CC BY
88
КРИМ1НАЛЬНЕ ПРАВО ТА КРИМ1НОЛОПЯ.
КРИМ1НАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО
Головкш Богдан Миколайович,
доктор юридичних наук, професор, завдувач кафедри крим'шологи та кримнально-виконавчого права, На^ональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш e-mail: golovkin_@ukr.net ORCID 0000-0002-0333-9806
doi: 10.21564/2414-990x.135.83130 УДК 343.988
В1КТИМНА ПОВЕД1НКА ЖЕРТВ ЗЛОЧИН1В
У cmammi розглянуто феномен вжтимног поведтки жертв злочитв, з'ясовано гг генезу та описано основт моделi таког поведтки.
Ключовi слова: жертва злочину; когттивт шюзп; кримшальна небезпека; вжтимогенний ризик; взаeмодiя i3 злочинцем.
Головкин Б. Н., доктор юридических наук, профессор, заведующий кафедрой криминологии и уголовно-исполнительного права, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: golovkin_@ukr.net ; ORCID 0000-0002-0333-9806
Виктимное поведение жертв преступлений
В статье рассмотрен феномен виктимного поведения жертв преступлений, выяснен его генезис и описано модели такого поведения.
Ключевые слова: жертва преступления; когнитивные иллюзии; криминальная безопасность; виктимогенный риск; взаимодействие с преступником.
Постановка проблемы. Феномен вжтимно! поведшки залишаеться недо-статньо розробленим у кримшологп. Окремi аспекти ще! проблеми дослщжу-валися у працях Л. В. Франка, В. С. Мшсько!, Г. I. Чечеля, В. Д. Рiвмана, В. Я. Рибальсько!, В. I. Полубшського, О. М. Джужи, 6. М. Мо!сеева, В. В. Васи-левича, Ю. О. Левченка, Н. В. Кулаково!, О. М. Литвинова, В. О. Тулякова та ш. Зусиллями зазначених учених сформульовано загальш уявлення про вштимну поведшку, розглянуто !! механiзм, розроблено класифшащю тако! поведiнки. Водночас досi залишаються без вiдповiдi такi взаемопов'язаш питання, як: чому людська психша погано розпiзнае кримiнальну небезпеку; як люди стають жертвами злочишв; у чому полягае особливiсть вштимно! поведiнки; яким чином вiктимна поведшка впливае на вибiр конкретно! особи у ролi жертви злочину?
Аналiз остантх дослгджень. У кримшологп вштимна поведшка розгля-далася як антипод до злочинно! поведiнки. Здебiльшого вона дослвджувалася у контекстi механiзму злочинно! поведшки та пом'якшуючих вину обставин.
На думку В. О. Тулякова, вжтимна поведшка - це вид сощально! девiа-ц11. Вона е ввдхиленням вiд норм (правил) особисто! та майново! безпеки [1, с. 155-156]. Однак результати нашого вштимолопчного опитування 1577 жертв злочинiв (2014 р.) засввдчують, що 74,5% громадян у щлому дотримуються у повсякденному житт правил (норм) безпеки. З них приблизно 40% роблять це постшно, ще третина - час вщ часу. I все ж майже половина з числа осiб, яы дбають про власну безпеку, стають жертвами злочишв. Характерними також е вщповщ респондент щодо показниюв, вiд яких залежить ступiнь вжтимо-генного ризику. Серед них - мюце перебування називають 30 % опитаних, час доби - 33,4 %, байдужють стороншх людей - 24,4 %, власна ризикована поведшка - 11,6 %, iншi чинники - 0,6 %.
Досi бракуе системних знань про феномен вштимно! поведшки, !"! генезу та особливост мислення й поведшки жертви у ситуацп взаемодГ! iз злочинцем, що призводить до вчинення злочину.
Метою статтх е розгляд феномену вжтимно! поведшки, психолопчних мехiнiзмiв !"! формування та зовнiшнiх форм прояву, а також створення шфор-мативно-описових моделей тако! поведшки.
Виклад основного матерiалу. З'ясування особливостей вжтимно! поведшки слщ розпочинати зi встановлення ютотних ознак та характеристики кате-горГ!, до яко! вона належить. Поведшка визначаеться як зовшшнш динамiчний прояв активностi живих iстот. Цей прояв шдлягае сприйняттю та ощнщ з точки зору !! змюту, соцiально! значущостi та наслiдкiв. Поведшка притаманна не тшьки людям, а й тваринам та шшим живим ютотам. Змiстом людсько! поведшки е соцiальна взаемодiя. Вона здшснюеться з рiзними цiлями: задоволення особистих потреб та штере^в, адаптацiя до умов середовища, комунiкацiя, а також змша i перетворення соцiально! дшсность Соцiальна поведiнка зазвичай унормована, шдлягае моральнш i правовiй оцiнцi. I! атрибутивною ознакою е дiяння у формi дГ! або бездiяльностi, що викликае правовi наслiдки. На вщмшу вiд дiяльностi, поведiнка не завжди дощльна й цiлеспрямована. А. Ф. Зелш-
ський звертав увагу на так види поведшки, як вольова, iмпульсивна та звична. 1х вщмшшсть полягае у неоднаковiй мiрi усвiдомленостi та вольового контролю. Поведшка не повшстю контролюеться свiдомiстю, не завжди мае конкретну мету i план реалiзацГí. Психiчна регуляцiя поведiнки одночасно вщбуваеться на свiдомому i пiдсвiдомому рiвнях. Як вiдомо, юридичне значення мае лише свщомо-вольова поведiнка (правомiрна, неправомiрна, протиправна). Правову оцiнку мае й iмпульсивна поведiнка особи, яка перебувала у сташ фiзiологiчного афекту. Натомють у психологГí поведiнка тлумачиться як будь-яю прояви зов-нiшньоí активности рухи, ди, вчинки, висловлювання, вегетативш реакцГí. Через це поведiнка подшяеться на фiзичну, вербальну та невербальну [2, с. 70-96].
