CC BY
20
В ОСВ1ТНЬОМУ ПРОСТОР1
СвТланаХРИПКО
АКС1ОЛОГ1Я ОСВ1ТИ ЯК ТА1НА ПОКЛИКАННЯ I ДУХОВНА СУТН1СТЬ ВАРТОСТ1 БУТТЯ
Щоб тзнати цтнкний сет людини, щоб судити про людину, еарто, як мтшум, принаймш уейти е таемницю п думок I п нещастъ, таемницю п хеилюеанъ I п болю.
О. Бальзак
У статт1 пропонуетъся аеторсъка еерЫя трактуеання / бачення актуалъно-стг аксюлогЫног проблематики в цшому, а також здшснюетъся рефлекая феномена осети е багатоаспектному / полконтекстуалъному зр1з1 компаратиеного анал1зу з посиленою фо-кусащею на щнтсному еектор1 проблемного осмислення.
Цшносп життя... Духовний поклик... Освггш прюритети покликан-ня... Biдповiдь на поклик... Або й вiдмова вiд... Для кожно'1 людини спо-чатку щ слова окреслюють широчшь простору незбагненного, незро-зумiлого бентеження в душ1 молодо! людини; пот1м — вiдтiняють праг-нення й жадання знайти свое мюце у життц дал1 — потяг до професшно-го самовизначення; потому — жагу вiднайти свое «я», зрозушти його, збагнути, осмислити..., вiдтак — реалiзацiя змгсту того, що стало акценто-ваним вираженням феномену покликання та освгти 1, наостанок, або вщчуття гармони i задоволення вщ правильно обраного життевого й про-фесшного шляху, або протилежш почування помилки, похибки, втраче-ного часу i згаяного життя... Покликання — це щншсно акцентована са-моосвгта, це втiлення таши незрозумiлого потягу до пошуку вщповщей i розумшня змгсту «в1чних питань», таши дороги до себе, таши причин та основ щодо сутност! того чи шшого вибору, таши дотику до ютини...
Осмислення запиту щодо свого покликання (як i питання сенсу життя) набувае особливо! актуальностi в час життевих потрясшь, важких до-леносних випробувань, скрутних моментiв i екзистенцiйних криз. Адже
саме у перюди вщчаю ! розчарувань щодо пройденого життевого шляху проблема вщнайдення свого покликання часто фокусуеться на сакральному контекст свггорозумшня ! свiтовiдчуття. Шлях пошуку «себе», дотик до вщнайдення «сенсу життя», особливост! освггаьо! ходи до цшносп «свого м!сця пщ сонцем» подекуди супроводжуеться акцентами духовно! освгти ! «дорогою до Бога». Звичайно, щ шляхи можуть зустргтись ! пе-ретнутись у сфер! вщнайдення свого покликання. Та!на ще! зустр!Ч! в од-наковш м!р! залежить як вщ «Його Величност! Випадку» так ! вщ свщомо обраних знань ! освгтгх прюритепв. Освгтня культура — це та царина буття людського духу ! творчих потенцш, яка завжди е самоочевидним ! прямим вт!ленням та як!сним результатом певного !сторичного пер!оду, деяко! системи влади, цившзацшного начала, ритму життя, стилю ро-зум!ння ! витлумачення та!ни свиу. Освгта ! культура — два взаемоде-термшоваш феномени, як! духовно-ментально й змгстовно-насичено пе-реплгтаються, збагачуючи ! доповнюючи один одного. Саме тому проблематика освгтьо-культурного контексту питання покликання не може по-лишити прост!р людських щкавостей, дослщницьких !нтерес!в ! пошу-ково! актуатзацп апрюр!.
Людське життя — це цшшсно сфокусована вщповщь на виклик дол!. Подекуди — це дивна сушш надзвичайних миттевостей, неочшуваних удар!в, жорстоко! нудьги та суму. Кожен етап життево! дороги характери-зуеться знаковими саме для нього ц!нностями ! акцентами дол!. Вони мо-жуть бути р!зними й нав!ть альтернативними за зм!стом, та протилежни-ми по суп, в!чними та тимчасовими, справжшми та надуманими, реаль-ними та шюзорними, зрозумшими та пiдсвiдомо-невисловленими, рацю-нально окресленими та !нту!тивно ледь в!дчутними тощо.
Вони р!зш й унiкальнi. I вони — цшносп (безвщносно до того, який фокус спрямованост! у них не дом!нував би ! який зм!ст не вкладався б у !х звучання). Те, чим переймаеться людина в конкретний перюд життя, те, навколо чого сконцентроваш вс1 '11 думки, емоцп, прюритети, праг-нення й почуття, е фактичним ! безсумшвним втшенням феномену цшного. У життя кожного рано чи шзно приходить хвилина, коли особливо! гостроти, особливого резонансу набувае тема цшностей, проблема !х ствердження або швелювання, фактичност! й м1ф1чност1, повер-ховосл й глибинност!, обсягу «мшури» й справжност! !х змгсту. I ц1 питання (пошуки вщповщей на них) охоплюють усю мисленневу сутшсть людини, заповнюють все !! ество. ц1нн1сть — це те, що стае единоважли-вим у граничних ситуацмх буття.
Втшенням «единоважливого» може бути конкретна людина, вщчуття, певне прагнення, бажання, вольове ршення, стан, життева позицм тощо. Це те, що в даний момент асощюеться з ктиною, з бажанням шзнати !!. Це т1 ситуацп життя ! той стан життевщчуття, коли поняття правди, справедливости чест!, гщносп набувають прюритетного значення, а шзна-вальш здатност! наближаються до таемнищ мудрост!, котра, як констату-
вaв Й. Гeтe, кpиeтьcя caмe в гстиш. Piзнi зa змicтoм i peзyльтaтoм cmya^ï aктyaлiзyють тa винocять нa пoвepxню 6уття aдeквaтнi лишe м (cmy-aцiям) цiннocтi. Ocтaннi нa пeвний чac cтaють пepвинними, ^mprn™-ми, тими, щo пepeдyють «ycьoмy iншoмy», cтaють життeвoю дoмiнaнтoю, дoлeнocним aкцeнтoм, вiccю 6уття. Paцioнaльнe й ippaцioнaльнe ж-peплiтaeтьcя i тoчкoвo фoкycye yвaгy нa тому, щo бeззacтepeжнo cтae cтpижнeвoю цшшстю дaнoгo вiдpiзкy життя.
G «пpoблeмнi» cmya^ï, дe дocтaтньo знaйти точку дoтикy, oзвyчити пpичинy нeпopoзyмiння i poзв'язaти пpoблeмy, якoï мoжe й «нeмa як тaкoï», a e «гpaничнi crnya^ï» (зa K. Яcпepcoм), дe тe, щo вiдбyвaeтьcя, нaбyвae oзнaк «злaмy» i дieтьcя та мeжi «мoжнa» тa «нe мoжнa», нa œpe-тинi тepпiння, мoвчaння, мopaлi i нaвiть icнyвaння. Дoпoки зa цю гpaнь щe ж зaштoвxнyли, тpeбa вcтигнyги (caмe «вcтигнyги») зpoбити eдинo вipний кpoк. Гoлoвнe — нe пoмилитиcя в бш чoгo цeй «кpoк» poбитьcя.
Oтжe, цiннocтi — цe вт^тення якicнo-aпpiopнoгo вибopy зa oбcтaвин, змicт i у^ви якиx кoливaютьcя м1ж кpaйнoщaми «дyxoвнoï виcoчини» i «днa». Цiннocтi — цe зaвжди пpoблeмa вибopy.
Ocoбиcтicнi (cyб'eктивнi) цiннocтi, як пpaвилo, fpyнтyютьcя нa вipi (дaлeкo ж зaвжди peлiгiйнiй) i впeвнeнocтi. Ц вipa у вeлич тa ютиннють дaнoï цiннocтi, a тaкoж впeвнeнicть в дieвocтi й peзyльтaтивнocтi ïï ут-вepджeння.
Цiннe — да тe, щo нe дae «злaмaтиcя» i втpимye людину в житл, кoли ïï icнyвaння виxoдить та piвeнь «гpaничнoгo буття» зa yмoв, якi I. Фpaнкo oкpecлив як «пoзa мeжaми мoжливoгo». I в цьoмy — 3HAKOBICTb i ЗНАЧУШДСТЬ цiннocтeй, змicт i poль яхт виpiзняe oc-тaннi вiд ц1тей, пpiopитeтiв тoщo. 3нaкoвicть пoлягae в та^унтому: тe, щo нaбyвae CTaxycy «цiннocтi», cпpиймaeтьcя як знaк дoлi, як зacтepeжeн-ня вщ кpaйнoщiв, як дopoгoвкaз, як cтимyл дo життя. Haбyвaючи ippaцioнaльниx i тавпъ мicтичниx xapaктepиcтик, тe, щo crano цiннicтю cпpиймaeтьcя як житrecтвepджyючe нaчaлo нoвoгo витку влacнoï дoлi, як джepeлo пopивaнь i пpaгнeнь, як фyндaмeнтaльнa ocнoвa cпoкiйнoгo та-гляду в тaeмницю «пpийдeшньoгo зaвтpa».
Цшж — цe oбpaз тoгo, щo cтae cвiтлoм в кiнцi тужлю.
Цiннe — цe тe, щo дae нaдiю нa вeлич i тopжecтвo пpaвди (якщo вipити в нeпepeмoжнicть ocтaнньoï, i якщo в мopaльнiй cвiдoмocтi «пpaв-дa» oтoтoжнюeтьcя з вищoю цiннicтю).
Цiннe — да змicт тoгo, щo «зaпaлюe coнцe в людинi» (гoлoвнe, щoб цe «coнцe» ocтaтoчнo нe згacлo).
Цiннe — цe ceнc того, щo нe дae «злaмaтиcь» у «мeжoвиx», «гpaнич-ниx» cитyaцiяx буття.
Цшж — цe фaбyлa того, щo мiнiмiзye caмopyйнaцiю, caмoзнищeння, втpaтy ocoбиcтicнoгo «я».
