CC BY
20
УДК 340.12(477) "192"
В. Б. Ковальчук
Навчально-науковий шститут права та психологи Национального унiверситету "Львiвська полггехшка",
канд. юрид. наук, проф., зав. кафедри конституцшного та мiжнародного права
А. В. Бучин
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", аспiрант кафедри конституцшного та мiжнародного права
АДВОКАТСЬКА ТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛ1ТИЧНА Д1ЯЛЬН1СТЬ ВОЛОДИМИРА СТАРОСОЛЬСЬКОГО 13 ЗАХИСТУ МОВНИХ ПРАВ УКРА1НЦ1В У ДРУГ1Й РЕЧ1 ПОСПОЛИТ1Й
© Ковальчук В. Б., Бучин А. В., 2015
Розглядаеться участь Володимира Старосольського як адвоката, громадського д1яча та вченого-конституц1онал1ста у захист мовних прав украшцш у Другш Реч1 Посполит1й у контекст1 вирппення украшського нац1онального питання на початку ХХ столггтя.
Ключов1 слова: Володимир Старосольський, мовн права украшщв, Друга Р1ч Посполита, права людини, нац1ональн1 свободи.
В. Б. Ковальчук, А. В. Бучин
АДВОКАТСКАЯ И ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ВЛАДИМИРА СТАРОСОЛЬСКОГО ПО ЗАЩИТЕ ПРАВ УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА ВО ВТОРОЙ РЕЧИ ПОСПОЛИТОЙ
Рассматривается участие Владимира Старосольского как адвоката, общественного деятеля и ученого-конституционалиста в защите прав украинского языка во Второй Речи Посполитой в контексте решения украинского национального вопроса в начале XX века.
Ключевые слова: Владимир Старосольський, права украинского языка, Вторая Речь Посполитая, права человека, национальные свободы.
V. B. Kovalchuk, A. V. Buchyn
VOLODYMYR STAROSOLSKY'S ADVOCACY AND POLITICAL PUBLIC ACTIVITY ON DEFENCE OF UKRAINIANS' LANGUAGE RIGHTS IN THE SECOND COMMONWEALTH OF POLAND
Participation of Volodymyr Starosolskyi as an advocate, publicman and scientist in defence of Ukrainians' linguistic rights in the Second Commonwealth of Poland is examined in the context of Ukrainian national question at the beginning of XX century.
Key words: Volodymyr Starosolskyi, Ukrainians' language rights, Second Commonwealth of Poland, human rights, national liberties.
Постановка проблеми. Полггака нащональних утисюв, що и активно проводила Польська держава мiжвоeнного перюду (1918-1939 рр.) на окупованих нею захвдноукрашських землях з метою усунути будь-яю ознаки 1х украшського характеру, висунула проблему правового статусу
укра1нсько1 мови на одне iз перших мГсць у дiяльностi правозахисного руху Галичини. Активна участь у цьому Володимира Старосольського як адвоката, що доповнювалася наявнiстю чiткоi полiтичноi i громадянськоi' позици, сприяла формуванню проблеми теори державного (конституц1йного) права, власного погляду на мГсце мови у житп нацii та держави. Витворет в процесi практичноi дiяльностi та науково обгрунтованi iдеi i висновки не втрачають свого значення i сьогоднi не тшьки у контексп актуалiзацii науково1 спадщини украшського правознавця, але насамперед в контекстi оптимального використання його вдейно-теоретичних напрацювань i практичного досвiду.
Стан досл1дження. Сучаст дослiдження з iсторii вiтчизняноi полггико-правово!' думки мiстять тГльки першi спроби осмислення теоретично!' спадщини Володимира Старосольського та обгрунтування й значення для теори i практики державотворення та правотворення в Украт (науковi розвщки П. Стецюка, Т. Андрусяка та С. Максимовича). Серед важливих напрямiв доволi рiзнобiчноi творчостi видатного украшського правника, що залишились поза увагою дослвдниюв-правознавцiв i потребують грунтовного, спецiального вивчення, дiяльнiсть iз захисту одного iз фундаментальних прав людини i громадянина, народу, нацii - права на мову.
