CC BY
10
УДК 316.422(477)(045)
М. В. Туленков, Б. В. Слющинський, В. В. Чепак
Ц1ННОСН1 ОРГАШЗАЦП, САООРГАШЗАЦП ТА УПРАВЛ1ННЯ В ОПТИЦ1 СОЦЮЛОГ1ЧНО1 АНАЛ1ТИКИ
Необхгднгсть пришвидшення соц1ально-економ1чних г полтичних перетворень в украгнському сустльств1, забезпечення ефективншого використання людського й господарського потенщалу, тдвищення д1евост1 самоврядних чиннитв сощального управлтня суттево актуал1зуе проблему досл1дження поняттно-категоргального аппарату соц1олог1чно1 теори оргатзащй та управлтня з метою вивчення природи та характеру самооргатзаци управлтня в транзитному сустльств1.
Клю^о^^ слова: оргатзащя; самооргатзащя; управлтня; оргатзащйт щнност1; само оргатзащйний потенщал; транзитивне сустльство.
Кожна сучасна людина, як показуе аналiз, тюно пов'язана з щлою низкою рiзноманiтних сощальних оргашзацш. У межах оргашзованих сощальних утворень повсюдно здшснюеться щлеспрямована людська дiяльнiсть, адже не iснуe оргашзацш без людей, так само, як i немае людей, яким не доводиться мати справу з сощальними оргашзащями. Органiзацiя - це складний сощальний органiзм, у якому перетинаються й уживаються рiзнi цiнностi, потреби та штереси особистостей i груп, стимули та обмеження, жорсткi технологи та шновацп, безумовна дисциплiна та вшьна творчiсть, нормативнi вимоги та неформальш iнiцiативи. У кожно'1 сощально'1 оргашзацп е своя власна система щнностей i норм, на базi яких формуеться вiдповiдна модель самооргашзацп спiльних дiй та управлiння ними заради досягнення визначених цiлей. Таю оргашзацп динамiчно розвиваються, коли мають чiтко визначену та обгрунтовану стратепю, адекватну останнiй органiзацiйну структуру та наявш людськi, органiзацiйнi, матерiальнi, шформащйш, технологiчнi ресурси тощо. Бiльше того, оргашзацп структурно перебудовуються, коли перестають вiдповiдати обраним цiлям, а також розпадаються, коли стають неспроможними виконувати сво'1 головш функцп в сучасному суспшьста. Одне слово, без вивчення самоврядних механiзмiв функцiонування та розвитку сощальних оргашзацш неможливо не тшьки використовувати данi утворення на благо людей, але й впроваджувати в 1'хню дiяльнiсть iнновацiйнi органiзацiйнi модел^ процедури та технологи.
У цьому зв'язку важко переощнити роль наукового обгрунтування рiзних аспектiв формування та ефективного функщонування органiзацiй в умовах сучасного украшського соцiуму, в якому вщбуваються радикальнi суспiльнi трансформаций особливо в сферах сощального, економiчного, поличного та духовного буття. Новi вимоги до проектування, побудови та дiяльностi органiзацiйних формувань, як засвiдчуе аналiз, пред'являють насамперед ринковi вiдносини та кризовi явища, перехiд до рiзних форм власностi, рiзноманiтнi пiдприемницькi шщативи людей, а також методи державного регулювання й управлiння, що постшно змiнюються в умовах глобального та мшливого ринкового середовища. Тому перехщ до iнновацiйних механiзмiв самооргашзацп людського потенщалу в системах соцiального управлтня, побудованих на сучасних оргашзащйних щнностях, нормах i принципах, стае для нас чи не найголовшшою умовою активiзацii та успiшного проведення системних соцiально-економiчних i полiтичних реформ.
Об'ективна необхщшсть сощолопчно'1 концептуалiзацii органiзацiйних щнностей та самоврядного потенщалу сощального управлтня в умовах сощальних змт i
суспiльних перетворень потребуе не тiльки ретельного вивчення природи й сутносп таких ключових категорш, як органiзацiя, самоорганiзацiя та управлшня, але й визначення мiж ними родiевих зв'язкiв, характерних ознак, властивостей i розбiжностей. Тому головною метою дано' статтi е з'ясування цшшсних преференцiй та сутнiсних властивостей оргашзацп, самооргашзацп та управлiння в контекст соцiологiчного пiдходу, який дедалi отримуе все бшьш широкого вжитку у наукових розвщках сучасних органiзацiйно-управлiнських проблем.
Проблема вивчення оргашзацп, самооргашзацп та управлшня як складних суспшьних феномешв здавна була предметом розгляду багатьох галузей наукового знання, однак 'хня преференцшна цiннiсть для розвитку суспшьно' системи не усвiдомлювалася в той час повною мiрою. I лише наприкшщ XIX - початку XX сгашття науковi розвiдки з бюлогл [5, с. 70-76], психологи [14, с. 234-240] i соцюлоги [14, с. 149-158] довели, що об'екти, яю iстотно розрiзняються мiж собою за сво'м складом, можуть одночасно мати й схож властивост завдяки спшьносп способiв 'хньо' оргашзацп. Широка пал^ра процесiв i форм оргашзацп та самооргашзацп в природi i суспiльствi об'ективно привела до виникнення узагальнюючо' оргашзацшно' теорп. Однiею з перших ушверсальних органiзацiйних концепцiй була тектолопя (загальна органiзацiйна наука), проект яко' в 1913 роцi запропонував росшський вчений О.Богданов [5], здшснивши загальний опис процесiв виникнення, юнування i розпаду рiзноманiтних органiзацiйних утворень. Згодом узагальнений тдхщ до оргашзацп та самооргашзацп будь-яких об'екпв, процеав i явищ знайшов вiдображення у створенш нових галузей наукового знання, зокрема юбернетики i загально' теорп систем [6-8; 12]. I хоча цей тдхщ не призвiв до побудови ушверсально'1 i продуктивно' оргашзацшно' теорп, однак вiн вiдiграв важливу роль у вивченш органiзацiйних аспекпв конкретних об'ектiв, процесiв i явищ, включаючи й т1, що мають суспiльну природу.
