CC BY
83. Фонд 797 опис 43936 справа 74 «Приказ начальника Львовского №94 «Об окончании обучения в училище курсантов 4 курса Афганской Национальной группы».
4. Фонд 797 опис 43936 справа 74 «Приказ начальника Львовского №413 «Об убытии военнослужащих Гвинея-Бисау и Кабо-Верде по окончании учебы».
5. Члиянц А.Я., Шестаков А.А. Янов Л.Я., Скачкова И.С., Попов М.С. «Партией призванные. История Львовского высшего военно-политического училища» за ред. Новикова В.П., Львов, 1973 с. 34-38.
6. Докучаев А.И., Ларченков В.В., Лушнов В.В. «Львовское высшее военно-политическое Ордена Красной Звезды училище» с. 37. URL: http://xn-----6kcgbcsadl5azudand1a4ag0b9n.xn--
p1ai/wp-
content/uploads/2017/04/05_%D0%9B%D 1%8C%D0 %B2%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B E%D0%B5-
%D0%92%D0%92%D0%9F%D0%A3.pdf (дата зве-рнення: 24.03.2020 року).
7. Ткачук П.П. «Нацюнальна академiя сухо-путних вшськ iменi гетьмана Петра Сагайдачного -проввдний видовий вищий вiйськовий навчальний заклад Укра!ни», Вища школа №7-8, 2016 с.7-13.
8. Ткачук П.П., Красюк О.П., Харук А.1., 1ва-хiв О.С. та iнш. «Нариси юторп Академп сухопут-них вiйськ iменi гетьмана Петра Сагайдачного», Львiв, 2015, с.34-40.
9. «Опыт формирования нового политического мышления в учебно-воспитательном процессе» мат. науч. конф., Львов, 1989, с. 34-40.
«В1ЙНА МАН1ФЕСТ1В» I ФОРМУВАННЯ «ОБРАЗУ ВОРОГА» У ВЕЛИК1Й БРИТАНП, Н1МЕЧЧИН1 ТА РОСП НА ПОЧАТКУ ПЕРШО1 СВГГОВО1 В1ЙНИ (1914-1918)
Котова С.
icmopuK, cniepo6imHUK фшософського факультету Кшвського нацюнального yuieepcumemy шет Тараса Шевченка
«THE WAR MANIFESTOS» AND THE FORMATION OF THE "THE ENEMY IMAGE" IN GREAT BRITAIN, GERMANY AND RUSSIA AT THE BEGINNING OF THE FIRST WORLD WAR (1914-1918)
Kotova S.
Historian Faculty of Philosophy of Taras Shevchenko National University of Kyiv
Анотащя
У статп розглядаються основш напрямки i функцп пропаганди, !! вщмшносп у гуманитарному диску-pci Велико! Британи, Нiмеччини та Росп. Розкритi основнi напрямки iнформацiйних битв вчених-гумань тарпв у «вiйнi машфеспв» та «культурно! вiйни». На конкретних прикладах показано роль державних ор-ганiв в органiзацi! пропаганди та окремих вчених-гумаштарпв у формуваннi «образу ворога».
Abstract
The article deals with the main directions and functions of propaganda, its differences in the humanitarian discourse of Great Britain, Germany and Russia. The basic directions of information battles of humanities scientists in the "the war manifestos" and "cultural war" are revealed. The specific examples show the role of government agencies in organizing propaganda and individual humanitarian scholars in shaping "the enemy image".
Ключовi слова: Перша свгтова вшна, пропаганда, формування «образу ворога», Велика Британия, Hi-меччина, Рос1я, «вшна машфеслв».
Keywords: First World War, propaganda, formation of "the enemy image", Great Britain, Germany, Russia, "the war manifestos".
Постановка проблеми. Перша свгтова вшна призвела до формування нацюнально-державних моделей оргашзацп науки [2]. Вперше наука та освгта виявлялися повнютю шдпорядкованими обо-ронним цшям. У вах кра!нах науковщ активно включалися в щейно-пропагандистську пiдтримку сво!х урядiв, демонструючи щд прапором патрюти-зму та «захисту вiтчизни» ненависть до колег в крашах противника, виправдовуючи мштаризм, агре-сивнiсть власних урядiв i армiй пишномовними се-нтенцiями про захист свгтово! культури та загальнолюдських цiнностей. Вiдбувся розпад ште-рнацюналу вчених. З початком вiйни припинив свою роботу Мiжнародний союз академш та науко-вих товариств Берлша, Геттiнгена, Лейпцига, Лондона, Мюнхена, Парижа, Рима, Петербургу, Вщня,
Вашингтону, створений за шщативи Лондонського королiвського товариства в 1899 р. [16, р. 247]. Вшна зпрала важливу роль в перебудовi професш-но! свiдомостi та органiзацi! науково! штетгенци, у створеннi нацiональних спецiалiзованих наукових товариств i нових журналiв, в полгтичному розме-жуваннi наукових товариств, в загостренш боро-тьби патрюпв i дисидентiв, «оборонцiв» i пацифю-тiв [5, с. 16-18]. Крiм iдеологiчного протистояння мiж воюючими кра!нами велася ще i активна внут-рiшня пропаганда, яку спрямовували на активiза-цiю патрiотичних настро!в громадян.
