CC BY
7ФЕНОМЕН «РАДЯНСЬКА Ф1ЛОСОФ1Я»: ПАРАДИГМАЛЬШ П1ДХОДИ ДО ТЕОРЕТИЧНИХ РЕКОНСТРУКЦ1Й В 1СТОРИКО-Ф1ЛОСОФСЬКИХ РОЗВ1ДКАХ В УКРА1Н1 ПОСТРАДЯНСЬКО1 ДОБИ ТА ЕВРИСТИЧН1 1ДЕЙНО-ТЕОРЕТИЧН1 УСТАНОВКИ ЙОГО
ДОСЛ1ДЖЕННЯ
ВЛков В.Ю.
кандидат фшософських наук, доцент, старший науковий cniepo6imHUK фшософського факультету Кшвського нацюнального }miверситету iменi Тараса Шевченка, Кшв, Украша
https://orcid.org/0000-0002-3542-0756
THE PHENOMENON OF SOVIET PHILOSOPHY: PARADIGMATIC APPROACHES TO THEORETICAL RECONSTRUCTIONS IN HISTORICAL AND PHILOSOPHICAL STUDIES IN POST-SOVIET UKRAINE AND HEURISTIC IDEOLOGICAL AND THEORETICAL PRESCRIPTIONS OF ITS RESEARCH
Vilkov V.
PhD (Philosophy), Associate Professor, Taras Shevchenko National University of Kyiv
Senior staff scientist at Faculty of Philosophy https://orcid.org/0000-0002-3542-0756
Анотащя
У статп на 0CH0Bi дослщження велико! кшькосп наукових публшацш двох останшх десятирiч i3 по-зицш сучасного сщентизму, а також на 6a3i принципу юторизму, методiв системного, компаративного та контент-aнaлiзу визначено пaрaдигмaльнi вaрiaнти розгляду й розумшня феномену «радянська фшосо-фiя», як1 запропоновано в дискурсi юторико-фшософських розввдок в Укрaíнi доби незалежносл.
В результaтi розгляду нaйбiльш поширених i впливових у кра!ш пiдходiв до теоретично! реконструк-цií специфiки фiлософськоí думки в СРСР i УРСР друго! половини ХХ столитя систематизовано й охарактеризовано вдейно-теоретичш й методологiчнi установки, способи аргументаци, цiннiснi й iдеологiчнi уподобання, яш у !х eдностi неодмiнно утворюють аналтгичш координати, визначають дослiдницьку по-зицiю, задають напрям науковою пошуку, значною мiрою зумовлюють характер i ступiнь кaтегоричностi позитивних чи негативних узагальнювальних оцiнок представниками вiтчизняного фшософського ствто-вариства атрибутивних ознак, основних функцш, етaпiв i логiки генези бaгaторiвневоi й рiзномaнiтноí за тематикою i проблематикою системи фiлософського знання та пiзнaння, що iснувaлa в Радянському Союзi та в Укра!ш протягом 1960-х - на початку 1990-х рошв.
Завдяки проведеному aнaлiзу визначено оптимaльнi моделi, як1 е комплексом iдейних, теоретичних, методологiчних i етичних приписiв та установок для проведення повномасштабного й вiдповiдного до стандарта нaуковостi вивчення й концептуально! реконструкции процесу розвитку фшософп в Радянськ1й Ук-рaíнi друго! половини ХХ столитя.
Abstract
The article, being based on the study of a large number of scientific publications of the last two decades, from the standpoint of modern scientism, as well as on the basis of the principle of historicism, methods of systemic, comparative and content analysis, defines the paradigmatic options for considering and understanding the phenomenon of "Soviet philosophy", proposed in the discourse of historic and philosophical research in Ukraine since independence.
As a result of the consideration of the most widespread and influential approaches in the country to theoretical reconstruction of the specifics of philosophical thought in the USSR and Ukrainian SSR of the second half of the 20th century, ideological, theoretical and methodological prescriptions, methods of argumentation, preferences and ideological values are systematized and characterized, which in their unity, without any doubts, form analytical coordinates, determine the research position, set out the direction of scientific research, to a large extent determine the nature and degree of categorization of positive or negative generalizing assessments by representatives of the Russian philosophical community of attributive features, basic functions, stages and logic of the genesis of multilevel and diverse topics and problems of the system of philosophical knowledge that existed in the Soviet Union and Ukraine during the 1960s - early 1990s.
The analysis has resulted in the determination of optimal models, which are a complex of ideological, theoretical, methodological and ethical prescriptions for carrying out a full-scale process of the development of philosophy in Soviet Ukraine of the second half of the twentieth century, which corresponds to the standards of scientific study and conceptual reconstruction.
Ключовi слова: марксизм-лешшзм, радянськш марксизм, феномен «радянська фiлософiя», комуню-тична щеолопя, фшософсьш дослвдження в пострадянськш Укрш'ш, методолопя юторико-фшософських дослщжень.
Keywords: Marxism-Leninism, Soviet Marxism, phenomenon of «Soviet philosophy», Communist ideology, philosophical studies in Post-Soviet Ukraine, methodology of the historic and philosophical research.
Вступ. Протягом останшх двох десятилиъ проблема дослвдження фшософсько! та сустльно-полпично! думки в СРСР i УРСР, цiлiсного й неу-передженого розумiння И специфiки, сустльного призначення, взаемозв'язк1в зi свiтоглядом i офь цiйною iдеологiчною доктриною КПРС стае все ак-туалънiшою. Це зумовлено як завданиями iдейного забезпечення стратеги декомушзаци в кра!ш, так i традицiйними iсторико-фiлософсъкими iнтересами адекватного, неангажованого iдеологемами чи мь фологемами осмислення вичизияно! духовно-культурно! й науково! гумаиггарно! спадщини. У свою чергу, И деiдеологiзований аналiз дасть змогу не тiлъки з'ясувати штелектуальш досягнення, зна-чимi новаци й основш недолiки резулътатiв дiялъ-носп укра!нського фiлософсъкого спiвтовариства перiоду 1960-1980-х, а й зрозумии сукупнiстъ тих причин, що перешкоджали розвитку фшософи в СРСР i УРСР, а ниш, вже за чаав незалежиосп, й далi негативно впливають на характер i рiвенъ су-часних фшософських розвiдок, на ефективнiстъ фу-нкцiонування iнституцiоналiзоваио! системи вшт-ворення фiлософсъкого знання в Укра!ш.
Мiж тим, у нинiшнъому укра1нському ствто-вариствi фiлософiв, насамперед, серед представни-к1в тако! галузi, як «iсторiя фшософи», з рiзною ш-тенсившстю, але багато рок1в тривае дискус1я: була власне фiлософiя в умовах радянсько! сощально-полпично! системи чи т. Вiдповiдно, виникають та актуалiзуються питания про те, якою вона була. Чи можна И вважати самодостатшм феноменом iз вла-сним предметним полем, методологiею, джерелами саморозвитку, незалежно вщ офщшно!, державно! комушстично! iдеологi! та сукупностi тих шститу-тiв у Радянському Союзi, що и розробляли, запро-ваджували, поширювали та контролювали?
3 Серед найбшьш перекоиаиих украшських представии-кв радикально-шгшстичного ставлеиия до феномену «радяиська фшософш», тих, хто иамагаеться довести, що фшософш в СРСР - це лише «симуляцш фшософи, фшо-а^я лише за иазвою» [11, с. 208], можна назвати С. В. Пролеева.
Для шюстраци сутностi його точки зору, специфши тео-ретичних та iдеологiчиих установок достатньо проциту-вати хоча б один iз ключових фрагмеитiв статтi (узагаль-нених оцшок) «Мысль и страх: советская философия как ситуация мышления» цього дослщника, яка представлена в колективтй працi «Пiзиiй радяиський марксизм та сьо-годеиия (До 70-рiччя Вадима 1ванова)» (Фшософсько-аи-тропологiчиi студи 2003). Отже, Пролеев, фактичио ви-значаючи суть i головие суспiлъио-полiтичие призначення «радянсько! фшософи», заявляе: «Положения бшьшоста радянських фiлософiв ие укладало в собi про-блеми: вони були учасниками суспiлъиого процесу, що називався радяиською фшоо^ею... За сво!м штелекту-альним змiстом радянська фiлософiя (як ситуацiя ми-слення) представляе собою найцiкавiший феномен. Вона була не одшею iз рiзновидiв мислення, а ушвер-сальним антимисленням. П теоретичне i свiтоглядне завдання полягало в тому, щоб не допустити мислення - тобто незаангажованого промислювання фь лософсько-свiтоглядних тем i сюжетiв. За сво1м вихь дним змктом вона була репресiею в сферi розуму - що
Не менш дискусiйними е й питания щодо осно-вних етапiв розвитку фшософсько! думки як сщен-тистського, так i свiтоглядного спрямувания в СРСР, перш за все, протягом друго! половини ХХ столитя. Вкрай невизначеними для юторишв фшософи стали й проблеми, що стосуються з'ясування того, якi iснували або яш можливо хоча б умовно видiлити у структурi фiлософсъкого знания та дос-лщжень того перюду окремi школи, напрямки, га-луз^ парадигми, провiднi неординарнi та щейно впливовi постатi тощо.
Результати дослщження. Вщразу треба зазна-чити, що i свiдоме, цiлеспрямоване (у ру^ декому-нiзацi!), i спричинене юторико-фшософською недо-свiдченiстю, заперечения наявностi фшософи в СРСР3 полягае в тому, що, якщо доводять чи просто безапеляцшно проголошують, що !! не було, то це неодмшно призводить лише до одного - до необ-хiдностi погодитися з тим, що фшософ1я (у !! класи-чному розумiннi) могла та може юнувати i здатна розвиватися тшьки в умовах захщно! суспшьно-по-лпично! та духовно-культурно! моделi свгтобу-дови, лише в полгтико-правових реал1ях демократично! (в iдеалi - максимально лiберально!) полиич-но! системи/режиму.
А одним iз додаткових способiв та нових еле-ментiв у системi аргументацi! прихилъникiв нггШс-тичного ставлення до феномену «радянська фшо-софiя» нинi стае те, що будь-яш реформаторськ1 процеси в нiй (зокрема, оновлення тематики, проблематики чи методологи дослщжень, появу нових течш, напрямiв, пiдходiв, наукових шк1л, концеп-тiв, змiну iдейно-теоретичних та щеолопчних акце-нтiв, трансформацш сенсiв-значенъ понять тощо) розщнюють не iнакше, як наслщок виконания пред-ставниками iнституцiоналiзованого в Кра!нi Рад фь лософського сшвтовариства замовления-наказу !! диктаторсько!, тоталитарно!, iдеократично! влади.
доповнювала й закршлювала репре«1 в iнших сферах життя. Покликання антимислення складаеться якраз в руйнуванш думки - в1дкритого, вшьного пошуку к-тини. Тобто його головна функщя - охоронно-репре-сивна.
Репресивнкть радянсько!" фшософи мала два голов-них виявлення: по-перше, вона так структурувала свь домiсть i процес мiркування, щоб розум виявився приведеним до повно1 покори встановленому свгго-гляду, в якостi якого виступало, зрозумiло, вчення марксизму в уах сво!х численних теоретичних, полггич-них, iдеологiчних, мовних та шших експлiкацiях. Подруге, заповнюючи собою культурне поле фшософи -тобто «регшн» вiдкритого, шукаючого мислення, - радянська фшософська свiдомiсть тим самим глушила будь-яку спробу стороннього штелектуального дос-вiду, перешкоджала спонтанним зародженням й про-явам неазангажованого марксистською вдеею мислення. Для знищення всяко! iиакшостi, недопущения за-махiв иа свiтогляд i спроб поставити його пiд суми1в ие обов'язкова, до реч^ дубииа щейних розправ i засуджеиь. Досить того, щоб та культурна тша, той топос культури, який призначений для справи думки, був заповнений ква-зiмислеииям. Цим квазiмисленням i була радянська фiлософiя (виокремлено иами. - В. В.)» [12, с. 31-32].