На наш погляд, вжтимна поведшка - це дц або безд1яльшсть особи, що зумовили виб1р 11 у рол1 жертви 1 стали приводом для вчинення злочину в конкретнш життевш ситуаци.
У розвиток свое! позицп сформулюемо низку засадничих положень про вштимну поведiнку. За своею суттю вiктимна поведiнка - це небезпечна для суб'екта поведшка в ситуаци взаемодп iз злочинцем. Небезпечною така поведшка стае з урахуванням особливостей мюця, часу та сценарш розвитку подш перед вчиненням злочину, або у момент злочинного посягання. Вштимна поведшка привертае увагу зловмисника, зумовлюе вибiр жертви, стае приводом для вчинення злочину проти конкретно! особи, яка виявилася шдвищено уразливою у конкретнш ситуаци. За формою вини така поведшка у основному необережна. Значно рщше люди навмисно наражаються на небезпеку протиправних пося-гань. За моментом виникнення вштимна поведшка передуе вчиненню злочину, або проявляеться у момент взаемодп злочинця i жертви. Так само розгортання та змша вштимноТ поведшки вщбуваеться у ходi вчинення злочину. Проявiв вiктимноí поведiнки вiдносно небагато; здебшьшого вони типовi.
Вiктимна поведшка становить зовшшнш прояв вiктимностi особи. Вона формуеться шд впливом генотипу, життевого досвщу та середовища проживання. Суб'ект вштимно! поведiнки мае комплекс шдивщуальних психофiзiологiчних особливостей та шдивщуально-психолопчних деформацiй, що зумовлюють шю-зорне сприйняття й неадекватне реагування на кримшальну небезпеку.
У психолопчнш лiтературi називаються психофiзiологiчнi риси та сощаль-но-психологiчнi ознаки жертв злочинiв, що зумовлюють вштимну поведiнку. Психофiзiологiчнi риси пов'язаш iз дефектами пiзнавальних психiчних процесiв (сприйняття, уваги, уяви, пам'яп, мислення), пониженою антиципацiею (спро-можшстю прогнозувати наслiдки свое! поведiнки), недостатньою швидюстю та адекватнiстю сенсомоторних реакцш, викривленим чи iлюзорним сприйняттям небезпечних ситуацш i дiй iнших людей, розгальмовашстю негiдних бажань. Поряд з цим значна частина жертв злочишв мають так риси характеру, як довiрливiсть, наíвнiсть, сварливiсть, задирливiсть, а також акцентуацп характеру за ютерощним, нестiйким, демонстративним i збудливим типом [3, с. 174]. Певну специфшу мае емоцшна сфера жертви злочину. Провщними емоцiйними рисами жертви е рипдшсть та пiдвищена сенситившсть. Ригiднiсть полягае в
ускладненому корегуванш намiчено! програми поведшки вщповвдно до об'ек-тивних вимог розвитку ситуацп. Через рипдшсть жертва не може адекватно реагувати на ситуащю, з якою зштовхнулася, обрати оптимально безпечний варiант поведшки.
Шдвищена сенситивнiсть виражаеться у високш чутливостi до подiй, що вщбуваються довкола або мають вiдбутися [4, с. 36]. Сенситившсть зазвичай супроводжуеться безпричинною тривожшстю, страхом перед новими ситуащ-ями, незнайомими людьми i усякого роду випробуваннями. Почуття страху за свое буття та безпеку найчастше проявляеться у безшдставнш тривоз^ провинi, невдоволеннi собою й очжуванш ворожих проявiв з боку оточуючих людей. Страх пов'язаний iз психотравмами, комплексами, фобiями, передчуттям лиха, пережитим досввдом вiктимiзацГí [5, с. 10].
Сощально-психолопчш ознаки жертв злочину полягають у характерi вико-нуваних сощальних ролей, соцiальному та майновому становишд, ослаблених соцiальних зв'язках, конфлiктному стилi мiжособистiсних вiдносин, соцiальнiй вiдчуженостi i необачнiй поведiнцi. Iндивiдуальнi психофiзiологiчнi особливост жертв злочинiв, а також сощально-психолопчш риси визначають спосiб мис-лення й форму поведшки у конкретних життевих ситуащях.
