CC BY
117. Park EY, Koo BN, Min KT, Nam SH. The effect of pneumoperitoneum in steep Trendelenburg position on cerebral oxygenation. Acta Anaesth Scan. 2009; 53:895-99.
8. Clarke-Pearson DDL, Dodge RKR, Synan I, Mc Clelland RC, Maxwell GL. Venous thromboembo-lism prophylaxis: patients and high risk to fail intermittent pneumatic compression. Obstet Guynecol. 2003; 101:157-163. doi: 10.1016/S0029-7844(02)02444-4. [Pub Med] [Cross Ref].
9. Jaffer AK, Barsoum WK, Krebs V, Hurbanek JG, Morra N, Brotman DJ. Duration of anesthesia and venous thromboembolism after hip and knee arthro-platy. Mayo Clinic. 2005; 80:732-738. [Pub Med].
10. Тимошин А.Д., Шестаков А.Л., Юрасов А.В., Малоинвазивные вмешателства в абдоминальной хирургии. М 2003.
11. Ido K., Suzuki T., Kimura K. Et al. Lower extremity venous stasis during laparoscopic cholecystectomy as assessed using color Doppler ultrasound. Surg Endosc. 1995; 9:310-313.
12. Станева М., Червенков В., Марков Д. Глубокий венозный тромбоз -обзор и наш опыт. Me-dlnfo, Номер 7/2010.
13. „ASA Physical Status Classification System". American Societe of Anesthesiologist. Retrieved 2007-07-09.
14. Righini M, Paris S, Le Gal G, Laroche JP, Perrier A, Bounameaux H. Clinical relevance of distal deep vein thrombosis. Review of literature data. Thromb Haemost 2006; 95:56.
15. White RH, Zhou H, Romano PS. Incidence of symptomatic venous thromboembolism after diferent elective or urgent surgical procedures. Thromb Haemost. 2003; 90:446-455.
16. Bern MM, Lokich JJ, Wallach SR, et al. Very low doses of waefarin can prevent thrombosis in central venous cathettters. A randomized prospective trial. Ann Inter Med. 1990; 112:423-428.
УДК 613.816:616.89-008.48
17. Monreal W, Fernandez-Llamazares J, PerandreN. J, Urutia A, Sahuquillo JC, Contel E. Occult cancer in patients whit venous thromboembo-lism:which patients, wich cancer. Thromb Haemost. 1997. Nov; 78 (5):1316-8.
18. Saphner T, Tormey DC, Gray R. Venouse and arterial thrombosis in received adjuvant therapy for breast cancer. J Clin Oncol. 1991 Feb; 9 (2): 286-94.
19. Fischer B., Redmond C, Legantl-Poisson S, et al. Postoperative chemotherapy and tamoxifen compared with tamoxifen alone in the treatment positivenode breast cancer patients aged 50 yeares and old with tumors responsive to tamoxifen: results from the National Surgical Adjuvant Breast and Bowel Project B-16. Clin Oncol. 1990; 8: 1005-1018.
20. Rivkin SE, Green S, Metch B, et al. Adjuvant CMFVP versus tamoxifen concurrent CMFVP and ta-moxifen for postmenopausal, node-positive, and estrogen receptor-positive breast cancer patients: a Southwest Oncology Group Study. J Clin Oncol. 1994; 12: 2078-2085.
21. Levitan N, Dowlati A, Romick SC, et al. Rates of initial and reccurent thromboembolic disease among patients with malignancy. Risk analysis using Medicare claims data. Medicine (Baltimore) 1999; 78:285-291.
22. Sallah S, Wan JY, Nguyen NP. Venous thrombosis in patients with solid tumors: determination of frequency and characteristics. Thromb Haemost. 2002 Apr; 87(4): 574-9.
23. Lee AY, Levine MN,. Venouse thromboembolism and outcomes. Circulation. 2003; 107(Suppl 1): 117-121.
24. Secin FP, Jiborn T, Bjartell AS, et al. Multi-instittutional study of symptomatic deep venous thrombosis and pulmonary embolism in prostate cancer patients undergoing laparoscopic of robot-assisted laparoscopic radical prostatectomy. Eur Urol. 2008; 53: 134-145.
СИСТЕМА КОМПЛЕКСНО! Л1КУВАЛЬНО -РЕАБ1Л1ТАЦ1ЙНО1 ДОПОМОГИ СП1ВЗАЛЕЖН1Й РОДИН1 ХВОРИХ НА АЛКОГОЛЬНУ ЗАЛЕЖН1СТЬ ЧОЛОВ1К1В, ТА И
ЕФЕКТИВН1СТЬ
Ярий В.В.
Кшвсъка мюъка нарколог1чна клтчна лгкарня «Соцютератя», м. Кшв TREATMENT AND REHABILITATION INTEGRATED SYSTEM AND ITS EFFECTIVENESS FOR CODEPENDENT FAMILIES WITH ALCOHOL ADDICTED HUSBANDS Yariy V. V.
АНОТАЦ1Я
В основу дослщження покладеш результата комплексного обстеження 160 чоловшв, хворих на алко-гольну залежнють (АЗ), та !х дружин, а також 50 подружжiв, чоловiки в яких не мали алкогольних проблем.
На основi узагальнення даних клшжо-психопатолопчного й психодiагностичного дослщжень, створена система комплексно! л^вально-реабштацшноГ допомоги ствзалежнш родиш хворих на АЗ чоловь шв, та здшснена оцшка дieвостi и впровадження.
Мета комплексно! л^вально-реабштацшно! допомоги сшвзалежнш родиш - aKraBÍ3aqÍH ресурсних адаптивних можливостей родини та формування у чоловша та жiнки здaтностi самостшно вирiшувaти вла-chí та стейт проблеми (алкогольного та неалкогольного генезу).
Система мiстить три склaдовi: медичний менеджмент; психологiчний (психотерапевтичний) менеджмент з психоосвгтою; формування навичок устшно! життeдiяльностi в наявних соцiaльних патернах юну-вання з урахуванням хвороби чоловжа, оптимiзaцiя ставлення до себе та гармошзащя ввдносин в оточую-чому, насамперед, родинному, середовищi.
Особливосп психофармакотерапп визначались провiдним клiнiко-психопaтологiчним синдромом, специфша психотерапп залежала вiд клшчного вaрiaнтa дезадаптацп та типу родинно-дезадаптивно! сш-взaлежностi, дiaгностовaних у жшок.
Участь в розроблених заходах л^вально-реабштацшно! допомоги дозволила женкам позбутися пси-хопaтологiчних феноменiв тривожно-депресивного реагування, досягти нормaлiзaцil або значного полш-шення психоемоцiйного стану, знизити нaпруженiсть аддиктивного статусу, а у частки оаб - подолати пaтологiчну аддиктивну залучешсть. Також спостерiгaлaся позитивна перереструктуризaцiя особистю-ного i родинного простору жшок, що дозволило вирiшити !х внутршньоособиспсш конфлiкти та значно покращило яшсть !х життя.
