CC BY
66
котрих уникнути надзвичайно важко, зус^чаються повторення того самого матерiалу у двох рiзних мюцях, як i окремi цифровi розбiжностi у датах.
Автор-упорядник заздалегщь застерiг себе латинською сентенцieю: Feci quod potui, faciant meliora potentes. - Язробив, що мгг, хто може, хай зробить краще.
Сподiваeмося, що i нашi доброзичливi зауваги шкого не образять, а щирi побажання будуть врахованi для традицiйного, як завжди, другого видання, дещо змшеного i доповненого.
Довiдник буде корисним для науковщв, спецiалiстiв ветеринарно! медицини та пращвниюв сумiжних галузей i сфер знань - бютехнологп, технологи виробництва i переробки продукпв тваринництва, харчових технологш, економiки, екологи, менеджменту, водних бiоресурсiв та аквакультури.
Заслуговують на щиру подяку усi викладачi унiверситету, котрi, попри свою планову наукову чи навчальну пращ, подали матерiали до довщника.
Кожна нова книжка - це чергова цеглинка у нашу спшьну бущвлю европейсько! Укра!ни.
Лiтература
1. Львiвська державна академiя ветеринарно! медицини iменi С. З. Гжицького (1784-2000). - Львiв: Модерн-2, 2000. - 904с.+16с. in. (Авторський колектив).
2. Вченi ушверситету: 1784-2014. Довiдник /Автор-укладач Михайло Падура.-Львiв: Галицька видавнича спiлка, 2015. - 572 с.+7 iл.
Стаття надшшла до редакцИ 4.10.2015
УДК 291.2
Крупник Я. Г., Крупник М. Г. ©
Льв1вський нащональний университет ветеринарног медицини та б1отехнологт
1мен1 С. З. Гжицького
БОЖЕСТВЕННА Л1ТУРГ1Я: ОСОБИСТИЙ ДОСВ1Д ФОРМИ ТА ЗМ1СТУ
У статтг автори подають свое бачення форми та змгсту Божественног Лтургп, або ж Служби Божог. У поняття форми вгдносять там дп Церкви як зустргч людини з Богом, дгалог (молитва народу - Слово Боже), «гостина Агнця», тобто Пресвята Свхаристгя. Разом ц1 дгг створюють форму, котра наповняеться Духом надгг, в1ри й любовг як Божих чеснот.
Змгст Служби Божог складають три гг складовi частини - Проскомидгя, Лтурггя оглашенних (Лiтургiя слова), Лiтургiя вiрних (Лiтургiя жертви), котрi створюють образи першого, другого й третього Неба та е прообразом «нового неба» (Од.21:1). При цьому ставиться акцент на особливш дп Триединого Бога у кожнш iз складових частин Лтургп: у Проскомидгг - особлива дiя Святого Духа; у другт частит - Сина; у третш - Отця.
Ключов'1 слова: Бог, 1сус Христос, Святий Дух, Пресвята Богородиця, Церква, Божественна Лiтургiя, Служба Божа, Слово Боже, Пресвята €вхаристiя, Царство Небесне, Небо, надiя, вiра, любов.
© Крупник Я. Г., Крупник М. Г., 2015
388
УДК 291.2
Крупник Я. Г., Крупник М. Г.
Львовский национальный университет ветеринарной медицины и биотехнологий
имени С. З. Гжицкого БОЖЕСТВЕННАЯ ЛИТУРГИЯ: ЛИЧНЫЙ ОПЫТ ФОРМЫ И
СОДЕРЖАНИЯ
В статье авторы предлагают свое видение формы и содержания Божественной Литургии, или Обедни. В понятие формы относят такие действия Церкви как встреча человека с Богом, диалог (молитва народа — Слово Божие), «гостиная Агнца», то есть Евхаристия. Вместе эти действия создают форму, которая наполняется Духом надежды, веры и любви как Божьих добродетельств.
Содержание Литургии составляют три ее составные части — Проскомидия, Литургия оглашенных (Литургия слова), Литургия верных (Литургия жертвы), которые творят образы первого, второго и третьего Неба и служат прообразом «нового неба». При этом делается акцент на особое действие Триединого Бога в каждой из составных частей Литургии: в Проскомидии - особое действие Святого Духа; во второй части - Сына; в третьей - Отца.
Ключевые слова: Бог, Иисус Христос, Святой Дух, Пресвятая Богородица, Церковь, Божественная Литургия, Обедня, Слово Божие, Евхаристия, Царство Небесное, Небо, надежда, вера, любовь.
UDC 291.2
Krupnyk Ya.G., Krupnyk M.G.
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S. Z. Gzhytskyj DIVINE SERVICE: PERSONAL EXPERIENCE FORM AND CONTENT
The authors of the article have shown their own vision of Divine Service form and content, or Liturgy. The form concept deals with such activities of church as human talk with Got, dialogue (people s prayer - the word of God), «lamb hospitality» it means All-Holy Eucharist. In common, all these activities make form, which is filling with the Spirit of hope, belief and love as Gods virtue.
