CC BY
13
УДК 745.71+736.2 UDC
DOI: 10.17223/18572685/67/18
В|зант1иськ1 традици дизаину пластичних мистецтв у збереженн1 нацюнальноТ
• ■ • • •• • • тш •
|дентиф|каци лемк1в-русин1в в Галичин1 (друга половина Х1Х - перша третина ХХ
стол1ття)
Р.В. Одрех1вськиИ
Нацiональний лiсотехнiчний унiверситет УкраТни, 79057, УкраТна, Львiв, вул. Ген. Чупринки, 103 E-mail: odre2010@ukr.net
Авторське резюме
На територи ПшшчноТ Лемкiвщини здавна були розвинутi традицiйнi пластичн мистецтва, виконанi у вiзантiйському стил1 Цей вид TB0p40cri - один i3 o6eperiB, як^ зберегли нацюнальну iдентичнicть лемкiв-руcинiв через cтолiття. Особливо роз-винутим було художне каменярство. У дан^й роботi дослщжуеться спецфка Bi3aH-тiйcького стилю у лемювському каменярcтвi. Оcобливicтю цього стилю е, першочер-гово, рисунок iконографii меморiальних форм: позицiя кистей рук та стоп, шг поcтатi розiп'ятого 1суса Христа як у християнських традищях Схiдного обряду, трираменний хрест, написи кириличним шрифтом тощо. Це виразно пщкреслюе нацiональну при-належнicть меморiальних пам'яток в оточеннi польських творiв ^з характеристиками Римо-католицького обряду: написи латинським шрифтом не по-русинськи, бтьш видовжений, ашж вiзантiйcький, латинський хрест, iконографiя 1суса за римсько-ка-толицькими традищями тощо. Незважаючи на cтолiтнi репреси, лемкам-русинам у cуciдcтвi ^з шоетшчними елементами вдалося зберегти свою нацюнальну та релтй-ну iдентичнicть завдяки дотримання у пластичних мистецтвах та релейному культi вiзантiйcьких традицiй. Власне, у другш половинi Х1Х - першш третинi ХХ cтолiття i вiдбувcя розквiт пластичних мистецтв, зокрема, художнього каменярства, що розгля-даемо як складову нацiонального русинського Вщродження, яке ще не набуло на-лежного опрацювання у icторичнiй науц1 У перспективах подальших доcлiджень -вивчити це питання на прикладi шших пластичних мистецтв лемкiв-руcинiв: ^оно-пису, вишивцi тощо.
Ключовi слова: Лемювщина, вiзантiйcькi традицii, дизайн пластичних мистецтв, хрест, Розп'яття, лемки-русини.
Византийские традиции дизайна пластических искусств в сохранении национальной идентификации лемков-русинов в Галиции (вторая половина Х1Х -первая треть ХХ в.)
Р.В. Одрехивский
Национальный лесотехнический университет Украины 79057, Украина, Львов, ул. Ген. Чупрынки, 103 E-mail: odre2010@ukr.net
Авторское резюме
На территории Северной Лемковины издавна были развиты традиционные пластические искусства в византийском стиле. Этот вид творчества - один из оберегов, сохранивших национальную идентичность лемков-русинов на протяжении столетий. Особенно развитой была художественная отделка камня - «каменярство». В работе исследуется специфика византийского стиля в лемковском «каменярстве». Особенностью этого стиля является, в первую очередь, рисунок иконографии мемориальных форм: позиция кистей рук и стоп ног фигуры распятого Иисуса Христа как в христианских традициях Восточного обряда, трёхраменный крест, надписи кириллическим шрифтом и т. д. Это отчетливо подчеркивает национальную принадлежность мемориальных памятников в окружении польских произведений с характеристиками Римско-католического обряда: надписи латинским шрифтом не по-русински, более удлиненный, чем византийский, латинский крест, иконография Иисуса по римско-католическим традициям и т. п. Несмотря на столетние репрессии, лемкам-руси-нам в соседстве с иноэтническими элементами удалось сохранить свою национальную и религиозную идентичность благодаря соблюдению в пластических искусствах и религиозном культе византийских традиций. Собственно, во второй половине XIX - первой трети ХХ в. и произошёл расцвет в развитии пластических искусств, в частности, художественного «каменярства», рассматриваемого как составляющая национального русинского Возрождения, которое еще не исследовано надлежащим образом в исторической науке. В перспективах дальнейших исследований - изучить этот вопрос на примере других пластических искусств лемков-русинов: иконописи, вышивки и т. д.
Ключевые слова: Лемковщина, византийские традиции, дизайн пластических искусств, крест, Распятие, лемки-русины.
