CC BY
6ОБОВА'ЯЗОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЛЕЖНОГО Р1ВНЯ ДБАЙЛИВОСТИ ТА ОБАЧНОСТИ ЯК КРИТЕР1Й ПРИЙНЯТНОСТ1 ВПЛИВУ НА СУ1ДНЮ ЗЕМЕЛЬНУ Д1ЛЯНКУ
Третяк Т.О.
кандидат юридичних наук доцент кафедри земельного та аграрного права Кшвського нацюнального утверситету 1мет Тараса Шевченка
THE DUE DILIGENCE AS AN ACCEPTANCE IMPACT CRITERION ON THE NEIGHBOURING
LAND PARCEL
Tretiak T.
Associate professor of Land and Agricultural Law Department of the Faculty of Law of Taras Shevchenko National University of Kyiv
АНОТАЦ1Я
Статтю присвячено правилам добросуадства. На думку автора статл, негативний вплив на суадню земельну дшянку е рiзновидом шкоди, тому правила про шдстави для вщшкодування шкоди слугують критерiями прийнятностi негативного впливу на чужу земельну дiлянку. Однiею з таких шдстав е вина заподшвача шкоди, яку у статтi пропонуеться розумiти як загальний обов'язок вжити всiх залежних вiд заподшвача шкоди заходiв, для недопущения чи зменшення негативного впливу на iнтереси шших осiб. У статтi зроблено висновок про те, що обов'язок володшьщв джерел шдвищено! небезпеки вщшкодову-вати завдану цими джерелами шкоду незалежно вiд вини е невиправданим i негативно позначаеться на правилах добросусвдства. Такий негативний вплив полягае у тому, що обов'язок володшьця джерела шдвищено! небезпеки ввдшкодовувати шкоду незалежно ввд вини призводить до виникнення обов'язку такого володiльця усувати незручностей для сусвда навiть у тому випадку, коли володiлець такого джерела вжив усiх залежних ввд нього заходiв для уникнення чи зменшення таких незручностей.
ABSTRACT
The article addresses neighbourliness rules. Under the author opinion, the adverse impact on the neighbouring land parcel is the type of the damage, thus the reasons for damage compensation are the acceptance impact on the neighbouring land parcel criteria. One of these reasons is the fault that is considered in this article to be the general obligation to take all measures the person can do for preventing or decreasing an adverse impact on the others persons interests. The conclusion is made in this article that the sources of high danger possessor's obligation to compensate the damage caused by these sources regardless of violator fault is not justified and cause adverse impact on the neighbourliness rules. This adverse impact is that the sources of high danger possessor's obligation to compensate the damage regardless of violator fault rise the possessor's obligation to eliminate all inconveniences for the neighbour, even in the case when the sources of high danger possessor has taken all measure he can to do to avoid or decrease of these inconveniences.
Ключовi слова: правила добросуадства; ввдшкодування шкоди; право власносл на земельш дмнки; захист прав людини; обмеження права власносл на нерухоме майно.
Keywords: neighbourliness rules; damage compensation; property right to land parcels; human rights defence; restrictions on ownership rights in real property.
За iцдексом економiчних свобод у 2019 рощ поадае 147 мюце зi 180 краш [1]. Такий низькш рь вень забезпечення права власносл та економiчних свобод негативно позначаеться на економiчному розвитковi Украши. Забезпечення захисту права власносл е необхщною умовою забезпечення еко-номiчного розвитку Украши. Чинником, який впли-вае на рiвень захисту права власносл е, поряд з ш-шими, забезпечення свободи використання об'еклв права власносл та ефектившсть його захисту. Умовою забезпечення свободи використання об'еклв власносл е ефективне правове регулювання використання земельних дшянок, частиною якого е правила добросуадства. Правове регулювання використання земельних дмнок позначаеться також i на ефективносл використання шших об'еклв. Правове регулювання дозволеного впливу на чужi земельш дмнки е фрагментарним, значна частина правових норм е декларативними i не лише не тд-вищуе ефектившсть правового регулювання, а при-
зводить до його нечлкосл, що лише шкодить ефективносл захисту права власносл на земельш дм-нки. Вдосконалення правового регулювання вико-ристанням суадами сво!х земельних дмнок мож-ливе лише за умови дослщження особливостей такого регулювання. Проведення дослвдження де-яких аспеклв правил використання сусвдшх земельних дшянок i присвячена ця стаття.
Винi як однш з пiдстав цивiльно-правовоi вщ-поввдальносл присвятили своi' роботи Д.В. Боброва [4 с. 824-226], В.В. Влрянський [5 с. 721-758], О.С. Йоффе [17 с. 123-142], Г.К. Матвеев [21 с. 174-312], О.О. Отраднова [32 с. 130-140], В.Д. Примак [35], В.Т. Смiрнов та А.А. Собчак [40 с. 79-87] та шшг У цих та шших роботах, присвячених дос-лвдженню вини як пвдстави цив№но-правово! вщ-поввдальносл, вина не розглядалася як критерiй прийнятностi негативного впливу на чужу земельну дмнку.
1нститут добросусщства також був дослвдже-ний в юридичний лиератург Серед робiт, присвя-чених цьому iнституту, окремо! уваги заслуговують роботи: Ю.М. Андреева [2], Ю.В. Вшченко [6, 7, 8], О.А. Лобова [19, 20], 1.В. Мироненка [22, 23, 24, 25, 26], А.М. Мiрошниченка та Р.1. Марусенка [27], 1.Б. Новицького [29, 30] та шших. В цих роботах т-дстави для ввдшкодування шкоди загалом та вина зокрема, не розглядаються як критерп прийнятностi впливу на сусщню земельну дiлянку.
Оскiльки ш в лiтературi, присвяченiй досль дженню пiдставам для вiдшкодування шкоди, m в роботах присвяченим правилам добросусщства вина не розглядаеться як критерш прийнятностi негативного впливу на сусщню земельну дiлянку, за-вданням ще! статтi е перевiрити гшотезу про те чи може вина як тдстава обов'язку для ввдшкоду-вання шкоди вiдiгравати роль критерш прийнятно-стi негативного впливу на суадню земельну дм-нку.
Правила добросусщства е системою прав та обов'язшв власник1в земельних дiлянок один по вь дношенню до одного. Спробу встановити цю систему прав та обов'язшв було зроблено за допомо-гою статп 103 Земельного кодексу Укра!ни ввд 25.10.2001 року № 2768-III [9] (дал1 - ЗК), яка зо-бов'язуе власнишв землi та землекористувачiв «обирати так способи використання земельних di-лянок вiдповiдно до ix цшьового призначення, при яких власникам, землекористувачам cycidmx земельних дшянок завдаеться найменше незручностей (заттення, задимлення, неприемт запахи, шумове забруднення тощо)». Декларатившсть ще! статп викликала обгрунтоваш зауваження в юридичнш лiтературi. Зокрема, на думку А.М. Мiрошниченка та Р.1. Марусенка, положения ще! статтi «... ма-ють, на жаль, характер заклику, а не формально-юридичного припису. Звичайно, повнктю формамi-зувати вiдноcини добросуадства неможливо, проте термiн «найменшi незрyчноcтi» е вочевидь непридатним для регулювання цих ввдносин» [27 с. 227]. У зв'язку з цим потрiбно розробити бшьш придатш для використання критери прийнятности негативного впливу на суадню земельну дшянку.
