Научная статья на тему 'Екологія душі – екологія природи'

Екологія душі – екологія природи Текст научной статьи по специальности «Философия, этика, религиоведение»

CC BY
169
148
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
духовність / культура / екологія / творчість / spirituality / creative / nature / ecology

Аннотация научной статьи по философии, этике, религиоведению, автор научной работы — С. Л. Шлемкевич

Робиться спроба проаналізувати органічні взаємозв'язки між екологічною кризою у Природі, прояви якої стають все відчутнішою прикметою сьогодення і кризою людського Духу. Одним із шляхів подолання кризових явищ у глобальному масштабі можна вважати утвердження нової екологічної культури, ментальних установок екологічного гуманізму, яким утверджується рівновага між пізнавальною діяльністю людини і шанобливим ставленням до цілісності Природи та визначення місця людини у просторі і часі як частини Природи

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Ecology of spirit – ecology of nature

It is given it a shot to analyse organic intercommunications between an ecological crisis in Nature the displays of which become all by more perceptible sign of today and crisis of human Spirit. One of ways of overcoming of the crises phenomena in a global scale can count claim of new ecological culture, mental options of ecological humanism which an equilibrium becomes firmly established between cognitive activity of man and deferential attitude toward integrity of Nature and location man in space and time as parts of Nature

Текст научной работы на тему «Екологія душі – екологія природи»

змют людсько! психiки, виявлення та розумшия якого необхiдно для цiлей i психодiагностики, i психотерапн.

Лiтература

1. Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Экологическая педагогика и психология. - Ростов-на-Дону, 1996. - 246 с.

2. Куттер П. Современный психоанализ/ Пер. с нем. - СПб.: "Б.С.К",1997. - 351 с.

3. Лёйнер Х. Кататимное переживание образов/ Пер с нем. - М.: Эйдос, 1996. - 253 с.

4. Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика/ Пер. с англ. - М.: Класс,

1998. - 480 с.

5. Обухов Я.Л. Символдрама и современный психоанализ. - Харьков: Регион-информ,

1999. - 252 с.

УДК [008+37.011] Доц. С.Л. Шлемкевич, канд. фглос. наук - НЛТУ Украти ЕКОЛОГ1Я ДУШ1 - ЕКОЛОГ1Я ПРИРОДИ

Робиться спроба проаналiзувати оргашчш взаемозв'язки мiж еколопчною кри-зою у Природ^ прояви яко! стають все вщчутшшою прикметою сьогодення i кризою людського Духу. Одним i3 шляхiв подолання кризових явищ у глобальному масшта-6i можна вважати утвердження ново! еколопчно! культури, ментальних установок еколопчного гуманiзму, яким утверджуеться рiвновага мiж пiзнавальною дiяльнiстю людини i шанобливим ставленням до цiлiсностi Природи та визначення мюця люди-ни у просторi i часi як частини Природи.

Ключов1 слова: духовнiсть, культура, еколопя, творчiсть.

Doc. S.B. Shlemkevych - NUFWT of Ukraine Ecology of spirit - ecology of nature

It is given it a shot to analyse organic intercommunications between an ecological crisis in Nature the displays of which become all by more perceptible sign of today and crisis of human Spirit. One of ways of overcoming of the crises phenomena in a global scale can count claim of new ecological culture, mental options of ecological humanism which an equilibrium becomes firmly established between cognitive activity of man and deferential attitude toward integrity of Nature and location man in space and time as parts of Nature.

Keywords: spirituality, creative, nature, ecology.

1стор1я людства нероздшьно пов'язана з природою, освоения яко! давало змогу людиш не тшьки задовольняти вггальш потреби, але розвивати сво! штелектуальш зд1бност1, творити культуру. При цьому вплив людсько! д1яльност1 на природне оточення постшно змшював сво! форми, поступово набував дедал1 бшьших масштаб1в.

На початку свое! багатовжово! юторн людина, керуючись первюним шстинктом, обрала найбшьш в1рний i прагматично виважений шлях: присто-совувалась до вимог природи значно бшьше, тж намагалася пристосувати !! до себе. Людина узаконила цший ряд заборон, як регулювали !! взаемосто-сунки з природою i гарантували деяку стабшьшсть у цих стосунках.

Новим, переломним кроком на шляху усвщомлення свого мюця у взаемостосунках з природою була для людства велична епоха античность Для жителя давньогрецького полюу не юнувало "довкшля" як такого. Свгг, в якому вш жив, не оточував, а був "ним самим", його частиною, милостиво,

Нащональний лкотехшчний унiверситет УкраТни

по-сiмейному його приймав, примушував узгоджувати власнi прагнення з природно юнуючими передумовами.

