CC BY
149
УДК 140.8:001.8+801.73
Вахтанг1КЕБУЛАДЗЕ
ФЕНОМЕНОЛОГ1Я I ГЕРМЕНЕВТИКА ЯК МЕТОДОЛОГ1ЧН1 СТРАТЕГИ' В СУЧАСН1Й УКРА1НСЬК1Й ФШОСОФП ТА ГУМАН1ТАРИСТИЦ1
У статт1 йдеться про феноменологт I герменевтику як фыософсьш концепци, як1 можуть використовуватися як мето-долог1чн1 засади фыософи I гумантарних наук. Феноменолог1я розглядаеться як антиметафгзичний фыософський проект. Феноменолог1я — це не наб1р методолог1чних припис1в; радше це опис фыософського стилю мислення. Автор анал1зуе публтацИ в сучас-них украгнських фыософських журналах та кыька важливих книг на цю тему. Феноменолог1я та герменевтика представленI як методолог1я со-цюлоги, фыософи права, фыософи релтг, фыософи культури, фыософи мистецтва, фыософськог антропологИ, полтичног фыософи, естетики, етики тощо. Показано, що феноменологгчш поняття ¡нтенцтностг, ¡н-терсуб'ективност1, темпоральност1 та тыесност1 можуть бути ефек-тивно використаш в застосовних досл1дженнях. Тож ми можемо сказа-ти, що феноменологгя I герменевтика широко застосуються вукрагнськш гумантаристиц як методолог1чн1 парадигми.
Ключовi слова: герменевтика, життесвт, ¡нтерсуб'ектившсть, методолог1я, полтична фыософ1я, практична фыософ1я, соцюлог1я, фе-номенолог1я, феноменологгя релггИ, фыософ1я культури, фыософ1я мистецтва, фыософ1я права, фыософська антрополог1я, естетика, етика.
У публшащях украшських фiлософiв, присвячених феноменолопч-ному й герменевтичному методам, можна пом^ити реалiзацiю тенденци переходу вщ претензи феноменологи на статус ушверсально! науково! методологи до прагнення представниюв фшософсько! герменевтики здолати методолопчшсть феноменологи в напрямку створення всеохопного вчен-ня про розумшня.
У статп iз симптоматичною назвою «Феноменолопя Е. Гусерля: мето-долопчний поворот» 1гор Бичко пише: «... Гуссерль створюе свою фено-менолопю як суто методологгчне вчення, яке мае на мет обгрунтування системи знання як такого» [Бичко 2000, с. 23].
В^ор Ополев у статп «Гусерль i Гайдегер — проблеми метода» ще радикальнiший в опис мегодологiчного характеру феноменологи: «Метод за Гусерлем е головним стрижнем феноменолоriчноi фшософи — нi по-будова свiту, нi етика i навiть не гносеологiя, а саме метод, певний споаб ди. Вс iншi частини фiлософського вчення «обертаються» навколо нього, обгрунтовують, виправдовують, роз'яснюють його тощо» [Ополев 2009, с. 96].
Упм, на думку Серпя Пролеева, акцентуацiя метода не е прерогативою лише феноменологи, а характеризуе стиль усього метафiзичного мислен-ня Нового часу: «... метод е теоретичним щеалом оргашзаци мислення тшьки й винятково в новоевропейськiй метафiзицi. Анi для середньовiччя, анi для античносп вiн тако'1 ролi не грае» [Пролеев 2000, с. 152]. Тому «методолопчшсть» феноменологи вказуе на и вкоршешсть у цiй традици мислення: «Вирiшальна роль ще'1 метода в самооргашзаци розуму можна вщстежити протягом уае'1 новоевропейсько'1 метафiзики — вщ Декарта до Гусерля» [Пролеев 2000, с. 153]. У чому ж полягае специфша феноменолопчного бачення метода? На перший погляд, у своему прагненш створити ушверсальну наукову методологiю, про яке йшлося вище, Гусерль вщтво-рюе щею Декарта про те, що метафiзика е стовбуром, а всi iншi науки — гiлками дерева тзнання.
Однак тут слiд зважити на принципову антиметафiзичнiсть феноменологи, про яку автор цих рядюв пише у свош книзi «Феноменологiя досвь ду»: «... феноменологiя е антиметафiзичною в тому, що вона вщмовляеть-ся шукати «справжню» реальнiсть поза реальшстю, що вона дана нам у досввд» [Кебуладзе 2011, с. 16]. Така антиметафiзична настанова даеться взнаки й у ставленш феноменологи до методу. Феноменолопчний метод народжуеться не з проникнення до прихованих засад свiту i свiдомостi, а оргашчно формуеться в процесi самого феноменолопчного мислення. Якщо критично переосмислити метафору Декарта, то можна сказати, що феноменология — це не метафiзичний стовбур дерева тзнання, а живий ак, що тече по його гшках.
