CC BY
37
УДК 343.126.1+343.264+348.813+343.818+355.1]:821.161.2"18"(092)
О. I. Остапенко
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф., професор кафедри адмшстративного та iнформацiйного права
В. I. Ряшко
Навчально-науковий iнститут права i психологи Нацiонального унiверситету "Львiвська полггехшка", канд. iст. наук, доц., доцент кафедри ютори держави i права
ВШСЬКОВА СЛУЖБА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА: ДО 201-1 Р1ЧНИЦ1 В1Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
© Остапенко О. I., Ряшко В. I., 2015
Розглядаеться перюд солдатськоТ служби Т. Г. Шевченка та його ставлення до "порядив" у царськ1й армн тих чаав. За свою революцiйну дiяльнiсть i вiдкриту критику крiпосницького ладу, на чолi з iмператором Миколою I, поет був вщправлений на службу до лав царськоТ армн.
Ключовi слова: армiя, арешт, безправнiсть, казарма, кршосне право, насильство, служба, солдат.
А. И. Остапенко, В. И. Ряшко
Рассматривается период солдатской службы Т. Г. Шевченко и его отношение к существующим "порядкам" в царской армии того времени. За свою революционную деятельность и открытую критику существующего крепостнического строя, во главе с императором Николаем I, поэт был отправлен на службу в ряды царской армии.
Ключевые слова: армия, арест, бесправие, казарма, крепостное право, насилие, служба, солдат.
O. I. Ostapenko, V. I. Rawko
In the article the period of military service TG Shevchenko and his relationship to the existing "order" in the Royal Army that time. For his revolutionary activities and open criticism of the existing feudal system, led by Emperor Nicholas I, the poet was sent to serve in the ranks of the royal army.
Key words: army, arrest, the lack of humans rights, barrack, serfdom, violence, service, soldier.
Постановка проблеми. Кожен народ гордиться i шануе видатних особистостей, як своею дiяльнiстю прославили його, тим самим залишивши вагомий слщ у нащональнш свщомосп та культура
В юторда украшського народу Т. Г. Шевченко ввшшов як полум'яний борець за його сощальне i нащональне визволення. Вш виступав активним поборником прав, свобод, чесп й пдносп людини. Про Т. Г. Шевченка можна говорити, що вш не тшьки гешальний поет i художник, але й сощальний мислитель, фшософ, юторик, громадський дiяч.
Усе свое життя Тарас Григорович вщкрито i мужньо виступав з критикою росшського самодержавства та деспотичного правлшня iмператора Миколи I. Його правлшня ввiйшло в iсторiю як "епоха найбiльшого розквiту абсолютизму" в Роси. Режим Миколи I вiв активну боротьбу з передовими прогресивними щеями та дiячами, серед яких був i Т. Г. Шевченко. Микола I жорстоко покарав поета: довгих десять роюв вш перебував на вшськовш службi солдатом, однак m фiзичнi, нi моральнi страждання не зламали волелюбний дух Т. Г. Шевченка, а лише посилили його отр, який ми вiдчуваемо у його творчосп того перiоду.
Стан дослщження. Творчiсть та громадська дiяльнiсть Т. Г. Шевченка була в центрi уваги багатьох його сшввгтчизниюв та однодумцiв, серед яких С. Гребшка, М. Гулак, М. Костомаров, П. Кулш та iн. На щеях Т. Шевченка виховувались видатш украшсью письменники та громадсько-полгтичш дiячi, серед яких М. Грушевський, М. Драгоманов, М. Коцюбинський, I. Нечуй-Левицький, Л. Украшка, I. Франко та шшь Добре вщомо, яку високу оцiнку творчостi й боротьбi Т. Шевченка з царизмом дали росшсью письменники i громадсью дiячi О. Герцен, М. Добролюбов,
A. Луначарський, Л. Толстой та багато шших.
Деяю аспекти проблеми захисту прав i свобод людини в творчостi Т. Шевченка привернули увагу провщних шевченкознавцiв: М. Бажана, О. Бшецького, О. Гончара, I. Дзюби, С. Сфремова, С. Кирилюка, М. Рильського, С. Смаль-Строцького, С. Шабловського та iн.
