CC BY
17HISTORICAL SCIENCES
ЦЕНЗУРНИЙ КОНТРОЛЬ ПРЕСИ В УКРА1Ш (1917-1921 РР.)
Вакульчук О.А.
кандидат iсторичних наук, зав1дувач eiddiny пресознавства НацюналъноЧ бiблiотеки Украти iMem В.1. Вернадського,
Киш, Украша
CENSORSHIP CONTROL OF THE PRESS IN UKRAINE (1917-1921)
Vakulchuk O.
Ph.D. (History) Vernadsky National Library of Ukraine Head of the Press Studies Department Kyiv, Ukraine
АНОТАЦ1Я
Полгтична цензура - явище, що супроводжувало сустльство на вах етапах його розвитку, посилюю-чись чи послаблюючись у певш юторичш перюди залежно ввд влади, яка впроваджувала Ti чи iншi обме-ження щодо розповсюдження шформацп. На територи Укра!ни у 1917-1921 роки цензура юнувала за pi3-них форм державностi, в умовах дiяльностi нацiональних урядiв, за денЫнсько! окупацп, остаточного утвердження радянсько! влади.
За чаав Центрально! Ради (березень 1917 - квгтень 1918 рр.) шд заборону пiдпали газети - органи сощал-демокрапв, соцiалiстiв-революцiонерiв, бiльшовицькi видання, як1 були закритi, деяк1 газети при-зупинили вихiд. У Гетьманськш Державi (29 квiтня 1918 - 14 грудня 1918 рр.) задля контролю за дiяльнi-стю друкованих органiв створенi спецiальнi структури, котрi здiйснювали загальну та вiйськову цензуру; за Директорп УНР (з грудня 1918 р.) з'явилася Цензурна колет при Мшютерсга преси i пропаганди, дiяла розроблена i надiслана цензорам спещальна iнструкцiя щодо контролю за дiяльнiстю перiодичних видань. Жорстка цензура щодо преси дiяла i тд час денЫнсько! окупацп.
Радянсьш органи цензури преси почали формуватися одразу пiсля Жовтневого перевороту 1917 р. Вщправною точкою для !х появи став «Декрет про друк» ввд 27 жовтня 1917 р. Упродовж 1917-1918 рр. масово закривалися «буржуазно» та «дрiбнобуржуазнi» газети. Наступним документом, що закршлював цензуру преси, став декрет «Про революцшний трибунал друку», прийнятий Раднаркомом 28 сiчня 1918 р. Ввд початку 1920 р. при секретарiатi ЦК компарти Укра!ни дiяли органiзацiйний вiддiл та вщдш видання газет, котрi працювали як цензурш органи. З метою удосконалення роботи цензури при ЦК КП(б)У створено вiддiл аптацп i пропаганди (Агiтпроп) - вищий щеолопчний орган управл1ння; у 1922 р. обов'язки цензурного контролю перебрав на себе Головлгт, створений як щдроздш Наркомату освгти УСРР. Надалi, у 1930-i рр., ввдбулося подальше формування i затвердження структури органiв радянсько! цензури як складово! тоталiтарно! держави.
ABSTRACT
Political censorship is a phenomenon accompanying society at all stages of its development, increasing or decreasing in certain historical periods due to restrictions on spreading information imposed by the government. On the territory of Ukraine in 1917-1941, censorship existed under various forms of statehood, during the activity of national governments, under the Denikin occupation, and the final establishment of Soviet power.
During the existence of the Central Council (March 1917 - April 1918) newspapers were banned - the organs of the Social Democrats, the Socialist-Revolutionaries, the Bolshevik publications were closed, and some newspapers suspended their publication. In order to control the activities of the press the Hetmanate (April 29, 1918 -December 14, 1918) had special structures carrying out general and military censorship; the Censorship Board at the Ministry of Press and Propaganda appeared under the Directory of the Ukrainian People's Republic (since December 1918), and a special instruction on control over the activities of periodicals was developed and sent to censors. Strict censorship of the press continued during the Denikin occupation.