Byzantine traditions of plastic arts design to preserve the national identity of the Lemko-Rusins in Galicia (the second half of the 19th -the first third of the 20th century)
R.W. Odrekhivskyi
Ukrainian National Forestry University (Ukraine) 103 Hen. Chuprynky Street, Lviv, 79057, Ukra^ E-mail: odre2010@ukr.net
Abstract
Northern Lemkovyna has been developing traditional plastic arts in the Byzantine style for a very long time. This type of art is one of the talismans that have preserved the national identity of the Lemko-Rusins through the centuries. This paper investigates the specificity of the Byzantine style in the Lemko stonemasonry, which is primarily the drawing of the iconography of memorial forms: the position of the hands and feet of the crucified Jesus Christ as in the Christian tradition of the Eastern rite, a three-armed cross, Cyrillic inscriptions, and so on. This clearly emphasizes the nationality of the memorials surrounded by Polish works of the Roman Catholic rite, with Latin, not Rusin inscriptions, more elongated Latin cross, iconography of Jesus according to the Roman Catholic tradition, etc. Despite centuries of repression, the Lemko Rusins have managed to preserve their national and religious identity in the vicinity of non-ethnic elements by observing Byzantine traditions in the plastic arts and religious cult. The flourishing development of plastic arts, in particular, artistic stonemasonry, in the second half of the 19th - first third of the 20th century can be considered a component of the national Rusin Renaissance, which has not yet been properly investigated by historians. In further research, other cases of Lemko-Rusin plastic arts can be investigated, eg. icon painting, embroidery, and so on.
Keywords: Lemkovyna, Lemko Region, Byzantine traditions, design of plastic arts, cross, Crucifixion, Lemko-Rusins.
Лемювщина - край населений лемками-русинами лежить серед прекрасно! прсько! природи. Довший час ^вшчна Лемювщина належала Австршськш, а згодом - Австро-Угорськш державк У перюд помiж першою та другою свгговими вшнами галицька Лемювщина знаходилася у складi Польшу. 1з осен 1944 року по липень 1947 року на територт колишньо! УкраТнськоТ РСР i3 Польшу було депортовано 481 тис. украТнщв (русишв) [9: 293].
Таким чином, села ПвшчноТ Лемкiвщини залишилися без своТх господарiв - лемюв-русишв. Незважаючи на столiтнi репресiТ лемкам-русинам у сусiдствi iз шоетшчними елементами вдалося зберегти свою нацюнальну та релтйну щентичшсть. Думаемо, що у значнiй мiрi завдяки збереженням власних традицш вiзантiйського обряду.
Власне, особливий вiзантiйський церковний обряд та власного стилю пластичн мистецтва були базою нацюнального вiдродження лемкiв-русинiв у другш половинi Х1Х - першш третиш ХХ столiття [8: 46]. Саме це було одыею iз головних причин того, що русинам вдалось до трапчних подiй депортацп 1945-1947 рокiв зберегти свое - нацюнальне.
Найвiдомiшими пластичними мистецтвами лемюв-русишв ^вшч-них схилiв Карпат були: конопис, рiзьблення по дереву та каменю тощо. УкраТнськi дослiдники надавали певну увагу дослщженням пластичних мистецтв Лемювщини [4: 224-401] i також значенню каменя у народних промислах [2: 22]. Польськ дослiдники також вивчали лемювськ пластичнi мистецтва та Тхне значення в iсторiТ культури. Нашменитшим серед польських дослiдникiв був, безпереч-но, Р. Райнфус [16]. Однак, як украТнсью, так i польськi дослiдники не показали суп вiзантiйського мистецтва як одного iз головних оберегiв збереження своеТ щентичносп лемкiв-русинiв. Зазначимо, що пiсля трапчного виселення русинiв iз ПiвнiчноТ Лемювщини Тхнi села стали пустками, а церкви та твори християнського художнього каменярства - нацюнальы русинськ обереги залишилися у переважнш бiльшостi без русинськоТ душi i нищаться просто неба, що пщкреслюе актуаль-шсть нашого дослiдження. Тому i не дивно, що, як зазначив С. Суляк, сучасш учен у багатьох випадках нав^ь обходять термш Карпатська Русь [9: 274]. Адже велика частина територи КарпатськоТ Руа, куди i входить Галицька Лемкiвщина, iз 17 трагiчною iсторiею залишилася без автохтоыв - лемкiв-русинiв.
Найбiльш малодоЫдженими серед пластичних мистецтв лемкiв, на нашу думку, е художне каменярство. Власне, на його прикладi ми покажемо збереження вiзантiйських традицш. Адже на вщмшу вщ iконопису, вишивки, керамiки, рiзьблення по дереву, художне каменярство залишилося на рщних землях. Воно вiдсутне у музеях, його стае щораз менше, бо цей вид творчосп припинив свш розвиток та iснування пiсля трапчних подш примусового виселення русишв-леммв у другiй половинi 40-х ромв ХХ столiття.
Тому метою даного дослщження е показати значення вiзантiйських традицiй дизайну меморiальних пластичних мистецтв у збереженш нацiональних традицiй леммв-русишв iз ПiвнiчноТ Лемкiвщини у перюд другоТ половини Х1Х - першоТ третини ХХ столiття.
Виходячи iз мети сформульовано головы завдання дослщження: показати особливосп художньоТ композицií та стилiстики вiзан-тiйських традицiй у артистичному каменярств^ висвiтлити значення кириличного шрифта у нацюнальнш iдентифiкацiТ лемкiв-русинiв.
