CC BY
117
7. Уман А. И. Технологический подход к обучению: теоретические основы. — Москва. — Орёл,
1997. — 208 с.
Юлш МАРЧЕНКО
УМ1ННЯ АКТИВНОГО СЛУХАННЯ ЯК СКЛАДОВА КОМУН1КАТИВНО1 КОМПЕТЕНТНОСТ1 МАЙБУТНЬОГО ЮРИСТА
В статтi визначаються структурш компоненти комуткативноI компетентностi майбутнх юристiв, яка складаеться з двох тдструктур — юридичноЧ та психолого-педагогiчноi. Уточнюеться суттсть умтня активного слухання необхiдноi складовоi професiйноi дiяльностi майбуттх юристiв. Визначене поняття «умiння активного слухання» допомагае спрямувати зусилля на послiдовне та ефективне керування процесом впливу на рiзнi об'екти професiйноi дiяльностi.
В укра!нському сустльств все активтше ввдбуваються трансформацшт процеси, спрямоват на штегращю з европейським освитм та професшним простором, що призводять до змiни вимог, як пред'являютъся до пращвника оргатв внутрiшнiх справ. В умовах сьогодення головною ознакою юриста мае стати ефективтсть його пращ, важливою та невiд'емною складовою яко! е готовнiстъ його до профеийного спiлкування, тобто комунiкативна компетентнiстъ. "Ушння спiлкуватися з клiентами, колегами i кер1вництвом — основа дiялъностi сучасного юриста. У зв'язку з цим виявляються актуальними питания змiсту, структури, форм i способ1в оргатзаци набуття комуткативно! компетентносп майбутнiми юристами.
Аналiз психолого-педагопчно! та юридично! лiтератури свiдчить, що в сучаснiй науцi накопичено чималий обсяг доробок, як1 присвячет дослiдженню проблем процесу спiлкувания загалом та комуткативно! компетентностi зокрема. Проблеми сутносп i структури спiлкувания розглядають Г. Андреева, В. Давидов, А. Лобанов, Л. Петровська, А. Петровський; педагогiчному спiлкуванню придiляютъ увагу О. Бодальов, В. Кан-Калш, Я. Коломшський, О. Леонтьев; проблеми культури стлкування юристiв висвiтлюютъ О. Бандурка, В. Васильев, В. Романов, Ю. Чуфаровський.
Разом з цим питання структурних компонентiв комуткативно! компетентност юристiв розроблет недостатньо повно та однозначно, що зумовило актуальтсть статп. Метою статп е визначення сутностi поняття «умшня активного слухання» як складово! комуткативно! компетентносп юристiв, що дасть змогу спрямувати зусилля на ефективне та обгрунтоване формування його у студенпв правознавчих ВНЗ.
Вiдповiдно до визначено! мети нами поставленi так1 завдання:
1) визначити структурнi компоненти комуткативно! компетентносп майбутнiх юристiв;
2) уточнити науковi уявлення про сутнiстъ активного слухання;
3) показати необхвдшсть i доцiлънiстъ розвитку для майбутнiх юрислв умiння активно слухати як складово! комуткативно! компетентност!
Комуткативна компетенттсть — це складна штегративна як1сть особистосп, що характеризуе рiвенъ володiння знаннями та вмiннями у сферi стлкування. У контекст! особливостей юридично! дiяльностi комунiкативна компетентнiстъ майбутнiх юрист1в розглядаеться нами як едтсть двох взаемопов'язаних, але яюсно своерiдних пiдструктур — юридично! та психолого-педагопчно!. Оск1льки комуткативну компетентнiстъ майбутнього юриста ми розглядаемо як обiзнанiстъ, квалiфiкованiстъ у стлкувант, то, вiдповiдно до найбiлъш узагальнено! моделi структури сп1лкуванпя, у комуткативнш компетентност1 юриста визначаемо три складов^ мотивацiйний, поведiнковий та п1знавальний компоненти [5, 54].
Юридична пiдструктура включае в себе мотивацшно-цттсний компонент, у якому видiляютъся: установки, професiйнi орiентацi! юриста, що визначають спрямованiстъ його стлкування, вибiр тих чи шших способiв взаемодi! iз спiвробiтниками, ктентами, iншими учасниками правовiдносин.
