CC BY
38
Огляди та лекцп
Reviews and Lectures
УДК 616.341-02+616-072.7+616-082 DOI: 10.22141/2308-2097.52.4.2018.154145
Степанов Ю.М.1, Саленко А.В.2
1ДУ «1нститутгастроэнтерологи НАМН Укра/ни», м. Дн1про, Укра/на 2 ДЗ «Днпропетровська медична академя МОЗ Укра/ни», м. Днпро, Укра/на
Целiакiя: сучасний погляд на AiarnocrnKy
та лкування
For cite: Gastroenterologia. 2018;52(4):249-253. doi: 10.22141/2308-2097.52.4.2018.154145
Резюме. У статт наведено анал'з ет'юпатогенетичних. механ'зм'в виникнення целiакii. Висвтлено сучасн методи дагностики даноi патологи, проанал'зовано алгоритм fx викюристання. Розглянуто тактику ведення хворих на целiакiю.
Ключовi слова: цел'ак'я; Дагностика; лкування
ГАСТРОЕНТЕРОДОПЯ GASTROENTEROLOGY
Зпдно з сучасними уявленнями, целiакiя розгля-даеться як хрошчне aBToiMyHHe захворювання, що вражае тонкий кишечник генетично схильних oci6 (з HLA DQ2 або DQ8 алелями) i виникае внаслiдок стiйкоï харчово!' непереносимостi продyктiв, якi мь стять у своему складi глютен.
Уперше класична клiнiчна картина цього захворювання була описана англшським лжарем Samuel Gee в 1888 рощ. В 1950 рощ Dicke (Нщерланди) пов'язав причину розвитку целiакiï з глютеном, що мiститься в пше-ницi. Тривалi дiагностичнi дослщження встановили цир-кyлюючi в кровi хворих на целiакiю антитiла до гшадину, ят вперше були описан в 1958 роцi Berger. Саме з цього перюду й починаеться стршке вивчення дано1 патологй'.
Довгий час целiакiя вважалася рiдкiсним захво-рюванням раннього вшу. На даний час уявлення про целiакiю рiзко змiнилося. На сьогоднi це захворювання з високим рiвнем поширеностi i можливютю машфе-стувати в будь-якому вщ [1, 2].
Поширенiсть целiакiï в бiльшостi краш свiтy дорiв-нюе 1 : 100 — 1 : 250, поряд iз цим встановлена il неод-накова частота виявлення в рiзних вжових категорiях. Так, результати обстеження, проведеного в 1спанй', показали, що середня частота целiакiï, що становила 1 : 204, вiдрiзняеться вiд середньо!' частоти в дитячiй популяцй' (1 : 71) i в популяцй' дорослих (1 : 357) [3]. Також тдтверджено рiзний рiвень поширеност целiа-кй' залежно вiд статево!' приналежностi. Захворювання частiше зyстрiчаеться в ошб жшочо!' статi, при сшввщ-ношеннi до чоловiчоï статi 2 : 1 [1].
Проведення скриншгових дослщжень дозволило виявити бтьш високу частоту целiакii в групах па-цieнтiв, яю мають в анамнезi певнi захворювання. Була встановлена асощащя з целiакieю захворювань шири (герпетиформний дерматит Дюринга, псорiаз, вугро-ва хвороба, дерматити), захворювань кровi (анемiя, тромбоцитоз), нервово'1 системи (полшейропатая, мо-зочкова атаксiя, епiлепсiя); захворювань, пов'язаних iз порушенням юсткового метаболiзму (iдiопатична остеопенiя, остеопороз, патологiчнi переломи); афтоз-них уражень ротово'1 порожнини, глоситу; онколопч-них захворювань ^мфоми кишечника); автоiмунних захворювань (цукровий дiабет, ювенiльний ревматощ-ний артрит, автоiмуннi тиреощит i мiокардит, систем-ний червоний вовчак), хвороби Аддюона, хромосомних аномалш (синдроми Шерешевського — Тернера, Дауна, Тернера, Втьямса); захворювань гепатобшарно'1 системи (первинний бiлiарний цироз печшки, синдром Шегрена, автоiмунний гепатит, автоiмунний холангiт), мiастенii [1, 4, 5].