The Liturgy content consists of its three main parts - Liturgy of Preparation, Liturgy of Catechumens (Liturgy of Word), Liturgy of Faithful (Liturgy of Offering) which create sacred image of the first, the second and the third Sky and is the prototype of «new Sky». Herewith, an accent is emphasized on special action of Triune God in each of component of Liturgy: in Liturgy of Preparation - special activity of Holy Spirit; in the second part - Son; in the third - Father.
Key words: God, Jesus Christ, the Holy Spirit, Holy Virgin, Liturgy, Divine Service, God s Word, All-Holy Eucharist, Kingdom of Heaven, hope, belief, love.
Вступ. Мiж скарбами нашо! християнсько! релш! перше мюце займае Божественна Лггурпя або Служба Божа. Вона е безсмертною Христовою установою, незабутньою пам'яткою, що И зволив 1сус Христос полишити свош Цер^ на вiчний «спомин» [12].
Ця «дорогощнна перлина» (пор.: Мт. 13:44-46) щораз подаеться Божому Народу з Неба (пор.: Мт. 26:29; Мк. 14:25; Лк. 22:18-20; Йо. 15:5), водночас еднае його з небесним Престолом (Од. 4:2; 5:1-14; 7:13-17) та дае можливють перебувати церковнш стльнот «в повнот Божо! присутносп» [3, п.338].
Служба Божа е головним засобом освячення, адже вливае в людсью серця Божi чесноти - вiру, надда, любов [15, с. 343-345], дае можливють людиш стати
389
«чистою» (пор.: Йо. 15:3), зодягнутися у «весшьну одежу» й бути «вибраною» (пор.: Мт. 22:11-14). Вона тдносить людину «все вище i вище, i вище», мовби до «третього неба» (пор.: II Кор. 12:2).
Дieю Святого Духа через Сина молитва Церкви тдноситься до Отця. Щоразу, коли прикликаемо iм'я Пресвято! Тройцi, розпочинаючи нашу молитву та щоденш справи, ми сповщуемо свою еднiсть з Отцем, i Сином, i Святим Духом та сповнюемо все свое життя свiтлом Пресвято! Тройцi [3, п.335].
Пам'ятаемо також, що Церква соборно сповщуе Марiю, Матiр Господа нашого 1суса Христа, Богородицею i Приснодiвою. Вона е «iконою Церкви, символом i первiстком переображеного благодаттю людства, взiрцем i твердою надiею для вшх, хто прямуе до небесного Срусалиму. Разом iз нею предстоять перед небесним Престолом «апостоли, евангелисти, мученики, юповщники, посники й усяка праведна душа, що спочила у вiрi» [3, п.310-311].
Звершуе ствпричастя всiх вiрних Христа [2, п.962; 3, п.336. 382; 15, с.446] «Теплота вiри, повна Святого Духа» [3, п.387; 9, с. 386] у Пресвятш Свхаристi!, що е запорукою нашого Великого Успiху - Царства Небесного, яке ми «шукаемо» (пор.: Мт. 6: 33).
А 1сус запрошуе нас: «Прийднь до мене вс (...), тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо мое любе й тягар мш легкий» (Мт. 11:28-30).
Визначення термшу «лггурпя». Слово «лiтургiя» (з грецько! л!тург!я -«спiльне дiло») первюно означало «публiчне дiло», «служба, виконувана народом або для народу». У християнськш традицп воно означае, що Божий народ бере участь у «дш Божому» (пор.: Йо. 17:4) [2, п. 1069].
Лггурпя - служшня Бога людям i людей Боговг На Божественнiй Лiтургi! Отець уводить нас у повноту свого життя, даруючи нам Сина, Син же даруе нам Себе Самого на поживу в трапезi Слова й трапезi Тiла й Кров^ щоб ми (...) мали участь у Його Божества Церква, приймаючи цей дар Христовий у Святому Душ, вщповщае Йому приношенням себе само!, щоб вш жив i дiяв у нiй як у сво!м Тiлi [3, п. 344].
Божественна Лпурпя (Служба Божа або Свята Свхариспя), це бенкет Божого царства, як нам вказують Христовi пршч (див. Мт. 22,1-14; Лк. 14,15-24). На ньому предвiчний Цар, 1сус Христос, кличе i перетворюе людей рiзних вiкiв, середовищ i нацiональностей в нове людство [9, с. 314].
