CC BY
59
УДК 37.013.73
І. Г. Мухіна, кандидат історичних наук, доцент ВЗАЄМОДІЯ ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНИХ СИСТЕМ У ПЕРІОД ФОРМУВАННЯ РАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Розкрито зміст та особливість теоретичних дискусій 20-хроків ХХст. щодо основних проблем взаємодії і боротьби між старою та новою культурними системами як одного з елементів формування радянського суспільства. Проаналізовано зміст і наповненість новими елементами радянського освітньо-культурного простору, специфіку старої та нової культурних систем, методи тоталітарного управління освітньо-культурною сферою
Ключові слова: освітньо-культурний простір, культурна спадщина, освіта, культура, ідеологія, тоталітарне мислення, тоталітаризм
Актуальність проблеми. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої завжди супроводжується низкою суттєвих трансформацій соціальних інститутів, серед яких культурно-освітня сфера відіграє одну з фундаментальних і ключових ролей. Зміна влади, засобів виробництва, характеру суспільних відносин вимагає вироблення нової ідеології і ментальності суспільства, що певною мірою відповідає в повній мірі політичним, економічним і духовним потребам суспільства, які реформуються і видозмінюються протягом певного історичного періоду. Після встановлення радянської влади на території колишньої Російської імперії гостро постало питання щодо зламу старої системи суспільних відносин та пошук у нових форм організації суспільства. Питання стосовно взаємодії старої та нової освітньо-культурних систем стало одним з центральних і дискусійних в теорії і практиці соціалістичного будівництва та культурної революції.
Історіографія проблеми. В перші роки радянської влади марксисти-теоретики звернули увагу на важливість формування нового освітньо -культурного простору та оцінку і можливість використання культурної спадщини попередніх суспільств. В дискусійних змаганнях велику роль відіграли В. Ленін, А. Луначарський, Л. Троцький, М. Бухарін, А. Богданов та ін. [1-4]. У 60-80-х роках Е. Баллером, В. Горбуновим, Н. Дьяченко та інші проаналізували праці радянських теоретиків, в яких визначалися основні підходи щодо використання спадщини загальнолюдської культури, виробленої попередніми поколіннями [10; 11]. Але сучасний, неупереджений аналіз дискусій 20-х років стосовно щодо змісту і наповненості нового радянського освітньо-культурного простору, взаємодії старої та нової культурних систем, на жаль, залишився поза увагою дослідників. З цього випливає мета статті - проаналізувати зміст та особливість філософських дискусій 20-х років ХХ ст., виявити специфіку взаємодії та боротьби між старою та новою культурними системами як одного з елементів формування радянського суспільства.
Виклад основного матеріалу. Ідейні соратники В. Леніна Л. Троцький, М. Бухарін та інші мали своєрідну точку зору на формування пролетарського культурно-освітнього поля. Так. Л. Троїцький у статті «Пролетарська культура і пролетарське мистецтво» стверджував, що пролетарської культури не тільки немає, а й не буде, оскільки перехідний період від капіталізму до соціалізму і відповідно від буржуазної культури до соціалістичної досить короткий і сповнений боями. Це означає, що соціалістична культура може виникнути тільки після перемоги соціалістичної революції у світовому масштабі. Тому необхідно опанувати важливими елементами старої культури, а потім прокласти шлях новій культурі. Представники так званого ревізіонізму Е. Фішер, І. Гаєк, А. Лефевр та інші взагалі закликали до «деідеологізації культури», мирного синтезу соціалістичної культури з буржуазною [1, с. 10, 11].
Проблема спадковості виявляється однією з головних у марксистсько-ленінській теорії культури. Імперська система освіти була оголошена кріпацькою, феодальною, авторитарною, яка придушує ініціативу, самодіяльність, не привчає до колективної праці. Один з перших народних комісарів просвіти А. Луначарський у статті «Марксизм і література» проаналізував вплив ідеології на культуру в цілому, зокрема, на образотворче мистецтво, живопис, літературу, вважаючи, що мистецтво може розглядатися як ідеологія. Теоретик схилявся до того, що вся культурна спадщина минулого є еволюцією поглядів, думок та ідеологічних настанов тих класів, які її створювали в певних історичних умовах [2, с. 175]. Осмислюючи проблему успадкування та трансформації старої культурної спадщини, А. Луначарський стверджував, що народна освіта у буржуазному суспільстві зводилася до передавання певного рівня технічних знань і навичок, але в такому вигляді, аби максимально вихолостити з людини здатність активно діяти і критично мислити. На його думку, щоб оволодіти культурою, треба викинути з неї всі «непотрібні» елементи і замінити їх такими, що дозволять зробити всі знання і навички здатними слугувати справі боротьби за ідеали революції [3, с. 53].
