CC BY
30ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ В1НДИКАЦШНОГО ТА НЕГАТОРНОГО ПОЗОВ1В, ЯК1 ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ЯК ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТ1 ТА 1НШИХ РЕЧЕВИХ ПРАВ НА ЗЕМЕЛЬНУ Д1ЛЯНКУ, ПОРУШЕНЕНОГО ЧЕРЕЗ НЕДОТРИМАННЯ ПРАВИЛ
ДОБРОСУС1ДСТВА
Третяк Т.О.
Кигвський нацгональний утверситет 1мет Тараса Шевченка, Кандидат юридичних наук, доцент кафедри земельного та
аграрного права, м. Кшв, Украша
THE LEGAL PROBLEMS OF THE REI VINDICATIO AND THE ACTIO NEGATORIA APPLICATION AS TOOLS OF THE PROPERTY RIGHT AND THE OTHER REAL RIGHTS ON LAND PARCELS PROTECTION IN CASE OF THESE RIGHTS INFRINGED BY THE RULES OF
GOODNEIGHBOURLINESS VIOLATION
Tretiak T.O.
Taras Shevchenko National University of Kyiv Associate professor of the department of land and agrarian law
Kyiv, Ukraine
АННОТАЦ1Я
Статтю присвячено дослщженню застосування вiндикацiйного та негаторного n030BiB для захисту права власносл та шших речевих прав, порушених в результапв недотримання правил добросуадства. Необхiднiсть такого дослвдження викликана великим практичним значениям юридично! квалiфiкацi! дiй особи, що самов№но зайняла частину земельно! дiлянки сусвда. Якщо такi дп квалiфiкувати як припи-нення володiння власника, то у такому разi позивач повинен застосовувати вшдикацшний позов. Квалiфi-кащя таких лише як створення перешкод у користування без припинення володшня власника означае, що потерпiлий повинен застосовувати саме негаторний позов.
Застосування цих двох способiв захисту права власносп на земельну дiлянку мае ютотш особливостi. Зокрема, у разi застосування вiндикацiйного позову, позивач може пропустити строк позовно! давностi i вiдповiдач може використати пропуск такого строку як тдставу для ввдмови у задоволеннi позову. Трива-лий характер порушення права власностi на земельну дшянку, для припинення якого застосовуеться негаторний позов, робить неможливим пропуск строку позовно! давности £ також i iншi особливосп застосування наведених двох способiв захисту права власностi на земельну дмнку.
В юридичнiй лiтературi набула поширення концепцiя «книжного володшня». I! використання на прак-тицi призводить до квалiфiкацi! самовiльного заняття суадньо! земельно! дiлянки як створення перешкод без позбавлення власника тако! земельно! дмнки володiння. У статп дослщжено цю концепцiю, проана-лiзовано наслщки !! використання i зроблено рекомендаци для вдосконалення практики застосування вш-дикацiйного та негаторного позовiв, а також зроблено пропозицп для вдосконалення законодавства, що регламентуе порядок застосування цих двох способiв захисту права власносп на земельнi дiлянки.
В результата проведеного дослвдження автор доходить висновку, зпдно з яким у разi порушення права власностi на земельну дшянку шляхом !! самовшьного зайняття необхiдно звертатися з вiндикацiйним по-зовом до порушника, оскшьки останнiй припиняе фактичне володiния земельною донкою.
ABSTRACT
The article addresses the rei vindicatio actio and actio negatoria application for protection of the property right and the other real rights, that are infringed by rules of good neighbourliness violation. This study is necessary because of significant practical value of the legal qualification of the acts of the person, that illegally occupied the neighbouring land parcel. If this action is qualified as the acts, ceasing owner possession, the owner should use the rei vindication in this case. The qualification of this acts as property right obstruction, without terminating of the owner possession means that the owner should apply the actio negatoria.
These two protections tools of the property rights for land parcels protection are characterised by special characteristics. For instance, applying rei vindicatio, the applicant may fail to submit the appeal during the statute of limitation period and the defendant can refer to this fact as to the ground to require the appeal been dismissed. An actio negatoria is applied for protection from a continuing violation of a property right, therefore it is impossible to fail to submit the appeal during the statute of limitation period. There are also the others special characteristics these two tools of property right to land parcels protection.
The conception of "book possession" is widespread in the law literature. These conception application in practice leads to the qualification of the illegal occupation of the neighbouring land parcel as obstruction of the property right without possession to the land parcel been ceased. This conception and the aftermaths of its implementation have been studied in this article, the recommendations for improving the court practice of rei vindicatio actio and actio negatoria application has been done. The author also elaborated recommendations for improving of the legislation, that regulate these two tolls of the ropery right to land parcels protection.
It is concluded in case of property right to land parcel violation by its illegal occupation, the applicant should apply the rei vindicatio actio, because the defendant action ceased the owner's possession of the land parcel.
Ключовi слова: право власносп на земельну дмнку; вшдикацшний позов; негаторний позов; захист права власносп на земельну дмнку.
Keywords: property right to the land parcel; rei vindicatio actio; actio negatoria; property right to the land parcel protection.
Проблемним питанням, що ютотно познача-еться на ефективносп захисту права власносп на земельну дшянку, е питання про правову природу вимоги про повернення земельно! дмнки (чи ii ча-стини) ввд особи, яка самовiльно ii зайняла. Самовь льне зайняття земельно! дмнки призводить до ви-лучення земельно! дмнки з володiння власника та створюе перешкоди у використанш земельно! дм-нки. Саме ця обставина i е причиною розб1жностей у правовiй квалiфiкацii вимоги повернути самовь льно зайняту земельну дмнку.
Одним з пiдходiв до розумшня вимоги повернення самовiльно зайнято! земельноi дiлянки е ii квалiфiкацiя як вiндикацiйного позову. Цей споаб захисту полягае у вимозi власника, позбавленого володшня, до володiльця речi про ii повернення власниковi. Зпдно з iншим пiдходом, самовiльне зайняття земельноi дiлянки е створенням перешкод у користуванш, що не пов'язане з позбавленням власника володiння.
Практичне значення юридично! квалiфiкацii вимоги про припинення самовiльного зайняття земельно! дмнки полягае, з-помiж iншого, у тому, що якщо таку вимогу вважати вiндикацiйним позо-вом, то на не! поширюються правила про строки по-зовно! давностi. Якщо ж вважати таку вимогу нега-торним позовом, то вимоги про строки позовно! да-вностi не можуть бути застосованi до ще! вимоги, осшльки створення перешкод у користуванш е три-валим порушенням.
