CC BY
19
© Пустовойт Г.Л.
УДК 616. 61 - 002.3 - 092 : 616.98
ЙМ0В1РНА РОЛЬ БАКТЕР1АЛЬН0! ТРАНСЛ0КАЦ11 13 КИШЕЧНИКА У ПАТ0ГЕНЕ31 ХР0Н1ЧН0Г0 П1ЕЛ0НЕФРИТУ
Пустовойт Г.Л.
Вищий державний навчальний заклад Украши "УкраТнська медична стоматолопчна академт", м. Полтава
Проведено бактериологическое исследование аутопсийного материала, взятого у 10 человек молодого и зрелого возраста (средний возраст 36,3±3,3 лет), 10 человек среднего возраста (средний возраст 52,3±1,8 лет) и 10 человек пожилого и старческого возраста (средний возраст 69,4±3,7 лет), которые при жизни не имели нефрологической патологии. По результатам исследования, бактериальная микрофлора, которая может выступать в роли уропатогенов, из почки выделена у 20 объектов исследования (66,7%), из тонкой кишки - у 16 объектов исследования (53,3%) и из толстой кишки - у 16 объектов исследования (53,3%). Из них, в 9 случаях (45,0%) из почки и кишечника выделена идентичная микрофлора. Выделение бактериальной микрофлоры из почечной ткани людей, которые при жизни не имели каких-либо данных про заболевания почек, дает основания допустить существование бактериальной транслокации из кишечника как физиологического явления, которое наблюдается на протяжении всей жизни. Характерно, что этот процесс усиливается с возрастом, создавая условия для инфицирования почек и хронизации инфекционного воспалительного процесса.
Ключевые слова: бактериальная транслокация из кишечника,
Впродовж минулого стол1ття неодноразово роби-лись спроби з'ясувати мехашзми розвитку глелонеф-риту (ПН). При цьому, видтяють три ¡сторичних етапи в еволюци погляд1в на патогенез ПН. На першому етагм (кшець XIX - перша половина XX стол1ття) ури-ногенне розповсюдження ¡нфекцп ¡з сечового м1хура у нирки нар1вш з гематогенним надходженням ¡з екст-рауринарних запальних вогнищ вважались основними шляхами ¡нфкування нирок. На другому етат (50-60-1 роки XX стол1ття) гематогенний шлях ¡нфкування нирок протиставлявся уриногенному. Ставилась п1д сумыв сама можпивють розповсюдження ¡нфекцп по сечовому руслу проти току сечк Вважалось, що нав1ть при обструктивному тслонефрил ¡нфекц1я потрапляс ¡з миски у ниркову тканину гематогенним шляхом вна-слщок тсловенозного рефлюксу. На третьому етат (70-80-1 роки XX стол1ття) була доведена можпивють уриногенного ¡нф1кування нирок нар1вн1 з гематогенним \ робились спроби посднати ц1 два мехашзми розвитку тслонефриту [10].
Як вщомо, абсцес нирки часлше розвивасться внаслщок метастатичного заносу м1крооргаызм1в ¡з вщдалених гнмних вогнищ. Гематогенний шлях ¡нфн кування нирок може реал1зуватися також у ход1 сис-темних ¡нфекцмних запальних процеав, яю характе-ризуються вираженою бактер1см1сю. М1кроби чи мк-робы емболи осщають переважно у каптярах навко-ло звивистих канапьц1в у корковм речовиш нирки, ¡нщюючи початок гострого ¡нфекцмного запального процесу у нирках [14]. Кр1м того, ¡нфекцмш збудники здатш затримуватись у каптярах кпубочюв, пошко-джувати у процеа життсд1яльносл кпубочкову мембрану, капсулу Шумлянського-Боумена та проникати у звивисл канальцк В останшх починасться Тх бурхливе розмноження та агреая проти еп1тел1ю. Дал1 через порушену цтюнють слнки канальц1в ¡нфекцмш збудники потрапляють до перетубулярно розташованих структур нирки [1].
Ряд дослщниюв с прихильниками погляду, згщно якого бактерп часлше потрапляють до нирок рефлюк-согенним шляхом ¡з нижче розташованих вщдт1в се-
хронический пиелонефрит, патогенез.
