CC BY
9NATIONALISM AND THE FORMATION OF GERMAN HISTORICAL SCIENCE IN THE 19th - BEGINNING OF THE THE 20th CENTURY
Stelmakh S.
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Taras Shevchenko National University of Kyiv
НАЦЮНАЛ1ЗМ I ФОРМУВАННЯ HIME^KOÏ ICTOPH4HOÏ НАУКИ В Х1Х - НА ПОЧАТКУ
ХХ СТОЛ1ТТЯ
Стельмах С.
д-р iст.наук, професор, Кшвський нацюнальний унгверситет шет Тараса Шевченка
Abstract
The article deals with the main stages of the formation of German historical science in the 19th and beginning of the 20th centuries. Particular attention is paid to the social and political context, in particular, the development of nationalism in German society and the formation of the political component of historical knowledge and historical science.
Анотащя
У статп розглянуто основш етапи становления шмецько! юторично! науки в Х1Х - на початку ХХ ст. Особлива увага придшена сощальному i полггачному контексту, зокрема, розвитку нацiоналiзму в шмець-кому сусшльстш i формуванш полпично! складово! юторичних знань i юторично! науки.
Keywords: nationalism, German historical science, legitimation of history, historicism.
Ключовi слова: нацiоналiзм, шмецька вторична наука, лептимащя юторп, юторизм.
Постановка проблеми. В Х1Х ст. нацюнальш юторюграфп, якi являли собою «специфiчну форму iсторичноi репрезентацii з метою формування наць онально! держави», сприяли становленню та стабь тзацп державних нацiй лише у Великобритании Францii i Голландп. У бшьшосп ж краш сучасно! £вропи юторюграфп спрямовували сво! зусилля на формування нацюнальних держав в межах юную-чих iмперiй та псевдо-державних союзiв (iмперiя Габсбургiв, Росiйська та Османська iмперп, Шме-цький союз). В рiзний спосiб вони використовували минуле (полiтична iнструменталiзацiя): а) звер-нення до минулих державних утворень; б) викори-стання мiфiв та юторично! пам'ятi про ранню дер-жавнють; в) конструювання минулого на прикладах спшьносп етнiчних груп, що проживали на терито-рii, яка розглядалася в межах майбутньо! омрiяноi держави [6, 13].
Iсторiографiя. Серед найбшьш вагомих праць, якi дають можливють зрозумiти полiтичний i соцiальний контекст становления шмецько! юто-рично! науки в Х1Х ст. видiлимо фундаментальш дослiджения Е. Брозе, Г.-У. Веллера, Д. Вшья-мсона, Т. Ншпердея i Ф. Рiнгера [4, 8, 25, 26, 27]. Проблеми становлення шмецького «освiченого су-спшьства» (Bildungsburgertum) розкрил у працях Л. Галя, Д. Гейдера, Дж. Сперберга [9, 10, 24]. Становлення i розвиток юторично! науки в Шмеччиш у зв'язку iз проблемами нацюнального вiдроджения i об'eднания нацii представлеш у дослiджениях В. Гартвiга, Г. 1ггерса, Ф. Майнеке, Т. Шляера та iн. [2, 3, 11, 19, 23].
Мета статть Розкрити роль сощально-поль тичного контексту, зокрема розвиток нацiоналiзму, в Нiмеччинi в становленш професiйноi юторично! науки.
Виклад основного матерiалу. Нiмецький ю-торик Р. Козеллек вщмггив «дивовижиий феномен», який був характерний для шмецько! iсторii, починаючи з епохи тзнього середньовiччя i до се-редини ХХ ст. Вш полягав у тому, що слово «шмщ» сшвввдносилось лише з тими князями, яш мали право обирати iмператора та здшснювати паломни-цтво до Рима. При цьому йшлося про шмецьш землi й Нiмеччину, але не про единий «нiмецький народ». Такий стаи зберiгався впродовж всього юнуваиня Священно! Римсько! iмперii i навпъ в рамках Шме-цького Союзу тсля 1815 р. А отже, з одного боку, «ця iсторiя була i залишаеться iсторiею багатьох на-родiв, котрi вiдрiзияються мiж собою з точки зору сощально! iсторii та iсторii менталiтету, попри ва численнi спiльнi риси, що притаманш !м як народности», а з iншого - «Священна Римська iмперiя аж до свого насильницького поваления була, таким чином, европейським союзом правителiв. Сввдчениям цього е и осмотичнi кордони, котрi взагалi не давали можливосп провести чiтке розмежувания мiж внутрiшнiм i зовшшшм... В таких умовах було важко сформувати нацш, об'еднаиу кордонами держави, як внутршньо! i зовшшньо! цiлiсностi, на-цш, iснувания яко! виправдане усвiдомлениям сш-льностi та суверенного мiсця у мiжнароднiй сiм'i народiв» [1, с. 393-396].