Незважаючи на численнi дослщження, патогенез целiакil до юнця не з'ясований. 1снуе ензимна теорiя, iмунологiчна, рецепторна, вiрусна, але, на думку Все-свiтнього товариства гастроентерологiв, провщною е ге-нетична теорiя. Целiакiя успадковуеться за аутосомно-домiнантним типом. Розвиток захворювання пов'язаний iз наявнiстю генiв НLА DQ2 (DQ2.5 — DQA1*0501 — DQB1*0201 або DQ2.2 — DQA1*0201 — DQB1*0202) i HLA DQ8 ДОА1*0301 — DQB1*0302), розташованих на 6р21 хромосомi. Для розвитку патолопчного процесу в
© «Гастроентерологи» / «Гастроэнтерология» / «Gastroenterology» («Gastroenterologia»), 2018 © Видавець Заславський О.Ю. / Издатель Заславский А.Ю. / Publisher Zaslavsky O.Yu., 2018
Для кореспонденци: Саленко Альбiна Володимирiвна, кандидат медичних наук, асистент кафедри терапи, кардiологíí та амейноТ медицини ФПО, ДЗ «Днтропетровська медична академiя МОЗ УкраТни», вул. Вернадського, 9, м. Днтро, 49044, УкраТна; e-mail: [email protected], контактний телефон: +38 (050) 582-64-23.
For correspondence: Albina Salenko, PhD, Assistant at the Department of therapy, cardiology and family medicine of faculty of postgraduate education, State Institution "Dnipropetrovsk Medical Academy of the Ministry of Health of Ukraine'; Vernadsky str., 9, Dnipro, 49044, Ukraine; e-mail: [email protected]; phone: +38 (050) 582-64-23.
слизовш оболонцi тонко! кишки у вщповщь на вживан-ня глютену пептиди глiадину повиннi бути представлеш антигенпрезентуючими клiтинами з подальшою актива-цieю Т-лiмфоцитiв. При цьому саме молекули HLA DQ2 i HLA DQ8 забезпечують процес презентаци.
Перед тим як зв'язатися з молекулами HLA на по-верхш антигенпрезентуючих клiтин, пептиди глiадину повинш бути попередньо модифiкованi в процеш аб-сорбци. Важливу роль в модифшаци глiадину вiдiграe тканинна трансглутамшаза-2, кальцiйзалежний фермент, що кататзуе реакцiю дезамiнування амiнокислот з замшою глутамiну на глутамiнову кислоту у бткових молекулах. Пiд впливом тканинно! трансглутамiнази пептиди глiадину трансформуються й сприяють мщно-му з'еднанню HLA-молекули з рецепторами Т^мфо-цитiв. В свою чергу, активоваш лiмфоцити виробляють прозапальш цитокiни (IFN-y, TNF-a, TNF-p, IL-10, ^-1р, TGF-P), як! ушкоджують слизову оболонку кишечника, а також стимулюють В-клiтини до продукци специфiчних антитiл як до гшадину, так i до тканинно! трансглутамшази й структур слизово! оболонки тонко! кишки (кальретикулшу, ендомiзiю).
Атрофiя слизово! оболонки сприяе зниженню або вщсутносп ферментiв, яю виробляються в щггочнш облямiвцi ентероцитiв. Порушення бар'ерно! функци слизово! веде до потрапляння у внутршне середовище нерозщеплених бiлкiв з антигенними властивостями.
Також змшюеться склад нормально! мшрофлори нижнiх вiддiлiв тонко! i товсто! кишок, що призводить до порушення метаболiзму жирних кислот, холестерину, жовчних кислот, зниження синтезу вггамшв К i групи В, пiдвищеному всмоктуванню токсичних ре-човин, що утворюються в кишщ внаслiдок мiкробного метаболiзму (гiстамiн, кадаверин).
В результат дефiциту Са, Р, вггамшу К розвиваеться синдром остеопени i остеопороз. Внаслiдок порушення трофши центрально! нервово! системи, автоiмунних механiзмiв з ураженням гiпофiза у частини хворих зни-жуеться рiвень соматотропного гормона, що призводить до стшко! затримки росту у дггей.
Докладне вивчення численних клшчних проявiв целiакi! виявило надзвичайний Г! клМчний полiмор-фiзм, що призвело до спроб систематизувати клiнiчну симптоматику, наприклад з видiленням типових i ати-пових, основних i додаткових, гастроштестинальних i екстраштестинальних проявiв [6—8].