Iсторiографiя проблеми. Органiзацiю офщш-но! британсько! пропаганди в рiзнi перюди вiйни, !! методи та змют, форми проведення в США i воро-
гуючих кра!нах на широкш джерельнш базi досль див М. Сандерс [32]. Цей напрям тематично був продовжений Г. Мессiнгером, котрий дослiдив роль державних iнституцiй у розгортанн пропаган-дистсько! вiйни, роль преси у пiднесеннi патрюти-чних почутпв британцiв, ролi пропагандистських установ у дшчш арми тощо [28]. А. Грегорi проана-тзував вплив агiтацiйних i пропагандистських ма-терiалiв в британських медiа на формування пам'ятi про Першу свггову вiйну в британському суспшьс-тв^ де значну роль вiдiгравали спроби створення образу «ворога» [22]. Значення британсько! преси у воeннiй пропаганд^ формуваннi суспiльних настрой розглянув Р. Таддок-Трой [31].
Серед праць, присвячених розвитку нацюналь зму, шовшзму i мiлiтаризму в Нiмеччинi напередо-днi i на початку свггово! вiйни, видiлимо фундаме-нтальнi дослщження, грунтованi на ретельному опрацюваннi джерел, П. Валькенхорста i С. Мюллера [30, 35]. Образ Шмеччиш в британсьшй пресi перiоду вшни стали предметом наукових iнтересiв М. Шрамма, який докладно проаналiзував найвпли-вовiшi британськi видання консервативного i лiбе-рального спрямування (включаючи i регiональнi) та тематизував !хн статп напередоднi i пiд час Пер-шо! свггово! вiйни [33].
Окремо видшимо низку праць присвячених <аде! 1914 року», в яких аналiзуeться ставлення ш-мецького суспiльства до вшни, аналiзуються роль iнтелектуалiв у пропагандистських заходах, форми i методи пропаганди, пвднесення шовiнiзму i нацю-нального патрiотизму напередоднi i на початку вшни. Щ питання знайшли ввдображення у грунто-вному дослщженш Ш. Брунделя i працях Е. Лене-рта [18, 27].
Мета статть Визначити основнi напрямки i функци пропаганди, И вiдмiнностi у соцюгумашта-рному дискурсi Велико! Британи, Нiмеччини та Ро-си. Розкрити основн напрямки iнформацiйних ба-талш вчених-гумаштарив у «вшш машфеспв».
Виклад основного матерiалу. В рiзних евро-пейських кранах втягування науковцiв у «культу-рну вшну» ввдбувалося поступово, оск1льки пвд впливом розгортання шовшстичних настро!в, «ура-патрютизму», початком «шпигуномани», матово! мобiлiзацi! i ввдкритого военного конфлту, у бiльшостi починае переважати переконання в необ-хiдностi об'еднатися проти загального ворога i про-явити патрiотизм. В Нiмеччинi «представники ака-демiчного свiту незалежно ввд полiтичних поглядiв демонстрували лише оптимiзм та ентузiазм» [9, с. 218]. Хоча, наприклад, Прусська Академ1я наук ввд-мовилась пiдтримати заклики сво!х членiв — при-родознавця Е. Геккеля i фiлософа та письменника Р. Ейкена, — як 18 серпня 1914 р. запропонували виступити iз рiзкою заявою проти Велико! Британи. В подальшому офiцiйна позиц1я Академi! не змши-лась, проте це не завадило окремим и членам вклю-читися в пропагандистську вiйну i 43 академiка та члена-кореспондента опинились серед шдписанпв знаменитого «Машфесту 93-х» [29, s. 4-5].