Будь-який негативний вплив на чужу земельну дшянку е майновою шкодою, адже шкода - це «. зменшення або знищення майнових чи немайно-вих (особистих) благ, що охороняються законом» [4 с. 817] чи «...матерiальна шкода, що виража-еться у зменшеннi майна потерпшого в резyльтатi порушення належного йому майнового права, та (або) применшент немайнового блага (життя, здоров'я тощо)» [31 с. 967]
Частина четверта статп 22 ЦК передбачае, що «...шкода, завданамайну, може вiдшкодовyватиcя в натyрi (передання речi того ж роду та тiеi ж якоcтi, полагодження пошкоджено'1' речi тощо)». Отже, якщо полагодження речi вважаеться одним iз приклащв невичерпного перел1ку способiв вщшко-дування майнових збитшв, то е вс шдстави вва-жати усунення неприйнятного впливу на сусвдню земельну дiлянку рiзновидом ввдшкодування майнових збитшв.
Створення будь-яких, навiть найменших, незручностей сусiдовi е шкодою. Ввдшкодуванню ш-длягае лише майнова шкода, «...завдана неправомг-рними рШеннями, дгями чи бездгяльтстю... » (час-тина перша статп 1166 Цившьного кодексу Укра!ни вад 16.01.2003 року № 435-1У [10] (далi -ЦК). У зв'язку з цим критерiем впливу на сусвдню земельну дмнку, який особа, що його спричиняе, повинна усунути, е протиправнiсть и поведiнки. Обсяг завдано! шкоди може слугувати лише одним iз показнишв правомiрностi поведiнки особи, що спричиняе незручносп власниковi земельно! дм-нки.
Дуже поширеним в юридичнiй лiтературi е вчення про те, що тдставою для виникнення обов'язку з ввдшкодування збитк1в (позaдоговiрно! вiдповiдальностi) е низка умов, а саме: шкода, про-типравнiсть дiяння, причинний зв'язок мiж шкодою та протиправним дiянням, вина заподшвача шкоди [4 с. 817, 32 с. 113, 40 с. 57, 17 с. 107, 15 с. 5, 3 с. 36, 43 с. 272-273].
Якщо е певш незручносл, то це означае, що за-подiяно шкоду. Для виникнення обов'язку и ввдш-кодувати шляхом усунення незручностей власни-ковi суадньо! земельно! дiлянки потрiбно встановити, чи була поведшка особи, що спричиняе так1 незручносп, протиправною, тобто виннiстю.
В юридичнш лiтературi поширенi двi концеп-цп вини. Першу умовно можна назвати «психолоп-чна». I! суть полягае у тому, що вина е псих1чним ставленням правопорушника до його протиправ-ного дiяння та його шкдливих наслiдкiв у формi умислу або необережности. На думку Г.К. Матвеева, вина - це «психгчне ставлення порушника ... правопорядку у форм1 умислу чи нео бережности до свогх протиправних дш та гх штдливих насл1дк1в» [21 с. 185]. О.С. Йоффе вважав, що виною е «психг-чне ставлення особи до вчиненого протиправнт дИ чи безд1яльност1, а також до протиправних нас-лгдкгв, що настають у зв'язку з цим» [17 с. 123]. Близьш за змютом визначення вини мютяться в роботах i шших авторiв радянського перюду [39 с. 130]. Ще в радянськш перюд було запропоновано i шше розумшня поняття вини [36 с. 151]. Щдхвд до розумшня сутi вини як психiчного ставлення зали-шився i в укра!нськш лiтературi. Наприклад, на думку Д.В. Боброво!, «[в]ина ... визначаеться як пси-х1чне ставлення особи до вчинювано'1 нею проти-правног дИ чи бездгяльностг та и можливих насл1дк1в. Категоргя «психгчне ставлення», що ви-користовуеться у понятт1 вини, виражае оцтку (можливгсть оцгнки) поведтки, передбачення або можливгсть передбачення настання штдливих на-слгдюв» [4 с. 824]. На думку О.О. Отрадново!, «[в]ина - це суб'ективне психгчне ставлення делт-квента до свое'1 протиправног поведтки та гг нега-тивних насл1дк1в» [32 с. 135].
В юридичнш лiтерaтурi обстоюеться i шша концепщя вини. Наприклад, на думку Б.1. Пупн-ського та М.Д.Сaфiулiнa «тд виною у господарсь-кш та юрисдикцтнт практицI розумгють випадок, коли виникли дв1 обставин, як дають пгдстави для притягнення до в1дпов1дальност1: 1) боржник мав
реальнi можливостi для надежного виконання обов'язку та 2) не вжив ecix необхiдних saxodie для недопущення порушення, вiдвернення шкоди»[37 с. 217]. К. Цвайгерт та Х. Кьотц, характеризуючи пра-вову природу вини, зазначають «[в]инувато die той, хто з нaмiрoм, тобто свiдoмo, 3i своеi вoлi по-рушуе зaxищенi законом блага або з необережно-mi. При цьому nid «необережнктю» маеться на увaзi вияв недостатнього ступеня розумно'1' обач-нoстi й турбoтливoстi, що розумтться в загаль-ноприйнятому для дшового оборону сена слова ... ; з цieю метою використовуеться фжщя способу дш розумно'1' й дoбрoсoвiснoi людини у схожш ситуа-ци» [44 с. 364]. Концепцiя вини як психiчного став-лення зазнала обгрунтовано!, на наш погляд, критики в юридичнш лггератург Падводячи тдсумок критищ ще! концепци вини, В.В. Вирянський доходить висновку про те, що «[д]ля оцтки вини борж-ника не мають жодного правого значення iндивiду-aлiзoвaнi якoстi боржника i тим бшьше його «пси-xi4m переживання» у зв'язку з вчиненим правопорушенням. Заметь цього використовують абстрактну модель поведтки, яко'1' можна очi-ку-вати в тш чи тшш ситуаци вiд розумного та доб-росовюного учасника майнового обороту» [5 с. 759].
Традицшно в юридичнш лiтературi формами вини вважають: умисел (прямий та непрямий) та необережшсть (грубу i просту) [35 с. 325]. В.Д. Примак вважае привабливим падхад, за якого до одного поняття вини включають умисел як рiзновид псих1чного ставлення та необережшсть як незабез-печення належного рiвня обачности та дбайливо-сти, вважаючи, що така конструкцiя е «несупереч-лива едтсть морального, iнтелектуaльнo-вoльвoгo i поведткового (зовнШнього, доказового) aсnектiв вияву суб 'ективно'1' сторони неналежно'1' noведiнки суб'екта цившьного права» [35 с. 282].