На даний час таы клМчш симптоми целiакi!, як болi в живота, раннш початок остеопорозу, втома, слабисть, безпричинна анемiя, дiарея, запори, дефь цит вiтамiнiв, газоутворення, синдром подразненого кишечника, втрата маси тта, визнаш загальними для всiх вшових груп [9]. Сучасна клiнiчна систематизащя целiакi! спираеться на манiфестнi форми, з урахуван-ням клiнiчних i морфологiчних проявiв [10, 11].
Типова (класична) форма целiакi! характеризуеться мультисистемним фенотипом з переважанням киш-кових (гастроштестинальних) симптомiв, перш за все патолопчним характером стула, дiареeю, болями в живота, збтьшенням окружноста живота, рецидивуючим
блюванням, порушенням апетиту, вщставанням в Maci тiлa i роста. Як правило, мaнiфеcтуe в дитячому вщь
Атипова форма машфестуе у дорослих i дiтей старших вшових груп з переважанням екстраштестиналь-них cимптoмiв, що часто представлеш артралпями, ocтеoпенieю/ocтеoпopoзoм, затримкою росту, статево-го розвитку, артритами, гiпoплaзieю зубно! емaлi, ато-пiчним дерматитом, стомлюванютю, cлaбкicтю, невро-лoгiчними порушеннями, aнемieю.
Прихована (silent) форма, що протакае без ктшч-них пpoявiв або з мiнiмaльнoю клiнiчнoю симптоматикою, з позитивними серолопчними тестами i типовими мopфoлoгiчними змiнaми в слизовш оболонщ тонкого кишечника, часто виявляеться в групах ризику.
Наведена клшчна клacифiкaцiя целiaкi! дотепер активно обговорюеться, вносяться пропозици щодо !! вдосконалення. Так, деякi автори пропонують за кла-cифiкaцiйну основу взяти ттьки cтупiнь тяжкocтi хво-роби (легка, середня, тяжка), аргументуючи ктшчною умoвнicтю при пoдiлi мaнiфеcтних форм i единим шд-ходом до лшування [12—14].
Близька до ще! позици думка iнших aвтopiв, яю пропонують об'еднати вci малосимптомш форми в одну cубклiнiчну форму [15, 16]. Були також внесеш пропозици щодо poзпoдiлу целiaкi! на безсимптомну i сим-птоматичну форми [17]. Однак, незважаючи на вжита спроби систематизувати чиcленнi форми целiaкi'! i по-легшити Г! кл1н1чну дiaгнocтику, aтипoвi форми продов-жують збiльшувaти кгльысть недiaгнocтoвaнo! целiaкi!.
Надзвичайний кл1н1чний пол1морф1зм, можлив1сть машфестувати як з типових, так i атипових форм знач-но ускладнюе дiaгнocтичний пошук.
З огляду на вищевикладене зрозум1лим стае своеча-сна д!агностика дано! патолог!!.
Золотим стандартом був i залишаеться комплек-сний aнaлiз з виявленням дiaгнocтичних титр1в спе-циф1чних для целiaкlГ антитл в комбшаци з характер-ними морфолопчними змiнaми слизово! оболонки тонко! кишки, виявленими в бюптатах.
Стушнь виpaженocтi г1стоморфолог1чних зм1н слизово! оболонки тонко! кишки прийнято класиф^вати вщповщно до морфолог1чних кpитеpi!в, вперше вста-новлених в 1992 рощ M.N. Marsh i мoдифiкoвaних в 1999 рощ G. Oberhuber. Використовувана в даний час вершя класифшаци Marsh — Oberhuber включае [18]:
— Marsh I (запальна) — структура слизово! оболонки без змш, але з пiдвищеним проникненням л1мфо-цит1в в епiтелiaльний шар ворсинок;
— Marsh II ^мфоцитарний ентерит). Кр1м збть-шення числа л1мфоцилв з'являеться гiпеpплaзiя крипт з подовженням i збiльшенням м1тотично! д1яльност1;
— Marsh III (деcтpукцiя) — aтpoфiя ворсинок;
— Marsh IIIA (парщальна aтpoфiя ворсинок) — позначае часткову атрофш ворсинок, яка характеризуеться сшввщношенням глибини крипт/висоти ворсинок менше шж 1;
— Marsh IIIB (субтотальна aтpoфiя ворсинок) — позначае атрофш ворсинок, коли oкpемi з них ще роз-шзнаш;
— Marsh IIIC (тотальна атрофiя ворсинок) — позначае повну атрофш ворсинок без пальцеподiбних пдвищень, нагадуе слизову оболонку товсто! кишки;
— Marsh IV (гшопластична атрофiя) — позначае pi3-ке стоншення слизово! оболонки, що означае незворот-нi атрофiчнi змiни, викликаш хронiчним запаленням.
