CC BY
6https://dspace.uzhnu.edu.ua>jspui>bitstream>lib> про-блеми виконання...
8. Стасюк Ю. Чому не працюе iнститут ввдпо-вiдальностi за невиконання рiшення Конституцш-ного Суду? / URL: https://gurt.org.ua> news> recent.
9. Постанова Констигуцшного Суду Укра1ни «Про затвердження тексту офщшно! шформацшно! доповiдi Конституцiйного Суду Укра1ни» URL: www.ccu.gov.ua/zvit_rsu_za_2017_рiк.
10. Конституция Австрии // Конституции государств Европы / Под общ. ред. Л. А. Окунькова. М.: Норма 2001.Т. 1.С. 106.
11. У справ за конституцшним поданням Верховного Суду Украни та за конституцiйним звер-ненням громадянина Савчука Миколи Миколайо-вича про офiцiйне тлумачення положень Кримша-льного кодексу Украни 1960 року i3 змiнами (справа про зам^ смертно! кари довiчним позбав-ленням волi). URL: https://zakon.rada.gov.ua>laws>show>v001p710-11.
ПАРН1СТЬ КОНЦЕПТ1В ArPECIÏ I ТОЛЕРАНТНОСТ1: АНТРОПОЛОГ1ЧНИЙ РАКУРС
Смазнова 1.С.
доцент кафедри фшософП НацюнальнийyHieepcumem "Одеська юридична aKadeMin"
м. Одеса, Украша
THE PAIR CONCEPTS OF AGGRESSION AND TOLERANCE: ANTROPOLOGICAL ASPECT
Smaznova I.
associate Professor of Philosophy, National University «Odessa Law Academy»
Odessa, Ukraine
АНОТАЦ1Я
Стаття присвячена розкриттю парносп концеппв агреси i толерантностi в антрополопчному acneKTi. З aнтропологiчних позицiй проaнaлiзовaно агресгю i толeрaнтнicть як парш юридичнi концепти, що обу-мовлено !х надзвичайною aктуaльнicтю, зростанням насильства на Bcix рiвнях прояву людини i cуcпiльcтвa особливо в останш дecятилiття. Було дослвджено мeтодологiчну ефектившсть в aнтропологiчному acпeктi агреси i толeрaнтноcтi як парних фiлоcофcько-прaвових концеппв. Сформулювано й обгрунтувано теоре-тичш пропозици щодо впровадження отриманих результапв задля забезпечення захисту людини ввд неза-коного насильства, протиправно! агреси i гарантування дотримання принципу толерантности
ABSTRACT
The article is devoted to revealing the parity of the concepts of aggression and tolerance in the anthropological aspect. From an anthropological standpoint, aggression and tolerance have been analyzed as paired legal concepts, due to their extraordinary relevance, increasing violence at all levels of human and social manifestation, especially in recent decades. Methodological effectiveness in the anthropological aspect of aggression and tolerance as paired philosophical and legal concepts has been investigated. Theoretical proposals on the implementation of the obtained results are formulated and substantiated in order to ensure protection of the person against unlawful violence, unlawful aggression and to guarantee compliance with the principle of tolerance.
Ключовi слова: агреая, толерантшсть, антрополопчна ефектившсть, культура, цившзацгя.
Keywords: aggression, tolerance, anthropological effectiveness, culture, civilization.
Постановка проблеми. Ввдправною посил-кою для формування агреси i толерантносп висту-пае людина, яка е суб'ектом прояву цих феномешв. Автономне дослщження агресii i толерантностi призводить до зменшення значення дослiдження, осшльки цi категорii' без свого ноая - людини -втрачають сенс ^ як результат, - шструментальну придатнiсть, i поведiнка людини, позбавлена толерантносп, втрачае людянють, позитивну соцiальну значущiсть. Поза всяким сумшвом, що парнiсть концептiв агресiя i толерантнiсть стосуеться при-роди людини, причому агресiя - це прояв тварин-ного початку, а толерантшсть - результат культури. Звiдси ефектившсть i результативнiсть будь-якого дослiдження, якщо застосовувати обидвi категорii для аналiза того чи iншого явища, оскшьки вони ро-блять результати такого дослвдження багатовимiр-ним, а не плоским.
З антропологiчних позицш вибiр агресii i толерантносп як парних юридичних концептiв обумов-лений iх надзвичайною актуальнiстю, зростанням насильства на вах рiвнях прояву людини i суспшь-ства особливо в останш десятилтття. Методолоп-чно важливо в антропологiчному аспектi дослщити категорii агресii i толерантностi як парш фшософ-сько-правовi концепти.
Короткий дискурс у проблеми антропологи права слщ почати з того, що антропоцентричш тео-рii соцiального розвитку у рiзних формах його прояву, в тому чи^ i формах з елементами правового змюту, отримали поширення в епоху Ввдродження на фонi кризи християнсько1' теократично1' картини свiту [1, с. 163]. Вивщ людини в якостi центру картини свггу i фшософствування, пов'язаний з необ-хiднiстю подолання традицiйного для доренесанс-ного часу погляду на людину як таку, що мае «роль
другого плану» i дослвдження яко! значно поступа-еться в актуальное^ роздумам навколо божественного походження оточуючого буггя. Антропоцент-ричш до! епохи Вiдродження, набувши значного поширення, здебiльшого спонукали до аналiзу проблем соцiального бутгя людини в конгексгi и вш-ношення до Бога i можливостi поширення Божих одкровень на засади сощального регулювання, тiльки iнколи направлялись на переосмислення ролi i значения права в цшому i пiдстав i засад ввд-повiдальностi за порушення правових настанов зо-крема. Антропоцентричш теори покладаються на детермiновану Вщродженням уяву про людину як ноая гординi, зарозумiлостi, особисто! свободи, тобто ноая таких якостей, як на мовах теоцентри-чностi розглядалися або в якосл смертних грiхiв, або як так1, що суперечать християнсьшй моралi. Формування зазначених теорiй здшснюеться в умо-вах певного стану сощально! аномп, викликаного поширенням уявлення про безмежну особисту свободу кожно! людини, яка стирае чiткi граш м1ж ра-нiше однозначно зрозумiлими i чiтко визначеними соцiальними характеристиками як, наприклад, грiх та доблесть, коли перше переходить у друге, а доблесть в подальшому супроводжуеться прямим не-хтуванням визначеними заборонами та свавiллям, яш виправдовують будь-якi вчинки людини, навиъ злочин [2, с. 9].
Антрополопчна дефiнiцiя культури зосере-джуеться на визнанш людини як центра культури, осшльки всi артефакти культури е результатом дiя-лъностi людини i вона е необхвдним елементом си-мволiчноl поведiнки та соцiально! оргашзацп.
Антропологiя права - це частина фшософи права, яка займаеться осмисленням взаемоввдносин людини i права; це вчення про право як споаб люд-ського буття [3, с. 59-61]. Таке широке розумiння антропологи права потребуе уточнень i пояснень кола проблем, яш входять у предмет антропологи права.
Головною характеристикою будь-якого антро-полопчно-правового дослвдження е аналiз його предмету крiзь призму людського буття через звер-тання до сутносп людини для виявлення сутносп будь-якого правового феномену. Основними проблемами антропологи права на сучасному етат и розвитку залишаються: шея права i критерiй справедливости орiентованi не людське буття; виявлення i з'ясування кореляци «образу людини» i «образу права»; людську властивiсть до самовдоскона-лення, де головну роль вiдiграе категорiя свободи; концепцiю множинностi людсько1 природи, яка орь ентуе на толерантне ставлення до виявiв людсько1 своершностц обгрунтування до! права, виходячи з уявлень про сутшсть людини [4, с. 89-100].
Аналiз дослiджень i публшаци останнiх ро-кiв. Звертаючись до проблем сучасно1 антропологи права, слад звернутися й до короткого дискурсу антропологи як частини фшософи, осшльки сутшсть людини мае безпосереднш вплив на правову реаль-шсть. Говорити про безлiч ашрополопчних рухiв стисло неможливо, оск1льки весь перюд станов-лення i розвитку антропологи неспошйний, повний
наукових пошушв, i надзвичайно плщним у тому, що стосуеться часткових i глобальних дослщжень людини, тому дуже стисло зупинимося на найбшьш його щкавих з точки зору вiхах розгортання науки.
