CC BY
127
5. Важлива роль у розвитку професшно-рефлексивних здiбностей та умшь майбутнiх фахiвцiв придiляeться викладачам ВНЗ, що зобов'язанi мати високий рiвень розвитку професшно! рефлексп i володпи рефлексивними технологiями вирiшення навчальних, виховних i професiйних завдань, щоб навчати цьому студентiв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Берн Э. Я — концепция и воспитание. — М., 1993. — 324 с.
2. Деркач А. А., Кузьмина Н. В. Акмеология: пути достижения вершин профессионализма. — М.: РАУ, 1993. — 32 с.
3. Деркач А. А., Ситников А. П. Формирование и развитие профессионального мастерства руководящих кадров: социально-психологический тренинг и прикладные психотехнологии. — М.: Луч, 1993. — 72 с.
4. Зеер Э. Ф. Психология профессий. — Екатеринбург: Деловая книга, 2003.
5. Карпов А. В. Психологический анализ трудовой деятельности. — Ярославль: ЯрГУ, 1988. — 78 с.
6. Потапчук £. М. Теор1я та практика збереження псих1чного здоров'я вшськовослужбовщв. — Хмельницький: Вид-во Нащонально! академи ДПСУ, 2004. — 323 с.
7. Сафш О. Д. Психолопя управлшсько!' д1яльност1 командира: навчальний пос1бник. — Хмельницький: Вид-во Академи ПВУ, 1997. — 149 с.
8. Толочек В. А. Современная психология труда: Учебное пособие. — СПб.: Питер, 2006. — 479 с.
9. Ягупов В. Вшськова психолопя: Щдручник. — К.: Тандем, 2004. — 656 с.
10. Яценко Т. С. Активная социально-психологическая подготовка учителя к общению с учащимися. — К.: Освгга, 1993. — 208 с.
Юлш МАРЧЕНКО
УМ1ННЯ АКТИВНОГО СЛУХАННЯ ЯК СКЛАДОВА КОМУШКАТИВНО1 КОМПЕТЕНТНОСТ1 МАЙБУТНЬОГО ЮРИСТА
У статтi визначено суттсть поняття "умтня активного слухання" як складовоХ комункативно'Х компетентностi юристiв, що дае змогу спрямувати зусилля на ефективне та обтрунтоване формування його у студентiв правознавчих вищих навчальних закладiв. Умiння активного слухання розглянуто як здаттсть юриста виявляти постшну зацiкавленiсть у тому, що говорить спiврозмовник, за допомогою вербальних та фгзичних прийомiв; це умтня необхiдно формувати i розвивати студентам-правознавцям з метою здшснення ефективноХ комунiкацii, розумтня почуттiв спiврозмовника та мотивiв його вчинюв. Розвинене умтня активного слухання дозволить фахiвцям-юристам правильно вибирати засоби впливу на рiзнi об'екти професшно'Х дiяльностi, керувати цим процесом по^довно та цшеспрямовано з метою отримання оптимального результату.
У сучасному укра!нському суспшьста все актившше вщбуваються трансформащйш процеси, спрямоваш на штегращю до европейського освггнього та професшного простору, це зумовдюе змiни вимог, як пред'являються до пращвника оргашв внутршшх справ. В умовах сьогодення головною ознакою юриста мае стати ефектившсть його пращ. Це висувае висою вимоги до комушкативно! компетентносп майбутшх юриспв, 1х готовносп до професшного спшкування. Умшня спшкуватися з Рентами, колегами i керiвництвом — основа дiяльностi сучасного юриста. У зв'язку з цим виявляються актуальними питання змiсту, структури, форм i способiв органiзацil набуття комушкативно! компетентносп майбутнiми юристами. Анадiз психолого-педагопчно! та юридично! лiтератури засвiдчуе, що в сучаснш науцi накопичено вже чималий обсяг напрацювань, присвячених дослщженню проблем процесу спiлкування в цшому та комунiкативноl компетентностi зокрема: проблеми сутностi i структури спiлкування розглядають у сво!х працях Г. Андреева, В. Давидов, А. Лобанов, Л. Петровська, А. Петровський; педагогiчному спшкуванню придiляють увагу О. Бодальов, В. Кан-Катк, Я. Коломiнський, О. Леонтьев; проблеми культури спiлкування юристiв висвгглюють О. Бандурка, В. Васильев, В. Романов, Ю. Чуфаровський.
