CC BY
12
1) комунiкативна KOMneTeHTHiCTb майбутшх юристiв як будь-яке системне утворення мае свою структуру, що складаеться i3 двох пiдструктур — юридично! та психолого-педагопчно!. У психолого-педагопчнш пiдструктурi нами виокремлюеться вмiння активного слухання як необхiдна складова професшно! дiяльностi юриста;
2) умiння активного слухання розглядаеться нами як здаттсть юриста виявляти постшну зацiкавленiсть у тому, що говорить спврозмовник, за допомогою вербальних ирийом1в — уточнения, перефразування, резюмування, та фiзичних прийомш — вiзуального контакту, використання певних поз i жеств, а також здабностей запам'ятовування та аналiзу шформаци, яку надае партнер, що створюе можливiсть li штериретаци з метою виршення професiйних завдань;
3) умшня активного слухання необхiдно формувати i розвивати студентам-правознавцям з метою здшснення ефективно! комушкаци: отримания шформаци, необхвдно! у справi; розумiния почутпв спiврозмовника та мотивiв його вчинив. Найбшьш повне та неупереджене розумшия спiврозмовника стае особливо важливим в умовах правоввдносин, коли вирiшуеться доля конкретно! особи. Розвинене умiния активного слухання дозволить фахiвцям правильно вибирати засоби впливу на рiзнi об'екти професшно! дiяльностi, керувати цим процесом послiдовно та цiлеспрямовано з метою отримання оптимального результату.
Л1ТЕРАТУРА
1. Атватер И. Я вас слушаю. — М.: Экономика, 1988. — 111 с.
2. Бедь В.В. Юридична психологш: Навч. посiбник. — Льв1в: Новий Свiт, 2000; К.: Каравела, 2002. — 376 с.
3. Вердербер Р., Вердербер К. Психология общения. — СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2005. — 320 с.
4. Джонсон Д. В. Удосконалення вмшня стлкуватись // Практична психолопя та сощальна робота.
— 2004. — № 9. — С. 18-35.
5. Марченко Ю. Г. Визначення структурно! моделi комушкативно! компетентностi майбутшх
юристав // Науковий вiсник Швденно-укра!нського державного педагогiчного унiверситету
ш. К. Д. Ушинського: Збiрник наукових праць. — Одеса, 2006. — № 11-12. — С. 51-59.
6. Прикладная юридическая психология: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф А. М. Столяренко.
— М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. — 639 с.
7. Реан А. А. Правила и техники общения // Морозов А. В. Психология влияния. — СПб.: Питер,
2000. — С. 438-457.
8. Сидоренко Е. В. Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии. — СПб.:
Речь, 2002. — 208 с.
9. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. пособие. — М.: Право и закон, 1997. — 320 с.
Катерина ВАРНАВСЬКИХ
РОЛЬ ОСОБИСТ1СНИХ ХАРАКТЕРИСТИК Л1КАР1В В ПРОЦЕС1 ТЕРАПЕВТИЧНО1 ВЗА6МОДИ З ХВОРИМИ
У cmammi розкрито деям психологiчнi особливостi практикуючого лкаря в процеа терапевтичног взаемодп з хворим, встановлено особливостi професшного спрямування представниюв зазначеног професп. Визначено основт особисткт та професшт характеристики лiкарiв терапевтичного профтю.
У сучасному укра!нському суспiльствi ввдбуваються значш трансформацшш змши у сферi охорони здоров'я населення, що е ввдображенням економiчного та полиичного стану кра!ни. Шдвищення якосп медично! допомоги населенню вимагае концентраци професшних зусиль уих медпращвнишв, де !х вищiй ланщ вiдводиться чи не найважливiше мюце, оск1льки виконання ними вiдповiдально! роботи з л^вання хворих вимагае значного фiзичного та психологiчного напруження. Врахування характеру i динамiки тих особиспсних властивостей, професiйних умiнь, як1 лшар терапевтичного профiлю використовуе у сво!й професiйнiй дiяльностi, сприяе !хнiй усшшнш професiоналiзацi!.