човоТ системи. У першу чергу це стосусться мехашзму розвитку хрошчного ПН [17]. При цьому, резервуаром уропатогенних бактерм вважають пряму кишку, про-межину та уретру. У чоловтов джерелом уропатогешв може бути передм1хурова залоза [8], а у жшок - п1хва [16].
Проте, у публ1кац1ях останшх роюв все часлше ви-словлюються погляди вщносно важпивоТ рол1 бакте-р1альноТ транслокацп ¡з кишечника у патогенез! ПН [3, 4]. На генетичному р1вш було доведено зв'язок рецидивного характеру хрошчного ПН з уропатогенними штамами Е.соП, що колошзують пряму кишку, проме-жину та уретру [8]. При обстеженш хворих з неускпа-дненим ПН було встановлено однакову частоту неф-рогенних штам1в Е.соП у ректальному мазку та уроку-льтур1 [9]. Адгез1я бактерм кишковоТ групи до уротелю на фош зниження мюцевого ¡муштету може стати причиною розвитку та хрошзаци ¡нфекцмного запального процесу в нирках [18].
На сьогодшшшй день достеменно вщомо, що тов-ста кишка с ¡стотним резервуаром грам-негативноТ анаеробноТ м1крофлори [13]. У норм1 до кров'яного русла може надходити вщносно невелика ктькють бактерм. Як правило, у систем! воротньоТ вени бакте-р1альш агенти зв'язуються кл1тинами Купфера, макрофагами та ¡ншими структурами [20]. Висловлюеться думка про те, що бактер1альна транслокац1я ¡з кишечника на вщносно низькому р1вн1 може спостер1гатися у практично здорових людей [2]. Означений процес в1д-бувасться впродовж всього кишкового тракту, але з бтьшою ¡нтенсивнютю у тонкому кишечнику [7]. На фош кишкового дизбюзу ¡нтестинальна проникпивють здатна значно пщвищуватись [6, 11, 12]. Пюля прори-ву м1крофлори до л1мфатичного, полм кров'яного русла, вщбувасться гематогенна дисем1нац1я, котра може ¡нщювати ¡нфекцмний запальний процес у нирках [4]. Певну роль в означеному мехашзм1 розвитку ПН може вщгравати загапьна резистентнють оргашзму, 61олог1чн1 властивосл бактерм, порушення уродинамн ки та нирковоТ гемодинамки [9]. Обтяжуючим факто-
ром виступае ¡нволютивне порушення м1кробюценозу [15, 19].
Метою дослщження було вивчення ймов1рноТ рол1 бактер1альноТ транслокацп ¡з кишечника у патогенез! хрошчного п1елонефриту.
Матер1али 1 методи
Для виршення поставлених завдань було прове-дене бактерюлопчне досл1дження аутопсмного мате-р1алу взятого вщ 10 померлих молодого \ зртого в1ку (20-44 роки) - перша група спостереження, 10 померлих середнього в1ку (45-59 роюв) - друга група спостереження та 10 померлих похилого \ старечого в1ку (>60 роюв) - третя група спостереження. Середнм в1к об'склв досл1дження, у яких за життя не було будь-яких даних за захворювання нирок, вщповщно скла-дав 36,3±3,3 роюв, 52,3±1,8 роюв та 69,4±3,7 роюв. Аутопсмний матер1ал (шматочки нирки, товстого та тонкого кишечнику) набирали не тзшше, чим через 12 годин пюля смерл людини та доставляли у лаборато-р1ю не тзнше, шж через годину теля забору. 31 шма-точюв тканин готувапи мазки-вщбитки, як1 фарбували по Граму. При м1кроскоп1чному досл1дженш визначали ктькють бактерм, морфолопю та тшктсральш влас-тивосл м1кроорган1зм1в. Залежно вщ результалв бак-терюскопи, дослщжуваний матер1ал виавали на „по-двмне середовище", „середовище для контролю сте-рильностГ збагачене, 5% кров'яний агар та додатков1 середовища (жовтково-сольовий агар, середовище Ендо, ЦПХ-агар). Перед м1кробюлопчним досл1джен-ням з1 шматочюв оргашв \ тканин стерильними ¡нстру-ментами видаляли поверхневий шар та св1жими зрн зами робили вщбитки (площею 2см ) на щтьних по-живних середовищах. Пюля ¡нкубаци проводили до-сл1дження м1крофлори.