ABSTRACT
Results of the study included a comprehensive survey of 160 men with alcohol addiction (AD) and their wives, as well as, 50 couples where men hadn't drink problems.
A system of complex medical and rehabilitative care for a codependent family with AD husbands is presented in the article. Also, the efficacy of the implementation of the system based on a synthesis of clinical, psychopathological and psychodiagnostic data carried out in the work.
The purpose of the complex medical and rehabilitative care for codependent family is to enhance the adaptive capacity of the family and develop in men and women self-sustained ability to solve their private and family problems, including problems of alcoholic and nonalcoholic genesis.
The system comprised of three components namely medical management, psychological (psychotherapy) management with psychoeducation and the skills of successful life in existing social patterns of husband illness, as well as, optimization of the attitude towards themselves and the harmonization of relationships in the environment, primarily in the family.
The features of psycho-pharm therapy were identified by main clinical and psychopathological symptoms. The specifics of psychotherapy depended on clinical maladjustment version and type of maladaptive family and codependency diagnosed in women.
The paper emphasized that women's participation in the proposed medical and rehabilitation events allowed them to get rid of psychopathological phenomena, anxious and depressive reactions, as well as, to achieve normalization or substantial improvement of emotional state, reduce addictive status tensions and even overcome some pathological addictive involvement. Positive restructuring in the family and personal women space were noted in the results which allowed women to resolve intrapersonal conflicts and significantly improve their quality of life.
Ключовi слова: комплексна лшувально-реабштацшна допомога сшвзалежнш родиш, дружини, алкогольна залежшсть у чоловшв.
Keywords: complex medical and rehabilitative care for codependent family, wives, alcohol addicted husbands.
Сшльне проживания iз залежним членом амЧ впливае на фiзичний i психiчний стан родичiв, змшюючи 1х психолопю поведшки, емоцшш реак-ци, сприйняття навколишнього свпу i мюце в сощальному житп. Вимушене залучення в «хворо-бливе коло» хворого, через стан хрошчного дис-тресу, становить небезпеку для члешв родини сто-совно розвитку в них захворювань психiчноi сфери як психiатричного (насамперед, невротичного), так и нарколопчного спектру [1, 2].
Наявшсть нарколопчного захворювання у одного з члешв амЧ неминуче порушуе внутршнь-оамейш взаемини i призводить ам'ю до дис-функцюнального стану. Доведено, що прояви сшвзалежносп е факторами ризику рецидиву за-лежносп вiд ПАР у нарколопчних хворих, а для самих члешв родини через стан хронiчного дистресу становить небезпеку стосовно розвитку в них захворювань психiчноi сфери як психiатричного (насамперед, невротичного), так и нарколопчного спектру [3].
В деяких роботах останшх рошв наводиться переконливi докази взаемозв'язку проживаиия ро-дичiв iз залежним членом сш% i розвитком психiчних i соматичних порушень у близького ото-чення пацiентiв, а також наводяться загрозливi данi щодо 30%-ноi поширеносп у них сущидально-орiентованих психопатолопчних феноменiв [1].
Спiвзалежиiсть - це стан, який е результатом адаптацп iндивiда до сiмейноi дисфункцп. Змютовно це закрiплена реакцiя на стрес, яка з пли-ном часу стае засвоеним способом життя, ашж си-туацiйним засобом виживання (чим вона була на початку). Показово, що за умови припинення впливу стресового навантаження, сшвзалежна лю-дина продовжуе використовувати набутi пато-лопчш поведiнковi паттерни, не дивлячись на ввд-сутнiсть чинника психотравматизацп [4].
Мiж тим, як правило, близьке оточення пацiента, що страждае на хвороби залежиостi, зали-шаеться поза увагою фахiвцiв наркологiчного
профiлю, осшльки акценти при наданш спецiалiзо-вано! медично! допомоги opieHTOBaHÍ на хворих з адиктивними розладами. Ймовiрно, таке становище може бути пояснене зайвою психологiзацieю феномена сшвзалежносп, що спостерiгаeться у родичiв наркологiчних пацieнтiв, наслвдком чого стае ввд-сутнiсть ефективних лiкувально-реабiлiтацiйних програм для найближчого оточення пацiентiв, яш перебувають у складних, кризових умовах жит-тедiяльностi.
Мета дослвдження - створення системи комплексно! л^вально-реабштацшно! допомоги сшвзалежнш родинi хворих на алкогольну залежшсть (АЗ) чоловiкiв, та оцiнка дiевостi !! впровадження.
Для досягнення поставлено! мети на базi Ки!в-сько! мюько! наркологiчно!' клiнiчно!' лiкарнi «Соць отера^» протягом 2012 - 2016 рр. було обстежено 160 чоловшв, хворих на АЗ, та !х дружин, а також 50 подружив, чоловiки в яких не мали алкогольних проблем. В залежностi ввд типу АЗ у хворих, дiаг-ностованих за класифiкацiею T. F. Babor [5 - 7], дружини пащенпв були розподiленi на двi групи: групу А, в яку увшшли 80 !х дружин хворих на АЗ типу А (група родичiв А, ГРА), i групу Б, яку склали 80 дружин оаб з АЗ типу В за T. F. Babor (група родичiв Б, ГРБ). За думкою T.F. Babor, розвиток АЗ типу А зумовлений впливом сощально-середовищ-них факторiв, а виникнення АЗ типу Б обумовлено впливом iндивiдуально-генетичних чиннишв. Групу порiвняння (ГП) склали 50 одружених ж1нок, чоловiки яких не страждали на АЗ. Критерiем включения в групи дослщження була ввдсутшсть клiнiчно окреслено! АЗ у жшки.
Обстеження чоловiкiв включало комплексне ктшко-психопатолопчне та психодiагностичне до-слвдження з використанням тесту AUDIT та опиту-вальника В.Ю.Завьялова «Мотиви вживання алкоголю» [8].
Обстеження ж1нок включало комплексне кль нiко-психопатологiчне та психодiагностичне досль дження, з використанням батаре! AUDIT-подiбних тестiв, розроблених колективом авторiв пвд керiв-ництвом I. В. Лшського [9, 10], а також шкал три-воги i депресп М. Гамiльтона HDRS i HARS [11], шкали оцiнки рiвню психосощального стресу Л. Pi-дера [12] та методики визначення стресостiйкостi та сощально! адаптацй' Холмса i Раге [13]. Психо-соцiальнi особливостi функщонування ж1нок вив-чали психодiагностичним методом з використанням методики «Визначення рiвню суб'ективного контролю» Дж. Роттера (в адаптацп £.Ф. Бажина) [13] та опитувальника «Способи долаючо! по-ведiнки» S. Folkman, R. Lazarus (в адаптацй" Л. И. Вассермана, Е. А. Трифоновой) [14]; иритачашп обстеженим властивосп родинного
функцiонування встановлювали за допочогою методики «Аналiз амейно! тривоги» Е. Ейдмш-лера, В. Юстщшса [15] та шкали стуруктурованого iнтерв'ю для iдентифiкацi!' типу родини В.А. Абрамова зi ствавт. [16].
