CC BY
7
f (L)
<Стан А1>
<Стан А2>
визначень аспект1в IX-нього здоров'я, функц1й об'ект1в та середовища IX !снування у р1зних ас-пектак зв'язку.
Висновок Запропоновано техно-лог1чн1 схеми системного анал1зу здоров'я насе-лення (людини) у сере-довищ1 його юнування, як1 дозволяють провади-ти взаемоузгоджений I поглиблений анал1з ста-шв ус1х об'ект1в системного середовища I самого середовища.
Рисунок9
Схема системного аналiзу здоров'я населення
що може за змютом бути бтьш докладно подано як ушверсуум знань про систему "населення — середовище", як можли-BicTb системного спо-стереження та вимiрю-вання ïï стану та стану ïï об'еклв за такою схемою (рис. 9).
Примтка: "<>" — позначки, що показують системну едн1сть об'екта, що розглядаеться;
та \
— позначки, що показують неподльну системну едн1сть середовища та його об'ект1в.
Наведена схема анали зу (i вимiрювання) стану об'ек^в середовища враховуе базовi власти-вост i аспекти розгляду системного середовища населення. Вона дозво-ляе всебiчно i глибоко провести аналiз зв'язку здоров'я людини або населення мiж собою i з рiзними чинниками се-редовища (зокрема i з якютю системи охорони здоров'я) з будь-якого боку. На такому методо-логiчному фунт стае мо-жливим видiлення ш-дивщуальних для об'ек-тiв, що спостер^аються,
УСТ1НОВА 1.1.
Киïвський нацiональний ушверситет будiвництва i архiтектури УДК 711.122+ 711.13:504
Перспективи по-дальших дослiджень.
Наведена схема може поглиблюватися у на-прямку безлiчi складо-вих для iнтегральноï оцiнки мюць мешкання населення, системи охорони здоров'я у них та економiчного розвит-ку територiй у тюному зв'язку з динамiкою здо-ров'я населення.
Л1ТЕРАТУРА Тимофiев Ю.О., Тарал-ло В.Л. Концепцп охорони здоров'я та штерфей-сний пiдхiд до |'х реалiза-цiï // Хист. — Чертвщ, 1993. — № 1. — С. 24-28.
THE THEORETICAL BASIS OF REGULATORY METHODOLOGY OF PLANNING CONDITIONS FOR ECOLOGICALLY SAFE DEVELOPMENT OF THE AREAS Ustinova I.I.
ТЕОРЕТИЧН1 ЗАСАДИ МЕТОДОЛОГИ РЕГЛАМЕНТАЦП ПЛАНУВАЛЬНИХ УМОВ ЕКОЛОГ1ЧНО БЕЗПЕЧНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОР1Й
итання сталостi та еколо-гiчноï безпеки розвитку набуло сьогодш ознак головного орiентиру гума-нiтарноï дiяльностi мiж-народного ствтовари-ства. У цьому контекстi важливим стае розумiння мiстобудiвного об'екта як середовища юнування людини, рiзного рiвня його територiальноï ц1ш-сностi. Означений св^о-гляд зарадив виникнен-ню у теорiï мiстобудуван-ня так званого "середо-вищного" пщходу [1], який базуеться на ландшафтному (акцент на компонентах середови-ща) та екологiчному подходах (акцент на ïхнiх взаемозв'язках та центральному компонент системи). У першому ви-падку середовище розглядаеться як природно-територiальний комплекс, у другому — як екосистема. Розбiжностi
ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ МЕТОДОЛОГИИ РЕГЛАМЕНТАЦИИ ПЛАНИРОВОЧНЫХ УСЛОВИЙ ЭКОЛОГИЧЕСКИ БЕЗОПАСНОГО РАЗВИТИЯ ТЕРРИТОРИЙ Устинова И.И.