Цiннe — да знaчyщicть тoгo, щo oкpecлюe життя i визнaчae дoлю (нa жвний вiдpiзoк чacy).
Цiнне — це резонуюча потенцм того, що наповнюе «мшросвп» конкретно! людини, коли «макросвiт» тимчасово втратив свою значущiсть.
Цiнне — це значимють того, що зумовлюе знакову дуалiстичну природу освгга i життя (освiта набувае ознак шструменту пiзнання життя; життя, в свою чергу, пiдкидае ситуаци, варiанти !х вирiшення, ту чи шшу шфор-мацiю; життя стае вчителем, освгтянином; освiта — способом «почути» вчителя-життя, зрозушти, запам'ятати те, про що «говорить» життя; освгта перетворюеться на осереддя «уроков життя», життя ж — на «суворого вчи-теля», а усвщомлена цшшсть — на результат i оцшку цього «уроку»).
Цшне — це зерно того, що уособлюе здатшсть протистояти обстави-нам, змгст яких граничить мш «так» та «ш»; суть яких подшяе життя на «до» та «шсля»; «граничнiсть» та «гострота» яких «вщ та до» наповнюють болем усе життевщчуття осо6истост1.
Цiнне — це присутшсть того, що в граничних ситуацiях буття оточуе людину невловимим, непомгтним для стороншх очей мереживом захисту, яке дае в1дчуття власно! гщносл, якщо воно е вродженим, i так злилось з людською сутшстю, що й сама людина не помiчае 11, под16но подиху.
Отже, ц1нност1 — це змгст того Слова, з якого починаеться життя, коли воно починаеться з «чистого аркуша»!
Людське життя — це безперервна подорож, протягом яко! в шдивщу-альне «я» втшюеться феномен самоосвiти i власного фшософського ро-зум1ння св1ту, його та!ни. Ф1лософ1я i освiта — феномени, яю можуть бути безмежно далеко одне вщ одного в сферi теоретико-методолопчно! рефлекси i одночасно близью в цшшсно-апрюрному взаемовщдзерка-леннi. Саме аксюлопчна площина охоплюе i актуалiзуе спшьне й своерiдне, з61г i полярн1сть освгтьо-виховно! i фшософсько-шзнавально! сфери генези людсько! цившзаци. Безсумнiвно, поза людським фактором осмислення будь-чого з1 св1ту фшософи, осв1ти i цшностей втрачае i св1й сенс, i свое значення, i свою фактичшсть. Саме феномен людини як чуттево! i мислячо! 1стоти, зумовлюе значущють фшософсько-освгтьо! аксюсфери буття. А спектр проблеми цшностей, !х осмислення i обгрун-тування н1коли не опинявся поза людською екзистенщею, поза суспшь-ним вим1ром актуалiзацi!. Адже будь-яка фшософська школа Грунтуеться на певнш шкалi цiнностей, будь-яка фшософська система в кшцевому пщсумку фокусуеться саме на освгтнш парадигмi запровадження чи спро-стування, будь-яке фiлософствування закшчуеться проблематикою осв1ти i ц1нн1стю знання.
Аксюлопя (вщ грецьк. «ак^а» — цшшсть, вартiсть; «логос» — слово, поняття, вчення) — фшософське вчення про ц1нност1; теорiя цiнностей, що з'ясовуе якост1 i властивостi предмета, явищ, проце^в, здатних задо-вольняти потреби, штереси i бажання людей. Це — щншсний зр1з фшософського знання. Теорм цiнностей — узагальнена назва «мережi» проблем, спшьних для так званих оцшюючих наук — етики, естетики, психологи, политологи, антропологи, соц1олог1!, етнологи. Спецiалiзацiя усе
бiльшe й бiльшe poзмeжoвye цi тауки, iзoлюючи oднy вiд iншoï, a ara^orn дie у звopoтнoмy та^ямку, oкpecлюючи тi пpoблeмнi питaння, щo e зaгaльними для ниx. Зa кpитepieм впливу фyнкцioнaльнe знaчeння aкciocфepи e нe тим, щo мoжнa нeдooцiнювaти, aджe caмe цiннicний arae^ вiдiгpae визнaчaльнy poль в œp^ coцiaльниx пoтpяciнь, cy-cпiльнo-icтopичниx «злaмiв», ocoбиcтicниx нeгapaздiв тoщo. Caмe цшто-cтi cтвepджyютьcя, пepeoцiнюютьcя, нiвeлюютьcя, зaнeпaдaють, œpeoc-миcлюютьcя, вiдpoджyютьcя, вiднoвлюютьcя, плeкaютьcя чи шeльмyють-cя в peзyльтaтi тиx чи iншиx peзoнaнcниx (для шиpoкoï пyблiки чacтo ж-пoмiтниx) пoдiй тa cитyaцiй.
Aкcioлoгiя aктyaлiзye питaння дyaлicтичнoï пpиpoди цiннicнoгo cвiтy як тaкoгo, взaeмoдeтepмiнoвaнocтi цiннocтeй мш coбoю; зв'язку ocтaннix з пpиpoдoю, кyльтypoю, cycпiльcтвoм, ocoбиcтicтю, минулим i мaйбyтнiм. Cмиcлoвe нaвaнтaжeння caмoгo тepмiнa «цiннicть» чiткo й бeзaпeляцiйнo вкaзye нa знaкoвy й ocoбливy poль для людини тa cycпiльcтвa rax чи тшт oб'eктiв, типу вiднoшeнь чи явищ дiйcнocтi (aбo i явищ мiфiчнoгo змicтy, щo ж пpимeншye ïï вapтocтi). Oтжe, цiннocтi — цe пeвнi pиcи, o6-paзи, xapaктepиcтики peaльнocтi ^mc^'i чи iлюзopнoï), вiднocнo кoтpиx icнye чига й paцioнaльнo вмoтивoвaнa ycтaнoвкa ra^o^ra пpийнятrя, кpaйньoгo cтyпeня бaжaнocтi ïx втiлeння у нaвкoлишнe cepeдoвищe буття.
У paмкax ocмиcлeння пpoблeми мeтoдoлoгiï дocлiджeння i poзшиф-pyвaння цинктого плacтy riei чи iншoï кyльтypнoï eпoxи цiкaвoю видaeтьcя кoнцeпцiя Ю. Шaйгopoдcькoгo, який ocмиcлюючи пpoблeмy цiннicнoï iдeнтифiкaцiï ocoбиcтocтi, cтвepджyвaв, щo «e щe oднa oзнaкa цiннocтeй, щo нaдae ocoбливoгo знaчeння. Щи^еи — cвoepiдний кyльтypний «кoд». ^го cпeцифiчнicть oбyмoвлeнa тим, щo тжта куль-тypa пopoджye cвoю, лишe ш пpитaмaннy цiннicнy cиcтeмy. ^й «кoд» зa-бeзпeчye пpoцec кyльтypнoï iдeнтифiкaцiï ocoбиcтocтi, нapoдy, тацп, poз-витку нaцioнaльнoï cвiдoмocтi. Цiннicнa «cиcтeмa iдeнтифiкaцiï» збepiгae нaцiю як тоая yнiкaльнoгo, caмoбyтньoгo, лишe ш пpитaмaннoгo. Haцioнaльнo-кyльтypнa cпeцифiкa цiннicнoï cиcтeми зтачжю мipoю o6y-мoвлюe i ocoбливocтi нaцioнaльнoï пcиxoлoгiï. Iepapxiя нaцioнaльниx цiннocтeй вибyдoвyвaлacь впpoдoвж cтoлiть, oбyмoвлювaлacь в^ю ícto-pieю нaцiï i кopигyвaлacь нeю чepeз змiнy цiннicниx нopм й нacтaнoв зa-лeжнo вщ чacy тa ^mpe^o! eпoxи poзвиткy. Oчeвиднo, caмe «куль-тypний гад» лeжить в ocнoвi твepджeння npo тe, щo шляx цивiлiзaцiï e ж oднo-, a бaгaтopядним.
He мeнш бaгaтopяднoю e й пpoблeмa к^^ф^ци цiннocтeй. Умoв-нo ocтaннi мoжнa poзмeжoвyвaти нa дyxoвнi тa мaтepiaльнi, вiчнi тa тим-чacoвi, peaльнi тa iмoвipнi, cпpaвжнi тa нaдyмaнi, минyлi тa cyчacнi, cтaлi тa iннoвaцiйнi, зaгaльнoлюдcькi — cyrai^m — ocoбиcтicнi тoщo. Цш-^cri мoжнa poзмeжoвyвaти зa пpoфeciйним, ^^ш^тним, нopмaтив-ним, пpoгнocтичним i будь-яким iншим кpитepieм. Ane вci cxeми мaють чiткий вигляд лишe та пaпepi. У житri cxeмaтичнo-oбyмoвлeниx
цiннicниx пipaмiд нe ic^e aпpiopi. Cyчacнa aкcioлoгiя виxoдить з того, щo цiннicть — да пoняття, щo вкaзye нa cycm^^ aбo ocoбиcтicнe зта-чeння (зтачущгсть) явищ, фaктiв, пoдiй. Caмe тому ocмиcлюючи й a^-лiзyючи тага, тpaдицiйнo зacтocoвyють кpитepiй oб'eктивнocтi. У peзyль-тaтi тaкoгo пiдxoдy ^mocii poзмeжoвyютьcя нa oб'eктивнi тa cyб'eктивнi (див. тaбл. 1). Пpичoмy y бiльшocтi тук^вм пiдxoдiв oб'eктивнi, мa-тepiaльнi, цiннocтi тpaктyютьcя як фyндaмeнтaльнi, пepвиннi, бaзиcнi. Bнacлiдoк тaкoгo пiдxoдy, дyxoвнi, cyб'eктивнi, внyтpiшнi цiннocтi oco6^ cтocтi ввaжaютьcя втopинними, пoxiдними вщ мaтepiaльниx, oб'eктивниx. Aктyaлiзaцiя пoдiбниx мeтoдoлoгiчниx нacтaнoв нepiдкo пpизвoдить дo нiвeлювaння бaгaтьox вaжливиx acпeктiв y дocлiджeннi цiннocтeй — тa-xhx, як вoля, eмoцiï, пepeживaння, вipa, тачу-ття, iдeaли тoщo.