Джерельною базою дослщження стали, у першу чергу, матерiали, зiбранi у ходi проведення експедицшних доспiджень автора на тере-нах галицькоТ Лемкiвщини у 1993 та 2019 роках (сьогодш - територiя Республiки Польща). Зафiксовано i обстежено десятки пам'яток ху-дожнього каменярства, виконаш переважно iз вразливого до атмос-ферних опадiв каменю-тсковику. Бтьшкть iз них пiсля десятил^ь перебування пiд вiдкритим небом перебувають у критичному станi.
На галицькш Лемкiвщинi, в районi Магурицького хребта (у тв-деннiй частинi Горлицького та Ясельського повiтiв Малопольського воеводства) е поклади каменю-пiсковика. Завдяки доступу до його ро-довищ, високоТ якостi, навколiшнi села, якi знаходяться поруч, - Бортне, Перегонина, Бодаки та iншi у другш половит Х1Х - першiй третинi ХХ стол^тя стали центром каменярства, виготовлення меморiальних споруд [8: 48]. Для жорен i млинiв каменярi використовували крупно-зернистий, твердий камiнь, так званий «сивий тсковик», а для ф^ур лемкiвськi майстри використовували дрiбнозернистий камiнь [2: 22], який надавав можливкть до дрiбних деталей вщтворити постать людини, дрiбнi деталi нагробниюв, сакральних споруд тощо.
Вироби художнього лемювського каменярства вiдзначаються у багатьох випадках особливктю наслiдування вiзантiйських тради-цiй. Останне мае важливе значення, враховуючи, що регiон знахо-диться на лемювсько-польському пограниччi. Власне, збер^ання власноТ СхiдноТ традицiТ, греко-католицькоТ церкви - зокрема, у значнш мiрi було тим, що зберегло нацюнальш особливостi лемюв-русинiв. Це пщкреслюють, наприклад, украТнськi iсторики В. Тельвак та В. Наконечний [11: 174]. У наслщуванш вiзантiйських традицiй вбачаемо низку особливостей композицп та рисунку у першу чергу хреслв, як без ф^ративноТ пластики, так i з фiгурами, переважно iз Розп'яттям.
Вщновлення популярностi вiзантiйських традицiй на територп ^в-нiчноТ Лемкiвщини у другш половин Х1Х - першш третинi ХХ столiття було зумовлено низкою факторiв. Одним iз головних - пробудження нацюнальноТ самосвiдомостi. Цкаво, що цей факт визнають також польськ науковцi, зокрема, навiть прихильники так званоТ «волоськоТ колошзацп», як Р. Райнфус [16: 120].
Зрештою, змши щодо iменування нацiонального статусу галицьких русиыв на початку ХХ столггтя дослiдники простежують i за офщшною полiтикою австрiйськоТ влади у Галичиш. Пiсля переходу Галичини
вщ Польщi до Австрп, як пишуть iсторики Лемкiвщини про назву галичан-русишв, у «...спадку по поляках австрийское правительство означало терминами "Rensen", "Russen", "Ruthenen" малоруске насе-лення Галичины, Буковины и Закарпатской Руси от конца XVIII ст. до 1917 року, коли то цисар Кароль I ужыл по раз перший офiцiяльного термшу "украинский"» [5: 167].
ДалЬ у першш третиш ХХ стол^тя нацюнальне вщродження роз-вивалося поруч iз посиленням релiйгiйного руху за вщновлення та поширення схщних, тобто, вiзантiйських традицiй на ^вшчний Лемкiвщинi. Мабуть, одним iз факторiв того було iнтенсивне вщнов-лення та поширення православ'я в репош. Одшею iз найважливiших подiй апогею цього руху була так звана «тилявська схизма» - велике народне вiче, присвячене переходу на православну вiру у селi Тилява 16 вересня 1926 року [13: 113].
1нтенсивний рух за вщновлення православ'я в Галичиш, що зумо-вило, як припускаемо, рух за вщновлення вiзантiйських традицш у сакральному мистефв та лггургп зафiксований ще 50 ромв перед тим. Адже, як вважають дослiдники, саме це могло бути одшею iз причин змщення iз посади Галицького греко-католицького митрополита у1882 роцi Йосипа Сембратовича Ватиканом [13: 115]. Специфка церковного мистецтва i лiтургiйного обряду ПiвнiчноТ Леммвщини вiдбилося i також у и вiдокремлення вiд ПеремиськоТ епархiТ - iз 10 деканатiв 10 лютого 1934 року було створено окрему Апостольську Адмшктрацт для Лемкiщини [5: 168-169].
Очевидно, створення АпостольськоТ адмшктрацп Лемкiвщини могло також бути, серед шших причин, реакцiею польськоТ влади та ад-мiнiстрацiТ Ватикану на ц релiгiйнi рухи iз вiдновленням православ'я [13: 115], як поступово наростали у цi роки.