Античним фшософам вдалося сформулювати напрочуд вiрнi i глибокi за своею суттю погляди на природу, безлiч здогадок про свггобудову. Охоп-ленi почуттевою безпосереднiстю, вони споглядали довколишнiй свгг i об,ективнiсть природи i краси була для них беззаперечним фактом. Смисл ю-нування мислився у досягнент краси, у возвеличент прекрасного, розлитого у стрункост i спiвзвуччi фiзичного свiту. Саме в естетичному сприйнятт природи люди античностi вбачали глибокий смисл i радiсть буття. Сприйма-ючи природу такою як вона е, у всш повнот 11 виявiв, вони тим самим визна-вали 11 сувереннi права.

Виходячи з природи самих речей, античт фшософи формулювали нормативне поняття краси, яка була осмислена як мiра, спiвмiрнiсть, коли не-мае ш надлишку, нi недостачi, немае тчого мнадмiрногом. Рiч красива, коли змют виливаеться у вiдповiдну форму, а форма наповнюеться змiстом. В кон-центрованому виглядi цi ще! були викладенi у творах Аристотеля, фшософа, родоначальника антично! естетики. Саме йому вдалося привести естетичт знання вше! епохи у струнку систему. Об'ективтсть прекрасного як природного явища на думку Аристотеля е незаперечним фактом i його в жодному разi не може порушити та обставина, що одним подобаеться одне, а другим -шше. Необхщно розрiзняти красу i мiркування про красу, якi можуть бути правдивими i хибними. Останне може статися внаслiдок порушення нормального сприйняття, способу мiркування тощо, а тому i не всi мiркування про красу необхiдно визнавати.

У творах Аристотеля, Гераклгга, Пiфагора та шших античних фшосо-фiв червоною ниткою проходить iдея краси як наймогуттшо! сили зов-нiшнього свггу, що проникае в душу i наповнюе 11 високим змiстом. Тим самим зовтшнш свiт, св^ природи проголошувався невiддiльним вiд внут-рiшнього свiту людини.

Переломною стае епоха Вщродження. Iнтенсифiкацiя товарно-грошо-вих вщносин, потреба у вдосконаленнi природно-сощального середовища примушуе з повагою ставитися до виявiв творчо! активностi особистость Те-пер людину розглядаемо не тшьки як частина Космосу (в чому виявляеться високий принцип античност^, а як його найбшьш важливий, привiлейований елемент. Значними були здобутки епохи Вщродження як у царит Духу, так i в новггнш як на той час, царит техтки. Але чи не тут визрiвало корiння всiх найголовнiших еколопчних небезпек сьогодення? Адже людина смшиво ут-верджувалася у активнiй i самодiяльнiй пошуковiй дiяльностi, демонструючи здаттсть до дiяльного i критичного ставлення до свого оточення. Вщповщно до певно! мiри втрачався ореол довершеност i недосяжностi навколишнього свiту, едтсть людини i природи, яка була характерною для культури древтх. Головною задачею науки, техтки вiдтодi проголошувалося пiдкорення природи, необхiднiсть поставити вс силi Природи на службу людит. А саму природу обмiрковували перетворити на майстерню, в якш людина працюва-тиме завзято, не покладаючи рук, створюючи новi досконалi зразки.

Започаткована великим фiлософом Просвiтництва Жан Жаком Руссо традищя розглядати "культуру як другу природу" стимулювала активнiсть фшософських дебатiв щодо протилежностi-протиставлення природи i культу-ри. AH8ni3 такого протиставлення проводився у рiзних площинах - онтоло-гiчному, гносеологiчному тощо. I виконував рiзнi методологiчнi завдання. У неоканпансга проблема спiввiдношення природи i культури зводилася до питання про методолопчну протилежшсть природознавства i наук про духов-не, тодi як у фрейдизмi культура розглядалася сублiмованою формою вияву заборонених моральною цензурою природних сил. Марксистська фiлософiя, розглядаючи культуру як продовження, результат розвитку людини, форму-вала чисто утилггарно-техшчне ставлення до природи як до комори, заповне-но'' до кра'в сировиною та енерпею. Людина в боротьбi проти стихшних сил, якi чинять перепони реалiзацiï ïï прагнень i бажань, може використовувати ri ж стихiйнi лих i природш речi, пристосовуючи ïx для свого iснування. Безпе-речно, такi твердження не позбавленi смислу, хоча фшсують скорiше реаль-но-онтолопчш взаемовиклики мiж природою i культурою. Попри те, необхщ-но враховувати i аксюлопчний аспект, тобто, за словами вщомого вченого, представника аксюлопчного напрямку культурологiï Н.З Чавчавадзе, визнати той факт, що "феномени культури ютотно i структурно вiдрiзняються i про-тиставляються природним явищам в результат необxiдноï наявностi у перших i повноï вiдсутностi у других щнтсних елементiв, духовного змюту, те-леологiчноï будови. (1,61).

