CC BY
13
НЛТУ
УКРЛ1НИ
t ,
Hl/IUB
Науковий bIch и к НЛТУУкраТни Scientific Bulletin of UNFU http://nv.nltu.edu.ua https://doi.org/10.15421/40280132
Article received 09.01.2018 р. Article accepted 28.02.2018 р.
УДК 7.047:17.022.1
ISSN 1994-7836 (print) ISSN 2519-2477 (online)
1EE3 Correspondence author S. L. Shlemkevych sv.shlemkevych@gmail.com
С. Л. Шлемкевич
Нацюнальний л^отехтчний утверситет Украти, м. Львiв, Украта
ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦ1АЛ ЕСТЕТИЧНО1 ВАРТОСТ1 ПРИРОДИ
Проанаизовано шляхи формування еколопчно! компоненти процесу виховання молодого поколшия, зокрема, у сту-дентському середовищь Засвщчено, що одним iз шляхiв подолання еколопчно! та культурно-антрополопчио! кризи, якi мiцно з'eднанi мiж собою, можна вважати утвердження ново'' еколопчно'' культури, ментальних установок еколопчного гу-манiзму. Для досягнення бажаного результату потрiбно використати потенцiал усiх культурних регулятивiв: освiтнього процесу, правово! вiдповiдальностi, сили традицiй. Дieвим чинником процесу виховання е його естетична компонента, яка зас-нована на повноцшному осягненнi прекрасного у природь Мистецтво - духовно-естетичне освоення дшсност за законами краси, допомагае людиш серцем сприйняти красу Природи, а розумом усвщомити вiдповiдальнiсть за И збереження. Давньогрецью фiлософи першими вщзначили цю здатнiсть мистецтва вiдтворювати велич та красу Природи. Особливу ува-гу придшено характеристикам внеску Аристотеля у скарбницю свтово! фшософсько! та естетично! думки. Його дослщжен-ня у сферi естетики мали системний характер, а поняття "мистецтво", "мимезис", "катарсис" стали класичними та зберегли-ся на багато сторiч. Зазначено, що мистецтво завдяки великш юлькоси виражальних засобiв здатне вiдтворити вы царства природи, краса та велич яко! завжди захоплювала людину. Сьогодш природа залишаеться головним об'ектом для вщтворен-ня у численних творчих експериментах митщв. Зроблено висновок, що мистецтво використовуе могутнш потенцiал естетично! вартостi природи, щоб досягнути головно! мети: зробити людину мудрою, стриманою у сво!х потребах, повернути !й втраченi почуття краси та гармони, сформувати шанобливе ставлення до цшсноси Природи.
Кл^чов^ слова: мистецтво; еколопя; естетика; екологiчний гуманiзм; виховання.
Вступ. Еколопчш проблеми, наслщки яких дедал1 енергшшше намагаеться подолати людство, е безумов-ним вщдзеркаленням сучасного етапу розвитку культури, який позначений комплексом кризових тенденцш та феномешв. Науковщ, анал1зуючи загрозу еколопчно! катастрофы, беззаперечною причиною останньо! нази-вають очевидне домшування господарсько-економ1ч-них штереав, закладених св1товим ринком. Одначе, серцевиною цих проблем треба визнати кризу духов-носп взагал1 та И окрем1 прояви, зокрема, так1, як девальвация усталених традицш та морально-етичних норм, знецшення штелектуально! д1яльност1, глобальна криза освгги. Усунути соцюеколопчш суперечносп сьогодення можливо тшьки за умови вдосконалення !'х головного винуватця - само! людини 1, передуам, у моральному, культурному плаш.