3 розвитком медично! науки постшно зростае роль лiкаря та значения його дiяльностi. Тепер для здшснення устшного лiкувания хворого вш повинен володiти все бiльш складними медичними, природничими, а також техшчними знаниями i навичками. Вказiвка на обмежешсть, механiчнiсть дiяльностi з лшувания хворого не дае права забувати, наскшьки важливi спецiальнi, професiйнi знания в цш сферi.
За сучасних умов часто можна спостерiгати низький рiвень професшно! адаптаци не лише у молодих фах1вщв, а й у пращвниюв зi стажем. Частота прояву дезадаптацшних станiв призводить до перетворення !х у постшний фон професiйного життя. Для того, щоб запобiгти дезадаптаци фах1вця, актуальним е !х ймовiрне прогнозування i профiлактика у профеайнш дальноси [1, 1].
Особливого значения набувае до^дження професiйно-особистiсних характеристик лшаря терапевтичного профiлю, вiд сформованостi яких залежить р1вень надання яшсно! медично! допомоги хворому. Сфера психолопчно! тдготовленосп лiкаря терапевтичного профiлю торкаеться не тшьки сформованостi професiйно-технологiчних умiнь, а й лсно пов'язана з емоцшно-цшшсними факторами штерперсонально! взаемоди з хворими людьми.
Про психолопю роботи з хворими можна говорити лише за умов глибоких професшних навичок лiкарiв-терапевтiв. Вiдповiдний професiйний пiдхiд до роботи тдвищуе впевненiсть хворого у видужанш. Загалом неможливо провести рiзку межу мiж фiзичним та психологiчним впливом на пацiента в ходi терапевтично! дiяльностi. Задоволения фiзичних потреб хворого — це той метод, який слугуе безпосереднiм переходом до сприятливих психiчних впливiв та найбiльш ефективного лiкувания.
Турбота i увага життево важливi як на фiзичному, так i на психологiчному рiвнi. Щ двi сфери впливу неможливо розмежувати одна вiд одно!. Фiзично хворий прагне звiльнитись вiд хвороби, видужати, очiкуе допомоги, пiдтримки, турботи. Щ очiкувания властивi людинi в будь-якш життевiй ситуацп, але вони загострюються пiд час хвороби. Незадоволенiсть цих оч^вань часто виражаеться у тдвищенш чутливостi, образливостi хворого [2, 38]. Допомога, що надаеться хворому медичним персоналом загалом i профiлюючим лшарем зокрема, повинна проявлятись як у словах, так i в справах.
Встановлення взаемин з хворими мютить елементи психотерапевтично! роботи, де особливе мiсце вiдводиться комунiкативним вмiниям та емпати. Завдяки цьому стае можливим осягнения неповторностi та унiкальностi переживань i думок шшо! людини. Прояв цих рис е вищим рiвнем комунiкативно-деонтологiчних умiнь взаемоди з хворими, а отже, виражае iнтегративну професшну властивiсть лiкаря терапевтичного профiлю.
Особливо! уваги потребуе вивчения питания про рiвень контакту мiж терапевтом i хворим. Методи, форми прояву турботи i любовi залежать не лише ввд лiкаря, а й ввд хворого та конкретних ситуацiй, в яких ввдбуваеться дiяльнiсть з його догляду та лшування. У певних галузях медицини потрiбно враховувати особливосп поведiнки хворого, як1 припустимi i навiть необхiднi з точки зору моралi та гуманностi [2, 38].
Ва до, пов'язанi з л^ванням хворого, одночасно е проявом уваги та турботи про нього. Важливим фактором тут виступае довiра, вiра у видужання. Хворий вiрить в л^ря, вiдчувае себе у безпещ i знае, що отримае все, що необх1дно для вiдновлення його здоров'я. Певна постштсть в поведшщ лiкаря також посилюе довiру хворого, адже вiн завжди може розраховувати на не!. Лшар не повинен бути знервованим, виказувати незадоволення, вш мае завжди перебувати там, де в ньому е потреба, i нiколи не повинен обтяжувати хворого своши особистими проблемами.
Вмiния збер^ати таемницi хворого також посилюе довiру. Часто лiкарi не володiють цим вмшням, розказують про стан шших пацiентiв, в тому числi тяжкохворих, i цим спричиияють страх i стурбованiсть. Зверхнiсть, недоброзичливий тон в розмовi дуже заважають створенню нормальних стосунк1в мiж лiкарем i хворим, заважають контакту мiж ними в ходi л^вально! дiяльностi.