Цiкавi дослщження щодо життя i творчостi Кобзаря виконали Н. Горбач, I. Гуржш, О. !вакш, О. Кониський, I. Назаренко, О. Руденко, С. Свертюк, А. Скоць, Р. Симоненко, В. Шевчук,
B. Щербина та ш.
Значний внесок в аналiзi життя Т. Шевченка тд час перебування в заслант й неволi (1847— 1858) зробив Л. Большаков. У сво!х дослiдженнях вчений проаналiзував близько твтори тисячi iмен, псевдонiмiв, криптонiмiв, сучасникiв Т. Г. Шевченка в його творах i листуваннi, в документах i мемуарах про нього, а також в шших джерелах. Вш ввiв у науковий об^ сотнi документiв, а також багато друкованих джерел iсторико-краезнавчого та довщкового характеру. Позитивно оцiнюючи внесок багатьох дослщниюв життя i творчостi Т. Шевченка, вкажемо на те, що перюд перебування на вiйськовiй службi в царськiй армп не е повним за змютом. З цього приводу доцшьш подальшi пошуки нових сторшок життя i творчостi Т. Г. Шевченка.
Мета дослщження. Полягае в аналiзi життя i творчосп Т. Г. Шевченка пiд час перебування i на службi в царськш армп.
Виклад основних положень. У квгтш 1847 р. Т. Шевченка та шших члешв Кирило-Мефодпвського братства було заарештовано. Щц час обшуку у нього жандарми знайшли поему "Сон" та iншi революцiйнi вiршi, що входили до збiрки "Три лiта". Поета тд конвоем доставили в Петербург. У III вщдш справу про антидержавну дiяльнiсть Шевченка вiв особисто С. Орлов - шеф жандармського вщдшу. Вш доповiв Миколi I, що Т. Г. Шевченко не тшьки е революцюнером, який закликае скинути самодержавний устрш, але вiн образив його Величшсть i за це треба його жорстоко покарати. Цар Микола I власноручно написав: "Пщ самий суворий нагляд з забороною писати й рисувати".
Тарас Григорович, пише Л. Большаков, дав "убивчу" характеристику Миколi I -"фельдфебель-цар", "творець зла", "лютий Нерон", "безбожний цар", "правди гонитель жестокий" та ш. [1, с. 248].
За сучасними вимiрами Т. Шевченка призвали на вшськову службу i направили для ll' проходження в Орську фортецю, в Оренбурзькш обласп. Ця фортеця була обнесена високим валом i глибоким ровом з трьох боюв, з четвертого боку - ршою Уралом. Всередиш був великий майдан, на якому вщбувалося все життя фортецi.
Тут у третш ротi, 5-го лшшного батальйону, 23-1' пiхотноl дивiзil тд номером 191 рядовий Шевченко мав проходити вiйськову службу.
В перюд з червня до грудня 1847 року Т. Г. Шевченко, перебуваючи в Орськш фортещ, написав велику кшьюсть вiршiв. В одному з перших вiршiв вiн пише: "А я дивлюся... i серцем лину, в темний садочок на Украшу" [12, с. 210]. Поема "Сон" розповщае про укра!нську землю, И народ, який "Давно сто!ть, виглядае Запорожця з Лугу" [12, с. 212]. Свою тугу за Укра!ною Т. Г. Шевченко виражав у поетичному вiршi;
0 думи мог! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся... але не каюсь!
Люблю, як щиру, в1рну дружину,
Як безталанну свою Вкрагну!
У посланш до А. О. Козачковського Т. Г. Шевченко пише:
Неначе злодт, поза валами
В недтю крадуся я в поле.
Талами вийду понад Уралом
На степ широкий, мов на волю.
Вихожу, дивлюся,
1 згадую Украгну.
Друзi в Оренбурзi добились, щоб солдат Т. Шевченко був учасником вшськово-науково! експедици, яку очолював каштан-лейтенант О. I. Бутаков, офщер Чорноморського флоту, сам з Укра!ни, з Миколаева, учений географ-пдролог, культурна й гуманна людина, що став дуже швидко приятелем Шевченка.
У 1848 р. Шевченко увшшов до складу науково! експедици, яка дослщжувала береги Аральського моря. У експедици та в плаванш вш пробув два лгга (1848 - 1849 рр.), i за цей час виконав величезну кшьюсть акварелей, малюнюв. "Укршлення Ра!м", "Ра!мська фортеця з моря", форт Кара-Бутак "Пристань на Сир-Дар'!", "Маяк на Кос-АралГ' та багато шших" [2, с. 45].
