CC BY
13
УДК 811.11Г42
М. Г. Лук'янець
ТЕОРЕТИЧН1 ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ РЕСПОНСИВНОСТ1 У МОВЛЕННеВШ ВЗАСМОДП КОМУН1КАНТ1В Д1АЛОГ1ЧНОГО ДИСКУРСУ
Статтю присвячено анал1зу теоретичних засад явища «респонсившсть» у д1алог1чному дискурс1. Встановлено, що респонсившсть основана на розум1нн1 процесу мовленневог взаемоди м1ж комушкантами в цшому. Це дозволило розглядати респонсившсть як основу для створення зв'язного д1алог1чного мовлення, в умовах якого посл1довш реплти учасниюв д1алогу узгоджуються м1ж собою залежно в1д iнтенцт комун1кант1в та з розрахунку на реакцж адресата мовлення.
Клю^о^^ слова: реактившсть, респонсившсть, дiалогiчний дискурс, адресант, адресат.
Постановка проблеми. Сучасш лшгвютичш дослщження дискурсу спрямоваш на вивчення комушкативних особливостей сощально! штеракцп, тобто суб'ектно-суб'ектних вщносин мовщв у межах теорп мовленнево! дiяльностi, основано! на принцип дiалоriчностi. 1з врахуванням потреби дослщження прагматичного впливу реагування на переб^ дiалогу та комушкативно! ролi адресата в оргашзацп дiалогiчноi взаемодп, особливо! уваги заслуговуе вивчення саме респонсивних стратегш i тактик у сучасному англомовному дiалогiчному дискурсi.
Анал1з останн1х дослщжень. Респонсивнi стратеги i тактики у сучасному англомовному дiалогiчному дискурсi на сьогодш ще е недостатньо вивченими. З огляду на сощальну природу мiжособистiсноi взаемодп, дискурсивне вивчення дiалогiчного спiлкування спираеться на здобутки в галузях психологи (E. Berscheid, M. Lyra, Ch. Segrin) i сощологл (А. Гофман, Дж. Тернер, A. Scull), а також здшснюеться у межах лшгвютичних студiй i3 прагмалшгвютики (Дж. Лакофф, Дж. Лiч, Г. Г. Почепцов, Дж. Р. Серль, I. I. Серякова, I. С. Шевченко), теорп комушкацп (Ф. С. Бацевич, П. Грайс, D. Sperber), когштивно! лшгвютики (Д. Вандервекен О. П. Воробьова, О. I. Морозова, G. Kristiansen), соцюлшгвютики (Ch. Fill, J. T. Wood) та дискурсологп (С. П. Денисова, Н. К. Кравченко, З. С. Харрис, С. Д. Чугу).
Мета статт1 полягае в тому, щоб проаналiзувати респонсивш стратеги i тактики у сучасному англомовному дiалогiчному дискурса
Виклад основного матер1алу. Лiнгвiстика XXI столiття базуеться на когштивно-дискурсивнiй парадигмi [6, с. 19; 10, с. 11; 14, с. 8; 17, с. 285], яка направлена на вияв вербальних способiв репрезентаци ментального св^у людини та на комушкативну компетенщю мовця, що зумовлюе дискурсивне втшення мовних форм у комунiкативних ситуащях. Особлива увага придiляеться дослiдженню суб'ективного чинника комушкацп, людського фактору [1, с. 11; 4, с. 37], тобто шдивщуального способу оргашзацп мовного коду залежно вщ особистюних психолопчних, соцiальних, когнiтивних, фiзiологiчних, гендерних, вшових та iнших особливостей комунiканта. Вщтак предметом вивчення лiнгвiстiв стае мовленнева реалiзацiя людини в конкретних умовах комушкацп. Розвиток дискурсивного аналiзу вщображае зростання iнтересу вчених до мовленнево! взаемодп адресата з адресантом та вибору ними комушкативних стратегш i тактик у рiзноманiтних ситуацiях спшкування [1, с. 13; 4, с. 9]. Зокрема, виникае потреба дослщження дискурсивних особливостей реалiзацii мiжособистiсноi мовленнево! взаемодп у реальних умовах комушкацп.