Не менш суттево проявляти повагу до хворого. Дуже корисним е знайомство з хворим, рисами його особистосп. Суттевим е знания його рiвня розумового розвитку, освiченостi. Природно, що до кожного хворого повинен бути шдив^альний тдхвд, який би враховував ва особливостi людини.
Вищезазначене е основою, на якш повиннi будуватись ввдносини мiж лiкарем i хворим. Все це необхiдно насамперед у робоп з хворими. Хворий, який вiдчувае себе чужим в лiкарнi, потребуе встановлення психолопчного контакту. Важливим методом встановлення такого контакту з хворими е вмшня вислухати його.
В робоп лiкаря це надзвичайно важливо, адже вiн повинен навчитись слухати з iнтересом, вiдповiдно реагуючи на почуте. Коли хворий «розкрие душу», то йому стае легше. Техшчш можливостi ведения бесiди, використания яких залежить вщ освiченостi та
iнтелiгентностi лiкаря, часто обумовлеш мiсцевими звичаями i можливостями. Велику роль у створеннi контакту з хворим вiдiграе врахувания всiх ввдтшюв його поведiнки (тон, мелодiйнiсть, штонащя тощо).
В рамках контакту мiж лiкарем i хворим, крiм особистосп пацiента, варто придiлити увагу особистосп лшаря. У повсякденнiй практицi можна зустрiтися iз рiзними лiкарями терапевтичного профiлю, як1 володiють вiдмiнними професшними навичками. Однак, незважаючи на це, кожному з них необхвдно ретельно тзнати самого себе, особливостi свое! особистосп, щоб знати, який стиль роботи е найбшьш оптимальним i як вiн впливатиме на хворого.
У зв'язку з цим выявления особиспсних чинник1в, що сприяють ефективнiй професшнш дiяльностi, а отже, пiдвишують адаптацшний потенцiал працiвникiв медично! галузi, може стати вагомим доробком у вивченш проблеми, що нами розглядаеться.
Вказаний аспект проблеми частково висвмювався в галузi медично! психологi! в контексп психологi! взаемодi! лiкаря i хворого (Б. Карвасарський, М. Лебединський, С. Лiбiх, В. Матвеев, О. Свядощ, В. Ташликов та iн.), особливостей професiйно! дiяльностi медичних працiвникiв та сощально-психолопчних факторiв !! ефективностi (I. Впенко, I. Гурвiч, М. Жукова, Л. Коробка, О. Юдша та ш.). Водночас поза межами наукового теоретичного та емтричного обгрунтувания залишилась особистiсть фахiвця з iндивiдуальними властивостями !! емоцiйного реагувания на значущi професiйнi ситуацi!.
Вважаемо, що для виршеиня окреслено! проблематики потрiбно по-новому, з позици врахувания iсиуючих напрацювань у психологи вивчення шдив1дуально-психолог1чних особливостей особистосп розгляиути специфжу професiйного спрямування лiкаря терапевтичного профiлю, теоретико-емп1ричний статус якого мало висвiтлений у психологчних дослвдженнях.
Зважаючи на виияткову важливють i недостатне наукове опрацювания проблеми, об'ектом нашого дослiджения стало вивчення стану психолопчних показнишв у практикуючих лiкарiв терапевтичного профiлю.
Мета статт полягае у науковому обгрунтуваннi та емтричному дослiдженнi наявних професiйно важливих шдив^ально-психолопчних особистiсних рис лiкарiв терапевтичного профiлю з метою !х цшеспрямованого формувания та корекцi! на етат навчально! пiдготовки до професiйно! дiяльностi з урахуваниям об'ективних професiографiчних вимог i суб'ективних вимог пацiентiв до особистосп лшаря.