До числа найбiльш важливих для пiзнання людини е внесок в антрополопю З. Фрейда, що вщк-рив глибок шари психики, як1 вiн назвав несвщо-мим i пiдсвiдомим. Тут накопичуються психолоп-чнi переживання випробуванi нами, починаючи з раннього дитинства, яш утворюють галузь особис-тiсних рис iндивiда. Адже багато почуттiв, фобш, симпатiй чи антипатiй, депресiй, збуджень, навiть проявiв психiчно! неврiвноваженостi, яш свiдомо вщчувае людина пiзнiше, народжуються з ще! об-ластi невиршених конфлiктiв i забутих вражень. Не менш важливою для антропологiчних дослщжень е i наопрацювання З. Фрейда щодо засвоення у першi роки життя (головним чином вiд батьшв) комплексу життевих моделей i норм поведiнки. Вони не-свщомо супроводжують нас завжди як парадигми, з якими нам доводиться погоджувати сво! вчинки. Над-Я виконуе також функцiю цензора: воно схва-люе або засуджуе нас в залежносп вщ того, вщпо-вщае чи не вщповщають нашi дп прийнято! моделi. Цим пояснюеться найбiльша важливють того, щоб над-Я було правильним, i нещастя тих, хто не мае вiрноl моделi поведшки.
Найбiльш видатною постаттю в обласп фшо-софсько! антропологй' слщ визнати М. Шелера, який вiдштовхуючись вщ тiлесного прийшов до ме-тафiзики, в як1й загальне вчення про життя стано-вить частину цшсного бачення космосу. Пiсля Шелера багато науковщв займалися дослщженням людського тша i його значення для особистосп в щ-лому. Рашше цiй проблемi ледь придiлялася увага в захiднiй фшософи. Серед шших мислителiв слщ на-звати Х. Плеснера, Г. Марселя, Ж.-П. Сартра, А. Бруннера тощо.
М. Хайдеггер звiв антропологiчну проблему до фундаментально! онтолопчно! проблеми - про-блеми буття, чим вплинув на розвиток фшософсь-ко! антропологй'. Тiльки людина мае розум i здатна осягати буття, остшьки вщчуття буття можна ви-словити тiльки через аналiз людсько! екзистенци. Людина впливае на реч^ розмiрковуе при них. Людина, яка по-справжньому iснуе, ^норуе натовп, живе тiльки теперiшнiм, але не збiгае вщ туги, ро-зумшчи смерть, як неминучий фшал Dasein.
Структуралiзм з'явився крайньою формою ре-акци на суб'ективiзм i волюнтаризм екзистенщаль зму. Вiн висловлював переконанiсть в тому, що людина не вшьна у сво!х дiях, а детермiнована силами i структурами власного буття, як1, однак, нею не ус-вщомлюються. Людина живе у символiчних системах - мовних, амейних, культурних, художшх, ре-лiгiйних, моральних, якi приховують справжню ре-альнiсть людсько! природи. Ця природа - комплекс, система, яка визначае поведшку людини, при цьому людина знаходиться в iлюзi! свободи. Стру-ктуралiзм сповнений глибокого антрополопчного песимiзму.
В епоху Постмодерну спроби рацiональними, системними засобами пояснити реальшсть: свiт,
людину, iсторiю були визнаш неспроможними, оск1льки рацiональнiсть такого типу зазнала краху, ставши причиною великих воен i кривавих диктатур. Такий шдхщ привiв до рiзкоi критицi будь-яко1' iстини i можливосп розумного пояснения реально-стi, в тому чи^ реальностi людини, правово1' реа-льностi. Але таке розумшня веде до хаосу, нелюдя-носп, нiгiлiзму. Постмодернiзм прагне забезпечити можливють життя в невпинно мiнливоi ситуаци. Однiею з таких спроб пов'язують з терпимютю у значеннi приймати вщмшносп i множиннiсть точок зору, висувати помiрнi прагматичнi претензii. Але це короткочасний результат, справжне ршення проблеми слад пов'язувати з антрополопчним змю-том толерантностi, як явища, яке мае радше соща-льну природу, н1ж антропну. II' шструментальний потенцiал лише починае розгортатися у ХХ1 сто-лiттi i може стати тим особливо сприятливим сере-довищем, в якому можливе вщновлення антрополо-гii, яка поверне людям впевненють, сенс життя i смак до нього.
У вггчизнянш науковiй лiтературi увагу до проблеми прав людини ^зь призму сшвввдно-шення унiверсального i культурно!' рiзноманiтностi придiляють П. Рабiнович, О. Мережко, С. Добрян-ський, С. Максимов та iншi дослiдники. Широко вь домi погляди захiдних фiлософiв права К.-О. Апеля, Ю. Габермаса, О. Гьофе, як подiляють по-мiрно унiверсалiстськi позицп. Деяк дослщники ставлять пiд сумнiв унiверсальнiсть концепци прав людини. Наприклад, I. Честнов ввдстоюе позицiю помiрного партикуляризму.
Видшення мевир1шеми\ рашше частин за-гальноТ проблеми. Згiдно ретроспективному ана-лiзу iсторii вивчення антропологiчного ракурсу то-лераитностi i агресп', вiдзначаючи глибину зазначе-них дослiджень, необхiдно пвдкреслити вiдсутнiсть дослiджения толерантностi i агресп у антрополопч-ному ракурсi в якосп парних концептiв. Оскiльки залишаеться вiдкритим питаиия необхiдностi по-шуку нових концептуальних iдей, пiдходiв вибудо-вування зв'язшв концептуального i шструменталь-ного рiвия - це становить актуальне завдання дос-лiджения парносп концептiв агресii i толерантностi у антрополопчному ракурсi з просуванням до су-часного бачення методологii юриспруденции
Мета статтi. Мета дослiджувано!' проблеми полягае у з'ясуванш аитропологiчного ракурсу парносп концептiв агресп' i толерантностi.
Виклад основного матерiалу дослвдження. На тлi рiзноманiтних проблем, яш намагаеться розв'язувати аитропологiя права, видшяють два фу-ндаментальних питання: 1) питання про спосiб людського юнування (конфлiкт чи кооперацiя); 2) питання про мету людського юнування (щастя чи свобода) [3, с. 62]. Ц питання актуальш як школи i набувають нового звучання у зв'язку з нарощуван-ням глобально!' кризи i загально!' аитропологiчно!' кризи у XXI ст. Виражаеться цей процес у продов-женнi принципово].' змiни самоi природи людського, яка актуалiзувала антропологiчну проблематику, при цьому не торкаючись правово!,' реальностi
i людини як вш е в свт права. Цю кризу можна спо-cтeрiгaти, в тому чиcлi, в правовш площинi - це проблема «четвертого поколшня прав людини», ле-гaлiзaцi! прав ЛГБТ-cпiльнот, правово! визначеш-стю тeхнiчних пристро!в [5, с. 64-67], бюроботи тощо. Сьогоднi людина принципово змiнюетьcя, в тому чи^ за допомогою нестримного розвитку те-хнiки, i цей процес не може залишити поза увагою правову рeaльнicть. З aнтропологiчно! точки зору в правовш реальносп людина виступае як eнeргiйнe утворення, яке постшно обмiнюетьcя речовиною i eнeргiею з оточуючим середовищем, впливае на це оточення, яке в свою чергу впливае на людину за допомогою енерги.
Починаючи з XIX столитя домiнуе розумiння права як вписаного в сощальний контекст явища (до цього розумшня прийшов навггь один з батьшв юридичного концeптуaлiзму XIX cтолiття Р. 1е-ринг, борець за незалежнють догми права вщ правового життя). Тобто право не е незалежною системою юридичних конcтрукцiй як всемогутшх духо-вних сутностей, як1 вирiшують вci прaвовi проблеми в рамках власно! замкнуто! системи [6, с. 331].
Фiлоcофcько-aнтропологiчний тдхвд до права допомагае побачити зв'язок права та людини, и природи, cвiту !! людського буття, вивести характеристики права з характеристик людини, виявити гу-мaнicтичний вимiр в прaвi, його aнтропологiчний змют, зрозумiти його як нeвiд'емнe ввд людини явище, як передумову !! повноцiнного розвитку, са-мовизначення та самоздшснення, як Мiру розвитку !! людсько! гiдноcтi. Проблема використання в юриспруденции aнтропологiчного подходу до права ниш е актуальним. Саме антрополопчна тeорiя права адекватно розкривае бaгaтомiрнicть права, виcвiтлюе грaничнi засади його юнування, його зв'язок з вiчними, духовними цiнноcтями тощо [6, с. 26-27].
Для того, щоб з'ясувати антрополопчну ефек-тивнicть пaрноcтi концеппв aгрeci! i толeрaнтноcтi надзвичайно важливо розглянути перш за все пи-тання змюту aгрeci! i толeрaнтноcтi окремо як явищ, як напряму випливають з природи тварин-ного або сощального початку людини.