Незважаючи на поширешсть такого розумшня вини, е падстави вважати, що вона е результатом змшування римського розумiння вини з шшо! кон-цепцiею вини. Вина як незабезпечення певного рь вня дбайливости бере свiй початок з римського права. Вина в римському правi означала невико-нання того, що вимагало право [вадьне тлумачення - 38 с. 284, 34 с. 188] чи в незабезпеченш «...обач-нoстi та неoбxiднoi мiри дбaйливoстi (diligentia) -imprudentia, neglegentia (недбал1сть) - чи у браку неoбxiднoi niдгoтoвки для особи, що взялася прова-дити певну професшну дiяльнiсть (D.19,2,9,5), -imperitia» [13 с. 449].
Iнодi як аргумент на користь психолопчно! концепци вини використовують той факт, що вина мае двi форми: умисел i необережшсть. Умисел - це завжди певне психiчне ставлення особи до сво!х дш та !хшх насладив, а осшльки вина як загальне поняття мае охоплювати i умисел, i необережнiсть, то з цього роблять висновок про те, що вина е психiч-ним ставленням правопорушника до свого вчинку та його насладив.
Непереконливють цього аргументу полягае у тому, що вина (краще сказати, необачшсть) та уми-
сел у римському npaBi були рiзними явищами. Умисел не був формою вини, а вважався окремим яви-щем. Як правильно стверджуе О.С. Йоффе, «[н]/' но-рми римського права, Hi римська юриспруденцiя за-гального поняття вини не знали» [18 с. 108]. На думку О.А. Падопригори, у римському прaвi «... вина трактувалась як протиправна повед^ нка... [с]учасна теорiя розрiзняе власне вину i про-типравну поведтку» [34 с. 188]. Отже, навггь при-хильники психолопчно! концепци вини та !! вадо-кремлення вад протипрaвностi змушенi визнати, що об'еднання пiд одним поняттям «вина» умислу та необережностi (так, як вона розумадася у римському прав1) е плодом сучасно! теори, а не сформо-ване римською юриспруденцiею.
Анaлiз Дiгестiв Юстишана не залишае сумш-вiв у тому, що умисел не був формою вини у римському правг Останне розмежовувало таш поняття як «умисел» (dolus malus [12 с. 346]) i «вина» (culpa [12 с. 276]), а остання включала в себе грубу необережшсть (culpa lata) i просту необережшсть (culpa velis чи просто culpa) [38 с. 285]. Для переконливо-CTi наведемо приклади з Ддеспв Юстишана. «Спiв-спадкоемець повинен вiдповiдати щодо спадкового майна не тшьки за умисел, але i за вину ... » (D.10.2.25.16.) [33 с. 331]; «За позовом, що Трунту-еться на цш главi (Закону Аквiлiя), карають i умисел, i вину» (D.9.2.30.3 (перше речення)) [33 с. 321]; «[ч]асто трапляеться, що ризик за рiч, що передана для зберiгання, чи монети несе той, у кого вони перебувають на збер^ант, наприклад, якщо про це е угода. Також якщо хтось пропонуе прий-мати на збер^ання, то той же Юлiан пише, що (збер^ач) бере на себе ризик (за цшстсть) зданого на збер^ання, проте таким чином, що вiдповiдае не лише за умисел, але i за вину (недбалють), та за зусилля, вжитi для збереження речi, i не вiдповiдае лише за випадкову подт» (D.16.3.1.35) [33 с. 412]. Щоправда, умисел деяш римсьш юристи прирiвню-вали до грубо! необережности [38 с. 258].
Отже, римське право не знало наведено! вище несуперечливо! едносп морального, шгелектуаль-новольового i поведшкового аспекпв суб'ективно! сторони. На наш погляд, у такш едносл немае жод-но! потреби. Правило про вадшкодування збитшв за умови вини заподшвача означае, що умовою на-стання вадповадальносп е порушення загального обов'язку забезпечувати певний рiвень дбайливосл та обачностг Так умови вадповадальносл означа-ють мaтерiaльно-прaвову вимогу дiяти дбайливо i обачно; тобто вадповадальшсть за вину (у римському розумшш цього слова) означае вадповадальшсть за порушення обов'язку дiяти дбайливо i обачно. У такому !! розумiннi вина збтаеться з проти-прaвнiстю дiяння i е частиною останньо!. Порушення права власника земельно! дмнки мае мюце не тодi, коли порушено нормативи ГДВ чи iншi нормативи, а тодi i тiльки тодi, коли таке порушення е результатом невжиття всiх залежних вад порушника зaходiв. Саме за таких умов потерпадий мае право вимагати припинення чи усунення негативного впливу. Якщо перевищення нормaтивiв мало мюце у випадку, коли заподшвач вжив вах
залежних ввд нього заход1в, то у такому раз1 мае мь сце непереборна сила, i право потерпiлого не порушено.
Стд при цьому мати на уваз^ що нормативи ГДВ та деяш iншi нормативи досить часто слугують показником рiвня дбайливостi i обачностi, який повинен забезпечити суб'ект, що отримав дозвiл, в якому такi нормативи встановленi. Якщо такий норматив порушено, то дiе презумпцiя, що порушено обов'язок дiяти достатньо обачно i дбайливо.
Той факт, що вина як незабезпечення надежного рiвня дбайливости та обачности е порушенням обов'язку дiяти дбайливо i обачно, прихильники психолопчно! концепци вини використовують як аргумент на користь психолопчно! концепци вини. Наприклад, у однiй iз сво!х робiт О.С. Йоффе зазна-чае «[н]оебережна вина звичайно характеризу-еться як результат недотримання певних вимог без аналгзу втшеного в нт психгчного ставлення по-рушника до свое'1' поведтки чи в кращому разi з од-ночасною вказiвкою на те, що n^xi4rn ставлення тут проявляеться у негативного виглядi («не знав») та повинности («повинен був знати»). У такому разi необережна вина виходить за рамки за-гального розумтня поняття вини як певного психi-чного ставлення i нiчим не вiдрiзняеться вiд проти-правности, яка також е порушенням вимог, встановлених законом. Таким чином, ^iд розмежо-вувати обсяг порушених вимог як критерт оцтки необережности i саму необережнкть як форму психiчного ставлення до неправомiрноi поведтки» [17 с. 135]. На думку В.Д. Примака, наведений вище аргумент О.С. Йоффе «переконливо доводить дощ-льтсть розмежування теоретичного поняття вини, в якому мае бути розкрито ii змкт i функцП як правового засобу, i критерив установлення вини в конкреттй поведiнцi ... .» [35 с. 284]. Схожу думку висловила О.О. Отраднова. На думку вчено! «поведiнковi» визначення вини [обов'язок вживати достатшх заходiв для запоб^ання порушенню] без ттелектуально-вольового аспекту просто перет-ворюються на констатацт факту протиправно-^i поведiнки. Але про вину особи ми можемо гово-рити тшьки тодi, коли вона, по-перше, усвiдомлю-вала або мала можливкть усвiдомлювати своею поведтку, а по-друге, передбачала або мала мож-ливкть передбачити можливi на^дки у виглядi заподiяння шкоди» [32 с. 328].
