CC BY
22Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 25 (64). 2012. № 1. С. 193-198.
УДК 343.157
АКТИВН1СТЬ СУДУ В ПРОЦЕС1 ДОСЛ1ДЖЕННЯ ОБСТАВИН СПРАВИ ЯК СКЛАДОВА ПРИНЦИПУ ЗМАГАЛЬНОСТ1 У КРИМ1НАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВ1
Захаров Д. О.
Кримський юридичний шститут Нацюнального ун1верситету «Юридична академiя Украти м Я. Мудрого», м СМферополь, Украша
Присвячена теоретичним i практичним проблемам визначення стуиеш активност суду при до-слiдженнi обставин що входять до предмету доказування у кримiнальному судочинствi. В статп наводиться теоретичне обгрунтування щодо необхiдностi законодавчого закршлення обов'язку суду вико-ристовувати усi наданi законом засоби для забезпечення всебiчного, повного i неупередженого до-слiдження обставин кримшального провадження, надання суду певно! самостiйностi у визначеннi об-сягу судового слiдства та меж судового розгляду. Розглянута вщповщтсть цих повноважень встанов-леним законом гарантiям захисту прав учасникiв судового розгляду.
Ключовi слова: судовий розгляд, активнiсть суду у кримшальному процесi, межi судового розгляду.
У теорп кримшального процесу тд процесуальними гаранпями прийнято ро-зумгги засоби, що забезпечують здшснення завдань правосуддя та прав { законних штерешв учасниюв кримшального судочинства [1, с. 8]. Якщо провести певну аналогию, в систем1 засад кримшального судочинства, наведених у Кримшальному процесуальному кодека Укра!ни вщ 13.04.2012 р. (дат - КПК Укра!ни), теж можна умовно видшити засади правозахисш та безпосередньо процесуальш тобто т1, що визначають мехашзм провадження у кримшальних справах. На думку автора, серед наведених у КПК двадцяти двох засад до останшх можна вщнести законшсть, публ1чшсть, диспозитившсть, змагальшсть та безпосередшсть дослщження пока-зань, речей { документ1в. При цьому суд вщсутнш у перелшу суб'екпв, яю повинш д1яти зпдно з принципом публ1чност1, а засада диспозитивносп лише обмежуе коло питань, яю виршуються судом тими, що виносяться на його розгляд сторонами. Тобто, зазначений обсяг шформацп не дозволяе ч1тко визначити як загальш завдан-ня правосуддя, так { вщповщно функцюнальне призначення суду.
Питання визначення рол1 суду у сучасному кримшальному судочинсга розгля-далося у роботах Аширбеково! М. Т., Бормотово! Л. В., Барабаша А. С., Грошового Ю. М., 1сма!лово1 Л. Б., Коровшо! М. Т., Лобойко Л. М., Маркуш М. А., Орлова Ю. К., Слинько С. В., Смирнова А. В.
Новий КПК Укра!ни у пор1внянш ¡з Кримшально-процесуальним кодексом Укра!ни нав1в низку нових положень, яю регулюють д1яльшсть суду у кримшальному провадженш, що потребують детального анатзу.
Стаття мае за мету визначення рол1 суду у кримшальному провадженш та визначення критерпв за якими повинно оцшюватися виконання судом покладених
193
на нього зобов'язань. Перш за все це стосусться належного забезпечення ре^заци прав учасниюв процесу.
Дослщження засад законности змагальносп та безпосередносп дозволяе визна-чити основнi правила активно! дiяльностi суду у кримшальному процесi, а саме:
- суд, збер^аючи об'ективнiсть та неупередженiсть, створюе необхiднi умови для реалiзацií сторонами !хшх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язкiв (ч. 6 ст. 22 КПК Украши);
- суд зобов'язаний безпосередньо дослщити докази (ч. 1 ст. 23 КПК Украши);
- у кримшального провадження слщчий суддя, суд виршуе лише т питання, що винесенi !х розгляд сторонами та вщнесеш до !х повноважень КПК Украши (ч. 3 ст. 26 КПК Украши);
- головуючий спрямовуе судовий розгляд з'ясування вшх обставин кримiнального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не мае значення для кримшального провадження (ч. 1 ст. 321 КПК Украши).
