CC BY
21
Лейба Олена Анатолпвна,
acnipaHm кафедри крим'\нального процесу, На^ональний юридичний ушверситет iMeHi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харюв e-mail: [email protected] ORCID 0000-0001-9416-9357
doi: 10.21564/2414-990x.139.117239 УДК 340.13;343.1
ААОПЗМИ У КРИМИНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВ1
Визначено характеры ознаки законодавчих дефектгв, що спричинет порушенням правил логгки i негативно позначаються на понятшно-категоргальному апаратг криминального проце-суального законодавства. Виокремлено алоггзми у розмщент нормативного матерiалу в межах закону; алоггзми у причинно-наслгдкових зв'язках; алоггзми, що призводять до неможливостi практичног реалгзащ правового припису та породжують так зваш «мертвг норми»; алоггзми в деонтологгчних модальностях. Сформульовано пропозицИ щодо усунення та подолання описаних законодавчих дефектгв.
Ключовi слова: законодавчi дефекти; алопзми у законодавств^ лопка структурування нормативного матерiалу; лопко-темпоральна неузгоджешсть; деонтолопчна модальшсть.
Лейба Е. А., аспирант кафедры уголовного процесса, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0001-9416-9357
Алогизмы в уголовном процессуальном законодательстве
Определяются характерные признаки законодательных дефектов, которые вызваны нарушением правил логики и негативно отражаются на понятийно-категориальном аппарате уголовного процессуального законодательства. Выделяются алогизмы в размещении нормативного материала в пределах закона; алогизмы в причинно-следственных связях; алогизмы, которые приводят к невозможности практической реализации правового положения и порождают так называемые «мертвые нормы»; алогизмы в деонтологических модальностях. Формулируются предложения по устранению и преодолению обозначенных законодательных дефектов.
Ключевые слова: законодательные дефекты; алогизмы в законодательстве; логика структурирования нормативного материала; логико-темпоральная несогласованность; деонтологическая модальность.
Постановка проблемы. Алопзми у законодавств1 як результат порушення правил i закошв лопки при конструюванш нормативно-правових припис1в е одним iз поширених i доволi ютотних законодавчих дефекпв.
Аналiз остантх дослгджень. Зазначимо, що вказаний законодавчий недо-лж був предметом осмислення у наукових працях [Див., напр.: 1, с. 162- 172]. Тож на сьогодш вже створено певний науковий базис, на який ми можемо спиратися при дослщженш алогiзмiв у кримшальному процесуальному зако-нодавствi УкраТни.
Окрiм однозначноТ квалiфiкацГí алогiзмiв саме як законодавчих недолМв, дослiдники окремо видшяють такi Тх рiзновиди, як алопзми в оперуваннi понят-тями й термшами; алогiзми дефiнiцiй, зокрема не спiвмiрнiсть у визначеннях понять; алопзми, що виникають внаслiдок порушення вимог послiдовностi роз-витку конституцшних засад у нормах галузевого закону; алопзми в судженнях; алопзми у розмщенш нормативного матерiалу в межах закону; алопзми, що виникають внаслщок неузгодженост законодавчих норм; алогiзми в деонтоло-гiчних модальностях та ш. [Див.: 2, с. 377, 383; 1, с. 162-174 та ш.]. Звертае на себе увагу, що порушення правил лопки доволi часто негативно ввдбиваеться саме на понятiйно-категорiальному апаратi законодавства.
Мета цiеТ публжацп - визначити характернi ознаки законодавчих дефек-тiв, що спричиненi порушенням правил логiки i знаходять негативне вщбиття на понятiйно-категорiальному апаратi кримшального процесуального законодавства. Зокрема, алопзми у розмщенш нормативного матерiалу в межах закону; алопзми у причинно-наслвдкових зв'язках; алопзми, що призводять до неможливост практичноТ реалiзацГí правового припису та породжують так званi «мертвi норми»; алогiзми в деонтологiчних модальностях.