Тим часом, майстри каменярства, мабуть, маючи пщтримку вiд за-мовнимв творiв, продовжували втiлювати поширення вiзантiйських традицiй у свое мистецтво. Особливктю Схiдного обряду спостерЬ гаемо, наприклад на одному iз кам'яних хреспв iз Мацини ВеликоТ (Горлицький пов^) iз початку ХХ столiття (рис. 1). Кожне iз закiнчень хреста у виглядi рiвностороннього трилисника. О^м того, закiнчення кистей рук у розт'ятого Спасителя - у позицп долонi руки, як при-кладють Святий Хрест у Схiдному обрядi - три пальцi, а не вс п'ять, як у Римо-католицькому. Цю особливiсть обряду пiдкреслюе доктор теологи Ю. Федорiв, аналiзуючи складання пальщв правоТ руки до знаку Святого Хреста, що означае Пресвяту Тршцю, iз повернутим обличчям до Сходу [12: 71]. Адже саме Схщний, тобто, Вiзантiйський обряд вщзначаеться особливою пошаною до ПресвятоТ Тршщ, яка згадуеться у Службi Божш багато раз [1: 44].
Рис. 1. Кам'яний хрест 1з Мацини Велико!' (Горлицький повгг) 1з початку ХХ стол1ття. Св1тлина Романа Одрех1вського. 2019 р.
До того ж, на хресп напис кириличним шрифтом. Зрештою, таких хреспв на ^вшчнш Лемкiвщинi було багато. Зокрема, i хрест iз Розп'яттям iз 1915 року також iз Мацини ВеликоТ пiдписаний кири-личним шрифтом (рис. 2).
А стопи шг розiп'ятого 1суса прикртлеш до хреста у позицiТ па-ралельного розташування помiж собою, як у традищях Схiдного обряду. Хоча сама композищя за трактуванням пластики виршена пiд впливом католицькоТ слов'янищини - об'емне трактування як у професшнш католицькш скульптурi.
Окрiм названих вище мистецьких особливостей, до традицш СхщноТ церкви вiдноситься, як вщомо, також трираменний (восьми-конечний) хрест.
Така форма хреста також поширена була на галицькш Леммвщиш. Як у круглш скульптурi, так i у рельефних зображеннях. Наприклад, меморiя iз кiнця 20-х рокiв ХХ столггтя також iз Мацини ВеликоТ (рис. 3). У рельефнш рiзьбi по каменю на надгробнику зображено у рельефi трираменний хрест. Нижне, похиле рамено символiзуе пiднiжжя Гол-
Рис. 2. Хрест iз Розп'яттям iз 1915 року iз Мацини Велико! (Горлицький пов^). Свiтлина Романа Одрехiвського. 1993 р.
гофи. На середохресп терновий в1нок символ1зуе муки 1суса Христа. Образно, зрозум1ло - за традициями Сх1дного обряду.
Русинське розумшня свого завершуе внизу в1дкрита книга, де кирилицею по-русинськи (лемк1вський вар1ант) написан! 1мена покшно'Т подружньоТ пари, яка тут спочивае 1з кшця 20-х рок1в. «Ту спочиват Михайло Качмарчик... в1чная му памят»». А 1з правого боку «Ту спочиват Евфросиыя Качмарчик. в1чная Т памят». I це у шшо-мовному сус1дств1 католицьких пам'ятник1в 1з напиав польською або латинською мовою. Ця мемор1я - важливий доказ збереження нацюнально'Т 1дентичност1, завдяки збереженню та продовженню в1зант1йських традиц1й у сакральнш культур! лемк1в-русин1в. Адже кириличний шрифт I церковнослов'янська мова, введен! Св. Кирилом та Св. Метод1ем I в1д1грали важливу роль у створены церковного Схщного обряду [1: 42]. А саме у його лот I творився християнський обряд леммв-русишв.
А, власне, Схщний церковний обряд, як зазначав Митрополит
А. Шептицький, «...якнайкраще вiдповiдае психiцi i ментальностi на-шого народу, який мае чутливу душу, любить молитву, мктику, поезт i ств». Тому Митрополит Андрей закликав вiрян бути вiрних своему обрядовi [1: 45].
Рис. 3. Мемор1я 1з юнця 20-х рок1в ХХ стол1ття 1з Мацини Велико!' Велико!' (Горлицький повп"). Св1тлина Романа Одрех1вського. 1993 р.
Велике значення у збереженш русинських традицш вiдiграють пам'ятнi меморiТ на могилах видатних дiячiв патрiотiв-русинiв, як у Ждин на могилах ам'Т Сaндовичiв. На могилi церковного псаломщика Тимофiя Сандовича (1929 рiк) бачимо Розп'яття iз положенням нiг 1суса як у церквi Схiдного обряду (стопи розташоваш паралельно по-мiж собою) (рис. 4) на типовому православному трираменному хресп. Рiзьбяру вдалося динaмiчним нахилом голови 1суса пщсилити рух. Оскiльки ця меморiя висока, то скульптура Розп'яття iз низу, з пози-ц^Т глядача, сприймаеться у ракура, що пiдкреслюе трапзм ситуaцiТ розiп'ятого 1суса, постать якого особливо, специфiчно та динaмiчно сприймаеться якраз iз саме такого огляду композицп. Особливiсть меморiaльного простору кладовища у Ждиы ще й у тому, що надалеко
вщ меморiТ Тимофiя Сандовича знаходиться могила Максима Тимо-фiйовичa Сандовича, який трапчно загинув у 1914 роц у Горлицях.