На думку філософа А. Богданова, для побудови соціалізму необхідно повністю переглянути з колективістсько-трудової точки зору на всю наявну культурну спадщину, отриману від старого світу, доповнити її відповідно до нових завдань та сприяти розвиткові власної ідеологічної творчості робітничого класу. З цього випливала основне завдання культурно-освітньої діяльності - викрити і пояснити всі марева, що відволікають від правильного шляху до ідеалу [4, с. 73, 90]. А. Богданов та його послідовники Луначарський, Пунін, Полєтаєв виробили своєрідний функціональний підхід до культури. Так, А. Богданов відмовлявся від ідеалістичної та ортодоксальної марксистської теорії культури, виступав проти ізоляції культури від соціальної реальності, вихолощеності і своєрідності культурних функцій та сутності пролетарської ідеології. Але як матеріаліст і прибічник пролетарської ідеології він вважав, що культура класу - це сукупність організованих форм і методів
[5, с. 331]. Осмислюючи взаємозв’язок освіти і культури, А. Богданов стверджував, що за рахунок мистецтва і культури освіта вноситься у маси, організовує їх на діяльність, тобто є чинником трансформації суспільства [6, с. 88]. На його думку, у перехідному суспільстві неминуче буде співіснування двох культур: буржуазної та пролетарської, а мораль, право і мистецтво будуть класовими і взаємовиключними. Завдяки культурній революції та вихованню нової людини виникне пролетарська свідомість, що поступово трансформується у новий тип свідомості, який відкине буржуазний фетишизм. На цьому революційному шляху А. Богданов вбачав нові завдання, що постають перед культурою і освітою: демократизація знання, звільнення від фетишизму в свідомості (філософії, мистецтві, моралі), здолання авторитаризму у сфері управління суспільством, єдність методів у підході до культури [7, с. 17].
Деякі дослідники впливу культури на суспільство і людину досить скептично ставилися до наслідків культурного розвитку суспільства, вважаючи, що культура катастрофічно занепадає, а тому проблема використання набутої культурної спадщини взагалі ставиться під сумнів. Так,
A. Ладиженський, осмислюючи у 20-х роках ХХ ст. кризу культури та її відображення у новітній філософії, виступав проти радикальних змін у сфері культури, бо поневолені класи, на його думку, ще не встигли створити власну культуру. Він вважав, що до створення нової культури слід усвідомити і зберегти ту, що вже склалася, вдосконалити її, використовуючи з неї те, що потребує подальшого розвитку, та відкидаючи все хибне [8, с. 129]. Пролеткультівці А. Богданов, П. Лебедєв-Полянський, Ф. Калінін,
B. Плетньов та інші ратували за створення «чистої пролетарської культури», яка б не була спадково пов’язана з культурою минулого. Обговорюючи питання про те, який повинен бути освітньо-культурний простір молодої радянської республіки, вони фактично заперечували вагоме значення культурної спадщини минулого, досить скептично ставилися до класичної літератури та мистецтва і були впевнені, що особливу пролетарську культуру
можна утворити так званим «лабораторним» шляхом. Але не стільки культурний екстремізм та нігілізм діячів Пролеткульту хвилював владу, а намагання пролеткультівців стати автономними і незалежними від партійних та державних органів, уникнути контролю з боку влади [9, с. 19]. У гострих дискусіях про доцільність використання буржуазної культурної спадщини пролеткультівці виявляли революційний фанатизм та нігілізм. Так, секретар оргбюро Пролеткульту Ф. Калінін говорив: «Мы должны знать, что в самых ничтожных долях буржуазное искусство крайне ядовито и разлагающе действует на нашу волю и чувство». Пролеткультівці пропонували закрити Малий і Художній театри, а ректор Академії митців Маслов наказав розбити гіпсові зліпки античних скульптур та знищити музей Академії, де зберігалися кращі дипломні роботи ще з добрюлловських часів. Митці так званого «лівого толку» відмовлялися від реалістичного мистецтва як застарілого та класово чужого.
У теоретичних дискусіях про доцільність використання буржуазної культури у побудові нового суспільства чітко виявляється боротьба двох тенденцій: некритичне прийняття буржуазної культури та її нігілістичне заперечення [10, с. 27]. Використання культурної спадщини розглядалося й в питаннях щодо реорганізації освітньої системи як складової культурних процесів. Причому позиція більшовиків щодо побудови нової школи була край непримиренна. Насадження тоталітарного мислення у питаннях реорганізації освіти та культури виявилось у повному несприйнятті будь-якої критики дій влади у сфері народної освіти. Така критика оголошувалася фальшивою, недозволеною і навіть злочинною. «Війну, нещадну війну цим пропозиціям треба оголосити, наша програма ВКП(б) в царині народної освіти цілком відповідає потребам пролетаріату, що будує соціалістичне майбутнє. Той, хто програми нашої не розуміє чи забуває, той є заражений діляцтвом, той, як сліпе кошеня, борсається у обставинах життя і не бачить правдивий шлях» [11, с. 67].