В основу дослвдження покладено гiпотезу, що успiшна професшна дiяльнiсть лiкаря терапевтичного профiлю певною мiрою зумовлена наявнiстю в нього перел^ бажаних психологiчних компоненпв. Останш е важливими чинниками професiйно! придатносп та покладенi в основу структури комунiкативно-деонтологiчних умiнь i професiйно релевантних особиспсних властивостей, як1 визначають !х позицiю як змiстово-специфiчного кластера операцюнально-базових (академiчних) знань, рефлексивно-орiентованих смислiв та емоцшно-сензитивних переживань (М. Боухал, Р. Конечний, В. Мясищев, В. Оранський, I. Хардi та ш.), що проявляються у вiдповiдному патерш iнтерперсонально! взаемодi! лiкаря з хворими.
Одшею з професiйно важливих психолопчних особливостей лшаря е приналежиiсть до «сощального» професiйно орiентованого типу особистосп. Ввдповвдно до цього нами зроблено припущення, що значна частина практикуючих лiкарiв-терапевтiв вiдноситься до «соцiального» професшного типу.
З метою встановления особливостей професшного спрямування представнишв зазначено! професп за методикою Дж. Холланда було обстежено 115 практикуючих лiкарiв терапевтичного профшю вiком вiд 23 до 60 роюв. Данi опитувания свiдчать, що за середнiми значениями показнишв у обстежуваних переважае «соцiальний» тип професшно! спрямованост1, який спрямований на взаемодш iз соцiальним середовищем i на вмiния легко та швидко встановлювати контакти з оточуючими. На другому та третьому мiсцi — «художнш» та «дiловий» типи особистосп (рис. 1).
, TNU
0— s-
4-
8-
8-
10-
js-
Q9UN
Рис. 1. Середт показники munie професшно1' спрямованостi практикуючих лiкарiв терапевтичного профшю за методикою Дж.Холланда.
За результатами дiагностики до уваги беруться першi три види професшного середовища, визначених респондентами. Перший — найбшьш яскраво вщображае тип особистосп, а два наступних — менш значущi професiйнi середовища, як1 дозволяють визначити резервнi професiï для людини [3, 129].
«Сощальний» тип ставить перед собою цш i завдання, якi дозволяють йому встановлювати псний контакт з оточуючим соцiальним середовищем. Вiн використовуе своï навички для тренування, навчання iнших людей, змши ïx поведiнки. Цей тип володie комунiкативними умiннями i потребуе сощальних контактiв [4, 20]. Рисами його характеру е комунiкабельнiсть (здатнiсть до стлкування), соцiальнiсть, бажання повчати i виховувати, гуманшсть, псиxологiчна налаштованiсть. Сощальний тип защкавлений у благополуччi залежних вiд нього людей. При виршент проблемних питань бiльше покладаеться на емоци, почуття i вмiння стлкування, тж на iнтелектуальнi ресурси. Для цього типу цшшстю е сощальт й етичнi проблеми та заняття. Вiн домагаеться успixiв i завойовуе визнання переважно у сферi стлкування, лшування, викладання та iншиx подiбниx видах дiяльностi.
Соцiальний тип уникае «чоловiчиx» ролей, що вимагають моторних навичок, робiт з меxанiзмами. Bm активний, залежний, йому властива висока гнучшсть i пристосовуванiсть. Мае xорошi гуманiтарнi (вербальнi), але вiдносно слабк математичнi здiбностi.
Представники «художнього» типу ухиляються вiд чiтко структурованих проблем та видв дальноста, якi пов'язан з великою фiзичною силою. У стлкувант з оточуючими цей тип керуеться сво1ми безпосереднiми ввдчуттями, емощями, штущею та уявою для створення xудожнix обраав i витвор1в. Проблеми вщишуються залежно ввд можливостей його уяви i вщ смаку. Вш вiрить у сво1 суб'ективнi враження i фантазш при вирiшеннi i тлумачент оточуючих його проблем.
Його характеризуе складний погляд на життя, гнучисть, незалежнiсть рiшень, iнтравертованiсть та орипнальшсть. Вiн дуже високо ставить естетичт цiнностi, прагне бути незалежним творчим художником i, зазвичай, стае вчителем свого виду мистецтва. Це асощальний, оригiнальний тип з рисами «жшочносп», якому не подобаються «чоловiчi» заняття.