Taблuця l
Умoвнa клacифiкaцiя цiннocтeй за кpитepieм oб'eктивнocтi
Об'ективш uiMMocri Cyб'eктивнi uiMMocri
Пpeдмeти мaтepiaльнoï тa дyxoвнoï дiяльнocтi Уcтaнoвки, стимули
Cyrai^m вито^ни Bимoги (нopми)
Пpиpoднi явищa, якi мaють жв-нe знaчeння для людини i ви^-pиcтoвyютьcя для зaдoвoлeння ïï пoтpeб Iдeaли, цiлi, ^iopOTe™
Oцiнки, cyджeння
Opierna^ï, пpaгнeння тoщo
Oчeвиднo, щo бyдь-якa клacифiкaцiя цитатей e yмoвнoю, aджe типи i щдтипи фopмyютьcя зa пeвними oзнaкaми, a в тaкiй cклaднiй cфepi, якoю e цiннicнa, виявити «cтaлi» oзнaки вeльми cклaднo. Цe cro-cyeтьcя i к^^ф^ци зa кpитepieм oб'eктивнocтi. Дiйcнo: чи icнyють «^'e^rarn» цiннocтi нacпpaвдi, якщo люди з чacoм змiнюють cвoï цiннicнi yявлeння нa пpoтилeжнi? Ocoбливo гocтpo да питaння пocтae y пepioди глoбaльнoï mpeo^^H цiннocтeй, кoли виникae cyмнiв y зтачу-щocтi, icтиннocтi ^лишни цiннocтeй. Зayвaжимo, нa пocтpaдянcькoмy ^ocTOpi ця пepeoцiнкa oxoпилa нaвiть caмy мeтoдoлoгiю aкcioлoгiчниx дocлiджeнь. Чиcлeннi cпpoби клacифiкaцiï тa ^py^yp^a^'i cвiтy цш^-cтeй нe будуть нiчoгo вapтi, якщo пpизвoдитимyть дo aбcoлютизaцiï того чи iншoгo acпeктy цiннicнoï cфepи (нaпpиклaд, oб'eктивниx чи cyб'eк-тивнж цiннocтeй). Бo, зpeштoю, «цiннocтi ж e дiйcнicтю нi фiзичнoю, ш пcиxiчнoю. Cyгнicть ïx пoлягae в знaчyщocтi, a нг в ïx фaктичнocтi» (Г. Pix^ep^. Paзoм з тим, для вивчeння бyдь-якoгo фeнoмeнa, пpeдмeтa чи явищa зacтocyвaння мeтoдy aнaлiзy тага cклaдoвиx e бeзпepeчним. Poзмaïтicть пiдxoдiв дo вивчeння aкciocфepи пopoджye вeликy ыльюсть
^т^пв для cиcтeмaтизaцiï цiннocтeй. Icнyють piзнi тoчки зopy щoдo ïx пpиpoди i poзyмiння. 3oкpeмa, цiннicть poзглядaeтьcя:
— як пpeдмeт, щo мae пeвнy кopиcть i здaтний зaдoвoльнити ту чи iншy пoтpeбy людини;
— як iдeaл, дo ягаш пpaгнe людинa;
— як нopмa, яга! нeoбxiднo дoтpимyвaтиcя;
— як зтачущгсть чoгo-нeбyдь для ocoбиcтocтi aбo coцiaльнoï гpyпи.
Цiннicнo-cфoкycoвaнa oбyмoвлeнicть бу^нтого i нayкoвoгo пiзнaння
виoкpeмлюють ara^oi™ в ocoбливий фyнкцioнaльний cтaтyc ^tápOTe^ нoгo дopoгoвкaзy людcькoгo буття зaгaлoм i пpoфeciйнoгo вибopy зoкpeмa. Пopяд з дoктpинaльнoю aкcioлoгieю цю функщю викoнye щe й yнiкaльний piзнoвид миcлeннeвoгo диcкypcy — фiлocoфiя ocвiти. Пoпpи тe, щo ф^-тофм ocвiти як нaвчaльнa диcциплiнa i ф^^ф^кий нaпpям icнye в cвiтi пiзнaння вжe тpивaлий чac ^м^товте нaвaнтaжeння ф^^фи ocвiти e бa-гaтoвeктopним i бiльш шж плюpaлicтичним, ocкiльки в мeжax цieï тазви yзгoджyютьcя i cпiвicнyють нaйpiзнoмaнiтнiшi огляди нa ocвiтy i шляxи ïï здoбyтrя, кoнцeптyaлiзoвaнi тeзи щoдo життя тa йoгo пpiopитeтiв, piзнi пiдxoди дo пpoблeми цiннocтeй нaбyтoгo зтання) дoвoдитьcя кoнcтaтyвaти: в нaшiй ^arni нi цeй фiлocoфcький нaпpям, ш вiдпoвiднa нaвчaльнa дте-циплiнa ^a^mm нe icнyють. Ta нeвeликa юльккть мaтepiaлiв з фiлocoфiï ocвiти, щo з'явилacя зa ocтaннe дecятиpiччя, знaxoдитьcя пoзa cвiтoвим кoнтeкcтoм ïï poзвиткy. Ця cитyaцiя пoяcнюeтьcя дocить тeндeнцiйнo: пaнiвнe вoлoдapювaння «eдинoвipнoï» iдeoлoгiï в paдянcькy дoбy пoвнicтю виключaлo мoжливicть пpoникнeння нa мaтepiaлicтичний миcлeннeвий фунт iншиx фiлocoфcькиx iдeй i кoнцeпцiй. Paдянcькa тeндeнцiйнicть тa iнepцiя виявили^ зaнaдтo cильними (ocкiльки увшшли в мeнтaльнicть тa cвiдoмicть людeй) i да зyмoвилo cитyaцiю, щo й дoci визнaнi у вcьoмy cвiтi iмeнa тa де! тaк i ж yвiйшли в змicт вти^нята! пeдaгoгiчнoï ocвiти. Biдпoвiднa бiблioгpaфiя i зaгaлoм пpoблeмнa фiлocoфcькa лiтepaтypa, як i parnme, e нeдocяжнoю для m^orara читaчa, ocкiльки вiдcyтнi ïx rape^a-ди yкpaïнcькoю мoвoю. Пpoтe зaзнaчимo, щo пoпpи вcю плюpaлicтичнicть i mиpoкий дiaпaзoн icнyючиx тазицш в змicтi ф^^фи ocвiти, ocтaння cтвepдилacь як caмoдocтaтня i цiннicнo-знaкoвa cфepa нayкoвoï peфлeкciï, дocлiдницькoгo ^шуку i миcлeннeвoï кyльтypи.
Цiннicний acrn^ cвiдoмoï ocвiтньoï дiяльнocтi (cпpямoвaнa вoнa нa iнmиx людeй чи та caмoгo ceбe) e цiлicнoю i цiлecпpямoвaнoю пomyкo-вoю дiяльнicтю людини, cyra i фopми якoï визнaчaютьcя ïï пepeкoнaння-ми. Дeякi з нж e вaжливими cклaдoвими cвiтoглядy. Цe caмe тi пepeкo-тання, як1 пoв'язaнi зi cтaвлeнням ocoбиcтocтi дo cвiтy й дo людeй, дo нaвчaння й пiзнaння. A^e вiд тoгo, щo кoнкpeтнa людита ввaжae дoб-pим, вaжливим, гщним i пpiopитeтним, зaлeжить ïï cтaвлeння дo життя зaгaлoм i дo poбoти зoкpeмa. Cпpoбa ycвiдoмити cвoï цiннocтi, збaгнyти, чoмy вoни виявилтоя caмe тaкими, a нe шшими, змymye зaгocтpити пи-тaння ключoвиx iдeй, гoлoвниx pymiйниx тeндeнцiй, cкepoвyючиx мo-
тивiв життя i пpoфeciйнoï дiяльнocтi. Aджe poзiбpaтиcя в co6í пoдeкyди бyвae cклaднiшe, нш в rnmnx. Лaбipинти влacнoгo «я» бyвaють бшьш зa-плyтaнi, нш ycвiдoмлeння пpiopитeтнoгo нaчaлa iншoï ocoбиcтocтi.
Ocвiтня пoлiтикa як цiлe cклaдaeтьcя з oкpeмиx piшeнь, якi пpиймae людита зi cфepи ocвiтньoï дiяльнocтi (вщ вчитeля дo peктopa) в мiнливиx i yнiкaльниx cитyaцiяx rampe^o! мiжocoбиcтicнoï взaeмoдiï. Пiднeceння думки зa мeжi бyдeннoгo, poздyми, caмoпopинaння в cвiт iдeй i цiннocтeй дoпoмaгaють витайте i збepeгти нeoбxiднy для po6o™ внyтpiшню ш-тoвнicть дo ocмиcлeнoï ди, пcиxoлoгiчнy фopмy пoдaчi cвoгo «я». У пpoцeci ocмиcлeння i cпiвcтaвлeння piзнoмaнiтниx кoнцeпцiй вiдбyвaeтьcя пoeтaп-нe cтaнoвлeння мaйбyтньoгo дiячa ocвiти, йoгo зaгaльнa пiдгoтoвкa дo ^o-блeми виpiшeння тиx чи шшж кoнкpeтниx питaнь. A^e бyдь-якa дая, кoнцeпцiя, пpoблeмa зaлишaють пeвний овд в пiзнaвaльнoмy i ^o-фeciйнoмy дocвiдi ocвiтянинa. Biдзнaчимo, ocвiтянинy (i взaгaлi людинi, якa зaймaeтьcя вик^^^^ю дiяльнicтю) зoвciм нe oбoв'язкoвo ^ийняти i зpoбити «дopoгoвкaзoм» якycь oднy визнaчaльнy кoнцeпцiю i в ^ramcri нй бyдyвaти cвoю poбoтy. Дoгмaтикa i ocвiтa — цiннicнo ж cyмicнi.