Вiдповiдно до цього в доповвд «Щодо трансформаци феноменолопчного методу» автор цих рядюв указуе на iманентну методологiчнiсть феноменолопчного мислення за вщсутносп чiтко сформульованих прин-ципiв або правил феноменолопчного методу: «Феноменолопчний метод не являе собою набора чпких вказiвок щодо проведення певних менталь-них операцш. Утiм, майже все, що написав Гусерль, можна розглядати як нескшченш розмисли про метод. Навпъ тд час переказу й штерпретаци феноменолопчних iдей мимоволi потрапляеш до певного штелектуаль-ного стану, розумiючи при цьому, що, лише перебуваючи в ньому, можна ретранслювати й модиф^вати думки Гусерля. Рiч у тсм, що сам стиль
феноменолопчного письма е, мабуть, найбшьш адекватною об'eктивацieю феноменологiчного метода» [Кебуладзе 2000, с. 106].
Отже, методолопчшсть феноменологи мае латентний, але при цьому перманентний характер. Вона виражаеться не в нормативних приписах, а в стиш самого феноменолопчного мислення, в тш «дисциошш розуму», яко'1 мае дотримуватися феноменолог, аби мислити феноменолопчно. В цьому сена, мабуть, слщ розумiти й один з головних заклиюв Гусерля: «До самих речей!». Цей заклик означае вимогу постшного узгодження мислення з тим, що мислиться, й аж шяк не ншвну метафiзичну претенз^ на вихiд свiдомостi за власш межi чи то до матерiальноï, чи то до iдеальноï трансцендентно'1 реальностi.
Можна погодитися з Романом Кобцем, що така прихована методолопчшсть притаманна й герменевтичному мисленню Гайдегера, хоча менi здаеться, що ця риса радше наближуе Гайдегера до Гусерля, шж розрiзнюе цих мислителiв: «На нашу думку, в гайдеггерiвських1 текстах методика фе-номенологiчноï роботи наявна, так би мовити, у iмплiцитному, а не експль цитному видi» [Кобець 2000, с. 118]. Проте ця вщсутнють експлщитно'1' ре-презентаци феноменологiчного методу е, на думку Кобця, не випадковою недоробкою, а закономiрним проявом сутност мислення Гайдегера: «Причиною цього, на нашу думку, е те, що на противагу гуссерлiвськiй тран-сцендентальнш феноменологи, яка, як вщомо, принципово наполягае на абсолютнiй методолопчнш рефлективностi будь-якого дослiдження «самих речей»..., для Гайдеггера стала сумшвною сама потреба в методологи. Адже потреба та вимога методолопчно'1' саморефлексивносп походять з фшософи самосвщомосп, з онтолопчним пiдгрунтям яко'1' — онтолопею наявного — полемiзуе уся творчють М. Гайдеггера» [Кобець 2000, с. 118].
I все ж таки ця позишя приводить до вимоги саморефлексшносп герме-невтичного методу, але на шших онтологiчних i епiстемологiчних засадах. У статтi, присвяченш проблемi можливостi герменевтичного методу, Ан-дрiй Богачов пише: «Не можна усунути рефлекаю над теоретичними пере-думовами герменевтики, як не можна усунути обгрунтування уявлення про загальний юторичний процес iз дослiдницького горизонту науковця-юто-рика. Герменевтика спираеться на онтолопю розумiння, представлену в фшософськш герменевтицi. Предмет витлумачення тут не вщривають вiд онтологiчноï структури, до яко! вiн залучений i яка е предметом фшо-софськоï герменевтики» [Богачев 2000, с. 29]. В останнш цитат показовою е паралелiзацiя герменевтичного пiзнання з iсторичним. Одним iз головних теоретичних джерел сучаснох фiлософськоï герменевтики, власне, i е спроба Вшьгельма Дильтая оперти все гумаштарне пiзнання на метод ро-зумiння, який, на його думку, е засадовим методом юторичного тзнання.
Тут i надал при цитувант в написании власних 1мен збережена авторська орфографш.
Отже, апелюючи до юторично'1' науки, фiлософська герменевтика, з одного боку, повертасться до сво'1'х витокiв, з шшо'1' — обгрунтовуе власну претен-зiю на статус ушверсально'1' стратегГï гуманiтарного пiзнання в цшому.
У подальшому викладi ми спробуемо проаналiзувати, як методолопч-ш претензп феноменологи i герменевтики осмислюються i реалiзуються в сучаснiй украшськш гуманiтаристицi.