28 липня 1914 р. Рада професорiв Казанського унiверситету в телеграш, адресованiй Миколi II,
виразила «глибоку Bipy» в те що «змушена i3 зброею в руках захищати принципи европейського миру i справедливосп проти зухвалого натиску т-мецьких держав, велика i могутня Ро^ вийде i цей час випробувань переможницею» [3, с. 208]. Рада професорiв Петроградського унiверситету в телеграш до iмператора ввд 29 липня 1914 р. задеклару-вала намiр воювати до переможного кшця, запевня-ючи iмператора в прагненш присвятити всi сво! сили служшню «збро!, поднято! на захист Свято! Рус i всього слов'янства». Водночас, сучасш росш-ськi дослвдники вщзначають, що серед столично! професури не було «патрютичного угару», а в своему зверненш вони акцентувалися на захистi евро-пейсько! цившзащ! та культури, засуджуючи шме-цький i австрiйський мiлiтаризм. Так, професорська корпорацiя Петроградського унiверситету не шдт-римала радикальну пропозицiю професора О. Догеля, котрий 1 вересня 1914 р. закликав сво!х колег не друкувати наукових праць шмецькою мовою i в нiмецьких виданнях, виключення зi складу почес-них члешв унiверситету тих нiмецьких вчених, яш «ганьблять i принижують науку», обмежившись лише виключенням фон Люта, одного iз авторiв «Манiфесту 93-х» [4, 10].
Поворотним пунктом у розв'язанш «культурно! вшни» стала руйна^ пам'яток европейського мистецтва, яш опинилися в зонi бойових дай на За-хвдному фронтi. I якщо звiрства австрiйцiв i угорщв проти цивiльного сербського населення пройшли для захвдного суспiльства майже не помiченими й практично не вщображалися в перiодицi, то спа-лення шмцями 25-27 серпня 1914 р. бiблiотеки ка-толицького Лувенського ушверситету на територй' окуповано! Бельги, яка нараховувала 230 тисяч то-мiв, 950 манускриптiв та 800 шкунабул була сприй-нята з обуренням i стала своерiдним переломним пунктом для iнтелектуалiв в змiнi ставлення до Hi-меччини. Цей акт виявився вельми зручним в якосл красномовно! iлюстрацi!' «навали сучасних гушв та варварiв» проти старо! европейсько! культури, адже нагадував долю Олександршсько! бiблiотеки [20, p. 622; 34]. Як переконували росiян популярнi видання, шмщ повернулися до давшх брутальних за-собiв ведення вшни: «якщо придивитися до способу ведення вшни германцями, — ми i тут заува-жимо !х неповагу до нацiонально-культурних прав та юторичних традицiй iнших народiв. Лувен, Малин, Антверпен, Шантшь! i Реймський собор зруй-нованi не варварами, яш через невiгластво знищу-ють бiблiотеки, храми, музе!. Шмщ добре знають цiну мистецтву, наущ i релiгiйному натхненню. Але вони не поважають, для них немае шчого святого, раз це належить не !м, а шшим. I ця озлоблена неповага куди гiрше грубого варварства орд Атшли i Тамерлана» [12, 13].
18 вересня 1914 р. Деклара^ британських ш-телектуалiв «Доля i обов'язок Велико! Британи. Праведна вшна» була надрукована у «The Times» i передрукована в американськ1й «New York Times» тд заголовком «Британськi автори засуджують Hi-меччину». I! подписали впливовi в Британй' «Men of
letters»: письменники - Дж. Честертон, Артур Конан Дойл, юторик Дж. Тревел'ян, фшолог Дж. Мю-ррей. Предметом була масова критика шмецьких засобiв ведення вшни, а порушення шмцями нейтралитету Бельгп було представлено як моральне право вступу Велико! Британii у вшну [24]. Обу-рення серед шмецьких iнтелектуалiв викликала «теза про двi Нiмеччини» — мiлiтаристську i не-людську пруссацьку i величною нiмецькою культурою. Тим самим британськ! iнтелектуали намага-лися, очевидно, захистити сво!х нiмецьких колег, але в Нiмеччинi вiн був сприйнятий як спроба «вбити клин» м!ж нiмецькою державою та ii куль-турними носiями.
За пiдтримки головного редактора «Berliner Tageblatt», керiвника армшського бюро новин та мера Берлшу, письменники Г. Судерманн, Л. Фу-льда i берлiнський археолог Т. В!ганд 4 жовтня 1914 р. шдготували текст вiдозви «До культурного свпу» («An die Kulturwelt. Ein Aufruf») (в лiтературi скорочено — «Машфест 93-х») в стилi «95 тез» Лютера iз 6 пункттв, якi починалися iз вислову «це не правда». Планувалося, що його п!дпишуть 40-50 всесвiтньовiдомих шмецьких культурних дiячiв, св!домо залишаючи осторонь полггашв, промисло-вцiв i державних дiячiв. Зокрема, серед тих, хто подписав «Манiфест 93 -х» знаходимо прiзвища хiмiка Ф. Габера, iсторика К. Лампрехта, письменника Г. Гауптмана, художника М. Лiберманна, фiзика М. Планка та iн. У вiдозвi утверджувалася iдея eдностi шмецько! культури i армп: «У шмецько! армп не-мае iншого духу, н!ж дух нiмецького народу, оск!-льки армiя й народ суть одного цшого, i ми також належимо до цього цiлого» [17]. У такому ж дус була витримана i «Декларацiя викладачiв вищо! школи Нiмецького рейху» («Erklärung der Hochschullehrer des Deutschen Reiches») вщ 16 жовтня 1914 р. [21], i «Машфест шмецьких ушверсите-пв» («Kundgebung deutschen Universitäten»), де була здшснена спроба розвшчати «систематичну брехню i дискредитацiю в зарубiжнiй ворожiй пресi нiмецького народу та Шмецько! iмперii' з початку вшни» [26]. Якщо «Манiфест 93-х» п!дписало 56 професорiв нiмецьких унiверситетiв, то «Деклара-ц!ю...» вже понад 4000 викладачiв, що сввдчить про масове втягнення iнтелектуальних сил Нiмеччини у «вшну машфеспв». Фактично, з шмецького боку розгорталася «культурна вiйна», де шмецька «культура» протиставлялась англо-саксонськш «цивш-заци», що чiтко розмежував письменник Т. Манн: «Германство е культура, духовшсть, свобода, мис-тецтво i не цивiлiзацiя, суспiльство, право голосу, л!тература» [25, s.88].