Здобутi данi було оброблено методом матема-тично! статистики за допомогою програми MS Ех-се1 v.8.0.3. та програми SPSS 10.0.5 for Windows. Для статистично! обробки даних використовували параметричний - t-критерш Стьюдента, та непара-метричний - кутове перетворення Фiшера [17].
Психiчний стан жiнок ГРА i ГРБ мав уа ознаки дезадаптивного стану рiзного клiнiчного напов-нення i вираженостi, вiд мозагчних проявiв до кль нiчно окреслених психiчних i поведiнкових розла-дiв кластеру F43.2 - адаитацшш розлади, з них:
• пролонгована депресивна реакцiя F43.21 та змшана тривожно-депресивна реакцiя F43.22 - у 25,6% уах обстежених;
• адаптацшний розлад з переважанням по-рушення поведiнки F43.24 - у 30,6% жшок;
• адаптацшний розлад зi змiшаним пору-шенням емоцiй та поведiнки F43.25 - у 43,8% об-стежених.
Дослщження аддиктивного статусу дружин чоловiкiв, хворих на АЗ, довело його напружешсть, порiвняно з дружинами звичайних чоловiкiв. Серед об'екпв залежностi в структурi аддиктивного статусу дружин хворих на АЗ чоловшв, превалювали види поведшкових аддикцiй, порiвняно з хiмiчними !! видами. Серед об'eктiв хiмiчно! залеж-ностi фактором, що обтяжував аддиктивний статус дружин чоловiкiв з АЗ, незалежно вiд !! генезу, ви-явився тютюн, проте серед об'екпв нехiмiчно! за-лежностi, таких факторiв було набагато бiльше, а саме: !жа, чай/кава, робота i шотнг.
Було виявленi вiдмiнностi аддиктивного i пси-хоемоцiйного статусiв у жшок в залежносп вiд генезу АЗ у !х чоловiкiв (сощально-середовищна або iндивiдуально-генетична), а саме, бшьша варiатив-нiсть клiнiчних проявiв та виражешсть патологiч-них аддиктивних феномешв, а також бiльша тяж-шсть психопатологiчних тривожних i депресивних проявiв у дружин чоловiкiв з генетично обумовле-ною АЗ (ГРБ).
У обстежених жiнок було видшено три клiнiч-них варiанти дезадаптацi!: психоемоцiйна (25,6%), поведiнкова (30,6%), комбшована (43,8%). Для пси-хоемоцшно! дезадаптацi! характерними виявилось наявнiсть депресивних та/або тривожних симпто-мокомплексiв з високим стресовим навантаженням та низькою здатнютю до стрес-опору, з амплтгудою вираженостi вiд моза!чних окремих проявiв, до клi-нiчно окреслених психопатолопчних станiв. 1зо-льований психоемоцiйний варiант дезадаптацi! ви-явився притаманним 30,0% жшок ГРА i 21,3% ГРБ. Для цього варiанту притаманними виявились пору-шення психоемоцiйно! сфери обстежених, без ви-кривлення !х аддиктивного статусу.
Для поведшково! дезадаптацi! притаманними були прагнення до аддиктивно! реалiзацi! на рiвнi небезпечного вживання, або залежного стану за широким колом об'екпв поведiнково! залежностi, насамперед, вiд mi, чаю/кави, шопiнгу та роботи, а також тютюнопалшням. 1зольований («чистий») поведшковий варiант дезадаптацi! був визначений
у 18,8% респонденток ГРА i 42,5% ГРБ. Даний ва-рiант характеризувався вираженими аддиктивними феноменами на тлi незначних психоемоцiйних змiн.
Комбшований (змiшаний) варiант дезадаптацii дiагностовано у 51,3±5,0% ж1нок ГРА i 36,3±4,8% обстежених ГРБ. При цьому варiантi дезадаптацii спостерiгались як психоемоцiйнi порушення, так i напруженiсть аддиктивного статусу.
На основi аиалiзу та узагальнення результатiв дослвдження щодо патогенетичних взаемозв'язшв мiж бiологiчними, клiнiчними, психологiчними та сощальними складовими, нами видiлено три типи родинно!' дезадаптивно!' спiвзалежиостi (РДС), що мають, з одного боку, спорвднеш патогенетичнi ме-ханiзми, а з шшого - рiзну патогенетичну спрямо-ванiсть, так звану "змютовну наповнешсть" РДС: конгруентний, взаемозалежний або компенсацш-ний типи.
1. Конгруентно-асиметричний тип РДС (схожють або iнодi кошювання поведшкових пате-рнiв чоловiка) - 17,5% жшок ГРА, 11,3% ж1нок ГРБ. В основi - бажання жшки "вщповюти" чоло-вiку на "його мовГ, подолання внутрiшнього дискомфорту через "змагання" з чоловiком у виглядi реалiзацii будь-якого (насамперед, не хiмiчного) типу залежно!' поведiнки, як хибний споаб самост-вердження.
2. Взаемозалежний тип РДС - 22,5% жшок ГРА, 5,0% жшок ГРБ. Головною рисою да-ного типу е обов'язковий обоюдний вплив подруж-ж1в один на одного. Бажання жшки збалансувати взаемоввдносини у родинi. За неможливютю iншого варiанту - досягнення гармони у родинi та подо-лання внутрiшнього дискомфорту, викликаного вживанням алкоголю чоловiком, ж1нка вибирае шлях «залежносп» як засiб змiни себе. Даний вибiр був пiдсвiдомою спробою «вiдповiдностi чо-ловiку». Палiтра залежносп у ж1нки обов'язково представлена хiмiчним типом, до якого могли бути долучеш iншi.
3. Компенсацшний тип РДС - 60,0% жшок ГРА та 83,8% жшок ГРБ. Проявляеться активною дiяльнiстю, як елемент компенсаций пору-шених взаемоввдносин у родиш. Неусвiдомлена спроба подолання власних «реальних або вигада-них» недолЫв. Палiтра залежиостi у ж1нки у бшь-шостi включала нехiмiчнi типи залежносп (робота, финес, шопiнг та тлн.).
Засади та пiдходи до надання комплексно!' лiкувально-реабiлiтацiйноi допомоги сшвзалежнш родинi, насамперед, дружинам хворих на АЗ чо-ловiкiв, передбачали так напрямки:
- медичний менеджмент;
- психолопчний (психотерапевтичний) менеджмент;
- формування навичок усшшно!' життедiяль-ностi в наявних сощальних патернах iснувания з урахуванням хвороби чоловiка, оптимiзацiя став-лення до себе та гармошзащя вiдносин в оточую-чому, насамперед, родинному, середовищi.
При реалiзацii комплексно!' л^вально-ре-абiлiтацiйно!' допомоги спiвзалежиiй родиш
обов'язковою умовою було дотримання наступних правил:
- прийняття усввдомлення, що сшвзалежтсть вимагае перiоду пристосування до не].';
- уникиения емоцiйних сцен i стресових ситу-
ацiй;
- уникнення критики, сприятливий стиль роз-мови у родиш та спокшна переконлива форма беади;
- формування у чоловжа та ж1нки поваги до себе, усввдомлення ними власно!' цiнностi й ушкальносп;
- акцент на усшху й досягненнях;
- заохочення до позитивних змш й дотримання повсякденних правил життя;
- забезпечення сп1лкування з людьми, а також можливост1 бути на самотш.
