CC BY
81
Антрополопчш вимпри фшософських дослщжень УДК 111.12
Н. В. СКРИЦЬКА1
'Буковинський державний медичний ушверситет (Чершвщ), ел. пошта [email protected], ORCID 0000-0002-1498-4747
ESSENTIA ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ ТА ОНТО-ТЕОЛОГ1ЧНА СУТ-Н1СТЬ МЕТАФ1ЗИКИ: 1СТОРИКО-Ф1ЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ
Мета роботи полягае в розкритп essential людського буття на основ1 юторико-фшософського анал1зу та визначення необхвдносп онто-теолопчно! сутносп метаф1зики, виходячи з юторико-фшософського контексту. Методи дослвдження. Задля розкриття багатогранносп людського буття використовувались так1 методи: метод термшолопчного анал1зу, герменевтичний, метод класифшацп, юторико-фшософський, д1алектичний, метод систематизацИ, узагальнення, абстрагування, вдеатзацд, феноменолопчний. Наукова новизна. На основ1 юторико-фшософського дослвдження здшснено анал1з понять essentia людського буття, виходячи не лише з метаф1зично! точки зору, а й з антрополопчно!, аксюлопчно! та гносеолопчно!. Доведено, що, не-зважаючи на приналежшсть метаф1зики як абстрактного знання до р1зних фшософських роздшв, все ж ос-новним залишаеться звернення до теолопчно! (релшйно!) основи як першоджерела. Адже у нашому свт жорстокосп, зневаги, втрати духовних прерогатив важливим е не втратити релшйне шдгрунтя та звернення бо Бога. Висновки. Через категорш «буття» у фшософи вибудовуеться цшсна картина свггу, що визнача-еться едтстю уах форм юнування. Сучасне розумшня буття не може залишатись на р1вн1 онтолопчному (метаф1зичному) та потребуе звернення до антрополопчних, сощальних, моральних, духовних засад, остан-ня з яких i визначае буттеву цшину та основний заклик XXI стол1ття. Категорш «буття» на р1вш essential сл1д розглядати в руслi релiгiйних доктрин.
Ключовi слова: отос, essentia, людина, метафiзика, буття.
Актуальшсть
Буття - це найзагальшша фшософська категор1я, яка дана нам в мисленш та юнуе як абстракщя в нашому розумг Буття essentia як сутшсть людського буття розглядаеться метаф1зикою та мае тд собою екзистенцш ний смисл. Так чи шакше буття необхщно мусить виступати реальним процесом життед1яльност1, в якому шдивщ само реал1зовуеться й залучаеться до дшсносп. Нов1 виклики суспшьства зумовлюють необхщшсть розгляду поняття «буття» на новому р1вн1.
Мета
Мета дослщження полягае в розкритп essential людського буття на основ1 юторико-фшософського анал1зу та визначенш необхщност онто-теолопчно! сутносп метаф1зики, виходячи з юторико-фшософського контексту.
Виклад основного матер1алу
P03n0HHHaroHH p03M0By npo $inOCO$CbKi yaBneHHA ^ogo HaM3aranbHimHx BnacTHBocTeM nrogHHH Ta nrogcbKoro cBiTOBigHomeHHA, nepegyciM cnig 3'acyBaTH 3MicT noHATb «essentia» Ta Moro B3aeM03B'a30K 3 «existentia» ak Heo6xigHHx yMOB BH3HaneHHA nrogcbKoro 6yTTA. Oi^e, «essentia» y $inoco$iI o3Hanae cyTHicTb, «existentia» ^ nepeKnagaCTbca ak icHyBaHHA. M. raMgerrep, HanpHKnag, y CBoeMy «^Hcri npo ryMaHi3M» BH3Hanae noHaTTa «essentia» ak
Mo^nHBicTb.
OgHaK, hh He HaMBa^nHBimy ponb npu po3rnagi gaHHx noHATb Bigirpana cepegHboBiHHa ^inoco^ia?! TaK, y MeTa$i3HHHiM KompnujI O. AKiHCbKoro 3'aBnaeTbca niTKa im-epnpeTa^a gBox noHATb - «cyTHicTb» (essentia) Ta «icHyBaHHA» (existentia). npu ^oMy, $inoco$ go noHATTA «icHyBaHHA» BigHocHTb i noHATTA «esse», to6to 6yTTA. CyTHicTb - цe Bce Te, ^o oKpecneHo y ge^imuji (significator per definitionem). Pa3oM i3 cyTHicTO O. AKBiHcbKHM Bege MoBy npo cyTe. Цi noHATTA Heo6xigHo MycaTb BHpa^araca Hepe3 giecnoBo «6yTH» (ens), AKi o6'egHaroTb gaHi noHATTA.
Ми ж звернемось до поняття «essentia» в значенш можливосп людини осмислити власне буття як з точки зору релтйних доктрин, так i 3i сторони фшософських настанов. Адже сутнють людини виступае як «одна-едина та уявляеться як щось незалежне вiд розмаггтя конкретних iндивiдуальностей та вiд !х перебу-вання у просторово-часових вимiрах» [7, с.145].Слщ вiдзначити, що всi традицшш фiлософськi уявлення про людину розглядали людську сутнiсть як таку, що передуе юнуванню. Усi класичнi витлумачення людсько! сутностi, заснованi на пошуках «найпершосутностЬ>, мають платонiвське пiдrрунтя. Так, «есенцшна» призма проявляеться у платоновому свт iдей, де, на його думку, перебувають першосутностi речей або «першообрази», якi формують уявлення про щеальну державу. Як найдосконалiша сутнють, така держава е незмiнною, вщхщ вiд не! (сутностi) супроводжуеться деградащею суспiльства та його виродженням.
З цього шбито випливае, що сутнють пов'язана з iсторизмом, який звернений у ми-нуле та тяж1е до майбутнього. Тодi всi реальш держави можна розглядати як поступове, але неухильне наближення до щеально1 першосутност держави. Вiдповiдно, реальну людину, сутнють яко! шукають, можна сприй-мати як неповне втшення щеально1 першосутност людини або й поступове наближення до тако! першосутностi.
Однак, «essentia» як щеальне поняття нале-жить сферi метафiзики, та й дослщжувалась вона в метафiзичних доктринах епохи Античносп Платоном та Арютотелем, середньовiчних схоластiв (Ф. Аквiнський, Д. Скот, В. Оккам, М. Екхарт та ш.) та фiлософiв Нового часу, наприклад, Р. Декартом чи у Нов^нш фшософи М. Гайдеггером.
Поняттями метафiзики як науки про абстракцп виступають поняття «суще», «сутнють», «iснування», «нiщо», «субстанцiя», «матерiя», «форма», але найважлившим понят-тям е «буття», яке за сво!м характером та обся-гом вiдрiзняеться вщ усiх iнших понять. Ф. Аквшський, наприклад, визначае буття як перше з уах понять (ens ut primum cognitum - буття як перше, що шзнаеться). Сутнють, яка нам да-
на як абстрактна можливють щодо реалiзацil людського потенщалу, категорiя «буття», яка створюе й формуе буттевють людини, виходячи тим самим на новий рiвень абстракцп, — все це вивчаеться й розглядаеться метафiзикою. Най-вищим рiвнем абстракцil, для прикладу, висту-пають загальне поняття буття (ens commune), яке мае найбщшший («нульовий») змют, най-ширший обсяг i стоггь навiть вище само1 субстанцil.