Критерiем, що дозволяе встановити, чи е така вимога вшдикащею чи негаторним позовом, е поз-бавлення володiння. Якщо самовшьне зайняття земельно! дмнки означае позбавлення володiння, то вимога про повернення тако! земельно! дмнки е вь ндикацiйним позовом. Якщо ж позбавлення володшня не ввдбуваеться, то вимога про захист такого права е негаторним позовом.
Стан до^дження проблеми
Питання застосування вiндикацiйного позву вже дослвджувалися в юридичнш лiтературi. Умо-вно можна видiлити два напрямки таких досл> джень. Перший спрямований на дослвдження пра-вово! природи вшдикацшного позову за римським приватним правом. Зокрема, правова природа вшдикацшного позову була розкрита у тдручниках 1.Б. Новицького [29 с. 100-101, 28 с. 101-102], О.А. Щдопригори [30 с. 148-151], О.А. Щдопригори та е.О. Харитонова [33 с. 333-337], Д.В. Дождева [11 с. 350-356], В.А. Краснокутського [17 с. 212-217] та шших [14 с. 77-79], а також у наукових статтях [2,
3]
Також було написано низку монографш, в яких розглядалися питання вiндикацiйного позову у римському правi. Серед них необхвдно особливо
слiд видiлити монографiчнi дослвдження О.А. Шдо-пригори (монографiя присвячена захисту права власносп у римському прав^ [31] та монографiчне до-слiдження Д.В. Дождева, присвячене захисту воло-дiння у римському правi [12].
Попри непересiчну наукову щншсть згаданих дослiджень ними не може бути вичерпано досль дження правовi питання застосування вшдикацш-ного позову в Укра!ш, адже виникае питання про те, якою мiрою спадок римського права може бути запозичений у законодавство та практику Укра!ни i яким чином запозичувати цей спадок. Така ситуа-цш робить необхiдним звернутися до робгг, присвя-чених вiндикацiйному позову як засобу захисту права власносп на земельну дмнку.
Загальнi питання вшдикацшного позову були дослiдженi у роботах К.М. Амбарцумяна [1], Н.Ю. Голубево! [5], е.В. Гузь [8], 1.О. Дзери [10 с. 511— 522, 9 с. 9-10], С.Г. Кузьменко [18], Д.В. Лоренца [20, 21], С.А. Красново! [16], А. Штанька [43].
Чимало грунтовних робп було присвячено до-слiдженню спiввiдношенню кондикци, реституцп, вiндикацi!' [38 с. 612-662, 15, 35, 36, 6, 40 с. 493501].
Питанню розмежування вiндикацiйного та не-гаторного позову присвятили сво! роботи А.М. Mi-рошниченко [22, 25 с. 6-7, 23 с. 144-147, 24 с. 98102], Ю.Ю. Попов [25 с. 7-13], А.1. Рiпенко [25 с. 26], Ю.В. М'якоход [26], О.П. Куцевич [19] Я.М. Ро-манюк та O.G. Бурлай [37].
Аналiз робiт, що спещально присвяченi досль дженню спiввiдношення вшдикацшного та негато-рного позову в Укра!ш, дозволяе видiлити тенден-щю, яка полягае у сприйняттi концепцп т. з. книжного володшня. Зпдно з щею концепцiею волод№цем вважають лише особу, яка зареестро-вана у реестрi речевих прав на нерухоме майно як власник чи суб'ект шшого речевого права. Самовь льне заняття земельно! дмнки не призводить до змiни запису у реестр^ а отже волод№цем продов-жуе залишаеться потерпiлий. Осшльки вшдикацш-ний позов застосовуеться лише у разi втрати потер-тлим володiння, то на думку прихильнишв конце-пцi! «книжного володшня», у випадку самовiльного заняття земельно! дмнки застосовуватися мае саме негаторний позов.
Осшльки концепцiю «книжного володшня» е практично пашвною в юридичнш лгтератур^ за-вданням ще! статтi е перевiрити цю концепцш i ви-словити рекомендацй' щодо того як слад квалiфiку-вати самов№не заняття земельно! дiлянки i з яким позовом власник мае звертатися за захистом ввд такого порушенням його права.
Втдикацшний та негаторний позови, ят за-стосовуються як засоби захисту земельних прав у римському прав1
У римському npaBi для повернення земельно! дшянки з чужого незаконного володшня застосову-вався вiндикацiйний позов. Наприклад, книга 6 Дь гестiв Юстинiана у титулi 1 «Про вшдикацш речЬ> мiстить такий текст: «[ц]ей спецгальний речевий позов ^ндикацшний позов] застосовуеться щодо ecix рухомих речей, як живих, так i тих, що не ма-ють душ^ i речей, що поеднанi i3 землею» (D.6,1,1) [4 с. 33]. У цш же rami йдеться також про можли-вють вiндикацi! поля, зокрема зазначено: «[я] кщо той, хто взяв на себе ведення втдикацИ поля, був засуджений, то тим не менше, як говорить Педш, правильно буде, щоб володшець витребував це поле в судовому порядку» (D.6,1,7) [4 с. 33].
Вшдикацшний позов передбачав вимогу влас-ника, що не володie рiччю, до невласника, що воло-дie рiччю, про повернення ще! речi власнику [див.: 32 с. 148, 33 с. 333, 29 с. 101]. На вщмшу ввд вшди-кацшного позову, негаторний позов застосовувався у ситуаци, коли перешкоди у користуванш рiччю створювалися без позбавлення володiння [13 с. 389, 32 с. 151].
Ключовий характер володшня для розмежу-вання цих двох позовiв робить необхiдним зупини-тися на його характеристик докладнiше. Володшня (possessio) у римському прав означало саме «...фа-
ктичне тримання речi, поеднане з намiром вва-жати ii своею» [34 с. 112]. Пояснюючи цей феномен, О.А. Шдопригора зазначае: «...володiння як фактичне тримання речi становить собою факт, який не можна було навть назвати юридичним, осюльки в деяких випадках вт, не Трунтуючись на правi, не мiг породжувати юридичних на^дюв. Однак, претори надавали цьому фактовi юридич-ного значення: почали надавати такому фактичному становi юридичного захисту» [34 с. 112].
Така думка вченого шдтверджуеться джере-лами римського права. В Дп-естах Юстишана мю-титься така характеристика володшня: «[в]олод/'ння було названо, як каже i Лабеон, вiд мiсця осiдлостi як мiсце проживання, так як воно природно утри-муеться тим, хто на ньому поселився...» (Д. 41.2.1). Дал^ у другому та третьому реченнях параграфа третього ще! ж книги Ддгеслв Юстишана стверджуеться: «[а] ОфШй i Нерва-син стверджу-ють, що навть без волi откуна малолiтнiй може почати володти. Адже (володтня) стосуеться факту, а не права» (Д. 41.2.1.3). Навряд чи можна чпташе виразити той факт, що право володшня за-безпечуе фактичне триманням речi з натром вва-жати !! своею.