Як правило, щ змiни визначаються в низхiднiй частит дванадцятипало! кишки, проте можуть спостерь гатися i в цибулиш. Специфiчнiсть цих ознак щодо атрофи слизово! оболонки тонко! кишки досить ви-сока i досягае 92—99 %, однак чутливють, за рiзними даними, становить лише 9—88 % i залежить вiд ступеня атрофи [18, 19].
Так, при частковш атрофи (Marsh IIIA) зазначенi ендоскошчш змiни виявляються рiдше, нiж при субто-тальнiй (Marsh IIIB) або тотальнш (Marsh IIIC) атрофи. Данi з ендоскопiчно! картини слизово! оболонки тонко! кишки в ошб з неатрофiчними стадiями целiакi! (Marsh I—II) вщсутш, однак можна припустити, що на цих стадiях ендоскошчне дослiдження не дозволяе ви-явити будь-яких змiн, оскшьки висота ворсинок тонко! кишки не змшена.
Таким чином, нормальна ендоскошчна картина не виключае дiагноз целiакi! i не повинна бути шдставою для вiдмови вiд проведення дистально! дуоденально! бiопсi!, призначено! виходячи з кшшко-лаборатор-них даних. Використання таких методiв, як капсульна ендоскопiя i zoom-ендоскопiя, дозволить пiдвищити чутливiсть ендоскошчного дослiдження в дiагностицi целiакi! [20, 21].
До сероiмунологiчних маркерiв целiакi! вiдносять:
— антиглiадиновi антитiла (AGA-IgA, AGA-IgG);
— антитiла до компоненпв сполучно! тканини:
— ретикулiну (ARA-IgA);
— ендомiзiю (EMA-IgA, EMA-IgG);
— тканинно! трансглутамшази (anti-tTG-IgA, anti-tTG-IgG).
Визначення антиглiадинових антитiл на даний час не рекомендуеться використовувати через низьку чутливють i специфiчнiсть (70—80 %). Тест на антирети-кулiновi антитiла також не знайшов широкого застосу-вання. Таким чином, сучасна серологiчна дiагностика целiакi! заснована на виявленш антитiл до тканинно! трансглутамшази i/або ендомiзiйних антитiл, антигеном для яких також е тканинна трансглутамшаза. Як правило, для дiагностики целiакi! визначають анти-тта класу IgA. EMA-IgA виявляють методом непрямо! iмунофлуоресценцi! (100% специфiчнiсть та 90% чутливють). Тож саме цей маркер вважають золотим стандартом серолопчно! дiагностики целiакi!. Anti-tTG-IgA визначають методом iмуноферментного аналiзу (ELISA), причому якщо в тестах першого поколiння антигеном була тканинна трансглутамшаза з печшки морських свинок, то в даний час з шею метою викори-стовують людську або рекомбiнантну тканинну тран-сглутамшазу, що й дозволило пiдвищити точнють тесту (специфiчнiсть — майже 100 %, чутливють — 91—97 %).
Подальшi розробки, пов'язаш з пошуком доступного i зручного субстрату, привели до нових методiв
детекци тканинних тpaнcглутaмiнaзних aнтитiл. Впер-ше був запропонований iмунoхpoмaтoгpaфiчний метод визначення антитт в кaпiляpнiй кров1 пащента з ви-користанням ендогенно! тканинно! трансглутамшази як субстрату, одержуваного при л1зис1 власних еритро-цит1в пащента [22].
Цей метод як POCT-тест (англ. Point of care testing — проведення тесту на мющ надання допомоги) був запропонований як скриншг-тест, що передбачае можливють постановки дiaгнoзу в кабшета лiкapя.