У статтi «Практична феноменолопя як щеал науковостi: етичнi погляди Е. Гусерля» Вiктор Левченко зазначае, що «... працям Гусерля, особливо тзнього перюду, властива потужна етична складова» [Левченко 2003, с. 82]. Може, саме тому ми знаходимо велику кшьюсть спроб застосуван-ня феноменологiчного методу в публшащях сучасних украшських фшо-софiв, присвячених проблемам етики i практично'1' фшософп. Анатолiй Ермоленко починае доповщь «Життевий свiт2 i проблеми обгрунтування етики» з тако'1' заяви: «Мета мого виступу полягае в тому, аби показати, наскшьки поняття життесв^, яке було запроваджене Е. Гусерлем у правд «Криза европейських наук i трансцендентальна феноменолопя», може бути використане для обгрунтування моральних повинностей в етищ, а також форм сощально'1' штеграцп в теоретичнш сощологл» [Ермоленко 1998, с. 128]. У спробах фшософського обгрунтування етики украшсью фiлософи звертаються не тшьки до феноменологи Едмунда Гусерля, а й до матерiальноï етики щнностей Макса Шелера, яка, безперечно, мае фе-номенологiчний характер, оскiльки грунтуеться на феноменологiчнiй кон-цепцп матерiально-ейдетичних дисциплiн, що ïï викладае Гусерль зокрема у творi «1де'1' чисто'1' феноменологи i феноменологтчно'1' фшософп» [Husserl 1976]. Анатолш Лой у статп «Феноменологiчна аксiологiя Шелера: спро-ба обгрунтування етики» розглядае етичне вчення шмецького фшософа на тлi нормативно'1' етики Канта: «... Шелер, що вщкрито полемiзував з формально-рацiоналiстичною етикою Канта, пропонуючи в конструкцп матерiальноï етики цiнностей поняття, якi, здаеться, повшстю суперечать кантiвським, реально, принаймш, пропонуе варiант, який розширюе горизонт розумшня, до якого дотична поряд з шшими i канпвська фiлософiя» [Лой 1998, с. 163]. В шшш публшацп «Екологiчна криза як виклик прак-тичнiй фшософп (меж феноменологiчно-герменевтичного пiдходу)» Ана-толш Ермоленко вже розглядае феноменологiчну концепщю матерiально-го апрiорi цiнностей Макса Шелера як теоретичну засаду для побудови еколопчно'1' етики: «Разом з феноменолопею можна припустити, що юнуе не тiльки домовний потiк свщомосп й феноменологiчне знання, а й пов'я-
2 В украшському переклад! назви ще! статп, яка була написана росшською, я збер1гаю Срмоленковий укра!нський переклад «життевий сви» Гусерлевого поняття «Lebenswelt», оск1льки Ермоленко вживае саме такий переклад у сво!х укра!номовних працях, зокрема у статп, про яку йтиметься нижче, хоча сам перекладаю це поняття як «життесв1т».
зане з життевим свпом безпосередне осягнення цiнностей, зокрема й щн-носп природи» [Ермоленко 2003, с. 115]. Валентин Кулшиченко i Свп-лана Вековшинiна в статп «Бюетика: феноменологiчнi пошуки i засади» пишуть: «... бiоетика як певна метатеорiя прагне виявити власнi засади у сферi феноменологiчного досвщу» [Кулиниченко 1998, с. 151]. Украшсью фшософи також аналiзують взаемозв'язок феноменолопчно1 етики з шши-ми сучасними етичними концепщями. Неллi Iванова-Георгiевська у статп «Розум як засада морального життя в етичних вченнях Е. Гусерля i К. Во-йтили» [Иванова-Георгиевская 2003, с. 45-55] показуе глибинний зв'язок етичних учень у феноменологи i неотомiзмi, а Олександр Кирилюк у статтi «Феноменологiя свiтоглядних категорш граничних пiдстав як остаточне обгрунтування (Letztbegrundung) комушкативно1 етики» [Кирилюк 2009, с. 27-36] пише про вплив феноменологи на формування етично1 концепци в сучаснiй комунiкативнiй фшософи.
У вищенаведених цитатах уже можна знайти вказування на можливосп застосування феноменолопчного методу не тшьки в практичнш фшософи, а й у сощальних науках, i насамперед у теоретичнш сощологи. Спроби такого застосування феноменологи в сощологи знаходимо в низщ статей украшських дослiдникiв. Про можливосп застосування феноменолопч-ного методу в сощологи i в соцiальних науках у цшому пишуть Вiктор Бурлачук у статп «Феноменологiчна соцiологiя i досвiд мiнливого св^» [Бурлачук 1998] i автор цих рядкiв у статп «Поняття суб'ективного сенсу сощально'1 ди у феноменологiчнiй сощологи Альфреда Шюца» [Кебулад-зе 2003]. Наталiя Денисенко у статтi «Специфiка буденного сприйняття в контекстi аналiзи щоденно1 реальностi у феноменологiчнiй соцiологii А. Шюца» [Денисенко 1998] вбачае причини звернення сощальних наук до феноменологiчноi методологи в актуальних проблемах сучасного суспшьства.