За словами о. Меле™ М.Соловiя [12], «Служба Божа - це всенародне богослужебне дшо, в якому Боговi вщдаеться найвищу честь i поклiн через молитви, шсш, гимни, головно ж через приношення Безкровно! Жертви Нового Завпу. (...) Служба Божа е шчим iншим, як жертвою Богочоловша Христа за грiшне людство» [12, с. 6]. Тут автор вiдмiчае «значеневу» рiзницю, яка е мiж словом «лiтургiя» i його перекладом «Служба Божа»: «Хоч, по-сутi, щ два слова означають те саме, однак, в новших пiдручниках лпурпсти пiд словом «лiтургiя» розумiють не тшьки евхаристiйне жертвоприношення, отже властиву Службу Божу, але також усяю публiчнi богослужiння св. Церкви, як наприклад церковне правило i чини св. Тайн. У такому загальному й ширшому значенш лiтургiя обшмае всi публiчнi й офiцiйнi вияви богопочитання св. Церкви, в цей час, коли лпурпя у вужчому значенш обмежуеться лише до евхаристшного жертвоприношення або, шшими словами, до Служби Божо!» [12, с. 7].
У Словнику церковно-обрядово! термшологп [10] тдсумовуеться визначення термшу через «власну» i «загальну» назви, а саме: 1) Лпурпя -
390
центральне богослужшня добового кола, тд час якого вщбуваеться Ташство Свхаристп; Служба Божа; р1дко Сехарист1я; заст. Об1дня; 2) лпурпя, богослужшня (богослуження, богослужба) - церковно-обрядове дшство, до складу якого входять: читання й ствання молитов, читання зi священно-богослужбових книг, священнодiяння, якi виконують за усталеним порядком на чолi зi священнослужителем (архиереем або ieреeм); е1дпраеа; заст. хироном1я.
о. Василь Рудейко зауважуе [11], що «Другий Ватиканський собор дав нам дуже просте й чнке визначення лпурги: це найвище й найдосконалiше <^яння» Церкви. Згiдно iз соборовим ученням, пiд час лпурги Церкви «звершуеться досконала прослава Бога й освячення людей» (КСЛ, 7)». У свош монографп автор подае iсторично-богословськi передумови лпурпетворення (Ч. 1) та окреслення основних лiтургiйних елементiв сучасно! вiзантiйськоl традицп (Ч. 2), де зазначае, що лпургшш кола можна умовно подшити на чотири основнi тдгрупи: а) святкування Свхаристп; б) церковш ташства i священноди (освячення, посвячення i благословення); в) богослужшня лпургшного дня; г) богослужiння лiтургiйного року.
Актуальшсть теми. «Сучасна лiтургiйна традицiя Церков вiзантiйського обряду, - зауважуе автор [11], - це дуже складна система богослужбових кш, чишв, обрядiв i текстiв. Адже (вiзантiйський) лпургшний обряд впродовж понад 15 столпь у процесi становлення переживав перюди творчостi, дезштеграцп, синтезу та школи радикальних реформ, а тепер перебувае «у всш множинностi сво!х вимiрiв»» [11, с. 124]. Роздумуючи про оновлення лпургшно! традицп, автор продовжуе: «Ми схильнi сприймати лiтургiйнi тексти як своерщне «правило вiри», i в багатьох випадках воно е правдивим. Однак догматизованють лiтургiйного тексту, яка веде до сприйняття його як чогось незмшного й безальтернативного, веде остаточно до того, що вiрнi перестають сприймати слово лпурги як наше особисте молитовне слово i слово лiтургil перетворюеться у лпургшний текст, який треба е/д-мовити, в7д-спiвати, побожно ви-слухати, але не обов'язково робити його власним досвщом [11, с. 257].
Подiбно ж, про це саме ще швстолнтя тому говорив о. Мелетiй М.Соловш, ЧСВВ [12]. Автор зазначав, що «через брак освни й образовання затиралася рiжниця мiж догмою й обрядом, що у вислад спричинило т.зв. розкол у 17-у сторiччi. Пiд маскою вiрности традицil зродився обрядовий формалiзм i фанатизм букво!дства (^)» [12, с. 121]. Знаючи про це та роблячи заключення iз загальних понять про Службу Божу, автор монографп вже iз самого початку переконуе, що «Служба Божа - це найкращий Христовий дарунок для свого вибраного народу. У Службi Божш полишив Христос живу пам'ятку нашого вщкуплення. Тут увiковiчнив Вiн свою безконечну любов до нас». Саме тому, як зауважуе автор, «Служба Божа, будучи найкращою жертвою i найвищим актом богопочитання, мусить станути душею нашого християнського культу. Вона мусить перестати бути лише недшьною формальнютю, бездушним i нудним обрядом, а стати осередком нашого релшйного життя. Для кращого щнення й пошанування Служби Божо! у першiй мiрi повинно причинитися основне пiзнання Служби Божо!, И природи, И молитов, И обрядiв i символiки. Ми маемо И тзнати, розумiти, шанувати i цiнити» [12, с. 16].
Таке тзнання й пошанування Служби Божо!, на наш погляд, мае вщбуватися у таких аспектах: духовному (Слово Боже); науковому (юторично-критичний метод [12, с. 284]); практичному (активна участь).