Таблиця 1.
Спектр мкробно/флори, вид'теноТз аутопсЮного матер/алу досл/джуваних об'ект/в р/зного ежу
№ п/п BiK померлого (рок1в), стать Характер аутопсшного матер1алу
HwpKa Тонка кишка Товста кишка
1 62/ж Enterobacter Str. agalactiae Enterobacter Citrobacter Citrobacter
2 65/ж Enterobacter K. pneumoniae K. pneumoniae
3 69/ж E. faecalis Enterobacter K. oxytoca K. oxytoca
4 67/ч K. oxytoca K. pneumoniae K. pneumoniae
5 70/ч E. coli Citrobacter Citrobacter
6 68/ж Citrobacter Staph. saprophyticus Citrobacter Citrobacter
7 63/ж Citrobacter Staph. aureus Str. pyogenes Staph. aureus Staph. aureus
8 52/ч E. coli E. faecalis Staph. aureus Citrobacter Citrobacter
9 52/ж E. coli K. pneumoniae Staph. aureus Moraxella E. coli Citrobacter
10 67/ч E. coli Str. pyogenes Staph. aureus E. coli Citrobacter E. coli
11 64/ч Enterobacter K. pneumoniae Str. agalactiae E. coli Enterobacter Citrobacter E. coli Enterobacter Citrobacter
12 53/ж K. pneumoniae Str. pyogenes Staph. saprophyticus Не видтена Не видтена
Результати та 1х обговорення
За результатами досл1дження, бактер1альна м1к-рофлора, котра може виступати у рол1 уропатогешв, ¡з нирки видтена у 20 об'склв досл1дження (66,7%), ¡з тонко!' кишки - у 16 об'склв досл1дження (53,3%) та ¡з товстоТ кишки - у 16 об'склв досл1дження (53,3%). 1з них, у 9 випадках (45,0%) ¡з нирки та кишечника була видтена ¡дентична м1крофлора. При цьому, ¡з нирко-воТ тканини у 8 спостереженнях (40,0%) було видтено три уропатогена, у 7 спостереженнях (35,0%) - два уропатогена та у 5 спостереженнях (25,0%) - один уропатоген.
Характерно, що у в1ков1й категори 20-44 роки частота позитивних результалв бактер1ального дослн дження зразюв нирки дор1внювапа 40,0%, у вковм категори 45-59 роюв - 60,0%, а пюля 60 роюв 100,0%. Вищевикпадене дозволяс припустити не лише ¡сну-вання бактер1альноТ транслокацп ¡з кишечника як ф1 -зюлопчного явища, що вщбувасться впродовж усього життя у "практично здорових людей", а й посилення означеного процесу з вком. Результати досл1дження пщтверджують спостереження О.Б.Кутового та ств-автор1в (2003), згщно яких з в1ком знижустъся бар'срна функц1я кишечника \ спостер1гастъся бтьш виражена транслокац1я бактерм у кров'яне русло та внутршы органи, у т.ч. - у нирки [5]. На наш погляд, видтення патогенноТ м1крофлори ¡з кишечнику вказуе на порушення м1кробюценозу. Спектр м1крофлори, яка виавапась ¡з нирковоТ тканини та кишечника, св1-дчить про 1Т уропатогеннють. У бтьшосл випадюв мало мюце посднання грам-позитивних та грам-негативних культур (табл. 1).
