CC BY
90
УДК 37.013.73
І.Г. Мухіна, кандидат історичних наук
РАДЯНСЬКИЙ ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР ЯК АРЕНА БОРОТЬБИ З БУРЖУАЗНОЮ ІДЕОЛОГІЄЮ ТА МОРАЛЛЮ
Проаналізовано освітньо-культурний простір крізь призму ідеологічного протистояння між радянською і буржуазною соціальними системами. Розкрито основні механізми маніпулювання свідомістю засобами освіти і виховання, особливості формування тоталітарного мислення, специфіку сприйняття радянською людиною суспільної дійсності. Акцентовано увагу на ідейному протистоянні між західною і радянською системами освіти і виховання
Ключові слова: ідеологія, освітньо-культурний простір, комуністична мораль, нативізм, емпіризм, прагматизм
Актуальність проблеми. У 50-60-х роках ХХ ст. в радянському суспільстві було оголошено період переходу до будівництва комунізму, а освіта і виховання молодого покоління в дусі комуністичної моралі, як і раніше, були одними з головних завдань в освітньо-культурній сфері. Сучасні дослідники більшовизму звернули увагу на методи, які використовувала радянська влада в ідеологізації освітньо-культурного простору. Вони були не стільки спрямовані на отримання об’єктивних знань, скільки виступали як аспекти ідеології, елементи власне історії партії. Серед характерних рис, притаманних радянській владній системі, на перший план висувалися «активний нарцисизм», вияв постійного піклування партії формуванням, нав’язуванням, насадженням власної смислової конструкції в культуру суспільства. Спрямування влади на створення специфічної радянської культури розглядалося як маніпуляція культурою, а через неї і всією системою відносин та суспільством в цілому. Дослідники схиляються до того, що влада взяла на себе виключну функцію - майбутнє і сакральне право на єдине безальтернативне осмислення реальності [1,с.29]. З цього випливає, що радянський освітньо-культурний простір являв собою важливий механізм маніпулювання суспільною свідомістю. Тому дослідження цього явища має важливе значення в осмисленні ідейного переходу від тоталітарного до посттоталітарного суспільства.
Історіографія проблеми. У радянський період аналізом ролі освіти і виховання в ідеологічній боротьбі із заходом займалися Т. Яркіна, Н. Болдирєв, Е. Баллер, А.
Агаронян, А. Новиков та ін. [2-10]. У 90-х-2000-х рр. специфіка радянської освіти і виховання в умовах панування тоталітарної ідеології осмислювалася в працях А. Ахізера, А. Давидова, М. Муровського, Е. Зубкова та ін. Але праці радянських дослідників мають обмежений, заідеологізований характер, а пострадянських - фрагментарний і не розкривають повною мірою освітньо-культурний простір як арену боротьби з буржуазною ідеологією і мораллю. З цього випливає мета статті - проаналізувати радянський освітньо-культурний простір крізь призму ідеологічного протистояння між радянською і
буржуазною соціальними системами, розкрити основні механізми маніпулювання свідомістю засобами освіти і виховання.
Виклад основного матеріалу. Виховання «нової людини» було, як і раніше, однією з актуальних проблем освіти і культури. Перемога СРСР у Другій світовій війні не тільки зміцнила режим, а й створила для нього нові проблеми. Аналізуючи стан радянського суспільства у повоєнний період, Е. Зубкова відмічала, що процес психологічної переорієнтації особистості прискорився на останньому етапі війни, коли радянський солдат опинився за межами своєї держави і доторкнувся до іншої культури [2, с.23]. Саме наукова и творча інтелігенція, що тяжіла до зв’язків зі світовою культурою і наукою, на думку влади, стала основою для потенційного інакомислення. Цим пояснюється удар, який влада наносила по всіх прошарках творчої та наукової еліти. Рядова радянська людина мала відректися від накопиченого за воєнні роки досвіду спілкування з зарубіжною культурою, навчитися ненавидіти та боятися її, принизливо ставитися до неї. Ідеологія «облогової фортеці» у ворожому капіталістичному оточенні ставала більш авторитарною, а примушення і насильство все ширше застосовувалися при вирішенні політичних, економічних та культурних завдань. Дії західного світу розглядалися як реакційні, а дії соціалістичних країн як прогресивні [3, с.286 ].