Недостатня розроблешсть структурно! моделi комунiкативно! компетентностi юрисив та !! складових зумовила актуальшсть нашо! статтi. Метою статт1 е визначення сутносп поняття "умiння активного слухання" як складово! комунiкативно! компетентносп юристiв, що дасть змогу спрямувати зусилля на ефективне та обгрунтоване формування його у студешгв правознавчих вищих навчальних закладiв.
Вiдповiдно до визначено! мети нами були поставлен такi завдання:
1) розробити структурну модель комушкативно! компетентностi майбутнiх юристiв;
2) уточнити науковi уявлення про сутнiсть активного слухання;
3) показати необхiднiсть та доцшьшсть розвитку для майбутнiх юрисив умiння активно слухати як складово! комушкативно! компетентностi.
Систематизацiя рiзних пiдходiв до визначення поняття "комушкативно! компетентности, дозволяе узагальнити його сутнiсть у такому визначенш: комунiкативна компетентнiсть — це складна штегративна якiсть особистосп, яка характеризуе рiвень володiння знаннями та вмiннями у сферi стлкування.
У контекстi особливостей юридично! дiяльностi комунiкативну компетентнiсть майбутнiх юристiв ми розглядаемо як едшсть двох взаемопов'язаних, але якiсно своерiдних пiдструктур: юридично! та психолого-педагопчно!. Оскiльки комунiкативну компетентшсть майбутнього юриста трактуемо як обiзнанiсть, квалiфiкованiсть у спiлкуваннi, то, вщповщно до найбiльш узагальнено! моделi структури спiлкування, у комунiкативнiй компетентностi юриста ми видшяемо три складових: емоцшний, поведiнковий та пiзнавальний компоненти (рис. 1).
Юридична пiдструктура включае в себе емоцшний компонент, у якому видшяеться мотивацшно-цшшсна складова: установки, професшш орiентаци юриста, якi визначають спрямовашсть його спiлкування, вибiр тих чи тих способiв взаемодп iз сшвроб^никами, клiентами, iншими учасниками правовiдносин.
Психолого-педагопчна пiдструктура охоплюе способи сприйняття та оргашзаци професшно! взаемоди з учасниками юридичних вiдносин, вербальнi та невербальш засоби спiлкування, прийоми впливу на учасниюв спiлкування, тобто поведiнковий та тзнавальний компоненти. У складi поведшкового компоненту виокремлюемо комунiкативнi здiбностi та комушкативш умiння, а у складi пiзнавального компоненту — комунiкативнi знання, адекватнi комунiкативним завданням i достатш для !х вирiшення, якi у сукупносп характеризують комунiкативну компетентнiсть людини [7, 73]
Уа складовi психолого-педагопчно! та юридично! шдструктур комунiкативно! компетентносп взаемопов'язанi, взаемозумовленi i характеризують здатшсть юриста встановлювати мiжособистiснi (психологiчнi) контакти iз рiзними учасниками спiлкування (рис. 1).
Рис. 1. Структурна модель комумкативног компетентности юриста
Саме у складi комушкативних умшь О. Сидоренко видшяе:
1) умiння вступати у контакт;
2) умшня ставити питання;
3) умiння вести "малу розмову";
4) умiння стимулювати партнера до з'ясування його позицi!, пропозицi! i т.iн;
5) умiння почути i зрозумiти те, що мав на увазi партнер;
6) умiння сприйняти i зрозумiти те, що партнер не в змозi був висловити;
7) умшня передати партнеру, що його почули i зрозумiли;
8) умшня вирiвнювати емоцiйне напруження у бес^щ [7, 81].
У контекстному полi нашого дослiдження особливий iнтерес викликають умiння 5-7, якi визначають необхщнють активного слухання юристом партнера для встановлення iстини у справi.