Здебшьшого люди стають жертвами злочишв несподiвано для себе. У потощ буденностi вони не помiчають нiчого пiдозрiлого, поводяться як завжди: пересу-ваються тими ж самими маршрутами, вщввдують однi й т ж мiсця, виконують роботу за однотипним часовим графжом, сшлкуються з вузьким колом осiб, байдужi до всього, що не стосуеться !х особисто. Стереотипний спосiб поведшки до певного часу убезпечуе члешв сусшльства вiд злочинних посягань. Однак, вступаючи в однотипш суспiльнi ввдносини, щоразу iснуе ризик зiштовхнутися iз злочинцями, якi використовують необачливу поведшку шших суб'ектiв сощ-ально! взаемодп, а також змiнюють позитивну поведшку на сприятливу для вчинення злочину в конкретнш ситуацп.
Намггивши жертву, злочинщ пiдштовхують !! до ролi постраждалого: збли-жуються, манiпулюють почуттями, вщволшають увагу, заманюють у пастку, або ж безшдставно звинувачують та залякують. Головна мета - отримати тимчасову владу над жертвою, змшити !! мислення i поведiнку у потрiбному напрямi. Для злочинцiв щеальна жертва - це не готова захищатися за конкретних обставин особа, а також шдвладна впливу та маншулящям. Природна необiзнанiсть жертви про небезпеку, неготовшсть захищатися пiдвищуе шанси на успiшне злочинне посягання. Психолопчна неготовнiсть бiльшостi людей особисто зштовхнутися iз злочинним посяганням, неготовнiсть до непередбачуваного розвитку подш i ситуащй перетворюе суб'ектiв соцiально! взаемодй на жертв злочишв. Але ж чому люди вчасно не вщчувають кримшальну небезпеку, не сприймають !! реальшсть? Чому не помiчають, як стають потенцшними жертвами у повсякденному житп?
Щоб розiбратися з цими непростими питаннями, необхщно проаналiзувати мехашзм повсякденного мислення й поведiнки людей.
Нобелiвський лауреат Дашель Канеман дослщив два режими мислення шд умовними назвами Система 1 i Система 2. Система 1 складаеться з передчутпв, вражень, бажань, почутав. Це так зване штуггавне мислення. Воно миттеве, спрацьовуе автоматично кожного разу, коли необхвдно приймати повсякденш ршення i дiяти у стандартних ситуащях. Система 2 - це ращональне мислення, засноване на переконаннях, уявленнях, знаннях, досввдь П головна функщя полягае у стеженнi та контролi за враженнями i бажаннями, запропонованими Системою 1, а також у 1'х подоланш за необхiдностi. Система 2 перебувае у комфортному режимi мшмальних зусиль. Рацiональне мислення «вмикаеться» у разi виникнення нестандартних ситуацш, появи складних завдань, з якими не справляеться Система 1. При цьому останню не можна вимкнути. Виходить, що для зосередження уваги, активiзацií ращонального мислення, критично1' оцшки ситуаци, посилення самоконтролю i вибору оптимального варiанта поведшки необхвдно отримати ввд Системи 1 сигнал про нестандартну ситуацш або небезпеку. Однак такий сигнал надходить не завжди. Особливктю и роботи е монотоншсть, стереотипне реагування на зовнiшньою обстановку, втрата вщ-чуття часу. Ситема 1 пов'язуе в едине щле тепершне з недавнiм минулим та очшуваним розвитком подiй за сценарiями в аналогiчних ситуацiях [6, с. 16-23]. Це породжуе викривлення, системш помилки у сприйманш й штерпритаци того, що насправдi вiдбуваеться в даний момент. Зазначеш викривлення (деформаци) Данiель Канеман називае когнтивними 1люз1ями [6, с. 21]. 1ншими словами, якщо до того в аналопчних ситуацiях проти особи не вчинявся злочин, то, iмо-вiрно, штуггавне мислення не розпiзнае небезпеки, не зможе вчасно зреагувати на не! адекватним чином.
Узяти верх над штуггивним мисленням ращональне (лопчне) мислення може лише на певний час, осюльки це вимагае концентрацп уваги, понаднор-мових iнтелектуально-вольових зусиль. У потощ щоденних мiжособистiсних контактiв, численних шформацшних впливiв та пiд тиском життевих проблем накопичуеться втома вщ буденность Остання негативно позначаеться на робот психiки. Вiдображення, сприйняття й оцшка свiдомiстю подiй i поведшки ото-чення вiдбуваеться фрагментарно та поверхнево, а лшя поведiнки вибудову-еться вiдповiдно до першочергового задоволення власних потреб та iнтересiв. Подiбна стратегiя поведiнки передбачае вiдкрите або приховане використову-вання iнших людей як засобу досягнення шдивщуальних цшей. Налаштованiсть виступати активним дiючим суб'ектом соцiальноТ взаемодiТ невiлюе кримiнальну небезпеку, що виникае на шляху задоволення рiзноспрямованих штере^в учасникiв суспiльних вщносин. Зазвичай роль жертви виконуе сторона, яка не очшувала порушення сво'1х прав та свобод, виявилася не готовою 1'х захищати при сощальнш взаемод^1' з iншими суб'ектами, хоча така взаемодiя об'ективно мiстить елементи непередбачуваноси й ризик протиправних посягань.
