CC BY
9
3aco6u CTBoproBaHHfl eM^aiMMHoi xygornHboi mobm Means of Creation of Emphatic Poetic Language
IpMHa Coma 1, HiHa neipyceHKO 1
Irina Soina, Nina Petrusenko
1 Kharkiv State Academy of Physical Culture 99 Klochkivska Street, Kharkiv, 61058, Ukraine
DOI: 10.22178/pos.33-10
LCC Subject Category: PG3801-3987
Received 05.03.2018 Accepted 20.04.2018 Published online 29.04.2018
Corresponding Author: Nina Petrusenko ninelpet25@gmail.com
© 2017 The Authors. This article is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0
Анотащя. Статтю присвячено дослщженню Ытонацшних малюнюв висловлювань, виявленню Тх специфки в художнiй мовк У роботi аналiзуeться синтаксичний рiвень висловлювань художнiх текстiв, що е суттевим для формування образноТ системи людини. Метою статтi е визначення синтаксичних засобiв, якi е суттевими для стилю мовлення автора художнього твору.
Ключевые слова: Ытонацшний малюнок; синтаксичний рiвень висловлювань; мовленнева дiяльнiсть.
Abstract. The article is devoted to the study of intonation patterns of expressions, to detection of their specificity in poetic language. The paper analyzes the syntactic level of the statements of poetic texts, which is essential for the formation of a figurative system of man. The purpose of the article is to identify syntactic means that are essential for the style of the author of the work of art.
Keywords: intonation pattern; syntactic level of expression; speech activity.
ВСТУП
Увaгa cy4acH^ спецiaлiстiв поширюеться до вивчення iнтонaцiйних мaлюнкiв висловлю-вaнь, виявлення специфжи штотацшних ль нiй художньо'' мови. Дослщження, якi прово-дилися y цш сферi, спрямовaнi нa виявлення лшгвктичних зaсобiв i прийомiв, як е сутте-вими для опису свiтосприйняття людини, i ця сгаття - в рiчищi ще' проблеми. Вивчення синтaксичного рiвня висловлювaнь художшх текстiв зaлишaeться aктyaльним. Сaме поед-нaння i взaeмодiя слiв i речень формують об-рaзнy систему людини, a виявлення зaсобiв i прийомiв цих зчеплень i взaeмодiй дозволяе говорити про своeрiднiсть стилю aвторiв ху-дожнiх текстiв. З огляду нa зaзнaчене нaшa сгаття е своeчaсною i aктyaльною. Тaкий пщ-хiд до мови художшх текспв е новим, попере-дш дослiдження не висвiтлювaли цю тему в нaзвaномy aспектi.
Мета cmammi полягае в тому, щоб визначити синтаксичш засоби, якi е суттевими для стилю мовлення автора художнього твору.
Практичне значення статп полягае в тому, що ïï матерiали можуть бути використаними у мовнш пiдготовцi студентiв фiлологiчних вишiв, мовний курс з використанням матерь алу зробить 'хню мовленневу культуру быьш зваженою i цiлеспрямованою.
У сво'й працi ми спиралися на дослщження таких вщомих вчених, як В. В. Виноградов [8], В. М. Жирмуньский [9], Б. М. Сйхенбаум [3], а також роботи сучасних учених, яю вивчають проблеми стилктики мовлення, таких як I. I. Ковтунова [4], Г. А. Аюмова [1]. 1х дослi-дження послужили методичною основою статп.
Проблеми синтаксису художньо'' мови вже були в полi зору дослщниюв та були розгля-нутi у ''х працях. Так, В. В. Виноградов [8] пщ-
креслюе, яке велике значення для вивчення щюстилю письменника мае прийоми та принципи розташовування ^в, а також зв'язаш з ними форми та типи штонацшного членування речень. Проблема уявляеться ва-жливою, тому що шдивщуально-стилктична своерщшсть у формах та прийомах мовлен-невого слововживання, мовленневих конс-трукцш допомагае зрозумiти та визначити образ автора. Саме у стшких словесних конс-трукцiях виявляеться характерне для автора вщчуття життя та його розумшня людини та сустльства.
Вчений В. М. Жирмунський [9] вважав, що мова литературного твору е творчим вщбо-ром художшх виразних засобiв, якими воло-дiе народна мова у цей час, а художнш стиль письменника е вираженням його бачення на сучасну дшсшсть, яка застосовуеться мовни-ми засобами.
Рiшенню проблеми шдивщуально-стилктично' своерiдностi синтаксису автора твору допомагае з'ясування засобiв синтак-сично' виразностi та деяких закономiрностей побудови художнiх текстiв.