Виклад основного матерiалу. 1. Порушення лог1ки структурування нормативного матергалу (на приклад1 норм, що регламентують заставу I домашнш арешт). Вагомють структурованост i лопчност розмщення нормативного мате-рiалу, особливо у межах кодифжованого нормативно-правового акта, переоцi-нити доволi складно з огляду на п незручностi, що виникають у разi порушення зазначених вимог. Одначе маемо зауважити, що у порiвняннi з Кримшальним процесуальним кодексом УкраТни 1960 р. (далi - КПК) ниш чинний кримшаль-ний процесуальний закон у цьому аспекп значно досконалший. Поясненням цьому е ктотна «фрагментацiя» попереднього КПК за рахунок унесення чис-ленних змiн протягом бшьш анiж пiвстолiтньоТ iсторГí його дп. Тим не менш, така вада, як порушення логiки структурування нормативного матерiалу, не оминула й чинне кримшальне процесуальне законодавство УкраТни, що доволi яскраво iлюструе розмщення у межах КПК нормативного матерiалу, присвя-ченого таким запобiжним заходам, як застава i домашнiй арешт.
Перш за все зазначимо, що принциповою новащею КПК 2012 р. стало надання ютотноТ юридичноТ ваги такому поняттю, як iерархiя запобiжних захо-дiв. Безперечно, iерархiчнiсть системи запобiжних заходiв прослiдковувалась i за часiв попереднього законодавства, проте лише з прийняттям КПК 2012 р. набула чггкого юридичного значення. Зокрема, вщповщно до ч. 3 ст. 176 КПК слщчий суддя, суд вщмовляе у застосуваннi запобiжного заходу, якщо слщчий, прокурор не доведе, що встановлеш пiд час розгляду клопотання про застосу-
вання запобiжних заходiв обставини е достатшми для переконання, що жоден iз бшьш м'яких запобiжних заходiв не може запобiгти доведеним шд час розгляду ризику або ризикам. При цьому на нормативному рiвнi знайшло закрiплення правило про те, що обгрунтування вказаного мае знайти ввдбиття як у клопо-танш слiдчого, прокурора (п. 6 ч. 1 ст. 184 КПК), так i в ухвалi слiдчого судд^ суду (п. 3 ч. 1 ст. 196 КПК).
Зважаючи на вказане, абсолютно очiкуваним i цiлком лопчним виглядае надання законодавцем перелiку iз 5 основних запобiжних заходiв у ч^кш посм-довностi (особисте зобов'язання; особиста порука; застава; домашнш арешт; три-мання шд вартою) та вказiвки на те, що найбшьш м'яким запобiжним заходом е особисте зобов'язання, а найбшьш суворим - тримання шд вартою (частини 1, 3 ст. 176 КПК). Комбшащя наведених правових приписiв дае можливють дiйти висновку, що ч. 1 ст. 176 КПК наводить перелш запобiжних заходiв у чiткiй послщовност вiд найменш до найбiльш суворого.
З огляду на вищевказане, цшком неочшуваним виглядае взаемне розмiщення окремих статей КПК, яы присвяченi регламентацп конкретних запобiжних заходiв: ст. 179 - особисте зобов'язання; ст. 180 - особиста порука; ст. 181 -домашнш арешт; ст. 182 - застава; ст. 183 - тримання шд вартою. I хоча, на наш погляд, у даному випадку мае мюце очевидна законодавча помилка, породжена неуважшстю при структуруванш нормативного матерiалу, гадаемо, що така помилка здатна не лише знизити зручшсть у користуванш КПК, а й породити сумшви у правильной зробленого вище висновку про iерархiю запобiжних заходiв у послвдовносп перелшу, що наведений у ч. 1 ст. 176 КПК (оскшьки в межах статей 179 - 183 КПК ця послщовшсть е шшою). Тож, як висновок, маемо висловити переконання у потребi внесення нормативних змш у взаемне розмщення ст. 181 КПК (домашнш арешт) i ст. 182 КПК (застава).
2. Алог1зми у причинно-насл1дкових зв'язках (на приклад1 лог1ко-темпораль-ног неузгодженост1 при визначент тдстави для пов1домлення про тдозру). За законами лопки причинно-наслщковий зв'язок передбачае темпоральне пере-дування причини подальшому настанню ввдповвдних наслщыв. Разом iз тим, порушення даного щлком очевидного закону зустрiчаються у чинному кримЬ нальному процесуальному законодавств^ що безперечно, слщ розцшювати як один iз рiзновидiв законодавчих дефекпв. Продемонструемо його на прикладi лопко-темпоральноТ неузгодженостi при визначеннi пiдстави для повщомлення особi про пiдозру.