Римсьш юристи видшили два елементи володшня: «.а) суб'ективний - animuspossidendi - на-мiр чи воля володти рiччю для себе, на себе i б) об 'ективний - corpus possessionis - реальне пану-вання над предметом володтня» [17 с. 169]. При цьому намiр вважати рiч своею не передбачав пос-тшного фiзичного контакту волод№ця з рiччю. На-впаки, володшець «.може здтснювати володiння «corpore» («тшом») через третю особу, а також утримувати володтня «solo animo» пiд час вiдсут-ностi...» [11 с. 327]. З шшого боку, «...утримати володтня тшьки corpore неможливо, так же, як i
втратити його, не маючи animus relinquendi (на-Mipy залишити pi4)» [11 с. 327]. У pa3i, якщо сто-ронш особи захопили pi4, втрата чи утримання володшня нею залежало ввд реакщ! володтця на так! да [11 с. 327].
Отже, у римському прав володшням як крите-pieM ввдмежування вiндикацiйного та негаторного позовiв вважалося саме фактичне володшня. При цьому фактичне володшня не означало постшного фiзичного контакту з piччю i досить часто набувало умовного характеру, що, однак, не перешкоджало використовувати вiндикацiйний позов у pазi само-вшьного зайняття чужо! земельно! дiлянки. Цей факт, на наш погляд, свщчить про сшршсть думки про те, що поява «книжного» володшня (тобто стану, коли права на piч виникають лише шсля !х державно! реестращ!) виключае можливiсть засто-сування вiндикацiйних позовiв для звiльнення са-мов№но зайнятих земельних дiлянок [див.: 25 с. 11].
Втдикацшний та негаторний позови, ят за-стосовуються як засоби захисту земельних прав за нмецьким правом
Вiндикацiйному позову присвячений параграф 985 Цивтного кодексу Шмеччини [7] (дал^ВОВ), зпдно з яким «[в]ласник може вимагати eid воло-дшьця передавання йому його реч1». Наведене положения е загальним i поширюеться як на рухом^ так i неpухомi pечi. Рiзновидом остаинiх е земельна дь лянка.
Нашр законодавця поширити положення параграфа 985 BGB i на земельш дiлянки шдтверджу-еться положенням параграфа 998 BGB. Параграф 985 BGB е першим параграфом роздшу 4 BGB «Ви-моги, що грунтуються на пpавi власностi». Параг-рафи 986-1003 BGB регулюють порядок розрахун-к1в власника, що вимагае повернення його реч^ та незаконного волод№ця тако! pечi. Згаданий вище параграф 998 BGB регламентуе порядок розрахун-к1в власника, що вимагае повернення його земельно! дмнки ввд !! незаконного фактичного воло-дiльця. Вiдповiдно до цього параграфа, «[я]кщо по-верненню тдлягае земельна дшянка сшьськогосподарського призначення, власник зо-бов'язаний вiдшкодувати володiльцевi витрати, яких вiн понк для вирощування плодiв, ще не вiддi-лених, однак таких, що пiдлягають вiддiленню до зактчення господарського року за правилами надежного ведення господарства, притому тiею мi-рою, якою витрати вiдповiдають належному ве-денню господарства i не перевищують вартостi плодiв». Отже, факт регулювання порядку розпо-далу витрат незаконного володшьця щд час повернення земельно! дмнки за вшдикацшним позовом сввдчить про те, що саме цей позов застосовуеться для повернення земельно! дшянки з чужого незаконного володшня.
На те, що вимога про зв№нення самов№но за-йнято! земельно! дшянки е вшдикацшним позовом, вказують також ri положення BGB, що звшьняють таку вимогу ввд застосування позовно! давности Негаторний позов застосовуеться проти правопору-шення, що тривае, а отже строк позовно! давносп у
такому разi пропущеним бути не може. Окремi ж положення BGB, яш виключають вимогу про пове-рнення самовiльно зайнято! земельно! дмнки з-пiд дй' правил про позовну давнiсть, свiдчить про те, що шмецький законодавець не вважае самовiльне зай-няття земельно! дмнки тривалим правопорушен-ням, припускае можливють пропуску строку позов-но! давносп i, як наслiдок, втрати права на вiндика-цiю. Передбачаючи так! наслвдки, BGB встановлюе спецiальнi правила, як блокують правила про строки позовно! давностi до вимоги про звшьнення самовiльно зайнято! земельно! дшянки.
Прикладами таких норм е положення частини першо! параграфа 902 BGB, зпдно з якою «[н]а вимоги, що Трунтуються на зареестрованих правах, не поширюються правила про строк позовно'1' давность». Право власносп на земельну дмнку набу-ваеться лише у раз^ коли вчинено угоду двох сторш про передавання права власностi на земельну дшя-нку i внесенi ввдповщт змши до поземельно! книги (частина перша параграфа 873 BGB).
Отже, незважаючи на те, що право власносп на земельну дмнку та обтяження такого права вини-кають лише тсля внесення змш до поземельно! книги, вимога власника земельно! дмнки до незаконного волод№ця про повернення цiеi земельно! дшянки, за правилами BGB, е вшдикацшним позо-вом.
Втдикацшний та негаторний позови, ят за-стосовуються як засоби захисту земельних прав за законодавством Украти
Вшдикацшному позову присвячена стаття 387 Цившьного кодексу Укра!ни вщ 16.01.2003 № 435-IV [41] (дал^ЦК), зпдно з якою «[в]ласник мае право витребувати свое майно вiд особи, яка незаконно, без вiдповiдноi правовог пiдстави заволодша ним». Текст ще! статп вказуе на те, що вона поши-рюеться на витребування будь-якого майна з чужого незаконного володшня. Майном, зпдно з час-тиною першою статп 190 ЦК, е окрема р!ч, сукуп-шсть речей, а також майновi права та обов'язки. р!ччю е предмет матерiального свиу, щодо якого можуть виникати цив№ш права та обов'язки (стаття 179 ЦК). Земельна дшянка е предметом ма-терiального свиу, щодо якого можуть виникати ци-в№ш права та обов'язки, а тому е тдстави вважати ii р!ччю i поширювати на правове регулювання захисту права власностi на земельш дмнки положення сгатп 387 ЦК.
На необхвдшсть поширення на правовий режим захисту земельно! дмнки статтi 387 ЦК вказуе також i положення частини першо! статп 181 ЦК, що визначае, яш речi належать до видового по-няття «нерухома р!ч» родового поняття «р!ч». До нерухомих речей частиною першою статп 181 ЦК вщнесено «...земельш дшянки, а також об'екти, розташоват на земельнш дiлянцi, перемщення яких е неможливим без ix знецтення та змши ix призначення».