Отже, перед нами постае завдання визначення поняття "умшня активного слухання". I. Атватер вперше найбiльш повно обгрунтував необхiднiсть уважного слухання для ефективного спшкування: "Досить часто ми не виявляемо достатньо! активностi для того, щоб зрозумiти того, хто говорить" [1, 21]. Вш характеризуе активне або рефлексивне слухання як процес, у якому той, хто слухае, дшить вщповщальнють за спiлкування iз тим, хто говорить, оскiльки "бшьш активно використовуе словесну форму для шдтвердження розумiння повiдомлення свого сшврозмовника" [1, 42]. Саме "слухати", на вiдмiну вiд "чути", е активним процесом, оскiльки вимагае певних навичок, як можна i необхiдно виробляти i розвивати. Прийомами активного слухання, за I. Атватером, е: з'ясування, перефразування, вiдображення почуттiв, резюмування.
1. З'ясування — це звернення до того, хто говорить, за уточненнями.
2. Перефразування — формулювання тае! ж само! думки шакше.
3. Вщображення почутпв — акцент робиться на вщображенш тим, хто слухае, почутпв того, хто говорить, його установок та емоцшного стану.
4. Резюмування — тдбиття шдсумюв щодо основних iдей та почуттiв того, хто говорить, це допомагае з'еднати фрагменти розмови у смислову едшсть [1, 45-50].
Американсью дослщники Рудольф та Кетлш Вердербер складовими процесу активного слухання вважають:
- зосередження — перцептивний процес вщбору та концентраци на конкретних стимулах iз велико! кiлькостi стимулiв, якi досягають наших оргашв почуттiв;
- розумшня — точна розшифровка повiдомлення шляхом присвоення йому правильного значення;
- запам'ятовування — здатнють зберiгати iнформацiю та вщтворювати !!, коли це необхщно;
- критичний аналiз — процес визначення правдивосн, достовiрностi або ймовiрностi надано! шформаци;
- реагування — допомога людиш щодо бiльш позитивного сприйняття себе i свое! поведшки [3, 89].
А. Реан згодний з тим, що ефектившсть активного слухання виявляеться у постiйнiй защкавленосн в розмовi того, хто слухае, за допомогою вербалiзацп процесу сприйняття. Функщею активного слухання е засвщчення того, що слова спiврозмовника не просто почуп, але й правильно штерпретоваш [6, 448].
Беручи за основу стушнь вербалiзаци активного слухання, А. Реан виокремлюе декшька його рiвнiв:
Вербалiзацiя, рiвень А — суб'ект вставляе у монолог партнера стверджувальш вигуки ("Так"), яю свщчать про увагу до його думки.
Вербалiзацiя, рiвень В — бшьш складний рiвень активного слухання — перефразування, резюмування, суб'ект може шдвести певну риску пiд почутим, шдсумувати його ("Отже, наскiльки я зрозумiв, Ваша основна думка..."). Якщо розумшня виявиться неповним або неточним, особа, яка говорить, повернеться до сво!х висловлювань i перефразуе !х бшьш однозначно. Сюди ж можна вщнести i прийом уточнюючих питань, яю спрямованi на уточнення основно! думки сшврозмовника. Дослщами з психологi! каузально! атрибуци встановлено, що частiше за все людина не шзнае ютинш причини дiй спiврозмовника, а приписуе йому те, що !й самш здаеться найбiльш логiчним.
Вербалiзацiя, рiвень С — розвиток iдей, взятих у партнера зi спiлкування — почуте буде сприйнято творчо i не просто перефразовано, але й якимось чином змшено i доповнено ("Якщо виходити iз Ваших ^в, то ...") [6, 450].
Отже, умшня активного слухання, на нашу думку, це — здатнють виявляти постшну зацiкавленiсть у тому, що говорить сшврозмовник, за допомогою вербальних прийомiв: уточнення, перефразування, резюмування, та фiзичних прийомiв: вiзуального контакту,
використання певних поз та жестiв; здатностi запам'ятовувати, iнтерпретувати та критично анадiзувати iнформацiю, яку надае партнер.
О. Сидоренко порiвнюе активне (рефлексивне) та пасивне (не- рефлексивне) слухання: "Активне слухання — спрямоване на формулювання та вирiшення комушкативних завдань, в той час, як пасивне слухання — це змша сташв у процесi впливу комушкативних стимулiв" [7, 69].