£вропейська культура доби Нового часу утвердила фауспанський дух подолання обмеженосп простору та часу, утвердила статус людини як хазя!'на Природи. Ця "технократична домшанта" призвела до таких складних кол!зш еколопчного та морального плану, що сьогодш ми змушеш насамперед вважати найвагомшими п ас-пекти пошуково! д!яльност! людини, як1 не перетворю-ють свгт, а синхрошзують процеси вдосконалення ото-чення та само! людини. Потр1бно шукати не так спосо-би захисту навколишнього, зовшшнього середовища, як
збереження внутршнього, духовного свиу людини.
Виклад основного матерiалу досл1дження. Одним !з шлях1в подолання кризи еколопчно! та культурно-ан-трополопчно!', як1 мщно з'еднаш м1ж собою, можна вважати утвердження ново! еколопчно! культури, ментальних установок еколопчного гумашзму, який розум1емо як певний комплекс морально-етичних припиав, що за-безпечують гармоншш взаемовщносини у систем! "Лю-дина - Природа".
Формування концепту еколопчного гумашзму, утвердження ново! еколопчно! культури стае проблемою не тшьки науково-теоретичною, а й прикладною. Су-часнш людиш необхвдно прищепити норми еколопчно! етики, повернути або у раз1 потреби й сформувати, ви-ховати почуття вадповадальносп за керування у глобальному масштаб! природною реальшстю, не руйну-ючи !!. Для цього потр!бно використати потенц!ал уах культурних регулятив!в: осв!тнього процесу, правово! вщповвдальност!, сили традиц!й. Зосередимо увагу на д!евому чиннику процесу виховання - його естетичнш компонент!, яка заснована на повноц!нному осягненн! прекрасного у природ!.
Людина здатна насолоджуватися красою природи, для цього вона використовуе органи чутпв ! центри головного мозку, що вщповвдають за емоц!йне, образне, мислення. Сприймаючи прекрасне в природ!, людина
1нформащя про aBTopiB:
Шлемкевич Свiтлaнa Любомирiвнa, канд. фiлос. наук, доцент кафедри соцюлогп та культурологи.
Email: sv.shlemkevych@gmail.com Цитування за ДСТУ: Шлемкевич С. Л. Виховний потенщал естетично' вартост природи. Науковий вiсник НЛТУ Укра'ни. 2018, т. 28, № 1. С. 168-170.
Citation APA: Shlemkevych, S. L. (2018). Educational Potential of Esthetic Value of the Nature. Scientific Bulletin of UNFU, 28(1), 168170. https://doi.org/10.15421/40280132
цим самим самостверджуеться як особистють. Сво! по-чуття вона намагаеться переосмислити, опрацювати й використати як базове шдгрунтя для подальшого твор-чого процесу, вищим результатом якого е мистецтво -духовно-естетичне освоения дщсносп за законами кра-си. Саме мистецтво допомагае людиш серцем сприйия-ти красу Природи, а розумом усвщомити вщповщаль-нiсть за И збереження. Мистецтво завдяки великiй шль-костi виражальних засобiв здатне вщтворити всi царства природи, краса та велич яко! завжди захоплювала людину.
Ще донедавна деяк1 науковщ безапеляцiйно ствер-джували, що первюш форми ставлення людини до природи обмежувалися почуттями страху та невпевненосп. Саме цi почуття примушували первiсну людину знахо-дити особливi форми поклонiння цим "загадковим силам", яш, за И уявленнями, керують долею. Так, за думкою деяких дослiдникiв, народжувалися релтя та мистецтво. Одначе щоразу бiльше з'являеться неспростов-них доказiв, як1 надають сучасна антропологiя та архе-ологiя, що первiснiй людиш були вiдомi почуття зача-рування, захоплення красою природи (Harari, 2015). Спочатку штуггивно, у формi сакрально-мiфiчного за-милування, давнi люди намагалися вiдтворити те, що iснувало навколо них. Саме у мiфологií вщбувалася не-усвiдомлена художня переробка уявлень про красу природи. Цим самим народна художня фантазш передбачи-ла естетичне пiзнання свiту.