Soviet censorship of the press started developing immediately after the October Revolution of 1917. The starting point for their appearance was the Press Decree of October 27, 1917. During 1917-1918, "bourgeois" and "petty-bourgeois" newspapers were closed en masse. The next document to establish censorship of the press was the decree "On the Revolutionary Press Tribunal", adopted by the People's Commissar on January 28, 1918. From the beginning of 1920, the Secretariat of the Central Committee of the Communist Party of Ukraine had an organizational department and a newspaper publishing department. In order to improve the work of censorship at the Central Committee of the Communist Party (of Bolsheviks) of Ukraine, a department of agitation and propaganda (Agitprop) was created - the highest ideological governing body; in 1922, the duties of censorship were taken over
by Glavlit, established as a unit of the People's Commissariat of Education of the USSR. Later, in the 1930's, there was a further formation and approval of the structure of Soviet censorship as part of a totalitarian state.
Ключовi слова: цензура преси, Центральна Рада, Гетьманська Держава, ,n^eKTOpiH УНР, радянська влада, Головлтг, газетна перюдика 1917-1921 рошв.
Keywords: press censorship, Central Council, Hetman State, Directory of the Ukrainian People's Republic, Soviet power, Main Directorate for the Protection of State Secrets in the Press under the Council of Ministers of the USSR (Glavlit), newspaper periodicals of 1917-1921.
Аналiз дослщжень i публшацш. 1сторюгра-фiя дослщження радянсько! полиично!' цензури на-сьогодш е значною. Це питання глибоко вивчала Т. М. Горяева, яка присвятила дешлька сво!х праць ю-торii полiтичноi цензури в СРСР у перюд 1917— 1991 рр. [1, 2]; цензурi в Украш присвяченi науковi розвщки В. Бабюха, Н. Годун, О. Кирiенка, О. Фе-дотово! та ш. Так, функцп, форми та нормативне за-безпечення полiтичноi' цензури в УРСР дослiдив В. Бабюх, вш же розглянув дiяльнiсть полиично! цензури в Укра!'ш у 1920-1930-х роках як форму щео-лопчного контролю [3]; Н. Годун проаналiзувала процес висвiтлення сучасною вторичною наукою особливостей функцiонування органiв полггично! цензури в УРСР наприкiнцi 1920-х - у 1930^ рр. [4]; цензуру в УСРР-УРСР в аспекп практики обме-ження друковано! продукци дослiдила О. Федотова [5].
Дiяльнiсть органiв цензури в Укра!ш за чаав Гетьмансько! Держави П. Скоропадського та Дире-кторii УНР дослвджували П. Гай-Нижник [6], О. Ки-рiенко [7], Г. Рудий [8, 9], С. Дригайло i Н. Носкша [10]; про цензуру чаав деншнсько!' окупацп йде-ться у наукових розвщках О. Кирiенка [7], Г. Рудого [9].
Мета роботи: охарактеризувати дiяльнiсть ор-ганiв цензури, що iснували в Украш у перюд 19171921 рокiв: у часи Центрально! Ради, Гетьмансько! Держави, Директорп УНР, Деншнського режиму, остаточного утвердження радянсько! влади.
Виклад основного матерiалу.
Одним iз найскладшших перiодiв в iсторii Ук-ра!ни е 1917-1921 рр., коли на !! територii феерично змiнювалася влада, а становления i розвиток впчи-зняно! преси вiдбувалися за рiзних форм державно-стi - Центрально! Ради, Гетьмансько! Держави П. Скоропадського, Директорп УНР, деншнсько! окупацп, остаточного утвердження радянсько! влади. Органи друку зазнавали адмiнiстративного тиску i полiтичноi цензури i в перюд дiяльностi нацюналь-них урядiв, i в радянськi часи. Так, за чаав Центрально! Ради тд заборону пiдпали газети «Южный рабочий» - орган сощал-демокрапв, «Красное знамя» - газета соцiалiстiв-революцiонерiв, бшь-шовицька «Голос революции»; вихiд деяких газет призупинено. Через обмеження свободи слова перь одичнi видання закривалися i за часiв Гетьманату. Задля контролю за дiяльнiстю друкованих оргаиiв у 1918 р. створено спещальш державш структури, ко-трi здiйснювали загальну та вiйськову цензуру: Департамент Державно! Преси, шдпорядкований Дер-жавнш канцелярi!' та Бюро Преси при Мшютерсга внутрiшнiх справ. Контролювали дiяльнiсть преси також i Прес-бюро гетьмансько! канцелярп та Пре-сове-бюро штабу шмецького комаидуваиия. Бюро
преси з самого початку свого створення визначило коло питань, заборонених до обговорення у прес i розiслало !х цензорам. У жовтш 1918 р. прийнято закон «Про статут попередньо! цензури друкованих видань», яким визначенi забороненi для обговорення питання: критика Гетьмана, законодавчих ак-тiв, державного ладу тощо. Втiм, у «Державному вь стнику» - офiцiйному оргаиi Укра!нсько! Держави, цей закон з невщомих причин не був надрукований [10].