№ n/n BiK померлого (poKiß), стать Характер аутопсшного матер1алу
HwpKa Тонка кишка Товста кишка
13 26/ч E. coli Str. agalacticae Staph. epidermidis He видтена Не видтена
14 33/ж E. coli Citrobacter Candida albicans (>105) Citrobacter
15 47/ж Enterobacter E. faecalis E. coli Citrobacter Citrobacter
16 73/ч K. pneumoniae Citrobacter Str. agalactiae Staph. saprophyticus K. pneumoniae Citrobacter Candida brumti (<105) Citrobacter Candida brumti (<105)
17 57/ч K. oxytoca Str. agalactiae Citrobacter Citrobacter
18 41/ж E. coli E. faecalis He видтена Не видтена
19 37/ч E. coli E. coli Citrobacter E. coli Citrobacter
20 52/ч E. coli Str. pyogenus He видтена Не видтена
Висновки
Видтення ¡дентичноТ бактер1альноТ м1крофлори, котра може виступати у poni уропатогешв, ¡з нирковоТ тканини та кишечника у людей, яю за життя не мали будь-яких даних за захворювання нирок, дае пщставу припустити юнування бактер1альноТ транслокацп ¡з кишечника як ф1зюлопчного явища, що спостер1гаеть-ся впродовж усього життя, та його ймов1рну роль у патогенез! телонефриту. Означений процес посилю-ються з BiKOM, створюючи умови для ¡нфкування нирок тахроызаци ¡нфекцмного запального процесу.
Л1тература
1. Айвазян A.B., Войно-Ясенецкий A.M. Острые заболевания почек и мочевыводящих путей.- М.: Наука, 1985.- 264 с.
2. Бердичевский Б.А., Цветцих В.Е., Лернер Г.Я. и др. Бессимптомная бактериурия как проявление симптома активации и персистенции эндогенной микрофлоры в динамике адаптации человека к стрессу // Урол. и не-фрол. - 1993. - №2. - С. 12-16.
3. Гриценко В.А., Вялкова A.A., Бухарин О.В. Патогенетическое обоснование кпинико-микробиологической классификации бактериурии //Рос. вестн. перинатол. и педиатр.- 1997.- Т.2, №5.- С.54-59.
4. Капшитар Ю.Г., Сидоренко И.И., Звягольская И.Н. Роль бактериальной транслокации в патогенезе острого пиелонефрита //Актуал. пробл. сучасн. мед.: BicH. Укр. мед. стомат. акад. Т.5, вип. 2(10).- 2005.- С.15-18.
5. Кутовий О.Б., Риженко С.А., Молчанов P.M., Вальчук C.I. Використання Aerococcus viridans для профтакти-ки х1рург1чних та уролопчних ускпаднень, обумовлених м1кробною транслокац1ею //Уролопя.- 2003.- Т.7, №1(24). С.23-25.
6. Митрохин С.Д., Минаев В.Н., Зайцева H.A. Факторы персистенции условно-патогенных микроорганизмов при дисбактериозе желудочно-кишечного тракта // Микробиология, эпидемиология и иммунология.- №7.1997.- С.87-89.
7. Никитенко В.И., Захаров В.В., Бородин A.B.и др. Роль транслокации бактерий в патогенезе хирургической инфекции //Хирургия.- 2001.- №4.- С.63-66.
8. Пытель Ю.А., Золотарев И.И. Терапия хронического необструктивного пиелонефрита // Урол. и нефрол. -1994. - №1. - С.20-22.
9. Сенцова Т.Б. Иммунобиологические критерии хрони-зации пиелонефрита // Педиатрия.- 1997.- №2.- С.64-66.
10. Удовицький Ю.1. Уриногены джерела ¡нфкування нирок // Уролопя.— 1998.—Т.2, №2.— С.27-34.
11. Урсова Н. Дисбактериозы у детей //Новости медицины и фармации: Педиатрия.-2004.- №6 (146).- С.13-15.
12. Ухаль M.I., Костсв Ф.1., Ухаль О.М. Роль бактер1альноТ транслокацп кишковоТ м1крофлори у розвитку гострого тслонефриту в умовах первинного кишкового дисбак-терюзу //Уролопя.-2000.- №3.- С.19-21.
13. Харченко Н.В., Бойко С.В., Токарь Д.В., Харченко В.В. Биоценоз кишечник и коррекция его нарушений //Новости медицины и фармации: Гастроентерология.-2005.- №20-22 (180-182).- С.5.