Так, ввдповщно до ч. 1 ст. 276 КПК повщомлення про шдозру обов'язково здiйснюеться у разi: 1) затримання особи на мкщ вчинення кримшального правопорушення чи безпосередньо шсля його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених КПК запобiжних заходiв; 3) наявносп достатшх доказiв для пiдозри особи у вчиненш кримiнального правопорушення. I якщо шд-стави для повiдомлення про шдозру, визначеш у п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК, заперечень не викликають, то юридичний факт, закршлений у п. 2 ч. 1 ст. 276 КПК як шдстава для повщомлення особi про шдозру, виглядае доволi алопчно.
Лопко-темпоральна неузгоджешсть у цьому pa3i полягае в тому, що за законами лопки шдстава для прийняття юридичного ршення повинна передувати у часi самому ршенню. При цьому обрання до особи одного з передбачених КПК запобiжних заходiв (окрiм затримання1) перед повщомленням про пiдозру е неможливим, оскшьки вiдповiдно до положень КПК особа, щодо яко1 ставиться питання про обрання запобiжного заходу, на момент розгляду такого питання вже повинна перебувати у процесуальному статусi шдозрюваного або обвинува-ченого. На шдтвердження вказаного доречно процитувати частини 1 i 2 ст. 193 КПК, вщповщно до яких «розгляд клопотання про застосування запобiжного заходу здшснюеться за участю прокурора, пгдозрюваного, обвинуваченого, його захисника ... Слщчий суддя, суд, до якого прибув або доставлений тдозрюваний, обвинувачений для участ у розглядi клопотання про застосування запобiжного заходу, зобов'язаний роз'яснити його права». Понад те, вщповщно до ч. 2 ст. 177 КПК шдставою застосування запобiжного заходу е наявшсть обгрунтовано1 тдозри у вчиненш особою кримiнального правопорушення. Указана нормативна вимога на практищ виконуеться через обов'язкове долучення до клопотання про обрання запобiжного заходу такого документа як повщомлення особi про шдозру з позначкою про його вручення особь
Отже, зважаючи на викладене, маемо констатувати, що на момент розгляду слщчим суддею питання про обрання запобiжного заходу особа у будь-якому випадку мае вже перебувати у статусi шдозрюваного. Вщповщно, обрання запо-бiжного заходу в жодному разi не може бути шдставою для поввдомлення особi про шдозру, як це передбачено п. 2 ч. 1 ст. 276 КПК, осюльки повщомлення про шдозру е обов'язковою умовою розгляду питання про обрання запобiжного заходу.
Тому щлком очевидним постае висновок про потребу внесення вщповщ-них коректив до тексту КПК з метою усунення описано!" лопко-темпорально1 неузгодженостi. Досягти вказаного можливо шляхом виключення п. 2 ч. 1 ст. 276 КПК ^з вщповвдною замшою нумерацп наступного пункту). При цьому положення, що мютиться зараз у п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК (наявшсть достатшх дока-зiв для шдозри особи у вчиненнi кримшального правопорушення як пiдстава для повщомлення про пiдозру) досить органiчно вщображатиме й необхiднiсть повiдомлення про шдозру у зв'язку з потребою обрання до особи запобiжного заходу, осюльки зпдно з п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК шд час розгляду клопотання про застосування запобiжного заходу слщчий суддя зобов'язаний встановити наявшсть обгрунтовано1 пiдозри у вчиненш шдозрюваним кримiнального правопорушення.
3. Нев1дпов1дн1сть норми лог1ц1 кримтальних процесуальних правов1дносин (алог1зми, що призводять до неможливост1 практичног реал1зацп норми). Зважаючи на специфжу сфери кримшального судочинства, на наш погляд, можливо окремо говорити про лопку побудови кримшальних процесуальних вщносин, породжену законами функщонування даного сощального шституту. Наприклад,
1 Питанию затримання як шдстав1 поввдомлення про шдозру присвячено п. 1 ч. 1 ст. 276 КПК.