Остаточного удару по Священнш Римськш iм-перii було завдано французьким iмператором Наполеоном, котрий у ходi Друго! коалщшно! вшни (1799-1802 рр.) окупував лiвобережжя Рейну, де ро-зташовувалися десятки киязiвств iмперii, i за Люне-вшьським миром 1801 р. фактично були визнаш фраицузькою територiею. В новоствореному Рейн-ському союзi продовжилась медiатизацiя, внасль док чого всi вшьш мiста (Бремен, Гамбург, Любек, Аугсбург, Нюрнберг та ш.) перейшли до Францп,
Баварп, а в 1811 р. до Рейнського союзу приедна-лися ще 20 шмецьких держав [8, p. 52-58]. У 1813 р. шсля переможно! битви пiд Лепщгом Рейнський союз розпався i за ршенням Вiденського конгресу 1815 р. було створено нове об'еднання шмецьких земель - Шмецький союз. Вш включав 39 монархiй
1 4 вшьних мiста (Бремен, Гамбург, Любек i Франкфурт), повторюючи в цшому кордони Священно! Римсько! iмперil. Найбiльшими членами були Авс-трiя i Пруссiя, частина територiй яких не входила в Союз. Прус^ була головним суперником Австрп за лидерство в Союзi й значно змщнила сво! позици з утворенням у 1834 р. Нiмецького митного союзу, куди Австрiя не увшшла. Незабаром до Митного союзу входили майже всi члени Нiмецького союзу - на 1842 р. 28 iз 39 держав Шмецького союзу. Ми-тний союз створювався не з метою «нацюнальних» iнтересiв i полiтичних мотивiв, а виключно iз фю-кальних iнтересiв. Водночас, вш об'ективно ство-рював умови нацюнального об'еднання i встанов-лення пруссько! гегемони, був прикладом для фор-мування концепци «малонiмецького» нацiонального об'еднання [18, s. 360-361; 26, s. 125127].
На початку 1860-х рошв загострилося суперни-цтво мiж Пруссiею i Австрiею. В 1864 р. обидвi дер-жави стльно воювали проти Дани, проте вже через
2 роки конфлжт м1ж ними перерiс у вiйськове зггк-нення i Пруссiя окупувала Голштейн. За умовами мирного договору 1866 р. Прусая змусила Австрiю вийти iз Нiмецького союзу та погодитись на утво-рення Пiвнiчно-Нiмецького союзу тд епдою Прусси. Фактично було створене федеративне об'еднання шмецьких держав (в 1868 - 22 держави)
3 единою зовшшньою политикою, об'еднаною ар-мiею, грошовою i транспортною системою, по-штою, фiнансами i митною полiтикою на чолi iз прусським королем. Для характеристики цих поль тичних процесiв, як1 здшснювалися пiд керiвницт-вом О. Бюмарка, сучасний нiмецький iсторик Х.-У. Велер використав метафору «революцiя зверху» (der Revolution von oben) [26, p.10-47; 27, s. 251253]. У ходi франко-пруссько! вiйни 1870-1871 рр. до союзу приедналися Баварiя, Вюртенберг, Баден, Гессен i шльшсть держав збiльшилась до 25. На-прикiнцi 1870 р. Рейхстаг прийняв рiшення, що об'еднана держава мае називатися Шмецькою iмпе-рiею, яка була проголошена у Версалi 18 ачня 1871 р. Таким чином була створена «друга iмперiя», або «другий рейх».