Слiд пiдкреслити, що дослщження в галузi соцiальноi органiзацii носили спочатку винятково прикладний характер i стосувалися головним чином проблем рацiоналiзацii оргашзацшно-управлшсько' дiяльностi [14, с. 16]. Це дозволило не тшьки опрацювати низку оригiнальних концепцiй органiзацii виробництва й управлшня, але й дало мщний поштовх для формування наукових основ сучасного менеджменту, що зосереджений на вивченш оргашзацшних проблем бшьш вузького спрямування. У цих дослщженнях увага акцентувалась переважно на формальнш сторонi соцiальноi органiзацii, що трактувалася як сукупшсть iндивiдiв з виокремленням певно' кiлькостi 'х структурних тдроздшв [14, с. 170-171; с. 95-97]. Однак, коли було доведено вплив неформальних, тобто особистюних людських стосунюв у соцiальних групах на результати 'хньо' дiяльностi [14, с. 210-211], включаючи насамперед ефектившсть спiльноi пращ, об'ективно стало необхщним спрямувати науковий пошук у площину виявлення неформальних оргашзацшних взаемин, що привело до примату дружшх людських стосунюв у межах сощально'1 органiзацii.
У даний час коло наукових розвщок сучасних проблем оргашзаци,самооргашзацп та управлiння постшно розширюеться. Так, окремими дослiдницькими напрямами стали оргашзащя та самоорганiзацiя шформацшних потокiв у системах соцiального управлшня; самоврядш механiзми опрацювання спiльних цшей та прийняття колективних рiшень; розбiжностi мiж дiйсними та декларованими цшями та рiшеннями; органiзацiйнi чинники мотивацп трудово' дiяльностi виробничого та управлшського персоналу, а також питання формування та використання органiзацiйного потенцiалу сощальних утворень тощо. Особливим напрямом стало
вивчення проблем самооргашзацп, самоврядування та самоуправлшня, органiзацiйного проектування та оргашзацшно'1 культури, а також впливу наслщюв науково-технiчного прогресу, включаючи й вплив нов^шх самоврядних технологш на змiну оргашзацшно'1 поведiнки шдиввдв i соцiальних груп. Однак у якому б напрямi не велися науковi розвiдки та реалiзувалися б на практищ 1хш результати, первюним i незмiнним об'ектом комплексного наукового аналiзу залишаються органiзацiя, самоорганiзацiя та управлшня в контексп сучасного бачення цшностей та механiзмiв самоврядно'1 взаемодп iндивiдiв i соцiальних груп у сучасному транзитивному суспiльствi.
Таким чином, ретельний аналiз понятiйно-категорiального апарату сощолопчно'1 теорп органiзацiй та управлiння в контекст! природи, сутносп та характеру самоврядних цшностей сощального управлiння передбачае, насамперед, здiйснення концептуалiзацii родiевих ознак, зв'язюв i цiннiсних преференцiй ключових категорiй дано'1 теорп, а саме: оргашзацп, самооргашзацп та управлшня, змют яких базуеться на такому загальному чиннику, як упорядкування. Натомiсть у сучаснш науковiй лiтературi така бшьш загальна категорiя соцюлогп органiзацiй та управлшня, як оргатзацтт цгнностг, що е шдмурком уах органiзацiйних вщносин, дiй та взаемодiй людей у сучасному сощум^ а також створюваних ними органiзацiйних механiзмiв соцiального управлшня ще не отримала належно'1 лопчно'1 чiткостi. Тому в самому загальному виглядi пiд оргатзацтними ценностями будемо розум^и певний набiр предметiв, явищ i процесiв, а також стандарт!в, критерпв, механiзмiв, вiрувань i норм, яю визнаються бiльшiстю членiв оргашзацп та ютотно впливають на ix поведiнку й дiяльнiсть для задоволення органiзацiйниx iнтересiв i потреб [13, с. 74].
При цьому шдкреслимо, що в традицшному науковому розумшш категорiя оргамзацИ розкриваеться в двох основних значеннях: у першому вона визначаеться як внутршня упорядкованiсть, або узгоджешсть взаемодп частин структури цшого, а в другому, - як сукупшсть узгоджуваних процесiв або дш. При цьому стан упорядкованостi (або рух до цього стану) може бути результатом як спонтанних (стохастичних)процеав, так i наслiдком цiлеспрямованиx i свiдомиx дiй людини чи групи людей. Отже, у першому випадку маемо справу з самооргашзащею, а в другому -з точки зору традицшного уявлення - з оргашзащею. Водночас у сучаснш науковш думщ термiн «оргатзащя» (вiд французько'1 - organization та пiзньо латинсько'1 -organiz, означае: упорядковую, влаштовую, повiдомляю, надаю стрункого вигляду тощо) розглядаеться бiльш розширено i, як правило, у таких основних значеннях: 1) як внутршня упорядковашсть, узгодженiсть взаемодii бiльш-менш диференцшованих частин единого цiлого, що обумовлена його будовою (тобто оргашзащя як стан); 2) як сукупшсть шдиввдв (людей), що спшьно реалiзують певну програму (або задану мету) i д^ть на пiдставi певних процедур чи правил (тобто оргашзащя як система); 3) як сукупшсть процеав або дш, що ведуть до утворення й удосконалення взаемозв'язюв мiж частинами единого цiлого (тобто оргашзащя як процес); 4) як цшеспрямований вплив, тобто як споаб змши сформованих станiв систем чи процеав 1'х функцiонування (тобто органiзацiя як метод) [13; 15; 17].