Мета комплексно!' лiкувально-реабiлiтацiйноi допомоги сшвзалежнш родиш полягала у ак-тивiзацii ресурсних адаптивних можливостей ро-дини та тому, щоб чоловiк та жшка набули здатнiсть самостiйно вирiшувати власнi та сiмейнi проблеми (алкогольного та неалкогольного генезу).
З огляду на наявнiсть у спiвзалежиих жшок розладiв псих1чно!' сфери кластеру F43.2 рiзного ступеню вираженостi, медичний менеджмент був необхвдним етапом комплексно! лшувально-ре-абiлiтацiйно!' допомоги, цiллю якого ставала нор-малiзацiя псих1чного стану пащенток.
Фармакотерап1я призначалась зг1дно затвердже-них МОЗ Укра!ни стандартiв лiкуваиия дано! нозоло-гii та мала значну тривалiсть. В залежиостi в1д клЫч-них особливостей, базова терап1я включала призначення траиквiлiзаторiв, снодiйних препарат1в, антидепресанпв з селективною або подвiйною даею, ноотропних i ГАМК-ергiчних препарат1в, стабшзато-рiв настрою, iнодi - малих доз антипсихотичних пре-парат1в. При цьому диференцшований характер фар-макотерапи враховував пров1дний клiнiчний феномен: при превалюванш тривоги базова терап1я антидепресантами селективно!' або подвiйноi д1!' допо-внювалася призначенням траиквiлiзаторiв, а також м'яких нейролептиков з седативною i протитривож-ною дiею; за умови присутносп виражено! депресив-но! або астенiчноi симптоматики до базово!' терапи антидепресантами зi стимулюючою даею приеднувалися церебропротектори, при наявностi по-рушень сну - снодiйнi препарати.
Психотерапевтична складова лiкувально-реа-бiлiтацiйних заходiв в комплекснiй терапii чоловi-шв з АЗ, будувалася на когштивно-поведшковш психотерапi!', вплив яко!' необх1дно спрямовувати на два наступнi мiшенi, а саме:
- прояви патолопчного потягу до алкоголю у чоловжа у виглядi психопатолопчних симптомо-комплексiв;
- порушення когштивних схем, як1 полягають у основi патологiчного потягу у чоловжа з пара-лельними дисфункцюнальними переконаннями та iррацiональними установками у дружини.
З урахуванням паралелiзму перебпу РДС i АЗ, для дружин хворих були сформульоваиi чотири етапи психотерапевтично!' роботи:
1) подолання анозогнозп, або пошук ввдповщ на питання «Що вщбуваеться зi мною?»;
2) формування адекватного ставлення до себе, або пошук ввдповщ на питання «Хто я?»;
3) корекця особистiсних особливостей, або пошук ввдповщ на питання «Ким я хочу стати?»;
4) корекщя дисгармоншних стереотипiв мгжо-собиспсних ввдносин, або пошук вiдповiдi на питання «Як i з ким я хочу мати стлкування?».
На першому етапi психотерапевтично! роботи (подолання апозогнозп або «Що ввдбуваеться зi мною?»), основними завданнями були розумiння свого стану, iдентифiкацiя свое! сшвзалежносп, при-пинення «обiтницi мовчання», установка на оду-жання. На цьому етапi формування мотивацiя подолання сшвзалежносп у дружин хворих набувала вирiшального значения в силу неусввдомленосп ними власних проблем i фiксованосгi на вирiшеннi проблем залежного чоловша. Усвiдомлення влас-ного вкладу у шдтримання залежно! поведiнки чо-ловiкiв було першим кроком у психотерапл як влас-но! сшвзалежно! поведiнки, так i залежно! поведшки чоловiка.
На другому етапi (формування адекватного ставлення до себе, або «Хто я?»), виршувались наступи завдання: об'ективна оцiнка сво!х осо-биспсних особливостей, «прийняття» себе. При цьому формувалась здатнiсть та вмiння висловлю-вати власнi хворобливi переживання; щентифжо-вувати й вербалiзовувати екзистенцiйнi почуття без-надiйносгi майбутнього, страху i провини. Психотерапiя «почуття провини» здшснювалася вiдносно усввдомлення i змiни переконань жшок, пов'язаних з власною роллю у долi чоловiка. Як ба-зова при цьому застосовувалася техшка перефор-мування сенсу i контексту, пов'язаних з ввдчуттям власно! винносп. Основна iдея переформування по-лягала у змш винностi за недостатш зусилля у долi чоловiка на виншсть за надмiрнi зусилля, що зава-жають проявам його шдиввдуально! вщповщаль-ностi.
На третьому еташ вiдбувалася корекцiя осо-бистiсних особливостей («Ким я хочу стати?»). Головною метою цього етапу ставала побудова плашв власного життя й полшшення свого стану, незалежного ввд перебiгу АЗ у чоловжа, головною тезою -переконання жшок у можливосп власних змiн та ввд-чуття себе вiльною у виборi нових переконань, моделей поведiнки i точок зору. При цьому ввдбувалося усввдомлення власних потреб та необхвдносп !х за-доволення для щдтримки адекватного рiвню якосп життя. Акцент психотерапi!' був визначений у змщент вiдповiдальностi з шших людей або сус-пiльства на себе. Це дозволило жшкам дшти до прийняття на себе вщповвдальносп за власний стан.
На четвертому еташ проводилася корекцiя дис-гармоншних стереотипiв мiжособистiсних в1дносин: усв1домлення стереотишв, виявлення причин !х дис-гармошчносп, освоення адаптивних стереотипiв мiжособисгiсних ввдносин.
Психотерапевтична робота проходила в формах iндивiдуально!', групово! та амейно! психоте-рапi!.
В рамках обгрунтованих чотирьох етапiв пси-хотерапi!, робота зi спiвзалежними дружинами пацiентiв з АЗ, носила диференцшований характер та була iндивiдуалiзованою, в залежностi вщ клiнiч-ного варiанта наявно! у жшки дезадаптацi!' та типу РДС.
При робоп з женками з конгруентно-асимет-ричним типом РДС, в основi якого лежить несв1доме прагнення жiнки до суперництва й зма-гання з чоловiком в рамках захоплення чимось так же, як вш - алкоголем, базовою формою психотерапевтично! роботи була iндивiдуальна психоте-рап1я, базовою технiкою - когштивно^хевюральш впливи, допом1жпими втручаннями - треншги опа-нування стресу, шдвищення комунiкацiйних нави-чок.
В роботi з жшками зi взаемозалежним типом РДС, суттю якого е пасивне наслщування чоловiку, основною формою роботи була групова, а технiкою - системна амейна психотерап1я. Допомiжними впливами при цьому ставали елементи когштивно-поведшково! терапi!, аутогенного тренування, м'язово! релаксацп, тренiнги стресостiйкостi.