Власне, по-шшому висловлюючись, таке протиставлення мiж культурою i природою може виникнути тшьки тод^ коли людина у сво'й практич-нiй дiяльностi свiдомо чи несвiдомо скеровуе свою культуротворчу енерпю (нагромаджену вiд toi' ж таки природи) проти природного ходу речей. Фаус-тiанський дух подолання обмеженост простору i часу, нагромадження нави-чок манiпулювання i технолопчного освоення дарiв Природi, утвердження статусу людини як хазя'на Природи призвело до таких складних колiзiй еко-логiчного i морального плану, що сьогодш ми змушенi, насамперед вважати найвагомшими тi аспекти пошуково' дiяльностi людини, якi не стшьки пе-ретворюють свiт, скiльки самостворюють ïï саму, а вщтак шукати вирiшення проблеми не стiльки захисту довколишнього, зовнiшнього середовища, скшь-ки збереження внутршнього, духовного свiту людини i шляxiв для синхрош-заци процесiв вдосконалення оточення i самовдосконалення себе.

На жаль, реалiï сьогодшшнього дня, дня екологiчноï кризи, виклика-ною насамперед загрозливими наслiдками науково-техшчно'' революцiï, пов-нiстю знiмають будь-як сумнiви щодо необxiдностi вiдiйти вщ утилтарно-споживацького ставлення до природи i визнати першорядними саме мораль-но-етичнi критерiï у взаемостосунках людини i природи, обов'язкову сшввщ-носшсть мiж культурою i природою.

Сутичка природи-культури, природи-цивiлiзацiï, природи i породженого людиною свiту теxнiки стала визнаним фактом, одшею з найгострiшиx практич-них проблем, вирiшення яко'' забезпечуе надаю на саме юнування людства.

Так, ми на порозi подш, а може i привдаинили двер^ за якими загроза фiзичному юнуванню самiй Людинi. Широко вiдомими е ^зш сигнали попе-

Нащональний лкотехшчний ун1верситет УкраТни

редження про еколопчну катастрофу - наступ пустель, озоновi дiрки, кислот-нi дошд. Багато сказано про негативнi наслщки науково-техшчно! революци. Зрештою, цi проблеми i небезпеки породжуються об'ективно, вони iманентнi якостi само! НТР. Це - неминуче забруднення середовища, нагромадження таких вiдходiв виробництва, як не шддаються дезактивацi!, якiсть питно! води, нестача кисню, виснаження земель... Перелж можна продовжити цшком очевидними, страшними за своею суттю, фактами.

Серед полiтикiв, економiстiв, вчених-практиюв досить активно луна-ють заклики обмежити пошуки вiдповiдi на загрози сучасного стану сферою економiчно-соцiальних виршень, зосередитися на реально-онтологiчнiй складовiй в аналiзi взаемостосункiв природи i св^у людини. Проте, необхщ-но визнати - еколопчш проблеми, породженi антропогенним тиском, руйна-цiею довкiлля, мають яскраво виявлений "людський вимiр", залежшсть вiд стану свiдомостi i усвщомлення себе самою людиною.