одним iз основних таких закошв е змагальшсть у кримшальному провадженш, яка на сьогоднi в щлому визначае парадигму сучасного кримiнального про-цесу. Тож при конструюваннi кримшальних процесуальних норм законодавець завжди мае пам'ятати, що сформульована норма повинна бути функцюнально придатною (життездатною) саме в умовах змагального кримшального процесу. 1накше буде порушено лопку побудови кримшальних процесуальних вщносин, а створений юридичний припис поповнить приклади явища, яке в теорп права прийнято iменувати «мертвi норми». Доволi яскравою шюстращею останньоТ тези, на наш погляд, може служити законодавче правило, сформульоване у ч. 4 ст. 97 КПК, вщповщно до якого «суд може визнати доказами показання з чужих ошв, якщо сторони погоджуються визнати Тх доказами». Не оцшюючи у цш публжацп досконалють та виправдашсть iнституту показань з чужих ^в у цiлому, лише зауважимо, що в умовах змагального кримшального процесу досить важко уявити ситуащю, коли доказ, що подаеться одшею стороною на шдтвердження власноТ позицп (яка суперечить позицп процесуального опо-нента), буде визнано протилежною стороною1. Як результат, суперечшсть ч. 4 ст. 97 КПК лопщ змагального кримшального процесу призводити до немож-ливост використання на практищ такого рiзновиду показань, як показання з чужих сшв, яскравим свщченням чому можуть служити цитати iз мотивуваль-них частин багатьох судових ршень, наприклад:
- «свiдчення Особа 6 i Особа 7, зпдно iз якими 03.09.2013 р. вони зi слiв iнших дiзнались про те, що Особа 3 побив потершлу, суд не може визнати належними доказами. За приписами ч. 4 ст. 97 КПК суд може визнати доказами показання з чужих сшв, якщо сторони погоджуються визнати Тх доказами, в той же час сторона захисту такоТ згоди не висловила» [3];
- «не може суд прийняти як доказ винуватост Особа 2 i показання з чужих сшв, що викладеш у дослвдницькш частиш акта амбулаторноТ судово-психiа-тричноТ експертизи № 962/1021 вщ 23.12.2013 р., а саме: пояснення обвину-ваченого експертам про те, що саме вш у процесi вживання алкоголю в ходi сварки взяв зi столу кухонний шж та вдарив ним потерпiлого. У судовому засвданш обвинувачений спростував щ свiдчення, тому що давав Тх на вимогу оперативних пращвниыв мШцп. Згiдно з ч. 4 ст. 97 КПК суд не може визнати доказами показання з чужих ^в, якщо сторони не погоджуються визнати Тх доказами» [4];
- «Особа 5, яку просить Особа 2 допитати у якосп свщка у клопотанш ввд 05.11.2014 р., очевидцем поди, що мала мюце 25.06.2014 р. у с. Лапшине Кролевецького району, не була. Про поди, що мали мюце 25.06.2014 р. у с. Лапшине Кролевецького району, Особi 5 вщомо з чужих сив. ... Суд може визнати доказами показання з чужих слiв, якщо сторони погоджуються визнати Тх
1 Безперечно, бувають ситуацп, коли сторонами не оспорюються окрем1 обставини. У такому раз1 застосовуеться процесуальний мехатзм, передбачений ч. 3 ст. 349 КПК, 1 докази щодо таких обставин не дослщжуються взагаль Однак якщо докази все ж дослвджуються, це означае, що стр стосовно тоТ чи шшоТ обставини кнуе, а ввдтак матиме мкце процесуальна дискус1я, зокрема у форм1 оспорювання доказ1в протилежноТ сторони.
доказами (ч. 4 ст. 97 КПК). Слвдчий суддя вважае малоймовiрним, що сторона кримшального провадження, зокрема потерпт, погодяться визнати доказами показання свщка Особа 5 з чужих сив щодо подш 25.06.2014 р. у с. Лапшине Кролевецького району з участю шдозрювано! Особа 2» [5];
- в апеляцшнш скарзi захисник вказав, що суд першо! iнстанцi! незаконно прийняв як доказ вини «показання сввдка Особа 12, яка пояснювала, що коли свщок Особа_11 ще був живий, то вiн розповвдав, що то був Особа 3, в той час як ввдповщно до ст. 97 КПК суд може визнати доказами показання з чужих ошв, якщо сторони погоджуються визнати !х доказами», внаслiдок чого апеля-цiйний суд змiнив ршення суду першо! iнстанцГí, виключивши iз мотивувально! частини посилання на показання iз чужих слiв як на доказ зважаючи на те, що «вщповщно до ч. 4 ст. 97 КПК суд може визнати доказами показання з чужих сив, якщо сторони погоджуються визнати !х доказами. Проте в матерiалах справи вщсутш даш про те, що сторони погодились визнати !х доказами, а сам обвинувачений i його захисник категорично не погоджуються з !х допустимЬ стю» [6 ].
