CC BY
47
АНТРОПОЛОГ1ЧН1 ШУКАННЯ
УДК 111.1+128
I. В. КАРЮЕЦЬ1*
'"Нацюнальний унгверситет «Львгвська полгтехнжа» (Львгв), ел. пошта [email protected]; ORCID 0000-0002-4555-2226
ПОЗАТ1ЛЕСНИЙ ДОСВ1Д, ЧИСТЕ БУТТЯ ТА МЕТАФ1ЗИКА
Все, що я написав здаеться мен половою супроти того, що тепер мет в1дкрилося
Св. Тома Аквшський у розмов1 з братом Регшальдом
Психжа не залежить в1д обмежень простору 7 часу. Що ж тод1?
Психжа не тдпорядковуеться ф1зичним законам, 7 це означае, практично,
продовження життя за межами простору 7 часу.
К.-Г. Юнг. 1нтерв'ю. 1959 р.
Мета. Показати, що поняття метаф1зики й емшричних наук походять 1з досввду. Ввдмшшсть полягае лише в тому, що поняття метаф1зики виникають на основ1 незвичного досввду, а саме позатшесного, тод1 як емшри-чних наук - на основ1 звичного досввду. За приклад береться метаф1зичне поняття чистого буття. Методологiя. Задля досягнення мети автор використовуе два методи. Перший метод - це компаративютський метод. За до-помогою цього методу пор1внюються змюти оповвдей людей, яш, так би мовити, «повернулися з того свпу», переживши стан кттчно! смерл, з метаф1зичними твердженнями ввдомих фшософ1в, зокрема Платона, Декарта й християнського мютика Бонавентури. Другий метод - це трансперсональний метод, який допомагае з'ясувати особливосп екстраординарного досввду ктшчно! смерп, мютичного екстазу. Вш полягае в пережит-л трансцендентности чистого буття як свила, надзвичайно! усввдомленосп ютини, яш тотожш пережиттям зазначених фшософ1в та мютишв. Ц шков1 переживания екстраординарного досввду належать р1зним людям р1зних культур 1 чаав, тобто вони е трансперсональними, 1 володють метаф1зичним змютом. Наукова новизна. Метаф1зика не е спекулятивною й вщрваною ввд досввду людини цариною дослвдження основ свпу. Ме-таф1зика постае на основ1 екстраординарного досввду виходу з тша, тод1 як емшричш науки - на основ1 зви-чайного досвщу. Так метаф1зичш поняття, зокрема поняття чистого буття, не можна вважати апрюрними по-няттями; вони е аиостерюрними, адже також грунтуються на досвщ, хоча й незвичайного. Взагал метаф1зика стае можливою завдяки екстраординарному досввду людини. Висновки. У статп доводиться, що поняття ме-таф1зики не е до-досвщними, бо вони походять з досвщу пережиття виходу людини з ф1зичного тша, з досввду ввдмшносп душ1 1 тша, або сввдомосп 1 тша. Внаслвдок такого позатшесного досввду постають, наприклад, ме-таф1зики Платона, Декарта, християнського мютика Бонавентури тощо, як1 е теоретичними конструкщями, що виникають на основ1 пережиття чистого буття (свила). В цьому контексп метаф1зика розглядаеться як шлях поступового вщдшення людини ввд 11 ф1зичного тша, як мистецтво «вмирання» (Платон). Автор доводить, що ва поняття е досввдними, як емшричних наук, так 1 метаф1зики; що юнуе прямий зв'язок м1ж позатшесним досввдом 1 метаф1зикою та мютикою. У випадку позатшесного досввду, р1зновидами якого е клшчна смерть та
мютичний екстаз, тимчасова смерть людини е причиною змiни И сприйняття як себе, так i свiту; е причиною появи метафiзичного знания.
Ключовi слова: чисте буття; свiтло; душа; екстаз; екстраординарний досвiд; вмирання; метафiзика; спо-глядання; позатiлесний досвiд; клшчна смерть
Актуальнiсть теми дослiдження
У метафшософському дискурс^ неодноразово обговорювалося питання про джерела метаф1зичного мислення, причини виникнен-ня метаф1зики [5; 6]. Що таке метаф1зика? Чому вона виникае? Що вона може дати лю-диш? Ц питання хвилюють не лише профе-сшних ф1лософ1в, але й тих людей, як пережили позатшесний досвщ, р1зновидами якого е клшчна смерть та мютичний екстаз.
У данш статп джерелом метаф1зики вва-жаеться саме такий позатшесний досвщ, в якому людина отримуе знання про те, що в метаф1зищ називаеться «чистим буттям». Ме-таф1зика - це не теоретична i вщрвана вщ досвщу царина людських пошуюв основ буття, як вважав Кант. Навпаки, метафiзика е свь дченням того, що людина може мати такий досвiд, який допоможе 1й осягнути цю основу буття. Тимчасова смерть (кшшчна смерть, мiстичний екстаз) е певною трансформацiею сприйняття людиною себе i свпу, а також е граничним досвiдом, який виводить людину за меж звичного свiту та звичних вiдчуттiв.
Особливо на чаш дослщження позатшес-ного досвiду в контекст позаконфесiйноï ду-ховностi руху New Age, яка сприяе iндивiдуа-льним пошукам духовностi, iстини тощо.
Стаття покликана пролити свiтло на вини-кнення метафiзичного знання на основi ушка-льного досвiду «повернення з того свпу», як досвщу зустрiчi нефiзичного я з «чистим буттям».
AHani3 лiтературних джерел
Дослщженням позатiлесного досвiду (в су-часнiй англомовнiй лiтературi вживаються таю поняття, якi визначають його: "out-of-body experience", "near death experience", "extra corporeal perception") присвячено надзвичайно багато праць. Тому за браком мюця ми звер-
1 Метафшософський дискурс - це дискурс фшософп про саму себе, своï основи та тдстави юнування. 1н-шими словами, вш е дискурсом саморефлекси фшо-софiï (фiлософiя фiлософiï). Автор статп ототожнюе фiлософiю з метаф1зикою.
нулися до тих праць, яю безпосередньо сто-суються нашоï теми й були опублшоваш вщ-носно недавно.
Одшею iз останнiх книжок е колективна монографiя «Смерть, вмирання i мютицизм: екстаз у юнщ», в якiй автори намагаються з'ясувати природу мютичного досвiду на ос-новi процесу вмирання як виходу з тiла [10].
