CC BY
41
УДК 392.1(477) А. А. Ткач
Ж1НОЧ1 ОБРАЗИ В УКРАШСЬКШ РОДИЛЬНШ ОБРЯДОВОСТ1
У запропоновант статт1 здтснено компаративний анал1з родильной обрядовост1 з вираженням конотацтног композицп ж1ночих образ1в та розкриттям гх будови. Досл1джено явище бабування в родильнш обрядовостI, зокрема, конотацтну арх1тектон1ку жточих образ1в.
Клю^о^^ слова: родинна обрядов1сть, родильна обрядов1сть, обряди, ж1нка, баба-повитуха, образ.
У традицшному суспшьсга родинна обрядовють людини займае майже весь п життевий проспр, а жшщ визначена роль: продовжувачка роду, мати, баба. Родинш обряди вщзначали певш етапи життя людини та найважливiшi стадп розвитку родини в 11 життевому циклi: утворення ам% народження дитини, п повнолiття, сiмейнi ювше'х, смерть когось iз членiв им'!. Вщповщно до природного циклу iснування людини склався комплекс родинних обрядiв. Основш його елементи - родильнi, весшьш, поховальнi й поминальнi обряди.
З давшх-давен продовження роду та родоводу було первинним завданням в уах народiв, зокрема й украшщв. Адже кожна культура - це дух i душа етносу, а душа людини - мшрокосмос, складний i неповторний, i завдяки дiтям - вiчний. Вiдповiдно до цього народ виробив доцшьну органiзацiю життедiяльностi людини й забезпечення п духовних запипв; витворив особливу систему обрядiв, звичшв i вiрувань, моральних i естетичних форм, яю складалися, вироблялися i освячувалися вiками, упродовж усього юторичного розвитку людства на шляхах формування культури в якш жiнка займала чшьне мiсце. Тож питання конотацшно! архiтектонiки жшочих образiв у родильнш обрядовостi е не менш актуальним.
У дослщженнях кiнця Х1Х-ХХ ст. родинна обрядовють украшщв знайшла вщображення в працях вiдомих украшознавщв I. Беньковського [1, 1-3], М. Грушевького [4], П. Чубинського [11], В. Ястребова [12, 1-2]. Особливосп бабування вивчалися у етнографiчних студiях друго! половини XIX - поч. ХХ ст. Здебшьшого жгнцг-бабг не присвячувалося окремого дослщження, наприклад, Марко Грушевський розповiдав про бабування у контекст вивчення дитинства [4], у цьому ж ракурс баба фiгуруе у статтях Миколи Сумцова [9, 68-94]. Етнографи I. Беньковський [1, 1-3], А. Малинка [7, 254-286], В. Ястребов [12, 1-2] писали про бабу, вивчаючи обрядовють, пов'язану з народженням дитини. Це грунтовш, вагомi дослщження, однак вони не розповщають, скаж1мо, про архiтектонiку жiночих образiв.
1з сучасних дослiдникiв вагомого значення вивченню родильно'].' обрядовостi придiлили В. Борисенко, Р. Чмелик, але найближче до зазначеного питання пщшшли О. Боряк [2], Н. Гаврилюк [3], проте, на жаль, ще конотацшна архiтектонiка жшочих образiв у родильнш обрядовосп украшщв потребуе подальшого вивчення.
Мета статп полягае у висв^ленш конотацiйноi архiтектонiки жшочих образiв в укра'шськш родильнiй обрядовостi, з ршенням таких завдань: здiйснення компаративного аналiзу родильно'].' обрядовосп з вираженням конотацшно'].' композицп жшочих образiв та розкриттям 1х будови.
Керуючись цим пщходом, ми спробуемо дослiдити таке явище, як бабування в родильнш обрядовосп, зокрема конотацшну архiтектонiку жшочих образiв.