Ще одною сферою застосування феноменологiчноi методологii може стати полпична фiлософiя, про що свiдчить стаття сучасного польського феноменолога Анжея Гняздовського «Феноменологiя як трансцендентальна теорiя полiтичного», яка надрукована в одному з чисел украшського науково-теоретичного часопису «Фшософська думка». Цю статтю автор починае з такого твердження: «Хоча сам Гусерль i його прямi послiдов-ники нiколи систематично не аналiзували питання сенсу полiтики стосов-но ii a priori i не розвинули феноменологiчноi фiлософii поличного, яка би перетворилася на потужний напрям сучасно1 полiтичноi теорii, мож-ливiсть феноменологii полiтичного в Гусерлевому сенсi сьогоднi вже не е недослщженою темою» [Гняздовський 2009, с.66]. Конкретний приклад використання феноменологiчноi методологи в дослщженш полiтичного знаходимо в публшаци Олександа Тимохiна «1нтерсуб'ективний вимiр
лiбералiзму: до феноменологи братерства», в якiй bïh зокрема зазначае: «Звюно, феноменологiчне прочитання лiбералiзму в цiлому е справою за-надто амбiцiйною, тому в цш статтi я спробую зосередитися лише на однш iз провiдних лiберальних iдей — iдей братерства — i залучити до ïï роз-гляду лише одну феноменологiчну доктрину — доктрину штерсуб'ектив-носп...» [Тимохш 2009, с. 97].
Украшсью фшософи також розглядають можливiсть побудови феноме-нолопчно'1 фшософп права. Сергiй Шевцов в анотацп до статтi «Феномен теорп апрiорного права Адольфа Райнаха» пише: «Феноменолог Адольф Райнах запропонував теор^ права, що мае незалежш апрiорнi засади, подiбно до логики i математики» [Шевцов 2009, с. 214].
Сучасний шмецький феноменолог Бернгард Вальденфельс у доповвд «Мркування щодо генеалоги культури» на конференцп Украшського фе-номенологiчного товариства «Феноменологiя i культура» описуе ту роль, яку може ввдгравати феноменолопя в сучаснш фшософп культури: «По-зицiя генеалоги культури, або, точнiше, генеалоги культур, здаеться, дае змогу вливати краплi чужосп у вино безтурботно поширювано'1 культурно'1 ейфори. Феноменологiя, яка ввдмовляеться шукати самi речi в готовому свт, також не задовольняеться наперед даним св^ом культури» [Вальденфельс 2009, с. 13]. Феноменолопя культури Вальденфельса знаходить вщгук в украшськш гумаштаристищ, про що свщчить низка публшацш. У пiслямовi «Бернгард Вальденфельс — феноменолог Чужого» до свого украшського перекладу твору цього шмецького фшософа «Топографiя Чужого» автор цих рядюв пише: «У феноменологгчному проектi Вальденфельса головну роль вщграе поняття вiдповiдi на запит, заклик, домагання, вимогу з боку 1ншого, або Чужого» [Кебуладзе 2004, с. 199]. Вочевидь, можна стверджувати, що вказаний переклад був одним iз чинниюв актив-но'1 рецепци феноменологiчних iдей Вальденфельса в сучаснш украшськш фшософп. Про це сввдчать публшаци низки дослiджень, автори яких вико-ристовували цей переклад як одне з головних першоджерел. Нша Ковальо-ва так визначае мету свого дослщження «Iнтеркультурнi вимiри стосунюв «Свiй-Чужий» у фшософп Б. Вальденфельса»: «Мета ще'1 статтi — просте-жити, якi дослiдницькi стратеги можливi при аналiзi проблеми Свое/Чуже в культурологгчних дослiдженнях; як артикулюються стосунки Свое/Чуже в штеркультурному дискурсi; яю базовi положення пропонуе феноменология Чужого для побудови ново'1 мiжкультурноï парадигми» [Ковалёва 2009, с. 271]. Проблему Чужого у феноменолопчнш фшософп культури Вальденфельса розглядае Оксана Довгополова в статп «Проблема розумшня Чужого в розробках Б. Вальденфельса» [Довгополова 2009]. У публшаци iз назвою «Седиментащя смислiв у культурi та вiдповiдальнiсть пам'ятi» украшська дослщниця Неллi Iванова-Георгiевська також указуе на тео-
ретичний потенщал феноменологи як методологи фшософи культури: «Фундатор феноменологи поступово розширив поле феноменологiчного дослщження шляхом залучення до сфери розгляду вах буттевих регiонiв; його увага була спрямована не лише на загальнотеоретичш аспекти штен-цiйного аналiзу як реалiзацiï завдань «статичноï феноменологи» та усу-нення анонiмностi джерела смислопокладання в межах «генетичноï феноменологи», а й на прояснення передумов i чинниюв тих кризових явищ у культурi та житп европейського людства, свiдком яких Гусерлевi довелося бути» [Iванова-Георгiевська 2009, с. 28].