Для з'ясування того, чи е вимога про повер-нення самовшьно зайнято! земельно! дмнки в!нди-кацшним чи негаторним позовом, важливо розгля-нути питання, як! вир!шують правовий режим обох
позовiв, i порiвняти !х з реальною ситуащею повернення земельно! дшянки. Правовому режиму вшди-кацiйного позову присвячена поряд з iншими стаття 390 ЦК. Зазначена стаття регламентуе порядок розрахуншв мiж власником самов№но зайнято! земельно! дмнки та !! незаконним володiльцем (як добросовюним, так i недобросовiсним), зокрема стаття 390 ЦК виршуе: долю плодiв та доходiв, яких володшець отримав чи мiг отримати за час незаконного володшня рiччю (частину перша та друга статп 390 ЦК); питання вщшкодування незаконному володiльцевi витрат на утримання та збере-ження майна тд час незаконного володiння (час-тина третя статтi 390 ЦК); питання про компенса-цiю полiпшень, зроблених за час незаконного володшня рiччю (частина четверта статп 390 ЦК).
Жодне з цих питань правовий режим негатор-ного позову не регламентуе. Негаторному позову присвячена стаття 391 ЦК, зпдно з якою «[в] ласник майна мае право вимагати усунення перешкод у здшснент ним права користування та розпоря-джання сво'1'м майном». Брак спещальних поло-жень, яш б регламентували питання про повернення плодiв та доходiв, отриманих вщ реч^ долi полшшень речi, витрат на !! утримання поясню-еться тим, що таких питань не може виникати тд час негаторного позову, адже у випадку негатор-ного позову земельна дмнка не вилучаеться з володшня власника, а тому i регулювати !х законодавець не вбачав жодно! потреби. Наприклад, якщо один сусiд чинить перешкоди у користуванш земельною дiлянкою шшому сусiдовi внаслiдок затi-нення, то жодне з питань, врегульованих статтею 390 ЦК, виникнути не може. Може мати мюце не-отриманий дох1д, який потерпiлий одержав би, якби порушник не вчинив порушення. Неотрима-ний дохвд е рiзновидом збитк1в (пункт другий частини друго! статп 22 ЦК), позов про ввдшкодування збитшв може i повинен супроводжувати негаторний позов, при цьому ввдшкодування неодержаного доходу не потребуе спецiальних положень у нормах, що спещально присвяченi негаторному позову (у нашому випадку це стаття 391 ЦК).
Окресливши в загальних рисах деякi особливо-стi правового режиму негаторного та вшдикацш-ного позовiв, спробуймо !х зiставити з ситуащею повернення самовшьно зайнято! земельно! дшянки (або !! частини) з чужого незаконного володшня. Таке зютавлення приводить до висновку, що вс питання, врегульованi нормами, що встановлюють правовий режим вiндикацiйного позову i як1 не ре-гламентуються правовим режимом негаторного позову, можуть виникати тд час самовшьного зай-няття земельно! дiлянки i навiть !! частини. Сама по собi можливiсть виникнення таких питань тд час повернення самовiльно зайнято! земельно! дшянки i врегульованiсть цих питань лише правовим режимом вшдикащйного позову сввдчить про те, що законодавець вважав вимогу повернути земельну дь лянку з чужого незаконного володшня вiндикацiй-ним позовом.
Теоретично для виршення питань, передбаче-них статтею 390 ЦК, можуть бути застосоваш правила про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збере-женням майна без достатньо! правово!' пiдстави. Цьому виду зобов'язань присвячено главу 83 ЦК. Зпдно з першим реченням частини першо!' статтi 1212 ЦК, «[о]соба, яка набула майно або зберегла його у себе зарахунок тшоЧ особи (потертлого) без достатньо'1 правово'1 пгдстави (безтдставно на-буте майно), зобов'язана повернути потерпшому це майно». Витрати на утримання земельно! дшя-нки та iншi витрати, на перший погляд, вщповща-ють ознакам безтдставного збагачення, а отже шби то можуть бути вщшкодованими за правилами повернення безшдставно набутого чи збереженого майна. На наш погляд, наведене припущення е по-милковим.
Застосування правил розрахунк1в при вшдика-цi! та правил повернення безпщставно набутого чи збереженого майна у рядi випадкiв зумовлюють зовам iншi результати. Наприклад, частина друга статп 390 ЦК зобов'язуе добросовюного незаконного володшьця повернути вс плоди i доходи, яких вiн одержав чи мiг одержати, з моменту коли дiзна-вся чи м^ дiзнатися про незаконшсть свого воло-дiния. Добросовiснiсть володшня нiяким чином не впливае на обов'язок особи повернути все безтдставно одержане чи збережене майно. Такий висно-вок випливае з положення частини друго! статтi 1212 ЦК, зпдно з якою «[п]оложення ц1е! глави [глави 83 Набуття, збереження майна без достат-ньо! правово! тдстави] застосовуються незале-жно вгд того, чи безтдставне набуття або збере-ження майна було результатом поведтки набу-вача майна, потертлого, iнших осгб чи наслгдком поди». Пункт другий частини третьо! статп 1212 ЦК вщносить положення глави 83 до вимог про «... витребування майна iз чужого незаконного во-лодтня...». Наведений пункт не мютить вказiвки на добросовюшсть чи недобросовiснiсть такого володшня, що свщчить про те, що цей пункт поширю-еться як на добросовюне, так i на недобросовiсне володiния.
Дещо шшими е правила розрахунку пiд час вь ндикацi! та правила повернення набутого чи збереженого без достатньо! правово! тдстави майна у питанш ввдшкодування вартосп його полшшень. Незаконний володiлець земельно! дiлянки може зробити низку полшшень (внести додатковий ро-дючий шар, побудувати рiвчак для вщведення до-щово! води тощо). Якщо вимогу про повернення та-ко! земельно! дiлянки з чужого незаконного володшня квалiфiкувати як вiндикацiйний позов, то у такому разi буде застосовуватися положення частини четверто! статтi 390 ЦК, зпдно з якою «[д]об-росовiсний набувач (володшець) мае право зали-шити собi здтснет ним полiпшення майна, якщо вони можуть бути вiдокремленi вiд майна без за-вдання йому шкоди. Якщо полтшення не можуть бути вiдокремленi вiд майна, добросовiсний набувач (володшець) мае право на вiдшкодування здшс-нених витрат у сумi, на яку збшьшилася його вар-тють».