391
Форма та змкт Божественно'1 Лпурги. Щоб розкрити суть таких понять як «форма» та «змют» Служби Божо!, потрiбно насамперед згадати Божi заповда, на яю, як заповда любовi, у Новому Завт особливо наголошуе 1сус Христос. Тут слщ зазначити, що невиконання одше! iз них спричинюе недотримання ушх разом взятих (пор.: Мт. 5:19). Однак найголовшша заповiдь - це та, що стосуеться любовi до Бога (пор.: Мт. 22:36-38).
Тому ми говоримо, що заповщь «Пам'ятай день святий святкувати» мае пряме вщношення людини до Господа Бога - !! Творця й люблячого Отця - Татуня («Авва») (Гал. 4:6).
Саме тому, йдучи на Службу Божу, ми йдемо на зус^ч iз Самим Господом -Триединим Богом, який в особi священика даруе нам Сво! Божi добродiйства -любов Отця, благодать Сина, спшьнють Святого Духа [12, с. 332].
«Ось, коли ввшдете в мюто, стрiне вас чоловш, що буде нести глечик води. ¡дпъ слiдом за ним у господу (...)» (Лк. 22:10). Також ми говоримо про «рши води живо!» як символ Святого Духа. Тому ми йдемо за покликом Утшителя, Духа 1стини, який «всюди еси i все наповняе». Вш нас стрiчае i нас супроводжуе. Вш -Дух Любовi (пор.: Йо. 7:37-39).
Разом з тим, йдучи на Службу Божу, ми маемо надда на зуст^ч iз Матр'ю 1суса, яка е нашою небесною Ненькою й Заступницею вшх християн, особливо Укра!ни ще вщ часiв князя ки!вського i вше! Рус Ярослава Мудрого. Й тепер шякий завойовник - ворог нашого народу не перейде «рубшон», допоки Пресвята Богородиця тримае Свiй перст, тднесений до Неба, - до 1суса. Й тепер Вона до нас звертаеться: «Що лиш скаже вам, робпь» (Йо. 2:5).
А Христос заповщае нам найголовнiше: «Я - хлiб життя. Хто приходить до мене - не голодуватиме; хто в мене вiруе - не матиме спраги школи» (Йо. 6:35). «Хто споживае тшо мое i кров мою п'е, той у меш перебувае, а я - в ньому. (...) той повши житиме» (Йо. 6:56-58).
Йдучи на Службу Божу, ми зус^чаемося також iз святими ангельськими силами, iз сонмом святих, й навпь тими, хто очiкуе свого очищення в чистилищi (митарствах) (пор.: I Кор. 12:12-13; 2, п. 955).
Тому ми кажемо, що за «формою» Свята Лпурпя нагадуе зустргч, - зус^ч людини з Богом. А оскшьки це зус^ч кожно! людини зокрема, то вона спочатку носить iндивiдуальний характер.
Проте, в загальному контекст свого призначення, Служба Божа нагадуе нам Тайну Вечеру Учителя й Спасителя зi Сво!ми учнями. Тому за «формою» ця Служба Божа е також як дгалог Церкви зi сво!м Бущвничим, що завершуеться «гостиною Агнця». Ц три основнi вимiри - зустрiч, дiалог, «гостина Агнця» -становлять «довжину, ширину й висоту» Свято! Лпурги, створюють !! «форму», котра наповнюеться Духом нади, вiри й любовь Це звершуеться у трьох складових частинах Лпурги, а саме: Проскомиди, Лпурги слова й Лпурги жертви, що становлять змют уше! Божественно! Лпурги.
Хоча в юторичному аспект послщовнють змiсту Служби Божо! була дещо шшою, а саме, - Проскомцщя служилася пiсля Лпурги слова, тобто надiя пiдкрiплювала вiру, тепер же, - навпаки, - вiра («iз слухання» (Рим. 10:17)) утверджуеться через надда. Однак, любов, - ця вершина досконалосп (пор.: I Кор. 13), у Службi Божш й тепер стверджуе надда та утверджуе вiру. Бо саме «Бог е Любов, i хто перебувае в любов^ той перебувае в Боз^ i Бог перебувае в ньому» (I Йо. 4:16).
392
I ось ми зайшли у храм - «свплицю 1суса» (пор.: Мк. 14:14), <«щм молитви» (пор.: Мт. 21:13); «храм Господнього тша» (пор.: Йо. 2:21).
Насамперед треба зазначити, що без знання Святого Письма жоден обряд Церкви, а тим бшьше Служба Божа, не будуть достатньо зрозумшими та корисними щодо освячення вибраного народу. Адже «передмова» до Свято! Лпурги та ïï «прообраз» були закладеш ще у «Буттi», де «дух Божий ширяв над водами» (Бут. 1:2), «I сотворив Бог людину на свш образ (...)» (1:27), «I благословив ïx Бог (...)» (1:28).
Разом з тим, цей «спомин» Христа нагадуе нам про те, - чому саме 1сус Христос прийшов на землю. Це достатньо зрозумшо зазначено у Святому Письмi (Бут. 2-3), а саме, - щоб «розчавити голову» спокуснику (3:15) та стати «деревом життя» вiчного (3:22).