На думку Т. Яркіної, педагогіка, виховання та школа ніколи не були ізольовані від суспільно-історичних процесів, навпаки, протягом всієї історії вони втягувалися у сферу ідеологічної боротьби. В цьому процесі порівнюються не тільки показники промислового зростання, а й спектр людських цінностей, концепції моралі, культури, філософії та їхня порівняльна значущість [4,с.4]. Тому саме освітньо-культурному простору в протиборстві двох систем (соціалістичної і буржуазної) відводиться одна з ключових ролей. Крізь призму ідеологічних настанов з виховання народних мас проглядає основний принцип моральності радянської людини - віддавання всіх своїх зусиль та енергії справі боротьби за перемогу комунізму. Здійснення цього ключового завдання планувалося за рахунок створення єдиного монолітного освітньо-культурного простору, єдності світогляду і поведінки людей, комуністичної впевненості та єдності діяльності. За рахунок збігу інтересів окремої людини з інтересами суспільства і держави здійснювалося особисті інтереси підкорялися суспільним. Знання надавалися в готовому, ідеологічно інтерпретованому вигляді, їх не можна було критикувати чи зіставляти зі знаннями буржуазного суспільства. Їх слід було засвоїти в повному обсязі і керуватися ними протягом життя. Так, унаслідок виховання людина повинна мати правильну поведінку, бути принциповою, рішучою у подоланні всіх труднощів на шляху побудови комунізму, бути готовою до героїчних вчинків та самопожертви. Соціалістичний гуманізм
розглядався не тільки як поважне і турботливе ставлення до людини, а й як ненависть до ворогів радянської батьківщини, ворогів народу та їх прислужників, котрі гальмують просування суспільства до комунізму та займаються шкідливою для радянської влади діяльністю [5, с. 18,20].
Однією з негативних рис західного культурно-інформаційного простору Е. Баллер називає культивування політики антикомунізму і холодної війни, расизму і неоколоніалізму. З цією метою буржуазне суспільство використовує всі досягнення науки і техніки та засоби культури. В такому суспільстві, на думку теоретика, людина відчуває жах перед майбутнім, безсилля перед невмолимими законами історії. Все це свідчить про занепад та розкладання буржуазної культури [6, с.15].
Важливим елементом виховання соціалістичного способу життя була комуністична мораль, за допомогою якої людина вводилася у світ економічних, політичних та духовних відносин. На думку А. Агароняна, тільки в умовах соціалізму можливо сформувати гуманні суспільні відносини та створити умови для піклування суспільства про особистість та особистості - про суспільство. Він вважає, що для здійснення цієї мети на практиці потребується складна ідейно-виховна робота в масах. Слабкість цієї роботи він вбачає у виявах в радянському соціумі пияцтва, хуліганства, здирництва, пасивності та захоплення чужими для радянської людини смаками. Основними результатами морального виховання повинні стати гуманізм, колективізм та ідейність [7, с.12]. Підтримуючи цю позицію, А. Новиков вважав, що боротьба між буржуазною та марксистсько-ленінською ідеологією - це не просто спір учених-мудреців, це протиборство двох систем сучасного світу, класова боротьба на міжнародній арені. На його думку, в цьому запеклому протистоянні не може бути ніякого примирення та проміжної позиції, бо це неодмінно сприйматиметься як зрада великій справі комунізму [8, с.18].
В цілому, критикуючи буржуазних філософів та соціологів, що аналізували вплив освітньо-культурних інститутів та ідеології на буття людини, радянські теоретики заперечували буржуазну ідею про перетворення монопартії і держави на форму відчуження особистості. Прагнення буржуазних теоретиків переоцінити усі суспільні цінності розцінювалось як спроба підмінити кризу буржуазної формації кризою культури та спрямувати боротьбу проти марксизму і комунізму [9,с.390]. Засоби радянського виховання культивували думку про те, що мораль буржуазного суспільства ставить поняття «моє» у ранг вищого принципу, а багатство одних можливо лише за рахунок інших. Отже, буржуазне суспільство розкладається під впливом панування психології егоїзму, стягнення, жадоби до збагачення. На противагу цьому комуністична мораль
доводить переваги суспільної власності, протиставляючи буржуазному індивідуалізму принцип товариства і колективізму. В рограмі КПРС зазначалося, що комуністична мораль найсправедливіша мораль, бо вона виражає інтереси і ідеали усіх трудящих, людства, живе, розвивається і входить у плоть і кров народних мас. Серед принципів, закладених моральним кодексом будівника комунізму, виділяються такі якості, як відданість справі комунізму, любов до батьківщини, сумлінна праця на користь суспільства, високе усвідомлення суспільного обов’язку, колективізм. Отже, радянська людина, що засвоїть моральний кодекс, буде непримиренна до несправедливості, кар’єризму, ворогів комунізму [10,с.13]. По суті це були ознаки тоталітарного культурно-інформаційного простору, в якому формувалася свідомість радянської людини.