Початковий пункт агресп' деяш доcлiдники (К. Лоренц, Е. Фромм) виводять з бiологiчно! природи. Крiм того, зпдно К. Лоренцу, е вaгомi пвдстави вва-жати, що сплеск внутрiшньовидово! aгрeci! i, на-вiть, тeндeнцiя розвитку сучасного свпу е найб№-шою небезпекою, що загрожуе людству. В той час коли сучасна людина бшьшою мiрою усунула зов-нiшнi фактори природнього добору (голод, холод, хвороби, диш тварини тощо), колоcaльнi обороти набрав внутршньовидовий добiр. Тому ХХ сто-лiття увiйшло до ютори людства не лише як перюд прориву людини у cвiтi науки, прогресу, а й як перюд найбшьш кривавих воен, масових вбивств, го-лодоморiв, терору i тероризму.
Ю. М. Антонян, дослвджуючи тeорiю людсько! aгрeci!, вважае, що агре^ закладена у природi само! людини, як закладеш здiбноcтi бачити, чути, думати, творити тощо. Тшьки у кожно! людини щ
здiбностi зaклaденi в рiзному потенцiалi: бiльше чи менше, тому i розподiляти агресш людина може в залежиосп вiд здiбностей власного оргашзму. На-рощуванням мaйстерностi можна контролювати природню aгресiю i скеровувати !! в потрiбному на-прямi (наприклад, зi посереднiми здiбностями людина може стати агресивним техшчним боксером). При цьому, слушно Ю. М. Антонян додае, що агре-сiя, як i iншi види поведiнки, формуються процесi накопичення шдивщуального досввду. Вираз пове-дiнки залежить ввд фaкторiв зовнiшнього середо-вища i вiд виховання, вiд шдивщуальних можливо-стей [8, с. 25]. Вщомий факт, що дитина, яка стика-еться з народження, в процеа зростання з агресивними формами виховання чи агресивними членами сш'1, агресивним оточуючим середови-щем виростае бiльш схильною до агреси чи, навть, стае агресивною людиною. I, навпаки, дитина, яка зростала у споко!, любовi, тишi може школи не ро-зкрити свiй внутршнш агресивний потенцiaл. До речi, таи ж результати показував досвiд спостере-жень над тваринами (щурами, биками).
Отже, як видно, людська агре^ мае в своему початку вже подвшну природу. Причому, Ю. М. Антонян також виходить з положення, що наяв-шсть агреси не характеризуе людину з морально! сторони, оскшьки aгресiя сама по собi нейтральна, доки вона не виходить за моральш, а тим бшьш за прaвовi рамки, коли вона вже повинна бути засу-джена i нaвiть покарана [8, с. 26].
Е. Фромм aнaлiзуе безлiч iсторично! та антро-пологiчно! науково! лiтерaтури, надано! посилкою iнстинктивiзму, що переконливо сввдчить про !! по-милковiсть, оск1льки на рaинiй стади свого розви-тку людина, виявляючи до шших людей дружелю-бшсть, щедрiсть та великодушнiсть, характеризу-еться якраз орiентaцiею на цiнностi, пов'язаш не зi смертю, а з життям. Агресивнiсть людини, вважае Е. Фромм, - це надбання останшх столiть !! iсторi!, i викликана вона соцiaльними обставинами. Проте, Е. Фромм не може погодитися й iз точкою зору бь хевiорiзмa, зпдно з якою aгресивнiсть - е винятково продуктом виховання та шших форм впливу на людину з боку навколишнього його сощального сере-довища. Критикуючи ц двi крaйнi точки зору на причину людсько! aгресивностi, Е. Фромм доходить висновку, що у людини «необхвдно строго вщ-рiзняти aгресiю бiологiчно адаптивну, яка сприяе пiдтримцi життя, доброякiсну, ввд злояшсно! агре-сi!, не пов'язаио! зi збережениям життя» [9, с. 230]. «Доброяшсна» aгресiя е властивою як тваринам, так i людинi. Вона мае бюлопчш форми прояву та затухае, як тiльки зникае небезпека. «В основi зло-як1сно! агреси не iнстинкт, а якийсь людський по-тенцiaл, що сягае коршиям умов самого iснувaиия людства» [9, с. 231].
Погоджуючись з Е. Фроммом, в цьому досль дженш aгресiя розглядаеться у двох взаемопов'яза-них аспектах: як доброяк1сна (конструктивна) i зло-як1сна (деструктивна), де насильство е результатом схильносп людини до агресивносп i з розвитком людини i соцiуму набувае розгалужених форм.
Агресивна поведiнкa, iнтолерaитнiсть наголо-шуе дослвдник толерaитностi у сучасному свiтi Ю. А. Макаров може бути проявом деяких зовнiшнiх негативних педагопчних або iдеологiчних впливiв i сформоваиих шд !х впливом уявних i поведшко-вих установок, очшувань. 1нше джерело - шдиввду-ально-психолопчш характеристики самого суб'екта, людини. Агреая, висока тривожиiсть, рабська зaлежиiсть i вiдсутнiсть свое! думки, злiсть, ввдсутшсть навичок соцiaльно! взaемодi! i емоцш-но! сaморегуляцi! та iн. Все те, що, власне, i робить нас стабшьно нетерпимими не пльки до iнших людей, але i до всього того, що вщбуваеться навколо. Агресивна поведiнкa, штолерантш установки мо-жуть виникати i ситуативно i характеризувати ста-влення людини пльки до певно! групи людей, до певного думку, до певно! характеристик. Наприклад, такий поширений у наш час випадок - кримi-нальний напад на вулищ представника iншо! нaцiо-нальносп, етнiчно! групи. Або просто людина приходить до висновку, що представник яко!сь iншо! нaцiонaльностi в тво!й же крa!нi живе багато краще i комфортнiше. Дaлi переноситься таке в1дношения на всю етшчну, нaцiонaльну, професiйну та iншу групу. На такому розумiннi джерел толерантно! i iн-толерантно! поведiнки, власне, i будуеться сьогоднi вся корекщя небажаиих проявiв цього явища. У тому чи^ i iдеологiчний вплив з постшним повторениям i впроваджениям у свiдомiсть людей думки про необхвдшсть терпимо! поведiнки (або абсолютно нетерпимого до чого-небудь: явища, думок i ш.). Звичайно, знайомство з сaнкцiями за пору-шения прийнятого в конкретному мющ поведiнко-вого кодексу. Дaлi власне психолопчш методи - на-вчаиня навичкам емоцiйно! сaморегуляцi! вiд пси-хофiзiологiчних методик до спроб змшити в1дношения i ставления до оточуючих через пере-будову цiннiсно! сфери [10, с. 148-151].
Отже, можиа констатувати, що aнтропологiч-ний змют aгресi!, як явища, напряму випливае з «тваринного» начала людини, пвдсввдомого, проте !! вираз мае i соцiaльний характер.
Здаеться, мiркуе К. Табейшна, нiколи рaиiше людство не потребувало опори на морaльнiсть i не в1дчував гостру потребу в моральному оновленш так, як це вщбуваеться з ним сьогоднi, коли сама можливють його iснувaиия в нишшшх цивiлiзaцiй-них, етнiчних i психологiчних структурах виявля-еться пвд питаниям i перетворюеться з проблеми фь лософсько! або iсторично! в прикладну [12].
Цю непросту ситуащю сучасно! людини визна-чае криза нашого часу, криза ате!стичного, антро-поцентричного влаштувания свiту, що мае чiткi зо-внiшнi негaтивнi прояви: глобaльнi проблеми, зни-жения рiвия життя людей, демогрaфiчнi проблеми, насильство та агреая тощо. Однак бiльш перекон-ливим сввдчениям драми сучасно! людини е стаи його морального надлому, що характеризуеться ро-змипстю кордонiв добра i зла, правди i брехиi. Якщо людина XV столiття, який пережив на думку Х. Ортеги-ьГассета, юторичну кризу, «в повному сенсi слова був розгублений, але зачарований», то сьогодш, перефразуючи думку фiлософa, можиа
сказати, що людина розчарована i втрачена.
Саме розвиток свггово! цивiлiзацii пiдiйшло до такого рубежу, коли потрiбна вiдмова вiд ментал> тету мiлiтаризму, що забезпечував технолопчний прогрес. Загроза екологiчноi та економiчноi катаст-рофи передбачае перегляд колишнього ставлення до природи. Проблеми ввдчуження i проблема збе-реження особистосп, проблеми агресii i толерант-носп припускають пошук нових стратегiй людсь-ких комунiкацiй. Осшльки головнi труднощi оч^-ють i вже вщбуваються в моральнiй i соцiальнiй сферах, потрiбна змiна цивiлiзацiйноi парадигми, яка, в свою чергу, може бути створена тшьки при врахуваинi методологiчноi парностi концептiв аг-ресii i толераитностi, колективними зусиллями без-лiчi людей i цiною безлiчi рiзноманiтних компромь сiв, як справедливо зазначае М. Мо!сеев [11]. Однак людям доведеться довго вчитися, щоб накопичити сощальний досвiд подолання цих труднощiв. Тому виховання почуття толераитностi, ввiчливостi, доб-розичливостi i милосердя мае стати стратепчним прiоритетом в становленш особистостi.