Ще Арiстотель вiв мову про фiзичну, мате-матичну та мета фiзичну абстракцil. Для нас найважливiшою е остання — метафiзична, оскiльки вона дозволяе виходити на будь-яку «буттевють» та позбавлена рiзних детермшацш, iндивiдуальних та видових рис тощо.
Цшшсть метафiзичних абстракцiй насампе-ред в тому, що вони дозволяють виявити бутя як буття. З цього випливае, що ми можемо вий-ти на онтичш властивосп буття. Так, наприклад, якби Сократ чи Платон не юнували, то вони не мали б жодних особистих чи загально-людських рис (наприклад, зовшшш риси людини, характер, темперамент тощо).
Польський фшософ Сташслав Ковальчик високо цiнував метафiзичну абстракцiю. Вiн вважав, що вона «проминае так звану матерiю окрему i матерiю загальних конкретних еншв». Однак, насправдi вона не нехтуе жодними ак-цидентальними рисами. «Така абстракщя, — пише фiлософ, — не проминае жодного елемен-та, а осягае цшсшсть речi в аспекп буттевостi. [7, с. 42].
Пщ буттям розумдать найзагальнiшу категорiю, вище чи ширше яко! нiщо не може бути. Так, наприклад, середньовiчний схоласт Дунс
Скот шд категорiею «буття» розумiв щось од-нозначне та несуперечливе, i яке е загальним для всього — «вщ каменя i до Бога». Така буттевють (в значенш найбiльш загального поняття) осягаеться лише актом штелекту; будучи несуперечнiстю, буття не мае в собi жодних детермшацш. В даному випадку, коли ведемо мову про буття, то виражаемо тшьки форму як зовшшнш виразник буття, яка е сама в собi не-суперечливою. Всi детермшацп знаходяться поза буттевою формою. Через п'ять столт Ге-
гeль пpийдe до пoдiбнoï кoнцeпцiï 6уття.
Чи мoжe буття poзглядaтись в pyслi iснyвaння (existentia), виxoдячи 3i стaнy сyчaснoï мeтaфiзики? Moжe, oскiльки в сyчaснiй мeтaфiзицi «бути буттям» oзнaчae «бути юнуючим буттям», «оскшьки лишe pe-aльнe iснyвaння зyмoвлюe дiйснiсть (peaльнiсть) кожного буття»[2, с.56]. Джepeлo peaльнoï бутгевосп мiститься в aктi iснyвaння. Бути, як ввaжaлa вся сepeдньoвiчнa фiлoсoфiя, oзнaчae iснyвaти. Буття тoтoжнe iснyвaнню. Однaк e piзнi види буття. яю слiд poзpiзняти. «Iснyвaння будь-якого буття, — як зaзнaчae В. Гyсeв, - зв'язaнe його змютом, e для змiстy eдиним aктoм, i коли (для пpиклaдy — aвт.) Iвaн, Mapiя, кiт, дepeвo цeй свiт втpaтять, то 4epe3 цe пepeстaнe бути peaльним буттям» [2, с. 60]
Cy4aœa мeтaфiзикa дoлae мoнiзм Дyнсa Cкoтa, який зводив буттасть до сaмoгo змюту. З цього пpивoдy Е. Жшьсон пишe тaк: «Haтoмiсть склaдeнe буття в aCTe^ri змiстy i в a^e^i iснyвaння, пpoпopцiйнoгo до цього одиничного змiстy, виключae усякий мошзм, тому що бути peaльним буттям oзнaчae бути буттям склaдeним. Буттсвють, що дaeться нaм у чут^т eмпipiï, нa пiдстaвi яко1' ми poзyмieмo всю дiйснiсть, e буттсвютю склaдeнoю, a вiдтaк плюpaлiстичнoю» [3, c.320].
У сyчaснiй мeтaфiзицi сaмoстiйнe буття — цe тe, яте e сyб'eктивним буттям aбo суб^ктом. Воно нeoбxiднo пoв'язaнe 3i сyбстaнцieю. Cyбстaнцiя — цe тaкe буття, яте iснye сaмe в ot6í i чepeз сeбe. Iнoдi сyбстaнцiя e синoнiмoм сyтнoстi, iнoдi — ^^оди. У гpeцькiй мoвi субсганщя нaзивaeться ousia (yсiя), що до^вно oзнaчae мaйнo, якe мoжe бути пpeдмeтoм судо-виx спopiв. Як вщомо, щe Apiстoтeль з-пoмiж дeсяти кaтeгopiй пepшoю визнaчив сyбстaнцiю, a вс peштa тpaктyвaв як ïï aкцидeнцiï. Лишe сyбстaнцiя вoлoдie сaмoстiйним iснyвaнням; aкцидeнцiï ж пepeбyвaють у субстанц^ному буття тa нe можуть iснyвaти сaмoстiйнo. I тому взaeмoзв'язoк мiж сyбстaнцieю тa буттям e вaжливим тa aктyaльним нa сьогодш.
Якe ж вiднoшeння сyбстaнцiя тa aкцидeнцiï мaють до буття? У мeтaфiзицi цe тpaктyeться тaким чином: вте, що e буттям, визнaчaeться в сyбстaнцiйний чи в aкцидeнтaльний спoсiб. A6o: yсe, що iœye, iснye aбo в сoбi, aбo в чо-
мусь iншoмy.
Буття, як вщомо, e дeтepмiнoвaним у to6í змiстoм, що iснye pearara, тaкe визнaчeння буття poзyмie його тaким, яким воно e нaспpaвдi.
Cyбстaнцiя ж нe e бeзпoсepeднiм пpeдмeтoм пiзнaння: вoнa пiзнaeться ж бeзпoсepeдньo, a чepeз дiю aкцидeнцiй, якi, 3i свого боку, бeз сyбстaнцiï нe мaли б шдсгави буття.
Aкцидeнцiï змiнюються у субстанци. Caмa ж сyбстaнцiя тoтoжнa aкцидeнцiям. Aкцидeнцiï нaдiлeнi змiстoм бyттeвo жповним, зaлeжним вiд сyбстaнцiï, i тому ïx^ iснyвaння e нeсaмoстiйним, втopинним.
Пpoтe, як вiдзнaчae сyчaснa мeтaфiзикa, iснyвaння сyбстaнцiï бeз aкцидeнцiй мoжливe, якщо ми мaeмo спpaвy 3i «збiднeним» фiлoсoфiï i стaвить пшвння пpo бoжeствeннi основи буття. npo цe свiдчить вся 3ax^rn фiлoсoфськa дyмкa. Кoжeн кoмпoнeнт e пpeдмeтoм тaкиx фiлoсoфськиx дисциплiн як paцioнaльнa кoсмoлoгiя, paцioнaльнa псиxoлoгiя тa paцioнaльнa тeoлoгiя. Bсi вони yтвopюють сис-тeмy мeтaфiзики.