В соцiальному i культурному розвитку Шмеч-чини у Х1Х ст. велике значения мало формування «освiченого середнього класу» (Bildungsburgertum) [9, 10, 24] та становлення системи освгга з модер-ними ушверситетами, як1 визначили значення i роль вторично! науки в шмецькому суспiльствi. В становому нiмецькому сустльстш XVIII i початку XIX ст. люди, котрi прагнули змiцнити свое становище, намагалися насамперед отримати гарну освiту i вступити на державну службу, передаючи потiм це прагнення сво!м дiтям. Л. Галь стверджу-вав, що саме поняття «бюргер», яке рiзнилося в ш-
мецьких державах, з середини XVIII ст. в политичному, сощальному i культурному ceHci стае бшьш динамiчнiшiм, набуваючи нового внутрiшнього змюту, яке пов'язане i3 освiтою i опануванням ку-льтури, що i визначило його особливе мiсце в становому сусшльствг «Тiльки бюргер отримуе прек-расну освiту» (Гете) [9, s. 6]. Формування «освiче-ного середнього класу» вiдбувалося протягом XIX ст. i було псно пов'язано з освiтнiми реформами в Прусси i державах Рейнського союзу (зокрема, в змш змiсту освгти) на початку столiття, впливом неогумашзму, романтично! фiлософii i особливим мюцем унiверситетiв та унiверситетських професо-рiв в суспiльствi. Нiмецький неогуманiзм поширю-вав думку про те, що освгта мае сприяти самостш-ному розвитку унiкальноi особистостi i з щею метою бiльше уваги звертали на естетичну гармонш, властиву грекам, н1ж на латинську фшолопю та римську iсторiю, протиставляючи це французьким рацiоналiстам. «Освiта» означала формування вди-вiдуальностi культурним середовищем, яка повинна розвитися у досконалу, проникнуту цшнос-тями особистiсть, формування в нш певно! ушвер-сальносп, яке досягаеться через чуттеве розумшня i спiвпереживання культурних цiнностей. «Культура ввдображала духовне удосконалення, в той час як цившзовашсть були 'просто' продуктом фактичного, рацюнального i технiчного навчання» [4, с. 56-57, 108-113]. Таке переконання шмецьких ште-лектуалiв продовжувалося i до Першо! свiтовоi вiйни: «Укорiненi в юторичнш традицй' германцiв Kultur протиставлялася захвдтй Zivilisation, Bildung поверховiй захвдтй культурi, а звичаеве традицiйне право - захвднш полiтичнiй i фшософськш традицй» [19, р. 21].
Принцип «едносп дослвдження i викладання», закладений в основi нiмецьких освгтшх реформ, га-рантувався особою викладача-дослвдника, свободою вибору лекцiй для студенпв, органiзацiею се-мiнарiв та шститупв, зв'язком з дослвдницькими ш-ститутами Академп наук тощо. Це передбачало також iнституцiйнi змiни само! науки. Поняття «наука» в шмецькш духовнш традицй набувало специ-фiчних ознак, вiдмiнних ввд утилггарних уявлень французiв та англiйцiв [20, 22], в чому також вияви-вся своервдний нiмецький протест проти рацюналь зму останнiх i претензи на лiдерство в духовному i культурному життi Свропи - «культуртрегерство». Пвд впливом iдеалiстичноi фiлософii' шмецьш уш-верситети, як1 дуже швидко перейняли оргашза-цiйну модель Берлшського унiверситету, були поз-бавленi вимог утилитарного впливу на суспiльство, а здшснювали функцiю духовно! просвiти наци i ставали своерiдними нацiональними святинями. Успiхи нiмецьких унiверситетiв, на думку Т. Ншпе-рдея, були пов'язаш iз загальною модернiзацiею науки. Ушверситети мали особливе значення «для формування сввдомосп i повсякденного життя шм-цiв в державi i суспiльствi» [18, s. 470]. Зрозумшо, що особливе мiсце в шмецькому суспшьсга XIX ст. зайняла постать шмецького ушверситетського професора, який часто виступав в якостi «пророка» у сво!й вiтчизнi.
Теоретичною i методолопчною основою роз-витку шмецько! юторично! науки був «юторизм», який грунтувався на щеалютичнш нiмецькiй фшо-софп. «1сторизм перш за все - не що шше, як засто-сування до юторичного життя нових життевих иринцишв, набутих у ходi великого шмецького руху ввд Лейбнiца до смерп Гете. Цей рух продов-жував слвдувати великим европейським шляхом, i корона досталася нiмецькому духу. Вш здiйснив тим самим свою другу велику справу пiсля Реформации А оскiльки йдеться про новi життевi прин-ципи, набутi шмецьким духом, остiльки i iсторизм означае дещо бiльше, нiж лише тшьки метод в науках про дух. Свгг i життя виглядають по-iншому, i вiдкриваються бiльш глибош пласти, якщо звик-нути дивитися на них власними очима... Ядром ю-торизму е замiна генерал1зуючого способу розгляду iсторичних i людських сил iндивiдуалiзуючим», -стверджував Ф. Майнеке [3, с. 6].