У представнишв «художнього» типу гумаштарш здiбностi переважають над математичними. Вони мають винятковi здiбностi до сприйняття i моторики, як1 призводять до великих успixiв у мистецтвi. Представники цього типу не зв'язують себе численними стосунками, характерними для бшьшосп людей. Натомють вони переважно ухиляються i ввдмежовуеться ввд людей, що йде ïm на користь, оскшьки для творчостi необxiдно звiльнитися ввд конвенцiйниx звичаïв, треба бути вшьним i вiльно мислити [5].
«Дшовий» тип обирае цiлi, цiнностi i задач^ що дозволяють проявити енерпю, ентузiазм, iмпульсивнiсть, домiнантнiсть, реалiзувати прагнення до змiн. Вiн переконливий, тнуе себе, самовпевнений, оригiнально агресивний. У цiеï особистостi велика потреба у визнанш. Вiддае
\ 81 kd 4'i S 9 h 72 75
\ U 10' 41 4
пеpевaгy «чоловiчим», вольовим, кеpiвним pолям, де може задовольнити сво1' потpеби у домiнaнтностi та визнанш. Для цього типу xapaктеpнa дуже шиpокa сфеpa дiяльностi. Иому не до дyшi заняття, пов'язaнi з pyчною пpaцею, а також заняття, що вимагають посидючостi, велико1' концентpaцiï уваги та iнтелектyaльниx зусиль. Haдae пеpевaгy веpбaльним завданням, якi пов'язаш з кеpiвним статусом i владою.
Основш пpофесiйно-оpieнтовaнi типи особистостi показаш на pис. 2.
соцiально художнш 5,2%
соцально дшовий 4,3% художньо-дiловий 1,7%
iнтелектyально -
соцальний
0,9% pеалiстичний
2,6%
iнтелектyальний
6,1%
Рис. 2. Розподш обстежуваних за переважаючим професiйно-орicнтованuм типом
oco6ucmocmi.
Ведомо, що люди piзниx ^офе^йн^ титв неоднаково адаптуються до умов piзного пpофесiйного сеpедовищa (за Дж. Холландом). Зазначимо, що ввдповвдшсть типу особистосп типовi пpофесiйного сеpедовищa e пеpедyмовою високиx досягнень у пpофесiйнiй дiяльностi та зaдоволеностi людини своeю пpaцею [4, 23-24]. Вpaxовyю це, Дж. Холланд за^опонував шкалу адаптованосп piзниx типiв особистосп до piзниx пpофесiйниx сеpедовищ (тaбл.1).
Таблиця 1
Зв 'язок типу oco6u^o^i i типу професшного середовища
Тип особистосп Тип ^офе^йного сеpедовищa
Р I С К Д X
Реалютичний (Р) ++ + — + - -
Iнтелектyaльний (I) + ++ - - — +
Сощальний (С) - - - ++ - + +
Конвенцiйний (К) + - - ++ + —
Дшовий (Д) - — + + ++ -
Xyдожнiй (X) - + + - - - ++
Де : ++ тип особистосп дуже добpе адаптований до сеpедовищa;
+ тип особистосп добpе адаптований до сеpедовищa;
- тип особистосп недостатньо адаптований до сеpедовищa;
— тип особистосп зовим не адаптований до сеpедовищa.
Таким чином, aнaлiз отpимaниx pезyльтaтiв дозволяe зpобити висновок, що особливосп пpофесiйного спpямyвaння значно1' частини pеспондентiв адекватно спiввiдносяться з вимогами ввдповвдного пpофесiйного сеpедовищa та дозволяють повною мipою pозкpити внyтpiшнiй пpофесiйно-особистiсний потенщал i сaмоpеaлiзyвaтися в межax обpaноï спецiaлiзaцiï.