Проведеш дocлiдження показали хорошу сжциф1ч-нють i чутлив1сть методу (97 %), а простота, надшнють i швидке отримання результат давали можлив1сть зняти п1дозру на целiaкiю в кабшета лiкapя i вир1шити проблеми доступност мoнiтopувaння дieтoтеpaпi! в до-машшх умовах [23, 24].
Поряд !з цим було виявлено ряд суттевих недолшв (недостатня чутлив1сть, cуб'eктивнicть в штерпретаци отриманих pезультaтiв, неoбхiдний досвщ роботи або професшне навчання), що визначило обмеження в його широкому використанш.
Як вapiaнт iмунoхpoмaтoгpaфiчнoгo експрес-мето-ду латеральний проточний iмунoaнaлiз (ЛП1А, LFIA, в1д англ. Lateral-flow immunochromatographic assay) був запропонований у 2012 рощ (Bienvenu et al., 2012) для одночасного виявлення антитт до дезамшованих пеп-тид1в глiaдину (IgA, IgG) i загального IgA з метою ви-ключення селективного IgA-дефщиту, acoцiйoвaнoгo з целiaкieю [25].
Специфiчнicть i чутлив1сть ЛП1А-тесту для дiaгнo-стики целiaкi! становили 89,2 i 100 % в1дпов1дно [26], але поки що цей метод застосовують лише для науко-вих цшей.
Багато обговорень було пов'язано з вщкриттям актину як нового маркера для дiaгнocтики целiaкi!. Актин — глобулярний бток, входить у структуру ворсинок слизово! оболонки тонкого кишечника i опосе-редковуе !х скорочення. Вивчення aнтитiл до актину виявило у них переваги пор1вняно з !ншими сироват-ковими маркерами целiaкi!, показавши, що присут-н1сть aнтитiл до актину завжди супроводжуе хapaктеpнi для целiaкi! змши в слизов1й тонкого кишечника.
Були висунул пропозицх! щодо можливост1 замши бюпси як iнвaзивнo'! процедури на менш травматичну процедуру забору кров1 для визначення aнтитiл до актину, особливо у випадках, коли проведення бюпси було важко виконати [27, 28]. Однак отримаш результати по-требують подальшого вивчення i пiдтвеpдження.
Зовс1м недавно (Heather J. Galipeau et al., 2014) було заявлено ще про один маркер целiaкi! — елафш як еш-телiaльний 1нг161тор проте!наз (елacтaзa-cпецифiчний шпбгтор) [29]. Передбачаеться, що в1н вщграе важ-ливу роль в регуляци проце^в запалення i в захисп в1д тканинних пошкоджень в багатошаровому ештели. Елaфiн, визнаний субстрат для тканинно! трансглутамшази, взаемодшчи з нею, знижуе И aктивнicть, спри-яючи кгльк1сному зменшенню дезaмiнoвaних пептидiв глютену у хворих на целiaкiю, i, як нacлiдoк, знижуе запальш процеси в кишечнику.
В експериментальних дослщженнях елафш був введений в Lactococcus lactis i Lactobacillus casei — двi хар-40Bi бактери, яю мiстяться в молочних продуктах. Дш елафiну було протестовано на щддослщних мишах i зразках тканин людини в лабораторних умовах, вияв-леш значнi полiпшення в уражених тканинах стшок кишечника. Зниження активностi запальних процесiв призводить до вiдновлення бар'ерно! функци кишечника при целiакil [29, 30].
Також поширеностi набуло HLA-генотипування, яке використовуеться для визначення сприйнятли-востi, яку людина може мати до розвитку целiакil або пов'язаних з нею розладiв. Генне тестування необхщ-не, коли людина мае деяю з проблем, пов'язаних з непереносимютю глютену, але тести кровi на антитiла негативнi, а бюпшя неможлива або неiнформативна. Негативний генний тест в контекст передбачувано! целiакil або пов'язаних з нею розладiв виключить ймо-вiрнiсть целiакil i пов'язаних з нею розладiв i перенесе напрямок дослiджень на шший дiагноз. Ще одна перевага генного тестування в скриншгу датей, батьки яких страждали вщ целiакil або непереносимостi глютену.