Отже, Свята Лпурпя - це «спомин» Христа, який починаеться ще вщ сотворення свпу. Саме тому, коли вiдкриваються царсью дверi i священик творить кадило, це може нам нагадувати, поряд iз iншими поясненнями [12, с. 197-198], про те «дуже добре», яке творив, творить i буде творити Творець (пор.: Йо. 5:17).
Та ще перед цим таке ж кадження вщбуваеться у Проскомиди - першш частиш Служби Божо].'. Воно е символом «людського богопочитання», а дим -«кадильний запах Святого Духа» [12, с. 183]. ... Дух 1стини сходить на Пречисту Дiву Марш, i сила Всевишнього отшюе ïï, й народжуеться Син Божий (пор.: Лк. 1:35).
Отже, у Проскомиди за царськими дверима вщбуваеться велика Тайна -Христос приходить у свп «зшшовши з неба» (пор.: Йо. 3:13). Ця надiя людства реалiзуеться, починаючи вщ Благовщення, й звершуеться у тишi Вифлеемськоï стаенки. «Тому то й у свош апостольськш дiяльностi Церква слушно оглядаеться на Ту, яка породила Христа, що зачався з Духа Святого i народився з Дiви для того, щоб через Церкву Вш також народжувався i зростав у серцях вiрниx» [7, с. 41].
Це ташство у xрамi в чаш Проскомиди мае вщбуватися в щеальнш тиш^ Про це ми часто не думаемо, або ж i не посшшаемо на першу частину Лпурги.
Невже «згасла» надiя?.. Чи ïï не потрiбно? Адже Христос вже прийшов у свн, та «свн його не втзнав» ..., а тапер Вш «сидить по правищ Божоï Сили» (пор.: Лк. 22:69) ...
Однак, надгя потрiбна. Разом з чесними дарами, як приносить священик за нас, ми пщносимось «на небо аж до найбшьших таш Бога» [5, с. 14] й «приносимо» самих себе для освячення. Ц чесш дари, починаючи з обряду вирiзування й жертвування Агнця, по суп, вже е освячеш, - адже, «святе, що народиться» (Лк. 1:35), - а ми ще маемо освятитися (знову i знову, постшно) [12, с. 314]. Й нам, щоб стати джерелом, з нутра якого випливатимуть «рши живоï води», «слщ щоразу заново пити з того першого i единого джерела, яким е 1сус Христос, з пробитого серця Якого випкае Божа любов (пор.: Йо. 19:34)» [5, с. 14].
Отже, пожертвоваш приноси xлiба та вина з водою «символiзують людей i ïx життя», водночас вони «представляють Божого Агнця, 1суса Христа, що вщдав за людей свое Тшо i пролляв свою Кров на деревi хреста» [12, с. 176].
Таке «сполучення» людських приношв iз жертвою 1суса Христа уже у першш частиш Служби Божоï говорить про «позитивний дуалiзм» Божественноï Лiтургiï, у якому Господь Бог випереджуе нас, адже Вш перший нас полюбив [пор.: 3, п. 349]; у нас же залишаеться надiя, утверджуеться вiра, зароджуеться любов ...
Приготування евхаристшних Дарiв вщбуваеться, безперечно, у нади, а саме у
393
молши за те, щоб вони «стали Тшом i Кров'ю Христа в момент евхаристшного освячення. Тому в чиш Проскомиди вщтепер починають вони називатися «святими»» [12, с. 176].
I ось, - Малий, а згодом Великий вхщ. Чи ми бачимо Сина Божого в особi священика, який виходить з Свангелiею - Доброю Новиною?.. Чи бачимо куса Христа, який урочисто «в'!жджае в Срусалим», щоб приготувати нам Пасху?.. Чи бачимо Отця Небесного, який «покладае» Тшо Сдинородного Сина до гробу?.. Це зовшм не «мютика». Це правдива «трансцендентна» реальшсть, - це «спомин» Христа, який даеться нам по нашш вiрi.
Ыра - це основна Божа чеснота друго! частини Служби Божо! - Лпурги слова. Ь вiдкригтям Свангелi!, за дiею Святого Духа, Слово Боже ми чуемо, й воно нас очищае (пор.: Йо. 15:3). До нас, в особi священика, промовляе !сус Христос. Сам Христос «присутнш у Своему слов^ бо Сам Вш говорить, коли в Церквi читаеться Святе Письмо» [8, с. 89].
Й наша надiя продовжуе збуватися у вiрi, у якш завжди е «передсмак» любовi, - бо «тепер Слово справдi стало поживою для нас - як любов» [5, с. 20].
«Свхариспя залучае нас до акту жертви куса. Ми не лише приймаемо у статичний спошб втшене Слово, але самi беремо участь у динамщ Його жертви. (...) «Мiстика» Тайни, яка грунтуеться на пониженнi Бога до нас (...) шдшмае нас значно вище, ашж це здатне зробити найбшьше мiстичне пщнесення людини» [5, с. 20].