Як бачимо, у межах сощолопчного шдходу виникае можливють дослiдити не тшьки багатоаспектний змiст оргамзацп, але й виокремити преференцшну цiннiсть i складнють природи даного феномену, що незалежно вщ форм свого iснування проявляеться в дп закону синергiзму, зпдно з яким сумарний ефект единого цшого завжди бiльший суми ефекпв його частин. Це твердження е справедливе не тшьки для визначення сутносп оргашзацп як стану, системи чи процесу, але й для розумшня оргашзацп як методу цшеспрямованого впливу [5, с. 148-150].
Що стосуеться категорп управлшня, то вона також мае багато визначень. Однак
усi вони зводяться до того, що будь-яка дiя чи поведiнка одного об'екта зумовлюеться впливом на нього тшого об'екта, який в теорп соцiального управлтня отримав назву чинника, керуючого параметру чи суб'екта управлтня. В спещальнт науковт лiтературi зустрiчаеться й розширене трактування категорп управлтня, як результату взаемоди будь-яких об'ектiв - починаючи вiд iнертних до бiологiчних (включаючи оргашзм людини), технiчних i сощальних систем [1, с. 34-35]. На щй основi використовуеться й таке поняття, як стихiйне управлiння [2, с. 214]. Проте розширене тлумачення категорп управлтня призвело, на наш погляд, до того, що воно стало ототожнюватися з самооргашзащею та самоврядуванням i навт з природним впливом матерiальних утворень. За такого широкого тдходу ус вiдносини в природi можна вiднести до управлшських, а управлiння, таким чином, вважати единим функщональним атрибутом матери. Очевидно, що за такого розширеного розумшня управлiння неминуче потрапляемо в глухий методолопчний кут. Тому з безлiчi уявлень про управлiння необхiдно окремо розглядати т процеси, що виникають об'ективно,тобто без участi свiдомостi людини, а також i тi, що виробляються (або вщтворюються) людиною у зв'язку iз вирiшуваними нею завданнями. Виходячи з цих позицiй, управлтня - це продукт «друго'1», тобто людсько'1 природи, який, на думку вщомого дослiдника Г. Атаманчука, починаеться там i тодi, де i коли у будь-яких взаемозв'язках,вiдношеннях, явищах i процесах присутнi свiдомi починання, iнтереси, знання, цiлi, воля, енерпя i ди людини [3, с. 23].
Виходячи з мети даного аналiзу, таким чином, вiзьмемо за основу сощолопчне розумiння управлтня як щлеспрямованого й свiдомого впливу людини (чи створених нею оргашзащйних структур управлтня) на будь яю об'екти, явища чи процеси з метою реалiзацii загальних або приватних (особистих) штереав. Водночас розгляд у даному плаш преференцiйних цiнностей оргашзацп, самооргашзацп та управлтня в сощальних процесах не викликае особливих ускладнень. Адже самооргатзащя е суперечливою у сво'1'х проявах щодо тдиввдв та '1'хшх спшьнот, оскiльки iманентно включае в себе як оргашзащю, так i дезорганiзацiю. Причому самоорганiзацiя соцiальноi системи тюно пов'язана iз виведенням внутршньо органiзацiйноi ентропи в зовнiшне середовище. Виходить, що за порядок i подальший розвиток одних соцiальних систем (оргашзацш) iншi «розплачуються» втратою сощального порядку i деградацiею. Цiна такого процесу як для зовшшшх сил (тобто стосовно самоврядно'1 системи), так i для внутрiшнiх сил (тобто стосовно шдиввдв, що утворюють дану систему) може бути занадто високою, включаючи виникнення рiзних видiв сощально'1 патологи, конфлiктiв, криз або катастроф. Крiм того, навiть i самш соцiальнiй системi властивi внутрiшнi деструкци та пов'язанi з ними рiзноманiтнi функцiональнi вiдхилення, якi Р. Мертон назвав дисфукщями. Тому в данш ситуаци суб'ект управлiння, зацiкавлений в становленш та пiдтриманнi загального сощального порядку стосовно зони власних оргашзащйних щлей, цiнностей, потреб та ттереав, намагатиметься попередити чи вирiвняти зазначеш вiдхилення.
Звiдси випливае, що оргатзащя та управлгння стають фактично спрямованими на забезпечення визначеного сощального порядку в сощальнш системi (оргашзацп), оскшьки запровадження певних щнностей i норм, тобто певного режиму поведшки й дiяльностi «закривають» дану систему, що можна пояснити як стримування чи призупинення процесiв самоорганiзацii. Таке розумшня родiевих зв'язкiв органiзацii, самоорганiзацii та управлтня, як свщчить аналiз, е продуктом класично! органiзацiйно-управлiнськоi парадигми. Водночас у рамках постнеокласичнох парадигми, яка розглядае людину й сощальш системи з позицш 1'хньо'1 вщкритосп стосовно зовнiшнього середовища i щншсних iмперативiв динамiчноi органiзованостi,
взаемозв'язок самооргашзацп, оргашзацп та управлтня е значно складшшим. Ця складнiсть зумовлена, перш за все, активною участю само'1' людини, як сощального актора в ycix сощальних процесах. Адже процеси самооргашзацп в сучасному œ^yMi не звшьнеш вiд впливiв суб'ективного фактора, який додае в самооргашзащю як процеси оргашзацп, так i процеси управлтня. З тшого боку, як оргашзацтш взаемоди, так i управлтсью вщносини самi е не тiльки похщними вiд самооргашзацп, але й перебувають у формальних структурах (органiзацiях) шд впливом неформальних стосyнкiв людей, що самооргашзуються [4, с. 5].