Щд час виршення питання про вщшкодування вартосп полшшень на шдстав! положення частини першо! стагп 1212 ЦК можуть виникнути про-блеми. Зокрема, варпсть полшшень земельно! д1ля-нки потр1бно вщшкодовувати незаконному воло-д1льцев1. При цьому власник земельно! д1лянки може зауважити, що вш не просив незаконного володшьця робити полтшення, яш вш зробив. Ситуация стае очевидно несправедливою, коли незаконний володшець, що зробив полшшення земельно! д1лянки, е недобросовюним. У цш ситуаци правила про повернення безтдставно набутого чи збереженого майна можуть не спрацювати. Навпъ якщо вони спрацюють, судова практика застосування статп 1212 ЦК для вщшкодування вартосп зазна-чених полшшень буде непрогнозованою 1 може призводити до результапв, що будуть ютотно вщ-р1знятися ввд тих результата, як1 передбачае час-тина четверта статп 390 ЦК.
Залишаеться можливють, тлумачачи вимогу про зв1льнення самовшьно зайнято!' земельно! д1ля-нки як негаторний позов, застосовувати статтю 390 ЦК за аналопею закону, тобто як закон (норму), що регулюе аналопчш за зм1стом правовщносини. У такому раз! виникне питання про те, чи дшсно пра-вовщносини !з застосування в!ндикацшного та не-гаторного позову е дшсно аналопчними за змютом. Позитивна вщповщь на це питання е далеко не очевидною. Наить якщо визнати так вщносини аналопчними за змютом, то 1 в такому раз! !з застосуван-ням статп 390 ЦК виникнуть проблеми. Р1ч у тм, що аналопя закону поадае одне з останшх мюць в !ерархи правових норм, адже вона застосовуеться лише у випадку, коли немае шших норм. Будь-яка норма, незалежно ввд !! мюця у вертикальнш !ерар-хи, випсняе аналогш закону 1 аналогш права, адже 1 аналопя права, 1 аналопя закону е способами за-повнення прогалин у правь Якщо прогалини немае, то застосування аналог!!' закону чи аналог!!' права не може мати м1сця. Такий же порядок застосування аналог!!' закону ! аналог!! права закршлено у норма-тивно-правових актах. Зокрема, зг!дно з частиною дев'ятою статп 10 Цившьного процесуального кодексу Укра!ни вад в!д 18.03.2004 № 1618-1У [42], «[я]кщо спгрн! вгдносини не врегульованI законом, суд застосовуе закон, що регулюе подгбнг за змгс-том вгдносини (аналоггя закону), а за вгдсутностг такого - суд виходить 1з загальних засад законо-давства (аналоггя права)».
ЩЩдбиваючи тдсумки, необхщно звернути увагу на риси вшдикаци, важлив! для розгляду по-рушеного у цьому п!дрозд!л! питання:
1) в!ндикащя застосовуеться до вах речей, будь-яких положень, як1 б дозволяли припустити, що в!ндикац!я земельних д!лянок не може бути за-стосована, ЦК не м!стить;
2) у раз! фактичного заняття земельно! д!ля-нки, нав!ть якщо у реестр! речових прав на неру-хоме майно власник продовжуе залишатися власни-ком земельно! дшянки, можуть виникати питання розрахуншв мгж власником та незаконним воло-д!льцем щд час повернення самовшьно зайнято! земельно! д!лянки, виршення яких регулюе правовий
режим вiндикацi! i не регламентуе правовий режим негаторного позову;
3) правила повернення безшдставно набутого чи збереженого майна не можуть повною мiрою за-мiнити положения вшдикацп про розрахунки мiж власником та незаконним володшьцем.
Викладене дозволяе стверджувати, що за нормами ЦК вимога про звшьнення самов№нозайня-то! земельно! дшянки е саме вiндикацiйним, а не не-гаторним позовом.
Теоретичш положення про вшдикацшний та негаторний позову, ят застосовуються як за-соби захисту права власностi на земельну дтя-нку чи шшихречевих прав, порушених через недо-триманням правил добросусгдства
Досить поширеною в сучаснш юридичнш лгге-ратурi е думка [22 с. 6, 25 с. 7, 19 с. 148], зидно з якою волод№цем земельно! дмнки е особа, яка за-реестрована як власник чи як шша особа, що мае володшня земельною донкою. Найбшьш виразно цю думку висловив А.М. Мiрошниченко, стверджу-ючи, що «... в умовах iснування реестрацИ прав на нерухоме майно фактичне володтня позбавля-еться змкту. Отже, уявлення про самовшьне зай-няття земельно'1' дшянки як про позбавлення права володтня, проти якого слid захищатися за допомо-гою вiндикацii, е помилковим. Вiдповiднi вимоги ма-ють залишатися судом без розгляду через вiдсут-тсть спору, оскшьки «фактично» позбавити володтня земельною дшянкою як специфiчним нерухомим майном неможливо - права володiння можна позбавити лише «юридично», шляхом вiдiб-рання титулу в цшому. У випадках же будь-якого самовшьного зайняття йдеться про створення перешкод у використаннi земельно'1' дiлянки, i проти цього порушення належним способом захисту е негаторний позов» [24 с. 101]. Таку ж позищю вчений висловив i в шших роботах [23 с. 145]. Подiбну думку подмють й iншi автори [27].
Наведена вище цитата сввдчить про те, що автор цитованих рядшв ототожнюе «володшня» з «правом володшня». Володiння е фактичним три-манням речi з нашром вважати цю рiч своею. Право володшня - це гарантована правом ввд посягання шших оаб дозволешсть тримати рiч. А.М. Мiрош-ниченко мае рацш, зазначаючи, що позбавити права володгга рiччю можна лише «юридично», на-приклад шляхом внесення неправильно! шформацп до реестру. Однак, критерiем розмежування вiнди-кацшного та негаторного позовiв е не втрата права володiти, а втрата володшня, тобто фактичного тримання речi. Позбавити особу володшня можна i фактичним припиненням тримання речi. При цьому жоден реестр не може унеможливити фактичне ого-роджування чужо! земельно! дшянки, тобто втрату фактичного володшня.
На наш погляд, головною вадою наведено! вище концепци володiння е неврахування сутi во-лодiння як шституту. Захист володiння спираеться на заборону самоуправних дiй, навiть якщо !х вчи-няе власник. Заборонено вам самоуправно припи-няти володiння будь-кого, навпъ злодiя. Якщо право власносп порушено шляхом протиправного
припинення фактичного володшня власника, то власник повинен звертатися до суду з вшдикацш-ним позовом i вимагати передавання речi йому. У раз^ якщо власник самоуправно спробуе вiдiбрати рiч у незаконного володшьця, останнiй повинен мати право звернутися до суду i вимагати припи-нення самоуправних, а отже - незаконних дiй власника. 1ншими словами, володiлець застосовуе посе-сорний захист.