Психолого-педагогiчна тдструктура охоплюе способи сприйняття та оргатзацп професiйно! взаемодi! з учасниками юридичних вiдносин, вербалънi та невербалънi засоби стлкування, прийоми впливу на учаснишв спiлкувания, тобто поведтковий та тзнавальний компоненти. У поведшковому компонентi нами виокремлюються комуткативш здiбностi та
комуткативш умтня, а в тзнавальному компонентi — комуткативш знання, адекватш комунiкативним завданням i достатш для !х вирiшення, як1 загалом характеризують комушкативну компетентнiсть людини [8, 73].
Уа складовi психолого-педагопчно! та юридично! пiдструктур комуткативно! компетентност взаемопов'язат, взаeмообумовленi i характеризують здатнiсть юриста встановлювати мiжособистiснi (психолоriчнi) контакти iз рiзними учасниками спiлкування (рис. 1).
Рис. 1 Структуры компоненти комуткативноЧ компетентностi юриста.
У складi комушкативних умшь О. Сидоренко визначае:
- умшия вступати в контакт;
- умшня ставити питания;
- умшня вести «малу розмову»;
- умшня стимулювати партнера до з'ясування його позици, пропозицп тощо;
- умiния почути i зрозумiти те, що мав на увазi партнер;
- умшня сприйняти i зрозумiти те, що партнер не в змозi був висловити;
- умшня передати партнеру, що його почули i зрозумши;
- умiния вирiвнювати емоцшне напружения у бесiдi [8, 81].
У контекстному полi нашого до^дження особливий iнтерес становить умiння 5-7, яю визначають необхвдтсть активного слухання юристом партнера для встановлення ютини у справi.
Отже, перед нами постае завдання визначения поияття «умшня активного слухання». I. Атватер вперше найбшьш повно обгрунтував необхiднiсть уважного слухання для ефективного спiлкувания: «Дуже часто ми не виявляемо достатньо! активностi, щоб зрозумiти того, хто говорить» [1, 21]. Вш характеризуе активне або рефлексивне слухання як процес, у якому той, хто слухае, дiлить вiдповiдальнiсть за спшкування з тим, хто говорить, осшльки «бiльш активно використовуе словесну форму для тдтвердження розумiния повiдомления свого стврозмовника» [1, 42]. Саме «слухати» на вiдмiну вiд «чути» е активним процесом, оск1льки вимагае певних навичок, як1 можна i необхвдно виробляти i розвивати. Прийомами активного слухання, зпдно з I. Атватером, е з'ясування, перефразувания, вiдображения почутпв, резюмувания. На його думку:
• з'ясування — це звернення до того, хто говорить, за уточнениями;
• перефразувания — це формулювання одше! i тiеl ж думки шакше;
• вiдображення почутт1в — акцент робиться на ввдображенш тим, хто слухае, почутпв того, хто говорить, його установок та емоцшного стану;
• резюмувания — це тдбиття шдсумшв щодо основних вдей та почуттiв того, хто говорить, яке допомагае поеднати фрагменти розмови у смислову едшсть [1, 45-50].
Американсьш дослвдники Р. Вердербер та К. Вердербер складовими процесу активного слухання вважають:
- зосередження — перцептивний процес ввдбору та концентрацil на конкретних стимулах з
велико! кшькосп стимулiв, якi досягають наших орrанiв почутпв;
- розумiния — точна розшифровка поввдомлення шляхом присвоения йому правильного значення;
- запам'ятовування — здатшсть зберirати iнформацiю та вiдтворювати и, коли це необхiдно;
- критичний аналiз — процес визначения правдивосп, достовiрностi або вiроriдностi надано! шформацп;
- реагувания — допомога людинi щодо бiльш позитивного сприйияття себе i свое! поведiнки [3, 89].
А. Реан згодний з тим, що ефектившсть активного слухання виявляеться у постшнш зацiкавленостi в розмовi того, хто слухае, за допомогою вербалiзацi! процесу сприйияття. Функцiею активного слухання е засвiдчення того, що слова стврозмовника — не лише почуп, а й правильно штерпретоваш [7, 448].
Беручи за основу стутнь вербалiзацi! активного слухания, А. Реан виокремлюе декшька його рiвнiв.