На думку автора, зазначгних положень недостатньо для визначення завдань суду у криминальному судочинсга та механзму 1х вирiшення. Так, однею з пробам реформування системи впчизняного кримiнального процесу, який наполгшиво, але шод непослщовно рухаеться у бж розширення змагальних засад судочинства, е наповнення конкретним змiстом основних постулатв принципу змагальносп. Складнсть виршення даного питання, особливо з урахуванням тривалого перюду реформування, призводить до виникнення певно! розиливчасгосп (або «гумовосп») термiнiв i в теорií процесу. Традицию, при хараккристищ принципу змагальносп зазначаеться, що його змiст включае три основн елементи: розподи кримшально-процесуальних функцй; рiвнiсIь процесуальних можливостей учасникв провадження; певна CIупiнь активносп суду в процеа доказування. Труднощ виникають i з розподлом функцiй суб'еклв (процесуальне становище слщчого, обов'язок прокурора вщреагувати на порушення судом прав сторони захисту), i з забезпеченням процесуального рiвностi сторiн (азноманпи пропозицц щодо введення незалежного адвокатського розслщування, визнання зiбраних матерiалiв доказами виключно судом). Але безперечно найбiльшi ускладнення викликае формування процесуального статусу незалгжного суду, без якого реальну дю принципу змагальносп уявити неможливо. Особливу акIуальнiсть дане питання набувае у зв'язку iз реальними перспективами позбавлення суду повноважень щодо направлення криминально! справи для проведення додаткового розслщування, яю дозволяли суду вiдсторониIися вщ винесення пiдсумкового рiшення по суп справи.
При визначенш змiсту публiчно-правовоí активностi суду виникають найбiльш полярш точки зору, починаючи вiд повернення суду повного контролю над проце-сом (наприклад, визнання за судом права продовжити розгляд справи незважаючи на вiдмову прокурора вiд тдтримання державного обвинувачення, повернення ревiзiйного порядку перевiрки судових рiшень до судово-контрольних iнстанцiй) i закiнчуючи пропозицiями, яю фактично трактують незалежнiсть суду як повну бай-дужiсть до ходу та результат судового розгляду. Останню крайнють Орлов Ю. К. досить ярко охарактеризував як «доведену до абсурду змагальнють, безправний i безшщативний суд, який для встановлення ютини не може кроку ступити без ба-жання сторiн» [2, с. 6].
Отже, ключове питання щодо того, яка стушнь активносп суду е для змагаль-ного кримшального судочинства допустимою та одночасно необхщною, залишаеть-ся вiдкритим. Зокрема, слщ з'ясувати чи лежить на судi обов'язок доповнення недостатньо! активносп сторiн при реалiзацií прав щодо учасп у доказуваннi. Як вже зазначалося з даного приводу вченими пропонувалося декшька принципово
194
вщмшних шляхiв виршення. Так, Аширбекова М. Т. вважае, що загальним правилом визначення ступеня активностi суду у кримшальному судочинсга повинно стати формулювання «вправi, але не зобов'язаний» [3, с. 29]. На думку Бормотово! Л. В., активнють суду у доказуванш е другорядною по вщношенню до актив-ностi сторш, а також така активнiсть не може бути обов'язком суду, а лише його правом i лише в тш мiрi, в якш це вимагае прийняття правильного, а значить законного, обгрунтованого i справедливого шдсумкового рiшення по справi [4, с. 28]. Бурмагiн С. В. вважае, що на суд не повинен покладатися обов'язок за власною шщативою збирати i дослщжувати докази, а наявш у суду повноваження по шща-тивному збиранню та дослiдженню доказiв повиннi розцшюватися як право, а не обов'язок суду [5, с. 9]. Подiбний шдхщ дозволяе говорити про можливе виникнен-ня у кримiнальному судочинсга «суд^сь^» або «службово1 диспозитивносп». Даний термш не може не викликати певного скепсису, особливо у сферi кримшального судочинства, належне правове регулювання у якому завжди пов'язувалося iз високим ступенем формалiзму. На думку, автора реатзащя наявних можливостей для з'ясування обставин справи не може включатися до сфери суддiвського розсуду, оскiльки за певних умов це може призвести до обмеженоï реалiзацiï права на судо-вий захист.