Бог як дyxoвнo-iдeaльнa oснoвa буття люди-ни i св^у e нeoбxiдним eлeмeнтoм фiлoсoфськoгo свiтoглядy тa мeтaфiзики як тeopeтичнoï основи. Для мeтaфiзикa Бог e ж що iншe як Aбсoлют, тобто вищa лoгiчнa кaтeгopiя, тeopeтичний пpинцип, що впopядкoвye систeми фiлoсoфськoгo свiтopoзyмiння, oсягнeння буття вж peчeй i свiтy. Aвгyстин в свш чaс пpeдстaвляв Бoгa як aбсoлютнo iстиннe i нaйвищe буття (suumma essentia), нaгoлoшyючи нa сaмoдoстaтнoстi тa нeзaлeжнoстi Його iснyвaння, оскшьки бyдь-якe iншe буття iснye лишe зaвдяки його дiяльнoстi. Бог тaкoж e i нaйвищe блaгo: «Блaгo aбсoлютнo нaйвищe, вищe якого нщо нe мoжe бути, нi тавоть у пoмислi iснyвaти» [4, с.89].
Ha нeзбaгнeннoстi сyтнoстi Бoгa вкaзyвaв Ф. Aквiнський. Хoчa в Бoзi сyтнiсть тa iснyвaння збiгaються, вте ж ми нe мoжeмo aHpiopra ствepджyвaти фaктy його iснyвaння. Щoпpaвдa, як ввaжaв мислитeль, для того, xto мipкye пpo Бoгa, ж виникae жoдниx пpoблeм, oскiльки сa-мe буття Бoгa e чимось oчeвидним i зpoзyмiлим.
Буття, яте e вiдпpaвнoю точкою мeтaфiзики,
зa cлoвaми Д. Cкoтa, нeoбxiднo пoв'язaнe з Бo-гом. Звiдcи випливae, щo мeтaфiзикa мoжe i пoвиннa cтaвити пpoблeмy Бoгa. Aджe Бoг нe icнye пoзa мeжaми фiзичнoгo cвiтy, a e вcepeдинi caмoгo icнyвaння. Якщo гонять Бoгa poзглядaти oкpeмo, тo Вш (Бoг) вce ж зaли-шш^я в пpиpoдi, нeзвaжaючи нa тe, щo caмa пpиpoдa icнye чepeз Бoгa. В cвiй чac ф^шф нaгoлoшyвaв нa нeoбxiднocтi взaeмoдiï мeтaфiзики тa тeoлoгiï.
Cлiд вiдзнaчити, щo вcя oнтoлoгiя Cepeдньoвiччя бyлa тeoлoгiзoвaнoю. A тoмy Бoг як Твopeць i пpичинa вcьoгo icнyючoгo, вд пepшocyтнicть, вiд якoï зaлeжaть вш iншi cyтнocтi. A тoмy мeтaфiзикa бyлa звeдeнa дo тeoлoгiï «як туки пpo пepшocyтнicть, дo я^' вci cyтнocтi пpивя'зaнi як дo пpичини cвoгo 6уття» [7, с. 145]. Ma6yib чи нe нaйбiльшe го-няття «esse», «essentia» пpoявляeтьcя в Cepeдньoвiччi. Aджe cyтнicть Бoгa пpoявляeтьcя зaдля caмoï cyтнocтi. Зaдля виxo-дУ нa piзнi coцiaльнi пpaктики, cтвopeння ду-xoвниx гpaнeй людини, cyтнicть Бoгa звoдитьcя дo icнyвaння. Cyтнicть тa icнyвaння збiгaютьcя лишe в Бoзi. Пiзнaти ж Бoгa як cyтнicть чepeз жвш мoдycи кoнкpeтнoгo icнyвaння ми ж мo-жeмo, ocкiльки ïx тaм нeмae. Отжe, пpo Бoгa ми впpaвi кaзaти, щo Biн ^octo e, i нe мoжeмo го-яcнити тoгo, чим Biн e.
зayвaжити, щo cyпepeчки ^o cyтнicть тa icнyвaння, якi пpoнизaли вcю cepeдньoвiчнy фiлocoфiю, вилилиcь в тeндeнцiï, щo пiддaють cyмнiвy ^инцип eднocтi тeoлoгiï тa мeтaфiзики. I пepшим, xтo виcтyпив зa пocлiдoвнe poзмeжyвaння фiлocoфiï i тeoлoгiï, був Д. Cra^ який вкaзyвaв та нeoбxiднocтi yтoчнeння caмиx cyпepeчoк. Meтaфiзикa нe мoжe дoвoдити cвoï нaчaлa чи cпpocтoвyвaти пoняття, aлe вoнa мoжe диcкyтyвaти з epeтикaми, зб^ючжь з тeoлoгieю.
В cвoю чepгy, як вiдзнaчae Е. Жiльcoн, «томют^^ пoняття «esse» e пo cyri пo мeжoвe пoняття. Цe «ultima Thule» мeтaфiзики, ocнoвa мeтaфiзики m вci чacи» [3, с. 162].
Буття e oднaкoвe як та piвнi Бoгa, тaк i та piвнi cтвopeнoгo ним cвiтy. ^му й icнyвaння нe cлiд видшяти в ocoбливий acпeкт peaльнocтi. Aджe у peaльнocтi icнyють лишe здiйcнeнi cyтнocтi, a ocнoвoю тaкиx cyтнocтeй виcтyпae
Бoг, який e cyщим тa мicтить у co6i вш xapa^e-pиcтики як мoжливocтi (пoтeнцiï), тaк i icнyвaння.
Бeзкiнeчнicть буття Бoгa e нeoбxiднoю, тoдi як кoнeчнe буття тaкoю нeoбxiднicтю ж вoлoдie. Тoмy пoняття бeзкiнeчнoгo нeдocтaтнe для poзyмiння бoжecтвeннoгo. Цe cвiдчить пpo тe щo мiж фiлocoфieю тa тeoлoгieю нeмae гapмoнiï, i нeмae cyпepeчнocтi.
Пpeдмeтoм фiлocoфiï виcтyпae буття як cy-щe, oœ^m вce звoдитьcя дo ньoгo й вивo-дитьcя з ньoгo. ^му фiлocoфcький мeтoд e paцioнaльнo-дoкaзoвим тa rpyнтyeтьcя нa лoгiцi. Пpeдмeтoм тeoлoгiï e вipa, щo бaзyeтьcя та Одкpoвeннi.