В своему тлумаченнi В. Жайворонок подае значення жшки-баби ще й в таких
штерпретащях, як наприклад, «жшка, що приймала дiтей тд час пологiв i справляла рожаничний бенкет як своерщну жертву Пречистш Дiвi (ранiше богинi Мокошi та рожаницям)» [6, 20]. З тлумачення дослщника бачимо, що в першому варiантi вiдображена архiтектонiка образу жшки-баби пiд час пологiв, в шшому - жшка-баба справляе бенкет своерщно! жертви богам, якi також виступають у ролi жiнок: жшка-Дiва, жшка-богиня. З цього приводу можемо зробити припущення, що в першому понятп жiнка-Дiва - жiнка, яка ще не народжувала, а шша вже жшка-мати. Баба - це двiчi жiнка-мати. В першому понятп жiнка-дiвчина, яка народила дитину i стала жiнкою-матiр'ю двiчi - мати батька або матерь Спочатку жшка-мати для свое! народжено! дитини нею, а отсля жшка-баба, яка вже приймае роди у свое! дитини. Тому в рiзних регiонах Укра'ни повитух могли називати по-рiзному, вщповщно локального тлумачення дiй жiнку-матiр вщповщно до !'! архiтектонiчного образу жшки-баби, яка приймала роди i проводила необхщт ритуальнi дiйства протягом перших дшв, м'ясця, року.
Наприклад, за словником В. Даля один з варiантiв тлумачення цього термша жшки-баби в родильнш обрядовостi - «повитуха, повивальная бабка» [5, 32]. У довщнику «Знаки укра!нсько! культури» баба - «... жшка, що приймала дтей п1д час полог1в...» [6, 20-22].
За дослщженням Н. Гаврилюк, то у твшчних районах говорили «баба», «бабка», в Середньому Подншров'! - «пупор1зка», «породшьна» [3, 67]. В шших тлумаченнях жшка - баба-повивальна, баба-сповитуха, баба-повитуха, баба-пупор1зка; баба-бранка, баба-акушерка, баба-знахарка, баба-шептуха. Отже, баба-сповитуха (баба-повитуха, пупор1зка, бранка, бранна баба, баба пупова тощо) - жшка, яка запрошувалася до породшл^ коли народжувалася дитина i справляли рожаничний бенкет. Слщ пщкреслити, що вщповщно народному родильному на цш ритуальнш трапезi подавали хлiб, сир, мед та вино. Бабу-сповитуху до хати запрошував чоловш жiнки-матерi. Жiнка-баба не могла вщмовити, бо то, вважалося, Божа праця.
Н. Гаврилюк [3] зазначае, що коли вже приходили пологи (роди, злоги, народини, родиво), яю вщкривають цикл власне родильних обрядiв, то на них, як правило, йшла запрошена чоловшом жшка, баба-повитуха (поважна й умша старша жшка). За звичай жшка-баба приходила до жiнки-породiллi з хлiбом чи шшим гостинцем. За народними уявленнями не годилося йти до породiллi з порожшми руками. На Укра'т аж до ХХ ст. збер^ся ряд лексем, яю вживалися для означення рольово! дiяльностi жiнок, якi приймали роди. Саме у дослщженш Н. Гаврилюк [3] знаходимо ряд конотацшних жшочих образiв у родильнiй обрядовосп украiнцiв, якi мали регiональнi вщмшносп, зокрема: «баба», «бабка», «баба-повитуха», «баба-знахарка», «баба-кушарка», «кушарка», «повитуха» (в захiдних областях Укра'ни), «баба-бранка» (Правобережжя), «баба-пупова», «пупор1зка», «пупор1зниця», «породшьна», «р1зна» та iншi (Середне Подншров'я) [3, 67].