Жiнки з компенсацшним типом РДС, сенс якого - заповнення емоцiйного вакууму, прагнення не ввдчувати себе в1дторгнутою та непотрiбною, а також екзистенцiйнi переживання вщсутносп майбутнього й сенсу життя, помилковосп зроблених життевих виборiв, - потребували групово! психотерапевтично! роботи, основано! на особиспсно-орiентованих та екзистенщальних психотерапев-тичних п1дходах, з використанням в якостi до-пом1жних втручань елементiв символдрами, тiлесно-орiентовано!, амейно! i когнiтивно-по-ведiнково!' психотерапi!, а також арт-терапп.
При цьому необхвдним психотерапевтичним тлом було втiлення психоосвгтшх заходiв, що проводились для уах учасник1в психотерапевтичного процесу.
Загальна тривалiсть стандартно! системи лiку-вально-реабштацшних заходiв була не бiльше 6 мюящв, але, в разi необхвдносп та бажання пацiентiв, супортивний психотерапевтичний су-пров1д здiйснювався перманентно, поки в цьому була потреба.
Психоосвiтнi заходи були роздшеш на два iн-формацшш блоки, як1 здiйснювали, керуючись чпким алгоритмом. Спочатку обговоренню п1для-гали наступнi теми:
1. Проблема АЗ як медико-сощальна i ро-динна.
2. Необхвдшсть контролювати поведiнку залежного родича.
3. Залежшсть емоцiйного стану дружини ввд стану чоловiка iз залежнiстю.
4. Почуття провини, пов'язане з поведшкою хворого родича.
5. Постшш тривоги з приводу майбутнього хворого родича.
6. Критика поливки у кра!ш вщносно спожи-вання алкоголю.
7. Розвиток навичок спiлкувания з хворим на АЗ чоловшэм.
Попм приступали до обговорення ставлення ж1нок до власних проблем та проблем хворого, що виникли внаслiдок вживання ним алкоголю:
- звинувачення на адресу хворого та його ощнка як людини, яка не вiдповiдае за сво! дп;
- проблема усвщомлення власно!' долТ, яку вони пов'язували з залежним родичем;
- проблема власного благополуччя, пов'яза-ного з наявнютю або ввдсутнютю АЗ у свого чо-ловша;
- проблема власно!' емоцшно!' незалежностТ;
- проблема свободи власного життя Т по-ведтки;
- почуття свободи у спшкувант в родит;
- незалежтсть власного настрою вщ стану родича (вмшня залишатися спокойною навиъ при провокащях скандалу з боку хворого);
- усвщомлення власних емоцш та потреб, пов'язаних зТ сво!м особистим життям, а не тшьки боротьбою Тз залежтстю чоловжа.
ОцТнювання ефективносп запропонованих за-ходТв проводилося через 6 мюящв вщ початку тера-певтично!' роботи. Перед и здшсненням групи дос-ладження методом випадкового вибору були роздшет та терапевтичт Т контрольна З ГРА до те-рапевтично!' груп увшшло 44 жшки (ТГРА), з ГРБ -37 оаб (ТГРБ). ВТдповТдно, контрольну групу ГРА склали 36 оаб (КГРА), ГРБ - 43 особи (КГРБ). Про-тягом 6 мюящв дек1лька ж1нок з кожно!' групи по рТзних причинам вибули з дослщження. Таким чином, на момент ощнки ефективносп ТГРА склали 42 ж1нки, ТГРБ - 34 особи, КГРА - 32 респондента, КГРБ - 38 оаб.
Ощнювання дТевосп запропонованих лТкува-льно-реабштацшних заходТв здшснювали за дек1-лькома параметрами. По-перше, визначали стан псих1чно!' сфери пащенток, який був скомпромен-тований в уах ж1нок на початку обстеження. Це
Розподш дослвджених за рiвнем депресi'l' за
здшснювали з використанням шкал депресп т три-воги ГамТльтона (НDRS) та (НАRS). Наступним кроком вивчали динамТку структури Т вираженосп наявно!' у жшок дезадаптацп, наостанок аналТзу-вали суб'ективну самоощнку обстежених ж1нок.
ПорТвняльний аналТз показник1в депресивного реагування (на початку роботи - табл. 1, та тсля 6 мюящв терапи - табл. 2), показав наступне.
У жшок ТГРА Т ТГРБ мала мюце позитивна ди-намжа покращення псих1чного стану з повною або значною редукщею депресивно!' симптоматики (р<0,001). Вщсутнють депресивних проявТв демон-стрували 71,4% оаб ТГРА Т 64,7% ж1нок ТГРБ, у шших (28,6% ТГРА Т 35,3% ТГРБ) спостерТгались симптоми депресп на рТвш малого депресивного етзоду. Ствставлення з вихщними показниками (ввдсутнють депресп - 18,2% ТГРА Т жодно!' жшки з ТГРБ; малий депресивний етзод - 68,2% ТГРА Т 73% ТГРБ, тяжкий депресивний етзод - 13,6% ТГРА Т 20% ТГРБ), наочно показали позитивний вплив розроблених заходТв на психоемоцшний стан обстежених.
На вщмТну втд ж1нок терапевтичних груп, пси-хТчний стан респонденток груп контролю мав тен-денщю до попршення: якщо до початку терапевти-чно!' роботи серед ж1нок КГРА було 66,7% без ознак депреси, то через 6 мюящв !х кшькють скоротилася майже в половину - 37,5%; серед оаб КГРБ вТдсут-нють депресивних проявТв була характерною для 23,3% на момент первинного обстеження, а через твроку, за умов вщсутносп лТкувально-реабшта-цшно!' пТдтримки - серед респонденток не залиши-лося жодно!' без ознак депресивного реагування. На «входЬ> в дослщження депресивт прояви на рТвш малого депресивного етзоду виявились прита-мант 27,8% КГРА Т 58,1% КГРБ, й на рТвн тяжкого депресивного етзоду - 5,6% жшок КГРА Т 18,6% КГРБ, а на момент зрТзу визначення ефективносп -вираженють депреси на рТвш малого депресивного етзоду була притаманна 53,1% ж1нок КГРА Т 76,3% оаб КГРБ, а тяжкого депресивного етзоду - 9,4% КГРА Т 23,7% КГРБ.