Або ж як мшмум як безпосереднш «результат тих квазiфаустiвських загравань» радянських фшо-соф1в <аз тоталiтарною iдеологieю (виокремлено нами. - В. В.)» компартп [10, с. 130], що була офь цшною державною iдеологieю в Радянському Со-юзi й мала тотально-всезагальний характер.
Враховуючи обмежений обсяг висвгтлення проблеми в статейному форматi, тут лише схематично й коротко зазначимо, що серед представнишв пострадянського укра!нського наукового ствтова-риства для категоричних висновшв чи обструкцю-нiстських декларативних заяв, що фшософп в Радянському Союзi - як незалежно! вiд компартшно! влади та И вдеолопчно! доктрини самодостатньо! галузi знання, пiзнання, типу свободного критичного рефлективного мислення iз власною мовою тощо, як1 б вiдповiдали класичним стандартам та функцiям фiлософських теорш, рiвню метафiзично-стi та новацшносп вчень (шкш, течiй, напрямiв, концепцш i т. п.), подiбних тим, яш почали створю-ватися ще за часiв Античностi, остаточно оформи-лися в добу Модерну й стали визначальною озна-кою постмодершзму, - не було, найбiльш популяр-ними е три нiбито «безсумшвт факти», «незаперечт аргументи».
Перший iз них - це однотипнi висловлювання численних дослiдникiв про те, що марксизм-леш-нiзм (радянська фiлософiя) був усього лише набором абстрактних, формально - за !х стратепчними цiлями та змiстом - фшософських постулатiв, голо-вним призначенням яких було не забезпечення вь льного ввд iдеологiчного впливу, iдеократичного шдпорядкування «рацiонально-критичного мислення», «пошуку ютини», «метафiзичних розмислiв чи промислювання» i т. п., а покiрне служшня поль тичним та iдеологiчним цшям компартшно! влади й загалом радянськш суспiльно-полiтичнiй системi. Тобто «радянська фiлософiя» (особливо дiамат та iстмат) здеб№шого займалася не вирiшенням акту-альних фiлософських проблем, а виконанням систе-мотвiрноl функцп - базово! складово! частини, теоретичного пiдгрунтя, своерщно! науково-фшософ-сько! обгортки чи форми прояву марксистсько-леншсько! вдеологи. Тож радянська фшософ1я та марксистсько-ленiнська щеолопя - це одне й те саме. Оскшьки перша е шейно-теоретичною квште-сенцiею друго!. Навiть бшьше, за допомогою засо-бiв i принципiв наукового теоретизування, завдяки авторитету наукового знання в суспiльствi вона сприяла легiтимiзацil щеологи КПРС, забезпечу-вала апологш як власне комушстично! доктрини, так i практики И втшення в реальнiсть.
Доказова база менш поширеного подходу для тих концептуальних реконструкцiй радянсько! фь лософи, якi завершуються однозначним висновком про те, що вона е прикладом «псевдофшосфИ», «не-фшософи», навiть «антифшософи» ^ насправдi для цього е певт рацiональнi пiдстави, зокрема, констатащя ще в сталiнському нарисi «Про дiалек-тичний та iсторичний матерiалiзм» (1938 р.) того, що <^алектичний матерiалiзм» е «свiтоглядом ма-рксистсько-леншсько! парти») [13, c. 253], грунту-еться на принциповому протиставленнi фшософи i
свiтогляду. Тобто деякi представники фшософсь-кого загалу виходить iз чигсо! настанови: оск1льки фiлософiя i свiтогляд зовсiм рiзнi за своею природою й функщями суспшьт й духовно-культурнi феномени, то й радянська фшософ1я, «запропонува-вши себе суспшьству» (хай i за рахунок дистанцш-вання вiд марксистсько-леншсько!, партшно! щеологи протягом 1960-1980-х) як свггогляд (та ще й насичений профетичними й пафосними iлюзор-ними цшностями й iдеалами комунiстичного май-бутнього), узагалi перестала виконувати роль фшософп. Вона майже самолшввдувалася як фiлософiя [див, зокрема, 10, с. 103-130; 9, с. 25-28].
I третш, ниш доволi впливовий у фшософп й политологи антисщентистський пiдхiд, який засто-совуеться для доказу нефшософсько! природи фшософп в СРСР, базуеться на протиставленш науки i фшософи. За своею природою аргументац1я його прихильник1в - це не б№ше як переконання в тому, що: перед наукою й фшософськими розввдками стоять зовам рiзнi, майже несумiснi завдання й цiлi; вони використовують свш специфiчний категорiа-льний апарат; не можуть застосовувати однаковi методи тзнання й теоретичного моделювання реальности для них потрiбнi й особливi критери вери-фшацп пiзнаваного; у системах наукового й фшо-софського знання та тзнання альтернативне зна-чення мають цiнностi та норми (моральш, естетичнi, правовi, суспiльно-полiтичнi тощо). А визначальний аргумент такого подходу доволi про-стий. Якщо радянсьш фiлософи неодмiнно заявляли про те, що «фiлософiя марксизму-ленiнiзму» е суто науковою, «грунтуеться на досягненнях уах приро-дничих, суспiльствознавчих i гумаштарних наук»; до того ж i вона сама - «наука про найбшьш зага-льнi закони руху та розвитку природи, суспiльства й мислення» [див., наприклад, 15, с. 159] (а загаль-новизнано, що ввдкриття законiв та закономiрнос-тей е призначенням, суттю винятково науки, И атрибутивною ознакою, яка вадмежовуе наукове ш-знання ввд решти його форм, включно з фiлософiею), то i претензи фшософсько! концепци бути суто науковою автоматично позбавляють и права iменуватися фiлософiею, претендувати на роль чи статус фшософського вчення. А кредо такого варiанту нiгiлiзму стосовно радянсько! фшософи чигсо висловив, наприклад, такий укра!нськiй ю-торик фшософсько! думки, як В. I. Гусев, заявивши, що «фiлософiя, яка стае наукою, перестае бути фiлософieю (виокремлено нами. - В. В.)» [3 с. 19].
Додатковим аргументом, фактолопчною основою (але вже для обвинувачень радянсько! фшософи й фiлософiв у догматизм^ консервативно ортодоксальности iдеологiчному прислужництвi, схола-стищ, побоюваннi вдейних чи концептуальних новацш, i взагалi, з рiзних причин у недiездатностi до творчого розвитку навпъ власне марксистських iдей) для бшьшосп пострадянських укра!нських до-слщнишв е, по-перше, «канонiзацiя» в Радянському Союзi фшософсько! й полтшко-вдеолопчно! спад-щини основоположников марксизму, а по-друге, за-проваджена партiйно-владними iнституцiями прак-
тика обов'язкових посилаиь на пращ класишв мар-ксизму-ленiнiзму, офiцiйнi партшш документи (програми КПРС, матерiали и з'!здiв, рiшения 1! По-л1тбюро, опублiковаиi доповiдi та виступи пар-тiйно-державного керiвництва Союзу та респуб-л1к). Наочно й переконливо сказане виявлялося на-самперед у тому, що будь-яка монограф1я, пвдручних, стаття тощо науковщв-гумаштарпв чи суспiлъствознавцiв неодмшно максимально наси-чувалася цитатами з наведених вище джерел, i це слугувало (усупереч законам логiки, свгтовим нау-ковим i фiлософсъким традищям) головним дока-зом iстинностi результапв фiлософсъкого досль дження, пiдтверджениям правильносп й ввдповвд-ностi марксизму концептуальних узагальнень його автора.
Наприклад, окреслена вище аргументащя без-посередньо застосовуеться для критики й доказу догматичносп, ортодоксальносп та завдеолопзова-ностi радянсько! фшософи таким укра!нськими до-слвдниками 11 гстори як I. Гусев або Г. Аляев. Перший з них стверджуе, що коли «вдеться про «радян-ську фшософш», то тут треба говорити не просто про «вдеолопчну заангажовашсть», а про приму-сову пвдпорядковашсть певним полгтичним цiлям та умовам», тодi як «радянська фшософ1я» «наспра-вдi мала ва ознаки середнъовiчно! схоластики: це i залежиiстъ вiд релiгi! (партшно! вдеологи), i комен-таторський характер фшософствування, i схиляния перед авторитетами, коли найголовшшим аргументом у дискурсу вважалося посилания на класишв марксизму-лешшзму» [3, с. 17]. Другий же заявляе, що «добре ввдома ознака будь-якого догматизму -використання методу цитуваиня авторитетiв як аргументу у доведенш власно! позици», а «ми можемо съогоднi лише визнати, що цей метод, на жаль, дш-сно став у подальшому досить характерним для радянсько! фшософи». Та i взагал^ «слвд визнати, що
«цитатництво» стало» «хворобою радянсько! фшософи. Принаймш, якщо говорити про 1! «середнш» рiвенъ, апелящя до цитат класишв та партшних рь шень перетворилась згодом на переважаючий i на-вiтъ «убивчий» (для тих, хто з пе! чи iншо! причини його не використовував) аргумент» [1, с. 48-49]4.
До сказаного вище треба також зазначити, що одшею з фундаментальних причин появи й побуту-вання серед сучасного укра!нського наукового ств-товариства вiдверто нiгiлiстичного ставления до факту наявносп фiлософi! в СРСР, а також головним аргументом для зведення до аксюми припу-щения чи гiпотези, що марксистсько-леншська фь лософiя була лише теоретичною формою прояву чи концептуальним втшенням радянсько! комушстич-но! iдеологi!, партшно! доктрини, i без шституцю-нально! пвдтримки з боку полiтично! системи 1! б не iснувало, е те, пише укра!нський науковець Г. Аляев, що «падшня Радянського Союзу потягло за собою формальне «розчаклування» всього, що було з ним пов'язане, передуам - класишв радянських суспшьних наук». Причому, вказуе фiлософ, такий процес виявився зовсiм не науково-аналпичним, а суто «формальним», «оск1льки ввд захвату i некритично! абсолютизаци !х творiв, вдей, висловлювань i думок (iнодi !м приписаних) був майже миттево здiйснений перехiд до зневажания i некритичного ввдкидания, до фактичного забуття усього !х спа-дку, без розбору того, що, можливо, мало-таки нау-кову цшшсть, i навiтъ без серйозного аналiзу того мехаиiзму, який забезпечив юлька десятилiтъ пану-ваиня цiе! вдеолопзовано! науки, - бодай, заради убезпечення ввд подiбних речей у майбутньому» [1, с. 41].
У свою чергу, такий укра!нський iсторик фшософи, як М. А. Мшаков (який здшснив, мабуть, най-61льш ретельний, масштабний порiвиялъний аиалiз
4 Оцшюючи иодiбиу аргумеитацгю критик1в фшософи в СРСР иагадаемо, що т! з представниюв радяиського фi-лософського сшвтовариства (як свiдчитъ, зокрема, приклад новаторсько! пращ В. Ю. Свдокименка «Критика iдейиих осиов укра!нського буржуазного иацiоиалiзму» 1967 р., що стимулювала теидеицiю ф1лософських дослi-джень укра!нсъкоl сусиiлъио-иолiтичиоl спадшини), хто ие був кон'юнктурниками, ие бажав публiчно засвiдчити свою безмежну вiддаиiстъ, лакейську лояльшсть iсиую-чому режиму, цього ие робили. Хоча, з шшого боку, i це вочевидь, фшософи або тт в СРСР, хто пропонував коле-гам та громадi сво1 фiлософсъкi роздуми, сформувалися, мислили та творили в иарадигмi марксизму--лешшзму. Бi-льше того, навпъ тi, хто представляв оиозицгю компар-тiйиiй iдеологil та иолiтицi, писали в дискура марксизму-леиiиiзму, вишукували «сиравжиi iдеl В. I. Лешна», що, иа 1х иерекоиаиия, перекрутили або догматично «перефо-рматували» партшш щеологи.