Зпдно iз вченням А. Маслоу, в iерархп людських потреб безпека посщае другу позицiю пiсля фiзiологiчних потреб. Ця потреба пов'язуеться з прагнен-ням жити в безпечному, стабшьному, органiзованому i передбачуваному свш,
де дшть установлен правила i порядки, унеможливлеш небезпечнi ситуацп, безлад i хаос. Потреба у безпецi виражаеться через свободу вщ страху перед зло-чинцями, вщсутшсть тривоги за свое майбутне, передбачувашсть буття. У ста-бiльному суспiльствi потреба у безпецi проявляеться лише у м'яких формах: страхування на випадок заподiяння шкоди, консервативна поведшка уникання невиправданих ризиюв тощо. Натомють у критичних, екстремальних ситуацiях потреба у безпещ починае домiнувати i спонукати органiзм до мобiлiзацi! усiх сил на боротьбу з небезпекою [7].
У сучасному укра!нському суспiльствi наростають процеси ентропп, хаосу i непередбачуваност буття. Одночасно збiльшуеться дiапазон ризиыв i загроз для учасникiв сусшльних вiдносин. Частина з них носить об'ективний характер. Решта - виникае у результат соцiально! взаемодп чи унаслщок щлеспрямо-ваного впливу одних людей на свщомкть та поведшку шших. В основi виник-нення вштимно! поведiнки лежить суперечтсть м1ж мотивац1ею досягнення особистих ц1лей та необх1дн1стю дбати про власну безпеку кожного разу, коли в1дбуваеться взаемод1я з тшими суб'ектами сустльних в1дносин. Окрiм цього, вштимна поведшка детермшуеться взаемодiею особи з несприятливим середо-вищем проживання, що мктить комплекс кримшогенних ризиыв i загроз для пересiчних громадян.
Насамперед маемо визнати зростання рiвня антропогенно! небезпеки, пов'язано! з неконтрольованою урбанiзацiею та непристосованою шфраструк-турою великих мiст. Йдеться про неналежне архлектурне планування, хаотичну забудову, недостатню облаштовашсть громадських мкць пiд потреби людей, поганий благоустрш прибудинково! територп i мiсць загального користування, незручш транспортнi маршрути та розв'язки. Все це створюе вштимогенш зони, зумовлюе складнощд сприйняття й орiентацп на мiсцевостi, збiльшуе вимушеш контакти iз незнайомими людьми, розпорошуе увагу, посилюе анонiмнiсть мiжособистiсних ввдносин, стимулюе байдужiсть i вiдстороненiсть вщ проблем ближнього.
Потужним фактором зростання антропогенно! небезпеки виступае штен-сивне перемщення суспiльного життя в кiберпростiр. Знеособлення сшлкування користувачiв 1нтернету, правова неврегульовашсть !х поведiнки, недостатнiй соцiальний контроль i вiдчуття безкарностi суттево шдвищують рiвень вiкти-могенних загроз для користувачiв iнформацiйно-телекомунiкацiйних мереж.
Наступним ризик-фактором е лавиноподiбнi потоки негативно! шформа-цй, що розповсюджуються через ЗМ1 та 1нтернет. Постiйнi повiдомлення про нерозкрип резонанснi злочини, загрозливе зростання рiвня злочинностi, нарi-кання на бездiяльнiсть правоохоронних органiв формують у населення вщчуття безпорадностi, схильнiсть покладатися на сприятливий розвиток подш та ситуа-цiй. Деструктивна iнформацiя формуе комплекси i фобй, панiчнi i песимiстичнi настро!, здiйснюе когнiтивне, емоцшне та психомоторне зараження «вiрусом» страху та безнадп, втрати життевого смислу, перетворюе нас у жертв обставин i недобрих намiрiв iнших учасниыв суспiльних вiдносин.
До об'ективних чинниюв зростання pÏBHH антропогенно!' небезпеки також належить економiчна деприващя. Кримiнальний монополiзм, порушення нор-мальних механiзмiв розподiлу i перерозподыу матерiальних благ, а також принцишв ринкового цiноутворення призвели до бщност бiльшостi населення, усунення ïx з нормального процесу сусшльного виробництва та втрати легаль-них джерел доxодiв.