Таблиця 1
Наявнють / ртвень депреси, бал ТГРА, n=44 ТГРБ, n=37 КГРА, n=36 КГРБ,n=43
N % +m N % +m N % +m N % +m
ВТдсутня (0-7) 8 18,2 3,9 - 0,0 0,0 24 66,7 4,7 10 23,3 4,2
Малий депресивний етзод (7-16) 30 68,2 4,7 27 73,0 4,4 10 27,8 4,5 25 58,1 4,9
Тяжкий депре-сивний етзод (16-52) 6 13,6 3,4 10 27,0 4,4 2 5,6 2,3 8 18,6 3,9
Всього 44 100 37 100 36 100 43 100
Таблиця 2
Розподш дослщжених за piBHeM депресi'l' за шкалою Гамiльтона (HDRS) пiсля 6 мкящв Tepani'i
Наявшсть / рiвень депресп, бал ТГРА, n=42 ТГРБ, n=34 КГРА, n=32 КГРБ, n=38
N % +m N % +m N % +m N % +m
Ввдсутня (0-7) 30 71,4 4,5 22 64,7 4,8 12 37,5 4,8 - 0
Малий депресивний етзод (7-16) 12 28,6 4,5 12 35,3 4,8 17 53,1 5,0 29 76,3 4,3
Тяжкий депре-сивний етзод (16-52) - 0 - 0 3 9,4 2,9 9 23,7 4,3
Всього 42 100 34 100 32 100 38 100
Середнш бал за шкалою HDRS у ТГРА склав: вiдсутнiсть депресп - 3,0 бала, малий депресивний етзод - 8,0 балiв. У ТГРБ, вiдповiдно, 4,0 бала, 10,0 балiв. У КГРА, вiдповiдно: вiдсутнiсть депресп -6,0 бала, малий депресивний етзод - 14,0 балiв, тяжкий депресивний ешзод - 27 балiв. У КГРБ - ввд-сутнiсть депресп - 7,0 бала, малий депресивний ешзод - 15,0 балiв, тяжкий депресивний етзод - 35 балiв. Таким чином, можна зазначити, що за об'ективним показником тяжкосл депресивного стану дослщжеш КГРА та КГРБ переважали над дослвдженими ТГРА та ТГРБ, як у баловому, так й у вщсотковому вираженнi.
Оцiнка динамiки наявносп i вираженостi три-вожних психопатолопчних проявiв довела подiбнi тенденцi!: покращення психоемоцiйного стану жь нок терапевтичних груп та погiршення - контроль-них (р<0,001) (табл. 3, 4). До початку терапевтично!
роботи субктшчш тривожнi симптоми були дiаг-ностоваш у 34,1% ж1нок ТГРА й 2,7% ТГРБ, тсля проведення лшувально-реабштацшних заходiв - у 69% ТГРА i 61,8% ТГРБ. Клiнiчно окреслеш триво-жнi прояви на початку виявлялись у 61,4% оаб ТГРА i 73% ТГРБ, на «виходi» - у 31% ТГРА i 38,2% ТГРБ. Психопатологiчна тривога виражено-стi тривожного розладу були притаманна 4,5% ТГРА i 24,3% ТГРБ, а тсля зактчення терапii' - не виявлена в жодно! з респонденток.
Якщо серед обстежених груп контролю на початку дослвдження субктшчна тривога була вста-новлена у 52,8% КГРА i 16,3% КГРБ, тривожний стан - у 47,2% КГРА i 67,4% КГРБ, а тривожний розлад - у 16,3% КГРБ i нi в кого з КГРА, то через твроку субкттчт тривожнi прояви були виявлеш у 25,0% КГРА i в жодно! особи з КГРБ, тривожний стан - у 53,1% КГРА i 65,8% КГРБ, тривожний розлад - у 21,9% КГРА i 34,2% КГРБ.
Таблиця 3
Розподш дослщжених за рiвнем тривоги за шкалою Гамшьтона (НАRS) на початку тераш'1
Рiвень вираже-ностi ТГРА, n=44 ТГРБ,n=37 КГРА, n=36 КГРБ,n=43
N % +m N % +m N % +m N % +m
Субклiнiчна тривога (< 8) 15 34,1 4,7 1 2,7 1,6 19 52,8 5,0 7 16,3 3,7
Тривожний стан (8-20) 27 61,4 4,9 27 73,0 4,4 17 47,2 5,0 29 67,4 4,7
Тривожний розлад (20-56) 2 4,5 2,1 9 24,3 4,3 0 0,0 0,0 7 16,3 3,7
Всього 44 100 37 100 36 100 43 100
Таблиця 4
Розподiл досл1джених за рiвнем тривоги за шкалою Гамiльтона (НАRS) через 6 мкящв тераш'1
Рiвень вираже-ностi ТГРА, n=42 ТГРБ,n=34 КГРА, n=32 КГРБ, n=38
N % +m N % +m N % +m N % +m
Субклшчна тривога (< 8) 29 69,0 4,6 21 61,8 4,9 8 25,0 4,3 0 0,0 0,0
Тривожний стан (8-20) 13 31,0 4,6 13 38,2 4,9 17 53,1 5,0 25 65,8 4,7
Тривожний розлад (20-56) 0 0,0 0,0 0 0,0 0,0 7 21,9 4,1 13 34,2 4,7
Всього 42 100 34 100 32 100 38 100
Середнш бал за шкалою НАRS у склав: ТГРА ввдповщно: субклiнiчна тривога - 6,0 балiв,
- 3,0 бала та 12,0 балiв, у ТГРБ субклшчна тривога тривожний стан - 18,0 балiв, тривожний розлад - 23
- 3,0 бала, тривожний стан - 13,0 балiв. У КГРА бала. У КГРБ ввдповщно: субклшчна тривога - 7,0
батв, тривожний стан - 19,0 балТв, тривожний розлад - 24 бала. Таким чином, можна зазначити що за об'ективним показником визначення тривоги дослвджет КГРА та КГРБ переважали над дослТдженими ТГРА та ТГРБ, як у баловому, так й у вщсотковому вираженш (р<0,05).
Виявлено, що близько 35,0% дослщжуваних КГРА та КГРБ мали схильшсть до «приховування» симптомТв тривоги, що виявляеться при проведены об'ективно! ощнки (р<0,05). У ж1нок ТРГА та ТРГБ схильносп приховування симптомТв не виявлено.
АналТзуючи кштчну динашку псих1чних порушень тсля проведених заходТв в цшому можна зазначити наступне:
Вже на початковому етат роботи (1 мюяць) у ж1нок терапевтичних груп зменшувалися прояви тривоги. У разТ легкого ступеня вираженосп наступала редукщя тривожних розладТв, як Т легких емоцшних порушень. Зменшувалися нав'язливТ тривожн побоювання, шохондричт переживання легкого ступеня. Жшки вщзначали зменшення або редукщю шсомнп. Паралельно проводилася корекщя мТжособиспсних вщносин.
Через 1,5 - 2 мюяц в процеа на тл психофармакотерапп та психотерапевтичних прийомТв зменшилася штенсивнють симптомТв з урахуванням характеролопчних особливостей конкретно!' ж1нки.
В цшому, через 6 мюящв у груш ТГРА та ТГРБ сталася редукщя тривожно- депресивно!' симптоматики. Жшки вТдмТчали вадсутнють тривожно!' метушливосп, внутршньо!' напруги, полшшення настрою. Редукця астено-депресивно!' симптоматики супроводжувалася тдвищенням активносп, бадьоросп, працездатносп, зниження вираженосп вегетативних проявТв, норматзацп сну.