На думку Коровiноï М. С. активнють суду може зiграти негативну роль - при-пинити активнiсть сторш у збиранш, перевiрцi, оцiнцi доказiв, нав'язати свое ба-чення i розумшня сутностi конкретноï справи. Крiм того, даний автор бачить у ак-тивностi суду посягання на принцип презумпци невинуватостi, бо за наявносп пробiлiв у доказовiй баз^ якi сторони не бажають усунути та якi викликають у суду непереборш сумнiви, обвинувачений мае право розраховувати на сприятливий для себе результат [6, с. 13]. Але бшьш негативна ситуащя може виникнути, коли сторони користуючись обмеженими можливостями суду щодо перевiрки доказiв змо-жуть нав'язати йому свое бачення. Той же автор пропонуе покласти на суд обов'язок збирати докази захисту, незалежно вщ наявносп клопотань про це, що дозволить подолати процесуальну нерiвнiсть сторiн на досудовому етат кримшаль-ного судочинства [6, с. 14]. З цього приводу слщ зазначити, що вивчення як су-часних робiт з доказового права (Грошевий Ю. М., Стахiвський С. М., Орлов Ю. К.), так i дореволюцiйних трудiв (Владимиров Л. В., Спасович С. Д.) не дозволяе ч^ко сформулювати поняття доказу обвинувачення i доказу захисту у вiдривi вiд ix змiсту. Тобто, до моменту отримання доказiв змiст, а вiдповiдно й вплив на штереси сторiн, доказово].' iнформацiï може бути лише прогнозованим. Вщповщно i обме-ження активносп суду з цього приводу можливе лише за критерiем прийняття на себе судом функцп сторони обвинувачення. Виршуючи питання про те, якою повинна бути активнiсть суду, кримшальний процес зарубiжниx краïн пов'язуе ïï з процесуальними можливостями сторш. Тобто цей шститут призваний компенсувати фактичну нерiвнiсть сторiн у процес^ отже, будь-яка активнiсть на користь сторони обвинувачення суперечить ïï процесуальному призначенню. Ми знову повертаемося до питання про те, що е головною цiльовоï установкою суб'екпв, що здшснюють провадження по справi - задоволення матерiальниx i процесуальних вимог сторiн (змагальна модель) або винесення остаточного рiшення, в якому будуть вщображеш фактичнi обставини справи. У першому випадку суд орiентований на ухвалення рiшення, яке максимально влаштовуе обидвi сторони (з практичноï точки зору -
195
зводить перспективи подальшого оскарження до мшмуму), у другому - повинен брати всю вщповщальшсть за правильшсть вщповщей на питання, що шдлягають виршенню на себе. Законнють та обrрунтованiсть у змагальному процес заснованi на тому, що ютиною е те, що встановлено судом у судовому ршенш й не оскаржено сторонами. 1накше кажучи, суд пропонуе сторонам той варiант ютини, який вiн вважае встановленим. Якщо вщповщш елементи цього рiшення не будуть у по-дальшому оскаржеш, спiр (позов), який складав змют провадження по кримiнальнiй справi, вважаеться виршеним у належному порядку й провадження по справi за-вершуеться. Обвинувальний характер передбачае публiчнiсть провадження по справ^ згiдно з яким вщповщш державнi органи повиннi висунути обвинувачення, а суд - виршити справу по сутi. Визначення типу процесу е принциповим питанням для характеристики окремих шститу^в. Наприклад, якщо в обвинувальному про-цесi вихщ судом друго! iнстанцií за межi скарги розглядаеться як гарантiя правосуд-дя, то у змагальному — як порушення принципу диспозитивносп. Слщ погодитися з Мурадьян Е. М., що деякi iдеí розвитку диспозитивносп об'ективно суперечать iнтересам встановлення ютини судом i що «чим бшьше диспозитивностi, тим менш простору залишаеться для пошуку судовоí iстини» [7, с. 32].