Захист фактичного володшня формуеться в результат правоохоронно! дiяльностi. Полiцейський, виявив що особа насильно i без згоди сусща ламае паркан, який захищае сусiд, повинен просто припи-нити так1 до. При цьому полiцейський не повинен вивчати реестри чи встановлювати меж1 розташу-вання земельних дiлянок. Його завдання - припи-нити порушення громадського порядку, навiть якщо це порушення полягае у тому, що власник руйнуе чужий паркан, зведений довкола належно! йому земельно! дмнки. Встановити факт порушення права власносп - завдання суду, до якого i повинен звертатися власник. Саме такий характер роботи полщп щодо захисту правопорядку поро-джуе право фактичного володiльця (навiть якщо останнш е порушником) на недоторканшсть фактичного володiння вiд самоуправних дш третiх осiб, включно з власником. У зв'язку з цим твердження про те, що в умовах юнування реестраци прав на нерухоме майно фактичне володшня позбавляеться змюту, е помилковими.
Важливють захисту саме фактичного володшня для протиди протиправному самоуправству шдкреслював Д.В. Дождев. У роботi, спещально присвяченiй дослiдженню правово! природи володшня, вчений зазначае: «Речевий, реальний (re) характер цього права [права володiння] полягае у тому, що на певнш пiдставi володшець усувае будь-яку третю особу, навiть власника, також зо-бов'язаного утримуватися вiд силового вилучення свое'1' речi у володшьця. Такою пiдставою е факти-чна належтсть речi iндивiду - тримання, безпере-шкодне здтснення якого i гарантiя вiдновлення по-рушеного матерiального зв'язку з рiччю i складае собою право володтня» [12 с. 30].
Концепщя володшня, згщно з якою володшьцем визнаеться не той, хто фактично володiе, а той, хто зареестрований як власник, призведе до того, що захист володшня не зможе виконувати функцп засобу протиди протиправному самоуправству, а захист володшня окремо ввд захисту права власносп буде просто непотрiбним. Наприклад, громадя-нин А. зареестрований як власник земельно! дм-нки. Частину ще! дмнки захопив громадянин Б., протиправно встановивши паркан так, що периметр паркану охоплюе i належну Б. на правi власносп земельну дмнку i частину земельно! дмнки, проти-правно захоплено! в А. Припустимо, А. почав руй-нувати паркан Б. Якщо володшня е фактичним, то Б. е володшьцем i на пiдставi свого володшня повинен мати право звернутися до суду i зобов'язати А. вщновити паркан Б. i припинити самоуправнi дi!. При цьому належнють А. права власностi на сшрну
земельну дшянку не повинно мати жодного зна-чення для задоволення позову Б. про припинення самоуправних дiй А., адже належшсть А. спiрно! земельно! дшянки на правi власностi не позбавляе А. вiд обов'язку утримуватися ввд протиправного самоуправства. Для ввдновлення свого права власно-стi А. повинен звернутися до суду з вшдикацшним позовом, i у разi його задоволення Б. повинен буде повернути земельну дiлянку А. Якщо ж Б. цього не зробить, примусове повернення будуть здшсню-вати органи, уповноважеш на застосування таких примусових заходiв.
Якщо ж володшням вважати не фактичне три-мання речi, а реестрацiю особи як власника, то А. матиме право лшвщувати паркан Б., адже у Б. немае володшня, воно залишаеться в А. Останньому володшня для захисту його iнтересiв абсолютно непо-трiбне, адже усунути перешкоди у користуванш своею земельною дшянкою з боку Б. А. може на т-дставi свого права власносп.
Таким чином, реалiзацiя концепция т.зв. «книжного володiння» у форм!, коли вiндикацiйний по-зов е взагалi неможливим, призводить до втрати во-лодiния як правового шституту. Неприйиятнiсть такого щдходу полягае у тому, що вш веде до зникиения випробуваних практикою засобiв захисту iнтересiв особи. Заборона самоуправства та за-хист вiд нього е надбаииями нашо! цивiлiзацi!, тому шлях, що веде до !х втрати, е хибним шляхом.
Якщо повнiстю погодитися з цитованою вище думкою про те, що фактичними дгями позбавити власника володшня не можна, то стае незрозумшою роль iнституту захисту володшня окремо вщ захисту права власносп. На думку А.М. Мiрошниченка, у разi самовiльного зайняття iншою особою земельно! дшянки власник повинен звертатися до суду з негаторним позовом, оскшьки власник продовжуе залишатися володiльцем. Отже, власник захищае свш iнтерес за допомогою захисту права власносп. Осшльки порушник не набувае володшня, то засто-сувати посесорний позов проти власника, що самоуправно повертае собi земельну д!лянку, порушник не може. У разi ж якщо право власносп порушене неправильним внесенням змш до реестру речових прав на нерухоме майно, то проти такого пору-шення власник повинен захищатися за допомогою вiндикацiйного позову. Вiндикацiйний позов - це позов про захист права власносп, тобто знову ж таки застосовуеться не посесорний захист, а петгго-рний захист, адже захищаеться право власносп.
Сввдченням того, що захист володшня е захис-том саме фактичного володшня, е те, що володшня, яке повинно шдлягати захисту, може бути як закон-ним, так i незаконним. Незаконшсть володшня не повинно мати жодного значення для його захисту. Положення статп 398 ЦК дали привод Р.О. Стефан-чуку стверджувати про те, що «[з] огляду на те, що законодавець передбачае пiдстави, встановлет законом, можна зробити висновок, що рiч iде про за-конне володiння» [39 с. 669]. Далi Р.О. Стефанчук наводить приклади законного володшня, яке шдля-гае захисту. Такими прикладами, на його думку, е: набуття добросовюним набувачем права власносп
на майно, вщчужене особою, яка не мала на це права (стаття 330 ЦК); набуття права власносп на знахщку (стаття 338 ЦК); набувальна давшсть (стаття 344 ЦК). Уа наведеш вище випадки е або незаконними, або не е володшням. Зокрема, стаття 330 ЦК регламентуе порядок виникнення права власносп на рiч у добросовюного незаконного во-лодшьця. До моменту виникнення у такого воло-д!льця права власносп на рiч його володшня е незаконним, тому цей приклад не е прикладом законного володшня.
Стаття 344 ЦК регламентуе порядок виник-нення права власносп на рiч у зв'язку з тим, що минув строк набувально! давносп. При цьому до за-шнчення цього строку володшня добросовюно! особи е незаконним.
Особа, що знайшла чужу рiч i мае намiр и повернути власниковi, не може вважати Г! своею. Володшня - це фактичне тримання речi з намiром вважати цю рiч своею, тому особа, що знайшла чужу рiч i мае намiр !! повернути, не е володшьцем.
На наш погляд, володшня, що шдлягае захисту, е законним лише у випадку, коли володшьцем виступае власник або особа, що володiе вщ iменi власника (емфгтевта, суперфiцарiй тощо). Всi iншi випадки захисту володiния е захистом саме незаконного володшня.