Спостереження за змшами в структурТ Т вираженосп дезадаптацп', дТагностовано!' на початку до-
слщження у Bcix обстежених дружин хворих чоло-bîkîb, показало позитивну динашку ïï нiвеляцiï або значно1 редукцп у ж1нок терапевтичних груп (табл. 5, 6).
Так, на початку лжувально-реабштацшно1' роботи у оаб ТГРА було дiaгностовaно наступний розподш клшчних вaрiaнтiв дезaдaптaцiï: психое-моцшна - 29,5%, поведiнковa - 18,2%, комбшована
- 52,3%. Через 6 мюящв терапп у 66,7% респонденток ТГРА клшчно вирaженi або субклшчно окре-сленi ознаки дезадаптацп були вадсутнц серед ш-ших - у 7,1% мали мюце прояви психоемоцiйноï або поведiнковоï, а у 19,0% - комбшовано1' дезадаптацп', вираженють яких була достовiрно меншою, нiж на початку дослщження (p<0,001).
Серед ж1нок ТГРБ була виявлена схожа тенде-нцiя: на «входЬ> в дослiдження у 27,0% оаб були дiaгностовaнi психоемоцiйний або поведшковий, а у 45,9% - комбшований клiнiчнi вaрiaнти дезадаптацй. Пiсля учaстi в лiкувaльно-реaбiлiтaцiйних заходах ввдсутнють дезадаптацй' спостерiгaлaсь у 52,9%, ознаки психоемоцшно1' - у 8,8%, поведшко-во1' - у 17,6%, комбшовано1' - у 20,6%, причому ви-рaженiсть 1'х була достовiрно меншою, шж на початку роботи (p<0,001).
На ввдмшу вiд ж1нок терапевтичних груп, у обстежених груп контролю жодно1' динашки стосовно нaявностi та вираженосп дезадаптивних проявiв, не виявлено (p<0,001). Навпаки, в них зберiглися ввд-носно стaлi пропорцiï розподiлу клшчних вaрiaнтiв дезaдaптaцiï: психоемоцiйнa - 30,6% КГРА та 16,3% КГРБ на початку й 31,3% та 18,4%, ввдпо-ввдно, на «виходщ поведшкова - 19,4% КГРА i 55,8% КГРБ - проти 21,9% КГРА i 55,3% КГРБ, вад-повадно; комбiновaнa - 50,0% КГРА i 27,9% КГРБ
- порiвняно з 46,9% КГРА i 26,3% КГРБ, вщпо-ввдно. Крiм того, слад зазначити, що бшьше нiж у половини обстежених вираженють дезадаптивних проявiв залишилась на значному рiвнi, або зб№ши-лась.
Таблиця 5
Розподiл клiнiчних itapiairiilt дезадаптацй' у обстежених на початку терапп
Вaрiaнт деза-дап-тацп ТГРА, n=44 ТГРБ, n=37 КГРА, n=36 КГРБ, n=43
N % +m N % +m N % +m N % +m
психо-емоцшна 13 29,5 4,6 10 27,0 4,4 11 30,6 4,6 7 16,3 3,7
поведiн-ковa 8 18,2 3,9 10 27,0 4,4 7 19,4 4,0 24 55,8 5,0
комбiно-вaнa 23 52,3 5,0 17 45,9 5,0 18 50,0 5,0 12 27,9 4,5
Всього 44 100 37 100 36 100 43 100
Таблиця 6
Розподм клМчних itapiain iit дезадаптаци у обстежених через 6 мпсящв терапй'_
Варiант дез-адап-тацi! ТГРА, n=42 ТГРБ,n=34 КГРА, n=32 КГРБ,n=38
N % +m N % +m N % +m N % +m
психо-емоцiйна 3 7,1 2,6 3 8,8 2,8 10 31,3 4,6 7 18,4 3,9
поведш-кова 3 7,1 2,6 6 17,6 3,8 7 21,9 4,1 21 55,3 5,0
комбiно-вана 8 19,0 3,9 7 20,6 4,4 15 46,9 5,0 10 26,3 4,4
без дезадап-тацi! 28 66,7 4,7 18 52,9 5,0 0 0
Всього 42 100 34 100 32 100 38 100
За результатами суб'ективно! ощнки женками власних змiн пiд впливом лжувально-реабштацш-них заходiв, були видшеш !х найближчi (початковi) та вщдалеш позитивнi ефекти.
Так, в якосп найближчих наслiдкiв участi в те-рапевтичнiй роботi, ж1нки вiдмiчали:
1) зменшення актуальностi вiдчуття неперед-бачуваносп майбутнього, що ранiше викликало ви-ражену тривогу;
2) тдвищення усввдомлення цiнностi власного життя, покращення тла настрою та зменшення ак-туальносп непередбачуваностi поведiнки чоловiка;
3) зменшення контролю поведшки чоловiка з боку дружини, що не зашкодило родиннiй безпецi;
4) покращення емоцшно! родинно! атмосфери, зменшення взаемно! недовiри та взаемозвинува-чень, усвiдомлення необхвдносп довiри собi i влас-ним потребам, на противагу колишнiй саможер-товнiй поведiнцi.
Довготривалими позитивними змшами (вiддiленими наслiдками л^вально-реабшта-цiйно! роботи), жшки називали наступнi:
1. Незалежшсть власного настрою вiд стану чоловша. Пiсля участi в лiкувально-реабiлiтацiйних заходах, жшки описували власний стан, як незалеж-ний вiд чоловiка i цей факт викликав позитивнi емоцл: «.. Я ввдчуваю себе спокшно, мене бiльше так не виводить з себе поведiнка чоловiка та шших членiв родини»; «.. Мен спокойно на душi..». По-ведшка жiнок змiнилася, i чоловiки вважали цю змiну тимчасовою: «... меш здаеться, що вш спан-теличений i розгублений, не знае, що робити ... навиъ дивно, як все легше виршувати, коли ти спокшна».
2. Умiння залишатися спокшною при прово-кацiях скандалу з боку чоловша. Деяк1 учасники групово! психотерапi! вказували, що провокацп з боку чоловша посилилися, але вони все одно зали-шалися спокшними: «... вiн став частiше звинувачу-вати мене, стверджуе, що меш все одно ...»; «... Вш заявив, що став менi байдужий, звинувачуе мене частiше, нж рашше, але це так дивно виглядае! Я змогла побачити зi сторони, як нерозумно поводи-лася, коли рашше вмовляла його!».
3. Усввдомлення бiльшого спектру емоцш, нiж тiльки почуття провини за поведiнку чоловiка. Жiнки змогли описувати б№шу гаму власних емоцш, шж ранiше: «... я стала вiдмiчати, коли
накопичуеться роздратування, тепер я просто зупиняю власнi думки, коли починаю нервувати ...»; «... Вш звинувачуе мене, а меш його шкода, я розумш, що вш заплутався, я йому сшвчуваю ...»; «... Менi смiшно, коли вш намагаеться вивести мене з себе, як рашше ...».