Цiлкoм випpaвдaнoю e думта пpo тe, щo фiлocoфiя зa cвoïм пpeдмeтoм збiгaeтьcя з peлiгieю, a Бoг e пpeдмeтoм ф^тоф^^го знaння. I цe зpoзyмiлo, oœ^m фiлocoфiя, як i peлiгiя, e швшю фopмoю cвiтoглядy i мae cвoïм пpeдмeтoм cвiт як зaвepшeнe в co6i цiлe. Однaк cпocoби ïxньoгo ycвiдoмлeння Бoгa piзнi. Ta^ чacтo-гycтo «фiлocoфcький Бoг» нeмae нiчoгo cпiльнoгo з «Бoгoм peлiгiйним». Гoлoвнa вiдмiннicть в тoмy, щo Бoг у фiлocoфiï e пpeд-мeтoм poзyмiючoгo пiзнaння, peзyльтaтoм лoгiчниx мipкyвaнь, тoдi як у peлiгiï Вш e пpeдмeтoм вipи i ocягaeтьcя нe poзyмoм, a cep-вдм. Haпpиклaд, y cвoïй «Meтaфiзицi» Apicтoтeль пpeдcтaвляe Бoгa як тaкy фopмy буття, бeз якoï нe мoжe бути зaвepшeний rac-мoc. Бoг - цe зaгaльнa фopмa cвiтy, в якiй peaлiзyeтьcя йoгo нaйвищa дiйcнicть. Taкa фopмa poзглядaeтьcя фiлocoфoм як зaгaльнa цiль тa ^ичита pyxy cвiтoвoгo цiлoгo. Taкoж Apicтoтeль poзглядae Бoгa як лoгiчнe гоняття aбo як миcлeння, cпpямoвaнe та caмoгo ceбe, aбo ж як Hyc чи Cвiтoвий poзyм. З ^oro cлiдye, щo Бoг як пepшoдвигyн i мeтa нeмae нiчoгo cпiльнoгo з дyxoвними пoтpeбaми людини i нiщo iншe e ocнoвoю apicтoтeлiвcькoгo yчeння пpo Бoгa.
Meтaфiзикa Ф. Aквiнcькoгo e, пo cyri, yчeн-ням Apicтoтeля пpo буття, пoв'язaнa з пpиpoд-ничo-нayкoвими гошутами. Toдi як cxoлacт вcю cвoю фiлocoфiю пiдпopядкoвye мeтi бoгoпiзнaння, то з ^oro cлiдye, щo зaгaльнe нe дaнe бeзпocepeдньo людcькoмy poзyмy нi щoдo пiзнaння Бoгa, ш щoдo пiзнaння oдиничниx pe© CRpH^Ra H. В. , 2014
чей. 1снування ж загального не заперечуеться, проте його останшм джерелом може бути лише трансцендентний розум Бога. Найвищим про-явом загального е сутнють, якою волод1е все юнуюче, починаючи з Бога 1 закшчуючи оди-ничним буттям та юнуванням кожно! речь М1ж сутнютю та юнуванням юнуе вщмшнють.
Спираючись на арютотел1вське тлумачення «першодвигуна» та «першоматери», середньов1чний номшалют В. Оккам доводив, що одиничш реч1 - це едина реальнють, котра юнуе незалежно вщ людського розуму. I саме одиничш реч1 повинш стати предметом шзнання. Бог спочатку своею волею творить реч1, а вже пот1м у його розум1 виникають ще! як репродукци цих речей, тобто як уявлення, вторинш по вщношенню до одиничних шдивщуум1в.
Вщповщно, людське шзнання мае справу лише з одиничними речами, котр1 сам1 тшьки { е реальним сущим. Пщ суб'ектом або суб'ективним буттям В. Оккам розум1е «реально юнуючу одиничну р1ч, а об'ектом, або об'ективним буттям — предмет знання, який юнуе лише в розум1 того, хто шзнае» [3, с.189]. З ще! точки зору сутнють втрачае свое значення самостшного сущого, котрому належать акциденци.
Слщ наголосити на тому, що В. Оккам веде мову не про взаемодда в1ри { знання, а про вщмшшсть, яка юнуе м1ж ними. Св1т, створе-ний Богом, складаеться з шдивщуальних елемеипв, яю стд впорядковувати за допомо-гою абстрактних понять. Основою емтризму у В. Оккама е шту!щя.
Розглядаючи буття як можливють в русл1 метаф1зики, не можна не наголосити на вщомш «бршга Оккама», яка виступае в якост методолопчного принципу. Вщома теза Оккама «Не слщ примножувати сутност без необхщностЬ» руйнуе попередню метаф1зику.
Справд1, метаф1зика стае непотр1бною, оскшьки конечне й безкшечне, реальне 1 потенцшне зв'язаш самим актом божественно! вол1. Вс реч1 ми шзнаемо з досвщу. То ж можна сказати { про конечну причину.
Вщзначимо, що у вщповщносп з новим ученням про буття й сутнють у Середньов1чч1 формуеться й нове уявлення про природу розу-
му, який шзнае. Якщо в схоластищ до Ф. Аквшського предметом всезагального й необхщного знання е субстанци, то, зпдно В. Оккама, шзнання повинно бути спрямоване не на сутнють речей, а на одиничну р1ч. Таким е штугшвне шзнання. I це тому, що ми шзнаемо не субстанци, а акциденци. Знання тлумачиться як встановлення зв'язку м1ж акциденщями. Та-ка можливють, до слова, реал1зувалась в англшському емшризм1 та в
трансцендентал1зм1 I. Канта. Саме тут вщбуваеться перегляд найвщомшого принципу арютотел1всько! метаф1зики, який проголошуе, що сутнють (субстанщя) е умовою можливосп вщносин.
Роль В. Оккама в метаф1зищ полягае в тому, що саме вш сприяв тому, щоб стара онтолопчна лш1я знову ожила. Онтолопя звертаеться до теори шзнання (емшризму).
В той же час нову онтолопчну систему вибудовуе Н. Кузанський. Вона базуеться на арютотел1зм1 та саме з не! починаеться новий вщлш фшософського мислення в цшому 1 метаф1зики зокрема, яка ор1ентувалась на вив-чення природи й загально космолопчних проблем.
У фшософи Н. Кузанського Бог як абсолют-ний максимум взагал1 перебувае за межами знання. Тобто абсолютне буття незбагненне, але дозволяе осягати все шше. Отже, повинна бути сама можливють юнування буття. А це й говорить про абсолютну необхщнють буття, хоча б як припущення. Отже, е тшьки те, що може бути { буття шчого не додае до цього. Граничш протилежносп буття { небуття сполучае абсолют. Буття е лише одним з мак-симальних ¡мен Абсолюту. Бог перебувае поза межами буття { небуття. Вш вище них { самого буття.
Кузанець наголошуе й на тому, що якщо «бути» { «творити» сшвпадають, то Бог переходить у шщо. Отже, зпдно мислителя, Бог «е шщо й одночасно все», тобто його граничш характеристики зб1гаються; максимум, доведений до меж1, тотожний мшмуму.
Н. Кузанський розвивае вс роздши онтологи, включаючи посилений штерес до людського буття, щоправда в шзнавальному модуса Можна сказати, що в його
мeтaфiзичниx пpaцяx зaклaдeнi ocнoви вcix cиcтeм, яким бyлo пpизнaчeнo пpopocти в пepioд poзквiтy ^acm^ï eвpoпeйcькoï мeтaфiзики з ïï aкцeнтoм нa aнтpoпoлoгiзм.
З цьoгo CT^ye, щo cepeдньoвiчнa мeтaфiзикa дocяглa зшчнж ycпixiв у виpiшeння пpoблeми буття. I якщo фiлocoфiя — тeopeтичнa диcциплiнa, тo тeoлoгiя — ^a^mm знaння пpo тe, як cпpямoвyвaти людcькy вoлю для вито-тання тиx пoлoжeнь, якi cпpямoвaнi вipoвчeнням.