Звiсно ж, що як табу на кровозмшення, запо-вщь «не убий» затвердили основи моральносп в верхньому палеолiтi i мезолт, так i заборона на будь-який прояв людиною нетерпимостi та агресп, як внутрiшия установка на дп, що порушують мо-ральний iмператив, дозволить людству зберегти себе як бюлопчний вид i створити, можливо, зовсiм iншу цившзацш» [12, с. 77-79].
Толерантшсть - центральне поняття всiе!' проблематики культури свпу, при цьому проблема то-лерантносп е багатоплановою, яке мае багаторiвне-вий вимiр - ввд iндивiдуального (персонального) до глобального прояву. Толерантшсть виступае як по-казник ефективносп свiтокультурного будiвниц-тва. I! сустльний алгоритм реалiзацii можливий тiльки через досягнення толерантносп через вихо-вання культури миру як профiлактику агресп [13, с. 19].
Проблема i концепцiя толераитностi стала результатом довгого розвитку релшйно!, етшчно!', фь лософсько! i соцiально-полiтичноi думки. Розвиток толерантносп - «продукт» розвитку прав людини. Одночасно з тим, толерантшсть е цшшстю, необ-хiдною i фундаментально! для реалiзацii прав людини та досягнення миру. У сво!й основнш формi толераитнiстю е визнання за iншими права на по-вагу !х особистостi та самовдентичносп [14, с. 58].
Осшльки сучасний свiт розвиваеться в епоху глобальних процесiв, можна очiкувати наступ ери iнтегроваиоi культури. Але вона вимагае, щоб зали-шитися самим собою, сприймати культурш вщмш-носп як даннiсть i намагатися освоюватись у «чу-жш» культурi, не втрачаючи свое!.
Багато дослвднишв толерантносп, в тому чи^ М. В. Бикова, зробили висновок, що проблему на-сильства та агресп неможна вирiшити, якщо робити ставку пльки на рiшения економiчних проблем або покращення сощально! шфраструктури у суспшьс-твi. Навпаки, краще за все досягнення толерантно-сп можна досягнути через досввд взаемоди з «iнак-
шими». Так, люди, яш в повсякденному життi спш-куються з представниками iнших нaцiонaльноcтeй, як правило, ввдносяться до них бiльш толерантно, у порiвняннi з тими, у кого такий доcвiд вiдcутнiй [15, с. 13]. Наприклад, доcвiд внутрiшньо! политики Iзрaiлю, де живуть, cпiлкуютьcя i працюють пл1ч-о-плiч евре! та араби.
Слщ погодитись з С. Ф. 1дрисовою, що толера-нтнють знаходить cвiй вираз у спрямуванш взаем-ного розумiння i узгодженосп рiзнородних iнтeрe-ciв i купв зору без застосування тиску, переважно методами роз'яснення i переконання. Толерантшсть аж шяк не може виступати в ролi вiчно! абстрактно! цшносп або якогось категоричного iмпeрa-тиву, якому треба слвдувати автоматично, поза зв'язком з конкретно-юторичною cитуaцiею. У то-лeрaнтноcтi е icторiя i вона показуе, що на певному eтaпi icнувaння людського cуcпiльcтвa нiяко! толе-рaнтноcтi не юнувало. Потiм в контeкcтi певних ю-торичних рeaлiй виникла вимога толерантности Але, виникнувши раз, воно вже не шшло з етики за-х1дного cвiту, однак змют цього поняття змiнювa-лося вщ cтолiття до cтолiття [16, с. 25].
У сучаснш лiтeрaтурi про толерантшсть в зв'язку з цим все бшьше говорять про мультикуль-турaлiзм як про принцип, який передбачае можли-вicть автономного розвитку рiзних cпiльнот в рамках одного сусшльства, збереження рiзномaнiтно-сп icнуючих в cуcпiльcтвi цiнноcтeй та iдeaлiв, cпоcобiв оргaнiзaцi! життевого простору. Принцип мультикультурaлiзму ставить проблему плюраль зму щодо пiдcтaв толeрaнтноcтi i виключае можли-вicть знайти едину формулу толeрaнтноcтi, з якою погодилися б ва. Спробу створення тако! плюрaлi-стично! тeорi! толeрaнтноcтi зробив Майкл Уолцер в сво!й rami «Про толeрaнтнicть» [17]. Автор пише, що толeрaнтнicть «забезпечуе саме життя, бо пeрecлiдувaння часто ведеться до смертц крiм того, вона забезпечуе суспшьне життя, життя тих рiзно-мaнiтних cпiльнот, в яких живемо ми вci». Вихо-дячи з цього, Уолцер формулюе прекрасний афоризм: «Толерантшсть уможливлюе icнувaння вiд-мiнноcтeй; вщмшносп ж обумовлюють нeобхiднicть толeрaнтноcтi» [17, с. 62].
Плюрaлiзм сучасного сусшльства мае тенден-цiю скочування до анархп, хаосу i iнших руйшвних конфлiктiв. Тому cуcпiльcтво мае потребу в державному регулюванш, що вщбивае зaгaльнi цiнноcтi i штереси громадян: Саме, за допомогою виборiв за-безпечуеться об'еднання бiльшоcтi громадян на-вколо певно! полiтично! платформи i формуеться домiнуючa в дeржaвi полiтичнa воля» [18, с. 90-91].
Методолопчш труднощi доcлiджeння змicту толерантносп приводять багатьох сучасних фшосо-фiв до концeпцi! толeрaнтноcтi як шструментально! цiнноcтi, тобто того, що сприяе досягненню iншою, бiльш вагомою за сво!м значениям цiнноcтi. В силу цього толерантшсть розглядаеться не як мета, а як зааб, як мшмальна вимога до cуcпiльних ввдносин. Тiльки в умовах толерантного сусшльства може бути здшснено повне розкриття дiйcних можливос-тей людини i cуcпiльcтвa [14, с. 63].
Незважаючи на всi методологiчнi проблеми, бшьшють дослщнишв толерaнтностi сходиться у позици, що aнтропологiчний змiст толераитносп мае соцiaльну природу i походить зi здiбностi лю-дини в процеа Г! соцiaлiзaцi! виховувати в себе «ус-вiдомлене терпiння». «Однак терпiння - тiльки одна зi сторiн толерaнтностi. Г. В. Бюзелева видме ще п'ять значень поняття толерaнтнiсть в сучaснiй нaуцi [19].
Друга грань толерантносп полягае в адаптацп людини до оточуючих. Шд aдaптaцiею розумшть вiдсутнiсть або ослабления реагування на якийсь несприятливий фактор в результат зниження чут-ливосп до його впливу. Трете значения толераит-ностi пов'язане зi стшшстю: придбана стiйкiсть; стiйкiсть до невизначеностц межа стiйкостi або ви-тривалосп людини; стiйкiсть до стресу, конфлжту; стiйкiсть до поведiнкових вiдхилень. Четверте значения пов'язане з поняттям допущения, дозволу. Толерaнтнiсть означае покликання того, що е люди, багато в чому вiдмiннi вiд нас, що у шших е власна думка, щнносп, щеали, iншi способи на iншi емо-цiйнi способи реагування. Однак за цим трактуван-ням може ховатися пасивне тертння i байдуж1сть, яке важко назвати толерантшстю. П'яте значения: толерaнтнiсть як прийняття. На вiдмiну вщ четвертого значення (допущення) прийняття характеризу-еться спрямовaнiстю на iншого. Ухвалення - умова для продовження взаемоди. Шосте значения: праг-нення людини досягти розумiння з iншими, узго-дити рiзнi установки, мотиви, не вдаючись до наси-льства i придушення людсько! гiдностi. Це розу-мiння толерaнтностi як активного прийняття рiзномaнiття, результатом якого стае сшвпраця, конструктивний дiaлог, допомога» [20, с. 14-16].
На усвщомленосл толерaнтностi акцентуе увагу У. Р. Кушаев : «Толераитшсть - це, перш за все, усвщомлене ставлення до дшсносп, це ви-знання унiверсaльних прав i свобод людини i прак-тичнi дi!, спрямовaнi на !х змiцнення. Ще одним ва-жливим елементом культури толерaнтностi е цшно-стi, якi формувалися на основi отриманих знань про iнших, шших культурах. Чим об'ектившше i гли-бше знания, тим бiльш стшш i стaбiльнi оцiнки, щнносп. 1ншими словами, вони зумовлюють можли-востi культури толерaнтностi i тим самим служать потужним стримуючим фактором на шляху рiзних форм нетерпимосп та непримиренностi. При цьому велике значения мае те, що в процеа ощнювання «шших» i «шших» речей i явищ важливо не вихо-дити зi сво!х власних цшностей, а намагатися сприймати реальшсть з !! особливостями.