Анализ современного состояния эколого-ориентированных методов оценки условий развития урбанизованных территорий выявил необходимость смены объекта нормирования, теоретического базиса и методологии регламентации антропогенной нагрузки. В качестве нового объекта нормирования рассмотрено население в целом. В качестве теоретического базиса принята концепция экосистемной саморегуляции. Методологию регламентации планировочных условий экологически безопасного развития территорий предложено построить с учетом демографических показателей экологически устойчивого развития и пространственно-плотностных параметров экологически уравновешенного освоения территории.
THE THEORETICAL BASIS OF REGULATORY METHODOLOGY OF PLANNING CONDITIONS FOR ECOLOGICALLY SAFE DEVELOPMENT OF THE AREAS Ustinova I.I.
Analysis of the current state of ecology-oriented methods to assess conditions for the development of urbanized areas highlighted the need to change the object of rationing, the theoretical basis and methodology for the regulation of
anthropogenic pressures. Population as a whole considered as a new facility of rationing. The concept of ecosystem-self-regulation adopted as a theoretical basis. Regulatory methodology of planning conditions of ecologically safe development of the areas, is proposed to build in the light of demographic indicators of ecologically sustainable development and spatial-density parameters of the ecologically balanced development of the territory.
у пщходах зумовили юнування двох принципово рiзних мето-дiв оцшки умов розвитку. Рiв-нозначний розгляд компонен-^в та зв'язюв мiж ними визна-чив побудову оцшки за принципом "вщ часткового до загаль-ного": вщ диференцшовано'Т (пофакторноТ) оцшки компонент середовища до його ба-гатофакторноТ (комплексноТ) оцшки. Видшення саме центрального компонента систе-ми зумовило побудову оцшки за принципом "вщ загального до конкретного": вщ штеграль-ноТ оцшки довюлля, стан якого вщбито станом центрального компонента, до характеристики самих компонен^в.
При еколопчному обфунту-ваннi проектних рiшень у мюто-будiвному та регiональному плануванш, як правило, вико-ристовуеться комплексна оцш-ка. Втiм, з точки зору виршен-ня екологiчних проблем, така оцшка мае низку ютотних не-долiкiв. По-перше, вона е су-марною — визначаеться сумою оцшочних характеристик стану компонентiв. До того ж сумар-на характеристика компонент не е оцiнкою середовища як екосистемноТ цiлiсностi [2]. По-друге, комплексна оцшка е вщносною i дае лише порiв-няльну характеристику стану: гiрше або краще, нiж на сумiж-шй територiТ; бiльше або мен-ше середнiх значень прийнято-го показника по кра'Тш, регiону чи мюту. По-трете, вона е ви-бiрковою — при доборi покаж-чиюв дiють рiзнi обставини, що зумовлюе змiнюванiсть складу та числа оцшочних показниюв навiть при вирiшеннi аналопч-них задач (у рiзних проектах вш рiзний). Означене зумовлюе й суб'ективнють оцiнки, що унеможливлюе порiвняння от-риманих результатiв та усклад-нюе вибiр адекватного еколо-пчшй ситуацiТ мiстобудiвного рiшення. При цьому, у мiру збiльшення розмiрiв об'екта
планування, зростае й "цша" мютобуд^вно'Т помилки.
Головною ж проблемою еко-лого-орiентованих методiв оцiнки умов розвитку е зведен-ня екологiчноТ проблематики лише до проблеми забруднен-ня середовища, а еколопчних нормативiв — до саштарно-пп-енiчних норм (ниш Тх iснуе по-над 1000 [3]). Зазначене зафк-совано й у Закон УкраТни "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 33). Проте не вс природнi об'екти можна нормувати за регламентами людини, осюльки пору-шення умов рiвноваги, збщнш-ня видового складу та цшюно-стi екосистем на певних тери-торiях також призводять до проблеми еколопчно'Т безпеки Тхнього розвитку. У центрi уваги гiгiенiчних нормативiв знахо-дяться прояви токсичностi на рiвнi окремоТ людини та ТТ наступних поколшь (ДСТ 12.1.003-88). При еколопчнм регламентацiТ об'ектом норму-вання повинш бути природнi системи надорганiзмового рангу — популяцп та Тхнi ствто-вариства. Тому при визначеннi еколопчних нормативiв тери-торiального розвитку йдеться не про бшьш жорсткi ГПК, а про змшу об'екта нормування, теоретичного базису та методологи регламентацп антропогенного навантаження [3].