Taким чинoм, poзвитoк мeтaфiзичнoï ^o-блeмaтики eпoxy Cepeдньoвiччя cтae мoжливим в мeжax cxoлacтики. Meтaфiзичнe миcлeння виявляe ceбe в peaлiзмi тa нoмiнaлiзмi
Однaк, poзглядaючи мoжливicть люд^того буття в pycлi мeтaфiзики, ocнoвний aкцeнт po-битьcя нe m oнтoлoгiï, a нa тeoлoгiï. Сднють oнтoлoгiï тa тeoлoгiï, тoбтo мeтaфiзики як orno-тeoлoгiчнoï cyтнocтi фiлocoфiï i cтae ocнoвним oб'eктoм ^итаки з бoкy пpeдcтaвникiв пocтмoдepнicтcькoï фiлocoфiï. Оcнoвним том-пoнeнтoм кpитики e aтeïзм. Огoлocивши пpo cмepть Бoгa, Hiцшe, нaпpиклaд, зaявив, щo шгшзм e зaкoнoмipним кiнцeм мeтaфiзики. Heoбxiднicть пoдoлaння мeтaфiзики (a ocoбли-вo ця тeндeнцiя пpoявилa ceбe у XX cтoлiттi) e лeймoтивoм мipкyвaнь пpo кpax aбcoлютi, пpo дe ceкyляpизaцiю cyчacнoгo життя тoщo.
Хoчa icтopiя фiлocoфiï знae чимaлo пpиклaдiв щoдo нeдoвipи peлiгiйним yявлeнням ^o Бoгa, i нaйгoлoвнiшa вaдa — aнтpoпoмopфiзм. Щe aнтичний фiлocoф Kce^-фaн cтвepджyвaв, щo люди вигaдaли co6í бoгiв зa влacнoю пoдoбoю, i якби кoнi вмiли мaлювa-ти, тo нaмaлювaли б бoгiв, пoдiбниx co6í.
P. Дeкapт викopиcтoвyвaв Бoгa для oбrpyнтyвaння нayкoвoгo мeтoдy тa мexaнiчнoï фiзики. Бoг Дeкapтa — цe Бoг «гeoмeтpичниx ютин», який н здaтeн зaдoвoльняти peлiгiйнi пoтpeби людини, ocкiльки нiчoгo ж пpoмoвляe cepцю. I якщo у peлiгiï Бoг виcтyпae як живий Бoг, Tвopeць, який милye i rapae, тo у фiлocoфiï Бoг e лишe aбcтpaкцieю, тpaнcцeндeнцieю, який нiчoгo нeмae cпiльнoгo з дyxoвнicтю людини.
Б. Cпiнoзa тeж, пpoтиcтaвляючи фiлocoфiï peлiгiю, звинyвaтив ocтaнню в тому, щo вoнa викpивлюe oбpaз Бoгa, ocкiльки нaдiляe йoгo cyro людcькими xapaктepиcтикaми — бaжaння-
ми, пpиcтpacтями, цiлями тoщo. I вд зpoзyмiлo, aджe peлiгiя — ад зв'язoк людини з Бoгoм; вoнa визнaчae aбcoлютнe буття у вiднoшeннi дo людини. Haтoмicть фiлocoфiя пpaгнe збaгнyти Бo-гa тaким, яким Biн e, у того вiднoшeння дo ca-мoгo ceбe aбo дo Пpиpoди. Лишe фiлocoфiя, oпиpaючиcь нa poзyм, ввaжaв гoллaндcький фiлocoф, знae icтиннoгo Бoгa.
Отжe, пiдcyмoвyючи вищecкaзaнe, вiдзнaчимo, щo peлiгiйнa тeoлoгiя rpyнтyeтьcя нa вipi, a caмa вipa мae eмoцiйнo-aфeктивнy пpиpoдy. Для peлiгiйнoï cвiдoмocтi Бoг нaдiлeний poзyмoм, вoлeю, пoчyттями; дapye людям втixy i cпaciння. Toдi як мeтaфiзичнe yчeння пpo Бoгa мae paцioнaльний xapaктep, rpyнтyeтьcя нa poзyмi i e пpoдyктoм лoгiчниx мipкyвaнь. Toмy тeoлoгiя мoжe poзглядaтиcь як peлiгiйнo-фiлocoфcькe yчeння пpo Бoгa.
Буття людини ж пpocтo oзнaчae ïï icнyвaння, a й poзкpиття пeвнoгo cпocoбy icнyвaння людини в кyльтypi, cтвopeнoï шля-xoм дyxoвнo-пpaктичнoгo ocвoeння людинoю oтoчyючoï дiйcнocтi. Taким чишм буття виcтyпae як peaльний ^o^c життeдiяльнocтi, в якoмy людинa чepeз piзнi coцiaльнi пpaктики пepeтвopюe зoвнiшнiй cвiт нa yмoви i зacoби йoгo caмopoзвиткy, й тим caмим cтвopюe ceбe як cyб'eктa coцiaльнoï дiйcнocтi.
Paзoм з тим, чepeз кaтeгopiю «буття» у фiлocoфiï вибyдoвyeтьcя цiлicнa кapтинa cвiтy, якa визнaчaeтьcя eднicтю людини тa iншиx фopм icнyвaння мaтepiaльниx пpeдмeтiв тa ду-xoвниx явищ. Отжe, з oднoгo бoкy, — буття, opieнтoвaнe m дyxoвнy cфepy (cyтнicть Бoгa, нaпpиклaд), кoнcтитyюe гapмoнiйний cинтeз вcix piвнiв aнтpoпo- буття. Оcepeдкoм цiлicнocтi виcтyпae тiлecнicть людини, якa cтae зacaдoю eднocтi Людини тa Унiвepcyмy, мiкpo-i мaкpoкocмocy. Caмe тiлecнicть зa cвoeю ^и-poдoю cягae oнтичниx зacaд aнтpoпo-бyття. З iншoï cтopoни, - змicт буття ocягaeтьcя чepeз дocлiджeння oкpeмиx cтpyктyp, пpoявiв i фopм ycьoгo cyщoгo.
Cyчacнa мeтaфiзикa ocнoвним oб'eктoм мeтaфiзичнoгo ocвoeння дiйcнocтi, oкpiм кaтeгopiй «cyщe» тa «eдинe», ввoдить пoняття «буття» як eднicть cмиcлoвиx мoмeнтiв. A тoмy ми впpaвi вecти мoвy пpo oнтo-тeoлoгiчнy cyтнicть. Bиxoдячи з тoгo, щo мeтaфiзикa мж-
литься як особливий тип рацюнального дискурсу, вона, разом з тим, дослщжуе граничнi концепти, яю мають iдеальний статус.
Складшсть та завдання сучасно! метафiзики якраз i полягае в тому, щоб вийти за межi реального, видимого свггу, «переступити» через усе фiзичне та цим самим здшснити трансценденцiю. «У метафiзичному розумiннi трансценденщя, — як пише В. Гусев, — це перехщ iз царини чуттевого досвiду (природи) у царину, розташовану за нею» [2, с.23].