Слщ зазначити, що система знань i цшностей не повною мiрою вщображають змют толерантно-стi. Тому що ц два елементи нерозривно пов'язaнi з трепм, не менш важливим, елементом структури культури толерaнтностi. I це - система практичних дiй, що виявляеться в повaзi, терпимостi до чужих культурних цiнностей. Культура толерантносл по сво!й сутi означае вщкрипсть i поблaжливiсть до будь-якого здорового прояву iндивiдуaльностi, пщ-несения чесп та гiдностi людини, повага до рiзних методiв i зaсобiв, що дозволяе реaлiзувaти людинi
свою особистють i iндивiдуaльнi риси. I в зв'язку з цим культура толерантносп повинна стати невiдри-вною частиною загально! духовно! культури сучас-ного сусшльства. Так як культура толерaнтностi е найважлившим фактором стaбiльностi i прогресу людсько! спiльноти» [21, с. 18-20].
В тому же руа продовжуе дискусiю щодо со-цiaльно! природи i змiсту толерaитностi дослiдник прав людини Генрi Шу, акцентуючи увагу на дiaло-гiчностi, диспутi, в результата яких народжуеться взаемна повага, домовлешсть м1ж людьми: «Серйо-зш конкретнi дискусi! навколо обов'язкiв, як вщ-повщають певним правам, як i навколо самих прав можуть iнодi стимулювати спрaвжиiй дiaлог м1ж людьми з приводу того, яш гaрaитi! вони можуть свiдомо дати один одному. Зрозумшо, це може та-кож призвести до диспупв, спорiв й непорозумiнь. I якщо в так1й дискусi! спрaвдi ввддзеркалюеться iн-терес до потреб шших учаснишв, якщо спрaвдi ма-ють мюце намагания зрозумiти уявления шших про !хш влaснi потреби i якщо йдеться про нaполегливi й творчi зусилля дiйти взаемно прийиятно! домов-леностi, ми спрaвдi маемо пщстави для нaдi! [22, с. 272].
В.А. Тишков вважае, що основними причинами, пов'язаиими з необхщшстю появи феномена толерaнтностi, е не пльки вiдмiнностi м1ж людьми з сощальних, нaцiонaльних, полiтичних та шших аспекпв, а й можливiсть появи конфлжпв м1ж ними за даними або шшим видам питаиь. Толеран-тнiсть дозволяе вирiшувaти конфлiктнi запитания мирним ненасильницьким шляхом або не проявля-тися зовсiм [23].
Цiкaвою е позищя М. В. Бондаренко, який у сво!х дослiджениях пропонуе розрiзияти справжию толерaнтнiсть, удаваиу толерaитнiсть i iнтолерaнт-нiсть, пов'язуючи !х з поведшкою в конфлiктi. На-сильницьш методи для виходу з конфлiкту застосо-вуе iнтолерaнтнa особистiсть, що будуть знаходити вираз в глузуваниях, не визнaинi прав iншого, напа-дах гнiву, нaвiть фiзичних пошкоджениях. Удавана толерaнтнiсть буде проявлятися в орiентaцi! на не-насильницьке виршения конфлiкту, можна сказати уникиення конфлжту, поступки партнеру в усьому [24]. I лише людина з високим рiвнем внутрiшньо! культури здатна проявляти i демонструвати справжию толераитшсть, яка повинна бути природним фоном розвитку сучасного суспiльствa.
Таким чином, конфлжти в мiжособистiсному спiлкувaинi неминуч^ тому необх1дно розвивати здaтнiсть приймати iншого, прагнути зрозумiти iншу точку зору, вщмовитися вiд кaтегоричностi в суджениях. Не меншою проблемою як невщ'ем-ного елементу толерaитностi в суспiльствi виступае i проблема гендерно! рiвностi, яка залишаеться до ниш надзвичайно актуальною.
В силу того, що толераитшсть е моральною яшстю особистосп, тобто не притаманна людям з народження, вона вимагае постшно! aктуaлiзaцi! та цiлеспрямовaиого вихования.
Так, слщ погодитися з висновком учаснишв науково-практично! конференцi!, що змiцнения миру в багатонацюнальнш держaвi досягаеться
шляхом придушення зайво! агресп i жорстокосп за-вдяки вдосконаленню законiв. Поступово у людини мае виробитися внутршне спонукання до поваги iнших. Необхвдно досягти розумiния, що всi люди однаков^ просто не всi з однаковим кольором шшри або вiрять в одного Бога.
Такого ефекту можна домогтися, виховуючи дитину з самого дитинства в умовах толерантносп. Але при цьому батьки дитини просто зобов'язаш тримати i себе в таких же рамках, не даючи емоцiям вийти назовнi. У тому чи^ i утримуватися вщ вжи-вання деяких слiв, що сприяють виробленню сте-реотипiв, як прийнятних у цивiлiзованому суспшь-ствг Варто визнати, що дiти все схоплюють на льоту, у випадку з батьками, - намагаються !м у всьому наслвдувати. Тому ми повинш пам'ятати, що пiдвищения толерантносп необхiдно починати з самих себе.
Необхiдно обов'язково зазначити i роль дер-жави в шдвищенш рiвия толерантностi та боротьби з ненавистю i насильством» [18, с. 126].
Отже, сучасна концепцiя толерантносп, зародившись у ввдносно недавнi часи, знаходить свое вираження у багатьох народiв свiту та набувае в свь товому масштабi своерiднi форми суджень щодо сввдомо! дiяльностi людства i ментальностi суспшь-ства.
Антропологiчний змiст толерантностi, як явища, мае радше соцiальну природу, н1ж антро-пну, але накопичений масив знань про людину до-зволяе констатувати Г! полiсутнiснiсть. Сучаснi науки подолали моносутнiснi погляди на людину, що панували ранiше. Слад погодитись з М. Патей-Бра-тасюк, що людина виявилася надзвичайно складною для науково-фшософського осмислення, оскь льки не е субстаицiею, а постае феноменом. Пере-важна бiльшiсть людинознавщв сходиться на тому, що людину варто дослщжувати як iстоту, що нале-жить одночасно декiльком свггам: божественному, надприродному, космiчному, природньому, соща-льному та духовно-культурному. Справдi, людина е тим фокусом, який дуже унiкально вiдображае ос-новнi параметри цих вимiрiв [7, с. 39].
Оптимальний рiвень толерантностi визнача-еться специфiкою розвитку конкретно! людини ^ за великим рахунком, соцiуму, в певних умовах (це те, що робить людину ^ в цшому, суспшьство, потен-цiйно бiльш життездатним). Оптимальна толерант-нiсть забезпечуе вщносно безконфлiктну штегра-цш рiзних члешв суспiльства в групи, забезпечуе розвиток людини i суспiльства через прийняття нового. А з шшого боку передбачае збереження едно-сп групи, суспiльства, людсько! особистостi (сприйняття самого себе в цiлiсностi i послвдовно-стi думок i вчиншв).
В соцiокультурному середовищi людина зна-ходить засоби для подолання тих суперечностей, що виникають мiж природним i духовним, тварним i культурним. Чи не найефектившшим засобом людини в цш ситуацii е !! духовнiсть, огорнутi, прося-киутi нею почуття, воля, дiя тощо, ноаем i генератором яких завжди е людський iндивiд. Адже лише
в ньому «одному-единому i неповторному, вщбува-еться таемничий процес народження думки волi, переживання, в якому поеднуються, урiвновaжу-ються, виживають коcмiчнe, природне, тварне, тех-нiчнe, cоцiумнe, смислове разом узяп; здiйcню-еться утворення единого начала з багатьох начал, що дае життя кожному з них зокрема», слушно шд-креслюе Г. I. Горак [25, с. 491].