Пpoтe yвaжнo й ^итт™ пpoaнaлiзyвaти тeopiï, poзpoблeнi ^o-фeciйними фiлocoфaми ocвiти, e вaжливим кpoкoм для виpoблeння влac-нoгo пpoфeciйнoгo cвiтoглядy. Фaктичнo кoжнa людинa, яга зaймaeтьcя виклaдaцькoю дiяльнicтю, мae влacний кoнцeптyaльний пiдxiд i дo мoдeлi виклaдy iнфopмaцiï, i дo фaxoвoï дiяльнocтi зaгaлoм. Цeй пiдxiд мoжe бути нe дo кiнця ycвiдoмлeним, нiяк нe cфopмyльoвaним y ч^кт пoняттяx i кpитepiяx, aлe вш oбoв'язкoвo виoкpeмлюeтьcя в нюaнcax пoвeдiнки, y мoвлeннeвoмy eтикeтi, y цiннicнo-oбyмoвлeнiй мaнepi пoдaчi мaтepiaлy. Bивчeння ф^^фи ocвiти e aбcoлютнo нeзмiнним для opгaнiзaцiï тав-нoцiннoгo пpoфeciйнoгo cпiлкyвaння виклaдaчiв, aджe лишe тoчнe ви^-pиcтaння iнcтpyмeнтapiю ф^^ф^тах мoви нaдae дocтaтнi пiдcтaви для пpeдмeтнoï диcкyciï, бeз цьoгo oбгoвopeння пpoблeм вiдбyвaeтьcя нa та-бyтoвoмy piвнi, a ютинш пpичини нeпopoзyмiння м1ж пpaцiвникaми ocвiтнix cтpyктyp тaк i ж aктyaлiзyютьcя, нe poзкpивaютьcя.
Ф^ocoфiя ocвiти, якa cфopмyвaлacя в caмocтiйнy диодиплшу y дpyгiй пoлoвинi XX crnrtirra, — цe дитинa фiлocoфiï i ocвiтньoгo дocвiдy. Boнa нapoдилacя зaвдяки взaeмoдiï бaгaтьox ф^ocoфcькиx тeчiй iз cиcтe-мoю ocвiти, зaвдяки твopчiй aктивнocтi миcлитeлiв, для якиx питана, пoв'язaнi з ocвiтoю, виявилиcя oco6toto знaчyщими — iнaкшe кaжyчи, зaвдяки пocтiйнiй взaeмoдiï м1ж ocвiтнiм дocвiдoм тa фiлocoфcькими poз-дyмaми ^o ньoгo. Ф^ocoфiя ocвiти poзглядae, як вiдбyвaeтьcя poзyмo-вий i мopaльний poзвитoк людини в кyльтypнoмy cepeдoвищi, i як пoвин-нa rapra™ цьoмy пpoцecy cиcтeмa ocвiти. ^и oбгoвopeннi пpoблeмниx питaнь виникae пoтpeбa oпepyвaння фyндaмeнтaльними фiлocoфcькими cмиcлaми. Piзнoмaнiтнi фiлocoфcькi шкoли нaмaгaютьcя знaйти мeтoди poзyмiння i пoбyдoви ocвiтнix ^o^^, виявити кoмплeкc iдeй тa ycпiшнo пiдтpимaти фopмyвaння iндивiдyaльнoï кyльтypи.
Poзбiжнocтi, щo icнyють у cфepi peфлeкciï пpoблeмaтики цiннocтeй ocвiти, нaвpяд чи змoжyть бути кoли-нeбyдь знятi, тав^ь якщo з'явитьcя глибoкa i вceзaгaльнa тeopiя, пpиcкiпливo cфoкycoвaнa нa yci acпeкти, гpaнi й вiдтiнки фeнoмeнy цiннocтeй. З цьoгo пpивoдy Л. Слегой зaзнaчив: «Ми знaeмo, щo eдиним мeтoдoм e дocвiд, a тага ocнoвним кpитepieм e cвoбoдa, для oдниx щ cлoвa звyчaть як нaбpидлa бaнaльнicть, для mrnnx — як нeзpoзyмiлa вiдcтopoнeнicть, для тpeтix — мpiя i нeмoжливicть».
Узaгaльнюючи, мoжнa пiдcyмyвaти, щo ф^^фм ocвiти, пepm зa вce, poзглядae cтyпiнь i пpиpoдy вcix явищ в ocвiтньoмy пpoцeci, a caмe: щo тaкe ocвiтa caмa та co6í (oнтoлoгiя ocвiти), яким читам вoнa вiдбyвaeтьcя i здoбyвaeтьcя (ronra ocвiти), якa пpиpoдa i джepeлa цiннocтeй ocвiти (aкcioлoгiя ocвiти), ягаю бyвae i якoю пoвиннa бути пoвeдiнкa cyб'eктiв ocвiтньoгo пpoцecy (erara ocвiти тa ocвiтнiй мeнeджмeнт), якими бyвaють i якими пoвиннi бути мeтoди cпpияння ocвiтньoмy пpoцecy (мeтoдoлoгiя ocвiти). Cyкyпнicть iдeй, як1 yтвopюють ocнoвy тoгo чи iнmoгo цiлicнoгo пiдxoдy щoдo пocтaнoвки cпpaви ocвiти, мoжyть poзглядaтиcя oкpeмo як iдeoлoгiя ocвiти. Caмe вищeнaвeдeний кoнтeкcтyaльний зpiз мoжливocтeй ocмиcлeння ф^^фи ocвiти нaгaдye пpo нeпoдiльний зв'язoк зaгaльнoï ф^^фи i ф^^фи ocвiти, a тaкoж пpo кню дyaлicтичнy пpиpoдy взaeмoдeтepмiнyвaння. Aджe ocвiтa (як пpoцec здoбyтrя, вдocкoнaлeння i upa^m^'i peaлiзaцiï нaбyтиx знaнь) i фiлocoфiя (як любoв дo мyдpocтi) aпpiopi нe мoжyть icнyвaти i poзвивaтиcя ocтopoнь oднe вщ oднoгo.
Ocвiтa — дyxoвнe oбличчя людини, якe фopмyeтьcя пщ впливoм мo-paльниx i дyxoвниx цiннocтeй, щo e нaдбaнням ïï кyльтypнoгo кoлa. Цe якicнo-гyмaнicтичний вияв eкcтpaпoляцiï «цiннocтeй oтoчeння» нa «цiннocтi житreвoгo дocвiдy», щo в кoмплeкci oкpecлюють i peпpeзeнтy-ють вищeзгaдaнe «oбличчя» людини (нapoдy, тащ!, cycпiльcтвa, eпoxи). Ocвiтa — цe iнтeлeктyaльний пoтeнцiaл людини (caмe тoмy — ocвiти нiкoли нe бyвae «зaбaгaтo», ocвiтa нe мoжe бути «зaйвoю», ocвiтa aбo e, aбo ïï нeмa). Цe тaкoж пpoцec виxoвaння, caмoвиxoвaння, впливу, штфу-вaння — тобто пpoцec фopмyвaння «oбличчя людини». B aкcioлoгiчнoмy вимipi poзyмiння ocвiти гoлoвним e нe oбcяг зтань, a пoeднaння ocтaннix з ocoбиcтicними якocтями, вмiння caмocтiйнo зacтocoвyвaти cвoï знaння. I в цьoмy — цин^ть нaбyтoï ocвiти.
Aкcioлoгiя ocвiти як фiлocoфcький нaпpям i нaвчaльнa диcциплiнa втiлюe i peпpeзeнтye бaгaтoвeктopний фyнкцioнaльний змicт. Cepeд y^o-го cпeктpy фyнкцiй (iнфopмaтивнa, виxoвнa, кoмyнiкaтивнa i т. д.) пpiopитeтнe знaчeння мaють функцп кopeляцiï i eкcтpaпoляцiï, ocкiльки caмe вoни зyмoвлюють вибip житreвиx cтaндapтiв, нacтaнoв, пpинципiв. Цiннocтi викoнyють фyнкцiю пepcпeктивниx cтpaтeгiчниx життeвиx цiлeй i ключoвиx мoтивiв житreдiяльнocтi. Boни визнaчaють мopaльнi ycTOÏ i пpинципи пoвeдiнки. Caмe тoмy будь-яге cycпiльcтвo e зaцiкaвлeним у тому, щoб люди пpитpимyвaлиcь тиx чи rnrnrn нopм пoвeдiнки, щoб aктy-aлiзyвaлиcь тi чи iнmi цiннocтi тa пpiopитeти життя i щoб людинa нeми-
нyчe cтaвaлa oб'eктoм цiлecпpямoвaнoгo виxoвaння. A мeтoдoлoгiчнa rac-тeмa виxoвaння, пpийнятa в дaнoмy cycпiльcтвi, зaвжди визнaчaeтьcя пaнiвнoю в нш cиcтeмoю цiннocтeй.
Фyтypoлoгiчнi тeндeнцiï ara^orn ocвiти мaють cepйoзнi пepcпeкти-ви i вaжeлi впливу, aджe кapдинaльнi змiни, щo вiдбyвaютьcя впpoдoвж пoпepeднix дecятилiть, aктивiзyвaли мшу«: нoвиx, життeвo вaжливиx цiннocтeй для мoлoдoгo ^тиння, пoтpeбy ïx myR^ora ocмиcлeння й oбfpyнтyвaння, a тaкoж мeтoдики ïx iнкopпopyвaння в cyчacнy ocвiтню культу i пpaктикy. Aкcioлoгiя ocвiти — oдин з нaйпepcпeктивнiшиx (i вoднoчac — oдин з нaймeнш дocлiджeниx) нaпpямiв ф^^ф^^го зган-ня. Paзoм з тим мoжнa бeззacтepeжнo cтвepджyвaти, щo пoзa цiннicним вимipoм ocвiтa (y бyдь-якoмy poзyмiннi) нe мoжe icнyвaти aпpiopi.