Зважаючи на драматичнiсть подii (родiв), народини найбшьшою мiрою обставлялися обереговими i магiчними обрядами. У випадку важких полопв породiллi баба-знахарка вiдчиняла все в хат^ що можна вщчинити: вiкна, дверi, скринi, нею розв'язувались уа вузли розплiталося волосся, тд голову клалася весiльна сорочка або чоловiчi штани, iнколи чоловiка заставляли держати !'! на колiнах - щоб так само вiдчинився i розв'язався вихiд очiкуваноi дитини, часом породiллю ж обкурювали зiллям. Баби-сповитухи, тд час першого сповивання дитини, використовували знания рiзних замовлянь вщ злих людей та проклятих очей. Вони знали зшля, яке клали в постшь жiнки-породiллi як обер^ вiд нечисто! сили. Зiлля, освячене на Макового Спаса, клали у постшь жiнки-породiллi як обер^ вщ «нечистих очей». Протягом шести
тижнiв пiсля полопв мати повинна була класти це зшля за пазуху або пояс, Залiзо у виглядi ножичка, сокирки, ложки та ïh. виконували роль оберегу, яю охороняли людину вщ злих сил. До зазначеного хочеться додати, що ус ритуали виконувала спещально запрошена жiнка, досвiдчена у таких справах - жшка-баба. У рiзних районах Украши вона мала свою назву: на Подiллi - баба-бранка, Полюс - баба, рк. акт, Полтавщин - баба пупор1зна, породшьна баба, на Середнш Наддншрянщит - пупор1зка, р1зна, а також баба-[с]повитуха, баба-[пупо]рiзка, баба-бранка (бранна баба) тощо.
Ймовiрно, що бабу могли звинуватити у смерт дитини, наприклад, за украшськими народними вiруваннями, бабг-повитусг/покгйницг в домовину клали пучок рiзок, щоб вона вiдганялася вщ тих дiток, яких не врятувала, коли бабувала [6, 20-22].
Зосередимо нашу увагу на вш жгнки-баби, яка могла приймати роди. Вш нам щкавий i у тому аспект^ що термiн «баба» - жшка-мати, прародительниця, зокрема стара жшка ототожнюсться зi старiстю, причому не лише сьогодт. За етнографiчними розвщками Марка Грушевського на межi Х1Х-ХХ ст. бабами ставали жiнки 45-50 роюв, якi самi вже перестали народжувати, якщо ж баба таки народжувала дитину, то з не'1 всi смiялися, а дитину називали «бабинець» [4, 34]. Таким чином украшський етнограф називае двi необхщш якостi повитухи - зрiлий вш, який означав досвiд, i народження власних дiтей: «баба повинна бути досв1дчена, знаюча, стара ж1нка» [4, 33]. Це було важливою умовою, оскшьки баби здебiльшого не передавали сво'1 знання, а отримували ix молодими пiд час власних пологiв.
За дослiдженнями А. Малинки бабувати йшли тi, хто вже не м^ мати дiтей, здебiльшого жшки лiтнього вiку [7, 256-260]. Микола Сумцов писав, що бабою могла вважатися жшка, яка народила дiвчинку [9, 29-30].
На вщмшу, вже нами зазначеного, покарання за мертвих д^ей, якщо ж пологи закшчилися вдало, то на бабу чекала «пошана», яка могла виявлятися у подарунках, наприклад, у мютечку Мрин батьки новонародженого з року в рш на другий день Рiздва i Великодня носили бабi палянищ, ковбасу, паски, крашанки [7, 285]. Така увага була необхщна, бо, за народними вiруваннями, баба впливала на подальшу долю вже навт доросло! людини [9, 88-89]. На жшку-бабу могли скаржитися за те, що не дала щастя й дол^ наприклад, у пiснi, записанш П. Чубинським, хлопець перелiчував обставини, яю зробили його нещасним: «А я хлопець несчастлгвый... /Чи такая баба брала, - /Щастя дол1 не вгадала...» [11, 34].
Проте, так склалося, що щастя людини залежало вщ правильних дш жшки-баби тд час полопв, у традицшному суспшьста в рiзниx народiв вважалася щасливою дитина, що народилася в «сорочщ» або в «чепщ». Правильним було його зберегти для дитини, наприклад, засушити i зашити в полотно чи одяг. Цей талюман мав велику силу, дарував славу, звшьняв вiд вiйська [4, 39] тощо.
Оскшьки загальновщомо, що для того щоб убезпечити жшку-матср i ненароджену дитину вщ всшяких негараздiв, був колись в Укршт звичай, за яким по-особливому ставилися до жiнки, що чекала дитину. Майбутню матiр оберiгали вiд тяжко'1 домашньо'1 роботи, радили уникати зус^чей з калiками, хворими. Заборонялось ш переступати через гострi колючi предмети, сидiти на рiжку стола, бшити, фарбувати, ходити вночi чи тд дощем, працювати у свята. При зустрiчi - 1'й давали дорогу, не переходили з порожтми вщрами, старшi чоловiки знiмали шапку, вклонялися.