Яскравий зразок для розумшня цього феиомеиу та иро-цесу - це пояснения I. Дзюби, який вже за чаав незалеж-ностг (1998 р.), «сиробуючи «примирити» читача з од-иiею особливютю способу викладу», а саме - «характерним для радянських час1в «цитатним» (иосилаиия иа авторитетiв!) способом аргументаци» та, иасамиеред, роз'ясиити «надмiр цитат i иосилаиь иа класишв маркси-зму-леиiиiзму» у його вщомш ирацi «Iитериацiоиалiзм чи
русифгкац1я?» (тдготовлена - 1965 р. оиублiковаиа -1968 р.), читко заявив: «Свого часу комеитатори «1нтер-иацiоиалiзму чи русифжаци?» иоясиювали це тим, що одним iз адресат1в ирацi було партшне керiвиицтво, для якого аргументом могли бути тшьки иосилаиия иа класишв марксизму--леншзму. Це так, але це ие все. Адже другим адресатом було все-таки тогочасие суспшьство. А воио було - в основнш сво!й май - в полош нав'язаного йому догматичного мислеиия, i розкршачення думки ио-чииалося з розхитування цих догм «iзсередиии», з !х ие-сиодiваиого, парадоксального розгортаиия, а то i з иове-рнення 1м значения, сфальшоваиого иартiею. До того ж, i розвиток свгтогляду автора йшов таким шляхом. У про-тистояииi життя i догм - життя иостуиово брало гору. Але й сьогодш я вважаю, що без Маркса (особливо), Ен-гельса, Ленша та ряду шших видатних комуиiстичиих мислител1в i иеможливо зрозумiти рух iсторil в
XIX ! XX стол1ттях». «У всякому раз!, - додав I. Дзюба, -абсолютно неслушним було б припущення (яке шод1 i ро-билося), що автор «маскувався» и1д марксистськи зор1с-итоваиого або ж дбав иро невразливють позици, виявляв обачиiстъ i обережнiстъ. Про маскування ие могло бути й мови, оскшьки автор щиро трив у гуманiзм комунiс-тичних iдеалiв (i сьогоднi не в1дкидае 1х огулом (виок-ремлеио иами. - В. В.) - е серед них в1чш загальнолюд-ськ1, хоч «Компартш Укра1ии» тут и1 ири ч1м) [4].
парадигмальних в Укра!т теоретичних реконстру-кцш генезису, характеру й функцюнального приз-начення системи фшософського знання та пiзнання в Радянському Союзi), узагальнено оцiнюючи щео-лопчне ставлення, iдейно-теоретичну й методоло-пчну систему настанов та приписiв у пiдходi н1гШ-стiв до штерпретацп феномену «радянська фшосо-фiя», твердить, що його прихильники переконанi й намагаються довести всьому фiлософському ств-товариству, що за сво!ми «завданнями i методами» радянсьш фiлософи «мали не допустити можливо-сти «незаангажованого» мислення». Тодi як радянська фiлософiя шбито «була iнститутом впрова-дження репресiй у с<|)ср1 застосування розуму». Така «репресивна фiлософiя», на переконання тих, хто фактично заперечуе факт Г! iснування (або розумiе не iнакше «як iнтелектуальне поле домывания догматичного марксизму»), насправдi явля-лася нiчим тшим, як «нефiлософieю», яка «забез-печувала» «структурування покiрливого свгго-гляду в громадян через вплив на змiст i методи освiти», а Гг наслвдками стало, по-перше, те, що вона «породила феномен лояльного розуму, у якому намагалась поеднати й узгодити непоедну-ване: свободу iнтелектуального пошуку та покору вдейним приписам». А по-друге, «заповнила куль-турну нiшу мислення змютами та практиками ква-зiмислення». Бiльше того, головний недолiк «радянсько! фiлософií», за оцiнками «шгшспв», поля-гав у тому, що вона, у крайньому разу не виконувала головно'1 функцП фшософп - «все ставити шд сум-шв», «нiколи не миритися з наявним станом розуму та розумшня, тобто не миритися зi свгго-глядом загалом (виокремлено нами. - В. В.)» [11, с. 208, 212].
Критикуючи позицш нiгiлiстiв щодо феномену «радянська фiлософiя», М. Мшаков пвдкрес-люе, що вони в будь-якому випадку припускають двi суттевi та типовi помилки.
Перша, на його думку, полягае в тому, що за-перечення факту юнування фшософп в СРСР та, вадповадно, УРСР грунтуеться на «амтиболл понять». А саме: «Термiновi «радянська фiлософiя» приписують то узагальнений змiст фiлософуваиня в СРСР взагалi (ситуац1я страху, тотальна лояль-нють мислення тощо), то специфiчний змют «фшо-софування» в офiцiйних шеолопчних установах Союзу». Але, заявив дослвдник, критикуючи аргу-менти «нiгiлiстiв», «радянська фiлософiя не ушка-льна в обмеженш свободи мислення. ... Несприят-ливi умови для фiлософií були завше - i це частина формули !! iснуваиия». Та й узагал^ перебшьшу-ючи чи абсолютизуючи «нефiлософськiсть» «радянсько! фiлософií», Г! юторики «втрачають предмет дослщження i можливiсть зробити висновки на майбутне». Таким чином, заперечення наявносп
5 За Мгнаковим таку умовну спшьноту утворюють су-часш представники фшософсько! галуз1 р1зних генерацш, професшного досвщу, з р1зних структурних складниюв в1дтворення та розвитку ф1лософського знання, насампе-ред, i3 системи провщних украгнських виш1в (КНУ 1мен1 Тараса Шевченка, Киево-Могилянська академiя тощо) та академiчних iнституцiй (головним чином, 1нститут ф^ло-
«iснування фiлософií в Радянському СоюзЬ> е не лише «невиправданим, несправедливим i небезпеч-ним для поступу фiлософií в нашiй краш», але й за-кономiрно веде до того, що вона, як предмет досль дження, «втрачае певшсть обрисiв», стае об'ектом «iдеологiчних маншуляцш» [11, с. 209].
1ншою помилкою нiгiлiстiв М. Мiнаков нази-вае «прагматичний вимiр проблеми». Тобто, внасль док того, що сучасний дослщник «заперечуе наяв-нiсть «радянсько! фшософп»», вш не тiльки однозначно «обирае шлях витiснення, репресií радянського минулого з фiлософсько! сучасности», а й «втрачае можливють вивчати и та звiряти влас-ний стан iз !! практиками (минулого та сьогодення - В. В.)» [11, с. 209]. Проте такий шдхщ зазначае iсторик фiлософськоí думки, здатен стимулювати та мотивувати вiдродження шеолопчного тоталiта-ризму i в нишшньому фiлософському, соцiокульту-рному, полiтичному та вдеолопчному середовищi (що за його конституцшним антуражем, задекларо-ваними нормативно-правовими ознаками е нiбито демократичним та лiберально-гуманiстичним) i в дослiдженнях, установках, оцшках, що утворюють дискурс для фшософсько! спiльноти, змiстовно втi-люються в конкретнi рекомендацií державним i по-лiтичним структурам, науково-освiтнiм шститу-цiям, громадськостi.
Безсумнiвно, зараз в Украш, крiм радикально-нiгiлiстичноí чи близько! до не! вкрай скептично! позицп стосовно феномену «радянська фiлософiя» (фiлософiя в СРСР), iснуе й шша. Узагальнено Г! прихильник1в, незважаючи на рiзноманiття (а iнодi у деяких аспектах i альтернативнiсть) оцшок, аргу-ментацií, фундаментальностi й масштабносп ана-лiзу структурно-функцiональних особливостей чи теоретичного моделювання радянсько! фiлософсь-ко! спадщини, особливо друго! половини ХХ сто-лiття, можна зарахувати до загально! (хоч i н1як не консолвдовано!) групи реалiстiв5. Всi вони, незважаючи на штерпретацшш, свггоглядш, iдеологiчнi або теоретико-методологiчнi розбiжностi та супе-речки - що в деяких випадках зближують окремi точки зору представнишв цiе! «групи» та прихильни-к1в вищеокресленого «тгШзму» або «радикального скептицизму» - доволi умовно, посутньо формально згуртоваш на основi однiе! спiльно! ще! чи переконання, що «радянська фiлософiя» або ж «фiлософiя в СРСР» все ж таки була.
А це, зрозумшо, дае вже рацюнально-теорети-чш п1дстави для якогось Г! дослщження або виваже-но!, аргументовано! критики.
Хоча, взагалi-то, формальною едшстю у в1дпо-вiдi щодо факту наявносп радянсько! фiлософi! од-ностайшсть поглядiв серед лав прибiчникiв ви-знання !! реальнiстю нерiдко й закшчуеться. Але врештi-решт iмперативом, що об'еднуе й визначае
софil АН УкраГни). Спираючись на дослiдження публжа-ц1й, авторами або прихильниками зазначеноГ науково-те-оретичноГ позицil, з притаманними !й особливими аналi-тичними приписами та загальними оцгнками, ф1лософ на-зивае Олекс1я Валевсъкого, Фьодора Йренка, Вiталiя Куренного, Нiколая Плотнгкова, Борюа Юдiна, а також самого себе [11, с. 212].
характер дослщжень, особливо переконаних «реа-лгстгв» серед тих укра!нських гсториюв фшософп, хто погоджуеться з юнуванням фшософп в СРСР (дослщжень, тзнання, мисления, знания тощо) як самостшно! та багатовимiрно! галузi, що розвива-лася в умовах радянського ладу й полпично! сис-теми, стае, на переконания Мiнакова, те, що !! пред-ставники розглядають фшософш в Радянському союз1 «опукл1ше, з увагою до неоднор1дности ра-дянськоТ фшософп як за доктринальним зм1с-том, так 1 за шституцшною формою, у зв'язках не тшьки з 1деолог1чними установами, а й 1з на-уковими, тощо». кр1м того, для них «загальними засадами для» «розумшня радянсько! фшософп» слугуе 1! бачення «як феномену з багатьма окре-мими сферами з1 своею тематикою та стилем (виокремлено нами. - В. В.)» [11, с. 212].
Водночас, навгть у межах «реалютичного тд-ходу», враховуючи полпико-щеолопчну мшли-в1сть та теоретико-методолопчну полiварiантнiстъ пострадянського кторико-фшософського укра!нсь-кого дискурсу, навгть до цього часу залишилася не-розв'язаною проблема - як позначати сукупшсть уах, причому довол1 концептуально, iдеологiчно та свгтоглядно несумiсних фшософських напрацю-вань в СРСР перюду друго! половини 1960-х - початку 1990-х. Оскшьки одш з них (абсолютна бшь-шють) однозначно iдейно-теоретично та методоло-пчно належали пануючо! парадигмi марксизму-ленiнiзму як такому фшософському вченню та по-лiтико-iдеологiчнiй доктрин!, на яш спиралася та як1 валяко шдтримувала партiйно-державна влада в кра!т Рад, а шш (менш значна частина чи взагалi унiкалънi, окремi випадки) являли собою фшософ-сьш та сустльно-полпичт розвщки, ще!, концеп-туалънi конструкти тощо радянських iнтелектуалiв, як1 намагалися в той чи шший споаб, у вщкритш або в замаскованш форм1 опонувати компартшнш доктрин!, поставити пщ сумшв и iдеологiчнi 1мш-ративи та приписи, ревiзувати канонiзовану радян-ським дослщниками аксiоматику «класишв марксизму», критикувати догматизм офщшно! фшософп в Радянському Союз!