Поряд iз цим навiть позитивне генне тестування не е певним i не ставить дiагноз «целiакiя». Ттьки 3 % людей, якi несуть HLA-маркери целiакil, HLA-DQ2 або HLA-DQ8, хворiють на целiакiю. Тобто основними принципами лабораторно1 дiагностики целiакil е етап-нiсть з урахуванням дiагностичноl iнформативностi лабораторних тестiв.
Диференщально^агностична програма з целiакil (за Catassi С., Fasano А., 2010) включае правило четвiр-ки [31]:
— типова симптоматика (класична целiакiя);
— виявлення в сироватщ кровi високих титрiв спе-цифiчних для целiакil антитiл: до тканинно1 трансглу-тамшази (анти-ТТГ), ендомiзiуму (анти-ЕМА), дезамь нованих пептвддв глiадину (анти-ДПГ-антитiла);
— HLA-DQ2- або HLA-DQ8-позитивний генотип;
— ентеропапя, верифiкована при бюпси слизово1 оболонки тонко1 кишки;
— позитивна вщповщь на безглютенову дiету (БГД).
Зпдно з цим правилом, за наявност чотирьох iз
п'яти пунктiв дiагноз целiакil пiдтверджено.
Таким чином, у сучаснш практицi бiльш за все ви-користовують високочутливi i специфiчнi тести, що дозволяе виявляти целiакiю не тiльки у хворих з кшшч-ними симптомами захворювання, але i безсимптом-нi форми в групах з високим ризиком, та продовжуе вивчатися значення нових методiв i маркерiв для мож-ливост !х ефективного використання в дiагностицi та лiкуваннi целiакil.
Наступним важливим кроком пiсля постановки дiагнозу е лжування дано1 патологи.
Одним iз головних етапiв комплексного лжуван-ня е безглютенова дiета. Харчування при целiакil мае суворо виключати продукти, що мiстять пшеницю, жито, ячмшь, овес, але !х можна замшити рисом, ку-курудзою, гречкою, маюом, соею. Також виключають хлiб, печиво, сухар^ макароннi вироби, кондитерсью
та борошняш продукти, паштети, ковбаси. При целiа-ки у дiтей допустимо вживати фрукти, obo4Í, картоплю, соеве борошно, рослиннi жири, м'ясо, рибу. Не варто забувати, що крохмаль, в якому присутнi слiди глютену, може мютитися в харчових продуктах i лжах [14].
В активнш фазi захворювання проводиться ко-рекцiя водно-електролiтних порушень, коригуються бтковий, жировий i вуглеводний обмiни. За призна-ченням застосовуються мукоцитопротектори та пре-парати, яю гальмують моторику. За наявност ознак наднирково! недостатност проводиться глюкокор-тикостерощна терапiя. З метою полшшення процесiв травлення застосовують ферментнi препарати. Пре- i пробютики призначаються з метою корекцй' вторин-них порушень мiкрофлори кишечника.
Л^вання целiакil вважаеться ефективним, якщо протягом 1—2 роив безглютеново! дiети у хворого зни-кають клiнiчнi прояви захворювання (кишковi та по-закишков^, нормалiзуються лабораторнi показники, i в першу чергу — концентраций серолопчних бюмар-керiв, вщновлюеться структура слизово! оболонки тонко! кишки. Повна клшжо-лабораторна ремiсiя робить пацiента з дiагнозом «целiакiя» практично здоровим, знижуе до загальнопопуляцiйних показникiв ризик ускладнень, в першу чергу злоякiсних кровотеч, вщнов-люе функцй' залучених в патолопчний процес органiв.
Поряд iз цим виникають новi напрямки наукових дослщжень, такi як створення безглютенових сорив злаыв, вакцин проти целiакil, пошук нових лiкарських речовин (блокаторiв тканинно! трансглутамiнази, бло-каторiв дезамшування глiадину).
Таким чином, целiакiя е поширеним, але досить складним для дiагностики та лiкування захворюван-ням. Незважаючи на багаторiчну iсторiю його вивчен-ня, досi тривае пошук ушверсальних критерй'в дiагно-стики та етютропного лiкування. Поява нових методiв i алгоритмiв дозволить забезпечити високу яысть життя хворих iз цим непростим захворюванням.
Конфлшт iHTepeciB. Автори заявляють про вщсут-нiсть конфлжту iнтересiв при пiдготовцi дано! статп.