Максим Сандович - мученик русинського руху за Вщродження. Перед трапчною смертю aвстро-угорськi власт тримали його близь-ко двох ромв в ув'язненнi без висунення конкретних звинувачень [10: 160]. На жаль, як зазаначае С. Суляк, до тепер геноцид русишв у роки першоТ свгговоТ вшни так i не отримав належного висв™ення у iсторiогрaфiТ [10: 160].
Могили Сaндовичiв розмiщенi на цвинтaрi у Ждиш поруч. Ме-морiaльний комплекс на похованш Максима Сандовича вттив творчий задум мучеництва (рис. 5). Грaфiчний портрет Максима Сандовича, виконаний у декоративно-площиннш стилiзaцiТ письма православноТ iкони, розташований у центрi композицп пiд високим
Рис. 4. Фрагмент могили Тимофiя Сандовича Ï3 1929 року Ï3 Ждинi (Горлицький повп"). Свiтлина Романа Одрехiвського. 1993 р.
чорним трираменним Схщним хрестом. На xpecri зображене Розп'яття. Голова 1суса piзко розвернута y6iK, надаючи експресп' комплексу у цiломy. Обабiч хрест фланкують такi ж два чорш хрести, втiлюючи задум про Пресвяту Тршцю, що е однieю iз основ пpавоcлавноï вipи. Тpаypнicть та монументальысть комплексу пiдкpecлюе ажурна
пщставка, яка н1би пщшмае ус! три хрести уверх, надаючи образу ракурсу та монументальност1.
Могила мученика Максима Сандовича розташована у доступному м1сц1, завдяки висок1й п1дставц1 п1д хрестами видна здалеку I е поши-реним об'ектом поклоншня I молитви для паломник1в пщ час прове-дення у липн щор1чного св1тового фестивалю культури «Леммвська ватра», який в1дбуваеться у Ждиш. Поруч б1ля цвинтаря розташована
Рис. 5. Могила Максима Сандовича у Ждиш (Горлицький повп") (http:// www.polskaniezwykla.pl/web/place/46546,zdyma-grob-maksyma-sandowicza.html (останнiй перегляд: 30.01.2022)).
православна церква Покрови Пресвято! Богородиц! типово! лемювсь-коТ конструкц1Т - де дзвшиця насаджена наверх на бабинець, а силует церкви ще на спад - вщ найвищо! точки над бабинцем до Святилища. Власне, така композиц1я архггектури I вир1зняе класичну лемк1вську церкву в1д боймвсько! чи гуцульськоТ. Серед багатьох православних лемк1в поширена 1кона Св. Мученика Максима Сандовича у под1бнш конографп, як на могильному портрет!.
Пластичш мемор1Т ув1ков1чнення пам'ят1 родини Сандович1в - яс-кравий приклад значення дизайну пластичних мистецтв та художнього каменярства у продовженш традиц1й християнства Сх1дного обряду та збереженн1 нацюнально'Т щентифкацп лемк1в-русин1в в Галичин1. Власне ц1 мемор1Т розглядаемо як складову нац1онального В1дроджен-ня лемк1в-русин1в у перюд другоТ половини XIX - першоТ третини ХХ стол1ття, вираженого художньою мовою пластичних мистецтв.
Значний вклад у створення пам'ятниюв iз каменярськкого пластичного мистецтва внесли лемки-емiгрaнти, у першу чергу iз США. Зокрема, як зазначае В. Наконечний, як у плат фшансовоТ допомоги, так i культурологiчноТ дiяльностi [7: 70].
Мистецтво лемкiв-русинiв - багатопланове, орипнальне i нацю-нально щентичне. Йому притаманний виразний вплив традицш Схiдного християнського обряду. А цей обряд глибоко догматичний [1: 44]. Це сприяло збереженню нацюнальноТ щентифшацм леммв-русинiв у шомовному та iнорелiгiйному оточеннi.
На приклaдi родини Сaндовичiв бачимо, як у леммвських сiм'ях виховували трaдицiТ роду, продовження його у наступних поколшнях та збереження СвященноТ Вiри Предав. Зокрема, дослiдник психо-логiТ роду О. Лук'яненко у своТй пращ «Родоцентрична педaгогiкa: iсторико-теоретичнi розвщки» показуе, як обер^ання нaцiонaльних дaвнiх традицш формувало патрютично-громадськ якостi ще старо-дaвнiх русичiв [6: 19]. Нащадок роду - Максим Сандович, вихований саме у таких традищях, не зрадив лемювсью традицп своеТ СхщноТ (вiзaнтiйськоТ) вiри нaвiть у застшках aвстрiйськоТ тюрми, де iновiрцi хотти його зречення вiд СвященноТ Вiри Предкiв. Бачимо достойне i □дне родове виховання i гордимося за леммв-русиыв, яких рятувала догмaтичнiсть вiри.