Суб'ективними чинниками, що посилюють антропогенну небезпеку, е сощ-альна аномiя, правовий нiгiлiзм, недовiра до влади та оргашв кримшально!" юстицп, а також наростаюча соцiальна конфронтацiя на Грунт матерiальноï нерiвностi i сощально'1' несправедливостi, полiтичноï, расово'1', релiгiйноï, етшчно1 нетерпимостi тощо. Певна частина сощально незрiлиx людей з нестiйкою пси-xiкою не можуть адаптуватися до суворих реалш життя, втрачають сусшльно кориснi зв'язки, стають самотнiми, набувають комплексiв та фобiй i через це перетворюються на привабливий i доступний об'ект злочинних посягань. Слщ враховувати також, що життя в умовах лавиноподiбного потоку суперечливо'1' шформацп, псиxоемоцiйниx перевантажень, вимушеного пошуку додаткових джерел доxодiв дезорiентуе нормально адаптовану частину сусшльства у роз-шзнаванш кримiнальниx небезпек.
Отже, передумовами виникнення вжтимно1 поведiнки, що призводить до потрапляння у кримшогенш ситуаци, е несприятливе сощальне середовище проживання, недостатня шфраструктурна облаштованiсть населених пунктiв, а також неналежне сприйняття кримшально!" небезпеки.
Узагальнивши можливi iнварiанти вiктимноï поведшки, пропонуемо роз-глянути двi найбшьш поширенi на практицi моделi поведшки жертв злочишв:
1) що призводить до потрапляння у кримшогенш ситуацй' з необережносп;
2) що створюе там ситуацй' умисними дiями.
Перша модель вштимно1 поведiнки найбiльш поширена у повсякденному життi. Переважно йдеться про необачливу чи легковажну поведшку, що зде-бiльшого притаманна жертвам корисливих злочишв.
Загалом вштимна поведшка включае три взаемопов'язанi прояви активности вербальну, невербальну та фiзичну.
Вербальна актившсть жертви проявляеться у поширенш про себе шформацп, що може защкавити злочинцiв. Зазвичай це ввдомост про матерЬ альне становище, джерела доxодiв, рiвень споживання матерiальниx благ. Наприклад, це можуть бути факти про спо^б життя та форми дозвшля, iнформацiя про рухоме i нерухоме майно на правi власност^ наявнiсть бан-кiвськиx вкладiв, хизування витратами i купiвельною спроможшстю, що пiдкреслюють високий соцiальний статус i чималi фiнансовi можливостi тощо. Розповсюдження подiбноï iнформацiï будь-якими каналами комуш-кацiй серед знайомих i незнайомих людей створюе пщвищену небезпеку для особи, орiентуе зловмисникiв у пошущ пiдxодящоï жертви, допомогае спланувати злочин, створити для цього необхвдну ситуацш, пдабрати спосiб впливу на ïï поведiнку.
Невербальш акти поведшки полягають у комушкацп без ^в. У кожно! людини е своя репрезентативна система, через яку вона передае шформащю про себе iншiй сторон вiдносин. Загальновiдомо, що через психомоторш реакцй зовнi виражаеться дiяльнiсть нервово! системи та органiв вiдчуттiв. 1ндиввдуальш прояви психомоторно! сфери зовнi виражають намiри, почуття, ставлення, налаштованiсть на певний спо^б реагування. Через «мову тша» посилаються символiчнi сигнали для оточуючих. Мимовiльнi жести, пози, погляд, а також рухливi реакцй' несуть важливу шформащю про звички та установки, темперамент людини (сильш або слабю реакцй", повшьна або швидка жестикуляцiя), типовi риси характеру (ступшь впевненостi або невпевненостi в соб^ обережнiсть чи iмпульсивнiсть), нагальнi бажання. У постав^ походi, манерах вгадуеться сощальний статус. Доволi легко «читаються» такi почуття та емоцiйнi стани, як защкавлешсть, роздуми, сумнiви, недовiра. Наприклад, людина, зацiкавлена i налаштована довiряти партнеру по спiлкуванню, мае вщповвдний вираз обличчя, демонструе згоду киванням головою. Передчуття особисто! вигоди викликае емоцшний ввдгук у видi мимовiльноï посмiшки, активiзуе рухливiсть, зшмае моральнi бар'ери. Жести роздумiв проявляються в пiдпираннi рукою щоки з витягненим вказiвним пальцем догори, почюуванням пiдборiддя, пощипуванням перенiсся, маятниковим розкачуванням тша у сидя-чiй поз^ зчепленням рук у замок або за спиною, ходшням сюди й туди, а також мршливим поглядом, спрямованим у далечшь. Певнi особливост мають знаки сумнiвiв, невпевненостi та недовiри. Про них свiдчать гримаси рото-носовим трикутником, примруження погляду, машинальне потирання лоба, скронь, ввд-ведення погляду вбш, потирання пiдборiддя, шш, мочки вуха, зморщення лоба, мимовшьне скидання брiв догори, постукування пальцями по поверхш тощо.
Здебiльшого злочинщ добре орiентуються у невербальнiй поведшщ потен-цiйних жертв. У ïx уявi iснуе збиральний образ щеально! жертви, який вони «примiряють» на потенцшних кандидатiв i майже безпомилково розшзнають у разi спiвпадання дшчого «персонажу» з прототипом. Так, наприклад, визнаними психологами е кишеньковi кради, шахра! та хабарники. За жестами, позами, мiмiкою та iншими знаками невербально!' поведшки вони буквально «читають думки i намiри», майже безпомилково вирiзняють потрiбний типаж жертви серед натовпу, а також ощнюють вiрогiдну суму готiвки, якою можна заволодли.