Показовою в цьому планi може бути промова президента Баварсько! академп наук ведомого !сто-рика К. Т. фон Гайгеля (K. Th. von Heigel) «Вшна i наука», виголошена ним на вiдкритому зiбраннi академп 14 листопада 1914 р. Витримана в п!дне-сено-патрiотичних тонах, промова прославляе силу шмецько! армп, яка «з тевтонською зухвалiстю» почала завойовувати для шмщв життевий простiр. Водночас, в!ддаючи належне вченим-природнич-
никам, як! вже працюють на потреби шмецько! армп, iсторик ставить i завдання суспiльним наукам, як! також повинш докласти зусиль для того, щоб «викувати нiмецький меч перемоги»: «Саме вчення Канта i Фiхте збудило i виховало нiмецьку мента-льшсть, дух пiдкорення п!д безликою, етичною метою. В лекцшних залах !сторик!в в!дбулися першi репетицп знаменито!: Нiмеччина, Нiмеччина, по-над усе! Патрютизм, жертовнiсть, як! з самого початку вшни стали основою для мобшзацп у вшш, не в останню чергу е насл!дком академ!чних !мпу-льав» [23, s. 74-75].
Взимку 1914-1915 рр. прав! полгтичш сили в Шмеччиш, переважно представники Паншмець-кого союзу i промисловщ, шщшвали обговорення цшей Шмеччини у вшни, небезшдставно побоюю-чись, що уряд може задовольнятися лише територь альними заз!ханнями на Заход!. Широка пропаган-диcтська кампан!я за агресивну полггаку була п!дт-римана штелектуальними колами i 8 липня 1915 р. передали уряду петиц!ю «Заклик штелектуал!в» («Intellektuelleneingabe»), яку шдписало 1347 ос!б, з них 352 викладач!в ушверситепв. Через рш вони створили «Незалежний комггет за шмецький мир» («Unabhängiger Ausschuss für einen deutschen Frieden»), котрий повшстю п!дтримував експансю-шстську полгшку [9, c. 229; 18, s. 148].
9 липня 1915 р. за шщативи !сторик!в Г. Дельбрюка i А. фон Гарнака був опублжований заклик з б!льш пом!ркованими вимогами [19], який з!брав лише 141 п!дпис, з яких 80 були ушверситетськими професорами. Фактично шмецьке академ!чне сере-довище розд!лилося на два табори, як! розшшлися в питанш про ц!л! Н!меччини у вшни. Б!льш!сть, серед яких були так! видатш вчен! як Д. Шефер, Г. фон Белов, Е. Мейер, У. фон Вшамовщ-Мьолен-дорф, шдтримували зв'язки з Незалежним комгге-том, Паншмецьким союзом, п!дтримали т.зв. Вичи-зняну парт!ю (Vaterlandspartei) i виступали за «пе-реможний мир». «Модерн!сти» (Г. Дельбрюк, А. фон Гарнак, М. Вебер, Е. Трельч, Ф. Майнеке та ш.) займали пом!рковану позиц!ю, виступаючи за мир шляхом переговор!в, взяли участь в оргашзацп «Народного союзу за свободу i Батьк!вщину» («Volksbund für Freiheit und Vaterland») [9, c. 230233].