Крiм шмецько! щеалютично! фiлософii корш-ням iсторизму був «романтизм» як реак^ шмець-ких iнтелектуалiв початку Х1Х ст. проти «ушверса-льно! егалггаристсько! моралi», «всього матема-тико-механiстичного духу захвдноевропейсько! науки», «порожньо! абстракцй' загально! гуманно-стi» французького i англшського рацiоналiзму та Французько! революци. Новими етичними i ютори-чними принципами стали концепщя шдиввдуально-стi та «народного духу» [4, с. 124-125]. Головним же було те, що романтики переконували шмецьке суспшьство в тому, що iсторiя мае власну силу i ш-диввд в сво!й внутрiшнiй самостiйностi формуеться юторично - «ми е тим чим ми е, тому що ми у пев-ний споаб визначеш минулим» (Новалiс). Тому за-вданням юторично! науки, як важливо! частини гу-манiтарних наук - Geisteswissenschaften, - було за-собами минулого пояснити сучасникам !хне значення в тепершньому суспiльствi [11, s. 20-22].
Велику роль в значенш юторично! науки в су-спiльствi вщгравала нацiональна свiдомiсть евро-пейських народiв, оск1льки в умовах «повторного пробудження» (Wiedererdeckung) нацiональних ще-нтичностей могла завдяки романтизму вiдкрити «народний дух» (Volksgeist). Осшльки нацiя була своерщною «уявною спiльнотою» (imagined community), а отже пороженням iнтелектуалiв. У зв'язку з цим на початку Х1Х ст. все бшьше зусиль докладаеться по збиранню документiв i залишшв минулого, як1 переважно були пов'язаш з власною нацiональною iсторiею. «Дослвдження iсторii свое! батьк1вщини вiд початку !! iснування розцшюва-лось як важливе завдання актуалiзацii нацiональноi сввдомосп освiчених верств суспiльства, що могло здшснюватися або шляхом догляду за нацюналь-ною лiтературою, або завдяки збиранню документа, що стосувалися передiсторi! формування наци, або шляхом створення фондiв нацiональних му-зе!в» [17, s. 387].
Вивчення юторп стало ядром буржуазного ви-ховання, завдяки чому iсторична наука досягла зна-чних успiхiв, оск1льки !! суспiльний авторитет грунтувався на тюному зв'язку з полiтикою та культурою. Iсторiя переважно служила для того, щоб
розчистити дорогу суспшьнш модершзацп i допо-могти при цьому буржуазii скинути полггачний ба-ласт i позбавити успадковаиий полiтичний, культу-рний, релiгiйний та суспшьний порядок ореолу цiн-носп, який цей порядок мав в силу традици. Нацiонально-полiтична спрямоваиiсть шмецько!' ю-торично! науки Х1Х ст. обумовлювалася тим, що «iсторична наука шзнаиням минулого робить вне-сок до культурного прогресу, виконуючи загально-освгтню функц1ю в сучасному суспiльному житп, оскiльки дii й мотиви поведшки людини обумов-ленi iсторично й !хне пiзнаиия складае вищий сенс буття. 1сторизм розвивав полiтичну теорш, легiти-муючи полiтичний стаи суспшьства аиалiзом його iсторичного розвитку» [7, с. 548]. Саме iсторизм створював такий тип iсторiографii, в якому обгрун-товувалася позитивна роль держави i влади, i полi-тична iсторiя на все Х1Х i початок ХХ ст. стала ос-новним типом iсторiописаиия i завдания легiтима-цii державних iнтересiв формулювалося чiтко i в1дверто [5, с. 418]. Водночас, як зазначають су-часнi досл1дники, «вiдмiнною рисою юторизму було те, що самостiйна i сильна держава ототожию-валася iз моральною i розумною державою» [14, s. 56]. Разом з тим важливу роль в розвитку юторично!' науки вщгравала державна шдтримка, що поз-началася у першу чергу в реалiзацi!' завдаиь юторично! науки через публiчнi шституцп. Iсторичнi дос-л1джения i вивчения iсторi!' в навчальних закладах були важливим компонентом освiти бюргерiв, ко-трi служили цiй державi i дiяли на публiчне благо. «Особливу роль вiдiгравала «вiтчизияна iсторiя» (Heimatgeschichte), оск1льки «нац1я» i «нацiональ-ний патрютизм» були найважливiшими об'едную-чими засобами становления колективно! 1дентично-сп» [16, s. 12-13].