Активне слухання Пасивне слухання
Спроби спонукати партнера до розмови Терпеливе оч1кування того, щоб партнер почав розмову
Спроби точно сприйняти те, що сказав партнер. Спроби переконатися у точносп свого сприйняття. Оч1кування того, коли партнер буде спроможний сказати щось дшсно важливе чи щкаве. В1льний пот1к власних асощацш п;д впливом того, що вловила власна увага.
Спроби утримувати надм1рно багатосл1вного партнера або партнера, що поспйно вщвол1каеться у рамках теми; спроби повернути його до теми обговорення. Вщволжання уваги на що-небудь шше при збереженн1 "маски уваги". Оч1кування того, коли партнер повернеться до теми розмови. Оч1кування того, коли партнер перестане говорити.
Цiлком зрозумшо, що для фахiвця-юриста можливе використання пасивного слухання у розмовi з шшим суб'ектом правовiдносин, але в обмеженому обсяз^ оскiльки воно займае багато часу, i невiдомо, чи скаже партнер взагалi щось справдi важливе у справi, якщо юрист буде терпляче очшувати, коли розмова повернеться у потрiбне йому русло. В той час, як активне слухання допомагае зосередитися на партнер^ змусити його надати потрiбну шформащю, почути !! та правильно штерпретувати за допомогою уточнюючих питань, резюмування. Защкавлешсть юриста в тому, щоб бшьше говорив його спiврозмовник, е одшею з основних особливостей юридично! дiяльностi, оскiльки "людину, яка активно говорить, можна легше i краще зрозумгги, вiд не! можна отримати необх1дну для вирiшення питання шформащю, прослщкувати !! позицiю i тактику розмови" [2, 103].
О. Столяренко тдкреслюе необхiднiсть використання юристом тд час спiлкування з клiентом саме активного слухання, необхщнють усiм сво!м виглядом — позою, виразом обличчя та очей, голосом — виявляти готовшсть допомогти клiенту, об'ективно розiбратися. Неприпустимим е заняття iншими справами, телефонш розмови, демонстрацiя поспiшностi та бажання швидше вiдправити клiента. За допомогою активного слухання юрист-фахiвець може почути не тшьки слова, але й зрозумгги емоцiйний стан людини, проаналiзувати, що вона хоче i чого не хоче казати. Отже, правильною позищею активного слухача, яка реадiзуегься за допомогою нахилу тша в сторону того, хто говорить, вiзуального контакту з ним, ушма невербальними засобами, е позицiя, що говорить: "Я вас уважно слухаю" [5, 372].
Формальне засвоення правил спшкування, яке не супроводжуеться практичними навичками !х адекватного застосування, веде до невдач у взаемоди юриста з шшим учасником правовщносин. Зупинимось на негативних явищах, пов'язаних iз технiкою активного слухання, що являють собою помилкове тлумачення почутого:
- вщповщь юриста, яка починаеться зi слова "Нi". Спiврозмовник буде слухати вже не так уважно, тдшукуючи аргументи на користь свого висловлювання, намагаючись переконати юриста у сво!й правотi;
- питання, якi задаються юристом не як прояв щкавост щодо особистостi, а як пошук корисп, яку можна вилучити iз почутих вiдповiдей, що веде до зростання напруги в iншо! особи, нерозумшня нею цiлi питань, замкнення у соб^ вiдмови вiдповiдати взагаль
Для вирiшення виникаючих протирiч у спшкуванш юрист повинен бути обiзнаний iз так званим "правилом накопичення згоди". Воно виявляеться у постановщ з самого початку розмови таких питань ^енту, на якi вш природно вiдповiдае "Так". При цьому враховуються таю психолопчш особливостi: якщо людина почала вщповщати "Нi", то сказати по^м "Так" !й буде психолопчно важко; якщо людина декшька разiв поспiль вiдповiла "Так", то в не! виникае фшсована психолопчна установка вiдповiсти "Так" знову [5, 374].
Схема слухання повинна будуватися за принципом зворотного зв'язку: об'ект вимовляе слова, спрямоваш до суб'екта, який слухае, зосереджуючи свою увагу на спiврозмовниковi та на його словах i намагаючись зрозушти основну щею висловлювання [8, 120].