Незважаючи на значну юльюсть праць на тему художнього синтаксису, проблеми аналiзу художньо' мови, що вивчае специфiчнi синта-ксичнi побудови, 'х розташування та взаемо-дп у художньому рядь що викликае у читача певш емоцп, залишаються не визначеними.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ
Проблеми синтаксично' органiзацГi худож-ньо' мови, й штонацшна структура, засоби iнтонацiйного варiювання, прийоми експре-сивного оформлення тексту, сам характер художнього мислення та предмети художнього зображення авторiв творiв, як зв'язанi, на нашу думку, з тим аналiзом, вивчалися iзо-льовано, без зв'язку один з одним. Ми вводимо в фокус нашого дослщження питання ш-дивiдуально-стилiстичних особливостей художнього синтаксису ь як наслiдок, вивчення емоцшного змiсту художнiх творiв, що не тыьки задовольняе потреби науки про мову художньо' лiтератури, але й вщповщае праг-ненню вае1 сучасно' науки пiднятися вiд ем-тричного розгляду рiзних деталей до вияв-лення закономiрностей.
Необхiдно вiдзначити, що своерщшсть художнього синтаксису зв'язана з низкою факто-рiв, яю мiстять художне мислення, предмет художнього зображення, свгтовщчуття автора, належшсть його до певно' школи, традицп ще' школи, бажання автора 'х продовжувати або переборювати та шше.
Органiзм людини отримуе вiд навколишньо-го свiту велику кiлькiсть рiзноманiтноi' шфо-рмацп. Художне мислення - це особливий стутнь у процеа вiдобрaження свiдомiстю об'ективно' дiйсностi. Воно охоплюе тaкi форми думки, як поняття, судження та умови-вiд. Але iснують i певш вщмшност в засобах сприйняття та вщображення об'ективно' дш-сностi. Художне мислення е таким видом ш-телектуально' дiяльностi, яка спрямована на побудову та сприйняття творiв мистецтва, це особлива рiзнорiднiсть мислення людини, яка вiдрiзняеться за характером дп, кшцеви-ми цiлями, соцiaльними функщями та засо-бом залучення до сустльно' практики. У рь чишд сучасного уявлення про пiвкульову аси-метрiю мозку, науки про вщмшшсть мiж ху-дожнiм та розумовим типами особистостей, можна сказати, що художне мислення мае вь дмшну вщ теоретичного наукового мислення психофiзичну базу. У XIX столiттi склалася традищя, висхiднa до Гегеля, О.О. Потебш, трактувати мистецтво як мислення в образах у вщмшност вщ науки як мислення в понят-тях. Художне мислення розглядаеться як не-вiд'емний компонент дiяльностi, спрямовано' на творче осмислення й узагальнення дшсно-стi, рiшення естетичних завдань. Своерщшсть художнього мислення проявляеться в образ-но-чуттевому осягненнi свiту, в оргашчному синтезувaннi результaтiв дп ращонально' й емощонально' уяви. Продуктивною базою художнього мислення е емоцшна актившсть свiдомостi митця, яка пов'язана з розвитком естетичного почуття, передбаченням уявлень про поди або явища. Конструктивний характер художнього мислення пов'язаний з вмш-ням бачити свгт цШсно, почувати його бага-томiрнiсть, вiдкривaти новi зв'язки, тому мистецтво можуть доповнити певну вузьюсть логiчного мовлення, визначити тi сторони дшсносп, якi вислизнули при вивченш iнши-ми засобами.
Предмет художнього зображення ткно пов'язаний з уявленням автора про свп1, тому свiтогляд митця е фактором, що сприяе на
своерщшсть художнього синтаксису. Pi3Hopi-дшсть предме^в художнього зображення дае быьше жанрове варiювання творiв авторiв. Рiзноманiтнiсть зображеного свiту, B^ip широкого кола тем, особисп та iнтимнi пережи-вання лipичних геро'1'в значною мipою впли-вають на стилiстичнi особливостi художньо'1 мови митця та потребують piзних синтакси-чних констpукцiй. Синтаксичнi побудови автора художнього тексту визивають ыюзш пpичетностi читача до подiй тексту та мають взагалi великий перлокутивний ефект.
У мовленневш дiяльностi автоpiв iнтонацiя вiдiгpае особливу роль. Вона привносить до тексту шформащю, що йде каналом почутте-вого сприйняття. «Она информирует о коррелятивных ей воображаемых ситуациях, состояниях»^, 3]. У мовi е низка пpийомiв побудови мовлення, яю варшють iнтонацiею. Це, зокрема, порядок ^в, pитоpичнi фiгуpи та особливосп синтаксичного членування мов-ленневого тексту. Щ прийоми побудови мовлення суттево впливають на ритмжо-штонацшну картину мовлення автоpiв та вь дносяться до вразливих засобiв мови.
Подивiмось, як цi прийоми побудови мови впливають на змши штонацп мовлення.