Таким чином «щеалютичний iсторизм» початку Х1Х ст. з одного боку був загальним науковим каноном i змщнював iнтерес до минулого в наущ i повсякденному життi, а з iншого - спрямовував ро-зумшня iсторi!' як iндивiдуального iсторичного про-цесу, а розгляд iсторi!' на iдiографiчнi, описовi ме-тоди, вш концентрувався на духовнiй iнтерпретацi!' минулого i приматi полiтичноi iсторii.
Шмецький iсторик Г. Шляер видiлив три перь оди (епохи) в розвитку шмецько! юторично! науки i визначив !х характернi особливостi: 1. З середини Х^П ст. i до 1815 р.; 2. 1815-1890 рр.; 3. 1890-1950 рр. Перший перюд характеризувався впливом на iс-торичну думку пiзнього Просвiтництва i класично! нiмецькоi фiлософi!', становлениям 1сторизму в широкому смисл^ велику роль в юторичнш теорi!' вiдi-гравали унiверсально-iсторичнi працi з акцентом на культурно-юторичш пiдходи. Важливi «iнновацiйнi поштовхи для модерно! юторично! думки надхо-дили зовнi Нiмеччини, iз Шотлаиди, Францi!', Нiде-рлаидiв та 1тали, оск1льки всерединi нiмецьких унi-верситепв не iснувало численних професiйних ю-торикiв». Проте вже в цей перюд в ушверситеп Геттiнген формуеться впливова група дослiдникiв аитичностi i державного права, якi звертаються до розробки iсторичних проблем з орипнальними методами i темами. Наступним важливим здобутком
стала професiоналiзацiя юторп, яка перетворилась в ушверситетську фахову дисциплшу. Цей процес супроводжувався розробкою методiв допомгжних iсторичних дисциплiн, створенням нових шститу-цiй та видань документiв i наукових перiодичних видань. Французька револющя 1789 р. та револю-цшш вiйни визначила нову свiдомiсть шмецького суспiльства, що позначилося на нацюнально-патрь отичному пiднесеннi й стимулювало нове розу-мiння минулого, сприяло вщкриттю бiблiотек та ар-хiвiв, розвиваючи iсторичнi дослiдження [23, s. 138140].
Найважливiшими ознаками другого перюду розвитку шмецько! юторично! науки були: 1. Рефо-рмування нiмецьких ушверситепв i становлення ю-торп як наукового фаху, а також важливого елеме-нту фахово! подготовки для викладачiв гiмназiй, унiверситетiв, бiблiотекарiв, архiвiстiв тощо. Ввдк-риття в ушверситетах двох i бiльше iсторичних кафедр, як поряд iз семшарами з !х бiблiотеками сприяли iнституцiоналiзацi! ютори, створення сис-теми науково! атестацп для професiйних iсторикiв. 1сторизм надав iнтернацiонального поштовху розвитку шмецькш iсторичнiй науцi. «Починаючи з 1830-х рошв в Нiмеччину при!жджали численнi за-кордоннi студенти для навчання юторп, захисту ди-сертацш, чи для завершения наукових дослвджень. Вони приносили на свою батьшвщину елементи професiоналiзацi!, як1 десятилiттями шзшше там вкорiнювалися» [23, s. 141]. 2. Попри те, що пашв-ною залишалася дидактично-риторична функцiя ю-торично! науки, новi джерела, яш iсторики вщшу-кували в архiвах, вiдкривали новi пiзнавальнi мож-ливосп. Модель iсторичного дослвдження отримала новi методологiчнi регулятиви i критерп наукового дослщження. 3. «Як реакц1я на змши внаслiдок Французько! революци, революцшних i визвольно! вiйни 1сторична школа звернулася до ю-торп шмецького народу, його ранньо! i середньовь чно! ютори». I хоча бшьшють романтиков вдеатзу-вали цей перюд, але звернення до ранньо! шмецько! iсторi! характеризувалося не лише нацюнально-па-трiотичною розповщдю, але й базувалося на широкий джерельнiй баз^ Цi процеси супроводжувалися паралельним вивченням минулого в Iсторичнiй школi права, шмецькш германютищ, пiзнiше в 1с-торичнiй школi нацiонально! полiтекономi! тощо. 1сторичш товариства почали розробляти локальну i регiональну iсторiю, збирати i публiкувати джерела. 