Бшьше того, й сам процес оргашзацп включений у процес управлтня як одна з ключових функцт сощально-управлтського циклу. Тому цiлком зрозyмiло, що за такого взаемопроникнення спонтанних i довшьних соцiальних процесiв цiннiсний взаемозв'язок оргашзацп, самооргашзацп та управлтня не може розглядатися тшьки з позицт ïx однозначностi за всiх сташв фyнкцiонyвання й розвитку соцiальних систем (оргашзацт). З метою концептyалiзацiï характеру та динамши взаемозв'язкiв оргашзацп, самооргашзацп та управлтня здтснено порiвняльний аналiз 1'хнього прояву в органiзацiйно-yправлiнськиx процесах, яю вiдбивають рiзноманiтнi фази життедiяльностi соцiальниx систем або соцiальниx оргашзацт, що поданий схематично у вщповщному графшу iз використанням двох тишв моделей - моделi А i моделi Б [13, с. 15-17].
Модель типу А - це модель сощального оргашзму, що демонструе послщовно змтювальш процесyальнi фази життедiяльностi будь-якого соцiального утворення, яке мае вщповщш границi свого становлення, функщонування та розвитку в масштабах реального сощального часу i простору (назвемо ïï фтальною моделлю сощально'1' системи). Модель типу Б - це модель сощального становлення та розвитку, що вщкрита для руху в майбутне. Сощальна система, що сповщуе модель типу Б, за рахунок змти сво'1'х органiзацiй них щнностей i меxанiзмiв, а також оновлення функщональних компонентiв (що входять до ïï складу) розмикае цикл свого розвитку (переборюючи фази деградацп, конфлшту та системно'1' кризи) i стае, таким чином, вщкритою зовнiшньомy св^у для подальшого становлення i розвитку.
Графш
Статична i динамична моде,ш сощального порядку в сощальнш систем! (оргашзацп)
г. Цикл життя системы
Креативна
ВШОВЛКШННЯ
компонентов
t
становлення
Слщ вiдмiтити, що спонтанне зародження соцiальниx процесiв у соцiальнiй системi (як у моделi першого типу А, так i в моделi другого типу Б) вщбуваеться
практично однаково, тобто в певному «хаосЬ» рiзноманiтних сощальних рухiв, iнiцiатив i об'еднань шдиввдв i соцiальних груп, детермiнованих власними щлями, цiнностями, потребами та штересами. При цьому певнi «острiвцi сощального порядку», що перебувають в такому хаоа, зумовлюються рiзними соцiальними чинниками, що мають дiю довгострокового характеру. Це зокрема таю сощальш чинники, як архетипи, закони, ще", традицп, цiнностi, норми, вiрування, звича", звички, практики тощо. При цьому кооперащя шдиввдв i соцiальних угрупувань розпочинаеться в момент найвищого критичного напруження, тобто системно" нерiвно важносп, що створюеться зростаючою невизначешстю стосовно задоволення свое" необхщно" життево" органiзованостi чи впорядкованосп. Причому вектор "х узгодженого (когерентного) руху формуеться в точках бiфуркацii в результат" виникнення атрактора (притягувача) нестшких моделей, що залучають розрiзненi елементи сощально" системи до загального потоку оргашзацп чи дезоргашзацп. Оргашзащя й управлшня в цьому процесовi включеш до самооргашзацп як приватш (або частковi) випадки, яю виявляються в момент соцiального вибору, що здшснюеться iндивiдом (або групою шдиввдв).
Що стосуеться становлення й розвитку сощально" системи, то процес формування п базисно" щншсно" та яюсно" характеристики, який визначае п специфiчнiсть i граничнiсть стосовно шших соцiальних систем (органiзацiй), вiдбуваеться в обох моделях (А i Б) також схожим чином. У цьому процес утворюються вiдповiднi комунiкативнi канали руху компонент сощально" системи, а також постшно дiючi параметри сощального порядку, як власне й виступають оргашзацшним пiдrрунтям сощально" системи i пiдмурком 11 пiдсистеми управлiння, що формуеться. З просуванням переб^у процеав становлення дано" системи до фази п сощально" зрiлостi вiдбуваеться iстотне зростання ролi й значення щншсних преференцiй оргашзацп та управлiння. Сощальна система досягае зрiлостi там i тодi, де i коли завершуеться формування '11' оргашзацшно" структури (тобто оргашзацп), котра включае в себе й керуючу шдсистему або шдсистему управлшня. Основу останньо" утворюе другий контур зворотного зв'язку, що складаеться: з органу пам'ят1 - де фшсуеться та акумулюеться корисна для сощально" системи шформащя; органу прийняття ршень, а також з ключових шляхгв, тобто з комушкативних каналiв руху сощально" шформацп.