Американськi психологи Беттi Грейсон i Морю Стейн [8] експерименталь-ним шляхом довели, що бшьшкть насильницьких злочинщв обирали жертву вуличних пограбувань упродовж семи секунд за фiзичними даними, особливос-тями руxiв i ходи, прогнозованою здатшстю чинити ошр.
На наш погляд, поведiнкою жертв певним чином керуе природний страх перебування в темний час доби у малолюдних мюцях. Помiчено, що людина, яка боггься, починае сутулитися, опускае голову, ховае погляд, почуваеться невпевнено, пришвидшуе крок, шдозршо озираеться, при раптовш зустрiчi з незнайомцями може поводитися неадекватно (зупинятися, завмирати, виявляти агресш або втiкати), тим самим привертае увагу нападниыв.
Фiзична складова вштимно1 поведшки полягае у недотриманш чи неналеж-ному дотриманш правил особисто1 та майново1 безпеки. Дiапазон тако1 поведшки доволi стандартний: незабезпечення збережностi свого майна, бажання отримати вигоду та уникнути необхщних витрат, зекономити час, мiнiмiзувати трудовий внесок, надмiрна довiра малознайомим людям, перебування у небез-печних мiсцяx.
У контекстi сказаного показовими виглядають судження опитаних щодо причин вибору саме ïx жертвами злочишв. Серед таких називаються: випадко-вий збп1 обставин - 27 %; неуважшсть у громадських мюцях - 25 %; прожи-вання в кримшогенних районах - 11,3 %; очевидш прояви вiктимноï поведшки (надмiрна довiра до незнайомцiв, перебування у нетверезому сташ, демонстрацiя достатку) - 24,1 %.
Окрiм вищевикладеного, прояви вжтимно1 поведiнки, що призводить до потрапляння у кримшогенш ситуацй' з необережност^ також притаманш жертвам насильницьких злочишв. Класичним прикладом уважаеться легковажна або ризикована поведшка жертв згвалтувань. Переважна бшьшкть жшок пашчно бо'1'ться постраждати вiд сексуальних дш «машяыв» та незнайомщв-гвалпвни-юв, якi нiбито зненацька нападають у безлюдних мюцях та у замкненому про-сторi (лiфти, пiд'ïзди, транспорт). Насправдi ж жiнок гвалтують чоловши, яким вони довiряли, не боялися залишатися наодинцi, разом проводити дозвшля, вживати спиртнi напо1 i нав^ь мати попереднi iнтимнi стосунки. Одним словом, жертви не очшували сексуального насильства проти себе, виявилися не готовими до такого розвитку подш.
Намаючись справити приемне враження на чоловЫв, жшки нерщко одяга-ють вiдверте вбрання, спокушають пристрасним поглядом незнайомщв, дають номери телефошв, знайомляться на вулицях та через мережу 1нтернет, iдуть на романтичш побачення наослiп, вiдпочивають разом. Тут можна говорити про легковажну поведшку, що мютить елементи ризику, осюльки очiкуванi вигоди вiд нових знайомств та ввдносин нiвелюе ймовiрнiсть виникнення непередба-чуваних ситуацiй i настання небажаних подш. Поряд з цим, класична модель ризиковано!" поведшки полягае у зневажанш правил особисто!" безпеки, у таких дiяx, що з великою ймовiрнiстю призводять до настання небажаних наслвдюв. Йдеться про ситуацй", коли жшки вдуть на побачення з нетверезими чоло-вжами до них додому, ввдпочивають на природi у малолюдних мiсцяx i при цьому флiртують, недвозначно натякають на можливе продовження близьких стосунюв. Всупереч ризикованш поведiнцi кожна жiнка розраховуе на повагу до свое!" особистост^ яка не втратила статеву свободу. За наявносп симпатй' до чоловша жiнка загалом допускае сценарiй штимно1 близькостi, але не тепер, колись шшим разом. I, певна рiч, жодна з них не очшуе згвалтування. Жiнцi здаеться, що вона контролюе ситуащю, виставляе межi дозволено!" для чоловiка поведiнки, у будь-який момент зможе припинити розвиток штимно1 прелюдп, убезпечити свою статеву недоторкашсть. Однак чоловiки сприймають ситуацiю i таку поведшку шакше. Участь жшки в сексуальних ^рах розумiеться ними як
згода на статевий акт. Спроба його уникнути в останнш момент розцшюеться як виклик для чоловiчоï пдност або зневажання ще'1 людини як статевого партнера. Це розгальмовуе нищ пристраст^ шдсилюе прагнення домшувати над жертвою у даний момент, виступае каталiзатором агресп. У такому сташ чоловiки дiють примггивно й грубо, вдаються до статевих зносин проти волi потерпiлоï. У результат незбiгу рольових очiкувань трапляються зГвалтування навiть у зовнi нейтральних ситуащях, у тому числi серед подружжя.