4. Друга генеращя нiмецьких iсторикiв на ос-новi архiвних джерел концентрувалася в сво!х дос-лвдженнях на розгляд iндивiдуальних дiй i мотивiв, тобто на реальних iсторичних феноменах на проти-вагу релiгiйним i абстрактним iсторiософським принципам. «Спостереження над минулими яви-щами i процесами супроводжувалося внутрiшнiм iсторичним порiвняниям i описаниям юторичних наслвдшв» [23, s. 142-143]. Цей перюд був позначе-ний становленням iсторико-полiтично! науки, що не в останню чергу визначалося полггичною боро-тьбою революцiйних рок1в 1830 i 1848/49, дискусь ями мгж iсториками про-австрiйсько! i пруссько! орieнтацi!, а вплив школи Л. фон Ранке i створення
Нiмецько! iмперi! сприяв перетворенню останньо! в офщшну iсторичну школу кайзерiвсько! iмперi!. Останне десятилiття XIX ст. призвело до нових те-нденцiй в юторичнш думцi i нiмецькiй iсторичнiй наущ. Стаиовления модерного iндустрiального су-спшьства супроводжувалося нацiональними i соць альними протирiччями, почалася активна фаза iм-перiалiстично! свiтово! полiтики, посилення актив-ностi м1жнародного робiтничого руху i поширення iдей марксизму поставили шд сумнiв традицiйнi ш-терпретацi! минулого i призвели до пошуку мгж-дисциплiнарного синтезу з використанням здобут-к1в соцiологi!, нацiонально! полiтично! економи, народно! психологi! тощо. З 1890-х рошв почина-еться третiй перюд розвитку шмецько! юторично! науки, на початковому етапi якого найголовнiшим була дискуая навколо культурно-iсторично! конце-пцп К. Лампрехта («Methodenstreit»). «Шновацшш поштовхи, якi на меж1 столiття виходили насампе-ред вiд Фраицi! i США в Нiмеччинi були ввдки-нуп... Нiмеччина була iзольована майже на швсто-лiття вiд нових мiжнародних теиденцiй iсторично! думки та iсторiографi!» [23, s. 146-147].
В юторюграфи романтизм виступив у двох ва-рiантах - консервативному та лiберальному. Перший розвивав домшуючий напрям нiмецько! юторь ографi!, представлений «об'ективною» школою Л. Ранке та його послвдовнишв, а другий - «суб'екти-вною» школою Ф. Шлоссера та культурно! ютори. Заперечуючи вде! Просвiтництва, нiмецькi романтики шдкреслювали iндивiдуальний характер юто-ричного явища. «Гайдельберзька школа iсторикiв», яку започаткував Ф. Шлоссер, автор знаменито! «Iсторi! XVIII столитя до падiния Французько! монархи» (1836), значно вiдрiзнялася ввд домiнуючого державницького напряму нiмецько! романтично! юторюграфи. Ф. Шлоссер стояв бшя виток1в досль дження Ново! ютори в ушверситеп, був лидером так званого «суб'ективного» напряму в шмецькш юто-рiографi!. Шлоссер був послщовником нiмецького фiлософа I. Канта i вiдчував сильний вплив його по-глядiв i Просвiтництва загалом. Вш критикував су-часне йому шмецьке суспiльство i протиставляв йому сусшльно-полггачш зрушення, що ввдбулися у Францп в перiод революцi!, яка принесла, на його думку, бшьше полгшчних свобод. Його твори були розраховаш на масового читача i користувалися великою популярнiстю в шмецькому суспiльствi до «березнево!» революцi! 1848 р. Загалом необхщно пiдкреслити, що швденно-захвдш нiмецькi землi (зокрема, Баден i Вюртемберг) у серединi XIX ст. стали центром поширення щей шмецького лiбера-лiзму, де провщну роль вiдiгравали «викладачьпо-лiтики» ^екЬТепроШкег) [15, s. 47]. Вони ва були переконаиi, що «наука повинна мати тюний зв'язок з полггачним життям», а викладання мае виходити iз «нацiонально-педагогiчно! мети» (Д. К. Блюнчл^.
Паиiвне становище в шмецькш юторюграфи друго! половини XIX ст. займали «малошмецьш» iсторики, як1 отримали таку назву за активну участь в полггачнш боротьбi навколо об'еднання Шмеч-чини щд керiвництвом Пруссп та пiсля 1871 р.