Натомiсть надал^ спрямованiсть соцiальних процесiв у моделях сощальних систем А i Б, що дослiджуються, починае розходитись. У першш моделi (модель А) 1'х конфiгурацiя набувае головним чином закритого характеру, а в другш моделi (модель Б) продовжуеться рух у вихщному напрямi. Унаслiдок цього постае питання: «Якi ж тут все таки д^ть механiзми, що вщповщають за визначенi вiдмiнностi?» Сформована сощальна система (модель типу А) характеризуеться, таким чином, ч^кими межами (тобто граничшстю) стосовно шших сощальних систем, а також жорсткою детермшовашстю мiж елементних структурних зв'язкiв, iерархiчною визначешстю органiзацiйних вiдносин, лiнiйним характером розвитку переважно" бiльшостi соцiальних процесiв та "х послiдовною оберненiстю. Соцiальна оргашзащя (або система), що склалася в такий споаб тдтримуе свое функщонування за допомогою сформовано" нею тдсистеми управлiння, основним предметом управлiнськоi (контрольно-регулятивно") дiяльностi яко'1 стае вiдслiдковування вщхилень системи вiд зафiксованих в структурi параметрiв соцiального порядку та виникаючих дисфункцш, що визначаються як патолопя системи i загроза '11' цшсносп. З позицiй класичного пiдходу в теорп оргашзацп та управлшня, ця фаза життевого циклу функцiонування сощально" системи визнаеться оптимальною, а основним завданням суб'екта
управлiння (пiдсистеми управлшня) тут стае збереження сощально'' системи (оргашзацп). Така постановка питання виводить оргашзащю i управлiння в ранг домiнуючих у соцiальнiй системi процеав, протиставляючи ïx процесам самооргашзацп, оскшьки останнi е продуцентом вiдxилень вщ рамочних параметрiв соцiального порядку, що забезпечуються пiдсистемою управлiння. Реальна сощальна практика, як показуе аналiз, спростовуе таке стввщношення, тому що процеси самооргашзацп сощальних систем неможливо не сприймати, а тим бшьше ïx призупиняти. Бшьше того, в ситуащях закритост (або замкненостi) соцiальниx систем феномен самооргашзацп виявляеться, з одного боку, як внутршнш чинник максимiзацiï 'хньо'' ентропп, а з шшого, - як спосiб ïx структурно'' перебудови.
При цьому флуктуацп, що виникають усерединi сощально'' системи, «розхитують» консервативнi складовi сощально'' оргашзацп та ïï пiдсистеми управлiння, а також заважають процесам ïï трансформацп. Якщо консервативнiсть органiзацiйниx цiнностей сощально'' системи усталено шдтримуеться пiдсистемою управлiння, то процеси самооргашзацп в цш системi виявляють себе дезорганiзацiею останньо''. Сощальна система, що втрачае керованiсть, переходить у фазу функщонування в режимi деградацп. Якщо в цiй фазi продовжуються спроби суб'екта управлiння зберегти параметри соцiального порядку, якi себе морально вижили, то дана система занурюеться у передкризову стад^. Причому шляхом вщновлення попереднього соцiального порядку дану ситуащю розв'язати неможливо, оскшьки попередш гомеостати виявили свою повну неспроможшсть, унаслiдок чого соцiальна система набула стану ютотно'' нерiвно ваги, або суттево'' незбалансованостi. Водночас потужна флуктуащя в соцiальнiй системi завершуеться, як правило, ïï системною кризою.
Що стосуеться функцiонування друго'' моделi сощально'' системи (моделi Б), то дiалектика взаемозв'язкiв самооргашзацп, оргашзацп та управлшня мае в цш моделi зовсiм iнший вигляд. Метою тдсистеми управлiння тут е пiдтримка не статичного сощального порядку (що склався в процес становлення та функщонування сощально'' системи), а самооргашзацп, що виявляеться в переб^у становлення та розвитку дано'' системи, тобто тдтримка власне динамiчноï органiзованостi сощально'' системи. Згадаймо, що зпдно з принципом анропоцентризму головним ресурсом вихщного розвитку сощально'1' системи в дуxовно-пiзнавальному та дiяльному аспектах е людина, як ключовий чинник самоврядного розвитку суспшьного виробництва. Якщо в першiй моделi (моделi А) свобода людини зв'язана жорсткими рамками оргашзацшно! структури управлшня, то в другш моделi (моделi Б) пiдсистема управлiння спрямована на розширення життетворчо'ï свободи людини за рахунок упровадження запобiжно'ï реструктуризацi'ï, тобто вщмови вiд жорстко стабiлiзацiйниx (утворюючих шформацшний шум) параметрiв соцiального порядку, а також шляхом подолання сощальних девiацiй з боку iндивiдiв i сощальних груп (асощацш), що заважають вшьнш самоорганiзацiï соцiально-активниx i творчих особистостей.
Проведений аналiз при цьому показуе, що обидвi моделi функщонування сощальних систем (модель А i Б) демонструють дiалектичний взаемозв'язок самооргашзацп, оргашзацп та управлшня, яю е преференцшною основою оргашзацшних цшностей, спрямованих на шзнання та ращонашзащю процеав виникнення, становлення, функцiонування й розвитку динамiчниx соцiальниx систем у сучасному сощумг Оргашзащя в аксiологiчному вимiрi виявляе себе як приватний (або частковий) випадок самооргашзацп, як момент фшсацп становлення сощально! системи (оргашзацп), що означае досягнення нею нових якюних ознак i властивостей. Управлшня, в свою чергу, е шструментом, який тдтримуе динамiчну органiзованiсть i
збалансовашсть соцiальноï системи. Якщо ж управлтня е довшьним, тобто таким, що волею суб'екта управлтня спрямовуеться на закртлення соцiальноï оргашзацп на одному з досягнутих рiвнiв становлення дано'1 системи, то самооргатзацгя в основному сприяе подоланню в нт консерватизму й бюрократизму шляхом ïï дезоргашзацп. Завдяки чому сощальна система (або ïï структуры компоненти) знову ж таки, нерщко через подолання кризових станiв, включаеться в процес свого становлення й подальшого розвитку, але вже на тшому, бшьш виваженому та бiльш прийнятному рiвнi, який бiльш адекватно вiдповiдае намiрам членiв соцiальноï оргашзацп стосовно виклиюв мiнливого зовнiшнього середовища.