Слухання юристом стврозмовника е вирiшальним у встановлент мiжособистiсних стосункiв. Схильнiсть будь-яко! людини до осудження, оцiнювання, схвалення чи несхвалення почутого, не повинна ставати перешкодою на шляху ефективного спшкування. В умовах емоцшно! напруженосп, яка часто виникае пiд час професшного спiлкування юриста з ктентом, збiльшуеться вiрогiднiсть того, що двое людей будуть оцшювати висловлювання один одного лише з власно! точки зору. Юрист-фахiвець здатний об'ективно, неупереджено осягнути позицiю спiврозмовника тiльки тод^ коли цiлеспрямовано вислуховуе !!, осмислюе важливють висловлювання саме для ^ента. Отже, перш нiж висловлювати свою власну точку зору, юристу необхщно збагнути душевний стан, позицiю шшо! людини i настiльки добре зрозумгти !! думки i почуття, щоб вш мiг !х переказати сво!ми власними словами для не! [4, 22, 23].
Пщ час слухання й реагування важливо усвiдомлювати ймовiрнiсть вибiрковостi сприйняття, спричинено! багатством аспекпв у будь-якому повiдомленнi (вербальних i невербальних), реагувати на якi одразу неможливо. До тих чинникiв, яю визначають реакцiю людини на повщомлення, належать !! сподiвання, потреби, бажання, думки, соцiальнi установки та переконання. Так, поведiнка особи буде рiзною залежно вiд того, як настроений стосовно не! сшврозмовник — вороже чи позитивно. Те саме стосуеться сприйняття висловлювань, яю не суперечать / суперечать власним поглядам, сощальним установкам особи. Тобто повiдомлення людини, яка ставиться до особи негативно або чи! погляди не сшвпадають з переконаннями особи, будуть тлумачитися неповно, хибно. Майбутшм юристам шд час слухання й реагування важливо усвщомлювати ймовiрнiсть вибiрковостi сприйняття i бути готовим змiнювати свое розумшня почутого, коли стае очевидним, що повщомлення сприйнято неправильно.
Отже, визначеш особливостi поняття "активне слухання" дозволяють нам зробити таю висновки:
1) комушкативна компетентшсть майбутнiх юристiв як будь-яке системне утворення мае свою структуру, яка складаеться iз двох тдструктур: юридично! та психолого-педагопчно!. У складi психолого-педагопчно! пiдструктури ми видiляемо умшня активного слухання, як необхiдну складову професшно! дiяльностi будь-якого юриста;
2) умшня активного слухання розглядаеться нами як здатшсть юриста виявляти постшну зацiкавленiсть у тому, що говорить сшврозмовник, за допомогою вербальних прийомiв (уточнення, перефразування, резюмування) та фiзичних прийомiв (вiзуального контакту, використання певних поз та жестiв; здатностi запам'ятовувати, штерпретувати, аналiзувати iнформацiю, яку надае партнер);
3) умiння активного слухання необхщно формувати i розвивати студентам-правознавцям з метою здiйснення ефективно! комушкаци: отримання шформацп, необхщно! у справц розумiння почуттiв спiврозмовника та мотивiв його вчинкiв. А найбiльш повне та неупереджене розумшня стврозмовника стае особливо важливим в умовах правовщносин, коли виршуеться доля конкретно! особистосп. Розвинене умшня активного слухання дозволить фах1вцям-юристам правильно вибирати засоби впливу на рiзнi об'екти професшно! дiяльностi, керувати цим процесом послщовно та цiлеспрямовано з метою отримання оптимального результату.
Перспективу подальших розробок вбачаемо у визначенш педагогiчних умов, що сприятимуть формуванню комунiкативно! компетентностi майбутнiх юриспв взагалi та умiння активного слухання зокрема.
Л1ТЕРАТУРА
1. Атватер И. Я вас слушаю. — М.: Экономика, 1988. — 111 с.
2. Бедь В. В. Юридична психологш: Навч. поабник. — Льв1в: Новий Св1т — 2000; К.: Каравела, 2002. —
376 с.
3. Вердербер, Рудольф, Вердербер, Кетлин Психология общения. — СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2005. — 320 с.
4. Джонсон, Деввд В. Удосконалення вм1ння сп1лкуватись // Практична психолопя та соц1альна
робота. — 2004. — №9. — С. 18-35.