Аналiз методiв iнтегральноТ оцшки умов розвитку засвщчив, що нин iснуе декiлька показни-кiв, яю базуються на новому об'ектi нормування — населен-ня загалом. У роботах 1.Р. Бари-ляк, М.Г Шандали, Я.1. Звиняць-ковського в якост такого показника розглядаеться здоров'я на-селення як вщповщна реак^я органiзму на стан довюлля [4, 5]. В™, через безлiч хвороб сформулювати единий норматив складно, а формулювання "практично здоровий" — без-межне [6]. У роботах М.Ф. Рей-мерса за такий показник прий-
нято середню ймовiрну трива-лють життя людини (89±5 poKiB) [6]. Ймовiрна тривалiсть життя в УкраТн 1965 року становила 72 роки, 2006 р. — 68 роюв. За шкалою М.Ф. Реймерса, зни-ження означеного показника свщчить про те, що УкраТна пщ-падае пiд визначення "зона еко-лопчного лиха" [6]. У роботi Сердюка А.М. в якост показника, який вщображае стан попу-ляцмного здоров'я на певнiй те-ритори, пропонуеться природ-ний прирiст населення [7].
Безумовно, вс мiстобудiвнi об'екти належать до надорга-ызмового рангу. Проте як повнi екосистеми [2], у територiаль-них межах яких можливо забез-печити умови еколопчно'Т рiвно-ваги, можуть розглядатися лише об'екти регюнального рiвня. У регiональному плануваннi прийняття проектного ршення завжди базуеться на демогра-фiчнiй гiпотезi. Дотепер при де-мографiчних розрахунках вихо-дять з того, що визначальними для вiдтворення населення е соцiально-економiчнi процеси. Проте в умовах попршення якост середовища визначаль-ними процесами стають еколо-гiчнi. Це положення визнане су-часною демографiчною теори ею, вiдповiдно до якоТ демогра-фiчний розвиток стае результатом змш внутрiшнiх факторiв (вiдтворення та статево-вково'Т структури населення) та зов-ншых умов (соцiальних, еконо-мiчних, еколопчних) [8].
Згщно з екологiчною тео-рiею, демографiчнi змiни по-в'язано зi структурою еколопч-ного ствтовариства, яке побу-доване на принцип екологiчноТ пiрамiди [2, 6]. Вщповщно до цього принципу на верхых рiв-нях пiрамiди за рахунок бютич-ного накопичення концентру-ються не тiльки енергiя, але й токсичн речовини, якi мiстять-ся у незначних дозах у забруд-нених компонентах середовища. Це робить представниюв
Е&Н*26
верхнiх рiвнiв унiверсальним iндикатором стану середови-ща [2]. На вершин однieí з т-рамщ знаходиться людина, тому стан и популяцiйного здо-ров'я вщображае й стан довкш-ля. Сама ж структура е ланкою дм закономiрностi екосистем-ноí саморегуляцií [9]. Зпдно з цieю закономiрнiстю, кожна те-риторiя мае певну демографiч-ну eмнiсть, резерв якоí (недо-населенiсть територií) зумо-влюе зростання, а вичерпання (перенаселенють територií) — скорочення чисельност насе-лення. Метою екосистемного розвитку е досягнення стану рiвноваги, в якому можливе умовно несюнченне у часi юну-вання популяцп на певнiй тери-торп за умови коливання íí чи-сельностi у припустимому (10% [6]) дiапазонi сталостi на рiвнi демографiчноí eмностi та самовiдновлення ресурсiв се-редовища [2, 9, 10].
Метою дослщження було виявлення дií означено!' законо-мiрностi у розвитку регюшв Ук-раíни як еколого-мiстобудiвних
систем та параметрiв демогра-фiчних показниюв, якi вщпови дають умовам еколопчно без-печного розвитку територiй.