Цей перюд солдатсько! служби був для Шевченка найсприятлившим. Тарас Григорович з щирою теплотою i повагою згадував про каштан-лейтенанта О. I. Бутакова.
Можливють писати i малювати тривала недовго. За доносом прапорщика 1саева Шевченка звинуватили в тому, що вш ходив в цившьному одяз^ писав вiршi i малював; за це його заарештували i заслали у найглухiше i найвiддаленiше Новопетровське укрiплення знову шд найсуворiший нагляд.
У Новопетровському укршленш Шевченко пробув сiм рокiв, аж до свого звшьнення у 1857 рощ. Особливо важкими для нього були першi три роки. "Людину, - зазначае Р. Молчанова, -позбавлено було всього: батьювщини, вол^ друзiв, права на творчiсть. Зроблено було все, щоб убити живу душу" [2, с. 46].
У лисп до О. М. Бодянського вщ 3 шчня 1850 р. Шевченко писав: "Я оце вже третш рш як пропадаю в неволi - в щм Богом забупм кра!! Тяжко менi, друже! Дуже тяжко! Та що маю робить? Перейшов я шшки двiчi всю киргизькую степ аж до Аральського моря... I отепер бачиш, як я тут пропадаю, живу в казармах меж солдатами - ш з ким слова промовить, i нема чого прочитать -нудьга! нудьга така! Що вона мене незабаром вжене в домовину! Не знаю, чи карався ще хто на им свт, так, як тепер караюсь? I не знаю за що. От де причина мо!х невимовних страждань. I до цього всього меш заборонено малювати [3, с. 50]. "Трибунал шд голосуванням самого сатани не м^ би винести холодного, не людського вироку. Август-язичник, висилаючи Назона до диких ге^в, не заборонив йому писати i малювати. Обидва кати" [4, с. 21]. Т. Шевченко мав на увазi колишшх римських тиранiв-iмператорiв i росшського Миколу I.
У духовно багато! i талановито! особистосп, якою був Шевченко, сформувалась антипапя до тупо! солдатсько! муштри, взагалi до военщини. "И нужно же было коварной судьбе моей так ядовито, злобно посмеяться надо мною, толкнув меня в самый вонючий осадок. Если бы я был изверг, кровопийца, то и тогда для меня удачнее казни нельзя было бы придумать, как сослав меня в отдельный Оренбургский корпус солдатом" [4, с. 654].
Т. Шевченко з великим болем описуе становище солдат в Росшськш iмпери. Вш досконало вивчив традицп, побут, загалом життя солдатсько! казарми.
"Солдаты - зауважуе Шевченко, - самое бедное, самое жалкое сословие в нашем православном отечестве. У него отнято все, чем только жизнь красна: семейство, родина, свобода, одним словом, все. Ему простительно окунуть, иногда, свою сирую, одинокую душу в полштофа сивухи" [4, с. 651].
Життя солдата було важким i шрим. О 5-й годиш тд барабанний бш подавалась команда "Щцйом", що виганяла солдат на муштру. Пюля кшькох годин безперервних вшськових тяжких занять, згщно з розпорядком, був общ. Пюля общу знову "наука" - муштра i вечеря. О 9-й годиш вечера оголошувався "Вщбш", i солдати, втомлеш, нашвпритомш вщ смердючого диму та дешевого тютюну, вщпочивали. В казармi гамiр, лайка, сморiд, а ще й докучали поетовi фiзичнi болi - голови, очей i зубiв (брак свiжо! страви, вiтамiнiв). Практично для Т. Шевченка виключалась всяка можливють нормального спiлкування з однодумцями, бракувало елементарного комфорту.
Служба в царськш армп була надзвичайно важкою, так, колишнш командир роти, в якш служив Т. Шевченко, С. М. Косарев згадував, що вона була важкою навгть i для офщера, а "про солдата й казати нема шчого. I маршировкою, i рушничними прийомами займайся, i походи вiдбувай i в спеку i в холод по цих безкра!х, безводних степах - iнодi навiть на одних зачерствiлих сухарях, або ще й прше того! Рий, бувало, та тягай на собi землю для насипки укршлень - i це мiсяцями, в нестерпну спеку!" [5, с. 213].