Новим переломним кроком на шляху усввдомлення свого мюця у взаемостосунках iз природою була для людства велична епоха античностi. Для мешканця давньогрецького полюу не iснувало "навколишнього довшлля" як такого. Свiт, в якому вiн жив, не оточував, а був "ним самим", його частиною, милостиво, по-й-мейному його приймав, примушував узгоджувати влас-ш прагнення з природно наявними передумовами.
Фiлософiя того часу опрацьовувала теорiю природи, в оргашчному поеднаннi зi вченням про гармонш та красу. У творах Аристотеля, Гераклита, Пiфагора та ш-ших античних фiлософiв висвiтлено щею краси як наймогутнiшоí сили зовшшнього свiту, що проникае в душу людини i наповнюе !! високим змiстом. Цим самим зовшшнш свiт, свiт природи був невщдшьним вiд внутрiшнього свiту людини.
Аристотель першим втшив естетичнi знания вае! епохи в систему, сформулював нормативне поияття краси, виходячи знов-таки iз природи самих речей. Мислитель сформулював основну iдею прекрасного, що полягае в оргашчнш едностi змiсту та форми пред-метiв природи. У трактат! "Поетика", написаному у 335 рощ до н.е., вiн аргументуе щею краси, яка, на його думку проявляеться у величинi та порядку. (Aristotel, 1998). Прекрасне вш осмислив як мiру, спiвмiрнiсть, коли в речах немае надлишку або недостатносп, немае нiчого "заиадто". Предмет прекрасний, коли змiст у ньому вилився у належну форму, а форма наповнилася змютом. Повчальною е думка про те, що свгт утворився i тримаеться красою, а людина отримуе нове бачения, стае особливою пiд час усвщомленш краси навко-лишнього.
Зважаючи на ще! сво!х генiальних попередник1в, Аристотель створив наукову базу естетики як фшо-софсько! дисциплiни. Саме Аристотель вщшукав те, що об'еднуе природу та мистецтво, i водночас виявив рiз-
ницю м1ж ними, зазначаючи, що мистецтво - це завжди дiяльнiсть людини, природа ж надшена красою об'ективно. Згiдно з його теорiею, метою мистецтва е досягнения щастя, яке народжуеться у процеа "катарсису" - особливого роду почуття, у якому задоволення, захоплення сполучаеться з моральною красою. Таке по-чуття народжуеться в людиш i вiд споглядания та взаемодп з природою.
Глибоко проникли в таемнищ краси у природi Ге-раклiт i Пiфагор. Гераклiт розглядав Природу як арену зiткиень рiзних природних сил, безмежие поле бороть-би протилежиостей. Вiн побачив красу в едносп протилежиостей. Загальним законом краси е гармошя. Це -едшсть конечного i безшнечного, згода неузгодженос-тей, зв'язаиiсть усього з уйм. Гармошя - це не просто сполучення частин предмета, а монолит у його пропор-цшиосп та доцiльностi, це едшсть сторш, матерiальних переходiв, вiдтiнкiв i площин. Давньогрецька естетика була переважно естетикою природи, тобто сформувала-ся як система закошв, головно на матерiалi природи. Справедливо вважали, що природа навчила людей ство-рювати красу.
Ввдповщно до вчения про гармонш та закони краси, яш сформулювали давньогрецьк1 мислителi шляхом тзнання природи речей, розвивалося грецьке мистецтво. Художники виконували наказ Фалеса - "дотри-муйся мiри" i установку Пiфагора - "вщтворюй гармо-нiю". Впорядковаиiсть природи була зразком для грець-ко! архiтектури - велично! й урочисто!, красиво! i стри-маиоí водночас. Для давньогрецьких архiтекторiв найважливiшим було не порушити гармонiйного сшв-звуччя природи та людини i втiлити гумаиiстичний принцип краси, що сформулював ще Аристотель. Для цього було створено ордерну систему, що вщграла виз-начну роль у розвитку архггектури. (Ордер - один з ви-дiв архiтектурноí композицп, що складаеться з верти-кальних несучих елемеипв у виглядi колон, шляс^в, стовпiв та горизонтальних елемеипв). Природнiсть ар-хiтектурних форм, спiвмiрнiсть з людиною е одними з головних ознак споруд Стародавньо! Грецп, як1 i сьогоднi вважають неперевершеними шедеврами.