Рiвень А — суб'ект вставляе у монолог партнера стверджувальш вигуки («Так»), як свiдчать про увагу до його думки.
Рiвень В — бшьш складний рiвень активного слухания: перефразувания, резюмувания, суб'ект може тдсумувати почуте («Отже, наск1льки я зрозумiв, Ваша основна думка...»). Якщо розумiния виявиться неповним або неточним, особа, котра говорить, повернеться до сво!х висловлювань i перефразуе 1х бiльш однозначно. Сюди ж можна вiднести i прийом уточнюючих питань, як1 спрямованi на те, щоб зробити основну думку спiврозмовника ясною, очевидною. До^дженнями з психологи каузально! атрибуцп встановлено, що найчастiше людина не пiзнае iстиннi причини дш спiврозмовника, а приписуе йому те, що !й самiй здаеться найбшьш лопчним.
Рiвень С — розвиток вдей, взятих у партнера зi спiлкувания: почуте буде сприйиято творчо i не лише перефразовано, а й якось змшено i доповнено («Якщо враховувати Вашi слова, то ...») [7, 450].
Отже, умiния активного слухания, на нашу думку, це — здатшсть виявляти постшну зацiкавленiсть у тому, що говорить стврозмовник, за допомогою вербальних (уточнения, перефразувания, резюмувания) та фгзичних ^зуальний контакт, використання певних поз i жестiв, здатнiсть запам'ятовувати, iнтерпретувати та критично аналiзувати iнформацiю, яку надае партнер) прийомiв з метою адекватного реагувания на отримаш даш та виршення слухачем сво!х професiйних завдань.
О. Сидоренко порiвнюе активне (рефлексивне) та пасивне (нерефлексивне) слухания: «Активне слухания спрямоване на формулювания та виршення комунiкативних завдань, тодi, як пасивне слухания — це змша сташв у процесi впливу комушкативних стимулiв» [8, 69].
Активне слухання Пасивне слухання
Спроби спонукати партнера до розмови. Терпеливе очiкувания того, щоб партнер почав розмову.
Спроби точно сприйняти те, що сказав партнер, спроби переконатися у точносп свого сприйияття. Оч^вания того, коли партнер буде спроможний сказати щось дшсно важливе чи щкаве. Вшьний потiк власних асоцiацiй шд впливом того, що вловила власна увага.
Спроби утримувати надмiрно багато^вного партнера або партнера, що постшно вдаолшаеться у межах теми; спроби повернути його до теми обговорения. Вдаолшання уваги на що-небудь шше при збереженнi «маски уваги». Очшування того, коли партнер повернеться до теми розмови. Оч^вання того, коли партнер перестане говорити.
Зрозумшо, що для фах1вця-юриста можливе використаиня пасивного слухання у розмовi з шшим суб'ектом правоввдиосин, але в обмеженому обсязi, оск1льки воно займае багато часу i невiдомо, чи скаже партнер взаrалi щось дшсно важливе у справi, якщо юрист буде терпляче очiкувати, коли розмова повернеться у потрiбне йому русло. Активне слухання допомагае зосередитися на партнер^ змусити його надати потрiбиу шформащю, почути !! та правильно штерпретувати за допомогою уточиюючих питань, резюмувания. Защкавлетсть юриста в тому, щоб
бiлъше говорив його спврозмовник, е одиiею з основних особливостей юридично! дальности оск1льки «людину, яка активно говорить, можна легше i краще зрозумiти, вiд не! можна отримати необх1дну для вирiшення питання iнформацiю, прослiдкувати !! позищю i тактику розмови» [2, 103].
О. Столяренко вказуе необхвдшсть використання юристом тд час спiлкувания з ктентом саме активного слухания, передусiм уим сво!м виглядом: позою, виразом обличчя та очей, голосом виявляти готовтсть допомогти клiенту, об'ективно розiбратися. Неприпустимими е заияття iншими справами, телефонш розмови, демонстрацiя поспiшностi та бажання швидше вiдправити клiента. За допомогою активного слухания юрист може почути не тшьки слова, а й зрозумгти емоцiйний стан людини, проаналiзувати, що вона хоче i чого не хоче казати. Отже, правильною позищею активного слухача, яка реалiзуеться за допомогою нахилу тша в бш того, хто говорить, вiзуального контакту з ним, усiма невербальними засобами, е позищя, що говорить: «Я вас уважно слухаю» [6, 372].