Разом з тим, тут вщбуваеться плавний еволюцшний процес переходу нади -через вiру - у любое, й особистого, шдивщуального - у цшсне - сощальне. У тому i суть Церкви. Адже, ««мiстика» Тайни мае сощальний характер, оскiльки в Причаст я еднаюся з Господом, як ус люди, якi причащаються (...). Ми стаемо «одним тiлом», повнiстю поеднанi в единому бутп» [5, с. 21].
Й ми згадуемо слова Iсуса до учшв: «приготуйте нам пасху» (пор.: Мк. 14:1216). Тому i наше завдання - також «приготувати пасху».
Вже на Великому входi Отець «переносить» Сина - цю нашу новозавнню Пасху, щоб збулася Його Воля (пор.: Мт. 26:42). Й так само Вш переносить нас тд Сво!м «плащем», щоб ми перейшли «вщ смерт до життя». А священик за нас виконуе «перенесення жертовних елементв зi стола предложення на престол для шзшшого !х освячення. В цьому головне i властиве завдання вел. входу» [12, с. 308].
Перемшення (переосутнення) чесних дарiв у Святi Дари, тобто Тшо i Кров Христа звершуеться на престола 1х перемiнюе Святий Дух. Разом з тим, щ чесш дари у Святi Дари перемшюе Боголюдина - Iсус Христос (пор.: Йо. 15:5). Й тепер Бог - Дух й людина - священик, який за допомогою ^в куса, жеспв (хресне знамення) та дш (кадження тощо), творять цю перемшу.
... Отець воскрешае Сина, й ми знову, як колись учш, - на Тайнш Вечера -чуемо Його Слово: «Бернь !жте: це мое тшо» (Мт. 26:26), «Пийте з не! ва, бо це кров моя (Нового) Завпу, яка за багатьох проливаеться на вщпущення грiхiв» (Мт. 26:27-28). Це - Пресвята Свхариспя - «благодарення Всевишньому за вш ласки вже удiленi i вш, що в безконечнi вiки вЫв мають удiлятися й будуть удшеш» [14, с. 122].
I вщ «дня того» (Мт. 26:29), коли кус став «по правищ Отця», ми споживаемо «новий напiй» у Царсга Отця Небесного. Тому Отець наш Небесний в особi священика е особливим Служителем третьо! частини Служби Божо!. Вш Свiй
394
вибраний й освячений нарщ благословляе.
Отже, наша надiя у Святому Душ грунтуеться на нашш вiрi у Сина Божого, утверджуе цю вiру в Христа-Спасителя та збуваеться у любовi Отця Небесного -нашого доброго й люблячого Батька - Татуня. Тому ми кличемо у цьому ж Святому Душ разом з Христом - «Авва, Отче», - «ми Тво! дгги вибраш, Твш вибраний народ. Не вщдавай нас на поталу Тво1м ворогам, бо не знають, що роблять. А краще замши 1хне камшне серце на тшесне (пор.: €з. 36:26), щоб вони разом з нами славили Пресвяте й Величне Твое 1м'я - Отця i Сина i Святого Духа. Амшь».
Заключення. Таким чином, наше завдання у «всенародному дш» - Святш Лтургп, - «приготувати пасху» для себе та вщ себе. Й, щоб бути свщками Христа у перемш чесних дарiв у Свят Дари, ми маемо у надп стати перед «лицем Господшм» вже до початку Проскомиди. Ця надiя - бути «переображеними» -очищеними й освяченими - «возносить» нас на «перше небо» - першу сходинку до Царства Небесного. Разом iз приготуванням eвхаристiйних Дарiв дieться й наше приготування. Святий Дух, який дослщжуе все й нашi «глибини», добре знае, що нам потрiбно, - тому не заважаймо Йому нас перемшювати. Дуже добре, коли ми знаемо дп священика щодо чесних дарiв. Синхронно думаймо над тим, як спiвдiяти зi Святим Духом й щодо нашого «нового народження» у Хрисп. Це буде наша надiя, виражена у молитв прослави Господа й, насамперед, через знак Святого Хреста та прославу Пресвято1 Тройщ. У Молитовниках, рекомендованих Церквою, е конкретш молитви перед Службою Божою. Тут е «традицшш» молитви: «Царю Небесний (...)»; «Отче наш (...)»; «Богородице Дiво (...)»; «Всi небеснi сили (...)»; «Свят славнi апостоли (...)»; «Уповання нам - Отець, прибiжище наше - Син, покровитель нам - Дух Святий». У цьому блощ коротеньких молитов у зверненш «Свят славш апостоли, пророки, мученики, i вш святi» ми практикуемо доповнення - «Матшко Божа», а далi за текстом, - «молнь Бога за нас гршних». Це i е наша надiя.