Нав!ть шсля появи «Ман!фесту 93-х» британськ! вчен! певний час продовжували довол! пом!р-ковано ставитися до сво!х н!мецьких колег. Зокрема, у Зверненш голови Лондонського корол!всь-кого товариства х!м!ка У. Крукса на святковому з!бранн! 30 листопада 1914 р. !з сумом говорилося про в!дмову н!мецького ф!зика, лауреата Нобел!в-сько! прем!! 1905 р., Ф. Ленарда в!д Почесно! медал! Румфорда, про його заклики в шмецькш прес! зруй-нувати британську академ!ю як «гн!здо всього ли-цем!рства у св!т!». Характеризуючи текст шмецьких вчених як «ознаку нацюнального безумства», британський вчений переконував у тому, «читаючи м!ж рядками, я думаю, що ми можемо бачити, що вони були обдурен! фактами...» П!дкреслюючи космополитам Лондонського корол!вського товариства, У. Крукс закликав сво!х колег до виваженого,
збалансованого i ращонального ставлення до шме-цьких вчених [15].
Поступово задекларований британськими ш-телектуалами i вченими у серпш 1914 р. пацифiзм i науковий космополитизм з початком военних дш змiнився на патрiотизм з негативними конотащями щодо шмецько! культури, науки i Hiмеччини зага-лом. «Я завжди знав, що це ввдбудеться (вiйна. - С. К.), коли чув роздуми нiмцiв про свою юторичну мiсiю i про те, як l! виконати. Я радий, що дожив до цього часу, i мен боляче, що я не можу взяти уча-сп», — писав у приватному лисп оксфордський професор iсторi! У. Релi [14, с. 138].
Звинувачувальний «Машфест 93-х» ще бiльше пiдiгрiв германофобськ настро! росiйсько! штель генцп, а патрютизм професорсько! корпорацп в пе-ршi мiсяцi вiйни почав набувати демонстративно! форми. Водночас, в сучаснш юторюграфи ввдшча-еться, що тональнють вiдповiдей росiйських вищих навчальних заклащв була рiзною — ввд ввдверто шовiнiстичних, до помiркованих [11, с. 4-5]. До перших можна вщнести «Ввдповвдь професорiв 1мпе-раторського Ушверситету Св. Володимира...» в Киев^ де в рiзкiй формi шмецьке академiчне сшв-товариство звинувачувалося у спробi «виправдати мiлiтаризм, як необхвдно! умови нiмецько! культури». На думку ки!вських професорiв, нiмецькi вчеш створили для себе культуру самозахоплення i мало звертали увагу на сусщв, вiд яких не було ш-яко! загрози нiмецькiй культур^ головну загрозу як1й становить шмецький мiлiтаризм, котрий «яв-ним чином веде прямим шляхом до варваризацп кра!ну, що колись була одним iз наймогутнiших ку-льтурних центрiв людства» [7].
Редактор «Русской старины» прирiвнював ш-мецьких солдатiв до гушв i вандалiв, звертаючи особливу увагу на !хшх дiях та вчинках щодо цивь льного беззахисного населения. Германщ безжа-льно грабують населення, накладають жахливi контрибуций розстрiлюють чоловiкiв i жiнок, гвалту-ють ж1нок i дiтей, знищують пам'ятники мистецтв i архiтектури, спалюють дорогоцiннi книгосхо-вища». Автор детально описував звiрства нiмцiв, як1 безперервно влаштовували погроми цивiльного населення, нагнгтаючи емоцiйнi настро! читачiв до вищо! точки ненавистi до ворогiв: «чоловшв, ж1нок i дiтей нещадно розстрiлюють: бували випадки, коли змушували пити кров убитих», «германцi роз-рiзали одному дiду руку на три поздовжшх смуги, а потiм повюили його за ноги i спалили живцем», «у деяких осiб були вiдрiзанi статевi органи». Hiмцi перестали бути культурною нащею, бо вчинили бридш, мерзеннi, низьк1, безглуздi вчинки: у Кешг-сберзi влаштували облаву, побили та кинули до в'язниць росшських шдданих; видряпали очi жош Богородицi. Автор закликав пок1нчити iз «шмець-ким засиллям» в росшськш економiцi та конфюку-вати фабричну, торгiвельну, акцiонерну власнiсть нiмцiв та австршщв на росiйських теренах. На його думку, «напрочуд тваринна шмецька нацiя» «пок-рила себе такою ганьбою у цю вшну, що ще! ганьби !м нiколи не ввдмити вiд капосних сторiнок !хшх дi-янь».
Росiйський уряд 31 жовтня 1914 р. видав висо-чайше укладення Ради мiнiстрiв про виключення з Росiйсько! Академi! нiмецьких вчених, як подписали «Манiфест 93-х», а 19 лютого 1916 р. зi складу Росшсько! академi! наук було виключено 51 членiв — пщданих Нiмецько! та Австро-Угорсько! iмпе-рiй, крiм осiб слов'янського походження [2, с. 39]. За першi мiсяцi вiйни було видано 4 законодавчi акти, як1 встановлювали тимчасовi обмеження iно-земцiв на володшня нерухомим майном та iн. Всього за роки вшни подiбних законодавчих акпв було видано 25 [1, с. 51-54]. В Ушверситеп св. Во-лодимира склали список професорiв, викладачiв i науковцiв «з шоземними прiзвищами», за якими, очевидно, мав бути встановлений полщейський контроль. До списку iз 30 оаб були включенi всесвiт-ньо вiдомi вченi — фiлолог В. Перетц, хiмiк М. Бунге та ш.