Нещодавно також побачила свгг книжка Бiрка ЕнГмана «Близькi-до-смертi досвiди. Небесне осяяння чи людська iлюзiя?» [11]. Ця книжка корисна й щкава тим, що в нш автор, пiсля розгляду таких досвiдiв доходить таких висновюв: 1) близький-до-смертi досвiд не е ш iлюзiею, нi осяянням, 2) термш «близький-до-смертi досвiд» е ненауковим i тому його важко дослщжувати, 3) близький-до-смертi досвiд не е свiдченням нi того, що Бог i боги юнують, ш того, що вони не юнують, 4) наука i релiгiя - це рiзнi речi, 5) близью-до-смерп досвiди формують особливий свiтогляд, який мютить в собi також й духовш засади [11, с.129]. Для нас цшними е 1, 3 i 5 висновки. Перший висновок говорить нам про те, що такий досвщ е звичайним для тих, хто вмирае; третш висновок говорить про те, що шхто не бачив Бога чи бопв в таких станах, а лише свггло й певних iстот, якi часто е померлими родичами чи ангелами; п'ятий висновок говорить про те, що такий екстраординарний дос-вщ дуже сильно впливае на людей, а саме змь нюе 1'х та дае 1'м певне духовне знання. З тре-тiм висновком частково погоджуеться й Кен Р. Вшсент. Вiн пише: «На мою думку, хоча близький-до-смери досвiд та iншi транспер-сональнi досвiди не доводять юнування осо-бистiсного Бога i загробного життя, вони вка-зують на них» [15, с.20].
1нша цiкава праця, в якiй розглядаеться цей екстраординарний досвiд - це праця Чарльза Тарта «Кшець матерiалiзму», в якiй вiн доводить, що сьогодш вже не можна гово-рити про те, що свгг е суто матерiальним у фiзичному сенсi цього слова, а про людину, що вона е суто фiзичним тшом. Сьогоднi ми бачимо, як науки зближуються з духом (духо-внiстю). Таке зближення вщбуваеться тодi,
коли науки дослщжують паранормальш яви-ща, духовний вимiр людського буття. Серед них, звюно, переживання в позатшесних станах. Ми е свщками народження дiалогу мiж науками i духовнютю [14].
Книга Майкла Марша «Позатшесний i близький-до-смерт досвiди: феномени мозку чи проблиски безсмертя?» безпосередньо сто-суеться теми нашого дослщження. У цiй працi Майкл Марш критично розглядае сiм книжок (Раймонда МоудГ, Кеннет РiнГ, Майкла Сабо-ма, Марго Грей, Пiтера та Елiзабет Фенвiк), автори яких, на основi розповiдей понад тися-чi людей, що пережили клiнiчну смерть або були близькими до смертГ, але повернулися до життя, роблять висновок про те, що шсля сме-ртi фiзичного тiла життя не закiнчуегься, а самосвiдомiсть продовжуе iснувати поза фГзи-чним тшом. Майкл Марш вводить поняття «екстратшесного сприйняття» («extra corporeal perception») для визначення того явище, котре наведенi автори називають «позатшесним» чи «близьким-до-смертi» досвщом. Майкл Марш вiдкидае 1'хню позищю щодо загробного юну-вання самосвщомосп чи душi: «Це е та пози-цiя, яку я цшком вiдкидаю. Я вважаю, що не-обхiдно розрiзняти самосвiдомiсть i проекщю парацентричного простору поза нашими без-посереднiми фiзичними межами (як чуттева присутнiсть, або екстратiлесний досвiд» [13, c.257]. У такому станi актуалiзуються надiï людини на краще життя, ïï пiдсвiдомiсть з ïï неусвщомленими бажаннями, прагненнями тощо; ïï мозок ще не перестав функцюнувати, але його нормальна дiяльнiсть вже порушена. Звщси, висновуе Майкл Марш, виникають рiзнi видiння, бачення, якi е проекщями «ди-зфункцiонального» мозку. Для нього вони е просто галюцинащями, яю е корисними для людини, адже, повернувшись знову в цей свщ вона змiнюегься, стае кращою, вiрить, що зу-стрiлася з «вищим буттям», пережила «незем-нг» митi радостi, благодатi. Такий досвщ зму-шуе людину прагнути до досконалосп, пере-дусiм, моральноï. Свщомють не вiддiльна вiд мозку. Свщомють продовжуе функцюнувати, навГть зберiгае свою динамшу, попри дизфун-цiональнiсть мозку [13, с.262-265]. Такий пог-ляд домГнуе серед сучасних нейрофiзiологiв, медиюв, якi працюють у реанiмацiйних вщщ-леннях, натуралiстично орiентованих когшти-
вiстiв тощо. Проте е винятки.
Вiдомий нiдерландський кардiолог Им ван Ломмель у свош книжщ «Свiдомiсть поза життям. Наука близького-до-смерт досвiду» доводить протилежну позицiю, яка шддаеться критицi «матерiалiстично» орiентованими на-уковцями. Вiн визначае близький-до-смертi досвщ як «(повщомлеш) пригадування всiх вражень, отриманих протягом специфiчного стану свщомосп, якi включають деякi специ-фiчнi елементи, такi як бачення тунелю, свiт-ла, панорамний перегляд життя, померлих осiб тощо. Цей специфiчний стан свiдомостi може проявитися пщ час серцевого нападу, тобто пщ час клiнiчноï смертi» [12, с.31]. В цш цитатi нас щкавить переживання свiтла, яке присутне у метафiзичних концепцiях Платона, Декарта та Бонавентури. Свiтло, що його бачать люди у такому сташ, заповнюе увесь проспр, воно е не просто свнлом, до якого ми звикли - фiзичним сонячним свiтлом. Сприйняття особою свгтла у станi клiнiчноï смертi чи мютичного екстазу дае ïh радють, умирот-ворення, любов до всього сущого тощо. Вщо-мий кардюлог наводить розповiдь жiнки, яка пщ час народження дитини в пологовому бу-динку втратила багато кровi й опинилася в станi клiнiчноï смертi. Тодi вона побачила св> тло i вiдчула радiсть, блаженство. Вона чула прекрасну музику, а свило було теплим, пре-красним та чистим. Вона усвщомила, що це те мюце, куди вона повинна шти. Вона побачила у свгт постатi, якi простягали до œï руки i вона розцшила це як палке запрошення. Вони взялися за руки i полетши, огорнут свiтлом i в свгт, назустрiч ще яскравiшому свiтлу, яке випромшювало ще сильнГшу любов, блаженство та умиротворення. Раптом ïxm руки роз'едналися, i жiнка вщчула сильний по-штовх, який вернув ïï назад у тшо. Вона вщ-чула, як медсестри вдаряють ïï по щоках, щоб вона отямилася, називаючи ïï ¡м'я [12, с.26].