Як бачимо, суперечшсть ч. 4 ст. 97 КПК загальнш логiцi побудови зма-гальних кримшальних процесуальних вiдносин призводить до неможливост !! використання у практичному правозастосуванш, що у свою чергу взагалi ставить пiд сумнiв дощльшсть iснування даного правового припису.
4. Алоггзми в деонтолог1чних модальностях. Деонтолопчна модальшсть -категорiя деонтологiчно! лопки, яка характеризуе людську дiяльнiсть з позицп дозволiв, заборон, зобов'язань, вщображае те, що е можливим або необхщним з точки зору закону [Див.: 7], а вщтак е особливо актуальною в сферi нормативного регулювання суспiльних вiдносин. При цьому лопчшсть використання того чи шшого дозволу, заборони або зобов'язання в кримшальних процесуальних вщносинах доволi часто викликае iстотнi сумнiви, на що необхвдно звернути увагу, аналiзуючи окремi нормативнi положення чинного КПК на предмет вияв-лення законодавчих дефекпв, зокрема:
а) тформування про факт проведення НСРД. Прагнучи забезпечити право особи на отримання шформацп про те, що вона стала об'ектом проведення НСРД, законодавець встановив правило, сформулювавши його у КПК наступ-ним чином: «Особи, конституцшш права яких були тимчасово обмежеш шд час проведення негласних слщчих (розшукових) дш, а також шдозрюваний, його захисник, мають бути письмово повщомлеш прокурором або за його дорученням слщчим про таке обмеження» (ч. 1 ст. 253). Зобов'язуючи правозастосовника прошформувати не лише шдозрюваного та його захисника, а й «осiб, конституцшш права яких були порушеш», автори дано! правово! конструкцп прагнули вiдобразити ситуацiю, за яко! проведення НСРД щодо конкретно! особи не дало шдстав для повщомлення !й про пiдозру, що, тим не менш, не повинно позбав-ляти !Т можливостi довщатися про обмеження власних конституцiйних прав. Проте таке текстуальне вираження волi законодавця при його буквальному сприйнятл (при цьому ш КПК, ш iнтерпретацiйнi правовi акти не передбача-
ють шшого) зобов'язуе правозастосовника шформувати про факт проведення НСРД взагалi Bcix осiб, якi так чи шакше потрапили в зону дп даного засобу збирання доказовоТ шформацп: випадкових перехожих, що були зафшсоваш при проведеннi вiдеофiксацГí конкретно!" особи; абоненпв, з якими мав телефонш розмови суб'ект, щодо якого здшснювалось зняття iнформацГí з телекомуш-кацшних мереж, тощо. Вказане у свою чергу е яскравим прикладом деонто-логiчного алогiзму - встановлення законодавчого зобов'язання, яке е не лише нелопчним, а й узагалi неможливим у виконанш (що, до реч^ знову призводить до iснування у КПК «мертвих норм»). Варто наголосити, що у законодавствi iноземних держав, як i в практицi 6СПЛ, ми не виявили пiдходiв, як б перед-бачали для правоохоронних оргашв обов'язок, аналогiчний тому, що встановлюе ч. 1 ст. 253 КПК. Тому е дощльним внести змши до вказаного положення КПК, зобов'язавши прокурора або за його дорученням слщчого iнформувати лише ту особу, щодо яко1 безпосередньо проводилась НСРД;
б) загальт положення судового розгляду в частит допиту ceidme. Параграфом 1 глави 28 КПК встановлено низку правил, як спрямоваш на регламента-щю найбшьш загальних моменпв здiйснення судового розгляду, у тому числ й тих, що стосуються виявiв поваги до суду й учасниыв процесу. Серед останшх варто згадати законодавчi вимоги щодо обов'язку учасника процесу шдвестися при вчинеш окремих процесуальних дш, зокрема при: зверненнi до суду, заяв-леннi клопотань, оголошеннi заперечень на позищю опонента, дачi показань1, заслуховуванш судового рiшення, входi/виходi суду до^з зали судових зас^ дань. Такий шдхвд не е новим, оскшьки передбачався й КПК 1960 р. i завжди сприймався юридичною сшльнотою як невiд'емний атрибут судового засщання.