Проблема освіти і виховання особистості постійно була предметом ідеологічних дискусій між радянськими і буржуазними теоретиками. Так, представники нативізму (К. Мелітан та ін.) стверджували, що негативні моральні якості, такі як егоїзм, брехня, нечесність, жорстокість, виявляються у дітей як вроджені. Нативісти доводили, що відповідно до релігійних уявлень людина від народження є аморальною істотою, яка несе в собі гріх прабатьків, що постійно передається нащадкам. Людина при житті не спроможна позбавитися своєї гріховної сутності, тому їй притаманна аморальність. Радянські теоретики засуджували не тільки нативістів за пропагування ідей впливу спадковості на людину, а й емпіристів, що розглядали навколишнє середовище як механізм формування негативних якостей людини, вважаючи, що людина не в силах змінити спадковість і середовище, а її доля визначена від народження [10,с.20]. Критиці підлягали й прибічники принципу «конвергенції» (В. Штерн та ін.), які стверджували, що спадковість і навколишнє середовище існують як дві паралельні сили (внутрішня і зовнішня), що не залежать одна від одної і діють самостійно [11, с.19]. Ідейні позиції західних теоретиків суперечили радянській ідеології, яка пропагувала спроможність людини впливати на навколишнє середовище і змінювати його та себе з певною метою. Радянські теоретики вважали, що подібні теорії не мають нічого спільного з наукою і не можуть пояснити джерел виникнення і розвитку моральних якостей і відчуттів людини.
Представник прагматизму Д. Дьюї у праці «Введение в философию воспитания» намагався довести, що індивідуальний досвід особистості є єдиним джерелом пізнання. На його думку, завданням виховання є пристосування нового до старого, причому старе повинно повністю зберегти свою незмінність і панувати над новим. Все, що приносить особистості індивідуальний успіх, те корисне й істинне [12,с.7]. Прагматичні теорії виховання і розвитку особистості суперечили радянській теорії комуністичного виховання, яка ґрунтувалися на відмові від старого культурного досвіду і домінуванні
нового, прогресивного над старим і регресивним. У цілому західні теорії про виховання не відповідали потребам побудови комуністичного суспільства і моральному кодексу будівника комунізму, тому були засуджені і відкинуті як «моральне виправдовування» капіталістичної системи та буржуазної системи виховання.
Ф.А. Хайєк звернув увагу на викривлення світогляду людини соціалістичної формації за рахунок спотвореного культурно-освітнього та інформаційного просторів, бо саме через них пропагувалися знищення розбіжностей у можливостях вибору людини, нечуване зростання матеріального благополуччя та свободи людини. На його думку, будь-які види колективізму, комунізму, соціалізму, фашизму лише розходяться у визначенні природи тієї єдиної мети, до якої спрямовуються всі зусилля суспільства. Тому влада намагається організувати суспільство (в тому числі культуру і освіту), його ресурси і підкорити їх кінцевій меті. В цьому процесі відкидаються автономія індивіда та його воля.
Осмислюючи сутність тоталітарного культурно-освітнього простору, Ф.А, Хайек доходить висновку про те, що для успішного планування суспільного життя потрібна єдина для всіх система цінностей, а обмеження в матеріальній сфері (ліквідація приватної власності) безпосередньо пов’язані з втратою духовної свободи. В соціалістичній формації єдина система цінностей формується за рахунок виховання та освіти, але дослідник піддає сумніву спроможність цих соціальних інститутів примусити людей дотримуватись однакових поглядів на моральні проблеми, що виникають в результаті свідомої регуляції усіх аспектів життя суспільства. Виходячи з цього антагонізму, Ф.А. Хайек стверджує, що створити «сплановане» суспільство можна за рахунок не стільки раціонального переконання, скільки сліпої віри, побудованій на єдиному світогляді і єдиній системі цінностей. Таким чином, у будь-якій колективістській системі є обов’язкові загальні моральні норми і визначені для всіх цілі, до яких має прямувати суспільство [13, с.90]. Висновки. Аналіз особливостей розвитку радянського освітньо-культурного простору в умовах ідейного протистояння з Заходом надає підставу стверджувати, що ідеологічному вихованню приділяється ключова роль як основному знаряддю боротьби з буржуазним світом. Плюралізм поглядів буржуазних теоретиків на процес освіти і виховання особистості розглядався як намагання буржуазних ідеологів просунути у радянський освітньо-культурній простір власну теорію і практику виховання та навчання, дискредитувати минуле і дійсне радянської школи та марксистсько-ленінської педагогіки. Демонстрація переваг радянської освіти, гуманізму соціалістичної системи виховання, наукового характеру марксистсько-ленінської педагогіки та історичної неспроможності буржуазних педагогічних теорій стала неодмінним і необхідним атрибутом усіх ідеологічних дискусій з західним світом.