4. Прагнення наповнити свое життя щкавими справами. За результатами опису повсякденних справ ж1нок можна узагальнити наступне: вони усвiдомили сво! повсякденнi потреби, не пов'язаш з залежною поведшкою чоловiка: «... я стала частше спiлкуватися з подругами ...»; «... я на робоп значно уважшше, стало цiкавiше, краще виходить, стала спшкуватися з колегами ...»; «... я зайнялася собою».
5. Незалежшсть власних бажань вiд непередба-чуваносп поведiнки чоловiка. Жiнки ввдзначали, що вони стали б№ш незалежнi: «... вш прийшов п'яний, ... рашше я б залишилася вдома i стежила за ним, i ми б скандалили, а зараз я шшла до сестри, як i збиралася ...», «... це так здорово, що я планую сво! справи, не озираючись на те, чи буде вш твере-зий ... ».
6. Пошук незалежного сенсу життя. Жшки описували, що здобута свобода неминуче приводила до необхвдносп самовизначення, пошуку свого сенсу в життi: «... я звикла, що головне - пе-ремогти проблему, домогтися його одужання, а те-пер ... якось дуже дивно, порожньо, чи що ...»; «... Що тепер робити, якщо лiкуватися - це його справа?»; «... Я зрозумша, що жила тшьки як нянька, тепер треба шукати свое життя ...».
7. Необхiднiсть отримати «правильну пораду» в1дносно поведiнки чоловiка. Потреба в пошуку «правильно!» поведшки збереглася, але акценти змютилися з спроб жорсткого контролю над залеж-ним чоловшом на пошук зрозумiти просп правила, щоб зберегти безпеку: «... я розумш, що його по-ведшка не залежить в1д мене. Меш просто треба навчитися не провокувати зривiв, коли це в мо!х силах ... »; «... Я повинна навчитися розумгга, коли вiн бреше, щоб зберегти грош^ вiн же може вкрасти ...».
8. Прагнення навчитися «правильнш» по-ведiнцi в родинi. Зникло прагнення вщповвдати за все, що ввдбуваеться у вiдносинах: «... я розумш, що вщ мене теж залежить частина амейно! атмосфери, i я хочу навчитися !! визначати ... »; «... Менi
варто навчитися допомагати сво1м рвдним. Я зовам забула про них ... я займалася пльки чоловжом ... ».
Таким чином, участь в розроблених заходах л^вально-реабштацшно! допомоги дозволила жшкам позбутися психопатолопчних феномешв тривожно-депресивного реагування, досягти нор-мал1заци або значного полшшення психое-моцшного стану, знизити напруженють аддиктив-ного статусу, а у частки оаб - подолати патолопчну аддиктивну залученють. Також спо-стерталася позитивна перереструктуризащя осо-бистюного i родинного простору жшок, що дозволило виршити 1х внутрiшньоособистiснi конфлiкти та значно покращило як1сть 1х життя.
Лггература
1. Бисалиев Р.В. Созависимое поведение как психопатологический феномен: концептуальное видение проблемы / Р.В. Бисалиев, В.Д.Неклюдова, А.С. Кубекова // Veda a technologie: krok do bu-doucnosti, Praha, 2012. - P. 74 - 77.
2. Markova M. Behavioral addiction as a code-pendence's manifestation of wife men with alcohol dependence / M. Markova, V. Yariy // WPA Congress «Psychiatric epidemiology meets genetics: the public health consequences», 29.03 - 01.04.2016, Munich. Book of Abstracts. - P. 54 - 55.
3. Markova M.V. Neurobiological basis of mutual influence of stress burden and alcohol addiction: Review of data / M.V. Markova, A. M. Kozhyna, K. D. Gaponov // European Psychiatry. The Journal of the European Psychiatric Association. - 2016. - vol. 33. -P. 364 - 365.
4. Wegscheider-Cruse Sh. Another Chance: Hope & Health for the Alcoholic Family (2-nd ed.) / Sh. Wegscheider-Cruse. - Palo Alto, Calif: Science & Behavior Books inc, 1989. - 324 р.
5. Types of alcoholics: concurrent and predictive validity of some common classification schemes / Babor T. F., Dolinsky Z. S., Meyer R. E., Hesselbrock M., Hofmann M., Tennen H. // Br J Addict. - 1992. - Vol. 87. - P. 1415-1431.
6. Types of alcoholics, I. Evidence for an empirically derived typology based on indicators of vulnerability and severity / Babor T. F., Hofmann M., DelBoca F. K., Hesselbrock V., Meyer R. E., Dolinsky Z. S., Rounsaville B. // Arch Gen Psychiatry. - 1992. - Vol. 49. - P. 599-608.
7. Types of alcoholics, II. Application of an empirically derived typology to treatment matching / Litt M. D., Babor T. F., DelBoca F. K., Kadden R. M., Cooney N. L. / Arch Gen Psychiatry. - 1992. - Vol. 49 (8). - P. 609 - 614.
8. Завьялов В. Ю. Психологические аспекты формирования алкогольной зависимости / В. Ю. Завьялов. - Новосибирск: Наука, 1988. - С. 164 - 183.
9. Метод комплексной оценки аддиктивного статуса индивида и популяции с помощью системы AUDIT-подобных тестов / [Линский И. В., Минко А. И., Артемчук А. Ф. и др.] // Вюник психiатрii та психофармакотерапп. - 2009. - № 2 (16). - С. 56 -70.
10. Аддиктивный статус и метод его комплексной оценки при помощи системы AUDIT-подобных тестов / [Линский И. В., Минко А. И., Артемчук А. Ф. и др.] // Психическое здоровье. - 2010. - № 6(49).
- С. 33 - 45.
11. Подкорытов В. С. Депрессии (Современная терапия) / В. С. Подкорытов, Ю. Ю. Чайка. - Харьков: Торнадо, 2003. - 350 с.
12. Оцшка психосощальних чиннишв ризику розвитку хвороб системи кровооб^ у пащенпв первинноi' ланки медико-санiтарноi допомоги (ме-тодичш рекомендаций / В. М. Корнацький, М. В. Маркова, Н. М. Степанова, В. В. Бабич. - Кшв, 2007. - 14 с.
13. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие / Под ред. Д. Я. Рай-городского. - Самара: «Бахрах-М», 2001. - 672 с.
14. Методика для психологической диагностики способов совладания со стрессовыми и проблемными для личности ситуациями: Пособие для врачей и медицинских психологов / Вассерман Л. И., Иовлев Б. В., Исаева Е. Р. [и др.]. - СПб., 2009.
- 33 с.
15. Системная семейная психотерапия / Под ред. Э. Г. Эйдемиллера. - Москва - Харьков -Минск: «Питер», 2002. - С. 83 - 95.
16. Абрамов В. А. Психосоциальная реабилитация больных шизофренией: Монография / В. А. Абрамов, И. В. Жигулина, Т. Л. Ряполова. - Донецк: Каштан, 2009. - 584 с.
17. Лапач С. Н. Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием Excel / С. Н. Лапач, А. В. Чубенко, П. Н. Бабич. - Киев: Морюн, 2000. - 320 с.