У цьому випадку ми маемо приклад того, що звичайш люди в станi клiнiчноï смерл сприймають чисте буття як неземне свгтло, про яке пишуть Платон та Бонавентура.
ВГльям Булман у свош книжцГ «Таемниця душГ. Використання позатшесного досвГду для розумГння нашоï справжньоï природи», яка е узагальненням розповщей понад шГстнадцяти тисяч людей з тридцяти краïн свГту про влас-
ний позатшесний досвщ, розглядае розмат поди, яю переживаються в такому досвщ: зустр1ч1 з близькими померлими родичами, друзями та знайомими, з1 свгглоносними юто-тами, яю нагадують ангел1в, з чистим та яск-равим свалом, яке наповнюе увесь проспр i випромшюе любов та блаженство. У будь-якому випадку, такий досвщ йде на користь людиш. Пiсля такого досвiду людина вщчу-вае, що в нiй реалiзувалося божественне начало, вiчне, духовне «я»; в не1 змiнюеться став-лення до смертi, а також виникае набагато глибше розумiння природи духовностi, нiж до позатiлесного досвщу. Крiм цього, такий екс-траординарний досвiд дае людинi особистiсне шдтвердження безсмертя, знання мiсця пере-бування пiсля смертi фiзичного тiла, усвщом-лення духовного свiту, морально-психолопчну трансформацiю, яка полягае у бшьшш повазi до життя, прагненнi до здшс-нення добра, любовi до уах людей тощо [9, с.60-75]. Це для нас важливо, бо й Платон, як це буде показано нижче, вважав, що духовною людина може стати тшьки тод^ коли вона вь докремиться вщ свого фiзичного тiла й сприйматиме свiт не фiзичними органами чуття, а душею самою по соб^ Це вiдцiлення е, отже, запорукою духовно1 еволюцiï людини. Ця еволющя стае можливою тому, що людина е «перехщною ютотою» i ця ïï перехiднiсть особливо проявляеться тод^ коли вона повер-таеться з «того свпу», з тоï безмежиосп, яку вона вiдкривае для себе через позатшесний досвщ [див.: 4].
На жаль, поки що немае праць украшських авторiв, якi би грунтовно дослiджували зв'язок метафiзики з позатшесним досвщом.
Мета дослiдження
Показати важливють i навiть необхiднiсть позатшесного досвiду для виникнення метафь зики та духовноï еволюцiï людини, а також довести, що метафiзичнi поняття виникають на основi позатiлесного досвщу, мiстичного екстазу.
Виклад основного матерiалу
Новочасний британський скептицизм, французьке Просвiтництво, критична фшосо-фiя Канта, позитивiзм, фiлософiя життя Нщше тощо вiдкинули метафiзику як зааб пiзнання
«надчуттевих сутностей», оголосивши ïï шю-зiею, маренням «хворобливого розуму», обманом.
Кант у «Критищ чистого розуму» подiляе знання на емшричне i чисте. Емтричне - це те знання, яке походить iз досвiду, а чисте - це те знання, яке виходить за межi досвiду. Чисте знання вш називае апрiорним, «цшком неза-лежним вiд усякого, а не лише вщ того чи ш-шого досвiду» i до якого «не домшано геть шчого емпiричного» [3, с.40]. Тож Кант заяв-ляе, що метафiзика - це апрюрне, чисте знання, яке не грунтуеться на жодному досвiдi, бо метафiзичнi сутностi е «речами самими по соби>, яю людина не сприймае в просторi та часi.
У цiй статп спростовуеться теза Канта, що метафiзика - це чисто спекулятивна наука, яка не грунтуеться на досвщ. Вона грунтуеться на досвщ, але незвичайному - досвiдi виходу з тша, тобто досвщ, який наближений до пережиття смертi з поверненням назад в тiло. Рiз-новидами цього досвiду можуть бути кшшчна смерть, екстаз тощо.
Мiй знайомий колега-викладач пережив кшшчну смерть, коли у нього стався шфаркт. Якщо узагальнити його розповщь, то ïï можна звести до такого.
Вш розповiв про те, що якась сила вишто-вхнула його з тiла i вш опинився поза ним, бачачи його, шби зверху; вiн бачив людей, лiкарiв, палату, в якш лежав тощо. Спершу вiн певний час перебував ще тут, у звичному для нього свт, але пiзнiше ця ж сама сила вщнес-ла його у проспр свiтла; вiн опинився в тотальному свгтш, яке огорнуло його. Ця стадiя клiнiчноï смертi вже немае нiчого спшьного з першим етапом - баченням свого тiла, ото-чення тощо шби згори. Отже, другий етап - це перебування у сферi свiтла. Там - усе шакше. Присутне пряме, безпосередне сприйняття. Якщо людина про щось подумала, то це, про що була думка, одразу постае перед нею. Хо-четься плакати, але ^з немае. G сама дiя плачу. Дат, пережиття блаженства, легкосп, не-вимушеностi. 1стина стае вщкритою моментально, але ця ютина не е iстиною логiчного до-ведення, розумування; це iстина - одкровення, миттева i безпосередня; вш просто знав (рiз-новид гнозису чи мудросп). 1стина постала перед ним не як система понять чи факпв, а як
бeзпocepeднe cпpийняття cвiтлa, яке, одночо^ но, e чиcтим 6уттям. Свiтлo oгopнyлo його. Bнacлiдoк чого в нього виникло пepeжиття блaжeнcтвa, yмиpoтвopeння, a тaкoж бaжaння не пoвepтaтиcя нaзaд. Aлe тут нacтae тpeтя фaзa клiнiчнoï cмepтi - пoвepнeння нaзaд. Ha-cтae момент, коли людиш пoвepтaeтьcя. Ця ж caмa craa, тiльки дiючи y звopoтнoмy ш^ям-Ry, втягнyлa його в тшо; вiн знову oпинивcя в cвoeмy тiлi й oтямивcя. Тaк зaвepшyeтьcя пе-peбyвaння в cтaнi кшшчно1' cмepтi.