Отже, Проскомидiя для нас е надieю на те, що отримаемо все, чого хочемо осягнути, а найбшьше, - «з'еднання з Божеством» [12, с. 282]. Вона е образом «першого неба», бо ми вже у «свгглищ» Христа. У цьому Святий Дух е особливим Служителем. Водночас, Святий Дух нас переводить у другу частину Лггургн, щоб «навести нас на всю правду». I як зазначено [6], «Оте «навести на всю правду» здшснюеться, отже, у вiрi й через вiру, а це е дшо Духа 1стини та плщ Його дп в людиш. Дух Святий повинен бути в тому найвищим провщником людини, свгглом людського духа» [6, с. 11].
Святий Дух нас пщносить до 1суса. Вш «вiдтворюe» у нас «Помазання» Ним. Таке «пщнесення» можна порiвняти з «пiднесенням» 1суса як Меси «в очах 1зра1ля» - «Вiн пщнесений, бо е Сином Божого уподобання» [6, с. 21 -22]. Водночас, Сам 1сус «сходить» до нас (пор.: Од. 3:20-21).
1з вiдкриттям царських дверей починаеться друга частина Служби Божо! -Лпурпя Слова, яке «споконвшу було» (Йо. 1:1). Тут нашi зусилля мають бути спрямованi та те, щоб «пщнятися» до Христа, щоб почути Його Слово, яке утвердить нас у вiрi. Це образ «другого неба». 1сус Христос - особливий Служитель ще! частини Лтургп.
Лггурпя жертви - третя частина Служби Божо! - починаеться молитвою священика «Вш, що (е) вiрнi, ще раз i ще раз помолiмося до Господа» [12, с. 287] та Херувимською тснею. Тобто, ми, уподiбнившись до ангелiв, вгору «пiднесли серця», щоб ставши разом з ними, урочисто заствати «побiдну пiсню» -
395
найвеличшший гимн «Святий, святий, святий Господь Саваот!. Повне небо i земля Твое! слави! Слава на висотах! Благословенний той, що йде в îm^ Господа! Осанна (слава) на висотах!» [12, с. 337]. Це образ «третього неба». Отець, i3 любовi до нас, вщдае нам у Пресвятш Свхаристп Свого Единородного Сина, щоб ми мали життя вiчне, й на суд не прийшли, а вщ смертi (насамперед духовно!) перейшли у життя. Отже, Отець Небесний як люблячий Батько е особливим Служителем ще! завершально! частини Служби Божо!. Вш - е Любов. «Вш бо першим возлюбив нас i далi першим нас любить; (...) Вш дозволяе нам побачити Його любов i переконатися у нш. I у вщповщь на цю «першу любов Бога» у нас теж може зродитися любов» [5, с. 24], - та любов, яка «школи не переминае» (1 Кор. 13:8). Вона нам завчасно нагадуе - «Пам'ятай день святий святкувати».
Висновки.
1. Знання Слова Божого (Святого Письма) е ключовою умовою до розумшня Божественно! Лпурги.
2. «Лпурпя, яку називаемо Божественною, виступае тим «простором i часом», в якому сам Христос, як милосердний самарянин, служить людиш, обмивае ïï ^ховш рани, помазуе ïx благодаттю Святого Духа та приводить до дому Отця» [13, п. 23].
3. Божественна Лпурпя мае «невидиму» (Проскомидiя) та «видиму» (Трапеза Слова й трапеза Тша i Кров^ частини.
4. Служба Божа мае два головш завдання: освячення евхаристшних Дарiв i освячення вiрниx християн за посередництвом св. Дарiв у св. Причаст [12 , с. 383].
5. У Проскомиди, разом iз приготуванням чесних дарiв до освячення, ми готуемося до «народження у Христi»; у трапезi Слова вiдбуваеться духовне очищення вiрниx (пор.: Йо. 15:3); у трапезi Тiла i Кровi - освячення (пор.: Йо. 15:4-5).
6. Проскомидiя е образом «першого неба»; вона вселяе надда як Божу чесноту; особливим Служителем е Святий Дух.
7. Лпурга слова е образом «другого неба»; вона утверджуе вiру як Божу чесноту; особливим Служителем е 1сус Христос.
8. Лпурпя жертви е образом «третього неба»; вона даруе любов як Божу чесноту; ïï особливий Служитель - Отець Небесний.
9. Вся Божественна Лпурпя е прообразом «нового неба» (От. 21:1).
10. «Дшо 1суса продовжуеться. Воно полягае в тому, щоб нерозривно з'еднати «землю» з «небом», зробити так, щоб прийшло Царство небесне, щоб «воля Божа» була «i на землЬ> [4, с. 472].
11. Пресвята Богородиця i Приснодiва Марiя е «шоною Церкви», взiрцем i твердою надiею для вшх, хто прямуе до «нового Срусалиму, що сходить з неба»
(Од. 3:12).