Друга модель вштимно1 поведшки, що створюе кримшогенш ситуацп умис-ними дiями, полягае у провокативнш поведiнцi. За змiстом i проявами зазначеш види вiктимноï поведiнки мають сшльш риси iз протиправною поведшкою, iнодi збiгаються з нею. Сxожi особистiснi характеристики мають злочинцi та жертви. У зв'язку з цим прийнято говорити про шверсш ролей мiж ними. У ситуацп конфлштного протистояння злочинця та жертву важко визначити наперед.
На думку В. С. Мшсько1, Г. I. Чечеля, провокативна поведшка жертви полягае у таких негативних дiяx або бездiяльностi, що викликають втрату самоконтролю в урiвноваженоï людини i призводять до неочшуваних вчинюв з тяжкими наслщ-ками. Активна провокащя виражаеться у прямш чи опосередкованiй агресп проти шшо'1 сторони кримiнально-правового конфлiкту, або близьких in осiб. Зазвичай така агресiя носить цiлеспрямований, умисний характер, мае форму фiзичного чи псиxiчного насильства над особою. В основному йдеться про побиття, знущання, образи, приниження, погрози, шантаж, що мають на мет заподiяти фiзичну чи псиxiчну шкоду злочинцю та близьким йому особам. Активна провокащя може полягати в умисному знищенш або пошкодження 1хнього майна. Бувае й так, що об'ектом нападу стають треп особи, як втрутилися у конфлшт, або намагалися припинити розпочате злочинне посягання [9, с. 52].
Пасивна провокащя, як правило, зводиться до вчинення аморальних дш особою, яка перебувае iз злочинцем у родинних зв'язках та шших близьких стосунках. Поряд з цим зустрiчаеться невиконання чи неналежне виконання сощальних ролей та обов'язюв, що зумовлюють накопичення негативних почут-пв, формують стшке неприязне ставлення до жертви i викликають стан афекту шд час чергового загострення конфлшту з одного й того ж питання. Як приклад, можна навести зловживання спиртними напоями та наркотичними засобами i пов'язане з цим перебування жертви у безпорадному сташ у публiчниx мюцях, заняття жебрацтвом, проститущею, а також протринькання домашнього майна, накопичування смггтя та вживаних речей у жи™, втечi з дому, створення за мюцем проживання шдшльних притошв тощо. Сюди належить прова залеж-нiсть та iншi розлади псиxiки i поведiнки.
Пасивна провокащя мае мкце й тод^ коли жертва сво1ми умисними дiями грубо порушуе громадський порядок, чинить вандалiзм, ображае честь i пдшсть усix присутнix у цей момент громадян. На вщмшу вiд активно']", пасивна провокащя не мае конкретного адресата. Вона направлена проти всix небайдужих до правил сшвжиття та норм громадського порядку громадян.
Шдсумовуючи викладене, можна зробити таы висновки.
Не кожна особа стае жертвою злочину у результат вштимно1 поведшки. Певна частина члешв сусшльства випадково опиняються у ролi потершлих. Однак саме вштимна поведiнка перетворюе суб'екта на об'ект злочинних пося-гань у ситуацй' взаемодп зi злочинцем.
Через вштимну поведiнку зовнi проявляються деформацп свiдомостi i волi жертви у видi нерозпiзнавання кримiнальноï небезпеки та неадекватного реа-гування на конкретш життевi ситуацй' i дп потенцiйниx злочинцiв.
Вiктимна поведiнка зумовлюе виникнення або реалiзацiю умислу на вчинення злочину проти конкретно!" особи за певних обставин.
Чимало члешв сусшльства ведуть себе вштимно у повсякденному житть Жертвою злочину вони не стають доти, доки не потрапляють у поле зору злочинця. Зввдси, вштимна поведiнка мае свого адресата. Вона помiчаеться та оцiнюеться не всiма членами суспiльства. Вiктимна поведшка залишаеться поза увагою добропорядних громадян, однак викликае реагування у злочинщв.
Основна маса людей формально дбае про свою безпеку, сподiваючись на везшня, сприятливий перебп обставин, добропорядшсть громадян. Психша сучас-но1 людини працюе у режимi невимушено1 зосередженость Це дезорiентуе i вщ-волшае вiд адекватного сприйняття та об'ективно1 оцiнки небезпек довкола себе.
1снуе порiг допустимо! вiктимiзованостi населення. Нашi дослiдження дово-дять, що питома вага жертв злочишв у суспiльствi - величина стала. Вона не перевищуе 40 % i не залежить вщ рiвня злочинност за календарний чи облжо-вий рш. Як правило, жертвами злочинiв щороку стають новi особи. Повторно! вiктимiзацiï зазнае лише кожна сьома жертва. Установлена закономiрнiсть, з одного боку, свщчить про цiлеспрямований пошук жертв злочишв серед о^б, якi виявилися уразливими на момент планування та вчинення злочинного посягання. З другого боку, сусшльство як самооргашзована система стимулюе захисш мехашзми учасникiв сощально! взаемодп. Зростання рiвня злочинностi та страху перед нею мобШзуе бшьшу частину членiв суспiльства до спротиву i певним чином знижуе вштимну актившсть.