Це кopoткий oпиc того, що вiдбyвaeтьcя з людиною в cram клiнiчнoï cмepтi. Тaкi опдаи e звичaйними для циx людей. Moжливi вapia-цiï, где стади клiнiчнoï cмepтi збepiгaютьcя: 1) виxiд iз фiзичнoгo тiлa (виcтpiл, який виштов-xye людину з ïï фiзичнoгo тiлa), 2) crocrepe-ження зa вciм, що вiдбyвaeтьcя пюля того, як людинa вийшлa з тшо, З) дaдьшe виштoвxy-вaння у cфepy cвiтлa, aбo чистого буття, 4) пepeбyвaння тaм певний чac, 5) пoвepнeння в тшо (звopoтня тяго якa зaштoвxye людину в ïï фiзичнe тiлo), 6) отямлення.
Heйpoфiзioлoги пoяcнюють цi феномени у cram клiнiчнoï cмepтi фyнкцioнyвaнням мозку, a тoчнiшe тим, що в cram клiнiчнoï cмepтi мозок фyнкцioнye якocь «нeпpaвильнo»; це не ^осте фyнкцioнyвaння мозку, a його дизфун-кцioнyвaння, пopoджeнe ^изою opгaнiзмy. У тaкoмy cтaнi мозок може пpoдyкyвaти тaкi oбpaзи, яю e cyб'eктивними, a тому вони e пpaвдивими лише для toï людини, якa ïx пе-peживae у cтaнi клiнiчнoï cмepтi. Колекщя oпoвiдeй пpo пepeживaння людей у cram кль нiчнoï cмepтi, яю пoвepтaютьcя до тями, не e пiдтвepджeнням того, що icнye життя п^ля cмepтi. Bci цi poзпoвiдi e лише вiддзepкaдeн-ням дизфyнкцioнyвaння мозку. Тaким чином йдeтьcя тшьки пpo внyтpiшнiй, cyб'eктивний, дocвiд пepeжиття клiчнoï cмepтi, a мозок у тaкoмy cтaнi пpoдyкye фaнтoми.
Mи не будемо cпepeчaтиcя з нeйpoфiзioлo-гaми, чи icнye життя пюля cмepтi. Спpaвдi, для того, щоб довести icнyвaння життя пicля cмepтi, тaким нeйpoфiзioлoгaм нeoбxiднo, щоб людиш oпинилacя в cтaнi бioлoгiчнoï cмepтi, коли вci cиcтeми opгaнiзмy ^ипиняють cвoe фyнкцioнyвaння (cepцe i мозок ^ипиняють фyнкцioнyвaти). Ocь тoдi, якщо людиш оживе й poзпoвicть ^о те, що вoнa бaчилa й пepeжи-вaдa, мождиво, що нeйpoфiзioлoг зможе ^и-
пустити, що життя пicля cмepтi e, бо вже не-мae того opra^ (мозку), який би пpoдyкyвaв фaнтoми, oбpaзи тощо. Це oзнaчaтимe, що людинa, бyквaдьнo, вocкpecлa. Aлe тaкиx ви-пaдкiв, нacкiльки нaм вiдoмo, нeмae.
Тому ми звepнeмocя до фiлocoфiï, в якiй e опдаи чиcтoгo буття; вони збiгaютьcя з тими його oпиcaми, яю пoдaють люди, кoтpi rape-жили клiнiчнy cмepть i пoвepнyлиcя шзад, aби пpoдoвжyвaти cвoe земне життя.
Ha пepший paзючий збiг ми нaтpaпляeмo в дiaдoгax Плотено a caмe в cьoмiй книзi <^ep-жови». Тут йдeтьcя пpo cпpямyвaння дyшi вгopy, до cвiтлa, й нeoбxiднicть пoдивитиcя нa те, що e чистим буттям. Це crae можливим, коли дyшa виxoдить iз пeчepи, тобто фiзичнo-го тшо, кpiзь яке вoнa cпpиймae cвiт як cвiт тiнeй, тa oпиняeтьcя у cфepi cвiтлa. Oпинив-шдаь тaм, дyшa, як ввaжae Питон, cпpийнялa б тaкy змiнy як щacтя i пpoйнялacя б жолем до cвoïx дpyзiв, якi ще пepeбyвaють у пeчepi -в'язнищ влacнoгo фiзичнoгo тiлa - i яким не-дocтyпнe це cвiтлo. Haйяcкpaвiшим craa^^ ком цieï cфepи cвiтлa e дoбpo, блого. Фшош-фiя повинно швчити людину cпoглядaти цю iдeю (звepнiть увогу, що щея тут не e штелек-туольною, poзyмoвoю, не e зогольним уявлен-ням чи поняттям, як ввожотимуть фiлocoфи Hoвoгo чacy, a e виглядом, взipцeм, якому ^^омонно певш oнтoлoгiя), не вiдвoдячи вщ нeï погляду, i фopмyвaти звичку вiдвepтaтиcя вiд ycьoгo, що e у cвiтi видимому: «Ток як око не може шокше, xí6o paзoм з yciм тiлoм пове-pнyтиcя вiд cвiтy явищ, яю пocтaють i гинуть у cвoeмy cтaнoвлeннi, ож доки ця здотнють людини до пiзнaння не буде cпpoмoжнoю ви-тpимaти cпoглядaння буття i його нaйяcкpaвi-шого craa^ma, що його ми, влacнe, нaзивae-мо дoбpoм» [7, c.213]. Цей ^o^c Пдотон но-зивae нaвepнeнням: «яким чином якнойлегше i з якшйбшьшими нacлiдкaми poзвepнyти людину в шший бiк» [7, c.2D]. Ha ношу думку, токим швидким cпocoбoм, який пpинece вож-ливi нacлiдки для людини, яко не зaймaeтьcя фiлocoфieю, e пepeжиrтя одного з вцщв позо-тiлecнoгo дocвiдy, нaпpикдaд, клiнiчнoï cмepтi обо дyxoвнoгo eкcтaзy.
Спpaвдi, люди, якi пepeжили клiнiчнy cмepть, зозноють вpaжaючиx змш у cвiтoглядi, пoвeдiнцi, нaвiть шбувоють пapaнopмaдьниx здiбнocтeй, тaкиx як могнетизм, тeлeпaтiя, вi-
зюнерство тощо. У них змшюеться система цшностей. ïхня дiяльнiсть стае вибiрковою -вони не беруться за будь-що, а лише за ri справи, якi е важливими, справедливими тощо. Вони вiдвертаються, пюля перебування у сферi чистого буття, вщ людських марнот. Клiнiчна смерть, духовний екстаз змушують людину дивитися туди, куди потрiбно, а саме: вгору, на сферу чистого буття.
