метафiзичне покарання в каношчному правi координуе ордолопчну, екзистен-щальну дiяльнiсть людини. Цi покарання пов'язаш iз молитвою. Молитва в покаранш очищуе шлях до Бога, до набуття подоби Божо!. Сила молитви в тому, що вона "розвдае" духовний туман для проникнення небесних промешв вщ Бога до гршно! людини. Таке розвiювання потрiбне щодня, часто, оскшьки злi сили постшно намагаються завоювати душу людини. А за допомогою моли-товного покарання формуються метафiзичнi цшносп людини, яю необхiднi в земному i май-
бутньому небесному житп. Людство не здатне самостшно спастися, навггь за допомогою земного суду. Тому онтологiчно юнуе метафiзичний, небесний суд, його профшактичт впливи за допомогою Церкви, щоб поеднати вiру i розум, блокуючи потрапляння злих намiрiв у душу, за недопущення латентностi провин, приховування грiхiв, за прояв жалю, що людина жила грiшно, тощо. Тшьки праведне життя Бог оцiнюе нагородою, спокусою або покаранням.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бачинин В. А., Сальников В. П. Философия права: краткий словарь. Санкт-Петербург: Лань, 2000. 400 с. 2. Канотчне право: тдручник / за ред. В. I. Лубського. Кт'в: Центр учб. л-ри, 2012. 572 с. 3. Мудрий Софрон (Владика, ЧСВВ). Публiчне право Церкви i конкордати. Жовква: Мююнер, 2011. 192 с. 4. Настольная книга священнослужителя. Почаев: Свято-Успен. Почаев. Лавра, 2003. Т. 8. 800 с. 5. Никифор (архимандрид). Библейская энциклопедия: в 4 вып. Москва: Изд. Свято-Троице-Сергиевой Лавры, 1990. Вып. 1: А-Е. 904 с. 6. Петрушенко В. Фшософський словник: термши, персонала, сентенцп. Львiв: "Магнолiя-2006", 2011. 352 с. 7. Ринекер Ф. Библейская энциклопедия Бронгауза / Ф. Ринекер, Т. Майер; пер. с нем. В. Иванова и др.; под ред. В. Цорна. Кременчуг: Християн. зоря, 1999. 1120 с. 8. Словник Бiблiйного Богослов'я / за ред. Ксав'е Леон-Дюфура та ш.; пер. з фр. Львiв: Вид-во отщв Василiан "Мююнер", 1996. 934 с.
9. Философский словарь: Основан Г. Шмидтом: пер. с нем. / под ред. Г. Шишкоффа; общ. ред. В. А. Малинина. 22-е изд., новое, перераб. Москва: Республика, 2003. 575 с. 10. Фшософський енциклопедичний словник / за ред. В. I. Шинкарука. Кшв: Абрис, 2002. 744 с. 11. Штайн Е. Що таке людина? Богословська антрополопя / опрацювання i вступ Беата Бекман-Целлер; пер. з шм. Олега Конкевича. Жовква: Мююнер, 2014. 352 с.
REFERENCES
1. Bachinin V. A., Sal'nikov V. P. Filosofija prava. Kratkij slovar'. [The philosophy of law. Brief Dictionar]. Sankt-Peterburg: Lan', 2000. 400 p. 2. Kanonichne pravo: pidruchny^k / za red. V. I. Lubs^kogo [Canon Law: pidruchnik] Ky yiv: Centr uchb. l-ry', 2012. 572 p. 3. Mudry j Sofron (Vlady ka, ChSVV). Publichnepravo Cerkvyл i konkordaty\ [Public Law of the Church and Concordati]. Zhovkva: Misioner, 2011. 192 p. 4. Nastol'naja kniga svjashhennosluzhitelja. [Handbook of the clergyman]. Pochaev: Svjato-Uspen. Pochaev. Lavra, 2003. T. 8. 800 p. 5. Nikifor (arhimandrid). Biblejska jajenciklopedija: v 4 vyp. [Bible Encyclopedia: 4 issue]. Moskva: Izd. Svjato-Troice-Sergievoj Lavry, 1990. Vyp. 1: A-E. 904 p. 6. Petrushenko V. Filosofs'kij slovnik: termini, personalii, sentencii. [Philosophical Dictionary: terms, personalities, maxims]. L'viv: Magnolija-2006, 2011. 352 p. 7. Rineker F. Biblejskaja jenciklopedija Brongauza / F. Rineker, T. Majer; [The Bronze Biblical Encyclopedia /
F. Rinecker, T. Meyer]. per. s nem. V. Ivanova i dr.; pod red. V. Corna. Kremenchug: Hristijan. zorja, 1999. 1120 p. 8. Slovny^k Biblijnogo Bogoslov'ya [Dictionary of Bible Theology] / za red. Ksav'ye Leon-Dyufura ta in.; per. z fr. L'viv: Vy d-vo otciv Vasy lian "Misioner", 1996. 934 p. 9. Filosofskij slovar': Osnovan G. Shmidtom [ Philosophical Dictionary: Founded by G. Schmidt]. per. s nem. / pod red.
G. Shishkoffa; obshh. red. V. A. Malinina. 22-e izd., novoe, pererab. Moskva: Respublika, 2003. 575 p.
10. Filosofskij slovar' [Encyclopedic Dictionary of Philosophy]: Osnovan G. Shmidtom: per. s nem. / pod red. G. Shishkoffa; obshh. red. V. A. Malinina. 22-e izd., novoe, pererab. Moskva: Respublika, 2003. 575 p. 11. Shtajn E. Shho take lyudy^na? Bogoslovs^ka antropologiya / opracyuvannya i vstup Beata Bekman-Celler; [What is a person? Theological Anthropology / Study and Introduction by Beat Beekman-Zeller]. per. z nim. Olega Konkevy'cha. Zhovkva: Misioner, 2014. 352 p.
Дата надходження: 26.06.2019р.