У тому ж 1918 р. командир 4-го корпусу геть-манського вiйська видав постанову щодо правил перегляду перюдичних видань, що дозволило вжи-вати санкцi!' стосовно редакцш газет, котрi порушили щ правила - арешти, штрафи, закриття. Через цензуру закрито низку перюдичних видань, зок-рема, такi: «Боротьба», «Робiтнича газетам», «Народна воля» (Ки!в), «Земля i воля», «Волна», «Голос Юга» (Харшв), «Дшпро» (Херсон), «Народне життя», «Наш луч» (Катеринослав) тощо. Цензура не дозволяла навпъ м'яку критику роботи уряду i висвiтления iснуючих у державi проблем. За Гетьмана дiяла i спецiальна вiйськова цензура, введена його Наказом ввд 20 листопада 1918 р. i якою поши-рення друковано! продукцii дозволялося лише за наявносп грифу «дозволено вiйськовою цензурою» [7].
За Директорп з'явилася Цензурна колепя при Мiнiстерствi преси i пропаганди, дiяла розроблена i надюлана цензорам спецiальна iнструкцiя щодо контролю за дiяльнiстю перiодичних видань. Одним з пункпв iнструкцii заборонялася агiтацiя проти ук-ра!'нсько!' самостшносп. Закривалися антиукраш-ськi газети, а росшськомовш мали дотримуватися вимоги щодо публшацп матерiалiв укра!нською мо-вою. Газета «Республшанець», ототожнюючи прояви критики дш Директорii з антиукра!нською ап-тацiею, повiдомляе: «... забороняеться агитацiя устно i на письмi проти державного устрiю респуб-лши, самостiйности Директорi!' та !х закошв i влади на мiсцях. Друкарш, як цього не послухають, бу-дуть конфiскованi зо всiм майном у власшсть рес-публiки. Власники друкарень... притягуються до польового суду». Зазначаеться також, що стежити за виконанням наказу губернiального комiсара бу-дуть повiтовi комiсари i начальники мшцл «пiд !х особисту вiдповiдальнiсть по закону вшськового часу» [11].
За Директорп закрито газети «Боротьба», «Ввд-родження», «Киевлянин», «Киевская мысль», «Нова Укра!на»; за особистим наказом С. Петлюри заборонено газету «Нова Укра!на», ймовiрно, за критичну публiкацiю «Директорiя i Голова Ради Мiнiстрiв» (1919) [8, с. 71]. Цензурна колепя прис-шпливо перевiряла матерiали всiх перюдичних та
ш. видань (газет, журналiв, книжок, брошур тощо), визначала стутнь лояльностi видань до юнуючо! влади.
Не менш жорстка цензура щодо преси дiяла i щд час деншнськоГ окупацп. У серпнi 1919 р. у га-зетi «Киевское эхо» надруковане розпорядження генерал-лейтенанта В. Май-Маевського щодо до-тримання певних правил i обмежень стосовно перь одичних видань, якими встановлюеться необхвд-нють його виконання до моменту виходу Закону про пресу: «Всi газети i перiодичнi видання вихо-дять не iнакше, як з дозволу на те Губернатора... Виннi у порушенш ще! постанови пiддаються стяг-ненню в адмiнiстративному порядку розпоряджен-ням ввдповвдного Губернатора - тюремному ув'яз-ненню термiном до шести мюящв або грошовому штрафу до двадцяти тисяч карбованцiв (рублiв)» [12]. За антиденшнську пропаганду за наказом ко-мандуючого вiйськами КиГвського округу генерала А. Драгомирова (листопад, 1919) до вшськово-польового суду вщдано трьох спiвробiтникiв газети «Киевское эхо». Про це повщомляе «Слово» ввд 26 листопада (9 грудня) 1919 р. [13]. За денЫнськоГ окупацп були забороненi всi украíномовнi видання. Окремо зазначимо, що в ЗахщноукраГнсьшй Народ-нiй Республiцi (ЗУНР) окремих цензурних установ не було.