Повертаючись до питання конотацшно!' арх^ектошки жiночиx образiв у родильнiй обрядовосп украïнцiв вiдзначимо, що баба-повитуха, за народними переказами, виступала ще й бабою-вщункою долi новонародженоï дитини. За ïï
«наукою», коли дитя з'явилося на св^ лицем догори - добра прикмета. Як народилося в суботу, буде скупе. Вважали, щаслива доля буде в та дитини, що знайшлася у рк. акт ки'я.
Значимють жгнки-баби була пов'язана i з хх можливим впливом на потойбiчне життя. Якщо дитина народилася слабкою чи з вадами i могла померти, жгнка-баба могла сама, без священика, охрестити дитину. У такому разi жгнка-повитуха виконувала одне з найважливших церковних ташств, якщо ж дитина залишалася нехрещеною i помирала, то тсля смертi вона ставала нявкою, русалкою i не могла потрапити до раю. Якщо дитина вижила, то потм п хрестили у церквi.
Церковне хрещення також за звичай супроводилося рiзними магiчними дiями i замовляннями. Перед хрещенням немовля клали на кожух, на тч, на стш, помiж буханцями хлiба, що повинно було забезпечити йому достаток, оберегти вщ зла i вщчути тiсний зв'язок з домашнiм вогнищем. Пщ час цього звичаю головна обрядова роль належала бабг-повитусг, яка пильнувала, щоб все робилося «як годиться». Вона готувала пелюшки, сповивала дитину, передавала п кумам, примовляючи: «Нате Вам новонароджене, а нам принеать молитвенне i хрещене» (Харювщина), iнколи несла немовля аж до церкви i саме там передавала кумам.
Оскшьки жгнка-баба, яка приймае роди, за конотацшною композицiею ключових жшочих образiв знаходиться на чшьному мiсцi у родильнiй обрядовостi украшщв. Науковцями доведено, що ш здавна вщводилася основна роль у всш родильнiй обрядовостi. Адже вiд п знання й умiння у значнiй мiрi залежало життя та здоров'я жiнки-породiллi/жiнки-матерi й новонародженого. Вона користувалася заслуженим авторитетом i повагою серед односельчан. Але ^м поваги у ставленш до нй часто виступали рiзнi вiрування i погляди мютичного характеру на дп, якi виконуе жшка/баба-повитуха, як на всемогутнi. Таю дп, як розв'язування вузлiв, вщмикання замкiв, розплiтання кiс, прийняття дитини, обрiзання пуповини, закопування послiду («мюця»), перше купання тощо.
Першi обрядовi дп жшки-повитухи пiсля народження дитини виражали тюний зв'язок iз виробничою i господарською дiяльнiстю селян. Загальновiдомо, що пуповину хлопчикам вiдсiкали ножем на сокир^ полiнi, дубовiй кор^ пiзнiше - на початку XX ст., на книз^ щоб грамоту вчили, а дiвчинi - на веретеш, гребенi. Усi цi обрядодп вказують на зв'язок i походження iз землеробським побутом народу, з юнуванням у далекому минулому розподшу працi залежно вiд статi. Вiдрiзаючи пупок бажали дитинi довгих i щасливих рокiв життя. Зазначимо, що пуповину майже всюди зав'язували конопляним прядивом «матркою» (жшоче конопляне стебло) для того, щоб дитина була плодовитою i щоб жшка могла i далi народжувати. Проте, якщо йм'я була багатодiтною i пара вже не хотша мати д^ей, то жiнка-баба в таких варiантах використовувала «плоскiнь» (чоловiче конопляне стебло), якому приписувалася ця мапчна дiя. Вже в XX ст. школи зав'язували i фабричною ниткою чи рубцем iз тонкого полотна. Скупану дитину баба-сповитуха обсушувала бiля палаючох печi, що символiзувало прилучення новонародженого до домашнього вогнища. Потiм давала свячену воду матер^ кропила хату, обкурювала себе, породшлю та дитину i вже пiсля цього передавала дитину матерь Уа були впевнеш, що тим самим жгнка-повитуха захистила дитину вщ злих духiв, i тому вiдчували себе зобов'язаними перед нею.