Дуже щкавими е висновки психолога, дослвд-ника толерашносп Ю. А. Макарова [10, с. 148-151]: толерантшсть е бiологiчною яшстю, яка бiльшим чи меншим ступенем запрограмована в розвитку будь-яко! стайно! тварини. Терпима поведшка забезпечуе бюсощальний розвиток iндивiдa, е елеме-нтом виживання й конкурeнтоздaтноcтi бiологiч-ного виду. Сощальшсть не е суто людською характеристикою. Соцiaльними ютотами е i окрeмi види тварин. Сощальшсть означае лише те, що люди зда-тш до проживання cпiльно, в cоцiумi. Пeвнi !! начала е i у тваринному cвiтi, що п1дтверджуеться прикладами сшвюнування cоцiaльних тварин, пта-хiв та комах («протоcуcпiльcтвa» мурах, бджш, во-вк1в тощо). Дуже фундаментальною в напрямку до-cлiджeния агреси i толeрaитноcтi в примaтiв е праця нiдeрлaндcько-aмeрикaнcького приматолога i бюлога Франса де Вааля «В пошуках людського у примaтiв» [26]. Вш став першим, хто досл1див, як ввдбуваеться розв'язання конфлiктiв у тварин, проводив пaрaлeлi м1ж поведшкою примaтiв i людей. У його першш популярнiй киижцi «Полiтикa шимпанзе» окозамилювання та iнтриги в шимпанзе щд час боротьби за владу порiвнювaлиcя з aнaлогiчною поведшкою полгтишв.
I все ж таки, нaйбiльш досконалих i розвину-тих форм толерантшсть набувае саме в сощальнш cфeрi. У cоцiумi ми можемо спостерпати виник-нення толерантно! повeдiнки внacлiдок, як мiнiмум, 3 фaкторiв. По-перше, страху рiзного походження (страху неприемних насл1дк1в, покарання з боку ш-шо! людини, адмшютраци-начальства, cуcпiльcтвa тощо). В рeзультaтi якогось страху ми можемо i не помiчaти, що наша повeдiнкa стала «толерантною», а дaлi прояв терпимосп в певних умовах стае просто звичним, зaкрiплюючиcь на поведшковому рi-внi. А через деякий час людина вiдноcно cтiйко i без серйозних «самокатувань» починае проявляти то-лерантну повeдiнку. Правда, якщо толерантшсть не проникла на рiвeнь внутршньо! пeрeконaиоcтi, оcобиcтicно! позицi!, ця cтiйкicть cпоcтeрiгaетьcя тiльки в рамках конкретно! дiяльноcтi (наприклад, профeciйно!), cпeцифiчних умов.
По-друге, п1д впливом мистецтва i культури, коли вiдбувaетьcя впровадження ^де! терпимого cтaвлeния до шшо! людини здeбiльшого на eмоцiй-ному рiвнi.
По-трете, пiд впливом загального «розвитку особистосп» на оcновi iндивiдуaльно-пcихологiч-них характеристик-передумов (тут вже мова йде ще й про уcвiдомлeнe використання вде! толeрaитноcтi в «cиcтeмi стилю життя», щодо незалежному вщ су-спшьства розумiннi змicту оптимально! толерант-носп i cтaбiльному проявi толeрaитноcтi в поведь нцi людини). Вci щ джерела толерантно! повeдiнки
дшть на людину в сукупносп, проте домiнувaння того чи шшого - це факт. Джерела толерантносп можна назвати i засобами формування поведiнки, адже вони активно використовуються для корекцп iнтолерaнтностi (нaйчaстiше без втручання фах1в-цiв-психологiв).
Нaспрaвдi, складшсть людського iснувaння полягае в пм, що воно вiдбувaеться одночасно у де-к1лькох вимiрaх: космiчно-природному або виаль-ному, в соцiумному i культурному. Природньо-ор-гaнiчне iснувaння поеднуеться з соцiaльним, тобто життям серед шших, подiбних собi, у рiзних суст-льних сферах i життям духовним, що е втiлениям культури. Нi одна iз цих сфер не може бути безбо-л1сно вiдiрвaиa вiд людини. Вони необхвдт людинi, щоб мати зв'язок з природою, сустльством та ду-ховними цшностями культури. Кожиа людина уш-кальна нерозривною еднiстю всiх трьох начал. Проте людиш дуже ускладнюе г! ситуaцiю те, що кожие iз трьох !! «я» мае свою логшу розвитку i може юнувати сaмостiйно, зумовлюючи вiдповiдно i поведiнку людини. !! завдаиня якраз i полягае в тiм, щоб увщповщнити, згaрмонiювaти цi iпостaсi, бо це i е нaйефективнiше виршения даио! ситуaцi!. Це проблема велико! складносп, зумовлена сутш-стю природи кожно! iз них. Рiч у пм, що вiтaльне «я» особистосп, будучи нестримним прагнениям бути, жити, продовжити себе у чaсi серед шших житпв, е дуже центричним, воно замкнуте на собi, не знае подшу на добре i зле, красиве i потворне i iснуе на рiвнi пвдсввдомого та несвщомого.
Десь у глибинах психiки воно живе сво!м життям, час вщ часу пориваючись на поверхню культури, морaльностi, права, то, будучи безпечним, не-значним для оточення, то у формах агресивно-не-мотивоваиих, загрожуючи оточенню руйнaцiею [27]. Якщо ж людина дозволяе собi агресивно-не-мотивоваиу поведiнку свiдомо, то у не! великою е ймовiрнiсть стати злочинцем. Щоб цього не ста-лося, на допомогу людинi мае прийти духовно-ку-льтурне.
Соцiокультурнi якостi людини формуються в результaтi контaктiв, взаемоди людини з iншими людьми, в процес людсько! творчостi, засвоення рiзних форм духовного досввду людства. Особисп-сне - це сукупнiсть набутих шдивщом якостей в со-цюкультурному середовищi для забезпечения iнди-вща, його зв'язку з iншими людьми. Тому «особис-тiсне Я» iндивiдa мае не просто соцiaльну, а соцюкультурну природу, воно усввдомлюе свою за-лежиiсть вiд суспiльствa, ввд колективiстського «ми», забезпечуе взаемозв'язок мiж ними засобом шукаиия компромiсiв, приводити у вщповщшсть цiнностi, цiлi та ди, iнколи потребуеться i тдко-рення. В той час, коли розум спрямований на коле-ктивютсьш цiлi, розум спрямоваиий на загально-людськi. Будучи набутком вищого рiвня, вiн дозволяе людинi творити себе вщповщно до зaконiв i логiки розвитку людсько! цивiлiзaцi!.
Концепцiя множинностi людсько! природи орiентуе на толераитне ставления до виявiв людсько! своерщносп (як iндивiдуaльно!, так i культурно!), але ця терпимiсть не безмежиа, а обмежуеться
iдеею права. Тому що, виходячи з визнаиия мно-жинностi людсько! природи, ми повинш забезпе-чити повне виправдаиия людсько! вiдмiнностi, од-нак лише тiею мiрою, якою ця своерщшсть не приносить нам шкоди [3, с. 61].
Отже, зввдси дуaлiзм: природна агресившсть вгамовуеться соцiaльно набутою толерaитнiстю, причому важливим е баланс м1ж ними, оскшьки за-надто високий рiвень толерaитностi суспiльствa ро-бить його вразливим перед бiльш агресивним сустльством, i навпаки: низький рiвень толерaитностi призводить до самознищения частини сустльства.
Деяк1 дослiдники вважають, що вс вaгомi ре-зультати дуaлiзму бiологiчно! та соцiaльно! iсторi! (включаючи наше власне iснувaния) е результатом лiмiту доступних ресурсiв у реальному свт та кризам, яш ввд цього перiодично загострюються. Тобто, вщносини м1ж суспiльством i природою, ор-гaиiзмом i середовищем е ввд самого початку кри-зовими, залишаються такими за визначениям, i мова може вестися лише про ступеш гостроти кризи, саме життя представляе собою iмaиентний стрес, який перiодично посилюеться i вiдносно по-слаблюеться [28, с. 20].
Штелект (а значить i толерaитностi як Г! частини) - формувався як шструмент aгресi!. Перефра-зуючи А. П. Назаретяна [28, с. 39] : еволюцшна те-нденцiя полягала в тому, що у поведшщ оргaиiзмiв, нaдiлених бiльш розвинутим iнтелектом, агресивна (направлена на перетворения зовшшнього середо-вища) складова iндивiдуaльно! поведiнки все бiльш домiнувaлa над пасивним реагуваииям (уникнен-иям, терпимютю). I це робило наполегливо! необ-хiдностi у удосконaленнi внутрiшнiх гальм, саме результатом такого удосконалення терпимють ви-росла до рiвия толераитносп. Толерaнтнiсть - це вмiния штучно регулювати агрес1ю, iнструмент який виробило людство для забезпечення подаль-шого розвитку сустльства. Обмежения насильства не передбачае знижения aгресi! i нaвiть може супро-воджуватися зростаииям !! рiвня.
Антропологiчнa ефективнiсть пaрностi конце-ппв aгресi! i толерaнтностi, грунтованого на сучас-них людинознавчих знаннях, дозволяе трактувати сутшсть людини через едшсть унiкaльно-неповтор-ного бiологiчно-соцiaльного вимiру.