На думку Г.В. Пронсько!, якщо розумии вину як вияв недостатнього ступеня обачносп й турбот-ливосп, то так1 елементи складу цившьного право-порушення, як протиправнють дiяння та вина збта-ються [думку висловила проф. Г.В. Пронська на практичному занятп з проблем господарського права, що вщбулося на юридичному факультет Ки-!вського нащонального ушверситету iменi Тараса Шевченка у 2003 рощ]. На наш погляд, така думка е слушною, а вину саме так i слад розумии. Вина е порушенням загального обов'язку дотримуватися вимог дбайливосп й обачносп, тому вина е лише сввдченням того, що порушник не виконав загаль-ного обов'язку ставитися до майна та здоров'я ш-ших людей з належними дбайливютю й обачшстю.
Використання поняття вини як психгчного ставлення правопорушника ютотно позначаеться на якосп та чггкосп правових норм. Наприклад, час-тина перша статп 1166 ЦК мютить таке правило «[м]айнова шкода, завдана неправомгрними ршен-нями, дгями чи бездгяльтстю особистим немайно-вим правам ф1зично'1 або юридичног особи, а також шкода, завдана майну ф1зично'1 або юридичног особи, вгдшкодовуеться в повному обсязг особою, яка И завдала». Зпдно з частиною другою статп 1166 ЦК «[о]соба яка завдала шкоди, звшьняеться вгд П вгдшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з гг вини». Якщо слова «що шкоди за-вдано не з и вини» замшити словами «що вона вжила всгх залежних вгд себе заходгв для запобг-гання шкоди» то тдстави для вщшкодування шкоди не зм^ться.
Натомють розмежування протиправносп та вини як психгчного ставлення до протиправних дш та !хшх насладив може бути шдставою для висно-вку, зпдно з яким особа, що зaподiялa шкоду, не за-безпечивши надежного рiвня дбайливосп й обачносп (порушила обов'язок дiяти дбайливо i обачно), може бути, однак, звшьнена вщ вщповщальносп за умови, и певного психгчного ставлення до заподь яння шкоди у момент такого зaподiяння. Безпере-чно, це не так. Будь-яке психiчне ставлення повш-стю дiездaтного порушника, який не вжив належ-них зaходiв для запобтання виникненню шкоди, не можуть звшьняти його ввд вiдповiдaльности за за-подiяну шкоду. У зв'язку з цим формулювання ча-стини друго! стaттi 218 ГК, згiдно з яким «[у] часник господарських в1дносин в1дпов1дае за невиконання або неналежне виконання господарського зо-бов'язання чи порушення правил здтснення госпо-дарськог дгяльностг, якщо не доведе, що ним вжито усгх залежних вгд нього заходгв для недопу-щення господарського правопорушення», видаеться б№ш досконалим, ашж наведене вище формулювання частин першо! та друго! статп 1166 ЦК.
Навгть в чиннш редакцп частина друга статп 1166 ЦК, на наш погляд, фшсуе загальний обов'язок дотримуватися певного рiвня дбайливо-сти та обачности, адже забезпечення достатнього рiвня дбайливости та обачности виключае вину особи навпъ у розумшш «психолопчно!» концепци вини. Це твердження стосовно умислу е очевидним. Для необережносп як форми вини з погляду «пси-хологiчно!» концепци вини «характерно, що особа, яка вчиняе правопорушення, передбачала можли-вгсть настання негативних насл1дк1в свое'1 повед1-нки, але легковажно розраховувала на гх вгдвер-нення або не передбачала можливостг таких нас-лгдкгв, хоч повинна була або могла гх передбачити» [4 с. 825]. Неважко побачити, що i легковажний ро-зрахунок на вщвернення негативних насладив правопорушення, i непередбачення того, що особа могла чи повинна була передбачити, е прикладам по-рушення загального обов'язку забезпечити достатнього рiвня дбайливосп та обачностг
Отже, те, що у зaконодaвствi названо виною у формi необережносп - це порушення загального обов'язку забезпечити певний рiвень дбайливосп i
обачносп. Цей обов'язок випливае з частини друго! CTarri 1166 ЦК та частини друго! статп 218 ГК.
Дiйшовши висновку про те, що необачнiсть е KprnepieM добросусiдства, необхiдно встановити ступiнь дбайливосп i обачностi, незабезпечення якого даватиме пiдстави стверджувати, що правила добросусщства порушенi.
За ступенем вини ïï подiляють на грубу необе-режтсть (culpa lata) та легку необережтсть (culpa velis чи просто culpa). «Грубо'1' необережностi при-пускаеться той, хто не передбачае, не po3yMie те, що передбачае i posyMie кожна середня людина (non intellegere quod omnes intellegunt, D. 50.16.213.2)» [28 c. 148]. «Легка необережшсть - culpa levis - визначалася пopiвнянням пoведiнки будь-якого «хорошого», дбайливого, доброго господаря з пoведiнкoю боржника... [я]кщо поведтка боржника поступалася дбайливoстi господаря, вона була винною, але легкою виною» [34 с. 188]. Римсьш юристи виробили тип дбайливого, старан-ного господаря - homo diligens et studiosus paterfamilias (D. 22. 3. 25), який i слугував мiрилом для визначення ступеня дбайливосп боржника при виконанш обов'язшв i, у зв'язку з цим, ступеня його вщповщальносп за вину [в№не тлумачення 38 с. 369-370].
Стутнь дбайливосп i обачносп як критерш прийнятносп негативного впливу на сусвдню земе-льну дмнку е критерiем впливу, що спричиняти-меться тривалий час. Встановивши, чи прийнятним е той чи тший вплив, суд встановлюе яшсть земе-льноï дiлянки. У зв'язку з цим для визначення прийнятносп негативного впливу на чужу земельну да-лянку необхщно, на наш погляд, брати за основу стутнь дбайливосп й обачносп, що властивi доброму, старанному господаревг
Bidnosidmbmcmb незалежно eid вини. У цш роботi вину як незабезпечення певного рiвня дбай-ливостi ми вважаемо одним iз критерiïв прийнятносп впливу власника однiеï земельноï дiлянки на iншу. Статтею 1187 ЦК передбачено обов'язок по-рушника вщшкодувати збитки, завданi джерелом тдвищено! небезпеки, незалежно вiд вини поруш-ника. Така норма означае, що володшьщ джерел т-двищеноï небезпеки зобов'язат вiдшкодовувати збитки, навiть якщо вони вжили всiх залежних ввд них заходiв. Положения статтi 1187 ЦК можуть дати привод для того, щоб вимагати усунення не-зручностей (вiдшкодування збитк1в у натуральному виглядГ) навiть у випадку, коли заподшвач шкоди був достатньо дбайливим. Зупинимося на аиалiзi цих положень.
Згiдно з частиною п'ятою статп 1187 ЦК, «[о]соба, яка здшснюе дiяльнiсть, що е джерелом пiдвищенoï небезпеки, вiдпoвiдаe за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внасл^ док непереборно'1' сили або умислу потерпшого». Таку вщповщальтсть у юридичнш лiтературi названо вщповщальтстю за ризик. Зокрема, на думку Т.1. 1лларюново].', «вiн [ризик] використовуеться як тструмент, за допомогою якого здшснюеться но-рмативний розподш несприятливих на^дюв мiж
суб 'ектами охоронних правовгдносин i тим самим формуеться змкт правового зв'язку» [16 с. 121].