I насамктець зазначимо, що розглянута нами друга модель становлення й розвитку сощальних систем (модель Б) вщноситься переважно до тих сощальних утворень, що функщонують на макросощальному рiвнi. Водночас життедiяльнiсть соцiальниx органiзацiй на мшросощальному рiвнi бiльше вiдповiдае характеристикам першо'1' моделi становлення та розвитку сощальних систем (модель А). Натомють дiяльнiсть цих соцiальниx систем зумовлена не тшьки жорсткою iерарxiею 1'хньо'1 оргашзацп завдяки довшьнт rенезi, але й залежшстю ресурсного потенцiалy дано'1' системи вщ генетично'ï програми, соцiального статусу, стилю управлтня, технологт дiяльностi тощо. Тому головною метою суб'екпв управлтня даними сощальними системами, що живуть порiвняно недовго, е насамперед, з одного боку, створення необxiдниx умов для широко! демократизацп органiзацiйниx вщносин, дiй та взаемодп персоналу щодо нормального становлення, функщонування й розвитку соцiальноï системи, а, з тшого боку, забезпечення максимального збшьшення тновацтного внеску у формування не тшьки власного, а й загального сощального потенщалу суспшьства в цшому.
1. Сощолопчний аналiз концептyальноï еволюцп понять оргашзацп, самооргашзацп та управлтня показав, що щ феномени здавна були предметом розгляду рiзниx галузей наукового знання, але при цьому не усвщомлювалась ïxra преференцiйна цiннiсть у впорядкуванш природних i сyспiльниx процеав. I лише в першiй половиш ХХ столiття було доведено, що об'екти, яю рiзняться за своïм складом, можуть одночасно мати схож властивостi, завдяки способам оргашзацп та самооргашзацп. Широка розматсть форм i процеав органiзацiï та самоорганiзацiï в природi та сyспiльствi об'ективно привела до виникнення загальноï органiзацiйноï науки - тектологп, у рамках якоï було вперше здiйснено опис рiзноманiтниx процесiв виникнення, iснyвання й розпаду оргашзащйних утворень. I хоча цей загально-оргашзацтний пiдxiд, який розроблявся в межах юбернетики та загальноï теорй систем, не призвiв до побудови yнiверсальноï теорй органiзацiï, однак посприяв шдвищенню ролi соцiологiчноï науки у вивченш органiзацiйниx аспектiв конкретних сощальних об'ект1в, явищ i процеав, що мають сyспiльнy природу.
2. Можливють класичних та пост класичних концепцт соцiологiчноï теорй органiзацiй та управлтня дозволяють з точки зору формальноï логiки розглядати цiннiсний потенщал органiзацiï у трьох площинах: як систему, як процес i як стан. Пщ оргашзащею як системою розyмiемо безпосереднт тип соцiальноï системи, зумовлений ïï будовою, що визначае вихщш позицп для формування соцiологiчноï теорй органiзацiй. Органiзацiя як стан припускае наявшсть певного порядку, тобто певного рiвня (або ступеня) упорядкованосп. I, нарештi, органiзацiя як процес реалiзyеться як одна з основних функцт управлтня при утворенш структури соцiальноï системи та вдосконаленнi ïï дiяльностi. При цьому поняття оргашзацп як стану i як процесу в суспшьсга власне й становлять предмет дослщження соцiологiчноï теорй оргашзацш та управлтня.
3. Головною ознакою оргашзацп, незалежно вщ специфГки ïï конкретного тлумачення, е впорядковашсть, що ототожнюеться з одшею з головних функцiй процесу управлшня, призначення яко'' полягае в реалГзацп принципу самооргашзацп соцiальниx систем. У цьому сена оргашзащя зливаеться з уама функщями процесу сощального управлшня i пронизуе увесь його сощально-управлшський цикл, завдяки чому, власне й здшснюеться безпосереднш органiзуючий вплив на систему у щлому. Тодi управлiння як спосiб цiлеспрямованого впливу на об'екти, явища, процеси i предмети виступае в якост оргашзацшного мехашзму, що забезпечуе органiзацiйну взаемодш мiж керуючою i керованою тдсистемами як усерединi сощально'' системи, так i в перебГгу взаемодп останньо' з навколишнiм середовищем. Звiдси й випливае важливе методологГчне положения, що управлшня оргашзуеться, а органiзацiя управляеться (або керуеться).