Сучасш лiнгвiстичнi студп вивчення дискурсу поеднують два 0CH0BHi напрями дослiдження: комунгкативний, що розглядае дискурс як складну комушкативну подiю [2; 3; 16], та дгяльнгсний, що визначае дискурс як мисленнево-комушкативну дiяльнiсть, яка забезпечуе сощальну активнiсть людини [18, с. 27; 20, с. 229].
У межах комушкативного тдходу дискурс визначають як тип комушкативно'1 дiяльностi, як штерактивне явище чи мовленневий потш, який мае рiзнi форми вияву у межах конкретного каналу спшкування [20, с. 18]. Дискурс синтезуе когштивш, мовнi й позамовнi чинники, як залежать вiд конкретних учасниюв спiлкування.
1з позици дiяльнiсного тдходу дискурс визначають як комушкативну дiяльнiсть, тобто процес взаемодп мовцiв, що вщбуваеться у межах конкретно'1 штеракцп [1, с. 13], де ii мiнливiсть та невизначенiсть набувають статусу сутшсних характеристик [5, с. 99; 11, с. 7]. Дискурс е продуктом комушкативно'1 дiяльностi, тобто сощально спрямованим мовленням як взаемодiею мiж учасниками комушкацп.
При вивченнi респонсивних стратегий i тактик у англомовному дiалоriчному дискурсi, дотримуемося ще'1 Д. Шифрш, що мова, яка реалiзуеться у дискурсi, - це не зафшсований на паперi чи на монiторi комп'ютера сталий текст, вона являе собою динамiчний процес, який можна описати метафорою потоку (flowing stream) [21, с. 673]. Згщно теорп функщонально'1 граматики [13, с. 149], в основi розумiння дискурсу як потоку лежить сощосемютичний пщхщ [9, с. 63], вiдповiдно до якого дискурс вивчають у сощальному контекст з врахуванням його культурного та ситуативного навантаження [19, с. 38]. Тож, головними завданнями лшгвютичного аналiзу дискурсу вважаемо опис та пояснення внутршньо'1 когштивно!' структури та динамши адресанта й адресата, вивчення комушкативних i когнiтивних унiверсалiй, характеристика мовлення як процесу вщтворення сощально-, культурно-i лiнгвiстичнозначущих типових ментальних моделей, яю вiдображають унiверсальне та конкретне.
На функщональному рiвнi дискурс характеризуеться дiалогiчнiстю, щое первинною властивiстю мови в щлому [15, с. 140]. На основi принципу дiалогiчноi природи мови встановлено, що у первиннш сутност мови iснуе незмiнний дуалiзм, а мовлення зумовлюеться наявнiстю звернення та вщповвд [15, с. 138]. Саме тому, особливо'1 уваги потребуе вивчення поняття <одалопчний дискурс» з позицп функцiонального пiдходу [11, с. 13], що розглядаеться як мисленнево-комушкативна мовленнева дiяльнiсть спiврозмовникiв у соцiокультурному, ситуативно-комунiкативному, когнiтивно-психологiчному контекстах, зафiксованих у дiалогiчному текстi [1, с. 13].
Вивчення явища респонсивностi основане на розумшш процесу мовленнево'1 взаемодii мiж комунiкантами в цiлому. Мовознавцi по^зному трактують термiн «мовленнева взаемодiя» [3; 4; 17]. 1з позицiй дiяльнiсного пiдходу як одного iз основних принцитв сучасно'1 лiнгвiстики, мовленнева взаемодiя передбачае наявнiсть суб'екта, що активно впливае на об'ект мовлення з метою досягнення конкретного комушкативного результату шляхом використання мовних засобiв [22, с. 155-156]. Мовленнева взаемодiя розумiеться як сукупшсть взаемозумовлених мовленневих дш двох мовщв, якi обмiнюються реплшами у процесi мiжособистiсного спiлкування за суспшьно встановленими правилами комунiкацii. Це дозволяе трактувати таку мовленневу взаемодп як штеракщю адресанта з адресатом у межах дiалогiчного дискурсу.