Звичайно, aитропологiчнa ефективнiсть парно-стi концеппв aгресi! i толерaнтностi е складною i багатогранною, що пiдтверджуеться iсторiею розвитку концептiв aгресi! i толерaнтностi. Кожиому iсторичному перiоду, вщповщае увiдповiднений йому рiвень розвитку особиспсного начала, усв1до-мления його, тобто особливостей розвитку людини як культурно-сощально! ютоти. Рiзнi суспiльно-ку-льтурнi системи по-своему мислили людину i вщ-пов1дно формували !! як бшьш-менш агресивну чи толерантну iстоту. Загалом же, судити про це можна, дослвдивши обсяг i характер тих прав i свобод, якими були нaдiленi люди в конкретних суспшьст-вах, в конкретний юторичний перiод.
Сучасне суспiльство вимагае використаиня по-тенцiaлу aитропологiчно! ефективностi парносп
концеппв агреси i толерантностi, а не окремого ви-дiления того чи шшого. Саме особистiсть прагне бачити буття гармонiйним, гумаиiстичним, довер-шеним, а без визнання парностi концеппв агресii i толераитностi як частини ашрополопчно! природи не бувае. М. Бердяев наголошував, що особистiсть являе собою поеднання ушверсально-несинчен-ного i iндивiдуально-особливого: «Особистiсть е свобода i незалежиiсть людини у вiдношеннi до природи, до суспшьства, до держави, але вона не е егоютичне ствердження, а якраз навпаки... Особис-тiсть в людинi е !! незалежиiсть вiд матерiального свiту, який е матерiал для роботи духа. I разом з тим, особистють е ушверсум, вона наповнюеться ушверсальним змютом» [29, с. 21].
Навпъ, гуманiстичний потенцiал права значно краще проявляеться в дiйсностi тих суспшьств, де в нормативних актах закршлеш принципи формально! рiвностi, взаеморозумшня, толераитностi, сприйняття iншого як рiвноцiнного собi. Антропо-логiчна ефективнiсть парносп концептiв агресii i толераитностi проявляеться в сучасному м1жнарод-ному сшвтоварисга, де все бiльше приживаеться вдея гумашзацп, зближення прав людини загалом i громадянських прав людини конкретного сустльс-тва, i це теж е сввдченням гуманiзацii сучасно! пра-вово! реальностi, просякнення аитропологiчним принципом толерантносп суспiльного органiзму. Вiдбуваеться сприйняття людини як самоцiнноi, са-модостатньо! iстоти, згустку агресивного i толерантного потенщалу для творчо! енергп, що випромi-нюеться в буття.
Людина так влаштована, що вона неминуче повинна, щоб жити i розвиватися, звертатися до ш-ших людей i взаемодiяти з ними. I робити це вона мае на засадах парносп концеппв агреси i толерантности Здатнiсть до солiдарноi взаемодп з iншими, до еднання з шшими, подiбними собi свщчить про сощальну сутнiсть людини. Проте не слад забувати про !! природню, бiологiчну сутнiсть.
Думаеться точно М. Патей-Братасюк вадзна-чила, щоб поведшка людей була правовою, необ-хвдний духовно-культурний вимiр. Людина здатна на правову поведiнку тому, що вона е ноаем духовно-культурного вимiру, тобто, окрiм соцiальностi, людина, будучи ноаем духу та духовностi, будучи духовною ютотою, е ще i iстотою культурною. Звь сно, духовно-культурну сутнiсть людина не отри-муе автоматично, ввд народження. Духовно-культу-рне наповнення кожному iз нас треба формувати, пiзнаючи культуру, користуючись !! надбаннями. Це нелегка i клопика робота, яку ми, люди, здшс-нюемо все свое життя. Проте це необхадно. Духовне в людиш - це i е ютинно людське i людяне. Все шше рвднить нас iз нашими братами меншими, iз представниками тваринного свиу. Отже, оскiльки суто людське буття - це буття духовне, то, чим до-сконалшою i багатшою в духовно-культурному плаш е людина, тим б№ше ймовiрностi того, що !! поведiнка буде правовою. Чим вщчутшшим та дос-коналiшим буде наш духовно-культурний багаж, тим нетерпимшими ми стаемо до неправового
життя, уах його проявiв i тим бшьше у нас з'явля-еться потреба жити в праи, вимагати права у вах його формах. Вiдомi нaуковцi i зaрубiжиi (Р. Iерiнг, £. Коллер, Б. Чiчерiн, Т. Оноре), i вiтчизнянi (А. А. Козловський, С. I. Макамов, В. М. Братасюк та iн.) наголошують про ввдповшальнють за розвиток i бо-ротьбу за права людини [7, с. 92].
На рeaлiзaцiю права у рiзних формах вплива-ють суто природш якоcтi людини: пcихiкa, воля, аг-рeciя, позитивнi eмоцi!, природш розумовi здiбно-cтi тощо. О^м цього, людина е cоцiaльною юто-тою i !! cоцiaльнi якосп теж мають вплив на прaворeaлiзaцiю. Концeпцiя множинноcтi людсько! природи орiентуе на толeрaитнe cтaвлeния до ви-явiв людсько! cвоерiдноcтi (як iндивiдуaльно!, так i культурно!), але ця терпимють не безмежна, а обме-жуеться iдeею права. Тому що, виходячи з визнання множинносп людсько! природи, ми повинш забез-печити повне виправдання людсько! вiдмiнноcтi, однак лише пею мiрою, якою ця своервднють не приносить нам шкоди [3, с. 61].
Висновки i перспективи подальших ро-зробок. Антропологiчнa ефектившсть пaрноcтi концeптiв aгрeci! i толерантносп дае нам можли-вicть правильно виховувати почуття cолiдaрноcтi з шшими, спрямовувати cоцiaльну взаемод1ю з ш-шими членами cуcпiльcтвa, Г! перебування в рiзних cоцiaльних iнcтитутaх, сощальш ролi, рольовi фун-кцi! тощо. Все це у пвдсумку надасть можливоcтi зменшити тeндeнцi! насильства у розвитку сучас-ного cуcпiльcтвa, наблизить до прaворeaлiзaцi! в його природньому вимiрi. Духовно зрiлa особис-псть буде докладати максимум зусиль для рeaлiзa-цi! власних прав, та ще й працюватиме i безпосере-дньо, i опосередковано на рeaлiзaцiю права в cуcпi-льcтвi, його ствердження, захист, розвиток. Прaвоcвiдомa Особистють розумiе, що в1д рeaлiзa-цп права як форми втiлeння та вираження вищих духовних цiнноcтeй виршальним чином залежить життездaтнicть cуcпiльcтвa, перспективи його роз-витку, його майбутне тощо [7, с. 99].
В сучаснш Укра!ш розумiния i використання aитропологiчно! ефективносп пaрноcтi концeптiв aгрeci! i толерантносп на дуже низькому рiвнi, до-мiнуе концeпцiя тиску на будь-яку «iнaковicть» (яка нeрiдко набувае агресивного характеру) наси-льницькими методами, що зумовлюе нeзрiлicть ук-рa!'нцiв як суб'екпв права, i Укра!ни як правового суспшьства. В демократичних кра!нах викорис-тання aнтропологiчно! eфeктивноcтi парносп концеппв агреси i толерантносп вщбуваеться значно iнтeнcивнiшe, i як наслвдок, в масовому мacштaбi суспшьство складаеться iз повноцiнних толерант-них суб'екпв права, а, отже i е правовим cуcпiльcт-вом. Особливо багато в плаш рeaлiзaцi! ашрополопчно! ефективносп парносп концеппв агреси i толерантносп залежить вщ ступеня зрiлоcтi людини - особистосп. Якщо cуcпiльcтво складаеться зi зрь лих особистостей в масовому масштаб^ рeaлiзaцiя aитропологiчно! eфeктивноcтi пaрноcтi концеппв агресп i толeрaитноcтi буде розвиватися штенси-вно, !! рeaлiзaцiя буде здшснюватися уcпiшно. Реа-
тзаци антрополопчно! ефективносп парносп кон-цептiв aгресi! i толерантносп в знaчнiй мiрi зале-жить вiд цiннiсноí шкали суспiльствa. Якщо на ве-ршинi цiеí шкали буде знаходитися людина, !! пд-нiсть, честь, Г! права, свобода, справедливють, !х рiвнa мiрa для однойменних суб'екпв права тощо, реaлiзaцiя aнтропологiчноí ефективностi пaрностi концептiв агреси i толерaнтностi буде здшснюва-тися устшно. Де зневажена людина, де на вершит цiннiсно! шкали заметь загальнолюдських цшнос-тей знаходяться другорядш, груповi, чaстковi, там i проблеми з реaлiзaцiею aнтропологiчноí ефективносп пaрностi концептiв aгресi! i толерантносп.