Те саме варто зазначити i про скульптуру. Ввдповвд-но до науки про гармонш, у природi Поликлет створю-вав сво! скульптури, зокрема, статую "Дорифора" (спи-соносця) - iдеальну чоловiчу ф^уру. У сво!й киизi "Канон", що стала настшьною для скульпторiв наступних епох, вiн виклав математичш основи створеного ним шедевра. Таемницю людських пропорцiй вiн побачив у точнш симетрií всiх частин. Грецьш скульптори розумi-ли красу природних форм. У зображених торсах, у пластицi рук, шг, голови вiдчуваеться сила, повнота буття. Возвеличуючи людину як носiя калокагатп (кaXoкaya0ía вiд давньогр. каХо<; кш ауабо^ - "прекрасний i хороший", "красивий i благородний"), грецьш майстри створювали прекраснi образи людини в едносп тiлесного i духовного. Значения досягнень давньогрецьких скульпторiв неодноразово вщзначали дiячi культури наступних поколшь. Зокрема, нiмецький фь лософ Готхольд Лессшг у своему трактап "Лаокоон" зазначав: "Якщо завдяки красивим людям з'являються красивi стату!, то, вщповщно, цi останнi впливають на перших, i у державi завдяки вишуканим скульптурам з'являються красивi люди" (Lessing, 1968).
Сучасне мистецтво демонструе прекрасш зразки творчого осмислення традицiй минулого засобами но-bíthíx модернiстичних тенденцiй. I сьогодш природа за-лишаеться головним об'ектом для вщтворення у чис-ленних творчих експериментах митшв, як1 прагнуть до-сягти головно! мети: осмислити велич Природи у ху-дожшх образах.
Успiх наших сподiвань на можливе одухотворения життя та дiяльностi пов'язаний з тим, у якому напрямi буде проростати штущя культурних, духовних цшнос-тей, якою мiрою утвердяться засади та ментальнi установки еколопчного гумаиiзму. Особливо важливо, щоб так1 установки сприйняло молоде поколiння, якому до-ведеться виршувати найскладнiшi проблеми еколопч-ного порядку. Вщповщно, у процесi навчання i вихо-вання однiею з найвщповщальшших стае екологiчна компонента, а в цент^ уваги науковцiв та педагопв е проблема еколопзацп навчання. Серед пропозицш, як1 висувають для виршення екологiчних проблем, чiльне мiсце належить мiркуваниям щодо можливостi форму-вання ново! культури мислення на засадах норм еколо-пчно! етики.
Можемо констатувати: освгга повинна бути такою, яка виховуе. Вщповвдно зусилля педагопв, пращвнишв вищо! школи повиннi бути спрямоваш на формування майбутнього спешал^а, який повною мiрою сприйняв засади та ментальш установки екологiчного гумашзму, основою якого е повага до закошв Природи, впрова-дження дiалоговоl форми взаемостосунк1в мiж люди-ною та природним середовищем. Мистецтво - духовно-естетичне освоення дiйсностi за законами краси, допо-магае людиш серцем сприйняти красу Природи, а розу-мом усвiдомити вiдповiдальнiсть за li збереження. Пот-рiбно використати могутнш виховний потенцiал усвь домлення краси та величi Природи, щоб зробити люди-ну мудрою, стриманою у сво!х потребах, повернути 1й втраченi почуття краси та гармони.
Перелiк використаних джерел
Aristotel. (1998). Etuka. Polituka. Ritorika. Poetika. Kategorii.