Пiдтвердження цьому можна вщнайти навiть на поверхш перебiгу фактiв буденностi. По-перше, досить небезпечним е постшне зростання змш у ритмi i стилi життедiяльностi людини, що неминуче призводить до дисо-нансу з так званим "бюлопчним годинником" - внутрiшнiм ритмом функщ-онування систем життедiяльностi людського оргашзму, якi пiдпорядкованi природнiм ритмам змши дня-ночi, пiр року тощо. Психофiзiологiчнi переван-таження, надмiрна концентращя уваги, яко! потребуе обслуговування складно! техшки. Результатом i наслщком перенасичення виробничо! i невиробни-чо! сфер економiки сучасною технiкою можна вважати i технологiчнi катас-трофи, неминучий елемент сучасного еколопчного процесу. З такими катастрофами стикаються по сут вс кра!ни свггу - незалежно вiд рiвня економiч-ного розвитку i !х суспшьного ладу. Недолiки конструкторiв, дефекти облад-нання, людськi помилки найчастiше стають безпосередшми причинами найскладнiших катастроф останшх десятирiч. Так, за деякими ощнками, саме помилки, допушеннi людиною у ходi роботи, спричинили 45 % екстремаль-них ситуацiй на АЕС, 60 % авiакатастроф i 80 % катастроф на морь Останшм часом проявилася ще одна невтшна тенденцiя - рiст техносфери значно ви-переджае зростання i вщповщний рiвень квалiфiкацi!, вiдповiдальностi, дис-циплшованос^ тих, хто створюе та експлуатуе складш технiчнi системи. Про це свщчить i статистика найбiльших технолопчних катастроф за ХХ ст. Бшь-ше половини з них (бшя 60 %) вiдбулися протягом останшх двох десятилггь, Одночасно Збiльшився i !х руйнiвний ефект: на останню чверть ст. припадае 47 % загиблих i половина поранених шд час промислових катастроф ХХ ст.

Та не менш загрозливими, хоча можливо i не такими яскравими для спостереження е проблеми, що пов'язаш з впливом НТР на духовний св^ людини, на духовну культуру. Знаменита суперечка мiж '^зиками i лiриками", апогей яко! припав на 60-^ роки 20 ст., (хоча iсторiя !! значно довша), по сутi намагався виявити i порiвняти цiннiсть науково-технiчного i духовно-цiннiс-ного пiдходiв до свггу, до людини, !! дiяльностi i творчостi. У суперечцi не було переможцiв, а сама проблема набула виразшшо! артикуляцi!.

У самосвiдомостi людини сучасно! епохи, в тому, як вона осмислюе свш шлях до себе як цшсно! особистостi, вщображаеться весь спектр проти-

рiч нашого часу. Сво'ми ж руками сприяючи стрiмкому розвитку цивiлiзацiï, сво'м творчим генiем посилюючи теxнiчну мщь людства, людина вiдчувае, що процес стае некерованим, а сама вона опиняеться заручником власних творiнь. Тепер найважлившими у ïï пошуковiй дiяльностi стають питання гу-манiстичниx та еколопчних критерiïв застосування i використання результа-тiв науково-теxнiчного прогресу, виршення колiзiй творчостi, позбавлено'' моральних горизонлв. Такий пошук може призвести або до вщчуття повно'' безпорадностi, або до тотально'' апати i депреси. Або ж похибки "технолопч-но'" свiдомостi спровокують вибух невмотивовано'' агреси, стиxiйного бунту, прагнення силою утвердити свою "силу". Про небезпеку так званого "бунту натовпу", прагнення "посередньо'' людини" (за словами юпанського фшософа Хосе Ортеги-i-Гассета) керуватися принципом "прямо'' дп", попереджали найбiльшi фiлософи ХХ ст.

Звичайно, подаш варiанти е деякими крайшми проекцiями iснування людини сучасност^ але, ïx змiст не позбавлений справедливость

Не мае лишитися сумнiвiв: усунення соцiоекологiчниx суперечностей сьогодення мае рухатись шляхом вдосконалення ïx головного винуватця - само'' людини i, насамперед, у моральному, культурному вщношенш. Очевидно, першим кроком на цьому шляху е грунтовне осмислення наявно'' ситуаци, усвщом-лення суп то'' свiтоглядноï революцiï, ознаки яко'' ми спостерiгаемо насамперед в утвердженш ментальних установок екологiчного гумашзму. 1ншого виходу немае - ми зобов'язаш знайти шляхи зняття глобального протистояння людини i природи, подолання еколопчно'' кризи i кризи духовносп, уможливити розбу-дову то'' повноти "суспшьних вiдносин, яка б дозволила людиш вiдчути i реалi-зувати себе не як мехашчну персошфшацш вкорiнениx форм соцiального зв'яз-ку, а як особистiсть, яка гостро вiдчувае свою неповторнiсть, яка готова до шди-вiдуально осмисленого i водночас ушверсально-вагомого, не скутого рамками наявно'' ситуацiï, творчого висловлювання" [2, ст. 89].

Лггература

1. Чавчавадзе Н.З. Культура и ценности. - Тбилиси, 1984. - 236 с.

2. Малахов В.А. Искусство и человеческое мироотношение. - К.: Наука, 1989. - 364 с.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.