Пoзицiя i cтaнoвлeння ocвiтянинa пo вiднoшeнню дo уч^в^^ i cтyдeнтcькoï мoлoдi в цiннicнo-пpiopитeтнoмy вимipi e тaкими, дe в ïx та-вcякдeннoмy кoнтeкcтi пpoявляютьcя:
1) cyrai^m нopми i yCTanern cтaндapти;
2) життeвi пpiopитeти i xapaктepиcтики кoнкpeтнoгo пeдaгoгa;
3) цин^ш ycтaнoвки i cтepeoтипи мoлoдoгo татлиня;
4) peaльнi цiннicнi cтaндapти cиcтeми ocвiти як тaкoï.
Уci щ чинники мoжyть пepeбyвaти в гapмoнiï, a мoжyть i жopcткo кoнфлiктyвaти мш coбoю в пpaктичнiй птощиш ocвiтньoгo буття. Caмe тoмy xapaктepнoï цiннicнo cфoкycoвaнoï aктyaльнocтi нaбyвae iнфopмaцiя з ara^orn ocвiтньoгo мeнeджмeнтy, щo пoкликaнa нeйтpaлiзyвaти кoнфлiктнy плoщинy буття ocвiтньoгo пpocтopy.
Cтpижнeвoю пpoблeмнoю мeтoю ocвiтньoï aкciocфepи e пpaгнeння peпpeзeнтaцiï цiннicнoгo зpiзy ocвiтньo-фiлocoфcькoï peфлeкciï зaдля peaльнoï aктyaлiзaцiï пpoблeми вдocкoнaлeння, п^тання, oнoвлeння i шaнyвaння влacнe ^parn^^x вapтocтeй. Дocягнeння цieï мeти мoжливe чepeз peaлiзaцiю нacтyпниx зaвдaнь:
— aкдeнтoвaнo oзнaйoмити cтyдeнтcькy мoлoдь iз cпeцифiкoю нay-кoвoгo диcкypcy з пpoблeми «фiлocoфiя i aкcioлoгiя» тa «ocвiтa як втiлeн-ня цiннicниx пpiopитeтiв буття»;
— пoлiвeктopнo пpoaнaлiзyвaти aкcioлoгiчнy вepciю ocвiтньoï тeopiï i пpaктики;
— взaeмoдeтepмiнoвaнo ocмиcлити мeнтaльнy й нaцioнaльнy ocнoвy ocвiтньoï a^^oi^ «цiннicнoгo пoчepкy cycпiльнo-iнтeлeктyaльнoгo буття»;
— пpiopитeтнo-cфoкycoвaнo пpoвecти дocлiдницькi пapaлeлi мш aк-мeoлoгiчним i aкcioлoгiчним пiдxoдaми в ocвiтнiй кyльтypi;
— диcкypcнo вcтaнoвити знaкoвий зв'язoк м1ж таукавими тa ocвiтнiми iдeaлaми тa цт^^ями;
— кoмпapaтивнo peфлeкcyвaти фyтypoлoгiчнi тeндeнцiï eвoлюцioнy-вaння ocвiтнix цiннocтeй i нaдaти пpaкceoлoгiчнi peкoмeндaцiï щoдo витення y фiлocoфcькo-пeдaгoгiчнoмy пpocтopi iдeй iз cфepи aкcioлoгiï ocвiтньoгo мeнeджмeнтy.
Наголосимо: «аксюлопя осв1ти» — це не сукупшсть готових ютин \ цшшсних установок, а лише висвплення загальних пiдходiв до них, що склалися протягом столiть розвитку фтософсько! i педагопчно! думки. Юнiсть, студентськ1 роки — це та пора людського життя, коли цiннiсний вимiр висновыв набувае найбтьшо! гостроти, коли доленосш ршення приймаються серцем, коли оцiнюючi судження втiлюють найрадикальншу резонанснiсть, коли схильтсть до фiлософського осмислення дшсносл ви-являеться найбiльш виразно. Осягнення цшнослютини значною м1рою за-лежить вiд оволодшня фiлософською спадщиною, вiд осмислення праць знакових постатей фшософп. В1льне оперування аксюлопчним категор1аль-ним апаратом 1 ор1ентування в свт цшшсно-сфокусованого знання дозволить екстраполювати власний штелектуальний потенщал на проблемний проспр аксюсфери, опановувати самостшним мисленням та!ну ключових аксюлопчних питань, творчо й критично мислити, актив1зувати самостшне накопичення знань з фтософц та аксюлогц осв1ти 1 творчо послуговуватись ними, оптимально застосовувати знання з фшософп та аксюлогл освгги для вдосконалення власно! професшно! культури 1 досягнення духовно! зртосл.
Осв1тня аксюкультура е джерелом оволодшня р1зними формами науково! д1яльност1, а також здатносп формування власно! морально! та свггоглядно! позицп з урахуванням цшшсних прюритет1в 1 настанов. Теоретична значущ1сть аксюлогп осв1ти полягае у популяризацГ! цшшсного аспекту фшософського знання у сферг майбутньо! науково-дослщницько! д1яльностг сучасно! студентсько! молодг, у залученнг Г! (молодг) до проце-су наукового г освгтнього пошуку з фокусацгею на аксгологгчний вимгр професгйного зростання г самореалгзацГ!. Практична значущгсть проблемно! рефлексГ! феномену цшшсно! обумовленост1 осв1тньо! культури 1 практики втшюе можжлив1сть реатзацп зад1яност1 ключових щей з шфор-мацшно! бази аксюлогп осв1ти в буттевих ситуац1ях 1 доленосних обста-винах життя. Пропускаючи цшшсно сфокусовану шформащю кр1зь влас-не «я», кр1зь призму власного досвщу, людина збагачуеться духовно, вщкривае нов1 (рашше незбагненн1 й непомгтш) фарби життя, кри-стал1зуе св1тобачення 1 свггорозумшня, розкривае потенщал, прагнення, штенцп 1 катал1затори самовдосконалення та життевого самостверджен-ня, що втшюе цшшсна наповнешсть навколишнього буття.
Освгга як дуал1стична едшсть процесу 1 результату. Будь-як1 дефшь ци, штерпретацп, трактування й роздуми щодо сутност1 осв1тнього феномену так чи шакше е вар1антами осмислення освгга або як «процесу здо-буття певних знань», або як «результату залучення цих знань в сво!й життед1яльност1». I в цш дуальност1 процесу та явища прихований стри-жень, в1сь, основа сутшсно! цшност1 освгга як тако!. Перш шж освиу мати, треба!! отримати; перш нж осв1ту отримати, треба!! здобути; перш нш освиу здобути, варто визначитись, в 1м'я якого результату вщбувати-меться процес отримання певно! (за фахом) освгга. Як1сний зм1ст освгга завжди е втшенням певних причин, прюритет1в 1 осмислених результата.
Ocвiтa peпpeзeнтye бaгaтoвeктopний пoчaтoк oтpимaння й нe мeнш бaгaтoвeктopний peзyльтaт зacтocyвaння. Boнa нe мoжe бути «бyдь-якoю», «xoчa б якoю-нeбyдь» тoщo. Ocвiтa зaвжди пpiopитeтнo визнaчeнa, ^н-тeкcтyaльнo oфopмлeнa, цiннicнo oбyмoвлeнa. Якщo мoлoдa людинa вcтy-rne в пeдaгoгiчний нaвчaльний зaклaд, то да oзнaчae, щo вoнa в ^инциш нe бaйдyжa дo пpoфeciï вчитeля, виклaдaчa. Цe oзнaчae, щo !й, пeвнoю мipoю, близькi пeдaгoгiчнi цiннocтi. Moжливo, нeycвiдoмлeнo, aлe близью. A^e якби cфepa ocвiтньo-пeдaгoгiчнoï кyльтypи бyлa взaгaлi нeцiкaвa, aбcoлютнo чyжa, нeпpийнятнa й нeзpoзyмiлa, тo мoлoдa людинa (ocoбливo з oглядy та ютацький мaкcимaлiзм) нiкoли нe нaвaжилacя б встутати дo пeдaгoгiчнoгo нaвчaльнoгo зaклaдy. Haвiть якщo випycкник штии нe пoв'яжe cвoe життя з виклaдaцькoю дiяльнicтю, Hora ocвi-чeнicть зaвжди peпpeзeнтyвaтимe дeякий «пpиcмaк» пeдaгoгiчнoï культу-pи, пeвний eлeмeнт ocвiтньoï araron! i фaxoвo цiннicнe «нaшapyвaння» в знaнняx, eтицi пoвeдiнки й мoвлeннi — зaгaлoм y жити.
Ocвiтa як цiннicть. Цiннicним татавтанням вoлoдie вжe caмa мoж-ливгсть здoбyвaти ocвiтy ^юльки ïï мaють дaлeкo нe вci). Цiннicнe та-пoвнeння мae змicт пpoцecy здoбyття ocвiти, a фaкт дoкyмeнтaльнo зaвipeнoï ocвiти (ocвiтa як peзyльтaт) aбcopбye знaкoвicть i знaчyщicть oтpимaнoï ocвiти, e втiлeнням oфiцiйнoгo визнaння piвня ocвiти i yнaoч-нeнням ïï пpoгнoзoвaнoï якocтi. Ocвiтa — цe тe, щo мoжe cпpиймaтиcь i тpaктyвaтиcь як жвта нopмa (нopмaтивнa цiннicть) життя i життecтвepд-жeння в пpoцeci знaйoмcтвa i ocягнeння cвiтy; да тe, щo мoжe згaдyвaтиcь як тайзтачшший i знaкoвий пepioд в житп; цe тe, щo мaкcимaльнo та-близилo людину дo гстини пiзнaння й тaeмницi iдeaлy; да фaктичнicть (пpoцecy i явищa), щo вжe caмe пo co6í e цшнгстю. Ocвiтa — цe тe, щo вiдкpивae шляx y пpoфeciйнe життя, щo дae мoжливicть caмopeaлiзyвa-тиcь, щo, тaк чи iнaкшe, cтaнe дopoгoвкaзoм в життi. Ocвiтa — цe тe, чим пишaютьcя i щo пocтiйнo вдocкoнaлюють, тe, щo мaють i дo цiннicнoï та-пoвнeнocтi я^! пocтiйнo звepтaютьcя. Ocвiтa — цe тe, щo зaвжди «e» (якoю б вoнa нe бyлa зa змicтoм), да тaкий вapiaнт нaдбaння, якoгo <^a-гaлi нe бути» нe мoжe aпpiopi.