В украшськш науковiй перюдищ також можна знайти публшаци, при-свяченi зв'язку фiлософськоï антропологи з феноменолопею. У публшаци пiд назвою «Феноменологiзацiя антропологiчноï рефлекси» Вiталiй Та-бачковський зазначае: «Важливим аспектом рецепци феноменологи е, на мiй погляд, рiзнi вияви ïï впливу на рефлексивш можливостi фiлософськоï антропологи...» [Табачковський 2001, с. 154]. У статп «Феноменология i фiлософська антропологiя» Олена Петриковська пише: «Фiлософська антропологiя успадковую пщхщ Гусерля, сутнiсть якого в тому, що за-сновник феноменологи приписуе сферi свiдомостi специфiчне юнування. Некласичнi концепци людини, для яких питання полягае в тому, як можли-ве дослщження людськог свщомосп в його буттевому планi, будуються на засадi феноменологи» [Петриковская 2009, с. 56].
Украшсью науковцi не тшьки обгрунтовують теоретичну доцiльнiсть використання феноменологи як методологи фшософи i гумаштарних наук, а й застосовують рiзнi концепти феноменолопчного вчення для розв'язан-ня конкретних наукових i сощальних проблем. Прикладом цього може слугувати спроба використання феноменологи в конфлштологи, яку здш-снюе Анатолш 1шмуратов. У статтi «Феноменологiя конфлшту» вiн пише: «Феноменологiя конфлiкту мае передувати прагматищ конфлiкту, i, напри-клад, соцюлоггя конфлтту як прагматика конфлiкту мае грунтуватися на уточненому уявленш про соцгальний конфлжт як феномен» [Ишмуратов 1998, с. 66]. Далi вiн уточнюе, що засадою наукового розгляду такого со-щального феномену, як конфлiкт, мае бути феноменолопчна концепцiя iн-терсуб'ективностi: «Конфлшт — iнтерсуб'ективний феномен, i уточнення його онтологiчноï визначеностi можливо тшьки на шляху феноменолопч-ног аналiзи iнтерсуб'ективностi» [Ишмуратов 1998, с. 66].
Способи розв'язання проблеми нормальносп в сощальних науках Олена Садоха намагаеться знайти в феноменолопчних концепщях Альфреда Шюца та Ричарда Гратгофаю. У статп «До проблеми соцiальноï релевантности» вона пише: «Феноменолопчш розвiдки у площинi дослiджень соцiальноï релевантностi експлiкують проблемне коло установлення сощальних взаемин та Т^ых меж, зокрема через «лематизащю титзаци», вiд-
кривають шлях до переосмислення найактуальшшо!' проблеми всiх чаав людського iснування — нормальностi» [Садоха 2009, с. 58].
Окремою сферою застосування феноменолопчно!' методологи стае естетика i фiлософiя мистецтва. Умовою можливосп й успiшностi такого використання феноменологи в цiй сферi Олена Соболевська вважае гли-бинний зв'язок феноменолопчного мислення i художньо'1 творчостi: «На-вiть нетривалий досвiд знайомства з феноменолопею, ïï методологiчними настановами, i мистецтвом, його засадовими принципами, спонукае до розмови про наявшсть зв'язку мiж ними. Феноменологiя i мистецтво ма-ють спiльнi витоки» [Соболевская 2009, с. 68]. Ольга Барановська в статп «Феноменолопчна рефлекая i теорiя твору мистецтва» здiйснюе щкаву експлiкацiю феноменологiчного обгрунтування аксюлоги у сферi фшосо-ф^' мистецтва як теори естетичних цiнностей: «В осмисленш естетичних цiнностей феноменологiя як «дескриптивне вчення про сутнiсть чистих переживань» дозволяе вiдiйти вiд традицiйноï категорiальностi й катего-ричностi, представлених зокрема в класичних опозищях прекрасного й потворного, форми i змюту, iмлiкованих традицiйною метафiзикою» [Барановская 2009, с. 78]. При цьому в застосовнш частинi ïï дослiдження йдеться здебшьшого про витвори архiтектури. Ми натрапляемо на спроби застосування феноменологiчноï методологи i в дослвдженнях шших ви-дiв мистецтва, наприклад, кшематографа. Так, Ольга Брюховецька в статп «Шюра реальностi: до феноменологiчноï теори кшо» зазначае: «Феноме-нологiя в екзистенцшному прочитаннi Морiса Мерло-Понтi, з ïï увагою до конкретного тшесного досвщу, стала визначальною для кшотеори 40-50 рокiв. Саме з табору феноменолопв були здiйсненi першi спроби фшо-софських дескрипцiй i рефлексш над специфiчним досвiдом кiно^» [Брюховецька 2005, с. 68]. Пом^но, що на думку автора цього дослщження, для теори кшо релевантним виявляеться шший сюжет феноменологiчноï доктрини, а саме феноменолопя тшесносп Мориса Мерло-Поил. У стат-тi «Деоб'ективащя тiла та свiту у феноменологи М. Мерло-Понп» Ольга Гомiлко вказуе на виток цiеï проблематики у фшософському вченнi Едмун-да Гусерля: «Одним iз головних здобуткiв засновника сучасноï феноме-нологiï Гуссерля було переосмислення онтологiчноï значущостi людськоï тшесносп» [Гомiлко 2001, с. 81]. В есе «Досввд музиканта» [Дениско 2005] Петро Дениско пропонуе оригшальну штерпретащю музичноï творчостi, спираючись, зокрема, на концепци iнтенцiйностi, темпоральностi i тшесносп, яю ми заходимо в працях Едмунда Гусерля, Мориса Мерло-Понп й Мартина Гайдегера.