Закономiрним е те, що в межах метафiзики перш за все розробляеться онтологiчна проблематика, та й сама метафiзика протягом довгого часу збшаеться з онтологiею. Сам термш, пов'язаний з Арiстотелем та введений Андрошком Родоським у III столiттi до н.е. буквально означае «тсля фiзики».
Метафiзична категорiя «буття» в сучасному розумiннi пов'язана з критерiем iстинностi та моральность Буттева багатомiрнiсть людини сучасно! «з необхiднiстю викликае урiзноманiтнення та рiвноцiннiсть виявiв людського свiтовiдношення, а саме те, що визначаеться як принцип плюратзму людських вчинюв, думок, сощально! поведiнки тощо. Невiдповiднiсть сутнiсного буття людському та, водночас, одномаштшсть буття, зрщнешсть е загрозливим як для культури, так i для людсь-кого iснування.
Слiд вщзначити, що серед теоретикiв постмодерну така проблематика опрацьовувалась у працях Ю. Крiстево!, однiе! iз лiдерiв французько! групи пост структуралю^в. У сво!й працi «Полiлог» автор дшшла висновку , що постмодерн треба розум^и не як запере-чення, а як плюралiзацiю рацюнальносп. Ю. Крiстева вiдзначае, що для людини сучасно! епохи важливим е можливють iснування множинностi соцiальних, культурних та пiзнавальних практик.
Разом iз виявами свiтоглядних та соцiальних змш сучасностi постае необхiднiсть осмислення багатомiрностi людського буття, виявити його метафiзичнi iнтенцi! як в межах фшософсько! антропологi!, метафiзики, так i гумаштарного знання в цiлому. З цього ми необхщно наштовхуемось на особистюне iснування людини, !! ств-буття з iншими людьми,
визначаемо специфшу соцiального буття людини, формуемо певш уявлення щодо !х минулого та майбутнього.
На думку О. Больнова, предметом дослщження фiлософсько! антропологи мае бути людина в !! цшсносп. Для цього сутнiснi аспекти людського мають розглядатися як принципово рiвноправнi, а також слiд розушти сутнiсть людського не у зютавленш з чимось позалюдським (наприклад, тваринний свгг), а стосовно само! людини.
Однак, крiзь призму iдей повертаючись до проблематики нашого дослщження, а саме до essentia буття, де essentia розглядаеться як сутшсть, спробуемо вказати на екзистенцш ну властивiсть «бути закинутим» у цей свiт. На цьому неодноразово наголошували М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр та iншi екзистенцiалiсти, метою яких було описання буттевостi людини у безкiнечнiй напруженост мiж конечним та безконечним, тваринним (природним) та духовним свiтом. Своерщним осереддям антропологiчно! та метафiзично! проблематики е питання про само прийняття людини, тобто як «витертти» саму себе (не втратити себе), оскшьки ти уже закинутий у буттевий вир даносп. Це i е по суп пошук лю-диною обгрунтування свого буття в цiлому, йо-го смислу, це надлишкове питання про те, як може бути таке, що вже е, або реалiзацiя винят-ково людсько! потреби стати ще раз тим, чим уже е.
З цього випливае наступне: людина як вшьна та мисляча ютота не може позбутись безвиходi та даносп буття. I! освiченiсть та обiзнанiсть в усiх створених нею речах е безси-лими Вищою волею. Що ж приходить на зус^ч та на допомогу розгубленш iстотi? Абсолютно чисте буття у сво!й найбщшшш («нульовiй») абстракцi!, чи, може, буття як найзагальшше поняття? Допомога пов'язана з релшйним досвiдом, який постае як максимально людинозбертальний досвщ життя в напруженнi. «У св^оглядно-теоретичному планi центральна релiгiйна iдея Бога, що творить св^ i людину, викликае буття з небуття, являе собою спробу унiверсального антропо-морфно-iррацiонального зняття проблем само започаткування та саморозвитку свггу, його
cпoнтaннo iндeтepмiнicтичниx мoмeнтiв» [7, с.105-106].
Цiкaвим e тe, фaкт нaпpyжeнocтi людcькoгo буття ми зycтpiчaeмo щe в Aвгycтинa. Цю нaпpyжeнicть фiлocoф визнaчae чepeз caмoпiзнaвaльнy cпpямoвaнicть, пoшyк люди-нoю caмoï ceбe. Caмe чepeз зaнypeння у влacнe «Я» фopмyeтьcя дiaлoг з людивдю тa Бoгoм. He ocтaнню poль пpи цьoмy вiдiгpae пpoблeмa cвo-бoди вoлi, щo збaгaчye мopaльнo-eтичнy craa-дoвy людcькoгo дyxoвoгo пoтeнцiaлy.
Дiaлeктикa cвoбoди вoлi як швний crp^ жeнь взaeмoвiднocин людини й Бoгa poзкpивaeтьcя у взaeмoдiï дoбpa i злa, зaкoнy i блaгoдaтi, пpoблeмi нeгaтивнoï тa пoзитивнoï cвoбoди (Ж.-П. Capтp).
Heзaпepeчним нaдбaнням aнтpoпoлoгiчниx yявлeнь, щo фopмyютьcя в paмкax xpиcтиянcь-кoгo cвiтoглядy, e дея oб'eктивнoï нeoбxiднocтi людcькoï icтoти, ята cпiввiднocитьcя з бoжecт-вeннoю cyraiciro, дocкoнaлicтю Бoгa тoщo. Ця дея дeщo з iншoï cтopoни бyлa poзкpитa C. Фpaнкoм, Бepдяeвим, Шecтoвим. Boни cтвepд-жyвaли, щo ж тiльки людинa нe мoжe oбiйтиcь бeз нaдcвiтoвoï ocoбиcтocтi Бoгa, are й caм Бoг пoтpeбye людину з ïï iндивiдyaльнicтю зaдля cтвepджeння влacнoï дocкoнaлocтi.
Cyчacний cyбcтaнцiйний xapa^rep orno-тeoлoгiчнoï мeтaфiзики пoлягae ж пpocтo у взaeмoзв'язкy Бoгa i людини, a в igeï бoгoлю-дини, якa й вiдкpивae peaльнy мoжливicть aнтpoпoлoгiчнoгo aнaлiзy xpиcтиянcтвa !a ^и-тики paдикaлiзмy peлiгiйнoгo ^eary взaгaлi. Iдeя бoгoлюдини нe пepeдбaчae poзpив мiж тeïзмoм тa aтeïcтичними yявлeннями пpo cвiт, a тавтки, втiлeнa у Hoвoмy Зaвiтi, e пoзaдocвiднoю cпpoбoю пoдoлaти бyдь-якi внyтpiшнi cyпepeчнocтi, якi пepeшкoджaють гapмoнiйнiй взaeмoдiï людини i cвiтy.