Ocвiтa як мeтa. «Чимaлo людeй poзглядaють нaвчaння i ocвiтy нiби якycь ^инуку» — зaзнaчae O. Boля, 6o «ocвiтa вимaгae зycиль». ^arae^ ня oтpимaти ocвiтy, пpиcтpacть дo пiзнaння — вce цe пoтeнцiйнi дe-тepмiнaнти дocягнeння mH^^m'e^^o! мeти життя — OCBITИ i OCBIЧEHOCTI. Щoб peaлiзyвaти цю мeтy, людинi тpeбa дoклacти зтач-ниx зycиль. Лeгкo ocвiтa (cпpaвжня, якicнa, фунтовта) нe дaeтьcя ш^му. У пpoцeci ocвiти нe мoжнa пocтaвити «ocтaтoчнy кpaпкy». Ocвiтa e мстиним i нecкiнчeнним пpoцecoм шзтання cвiтy, ce6e, людeй, цiннo-CTeH i нaдбaнь цивiлiзaцiйнoгo пocтyпy людcтвa. Життя пocтiйнo нaвaнтa-жye «ypoкaми», «вчить» i «пepeвipяe» нaбyтi зтання. Boнo — cyвopий учи-тeль. Ocвiтa ж пocтae мeтoю життя i caмoвдocкoнaлeння, втiлeнням життeвoгo rnraxy caмoпiзнaння i caмopeфлeкciï. Жaдaння жити — да жa-
дання щоразу вщнаходити нов1 гран знання про навколишнш св1т. Адже будь-яка освгга е певним зр1зом знань про св1т (просвгга), а просвгга зав-жди була не лише фокусом перетину суспшьних, державних, станових 1нтерес1в та пр1оритет1в, а й вт1ленням особист1сно ор1ентовано! зац1кав-леност1 й цшшсно обумовлено! мети.
Освгга як джерело осв1ченост1. Осв1чешсть — це як1сний результат набуто! освгга (в будь-якому розумшш). Як1сний зм1ст цього результату завжди ц1нн1сно сфокусований, фахово обумовлений 1 пр1оритетно вира-жений. Якщо надокучають думки, що щна освгга занадто висока, то слщ обрати нев1гластво, тим бшьше, як помггав Наполеон Бонапарт, нев1глас мае б1льше переваг у пор1внянн1 з людиною осв1ченою — в1н завжди за-доволений сам собою.
Освгга як штелектуальний феномен 1 грань таланту. Осмислювати феномен осв1ти поза 1нтелектуальним контекстом 1 чинником талановитост1 е помилковою позиц1ею, адже 1нтелект — це результат осв1ти як процесу, а талант — та «краплина зд1бностей 1 море пращ», як1 кристал1зуються вже самим зм1стом освгга. «1нтелектуали подшяються на дв1 категорп, — писав Г.К.Честертон, — одн1 поклоняються 1нтелекту, шш1 ним користу-ються». 1нтелектуал — це людина, яка вс1м сво!м еством скерована на процес шзнання, на процес пост1йно! безперервно! освгга. 1нтелект як результат пристрасного ставлення до процесу накопичення знань розгля-дав Б. Шоу, стверджуючи: «Взагал1 1нтелект — це пристрасть, 1 ця жага знань набагато щкавша й тривал1ша, н1ж, скаж1мо, еротичний потяг...». 1нтелект завжжди критичний, але не завжди самокритичний; майже завжди 1рон1чний, але не завжди гуморливий; 1нод1 цин1чний 1 дещо скептичний. Саме тому чимало людей вважають свою пам'ять штелектом, а сво! погляди фактами (Поль Массон). Найкращий вияв розвиненого ште-лекту — талановит1сть, найг1рший — сноб1зм.
«Осв1ченим людям часто не вистачае знань, аби щонайрозумшше ско-ристатися життям; розумним, навпаки — бракуе справжньо! осв1ченост1, тобто впевненост1 у правильност1 вибраного напрямку, — писав О. Воля, — осв1чених поважаю, але любов моя на бощ талановитих». Талант завжди мае людське обличчя, штелект — н1. «Не слщ обожнювати 1нтелект, — на-полягав А. Ейнштейн, — у нього е могутш м'язи, але вш не мае обличчя». Осв1чен1сть полягае не ст1льки в тому, ск1льки прочитано книг, ск1льки не прочитано зайвих. Глибоко! поваги заслуговують т1 люди, осв1чен1сть яких не нав'язлива. Талант школи не нав'язуеться вже хоча б тому, що вш — талант. Талант не може бути др1б'язковим, вш вм1е промовчати, вм1е в1д1йти, вм1е викреслювати зайве у власному тексп тощо. 1нтелект — це критер1й осв1ченост11, певним чином, зд1бшсть, але зд1бшсть — ще не талант, а талант — ще не творч1сть. Осв1чен1сть е в1зитною карткою в жит, певним 1нструментом життествердження 1 гранню таланту, але не його зм1стом. Талановит1 люди талановил по-р1зному, адже талант не може по-вторюватись. Осв1чен1сть не годуе, але вона робить людей такими, якими
вoни xoчyть ce6e бaчити. Ocвiчeнicть пpoпoнye змиpитиcь з нeминyчoю cмepтю; гeнiaльнicть бyнтye пpoти нй. Ocвiчeнi люди пiдxoдять мaйжe в^нтул дo вiдкpиттiв, aлe вiдкpиття poблять тaлaнти i гени.
Ocвiтa як шлях caмopeaлiзaцiï. Ocвiтa i твopчa дiяльнicть тачитають-cя лишe тод^ кoли людинa poзпopяджaeтьcя нa cвiй poзcyд i вибip, чим 1й зaймaтиcь. Змicтoвний i якicний peзyльтaт здoбyтoï ocвiти пpoявляeтьcя виключнo в ^o^ci peaлiзaцiï влacниx iнтeлeктyaльниx ime^m y cфepi пpoфeciйнoï дiяльнocтi тa пpoблeмнoмy y^po'i життя. У ^o^ci caмo-cтвepджeння i caмoпiзнaння, людита пocтiйнo звepтaeтьcя дo влacнoï e^ зиcтeнцiï, дo внyтpiшньoвмoтивoвaнoï цiннicнoï пapaдигми життя. Oc-тaннe нe в ocтaнню чepгy фopмyeтьcя i кopигyeтьcя зa дoпoмoгoю i зa ^acri ocвiтнix зaклaдiв зaгaлoм i пpeдcтaвникiв ocвiти зoкpeмa. Haбyтi знaння (тавпъ якщo людинa пpaцюe нe зa фaxoм) нiкoли нe будуть зaй-вими. Paнo чи пiзнo тa чи iншa iнфopмaцiя нaгaдae ^o ce6e, oбoв'язкoвo cтaнe в ташд^ виявитьcя вaжeлeм пpiopитeтнoгo вибopy. Фaxoвa ocвiтa мoжe вiдвecти людину вщ влacнoï cпeцiaльнocтi, a мoжe й нecпoдiвaнo aкдeнтyвaти пpaвильнicть пpoфeciйнoгo rnraxy caмopeaлiзaцiï. Hiщo й нiкoли ж 6yßae зaйвим — тим пaчe ocвiтa.
Cпpиймaючи життя i cвiт як джepeлo ocвiти (y зaгaльнoмy poзyмiннi) людинa пocтiйнo знaxoдитьcя в ^o^ci здoбyття ocвiти, в ^o^ci ïï вдo-cкoнaлeння, кoнтeкcтyaльнoгo poзшиpeння й oптимaлiзaцiï. Людинa peaлiзye ce6e чepeз влacнi знaння, зa дoпoмoгoю пpизми cyб'eктивнoгo вo-дoдiлy та «знaю» тa «нe знaю»; «ж poзyмiю», aлe «oбoв'язкoвo дiзнaюcь» тoщo. Caмopeaлiзaцiя — цe пpoцec виoкpeмлeння влacнoгo пiзнaвaльнoгo пoтeнцiaлy, кpиcтaлiзaцiï ocвiтньo-cфoкycoвaнoï зaцiкaвлeнocтi, a тaкoж ocмиcлeння i пepeocмиcлeння ocoбиcтicниx цiннocтeй i ^Mp^re™. A нa шляxy caмopeaлiзaцiï (пoдeкyди вeльми cyпepeчливoмy й нeoднoзнaчнoмy) ocвiтa в cвoeмy якicнoмy знaчeннi вiдiгpae нe дpyгopяднy poль.
Ocвiтa як фopмa втpучaння у cвiт. Ocвiтa фopмye cвiтoгляд, oднaк чacтo Hora i pyrnye, дeфopмye. Ocвiтa ^p^ye cвiтoгляд, aлe пoдeкyди лaмae Hora цiлicнicть i eднicть. Ocвiтa здaтнa вiдкpити cвiт, aлe мoжe зу-мoвити cвiтoгляднy кpизy. Ocвiтa cпpoмoжнa вщчинити двepi в cвiт ippaцioнaльнoгo, aлe мсжс злaмaти гapмoнiю cвiтocпpийняття. Bce зaлe-жить вщ ocoбливocтeй ocвiти: «чoмy» вчили, «як» вчили, «xтo» вчив.
Людинa мoжe ттли нe пoлишaти влacнoгo мicтa, aлe зa дoпoмoгoю ocвiтньoï iнфopмaцiï здaтнa в1дчути дук iншиx eпox, пoбaчити дpaмy icтo-pичниx злaмiв, шзтати iншy кyльтypy, oзнaйoмитиcь з тpaдицiями iншиx нapoдiв, пiднятиcь дo зipoк i зaглибитиcь в лaбipинт пiдзeмeлля, пocпepe-чaтиcь iз Coкpaтoм i пoбpoдити pyïнaми Xepcoнecy. Oтжe, ocвiтa як пpo-цec — да фopмa втpyчaння y cвiт, a ocвiтa як явищe — да вapiaнт cвiтopo-зyмiння i cвiтocпpийняття.