Як вважають дослiдники, i це пщтверджують нaшi тереновi до-слщження меморiaльних пaм'ятникiв на Лемкiвщинi, що: «.консерватизм, який не безпщставно приписують лемкам, був, значною мiрою, ^ею вiдпiрною енергетикою, що захищав вщ aсимiляцiйних, космополiтичних процесiв, збер^ Тхнi трaдицiйнi iндивiдуaльнi риси, характерний побут, спосiб життя» [4: 165]. Цей консерватизм лемки збер^али завдяки догматичносп Схiдного церковного обряду, ви зaнтiйським трaдицiям у сакральному мистецтва меморiям зокрема. Дослiдження про християызацт та спосiб церковного життя в кторп Лемкiвщини, потребуе окремого опрацювання, яке ще попереду. Зокрема, дослщники цього питання зазначають: «Брак та розкидаысть документальних мaтерiaлiв у рiзних державах (Угорщина, Австрiя, Чехiя, Словаччина, Польща, Росiя) утруднюють дослщникам вiдтворити цiлiсну й повну картину на окреслену тему» [4: 165-166].
Таким чином, меморп i були одним iз цих оберегiв леммв-ру-синiв. У бiльшостi меморiaльних пам'ятниках леммв-русишв не було портретних зображень конкретних оаб. Нaйчaстiше нaцiонaльнi особливосп вiдобрaжaв трираменний (восьмиконечний, згiдно ка-нонiв СхiдноТ церкви) хрест iз Розп'яттям. Пластичним особливостям постaтi розт'ятого 1суса була посилена експресiя страждань вщки-нутоТ голови 1суса. На вщмшу вiд iнших осередкiв меморiaльного
каменярства галичан-русишв (Брусно бтя Любачева, Демня бiля Миколаева на Львiвщинi та iншi) у лемювських меморiях переважае постать Розп'яття, а iншi бiблiйнi сюжети: Святi i3 iменем покiйного, Богоматiр, Свята Родина тощо трапляються вкрай рiдко.
В окремих випадках зуст^чаемо на лемювських меморiалах кон-кретнi портрети, як на могилi Максима Сандовича. Але i тут, продовжу-ючи особливосп лемювсько"| вiри Схiдного обряду, зпдно вiзантiйсь-ких традицiй, портрет Максима Сандовича створений ст^зовано пiд православну iкону (площинно, декоративно, без передачi на картинi зображення тривимiрного простору тощо). Напевно, традищя народ-них вiрувань лемкiв-горян вiдносилась до портретного зображення покшного саме iз такими особливостями, а особливо, коли мова йде про мученика. Однак ця тема потребуе окремого дослщження.
Лемювська кона у значнш мiрi стала зразком для художньо-стилiстичного виршення меморiалiв. Пiд ïï традицп стилiзована переважна бiльшiсть Розп'ять та портрелв, як Максима Сандовича. Цi риси збер^ають стародавню християнську архаку, як вважаемо, одного iз оберегiв, притаманних для русиыв-лемюв традицiй. Вiдомий фахiвець кторГ| мистецтва В. Овсiйчук про лемювську iкону зазна-чае, що «...завдяки тому, що iконографiчнi нововведення не активно доходили до прських селищ, матерiальнi можливостi яких не були надто високими, давня кона тут столггтями збер^алася в первкному виглядi. Тому ця земля залишилась неоцiненним оазисом великого культурного пласту.» [4: 373]. Жодна давня кона Лемювщини не мае сигнатур, тому визначити ïï вк вкрай важко, а, можливо, це питання i не буде виршено [4: 373].
lконографiя цих меморш мае свою фунтовну базу - прадавня сакральна консервативна культура, яка, як вважаемо, обер^ала лемюв-русинiв i завдяки якш вони вижили як етнографiчна цiлiсть на Швшч-нш Лемкiвщинi до трагедiï примусового виселення 1945-1947 роюв.
Хоча, боротьба проти лемювського православ'я велася уже понад 700 роюв тому. Так, на ^вшчнш Лемкiвщинi у Змигородi у 1331 роц був заснований римо-католицький домшканський монастир, як за-значав Р. Райнфус «...з причин сусiдства з схизматиками й з огляду на |'х спасшня» [3: 167]. Та й сусщня Пряшiвщина не забарилася, бо в Мушиш теж було засновано монастир «.в половит XIV ст. iмовiрно з такою ж метою» [3: 167]. Однак, незважаючи на понад 700-л^ню боротьбу не завжди коректних сус^в проти вiзантiйського обряду, як бачимо, лемки-русини вистояли у ньому аж до 1945-1947 ромв, тобто до депортаций
Розглянут нами пам'ятки русинського каменярства - особлив^ бо вони створен у перюд мiж другою половиною Х1Х - першою
третиною ХХ столiття - часового вщтинку, у якому за висновками дослщнимв вiдбулося два русинських Вiдродження [10: 161].