Щодо останнього, то тут необхщно зазначити, що нин чимала частина нишшшх укра!нських фь лософ1в застосовуе узагальнюючу, стаидартизуючу та, визнаемо, значною м1рою iдеологiчно ангажо-вано маркуючу назву (поияття, концепт) «радян-ська ф1лософ1я». Причому деяш з них уживають таке класифiкацiйне позначення виключно в лапках, тим самим пщкреслюючи, що за радянських чаав те, що однозначно вважалося фiлософiею, нею не було. Значно менша частина представнишв пострадянського укра!нського фшософського ств-товариства використовуе бшьш коректну, адеква-тну та шструментальну для юторико-фшософських дослiдженъ назву - «фтософ1я в СРСР».
На нашу думку, таке поияття, як «ф1лософ1я в СРСР», та, вщповщно, аналгтичний пщхщ (дослщ-ницьку установку чи вихщну позицш) можна вва-жати 61льш точним, ефективним та евристичним, оскшьки вш якраз i дозволяе розглядати весь ком-
плекс фшософських напрацювань декiлъкох тсля-военних десятирiчь (особливо вщ 1960-х рок1в) у Радянському Союз1 (фшософського та сусшльно-полгтичного знания, методологi!, наирямшв досль джень, предметного поля, тематики тощо) не як щось монолiтне, цiлiсне, концептуально та щеоло-пчно едине, до того ж, позбавлене розвитку, а пе-редбачае й дае можливють розмежувати - як мшь мум - три складники. Перший - це той стандартизований комплекс фшософських щей та штерпретацш (так званих догмапв марксизму--леш-шзму), який шдтримувала чинна влада, визнавала сво!м науковим, свгтоглядним та iдеологiчним зна-ряддям, поширювала через систему освии й пропа-ганди. Другий - той, що умовно утворювався 1з праць та щей (навiтъ класишв марксизму К. Маркса, Ф. Енгельса, Г. В. Плеханова, В. I. Ленша), що в той чи шший перюд радянсько! ютори супере-чили або змютовно не вщповщали постулатам «едино правильного марксистсько-леншського вчення» та «iдеологiчнiй доктрини парти комушс-пв», яка, нагадаемо, перетворилася на офщшну державну iдеологiю Радянського Союзу. Так фшо-софськ ще! намагалися не помiчати, не згадувати и идеологи-теоретики вщ КПРС, ш шституцюналь зована фiлософсъка спiлънота. I третт - позасис-темнi фшософсьш й соцiалъно-полiтичнi розвщки, текстуально оприлюднеш (частково шляхом «сам-видаву») роздуми нечисленних критишв та опонен-т1в стандартизованого в СРСР (у той чи шший час) марксизму-лешшзму, його базових складових, що мали фшософсько-науковий, свгтоглядний г поль тико-iдеологiчний характер.
Що стосуеться загального характеру та статусу того базового складника «фшософп в СРСР», який був на поверхш та який г можемо йменувати «радя-нською ф1лософ1ею», то в цьому випадку, безумо-вно, «першу скрипку» завжди грали ще! та праш класишв марксизму (К. Маркса, Ф. Енгельса, а та-кож В. I. Ленша) як багатовимiрного фшософського г соцiалъно-полiтичного вчення. Саме вони були покладеш в основу щеолопчно! та сошально-поль тично! доктрини численних сошал-демократичних партiй Свропи та Роси. Перш за все - РСДРП(б), згодом ВКП(б) та КПРС як володаря радянсько! держави. Причому загальнофшософську, особливо сощально-фшософську та полiтико-економiчну ак-сiоматику, яку сформулювали та обгрунтували основоположники марксизму, розвинули та адапту-вали до свгтових реалiй та особливостей Рос1йсько! iмперi! к1нця XIX - початку ХХ столгть його посл1-довники (насамперед, Ленiн), по-перше, застосу-вали як каношчну для створення проекту та пропагандистского забезпечення соцiалiстичного 6уд1в-ництва в СРСР (п1сля 1945 року в шших державно-полгтичних утворення Сх1дно! Свропи - «кра!нах соцiалiстичного табору»), а по-друге, власне ця теоретична платформа (щейна, теоретико-методоло-гiчна та полiтико-iдеологiчна) визначила змют та функц1! (наукову, свгтоглядну, iдеологiчну) «радянсько! ф1лософ1!», граничш, припустим! меж^ !! теоретичного оновлення та iмперативнi приписи став-
лення до будь-яких опозицшних або «ворожих» фь лософських, соцiально- та полггако-фшософських учень. Але все це здебшьшого стосуеться не рiзно-мантних, нередко нетипових, оригiнальних, далеких вщ iдеологiчно! проблематики розвiдок радян-ських професiйних дослiдникiв-марксистiв 1960-х-1980-х, а самого концептуального стрижня маркси-зму-лешшзму, його iдеологiчних i свiтоглядних цшностей та приписiв. Тобто тiеí системи взаемо-пов'язаних фундаментальних (гносеологiчних, он-тологiчних, соцiологiчних, полiтико-фiлософських тощо) щей, а також сустльно-полггачних iдеалiв, що вiдрiзияе його як самостiйне дiалектико- та ю-торико-матерiалiстичне фiлософське вчення вiд альтернативних або опозицiйних йому фшософсь-ких теорiй, шк1л, течш, пiдходiв, iнтерпретацiй со-цiуму, полггакуму, духовного життя, культури, свь тогляду, свiдомостi, пiзнаиия, дiяльностi тощо. У контекст сказаного можна частково погодитися з оцшкою украГнського фiлософа Г. Аляева, який, ро-зглядаючи феномен, якому дав назву саме «радян-ська фiлософiя», зазначив: «Радянська фiлософiя»
- «маемо на увазi» «и середнiй ртень, ортодокса-льну форму, зразком для яко! став саме «Матерiа-л1зм i емпiрiокритицизм» (широковщома та авторитетна серед радянських марксистiв суто фшософ-ська, на вщмшу вiд бiльшостi iнших, праця Ленiна.
- В. В.), формувалась вiд початку, власне, не як професшна ф1. юсофш, а як партшна iдеологiя, покликана теоретично обгрунтувати пролетар-ський свiтогляд i забезпечити перемогу марксизму та комушзму (виокремлено нами. - В. В.). «З цих позицш, - тдкреслив украГнськш дослiдник, -вона просто вщкидала «нiкчемну нiсенiтницю нео-канпанщв, позитивiстiв, махiстiв та iнших плута-ник1в». Тобто вона «не щкавилась суто спещаль-ними, «схоластично-метафiзичними» пошуками новiтнiх фiлософських напрямiв, записуючи !х усiх до розряду «реакцiйноí буржуазно! фшософи». I! дратувала лише «зрада матерiалiзму» тих чи iнших марксистiв-«ревiзiонiстiв», як1, вщповщно, отриму-вали порцш значно бiльш нестримано! критики, нж вiдвертi класовi вороги» [1, с. 50].
Мiж тим, визнаючи тотальну залежиiсть офь цiйноí фiлософi! в СРСР, радянського марксизму вiд компартшно!, одержавлено! iдеологií та влад-них шституцш, треба визнати й те, що вони самi вiд них майже повнiстю залежали. По-перше, змюто-вно. Особливо вщ тих базових постулалв марксизму, що були сформульоваш у працях К. Маркса, Ф. Енгельса, В. I. Ленша. По-друге, марксистсько-ле-нiнська фiлософiя забезпечувала iдеологií ВКП(б) -КПРС та !х державнiй владi легiтимацiю, апологш, сприйняття i пiдтримку вщ рiзних за iдентичнiстю, ментальнiстю та сощальним положенням громадян
6 Суть тздбно! лексичноГ й понятшноГ конструкци най-бшьш точно було сформульовано в 1983 рощ у статл Генсека ЦК КПРС Ю. В. Андропова: «Вчення Карла Маркса i деяю питання сощалгстичного будавництва в СРСР». У цьому програмному компартiйному документi (який завжди готував великий колектив провiдних теоретиюв
всерединi краГни. По-трете, вона (як сустльно-по-лiтична теор1я, 1деологема та сукупшсть свiтогляд-них установок) активно допомагала (нередко ефек-тивно) идейно впливати на геополiтичнi та регюна-льнi процеси i тенденцií (масштабш та радикальнi революцiйнi подi! початку ХХ ст., мiжнародну по-лггаку СРСР, дiяльнiсть III Комунiстичного штер-нацiоналу (Комiнтерну), економiчну та вшськову консолiдацiю в межах Варшавського договору та РЕВ, поширення в 1940-1980-х роках нацюнально-визвольно! та антиколошально! боротьби народiв Азi!, Африки, Латинсько! Америки проти «провiд-них держав колективного iмперiалiстичного Заходу», активiзацiю та посилення пiсля Друго! сватово! вiйни ролi у краГнах Зах1дно! Свропи та, навiть, США професшних союзiв, соцiалiстичних та кому-нiстичних партiй, полiтичних рух1в та оргашзацш усього лiвого спектру та ш.
Розглядаючи проблему сучасного юторико-фь лософського апарату необх1дно визнати те, що ще одшею перевагою застосуваиия концепту «фшосо-фiя в СРСР» заметь унiфiкуючого, такого, що не-минуче призводить до теоретичних спрощень, на-вль примiтивiзму та упередженостi поняття «радянська фiлософiя», е те, що вш як дослiдницька платформа, анали^на настанова (система координат теоретичного моделювання) та спосiб система-тизацi! дозволяе виокремлювати етапи генези фшо-софi! в Радянському Союзi i протягом першо! поло-вини минулого столiття, i в перюд його друго! половини. Крiм того, на теоретико-методолопчних засадах такого тдходу лише i виникае можливiсть розмежовувати ортодоксальний радянський марксизм (що мав офщшну назву «марксизм-лешшзм»6) та його альтернативи, якi утворювалися, по-перше, у ньому самому як свщома або прихована (майже неусвщомлювана самими авторами) опозицiя, ревi-зiя, очищення вiд схоластики та догматики (напри-клад, черговi спроби «лешшзацп» марксистсько! фiлософi! радянського типу за чаав «хрущовсько! в1длиги», а попм «перебудови»); по-друге, розгля-дати та ощнювати характер i впливи тих 1дей та праць, метою яких ставала боротьба з догматич-ними теоретичними постулатами, методологiчними приписами та, особливо, щеолопчними та свiтогля-дними iмперативами фiлософського офiцiозу (включно з його декларативними пропагандистсь-кими штампами). Це i так званий дисидентський рух, i загорнутi в марксистсько-леншсьш обгортки публiкацi!, спрямоваиi на пробудження етнонацiо-нально! самосвiдомостi та щентичносп, що з'яви-лися, наприклад, в Украш в серединi 1960-х.
Якщо коротко, то в питаинi про переваги та не-долiки сучасно! термiнологií, поиятiйного апарату (аиалiтичного з'ясування того, що правильнiше: поняття «радянська фiлософiя» чи «фiлософiя в
суспшьствознавщв та щеолопчних iерархiв у Радянському Сокш) було чгтко сформульовано: «Ленiнiзм - це марксизм епохи iмперiалiзму та пролетарських револю-ц1й, краху колонiалъноl системи, епохи переходу людства вщ капiталiзму до соцiалiзму. Поза i окрiм лешшзму марксизм у наш час просто неможливий (выкормлено нами. - В. В.)» [2, с. 7].