Кримiнальний процесуальний кодекс 2012 р. дещо розширив перелiк процесуальних дш, якi сторонами мають здiйснюватися стоячи, включивши до нього допит свщка. Так, вiдповiдно до ч. 1 ст. 329 КПК «сторони кримшального провадження допитують ceidme та заявляють клопотання, подають заперечення стоячи i лише шсля надання 1м слова головуючим у судовому засщанш». На наше переконання, вказаний правовий припис е черговим проявом законодав-чого дефекту, оскшьки не витримуе жодно1 критики як з погляду лопки свого юнування, так i з погляду дощльносп в аспект правореалiзацiï.
По-перше, чому серед усiх учасникiв кримiнального провадження, яы пiд-лягають допиту, законодавець встановив особливий прояв поваги лише щодо свiдка? Будь-якi спроби знайти лопчне пояснення вказаному законодавчому шдходу, на наш погляд, е не лише марними (оскшьки призводять до абсурдних
1 До реч1, у цьому клкш також може йтися про свого роду законодавчий дефект у вид1 прога-лини в правовому регулюванш, оскшьки вимога давати показання стоячи розповсюджена лише на «сввдка, експерта, спещалкта» (ч. 1 ст. 329). Хоча практика йде тим шляхом, що ва суб'екти кримшального процесу, як тдлягають допиту, в суд1 дають показання стоячи. Окр1м цього, звертае на себе увагу некоректтсть вказ1вкп в даному нормативному положены на «показання спещалкта», оскшьки на сьогодш КПК не передбачае такого джерела доказ1в (ч. 2 ст. 84 КПК), а вщтак може йтися лише про «консультацп та роз'яснення спещалкта» (ст. 360 КПК).
висновыв1), а й щеолопчно хибними (оскГльки спрямован на обгрунтування HepiBHOCTi перед законом i судом).
По-друге, вказане нормативне положення не лише е алопчним з погляду piвностi учасникiв перед законом i судом, а й ктотно ускладнюе прикладне правозастосування. Адже учасники кримшального процесу2, яким надано право ставити питання свщку в ходi судового допиту, зазвичай занотовують отpиманi вiдповiдi з метою подальшого опрацювання iнфоpмацií, зокрема при шдготовщ до судових дeбатiв. Тому вимога допитувати свщка стоячи i створюе значнi незруч-ностi для письмово" фiксацГí вiдповiдeй, наданих свiдком на поставлен запитання.
Зважаючи на вказане, не дивлячись на свш Гмперативний характер, положення ч. 1 ст. 329 КПК у частит вимоги здшснювати допит свГдкГв стоячи на практищ не застосовуеться. Оцiнка даного факту по суп пiдштовхуе до згадки про шсти-тут англосаксонського права contra legem3, керуючись яким суд мае право при-йняти ршення всупереч закону, виходячи з власного розумшня спpавeдливостi [До примГтки див: 8]. Тож по суп описана ситуацiя е прикладом випадку, коли законодавчий дефект усуваеться правозастосовною практикою, яка при формальному шдходГ (з огляду на заперечення у континентальнш правовш систeмi Гнституту contra legem) мае визнаватися незаконною. Хоча, власне, описана проблема, будучи щкавою й Глюстративною з погляду тематики даного дослщження, не е ютотною i носить техтчний характер. Та все ж будь-яка алопчшсть закону знижуе його авторитетшсть, а вiдтак потребуе усунення шляхом внесення вщпо-вщних нормативних коректив. Тому вбачаеться дощльним внести змГни до ч. 1 ст. 329 КПК, виключивши зобов'язання сторш здiйснювати допит свГдкГв стоячи;
в) процедура допиту експерта в cydi. Новащею КПК 2012 р. стало розши-рення перелжу джерел доказГв показаннями експерта. Регламентуючи порядок судового розгляду, закон передбачив процедуру отримання таких показань у судовому засщанш, яка, на наш погляд, мГстить у собГ черговГ приклади зако-нодавчих алогГзмГв. Так, вадповадно до ч. 1 ст. 356 КПК «суд мае право викли-кати експерта для допиту для роз'яснення висновку. Перед допитом експерта головуючий встановлюе його особу та приводить до присяги такого змГсту: «Я, (прГзвище, Гм'я, по батьковГ), присягаю сумлГнно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всГ сво" професшш можливосп». ПГсля цього головуючий попереджае експерта про кримшальну вГдповГдальнГсть за надання завГдомо неправдивого висновку. Зважаючи на те, що законодавець абсолютно чпко визначае мету допиту експерта - роз'яснення вже наданого ним висновку4,
1 Зокрема, одним Гз таких висновкГв може бути незаплямованГсть свГдка, на вГдмГну вГд обвину-ваченого, пГдозрою у вчиненнГ кримшального правопорушення. Проте такий умовивГд не лише перекреслюе Гдею презумпцГ" невинуватостГ, а й залишае вГдкритим питання про те, чому ж аналогГчне правило не встановлено щодо процедури допиту иотерпшого.