Фiлософiя здатна спричинити ефект клшь чно1' смертi, здатна викликати в людини духовний екстаз, бо вона сприяе вiдцiленню душi вщ тiла. Платон у дiалозi «Федон» вустами Сократа проголошуе: «Ti, що по-справжньому присвятили себе фiлософiï, розмiрковують, власне, про одне - про вщхщ iз життя i смерть» [8, с.240]. Пiд смертю Платон, як i Сократ, розумiе «вщдшення душi вiд тiла» [8, с.240], коли «тшо, вiддiлене вiд душ^ iснуе саме собою, а душа, вщдшена вiд тiла, також юнуе сама собою» [8, с.240]. Мета фшософа -це турбота про душу, а не про тшо. Тому втз-нати, чи перед вами справжнш фiлософ «мо-жна по тому, що вiн намагаеться звiльнити душу вiд залежностi вщ тiла значно бiльше, нiж ус iншi люди» [8, с.241]. I тут Платошв-ський Сократ робить незвичний поворот: вiн починае роздумувати над тим, як фiлософ на-бувае здатностi мислити. Tiло е перешкодою для мислення, бо воно орiентуе людину на тiлеснi чутт данi, якi нiчого точного та ясного про речi не кажуть. I коли людина намагаеться шзнати iстину, то прив'язана до тiлес-них чуттевих даних, вводиться ними в оману. А мислити людина по-справжньому може лише тод^ коли ш не заважають тiлеснi чуття зору, слуху, дотику, нюху, i коли вона «скеро-вуе свою увагу на дослщження справжнього буття» [8, с.241]. Пюля цього Платон запитуе, чи «ми визнаемо, що юнуе справедливе саме по соб^ як i прекрасне та добре?» Але самого по собi справедливого, прекрасного i доброго нашi тiлеснi очi не бачили [8, с.241-242]. Отже, ми не можемо осягнути найсуттевше в речах за допомогою тша (чутпв), а лише справжне шзнання може осягнути те, що юнуе саме по соб^ Таке шзнання стае доступним тому, хто намагатиметься збагнути будь-який вияв самого буття в найчиспшому його ви-глядi (звернiмо увагу, що не у формi поняття буття, а у вигляд^, застосовуючи лише саму
думку, цiлком чисту, i «якомога вщсторонив-ши сво1' оч^ вуха й взагалi усе свое тшо» [8, с.242]. Доки душа поеднана з тшом, доти фь лософ не може осягнути ютини, тобто чистого буття. Тому «дшти до чистого пiзнання будь-чого можна лише за умови звшьнення вiд впливу тiла й споглядання речей самих по собi самою душею. Тшьки тод^ можливо, ми осяг-немо те, чого прагнемо i чого любителями себе називаемо, тобто мудрють. А станеться це, як показуе хщ наших розмiрковувань, лиш пюля смерт^ а за життя - шяким чином. Бо якщо неможливо домогтися чистого пiзнання, не розлучившись з тшом, то тут ютинне одне з двох: або знання взагат недосяжне, або воно досягаеться тшьки пюля смерти Бо тшьки то-дi, а не рашше, душа iснуватиме сама собою, вешена вiд тiла» [8, с.242-243]. Платон так описуе шлях очищення вщ тiла: «А ощищення полягае в тому, щоб якомога стараншше вщо-кремити душу вiд тiла, привчити ïï зосереджу-ватись на самш собi й жити по змозi i тепер, i в майбутньому незалежно вiд тiла, звшьнив-шись вщ нього, немов вiд кайдашв» [8, с.242].
Чи зi сказаного випливае, що Платон був дуалютом, бо вважав, що тiло i душа - це рiзнi речi? З наведених цитат випливае, що Платон був дуалютом, який протиставляв душу тшу. Як вiдомо, Платон запозичив поняття метем-психозис (metempsychosis) у тфагоршщв для обгрунтування свого положення про пригаду-вання: душа мае в собi знання про чисте буття (ютину), бо перебувала в ньому до того, як з'едналася з фiзичним тiлом. А ri, своею чер-гою, запозичили це поняття в орфiкiв. (Ми не будемо тут детально розглядати походження концепцп метемпсихозу, бо вона не е темою нашоï стат. Нам достатньо лише згадати про цю концепщю «переходу» чи «мпраци» душi з тiла в тшо).
На другий разючий зб^ вражаюче ми на-трапляемо в Декарта. Фактично його «Мета-фiзичнi медитацiï» е вправлянням у виходi з тша, на основi якого вiн доходить висновку, що вш не е тшом. Декарт так i пише: «Остан-шм часом я настшьки призвичаïвся вивiльняти свiй розум вщ чуттiв i настiльки ясно побачив, як мало е того, що ютинно сприймаеться сто-совно речей тшесних...., що тепер я зовшм легко вiдверну свою думку вщ дослiдження речей чуттевих, аби перенести ïï на реч^ якi
вiдoкpeмлeнi вiд будь-яко1' мaтepiï i шзшють-cя лише poзyмoм» [2, c.213-214]. У шведено-му ypивкy йдeтьcя пpo те, що Дeкapт нaвчивcя вiддiляти cвiй poзyм чи душу вщ тiлa, що до-звoляe йому «яcнo бочити» нобогото бшьше пpo Бога, бочити цiлкoм штелшбельш peчi, якi пoзбaвлeнi будь-яко1' мaтepiaльнocтi, тобто тaкi, що не cпpиймaютьcя фiзичними, ™ec-ними opгaнaми чуття. Пpo токе ж caмe вщдь лення пиcaв i Плотон (див. вище). Aлe оотов-ний докоз, но нош погляд, вмiння Дeкapтa вщ-дiляти cвoю душу вщ фiзичнoгo тiлa ми зш-xoдимo в Шocтiй мeдитaцiï, в якш Дeкapт пpямo зaзнaчae: «I xoчa, мождиво, я мою якecь тшо, отолучене зi мною вельми тюно, вce ж, чepeз те, що я, з одного боку, мою яcнy й ви-paзнy щею мене caмoгo, ocкiльки e лише piч-чю, що миcлить, i не ^отяжною, a з дpyгoгo -виpaзнy iдeю тiлa, о^льны e лише piччю ^о-тяжною й токою, що не мтелить, виявляerьcя певним, що я, тебто моя душо, чepeз яку я e тим, чим e, цшковито то вoicтинy вiдмiннa вiд мого тшо й може бути, обо icнyвaти, без ньо-го» [2, c.264]. Mи пpипycкaeмo, що вщдшяю-чиcь вiд тiлa, душо Дeкapтa бочить peчi у cвiт-т, тобто яcнo й чiткo, тому i кpитepieм ютин-нocтi для нього e чптасть, яcнicть, тобто вщ-cyтнicть будь-якого cyмнiвy. Дeкapт, почиш-ючи з paдикaдьнoгo cyмнiвy в icнyвaннi зов-нiшньoгo cвiтy, дoxoдить до яcнoгo бочення peчeй влacнoю душею, яко вiдцiлeнa вщ тiлa. Його метод paдикaдьнoгo cyмнiвy фоктично e методом виxoдy з тшо.