Застосування aнтропологiчно! ефективностi пaрностi концеипв aгресií i толерaнтностi як рiзно-виду людсько! дiяльностi, це процес та результат людсько! творчостi. Нам необхщно буде врахувати характеристики сучасноГ украгнськоГ людини, яка е учасником застосувания aитропологiчно! ефектив-ностi парносп концептiв aгресií i толерaитностi, осшльки цi характеристики вона транслюе на цю дь яльнiсть. Суб'екти застосувания антрополопчно! ефективносп парносп концептiв агреси i толерант-ностi - це сучаст укрa!нцi з вiдповiдним культур-ним рiвнем, духовно-iнтелектуaльним наповнен-иям, поглядами на права людини, з певними цшш-сними настановами тощо. Все це не може не вщбитися на процесах подолания насильства, а ско-рiш його агресивних, iнтолерaитних форм, ефекти-вностi застосувания принципу толераитносп у со-Шум^ змiстi та якостi толерaитностi як тенденци розвитку сучасного суспiльствa. З проблемою сучасно! людини, !! рiвнем розвитку, принaлежиiстю до певно! нaцiонaльно! культури, ставлениям до прав людини, вибором певних засад правового роз-витку i правозастосовчо! дiяльностi пов'язане розу-мiния толерaнтностi як одного з основних принци-пiв розвитку сучасного сустльства.
Лiтература
1. Бачинин В.А. Социология: академический курс. Саикт-Петербург: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. 871 с.
2. Козаченко О.В. Кримiнaльно-прaвовi заходи: культурно-аитрополопчний вимiр: моногра-фiя. МиколаГв : ТОВ «Iлiон», 2011. 504 с.
3. Велика украГнська юридична енциклопедiя : у 20 т. Т. 2 : Фiлософiя права / редкол.: С.I. Максимов (голова) та т.; Нац. акад. прав. наук УкраГни; Iн-т держави i права iменi В.М. Корецького НАН УкраГни; Нац. юрид. ун-т iменi Ярослава Мудрого. Хaркiв : Право, 2017. 1128 с.
4. Максимов С. Права людини: ушверсаль-шсть та культурна рiзномaиiтнiсть. Право УкраГни. 2010. № 2. С. 89-100.
5. Козлачкова Е.А. Изменение классического понятия «человек как субъект права» в правоотношениях по клонированию. Право и экономика. 2013. № 12 (310).
6. Павлов В.И. Антропологическая концепция права. Постклассическая онтология права: монография / под ред. И.Л. Честнова. Саикт-Петербург: Алетейя, 2016. С. 325-376. С. 331.
7. Патей-Братасюк М. Антропоцентрична те-орiя права : навч. noci6. КиГв, 2010. 396 с. С. 26-27.
8. Антонян Ю.М. Теория человеческой агрессии. Почему жестоки люди. Москва: ЮНИТИ-ДАНА, 2015. 311 с.
9. Фромм Э. Анатомия человеческой деструк-тивности. Минск: ООО «Попурри», 1999. 624 с.
10. Макаров Ю.А. Толерантность в современном мире. The culture of tolerance in the context of globalization: methodology of research, reality and prospect: materials of the international scientific conference on May 13-14, 2014. Prague: Vedecko vyda-vatelske centrum «Sociosfera-CZ». 240 p. С. 148-151.
11. Моисеев Н.Н. Современный антропогенез цивилизационные разломы. Эколого-политический анализ. Вопросы философии. 1995. № 1. С. 3-30.
12. Табейкина Е.К. Человек на рубеже веков: в поисках нравственного императива. The culture of tolerance in the context of globalization: methodology of research, reality and prospect: materials of the international scientific conference on May 13-14, 2014. Prague: Vedecko vydavatelske centrum «Sociosfera-CZ». 240 p. С. 77-79.
13. Иванова Е.Ю. К вопросу о толерантности в российском обществе. Толерантность - как фактор укрепления гражданского мира в демократическом, проавовом государстве : Сборник материалов межвузовской студенческой научно-практической конференции (24 ноября 2009 г.): Сборник / Отв. Ред. А.Р. Усиевич, ГОУ ВПО РПА Минюста России Ижевский юридический институт (филиал). Ижевск: ИжЮИ (ф) РПА Минюста Росии, 2010. 128 с. С. 18-23. С. 19.
14. Маркин А.Н. Проблема толерантности: история и современность. Толерантность - как фактор укрепления гражданского мира в демократическом, проавовом государстве : Сборник материалов межвузовской студенческой научно-практической конференции (24 ноября 2009 г.): Сборник / Отв. Ред. А.Р. Усиевич, ГОУ ВПО РПА Минюста России Ижевский юридический институт (филиал). Ижевск: ИжЮИ (ф) РПА Минюста Росии, 2010. 128 с. С. 58-65. С. 58.
15. Быкова М.В. О характере влияния различных социальных факторов на степень этнической толерантности в России. Толерантность - как фактор укрепления гражданского мира в демократическом, проавовом государстве: Сборник материалов межвузовской студенческой научно-практической конференции (24 ноября 2009 г.): Сборник / Отв. Ред. А.Р. Усиевич, ГОУ ВПО РПА Минюста России Ижевский юридический институт (филиал). Ижевск: ИжЮИ (ф) РПА Минюста Росии, 2010. 128 с. С. 11-14. С. 13.
16. Идрисова С.Ф. Толерантность как условие эввективной работы административной элиты. Толерантность - как фактор укрепления гражданского мира в демократическом, проавовом государстве : Сборник материалов межвузовской студенческой научно-практической конференции (24 ноября 2009 г.): Сборник / Отв. Ред. А.Р. Усиевич, ГОУ ВПО
РПА Минюста России Ижевский юридический институт (филиал). Ижевск: ИжЮИ (ф) РПА Минюста Росии, 2010. 128 с. С. 24-26. С. 25.
17. Уолцер М.О терпимости. / Перевод с англ. яз. И. Мюрнберг. Москва: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000. 160 с.
18. Толерантность - как фактор укрепления гражданского мира в демократическом, проавовом государстве : Сборник материалов межвузовской студенческой научно-практической конференции (24 ноября 2009 г.): Сборник / Отв. Ред. А.Р. Усиевич, ГОУ ВПО РПА Минюста России Ижевский юридический институт (филиал). Ижевск: ИжЮИ (ф) РПА Минюста Росии, 2010. 128 с. С. 90-91.
19. Бюзелева Г.В., Шелемова Г.М. Толерантность: взгляд, поиск, решение. Москва, 2003. 260 с.
20. Бердалиева Р.Ш. Толерантность: сущность и трактовки понятия. The culture of tolerance in the context of globalization: methodology of research, reality and prospect: materials of the international scientific conference on May 13-14, 2014. Prague: Vedecko vydavatelske centrum «Sociosfera-CZ». 240 p. С. 1416.
21. Кушаев У.Р. Сущность и структура культуры толерантности Толерантность: сущность и трактовки понятия. The culture of tolerance in the context of globalization: methodology of research, reality and prospect: materials of the international scientific conference on May 13-14, 2014. Prague: Vedecko
vydavatelske centrum «Sociosfera-CZ». 240 p. С. 1820.
22. Шу Г. Права людини та культурш ввдмш-носп Фiлоcофiя прав людини / За редакцп Ш. Госе-пата та Г. Ломанна; Пер. з нм. О. Юдша та Л. До-рошчево!. Ки!в: Шка-Центр, 2008. 320 с. (Сeрiя «Змша парадигми»; Вип. 12). с. 254-281. С. 272.
23. Тишков В.А. О толерантности. Толерантность, взаимопонимание и согласие: материалы Междунар. конф. / отв. ред. В. А. Тишков. Москва: Изд-во ИЭА РАН, 1997. С. 17-38. Селезнева Е.В., Бондаренко Н.В. Развитие толерантности государственных служащих: моногр. / под общ. ред. А.А. Деркача. Москва: Изд-во РАГС, 2007. 102 с.
24. Фiлоcофiя. Курс лекцш : навч. поаб. для студенпв вузiв / За ред. I. В. Бичка та ш. Ки!в: Либщь, 1994. 576 с. С. 491.
25. Waal F. de. The Bonobo and the Atheist: In Search of Humanism Among the Primates. New York-London: W.W. Norton&Company, 2013. 303 p.
26. Фрейд З. Я и Оно. Киев: Азбука, 2015. 288с.
27. Назаретян А.П. Антропология насилия и культура самоорганизации. Очерки по эволюци-онно исторической психологии. Изд. 3-е, стереотипное. Москва: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2012. 256 с. С. 20.
28. Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека. Царство Духа и царство Кесаря. Москва: Республика, 1995. 375 с. С. 21.