Тлумачення чинного законодавства, яке про-понуе Р.О. Стефанчук не е единоможливим. Можна запропонувати тлумачення положень ЦК, зпдно з яким захисту шдлягае володшня незалежно вiд його законности Пiдставою для такого тлумачення е положення частини першо! статтi 397 ЦК, зпдно з яким «[в]олодшьцем чужого майна е особа, яка фактично тримае його у себе». У цш частиш не за-значено, законним чи m е тримання для того, щоб вважати його володшням. Стаття 398 ЦК, на яку по-силаеться Р.О. Стефанчук, також не виключае захи-сту незаконного фактичного володшня. Зпдно з щею статтею, «[п]раво володiння виникае на пiдс-тавi договору з власником або особою, якй майно було передане власником, а також на iнших пiдс-тавах, встановлених законом». Слова «а також на шших шдставах, встановлених законом» можуть стосуватися також i положення частини першо! статп 397 ЦК, яка дае шдстави для захисту фактичного володшня (в тому чи^ незаконного).
Зазначене вище не означае, що автор ще! пращ вважае, що на вимогу власника про повернення земельно! дшянки вщ особи, що самов№но !! за-йняла, потрiбно поширювати строк позовно! давносп. На наш погляд, непоширення строив позовно! давносп на так! вимоги е обгрунтованим.
Виправити проблему з поширенням строк1в позовно! давносп на вимогу про порушення права власносп на земельну дмнку можна шляхом вне-сення в1дпов!дних змш до частини першо! статп 268 ЦК, доповнивши перелж вимог, на яш не поши-рюеться строк позовно! давносп, вимогами про по-вернення з чужого незаконного володшня самовь льно зайнятих земельних дшянок. Так1 зм!ни дозволять виршити проблему з! строками позовно!
давносп без лшыдаци шституту посесорного захисту.
Висновки
1. У разi порушення права власностi на земе-льну дшянку шляхом ii самовiльного зайняття не-обхвдно звертатися з вiндикацiйним позовом до по-рушника, оскшьки останнiй припиняе фактичне володшня земельною донкою.
2. Правовим пвдгрунтям посесорного захисту (захисту фактичного володшня) е заборона самоуправства шд час захисту прав особи. У зв'язку з цим наслвдком впровадження концепци «книжного володшня» такою м!рою, що вона унеможливить захист фактичного володшня, е лшшдащя посесор-ного захисту.
3. Не поширення строив позовно! давностi на так! вимоги е обгрунтованим. При цьому поло-ження про те, що на позови про зв^нення самовь льно зайнятих земельних дмнок не поширюються правила про позовну давнiсть, мае бути закрiплено у закош.
Лiтература
1. Амбарцумян К. М. Поняття, змют та пра-вова природа вiндикацii [Електронний ресурс] / К. М. Амбарцумян // Держава i право. Юридичш i по-лличш науки. - 2013. - Вип. 59. - С. 302-309. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/dip_2013_59_52.
2. Амбарцумян К.М. Вплив римського права на сучасний шститут вiндикацii у цившьному правi Украши [Електронний ресурс] / К. М. Амбарцумян // Держава i право. Юридичш i полггачш науки. -2013. - Вип. 61. - С. 171-177. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/dip_2013_61_30.
3. Ваштаева £.А. кондикц!я i вiндикацiя у римському правi [Електронний ресурс] / £. А. Ваштарева // Проблеми законностi. - 2017. - Вип. 139. - С. 95-104. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pz_2017_139_11.
4. Вещные права на землю в избранных фрагментах из Дигест Юстиниана / Перевод с латинского; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. - М.: Статут, 2006. -724 с.
5. Голубева H. Ю. Захист права власносп при позбавленш власника володшня ^ндикацшний по-зов) [Електронний ресурс] / H. Ю. Голубева // Актуальш проблеми держави i права. - 2008. -Вип. 42. - С. 94-98. - Режим доступу : http ://nbuv. gov.ua/UJRN/apdp_2008_42_ 16.
6. Гончаров I. М. Сшввщношення правових шститупв кондикцп та вiндикацil у цившьному прав^Електронний ресурс] / I. М. Гончаров // Науковий вюник Ужгородського нацюнального ушверситету. Серiя : Право. - 2015. - Вип. 33(1). - С. 112-116. - Режим доступу : http ://nbuv. gov.ua/UJRN/nvuzhpr_2015_3 3(1)_ _29.
7. Гражданское уложение Германии. Deutsches Bürgerliches Gesetzbuch mit Einführungsgesetz: Ввод. закон к Гражд. уложению; Пер. с нем.; Науч. редакторы - А.Л. Маковский [и др.]. - М.: Волтерс Клувер, 2004. - 816 с.
8. Гузь £.В. Проблеми вiндикацil в цившс-тищ i правозастосовчiй практицi [Електронний ресурс] / £. В. Гузь // Часопис Кшвського ушверси-тету права. - 2014. - № 2. - С. 207-211. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2014_2_48.
9. Дзера I. О. Цивiльно-правовi засоби захисту права власносп в Укра!ш : автореф. дис. на здо-буття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 "цив№не право i цивiльний процес; сiмейне право; м1жнародне приватне право" / Дзера I. О. - Ки!в, 2001. - 18 с.
10. Дзера 1.О. Глава 12 Цивтно-правовий захист права власносп / 1нна Олександавна Дзера // Право власносп в Украшг навчальний посiбник [О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, О.А. Щдопригора та iн.]; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузецово1'.-К.: Юрш-ком 1нтер, 2000. - С. 500-546.
11. Дождев Д. В. Римское частное право / Д. В. Дождев. - М: Издательская группа ИНФРА М-НОРМА, 1996. - 704 с.
12. Дождев Д.В. Основание защиты владения в римском праве. - М.: Ин-т государства и права РАН, 1996. - 238 с.
13. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов / [под ред. В.С. Нерсесянца]. - М.: Издательство НОРМА, 2000. - 784 с.
14. Иоффе О. С. Основы римского гражданского права / О. С. Иоффе, В. А. Мусин. - Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1974.-156 с.
15. 1ваненко М. А. Сшввщношення правових шститупв реституци та вiндикацil в цив№ному правi Украши [Електронний ресурс] / М. А. 1ване-нко // Науковий вюник Мiжнародного гуманитарного ушверситету. Юриспруденщя. - 2013. - Вип. 6-1(2). - С. 20-23. - Режим доступу : й^://пь^. gov.ua/UJRN/Nvmgu_jur_2013_6-1(2)_7.
16. Краснова С. А. Виндикация как способ защиты прав на недвижимость / Светлана Анатольевна Краснова. // Журнал "Закон". - 2011. - С. 59-65.