У ст. 321 КПК Украши розширеш та конкретизоваш обов'язки головуючого у судовому засщанш. Зокрема, у проект чiтко прописано, що головуючий у судовому засщанш спрямовуе судовий розгляд на забезпечення з'ясування вшх обставин кримшального провадження. Чи можна розглядати цю позищю як закрiплення обов'язку суду приймати активну участь у доказуванш або здiйснювати процесуальне керiвництво змаганням сторiн? Вiдповiдь на дане питання повинна врахо-вувати можливосп впливу суду на процес дослщження обставин справи. КПК Украíни передбачае наступи засоби незалежного вiд волевиявлення сторш отри-мання судом шформацп по справi: допиту обвинуваченого, свщка, потерпiлого пiсля допиту íх сторонами, постановлення свщку або потерпiлому питання для уточнення та доповнення рашше отриманих вiдповiдей; проведення повторного допиту свщка або потерпiлого; виклик експерта для допиту; оголошення протоколiв слiдчих (розшукових) дiй та шших долучених до матерiалiв кримiнального провадження докуменпв, якщо в них викладеш чи посвiдченi вiдомостi, що мають зна-чення для встановлення факпв i обставин кримiнального провадження; залучення спецiалiста з метою з'ясування вщомостей, що мiстяться у звуко- i вiдеозаписах; проведення огляду на мющ; доручення проведення психiатричноí експертизи експертнш установi; доручення проведення експертизи якщо сторонами або по-тертлим наданi кiлька висновкiв експертiв, яю суперечать один одному, а допит експер^в не дозволив усунути виявлеш суперечностi; використання усних консуль-тацш або письмових роз'яснень спецiалiстiв, наданих на пiдставi його спецiальних знань. Виходячи з цього досить обмеженого перелшу, можна дшти висновку, що законодавець орiентуе суд на те що його участь в процеш доказування обмежуеться уточненням наданих сторонами даних.
Цшаво сформульоване положення ч. 2 ст. 351 КПК Украши, зпдно з яким у випадках коли свщок висловлюеться нечiтко або з його ^в не можна дшти висновку про те, чи визнае вш обставини чи заперечуе проти них, суд мае право зажадати вщ цього свщка конкретное' вщповщ - «так» чи «ш». Такому пiдходу вiдповiдае визначення обвинувачення, дане Фойницьким I. Я. : «обвинувачення як вимога, про
196
судове визнання якоï просить обвинувач, мае той же змют, що й судовий вирок по справц воно шби проект судового вироку, який пропонуеться обвинувачем та визначае для суду певш межЪ> [8, с. 58]. Але стосовно окремого доказу по справi подiбне положення не вщповщае сутi безпосереднього дослiдження судом показань свщка, оскiльки орiентуе i суд i сторони на отримання вщ свщка прогнозованих та орiентованиx на версiю обвинувача або захисника даних.
На думку автора в основу формування положень якi визначають стушнь актив-ностi суду у кримшальному судочинсга може бути покладена позищя Грошево-го Ю. М., згiдно з якою «суд несе тягар доказування стосовно кримшально-правових i кримшально-процесуальних констатацiй, якi мютяться в судовому рь шеннi, i вправ^ з огляду на публiчно-правовий обов'язок, з власноï iнiцiативи збирати докази в наступних випадках: коли це прямо випливае iз закону (примiром, обов'язковiсть призначення експертизи); якщо це необxiдно для встановлення неви-нуватостi або меншоï винуватост особи; коли це потрiбно для уточнення доказiв, наданих сторонами; якщо це треба для достовiрного формування знання з питань, що шдлягають виршенню у вироку, причому щ правомочностi мають реалiзуватися в межах дослщження доказiв, наданих сторонами; за умови, коли надшшло клопо-тання сторони про неможливють або складшсть для неï самоï отримати той чи ш-ший доказ» [9, с. 345]. Слщ також погодитися iз Чураковою К. М., що розвиток диспозитивносп в юридичному процесi повинен вiдбуватися в рамках встановленого балансу приватних i публiчниx штерешв, без перетворення судового розгляду на кваз^ретейську процедуру. Повне шдпорядкування суду «почину сторш» неприпу-стимо, як i повна залежшсть сторш вщ суду в iнквiзицiйному процес [10, с. 26].
В якосп висновку можна зазначити, що суд дшсно не можна вважати абсолютно самостшним дослiдником обставин злочину, але дiючи у певних рамках, як визначаються насамперед межами судового розгляду, суд не може бути зв'язаний засобами дослщження цих питань, яю пропонуються сторонами. При цьому, неза-лежно вiд обсягу процесуальних засобiв, наданих суду для з'ясування обставин справи, використання ïx у повному обсязi повинно розцiнюватися як обов'язок суду.