14. Шабад А.Л., Шарапов Ю.Ф., Константинов Г.С. Особенности этиологии и патогенеза клинического течения и лечения разных форм острых инфекционных заболеваний почек //Урол. и нефрол.- 1987.- №6.- С.15-22.
15. Childs S.J., Egan R.J. Bacteriuria and urinary infections in the elderly // Urol. Clin. N. Amer.- 1996.- Vol.23.- P.43-53.
16. Darouiche R.O., Cadle R., Kil Ki-Soo. Recurrence of bacteriuria and progress to symptomatic urinary tract infections in spinal cord - injured patients // J. Rehabil. Res. Develop.- 1996.- Vol.33.- P.264-269.
17. Goluszko P., Moseley S.L., Truong L.D. Development of experimental model of chronic pyelonephritis with E.Colli 075: k5:H - bearing Dr fimbriae: mutayion in the dry region prevented tubulointerstitial nephritis // J. Clin. Invest.- 1997.- Vol. 99.- №7.- P.1662-1672.
18. Nickel J.C., Robert J. C. Bacterial biofilms in urologi // Infect. Urol.- 1998.- V.11, №6.- P.169-175.
19. Raz R. Postmenopausal women with recurrent UTI // Int. J. Antimicrob. Agent.- 2001.- Vol.17.- H.269-271.
20. Wells C.L., van de Westerlo E.M., Jechorec R.P., Erland-sen S.L. Intracellular survival of enteric bacteria in cultured human enterocytes //Shock.- 1996.-.V.6, №1.- P.27-34.
Summary
PROBABLE ROLE OF BACTERIAL TRANSLOCATION FROM INTESTINE IN CHRONIC PYELONEPHRITIS
PATHOGENESIS
Pustovoit A.L.
Key words: bacterial translocation from intestine, chronic pyelonephritis, pathogenesis.
There were done a bacteriologic tests of postmortem material taken from 10 persons of young and middle age (mean age 36,3±3,3 years), 10 persons of middle age (mean age 52,3±1,8 years) and 10 persons of elder and senile age
(mean age 69,4±3,7 years) that didn't have any renal pathology. Probably uropathogenic bacteria were obtained from kidneys in 20 persons (66,7%), from small intestine in 16 persons (53,3%) and from large intestine in 16 persons (53,3%). From the above mentioned in 9 cases (45,0%) bacteria obtained from kidney and intestine were the same. Obtaining of bacteria from the renal tissue in persons that didn't have any renal pathology affords ground for suppose of intestinal bacteria translocation as physiologic process that continues during all life. Intensifying of this process in mature and senile age creates a background for kidney infectioning and development of chronic inflammatory response. Ukrainian Ministry of the Health Public Service, Ukrainian Medical Stomatological Academia, Shevchenko Str., 23, Poltava, 36024
Mamepian nadiumoe do pedaKu,ii 6.05.06.
© Ястремська I.A.
УДК 612.112: 616.248 - 092.9
ВПЛИВ ДЕ3Л0РАТАДИНУ ТА ФАМ0ТИД1НУ НА АП0ПТ03 Л1МФ0!ДНИХ КЛГТИН ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНШ БР0НХ1АЛЬН1Й АСТМ1 У ЩУР1В
Ястремська I.A.
Вищм державний навчальний заклад Украши „УкраТнська медична стоматолопчна академт", м. Полтава
Препараты, действующие на гистаминовые рецепторы, широко используются в терапии аллергий. В то же время, недостаточно изученным является вопрос об эффекте блокирования тех или иных гистаминовых рецепторов на процессы иммунорегуляции, в частности, на апоптоз иммунных клеток, в номе и при патологии. В работе представлены результаты исследования различных стадий апоптоза лимфоидных клеток (ЛК) (лимфоцитов, тимоцитов, спленоцитов, мононуклеаров периферической крови) на экспериментальной модели бронхиальной астмы, вызванной сенсибилизацией к овальбумину, у крыс. Отмечено, что при бронхиальной астме замедляются процессы программированной смерти. Увеличивается процент клеток, вступающих в апоптоз, но непосредственно процесс программированной смерти замедляется. Исследован база-льный уровень апоптоза у крыс. Проанализированы изменения апоптоза после использования Н1-и Н2-блокаторов. Дезлоратадин и фамотидин модулируют разные стадии апоптоза. Применение дезлоратадина привело к нормализации показателей ранних стадий апоптоза всех субпопу-лляций ЛК и всех стадий апоптоза спленоцитов. Фамотидин привел к нормализации всех стадий апоптоза лимфоцитов и спленоцитов.