Ще одною науковою дисциплшою, яка представлена в сучаснiй украшськш гумаштаристищ, е феноменолопя релть Стаття Олега Кисельова «Феноменологiчний пвдхщ у релiгiезнавчiй спадщинi Йоахiма Ваха» [Ки-
сельов 2010] присвячена обгрунтуванню того, що цього науковця слщ роз-глядати не тiльки як соцюлога релт^ а i як релшезнавця, який у своïх дослщженнях активно використовуе феноменологiчний i герменевтичний методи. У статп «Перед обличчям Бога. Нарис феноменологи релiгiï як фшософи релшйного суб'екта» Катерина Новшова пропонуе специфiчний екзистенцiально-антропологiчний варiант феноменологи релт^ «У цьому нарисi я хочу зосередитись на аспект релМ як екзистенцiальноï людсь-коï дiяльностi i зробити спробу опису антропологiчноï структури особи як суб'екта релшйного досвщу. Моя головна теза полягае в тому, що дослщження феномена релiгiï е насамперед дослщженням релiгiйноï особи-стостi» [Новiкова 2010, с. 137].
У статп «Феноменология релти чи можливе подолання ïï змiстовоï i методологiчноï невизначеностi?» Олександр Саратн указуе на декiлька шляхiв розв'язання окресленоï в назвi проблеми: «Можна уявити декiлька перспектив феноменолопчного вивчення священного. Його можна вив-чати або з позици банального опису та упорядкування його проявiв, або спробувати пiддати аналiзi, застосовуючи Гусерлевi методологiчнi прин-ципи епохе та ейдетичноï редукци, або виявляючи внутршню структуру i значущiсть його машфестацш. Отже, можливi три юторично зафiксованi форми функцiонування феноменологи релЫи — дескриптивна, класич-на та штерпретацшна (герменевтична)» [Сарапiн 2010, 151]. При цьому варто зазначити, що автор, безсумшвно, надае перевагу останнш iз пере-рахованих форм феноменологи релiгiï: «вихiд iз ситуацй змiстовоï та мето-дологiчноï невизначеностi, в якш опинилася феноменологiя релiгiï можна углед^и в розгортаннi потенцiалу ïï герменевтичноï форми функцiонуван-ня» [Саратн 2010, 156]. Можна помпити, що така позищя втiлюе зазначе-ну вище тенденцiю переходу вiд претензи феноменолог^ на роль унiвер-сальноï методологй наукового пiзнання до спроби герменевтики створити загальну концептю розумшня.
Отже, можна стверджувати, що в сучаснш украïнськiй науковiй перiо-дит ми знаходимо багато прикладiв використання феноменологiчноï мето-дологй в рiзних фiлософських i гуманiтарних дослiдженнях. Це вщповщае задуму засновника феноменолог^ Едмунда Гусерля, який розглядав фено-менолопю не лише як фiлософську концепщю, а також як унiверсальну методологию наукового тзнання. Водночас в украшськш гуматтаристищ застосовуеться герменевтика як утверсальна стратегiя розумiння, що здiй-снюе одну з головних теоретичних амбщш цього фшософського вчення.
Лiтература:
1. Бичко I. Феноменолопя Е. Гуссерля: методолопчний поворот // Феноменолог1я i
фшософський метод.— К.: Тандем, 2000.— С. 21-28.
2. Богачёв А. О возможности герменевтического метода (Коллингвуд versus Гадамер) // Феноменолопя i фшософський метод.— К.: Тандем, 2000 — С. 28-37.
3. Брюховецька О. Шшра реальности до феноменолопчно1 теори шно // Феноменолог1я i мистецтво.— К.: ППС-2002, 2005.— С. 67-75.
4. Бурлачук В. Феноменологическая социология и опыт меняющегося мира // Феноменология и гуманитарное знание.— К.: Тандем, 1998.— С. 113-120.
5. Вальденфельс Б. М1ркування щодо генеалоги культури // Фшософська думка, 2009, № 1.— Кив.— 2009, с. 13-26.
6. Вальденфельс Б. Топограф1я Чужого: студи до феноменологи Чужого.— К.: ППС-
2002, 2004.— 206 с.— (Сучасна гуманпарна б1блютека).
7. Гняздовський А. Феноменолопя як трансцендентальна теор1я политичного // Фшософська думка, 2009, № 1.— Кшв.— 2009, с. 66-79.