£ шдстави вважати, що правоввдносини добро-сусвдства мiж суб'ектами господарювання регламе-нтуються також i ГК. Частина четверта статп 3 ГК до господарських вщносин (вщносин, що регламе-нтуються ГК) включае «.. .господарсько-виробничi, орган1зацшно-господарсьш та внутрШньогоспо-дарсью вiдносини». Господарсько-виробничими е «...майновi та iншi вiдносини, що виникають мiж суб'ектами господарювання при безпосередньому здiйсненнi господарськоХ дiяльностi» (частина п'ята статп 3 ГК). Якщо один суб'ект господарю-вання використовуе промислову установку для ви-робництва промислових товарiв i у процес ще! дiя-льносп спричиняе негативний вплив на суадню земельну дiлянку, що належить iншому суб'ектовi господарювання, то положення частини п'ято! статтi 3 ГК дають щдстави вважати так правовiд-носини господарсько-виробничими i поширювати на них положення ГК.
Частина перша статтi 4 ГК, що була покликана розмежувати вщносини у сферi господарювання та iншi правовiдносини, лише ускладнила ситуащю. Наприклад, згiдно з абзацом другим частини пер-шо! статтi 4 ГК, цим кодексом не регламентуються «...майновi та особистi немайновi вiдносини, що регулюються Цившьним кодексом Украти...». Книга 5 ЦК присвячена правовому регулюванню зобов'язань (включно з договорами), при цьому за учасп не лише фiзичних, а i за участю юридичних осiб, включно iз суб'ектами щдприемницько! дiяль-ностi. Якщо щ правовiдносини не регламентуе чин-ний ГК, то як пояснити включення до чинного ГК глави 19 «Загальт положення про зобов'язання» чи глави 20 «Господарсьш договори»? Така ж ситуацiя складаеться з земельними, гiрничими, л1совими та водними правовщносинами, вiдносинами щодо ви-користання й охорони рослинного i тваринного свггу, територiй та об'ектiв природно-заповщного фонду, атмосферного повiтря, як1 згщно з абзацом другим частини першо! статтi 4 ГК не регламентуються цим кодексом. При цьому ГК мютить Главу 15 «Використання природних ресурсiв у сферi господарювання». Наведет положення роблять стр-ним питання про можливiсть застосування ГК для регулювання екологiчних та земельних правовiдно-син.
На наш погляд, оскшьки окремi правовщно-сини добросусщства мiж суб'ектами господарювання вщповщають ознакам виробничо-господар-ських правовiдносин, е щдстави застосовувати положення ГК для регулювання правовщносин добросусщства.
Вщповщальшсть за ризик передбачае друге ре-чення частини друго! статтi 218 ГК. На вщмшу вiд ЦК, зазначена стаття передбачае вiдповiдальнiсть за ризик лише за порушення щодо господарських зобов'язань. Зпдно з частиною першою статп 173 ГК, господарським зобов'язанням е правовщно-шення, «... що виникае мiж суб 'ектом господарювання та тшим учасником (учасниками) вiдносин у сферi господарювання з пiдстав, передбачених цим
Кодексом, в силу якого один суб 'ект (зобов'язана сторона, у тому чи^i боржник) зобов'язаний вчи-нити певну дiю господарського чи управлiнсько-го-сподарського характеру на користь тшого суб 'екта (виконати роботу, передати майно, спла-тити грошi, надати тформащю тощо), або утри-матися вiд певних дш, а iнший суб 'ект (управнена сторона, у тому чи(mi кредитор) мае право вима-гати вiд зобов'язано'1' сторони виконання ii обов'язку». Таким чином, господарське зо-бов'язання е ввдносними правоввдносинами, тому е шдстави для висновку, зпдно з яким, якщо учасник господарських вщносин спричинить неприпусти-мий вплив (вплив, що порушуе правила добросусвд-ства) на земельну дшянку шшого учасника господарських ввдносин, перший буде зв№нений вщ ввд-повщальносп, якщо доведе, що вжив усiх залежних вiд нього заходiв для недопущения такого впливу (перше речення частини друго! статтi 218 ГК).
ГК не встановлюе жодних шших правил для володiльцiв джерел тдвищено! небезпеки, що дае тдстави вважати, що для них дiятиме описане вище правило, закрiплене у першому реченнi частини друго! статп 218 ГК. Отже, якщо учасник господарських вщносин, що володiе джерелом тдви-щено! небезпеки, спричинив неприпустимий вплив на суадню земельну дiлянку iншого суб'екта гос-подарюваиия, але при цьому вжив уах залежних вiд себе заходiв для недопущення такого впливу, то за частиною другою статп 218 ГК вш не буде нести вщповвдальносп. Протилежне правило зафiксоваие у частиш п'ятiй статтi 1187 ЦК, зпдно з якою влас-ник земельно! дмнки мае право вимагати усу-нення негативних насладив, спричинених таких впливом (вiдшкодувания завдано! шкоди в натуру), за винятком випащв, коли такий вплив був зумов-лений непереборною силою або умислом потерт-лого.
Колiзiя м1ж положеннями частини друго! статп 218 ГК та частини п'ято! статп 1187 ЦК е ко-лiзiею мiж двома нормами однаково! юридично! сили, що прийняп одночасно (13.01.2003), кожна iз яких е частково загальною i частково спецiальною. Вирiшити цю колiзiю за допомогою вертикально! iерархi! правових джерел чи на пiдставi прюритету пiзнiше прийнято! норми або ж прюритету спеща-льно! норми неможливо. При цьому слiд мати на уваз^ що норма права е правилом поведшки, що об'ективно склалося на даному етапi розвитку сус-пiльства, яке закрiплюе певний масштаб свободи для учаснишв правовiдносин i вiдповiдае вимогам еквiвалентностi i спiвмiрностi дозволеного i забо-роненого, можливого i належного, що вважаються у цьому суспшьста як правильне i справедливе [див.: вiльне тлумачення - 13 с. 76]. Таким чином, виршення питання про те, чи виникатиме обов'язок усунути незручностi власниковi земельно! дшянки, якщо особа, що спричинила цi незруч-ностi, дiяла достатньо дбайливо й обачно, залежа-тиме вiд виправданостi iнституту вщшкодування збитк1в незалежно вiд вини. Зазначене надае непе-ресiчного значення питанню про доцiльнiсть
обов'язку усувати незручносп незалежно вiд дбай-ливостi й обачностi особи, що спричиняла так1 не-зручностi. Перейдемо до розгляду цього питання.