Тож, чи був Дeкapт coлiпcиcтoм i чи помь стив вiн людину cyтo в ïï внyтpiшнiй cвiдoмo-cтi, iзoлювaвши ïï вщ буття cвiтлa? Biдпoвiдь - ш. Aджe його дocвiд - це дocвiд виxoдy з тшо, коли душо cтae ycвiдoмлeнoю, як що№ вiдмiннe вiд тiлa. ^втки, Дeкapт пoкaзye ном шляx зо мeжi «в'язницi тiлa» нaзycтpiч cвiтлy icтини, cвiтлy чиcтoгo буття. Тому Де-кapтa не можно звинувочувоти нi в дyaдiзмi, нi в com^rom. Bci тaкi звинувочення пов'язош з xибним poзyмiнням того, ^о що ном xoчe poзпoвicти Дeкapт, a poзпoвiдae вiн ном у cвo-ïx «Meтaфiзичниx мeдитaцiяx» лише ^о вло-cний дocвiд вжоду з тiлa.
Ha тpeтiй paзючий збiг ми нaтpaпляeмo у piзнoмaнiтниx мicтикiв. ïx e надзвичойно богато. Тому ми poзглянeмo мютичний дocвiд тiльки одного з нж. Biзьмeмo, до пpиклaдy,
лише Бoнaвeнтypy. Haйвiдoмiшa його ^оця «Пyтiвник дyшi до Бога». Сxoджeння дyшi до Бога може вщбувотжя лише тoдi, коли душо вiдцiляeтьcя вiд тiлa. Токе вiддiлeння можливе пщ чac (мicтичнoгo) eкcтaзy. Спepшy пiд чac токого вiддiлeння душо може бути зacлiплeнa cвiтлoм, бо, як i Плотон, Бoнaвeнтypa ввaжae, «пpивчeнa до тeмpяви cyщиx peчeй i видiв peчeй вiдчyтниx, дивится но caмe cвiтлo ной-вищого буття, ш здaeтьcя, нiби шчого не бо-чить: не poзyмie, що caм цей шйвищий мopoк e пpocвiтлeнням нaшoï дyшi - оток i oкoвi, що бочить чиcтe cвiтлo, здaerьcя, нiби не бочить нiчoгo» [1, c.6l]. йко дyшi, пов'язоне з фiзич-ним оком тшо не бочить cвiтлa, a тому й дум-ко не зaввaжye caмoгo буття. Бoнaвeнтypa де-тольно oпиcye це буття: «Явш^я тoбi, що во-но вшьне вiд будь-якого небуття, - i чepeз те нiкoли не пoчинaeтьcя i не пpипиняerьcя, a вiчнe. Явитьcя тoбi, що воно в жоден отоаб нiчoгo в co6í не мae, oкpiм caмoгo буття, - i чepeз те ш з чим не ^долене, a вce пpocтe. Явитьcя to6í, що воно не мae шчого вщ мож-ливocтi, бо кожне можливе якocь мae в co6í щocь вiд нe-cyщoгo, - i чepeз те шйнадшш-ше... йтож буття, що e чисте, безумовне й об-coлютнe, e буття пepвиннe, вiчнe, вceпpocтe, тйнадшшше, пpeдoвepшeнe i пpeeдинe» [1, c.6l].
Пpo що ном гoвopять щ збiги? Boни гово-pять ном пpo те, що фiлocoфiя - це c^o6o ocягнyти чиcтe буття, are в токому paзi фшо-coфiя, як пpo це коже Плотон, e вмиpaнням, тобто поступовим вiддiлeнням дyшi вiд тiлa й дocягнeнням пocтyпoвoгo cпoглядaння чистого буття як cвiтлa.
Фiлocoфiя, яко пiдiймae пpoблeмy чиcтoгo буття, eмпipиcтaми то шуково opieнтoвaними фiлocoфaми oгoлoшyeтьcя aбcypднoю. Mи ж ввaжaeмo, що поняття чиcтoгo буття вводить-cя в мeтaфiзикy пicля пepeжиrтя його в cram, близькому до cмepтi: клiнiчнoï cмepтi, дyxoв-ного екстозу тощо. Поняття «чиcтe буття» не можно creopHrn aпpiopi. Чиcтe буття crae по-няттям чиcтoгo буття m ocнoвi дocвiдy rape-життя клiнiчнoï cмepтi, обо ж дyxoвнoгo ек-cтaзy. Тому поняття чистого буття e eмпipич-ним, дocвiдним.
Iншa cпpaвa, що це поняття виникae но oc-нoвi cyб'eктивнoгo дocвiдy i не poзглядaeтьcя як об^ктивне, тобто токе, що моло б пocтaти
на основ1 колективного спостереження науко-вцями факту життя шсля смерти Звщси походить вщмова визнавати поняття чистого буття науковцями на кшталт нейроф1з1олог1в, аналь тичних онтолопв тощо. Вони апелюють до функщонування мозку в сташ ктшчно! смер-ri, який породжуе видшня свила, породжуе ефект бачення свого тша збоку тощо. Але х1ба поняття експериментальних або емшричних наук не походять i3 досв1ду? То чому ж поняття емшричних наук вважаються ютинними, а поняття метафiзики - ш?
Нейрофiзiологи та емпiристи можуть вщ-повiсти на цi питання так: бо поняття чистого буття породжуеться в сташ дизфункцюнуван-ня мозку, який продукуе iрреальнi фантоми. Тому такi поняття, якими починае оперувати людина, що пережила клшчну смерть або ду-ховний екстаз, не можна розглядати як науко-в^ як таю, що були створеш шд час певних емпiричних експериментiв тощо. Але така вь дповiдь не е задовшьною. Поняття емшрич-них наук також створюються пiд час певних прозршь. Науковцi дуже часто несвщомо при-ходять до тих чи шших понять у сташ екстазу чи в сташ раптового осяяння, наприклад, ося-яння Архiмеда, яке дозволило йому вiдкрити закон, названий його iменем. Тому вщкидання одних понять i прийняття шших е несправед-ливим.