Шевченко потрапив тд начальство ротного командира Потапова. "Неосвiчений, бездушний та ще - нще правди дгти - часто й без приводу брутальний i суворий був цей чоловш... Його не любили навгть офiцери, а вже про солдата i Шевченка казати нема чого: вони просто його ненавидши! Найбшьше вiн мучив Тараса вимогою тонко! виправки, марширування та рушничних прийомiв, що складали тодi iдеал солдатсько! науки i котрi Тарасовi, хоч i як вiн старався, шяк не давалися. "Не збагнути меш цiе! премудростi, - хоч ляж отут i вмри", з вщчаем казав менi не раз, бувало, пюля учення сам бiдолаха. Нелегко, i навiть дуже нелегко жилося йому, бщолаш, у Новопетровську, - розказував С. Косарев" [5, с. 216].
Унтери зi злютю стежили, щоб Шевченко нiчого не писав, навгть не смiв брати в руки олiвець. Iхнiй окрик "стань навитяжку" переслiдував поета вiд ранку до ноч^ Уночi не було спокою, бо солдати в казарму де жив Шевченко, постшно конфлштували мiж собою, сварились, а напиваючись горшки, билися мiж собою. Ус роки заслання поет перебував у важкому моральному i психологiчному стат. Для Шевченка служба в царськш армп була жахливою каторгою через постшне приниження людсько! гщносп, тупу муштру i свавiлля начальникiв, починаючи вщ унтерiв i закiнчуючи офщерами.
У поета психологiчно виробився синдром несприйняття солдатчини. "Я сказал себе, что из меня не сделают солдата. Так и не сделали. Я не только глубоко, даже и поверхностно не изучил. И это льстит моему самолюбию" [3, с. 23].
У своему лисп до М. М. Лазаревського вщ 20 грудня 1847 р. Шевченко з великим сумом пише, що "в цш Богом забутш пустелi нема з ким щире слово промовити, о^м нудьги, що в серце впилася, люта година" [3, с. 41].
"Так меш тепер тяжко, так тяжко, що якби не надiя хоч коли-небудь побачити свою безталанную кра!ну, то благав би Господа о смерт [3, с. 41]:
Так Днтро крутоберегий
I над1я брате,
Не дають мет в невол1
О смерт1 благати.
Т. Шевченко страждав не тшьки вщ тупо! солдатсько! муштри i казарменного життя, але й ще вщ того, що його як художника позбавили можливосп малювати.
"Якби меш тшьки рисовать було можна, то i я не журився б, ходив би собi у ерш шинел^ поки дшшов би до домовини, та все б таки хвалив Бога" [3, с. 42].
Про те, що не юнувало елементарних умов для поетично! творчосп, свщчить i той факт, що патр був великим дефiцитом. "Не здивуйте, Бога ради, - просить пробачення у М. М. Лазаревського Шевченко, що на такому клаптиковi пишу до вас, бо в цьому божому кра! патр поштовий навдивовижу" [3, с. 43].
В лисп до В. М. Репшно! вщ 24 жовтня 1847 р. з Орсько! фортещ Т. Шевченко з болем пише: "Если бы мне можно рисовать, сколько бы я вам прислал новых оргинальних рисунков. Но что делать! А смотреть и не рисовать - это такая мука, которою поймет один только истинный художник" [3, с. 38].
" Я страшно мучуся, - писав Т. Шевченко до А. I. Лизогуба 11 грудня 1847р. з Орсько! фортещ, - бо меш запрещено писать и рисовать. А ноч^ ноч^ Господи, як страшш та довп! - та ще й у казармах" [3, с. 40].
Ф. М. Лазаревський, який був щирим прихильником поета, разом з Серпем Левицьким виршили допомогти Тарасу Григоровичу: "ми спшьно виршили дiяти через пщполковника Матвеева - чиновника особливих доручень при генерал-губернаторов^ Син простого уральського козака, який iз писарiв досяг досить високого становища в кра!, але залишився таким самим простим сердечним козаком, позбавленим пихатосп й удавано! велич^ Матвеев завжди був готовий допомогти ближньому в бщь Вислухавши нас уважно, Матвеев, очевидно, був зворушений. Правда, шчого не общяв, але ми вийшли вщ нього з легким серцем, певш того, що вш щось зробить для знедоленого Кобзаря" [5, с. 189].
Не тшьки рядовi солдати, але й деяю передовi офщери глибоко поважали поета. Так, листування зi сво!ми друзями з Петербурга, Шевченко вiв через полковника Е. М. Матвеева.