СРСР»), можна визнати iнструменталъно дiевою пропозицш укра!нського дослiдника О. Хоми, який пгдкреслив, що значно ефектившше та правилънiше застосовувати не поняття «радянська фшософгя», а «фтософ1я в СРСР». Пояснюючи свою гдею, вш за-значив, що, «залишаючи дослщникам дискутувати 1з приводу правильного визначення того, що саме слгд вважати «радянською фiлософiею», все ж таки треба вживати поияття «ф1лософ1я в СРСР»». По-перше, такий термш (концепт, поняття) «е значно емшричшшим г дае змогу вiлънiше описувати жит-тевий феномен, якому вочевидь затюно у межах надто суворого концептуального опису». По-друге: «Коли визнати, що «радянська ф1лософ1я» зво-диться лише до стандартних полгтвидаивських т-дручнишв 1з дгамату й ютмату для системи парт-полгтнавчання, «коротких курив», «коротких фшо-софських словников» тощо, то, зрозумшо, це поияття не вичерпуватиме всього змюту «фшософи в СРСР»». Це, у свою чергу, «залишае осторонь ве-льми важливе питания перюдизаци ше! фшософи (скаж^мо, 1937, 1957 г 1987 рок1в)», коли «юнували р1зш можливосп для фшософського самовира-ження, позаяк «простий» шеолопчний тиск ютотно вшргзняеться вш прямого терору». Та й узагал^ пе-реконаний О. Хома, «шеолопчний тиск у фшософи не може бути всеосяжним г ргвномгрним, завжди за-лишаються «мертвг зони», у яких його сила з яки-хось причин ютотно зменшуеться або й зовам зга-сае». До того ж, наполягае вш, треба пам'ятати про «просту статистичну закономгршсть». А саме, «у царину фшософи завжди потрапляла певна к1-льк1сть людей, справд1 здатних досягти тут усш-х1в, а марксизм як такий, маючи досить шляхе-тне ф1лософське походження, в1дкривав перед творчим розумом чимало щкавих перспектив (виокремлено нами. - В. В.)». А якщо звернутися до реалш в СРСР, тих змш, що вшбувалися протягом друго! половини ХХ столгття в полгтико-гдеолопч-нш та духовно-культурнш сферах, у гумангтарних науках, то, зазначае О. Хома, «наявшсть м1зк1в г специфгка предмета неодмшно створювали умови для зневажливого ставлення професгоналгв (фшо-софгв, соцюлопв, полгтолопв, культурологгв, ан-тропологгв, етнолопв г т. д. - В. В.) до офщшно! до-гми. А прихована фронда завжди знаходить спо-соби виявитися, тому фшософгя в СРСР, особливо у 80-х, була вже внутршньо досить дистанцшова-ною вгд гдеологгчного офгцгозу» [17, с. 33-34].
Зрештою, зшмаючи огульш обвинувачення з фглософгв радянських чаав у догматизмг, антифшо-софському сшентизмг, вгдданому служшт гдеоло-пчнш ортодокси, О. Хома нагадав, що «марксизм, як г дгалектика або, наприклад, спроби побудувати «наукову фглософгю», - все це не в СРСР виникло г з1 зникненням останнього не випарувалося». Кргм того, провгдт тенденци в розвитку фшософи в СРСР були такими, що протягом 1960-х-1980-х ро-кгв «спостерггалося виразне розмивання жорстких гдеолопчних стереотипгв у зв'язку з осмисленням понять «культура», «буття», «св1тогляд», «духовне виробництво» тощо». тод1 як, неупереджено розг-
лядаючи та оц1нюючи цей пергод, «можемо гово-рити про гстотне ургзномангтнення певних роздшв дгамату г «фшософських проблем природознавс-тва» [17, с. 33-35].
Одшею з головних причин, а також г проявом вгдсутносп шейно! та свгтоглядно! монол1тностг фь лософських розвгдок та !х результата в СРСР О. Хома назвав те, що «фахгвш молодшого поколшня, що формувались вш 60-х, принайми краща !х час-тина, вже не були оадком шеолопчно! догми. Вони могли (причому досить ргзною мгрою) бути гзольо-ваними вгд свгтового контексту, проте виглядали достатньо своершними, шкавими, нестандартними. Звюно, все це було вельми значущим у межах зага-лом гзольованого фшософського «ставкам» г значно знецшилося вже тсля першого вшкриття «вшон у свгт» наирикшш 80-х, проте йдеться не про свгтовг досягнения, а про те, чи була в СРСР фшософгя». Таким чином, концептуально тдсумовуе укра!нсь-кий дослгдник, фшософгя в СРСР «була 1, до того ж, вона просто не могла бути, особливо в1д 60-х рок1в, лише щеолопчною карикатурою, шша р1ч, що не могла вона й, досить великою м1рою, не бути такою (виокремлено нами. - В. В.)» [17, с. 34-35].
Аналггачш оцшки та висновки О. Хоми щодо наявносл або, навпаки, вшсутносп тотально! зале-жносп, абсолютно! шдпорядкованосп фшософсь-ких дослщжень партшнш гдеологи, та вгдсутиосп будь-яко! свободи д1яльносп фшософсько! спшь-ноти та шституцш, де вони проводилися, вгд ком-партшно! владг, аргументовано, спираючись на конкретн факти, шдтверджуе г вшомий укра!нсь-кий юторик фшософи П. Йолон. Зокрема, характе-ризуючи ситуацш та визначальн процеси, що вш-бувалися наприкшш 1950-х - початку 1960-х в Ш-ституп фшософи АН УРСР до г шсля того, як його очолив П. В. Копнш, вш пише: «У другш половин 1950-х рошв вш (Iнститут фшософи. - В. В.) являв собою дуже суперечливе утворення. З одного боку, виросла плеяда енергшних обдарованих фглософгв молодшо! та середньо! генераци, яи в1льно оргенту-валися у тенденшях розвитку захгдно! та вгтчизня-но! фшософи того часу, професшно займалися нау-ково-дослшницькою роботою й вимагали змш у дь яльносп гнституту. З шшого боку, ключовг науково-органгзацгйнг позици там займали спгвро-61тники, яш на чол1 з директором, членом-кореспо-ндентом АН УРСР Д. Острянином продовжували дивитися на фглософгю як на додаток до партшно! шеологи, а на Iнститут фглософй' - як на шеолопч-ний заклад. Левову частку у науково-дослгдниць-ких планах того пергоду та у публжашях спгвробгт-ник1в займала кон'юнктурна тематика, та й цю роботу не доводили до кшця - партшш настанови та шеолопчш кампанй швидко змгнювали одне одного, а в ушсон з ними так само швидко змшюва-лися тематичш та видавничг плани. В Iнститутi склалася ненормальна морально-психолопчна обстановка. Затяжний безкомпромгсний конфлжт м1ж здоровою частиною колективу та «вгдстшним» ке-ргвництвом досяг свого апогею на початку 1960-х
рошв i був розв'язаний у нечуваний досi спосiб: ко-лектив вщрядив делегацiю у ЦК Компарти УкраГни з вимогою замiнити директора, який втратив авторитет. Неймовiрно, але високий партiйний орган, який завжди знав сам, що треба робити, прислуха-вся до думки наукового колективу, й у грудш 1962 року директором Шституту фшософи АН УРСР став Павло Васильович Копнiн. ... Новий директор скасував або реоргашзував малопродуктивш нау-ковi пiдроздiли, надавши !м ново! науково! спрямо-ваностi, та створив новц була впроваджена нова до-слщницька тематика» [5, с. 59-60].
Про радикальш змiни в першi роки 1960-х в УРСР характеру та напрямшв фiлософських досль джень, що, посутньо, виявилися ревiзiею поперед-ньо! марксистсько-ленiнсько! ортодоксi! та радян-сько! компартiйно-фiлософськоí догматики (появу та першооснову яко! багато хто з провщних украГн-ських фiлософiв нинi пов'язуе, як правило, лише зi сталiнським «Коротим курсом ютори ВКП(б)»), не-передбачувано стимулювали та всебiчно ресурсно забезпечили початок проривного етапу в розвитку фiлософськоí думки в радянськш Украíнi, детермь нували утворення власно! впливово! в СРСР фшо-софсько! (так звано! «КиГвсько!») «свггоглядно! школи» (з Г! нестандартною щейно-теоретичною, логiко-методологiчною та гуманiстичною платформою i приписами), а на перетиш тисячолiть вико-нали для галузi фiлософського пiзнання в незалеж-нш Украíнi роль системних засад, провщних напря-мк1в, концептуально-змiстовних першооснов, а також сформованого та перспективного предметно-тематичного поля, юторико-фшософських традицiй та iмперативiв культури наукових розвiдок, аргуме-нтовано та детально розповiдае у киизi «У пошуках невтраченого часу: нариси про творчу спадщину украГнських фiлософiв-шiстдесятникiв» (2002 р.) видатний iсторик фшософи В. Г. Табачковський.
Зокрема, акцентуючи увагу на тих грунтовних та неординарних новащях, що вiдбулися з початком пращ П. В. Копнша на чолi Iнституту фiлософi! АН УРСР, вш пщкреслив, що, по-перше, його прихщ на цю посаду «ознаменовано лшвщащею традицiйних вiддiлiв дiалектичного й iсторичного матерiалiзму та появою шдроздшв з логiки й методологи науки, конкретно-сощолопчних дослiджень, створенням групи задля вивчення фiлософськоí спадщини Ки-ево-Могилянсько! академií». А «зразу по вщ'гда П. Копнiна до Москви його наступник на директорсь-кому посту (В. I. Шинкарук. - В. В.), - нагадав В. Г. Табачковський, - формуе колектив дослщнишв свь тоглядно-антропологiчно! проблематики». Подруге, що стало найбшьш суттевим явищем для ра-дянсько! фшософи, було те, що, «починаючи з П. Копнта в Укра'ш виникае нове культурне явище. На противагу офщтнт марксистськш фшософи, фактично знелюдненш - и пронизував вульгарний онтологизм, що ним намагалися пiдперти не менш вульгарний соцюлоггзм (котрий в уявi i вчинках власть iмущих нерiдко межував з волюнтаризмом) - виникае потяг до фшософування «людиноцентро-ваного» й, водночас, рацюнально вишуканого. Гу-
мангстичний рацюнал1зм - вистраждане кредо ба-гатьох представниюв Копн1ново'1 школи (С. Крим-ського, М. Поповича та ¡нших)» [14, с. 40-41].
А загалом, роль П. Копнша, його однодумщв та послщовнишв у 1960-х у системi шституцюналь зовано! фшософи в УРСР виявилася в тому, що «на противагу .застиглт «катехгзиснш» структурi офщшно1 фшософсько '( доктрини вт зiнiцiював Ki-лька нетрадицшних напрямтв фыософування, ев-ристичну продуктивтсть яких важко переоцi-нити». «Заметь «кондово!» дихотоми <^амат - ю-тмат»», зазначив В. Г. Табачковський, вш вдався «до б№ш динамiчноi: фiлософiя як наука - в якосп дiалектики як лопки, та фiлософiя як форма суст-льно! свщомосл - в якосп свггогляду». «У перспе-ra^i кожна» зi «згаданих смислових стратегiй означала нацiленiсть» на перетворення «ритуально! формальностi» радянського марксизму - «^алек-тики», а разом iз нею й «фiлософii загалом», «з iде-ологiчного «наглядача» над спещальними науками у засiб нашнтенсившшого осмислення !х новiтнiх здобутк1в»; на зм^ предмету дiамату, традицiйно орiентованого на «питання природознавства», на шший - «культурологiзований», у тому чи^ цiннi-сно дослiджуючий «людину та розма!ття способiв ii свiтосприймання». Усе це також передбачало i вело до: «переосмислення марксистсько! дiалектики шд кутом зору спiввiднесення ii класичних та посткла-сичних рiзновиявiв; переосмислення традицшних уявлень про дiалектичну та формальну логiки п1д кутом зору лопки й методологи сучасноi науки, зокрема, розмаитя сучасних формальних логщ переосмислення усталеного погляду на свiтогляд як «систему загальних поглядiв» пiд кутом зору смис-лозначущостi свiтогляду для людського самовизна-чення (та вiдповiдне спiввiднесення свггогляду i фi-лософ^)» [14, с. 34, 39-40, 48].