Мовленнева взаемодiя мiж мовцями, згiдно з Р. Якобсоном [8, с. 306-330], вщбуваеться зпдно з моделлю комушкацп (див. рис. 1). Спочатку адресант вибудовуе першу шщюючу реплшу, тобто свое повщомлення, виражае власш комунiкативнi
намiри и емоцiинии стан, якi вщповщають иого соцiальнiи ролi та психолопчному стану, а також корелюють iз контекстом мовленнево! взаемодп. При використанш спiльного з адресатом комунiкативного коду, вш впливае на адресата тд час контакту з ним, щоб повiдомити адресату нову iнформацiю, таким чином, змшити иого свiтогляд та стимулювати до вiдповiдi.
Рис. 1. Модель комунтацИР. Якобсона
Розглянута модель комушкацп е одновекторною - направленою вiд адресанта до адресата, проте вона недостатньо, на наш погляд, пояснюе особливосп перебiгу дiалоriчноi взаемодп, яка е двовекторною - передбачае обмш реплiками обох учасниюв комушкацп.
Вищерозглянута модель е основою для створення моделi дiалоriчноi комушкацп (див. рис. 2) як процесу мовленнево'1' взаемодп мiж спiврозмовниками в ходi розвитку дiалоriчноi штеракцп i пiдтверджуе, що комунiкацiя е устшною лише у випадку реагування адресата, тобто иого зворотнього зв'язку з адресантом.
Рис. 2 Модель д1алог1чно1 комуткацИ
Адресат, поряд з адресантом, заимае активну позищю у побудовi дiалогiчноi взаемодп, оскшьки одночасно виконуе декшька функцiИ: слухання, сприиняття, штерпретацп почутого i, наИголовнiше, реагування. Вш забезпечуе зв'язнiсть i цiлiснiсть дiалогу, пов'язуе свою реплiку з шщюючою реплiкою адресанта на структурному та змютовому рiвнях. Адресат повинен сприиняти и усвiдомити змiст сказаного адресантом шляхом здшснення ряду когнiтивних операцш, потiм виокремити
намiри адресанта та визначити стратегiю власного реагування з метою представлення власно'1 позицп у дiалозi. Результатом ще'1 мисленнево'1 дiяльностi е побудова наступно'!, тобто респонсивно'1 реплiки.
Однак у дiалогiчному дискурсi не iснуе заздалепдь закрiплених за учасниками комушкацп ролей адресанта чи адресата, а вщповщно, дiалог протiкае у формi обмшу реплiками (turn-taking) [12, с. 72] при постшнш змiнi комунiкативних ролей: почергово адресант перетворюеться на адресата i навпаки, у результат дiалогiчна взаемодiя набувае подвшно'1 респонсивностi.
Репшки адресата е обов'язковим засобом утворення та переб^у дiалогу, вони зумовлюють виокремлення респонсивностi як його визначально'1 характеристики. Значення респонсивностi адресата для процесу мовленнево'1 взаемодп часто недоощнюють, однак без не'1 неможливе створення дiалогу, адже лише так адресант розумiе, що його повiдомлення було сприйнято i зрозумшо адресатом.
Висновки. Таким чином, визначаемо дiалогiчну сутшсть дискурсу в термiнах дiалогiчних вщношень, якi встановлюються мiж адресантом i адресатом та реалiзуються в 1хньому мовленнi. Для дiалогiчного дискурсу характерне чергування комушкативних ролей зi змшою позицiй суб'екта (адресанта) й об'екта (адресата) мовлення, що грунтуеться на передачi комушкативно'1 iнiцiативи спiврозмовниковi. Обома учасниками дiалогу керуе конкретна штенщя здiйснення впливу на другого комушканта в рамках певно'1 часо-просторово'1 ситуацп на основi власних фонових знань, правил спшкування у суспiльствi та прагматичного намiру.
Список використано'1 лггератури
1. Бацевич Ф. С. Основи комушкативно'1 лiнгвiстики / Ф. С. Бацевич. - Кшв : Академiя, 2004. - 344 с. ; Batsevych F. S. Osnovy komunikatyvnoi linhvistyky / F. S. Batsevych. - Kyiv : Akademiia, 2004. - 344 s.