17. Краснокутский В.А. Раздел V Права на вещи / В.А. Краснокутский // Римское частное право / [И. С. Перетерский, В. А. Краснокутский, Е. А. Флейшиц и др.]. - М: Юридическое издание Министерства Юстиции СССР, 1948. - С. 157 - 235.
18. Кузьменко С. Г. Визначення елеменпв позову про витребування майна з чужого незаконного володшня ^ндикацшного позову) [Електронний ресурс] / С. Г. Кузшченко // Вюник ушверситету внутршшх справ. - 1999. - Вип. 6. - С. 99-104. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhnuvs_1999_6_29.
19. Куцевич О.П. Вiндикацiя земельних дм-нок за законодавством Украши в умовах обов'язко-во! реестрацп речових прав на нерухоме майно // £вропейсьш перспективи. - 2014. - № 10. - С. 146152.
20. Лоренц Д. В. Виндикация: юридическая природа и проблемы реализации : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец.
12.00.03 "цившьне право i цившьний процес; ci-мейне право; мiжнародне приватне право" / Лоренц Дмитрий Владимирович - Краснодар, 2008. - 26 с.
21. Лоренц Д.В. Виндикация: юридическая природа и проблемы реализации: Монография. — М.: ИНФРА-М, 2011.-164 с.
22. Мiрошниченко А.М. Захист права власносп на земельну дмнку за допомогою вiндикацiй-ного та негаторного позовiв через призму специ-фiки володшня земельною дшянкою // Науковий вь сник Нацiонального унiверcитету бiореcурciв i природокористування Украши: Серiя "Право" / Ред. кол.: Д.О.Мельничук (голова) та ш. - Ки!в, 2010. - Вип. 156. - С.120-124.
23. Мiрошниченко А.М. Земельне право Украши: Пiдручник. - К.: Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2009. -712 с.
24. Мiрошниченко А.М. Земельне право Украши: пiдручних для cтуденiв вищих навчальних за-кладiв. -К.: Алерта, 2013. - 512 с.
25. Мiрошниченко А.М., Попов Ю.Ю., Рше-нко А.1. Земельнi дiлянки: вiндикацiя, реститущя, кондикцiя, визнання прав (cпiввiдношення та деяш проблемнi питання) // Часопис Академи адвокатури Украши. - 2012. - № 16 (3'2012). - С. 1-24.
26. Мягкоход Ю.В. Повернення cамовiльно зайнятих земельних дмнок, вiндикацiйний та негаторний позови: проблеми сшввщно-шення [Електронний ресурс] / Ю. В. Мягкоход // Наше право. - 2014. - № 2. - С. 149-154. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nashp_2014_2_28.
27. Николенко Г. Прекращение действия, нарушающего право - способ защиты права/ Г. Нико-ленко // [Електронний ресурс]. - Режим доступу. -http://blog. liga. net/user/gnikolenko/article/17740. aspx
. - Дата звернення: 05.10.2016.
28. Новицкий И. Б. Римское право / Иван Борисович Новицкий. - Москва: Ассоциация "Гуманитарное знание" "ТЕИС", 1996.-245 с.
29. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права / И.Б. Новицкий. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. - 240 с.
30. Шдопригора О. А. Основи римського приватного права / Опанас Андронович Шдопригора.-Ки!в: Вентур^ 1997.-336 с.
31. Шдопригора О.А. Захист права власносп в римському приватному правi [Текст] / О. А. Шдопригора ; вщп. ред. В. А. Золотар.-Кшв. унту, 1960.-48 с.
32. Шдопригора О.А. Основи римського приватного права: шдручних для студенпв юрид. вузiв i факультепв / О. А. Шдопригора. - Ки!в: Юршком 1нтер, 1997. - 336 с.
33. Шдопригора О.А. Римське право: тдруч-ник / О.А. Щдопригора, £.О. Харитонов. - 2-ге вид.
- К.: Юршком 1нтер, 2009. - 528 с.
34. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие / А.А. Подопригора.
- К.: «Выща школа», 1990. - 284 с.
35. Романюк Я. М. Реститущя, вшдикащя, кон-дикщя, вщшкодування шкоди: окремi аспекти сшв-вщношення та розмежування [Електронний ресурс] / Я. М. Романюк, Л. О. Майстренко // Вюник Верховного Суду Укра!ни. - 2014. - № 9. - С. 22-34. - Режим доступу: Ы1р ://nbuv.gov.ua/UJRN/vvsu_2014_9_5.
36. Романюк Я. М. Реститущя, вшдикащя, кон-дикщя, вщшкодування шкоди: окремi аспекти сшв-вщношення та розмежування [Електронний ресурс] / Я. М. Романюк, Л. О. Майстренко // Вюник Верховного Суду Укра!ни. - 2014. - № 10. - С. 22-31. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vvsu_2014_10_7
37. Романюк Я. М., Бурлай О. £. Позов про визнання права власносп, вшдикацшний та негаторний позови: деяш проблеми практичного застосу-вання [Електронний ресурс] // Вюник Верховного Суду Укра!ни. - 2012. - № 8. - С. 34-40. - Режим доступу : Шр://пЬц^. gov.ua/UJRN/vvsu_2012_8_ 10.
38. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве. - 4-е изд. перерб. и доп.-М.: Статут, 2008.-922 с.
39. Стефанчук Р.О. Глава 31. Право володшня чужим майном / Р.О. Стефанчук // Науково-практи-чний коментар Цившьного кодексу Укра!ни: у 2 т.
- Том I / Н.С. Кузнецова, О.1. Дзера, В.М. Коссак та ш. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецово!, В.В. Луця.
- Ки!в: Юршком 1нтер, 2005. - С. 666 - 673.
40. Тарасенко Ю.А. Очерк 13. Общее учение о вещных правах, собственности и праве собственности // Гражданское право: актуальные проблемы теории и практики [А.Б. Бабаев, С.А. Бабкин, Р.С. Бевзенко и др.]; Под ред. В.А. Белова.-М.: Юрайт, 2007.-С. 481-524.
41. Цившьний кодекс Укра!ни ввд 16.01.2003 № 435-ГУ // Офщшний вюник Укра!ни. -2003. - № 11. - Ст. 461.
42. Цившьний процесуальний кодекс Укра!ни вщ 18.03.2004 № 1618-ГУ // Вщомосп Верховно! Ради Укра!ни.-2004.-№40(40-42).-Ст.492.
43. Штанько А. Вiндикацiйний захист права власносп та шших речових прав (огляд останшх дослвджень) [Електронний ресурс] / А. Штанько // Вюник Нацюнально! академi! прокуратури Укра-!ни. - 2016. - № 3. - С. 48-52. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnapu_2016_3_9.