Рiзну тональнiсть вiдповiдей столичних i ки!в-ських професорiв на «Машфест 93-х» можна пояс-нити наступним чином: а) кшвсьш професори, на ввдшну вiд сво!х столичних колег, перебували п1д бiльшим полiтичним тиском в умовах практично «прифронтово! територп»; б) виразними русофiль-ськими i антисемiтськими тенденцiями в середо-вищi ки!вських iнтелектуалiв, що обумовлювалося особливим становищем Ушверситету св. Володи-мира в русифшаторськш полггащ царизму в Укра-!нi i його розташуванням в «зонi осiдлостi»; в) активною дiяльнiстю правих органiзацiй — «Клуб российских националистов города Киева» (19071917 гг.), — членами якого були i професори ушверситету (наприклад, юторики П. Ардашев i Ю. Ку-лаковский). Щоправда, дiяльнiсть «Клубу^» з початком вшни практично припинилася, поступившись мюцем доброчинностi [6]. Такий поворот дiяльностi «Клубу. i його керiвника А. Савенка викликав обурення крайнiх нацiоналiстiв в Петрог-радi i Москвi. Так, в1домий росшський нацiоналiст, академiк О. Соболевський писав у лисп до Ю. Ку-ликовського 28 серпня 1915 р.: «Дивовижно багато зради i готовносл зрадити Росiю кому завгодно, зовам як у 1611-1612 рр. Крiм старих зрадникiв 1905 р. вискакують новi. На чолi !х ваш Ки!вський Саве-нко. Цьому пройдисвiту я нiколи не довiряв, але все-таки не очiкував вщ нього такого стрибка, який вш зробив в1д укра!нофобства до укра!нства, вiд юдофобства до захисту еврейського рiвноправ'я... Необх1дно було б просити його скласти з себе пов-новаження члена Держ[авно!] думи. А понад це, виключити з клубу нацюналюпв» [8, с. 166-167].
Ввдтак, вченi-гуманiтарi! були втягнутi у так звану «мобiлiзацiю iнтелекту». На це вказують п дискурсивнi стратегi!, яш пiдкреслювали необх1д-нiсть i користь науки як для потреб суспшьства, так i для само! перемоги. Авторитет вчених шдшмався, тому вони стали претендувати на роль прившейова-них учасник1в полiтичного процесу. Етшчна прина-лежнiсть науковця перетворювалася в критерш для його пiдтримки, чи вщсторонення вiд роботи, адже военний патрютизм вщкидав iнтернацiональнiсть та об'ектившсть науки.
Висновки. Об'еднання полiтичних сил, вче-них i письменникгв для реалГзацп зовшшньополгги-чних цiлей Шмецько! iмперi!, Где! внутршньо! на-цюнально! eдностi («миру у фортецi»), практично не створювало перешкод для вироблення едино! пропагандистсько! лiнi! напередоднi i на початку вiйни. Потужна шформацшна база на основi численно! перюдики з величезними щоденними накладами працювала в одному ключi — створеннi в су-спiльствi образу «жертви», ворожого оточення i несправедливого усунення Нiмеччини вщ цивiлiзацiйних благ у виглядi ринкгв збуту. Цей ра-цiоналiзм сприяв виробленню iдеологеми «особливого шляху», яка фактично обгрунтовувала мшта-ризм, шовшзм i експансiонiзм. На цш основi вщбу-лася швидка мобшзацгя нiмецьких науковцiв та iнтелектуалiв та !х масове втягнення у «вшну культур», обмiну агресивними машфестами i закли-ками, метою яких було продемонструвати еднiсть всiх полттичних та iнтелектуальних в нiмецьких ць лях вiйни. В органiзацiйному плаш та масовостi за-лучення iнтелектуалiв Нiмеччина напередоднi i на першому етапi вiйни виявилася бiльш тдготовле-ною до пропаганди, а и дiевiсть була найбiльш ефе-ктивною.