Причому, робить висновок украшський гсто-рик фшософи, «окреслений стратегiчний обшир пе-редбачав також немислиме для тодшнього фшо-софського офгцгозу занурення в Тсторико-фшософ-ську та гсторико-культурну традиц!ю (як сватову, так i нацiональну). Передбачав вш i подолання ву-льгарно-соцюлопчного схематику ретельним ви-вченням реального способу сощального життя». кргм того, i таке теж можна визнати не менш зна-чущим, «це був, фактично, вщхщ вгд примитивного «класово-партiйного» погляду на фглософгю», осш-льки ii (у межах, з одного боку, сцгентистсько!', а з шшого - комунiстично-iдеологiзованоi, марксист-сько-леншсько! парадигми) нарештi «почали розг-лядати як «живу душу культури» (красивий, але за-бутий послщовниками вираз молодого К. Маркса)» [14, с. 40].
Отже, на нашу думку, для 6гльшо! адекватносп та багатоаспектного дослiдження характеру та ге-нези феномену «радянсько! фшософи» як фшософи в СРСР, ii взаемозв'язку з офщшною марксистсько-леншською iдеологiею та комунгстичним свгтогля-дом, партшними та державними ГнституцГями можна спиратися на приписи щеолопчно помГркова-но! та Гсторико-фГлософсько адекватно! установки та узагальнено! оцГнки, яка була сформульована в
колективнш пращ «ФшософГя: Навчальний поаб-ник» (1999 р., за ред. I. Ф. Надольного) сшвробпии-шв кафедри фшософи гумангтарних факультета КНУ ще наирикшщ минулого столгття.
Головш ж где! тако! аналгтично! позици чи Гс-торико-фшософського пгдходу наступи.
Перша: «До марксистсько! фшософи потрГбно пгдходити, як Г до шших фшософських вчень, вива-жено Г неупереджено», оск1льки «в ход1 сустльного розвитку одн 11 Где! зберпалися Г розвивалися, шш1 пгдданГ критищ та заиереченню». Друга: «Виник-нення Г розвиток марксистсько! фшософи, без сум-шву, е якгсним стрибком в Гсторико-фшософському процесг Багато складних проблем буття людини, суспшьства, природи, розвитку науки, методологи тзнання Г практики набули в нш принципово ново! штерпретаци». Третя: «В рамках самого марксизму поява цього вчення розглядаеться як револю-цшний переворот у фшософи. Але нерозумною е як абсолютизащя дано! фшософсько! теори, що мала м1сце в СРСР та шших кра!нах сощалютичного табору, так !! огульна, поверхова Г неконструктивна критика». Четверта: «Шсля смерт1 В. I. Лен1на комун1стичн1й щеологи в СРСР прид1лялась надзвичайно велика увага, вона стала офщш-ною державною щеолопею Г мала тотальний, все-загальний характер, не допускалось жодних вгдхи-лень вш !! положень». I п'ята, яка пропонуе вихгдт конкретно-ГсторичнГ орГентири для виокремлення особливих еташв в розвитку марксистсько-леншсь-ко! фшософи в Радянському Союз1: «Шсля смерп В. I. Ленша у Радянському Союз1 вшбуваеться дог-матизащя Г каношзащя положень марксистсько-ле-ншсько! фшософи. Леншське трактувания марксизму проголошуеться ютиною в останнш шстанци, найвищим рГвнем розвитку фшософсько! та соща-льно-полпично! думки. З часом лешшзм було тд-мшено сталшГзмом. П1сля виходу друком у 1938 р. нарису Й. В. Сталша» ««Про д1алектичний та к-торичний матер1ал1зм» б1дь-яка справд1 фшо-софська творч1сть, пов'язана з самостшним, неу-передженим, вшьним вш гдеолопчних шор осмис-ления дшсносп, в СРСР надовго стае неможливою. Окр1м перюду «гдеолопчно! вш-лиги», що мав мюце у зв'язку з критикою культу особи Сталша, по суп, лише в кшщ 80-х рошв у Радянському Союз1 фшософГя була звшьнена вш ше-олопчних обмежень Г дютала можливГсть творчо розвиватися, критично ощнювати дшсшсть та свое власне м1сце (виокремлено нами. - В.В.)» [16, с. 115-120].
На наше переконання, окр1м вищезазначених рамкових аналггачних установок, пгдвищення аде-кватностГ дослгдження та теоретичного моделю-вання складного та суперечливого кторико-фшо-софського процесу в СРСР та УРСР друго! поло-вини ХХ столгття можуть забезпечити Г п Где! та приписи-рекомендаци, що були означен В.С. Л1со-вим. 1х наукове значения полягае в тому, що вони, з одного боку, орГентують Гсторико-фшософський пошук на осмислення суперечливих конкретно-1с-торичних умов дГяльносп фшософського ствтова-
риства та гуманггарно! штелпенци в радянськ1й Ук-раМ перюду1960-1980-х рок1в, а з шшого, врахову-ють специфГку сучасного пострадянського фшо-софського та шеолопчного дискурсГв, який сфор-мувався в кра!ш п1сля здобуття незалежиостГ.
Серед чгтко сформульованих Г висловлених В. С. Люовим узагальнень Г оцшок велику шейно-тео-ретичну й методолопчну евристичну роль при дос-лГдженш проблематики особливостей та визначаль-них чинникгв генези фшософи й сощально-полгга-чних наук в УРСР друго! половини ХХ столгття можуть зГграти такГ.
Перша: «Публшаци ГнтелектуалГв укра!нсь-кого походження, якг дГяли в дГаспорГ, не були дос-тупш, а тому не стали фактом штелектуального життя в тогочаснГй Укра!ш». Друга: «За комушсти-чного режиму будь-який гуманГтарГй неминуче опинявся перед вибором: або вш вГдважуеться гти на конфлГкт з догмами фшософи марксизму, будучи готовим до репресш, навгть до ув'язнення, або, уникаючи конфлГкту з офГцГйною шеолопею, стае на шлях компромГсу, пристосовуючись до ше-ологГчних заборон, намагаеться робити щось пози-тивне у межах можливого». Тобто, незважаючи на тотальний шеолопчний прес Г можливГ репреси з боку державно! влади, «у гуман1тарних науках та фшософи», пгдкреслюе ЛГсовий, навГть «нама-гання д1яти у межах дозволеного спонукало до розвитку критичного мислення в обережних, прихованих формах (рев1з1он1зм) (видшено нами. - В. В.)». У пгдсумку, твердить укра!нський Гсторик фшософи, поява критичних умонастро!в, ревгзюш-стських дослГдницьких установок серед частини представнишв спГвтовариства фГлософГв Г гумангта-рив у СРСР й УРСР викликала нову тенденцш, яка полягала в тому, що з друго! половини 1950-х Г про-тягом 1960-х «гумаштари старалися розширити простГр дозволеного, вивести з-тд ярлика "буржу-азний" певнГ наирями наукових дослгджень - шбе-рнетику, генетику, математичну лопку, семантику, структуралГзм, соцГологГю, системний пгдхш, ок-ремГ галузГ психологи, наприклад психоаиалГз, фе-номенологш тощо». I за таких умов, духовних гн-тенцГй та новацГйних тенденцГй: «НавГть непослшо-вний процес десталшГзаци дав змогу публГчно реабГлГтувати багатьох ГнтелектуалГв, репресованих комунГстичним режимом у попереднш перГод» [8, с. 553].
Третю дослГдницьку установку В. С. ЛГсового можна вважати констатащею факту, що дозволяе пострадянськш генерацП' дослГдникгв ГсторП' фГло-софи адекватнГше зрозумГти особливостГ розвитку фшософсько! думки в СРСР, сформувати неупере-джене ставлення при оцГнюваннГ значения праць радянських фГлософГв: «У багатьох текстах 60-80-х рокгв з проблематики дГалектичного та Гсторичного матерГалГзму, - зазначае ЛГсовий, - !х «творчий ро-звиток» здавався творчим лише автору. В обгово-реннГ проблем соцГально!, полГтично! фГлософй' (те-ксти з Гсторичного матерГалГзму, полгтекономи со-цГалГзму, наукового комушзму) ГдеологГчнГ обмеження були» неймовГрно сильними та тоталь-ними, «оскшьки йшлося про ГдеологГю Г практику
«побудови комушзму». «Однак, - наполягае вiн, -у великий кшькосп заiдеологiзовано! писанини все-таки наявш тексти iншоí якостi. Тому необхщно вiдрiзняти те, що було наслвдком iдеологiчного тиску, вiд обмежень горизонив мислення фшо-софа, спричинених iзоляцieю вiд захвдноТ фшо-софсько'1 традици (виокремлено нами. - В.В.)» [8, с. 570]. Тобто, якщо iншими словами, то поряд iз надмiрною iдеологiзованiстю радянського марксизму (насамперед, сусшльно-поли'ичного складника марксистсько-ленiнсько! фшософи), саме iзольова-нiсть фiлософсько! спшьноти та гуманiтарiíв в СРСР «ввд захiдного простору iнтелектуального спiлкування, у межах якого виник марксизм», а також «неможливють» Гхнього «дiалогу iз захш-ними фiлософськими напрямами, у т. ч. напрямами неомарксизму» [8, с. 562], можна вважати одшею з головних причин тривало! стагнацп, вiдсутностi вдейно-теоретичних та концептуальних iмпульсiв i стимулiв у розвитку багатьох галузей фiлософсько! та соцiально-полiтично! думки в Радянському Со-юзi друго! половини минулого столiття, причому нашть у межах однiе! фiлософськоí та полггако-ще-ологiчно! парадигми - марксистсько!. А можли-вiсть та перспектившсть цього переконливо довели видатнi представники нерадянського марксизму. Зокрема: Л. Альтюссер, Д. Лукач, Г. Маркузе, Ж.-П. Сартр та ще багато iнших мислителiв, як1 осуча-снювали та творчо розвивали марксистськ1 ще!, стали класиками захiдно! та свггово! фiлософсько! думки ХХ столiття.
Четвертий змютовно-концептуальний аналь тичний припис В. С. Люового - це висновок про те, що В. I. Ленш «трансформував принцип класово-сл у принцип партiйностi (виокремлено нами. -В. В.)» [8, с. 561]. У такий споаб, переконаний ук-раГнський iсторик фiлософi!, росшський марксист, по-перше, ревiзував головну установку, критерш розгляду й оцiнок будь-яких фiлософських напря-мiв, учень, пiдходiв, концепцiй тощо, який було сформульовано основоположниками марксизму. А по-друге, фактично шщшвав, а надалi значною мь рою стимулював процес посилення завдеолопзова-ностi радянсько! фiлософi!, усiх Г! неполггачних складникiв (зокрема, дослвджень iз iсторi! фшосо-фi!, дiалектичноí теорп, концепцiй свiдомостi, т-знання, практики, дiяльностi, культури i т. п.)
П'ятий рамковий (своервдний двовимiрний) iмператив вiтчизияного фiлософа фактично визна-чае полггако-вдеолопчш орiентири чи координати дослщження фiлософсько! та соцiально-полiтично! думки в УРСР та зводиться до рекомендаций з одного блоку, враховувати те, що: «1деолопя як складова iнтелектуально-культурного руху шiстдесятникiв i дисидентського руху 60-80-х рошв полягала в пануванш людини як неповто-рно'1 особистостi i 11 прав та пощнування наци (самобутностi украГнсько! культури як основи буття нацi!). Тому цей рух був рухом нащона-льно-культурного вщродження, який вступив в вдеолопчне протиборство з офiцiйною комушс-тично-iмперською iдеологieю (виокремлено нами. - В. В.)». Причому, пвдкреслюе Люовий: «До «чис-тих демократiв» ^берал-демокрапв), якi не вва-жали важливою орiентацiю на утвердження украГн-сько! нацiональноí самосвiдомостi та украГнсько! незалежно! держави, в укра!нському дисидентсь-кому рус належали поодинокi особистостi». А, з ш-шого боку, юторико-фшософський висновок цього дослiдника приписуе читко розумли, що: «Орieн-тацiя на визнання значущост культурно!" само-бутност украТнськоТ нацп у дисидентському рус не була нацiоцентричною, а гуртувалася на уш-версальнiй настановi пощнування культурно'! рiзноманiтностi свiту, захисту культурно'1 само-бутностi шших мацiй i прав нацiональних мен-шин (виокремлено нами. - В.В.)» [8, с. 552]7.