Також багатьма дослщниками доведено, що у звичаях i обрядах, зв'язаних з пологами при загальноукрашськш, чи навiть схiднослов'янськiй, основi побутували i локальнi варiанти. Це, зокрема, спостер^аеться в обрядових дiях, зв'язаних з пуповиною, послщом, першим годуванням новонародженого, першою купiллю тощо. Особливе значення надавалося першш купелi, яка розглядалася не лише як очищення, а
й як охорона дитини вщ злих дуxiв. Готуючи купшь баба-сповитуха додавала до нй свячено'1' води; у купiль дiвчинки доливала меду i трохи молока (щоб була гарною), клала кв^и i голку (Гуцульщина), а в купшь хлопчика - коршь дев'ясилу (щоб сильним був), сверло щоб вмiв майструвати (Бойювщина). Якщо хтось заходив до хати пщ час купiвлi немовля, мав кинути у купшь монету на щастя. Воду з першою купелi годилося вилити вранщ в якийсь куток, куди шхто не ходив.
Вiрування в мапчну силу води простежуеться i в народних очисних обрядах жтки-породыл1 та баби-повитухи. Де саме баб1-повитус1 надавалася головна роль. Вважалося, що жшка, яка тсля полопв - «нечиста» i може зашкодити людям, що стикаються з нею, негативно плинути на ймейний достаток, врожай тощо. Тому треба було якнайшвидше охрестити немовля, що бабка-повитуха проводила обряд «очищення» породiллi та себе (очищення, зливання, злиття, проща, зливки та iH.). В Укрш'ш цей обряд вщбувався зi свяченою або «непочатою» водою. Саме бабака-повитуха скроплювала породшлю, до трьох раз i давала ш надпити води або змивала зовшшньою стороною долонь ïï обличчя i руки, читаючи молитви чи побажання. Слщ додати, що тсля народження дитини вщбувалися провщування жтки-породыл1 кожного недшьного ранку протягом двох - шести тижтв. Вщвщували породшлю поодинщ, i в основному, л^т родичi та сусщи, а також баба-повитуха. Годилося приходити до породiллi з дарунками: xлiбом та полотном на пелюшки. Навггь найбiднiшi вiдвiдувачi не йшли з порожтми руками - приносили бодай xлiб iз сiллю. Заможн дарували ще й рiзнi страви, яю символiзували очищення. Усе принесене вщдавали породiллi та бабг-повитусг. На родинах же влаштовували гостину з обов'язковою стравою - кашею.
Найглибше цей обряд дослщжено Н. Гаврилюк [3], яка зазначае, що першою ша кашу породшля, потсм баба-повитуха, а далi й ус присутт, немовби демонструючи прилучення до спшьних жшочих справ. Останне особливо яскраво виявилося у звичш першого годування новонародженого тсею з присуттх жшок, котра мала свое немовля. Цей звичай сягае давтх чайв матрiарxату, коли жшки полщп матерi становили ядро одта общини. Не будемо детально зупинятися на розкритп вйх частин родильно'1 обрядовостi, оскшьки нами поставлено iншi завдання. Тшьки додамо, що на всix етапах родильно'1 обрядовостi, в будь-яких випадках, ключовою особою була жшка.
З цього приводу не можна не згадати про «зливки» зазначених в працях О. Боряк [2, 236-240], Н. Гаврилюк [3], М. Грушевського [4] - для виконання обряду баба наливала у миску воду, клала туди ягоди калини (щоб породшля була гарною та здоровою), зерна вiвса i зливала породiллi воду на руки. По^м, намочивши руку у вод^ тричi прикладала до обличчя породшл^ примовляючи: Зливаю свою руку, а твою душу. На закшчення лила трохи води з ягодами за сорочку породiллi та вам присуттм жшкам, щоб у них ще народжувалися д^и: хто хо^в хлопчика, тш кидали овес, а хто дiвчинку - то калину. Обряд завершувався гостиною та обдаруванням баби-повитухи.