Радянсьш органи цензури почали формуватися одразу пiсля ЖовтневоГ революцп. 1917-1921 роки були перюдом становления вщомчоГ цензури, органи якоГ iснували при Реввоенрад^ ВНК, Нарком-просi, Держвидаы i Головполiтосвiтi [1, 2]. Ввдпра-вною точкою для Гх появи став леншський «Декрет про друк» вiд 27 жовтня (9листопада) 1917 р. У документа йдеться про необхiднiсть застосування за-ходiв, ухвалених тимчасовим революцiйним комь тетом проти «контрреволюцшноГ преси рiзних вщ-тiнкiв», а саме: закриття тих оргашв преси, як1 «закликають до ввдкритого спротиву або непокори Робггаичому i Селянському уряду», тих, що сшть «смуту». Цим декретом проголошено принципи по-лиичноГ цензури i гонiння на «буржуазнi» перюди-чш видання: «Кожен знае, що буржуазна преса е наймогутнiшою зброею буржуази. Особливо у кри-тичний момент, коли нова влада, влада робггаишв i селян, тiльки укрiплюеться, неможливо було цiл-ком залишити цю зброю в руках ворога у той час, коли вона не менш небезпечна..., нiж бомби i куле-мети. Ось чому i були прийнятi тимчасовi та екст-ренi запобiжнi заходи задля припинення потоков бруду i брехнi, в яких охоче потопила б молоду перемогу народу жовта i зелена преса» [14, с. 58].
Хоча в Декрета декларувалося, що утиски друку дозволяються лише в абсолютно необхвдних межах i закриття стосуеться виключно тих органiв преси, що закликають до вщкритого спротиву влад^ викривлюють факти, закликають до зако-лоту, пiд цi звинувачення могло пiдпадати будь-яке видання. Осшльки бiльшовики щд час революцп общяли свободу друку, у цьому ж декрета зазнача-лося, що щ заходи е тимчасовими, i як тальки новий порядок змщте, вс обмеження на друк буде знято i встановлено повну свободу слова у межах
ввдповщальноста перед законом [15, а 24-25]. Уп-родовж 1917-1918 рр. (з жовтня 1917 по серпень 1918) масово закривалися «буржуазнi» (226) та «дрiбнобуржуазнi» (235) газети, всього - 461. Так, у 1917 р. закрито харшвсьш «Вечер», «Возрождение», «Южный край» та «Русская жизнь», у 1918 -одесьш «Рабочий голос», «Новости дня», «Новая жизнь», «Одесский листок», «Южный рабочий», луганську «Заря», миколаГвську «Голос труда», полтавську «Вольная мысль», елисаветградську «Известия социалистических партий. Разом з цими газетами припинили свое юнування дрiбнiшi видання - малотиражщ вюники, бюлетенi, у тому чи-слi, рiзнi торпвельш, медичнi, театральнi, церковнi тощо [16, с. 202-203, 310, 316].
Через три мюящ - 28 ачня 1918 р. Раднарком прийняв декрет «Про революцшний трибунал друку», яким за «контрреволюцiйнi виступи» ви-значалися рiзнi покарання - вiд штрафу i закриття друкарнi i конфюкацп майна та видань до позбав-лення полiтичних прав або навиъ свободи [15, с. 432-434]. На пiдставi цього декрету ще б№ше по-силювалася боротьба з опозицшними виданнями. Декрет, подписаний головою РНК В. Ульяновим-Ленiним i керуючим справами РНК В. Бонч-Бруе-вичем св1дчив, що Революцiйний трибунал друку засновуеться при Ревтрибуналi i в його обов'язки ставиться ввдслвдковування i покарання за «зло-чини i проступки проти народу, що здшснюються через використання преси», а до цих злочишв належать усшяш повiдомлення «брехливих чи перекру-чених фактав» щодо суспiльного життя, адже це е посяганням на права революцшного народу i пору-шенням законiв про друк, затверджених радянсь-кою владою. Рiшення ревтрибуналу друку вважа-лися остаточними i не шдлягали оскарженню. Ревтрибунал призначав порушникам покарання у виглядi грошового штрафу, громадського осуду, публiчного спростування «брехливих вiдомостей», тимчасового призупинення або повного зупинення видання, вилучення його з обпу, а також конфюка-цiя майна друкарнi, позбавлення волi усiх винних, виселення зi столищ, окремих мюцевостей, позбавлення прав - частково чи повнютю [15, а 432-434]. Доказом того, що трибунал друку дiяв, а не залиши-вся лише на папер^ слугують об'яви у тогочасних газетах про спещальш засiдання, на яких розгляда-лися «справи» газет.