Проблема порядку слiв у мовi не нова, ïï по-рушував ще М. В. Ломоносов. Загальним для вах дослiджень було те, що кнують певнi правила розташування слiв, але з метою точ-ностi й емоцiйностi висловлювань можливi вiдступи вiд правил.
При вивченш питання про порядок ^в мож-на видiлити два етапи: до встановлення про-блеми актуального членування речення та тсля неь На першому етапi предметом диску-dï було положення про стутнь свободи порядку слiв у мовь У сучаснiй лiнгвiстицi акту-альне членування речення стало предметом вивчення I. П. Распопова [5], I. I. Ковтуново'1' [4]. Актуальне членування пов'язано з дыен-ням його на «дане» i «нове». На думку I. П. Распопова порядок ^в тому i е засобом актуального членування, що вш выьний вiд необхiдностi брати участь в оформленш гра-матичного членування. «Порядок слов подсказывает, в какую интонационную форму может быть облечено высказывание, также как и изображаемая интонационная форма высказывания требует для своей реализации нужного словопорядка» [5].
Автор I. I. Ковтунова вважае, що за актуального членування мова мае йтися не про порядок ^в, а про порядок словесних комплекав [4].
Але поняття свободи порядку ^в i фактич-но'' можливостi вживання ваpiантiв словоро-зташування не iдентичнi. Прийнявши до ува-ги правила мкця розташування головних i другорядних члешв речення у нейтpальнiй письмовiй i уснш мовi, можемо прийти до ви-сновку, що пеpемiщення члена речення до невластиво'' для нього пре- або постпозицп нiби докоршно змiнюе словосполучення та членуе речення шакше. Пеpедислокацiя слiв призводить до деякого стилктичного пере-групування: виходить пауза там, де ïï не треба було б ставити за нормального розташування ^в. Тема висловлювання i рема, головний i залежний компоненти словосполучення на-вггь, коли вони «данi», виявляються в piзних мовленневих тактах. Це зумовлюе змши в ш-тонацшному малюнку мовлення. Таке пере-групування ^в у pеченнi називаеться швер-сiею. Iнвеpсiя, на думку В. В. Виноградова, поширюе смислову перспективу та збыьшуе емоцiйну виpазнiсть тексту [8]. Вчений Р. О. Якобсон [2] вважае, що стилктично ней-тральний прямий порядок ^в е нульовим, а шверая е афективною pеакцiею того, хто ро-змовляе. В. В. Шервинський видiлив залеж-нiсть смислового складу та ритму [6]. Вш вважае, що е потршний зв'язок мiж емфатич-ним наголосом, довготою звучанням слова та виразшстю. Емфатичний наголос спричиняе подовження протяжносп наголошеного складу. Таким чином, довгота звучання зале-жить вiд смислового навантаження: видыене слово завжди мае быьшу смислову вагу. Чим ближче таке слово опиняеться до початку ре-чення, тим воно вагомше. Емфатичний наголос е засобом лопчного i одночасного емо-цiйно-експpесивного видiлення слова. За ви-разного подовження голосного видыене слово стае комунiкативно вагомим, i осередком емоцп. Воно е головним, виражае найбыьш суттеве, тобто продуцируемою частиною висловлювання, ремою. На цьому засновано ме-хашзм експресивносп: висування слова упе-ред роблять його быьш значущим, быьш на-голошеним. Найменшi змiни у силi або бли-зькостi розташування слова щодо другого мають вплив на виразшсть мовлення. Початок речення завжди сильшший за тональшс-тю у поpiвняннi з його продовженням i тим здшснюеться стушнчата структура штонацп
емфатичного висловлювання. 1нтонацй на-лежить одна з функцш у формуванш смисло-вих вщносин в мовленнi. У рaзi шверсй членiв речення змiнюеться й штонацшний малю-нок. Iнверсiйне слово з найбыьшим смисло-вим навантаженням висуваеться вперед. Рема висловлювання перемiщуеться до початку речення. Iнверсiйнi конструкцй з препозищ-ею реми будують емфатичну штонащю: шви-дкий пщйом тону на початку речення та пологий спад у кшщ. Нормально озвучена синтагма в цьому рaзi розриваеться, осюльки по-слаблюються синтaксичнi зв'язки мiж членами речення. Мiж iнверсiйними членами з'являеться пауза. Речення своерщно штона-цiйно оформлюеться, оскiльки кожна iз час-тин синтагми стае рiвною сaмостiйнiй синта-гмi. Iнтонaцiйний малюнок стае пульсуючим, тому що емфатичний наголос приносить до сусщшх так™ висхiдний тон.