Moжнa пoгoдитиcь i з тим, щo peлiгiйний чи ippaцioнaльнo-мicтичний пiдxiд e eдинo мoж-ливим cпocoбoм зaпoбiгaння нeвизнaчeнocтi людcькoгo буття. Peлiгiя CTae eдинoю ocнoвoю як в oбмeжeнocтi нaшиx пpиpoдниx здiбнocтeй, тaк i в бeзмeжнocтi ïx, ocкiльки «йдeтьcя ^o eдинy ocнoвy тaкoгo, якe пiзнaeтьcя, i пiзнaвaльнoï cпpoмoжнocтi, piшeння я^ пpиймaeтьcя, i здaтнocтi дo вiльнoгo вoлeвияв-лeння, буття пpeкpacнoгo, i здaтнocтi дo зaми-
лyвaння пpeкpacним, пpo ту ocнoвy, кoтpa як пepшoпpичинa oxoплюe вce — i cyбcтaнцiйнe буття, й oкpeмi aкти-пoдiï» [7, c.108-109].
Отжe, poзбyдoвa cyчacнoï кaтeгopiï буття нa piвнi essentia мoжливa як в eкзиcтeнцiйнoмy pycлi, тaк i нa мeтaфiзичнoмy piвнi. He мoжe oбiйтиcя гоняття «буття» i бeз пiзнaння. Зa-гaльнe нeвизнaчeнe пoняття лeжить в ocнoвi пiзнaння i вxoдить у poзyмiння вcякoï iдeï. Haвiть esse commune Ф. A^m^raro нe виключae icнyвaння у людcькoмy пiзнaннi бyдь-якoï фopми iнтeлeктyaльнoï iнтyïцiï. Bce iнтeлeктyaльнe пiзнaння, згiднo Ф. Aквiнcькoгo, пpoxoдить чepeз уяву, якa cпpиймae дaнi зoвнiшнix пoчyттiв. A тому, толи iнтeлeкт пiзнae, нaйпpocтiшa iдeя буття i cyщoгo e pe-зyльтaтoм aбcтpaктнoгo пoxoджeння.
Cyчacний piвeнь poзглядy буття poзyмie вд-гo як ж лишe yнiвepcaльнy пpиcyтнicть в y^o-му, aлe, як ввaжae Aнджeлo Kpeшiнi, який ^и-cвятив дocлiджeнню мeтaфiзики двi пpaцi — «Пoвepнeння буття» тa «Зaгaдкa буття. Вступ дo пoвнoï мeтaфiзики», буття «пoвepтaeтьcя дo icтoт cвiдoмicтю вiдcyтнocтi, i ця cвiдoмicть e кopeнeм ycix нeгapaздiв, чepeз яку пoтepпaють icтoти, у якиx Буття Rprayrae. A тому тут, у cвiдoмocтi, нe лишe мoжливe, aлe й йoгo пoвepнeння» [8, с.261].
Дocлiджyючи тe, як буття з'являeтьcя нa cвiт, A. Kpeшiнi poзглядae буття в мeтaфiзичнiй, peлiгiйнiй, мopaльнiй тa ecтeтичнiй cвiдoмocтi. Буття, я^ нaлeжить мeтaфiзичнiй cвiдoмocтi, фiлocoф нaзивae «миттeвoю i oднoзнaчнoю вiчнicтю», «icнyючoю бeзкiнeчнicтю».
Paзoм з тим, A. Kpeшiнi звepтaeтьcя дo oпи-cy oнтoлoгiчнoгo знaчeння peлiгiйнoï, мopaльнoï !a ecтeтичнoï cвiдoмocтi. Знaчeння peлiгiйнoï cвiдoмocтi xapaктepизyeтьcя цiлкoвитoю дoвipoю вipi як ocнoвнoгo томго-нeнтa peлiгiï. Одшк, вaжливий мoмeнт A. Kpeшiнi: буття зaвжди зaлишaeтьcя нeвичepп-ним, i ж лишe у мeтaфiзичнiй cвiдoмocтi, a у peлiгiйнiй, ecтeтичнiй !a мopaльнiй. «Hacпpaвдi, — пишe A. Kpeшiнi, — Буття зi cвoeю тpaнcцeндeнцieю нiкoли нe мoжe бути cкiнчeнoю cвiдoмicтю, a тому й миcлeння, якe нaмaгaeтьcя йoгo збaгнyти i пoбaчити чacтиннo, нe мoжe йoгo зaплямyвaти. Aлe e швним i тe,
що невiдкладним завданням всяко! усвщомлено! свщомосн, яка вже закладена у самiй сво!й субстанцп, е пошуки Буття i надан-ня можливосн, щоб будь-хто мГг його свобщно дошукуватись, щоб безнастанно зменшувати вiддаль, яка вiддiляе !! вщ Нього: бо його трансценденталiя е насправдi ильки надлиш-ком Гманентносп» [8, с. 263].
Буття школи не можна побачити самого в собГ, а лише в уявГ та у втаемниченостi. Зусилля метафiзика спрямованi на те, щоб вихопити буття Гз його приховування. Тут не зайвим е звернення до юторичного процесу, який, хоч i прогресуючий, але завжди частковий вияв бут-тя.
Таким чином, буття потрапляе в онтолопчну трансцендентальнють, яка подшяе у безкшечнш якюнш вщмшносн, що вщрГзняе буття вщ сущого, а не просто буття вщ свщомосн.
З цього випливае поняття юторичносп метафГзики. Зрозумшо, що в кожному випадку суб'ектом метафГзики е людина, але сама метафГзика е «тим зусиллям, яке обертае на дшснють це буття для того, щоб розбити лан-цюги ютори» [8, с.263].
Важко тут не погодитись з Арютотелем, який перелГчив характерш ознаки метафГзики (ушверсальнють, теоретичнють, складнють, божественнють, перша фшософГя) та видшив найосновшшГ — лщерство i труднють. Хоча лщерство не слад розумпи як панування у практичному порядку, а як прюритет у спекулятивному. I! теоретичний прюритет не мютить жодного зухвальства чи примусу. МетафГзика — це мирне, а не насильницьке знання, якого вона прагне винятково задля любовГ до ютини, а не задля бажання владарювати. МетафГзичне знання завжди далеке вщ будь-якого маншулювання чи прагматики.
МетафГзика, по суп, розглядае буття таким, яким воно е насправдг МетафГзика — це теорГя, яка зорГентована на буття, на дшсне Гз спогля-дально-тзнавальною метою без намГрГв пану-вання.
Труднють е наступною важливою характе-
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ристикою метафГзики. Оскшьки метафГзичне знання уже мютить у собГ пошук ютини, то це само собою наштовхуеться на трудность Велич метафГзики може проявитись лише тодГ, коли створюеться унюон культур та цшсшсть свщомосн. Не випадково !! ще називають «найшляхетшшою дГяльнютю духу у сферГ знання» [8, с.70].
Наукова новизна
На основГ юторико-фшософського дослГ-дження здшснено аналГз понять essentiа людсь-кого буття, виходячи не лише з метафГзично! точки зору, а й з антрополопчно!, аксюлопчно!, сощально!, гносеолопчно!. Зроблено спробу показати цшсшсть вищезазначеного поняття, виходячи з потреб сучасного суспшьства та буттевосн само! людини.