Рiзноманiтнi дискурси щодо образу Нiмеччини у передвоенш роки у Великий Британп не сприяли створенню образу «ворога» i цим можна пояснити помГтну лояльнiсть та певну розгубленiсть англш-ських вчених з початком вшни. Частково цьому сприяли коливання полггичного керiвництва кра!ни щодо участi у вшськових дiях на континентi, але все ж головним чинником був поширений стереотип про потужну нiмецьку науку, та штегровашсть англiйських вчених в мiжнародне наукове сшвтова-риство, визнання величi нiмецько! культури. Лише повщомлення про брутальний характер вiйни зму-сили британських вчених та iнтелектуалiв рiзко змь нити сво! погляди i здiйснити рефлексiю шмець-кого гумаштарного знания з рiзким поворотом до його критики. Це стало тдгрунтям до залучення вчених до рiзних органiзацiйних форм масово! пропаганди, яка у Великгй Британп протягом вшни у сво!й дiевостi випередила всi европейськi кра!ни.
Подiбнi тенденцi!, попри рiзний сощально-по-лгтичний контекст можна було спостерiгати i в Ро-сiйськiй iмперi!, де одночасно сшвюнували i герма-нофшьство i германофобство, англофiльство i англофобство, як серед полярних полгтичних сил, так i серед вчених-гумаштарпв. Навiть визначенiсть зов-нiшньополiтичних штереав та майбутнiх ворогiв у вшш не сприяла формуванню !хнього образу в по-лiтичному i гумаштарному дискурсi. У першому випадку це можна пояснити рГзними п!дходами впливових думських партiй, не дуже численною г впливовою перГодикою Гз мГзерними денними накладами (порГвняно з чисельшстю населення), зосе-редженГстю публщистики на внутрГшнГх проблемах Гмперп; а у другому — тГсним зв'язком вчених-гу-маштарпв з нГмецькою наукою. Як Г !хшм британ-ським колегам, росГйським вченим та штелектуа-лам довелося рГзко змГнити вектори сприйняття нГ-мецько! науки та культури. Загалом же в
органiзацiйному планi пропагандистсьш заходи ро-сiйського уряду в nopÎBH^HHÎ не тiльки з ворожою Шмеччиною, але i з союзною Великою Бриташею, були менш оргашзованими i слабо ефективними. Гуманiтарний дискурс iз формування образу «ворогам» перемютився переважно у сферу публщис-тики.
Список лiтератури
1. Борщукова Е.Д. Патриотические настроения россиян в годы Первой мировой войны. Авто-реф. дис... канд. ист. наук. - СПб., 2002. - 24с.
2. Дмитриев А.Н. От академического интернационализма к системе национально-государственной науки // Наука, техника и общество России и Германии во время Первой мировой войны / под ред. Э.И. Колчинского, Д. Байрау, Ю.А. Лайус.
- СПб.: Нестор-История, 2007. -С. 32-56.
3. Иванов А.Е. Отклики Первой мировой войны в высшей школе Российской империи // Наука, техника и общество России и Германии во время Первой мировой войны / под ред. Э.И. Кол-чинского, Д. Байрау, Ю.А. Лайус. - СПб: Нестор-История, 2007. - С. 207-220.
4. Иванов А.Е. Российское «ученое сословие» в годы Второй отечественной войны // Вопросы истории естествознания и техники. - 1999. - № 2. - С. 108-127.
5. Колчинский Э.И. Первая мировая война и некоторые векторы трансформации науки в Германии и России // Наука, техника и общество России и Германии во время Первой мировой войны / под ред. Э.И. Колчинского, Д. Байрау, Ю.А. Лайус. -СПб: Нестор-История, 2007. - С. 9-24.
6. Любченко В.Б. Киевский Клуб прогрессивных русских националистов // Енциклопедгя юторп Укра!ни. - Т. 4: Ка-Ком. - К.: Наукова думка, 2007.
- С. 321-322.
7. Ответ профессоров Императорского Университета Св. Владимира на «Обращение к цивилизованным нациям», опубликованное 93 германскими учеными и писателями по поводу настоящей войны // Alma Mater. Ушверситет св. Володимира напередодш та в добу Украшсько! революци. 19171920. Матерiали, документи, спогади. - Кн. 1: Ушверситет св. Володимира мгж двома револю-щями. - К.: «Прайм», 2000. - С. 649-650.
8. Правые в 1915 - фев. 1917 (по перлюстрированным Департаментом полиции письмам / Публ. Ю. И. Кирьянова // Минувшее: Ист. альманах. - 1993. - Т. 14. - С. 145-225.
9. Рингер Ф. Закат немецких мандаринов: Академическое сообщество в Германии, 1890-1933. / пер. с англ. Е. Канищевой и П. Гольдина. -Москва: Новое литературное обозрение, 2008. -645с.
10. Ростовцев Е.А., Баринов Д.А. Петроградская университетская корпорация в годы I Мировой войны: опыт коллективного портрета // Клио. -2017. - №10 (130). - С. 136-144.