В частит висвплення реалш тогочасного полiтико-правового i соцiального життя, участi Володимира Старосольського у судових полгтичних процесах над украшцями в Польщi, його громад^^ i полпично!' працi тощо, значення джерельноi бази дослiджуваноi проблеми напрацьоваш украшськими iсториками та полiтологами I. Кедрином, О. Жерноклеевим, I. Райювським, Т. Огородником, Ю. Древнiцьким, В. Потульницьким, I. Кресшою, О. Панок, В. Згурською та iн.
Мета роботи - проаналiзувати участь Володимира Старосольського у захисп мовних прав украшщв в Другiй Речi Посполитш у контекстi його професiйноi, громадсько-полiтичноi дiяльностi та науковоi працi.
Виклад основних положень. Визначальною рисою особистосл Володимира Старосольського, що характеризуе його не тшьки як видатного громадського i полгтичного д1яча, теоретика оргашзаци та активного учасника студентського руху в Галичиш, авторитетного партiйного лвдера, а й як адвоката-професiонала, успiшного оборонця у полггичних процесах, талановитого педагога й науковця, идейного наставника украiнськоi молодг публiциста, редактора, видавця, е щира вiдданiсть служшню наци, iдеi державноi самостiйностi Украши, яка виразно проступае крГзь усю його багатогранну дГяльшсть Г творчкть. Насамперед прагненням захистити украшську нащональну вдею як основу ввдновлення державносп та полпично!' незалежносп Украши продиктована участь Володимира Старосольського у заснованому на захвдноукрашських землях у ввдповвдь на окупац1йну полггаку польсько!' влади правозахисному русг який, окрГм безпосереднього надання юридично!' допомоги учасникам боротьби за нащональш права украшщв в новоутворенш Другш РечГ Посполит1й, передбачав проведення рГзного роду заходГв, спрямованих на виршення особливо гострих украшських полгтичних проблем.
Одтею Гз найпомптших акцш, оргашзованих галицькими правозахисниками на тдтримку справедливих домагань украшщв щодо 1хнього сощально-полгтичного становища в ПольщГ, була дмльшсть з формування та реалiзацii активноi громадян^^ Г правовоi позици щодо вшьного розвитку Г використання украюсь^ мови в ушх сферах суспшьного життя, Г передусГм у судочинствг Проввдну роль у ц1й надважливш справГ вздирав Союз Украшських АдвокатГв, завданням якого як професшного адвокатського об'еднання, за словами його голови доктора Костя Левицького, "...е не тшьки боронити станових прав члетв палестри, але й прав загально-нащональних, бо украшсью адвокати е не лише виконавцями одно!' професи, але передусГм громадянами й громадськими дмчами" [1, с. 60]. Починаючи вГд перших Загальних ЗборГв, що ввдбулися у ЛьвовГ 20 травня 1923 року, Г впродовж подальших шГстнадцяти роив активноi та
доволi рiзнобiчноi дiяльностi Союзу оборона прав укра1нсько1 мови в судах i в державних урядах та установах не переставала бути одним iз прюритетних напрямкiв роботи як товариства загалом, так i окремих його члетв.
Власне актуального звучання та гостроти проблемi мовноi рiвноправностi додавали судовi полiтичнi процеси, якi набули такого поширення, що вже у 1932-1934 рр. стали масовим явищем [2, с. 18; 3], одтею iз найхарактернiших ознак тогочасного життя украiнцiв в Польщi [4, с. 269], об'еднавши навколо украiнського питання видатних адвоката i полiтичних дiячiв Захiдноi Украiни. Бiльшiсть iз них входили до складу Союзу Украшських Адвоката, брали активну участь у робоп його керiвних та друкованих органiв, пiдготовцi i реалiзацii спшьних суспшьно корисних iнiцiатив та програм, що давало !'м змогу, виступаючи в оборонi нацiональних прав украшського народу, максимально ефективно використовувати власний потенщал, а також залучати до роботи сво'х колег.