8. Гомшко О. Деоб'ективащя тша та свиу у феноменологи М. Мерло-Понп // Феноменолопя: рецепщя у Схщнш £врош.— К.: Тандем, 2001.— С. 81-88.
9. Денисенко Н. Специфика обыденного восприятия в контексте анализа повседневной реальности в феноменологической социологии А. Шюца // Феноменология и гуманитарное знание.— К.: Тандем, 1998.— С. 120-128.
10. Дениско П. Досвщ музиканта // Феноменолопя i мистецтво.— К.: ППС-2002, 2005. — С. 22-32.
11. Довгополова О. Проблема понимания Чужого в разработках Б. Вальденфельса // Док-са. Зб1рник наукових праць з фшософп та фшологп. Вип. 14. Шмецька феноменолопчна традищя у фшософп, гумаштаристищ та культура— Одеса: ОНУ 1м. I. I. Мечникова, 2009.— С. 279-287.
12. Ермоленко А. Жизненный мир и проблемы обоснования этики // Феноменология и гуманитарное знание.— К.: Тандем, 1998.— С. 128-137.
13. Ермоленко А. Еколопчна криза як виклик практичнш фшософп // Феноменолопя i практична фшософ1я.— К.: Курс, 2003.— С. 111-121.
14. Иванова-Георгиевская Н. Разум как основание нравственной жизни в этических учениях Э. Гуссерля и К. Войтылы // Феноменолопя i практична фшософ1я.— К.: Курс,
2003.— С. 45-55.
15. Ишмуратов А. Феноменология конфликта // Феноменология и гуманитарное знание.— К.: Тандем, 1998.— С. 66-74.
16. 1ванова-Георпевська Н. Седиментащя смисл1в у культур! та вщповщальшсть пам'яп // Фшософська думка, 2009, № 1.— Кив.— 2009, с. 27-42.
17. Кебуладзе В. Бернгард Вальденфельс — феноменолог Чужого // Вальденфельс Б. То-пограф1я Чужого: студи до феноменологи Чужого. — К.: ППС-2002, 2004. — (Сучасна гуматтарна б1блютека).— С. 198-202.
18. Кебуладзе В. К вопросу о трансформации феноменологического метода // Феноменолопя i фшософський метод.— К.: Тандем, 2000 — С. 105-111.
19. Кебуладзе В. Понятие субъективного смысла социального действия в феноменологической социологии Альфреда Шюца // Феноменолопя i практична фшософ1я.— К.: Курс, 2003.— С. 56-65.
20. Кебуладзе В. Феноменолопя досвщу.— К.: Дух i Лгтера, 2011.— 280 с.
21. Кирилюк О. Феноменолопя свгтоглядних категорш граничних тдстав як остаточне обгрунтування (Letztbegrйndung) комушкативнох етики // Докса. З61риик наукових праць з фшософи та фшологи. Вип. 14. Шмецька феиомеиологiчиа традищя у фшософи, гумаштаристищ та культур!— Одеса: ОНУ iм. I. I. Мечникова, 2009.— С. 27-36.
22. Кисельов О. Феноменолопчний шдхвд у релшезнавчш спадщиш Йоахiма Ваха // Фе-иомеиологiя i релiгiя.— К.: Дух i Лiгера, 2010.— С. 100-103.
23. Кобець Р. Методична амбiвалентнiсть гайдеггерГвсько1 феноменологи // Феноменоло-пя i фiлософський метод.— К.: Таидем, 2000 — С. 111-119.
24. Ковалёва Н. Интеркультурные измерения отношений «Свой-Чужой» в философии Б. Вальдеифельса // Докса. Збiрник наукових праць з фшософи та фшологи. Вип. 14. Шмецька феноменолопчна традищя у фшософи, гумаштаристищ та культур! — Одеса: ОНУ iм. I. I. Мечникова, 2009.— С. 269-278.
25. Кулииичеико В., Вековшинина С. Биоэтика: феноменологические поиски и основания // Феноменология и гуманитарное знание.— К.: Таидем, 1998.— С. 145-151.
26. Левчеико В. Практическая феноменология и идеал научности: этические взгляды Э. Гуссерля // Феноменолопя i практична фiлософiя.— К.: Курс, 2003.— С. 82-87.
27. Лой А. Феноменолопчна аксюлопя Шелера: спроба обгрунтуваиия етики // Феноменология и гуманитарное знание.— К.: Тандем, 1998.— С. 162-169.
28. Новжова К. Перед обличчям Бога. Нарис феноменологи релш! як фшософи релиш-ного суб'екта // Феноменолопя i релтя.— К.: Дух i ЛГтера, 2010.— С. 137-148.
29. Ополев В. Гуссерль и Хайдеггер — проблема метода // Докса. Збiрник наукових праць з фшософи та фшологи. Вип. 14. Шмецька феноменологГчна традицiя у фшософи, гуматтаристищ та культура— Одеса: ОНУ iм. I. I. Мечникова, 2009.— С. 94-104.