11. Ростовцев Е.А., Сидорчук И.В. Академический патриотизм: пропагандистские тексты препо-
давателей российской высшей школы в годы Первой мировой войны // Вопросы истории естествознания и техники. - 2014. - № 3. - С. 3-21
12. Рысс П.Я. Будущее в настоящем // Отечество. Иллюстрированная летопись. 1914. - N° 1. - С. 5.
13. Старинные приемы в современной войне // Война. - 1915. - № 60. - С. 7.
14. Хейстингс М. Первая мировая война: Катастрофа 1914 года / пер. с англ. М. Десятова. -Москва: Альпина нон-фикшн, 2014. - 604 с.
15. Adress of the President of Royal Society, William Crookers, at the Anniversary Meeting on 30 November 1914 // Acta Historica Leopoldina. - 2018. - № 72. Europäische Wissenschaftsakademien im „Krieg der Geister". Reden und Dokumente 1914 bis 1920. -S.190.
16. Alter P. The Royal Society and the International Association of Academies, 1897-1919 // Notes and Records of the Royal Society of London. - 1980. -Vol. 34. № 2. - P. 241-265.
17. An die Kulturwelt. Ein Aufruf // Berliner Tageblatt. - № 54. - 4. Oktober 1914.
18. Bruendel S. Volksgemeinschaft oder Volksstaat. Die „Ideen 1914" und die Neuordnung Deutschlands im Ersten Weltkrieg. - Berlin, 2003. - 405 s.
19. Delbrücks Gegenerklärung // Böhme K. (Hrsg.). Aufrufe und Reden deutscher Professoren im Ersten Weltkrieg. - 2. Auflage. - Stuttgart, 2014. - S. 135-137.
20. Derez M. The Flames of Louvain: The War Experience of an Academic Community London: Leo Cooper, 1996. 629 р.
21. Erklärung der Hochschullehrer des Deutschen Reiches // Böhme K. (Hrsg.). Aufrufe und Reden deutscher Professoren im Ersten Weltkrieg. - 2. Auflage. -Stuttgart, 2014. - S. 49-50.
22. Gregory A. The Last Great War: British Society and The First World War. - Cambridge: Cambridge University Press, 2008. - 364 p.
23. Heigel K.Th. von. Krieg und Wissenschaft. Rede, gehalten in der öffentlichen Sitzung der K. Akademie der Wissenschaften am 14. November 1914. // Acta Historica Leopoldina. Europäische Wissenschaftsakademien im „Krieg der Geister". Reden und
Dokumente 1914 bis 1920. - 2018. - № 72. - S. 74-79.
24. Hoeres P. Publizistische Mobilmachung. Britische Intellektuelle für den Krieg 1914 // Themenportal Europäische Geschichte (2008). URL: http://www.europa.clio-online.de/2008/Article=315
25. Krieg und Propaganda. 1914-1918. - München, 2014. -224 s.
26. Kundgebung deutscher Universitäten // Böhme K. (Hrsg.). Aufrufe und Reden deutscher Professoren im Ersten Weltkrieg. - 2. Auflage. - Stuttgart, 2014. - S.51-54.
27. Lehnert E. Die «Ideen von 1914» // Sezession.
- 58. Februar, 2014. - S. 14-17.
28. Messinger G. British Propaganda and the State in the First World War. - Manchester: Manchester University Press, 1992. - 240 p.
29. Mommsen W.J. Wissenschaft, Krieg und die Berliner Akademie der Wissenschaften. Die Preußische Akademie der Wissenschaften in den beiden Weltkriegen // «Die Preußische Akademie der Wissenschaften zu Berlin in Krieg und Frieden, in Republik und Diktatur 1914-1945». Forschungsberichte der Interdisziplinären Arbeitsgruppen der Berlin-Brandenburgischen Akademie der Wissenschaften. - Band 8. - Berlin, 2000. - S. 4-25.
30. Müller S.O. Die Nation als Waffe und Forstellung. Nationalismus in Deutschland und Großbritanien im Ersten Weltkrieg. - Göttingen, 2002. - 427 s.
31. Paddock Troy R.E. A call to Arms: Propaganda, public opinion, and newspapers in the Great War. - Westport, Connecticut: Praeger Publishers, 2004. - 212 p.
32. Sanders M.L. British Propaganda During the First World War, 1914-18. - London: Macmillan, 1983. - 320 p.
33. Schramm M. Das Deutschlandbild in der britischen Presse. 1912-1919. - Berlin, 2007. - 610 s.
34. Ypersele L. van. Belgien im „Grande Guerre" // Aus Politik und Zeitgeschichte. - 2004. - № 29-30.
- S. 21-29.
35. Wankenhorst P. Nation. Volk. Rasse. Radikaler Nationalismus im Deutschen Keiserreich. 18901914. - Berlin. 2007. - 410 s.