Причому, узагальнено оцiнюючи специфшу типових свiтоглядних переконань, системи поль тико-iдеологiчних цiнностей, що були характерш для тих, хто займався фшософськими чи сощально-полiтичними дослвдженнями в Радянськш Украíнi 60-70-х рок1в, В. С. Люовий пвдкреслив, що навить бiльшiсть представникiв украГнського дисидентського руху «не заперечувала соцiалiзм, а була зорiе-нтована на його «олюднення», тобто на «соцiалiзм з людським обличчям»», а деяк1 з текспв дисиден-тiв, «поширюванi в самвидав^ мiстили елементи марксистсько! i комунiстичноí риторики». При цьому единим, що принципово вiдрiзияло працi представнишв офiцiйного марксизму в СРСР та його опоненпв, перетворювало !х розввдки, особливо iз суспiльно-полiтично! проблематики, на аль-тернативнi (зазвичай ревiзiонiстськi), було те, що дисидентсьш самвидамвсьш матерiали будувалися
7 У контекст характеристики В.С. Шсовим базових щей-них та цiннiсних установок штелектуальних лiдерiв укра-шського руху нацюнально-культурного вiдродження 1960-х представляють штерес узагальнеш оцiнки М. А. Мшаковим ментальних домшант, що притаманнi сучас-ним мислителям, як «творцям картини свпу», таким чином, i свггогляду спiввiтчизникiв в Украiнi. Так, на думку цього гсторика фшософи, сучасш «духовт батьки наци» все «частше звертаються до тоталiтарноi метафори Мой-сея: до майбутньоi волi прийдуть лише вшьш; раби (читай: кшька поколiнь громадян) мають померти». У свою чергу, поширення пздбного радянському та антилiбера-льного, а також значною м1рою iдеологiзованого мiфоло-
пчного типу чи стилю фшософського мислення, неод-мгнно призводить до того, що в масовш свщомоста поси-люеться тенденщя «кторизащя сучасно1 полпики», яка стае «засобом знищення рацiональних пiдстав сшв-життя громадян, створення нових - метафГзичних -суб'екпв права (нацiя, державна мова)», що фактично «ввдбирае права у живих громадян». I тому, наполягае украшськш фшософ, зробившГ висновки з «гстори хво-роби» радянсько! фшософи та полпичного режиму: «В Укра1ш мусить ввдбутися критична соцiяльна фшосо-фiя, аби дати iдеологiчнi альтернативи сучасному пе-редтоталiтаризмовi й уможливити справжню евро-пейську iнтеграцiю (виокремлено нами. - В. В.)» [11, с. 226].
на тш «лопщ, що суперечила марксистському кла-совому принципу», тодГ як «ус1 найважлив1ш1 ц1н-ик'ио навантажен1 поняття («свобода», «права людини», «справедливГсть», «рГвнГсть») майже в ус1х тогочасних опозиц1йних текстах були поза класовою щеолопею. Унасл1док цього основш поняття-ц1нност1 не зазнавали в Тхшх текстах де-конструкци через застосування класового принципу, а навпаки, обстоювали Тх самоц1нн1сть, са-модостатнкть (виокремлено нами. - В.В.)» [8, с. 552]8.
Шостий аналгтичний припис стосуеться нинГ вже традицшного, проте огульного обвинувачения фГлософГв радянсько! доби у «зловживаинГ циту-ванням» класикгв марксизму, партГйних докумен-тГв, та може послугувати корисною рекомендащею для розумГння та оцГнки науково-фшософсько! реа-льносп в СРСР та УРСР. У цьому планГ оцшка В. С. ЛГсового видаеться абсолютно точною та слуш-ною. «Часто автори, особливо на початку статей, -пгдкреслив вГн, - посилалися на класикгв, матерГали з'!здГв КПРС, щоб забезпечити собГ можливГсть ви-словлювати думки, спрямованГ на руйнування догм, критику рГзних примГтивГзацГй (у збГрках по-ези таку захисну риторику виконував вмГщений на початку збГрки «вГрш-паровоз»). Тому досл1-дження цих текст1в пов'язане з проблемою роз-р1знення того, що у них е щирим переконанням автора, а що сл1д розглядати як захисну риторику (виокремлено нами. - В. В.)» [8, с. 554].
Сьома аналгтична настанова вказуе на ту кон-кретну кадрову та шституцшну базу, яка слугувала джерелом та середовищем вгдтворення й розвитку фГлософського знания та шзнання в УкраМ перГоду 1960-х-1980-х рокгв. «М1ж штелектуально-культур-ним рухом шГстдесятникгв Г професГйною (академь чною) фшософГею 60-80-х рокГв, - нагадуе науко-вець, - не було чгтко! межг не лише в Гдейному се-нсГ, а й з огляду на персоналп». ТодГ як: «Iнституцiйною основою розвитку фшософп в 60-80-п роки ХХ ст. були юторико-фшософський (по-тГм фГлософський) факультет Ки!вського ушверси-тету, Iнститут фшософп АН УРСР, з яким пов'язана дослшницька дГяльнГсть деяких фГлософГв з !нсти-туту суспГльних наук у ЛьвовГ, кафедр марксизму-ленГнГзму у вищих навчальних закладах» [8, с. 552553].
I в тдсумку ще один ушверсальний аналгтич-ний Гмператив, який надае оптимальну можливГсть забезпечити i наукову охайнкть (зрештою, може стати перешкодою «для полювання на вщьом» у на-уковому середовищГ минулих або нинГшнГх часГв), i моральну вiдповiдальнiсть сучасних науковцГв при розглядГ будь-яких фГлософських та суспшьно-по-лГтичних дослГджень в СРСР та УРСР, при ощнщ особистостГ !х авторГв. Така аналГтична установка вимагае, що «при написанш юторп «поневоленого розуму» неприйнятш як нехтування певними пози-тивними здобутками, так Г !х перебГльшення, а та-кож недоощнювання шкоди вгд перетворення фшософп на служницю тоталГтарно! щеологп». БГльше того, для нинГшнГх Гсторико-фшософських розвгдок загальним приписом для штерпретацш мае стати, на думку ЛГсового, той, що враховуе як «трапчну дГалектику» радянських часГв, так Г гумашстичш позачасовГ етичнГ норми. А саме, з одного боку, чь тке усвшомлення того, що в умовах Радянського Союзу ««приручения» гумаиггарив та фГлософГв було досягнуте шляхом терору Г репресш». А з ш-шого, неодмГнний обов'язок юторика фшософп -«давати моральну оцшку, особливо коли йдеться про добровГльну й активну участь деяких гумангта-рив, фГлософГв у кампанГях, спрямованих проти по-зитивних тенденцГй в штелектуальному життГ». На-самперед, таке «стосуеться «фГлософГв», як робили «наукову кар'еру» вишукуванням у сво!х колег ше-ологГчних «вгдхилень», цькуванням !х у сво!х пуб-лГкацГях» [8, с. 555].
До цих цшшсно-методолопчних рекомендацш В. С. ЛГсового щодо юторико-фшософських дослГджень духовно! спадщини радянсько! доби необхг-дно додати ще й Гмператив «конкретного Гстори-зму», запропонований В. Г. Табачковським - «оць нювати творчий спадок сво!х попередникгв не з точки зору «багатства дозволГв» сьогодення, а вра-ховуючи «надмГр заборон» тГе! пори, коли жив Г творив мислитель, що нас цГкавить» [14, с. 60]. У контекстГ зазначеного слушним е Г побажання одного з видатних представникГв Ки!всько! школи фь лософп науки Н. Т. Костюк, яка пгдкреслила: «Реа-лГзацГя Где! «вчителГ Г учш» на матерГалах сучасно-стГ дозволяла б не тшьки показати спадкоемшсть в дослГдженнГ наукових проблем, але й посилити мо-ральнГ аспекти серед наукового ствтовариства, до-
8 До речГ, ири дослГджеииГ творчосл иредставиикГв фшо-софсько! сиГльиоти та гуманитарно! штелГгенцц в Радяи-ському СоюзГ иеобхГдно враховувати радикальиу транс-формацгю гх^о! «картиии свгту» (свгтогляду, иереко-иаиь, базово! системи етичиих та соцiалъио-иолiтичиих цгниостей тощо), яка вщбувалася иротягом друго! иоло-вини мииулого столГття. I иасамиеред враховувати те, що у 80-х роках мииулого столГття (иа вгдмшу вГд кшця 1950-1960-х) серед громадяи СРСР Г, особливо, елгт майже ие було тих, хто щиро вГрив в Гдеали комуиГзму чи сощалГзму. Тим бшьше був би переконаний у тому, що радяисью реали е 1х сиравжнГм утГлеииям. Фактичио в т-слявоеииГ роки чим активигшою й масштабигшою ставала офщгйиа радяиська пропаганда комуиГстичиих Гдей, тим бшьше в масовгй (сусишьиш) свадомосп иосилювалася й
иоширювалася теидеицш до деГдеолопзаци як декомуш-заци А головною причиною цього ироцесу стало величе-зие розходження мГж щеолопею, яку проголошувала ира-вляча державою КПРС через ус шституци влади, ироиа-гаиди, освГти, культури, ЗМ[ та радяисько! реальности яка ие тшьки ие нагадувала иро устхи втшеиия комушс-тичиого проекту, а й була далекою вГд ирактичио! реаль заци екоиомГчиих, иолГтичиих, сощальних та Гиших фуи-дамеитальиих иринцитв того соцГалГстичиого сусишьс-тва, яке уявляли класики марксизму. Наочиим виявом сироб розв'язаиия такого иротирГччя, рГзиовидом коиф-лгкту «иевГдиовГдиосп соцГалГстичиих ГдеалГв та реалгй» стали, зокрема, иоди в ЧехословаччииГ (1968 ргк, «Пра-зька весиа») Г сироби «иеребудови» в СРСР.
лаючи самовпевнешсть тих окремих ii представни-к1в, яким зраджуе пам'ять i вони забувають, що фь лософГя починалась не вгд них» [6].
Звертаючись до проблеми власне оптимально! дефшщи поняття та феномену «фшософи в СРСР», необхшно зазначити, що, на вшмГну вгд бшьшосп укра!нських фахГвщв Гз ютори фшософсько! думки, лише М. А. Мшаков формулюе ii чигсе та розгор-нуте визначення. Причому вш не обмежився зага-льною (а нерГдко i вкрай абстрактною, як це поши-рено ниш) дефшщею, а - без навГшування популя-рних шбито декомушзаторських та нацюнально-патрютичних пострадянських ярлишв - розкрив i схарактеризував сутшсть цього феномену-процесу атрибутивно, структурно, а також за лопкою юто-ричного поступу, тобто з виокремленням специфь чних еволюцшних еташв чи стадш.