Матерiали та методи. Досли дження базувалося на аналiзi поетапних змiн показниюв де-мографiчного розвитку (вiковоí структури, чисельностi, смерт-ностi та народжуваност насе-лення) кра)ни за перюд з 1973 по 2007 рк (перiод майже двох поколiнь — 35 роюв [9] та бтьш нiж розрахунковий термiн у ре-гiональному плануваннi — 25 роюв [10]). У якостi "граничних" було визначено 1986 та 1993 роки, яю зумовили рiзнi етапи еко-демографiчного розвитку: 1986 рк — чисельнiсть населення Ук-раши досягла вимiрiв демогра-фiчноí емност (розраховано за методикою автора), 1993 рк — чисельнiсть почала скорочува-тися. Аналiзувалися змiни показниюв упродовж трьох посш-довних етатв: з 1973 по 1986 рк — етап зростання чисельностi в умовах запасу емност, з 1986 по 1993 рк — етап Ыерцмного зросту в умовах вичерпання ем-
ностi, пiсля 1993 року — етап депопуляци. Вплив демографiч-ного потенцiалу, який визначае рiвень антропогенного наванта-ження на довюлля, загальний стан екосистеми та параметри демографiчного розвитку, ана-лiзувався на пiдставi графiкiв, на яких област розташовано у порядку зростання чисельност [х-нього населення (станом на 1986 рк). Означений вплив вия-вився нахилом апроксимуючо( графк лЫп (рис.).
Ознакою стабiльностi в еко-логií е 10% коливання чисель-ностi на рiвнi вщповщно( емно-стi [11]. Проте для еколого-ми стобудiвноí оцiнки умов розвитку ознаки недостатньо, осюльки при зовнiшнiй стабть-ностi екосистеми структура взаемин мiж íí складовими по-стiйно оновлюеться. Це зумо-влюе сталiсть екосистеми як цшого та мiнливiсть популяцiй як и складових [2]. Означена мiнливiсть виявляеться змЫою статево-вiковоí структури, показниюв народжуваностi та смертностi, швидкостi зро-
е
Рисунок
Зниження показникiв виживання (А) та народжуваност (Б) населення областей УкраГни
у перiод з 1973 по 2007 роки
е
стання й щiльностi населення в ареалi розселення. Мiнливiсть залежить Big безлiчi еколопч-них факторiв — бiотичних та абiотичних обмежень, яю зумо-влено eмнiстю середовища [2].
Щодо вiковоï структури, яка e показником етапу розвитку дослщжено1 системи [6], роз-рiзняють прогресивний, стацю-нарний та регресивний типи як умови зростаючого населення, стабiльного та населення, що скорочуеться [8]. Вiдповiдно до розрахунюв, вiкова структура населення Украïни у 1973 рощ належала до стацюнарного типу — питома вага вкових груп у загальшй чисельност населення становила до 15 роюв — 25%, вщ 15 до 49 роюв — 51%, понад 50 роюв — 24%; у 1993 та 2006 роках — вже до регресив-ного вщповщно 21-47-32% та 16-52-32% [8]. Змша типу вко-во'|' структури зумовлена гли-бокими яюсними перетворен-нями у режимi вiдтворення населення [8]. Вщповщно до закономiрностi саморегуляцп цi перетворення зумовленi тим, що у розглянутий перюд чи-сельнiсть населення краïни пе-ревищила рiвень ïï демографiч-ноï емност (за пiдрахунками 1986 року), що й призвело до скорочення населення тсля 1993 року. На 2007 рк (46,6 млн. чол.) скорочення населення становить 10,7% вщ його максимального значення(1993 рк — 52,2 млн. чол.), 8,3% вщ вимiрiв емност 1986 року (50,8 млн. чол.) та 3,7% — вщ вимiрiв eмностi 2001 року (48,4 млн. чол.) [12]. Означен вщхилення е припустимими за умов ста-бiльностi в екологп (менше 10%), що свiдчить про юнування об'ективних передумов щодо сталось еколопчно безпеч-ного розвитку Украши.