Майже одразу, у ачш 1918 р. з'являеться постанова комюара у справах друку Харшвсько! ради робiтничих i солдатських депутатав Д. Райхштейна (Ерде) про заборону контрреволюцiйноí пропага-нди на сторшках преси. У постановi, зокрема, за-значено: «.доводжу до ведома редакцш всiх перi-одичних видань, яш виходять у Харковi, що... владою, наданою менi Харшвською Радою робiтничих i солдатських депутатав, я буду нещадно боротися з будь-якими спробами використати пресу в штере-сах контрреволюцп i Г! прислужников - калединцiв i петлюровщв. Видання, що опиратимуться справi боротьби з Каледшим i бандами зрадницько! КиГв-
сько! Ради будуть мною закрип, а !х керiвники бу-дуть передаиi суду Революлюцiйного трибуналу» [17, с. 56].
У 1920 р. вийшло розпорядження, пiдписане завщувачем губернського ввддалу друку i пропага-нди Данильським, про обов'язкову надсилку всiх перiодичних видань, що виходять у Киевi (по 10 примiрникiв кожного), до Ки!вського вiддiления друку i пропаганди: «Жодна друкарня не мае права друкувати будь-якi твори друку без дозволу Ки!всь-кого губернського ввддалу друку i пропаганди». За-значаеться, що всi порушники будуть пiддаиi суду вiйськово-революцiйного трибуналу [18]. З квггая 1918 р. дiяла постанова президii' ВЦВК, зпдно з якою газети зобов'язанi друкувати вс декрети i розпорядження ВЦВК, РНК, а також мюцевих рад.
Вiд початку 1920 р. при секретарiатi ЦК КП(б)У дiяли оргаиiзацiйний вiддiл та вiддiл ви-дання газет, котрi працювали як цензурш органи. З метою удосконалення роботи цензури при ЦК КП(б)У створено ввддш агiтацii i пропаганди (Апт-проп) - вищий щеолопчний орган управлiния, кот-рий, змшюючи назви i кiлькiсть вiддiлiв та пвдвщ-дiлiв у своему склад^ не змiнював сво!х основних функцш протягом вое! iсторii свого юнування. По-ступово всi газети, що перебували не на бшьшови-цькш платформi, були закритi. Втiм, заради справе-дливостi слiд зазначити, що часто закриття газет залежало не ввд iдеологiчного, а економiчного фактору, адже в кра!ш гостро ввдчувалася паперова криза. Загалом залишки демократп, у тому числi внутршартшно!, «поховав» Х з'!зд РКП(б), що ввд-бувся у березнi 1921 р. На з'гзд прийнято дешлька резолюцiй стосовно партiйного будiвництва: про початок чисток у парти, «синдикалютський i анар-х1стський ухили»; у спещальнш резолюцii «Про ед-шсть партii» [19, с. 334-337] наголошувалося на не-припустимостi будь-яко! фракцшносп i необхвдно-стi негайного розпуску усiх фракцiйних груп. Окремо виписана резолющя «Про Головполгтос-вiту та аптацшно-пропагандистсьш задачi партii» [19, с. 357-360].
Попри общянки бiльшовикiв щодо свободи друку, практика адмшютрування, боротьба з шако-мисленням залишалися основними методами ро-боти компартii з пресою аж до розвалу СРСР. Отже, з перших рошв встановлення радянсько! влади i в наступш 1920-i роки компартiя придiляла велику увагу перiодичнiй пресi, усвiдомлюючи !! реальну силу, розумшчи Г! роль i значення у формуваннi су-сшльно! думки i поглядiв окремих людей, викорис-товуючи !! потужш можливостi впливу на всi важ-ливi дiлянки життя крани. На щдтвердження цих слiв процитуемо журналюта Артура Брiсбена, чи! настанови було взято на озброення викладачами Московсько! школи радянських журналiстiв: «Газета не книга i не журнал. Газета не розмiрковуе, не аргументуе, не доводить. Вона переконуе, - наить нi! - не переконуе, а навше. Газета не говорить, а кричить. Вона не констатуе факти, а стверджуе» [20, с. 434]. Журналют Адольф Меньшой (справж. Гай, у 1937 р. репресований), читаючи у 1919 р.