Незважаючи на сурову заборону писати й малювати, Тарас Григорович навгть у цих важких нелюдських умовах пише картини.
В акварельних творах перюду заслання Т. Шевченко як художник-реалют досягае особливо високо! майстерносп. Вш виконав низку творiв на пейзажш, лгтературш та мiфологiчнi теми ("Новопетровська фортеця з моря", "Арик", "Аральське море", "Нч на Аралi", "Робiнзон Крузо", "Нарцис" та iншi).
Загальновiдомо, що його акварели якi не поступаються перед творами кращих англшських акварелiстiв, е перлами в акварельному живопис того часу - стшьки там повпря, гарячого сонця, спеки i прозоросп... - говорив про аральськi пейзажi Тараса Шевченка вiдомий мистецтвознавець М. Г. Бурачек.
Напереюр заборонi царя Шевченко сво! вiршi записуе у маленьку книжечку, яку ховав за халявою чобота. У цш "захалявнш" книжцi зiбрано понад 100 творiв поета. Пiд час перебування в експедици Т. Шевченко написав 72 поези. Найкращi поетичш твори цього перiоду - "ЦарГ', "Москалева криниця", "Княжна", "Варнак" та шшь На засланнi Тарас Григорович написав близько двох десятюв повютей росiйською мовою. Вперше в росшському мистецтвi Т. Шевченко показуе нелюдське знущання над солдатом в царськш армп.
Важко i довго тягнулись дш, тижш, мiсяцi i роки солдатсько! служби Шевченка. Особливо з великим нетертнням поет чекав звютки про звшьнення з неволi.
Вщ першо! звiстки про цю подда (1 сiчня 1857 р., лист графит А. I. Толсто!) та перше повщомлення про дозвш царя на звшьнення Шевченка у вщставку (17 ечня, лист М. Лазаревського) до одержання офщшного наказу минуло ем мiсяцiв! Цi сiм мюящв були важким морально-психологiчним випробуванням, мукою i стражданням, про що так щиро вш писав. "Как быстро и горячо исполняется приказание арестовать, так, напротив, вяло и холодно исполняется приказание освободить. А воля одного и того же лица. Исполнители одни и те же. Отчего же эта разница? В 1847 году в этом месяце меня на седьмые сутки доставили из Петербурга в Оренбург. А теперь, дай Бог, на седьмой месяц получить от какого-нибудь батальонного командира приказание отобрать у меня казенные вещи и прекратить содержание, - запише Шевченко в "Журнале" ("Щоденнику") 18 червня 1857 року. "Семь тяжелых лет в этом безвыходном заточении (йдеться про ем роюв саме в Новопетровському "укршленш"), мне це казалось таким длинным и страшным, как эти последние дни испытания", - запише вш ще через мюяць [3, с. 4].
Тарас Григорович з великим нетертнням i хвилюванням чекав пароплава з поштою iз Гурьева, в якiй повинен був отримати необхщш документи про свободу. "И никто его не ожидает, -пише Т. Шевченко, - с таким трепетным нетерпением, как я. Что, если не привезет он мне так долго ожидаемой свободы? Что я тогда буду делать? Придется во избежание гауптвахты с блохами и клопами знакомиться со вновь прибывшими офицерами и в ожидании будущих благ пьянствовать с ними. Мрачная, отвратительная перспектива. 20 (июня). Совершилось, только не то, что я ожидал. А совершилась мерзость, которую нельзя было предполагать даже в совершителе её мерзавце Кампиньони" [4, с. 387].
Далi Т. Шевченко розказуе з глибоким болем i огидою про знущання над ним поручика Камшньош - це був аморальний тип, п'яниця, грубiян, тупий армшський солдафон. Тараса Григоровича викликае комендант, в душi вш сподiвався, що комендант вручить йому таку довгожданну й очшувану бумагу про його свободу. "Прихожу. И комендант, вместо приветствия, молча подает мне какую-то бумагу. Я вздрогнул, принимая эту бумагу как несомненную вестницу свободы. Читаю и глазам не верю. Это рапорт на имя коменданта от поручика Кампиньони о том, что я в нетрезвом состоянии наделал ему мерзости матерными словами. В чем свидетельствуют и вновь прибывшие офицеры. И в заключении рапорта он просит и требует поступить со мной по всей строгости закона, то есть немедленно провести следствие. Я остолбенел, прочитав эту неожиданную мерзость. "Посоветуйте, что мне делать с этой гадиной?" - спросил я коменданта, придя в себя. "Одно средство - сказал он, - просите прощения, или по смыслу дисциплины вы арестант. Вы имеете свидетелей, что вы были трезвы, а он имеет свидетелей, что вы его ругали". "Я приму присягу, что это неправда", - сказал я. "А он примет присягу, что это правда. Он офицер, а вы все еще солдат". Делать нечего, спрятал гордость в карман, напялил мундир и отправился просить прощения. Простоял я в прихожей у мерзавца битых два часа. Наконец, он допустил меня к своей опохмелившейся особе. И после многих извинений, прошений, унижений даровано мне было прощение условием сейчас же послать за водкой. Я послал за водкой.