30. Петриковская Е. Феноменология и философская антропология // Докса. Збiрник наукових праць з фшософи та фшологи. Вип. 14. Шмецька феноменолопчна традищя у фшософи, гумаштаристищ та культура— Одеса: ОНУ iм. I. I. Мечникова, 2009.— С. 48-57.
31. Пролеев С. Власть метода и феноменология // Феноменолопя i фшософський метод.— К.: Таидем, 2000 — С. 151-159.
32. Садоха О. До проблеми сощально! релевантносп // Докса. Збiрник наукових праць з фшософи та фшологи. Вип. 14. Шмецька феноменолопчна традищя у фшософи, гумангтаристищ та культура— Одеса: ОНУ iм. I. I. Мечникова, 2009.— С. 58-67.
33. Сарашн О. Феноменолопя релии: чи можливе подолання И змГстово1 Г методолопчно1 невизначеносп? // Феноменолопя Г релшя.— К.: Дух Г ЛГтера, 2010.— С. 149-156.
34. Соболевская Е. Искусство и феноменология: точки пересечений // Докса. ЗбГрник наукових праць з фшософи та фшологи. Вип. 14. Шмецька феноменолопчна традищя у фшософи, гумаштаристищ та культур!— Одеса: ОНУ Гм. I. I. Мечникова, 2009.— С. 68-76.
35. Табачковський В. Феноменолопзащя ашрополопчно1 рефлекси // Феноменолопя: рецепщя у Схшнш £вроп!— К.: Тандем, 2001.— С. 154-162.
36. Тимохш О. Штерсуб'ективний вимГр лГбералГзму: до феноменологи братерства // Фшософська думка, 2009, № 1.— Кшв.— 2009, с. 96-108.
37. Шевцов С. Феномен теории априорного права Адольфа Райнаха // Докса. ЗбГрник наукових праць з фшософи та фшологи. Вип. 14. Шмецька феноменолопчна традищя у фшософи, гумаштаристищ та культур!— Одеса: ОНУ !м. I. I. Мечникова, 2009.— С. 214-221.
38. Husserl E. Ideen zu einer reinen Phänomenologie und phänomenologischen Philosophie.
Erstes Buch. Allgemeine Einführung in die reine Phänomenologie / Husserl Edmund; [neu
herausgegeben von Karl Schumann].— Den Haag: Martinus Nijhoff Publishers, 1976.—
323 S.— (Husserliana, Bd. III/1).
Вахтанг Кебуладзе. Феноменология и герменевтика как методологические стратегии в современной украинской гуманитаристике
В статье речь идет о феноменологии и герменевтике как философских концепциях, которые могут быть использованы как обоснование философии и гуманитаристики. Феноменология рассматривается как антиметафизический проект. Феноменология — это не набор методологических предписаний, а скорее описание философского стиля мышления. Автор анализирует публикации в современных философских журналах и в некоторых важных монографиях на эту тему. Феноменология и герменевтика представлены как методология социологии, философии права, философии религии, философии культуры, философии искусства, философской антропологии, политической философии, эстетики, этики и т.д. Показано, что феноменологические понятия интенциональности, интерсубъективности, темпоральности и телесности могут быть эффективно применены в прикладных исследованиях. Итак, можно сказать, что феноменология и герменевтика широко используются в украинской гуманитаристике как методологические парадигмы.
Ключевые слова: герменевтика, жизненный мир, интерсубъективность, методология, политическая философия, практическая философия, социология, феноменология, феноменология религии, философия культуры, философия искусства, философия права, философская антропология, эстетика, этика.
Vakhtang Kebuladze. Phenomenology and Hermeneutics as Methodological Strategies in Contemporary Ukrainian Humanities
The article deals with phenomenology and hermeneutics as the philosophical conceptions which can be used as the methodological foundation of philosophy and humanities. Phenomenology is treated as antimetaphysical philosophical project. Phenomenology is not a set of methodological prescriptions; it is rather description of the philosophical style of thinking. The author analyzed the publications in the contemporary Ukrainian philosophical journals and several important books on this point. Phenomenology and hermeneutics are represented as methodology of sociology, legal philosophy, philosophy of religion, philosophy of culture, philosophy of art, philosophical anthropology, political philosophy, aesthetics, ethics and so on. It is demonstrated that the phenomenological concepts of intentionality, intersubjectivity, temporality and corporeity can be effectively applied in the empirical studies. So we can say that phenomenology and hermeneutics are widely used in the Ukrainian humanities as methodological paradigms.
Keywords: hermeneutics, intersubjectivity, legal philosophy, life-world, methodology, political philosophy, practical philosophy, sociology, phenomenology, phenomenology of religion, philosophy of art, philosophy of culture, philosophical anthropology, aesthetics, ethics.