Minsk: Literatura. 1391 p. [In Russian]. Harari, Y. N. (2015). Sapiens: A Brief History of Humankind. (1st
ed.). Harper. 464 p. Lessing, G. (1968). Laokoon. Kyiv: Mustectvo. 290 p. [In Ukrainian].
С. Л. Шлемкевич
Национальный лесотехнический университет Украины, г. Львов, Украина
ВОСПИТАТЕЛЬНЫЙ ПОТЕНЦИАЛ ЭСТЕТИЧЕСКОЙ СТОИМОСТИ ПРИРОДЫ
Проанализированы пути формирования экологической составляющей процесса воспитания молодого поколения, в частности в студенческой среде. Засвидетельствовано, что одним из путей преодоления экологического и культурно-антропологического кризиса можно считать утверждение новой экологической культуры, ментальных установок экологического гуманизма. Для достижения желаемого результата нужно использовать потенциал всех культурных регулятивов: образовательного процесса, правовой ответственности, силы традиций. Действенным фактором процесса воспитания является компонента, которая основана на полноценном постижении прекрасного в природе. Искусство помогает человеку сердцем воспринять красоту природы, а умом осознать ответственность за ее сохранность. Древнегреческие философы первыми заметили эту способность искусства - воспроизводить величие и красоту природы. Особое внимание уделено характеристике вклада Аристотеля в сокровищницу мировой философской и эстетической мысли. Его исследования в области эстетики носили системный характер, а понятие "искусство", "мимезис", "катарсис" стали классическими и сохранились на многие столетия. В наше время природа остается главным объектом для воспроизведения в многочисленных творческих экспериментах деятелей искусства. Сделан вывод, что искусство использует мощный потенциал эстетической ценности природы для достижения главной цели: сделать человека мудрым, сдержанным в своих потребностях, вернуть ему утраченные чувства красоты и гармонии, сформировать уважительное отношение к целостности Природы.
Ключевые слова: искусство; экология; эстетика; экологический гуманизм; воспитание.
S. L. Shlemkevych
Ukrainian National Forestry University, Lviv, Ukraine
EDUCATIONAL POTENTIAL OF ESTHETIC VALUE OF THE NATURE
The author analyses the ways of forming the ecological component of the education of younger generation, in particular, in the student environment. It is proved, that one of the ways to overcome the ecological and cultural-anthropological crisis is the approval of a new ecological culture, and mental attitudes to ecological humanism. To achieve the desired result, it is necessary to use the potential of all cultural regulators such as the educational process, legal responsibility, and the strength of traditions. An effective factor in the upbringing process is a component based on the complete appreciation of the beautiful nature. Art helps a person to perceive the beauty of nature with a heart and to realize the responsibility for its safety by mind. Ancient Greek philosophers were the first to notice this ability of art to reproduce the greatness and beauty of Nature. The author has paid special attention to characterizing the contribution of Aristotle to the treasury of world philosophical and aesthetic thought. His research in the field of aesthetics was systematic, and the conception of "art", "mimesis", "catharsis" became classical and preserved for many centuries. At present, nature remains the main object of reproduction in numerous creative experiments of artists. The author comes to the conclusion that art provides material for using the powerful potential of the aesthetic value of nature, which, however, allows achieving the main goal: to form respectful attitude to the integrity of Nature. Consequently, the efforts of schoolteacher and higher education teachers should be aimed at forming a future specialist, who fully embraced the foundations and mental installations of ecological humanism, based on respect for the laws of Nature, the introduction of a dialogue form of the relationship between people and the environment. Art - the spiritual and aesthetic development of reality by the laws of beauty helps the person perceive the beauty of nature with the heart and to realize the responsibility for its preservation by mind. It is necessary to use powerful educational potential - understanding the beauty of Nature, to make a person wise, restrained in the needs, and to restore lost feelings of beauty.
Keywords: art; ecology; aesthetics; ecological humanism.