стали офщшною вторичною школою Шмецько! iм-перп. Визнаними лидерами малошмецько! школи були Й.Г. Дройзен, Г. фон Зiбель, та Г. Фон Трей-чке. До них належала й низка шших вiдомих юто-рик1в, серед яких був великий дослщник античностi Т. Моммзен, який, на вщм1ну ввд iнших представ-ник1в, зберiг лiберальнi погляди й шсля створення Шмецько!' iмперi!' [12, s. 216-219; 21, s. 165-193].
Сучасний шмецький iсторик Х. Корнелюсен, даючи загальну характеристику iсторикам национально-консервативного напряму нiмецькоi юторюг-рафп нацiональноi юторп друго! половини Х1Х ст., твердив, що визначальним фактором у напрямi !х-нiх праць було !хне походжения i полгтична соцю-логiзацiя. «Це соцiальне середовище i мiцне укорь нения в нацюнально-протестанську полiтичну культуру залишалося домiнуючим для нiмецьких унiверситетських юторишв у згаданий перiод i мало глибокий вплив на !хию самосвщомють» [2, c. 16]. Вони були представниками освiченого нiмецького суспiльства, брали активну участь у тогочасних по-л1тичних дискусiях, чим сприяли формуваиню гро-мадянсько! нацiональноi свiдомостi. Саме це i ви-значило головну функцiю нiмецькоi нацiональноi iсторiографii - сприяния вирiшенню головного за-вдання шмецько! наци, яке полягало в об'еднанш кра!ш й створеннi могутньо! держави.
Висновки. Протягом Х1Х ст. шмецька ютори-чна наука у своему розвитку пройшла кiлька етатв. Перший етап був безпосередньо пов'язаний iз становлениям !'!' оргашзацшних i професiйних основ, виникиенням юторичних семiнарiв, наукових перь одичних видаиь, ввдкриттям для iсторикiв архiвiв та видаииям документiв тощо. У цей перюд заклада-лися основи критики джерел та правила наукового дослiдження, де домшуючими ставали основи, за-кладенi Л. Ранке та його школою. У другш половиш столiття завершуються процеси iнституцiоналiзацi!' та професiоналiзацi!' науки, створюються численш науковi товариства, виникае фахова наукова перю-дика й збираються першi загальнонiмецькi з'!зди ю-торишв. Проте визначальним стае полiтична функ-щя iсторично!' науки, яка полягала в юторичному обгрунтуваинi мiсii Прусси щодо об'еднаиия Шме-ччини. Це знайшло свш вияв у т. зв. «прусськш» школi, яка заклала основи для нацюнально-консер-вативно! юторюграфп.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ:
1. Козеллек Р. Шмеччина - запiзнiла нац1я? // Козеллек Р. Часовi пласти / Пер. з шм. - Ки!в, 2006. - С. 389-411.
2. Корнелюсен Х. Нацюнально-консерва-тивна iсторiографiя в Нiмеччинi з 1870 року // Iсторiя та iсторiографiя в £врош. - Вип. 3. - 2004. -С.14-24.
3. Майнеке Ф. Возникновение историзма / Пер. с нем. - М., 2004. - 480 с.
4. Рингер Ф. Закат немецких мандаринов: Академическое сообщество в Германии, 1890-1933. / Пер. с англ. — Москва, 2008. -648 с.
5. Савельева И. М., Полетаев А. В. Знание о прошлом: теория и история. В двух томах. - Том 1: Конструирование прошлого. - Москва, 2003. -632.
6. Стельмах С.П. 1нтернацюнальш впливи -нацюнальш традицп: нацюнальш юторичш куль-тури та юторюграфп в £врош // 1ст^я та юторюгpафiя в еврош. - 2003. - № 1-2. - С. 7-18.
7. Стельмах С.П. 1сторизм // Енциклопедiя iсторii Украши. - Т. 3. -Кшв, 2005. - С. 548-549.
8. Brose E. D. German History. From The Holy Roman Empire to the Bismarckian Reich. - Berghahn Books, 1997. -382 p.
9. Gall L. "...ich wünschte ein Bürger zu Sein". Zum Selbstverständnis des Deutschen Bürgertums im 19. Jahrhundert // Gall L. Bürgertum, liberale Bewegung und Nation: ausgewählte Aufsätze. - München, 1996. - S. 3-21.