У цьому контексл варто вiдзначити дiяльнiсть з реферування питання захисту прав украгнсько!' мови (I. Волошин, Ф. Евин, В. Старосольський, Р. Домбачевський, М. Глушкевич) [1, с. 47, 49, 52, 59-60; 5, с. 23-24], забезпечення теоретичного обгрунтування мовно!' повноправносп члешв украюсь^ наци через написання та розповсюдження наукових i публiцистичних праць, проведення правових оглядiв, пор]вняльного аналiзу та оцiнок вiдповiдного законодавства (Р. Домбачевський [6], К. Левицький [7], В. Старосольський [8], I. Волошин [9]). Не менш важливе значення для справи популяризацй боротьби за права рвдно!' мови мала оргатзацм рiзноманiтних об'еднаних заходiв iнформацiйно-просвiтницького характеру, для учасп в яких, о^м вiдомих правникiв i адвокатiв Схвдно!' Галичини - членiв Союзу Украшських Адвоката, запрошувалися представники iнших захвдноукрашських органiзацiй та установ (насамперед громадських та професшних об'еднань, наукових товариств, друкованих видань тощо), якi мали великий вплив на громадсьюсть.
Одним iз таких найпомiтнiших заходiв стала конференцм украшських адвокатiв та представниюв центральних установ i преси, що ввдбулася у Львовi 4 червня 1931 року, визначивши спшьною метою учасниюв "свщому i послiдовну акщю для освiдомлення украшського громадянства про значення та вагу права мови для життя i будучини наци, як акщю виховання громадянства на члетв новочасноi нащТ [10, с. 25]. Прийняи, враховуючи цю мету, провщш тези визнавали за украшцями в Польщi усю повноту належних !'м прав рiдноi мови та передбачали !'х спшьний обов'язок вживати негайних, солщарних заходiв оборони цих прав ввд невиправданих обмежень i систематичних порушень з боку польських властей. Серед украшських адвоката, як взяли активну участь у робот конференци, тi, хто встиг вже чимало зробити для справи подолання вкрай несправедливого становища, в якому перебувала украшська мова в Галичит на зламi столiть, так i тi, хто ранiше проявляв лише незначний шгерес до мовних проблем (К. Левицький, С. Федак, В. Старосольський, Л. Ганкевич, М. Волошин, С. Давидяк, Р. Домбачевський, О. Надрага, О. Назарук, М. Глушкевич, О. Марггчак та ш.).
Зважаючи на рiзноманiтнiсть напрямюв, в яких Володимир Старосольський розвивав свою доволi плщну дiяльнiсть iз захисту мовних прав украшщв у Другiй Речi Посполитiй, можна говорити про комплексний, багатоаспектний характер його учасп у виршенш цiei проблеми, що проявлявся у безпосередньому взаемодоповнювальному зв'язку його громадсько-полiтичноi працi з професiйною та науково-публщистичною дiяльнiстю.
Уже з перших дшв участi в укра1нському правозахисному русi на Захiднiй Украiнi, активним дмчем якого Володимир Старосольський став тсля повернення у 1928 р. з емкраци до Львова, представляючи захист на полiтичних процесах польсько!' влади проти украiнцiв - члетв ОУН, УВО, громадських i полггичних дiячiв рiзноi iдейноi орieнтацii [11, с. 488], питання про порушення мовно!' рiвноправностi постало перед ним дуже гостро. Так, наприклад, виступаючи тд час Сходин членiв Союзу Украшських Адвоката Львiвськоi Делегатури 29 вересня 1928 року, Володимир Старосольський звертав увагу учасниюв на збшьшення кiлькостi випадкiв, коли через нерозумшня присяжними суддями-поляками украiнськоi мови "украшська палестра стае перед дуже прикрою
альтернативою: промовляти в польськш мовг щоби тим способом ратувати шодГ справдГ невинного кшента, або промовляти по укра'нськи зГ сввдомютю, що невинний може бути засуджений" [12, с. 41].