В юридичнш лiтературi мотивом встановлення ввдповщальносп володiльцiв джерел щдвищено! небезпеки за ризик визнано те, що така вщповвдаль-нiсть «...стимулюе володiльцiв джерел пiдвищеноi небезпеки вживати вах можливих заходiв щодо за-побiгання заподiяння шкоди, заохочуе Их до участi у створент ново'1', безпечтшо'1' техтки» [4 с. 848]. Близьку до неведено! позици займае К.А. Флей-шиць, стверджуючи: «...пiдвищена вiдповiдаль-нкть... власниюв автомобШв не може не спону-кати 1'х використовувати ва доступнi 1'м засоби в боротьбi за безпеку автомобшьного транспорту» [42 с. 139]. Функцш стимулювання волод№щв джерел тдвищено! небезпеки вживати вах можливих зaходiв для вщвернення порушення прав поте-рпших виконуватиме i вiдповiдaльнiсть за вину, якщо останню розумгги як невжиття порушником вах можливих зaходiв для вщвернення порушення, i для цього немае жодно! потреби вдаватися до кон-струкцi! «вiдповiдaльностi за ризик» чи «ввдповща-льностi незалежно ввд вини». З iншого боку, неможливо стимулювати володiльця джерела тдвищено! небезпеки до неможливих зaходiв. Отже, вiдповiдaльнiсть за невжиття вах залежних ввд по-рушника зaходiв здатна належним чином стимулювати до використання джерел пiдвищено! небезпеки таким чином, щоб таке використання спричи-няло якомога менше шкоди або створювало ризик1в тако! шкоди для iнших осiб.
На думку К.А. Флейшиць, «[я]кщо шкоду мо-жна вiдвернути, то кожен зобов'язаний ii вiдвер-нути, якщо ця шкода може виникнути як результат його дш... [т]ой, хто використовуеу свош дi-яльностi «джерело пiдвищеноi небезпеки», зобов'язаний до тшого: вт зобов'язаний вишуку-вати способи попередження ще невiдворотноi в да-нихумовах шкоди» [42 с. 139]. На наш погляд, саме ввдповщальшсть за незабезпечення належного рь вня дбайливосп забезпечуе таке стимулювання. Власник промислово! установки, що створив незручносп для власника суадньо! земельно! дшянки, вочевидь не знайшов способiв попередження тако! шкоди. Якщо вш ми- !х знайти, але не виявив доста-тнього професiонaлiзму для того, то це означае, що власник промислово! установки не забезпечив належного рiвня дбайливосп й обачносп, тобто його поведшка е виннютю. Такого власника не стимулю-ватиме обов'язок ввдшкодувати шкоду, якщо, проявивши достатнш рiвень професiонaлiзму, власник промислово! устаткування не мiг знайти зaсобiв за-побiгaния створенню незручностей влaсниковi су-с1дньо! земельно! дiлянки. 1ншими словами, К.А. Флейшиць мае рацш, стверджуючи про необ-хiднiсть стимулювати володшьщв джерел п1двище-но! небезпеки до пошуку зaсобiв вiдвернения поки що нев1дворотно! шкоди, однак для встановлення !хнього обов'язку усувати шкоду ключовим е питання про те, чи забезпечили вони достатнш профе-сiонaлiзм та стaрaинiсть у пошуку таких зaсобiв. Якщо ш, то iснувaтимуть для вiдповiдaльностi за
вину, якщо ж вони були достатньо старанними та професшними у пошуку таких засобiв, то !х немае до чого стимулювати.
Одним iз можливих аргументiв на користь вщ-повiдальностi за ризик е те, що така вщповщаль-нють нiбито стимулюе якомога менше використо-вувати джерела шдвищено! небезпеки i таким чином сприяе зниженню ризику завдання шкоди. Наприклад, якщо у суб'екта господарювання е ви-бiр, виробляти сталь в Украíнi чи ввозити и з-за кордону, то вiдповiдальнiсть за ризик стимулюе об-рання ввезення з-за кордону, осшльки в ходi тако! дiяльностi ймовiрнiсть завдати шкоди набагато ме-нша. Широке коло об'ектiв, використання яких створюе пiдвищену небезпеку, зводить таке стиму-лювання практично до нуля. В багатьох випадках вщмовитися вщ використання джерел шдвищено! небезпеки просто неможливо. Наприклад, власник земельно! дшянки зводить будiвлю. Будь-яка будь вля е джерелом пiдвищеноi небезпеки у розумшш частини першо! статп 1187 ЦК. Замiнити цей об'ект шчим.
Стимулювання до зниження ризику ще не ви-правдовуе необхвдносп встановлення вщповщаль-ностi за ризик. Позадоговiрна вiдповiдальнiсть у виглядi вщшкодування збитк1в вiдрiзняеться вiд ш-ших заходiв правового стимулювання тим, що вона «... виступае як особлива реакцгя держави стосо-вно особи, яка вчинила правопорушення. Вона вира-жаеться в осуд1 и поведтки та супроводжуеться для не'1 негативними насл1дками» [4 , с. 815]. На наш погляд, не може заслуговувати осуду правомь рна, хоча i небезпечна дiяльнiсть, якщо при цьому особа, що 11 здшснюе, вжила всiх залежних вщ себе заходiв для вiдвернення шкоди шшим. Покладення на таку особу обов'язку вщшкодувати збитки неза-лежно вщ вини е нiчим iншим, як рiзновидом стра-хування потерпiлого за рахунок володiльця джерела щдвищено! небезпеки.
В юридичнiй лiтературi було висловлено щдт-римку такому способовi вирiшення питання про вь дшкодування збитк1в, безвинно завданих джерелом щдвищено! небезпеки. Наприклад, на думку О.Л. Жуковсько!, «[с]уть обов'язку вгдшкодувати випадково заподгяну шкоду... вгдргзняеться вгд сутг в1дпов1дальност11 полягае у односторонньому вла-дному вольовому впливI держави на заподгювача шкоди з метою усунути негативнг майнов1 нас-лгдки його поведтки» [14 с. 46].
Страхування шкоди, безвинно завдано! джерелом шдвищено! небезпеки за допомогою саме ш-ституту вщповщальносп за ризик, ютотно познача-еться на правилах добросусщства. Як було зазна-чено вище, шкодою е будь-яке зменшення чи пошкодження майна. Створення незручностей, зу-мовлених негативним впливом на чужу земельну дшянку, е шкодою у зазначеному вище розумшш Делжтна вiдповiдальнiсть за вину означае обов'язок усунути так1 незручносп, якщо вони стали результатом того, що особа, що спричиняе цих незручностей, не вжила вах залежних вщ себе заходiв для !хнього вщвернення або пом'якшення. Делiктна вiдповiдальнiсть за ризик означае, що
особа, яка спричинила незручносп, повинна !х усунути навггь у випадку, якщо вона вжила всiх залежних вщ себе зaходiв для вщвернення або пом'як-шення таких незручностей. В останньому випадку явно порушено баланс штереав на користь потер-пiлого, i таке порушення е результатом того, що за-конодавець виршив використати вiдповiдaльнiсть для гарантування вщшкодування безвинно завдано! шкоди та для стимулювання заподшвача зменшу-вати або уникати використання джерел шдвищено! небезпеки у сво!й дiяльностi.