2. Бендас Т. В. Гендерные исследования лидерства / Т. В. Бендас // Вопросы психологии. - 2000. - № 1. - С. 87-96 ; Bendas T. V. Gendernye issledovaniya liderstva / T. V. Bendas // Voprosy psikhologii. - 2000. - № 1. - S. 87-96.
3. Грайс Г. П. Логика и речевое общение / Г. П. Грайс // Новое в зарубежной лингвистике. - 1985. - Вып. 16 : Лингвистическая прагматика. - С. 217-237 ; Grays G. P. Logika i rechevoe obshchenie / G. P. Grays // Novoe v zarubezhnoy lingvistike. -1985. - Vyp. 16 : Lingvisticheskaya pragmatika. - S. 217-237.
4. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи / О. С. Иссерс. - 3-е изд., стереотип. - Москва : Едиториал УРСС, 2003. - 284 с. ; Issers O. S. Kommunikativnye strategii i taktiki russkoy rechi / O. S. Issers. - 3-e izd., stereotip. - Moskva : Yeditorial URSS, 2003. - 284 s.
5. Морозова Е. И. Мировоззренческие параллели в трактовке содеражания терминов "дискурс", "контекст", "ситуащя" / Е. И. Морозова // Вюник Харювського нащонального ушверситету iменi В. Н. Каразша. Сер. : Романо-германська фшолопя. Методика викладання шоземних мов - 2010. - № 897, Вип. 62. - С. 99-105 ; Morozova Ye. I. Mirovozzrencheskie paralleli v traktovke soderazhaniya terminov "diskurs", "kontekst", "situatsiya" / Ye. I. Morozova // Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Ser. : Romano-hermanska filolohiia. Metodyka vykladannia inozemnykh mov - 2010. - № 897, Vyp. 62. - S. 99-105.
6. Селiванова О. О. Основи теорп мовно'1 комушкацп : тдруч. / О. О. Селiванова. - Черкаси : видавництво Чабаненко Ю. А. , 2011. - 350 с. ; Selivanova O. O. Osnovy teorii movnoi komunikatsii : pidruch. / O. O. Selivanova. - Cherkasy : vydavnytstvo Chabanenko Yu. A. , 2011. - 350 s.
7. Сусов И. П. Лингвистическая прагматика / И. П. Сусов. - Винница : Нова Книга, 2009. - 272 с. ; Susov I. P. Lingvisticheskaya pragmatika / I. P. Susov. - Vinnitsa : Nova Kniga, 2009. - 272 s.
8. Якобсон Р. Избранные работы / Р. Якобсон. - Москва : Прогресс, 1985. -460 c. ; Yakobson R. Izbrannye raboty / R. Yakobson. - Moskva : Progress, 1985. - 460 c.
9. Coates J. One-at-a-Time : The Organization of Men's Talk / J. Coates // Language and Masculinity / ed. by S. Johnson, U. H. Meinhof. - Oxford, Cambridge : Blackwell, 1997.
- P. 107-129.
10. Duszak A. Language, Culture and the Dynamics of Age / A. Duszak, U. Okulska -Berlin : Walter de Gruyter, 2011. - 378 p.
11. Fairclough N. Critical Discourse Analysis : The Critical Study of Language / N. Fairclough. - London, New York : Longman, 1995. - 591 p.
12. Gravano A. Turn-Taking and Affirmative Cue Words in Task-Oriented Dialogue : Doctoral Dissertation / Agustin Gravano. - New York : Columbia University, 2009. - 222 p.
13. Halliday M. A. K. Cohesion in English / M. A. K. Halliday, Ruqaiya Hasan. -London : Longman, 1985. - 374 p.
14. Harre R. The Discursive Mind / R. Harre, G. Gillett. - New York : SAGE Publications, 1994. - 196 p.
15. Humboldt W. von Über den Dualis : Gelesen in der Akademie der Wissenschaften : ders. Schriften zur Sprachphilosophie (Darmstadt, 26. April 1827) / W. von Humboldt. -Darmstadt : Fink, 1963. - S. 113-143.
16. Lakoff R. Language and Woman's Place / R. Lakoff. - New York : Harper and Row,
1975. - 83 p.