2 Як показуе практика, у першу чергу це стосуеться професшних учасниюв: прокурорГв, захис-ниюв, представниюв.
3 ДослГвно - «всупереч закону».
4 Положення ст. 356 КПК цшком недвозначно вказують, що йдеться якраз про вже наданий висновок, а не висновок, який цей експерт мн би надати в майбутньому за умови доручення саме йому проведення експертизи.
досить нелопчним виглядае текст присяги, у якому йдеться про те, що експерт зобов'язуеться «сумлшно виконувати обов'язки експерта, використовуючи Bei сво! професшш можливостЬ». Адже на момент проведення допиту експерт уже виконав усi сво! обов'язки, окрiм одного: дати роз'яснення щодо наданого ним висновку (п. 2 ч. 5 ст. 69 КПК; п. 2 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про судову експертизу» [9]). Тож саме у наданш правдивих i квалiфiкованих роз'яснень висновку мае прися-гати експерт перед проведенням його допиту в судь З цих же мiркувань алопчно виглядае й вимога закону про те, що головуючий перед допитом попереджае експерта про кримшальну ввдповщальшсть за надання завщомо неправдивого висновку (ч. 1 ст. 356 КПК). На наше переконання, до ч. 1 ст. 356 КПК дощльно внести нормативы корективи, виключивши обов'язок головуючого попереджати експерта про кримшальну ввдповщальшсть за надання завщомо неправдивого висновку та змшивши текст присяги таким чином, щоб вш вiдповiдав метi судового допиту експерта: надання правдивих i квалiфiкованих роз'яснень екс-пертного висновку.
Висновки. Порушення правил i законiв логiки при конструюванш норма-тивно-правових приписiв е одним з поширених й доволi ютотних законодавчих дефектiв, який призводить до явища, названого у науцi «законодавчий алогiзм». Аналiз положень КПК дае можливкть виявити алогiзми у розмщенш нормативного матерiалу в межах закону; алопзми у причинно-наслщкових зв'язках; алопзми, що призводять до неможливосп практично! реалiзацi! правового припису та породжують так званi «мертвi норми»; алогiзми у деонтологiчних модальностях.
Список л^ератури:
1. Жильцов М. А. Дефекты трудового права и способы их преодоления: дис. ... д-ра юрид. наук. Екатеринбург, 2011. 459 с.
2. Сырых Е. В. Алогизмы в законе: понятие, виды, методика использования в образовательном процессе.Законотворческая техника современной России: состояние; проблемы, совершенствование: сб. ст.: в 2 т. / под ред. В. М. Баранова. Т. 1. Нижний Новгород, 2001. С. 370-384.
3. Вирок С1мфероиольського районного суду Автономно! Республжи Крим ввд 19.12.2013 р. у справ1 № 116/6743/13-к. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/36219705 (дата звернення:
17.06.2016).
4. Вирок Жовтневого районного суду м. Мар1уполя ввд 15.08.2014 р. у справ1 № 263/1334/14-к. URL: http: //reyestr.court.gov.ua/Review/40151957. (дата звернення: 27.10.2017).
5. Ухвала слвдчого судд1 Кролевецького районного суду Сумсько! обласп ввд 21.11.2014 р. у справ1 № 579/1644/14-к. URL:http://reyestr.court.gov.ua/Review/52702848 (дата звернення:
27.09.2017).
6. Ухвала Апеляцшного суду Сумсько! обласп ввд 26.11.2015 р. у справ1 589/5709/13-к. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/53888360. (дата звернення: 17.06.2017).
7. Мильруд Р. П., Антипов И. В. Типологические характеристики модальности в научно-исследовательском письменном тексте. URL: http://sun.tsu.ru/mminfo/000349304/05/image/05-029.pdf (дата звернення: 19.06.2017).
8. Постанова Попаснянського районного суду Лугансько! област ввд 5 квиня 2017 р. у справ1 № 423/369/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65910303. (дата звернення: 17.09.2017).