курс лекцш у Школi радянських журналiстiв, роз-вивае це висловлювання i зазначае: «Так, газета не розмiрковуе, а навше. Особливо це стосуеться газети, що веде полггачну кампашю. По суп, будь-яка газета завжди веде кампаиiю. Будь-яка газетна робота - боротьба. Ви постшно нападаете i оборо-няетеся ... Газетна кампашя - це наступ» [20, с. 434435].
Загальна цензура в Укра!ш впродовж 19191921 рр. здшснювалася i Держвидавом, створеним у 1919 р. як Всеукра!нське видавництво (Всеукрви-дав, Всевидав). У 1920 р. його перейменовано на Всеукра!нське державне видавництво (Всеук-рдержвидав), у 1922 р. - на Державне Видавництво УкраТни (ДВУ), у 1930 р. - Державне видавниче об'еднання Укрш'ни (ДВОУ). Держвидав одночасно зi сво!ми обов'язками як видавництва, виконував функцш цензурного органу, контролюючи всi види друковано! продукцii, роботу друкарень. Одночасно, з ачня 1919 р. юнувало Бюро укра!нського друку (БУД) при Тимчасовому робiтничо-селянсь-кому урядi Украгни (ТРСУУ - другий радянський уряд Украгни, проголошений 28 листопада 1918 р., очолював Ю. П'ятаков). У складi БУДу працював вщдш огляду друку i газетних вирiзок. Всi газети, виданi на територп Укра!ни та iноземнi, видання вах державних установ - бюлетенi, постанови, на-кази, заклики, повiдомлення штабiв армiй - зве-дення вшськових дiй, пересування радянських вiйськ в Украш - все надсилалося у БУД, який, в свою чергу розповсюджував, переважно, телеграфом, останш полiтичнi та економiчнi новини. У ли-пнi 1919 р. оргашзовано вiддiл пропаганди i агiтацii (Аптпроп), до складу якого БУД увшшов як iнфор-мацiйний пiдвiддiл; у тому ж 1919 р. БУД л^що-вано [21, арк. 3]. Задля упорядкування i здiйснения централiзованого контролю над усiма друкованими виданнями, у 1922 р. спецiальним Декретом Ради народних комiсарiв РСФРР створили Головлтт - Головне управляя у справах друку i лиератури; через деякий час такий орган, що отримав назву Укр-головлiт, постав i в УСРР. Цей цензурний орган разом зi сво!ми мiсцевими шдроздшами контролювали всi види друку, дiяльнiсть архiвiв i бiблiотек, масовi заходи тощо. У 1930^ рр. контроль парти i держави над вама сферами життя кра-!ни посилився, цензура стала тотальною.
Висновки. У зазначений перюд в Украш юну-вали рiзнi полiтичнi сили, яш протистояли одна од-нш, впроваджували сво! iдеологiчнi настанови та цензурш заходи для сво!х видань. З утвердженням радянсько! влади в Укра!ш постав якiсно новий етап в iсторii вiтчизияноi преси. Поступово були за-критi всi газети, що перебували не на бшьшовиць-кш iдеологiчнiй платформi. З остаточним встанов-леним радянсько! влади розпочався перюд радянсько! преси, ввдповвдно вщбувався процес формування органiв цензури, через яш компартiя i радянська держава здiйснювали контроль над уйма видами друку, а надто, над перюдичною пресою з огляду на !! широке розповсюдження, агiтацiйно-пропагандистський потенцiал i охоплення мас аж до окремо взятого читача.
Лггература
1. Горяева Т.М. Политическая цензура в СССР. 1917-1991. - Монография. - Москва: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2002. - 400 с.; ii ж: История советской политической цензуры 1917-1991 гг.: автореф. дис... докт. ист. наук. Москва, 2000. - 40 с.
2. История советской политической цензуры. Документы и комментарии / сост. Т. М. Горяева. Москва: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 1997. 672 с.