10. Geyer D. Zwischen Bildungsbürgertum und Intelligenzija // W. Conze u. J. Kocka (Hrsg.) Bildungsbürgertum im 19. Jahrhundert. - Stuttgart, 1985. -S.207-227.
11. Hardtwig W. Konzeption und Begriff der Forschung in der deutschen Historie des 19. Jahrhunderts // Konzeption und Begriff der Forschung in den Wissenschaften des 19. Jahrhundert. Referate und Diskussionen des 10. wissenschaftstheoretichen Kolloquiums 1975. / Alwin Diemer (Hrsg.) - Meisenheim, 1978. -S.11-26.
12. Heuß A. Theodor Mommsen und das 19. Jahrhundert. - Stuttgart, 1996. - 290 s.
13. Hroch M. Social Preconditions of National Revival in Europe. A Comparative Analysis of the Social Composition of Patriotic Groups among the Smaller Europpean Nations. - Cambridge, 1985. - 253 p.
14. Fehrenbach E. Rankerenainssance und Imperialismus in der wilhelmischen Zeit // Geschichtswissenschaft in Deutschland. Traditionelle Positionen und gegenwärtie Aufgaben. / Hrg. Bernd Faulenbach. -München, 1974. - S. 54-65.
15. Fenske H. Gelehrtenpolitik im liberalen Südwesten. 1830-1880 // Gelehrtenpolitik und politische Kultur in Deutschland. 1830-1930: Referate und Diskussionsbeiträge. - Bochum, 1986 - S. 47-57.
16. Miccoli G. Über die gesellschaftliche Rolle der Geschichtsforschung // Die Mauern der Geschichte: Historiographie in Europa zwischen Diktatur und Demokratie / Gustavo Corni/Martin Sabrow (Hrsg.) -Leipzig, 1996. - S. 10-20.
17. Mommsen W.J. Der Historismus als Weltanschauung des aufsteigenden Bürgertums // Horst Walter Blanke u.a. (Hrsg.) Dimensionen der Historik: Geschichtstheorie, Wissenschaftsgeschichte und Geschichtskultur heute. - Köln, Weimar u.a., 1998. -S.383-394.
18. Nipperdey Th. Deutsche Geschichte. 18001866: Bürgerwelt und starker Staat. — München,1998. -840 s.
19. Iggers G. G. Nationalism and historiography, 1789-1996. The German example in historical perspective // Writing national histories: Western Europe since 1800 / Ed. by S. Berger, M. Donovan, and K. Passmore. - New York, 1999. - P. 15-29.
20. Pandel H-J. Wer ist ein Historiker? Forschung und Lehre als Bestimmungsfaktoren in der Geschichtswissenschaft des 19. Jahrhunderts // Geschichtsdiskurs. Bd 1: Grundlagen und Methoden der Historiographiegeschichte. Hrg. W. Kütler, J. Rüsen, E. Schulin. - Frankfurt/Main, 1993. - S. 346-354.
21. Rebenich S. Theodor Mommsen. Eine Biographie. - München, 2002. - 273 s.
22. Rüegg W. The New Scientific Spirit // A History of the University in Europe. Vol. III: Universities in the Nineteenth an Early Twentieth Centuries (18001945). / Ed. by W. Rüegg. - Cambridge, 2004. - P. 1316.
23. Schleier H. Epochen der deutschen Geschichtsschreibung seit der Mitte des 18. Jahrhunderts // Wolfgang Kütler, Jörn Rüsen, Ernst Schulin (Hrsg.) Geschichtsdiskurs. — Bd. 1. — S.133-156.
24. Sperber J. Bürger, Bürgertum, Bürgerlichkeit, Bürgerliche Gesellschaft: Studies of the German (Upper) Middle Class and Its Sociocultural World // The Journal of Modern History. - 69 (June 1997). - P.271-297.
25. Wehler H.-U. Deutsche Geselschaftsge-schichte: Von der "Deutschen Doppelrevolution" bis zum Beginn des Ersten Weltkrieges, 1849-1915. -München, 1995. -1515 s.
26. Wehler H.-U. Deutsche Geselschaftsge-schichte: Von der Reformära bis zu industriellen und politischen Deutschen Doppelrevolution. 18151845/49. - München, 2005. - 914 s.
27. Williamson D. G. Bismarck and Germany. 1862-1890. - New-York, 2013. - 167 p.