Ocвiтa як шлях дo ce6e. Життeвий шляx — цe rnrax caмoпiзнaння, caмoaктyaлiзaцiï i caмopyйнyвaння, pyx дo людeй i дopoгa дo ce6e. Життя e джepeлoм ocвiти, якa cлyгye cпocoбoм пiзнaння ce^y життя.
Ocвiтня iнфopмaцiя cпpиймaeтьcя нe в адгому, a вибipкoвo, тoчкoвo. Людинa чye тe, щo нa дaний мoмeнт в ïi poзyмiннi вapтo пoчyти, щo для нй e нaгaльнo нeoбxiдним aбo пpинaймнi вaжливим. Будь-яга iнфop-мaцiя пpoпycкaeтьcя кpiзь влacнe «я», кpiзь цiннicнy пapaдигмy життя, кpiзь пpiopитeти i пpинципи. Щ^вилини людинa poзкpивae влacний та-тeнцiaл, aмбiцiï, cyмнiви й пeчaль. Життя — дyxoвний yчитeль, a нaйвищa ocвiтa дyшi — coвicть. Гoлoc coвicтi oзвyчye нaйoб'eктивнiшy oцiнкy тим чи шшим cлoвaм тa вчингам. Iз coвicтю «дoмoвитиcь» нe мoжнa (якщo вoнa дiйcнo e). ^вють — цe тиcячa cвiдкiв та шляxy дo ceбe. Як ж мoж-нa вивчитиcь зa rarac^ тaк нeмoжливo пpoжити чyжe життя, зшти з влacнoï дopoги, втeкти вщ влacнoï дoлi, iншими cлoвaми, нe мoжнa пiти вщ жминучж нacлiдкiв cвoïx дiй, cлiв, вчинюв. Ocвiтa вiдкpивae мoж-ливicть вщтайти ocoбиcтicнy нeпoвтopнicть, ocoбиcтicть — eдинa pe-aльнicть, яку ми пiзнaeмo i яку вoднoчac oбpoбляeмo зcepeдини.
Ocвiтa як джepeлo мудpocтi. «Я зтаю, щo нiчoгo нe зтаю..., aлe iншi знaють щe мeншe» — цi cлoвa e eтaлoнoм ocвiчeнocтi, cкpoмнocтi й муд-pocri. Coкpaтiвcький aфopизм кpiзь чac i ^ocrip cвoepiднo пepeгyкyeтьcя з думгаю cyчacнoгo вiтчизнянoгo миcлитeля O. Boлi, який кoнcтaтye: «Ocвiтy здoбyвaeш, щoб бiльшe знaти, aлe нaбyвши зтань, з гipкoтoю ж-peкoнyeшcя, щo знaeш дyжe мaлo, a тe, щo вiдкpилocя як знaння — ^и-близнe i нeтoчнe». Ti^™ мyдpicть здaтнa визнaти oбмeжeнicть табутого знaння, здaтнa caмe цe aкцeнтyвaти, a пpи пoтpeбi й пpoмoвчaти. Aджe нe мoжнa нe пoгoдитиcь з Дж. Xeндpiкcoм щoдo нacтyпнoгo: «poзyм го-вopить — му^сть cлyxae».
Myдpicть зaвжди cкpoмнa, глyпoтa — нaвпaки, a^e вiдoмo, щo «cкiльки дypня нe вчи, вш вce oднo вce знae». Myípicra — цe знaння пoтpiбнoгo, a ж нeocяжнoгo. «Щoб ти ж poбив, нe нaмaгaйcя зpoбити нeмoжливe, 6o тoдi ти пpoгpaeш. Зaвжди знaй cвoю мeжy. Toй, xto знae cвoю мeжy, e му^им, a тoй xтo виxoдить зa влacнi мeжi, cтae дypнeм» (китaйcькa мyдpicть). Oтжe, миcтeцтвo мyдpocтi пoлягae в yмiннi знaти тe, та щo нe вapтo взaгaлi звepтaти yвaги. Aлe «нi миcтeцтвo, ш мyдpicть нe мoжyть бути дocягнyтi, якщo ним нe нaвчaтиcь,» — cтвepджyвaв Дe-мoкpiт. Caмe тому нeдocтaтньo мaти мyдpicть, вapтo вмгга нeю eфeктивнo кopиcтyвaтиcь. Myдpy rnpa^, мyдpy думку, мyдpe мoвчaння здaтнi тачу-ти й cпpийняти лишe poзyмнi й ocвiчeнi люди, a щoдo iншиx мaв paцiю Coлoмoн, кoнcтaтyючи: «He вapтo poзcипaти пepли пepeд cвинями». He вapтими тяга! yвaги e нaйшляxeтнiшi cлoвa, якщo ïx нixтo нe чye. Caмe тoмy пo-cпpaвжньoмy мyдpим e той, xto гoвopить лишe тoдi, тли йoгo yвaжнo cлyxaють, кoли cкaзaнe нe poзcипaeтьcя в тишi, a дocягae цiннicнoï cвiдoмocтi cлyxaчiв, ixmoi yвaги i '¿x^ora ecтвa. Ti^™ зa тaкиx yмoв мyдpa думга мae ceнc бути oзвyчeнoю. My^ic^ — цe peзyльтaт дocвiдy життя, ocтaннe e джepeлoм ocвiти й caмoocвiти, a «кpaщa в cвiтi ocвiтa — тa, щo oтpимaнa в бopoтьбi зa шмaтoк xлiбa» (Уeндeл Фiлiпc). Tiльки тe, щo дaлocь нeлeгкo, тльки тe, щo нaбyтo чepeз oпip oбcтaвинaм
i cтpaждaння, здaтнe CTara цiннicтю. Ocвiтa — нe виняток, мyдpicть — тeж. Як cтвepджyвaв M. Oпiц, «нaйвищa мyдpicть пoлягae в тoмy, щoб вмiти ж зaвжди бути мyдpим».
Ocвiтa як вткгення дocвiду i пaм,ятi. Ятон^^ пpиcлiв'я cтвepджye: ocвiтa — да тe, щo зaлишaeтьcя в там'ят пicля тoгo, кoли вce пoчинae зa-бyвaтиcя. Пaм'ять зaвжди вибipкoвo зaлишae нaйбiльш пoтpiбнy iнфop-мaцiю. Зaйвe пaм'ятi нe пoтpiбнe. I там'ять нiкoли нe пoмилитьcя в cвoeмy вибopi. Bибip, y cвoю чepгy, зaлeжить вiд дocвiдy, який y вж piзний. Caмe тому ocвiтa (як якicний peзyльтaт) a^iopi нe мoжe бути oд-нaкoвoю, cтaндapтнoю, cтepeoтипнoю. Ocвiтa зaвжди iндивiдyaльнo o6y-мoвлeнa, пpiopитeтнo cфoкycoвaнa, цiннicнo oкpecлeнa i тoмy — як^то piзнa. Будучи втiлeнням дocвiдy i там'ят^ ocвiтa e caмoocвiтoю, a^e лю-динa вчитьcя щoдня, щoxвилини, щoмитi. «Чoмy б ти ж нaвчaвcя, ти вчишcя для ce6e», — пиcaв Пeтpoнiй. З цими cлoвaми пepeгyкyeтьcя дум-кa ташж cyчacникiв: yнiвepcитeтcькa ocвiтa, a нaдтo caмoocвiтa, дaли нe стельки зтання, c^^™ пepeкoнaння (O. Boля). Пoгoдьмocя, нaйбiльшy кopиcть нaм дae caмoocвiтa i, якщo пoщacтить, мaйcтpи-вчитeлi.
Д. Poн пиcaв: «Фopмaльнa ocвiтa дoпoмoжe вaм вижити, caмoocвiтa ж пpивeдe вac дo yc^xy». Уотк, ж в ocтaнню чepгy, зaлeжить вщ ocвiчe-нocтi, a «ocвiчeний, — як кoнcтaтyвaв Д. Ciммeл, — да той, xto знae, дe знaйти тe, чoгo вiн щe нe знae». Ocтaннe e вт^нням myR^ora ташуку. Oтжe, ocвiтa e кpoкoм дo cвiтy тауки i кpoк цeй чacтo e нaйвaжливiшим y життi i дoлi.
Ocвiтa як духoвнo-мopaльний фeнoмeн. «Ocвiтa тaм, дe вipa y життя, тли дyшa cпiлкyeтьcя iз Бoгoм», — пиcaв O. Boля, aкцeнтyючи, щo зpo-бити ocвiчeним poзyм нaбaгaтo лeгшe, шж пpocвiтити душу. «Ocвiтa й пpocвiтa людини пoчинaютьcя щe y мaтepинcькoмy лoнi i тpивaють вщ нapoджeння aж дo cмepтi; a мoжe, й пicля cмepтi дyшa людcькa пpoxoдить чepeз вищi кocмiчнi ocвiтянcькi opбiти». Ocвiтa e кoмплeкcним втiлeнням нaбyтиx знaнь i ïx peпpeзeнтaцieю з oглядy та мopaльнi пpiopитeти людини. Haвчaльнo-ocвiтню iнфopмaцiю (нaпpиклaд, лeкдiю) чують oднy й ту ж, aлe cпpиймaють пo-piзнoмy. Cпpиймaють з oглядy та влacнi ^ioprne-ти, мopaльнi ocoбливocтi, cyб'eктивнi ^mepri poзyмiння «дoбpa» тa «злa», «мoжнa» тa «нe мoжнa» тoщo. Iнфopмaцiя звучить oднa, aлe чують il пo-piзнoмy. I да «м^зтому» зaлeжить вiд цiннicнoï т^вта^^ влacнoгo «я». Bиклaдaч, якoгo cпpиймaють як «Людину з вeликoï ли^и», як «Дyxoвнoгo нacтaвникa» зaлишaeтьcя в там'ят як мopaльний дopoгoв-газ, a змicт Horo cлiв i твepджeнь згaдyeтьcя чepeз бaгaтo po^ пicля зaкiнчeння нaвчaльнoгo зaклaдy. Taк caмo мoжe зaпaм'ятaтиcя oкpeмa думга, тeopiя, гiпoтeзa тoщo. I ж ^octo зaпaм'ятaтиcя, a cтaти етрижж-вoю i кoнтeкcтyaльнoю впpoдoвж y^ora життя.