Пapaлельно нами пpоводилось псиxологiчне обстеження 100 пaцieнтiв, що на момент обстеження стpaждaли зaxвоpювaниями соматичного xapaктеpy та пеpебyвaли на aмбyлaтоpномy лiкyвaннi у теpaпевтичниx вiддiленияx piзниx зaклaдiв лiкyвaния. Воно здiйснювaлося за eдиним планом обстеження, який пеpедбaчaв застосування pозpобленого нами бланкового опитувальника зaкpитого типу. За pезyльтaтaми анкетування пaцieнтiв були отpимaнi нaстyпнi необxiдиi та бaжaнi xapaктеpистики для лiкapiв-теpaпевтiв:
- високий piвень екстpaвеpсiï (володшня пpиpоднiстю та невимyшенiстю поведiнки, готовшстю до спiвпpaцi, чутливим та уважним ставленням до людей, вiдкpитiсть i легкость у спiлкyвaннi);
- вмiння ставити перед собою таю цш i завдання, як1 спрямованi на встановлення тюних контакта з оточуючими, вмiння спшкуватися з людьми рiзного сощального статусу, характеру тощо;
- спок1й, терпимють, незалежнiсть вiд настрою, емоцiйна врiвноваженiсть, високий самоконтроль власних почутпв та емоцш;
- проникливiсть, обачливiсть, аналпичшсть в оцiнцi складних ситуацiй;
- не бути тдприемливим чи зорieнтованим на бiзнес, не прагнути визнання, соцiального статусу та влади над шшими людьми;
- незалежнiсть та орипнальшсть у прийнятп рiшень, творчють, неординарнiсть, наявнiсть розвинено! уяви та штущп;
- здатнiсть до ствчуття, спiвпереживання незнайомим i малознайомим людям.
Профеайна адаптацiя пояснюе iснування та цшсний прояв потенцiалу особистостi фахiвця
за рахунок поеднання психофiзiологiчних та сощально-психолопчних особливостей професшно! реалiзацii на вах етапах становлення (вiд формування професiйних намiрiв, безпосереднього професiйного навчання, вироблення iндивiдуального стилю дiяльностi та включения в систему виробничих i соцiальних вiдносин до повно! або частково! самореалiзацil у працi).
Проте варто пам'ятати, що будь-яка профеая шщгюе виникиения професiйних деформацiй особистост! Найбiльш вразливими е соцiономiчнi професп типу «людина-людина» (С. Безносов, Р. Грабовська, Л. Корнеева, А. Маркова). Характер ы стутнь !х вираженост залежать вiд характеру, змiсту дiяльностi, престижу професп, стажу роботи та шдив^ально-психологiчних особливостей особистостi [3, 249]. Сукупшсть загальнопрофесiйних деформацiй робить представнишв одше! професи подабними й утзнаваними. Так1 деформацп е типовими i для представник1в лшарсько! професп. Щ iиварiантнi особливоси особистосл та поведшки професiоналiв вiдслiдковуються у бшьшосл працiвникiв зi стажем, хоча рiвень вираженостi вказано! групи деформацiй рiзний. Так, для лiкарiв характерним е синдром «ствчутливо! втоми», що виражаеться в емоцiйнiй iндиферентностi до страждань хворих [3, 240].
Будь-яка робота формуе не тiльки професiйнi знання, а й всю особистiсть, тому поведшка лiкаря повинна бути продуманою i цiлеспрямованою. Необхiдно, щоб знання iз загально! психологil i психологи роботи з хворими стали складовою частиною особистосп практикуючого лiкаря, а не залишались лише теоретичними i абстрактними даними. А оск1льки професшно значущi якостi е одним iз найбiльш важливих компонентiв фахово! тдготовки та значною мiрою детермiиують професшну успiшнiсть, доцiльно придiляти бiльше уваги формуванню, закршленню та цiлеспрямованiй корекцп необхiдних професiйно важливих якостей у студенпв медичних ВНЗ.
Л1ТЕРАТУРА
1. Павлюк Т. М. Емпатiйнi чинники професшно! адаптацп медичних сестер: Автореф. дис. ... канд.
психол. наук. — 1вано-Франювськ, 2007. — 23 с.
2. Павлюк Т. М. Психолопя обходження з хворими: дiагностика професiйного типу медичних сестер
// Практична психолопя та сощальна робота. — 2007. — № 5. — С. 38-41.
3. Зеер Э. Ф. Психология профессий: Учеб. пособие для вузов. — 2-е изд., перераб., доп. — М.:
Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. — 336 с.
4. Синявський В. В. Методи психодiагностики в системi професшного консультування безробгтних.
- К.: 1нститут тдготовки кадрiв державно! служби зайнятосл Укра!ни, 2000. — 314 с.
5. Ушят С., Комшко С. Вибiр професп, або задача з багатьма неввдомими. — Тернотль: Пiдручники
[ помбники, 1997. — 87 с.