Майстершсть творцiв лемкiвського пластичного каменярства того часу була наслльки висока, що Тхж твори та вплив вiзантiйського стилю також заполонили сусщы на пiвнiч та захщ терени i3 польським населенням. В результат цього на цвинтарях твшчного та захiдного регiону Горлицького повггу, зокрема, у Лужнiй, Ядловц та iнших мк-цевостях з'явилися хрести iз Розп'яттям у вiзантiйськiй iконографiТ. Однак, польськi дослiдники фксують аналогiчноТ схiдноТ iконографiТ Розп'яття ще далi на Захiд - майже пщ самим Краковом, зокрема, на цвит^ у Рацеховичах (Кракiвське воеводство) [14: 225], як i на цвинтарi у Рiпеннику Стрижевському (Таршвське воеводство) [15: 173-174].
Отже, спостер^аемо, коли культура лемкiв-русинiв, вiзантiйськi особливосл пластичних мистецтв впливали на наших захщних сусiдiв - полякiв. На жаль, там факти майже школи не публкуються нашими науковцями, тодi як зворотне - вплив культури шановних захiдних сусiдiв на украТнське мистецтво широко пропагуеться iноземними дослщниками. Зазначимо ще раз, що династшы зв'язки майстрiв лем-кiвського каменярства перерван назавжди, бо пiсля другоТ половини 40-х рокiв ХХ столггтя вони, на жаль, не вщновилися. Уже нiхто i нiколи не створить там шедеври народноТ творчосп свiтового рiвня. Автор обстежив Тх на теренах у 1993 та 2019 роках. За ц 26 ромв вiдбулися разючi змiни. Ц твори, виконанi iз м'якого каменю-тсковику тепер виглядають бiльше знищенi. Атмосферы опади, в^ри, кислотнiсть рослинного покриття - усе це знищуе меморп. Необхiдно створити музеТ-лапiдарiТ де пщ наглядом реставраторiв можна буде провести консерващю збережених та зiбраних робiт, а також зберiгати ц твори пiд накриттям. Це ще раз акцентуе необхщысть проводити там дослщження та публiкувати Тх на сторшках журнальних видань.
Таким чином, у статп показано, як завдяки особливостям художньоТ композицiТ та стилктики твори артистичного каменярства сприяли збереженню нацiональноТ iдентифiкацiТ лемкiв-русинiв. Цьому також допомагали i особливостi кириличного шрифту, яким були виконаж написи на пам'ятках художнього каменярства. Адже така специфка притаманна православнiй та греко-католицькш церквам, вiрними якоТ були лемки-русини. Це виразно видтяло Тх у шомовному та шо-релiгiйному оточены пам'яток римо-католицького обряду сусiднього польського населення. Навггь зафiксованi вплив творчосп леммв-ка-менярiв на художне меморiальне пам'ятникарство сусiднiх теренiв, якi у Х1Х та першiй третинi ХХ столiття були заселенi тiльки поляками.
У перспективах подальших дослiджень варто вивчити збереження
та творче продовження ввантшських традицш у 1нших пластичних мистецтвах лемюв-русишв - 1конопису, вишивц1 та шших. А також показати Тхне значення у збереженн1 нацюнальноТ щентифшацм лемк1в-русин1в на територ1Т п1вн1чних схил1в Карпат до траг1чних под1й Тхнього виселення у друг1й половин! 40-х рок1в ХХ стол1ття.
Л1ТЕРАТУРА
1. Kampiü Ю. Божественна Лггурпя - Джерело Святосп. Торонто; Нью-Йорк; Львiв: Видавництво отцiв-василiан <Мсюнер», 2001. 138с.
2. Красовський I. Камшь i дерево в народних промислах лемюв // Народна творчiсть та етнографЯя. 1987. № 5. С. 21-28.
3. Лемювщина. Земля - Люди - 1стс^я - Культура. Т. I / Ред. Б.1. Струмш-ський. Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1988. 568 с.
4. Лемювщина: у 2 т. / Вщ. ред. С. Павлюк. Львiв: 1нститут народознавства НАН УкраТни, 2002. Т. 2: Духовна культура. 420 с.
5. Лемкин В.Ф. История Лемковины. Йонкерс: Издание Лемко-Союза в США, 1969. 384 с.
6. Лук'яненко О. Родоцентрична педагопка: iсторико-теоретичнi розвщки. Полтава: Друк. майстерня, 2008. 65 с.
7. Наконечний В. «Лемки- це вiчнi скитальцк емiграцiйний дискурс лем-кiвськоТ перiодики в другш речi посполитш» // Народознавчi зошити. 2021. № 1 (157). С. 65-72. DOI: 10.15407/nz2021/01.063
8. OdpexiecbKuü Р.В. Мистецтво рiзьблення як один iз проявiв нацюналь-ного та культурного вщродження лемкiв-русинiв (кiнець Х1Х-перша третина ХХ столiття) // Русин. 2021. № 64. С. 43-51. DOI: 10.17223/18572685/63/4
9. Суляк С.Г. К вопросу о терминологии Карпатской Руси // Русин. 2019. № 55. C. 272-316. DOI: 10.17223/18572685/55/16
10. СулякС.Г. Русины карпатского региона и русская цивилизация // Русин. 2009. № 1 (15). С. 158-162.