17. Leech G. Principles of Pragmatics / G. Leech. - London : Longman, 1983. - 250 р.
18. Puntambekar S. Analyzing Interactions in CSCL : Methods, Approaches and Issues / S. Puntambekar, G. Erkens, C. Hmelo-Silver. - New York : Springer Science & Business Media, 2011. - 416 p.
19. Renkema J. Introduction to Discourse Studies / J. Renkema. - Amsterdam, Philadelphia : John Benjamins Publishing Company, 2004. - 363 p.
20. Rogers R. An Introduction to Critical Discourse Analysis in Education / R. Rogers.
- London : Routledge, 2011. - 336 p.
21. Schiffrin D. The Handbook of Discourse Analysis / D. Schiffrin, D. Tannen, H. E. Hamilton. - Oxford : Blackwell Publishing Ltd, 2006. - 851 p.
22. Wunderlich D. Linguistische Pragmatik / D. Wunderlich. - Frankfurt : Athenäum,
1976. - 413 р.
Стаття надшшла до редакцп 15.10.2017.
M. G. Lukianets
THEORETICAL STUDY OF RESPONSIVITY IN LINGUAL INTERACTION BETWEEN COMMUNICANTS IN DIALOGICAL DISCOURSE
The article defines that in the dialogical discourse, a category of recipient as a receiver of a message is allocated on a basis of the general model of speech communication: «the addresser - the message - the addressee». Dialogical discourse is characterized by the alternation of communicative roles with the change of the position of the subject (addresser) and the object (addressee) of the communication, which is based on the transfer of the communicative initiative to the interlocutor. The addressee in the dialogical discourse is both a subject and an object of speech interaction, since he/she is not a passive consumer of information, but an active participant in dialogical interaction, on which the success of communication largely depends. At the same time, the position of the addressee
in the dialogical discourse is characterized by instability, since the addressee is understood as a participant of communication, who takes the position of the responding communicator at that moment.
The speech activity of the addressee in the dialogical discourse is determined by the distinction between the concepts of «reactivity» and «responsivity». Reactivity is an unconscious, spontaneous, instantaneous response of the addressee to the actions of the addresser, expressed verbally or nonverbally. Responsivity is a conscious speech response of the addressee to the replies of the addresser, as a rule, the answer, which includes the pragmatic intentions of the speaker, that is, involves the planning of the reply such as the choice of responsive strategies and tactics.
Responsivity is the basis for creating a coherent dialogical communication, in which the consistent replies of the participants in the dialogue are mutually agreed upon, depending on the intentions of the communicants and based on the response of the addressee. Responsivity of the addressee in the dialogical discourse is the natural ability of the addressee to perceive the impact of the addresser and to respond to it in an optimal way, taking into account personal needs. Responsivity of the addressee is determined by his/her ability to systematize the received information from the interlocutor, level of his/her knowledge and experience. In addition, it depends on the ability of the addressee to plan actions, and according to this to build responsive strategies depending on the information received and the requirements of the communicative situation; as well as the ability to apply reciprocal tactics to balance the requirements of the addressee and their own needs in the dialogical discourse.
Key words: reactivity, responsivity, dialogical discourse, addresser, addressee.
УДК 811.ПГ373.72 S. S. Melnyk
LINGUISTIC SPECIFICITIES OF THE ENGLISH IDIOMS COMPRISING LOVE COMPONENT
The article deals with English idioms comprising love component. Their linguistic specificities have been analyzed, namely, grammatical structure of the above mentioned phraseological units and their functions in sentences. The attention is paid to the types of sentences they are used in. The analyzed idioms are usually two-member sentences, in which the love lexeme can serve various functions, like the subject, predicate, predicative, object, adverbial modifier of place. In addition, word combination with love lexeme are considered as well. As for word combinations, the love lexeme can be used as either noun or adjective in them. In addition, their semantics is touched upon, too.
Keywords: idiom, phraseological unit, specificity, function, grammatical structure, semantics, sentence, word combination.
Introduction. People and society are closely connected, that is why it is natural that all their thoughts and actions are reflected in idioms, proverbs and sayings in this or that way. These expressions have gone a long way being influenced by various linguistic and extra linguistic factors, their sources and time of usage are different and now they belong to the literary treasure. Phraseological units very often bear national traits depicting people's