Головними ідеологічними принципами реорганізації освіти стали: виховання вірних ленінців-марксистів, колективізм, плановість, обов’язковий суспільно-корисний труд, суспільно-політичне виховання мас в дусі комунізму. Використання деяких елементів культурної спадщини старого суспільства було потрібне тільки для демонстрації послідовності, взаємозв’язку всіх культурних процесів розвитку людського суспільства, в тому числі закономірності переходу від буржуазного суспільства до соціалістичного. Ігнорування культурно-ментального поля старого суспільства неминуче приводило до відторгнення ідеалів та переконань старої культурної еліти. На думку В. Верстюка, ліквідація старої інтелігенції як носія знань і культурних цінностей привела до значного падіння інтелектуального рівня країни, знищення вузького прошарку суспільства, що володів спеціальними технічними та гуманітарними знаннями, які слугували певним містком, який єднав імперську Росію з західною цивілізацією [12, С. 461].
Висновки. Проблема використання старої культурної спадщини в умовах формування нового суспільства є важливим елементом переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої. Перехід від монархічної до соціалістичної (радянської) моделі суспільного розвитку виявився досить болісним, важким і трагічним за своїми наслідками. Революційні перетворення в освітньо-культурній сфері зламали стару систему ціннісних координат суспільства, що привело до фатальних наслідків у суспільно-політичному і духовному житті радянського суспільства. Ліквідація старої інтелігенції знищила опозиційне до держави політичне та культурне середовище, усунула перешкоди на шляху панування комуністичної ідеології і була важливою передумовою для становлення тоталітаризму. Але, незважаючи на існування різних позицій щодо використання культури попередніх суспільств та поколінь, необхідність зміни і трансформації культури та освіти стала першочерговим завданням для радянської влади. Шляхом теоретичних дискусій, які ще мали місце в перші роки радянської влади, була вироблена загальна методологія використання культурної
спадщини, що базувалася на залученні широких мас до великих завоювань культури під контролем держави; демонстрації спадковості і взаємозв’язку культурних процесів; приверненні до соціалістичного будівництва старої інтелігенції та вихованні нової плеяди творців, митців, літераторів, спроможних розвивати і пропагувати культуру соціалістичного суспільства.
Література
1. Баллер, Э. А. Современное значение ленинских идей об освоении культурного наследия / Э. А. Баллер. - М. : Знание, 1969. - 156 с.
2. Луначарский, А. В. Этюды политические и критические / А. В. Луначарский. - М., 1906. - 175 с.
3. Луначарский, А. В. Культура в капиталистическую епоху / А. В. Луначарский. - М. : Всерос. Пролеткульт, 1923. - 53 с.
4. Богданов, А. Вопросы социализма / А. Богданов. - М. : Книгоизд. писателей
в Москве, 1918. - 120 с.
5. Богданов, А. А. Программа культуры // А. А Богданов. Вопросы социализма: Работы разных лет. - М. : Политиздат, 1990. - 340 с.
6. Тимоти, Эдвард О’Коннор. Анатолий Луначарский и советская политика в области культуры / Эдвард О’Конор. Тимоти. - М. : Прогресс, 1992. - 223 с.
7. Богданов, А. А. Культурные задачи нашего времени / А. А. Богданов. -М., 1911. - 56 с.
8. Ладыженский, А. М. Законы подражания / А. М. Ладыженский. -СПб., 1892. -130 с. .
9. Дьяченко, Н. В. Преемственность в развитии культуры и культурный прогресс: учеб. пособие / Н. В. Дьяченко. - Х. : Ін-т культуры, 1984. - 83 с.
10. Баллер, Э. А. Культура социалистическая и культура буржуазная / Э. А. Баллер. - М. : Знание, 1961. - 40 с.
11. Скрипник, М. Основні засади єдиної системи народної освіти СРСР / М. Скрипник. - Х. : Держ. вид-во України, 1930. - 67 с.
12. Грушевський, М. С. История Украины с иллюстрациями и дополнениями / И. И. Брояк, авторы статей В. Ф. Верстюк, В. К. Губарев. -Донецк: ООО «ПКФ», «БАО», 2010. - 576 с.
Взаимодействие культурно-образовательных систем в период формирования советского общества
Мухина И. Г.
Раскрыты содержание и особенность теоретических дискуссий 20-х годов ХХ в. об основных проблемах взаимодействия и борьбы между старой и новой культурными системами как одного из элементов формирования советского общества. Проанализированы содержание и наполнение новыми элементами советского культурно-образовательного пространства, специфика старой и новой культурных систем, методы тоталитарного управления культурно-образовательной сферой
Ключевые слова: культурно-образовательное пространство, культурное наследие, образование, культура, идеология, тоталитарное мышление, тоталитаризм
Interaction cultural-education’s systems in period to forming of soviet society
Mukhina I. G.
In the article peculiarities and contents of theoretical discussions in the 20es of the ХХ century about main problems of interaction and struggle between old and new cultured systems as one of element to forming of soviet society are regarded. Contents and accumulation new elements to soviet cultural-education’s space,
peculiarity old and new cultured systems, methods totalitarian management of cultural-education’s sphere are analyzed.
Key words: cultural-education’s space, cultured values, education, culture, ideology, totalitarian thinking, totalitarism