Пдним уваги е те, що, наприклад, BGB не пе-редбачае вщповщальносп за ризик володiльцiв джерел шдвищено! небезпеки. Навпаки, порушник звiльняеться вщ вiдповiдaльностi за умови, якщо вш вжив усiх залежних вiд себе зaходiв. Наприклад, параграф 823 BGB мютить правило, згщно з яким «(1)[о]соба, що умисно чи в результатi необереж-ностi протиправно заподiе шкоду життю чи здо-ров'ю, посягне на свободу, властсть чи iнше право тшоЧ особи, зобов'язана вiдшкодувати потерт-лому заподiяну шкоду. (2) Такий же обов'язок вини-кае в особи, що порушить закон, спрямований на захист гншог особи. Якщо за 3MicmoM такого закону його порушення можливе також без вини, то обов'язок вiдшкодуваmи шкоду виникае лише за умови вини [порушника]» [11 с. 239-240].
Частина перша параграфа 836 BGB встанов-люе правила щодо вщповщальносп власника земельно! дшянки за шкоду, завдану об'ектами, що роз-ташоваш на його земельнш дмнщ. Згщно з щею частиною, «Якщо вна^док руйнування будiвлi чи тшоЧ споруди, що розташована на земельнш дшя-нцi, чи вна^докруйнування частини будiвлi чи споруди загине людина, чи гй буде заподiяно тшесних ушкоджень чи завдано шкоди здоров'ю, чи буде по-шкоджено рiч, то володшець земельно! дшянки, за умови, що руйнування чи часткове руйнування будi-влi або споруди вiдбулися через помилки, вчинен при гхньому споруджент, або через неналежну гХню експлуатацiю, зобов'язаний вiдшкодувати по-терпшому заподiяну шкоду. Обов'язок вiдшкоду-вати шкоду не виникае, якщо володшець з метою попередження небезпеки забезпечив належну за умовами обороту дбайливiсmь» [11 с. 239-242]. Як перше, так i друге речення ще! частини виключають вщповщальшсть власника земельно! дмнки, який забезпечив достатш дбайливють i обачливють. Ць каво, що будiвлi i споруди, згадаш у пункп пер-шому параграфа 836 BGB за сво!ми ознаками належать до джерел шдвищено! небезпеки, вщповщальшсть за шкоду, завдану якими, регламентуеться статтею 1187 ЦК. Як свщчить частина п'ята статп 1187 ЦК, забезпечення порушником належного рь вня обачносп та дбайливосп, на в1дм1ну вщ BGB, не зв№няе його вщ вщповщальносп.
На наш погляд, положення статп 1187 ЦК мо-жна тлумачити як таш, що вимагають дисбалансу штереав сусщв, страхуючи одного сусща вщ випадково завдано! шкоди за рахунок шшого. Такий дисбаланс порушуватиме вимоги Конвенцй' про захист прав людини i основоположних свобод вщ
20.03.1952 [41] та Протоколу Першого до ще! конвенций адже щд час розгляду справ Свропейський суд з прав людини перевiряе, чи забезпечила кра-!на-член конвенци справедливий баланс рiзних ш-тересiв. Отже, навiть за чинним законодавством Укра!ни правило статтi 1187 ЦК не може означати обов'язку усувати будь-яш незручносп, навiть п, що виникли в умовах, коли особа, що !х спричи-нила, вжила всiх залежних вщ себе заходiв для !х-нього усунення.
Обов'язок усувати незручносп (ввдшкодову-вати збитки у натуральному виглядi) у ситуаци, коли особа, що спричинила таи незручносп, вжила вах залежних ввд себе заходiв для !хнього недопу-щення, е невиправданим i не вщповвдае вимогам спiвмiрностi дозволеного i забороненого, можли-вого i належного. Сдиним винятком з правила про неприпустимють виникнення обов'язку усувати незручносп, що виникли в ситуаци, коли особа, що !х спричиняе, забезпечила належний рiвень дбайливо-ст й обачностi, е обов'язок усувати невиправдаш незручностi.
Висновки. Пiдводячи тдсумок ще! статтi, не-обх1дно акцентувати увагу на таких висновках.
1. Обов'язок вщшкодовувати збитки виникае лише за умови вини заподшвача, яка означае пору-шення обов'язку власника чи користувача земельно! дмнки вживати всiх залежних вiд нього захо-дiв для вiдвернення або зменшення незручностей для власник1в чи суб'екпв iнших речевих прав на земельну дiлянку.
2. Саме по собi порушення правил, що регла-ментують вплив на сусiдню земельну дмнку i за-фiксованi у нормативно-правових чи шдиввдуаль-них актах, не е порушенням правил добросуадства та права власностi чи шших речевих прав на земельну дшянку, якщо порушник вжив уах залежних вiд нього заходiв для вщвернення такого пору-шення.
3. Обов'язок володшьщв джерел щдвищено! небезпеки ввдшкодовувати завданi збитки незале-жно ввд вини е нiчим не виправданим i порушуе баланс штереав власник1в i користувачiв земельних дшянок та суперечить вимогам Свропейського конвенци про захист прав i основоположних свобод.
Лiтература
1. 2019 index of Economic Freedom // http://www.heritage.org/index/ranking (last visited 24.06.2019).
2. Андреев Ю.Н. Соседские отношения в гражданском праве России: теория и практика: монография / Ю.Н. Андреев. - М.: Юр.Норма, НИЦ ИНФРА-М., 2016. - 208 с.
3. Андрейцев В. I. Еколопя i закон: еколого-правова вiдповiдальнiсть / В. I. Андрейцев. - Ки!в: Товариство "Знання" УРСР, 1991. - 48 с.
4. Боброва Д.В. Глава 35 Зобов'язання i за-подiяння шкоди / Д.В. Боброва // Зобов'язальне право. Теорiя i практика. Навчальний посiбник / [Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С. та шш!| за ред. О.В. Дзери. - К.: Юршком 1нтер, 1998. - С. 803 - 890.
5. Брагинский М. И., Договорное право. Книга первая: Общие положения: [Брагинский М.И., Витрянский В. В.] Изд. 3-е, стереотипное. -М.: Статут, 2001. - 848 с.
6. Виниченко Ю.В. и др. Соседское право в России: исторические начала и подходы к пониманию: монография / [Виниченко Ю.В., Асланян Н.П., Поротикова О.А.]. - М.: ИД «Юриспруденция», 2014. - 152 с.
7. Виниченко Ю.В. К вопросу о понятии соседского права / Юлия Вараздатовна Виниченко [Электронный ресурс] // Сибирский юридический вестник. 2011. № 3. . - Электрон. текст. дан. - Режим доступа : http://cyberleninka.ru/article/n/k-vo-prosu-o-ponyatii-sosedskogo-prava. - Дата обращения: 29.01.2018.
8. Виниченко Ю.В. О разумных пределах соседского вмешательства // Актуальные проблемы правотворчества и правоприменительной деятельности в Российской Федерации: Междунар. науч.-практ. конф., посвящ. 120-летию со дня рождения первого декана юрид. фак. ИГУ, проф. В.П. До-манжо (Иркутск, 9 апр. 2011 г. В 3 т., - Иркутск: Изд-во Иркут. гос. ун-та, 2011, Т. 1. - С. 158-160.