Бiльшiсть людей найбiльше бо'ггься насильницьких злочинiв, при цьому стае жертвами корисливих злочишв. Це свщчить про хибш уявлення щодо джерел кримшальних небезпек, неадекватне сприйняття сусшльною свiдомiстю кримiнальноï реальностi.
Список л^тератури:
1. Туляков В. А. Виктимология (социальные и криминологические проблемы) / В. А. Туляков. - Одесса : Юрид. лит., 2000. - 336 с.
2. Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении : монограф1я / А. Ф. Зелинский. - Харьков : Вища шк. Изд-во при Харьк. ун-те, 1986. - 167 с.
3. Медведев В. С. Кримшальна психолопя: тдручник / В. С. Медведев. - Ктв: Апка, 2004. - 368 с.
4. Краткий психологический словарь / сост. Л. А. Карпенко; под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. - Москва : Политиздат, 1985. - 431 с.
5. Головюн Б. М. В1ктимшсть як основна категор1я вжтимологп / Б. М. Головюн // Журнал схщноевропейського права. - 2015. - № 20. - С. 6-13.
6. Канеман Даниэль. Думай медленно... решай быстро / Даниэль Канеман ; пер. с англ. школа перевода Баканова. - Москва : AST Publishers, 2014. - 656 с.
7. Маслоу А. Мотивация и личность/ А. Маслоу ; пер. А. М. Татлыбаевой. - СПб. : Евразия, 1999. - 352 с.
8. Grayson, B. and Stein, M. I. Attracting Assault : Victims' Nonverbal Cues. Journal of Communication (1981), 31 : 68-75.
9. Минская В. С. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения : научное издание / В. С. Минская, Г. И. Чечель. - Иркутск : Изд-во Иркутск. ун-та, 1988. - 151 с.
References:
1. Tuliakov, V.A. (2000). Vyktymolohyia (sotsyal'nye y krymynolohycheskye problemy). [Victimology (social and criminological problems)]. Odessa : Yuryd. lyt. [in Russian].
2. Zelinskij, A.F. (1986). Osoznavaemoe i neosoznavaemoe v prestupnom povedenii. [Aware and unconscious in criminal behavior]. Kharkov : Vishha shk. Izd-vo pri Har'k. un-te [in Russian].
3. Medvediev, V.S. (2004). Kryminal'na psykholohiia. [Criminal Psychology]. Kyiv: Atika [in Ukrainian].
4. Karpenko, L.A., Petrovskogo A.V., Jaroshevskogo M.G. (1985). Kratkij psihologicheskij slovar' [Short psychological dictionary]. Moscow : Politizdat [in Russian].
5. Holovkin, B.M. (2015). Viktymnist' iak osnovna katehoriia viktymolohii [Victim fiactures as the main category of victimology]. Zhurnal skhidnoievropejs'koho prava - The Journal of Eastern European Law, 20, 6- 13 [in Ukrainian].
6. Kaneman, Danijel' [Daniel Kahneman]. (2014). Dumaj medlenno... reshaj bystro [Thinking, Fast and Slow]. Danijel' Kaneman. Moscow: AST Publishers [in Russian].
7. Maslou, A. (1999). Motivacija i lichnost' [Motivation and Personality]. St. Petersburg: Evrazija [in Russian].
8. Grayson, B. and Stein, M.I. (1981). Attracting Assault: Victims' Nonverbal Cues. Journal of Communication, 31 : 68-75.
9. Minskaja, V.S. (1988). Viktimologicheskie faktory i mehanizm prestupnogo povedenija: nauchnoe izdanie [Victim's factors and mechanism of criminal behavior: the scientific edition]. Irkutsk : Izd-vo Irkutsk. un-ta [in Russian].
Golovkin B. M., Doctor of Legal Sciences, Full Professor, Full Professor of Department of Criminology and Penitentiary Law, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: golovkin_@ukr.net ; ORCID 0000-0002-0333-9806
Victim behavior of crime victims
The article tells about phenomenon of victim's behavior in commission of crimes, found its genesis and describes basic models of such behavior.
Victim behavior is the person acts or omissions that led to her selection as offering and were the reason for commit the crime in a specific situation.
The gist of victim's behavior is dangerous for person behavior in situations of interaction with the criminal. Dangerous of such behavior is allowing for the location, time and scenarios before committing a crime, or at the time a criminal assault. Victim's behavior attracts attention of the criminal, causes the choice of victim, become a pretext for committing a crime against the person who was raised in a vulnerable situation. The shape of this behavior is mainly careless. Much less people are deliberately exposed to unlawful acts. For the moment the emergence of victim behavior prior commission the offense or appears at the moment of interaction between the offender and the victim. Similarly victim behavior can deployment and change in the process of committing a crime. Display of victim's behavior are relatively few; mostly of them are typical.
Keywords: the victim of a crime; cognitive illusion; criminal danger; victimogenic risk; interaction with the offender.
Надшшла до редколегй 14.11.2016 р.