Список лггератури
1. Трофименко В. М. Кримшально-процесуальш гарантл особистосл в стади судового розгляду : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримшальний процес та кримшатстика; судова експертиза» / В. М. Трофименко. - Х., 2000. - 19 с.
2. Орлов Ю. К. Проблемы теории доказательств в уголовном процессе / Ю. К. Орлов. - М. : Юристъ, 2009. - 175 с.
3. Аширбекова М. Т. Принцип публичности уголовного судопроизводства: понятие, содержание и пределы действия : автореф. дисс. на соиск. учен. степен. д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика; опереативно-розыскная деятельность» / М. Т. Аширбекова. - Екатеринбург, 2009. — 60 с.
4. Бормотова Л. В. Отдельные аспекты состязательности и равноправия сторон УПК РФ / Л. В. Бормотова // Вестник Оренбургского государственного университета. - 2004. - № 3. - С. 26-30.
5. Бурмагин С. В. Роль и правовое положение суда в современном российском уголовном процессе : автореф. дисс. на соиск. учен. степен. канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / С. В. Бурмагин. - Владимир, 2009. - 22 с.
6. Коровина М. С. Проблемы доказывания по уголовным делам в суде первой инстанции : автореф. дисс. на соиск. учен. степен. канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / М. С. Коровина. - Владимир, 2007. - 24 с.
197
7. Мурадьян Э. М. Истина как проблема судебного права / Э. М. Мурадьян. - М. : Былина, 2002. - 287 с.
8. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства / И. Я. Фойницкий ; [под ред. А. В. Смирнова]. - СПб. : Альфа, 1996. - Т. 2. - 607 с.
9. Грошевой Ю. М. Роль суду в змагальному кримшальному процес / Ю. М. Грошевой // Про-блеми законност : [респ. м1жтдом. наук. зб.] / [в1дп. ред. В. Я. Тацш]. - Х. : Нац. юрид. акад. Украши, 2009. - Вип. 100. - С. 337-345.
10. Чуракова Е. Н. Диспозитивность в юридическом процессе: теоретико-правовой аспект : авто-реф. дисс. на соиск. учен. степен. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / Е. Н. Чуракова. - Казань, 2011. - 24 с.
Захаров Д. А. Активность суда в процессе исследования обстоятельств дела как элемент принципа состязательности в уголовном судопроизводстве / Д. А. Захаров // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2012. -Т. 25 (64). № 1. 2012. - С. 198-198.
Посвящена теоретическим и практическим проблемам определения степени активности суда при исследовании обстоятельств, входящих в предмет доказывания в уголовном судопроизводстве. В статье приводится теоретическое обоснование о необходимости законодательного закрепления обязанности суда использовать все предоставленные законом средства для обеспечения всестороннего, полного и беспристрастного исследования обстоятельств уголовного производства, предоставления суда определенной самостоятельности в определении объема судебного следствия и пределов судебного разбирательства. Рассмотрено соответствие этих полномочий установленным уголовно-процессуальным законом гарантиям защиты прав участников судебного разбирательства.
Ключевые слова судебное разбирательство, активность суда в уголовном процессе, пределы судебного разбирательства.
Zakharov D. The Activity of the Court in the Investigation of the Circumstances of the Case as an Element of the Principle of Adversary Proceedings in the Criminal Proceedings / D. Zakharov // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2012. - Vol. 25 (64). № 1. 2012. - Р. 193-198.
The article is devoted to theoretical and practical issues of determining the degree of activity of the court in the study of the circumstances, included in a subject of proof in the criminal proceedings. The article gives a theoretical substantiation of the need for legal obligation of the court to use all statutory tools to ensure comprehensive, full and impartial investigation of the facts of criminal proceedings, providing the court of a certain autonomy in determining the volume of a judicial investigation and the trial. Considered the suitability of these powers established by the law of criminal procedure safeguards for the protection of the rights of the participants of the judicial proceedings.
Keywords: court proceedings, the activity of the court in the criminal process, the scope of the judicial proceedings.
Статья поступила в редакцию 18.03.2012.
198