Ощнюючи такий стан речей, Володимир Старосольський слушно зауважував, що адвокат-укра'нець, будучи змушений обирати мГж нащональними штересами та штересами пвдзахисного, позбавлений можливосп повною мГрою виконати основне завдання своеi професii у демократичному суспшьствГ - дбати про здшснення прав не лише приватних, шдиввдуальних, але й полггачних. Попри усю складшсть ситуацii це е лише один й бш. Не треба забувати, Г про це теж зазначав мислитель, що подГбт прояви нехтування мовними правами украшщв з боку представниюв влади, чий "обов'язок розумгти мову населення, це перша передумова, перша квалГфшацк урядника" [13, с. 55], е передусГм сввдченням Гснування серйозних перешкод у реалГзацй укра'нськими громадянами в ПольщГ шших 'хшх основоположних прав та свобод, серед яких е Г право на судовий захист.
Характерно, що саме на час ввдновлення у 1928-1939 рр. активноi адвокатськоi практики, яка завдяки смшивому декларуванню й обстоюванню пвд час захисту клГентгв власноi позицй у ставленш до полггако-правових Г сощальних реалш життя украшщв у пвдвладнш ПольщГ Галичиш стала своервдним продовженням громадсько-полГтично!' та науково!' пращ Володимира Старосольського, припадае тк його защкавлень проблемами статусу украшсько!' мови. I цьому е цшком лопчне обгрунтування, оскшьки як адвокат, вчений-правник, спещалют у галузГ державного (конституцшного) права та справжнш сощал-демократ Г патрют свого народу вш не мГг залишатися осторонь гострих реально-практичних правничих проблем, яю Гснували для укра'нського населення в умовах ввдсутносп державносп та асимшяторсько!' полггаки польського уряду, тим бшьше, що негативш наслвдки нащонально', Г, зокрема, мовно!' дискримiнацii украшщв йому не раз доводилося спостерГгати безпосередньо, як учаснику судових процешв Г у ввдносинах Гз органами адвокатського самоврядування.
Тож було цшком закономГрним, що коли у 1936 р. справа новелГзацй законодавства про устрш адвокатури перебувала на завершальнш стадй, Г проект нового закону, схвалений Начальною Адвокатською Радою у ВаршавГ, перестав бути тшьки тезою для дискусй, набуваючи значення конкретного змГсту нового позитивного права, що от-от стане реальшстю, Володимир Старосольський один Гз перших звернув увагу на проявлену пвд час його розробки Г ухвалення принципово незмшну позищю Ради щодо виршення мовного питання. Виразним пвдтвердженням цього вш вважав Гсторто прийняття ввдповвдно!' стати проекту, остаточний варГант тексту яко!' дослГвно ввдтворював формулювання чинного закону про устрш адвокатури: урядовою мовою адвокатського самоврядування беззмшно визначена мова польська, а наполегливГ домагання ЛьвГвсько!' Адвокатсько!' Ради додати до цього, що "уживання шших мов окреслюють окремГ закони", ршуче ввдкинуто Г замшено доповненням зовсГм протилежного змкту про те, що "приписи шших закотв про урядову мову не мають примшення" [8, с. 20].
Висловлене Володимиром Старосольським з цього приводу занепокоення, як згодом виявилося, було небезпвдставним. Через два роки саме ця норма вже прийнятого на той час нового закону про устрш адвокатури, а точнше й неоднакове розумшня Г застосування членами новостворено!' Окружно!' Адвокатсько!' Ради у Львову стало приводом для початку нового етапу в Гсторй боротьби за права украшсько!' мови в Другш РечГ Посполитш за участю адвокатГв-украшщв. Тшьки цього разу йшлося про право останшх використовувати !'х рвдну мову у взаеминах Гз Адвокатськими Радами як органами адвокатського самоврядування.