References
1. Bai JC, Fried M, Corazza GR, et al. World Gastroenterology Organisation global guidelines on celiac disease. J Clin Gastroenterol. 2013 Feb;47(2):121-6. doi: 10.1097/MCG.0b013e31827a6f83.
2. Koning F. Celiac Disease: Across the Threshold of Tolerance. In: Fasano A, Troncone R, Branski D, editors. Frontiers in Celiac Disease. Basel: Karger; 2008. 82-88pp. doi:10.1159/000128662.
3. Mariné M, Farre C, Alsina M, et al. The prevalence ofcoeliac disease is significantly higher in children compared with adults. Aliment Pharmacol Ther. 2011 Feb;33(4):477-86. doi: 10.1111/j.l365-2036.2010.04543.x.
4. Bel'mer SV, Revnova MO, editors. Tseliakiia u detei [Celiac disease in children]. Moscow: Medpraktika-M; 2013. 416 p. (in Russian).
5. Frost AR, Band MM, Conway GS. Serological .screening for coeliac disease in adults with Turner's syndrome: prevalence and clinical significance of endomysium antibody positivity. Eur J Endocrinol. 2009Apr;160(4):675-9. doi: 10.1530/EJE-08-0846.
6. Parfenov AI. Enterologiia [Enterology]. Moscow: Triada-X; 2002. 380-420pp. (in Russian).
7. Fasano A, Catassi C. Current approaches to diagnosis and treatment of celiac disease: an evolving spectrum. Gastroenterology. 2001 Feb;120(3):636-
8. Makharia GK, Baba CS, Khadgawat R, et al. Celiac disease: variations of presentations in adults. Indian J Gastroenterol. 2007Jul-Aug;26(4):162-6.
9. Lorenz RG. Celiac disease. Clinical Laboratory News. 2007;(33):10-
10. Admou B, Essaadouni L, Krati K, et al. Atypical celiac disease: from recognizing to managing. Gastroenterol Res Pract. 2012;2012:637187. doi: 10.1155/2012/637187.
11. Fasano A. Clinical presentation of celiac disease in the pediatric population. Gastroenterology. 2005Apr;128(4Suppl 1):S68-73.
12. Kondrat'eva EI, Yankina GN. Celiac disease in children. Controversial issues of diagnosing and treatment. Pediatric Nutrition. 2010;8(2):37-41. (in Russian).
13. Parfenov AI. Tseliakiia. Evoliutsiia predstavlenii o rasprostranennos-ti, klinicheskikh proiavleniiakh i znachimosti etiotropnoi terapii [Celiac disease. The evolution of ideas about the prevalence, clinical manifestations and significance of etiotropic therapy]. Moscow: Anakharsis; 2007. 376p. (inRussian).
14. Lazareva TA. Celiac disease in children and adolescents. Voprosy sovremennoipediatrii. 2008;7(4):80-84. (inRussian).
15. Rostami Nejad M, Hogg-Kollars S, Ishaq S, Rostami K. Subclinical celiac disease and gluten sensitivity. Gastroenterol Hepatol Bed Bench. 2011 Summer;4(3):102-8.
16. Volta U, Caio G, Stanghellini V, De Giorgio R. The changing clinical profile of celiac disease: a 15-year experience (1998-2012) in an Italian referral center. BMC Gastroenterol. 2014 Nov 18;14:194. doi: 10.1186/s12876-014-0194-x.
17. Radlovic N. Celiac Disease. Srp Arh Celok Lek. 2013 Jan-Feb;141(1-2):122-6.
18. Green PH, Rostami K, Marsh MN. Diagnosis of celiac disease. Best Pract Res Clin Gastroenterol. 2005 Jun;19(3):389-400. doi: 10.1016/j. bpg.2005.02.006.
19. Cammarota G, Cesaro P, Martino A, et al. High accuracy and cost-effectiveness of a biopsy-avoiding endoscopic approach in diagnosing coeliac disease. Aliment Pharmacol Ther. 2006 Jan 1;23(1):61-9. doi: 10.1111/j.1365-2036.2006.02732.x.
20. Meijer JW, Wahab PJ, Mulder CJ. Small intestinal biopsies in celiac disease: duodenal or jejunal? Virchows Arch. 2003 Feb;442(2):124-8. doi: 10.1007/s00428-002-0709-7.