ВИСНОВКИ
Таким чином, змша емоцiй автора, на нашу думку, призводить до змш експресй висловлювання, а пауза створюе деяке емоцшне пе-реривання, саме висловлювання набувае хвилювання. В рух штонацшних тонiв та пауз стврозмовник вкладае не виражений у словах змкт: образи лиха або радость У щлому, здaтнiсть посилювати виразшсть висловлювання завдяки структурi будуеться на основi симетрй - одного з головних принцишв гармони, краси. Одш структури посилюють екс-пресiю висловлювання, пiдкреслюють його симетричшсть (розташування частин речен-
ня особливим чином, прямий порядок ^в, вщповщшсть функцй члена речення його граматичному значенню тощо). Iншi - за ра-хунок створення деякого структурного без-порядку. Iнверсiя породжуе одну з асиметри-чних конструкцш. Стилiстичнa iнверсiя е ем-фатичним порядком ^в, це бувае, коли речення починаеться з реми. Осюльки шверая е засобом синтаксично' експресй, на нашу думку, вона сприяе вщтворенню емоцiйного складу мовщв, указуе на кульмiнaцiйнi точки ''хньо! думки, вiдтворюе тi моменти або яви-ща, що 'х схвилювали. Все це задае напрям асощативного ланцюга i мае змктовне нава-нтаження. Частини висловлювання, позбав-ленi наголосу, вимовляються у швидкому те-мпi. При емфaзi продовжуеться довжина на-голошеного складу i уповiльнюеться темп. Тaкi емоцiйнi висловлювання мають свою систему дихання, яка пристосовуеться до мов-лення, а кожнш системi дихання i ритму вщ-повiдaе особлива побудова емоцш. Тому, дос-лiджуючи штонацшш малюнки висловлю-вань або текспв, ми вивчаемо внутрiшнi пе-реживання людини, завдяки яким створю-еться глибина смислового змкту висловлювання. Те, що людина робить свш опис «кар-тини св^» таким, а не шшим (коли розмщуе слова у реченнi в завданш послщовносп), е й засобом штерпретацй «картини св^».
Майстерно послуговуючись засобами та при-йомами вирaзностi в мовленш, автор твору може створювати емоцшне сшлкування або, навпаки, волод^и сво'ми почуттями.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ / REFERENCES
1. Akimova, G. N. (1990). Novoe vsintaksise sovremennogo russkogo jazyka [New in the syntax of the
modern russian language]. Moscow: Vysshaja shkola (in Russian)
[Акимова, Г. Н. (1990). Новое в синтаксисе современного русского языка. Москва: Высшая школа].
2. Jakobson, R. (1985). Retrospektivnyj obzor po teorii stiha [Retrospective review on the theory of
verse]. Izbrannye raboty. Moscow: Progress (in Russian)
[Якобсон, Р. (1985). Ретроспективный обзор по теории стиха. Избранные работы. Москва: Прогресс].
3. Jejhenbaum, B. M. (1986). Oproze. Opojezii [About prose. About poetry]. Moscow:
Hudozhestvennaja literatura (in Russian)
[Эйхенбаум, Б. М. (1986). О прозе. О поэзии. Москва: Художественная литература].
4. Kovtunova, I. I. (1982). Porjadok slov [Order of words]. Russkajagramatika, 2, 190-214 (in Russian)
[Ковтунова, И. И. (1982). Порядок слов. Русская граматика, 2, 190-214].
5. Raspopov, I. P. (1961). Aktual'noe chleneniepredlozhenija [Recent articles suggestions]. Ufa: Izd-vo
Bashk. un-ta (in Russian)
[Распопов, И. П. (1961). Актуальное членение предложения. Уфа: Изд-во Башк. ун-та].
6. Shervinskij, S. V. (1961). Ritm ismysl [Rhythm and meaning]. Moscow: Izd-vo AN SSSR (in Russian)
[Шервинский, С. В. (1961). Ритм и смысл. Москва: Изд-во АН СССР].
7. Soina, I. Ju. (1996). Sintaksisjak komponent idiostilja (na materiale proizvedenijA. A. Feta i A. A. Bloka)
[Syntax yak components of idiostyle (on the material of the works of A. A. Fet and A. A. Blok)] (Doctoral thesis); Kharkov gosudarstvennyj university. Kharkov (in Ukrainian) [Соина, И. Ю. (1996). Синтаксис як компонент идиостиля (на материале произведений А. А. Фета и А. А. Блока) (Кандидатская диссертация); Харьковский государственный университет. Харьков].
8. Vinogradov, V. V. (1971). O teorii hudozhestvennoj rechi [On the theory of artistic speech]. Moscow:
Vysshaja shkola (in Russian)
[Виноградов, В. В. (1971). О теории художественной речи. Москва: Высшая школа].
9. Zhirmunskij, V. M. (1977). Teorija literatury. Pojetika. Stilistika [Literature theory. Poetics. Stylistics].
Moscow: Nauka (in Russian)
[Жирмунский, В. М. (1977). Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Москва: Наука].