5. Прикладная юридическая психология: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф А. М. Столяренко. —
М.: ЮНИТИ — ДАНА, 2001. — 639 с.
6. Реан А. А. Правила и техники общения. // В кн. Морозов А.В. Психология влияния. — СПб.:
Питер, 2000. — 512 с.
7. Сидоренко Е. В. Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии. — СПб.:
Речь, 2002. — 208 с.
8. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учебное пособие. — М.: Право и Закон, 1997. — 320 с.
1гор ГРЯЗНОВ, Валерш РАЙКО
УДОСКОНАЛЕННЯ КЕР1ВНИЦТВА ФОРМУВАННЯМ ПРАВОВО1 КУЛЬТУРИ У КУРСАНТ1В-ПРИКОРДОННИК1В
Обтрунтовано вимоги та методи до керiвництва формуванням правовоХ культури у курсантiв-прикордонниюв. Заходами вдосконалення управлiння процесом формування правовоХ культури курсантiв е: науковi конференцИ] теоретичт семiнари; обмт досвiдом кращих викладачiв i командирiв курсантських тдроздШв з питань управлшня процесом формування правовоХ культури курсантiв; надання допомоги з боку вищого керiвництва у виршеннi даних питань; методичне забезпечення процесу формування правовоХ культури курсантiв; самостшна робота керiвникiв р1знихрiвнiв над пiдвищенням своеХ майстерностi.
Дослщно-експериментальна робота показала, що розвиток правово! культури курсаштв здшснюеться тим усшшшше, чим досконалшим е процес управлшня ним. При цьому аналiз управлшсько! дiяльностi командування академи, командирiв курсантських шдроздшв, викладачiв кафедр свщчить, що вона мае свою внутршню лопку i певш закономiрностi. Дослщження пiдтвердило, що якщо управлшська дiяльнiсть будуеться з урахуванням цих закономiрностей, то !! результати, як правило, вщповщають поставленiй меть Якщо ж у практищ управлшня вони не враховуються, то й результатившсть !! залишаеться низькою.
Питання шдвищення ефективностi управлiнсько! дiяльностi у навчально-виховному процес вищих вiйськових навчальних закладiв (ВВНЗ) розглядали науковцi Т. Ваколюк [1], М. Нещадим [2], Я. Подоляк [3], М. Тарнавський [4], Ю. Юрчук [5] та ш. Проте, проблема управлшня формуванням правово! культури у майбутшх офiцерiв Державно! прикордонно! служби Укра!ни не була предметом жодного педагопчного дослщження.
Метою статт1 е обгрунтування вимог, керуючись якими можна значною мiрою шдвищити ефективнiсть управлiнсько! дiяльностi та методiв, комплексне застосування яких забезпечуе необхщний результат.
Вивчення проблеми показало, що управлшня процесом формування правово! культури курсаштв у ВВНЗ е спещально здшснюваною керiвництвом навчального закладу, кафедр, курсантських шдроздшв i науково-педагопчним складом дiяльнiстю, спрямованою на формування у майбутшх офiцерiв стiйко! тзнавально! мотивацi!, навичок i вмiнь у сферi права, а також на розвиток само! особистосп як суб'екта ще! дiяльностi.
Дана дiяльнiсть е складовою частиною процесу управлiння, який включае таю елементи:
- суб'екти управлшня (керiвництво ВВНЗ, кафедр, курсантських шдроздшв, викладач^ е носiями управлшсько! дiяльностi;
- об'ект управлiння (курсанти академи);
- канали управлшня (канал передачi шформацн вiд суб'екта до об'екта i канал зворотного зв'язку вщ об'екта до суб'екта.
Сама ж дiяльнiсть, спрямована на управлшня процесом формування правово! культури курсаштв, мае досить складну структуру i реалiзуеться поетапно. На кожному з еташв вирiшуються сво! особливi завдання.
Зокрема, етап визначення мети, центральною ланкою якого е прийняття управлшського рiшення (програмування) i планування дiяльностi щодо формування правово! культури курсаштв, включае:
- виявлення й усвщомлення проблем, що необхiдно вирiшити керiвництву ВВНЗ, кафедр, курсантських пiдроздiлiв, науково-педагопчному складу;