4. Взаемозв'язок оргашзацп та самооргашзацп сощальних систем базуеться на такш загально-оргашзацшнш щнностГ як упорядкування. Якщо ж пГд оргашзащею розумГти внутрГшню упорядкованiсть (або узгоджешсть) частин структури цГлого, то тут ми маемо справу з самооргашзащею сощально'' системи. А якщо ж оргашзащя розглядаеться в динамГчному контексп, тобто як сукупнГсть узгоджуваних процесГв i дГй, то в даному випадку маемо справу з оргашзащею сощально'' системи. При цьому стан упорядкованост (або рух до цього стану) може бути як результатом спонтанних (стохастичних) процесГв, так i наслщком цiлеспрямованиx (свГдомих) дГй людей, коли маемо справу з сощальним управлшням, тобто управлшням соцГальною системою. Тому управлшня завжди е продуктом людсько'' природи i виникае там i тодГ, де i коли юнують свГдомГ початки, Где'', щнносп, Гнтереси, знання, цГлГ, воля, енергГя i дп людей. ВГдповГдно, основу управлшня складае щлеспрямований i свщомий вплив людей або створених ними оргашзацшних структур управлшня на власну життедГяльшсть, тобто на будь-яю сощальш об'екти, процеси i явища з метою реалГзацп загальних або приватних потреб та ГнтересГв.
5. У контекст постнеокласично'' парадигми (яка розглядае людину й соцГальнГ системи з позицш ïx динамГчно'' органГзованостГ i вГдкритосп) дГалектика цГннГсного взаемозв'язку самооргашзацп,оргашзацп та управлГння мае значно складшший вигляд, зумовлений насамперед роллю людського чинника у розгортанш усГх сощальних процесГв i явищ. При цьому самооргашзащя в соцГумГ не е вшьною вГд суб'ективного чинника, що включае до не'' процеси як оргашзацп, так i управлГння. З шшого боку, оргашзацшно-управлшськГ вщносини самГ е похщними вГд процесГв самооргашзацп та перебувають у формальних структурах шд впливом неформальних вщносин, що самооргашзуються. Тому органГзацГя в дГалектичному спГввГдношеннГ з самоорганГзацГею та управлшням виявляе себе як приватний (частковий) випадок самооргашзацп, тобто як момент фшсацп параметрГв сощального порядку на промГжних етапах становлення й розвитку сощальних систем, що означае досягнення ними нових якюних параметрГв i властивостей. УправлГння ж в цьому сшввГдношенш виступае як шструмент тдтримання динамГчно'' органГзованостГ соцГально'' системи. Якщо управлГння е довшьним (бюрократичним, неяюсним, неефективним), то самоорганГзацГя переборюе консерватизм i бюрократизм сощально'' системи шляхом ïï дезоргашзацп. ТодГ дана сощальна система (або ïï структурш елементи) через конфлГкти, протирГччя й кризи мае здшснити структурну та змютовну перебудову i включитися в процес свого оновлення та подальшого розвитку.
Таким чином, результати сощолопчно' концептуал1зацп цГннГсних преференцГй органГзацП', самоорганГзацП та управлГння можуть стати важливою теоретичною та методологГчною базою для подальших наукових розвГдок органГзацГйних вГдносин, дш
та взаeмодiй, а також для вироблення адекватних самоврядних Mexarn3MiB соцiального управлiння в транзитивному суспшьста.
Список використано1 л1тератури
1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации / Р. Ф.Абдеев. -Москва : Владос, 1994. - 336 с. ; Abdeev R. F. Filosofiya informatsionnoy tsivilizatsii / R. F.Abdeev. - Moskva : Vlados, 1994. - 336 s.
2. Афанасьев В. Г. Научное управление обществом: опыт системного исследования /В. Г. Афанасьев. - Москва : Политиздат, 1973. - 390 с. ; Afanasev V. G. Nauchnoe upravlenie obshchestvom: opyt sistemnogo issledovaniya /V. G. Afanasev. -Moskva : Politizdat, 1973. - 390 s.
3. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекцш /Г. В. Атаманчук. - Москва : Юридическая литература, 1997. - 306 с. ; Atamanchuk G. V. Teoriya gosudarstvennogo upravleniya : kurs lektsiy /G. V. Atamanchuk. - Moskva : Yuridicheskaya literatura, 1997. - 306 s.
4. Аверин Ю. П. Люди управляют людьми : модель социологического анализа / Ю. П. Аверин. - Москва : Изд-во МГУ, 1996. - 328 с. ; Averin Yu. P. Lyudi upravlyayut lyudmi : model sotsiologicheskogo analiza / Yu. P. Averin. - Moskva : Izd-vo MGU, 1996. -328 s.
5. Богданов А. А. Тектология. Всеобщая организационная наука / А. А. Богданов.
- Москва : Экономика, 1989. - Книга 1. - 304 с. ; Bogdanov A. A. Tektologiya. Vseobshchaya organizatsionnaya nauka / A. A. Bogdanov. - Moskva : Ekonomika, 1989. -Kniga 1. - 304 s.
6. Берг А. И. Кибернетика - наука об оптимальном управлении / А. И. Берг. -Москва : Энергия, 1964. - 312 с. ; Berg A. I. Kibernetika - nauka ob optimalnom upravlenii / A. I. Berg. - Moskva : Energiya, 1964. - 312 s.
7. Берталанфи Л. Общая теория систем: критический обзор / Л. Берталанфи // Исследования об общей теории систем. - Москва : Прогресс, 1969. -546 с. ; Bertalanfi L. Obshchaya teoriya sistem: kriticheskiy obzor / L. Bertalanfi // Issledovaniya ob obshchey teorii sistem. - Moskva : Progress, 1969. - 546 s.
8. Бир С. Кибернетика и управление производством : пер. с англ. / С. Бир. -Москва : Наука, 1965. - 392 с. ; Bir S. Kibernetika i upravlenie proizvodstvom : per. s angl. / S. Bir. - Moskva : Nauka, 1965. - 392 s..