9. Вщомосп Верховно! Ради Украши. - 2002.
- № 3. - Ст. 27.
10. Вщомосп Верховно! Ради Украши. - 2003.
- № 40. - Ст. 356.
11. Гражданское уложение Германии. Deutsches Bürgerliches Gesetzbuch mit Einführungsgesetz: Ввод. закон к Гражд. уложению; Пер. с нем.; Науч. Редакторы - А.Л. Маковский [и др.]. -М.: Волтерс Клувер, 2004. - 816 с.
12. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. Около 50 000 слов. / И.Х. Дворецкий. - М.: «Русский язык», 1976. - 1096 с.
13. Дождев Д. В. Римское частное право / Д. В. Дождев. - М: Издательская группа ИНФРА М-НОРМА, 1996. - 704 с.
14. Жуковская О.Л. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности : Некоторые аспекты проблемы / О.Л. Жуковская. -Киев : Либщь, 1994. - 200 с.
15. Иваненко О.Ф. Некоторые проблемы теории юридической ответственности / О.Ф. Иваненко // Юридическая ответственность в советском обществе. - Волгоград, 1974. - С. 3-10.
16. Илларионова Т.И. Система гражданско-правовых охранительных мер / Т.И. Илларионова. -Томск: Издательство Томского университета, 1982.
- 168 с.
17. Иоффе О. С. Обязательственное право / О. С. Иоффе. - Москва: Юридическая литература, 1975. - 880 с.
18. Иоффе О.С. Глава четвертая. Способы приобретения имущества / О.С. Иоффе // Иоффе О. С. Основы римского гражданского права / О. С. Иоффе, В. А. Мусин. - Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1974. - 156 с.
19. Лобов О. А. Добросусщство в земельному правi Украши: юторико-правовий аспект / О. А. Лобов // Проблеми законности - 2011. - Вип. 116. - С.
102-108. - Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pz_2011_116_16.
20. Лобов О. А. Загальна характеристика добросусвдських правоввдносин за земельним зако-нодавством Укра!ни / О. А. Лобов // Проблеми законность - 2012. - Вип. 119. - С. 255-264. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pz_2012_119_31.
21. Матвеев Г. К. Основания гражданско-правовой отвественности / Г. К. Матвеев. - Москва: Юридическая литература, 1970. - 312 с.
22. Мироненко I. В. Регулювання опосередко-ваних впливiв на суадш володшня у ввдносинах добросусвдства / I. В. Мироненко // Шдприем-ництво, господарство i право. - 2007. - №2 8. - С. 4147.
23. Мироненко I. В. Нормативне регулювання земельних ввдносин добросусвдства [Електронний ресурс] / I. В. Мироненко // Актуальш проблеми вдосконалення чинного законодавства Укра!ни. -2013. - Вип. 32. - С. 165-173. - Режим доступу : Шр://пЬ^. gov.ua/UJRN/apvchzu_2013_3 2_2 0.
24. Мироненко I. В. Регламентащя земельних вщносин добросусвдства в радянському законо-давствi [Електронний ресурс] / I. В. Мироненко // Актуальш проблеми вдосконалення чинного законодавства Укра!ни. - 2012. - Вип. 30. - С. 186192. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apvchzu_2012_30_2 2
25. Мироненко I. Поняття та змют ввдносин добросусвдства / I. Мироненко // Шдприемництво, господарство i право. - 2009. - № 11. - С. 95-98. -Бiблiогр.: 22 назв. - укр.
26. Мироненко I. Поняття та змют ввдносин добросусвдства // Шдприемництво, господарство i право : науково-практичний, господарсько-право-вий журнал / !н-т приватного права i шдпр-ва АПрН Укра!ни та шш. - Кшв, 2009. - № 11 (167). - С. 9598.
27. Мiрошниченко А. М. Науково-практичний коментар Земельного кодексу Укра!ни / А. М. Мрошниченко, Р. I. Марусенко. - Ки!в: Алерта, 2013. - 544 с.
28. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права / И.Б. Новицкий. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. - 240 с.
29. Новицкий И.Б. Право соседства: Общие пределы пользования смежными участками (Вторжение в соседскую сферу) / И. Новицкий // Право и Жизнь. - М., 1924. - Книга 7-8. - С. 10-21.
30. Новицкий И.Б. Право соседства: Рамки и значение проблемы / И. Новицкий // Право и Жизнь. - М., 1924. - Книга 5-6. - С. 3-12.
31. Отраднова О. О. Стаття 1166 "Загальш щдстави ввдповщальносп за завдану майнову
шкоду" Параграф 1. Загальш положення про ввдшкодування шкоди Глава 82 Ввдшкодування шкоди / О. О. Отраднова // Науково-практичний ко-ментар Цившьного кодексу Укра!ни: у 2 т. - Том I / О. О. Кот, Т.В. Боднар, С.! Шимон та ш. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецово!, В.В. Луця. - Ки!в: Юршком ^тер, 2005. - С. 866-868.
32. Отраднова О.О. Проблеми вдосконалення мехашзму цив№но-правового регулювання делшт-них зобов'язань : монографiя / О.О. Отраднова. -К.: Юршком Штер, 2014. - 238 с.
33. Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. -М.: Зерцало, 1997. - 608 с.
34. Щдопригора О. А. Основи римського приватного права: щдручних для студенпв юрид. вузiв i факультетiв / О. А. Шдопригора. - Ки!в: Юршком Штер, 1997. - 336 с.
35. Примак В.Д. Вина i добросовюнють у ци-вiльному правi (теорiя, законодавство, судова практика) / В.Д. Примак. - К.: Юршком ^тер, 2008. -432 с.
36. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях / Б.И. Пу-гинский. - М.: Юридическая литература, 1984. -224 с.
37. Пугинский Б.И. Правовая экономика: проблемы становления / Б.И. Пугинский. Д.Н. Сафиулин. - М.: «Юридическая литература», 1991. - 238 с.
38. Розенталь И.С. Раздел VII Общее учение об обязательствах и договорах / Розенталь И.С. // Римское частное право: Учебник / [Перетерский И.С., Краснокутский В.А., Флешиц Е.А. и др.] ; под. ред. И.Б. Новицкого и И.С. Петереского. - М.: Юриспруденция, 2000. - С. 203 - 293.
39. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. М., 1963. - 286 с.
40. Смирнов В.Т. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. Учебное пособие. / В.Т. Смирнов, А.А. Собчак. -Л.: ЛГУ, 1983.- 152 с.
41. Урядовий кур'ер. - ввд 17.11.2010. - №° 215.
42. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и неосновательного обогащения / Е.А. Флейшиц. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1951. - 239с.
43. Хачатуров Р. Л. Общая теория юридической ответственности: Монография / Р. Л. Хачату-ров, Д. А. Липинский. - СПб: Издательство Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2007. - 950 с.
44. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т. -М.: Международные отношения, 1998. - Т. 2. -512 с.