Вiдповiдно до класифкацп ООН, ознакою розвиненостi краïни у демографiчному планi е середньорiчний прирют (скорочення) населення менш шж на 1% [2]. Розвиненi кра'ши стабiльнi у своему розвитку. Отже, цю демографiчну ознаку можна прийняти в якост друго!' ознаки сталось, що узгоджу-еться з правилом 1% в екологи [10]. Середньорiчний прирiст населення Украïни у перюд з 1973 по 1993 рк становив 0,4%, його скорочення з 1993 по 2007 рк — 0,8%. Себто у припустимому дiапазонi змш знаходиться й середньорiчна
динамка чисельност населення. Проте, вщповщно до зако-номiрностi уповтьнення про-цеав, якi вiдбуваються у врiв-новажених екосистемах [6], дворазове прискорення се-редньорiчного скорочення населення краши за останш 14 рокiв, стосовно його середньо-рiчного приросту за попереднi 20 роюв (0,8>0,4), свiдчить про можливють виходу параметрiв демографiчного розвитку зi стану рiвноваги [2, 6].
В™, для оцiнки умов еколопчно безпечного розвитку те-риторiй, демографiчних ознак (типу вiковоï структури, загаль-ноï й середньорiчноï динамiки чисельност населення) також замало, оскiльки юнуе тимча-сова затримка прояву еколо-гiчноï реакцiï середовища на його яюсш змiни. Вирiзняють два види таких затримок: перша виявляеться до початку скорочення чисельност у нес-приятливих умовах середовища, друга — до початку зро-стання у сприятливих умовах [2]. Головне зусилля екосисте-ми задля збереження ïï цтюно-ст спрямоване на пщтримку стану екологiчноï р^вноваги за рахунок стабiлiзацiï чисельно-ст окремих популяцiй на рiвнi, який е прийнятним для вае1 бютично1 спiвдружностi [2]. Означена стабiлiзацiя здмсню-еться пiд регулюючим впливом системи еколопчних факторiв: зовнiшнiх — середовищних та внутршшх — популяцiйних. Першi виявляються у жорсткiй формi ультиматуму середовища, що пщвищуе смертнють; другi — у згладженiй формi по-переджувального сигналу, що знижуе народжуванють [9]. Жорстка форма регуляци, що викликае хвороби, голод, вм-ни, виявляеться накопиченням у компонентах середовища забруднень, падiнням продук-тивностi та загибеллю цiнних для життeдiяльностi людини екосистем, змшою клiмату та поширенням епiдемiй, е бiльш дослщженою, а ïï причини — п-пешчно регламентованими. Згладжена ж форма регуляци спрацьовуе при наближенш щiльностi населення до критичного для певно1 територп рiвня [2, 6, 9]. Тобто вона е пов'язаною з процесом урбаш-зацiï та певним чином "плану-вально-регламентованою".
Екологiчна криза стае ниш глобальним явищем, i депопу-
ляцiя як етап розвитку екоси-стеми "населення — середо-вище" неминуча [2, 6, 9]. Тому питання пошуку засобiв, яю б згладжували умови депопуля-цп та стабiлiзували демогра-фiчний розвиток (у тому чист й у галузi мiстобудування), е надзвичайно актуальним. В еколопчшй теорiï процес урба-нiзацiï е порiвняним зi страте-гieю утворення безпечних по-селень, яка властива уам бю-лопчним видам з соцiальним типом поведшки [2]. Збирання у природному мют мае для по-пуляцiï сво1 переваги у виглядi пiдвищеноï життездатност групи, що зумовлено коопера-щею; та своï недолiки у виглядi стресiв, спричинених переу-щiльненням мюцеперебуван-ня, посиленням конкуренцiï за ресурси середовища, його забрудненням та деграда^ею. Вiдповiдно до принципу опти-мально1 щiльностi недонасе-ленiсть простору юнування так само шкщлива для стабшьно-стi й екологiчноï безпеки розвитку популяци, як i перена-селенiсть [2, 6]. Отже, урбаш-зацiя е екологiчно сприятли-вою для населення лише у пев-них межах, визначення яких е надзвичайно важливим для планувального регулювання умов розвитку урбашзованих територiй. Цей висновок узго-джуеться з законом еколопч-ноï оптимальностi [2, 10].