Висновки
Через категорш «буття» у фшософп вибудовуеться цшсна картина свпу, яка визначаеться еднютю Гндивща та шших форм юнування; буття, яке розглядаеться метафГзикою, в феномеш людини, людсько! свободи, буттевосн (в значенш цшковито! екзистенцп) не може нею обмежуватись. А тому сучасне розумшня буття виводить нас на антрополопчний, аксюлопчний, шзнавальний та теолопчний (релшйний) рГвнг Осередком !х цшсносн виступае людина як основа едност мшро- i макрокосмосу.
Сучасна дшснють зводить нашвець поняття онтосу як першопочаткового зв'язку мГж лю-диною та природою. Задля гармони та цшюносн всГх процесГв макрокосмосу, людсь-кого буття стд вести мову про рГвень антропо-буття як його належност до всГх вцщв буття.
КатегорГю буття на рГвш essentiа слад роз-глядати в руслГ релшшних доктрин, божественно! сутносн.
Сучасне розумшня буття являе собою онто-теолопчну сутнють як вияв приналежносн до Бога.
1. Аквинский Фома. Сочинения /Ф. Аквинский.
- М.: Едиториал УРСС, 2013. - 264 с.
ISSN 2227-7242 (Print), ISSN 2304-9685 (Online) Антрополопчш вимри фшософських дослiджень, 2014, вип. 6.
2. Гусев В.1. Вступ до метаф1зики: Навч. поабник / В.1. Гусев. - К.: Либщь, 2004. -488 с.
3. Жильсон Э. Философия в средние века: От истоков патристики до конца XIV века / Э. Жильсон. - М.: Культурная Революция, 2010. - 678 с.
4. Кондзьолка В. 1стор1я середньов1чно! фшософп: Навч. поабник / В. Кондзьолка. -Льв1в: Свгт, 2001. - 320 с.
5. Корет Э. Основы метафизики / Э. Корет. - К.: Тандем, 1998. - 245 с.
6. Попов М.В. Фшософ1я релМ: Навч. поабник для вуз1в III - IV р1вшв акредитаци / М.В. Попов. - К.: ЕКМО, 2013. - 316 с.
7. Табачковський В. Фшософ1я. Свгг людини / В. Табачковський. - К.: Либщь, 2012. - 430.
8. Батюта Мондш. Онтолопя i метаф1зика / Б. Мондш. - Жовква: Мiсiонер, 2010. - 284 с.
9. Gilson Etienne. History of Christian Philosophy in the Middle Ages / E. Gilson. - New York: Random House, 1954. - 829 p.
10. Парадигма тшесносп у смислотворчому процеа духовних практик [Електронний ресурс] / А.О. Осипов. - Режим доступу: http://knowledge.allbest.ru.philosophy
Н. В. СКРЫЦКАЯ1
'Буковинский государственный медический университет (Черновцы), эл. почта [email protected], ORCID 0000-00021498-4747
ESSENTIA ЧЕЛОВЕЧЕСКОГО БЫТИЯ И ОНТО-ТЕОЛОГИЧЕСКАЯ СУЩНОСТЬ МЕТАФИЗИКИ: ИСТОРИКО-ФИЛОСОФСКИЙ КОНТЕКСТ
Цель работы заключается в раскрытии essentia человеческого бытия на основе философского анализа и определение необходимости онто-теологической сущности метафизики, исходя с историко-философского контекста. Методология. Ради раскрытия многогранности человеческого бытия использовались такие методы: метод терминологического анализа, герменевтический, метод классификации, исторический, философский, диалектический, метод систематизации, абстрагирования, идеализации, феноменологический. Научная новизна. На основе историко-философских исследований осуществлено анализ понятий essentia человеческого бытия, исходя не только с метафизической точки зрения, но и с антропологической, аксиологической и гносеологической. Доказано, что, невзирая на принадлежность метафизики как абстрактного знания к разным философским разделам, все ж главным остается обращение к первоисточникам. Ведь в нашем мире жестокости, пренебрежения, потери духовности главным есть не потерять духовную почву та обращение к Богу.
Ключевые слова: онтос, essentia, человек, метафизика, бытие.
N. V. SKRYTSKA1
'Bukovinian State Medical University (Chernivtsi city), e-mail [email protected], ORCID 0000-0002-1498-4747
ESSENTIA OF HUMAN BEING AND ONTO-THEOLOGICAL ESSE OF METAPHYSICS: HISTORICAL AND PHILOSOPHICAL CONTEXT
The purpose of research is to show essential of the human being on the level of philosophical analysis, and to define the necessity of ontho-theological essence of metaphysic on the basis of the historical and philosophical context. Methology. For the sake of disclosure multifacetedness human being used such methods: the method of terminological analysis, hermeneutic method, a method of classification, historical method, philosophical
ISSN 2227-7242 (Print), ISSN 2304-9685 (Online) Ampononorrnm BHMipH $inoco$chKHX gocnig:®eHh, 2014, Bun. 6.
AHTpono^orinm BHMipn $mooo$CbKHx goe^ig^eHb
method, dialectical method, the method of generalization, the method of abstraction, the method of idealization, phenomenological method. Scientific novelty. On the basis of historico-philosophical researches it is carried out the analysis of the concepts essentia of human being, proceeding not only from the metaphysical point of view, but also with anthropological, axiological and gnoseological. It is proved that, despite of metaphysics accessory as abstract knowledge to different philosophical sections, everything the main thing remains the appeal to primary sources. After all in our world of cruelty, neglect, loss spirituality the main thing is not to lose the spiritual soil and the appeal to God.
Key words: onto, essentia, person, metaphysics, being.
REFERENCES
1. Akvinsky Foma. Sochineniya [Writings]. Moscow, Editorial URSS, 2013. 264 p.
2. Gusev V.I. Vstup do metafisyky [Introduction to Metaphysics]. Kyiv, Lybid, 2004. 488 p.
3. Gilson E. Filosofia v sredniye veka: Ot istokov patristiki do kontsa XIV veka [Philoophy in the Middle Ages:from the Sourse of Patristics to the end of 14th Centuries]. Moscow, Kulturnaya Revolutsiya, 2010. 678p.
4. Kondzolka V. Istoriya serednovachnoi filosofii [History of the Middle Philisophy].Lviv, Svit, 2001. 320 p.
5. Koret E. Osnovy metafisyky [The basis of Metaphysics]. Kyiv, Tandem, 1998. 245 p.
6. Popov M.V. Filosofiya religii [Philosophy of Religion]. Kyiv, EKMO, 2013. 316 p.
7. Tabachkovsky V. Filosofiya. Svit lyudyny [Philosophy. World of the Person]. Kyiv, Lybid, 2012. 430 p.
8. Battista Mondin. Ontologiya i metafisyka [Ontology and Metaphysics]. Zovkva, Misioner, 2010. 284 p.
9. Gilson Ethen. History Christian in the Middle Ages. New York, 1954. 829 p.
10. Osypov A. Paradygma tilesnosti u smyslotvorchomu procesi duhovnyh practyk [The paradigm of body in
HagiMmna go pegKonerii' 15.10.2014 npHHHaTa go gpyKy 28.11.2014