Володимир Старосольський як представник ЛьвГвсько!' Адвокатсько!' Палати в Окружнш Адвокатськш РадГ разом зГ сво'ми колегами М. Волошином Г В. Лициняком першими виступили проти пвдтримано' рештою й члетв шшдативи зобов'язати адвокатГв та кандидата у адвокати укра'нсько!' нащональносп вживати у сво'х письмових Г усних зверненнях, а також за шших форм взаемодй Гз Адвокатською Радою та й органами як Г з Дисциплшарним Судом виключно польсько!' мови пвд загрозою залишення таких звернень без розгляду. Правова ощнка обгрунтованосл такого
ршення ввдображена, зокрема, у !'х спшьному письмовому поданнi до Окружно!' Адвокатсько!' Ради, в якому на основi докладного аналiзу та зiставлення положень рiзних законодавчих актiв, що регулюють мовш питання на територи Польсько!' держави, доведена безпiдставнiсть висновку, "...що право про устрш адвокатури, надаючи адвокатську самоуправу, мало на цш попршити становище тих польських громадян укра'нсько!' нацiональности, якi стали адвокатами i адвокатськими аплiкантами, через позбавлення !'х прав, що запевняються шшим громадянам, -неадвокатам у предмета вживання !'х матiрньоi мови у ввдношенш до державних i самоуправних властей та союзiв" [14, с.4].
Така позицм отримала подальший розвиток у дмльноста Союзу Укра'нських Адвоката, члени якого, використовуючи передбачет законом засоби, розгорнули широку акщю в оборот сво'х мовних прав перед органами адвокатського самоврядування. Особливо!' ваги цш справi додавало усвiдомлення справжньо!' цiлi боротьби, адже йшлося не просто про неправильне тлумачення i застосування правових норм i навпъ не про усунення спричиненого цим незаконного обмеження прав укра'нських адвоката як сторш i осiб заштересованих в адвокатському самоврядуваннi, принципового значення набувало питання про реальне забезпечення представникам найбшьшо!' в Польщi укра'нсько!' нацiональноi меншини гарантованих !'м прав i можливостей вшьного розвитку. Саме цей момент потрiбно вважати ключовим пiд час розгляду загальних пiдходiв щодо розумiння змiсту i практичного значення проблем правового статусу укра'нсько!' мови у контекста виршення укра'нського нацiонального питання вiдповiдно до тогочасних юторичних обставин та полiтико-правових реалш.
Певне теоретичне осмислення Володимиром Старосольським ще!' проблеми знаходимо у його мiркуваннях з приводу iснування т. зв. "нащональних вольностей" - окремого виду прав людини та громадянина, як стосувалися правового становища особи як члена наци. 1х появу вчений вважав першою, однак не дуже устшною спробою виршити нащональне питання у державах, що об'еднували у сво'х межах рiзнi наци. I хоча конкретний змiст цих свобод був рiзний, як з погляду на законш приписи, так i на дiйсне !'х виконання, виразно простежувалися три основнi напрями, в яких вони розвивалися: гарантування ушм громадянам держави, незалежно вщ нацiональностi, однакового доступу до здшснення публiчноi влади, право на вшьне використання рiдноi мови у публiчних сферах суспшьного життя та можливють засновувати нацiональнi школи чи вимагати !'х заснування в означених випадках ввд держави.
Вiдтак заснований виключно на атомiстичному розумiннi нацii як певно!' кiлькостi громадян держави, що вживали однакову мову та мали iншi спшьш об'ективнi нацiональнi прикмети, такий пiдхiд "не приймав шчого iншого, як тшьки iндивiдуальнi штереси цих одиниць, властиво тотожнi шдиввдуальш iнтереси яко'сь кiлькостi цих одиниць" [15, с. 171-172]. Його обмежешсть, що наприкшщ XIX столiття особливо гостро виявилася як у теори, так i на практицi, привела до поступового утвердження нового розумшня, згiдно з яким нац1я вже не е простою сумою одиниць, але певною спшьнотою, яко!' правове становище як цшоста мае бути упорядковане. А це, своею чергою, означало змшу усталеного погляду на права та свободи, що !'х держава повинна гарантувати сво'м громадянам як членам наци (серед них чи не найвизначшший вплив мали саме мовш права), та !'х роль у врегулюванш нащонального питання. Останне, як доводить Володимир Старосольський, залишаеться невиршеним навпъ шд час юнування дуже широких i належно забезпечених шдиввдуальних нацiональних свобод, яю хоч i е тими "чинниками, що у даних iсторично умовинах помогли нацiональнiй спiльнотi витворитися, а заразом се форми та символи, в яких вона проявляе себе" [16, с. 260], все ж не можуть забезпечити власт потреби та штереси наци як колективно!' цЫсноста.