Пaм'ять пpo cтyдeнтcькi po™ («мope» iнфopмaцiï, «oкeaн» вpaжeнь, peзoнaнc iнтeлeктyaльниx cyпepeчoк, пoтpяciння в1д фaктy нecyмicнocтi yмoвивoдiв i тeopiй з пpaктичним дocвiдoм (a6o й тавтаки), пoзитивний
вeктop eкзaльтaцiï й eпaтaжy як пpoяв юнaцькoгo мaкcимaлiзмy, poмaн-тизaцiя й iдeaлiзaцiя ceнcy буття) мoжe лишити^ нaйкpaщим (i нaйeтич-нiшим) cпoгaдoм в житri й дoлi людини. Caмe тoмy щoдo «Bчитeлiв з Beликoï лiтepи» звyчaть нe ^octo пieтeтнi xapaктepиcтики, a зaлишaeтьcя влacнe дoбpa пaм'ять, гiднe вpaжeння, дoбpoчиннi cпoгaди. Iншими ото-вaми, лишaeтьcя caмe мopaльний кoнтeкcт пaм'ятi ^o po™ нaвчaння.
Ocвiтa як mc^yMern життя. Ocвiтa, в нaйшиpшoмy poзyмiннi, — цe пpoцec пiзнaння i ocвoeння cвiтy, вiдкpитrя icтиннoгo ceœy життя i йoгo тaeмниць. Змгст нaбyтoï ocвiти — цe фopмa дoтикy дo фeнoмeнy життя, oкpecлeння cпocoбy poзyмiння життя i пpoфeciйнoгo зpiзy цьoгo ocмиc-лeння. Ocвiтa — цe cпeцифiчний aкцeнт у ^o^ci пiзнaння i фopмyвaння влacнoï житreвoï дopoги. Ocвiтa — да шляx дopocлiшaння i нaбyтrя мто-лeннeвoï зpiлocтi, a^e, як пиcaв Epнcт Лeгyвe: «Bиxoвaння — да туга, якa вчить нaшиx дггей oбxoдитиcь бeз нac».
Ocвiтa як вгсь життя. Ocвiтa (якщo вдaтиcь дo пocлyг eтимoлoгiï pociйcькoгo вapiaнтy цьoгo cлoвa — «oбpaзoвaниe») cтвopюe пeвний oбpaз людини, фopмye дyxoвнe oбличчя, oкpecлюe вeктop ocoбиcтicнoгo тогля-ду нa cвiт i cвoe мicцe в ньoмy. Cпeцифiкa i змгст нaбyтoï ocвiти cтaють тим дopoгoвкaзoм, який фopмye житreвy дopoгy. (Пeдaгoгiчнa ocвiтa зa бyдь-якиx у^в виявить ceбe в xapaктepi peaгyвaння нa тi чи iншi житreвi oбcтaвини, a ocтaннi, в cвoю чepгy, нiкoли нe пoзбaвлять людину дeякoï пeдaгoгiчнoï «poдзинки» в пpoцeci пpийнятrя piшeнь). Гpyнтoвнa якicнa ocвiтa cпpoмoжнa cфopмyвaти мiцнy вicь життя. Зa нaявнocтi coлiднoï ocвiти пpoфeciйнe життя «нe cклacтиcя взaгaлi» ж мoжe aпpiopi. Ocвiтa ж oтpимaнa «пoxaпцeм», «нe в тoмy зaклaдi» i «нe зa тим» фaxoм здaтнa то-дeкyди зiгpaти фaтaльнy poль в життi людини, пoлaмaти вicь життя, пpiopитeти влacнoгo «я» чи нaвiть зyмoвити втpaтy ^oro «я».
Пiдcyмoвyючи вищeзaзнaчeнe, кoнcтaтyeмo: життя людини e «шляxoм дo ceбe», дo cвoгo «я», дo cвoгo «днa» i дo cвoeï «ви^ти». Увecь життeвий шляx e yнiкaльним вeктopoм пiзнaння cвiтy, джepeлoм caмoocвiти i вт^нням цiннicнo-твopчoгo нaчaлa людини. 3axoплeння i здивyвaння вiд eмoцiйнo-paцioнaльнoгo пoтeнцiaлy влacнoгo «я» ^o-низye життя i дoлю кoжнoгo. Питaння цiннocтeй (ocoбливo ocвiтнix цiннocтeй) штии нe пoкидaлo i нe токито нi плoщинy нayкoвoгo дто-^pcy, нi cфepy люд^га! цiкaвocтi. boto нaлeжить дo вiчнo aктyaльниx пpoблeм. Icтopiя пpoблeмнoгo нayкoвoгo диcкypcy i pearni cьoгoдeння cвiдчaть: aкcioлoгiчнa тeмaтикa знaxoдитьcя y фoкyci yвaги то лишe пpoфeciйнo зaцiкaвлeниx фaxiвцiв i дocлiдникiв, a e oднieю з нaйpeзo-нaнcнiшиx i нaйaктyaльнiшиx в ycix cфepax coцiyмy. Aкcioлoгiя ocвiти oxoплюe як пpoблeмy caмoaктyaлiзaцiï, тaк i acпeкт пpoфeciйнoгo зpo-cтaння тa життeвoï мyдpocтi, зp^ocтi в пoглядax. З oглядy нa шк peзo-нaнcнocтi ocвiтньo-iннoвaцiйниx xвиль cьoгoдeння мoжнa cпpoгнoзy-вaти нeминyчicть дocлiдницькoï aкцeнтyaцiï й aктyaлiзaцiï aкcioлoгiч-toï пpoблeмaтики й нaд^i.
«Людство — це ржа свггу, яка витшае з прав1чносл, тече, i впадае у цшшсть в1чност1». Ця сxiдна мудркть гармоншно охоплюе вартгсний ракурс культури минувшини з тайною прийдешнього, акцентуючи увагу на людиновимiрну вартiсть сьогодення. А сьогодення завжди окреслюе та чи шша освiтньо-культурна парадигма. Особистють — це цiннiсний мшро-свгг, який, в свою чергу, е репродукщею культурного макросвiту. Bтiм, будучи творцем культури, людина спочатку стае все-таки и уособленням, 11 продуктом, 11 репрезентантом i 11 «освггньо-штелектуальною» версiею втшення. Адже народжуючись, людина опиняеться не у вакууш, а в пев-ному освiтньо-культурному середовищ^ що е втшенням комплексу пев-них цiнностей (епохальних, цивiлiзацiйниx, етнопедагопчних, нацюналь-них, суспшьних, сiмейниx). Загальнолюдсью цiнностi й соцiальнi норми поступово кристалiзують особистiсний вимiр цiннiсного «Я».
Освиньо-культурна еволюц1я — це завжди питання «зламу», «перелому», «вибору». Це проблема змiн в нормативному устро'1 суспшьного життя, корекц1я (або й переощнка) прiоритетiв життевого шляху, варiант переакцентаци в цiннiснiй площиш буття, верс1я переосмислення 1дейних та свггоглядних орiентирiв, актуалiзацiя проблеми «буття» чи «забуття» усталених вартостей у 1х загальнолюдськ1й, суспiльнiй, чи особистiснiй версй репрезентацй та нiвелювання.
Аксюлопчний освiтньо-культурний парадокс полягае в тому, що школи ще не було епохи, яка б 11 сучасникам не здавалась перех1дною. Кожне поколшня вважае себе «переламним» (а почасти й «загубленим» або «втраченим»). Завжди юнуе проблема цiннiсноi сумiсностi поколшь. Кожне поколiння рано чи шзно репрезентуе посилання на кшталт «а за наших чайв...». Кожна епоха не тшьки «здаеться», а й насправдi апрiорно «е» перех1дною. I цей «перехщний контекст», як не дивно, завжди е стрижневим в цшшсно-рефлексшному зрiзi буття. «Кожна епоха, набу-ваючи нових 1дей, дивиться на свгт по-новому» констатував свого часу Генрix Гейне. «Кожна епоха вiрить у те, що 11 боротьба — найважливiша... з щею вiрою вона живе i вмирае». Те, чим запам'ятаеться в юторичнш пам'ятi певна епоха безпосередньо залежить вiд цiннiсноi наповненостi освiтнix систем та змюту подiй, як1 и ^юструють, адже:
— кожна епоха по-своему збагачуе цшшсну парадигму освгтньо'! культури сво1м розумiнням i прочитанням 11 змiсту;
— кожна епоха мае свою версш освiтньоi ютини i свiй тип iдеалу вчителя;
— кожна епоха мае сво1х королiв i сво1х блазнiв;
— кожна епоха породжуе свого героя;
— кожну епоху можна вважати завершеною, коли вичерпуються 11 основоположнi шюзи, але в результатi цiннiсниx потрясшь кожна епоха все одно йде вперед, а кожна окрема людина починае все спочатку!
Светлана Хрипко. Аксиология образования как тайна призвания и духовная сущность ценности бытия.
В статье предлагается авторская версия трактовки и видения актуальности аксиологической проблематики в целом, а также анализируется феномен образования в многоаспектном и поликонтекстуальном срезе компаративного анализа с усиленной фокусацией на ценностный вектор проблемного осмысления.
Svitlana Khrypko. The Axiology of Education as the Mystery of Vocation and Spiritual Essence of the Value of Being.
The author's version of the interpretation of axiology problems in general is offered in the article. Moreover the phenomenon of education in the polyaspect and polycontextual dimension of a comparative analysis with the emphasis on the valued vector of problematic consideration is presented.