12. Звершуе ствпричастя вшх вiрниx Христа «Теплота вiри, повна Святого Духа» [3, п. 387; 9, с. 386] у Пресвятш Свхаристп.
Лггература
1. Святе Письмо Старого та Нового Завггу /Переклад тексту - о. 1ван Хоменко, 3-го ЧСВВ. - Рим: Мююнер, 2007.
2. Катехизм Католиць^' Церкви / Синод УГКЦ. - Жовква: Мiсiонер, 2002. - 772 с.
3. Катехизм Украшсь^' Греко-Католиць^' Церкви: Христос - наша Пасха. -Л^в: Свiчадо, 2011. - 336 с.
4. Словник бiблiйного богослов'я. За ред. Ксав'е Леон-Дюфура та ш. /Пер. з фр. Вл. Софрона Мудрого, ЧСВВ. - Жовква: «Мiсiонер», 2010. - 992 с.
5. Бог е Любов. Deus Caritas Est / Енциклша Вселенського Архиерея Венедикта
396
ХУ1. - львгв: «Мтсюнер», 2008. - 58 с.
6. Господа Животворящого. Dominum Et Vivificantem / Енциклша Вселенського Архиерея 1вана Павла II. - Львiв: «Мiсiонер», 2008. - 104 с.
7. Мати Вiдкупителя. Redemptoris Mater/ Енциклша Вселенського Архиерея 1вана Павла II. - львгв: «Мiсiонер», 2008. - 86 с.
8. Слово Господне. Verbum Domini / Шслясинодальне Апостольське Повчання Святшого Отця Венедикта Х"У1. - Львiв: «Свiчадо», 2011. - 176 с.
9. Прийдiте поклошмся: Молитовник /За благословенням блаженнiшого пат^арха Мирослава 1вана. -Львiв: «Свiчадо», 2007. - 988 с.
10. Пуряева Наталiя. Словник церковно-обрядовоï термiнологiï. - львгв: Свiчадо, 2001. - 160 с.
11. Рудейко Василь. «Христос посеред нас»: Впровадження у лггургшне богослов'я Церков вiзантiйськоï традицiï. -львгв: Вид-во Украïнського католицького унiверситету, 2015. - 284 с.
12. Соловш Мелетш М., о. Божественна Лггурпя: Iсторiя - розвиток - пояснення. -Львiв: Свiчадо, 1999. - 440 с.
13. Шевчук Святослав, о. д-р. Життя у Хрисп: Моральна катехиза. -львгв: Вид-во УКУ, 2004. - 180 с.
14. Шептицький Андрей, митрополит. вгчш Свхарист1я або €вхариспя втв /Твори (аскетично-моральш). -львгв: «Свiчадо», 1994. -С. 122-123.
15. Шшраго Франц. Католицький народний катехизм /Пер. о. Ярослава Левицького. Друк. за вид. 1913 р. -львгв: Вид-во Отщв Василiян «Мiсiонер», 1997. - 592 с.
Стаття надшшла до редакцИ' 25.09.2015
УДК 94(477.83/.86)„1914/1915"
Падура М. Ф., кандидат фшолопчних наук, професор ушверситету © Льегеський нацгональний ушеерситет еетеринарногмедицини та б1отехнологт 1мен1 С.З.Гжицького, Лье1е, Украг'на
ПРИНАДИ «РУССКОГО М1РА» В ГАЛИЦЬКОМУ СЕЛ1
Не три роки уе 'язнення, а цые свое життя радо проеге би у в 'язнищ, лиш би тебе, дорогий мш укратський народе, бачити сеобгдним i еыъним.
Андрей Шептицький
У минулi столття дуже часто держаеи-суиди об'еднуеалися у еiйськоеi союзи для спiльноï боротьби проти ворога. Таю союзи як часто еиникали, так часто i розриеалися. На ешськоеий союз i3 Москоеiею тшое у ичт 1654 року також Богдан Хмельницький еiд iменi Вшська Запорiзького. Москоесьт ж царi сприйняли цей союз як тдульген^ю на доеiчне еолодтня укратськими землями, як це було на перюд укладення союзу, так i на право захоплення есх тших укратських еттчних земель. До таких земель Москва зарахуеала також землi Галичини, тому спроби МоскоеН' захопити Галичину сягають ще середини XVII столття. У липн 1655 року Богдан Хмельницький разом з ростським ешськом тд орудою В.Бутурлта i П.Потьомкта розпочае похiд у Галичину: Хмельницький, щоб еизеолитися з-тд елади Польщi, а Бутурлт, щоб езяти Галичину тд свою еладу. Тодi козацько-москоеське еШсько здобуло кшька перемог над поляками: тд Бучачем, оточило Льеiе, захопило Яеорiе i дшшло аж до Вюли i за Сян. Перемоги Хмельницького загострили стосунки мiж козаками та Бутурлтим. Так почалися першi незгоди мiж Укратою i Москоеiею, що триеають до нитшнього дня.
© Падура М. Ф., 2015
397