Еколопчш переваги i недоли ки урбашзацп вiдбито й кон-цепцieю демографiчного переходу [2, 8]. Як вже зазнача-лось, iснуe послщовна змiна типiв вiдтворення населення, яку зумовлено запасом-вичер-панням демографiчноï емно-стi. У першiй фазi демографiч-ного переходу спостерiгаeться позитивний ефект урбашзацп — пщвищення виживання на-селення (зворотна величина смертност [2]), що сприяе зростанню його чисельностi. У другiй фазi цього переходу спостерiгаeться негативний ефект — зниження народжува-носл, що призводить до по-старшня населення та знижен-ня його чисельност [8]. У розглянутий перюд в уах областях Украши зафiксовано зниження показникiв виживання та наро-джуваностi населення (рис. А). Проте останшм часом (пiсля 2002 р.) показники народжува-ностi почали зростати (рис. Б), що е проявом дм закономiрно-
Е&Н*28
стi саморегульованого розвит-ку екосистем, для яких наро-джуванiсть е компенсаторним механiзмом щодо рiвня смерт-ностi (високого чи низького) [9].
Результати. У розглянутий перюд стан довюлля й стан по-пуляцмного здоров'я населення попршилися з явною тен-денцieю до прискорення озна-ченого процесу зi зростанням чисельностi населення областей — головного покажчика рiвня антропогенного наванта-ження (рис.). Означене узго-джуеться з законом оборотно-ст бiосфери П. Дансеро, вщповщно до якого "...бюсфера прагне до вщновлення еколо-гiчноï рiвноваги тим сильнiше, чим бiльший на не1 тиск" [6].
Важливим результатом дос-лiдження е припущення, що ур-банiзацiю, яка сприяе скоро-ченню населення у другiй фазi демографiчного переходу, можна розглядати як природ-ний, щiльнiсно-залежний меха-ызм згладженоï форми само-регуляцiï екосистеми "населення — середовище", який спря-мовано на пiдтримання умов екологiчноï рiвноваги. Внасли док цього "урбашза^я" не про-тистоïть "екологи", а е невщ'ем-ною "стратепчною ланкою" дiï ïï законiв. Еколопчною ж функци ею урбанiзацiï е регуля^я чи-сельностi населення задля ста-бiлiзацiï процесiв розвитку у припустимому, еколопчно без-печному дiапазонi сталостi на рiвнi демографiчноï емностк Означене спiвпадаe з висло-вленням В.Р. Дольника, за яким ".хоч би чим ще були мюта для людей, хоч би для чого вони з'являлися, мимохщь вони спрацьовують як регулюючий фактор" [9]. За цих обставин мютобуд^вну дiяльнiсть можна розглядати як конструктивну екологю простору життезабез-печення людини.
Висновки
1. Рушмною силою екодина-мiки розвитку територм е ме-ханiзм саморегуляцiï чисель-ност та щiльностi населення, дiю якого зумовлено прагнен-ням екосистеми до стану рiв-новаги. Означений мехашзм в умовах резерву демографiчноï емност територiï (сприятливо-стi умов розвитку) зумовлюе позитивну еколопчну динамiку, яка сприяе зростанню мют та чисельност ïхнього населення. В умовах дефщиту eмностi, пе-
ренаселеностi територи (нес-приятливостi умов для юпьюс-ного зростання) породжуе не-гативну еколопчну динамку, що призводить до депопуляцп.
2. У перiод депопуляцп скорочення народжуваност та зростання смертност населення прискорюеться iз зростанням демографiчного по-тен^алу областей. Визначаль-ними демографiчними показ-никами сталостi та екологiчноï безпеки розвитку (з резною затримкою у чаа) е стацюнар-ний тип вково1 структури населення, загальна та середньо-рiчна динамiки чисельност населення у дiапазонi 10% та 1%; середньорiчнi змiни коефМен-тiв народжуваностi та смертно-ст населення — у дiапазонi 0,3-0,5% [6]; уповтьнення заз-начених динамк.