"Что, Батюшка, - сказал один из них, подавая мне дрожащую с похмелья руку, - вам не угодно было познакомиться с нами добровольно, как следует с благородными людьми, так мы вас заставили". На эту краткую и поучительную речь уже пьяная компания захохотала, а я чуть-чуть не проговорил: мерзавцы! да еще и патентованные мерзавцы" [4, с. 388].
Солдатчина не тшьки не зламала волю, пднють, високу духовнють i морально-християнсью чесноти поета i художника, а навпаки, загартувала його i ще бшьше посилила ненависть до беззаконня та прагнення волi i свободи не тшьки особисто для себе, але й для "стражденного" народу.
"Мне кажется, что я точно так же, что был и десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась... И я от глубины души благодарю моего всемогущего создателя, что он не допустил ужасному опыту коснуться своими железными когтями моих убеждений, моих младенческих светлых верований" [9, с. 7].
Неволя не вбила Шевченка, не вбила його хисту зовим. Але хто знае, щоб дав нам великий Кобзар, коли б не трапитись було йому на шляху т1е! громово! стрши, що розколола так фатально його життя на двi половини, коли б не перемучився вш тих страшних десять лгг, що почалися з перебування за гратами в Петербурзькш цитаделi?... Десять найкращих лгг, коли чоловш був саме в розквт сили й хисту свого i м^ дати колосальш зразки артистично! творчосп, мусив вш поневiрятися по пустиш й волочити кайдани шкому, здавалось, непотрiбного життя, зата!вши в душi невиплакаш сльози й ненароджеш твори сво!" [7 с. 126].
"Уявiмо муки душi й чуття великого поета й художника, людини глибоко! думки й витонченого смаку, загнано! в цю пастку безмозглосп, - пише I. Дзюба, - i ми зрозумiемо весь цишзм популярних ниш мiркувань мiзерних "разоблачителей" про те, що, мовляв, не такою вже й страшною була Шевченкова каторга: он скшьки написав та намалював, ще й з деякими начальниками чаював..." [6, с. 5].
Дехто iз сучасних лiтераторiв докоряе Т. Шевченков^ що вш писав росшською. З цього приводу прислухаймося до слушного зауваження I. Дзюби. "За умов заборони укра!номовного
друку навггь права украшсько! мови доводилося вщстоювати росiйською, в тих i3 росiйських видань, якi були толерантними в нащональних справах. Майже вс украшсью лiтератори писали також i росшською" [6, с. 10].
Трапчне становище поета поглибили його патр^ичш почуття. "Спогадами й тугою за Украшою, роздумами про ïï долю пройнят бiльшiсть творiв цього перюду. Слово "Украша", зазначають О. Руденко та Н. Петренко, найчаспше вживаеться в невiльницькiй поезiï Т. Шевченка. Тут, у неволi yкраïнський поет написав шедеври патрiотичноï лiрики. Почуття любовi до Батьювщини в нш висловлено з такою силою пристрасп, якiй немае аналога в усш свiтовiй поезiï" [8, с. 158].
"В його поезiях часiв заслання, - зазначив К. Дорошенко, - ми не зустршемо й тш каяття або вщмовлення вщ попередшх переконань, вщ боротьби проти самодержавно-кршосного ладу" [10, с. 37].
Поет щиро мрiяв i вiрив, що настане той час, коли народ, "закутий в кайдани, розiрве Ïx i стане вiльним". В умовах солдатчини своïм полумяним словом вш нiс народу правду, формуючи нащональну свiдомiсть i готовнiсть до боротьби за сощальне i нацiональне визволення Украши.