Література
1. Ахизер, А. С. Большевизм - социокультурный феномен (опыт исследования) / А. С. Ахизер, А. П. Давыдов, М. А. Шуровский, И. Г. Яковенко // Вопр. философии. - 2001. - №12. - С.28-40.
2. Зубкова, Е. Ю. Общество и реформа 1945-1964 / Е. Ю. Зубкова. - М., 1993. - С.2.
3. Международные совещания коммунистических и рабочих партий. Документы и материалы. - М.: Политиздат, 1969.- С.286.
4. Яркина, Т.Ф. Антикоммунизм в теории и практике буржуазного воспитания / Т. Ф. Яркина. - М.: Знание, 1972. - 48 с.
5. Болдырев, Н. И. Вопросы воспитания коммунистической морали / Н. И. Болдырев. -М. : Гос. учеб. пед. изд. Мин-ва Просвещения РСФСР, 1951. - 95 с.
6. Баллер, Э. А. Культура социалистическая и культура буржуазная / Э. А. Баллер. - М.
: Знание, 1961. - 40 с.
7. Вопросы формирования духовной культуры трудящихся в период развитого социализма: сб. науч. трудов / А.С. Агаронян. - Ташкент: ТГПИ им. Низами, 1 979. -161 с.
8. Новиков, А.И. Реакционная сущность буржуазной идеологии / А. И. Новиков. - Л.: Лениздат,1961. - 91 с.
9. Коммунизм и культура. Закономерности формирования и развития новой культуры / А.И. Арнольдов, Е.А. Баллер, Н.С. Злобин и др. - М.: Наука, 1966. - 425 с.
10. Каменоградский, И. С. Очерки теории нравственного воспитания учащихся / И. С. Каменоградский. - Саратов: Изд. Саратов. ун-та, 1962. - 237 с.
11. Штерн, В. Психология раннего детства до шестилетнего возраста. - Изд. 2-е / В. Штерн. Пг., 1922. - С. 19.
12. Дьюи, Д. Введение в философию воспитания / Д. Дьюи. - М., 1921. - С. 7.
13. Хайек, Ф. А.. Дорога к рабству / Ф. А. Хайек: пер. с англ. - М.: Экономика, 1992. -176 с.
СОВЕТСКОЕ КУЛЬТУРНО-ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ ПРОСТРАНСТВО КАК АРЕНА БОРЬБЫ С БУРЖУАЗНОЙ ИДЕОЛОГИЕЙ И МОРАЛЬЮ
Мухина И.Г.
Проанализировано культурно-образовательное пространство через призму идеологического противостояния между советской и буржуазной социальными системами. Раскрыты основные механизмы манипуляции сознанием средствами образования и воспитания, особенности формирования тоталитарного мышления, специфика восприятия советским человеком социальной действительности. Акцентировано внимание на идейном противостоянии между западной и советской системами образования и воспитания
Ключевые слова: идеология, культурно-образовательное пространство, коммунистическая мораль, нативизм, эмпиризм, прагматизм
SOVIET CULTURE-EDUCATIONAL SPASE AS AN ARENA OF STRUGGLE WITH A BOURGEOIS IDEOLOGY AND MORALS
Mukhina I. G.
In the article culture-educational space through prism ideological resistance between soviet and bourgeois social systems are analyzed, the main mechanism of manipulation to consciousness of means education and upbringing are open, the peculiarity of formation to totalitarian thinking, the specific of perception to soviet man the social reality, the attention on ideological resistance between west and soviet systems to educational and upbringing are accentuated.
Keywords: ideology, culture-educational space, communist morality, nativism, empiricism, personalism