Висновки
Метафiзичне поняття чистого буття не ви-никае на основi теоретичних розмiрковувань фiлософiв та мiстикiв. Фiлософи i мiстики мають позатiлесний досвiд, який вони концеп-туалiзують у сво!х метафiзичних побудовах. Тому можна говорити про рiвноцiннiсть емш-ричних i метафiзичних понять. Усi поняття е апостерюрними, тобто походять з досвщу, чи то звичайного, чи то надзвичайного. Крiм цього, позатшесний досвщ е необхщним людинi для осягнення И глибшо! природи та и духовного розвитку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бонавентура. Пупвник мисл до Бога. Про приведения мистецтв до богослов'я / Перекл. з латинсько! мови, вступ, коментар1 1рина ПШговська. - Льв1в : Вид-во Укр. католиц. унту, 2014. - lxii, 170 с.
2. Декарт, Рене. Медитаци про першу фiлософiю (Метаф1зичн1 медитаци) / Рене Декарт // «Медитаци» Декарта у дзеркал сучасних тлума-чень: Жан-Мар1 Бейсад, Жан-Люк Марйон, Юм Сан Он-Ван-Кун / Пер. з фр. i лат. - Ки!в : Дух i Лгтера, 2014. - С. 115-292
3. Кант, I. Критика чистого розуму / I. Кант [Пер. з шм. i прим1т. I. Бурковського]. - Ки!в : Юн1верс, 2000. - 504 с.
4. Кар1вець, I. Людина як перехвдна ютота, або про витоки позамежност1 [Електронний ресурс] / I. Кар1вець. - 2005. - Режим доступу: http://www.lab.org.ua/article/731/ - Назва з екрана. - Перев1рено : 06.12.2016.
5. Катречко, С. Л. Как возможна метафизика: на пути к научной [трансцендентальной] метафизике [Електронний ресурс] / С. Л. Катречко // Вопросы философии. - 2012. - №3. - Режим доступу:
http://vphil.ru/index.php?option=com_content&ta sk=view&id=489&Itemid=52. - Назва з екрана.
- Перев1рено : 06.12.2016.
6. Петрушенко, В. Л. Начала метафизики (Обзор истории и проблематики) / В. Л. Петрушенко.
- Днепропетровск : «ФЛП Середняк Т. К.», 2014. - 320 с.
7. Платон. Держава / Пер. з давньогр. Д. Коваль.
- Кшв : Основи, 2000. - 355 с.
8. Платон. Федон // Платон. Ддалоги / Пер. з давньогр. - Кшв : Основи, 1999. - С. 234-292
9. Buhlman, W. The Secret of the Soul / W. Buhlman. - San Francisco : HarperCollins Publisher, 2001. - 271 p.
10. Death, Dying, and Mysticism. The Ecstasy of the End / Edited by Thomas Cattoi & Christopher M.
- New York : Moreman, 2015. - 281 p.
11. Engmann, B. Near-Death Experiences. Heavenly Insight or Human Illusion? / B. Engmann - Dordrecht : Springer, 2014. - 150 p.
12. Lommel, P. van. Consciousness beyond Life: The Science of Near-Death Experience / P. van Lommel. - New York : Harper Collins, 2010. - 593 p.
13. Marsh, M. N. Out-of-Body and Near-Death Experience. Brain-State Phenomena or Glimpses of Immortality? / M. N. Marsh. - Oxford : Oxford University Press, 2010, - 309 p.
14. Tart, C. T. The End of Materialism: How Evidence of the Paranormal Is Bringing Science & Spirit Together / C. T. Tart. Oakland : Ions/New Harbinger Publications, 2009. - 285 p.
15. Vincent, K. R. God is With Us. What Near-Death and Other Spiritually Transformative Experiences Teach Us About God and Afterlife / K. R. Vincent. - Carmichael : Near-Death Experiences and the Afterlife, 2014. - 170 p.
И. В. КАРИВЕЦ1*
'"Национальный университет «Львовская политехника» (Львов), эл. почта [email protected]; ORCID 0000-0002-4555-2226
ВНЕТЕЛЕСНЫЙ ОПЫТ, ЧИСТОЕ БЫТИЁ И МЕТАФИЗИКА
Цель. Показать, что понятия метафизики и эмпирических наук происходят из опыта. Отличие состоит лишь в том, что метафизические понятия возникают на основе необычного опыта, то есть внетелесного, в то время как понятия эмпирических наук - на основе обычного опыта. Как пример берётся метафизическое понятие чистого бытия. Методология. В статье автор использует два метода: компаративистский и трансперсональный. С помощью первого метода сопоставляются содержания рассказов людей, которые, так сказать, «вернулись с того света», переживши [состояние клинической смерти, с метафизическими утверждениями известных философов, таких как Платон, Декарт и христианского мистика Бонавентуры. Второй метод позволяет выяснить особенности экстраординарного опыта клинической смерти или мистического экстаза. Он состоит в переживании трансцендентности, чистого бытия как света, чрезвычайном осознании истины, что тождественно переживаниям философов и мистиков. Эти пиковые переживания принадлежат разным людям разных культур и времён, то есть они трансперсональны, и владеют метафизическим смыслом. Научная новизна. Метафизика - это не спекулятивная и оторванная от человеческого опыта сфера исследования основ мира. Метафизика возникает на основе экстраординарного опыта выхода из тела, в то время как эмпирические науки - на основе обыкновенного опыта. Потому метафизические понятия, особенно понятие чистого бытия, нельзя считать априорными. Они также апостериорны, как и все другие понятия, неметафизические. Вообще, метафизика возможна только на основе экстраординарного опыта, которым есть внетелесный опыт. Выводы. В статье автор доказывает, что метафизические понятия, в частности понятие чистого бытия, не есть априорными (до-опытными), ибо они возникают на основе человеческого опыта выхода из физического тела, опыта различия души и тела или сознания и тела. Вследствие такого внетелесного опыта возникают, например, метафизики Платона и Декарта, христианский мистицизм Бонавентуры и т.д., которые можно рассматривать как теоретические конструкции внетелесного опыта, опыта переживания чистого бытия (света). В этом контексте метафизика рассматривается как путь постепенного отделения души или сознания от физического тела, что Платон называл «искусством умирания». Таким образом, автор статьи доказывает, что не существует априорных понятий. Все понятия апостериорны, как эмпирических наук, так и метафизические. Просто мы говорим о двух опытах: одном - обыкновенном, а втором - необыкновенном. Автор доказывает, что существует прямая связь между внетелесным опытом, метафизикой и мистицизмом. В случае внетелесного опыта, разновидностями которого являются клиническая смерть и мистический экстаз, временная смерть человека есть причиной изменений его самого и мира, причиной возникновения метафизического знания.