Жтка/баба-повитуха була одтею з найшановтших оаб у сель Саме вщ знання i вмшня залежали значною мiрою устшт пологи, життя i здоровя дитини, а також устшне завершення полопв. Вона уособлювала народну мудрють, практичний лiкувально-знаxарський досвiд. Для ам'! баба ставала своею, ïh належала головна роль у виконант обрядiв, пов'язаних iз народженням дитини, з хаттм святкуванням народження, хрестин, рк. акт.
Отже, можна стверджувати, що новi жiночi образи у родильнш обрядовостi створювалися в залежносп: вiд ритуального дiйства яке здшснювала жшка пiд час полог1в; локальних особливостей; магiчно-заxисниx дiй жiнки-породiллi й дитини та жертовних ритуалiв украшщв. Саме в родильнiй обрядовостi украшщв поеднувалися як
ращональш елементи народного досвщу, так i забобонш та мапчш дп вiдображенi в арх^ектошщ конотацiйних жiночих o6pa3iB.
Список використано1 л1тератури:
1. Беньковскiй И. Поверья и обрядности родинъ и крестинъ / И. Беньковскш // Киевская старина. — 1904. — № 10. — С. 1-3.
2. Боряк О. О. Украша: етнокультурна мозшка / О. О. Боряк. — Кшв : Либщь, 2006. — 328 с.
3. Гаврилюк Н. Картографирование явлений духовной культуры (По материалам родильной обрядности украинцев) / Н. Гаврилюк. — Киев : Наук. думка, 1981. — 280 с.
4. Грушевський М. Дитина у звичаях i вiруваннях украшського народу / М. Грушевський. - Кшв : Либщь, 2006. — 256 с.
5. Даль В. Толковый словарь живого великорусского язика : Т. 1-4 / В. Даль. — Москва : Русский язык, 1978. — Т. 1 : А-З. — 639 с.
6. Жайворонок В. Знаки украшсь^' етнокультури : словник-довщник / В. Жайворонок. — Кшв : Довiра, 2006. — 703 с.
7. Малинка А. Родыны и хрестыны / А. Малинка // Киевская старина. — 1898. — № 5. — С. 254-286.
8. Сердюк И. Баба-повитуха в раннемодерном обществе (за данными статистических источников и этнографических исследований) / И. Сердюк // Краезнавство — 2009 — №3-4. — С. 214-220.
9. Сумцовъ Н. О народныхъ воззрешяхъ на новорожденного ребенка / Н. Сумцов // Журналъ министерства народного просвещешя. — 1880. — № 11. — С. 68-94.
10. Украшська радянська енциклопедiя [у 12-ти томах] / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — Кшв, 1974—1985.
11.Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедищи в Западно-Русскш край, снаряженной императорскимъ Русскимъ географическимъ обществомъ. Юго-Западный отдел: материалы и исслед. собр. чл. П. П. Чубинським. [В 7-ми т.]. — Санкт Петербург : Тип. Майкова, 1874. — Т. 5. - 793 с.
12 Ястребовъ В. Обрядовое пострижете детей / В. Ястребов // Киевская старина. — 1895. — №.10. — С. 1-2.
Стаття надшшла до редакцп 15.03.2015
A. A. Tkatch
WOMEN'S IMAGERIES IN UKRAINIAN CHAIDBIRTH RITUALISM
The article offers the comparative analysis of maternity rite is carried out with expression comparative composition of womanish appearances and opening of their structure.
It is confirmed that new women's images in parturient ritualism were formed depending on: from ritual event which was performed by a woman while childbirth; local peculiarities; magic and protective actions of a woman in childbirth and a child and sacrificial rituals f Ukrainians. Namely in parturient ritualism of Ukrainians there united the elements of national experience, as well as superstitions and magic actions which are reflected in achitectonics connotative women's images.
Key words: domestic rite, maternity rite, ceremonies, woman, baba-povitukha, appearance.