Отже, за його визначенням: «...Радянська фь лософiя - це феномен ктори фшософи, особливь стю якого е те, що мислення тут в1дбувалося в умовах постшного iдеологiчного тиску, а це спри-чинилося до створення цшого арсеналу засобiв уникнення та подолання вдеолопчних обмежень. Радянська фiлософiя була неоднорiдною та бага-топоверховою, де видиме мiсце займае радянська марксистська думка - дiямат, а попщ нею -еретичш способи мислення, рiзного ступеня ма-рксистськости, а також дисидентський антико-мунiзм (виокремлено нами. - В. В.). Тож радянська фшософГя - це парадоксальне мислення з одночас-ним просвггаицько-емансипативним намГром i вш-вертим невГльництвом, нав'язливою офщюзшстю та приховашстю, красномовшстю та беззмютовш-стю (виокремлено нами. - В. В.)» [11, с. 213].
У структурно-шституцюнальному аспекп ук-ра!нський дослГдник пропонуе таку теоретичну модель уае! системи як шституцюлГзованих, так i, на-впаки, доволГ незалежних, а шодГ й альтернативних та опозицшних до чинно! компартшно! влади та ii Гдеологи, «сфер радянсько! фшософи». За його оць нками, це: «офщшна фшософГя (вона вГдбувалася переважно в системГ академш наук i партшних ус-танов)»; «фшософГя в академГчних установах, од-нак поза межами офщшно визнаних фшософських осередшв (в 1нститутГ бджшьництва, на гумаштар-них катедрах в ушверситетах, у техшчних вишах тощо); «фшософГя немарксистського штибу (на-приклад, Евальд 1льенков, Мераб Мамардашвш та шшГ)»; «елементи фшософування в художнш лгге-ратурГ як офщшного, так i неофщшного кшталту»; «неофщшна фшософГя, що, проте, не мала претен-зш на полпичну альтернативу (Алексей Лосев, Мь ха!л Петров)»; «дисидентська фшософГя, що мала виразний альтернативний характер i в доктринах, i в полгшчних уподобаннях» [11, с. 212-213].
Розкриваючи атрибутивш ознаки радянсько! фшософи як фшософи в СРСР i в такий споаб про-понуючи ii додаткове визначення й штерпретацш як «складно! схеми характеристик, що описують властивостi фшософського процесу в радикально несприятливих формах», кторик фшософи насамперед вказуе на таш: «мова i логжа суто фь лософських дискусiй на рГзних щаблях постiйно
посилаeться на щеолопчш постулати марксизму»; «тематичний горизонт визначаe марксист-ський кторизм, що не давав змоги зауважити при-вабливiсть нi аiсторичних фшософш Заходу, нi альтернативних титв iсторизму»; «приховування власного iменi фшософи у важливих науково-методологiчних дискумях; тут фактично фшосо-фiя вдаe з себе теорiю досл1дження точних i при-родничих наук»; «розпорошення ф1лософських дисциплiн, якi за складними багатомiрними та ба-гатоповерховими структурами утримували диста-нцiю ввд офщшноУ вдеологп»; «багатоповерхо-вiсть та шституцшна складнiсть, що значно поп-ршувало фахову комунiкацiю, знижувало академiчну культуру, риторичну спроможнiсть фшософи, '11 здатнiсть до розмови з суспшьством та елiтами»; ««бездоннiсть» дискурсу, тобто вщ-сутнiсть культурного пiдгрунтя, нащонального образу свiту в фiлософi'í, що створювало ситуацiю, за яко! мовою тако'1 фiлософií' неможливо було розумпи дiйснiсть i необх1дно було симулювати мислення (виокремлено нами. - В.В.)» [11, с. 213].
Порiвняно з шшими украГнськими iсториками фiлософi! (наприклад, В. Лiсовим, С. Кульчицьким [8, с. 248; 7, с. 200-215]), М. А. Мшаков запропону-вав найбшьш детальну та чiтку структуризацш пе-рiодiв чи iсторичних еташв розвитку фiлософi! в СРСР. А конкретно, що стосуеться виокремлення стадш генези фiлософсько! думки в Радянському Союзi або ж, за Мшаковим, «сходинок на Г! ктори-чному шляху», як! «виразно св1дчать про змши в iнституцiалiзацií■ та еволюцп фiлософського процесу в СРСР», то вони, на його думку, наступш. Перший етап - «узасадничення марксистсько-леш-нсько! фшософи в статус офщшно! шституци за наявностi альтернативних фшософських шк!л i на-прям!в (1918-1935). Другий - «панування шеолоп-чного сказу (1935-1955)». Третiй - «вдеолопчна ро-згубленiсть i поява лакун вшьного простору для мислення (1956-1964)». Четвертий - «домшування шеолопчного цишзму (1965-1985)». I нарешп, останнiй - «встановлення iдейного плюралiзму пе-ребудови i занепаду радянсько! марксистсько! фшософи (1986-1991)» [11, с. 214].
Висновки. Шдсумовуючи проведений аналiз парадигмальних iнтерпретацiй сутносп феномену «радянсько! фшософи», з'ясовуючи причини палiа-тивносп, насамперед полiварiантностi, а нерщко й альтернативностi розумшня, тлумачення й ощню-вання характерних особливостей !! генезису протя-гом друго! половини ХХ столитя в Укра!нi, можна стверджувати, що, по-перше, теоретичнi реконс-трукци атрибутивних ознак радянського марксизму й лопки ктори його розвитку в СРСР, запропоно-ванi представниками вичизняного пострадянського наукового спiвтовариства, безпосередньо залежать ввд р!вня !х обiзнаностi з щею тематикою та проблематикою, вш загально! фшософсько! й кторико-фь лософсько! компетентностi, а також ввд пояснюва-льних можливостей i адекватносп обраного мето-долог!чного та понятшного iнструментарiю об'екта дослiдження - фшософсько! думки радянських ча-с!в.
Яскравим доказом зазначеного е те, що HaBiTb серед сучасних укра!нських iсторикiв фшософи тривае дискусш щодо того, як iменувати фшософ-ську думку чи науку радянського перiоду; який концепт е точшшим за сво!м змiстом i власними сенсами-значеннями, адекватшшим чи вщповшш-шим реальностi минулого: «радянська фiлософiя» чи «фiлософiя в СРСР».
По-друге, все очевидшшим фактом стае те, що аналiз та штерпретаци «пращвниками пострадянсь-кого укра!нського фiлософського цеху» такого складного й суперечливого явища, як фшософсьш та суспiльно-полiтичнi дослiдження в Радянському Союзi та УРСР, зумовлеш тими епiстемологiчними настановами (зокрема, уявленнями про сутшсть та функцй' фшософського пiзнання та знання, свгго-гляду, ^деологй', про специфiку !х взаемозв'язшв i взаемовпливiв), цiннiсними iмперативами й аксю-матикою впливових та авторитетних ниш в кра!ш й на Заходi фiлософських учень, шк1л, концепцш, щей i понять видатних постатей у свгговш фшософ-ськ1й думщ, як1 було покладено в основу юторико-фшософсько! розвщки, посутньо керували нею, ви-значаючи авторську точку зору на об'ект i предмет дослщження.
I нарешп, можна визнати, що протягом остан-нiх двох десятилпъ (ще задовго до початку державно! полиики декомунiзацi! Укра!ни) саме щеолоп-чний чинник виявився одним iз найважливiших серед тих, що визначали спрямованiсть, аспекти та предметне поле аналiзу фшософського процесу в СРСР та УРСР, так само, як його результати та оць нки.
Головш компоненти, складники зазначено! де-термiнанти - персональш iдейно- та суспшьно-по-лiтичнi вподобання науковця, свiдомо чи несвiдомо вибраш ним установки чи приписи щеологем або ж полiтичних мiфологем ^берально-демократична, нацiоналiстична, соцiал-демократична, комушсти-чна, пщкреслено аполiтична тощо), якi були «спря-мувальними», формували аналiтичнi намiри та ш-тенци, ставали своерiдною призмою для сприй-няття та розумшня марксизму взагалi i його радянського варiанту зокрема, заздалегщь визнача-ючи характер !х iнтерпретацi!. До цього безпосере-дньо вiдносяться й особист симпатй' чи антипати науковця до марксизму та марксизму--лешшзму як системи фшософських теоретичних узагальнень, а також до партiйно! доктрини КПРС; адекватнiсть бачення ним реальних (а не мiфологiзованих чи фа-льсифжованих, насамперед iсториками як радянсь-ко!, так i пострадянсько! доби) взаемозв'язшв мiж полiтичною владою й шститутами вщтворення й розвитку фiлософського тзнання та знання, духовно! культури в Кра!нi Рад, у тому числ Укра!ни.
Список лiтератури
1. Аляев Г. Б™ виток1в радянсько! фiлософi!. Богданов contra Ленiн: наука проти вiри? // Фшо-софська думка, 2009. № 3. - С. 40-52.
2. Андропов Ю.В. Учение Карла Маркса и некоторые вопросы социалистического строительства в СССР. - М.: Издательство политической литературы, 1983. - 31 с.
3. Гусев В. Ув'язнена фшософГя: дГамат та Гст-мат vs червоний позитивГзм та червоний екзистен-шалГзм // Фшософська думка, 2009, № 3. - С. 16-20.
4. Дзюба I. Передне слово [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://litopys.org.ua/idzuba/dz01.htm (14.03.2020).
5. Йолон П. Павло Копнш та укра!нська фшософська думка // Фшософська думка, 2009, № 3. -С. 53-70.
6. Костюк Н. Т. Нотатки активно! учаснищ новгтньо! ютори ушверситету до наступного 175-рГччя фшософського факультету ушверситету за книгою «До 170-рГччя Ки!вського нацюнального ун-ту ГменГ Тараса Шевченка. ФГлософський факультет (документи Г матерГали) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: иКЬ: https://web.archive./web/20090923142841/http://www .anvsu..ua/index.files/Articles/Kostjuk.htm (18.12.2019).
7. Кульчицький С. Спроби укра!нських штеле-ктуалГв вийти за межг радянського комуносощаль зму / С. Кульчицький // Полиична наука в Укра!нГ. 1991-2016: у 2 т. Т. 1. Полиична наука: захщш тре-нди розвитку й укра!нська специфГка / НАН Укра-!ни, Iн-т полГт. Г етнонац. Дослщжень. - К.: Парлам. Вид-во, 2016. - С. 252-277.
8. Люовий В.С. Укра!нська фшософська думка 60-80-х рошв ХХ ст. // !сторГя укра!нсько! фшософи: Пгдручник. - К.: Академвидав, 2008. - С. 548578.
9. Лой А. «ФшософГя-покруч» // Фшософська думка, 2009, № 3. - С. 25-29.
10. Лой А. ФшософГя та свгтогляд у шзньому марксизм! // Шзнш радянськш марксизм та сього-дення: ФГлософсько-антропологГчнГ студи. - К.: «Стилос», 2003. - С. 103-130.
11. Мшаков М. Невловима впливовють тоталь таризму: радянська фшософГя Г сучасний штелекту-альний ландшафт // Укра!на модерна, 2009, №3 (14). - С. 207-227.
12. Пролеев С. Мысль и страх: советская философия как ситуация мышления // Шзнш радянськш марксизм та сьогодення: ФГлософсько-антропологГчнГ студи. - К.: «Стилос», 2003. - С. 28-41.
13. Сталин И.В. О диалектическом и историческом материализме // Сочинения. - Т. 14. - М.: Издательство «Писатель», 1997. - С. 253-282.
14. Табачковский В.Г. У пошуках невтраче-ного часу: нариси про творчу спадщину украшських фшософГв-шютдесятнишв. - К.: Вид. «Пара-пан». 2002. - 300 с.
15. Философский энциклопедический словарь. - М.: Сов. Энциклопедия, 1983. - 840 с.
16. ФшософГя: Навчальний посГбник / !Ф. На-дольний, В.П. Андрущенко, !В. Бойченко та ш.; За ред. !Ф. Надольного. - К.: Вкар, 1999. - 524 с.
17. Хома О. кторГя зарубГжно! фшософи в су-часнш Укра!нГ: радянська «рГзома» // Фшософська думка, 2009, № 3. - С. 32-39.