Ключевые слова: внетелесный опыт; экстаз; метафизика; чистое бытие; свет; созерцание; клиническая смерть
I. V. KARIVETS1*
'"Lviv National Polytechnic University (Lviv), e-mail [email protected]; ORCID 0000-0002-4555-2226
OUT-OF-BODY EXPERIENCE, PURE BEING AND METAPHYSICS
Purpose. The author will show that metaphysical concepts and the concepts of empirical sciences derive from experience. The only difference is that metaphysical concepts derive from unusual experience, i.e. out-of-body experience, while empirical sciences - from usual one. The example set metaphysical concept of pure being. Methodology. In order to obtain this goal the author uses two methods. The first one is comparative method. With the help of this method the stories of men who experienced clinical death and returned to life are compared with the famous philosophers' metaphysical statements (Plato, Descartes, and Bonaventura). The second one is transpersonal method. It helps to study the peculiarities of the extraordinary experience in the state of clinical death or mystical ecstasy. Such experience lies in experience of transcendence, pure being as light, ultimate awareness of truth, which are identical to the metaphysical statements of philosophers and mystics. These ultimate experiences belong to different people, who lived and grown in different cultures, but nevertheless metaphysical statements of philosophers or mystics and statements of the ordinary people who experienced clinical
death are the same. Therefore we can say that out-of-body experience is transpersonal. Originality. Metaphysics is neither speculative nor withdrawn from experience of a human being sphere. It arises from out-of-body experience while empirical sciences - from usual experience. Therefore, metaphysical concepts, in particular, pure being, are empirical, because they are based also on (extraordinary) experience. In general, metaphysics becomes possible on the basis of out-of-body experience. Conclusions. In this article the author argues that the concepts of metaphysics are not a priori because they originate from out-of-body experience that is from the experience of the distinction between body and soul or body and mind. As a result of such experience appear, for instance, Plato's metaphysics, Descartes' metaphysics, and the Christian mysticism of Bonaventure, which theoretical constructs are deriving from experience of pure being (light). In this context metaphysics is seen as the path of gradual separation of a human being from his or her physical body, i.e. "the art of dying" (Plato). Therefore, the author proves that there are no a priori concepts. All concepts are aposteriori, in empirical sciences and in metaphysics as well. We simply talk about two different experiences: usual and unusual experience. The author also argues that there is direct connection between out of body experience and metaphysics, mystics. In the case of out-of-body experience, the temporary death of a human being is the cause of his/her change in perception of himself/herself and the world; it is the cause of metaphysical knowledge.
Keywords: out-of-body experience; metaphysics; pure being; light; dying; clinical death; ecstasy; contemplation
REFERENCES
1. Bonaventure. Putivnyk mysli do Boha. Pro pryvedennia mystetstv do bohoslovia [Journey of the Soul into God. On the Reduction of the Arts to Theology]. Lviv, Vydavnytstvo Ukrainskoho katolytskoho universytetu Publ., 2014, 170 p.
2. Descartes Rene. Medytatsii pro pershu filosofiiu (Metafizychni medytatsii) [Meditations on the First Philosophy (Metaphysical Meditations)]. Kyiv, Dukh i Litera Publ., 2014, pp.115-292.
3. Kant I. Krytyka chystoho rozumu [Critique of Pure Reason]. Kyiv, Univers Publ., 2000, 504 p.
4. Karivets I. Liudyna yak perekhidna istota, abo pro vytoky pozamezhnosti [A Human being as Transitive Entity or the Sources of the Transcendence]. Available at: http://www.lab.org.ua/article/731/. (Accessed 21 September 2016).
5. Katrechko S.L. Kak vozmozhna metafizika: na puti k nauchnoy [transtsendentalnoy] metafizike [How Metaphysics is Possible: On the Way to Scientific [Transcendental] Metaphysics]. Voprosy Filosofii - Issues of Philosophy, 2012, no. 3. Available at: http://vphil.ru/index.php ?option=com_content&task= view&id=489&Itemid=52. (Accessed 20 August 2016).
6. Petrushenko V.L. Nachala metafiziki (Obzor istorii i problematika) [The Beginnings of Metaphysics (Review of History and the Problems)]. Dnipropetrovsk, "FLP Seredniak T.K." Publ., 2014, 320 p.
7. Plato. Derzhava [Republic]. Kyiv, Osnovy Publ., 2000, 355 p.
8. Plato. Fedon. Plato. Dialohy [Plato. Phaedo. Plato. Dialogues]. Kyiv, Osnovy Pubol., 1999, pp. 234-292.
9. Buhlman William. The Secret of the Soul. San Francisco, HarperCollins Publ., 2001, 271 p.
10. Cattoi Thomas & Moreman M. Christopher. Death, Dying, and Mysticism. The Ecstasy of the End. New York, Palgrave Macmillan Publ., 2015, 281 p.
11. Engmann Birk. Near-Death Experiences. Heavenly Insight or Human Illusion? Dordrecht, Springer Publ., 2014. 150 p.
12. Lommel Pim van. Consciousness beyond Life: The Science of Near-Death Experience. New York, Harper Collins e-books Publ., 2010. 593 p.
13. Marsh Michael. Out-of-Body and Near-Death Experience. Brain-State Phenomena or Glimpses of Immortality? Oxford, Oxford University Press Publ., 2010, 309 p.
14. Tart Charles. The End of Materialism. Oakland, New Hanbirger Publ., 2009, 285 p.
15. Vincent Ken R. God is With Us. What Near-Death and Other Spiritually Transformative Experiences Teach Us About God and Afterlife. Carmichael, 2014, 170 p.
Стаття рекомендована до публгкацИ д. ф1л. н., проф. В. В. Хмтем (Украгна)
Надшшла до редколегп: 09.01.2016 Прийнята до друку: 20.09.2016