3. Бабюх В. А. Полиична цензура 1920-х -1930-х рр. в УкраМ: функцп, форми та нормативне забезпечення. УкраГнськиф юторичний збiрник, 2006. Вип. 9. С. 211-222.; його ж: Ддяльшсть поль тично! цензури як форма щеолопчного контролю в УкраМ (1920-1930-п рр.). Iсторiя украГни. Маорвь домi iмена, поди, факти (збiрник статей), 2007. Вип. 34. С. 12-23.
4. Годун Н. Висвтлення сучасною iсторич-ною наукою особливостей функщонування оргатв полтично'1' цензури в УРСР (1928-1938 рр.). укра'т-ський кторичний збiрник,2006. Вип. 9. С. 402-409.
5. Федотова О. О. Полггична цензура друкованих видань в УСРР-УРСР (1917-1990 рр.). Ки!в: Парламентське видавництво, 2009. 350 с.; 1! ж: Полгтична цензура в УСРР-УРСР: практика обмеження друковано! продукци. Вiсник Книжково! палати, 2012. № 2. С. 45-47.
6. Гай-Нижник П. Шмецька цензура в УкраТнськш Державi (мовою документiв 1918 р.). УкраТна дипломатична, 2007. Науковий щорiчник. Ки!в, 2007. Вип. VIII. С. 254-266.
7. Кирieнко Цензура в УкраМ. Енциклопедiя ютори УкраГни: Т. 10: Т-Я. КиГв, 2013. URL: http://www.history.org.ua/?termin=tsenzura_v_ukrajin i
8. Рудий Г. Преса УкраГни 1917-1920 рр. як об'ект досл1дження украТнсько! культури: джерело-знавчий i методологiчний аспекти. Ки!в, 2005. 501с.
9. Рудий Г. Перюдична преса як джерело ви-вчення нацiонально-культурно! полiтики УкраГнсь-ко! Держави (1918). Автореф. дис. ... канд. iar
наук. КиГв, 1995. 22 с.; його ж: Газетна перюдика Киева 1919 р. як джерело вивчення сощально-еко-номiчного, мiжнародного, культурно-освiтнього розвитку УкраГни за денЫнського режиму. Рукописна та книжкова спадщина УкраГни, 2017. Вип. 21. С. 330-346.
10. Дригайло С., Носшна Н. Преса в УкраТнськш Державi П. Скоропадського (29 квiт. - 14 груд. 1918 р.): правов^ полiтичнi та соцiально-економiчнi умови iснування. Бiблiотека. Наука. Комушкащя : 100-рiччя НацюнальноГ бiблiотеки УкраГни iменi В. I. Вернадського: матерiали Мiжнар. наук. конф. (КиГв, 6-8 лист. 2018 р.). КиГв, 2018. С. 555-559.
11. Боротьба з протиукраГнською агiтацiею. Республiканець, 1919. 11 ачня.
12. Закон о печати. Киевское эхо, 1919. 29 августа (11 сентября).
13. Вщдання тд военно-польовий суд сшвро-бинишв «Киевское эхо». Слово. КиГв, 1919. 26 лист. (9 грудня).
14. Декрет о печати. О партийной и советской печати, радиовещании и телевидении. Москва, 1972. С. 58.
15. Декреты советской власти. Т.1: 25 октября 1917 г. - 16 марта 1918 г. Москва, 1957. 626 с.
16. Окороков А. З. Октябрь и крах русской буржуазной прессы. Москва, 1970. 413 с.
17. Культурне будiвництво в УкраГнськш РСР. 1917-1927 : зб. докуменпв i матерiалiв. КиГв, 1979. 664 с.
18. Данильский. От Агитиздата. Известия=Вь сти. Киев, 1920. 21 января.
19. КПСС в резолюциях съездов, конф. и пленумов ЦК (1898-1988) Москва, 1983-1990. В 16 т. Т. 2 : 1917-1922. Москва, 1983. 606 с.
20. Меньшой А. Газетная кампания. Красный журналист, 1921. № 7-8-9 (1 июля).
21. Бюро украГнського друку (БУД) при Всеук-раГнському центральному виконавчому Комггетг Харшв, КиГв, 1919. ЦДАВО, ф. 1738, оп. 1, арк. 3.