9. Про судову експертизу: Закон Укра!ни ввд 25 лютого 1994 р. № 4038-XII. URL: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4038-12
Meu6a O. A. Апог¡змиy KpuM'manbHOMy npouecyanbHOMy3aK0H0daBcmBi
References:
1. Zhil'cov, M.A. (2011). Defekty trudovogo prava i sposoby ih preodolenija: Doctor's thesis. Ekaterinburg [in Russian].
2. Syryh, E.V. (2001). Alogizmy v zakone: ponjatie, vidy, metodika ispol'zovanija v obrazovatel'nom processe. Zakonotvorcheskaja tehnika sovremennoj Rossii: sostojanie; problemy, sovershenstvovanie. (Vols. 1-2; Vol. 1.) V. M. Baranov (Ed.). Nizhnij Novgorod, 370-384 [in Russian].
3. Vyrok Simferopolskoho raionnoho sudu Avtonomnoi Respubliky Krym vid 19.12.2013 r. u spravi № 116/6743/13-k. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/36219705.
4. Vyrok Zhovtnevoho raionnoho sudu m. Mariupolia vid 15.08.2014 r. u spravi № 263/1334/14-k. URL: http: //reyestr.court.gov.ua/Review/40151957.
5. Ukhvala slidchoho suddi Krolevetskoho raionnoho sudu Sumskoi oblasti vid 21.11.2014 r. u spravi № 579/1644/14-k. URL:http://reyestr.court.gov.ua/Review/52702848.
6. Ukhvala Apeliatsiinoho sudu Sumskoi oblasti vid 26.11.2015 r. u spravi 589/5709/13-k. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/53888360.
7. Mil'rud, R.P., Antipov, I.V. Tipologicheskie harakteristiki modal'nosti v nauchno-issledovatel'skom pis'mennom tekste. URL: http://sun.tsu.ru/mminfo/000349304/05/image/05-029. pdf [in Russian].
8. Postanova Popasnianskoho raionnoho sudu Luhanskoi oblasti vid 5 kvitnia 2017 r. u spravi № 423/369/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65910303.
9. Pro sudovu ekspertyzu: Zakon Ukrainy vid 25 liutoho 1994 r. № 4038-XII. URL: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4038-12.
Leiba O. A., Postgraduate Student of Department of Criminal Procedure, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0001-9416-9357
Alogisms in criminal procedural legislation
The article is devoted to the definition of the characteristic signs of legislative defects, which are caused by violations of the rules of logic, and find a negative reflection on the conceptual-categorical apparatus of the criminal procedural legislation. It is noted that the alogisms in the legislation, as a result of violation of the rules and laws of logic when constructing legal norms, is one of the most widespread and rather significant legislative defects. The alogisms in the placement of normative material within the law; alogisms in causative relationships; alogisms that lead to impossibility of practical implementation of the legal order and give rise to so-called "dead norms"; alogisms in deontological modalities are emphasized. In particular, such legislative defect as violation of the logic of structuring of normative material is considered using an example of the rules governing the bail and home arrest. The importance of structuring and logical placement of normative material, especially within the limits of the codified normative legal act is stressed. It is noted that according to the laws of logic, causal relationship involves temporal precedence of a cause and the subsequent corresponding effects. At the same time, attention is paid to the fact that the violation of this clearly apparent law is found in the current criminal procedural law, which undoubtedly should be regarded as one of the varieties of legislative defects. Inconsistency of the norms of the logic of criminal procedural legal relationships is defined as alogisms, which lead to the impossibility of practical implementation of the norm. Taking into account the specifics of the sphere of criminal justice, it is indicated that the logic of the construction of criminal procedural relations, generated by the laws of the functioning of this social institution, should be observed. It is noted that when constructing criminal procedural norms, the latter should be functionally suitable (viable). In the opposite case, the logic of the construction of criminal procedural relations will be violated, and the created legal order will supplement the examples of the phenomenon, which in the theory of law is called "dead norms". The presence of all these types of alogisms in the norms of criminal procedural law is noted. The proposals on elimination and overcoming of the described legislative defects are formulated.
Keywords: legislative defects; alogisms in legislation; logic of structuring of normative material; logical-temporal inconsistency; deontological modality
Hadiuwna do pedKomzii 14.11.2017 p. ISSN 2414-990X. Problems of legality. 2017. Issue 139 263