21. Dickey W. Endoscopic markers for celiac disease. Nat Clin Pract Gastroenterol Hepatol. 20060ct;3(10):546-51. doi: 10.1038/ncpgasthep0601.
22. Korponay-Szabo IR, Raivio T, Laurila K, et al. Coeliac disease case finding and diet monitoring by point-of-care testing. Aliment Pharmacol Ther. 2005 Oct 15;22(8):729-37. doi: 10.1111/j.1365-2036.2005.02663.x.
23. Nemec G, Ventura A, Stefano M, et al. Looking for celiac disease: diagnostic accuracy of two rapid commercial assays. Am J Gastroenterol. 2006 Jul;101(7):1597-600. doi: 10.1111/j.1572-0241.2006.00597.x.
24. Korponay-Szabo IR, Szabados K, Pusztai J, et al. Population screen-ingfor coeliac disease in primary care by district nurses using a rapid antibody test: diagnostic accuracy and feasibility study. BMJ. 2007Dec 15;335(7632):1244-7. doi: 10.1136/bmj.39405.472975.80.
25. Bienvenu F, Besson Duvanel C, Seignovert C, Rouzaire P, LachauxA, Bienvenu J. Evaluation ofa point-of-care test based on deamidatedgliadinpeptides for celiac disease screening in a large pediatric population. Eur J Gastroenterol Hepatol. 2012Dec;24(12):1418-23. doi: 10.1097/MEG.0b013e3283582d95.
26. Bienvenu F, Anghel SI, Besson Duvanel C, et al. Early diagnosis of celiac disease in IgA deficient children: contribution of a point-of-care test. BMC Gastroenterol. 2014Nov 6;14:186. doi: 10.118&1471-230X-14-186.
27. DeGaetani M, Tennyson CA, Lebwohl B, et al. Villous atrophy and negative celiac serology: a diagnostic and therapeutic dilemma. Am J Gastroen-terol. 2013May;108(5):647-53. doi: 10.1038/ajg.2013.45.
28. Granito A, Muratori P, Cassani F, et al. Anti-actin IgA antibodies in severe coeliac disease. Clin Exp Immunol. 2004 Aug;137(2):386-92. doi: 10.1111/j.1365-2249.2004.02541.x.
29. Galipeau HJ, Wiepjes M, Motta JP, et al. Novel role of the serine protease inhibitor elafin in gluten-related disorders. Am J Gastroenterol. 2014 May;109(5):748-56. doi: 10.1038/ajg.2014.48.
30. Burns SD. Can Elafin help with gluten intolerance and celiac disease? Available from: https://www.peanutallergy.com/lifestyle/can-elafin-help-with-gluten-intolerance-and-celiac-disease-0. Accessed: April 23, 2014.
31. Catassi C, Fasano A. Celiac disease diagnosis: simple rules are better than complicated algorithms. Am J Med. 2010 Aug;123(8):691-3. doi: 10.1016/j.amjmed.2010.02.019.
OTpuMaHO 30.09.2018 ■
Степанов Ю.М.1, Саленко А.В.2
1 ГУ «Институт гастроэнтерологии НАМН Украины», г. Днепр, Украина
2 ГУ «Днепропетровская медицинская академия МЗ Украины», г. Днепр, Украина
Целиакия:
современный взгляд на диагностику и лечение
Резюме. В статье представлен анализ этиопатогенетических ван алгоритм их использования. Рассмотрена тактика веде-механизмов возникновения целиакии. Освещены современ- ния больных целиакией.
ные методы диагностики данной патологии, проанализиро- Ключевые слова: целиакия; диагностика; лечение
Yu.M. Stepanov1, A.V. Salenko2
1 State Institution "Institute of Gastroenterology of the NAMS of Ukraine", Dnipro, Ukraine
2 State Institution "Dnipropetrovsk Medical Academy of the Ministry of Health of Ukraine", Dnipro, Ukraine
Celiac disease: modern view
Abstract. The article presents an analysis of the etiopathoge-netic mechanisms of celiac disease. The modern methods of diagnosing this pathology are described, the algorithm of their use
on the diagnosis and treatment
is analyzed. The management of patients with celiac disease is considered.
Keywords: celiac disease; diagnosis; treatment