Ключевыеслова: апоптоз, дезлоратадин, фамотидин, експериментальная бронхиальная астма, рецепторы гистамина, крысы.
До тепершнього часу патогенез атотчноТ бронх1а-льноТ астми (АБА) та атопп в цтому стае все бтьш зрозумтим, однак елолопя захворювання залиша-еться невщомою, незважаючи на прогрес, досягнутий в обласл генетичних дослщжень цього захворювання. Одним з важпивих ген-регулюемих процеав с апоптоз. Процес апоптозу лсно пов'язаний з низкою сиг-нал-провщних систем (адентатцикпазною, фосфошо-зитидною та ¡н.), змши яких мають велике патогенети-чне значения \ для АБА. Кр1м того, ¡нг1б1тори або ¡нду-ктори апоптозу - ¡нтерлейкши, ¡нтерферони, глюкоко-ртикостероТди, екстрак^тинний матрикс - с ключови-ми \ в патогенез! захворювання АБА.
Вщомо, що одним з головних ланцюпв патогенезу АБА с ¡нфтьтрац1я бронх1ального дерева кп1тинами, що вщповщальш за розвиток хрошчного запалення, яке призводить до тривалоТ обструкцп дихальних шлях1в, та визначають хрошчний характер переб^у захворювання. До цих кл1тин вщносяться, в першу чергу, л1мфоцити та еозЫофти, як1 являють собою вщповщно регуляторний та ефекторний ланцюг запалення, що розвиваеться в легенях [1].
Можна припустити, що наявнють при атотчних за-хворюваннях в органах-мшенях тривало-юнуючих кл1тин регуляторного та ефекторного ланцюпв може бути обумовлено не лише пщвищеною м1грац1сю останн1х в тканини, апе \ упов1льненням Тх ел1мшацп внасл1док порушення процес1в апоптозу.
Усвщомлення рол1 апоптозу в пщтримц1 пост1йноТ чисельност1 кл1тинних популяц1й, а також формоутво-рення та вибраковки дефектних кл1тин, ¡нтенсиф1ку-вало пошук фармаколог1чних засоб1в, здатних впли-вати на апоптоз [2].
Серед протиалерпчних засоб1в Н1-антиг1стам1нн1 препарати пос1дають особливе м1сце у зв'язку з Тх широким використанням в медичн1й практик протя-гом останн1х 60 рок1в. Р1зноман1тн1 протиалерг1чн1 ефекти добре вивчеы в умовах in vitro у препарата 3-го покол1ння дезлоратадину - активного метабол1ту лоратадину. Його висока аф1нн1сть по в1дношенню до Н1-рецептор1в, BiflcyTHicTb небажанихефект1в на ЦНС, серцево-судинну та шлунково-кишкову систему, на-BiTb, в дозах, як1 суттево перевищують рекомендова-ну, дозволяс л1карям широко використовувати дезлоратадин в медичнш практиц1. [3]. Ефективн1сть препарату, як протиалерпчного та протизапального засобу неодноразово в1дм1чена та доведена в кпш1чних спо-стереженнях [4,5].
Останшм часом в публ1кац1ях втизняних та зако-рдонних досл1дник1в BiflMi4eHi додатков1, неспециф1чн1 ефекти блокатор1в Н2-г1стам1нових рецептор1в [6]. В тепер1шн1й час антагошсти рецептора Н2 застосову-ються для зниження тяжкост1 iMyHocynpeciT при трав-Mi, переливанш KpoBi та cencnci в xipypriT, а також для лкування хворих п1сля операц1Т з приводу злояк1сних новоутворень. Справляють позитивний л1кувальний