11. ТельвакВ.В., Наконечний В.М. Становище русинськоТ меншини в Другш Речi Посполитш за матерiалами газети «Наш лемко» // Русин. 2020. № 61. C. 166-182. DOI: 10.17223/18572685/61/10
12. Федорiв Ю. Пояснення церковних Богослужень i Святих Тайн. Торонто, 1976. 160 с.
13. Шах С. Мiж Сяном i Дунайцем. Ч. I. Мюнхен: Християнський голос, 1960. 469 с.
14. Maieta A.Z. Z badan nad rezbg okolic Wieliczki, Colowa, Myslenic // Polska sztuka ludowa. 1978. № 3-4. S. 225-238.
15. Reinfuss R. Ludowa rzezba kamienna na Zachodnim Pogorzu // Polska sztuka ludowa. 1976. № 3-4. S. 167-180.
16. Reinfuss R. Sladami temköw. Warszawa: Kray, 1990. 150 s.
REFERENCES
1. Katrij, J. (2001) Bozhestvenna Liturgiya - Dzherelo Svyatosti. Toronto; New York; Lviv: Misioner.
2. Krasovskyi, I. (1987) Kamin' i derevo v narodnikh promisLakh Lemkiv [Stone and wood in the folk crafts of the Lemkos]. Narodna tvorchist ta etnohrafiia. 5. pp.21-28.
3. Struminskiy, B.I. (ed.) (1988) Lemkivshchina. Zemlya - Lyudi - Istoriya -Kul'tura [The Lemko Land. Land - People - History - Culture]. VoL. 1. New-York; Paris; Sydney; Toronto: [s.n.].
4. PavLiuk, S. (ed.) (1999) Lemkivshchina: u 2 t. [Lemkovyna: in 2 vols]. VoL. 2. Lviv: NAS of Ukraine.
5. Lemkin, V.F. (1969) Istoriya Lemkoviny [History of Lemkovyna]. Jonkers, N.J.: The Lemko Union in the USA.
6. Lukianenko, O. (2008) Rodotsentrichna pedagogika: istoriko-teoretichni rozvidki. PoLtava: Druk. maysternya.
7. Nakonechniy, V. (2021) "Lemky - tse vichni skitaL'tsi: emigratsiyniy diskurs Lemkivs'koi periodiki v drugiy rechi pospoLitiy" ["Lemkos are perpetuaL wanderers: emigration discourse of Lemko's periodics in the second PoLish repubLic"]. Narodoznavchi zoshiti. 1(157). pp. 65-72. DOI 10.15407/nz2021/01.063
8. Odrekhivskyi, R. (2021) The art of carving as a manifestation of the nationaL and cuLturaL revivaL of the Lemkos-Rusins (the Late 10th - first third of the 20th century). Rusin. 63. pp. 43-51 (in Ukrainian). DOI: 10.17223/18572685/63/4
9. SuLyak, S.G. (2019) On the Carpatian Rus' terminoLogy. Rusin. 55. pp. 272-316 (in Russian). pp. DOI: 10.17223/18572685/55/16
10. SuLyak, S.G. (2009) Rusiny karpatskogo regiona i russkaya tsiviLizatsiya [The Rusins of the Carpathian region and Russian civiLization]. Rusin. 1(15). pp. 158-162.
11. TeLvak, V.V. & Nakonechnyi, V.M. (2020) The Rusin Minority in the Second PoLish RepubLic According to Nash Lemko Newspaper. Rusin. 61. pp. 166-182 (in Ukrainian). DOI: 10.17223/18572685/61/10
12. Fedoriv, G. (1976) Poyasnennya tserkovnikh Bogosluzhen' i Svyatikh Tayn [ExpLanation of LiturgicaL Serviges and the Sacraments]. Toronto: [s.n.].
13. Shakh, S. (1960) Mizh Syanom i Dunaytsem [Between the Sian and the Dunajet]. Munich: Khristiyans'kiy goLos/
14. Mateta, A.Z. (1978) Z badan nad rezbg okoLic WieLiczki, CoLowa, MysLenic [From research on the carving of the vicinity of WieLiczka, CoLow, MysLenice]. Polska sztuka ludowa. 3-4. pp. 225-238.
15. Reinfuss, R. (1976) Ludowa rzezba kamienna na Zachodnim Pogorzu [FoLk stone carving in the West Pogorze]. Polska sztuka ludowa. 3-4. pp. 167-180.
16. Reinfuss, R. (1990) Sladami Lemkow [In the footsteps of the Lemkos]. Warszawa: Kray.
Одрехiвський Роман Васильович - доктор мистецтвознавства, професор кафе-дри дизайну Национального лiсотехнiчного унiверситету УкраТни (УкраТна).
Одрехивский Роман Васильевич - доктор искусствоведения, профессор кафедры дизайна Национального лесотехнического университета Украины (Украина). Roman W. Odrekhivskyi - Ukrainian National Forestry University (Ukraine). E-mail: odre2010@ukr.net