Формальне засвоення правил стлкування, яке не супроводжуеться практичними навичками !х адекватного застосувания, веде до невдач у взаемодп юриста з шшим учасником правовiдносин. Зупинимось на негативних явищах, пов'язаних iз техшкою активного слухания, що становить помилкове тлумачення почутого:
- вiдповiдъ юриста, яка починаеться зi слова «НЬ> — спiврозмовник буде слухати вже не так уважно, ввдшукуючи аргументи на користь свого висловлювання, намагаючись переконати юриста у сво!й правотц
- питания, що ставляться юристом не як прояв цiкавостi стосовно особистосп, а як пошук корисп, яку можна вилучити iз почутих вiдповiдей, що веде до зростання напруги в iншо! особи, нерозумшня нею мети питань, скутостi, невпевненосп, вiдмови вiдповiдати взагалi.
Для виршення протирiч, що виникають у сшлкуванш, юрист повинен бути обiзнаний iз так званим «правилом накопичення згоди». Воно виявляеться у постановцi ввд початку розмови таких питань ктенту, на як1 вiн природно ввдповвдае «Так». При цьому враховуються так психологiчнi особливостi: якщо людина почала ввдповвдати «Нi», то сказати попм «Так» !й буде психологiчно важко; коли ж людина декшька разiв поспiлъ вiдповiла «Так», то в не! виникае фшсована психологiчна установка на взаемодш, бажания спiвпрацювати з юристом з метою ввднайдення ютини, правильного рiшення [6, 374].
Схема слухання мае будуватися за принципом зворотного зв'язку: об'ект вимовляе слова, спрямоваш до суб'екта, який слухае, зосереджуючи свою увагу на спiврозмовниковi та на його словах i намагаючись зрозумiти основну iдею висловлювання [9, 120].
Слухання юристом стврозмовника е виршальним у встановленнi мiжособистiсних стосунк1в. Схилънiстъ будь-яко! людини до осуду, оцiнювання, схвалення чи несхвалення почутого не повинна бути перешкодою на шляху ефективного стлкування. В умовах емоцшно! напруженосп, яка часто виникае тд час професiйного стлкування юриста з ктентом, збiлъшуетъся вiрогiднiсть того, що двое людей будуть оцiнювати висловлювання один одного лише з власно! точки зору. Юрист здатний об'ективно, неупереджено осягнути позищю спiврозмовника тiлъки тодi, коли цшеспрямовано вислуховуе !!, осмислюе важливiстъ висловлювання для клiента. Отже, перш шж висловлювати свою власну точку зору, юристу необхвдно збагнути душевний стан, позищю шшо! людини i настшьки добре зрозумiти !! думки i почуття, щоб вiн мiг !х переказати сво!ми власними словами для не! [4, 22-23].
Шд час слухання й реагування важливо усвiдомлювати ймовiрнiстъ вибiрковостi сприйняття, спричинено! багатством аспектов у будь-якому поввдомлент (вербальних i невербальних), реагувати на котрi одразу неможливо. До тих чинниюв, як1 впливають на реакщю людини на повiдомлення, належать и сподiвання, потреби, бажання, думки, сощальш установки та переконання. Так, поведiнка особи буде рiзною залежно ввд того, як налаштований щодо не! стврозмовник — вороже чи позитивно. Це ж стосуеться сприйняття тих висловлювань, як не суперечать/суперечать власним поглядам, сощальним установкам особи. Тобто поввдомления людини, котра ставиться до особи негативно або чи! погляди не ствпадають з переконаннями особи, будуть тлумачитися неповно, хибно. Майбутнiм юристам пiд час слухання й реагування важливо усввдомлювати ймовiрнiсть вибiрковостi сприйняття i бути готовими змiнювати свое розумiння почутого, коли стае очевидним, що повiдомлення сприйнято неправильно.