9. Гвишиани Д. М. Организация и управление / Д. М. Гвишиани. - Москва : Экзамен, 2003. - 320 с. ; Gvishiani D. M. Organizatsiya i upravlenie / D. M. Gvishiani. -Moskva : Ekzamen, 2003. - 320 s.
10.Информационные системы в управлении производством : пер. с англ. / под ред. Ю. П. Васильева. - Москва : Прогресс, 1973. - 288 с. ; Informatsionnye sistemy v upravlenii proizvodstvom : per. s angl. / pod red. Yu. P. Vasileva. - Moskva : Progress, 1973.
- 288 s.
11. Методы структурной постройки систем управления производством / под ред. И. М. Сыроежкина. - Москва : Статистика, 1976. - 273 с. ; Metody strukturnoy postroyki sistem upravleniya proizvodstvom / pod red. I. M. Syroezhkina. - Moskva : Statistika, 1976. -273 s.
12. Стар М. К. Управление производством : пер. с англ. / М. К. Стар. - Москва : Прогресс,1968. - 342 с. ; Star M. K. Upravlenie proizvodstvom : per. s angl. / M. K. Star. -Moskva : Progress,1968. - 342 s.
13. Туленков М. В. Теоретико-методолопчш основи оргашзацшно! взаемодп в сощальному управлшш : моногр. / М. В. Туленков. - Кшв : Каравела, 2009. - 512 с. ; Tu
Tulenkov M. V. Teoretyko-metodolohichni osnovy orhanizatsiinoi vzaiemodii v sotsialnomu upravlinni : monohr. / M. V. Tulenkov. - Kyiv : Karavela, 2009. - 512 s.
14. Туленков М. В. Концептуальш засади оргашзацп сучасного менеджменту : моногр. / М. В. Туленков. - Кш'в - Кжин : Аспект-Пошграф, 2006. - 312 с. ; Tulenkov M. V. Kontseptualni zasady orhanizatsii suchasnoho menedzhmentu : monohr. / M. V. Tulenkov. - Kyiv - Nizhyn : Aspekt-Polihraf, 2006. - 312 s.
15. Управление социалистическим производством. Организация и экономика : словарь / под ред. О. В. Козловой. - Москва : Экономика, 1983. - 423 с. ; Upravlenie sotsialisticheskim proizvodstvom. Organizatsiya i ekonomika : slovar / pod red. O. V. Kozlovoy. - Moskva : Ekonomika, 1983. - 423 s.
16. Черняк Ю. И. Системный анализ в управлении экономикой / Ю. И. Черняк. -Москва : Экономика, 1975. - 191 с. ; Chernyak Yu. I. Sistemnyy analiz v upravlenii ekonomikoy / Yu. I. Chernyak. - Moskva : Ekonomika, 1975. - 191 s.
17. Щербина В. В. Социальные теории организации : словарь / В .В. Щербина. -Москва : ИНФРА-М., 2000. - 264 с. ; Shcherbina V. V. Sotsialnye teorii organizatsii : slovar / V .V. Shcherbina. - Moskva : INFRA-M., 2000. - 264 s.
Стаття надшшла 15.10.2016
M. Tulenkov, B. Sliushchynskyi, V. Chepak
THE VALUES OF ORGANIZATION, SELF-ORGANIZATION AND MANAGEMENT IN THE MIRROR OF SOCIOLOGIC ALANALYTICS
The authors of this article study the concepts and categories of the sociological theories of organization and management, the nature and character of self-governance in transitional societies. The authors argue that the need to speed up socio-economic and political transformation in the Ukrainian society, ensuring efficient use of human and economic potential, enhance self-efficacy factors of social control which caused modern development of society and contributed to the organization and self-management. According to the authors, it is difficult to overestimate the role of scientific study of various aspects of the formation and effective functioning of organizations in the modern Ukrainian society, in which a radical social transformation has appeared, particularly in the areas of social, economic, political and spiritual life. New requirements for the design, construction and activities of organizational units, as confirming analysis, placing first market relations and crisis, moving to different ownership, different business initiatives ofpeople and methods of state regulation and control, changing in global and changing market environment. Therefore, the transition to innovative mechanisms of self-organization of human potential in social administration systems built on modern organizational values, norms and principles, is not for us the most important condition for strengthening and success of systematic socio-economic and political reforms.
The authors argue that research in the field of social organization was originally applied only in nature and concerned primarily problems of rationalizing organizational and management activities. This allowed not only to workout a number of original concepts of production and management, but also gave a strong impetus for the formation of scientific basis of modern management that focuses on the study of organizational problems of a narrower focus. In these studies, the attention was paid mainly to the formal side of social organization, which was treated as a collection of individuals with a certain number of distinguishing departments. However, when it was proved that the informal influence of personal human relationships in social groups on the results of their activities, including primarily the effectiveness of joint work, it was objectively necessary to direct scientific research in the detection of informal organizational relationships that led to the primacy of
friendly human relations within a social organization.
The authors argue that if the administration is arbitrary (bureaucratic, insufficient, ineffective), the self-organization overcomes bureaucracy and conservatism by its social system disruption. And given social system (or building blocks) because of conflicts, contradictions and crises must implement to structural and substantial restructuring and engage in the process of updating andfurther development.
Thus, the results of sociological conceptualization of value preferences of organization and self-management can be an important theoretical and methodological basis for further scientific studies of organizational relationships, actions and interactions, and development of adequate mechanisms of social self-management in a transitive society.
Key words: organization, self-organization, management, organizational values, similarly organizational capacity,; transitive society.