Висновки. Серед видатних поета i xyдожникiв свiтy навряд чи знайдеться такий, хто б за свое життя перенiс не тшьки фiзичнi, але й дyxовнi страждання, яю випали на долю великому сину Украïни, полум'яному патрiотовi Т. Г. Шевченку. Т. Г. Шевченко жив i творив в краш де юнував жорстокий антигуманний режим. Це була Росшська iмперiя "страна господ, страна рабов". Тарасу Григоровичу Шевченку випала прка доля жити якраз у перiод правлiння росшського царя (iмператора) Миколи I. В особi Т. Шевченка Микола I побачив надзвичайно небезпечного i сильного духом борця, якого необхщно фiзично i морально зламати, заарештувавши i вщдавши в солдати.
Десять роюв суворого нагляду i знущань не зломили волю Т. Шевченка в його боротьбi з царизмом та його жорстоким режимом. Шчого не могло вбити в ньому благородш прагнення служити своему народу, боротись за його право i свободу. Незважаючи на сувору заборону писати i малювати, Т. Шевченко проявив велику мужшсть, нщо не змогло зламати поета. "Караюсь, мучусь, але не каюсь", - писав вш. Неволя не зламала великого духу Т. Г. Шевченка, вш не схилив своеï генiальноï голови перед царем. Каторга падрвала його здоров'я, але ще бшьше загартувала його на боротьбу за волю i щастя свого народу. Таким вш залишиться навiчно у пам'ят людства.
1. Большаков Л. Н. Оренбургская шевченковская энциклопедия. Тюрьма, Солдатчина. Ссылка. Энциклопедия одиннадцать лет 1847 - 1858 / Л. Н. Большаков. Оренбург Печатный Дом "ДИМУР", 1997. - 512 с. 2. Молчанова Р. С. Люди i дол1 (новели, притч1, образки, казки, спогади, статт^ /Р. С. Молчанова - Хмельницький, ТОВНВП "Еврша", 2004. - 134 с. 3. Тарас Шевченко. Щоденник. Листи / за загальною редакщею Лариси 1вшиног. - Видання перше. - Бiблiотека газети "День" "Украта Incognita". ПрАТ "Украгнська прес-група", 2013. - 80 с. 4. Шевченко Тарас. Ус твори в одному томi / Тарас Шевченко. - К.: 1ртнь: ВТФ "Перун", 2007. - 824 с. 5. "Ядуже щиро Вас люблю...": Шевченко у розповiдях сучасниюв / Упоряд., передм., прим. О. В. Ковалевського. -Х.: Прапор, 2004. - 352 с. 6. Дзюба I. Шевченко розмовляе з нами /1. Дзюба // Тарас Шевченко. Щоденник. Листи / за загальною редакщею Лариси 1вшиног. - Видання перше. Бiблiотека газети "День" "Украта Incognita". ПрАТ "Укратська прес-група", 2013. - 80 с. 7. Сфремов С. О. Шевченкознавчi студИ'/С. О. Сфремов; передмова Е. С. Соловей; упорядкував О. В. Меленчук. - К.: Украта, 2008. - 368 с. 8. Руденко О. I. Вiчний як народ. Стортки до бiографiï Т. Г. Шевченка. навч. поаб. / О. I. Руденко. Н. Б. Петренко. - К.: Либiдь, 1998. - 272 с. 9. Назаренко И. Д. Общественно-политические, философские, эстетические взгляды Т. Г. Шевченко / И. Д. Назаренко. - К. : Днтро, 1964. - 407 с. 10. Дорошенко К. Т. Г. Шевченко - великий патрiот Батьювщини / К. Дорошенко. -К. : Днтро, 1951. - 310 с. 11. Симоненко Р. Г. Тарас Шевченко та його доба: док. хрестом. висвтлення життя й дiяльностi видат. сина Украти та найближ. у час спадкоемщв i продовжувачiв його справи I. Я. Франка, Лес Укратки, М. П. Драгоманова. У 3 т. / Р. Г. Симоненко, В. А. Берестенко. - Харюв: Фолю, 2013. - Т. 2. - 495 с. 12. Шевченко Тарас. "Я так ïï, я так люблю..." Вибрат вiршi та поеми / Тарас Шевченко: упорядкув. i вступ. ст, М. Г. Жулинського: прим. С. А. Гальченка. - К. : Либiдь, 2012. - 704 с.