Отже, визначенi особливост1 поняття «активне слухання» дозволяють нам зробити так1 висновки:
1) комунiкативна компетентнiсть майбутшх юристiв як будь-яке системне утворення мае свою структуру, що складаеться iз двох пiдструктур — юридично! та психолого-педаrоriчно!. У психолого-педагопчнш пiдструктурi нами виокремлюеться вмiния активного слухання як необхiдна складова професшно! дiяльностi юриста;
2) умiния активного слухання розглядаеться нами як здаттсть юриста виявляти постшну зацiкавленiсть у тому, що говорить стврозмовник, за допомогою вербальних прийом1в — уточнения, перефразування, резюмування, та фiзичних прийом1в — вiзуальноrо контакту, використання певних поз i жеств, а також здабностей запам'ятовування та аналiзу шформацл, яку надае партнер, що створюе можливiсть Г! iнтерпретацi! з метою виршення професiйних завдань;
3) умшня активного слухання необхiдно формувати i розвивати студентам-правознавцям з метою здшснення ефективно! комунiкацi!: отримання шформаци, необхiдно! у справi; розумiния почутпв спiврозмовника та мотивiв його вчинив. Найбшьш повне та неупереджене розумшня сп1врозмовника стае особливо важливим в умовах правоввдносин, коли вирiшуеться доля конкретно! особи. Розвинене умiния активного слухання дозволить фахiвцям правильно вибирати засоби впливу на рiзнi об'екти професшно! дiяльностi, керувати цим процесом послiдовно та цiлеспрямовано з метою отримання оптимального результату.
Л1ТЕРАТУРА
1. Атватер И. Я вас слушаю. — М.: Экономика, 1988. — 111 с.
2. Бедь В.В. Юридична психологш: Навч. посiбник. — Льв1в: Новий Свiт, 2000; К.: Каравела, 2002. — 376 с.
3. Вердербер Р., Вердербер К. Психология общения. — СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2005. — 320 с.
4. Джонсон Д. В. Удосконалення вмшня спшкуватись // Практична психолопя та сощальна робота.
— 2004. — № 9. — С. 18-35.
5. Марченко Ю. Г. Визначення структурно! моделi комушкативно! компетентностi майбутшх
юристав // Науковий вiсник Швденно-укра!нського державного педаrоriчноrо унiверситету
iм. К. Д. Ушинського: Збiрник наукових праць. — Одеса, 2006. — № 11-12. — С. 51-59.
6. Прикладная юридическая психология: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф А. М. Столяренко.
— М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. — 639 с.
7. Реан А. А. Правила и техники общения // Морозов А. В. Психология влияния. — СПб.: Питер,
2000. — С. 438-457.
8. Сидоренко Е. В. Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии. — СПб.:
Речь, 2002. — 208 с.
9. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. пособие. — М.: Право и закон, 1997. — 320 с.
Катерина ВАРНАВСЬКИХ
РОЛЬ ОСОБИСТ1СНИХ ХАРАКТЕРИСТИК Л1КАР1В В ПРОЦЕС1 ТЕРАПЕВТИЧНО1 ВЗА6МОДИ З ХВОРИМИ
У статтi розкрито деям психологiчнi особливостi практикуючого лкаря в процеЫ терапевтичног взаемодп з хворим, встановлено особливостi професшного спрямування представниюв зазначеног професп. Визначено основн особшсткш та профестш характеристики лiкарiв терапевтичного профтю.
У сучасному укра!нському суспiльствi ввдбуваються значш трансформацшш змши у сферi охорони здоров'я населения, що е воображениям економiчного та полиичного стану кра!ни. Шдвищення якосп медично! допомоги населению вимагае концентраци професшних зусиль уих медпращвнишв, де !х вищш ланщ вiдводиться чи не найважливiше мюце, оск1льки виконання ними вiдповiдально! роботи з л^вання хворих вимагае значного фiзичноrо та психолоriчноrо напружения. Врахування характеру i динамiки тих особиспсних властивостей, професiйних умiнь, як1 лшар терапевтичного профiлю використовуе у сво!й професiйнiй дiяльностi, сприяе !хнiй усшшнш професiоналiзацi!.
3 розвитком медично! науки постшно зростае роль лiкаря та значения його дiяльностi. Тепер для здшснення устшного лiкувания хворого вш повинен володiти все бiльш складними медичними, природничими, а також техшчними знаниями i навичками. Вказiвка на обмежешсть, механiчнiсть дiяльностi з лшування хворого не дае права забувати, наскшьки важливi спецiальнi, професiйнi знания в цш сферi.