Висновки. Участь у правозахисному русi у Захвднш Укра'ш, що був оргашзований укра'нськими адвокатами у ввдповщь на дискримiнацiйну полiтику польського уряду щодо украшщв у Другш Речi Посполит1й, стала для Володимира Старосольського важливим практичним досввдом, справою, над якою вш плiдно працював як адвокат та громадський дмч i в якiй виразно
втшювалися основш його полггичш та науков1 погляди та вде! Захист мовних прав украшщв як один i3 прюритетних напрямюв ще!' учасп був спрямований передус1м на виршення актуальних проблем тогочасного укра'нського нащонального та суспшьно-полггичного життя, збереження вде!' незалежно!' нащонально' украшсько' державносп. Це знайшло безпосередне ввдображення у характер1 професшно!' та громадсько-полггично1 дмльносп Володимира Старосольського щодо висвгглення гострих питань правового статусу украшсько' мови у судочинстш та шших публ1чних сферах та зумовило т1сний зв'язок останньо' i3 обгрунтованим ним розумшням нащональних свобод як гарантованих представникам певно!' наци шдиввдуальних прав та ощнкою !х рол1 у забезпеченш реальних об'еднаних штерешв наци як цшсного утворення.
1. Ганкевич Л. Десятилття Союзу Украгнських Адвокатов / Л. Ганкевич // Ювтейний Альманах Союзу Украгнських Адвокатов. - Льв\в: СУА, 1934. - С. 38-73. 2. Баран С. Шляхами нашого вгдродження / С. Баран //Життя i право. - Львгв, 1934. - Ч.2. - С. 3-18. 3. Важка м1с1я оборонщв у полтичних процесах // Дто. -1934. - 11 серпня. - С. 3. 4. Огородник Т. Участь В. Старосольського у судових полтичних процесах проти украгнщв у II Речi Посполитш 1932-1934 рр. (за матерiалами газети "ДЫо") / Т. Огородник // Зб. пр. Науково-до^дного центру перюдики. -Вип. 11 / НАН Украгни, Львiвська наукова б-ка iм. В. Стефаника, Науково-до^дний центр перюдики; ред. кол. М. М. Романюк вдп. ред.) та 1н. - Львiв, 2003. - С. 269-279. 5. З життя нашог оргатзацп // Життя i право. - Львiв, 1938. - Ч. 3. - С. 23-24. 6. Домбачевський Р. За право мови / Р. Домбачевський //Життя i право. - Львiв, 1931. - Ч.3. - С. 25-30. 7. Левицький К. В боротьбi за права украгнськог мови / К. Левицький // Життя i право - Львiв, 1932. - Ч. 2. - С. 36-38. 8. Старосольський В. Права украгнськог мови / В. Старосольський // Життя i право. - Львiв, 1938. -Ч.4. - С. 1-9. 9. Волошин М. Права украгнськог мови / М. Волошин // Життя i право. - Львiв, 1938. -Ч. 1. - С. 28-36. 10. За права украгнськог мови //Життя i право. - Львiв, 1931. - Ч. 1. - С. 24-25. 11. Огородник Т. Володимир Старосольський - публщист, редактор, видавець / Т. Огородник // Украгнська перюдика: iсторiя i сучастсть. - Львiв, 2000. - С. 485-489. 12. Домбачевський Р. З життя наших установ / Р. Домбачевський // Життя i право. - Львiв, 1928. - Ч. 2. - С. 38-50. 13. За права украгнськог мови // Життя i право. - Львiв, 1932. - Ч. 2. - С. 52-58. 14. Права украгнськог мови на терет окружног адвокатськог ради у Львовi // Життя i право. - Львiв, 1938. -Ч. 4. - С. 2-9. 15. Старосольський В. Полтичне право: курс лекцш / В. Старосольський. - Ч. 14. -РеХенсбург-Новий Ульм: УТГ1, 1950. - 373 с. 16. Старосольський В. Теорiя нацгг / В. Старосольський // Записки Наукового товариства iм. Шевченка; ред. У. Старосольська. -1991. - Т. 210. - С. 161-324.