3. Сучасний етап розвитку Украïни мае декiлька ознак еколопчно1 сталостi: параме-три депопуляцiï знаходяться у припустимому дiапазонi за-гального та середньорiчного скорочення чисельностi населення; зафксовано тенденцiю до пщвищення показникiв на-роджуваностi. Проте е й ознаки порушення цих умов: регре-сивний тип вiковоï структури, прискорення середньорiчного скорочення населення та подальше зростання показниюв смертностi, що актуалiзуe роз-робку нацюнально1 та регiо-нальних програм забезпечення умов еколопчно безпечного розвитку.
4. Демографiчна емнють е го-ловним еколопчним обмежен-ням регiонального розвитку, яка визначае чисельнють ста-бтьного населення та просто-рово-щiльнiснi параметри урiв-новаженого освоення терито-ри. 1снуе двi головнi умови забезпечення стану еколопчно1 рiвноваги: функцюнальна — описуеться спiввiдношенням 1:1 мiж демографiчною eмнi-стю та чисельнютю населення; просторова — описуеться ств-вiдношенням 1:9:30 мiж дiлян-ками мют, р1лт та решти тери-торiï регiону [12]. Зазначенi умови поеднаш мiж собою ви-мiрами екологiчно оптимальноï щiльностi населення, яка для регюыв та мiст Украши стано-вить вiдповiдно 84 та 3000 особи/км2. ^ параметри дозволили визначити вимiри простору життезабезпечення населення — питому площу мют, р1лш та
решти територи регюну, яю становлять вiдповiдно 0,03, 0,27, 0,90 га/особу. Означенi параметри у 10-30% дiапазонi вiдхилення [6] пропонуеться розглянути в якост плануваль-них умов екологiчно безпечного розвитку територм.
Л1ТЕРАТУРА
1. Фомин I.O. Основи теори м1стобудування. — К.: Наукова думка, 1997. — 190 с.
2. Одум Ю. Экология: В 2-х т.: Пер. с англ. — М.: Мир, 1986, т. 1. — 328 с.
3. Базель В.С., Кряжим-ский Ф.В., Семериков Л.Ф., Смирнов Н.Г. Экологическое нормирование антропогенных нагрузок // Экология. — 1992.
— № 6. — C. 3-12.
4. Бариляк I.P. Проблеми збе-реження генофонду населення УкраТни як передумова ТТ демо-граф1чного розвитку // Матери али наук. конф. "Демографiчна ситуа^я в УкрашГ / За заг. ред. Л. А. Пирога. — К.: АНУ. Вщди лення економки. — 1993, ч. Il.
— С. 152-157.
5. Шандала М.Г, Звиняцков-ский Я.И. Окружающая среда и здоровье. — К.: Здоров'я, 1988. — 152 с.
6. Реймерс Н.Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: ж-л "Россия молодая", 1994. — 367 с.
7. Сердюк А.М. Демограф1я та еколопя в Украшк взае-мозв'язок, ризик, прогноз // Матерiали наук. конф. "Демо-графiчна ситуа^я в УкраТ'нГ / За заг. ред. Л.А. Пирога. — К.: АНУ. Вщдтення економки. — 1993, ч. II. — C. 135-139.
8. Пирожков С.И. Демографические процессы и возрастная структура населения. — М.: Статистика, 1976. — 135 с.
9. Дольник В. Демографический взрыв — глазами биолога // Знание — сила. — 1990. — № 3. — С. 16-23.
10. Белоконь Ю.Н. Региональное планирование (теория и практика) / Под ред. И.А. Фомина: — К.: Логос, 2003. — 246 с.
11. Реймерс Н.Ф. Охрана природы и окружающей человека среды: Словарь-справочник. — М.: Просвещение, 1992.
— 318 с.
12. Устшова 1.1. Еколого-ми стобуд^вне обфунтування ста-лого розвитку у контекс^ еко-системноТ саморегуляцп // Ми стобудування та територiальне планування. — К.: КНУБА. — 2004. — Вип. 17. — С. 339-351.
